Activity

Огляд судової практики Верховного Суду за 23/08/2026Справа №760/8374/26 від 18/08/2026 Предметом спору є розгляд клопотання захисту про зміну територіальної підсудності кримінального провадження щодо обвинувачення трьох осіб у вчиненні колабораційної діяльності. Суд при винесенні рішення керувався нормами статей 32 та 34 Кримінального процесуального кодексу України, які регулюють питання визначення підсудності кримінальних проваджень. Верховний Суд проаналізував доводи захисника щодо необхідності передачі справи до іншого суду, проте не знайшов достатніх правових підстав для задоволення такого клопотання. Зокрема, суд врахував, що чинне законодавство чітко визначає критерії, за яких провадження може бути направлене з одного суду до іншого, і в даному випадку ці умови не були дотримані. Колегія суддів дійшла висновку, що відсутні об’єктивні обставини, які б перешкоджали розгляду справи судом, до якого вона була віднесена згідно з правилами підсудності. Також було враховано принцип забезпечення ефективності та оперативності судового розгляду, що є пріоритетним у кримінальному процесі. В результаті суд визнав аргументи захисту недостатніми для зміни місця розгляду справи. Верховний Суд постановив залишити клопотання захисника про направлення кримінального провадження до іншого суду без задоволення. Справа №333/10438/24 від 19/08/2026 1. Предметом спору є правомірність ухвали апеляційного суду про повернення апеляційної скарги заявнику, що фактично позбавило останнього права на перегляд судового рішення. 2. Верховний Суд, аналізуючи матеріали справи, дійшов висновку, що апеляційний суд припустився процесуальних порушень, які перешкодили доступу до правосуддя. Суд касаційної інстанції встановив, що підстави для повернення апеляційної скарги, наведені апеляційним судом, не відповідають вимогам кримінального процесуального закону або є недостатньо обґрунтованими. Зокрема, було порушено право особи на апеляційне оскарження, яке є фундаментальною гарантією в кримінальному процесі. Верховний Суд наголосив, що формальний підхід до перевірки апеляційних скарг є неприпустимим, оскільки він обмежує конституційне право на судовий захист. У результаті колегія суддів визнала, що рішення апеляційного суду не може залишатися в силі, оскільки воно перешкоджає подальшому провадженню у справі. Таким чином, для забезпечення законності та справедливості судового розгляду справу необхідно повернути на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. 3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу частково, скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд справи в суді апеляційної інстанції. Справа №752/7784/23 від 06/08/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вас: 1. **Предмет спору:** Справа стосується визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири та стягнення з продавця (ТОВ «Олком-Лізинг») сплачених за нього коштів у зв’язку з відсутністю у відповідача законних прав на відчуження цього майна. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд прийшов до висновку, що касаційне провадження було відкрито помилково, оскільки дана справа за своїми характеристиками не підлягає касаційному оскарженню. Суд наголосив, що згідно з нормами Цивільного процесуального кодексу України, судові рішення у малозначних справах, де ціна позову не перевищує 250 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, не підлягають перегляду в касації. У цій справі ціна позову становить 560 000 грн, що є меншим за встановлений законом поріг (757 000 грн). Крім того, заявник у своїй скарзі не навів жодних обґрунтувань щодо винятковості справи чи наявності питань права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Суд підкреслив, що Верховний Суд виконує функцію «суду права» і не повинен займатися повторним розглядом справ, які не мають відповідного рівня значущості. Таким чином, оскільки закон прямо обмежує право на касацію для таких спорів, суд позбавлений можливості надавати оцінку законності рішень судів попередніх інстанцій у цій справі. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд ухвалив закрити касаційне провадження за скаргою ТОВ «Олком-Лізинг» через неможливість касаційного оскарження судових рішень у даній категорії справ. Справа №904/4771/23 (904/6370/25) від 18/08/2026 Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Предметом спору є правомірність повернення позовної заяви ліквідатора банкрута через несплату судового збору та відмову суду в його відстроченні. 2. **Аргументи суду:** * Суди попередніх інстанцій формально відмовили у відстроченні судового збору, посилаючись на те, що боржник у стадії ліквідації не входить до переліку осіб, визначених статтею 8 Закону України «Про судовий збір». * Верховний Суд наголосив, що такий підхід є надмірно формальним і порушує право на доступ до правосуддя, гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини. * Суд підкреслив, що відсутність юридичної особи у переліку пільговиків не звільняє суд від обов’язку індивідуально оцінити її реальний майновий стан. * Суди не дослідили надані ліквідатором докази (довідки про нульові залишки на рахунках, протоколи інвентаризації про відсутність майна), які підтверджували неможливість сплати збору. * Верховний Суд вказав, що пропорційність обмеження доступу до суду має оцінюватися через баланс між інтересами держави та правом особи на судовий захист. * Оскільки суди не надали оцінки пропорційності фінансового тягаря, їхні рішення визнано необґрунтованими. * **:** Верховний Суд у цій справі спирається на позиції Великої Палати (зокрема, у справах № 925/1293/19 та № 917/1219/24), які вимагають від судів відступати від формального тлумачення статті 8 Закону «Про судовий збір» на користь оцінки реальної спроможності юридичної особи сплатити збір. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, передавши справу на новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області для належного вирішення питання про відстрочення судового збору. Справа №904/5748/18 від 18/08/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору. **1. Предмет спору** Предметом спору є правомірність відмови апеляційного суду у перегляді власної постанови за нововиявленими обставинами, якими заявник (ліквідатор) намагався визнати свій власний уточнений звіт про витрати у справі про банкрутство. **2. Основні аргументи суду** Суд наголосив, що процедура перегляду за нововиявленими обставинами не є інструментом для виправлення недоліків попереднього розгляду справи чи доповнення доказової бази після того, як рішення вже набрало законної сили. Ключовою умовою для визнання обставини «нововиявленою» є її існування на момент розгляду справи та об’єктивна неможливість заявника знати про неї в той час. У даному випадку ліквідатор самостійно склав уточнений звіт вже після винесення постанови, що свідчить про те, що ці дані були йому відомі або могли бути сформовані ним раніше. Суд підкреслив, що подання нових розрахунків чи додаткових пояснень до вже досліджених витрат є спробою переоцінки доказів, що прямо заборонено процесуальним законом. Крім того, суд вказав, що висновки іншого суду в іншій справі щодо того, чи є певний документ «нововиявленою обставиною», не мають преюдиційного значення для вирішення питання про перегляд рішення, оскільки це є правовою оцінкою, а не фактом. Таким чином, ліквідатор не довів наявності жодної з трьох обов’язкових ознак нововиявлених обставин, що унеможливило задоволення його заяви. **3. Рішення суду** Верховний Суд залишив касаційну скаргу ліквідатора без задоволення, а ухвалу апеляційного господарського суду про відмову в перегляді справи — без змін. Справа №167/441/25 від 19/08/2026 1. Предметом спору є перегляд законності вироку апеляційного суду щодо засудження особи за вчинення кримінальних правопорушень, пов’язаних із незаконним обігом наркотичних засобів (ч. 1 та ч. 2 ст. 307 КК України). 2. Верховний Суд під час касаційного розгляду перевіряв доводи захисту щодо можливих порушень норм матеріального та процесуального права, допущених судами нижчих інстанцій. Колегія суддів проаналізувала матеріали кримінального провадження та дійшла висновку, що висновки апеляційного суду щодо винуватості особи у вчиненні інкримінованих злочинів є обґрунтованими та підтверджуються належними доказами. Суд встановив, що кваліфікація дій засудженого за ч. 1 та ч. 2 ст. 307 КК України є правильною, а призначене покарання відповідає вимогам закону та принципам справедливості. Процесуальних порушень, які були б безумовною підставою для скасування судового рішення, касаційна інстанція не виявила. Аргументи захисника про безпідставність засудження були визнані такими, що не спростовують встановлених судами фактів. У результаті суд не знайшов підстав для задоволення скарги, оскільки оскаржуване рішення відповідає вимогам кримінального процесуального закону. 3. Суд ухвалив залишити вирок Волинського апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу захисника — без задоволення. Справа №608/1088/23 від 19/08/2026 1. Предметом спору є перегляд законності вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за статтею 336 КК України (ухилення від призову на військову службу під час мобілізації). 2. Верховний Суд, розглядаючи касаційну скаргу захисника, проаналізував дотримання судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при призначенні покарання. Суд дійшов висновку, що, попри доведеність вини засудженого у вчиненні інкримінованого правопорушення, суди нижчих інстанцій не повною мірою врахували обставини, що дозволяють застосувати інститут звільнення від відбування покарання. Колегія суддів визнала за можливе досягнення мети виправлення засудженого без реального ізолювання від суспільства. Враховуючи особу засудженого та обставини справи, суд застосував положення статті 75 КК України, замінивши реальний термін ув’язнення на іспитовий строк. Це рішення спрямоване на забезпечення принципу індивідуалізації покарання, що є ключовим у кримінальному судочинстві. Водночас суд встановив низку обов’язків для засудженого, передбачених статтею 76 КК України, для здійснення належного контролю за його поведінкою під час іспитового строку. 3. Суд касаційної інстанції залишив вирок без змін у частині кваліфікації злочину, проте змінив його в частині покарання, звільнивши засудженого від відбування реального терміну з встановленням іспитового строку тривалістю 2 роки та негайним звільненням з-під варти. Справа №490/748/18 від 12/08/2026 1. Предметом спору є перевірка законності ухвали апеляційного суду, якою було залишено в силі виправдувальний вирок щодо особи, обвинуваченої у вчиненні умисного легкого тілесного ушкодження. 2. Верховний Суд, розглядаючи касаційну скаргу прокурора, дійшов висновку, що апеляційний суд при перегляді справи не забезпечив належної перевірки доводів сторони обвинувачення. Суд касаційної інстанції встановив, що під час апеляційного провадження були допущені істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили ухваленню законного та обґрунтованого рішення. Зокрема, апеляційний суд не надав належної оцінки всім доказам, на які посилався прокурор, та не вмотивував належним чином своє рішення щодо їх відхилення. Такий підхід суду апеляційної інстанції порушив право на справедливий суд та принципи змагальності сторін. У зв’язку з цим, для забезпечення повного та всебічного дослідження обставин справи, виникла необхідність у повторному розгляді апеляційної скарги. Суд не висловив позиції щодо винуватості особи, а лише вказав на процедурні недоліки, які мають бути усунуті під час нового розгляду. 3. Суд задовольнив касаційну скаргу прокурора частково, скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Справа №490/748/18 від 12/08/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з урахуванням вашого запиту: 1. **Предмет спору:** Касаційний перегляд ухвали апеляційного суду, яким було залишено без змін виправдувальний вирок щодо особи, обвинуваченої у вчиненні умисного легкого тілесного ушкодження (ч. 1 ст. 125 КК України). 2. **Аргументи суду:** * Верховний Суд наголосив, що апеляційний суд є останньою інстанцією, яка має можливість перевірити повноту судового розгляду, тому він зобов’язаний ретельно досліджувати та оцінювати всі доводи сторін. * Суд встановив, що апеляційна інстанція формально підійшла до розгляду скарги прокурора, не надавши правової оцінки ключовим аргументам щодо оцінки доказів та відмови у призначенні повторної експертизи. * Зокрема, апеляційний суд залишив поза увагою доводи прокурора про те, що місцевий суд безпідставно визнав висновок експерта недопустимим доказом, посилаючись на службову залежність експерта, хоча ці обставини потребували глибшого аналізу. * Також було проігноровано аргументи щодо суперечностей у вироку та ігнорування судом першої інстанції показань потерпілої та свідка, які були надані під присягою. * Верховний Суд підкреслив, що відсутність в ухвалі апеляційного суду мотивованих відповідей на доводи апелянта є порушенням вимог статті 419 КПК України. * Таке порушення процесуального закону визнано істотним, оскільки воно перешкодило ухваленню законного та обґрунтованого рішення, що є безумовною підставою для скасування ухвали. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу прокурора частково, скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Справа №916/3075/24(916/2992/25) від 12/08/2026 Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий та професійний розбір для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Касаційний перегляд ухвали апеляційного суду про закриття провадження за скаргою особи, яка не брала участі у справі, але вважала, що судове рішення про визнання недійсною додаткової угоди (фраудаторного правочину) порушує її майнові права. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд виходив із того, що право на апеляційне оскарження для осіб, не залучених до справи, виникає лише тоді, коли судове рішення безпосередньо вирішує питання про їхні права, обов’язки чи інтереси. Суд наголосив, що висновки в мотивувальній частині рішення про правову оцінку певних фактів не мають преюдиціального значення для осіб, які не були учасниками процесу, і не створюють для них обов’язків. Оскільки резолютивна частина рішення стосувалася лише сторін спору (боржника та контрагентів), апеляційний суд правомірно закрив провадження, не знайшовши доказів «втручання» у права скаржника. Суд також підкреслив, що правова оцінка, надана судом у межах одного спору, не є обов’язковою для третіх осіб, тому скаржник не може оскаржувати рішення лише через незгоду з мотивуванням. Посилання на нову практику Великої Палати Верховного Суду є обов’язковим для застосування судами, навіть якщо вона сформована після подання апеляційної скарги. Зрештою, суд зазначив, що скаржник має право захищати свої інтереси в окремому позовному провадженні, якщо вважає свої права порушеними. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив ухвалу апеляційного суду про закриття апеляційного провадження без змін, визнавши її законною та обґрунтованою. Справа №369/18297/21 від 13/08/2026 Предметом цього спору є питання розподілу процесуальних витрат у кримінальному провадженні, яке було закрито апеляційним судом у зв’язку зі смертю обвинуваченого. Верховний Суд, розглядаючи касаційну скаргу прокурора, виходив із того, що суд апеляційної інстанції при закритті провадження на підставі п. 5 ч. 1 ст. 284 КПК України допустив процесуальну неповноту, не вирішивши питання про долю процесуальних витрат. Суд зазначив, що обов’язок вирішити питання розподілу витрат виникає у будь-якому рішенні, яким завершується розгляд справи по суті. Водночас, посилаючись на практику Великої Палати, Суд наголосив, що невирішення цього питання не є істотним порушенням, яке потребує скасування ухвали, оскільки касаційна інстанція може виправити це самостійно. Застосовуючи аналогію права, Суд визначив, що у разі смерті обвинуваченого процесуальні витрати не можуть бути стягнуті з особи, оскільки вона вибуває з правовідносин, а тому їх слід відносити на рахунок держави. Такий підхід узгоджується з позицією Об’єднаної палати ККС ВС щодо неможливості покладення витрат на особу, стосовно якої провадження закривається за нереабілітуючими обставинами. Таким чином, Верховний Суд самостійно усунув недолік ухвали, не скасовуючи її повністю. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу прокурора, змінивши ухвалу апеляційного суду в частині розподілу процесуальних витрат та віднісши їх на рахунок держави. Справа №760/21456/18 від 12/08/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору: 1. Предметом спору в цій справі є законність звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням (іспитовий строк) за вчинення крадіжки та грабежу, а також правильність застосування судами правил призначення покарання за сукупністю злочинів. 2. Суд при винесенні рішення керувався принципом судової дискреції, зазначивши, що вибір міри покарання є виключною компетенцією суду, який розглядає справу по суті. Верховний Суд підкреслив, що суди нижчих інстанцій належним чином врахували всі обставини: тривалий час, що минув з моменту вчинення злочинів, відсутність нових правопорушень за цей період, повернення викраденого майна та позитивну характеристику особи (участь у релігійній громаді). Колегія суддів зазначила, що сам факт наявності судимостей у минулому не є автоматичною перешкодою для застосування ст. 75 КК України, якщо суд дійшов висновку про можливість виправлення особи без ізоляції від суспільства. Також суд відхилив доводи прокурора щодо порушення ч. 4 ст. 70 КК України, оскільки застосування іспитового строку за новим вироком не суперечить практиці Верховного Суду, сформованій у справі № 183/6854/20. В результаті, касаційна інстанція визнала, що апеляційний суд надав вичерпні відповіді на всі доводи прокурора та дотримався вимог процесуального закону. 3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу прокурора без задоволення, а ухвалу апеляційного суду — без змін. Справа №545/3381/25 від 13/08/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір: 1. Предметом спору є законність застосування судом апеляційної інстанції положень статті 69 КК України (призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом) до особи, засудженої за керування транспортним засобом у стані сп’яніння, що спричинило потерпілому тілесні ушкодження середньої тяжкості. 2. Верховний Суд вказав, що апеляційний суд припустився істотних порушень, безпідставно застосувавши ст. 69 КК України. Суд наголосив, що для пом’якшення покарання нижче нижньої межі недостатньо просто перерахувати обставини, що пом’якшують покарання (як-от каяття чи відшкодування шкоди). Ці обставини повинні об’єктивно та істотно знижувати ступінь суспільної небезпечності самого злочину, чого в даному випадку не було встановлено. Також було підкреслено, що позиція потерпілої особи, яка не має претензій, не є вирішальною для суду у справах публічного обвинувачення. Апеляційний суд також проігнорував дані про попередні адміністративні правопорушення засудженого, що свідчать про його схильність до ігнорування правил дорожнього руху. В результаті, рішення апеляції було визнано немотивованим та таким, що не відповідає вимогам кримінального закону. 3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу прокурора, скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Справа №902/1405/25 від 18/08/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір: **1. Предмет спору** Предметом спору є вимога ТОВ «Будівельна компанія «Нові Мінерали» про визнання незаконним та скасування рішення комісії АТ «Вінницяобленерго» щодо донарахування вартості необлікованої електричної енергії на суму понад 4,4 млн грн через нібито пошкодження пломб на лічильнику. **2. Аргументи суду** Верховний Суд скасував рішення попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд, керуючись такими міркуваннями: * Суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки тому, що в акті про порушення взагалі не було вказано конкретного пункту Правил роздрібного ринку електричної енергії (ПРРЕЕ), який було порушено, що позбавило комісію можливості правомірно кваліфікувати дії споживача. * Суд наголосив, що акт про порушення має бути однозначним, а відсутність в ньому посилання на конкретний підпункт пункту 8.4.2 ПРРЕЕ унеможливлює правильне застосування формули розрахунку збитків. * Верховний Суд звернув увагу на суперечливість позиції обленерго: в акті було зафіксовано, що пломби візуально цілі, проте комісія все одно прийняла рішення про донарахування на підставі експертизи, яка встановила лише «розкриття та повторне встановлення» пломб, що не завжди тотожне їх «пошкодженню». * Суди не дослідили доводи позивача щодо відсутності у нього доступу до лічильника, оскільки той фізично встановлений на території та на обладнанні самого обленерго, що ставить під сумнів відповідальність споживача за збереження пломб. * Також було проігноровано вимогу ПРРЕЕ про те, що для застосування санкцій за пошкодження пломб (підпункт 2 пункту 8.4.2) обов’язковою умовою є фіксація в акті факту доступу до струмоведучих частин схеми обліку, чого в даному акті зроблено не було. * Суд підкреслив, що суди попередніх інстанцій припустилися вибіркової оцінки доказів, не дослідивши належним чином сукупність обставин, що є порушенням процесуального закону. **3. Рішення суду** Верховний Суд скасував рішення Господарського суду Вінницької області та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду, направивши справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Справа №916/1993/25 від 18/08/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, я проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір справи: **1. Предмет спору** Предметом спору є вимога ПП «Спецпожсервис-Юг» про визнання недійсним та скасування рішення Антимонопольного комітету, яким підприємство було оштрафоване за вчинення антиконкурентних узгоджених дій, що призвели до спотворення результатів 17 тендерних закупівель. **2. Аргументи суду** Суд дійшов висновку, що рішення АМК є законним, спираючись на такі ключові аргументи: * Антимонопольний орган довів наявність системних та численних збігів у поведінці учасників торгів, які в сукупності виключають випадковість і свідчать про координацію дій. * Серед доказів такої координації суд виділив: використання однакових IP-адрес для входу в аукціони та подання пропозицій, спільних працівників, надання фінансової допомоги один одному, використання однакових контактних даних та реєстраційних систем. * Суд наголосив, що для кваліфікації дій як антиконкурентних не обов’язково мати письмову угоду, достатньо довести факт погодження конкурентної поведінки, що було зроблено органом АМК. * Аргументи позивача про те, що кожна окрема ознака (наприклад, збіг IP-адреси) не є доказом порушення, були відхилені, оскільки суд оцінював докази в їх сукупності, а не ізольовано. * Суд підкреслив, що питання причин збігу IP-адрес не потребувало призначення експертизи, оскільки факти використання однакових технічних засобів були підтверджені документально і не потребували спеціальних знань для констатації. * Верховний Суд також зазначив, що позивач не спростував висновки АМК, а лише намагався переоцінити докази, що виходить за межі повноважень касаційної інстанції. **3. Рішення суду** Верховний Суд залишив без змін рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, якими у задоволенні позову підприємства було відмовлено повністю. Справа №522/21586/23 від 12/08/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору: 1. Предметом спору є перевірка законності засудження особи за крадіжку в умовах воєнного стану (ч. 4 ст. 185 КК України) та обґрунтованості доказів щодо вартості викраденого майна, від якої залежить кваліфікація діяння. 2. Верховний Суд дійшов висновку, що апеляційний суд формально підійшов до розгляду скарги захисника, не надавши належної оцінки доводам щодо недопустимості звіту про оцінку майна. Зокрема, суд не звернув уваги на те, що слідчий доручив проведення оцінки як експертизи, проте фактично було складено звіт спеціаліста, що має різний процесуальний статус та обсяг відповідальності. Також залишилося поза увагою питання про те, що оцінка проводилася без дослідження самих речей та без врахування їхнього зносу, що ставить під сумнів точність визначеної вартості. Суд наголосив, що встановлення точної вартості є критично важливим для розмежування кримінальної відповідальності та адміністративного правопорушення (дрібної крадіжки). Апеляційний суд не проаналізував ці аргументи та не надав мотивованих відповідей на них, чим порушив вимоги статті 419 КПК України. Відсутність у матеріалах справи висновку експерта, попри наявність відповідної постанови слідчого, є суттєвим процесуальним недоліком, який потребує виправлення під час нового апеляційного розгляду. 3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції, обравши при цьому обвинуваченому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Справа №638/20690/23 від 13/08/2026 Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір: 1. **Предмет спору:** Касаційний перегляд вироку щодо військовослужбовця, обвинуваченого у самовільному залишенні військової частини (ч. 5 ст. 407 КК) та непокорі (ч. 4 ст. 402 КК), з метою звільнення від кримінальної відповідальності за першим епізодом та пом’якшення покарання за другим. 2. **Аргументи суду:** – Суд застосував положення ч. 5 ст. 401 КК (в редакції Закону № 3902-IX), яка дозволяє звільняти від відповідальності військовослужбовців, що вперше вчинили дезертирство або СЗЧ, якщо вони добровільно повернулися на службу за згодою командира. – Верховний Суд визнав, що наказ командира про постановку засудженого на забезпечення після повернення до частини є належним доказом «письмової згоди» на продовження служби, навіть за відсутності окремого клопотання. – Враховуючи зворотну дію закону, що поліпшує становище особи, суд закрив провадження за ч. 5 ст. 407 КК, оскільки засуджений фактично повернувся до виконання обов’язків. – Щодо непокори (ч. 4 ст. 402 КК), суд визнав реальне позбавлення волі надмірним, врахувавши бойовий досвід засудженого, отримане тяжке поранення та позитивні характеристики після вчинення злочину. – Суд наголосив, що принцип справедливості та верховенства права вимагає індивідуалізації покарання, тому реальне відбування покарання було замінено на іспитовий строк (ст. 75 КК). – : Суд прямо зазначив, що відступає від попередньої практики, розширюючи тлумачення умов звільнення від відповідальності за ст. 401 КК, зокрема щодо форми згоди командира та відсутності необхідності формального клопотання, якщо факт повернення до служби підтверджений наказами. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував попередні рішення в частині засудження за ч. 5 ст. 407 КК із закриттям провадження, а в частині засудження за ч. 4 ст. 402 КК змінив вирок, звільнивши засудженого від відбування покарання з випробуванням (іспитовий строк 1 рік). Справа №688/3487/24 від 19/08/2026 Предметом цього спору є перегляд законності вироку апеляційного суду, яким засудженого було визнано винним у вчиненні умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК України). Верховний Суд під час касаційного розгляду перевіряв доводи захисту щодо можливих порушень норм матеріального та процесуального права, допущених судами нижчих інстанцій. Колегія суддів проаналізувала матеріали кримінального провадження та дійшла висновку, що апеляційний суд належним чином оцінив усі зібрані докази, включаючи висновки експертиз та показання свідків. Суд встановив, що кваліфікація дій засудженого за частиною 2 статті 121 КК України є правильною, оскільки умисел на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень був доведений у судовому порядку. Також було перевірено дотримання процедури розгляду справи, яка, на думку касаційної інстанції, відповідала вимогам Кримінального процесуального кодексу України. Суд не знайшов підстав для переоцінки встановлених фактичних обставин справи, оскільки апеляційний суд надав вичерпні відповіді на всі аргументи сторони захисту. У результаті Верховний Суд визнав вирок обґрунтованим, а призначене покарання — таким, що відповідає ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого. Верховний Суд залишив касаційні скарги без задоволення, а вирок Хмельницького апеляційного суду — без змін. Справа №754/1841/25 від 19/08/2026 1. Предметом спору є перевірка законності ухвали апеляційного суду щодо обвинувачення особи у викраденні, привласненні або вимаганні наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів (ст. 308 КК України). 2. Оскільки в наданому тексті міститься лише резолютивна частина постанови, Верховний Суд не виклав детальної мотивувальної частини, проте з факту скасування ухвали апеляції можна зробити висновок про виявлення судом касаційної інстанції істотних порушень вимог кримінального процесуального закону. Ймовірно, апеляційний суд при розгляді справи не забезпечив належної перевірки доводів прокурора або допустив неповноту судового розгляду, що перешкодило ухваленню законного та обґрунтованого рішення. Верховний Суд, реалізуючи свої повноваження, дійшов висновку, що такі порушення не можуть бути усунуті в межах касаційного провадження. Відтак, для забезпечення права на справедливий суд та встановлення істини у справі, матеріали провадження мають бути повернуті на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Судді зобов’язали апеляцію повторно розглянути справу з урахуванням висловлених у повному тексті постанови вказівок. 3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу прокурора частково, скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Справа №592/13975/25 від 19/08/2026 Предметом цього спору є перевірка законності ухвали апеляційного суду, якою було завершено розгляд кримінального провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру до особи, яка вчинила суспільно небезпечні діяння проти статевої свободи та недоторканності малолітньої особи. Верховний Суд, розглядаючи касаційну скаргу представника потерпілої, дійшов висновку про наявність істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, допущених судом апеляційної інстанції. Суд виходив з того, що апеляційний розгляд має забезпечувати повне, всебічне та об’єктивне дослідження всіх обставин справи, особливо у випадках, коли йдеться про злочини проти статевої недоторканності малолітніх. Верховний Суд встановив, що апеляційний суд не надав належної правової оцінки доводам сторони потерпілих, що фактично призвело до передчасних висновків у справі. Оскільки процедура апеляційного перегляду була порушена, це унеможливило ухвалення законного та обґрунтованого рішення. Відтак, для забезпечення права на справедливий суд та належного захисту інтересів малолітньої потерпілої, матеріали провадження потребують повторного розгляду в апеляційному порядку. Суд наголосив, що при новому розгляді апеляційний суд зобов’язаний усунути виявлені недоліки та прийняти рішення, що відповідатиме вимогам кримінального процесуального законодавства. Суд ухвалив частково задовольнити касаційну скаргу, скасувати ухвалу Сумського апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Справа №750/9282/25 від 12/08/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вас: 1. Предметом спору є перевірка законності засудження особи за незакінчений замах на перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України (підпал військового автомобіля) в умовах можливих процесуальних порушень при зборі доказів. 2. Верховний Суд зосередився на тому, що апеляційний суд не виконав свій обов’язок щодо належного розгляду доводів захисту, які стосувалися допустимості ключових доказів обвинувачення. Зокрема, захист вказував на відсутність у матеріалах справи протоколу огляду місця події, під час якого було вилучено мобільний телефон засудженого, що ставить під сумнів законність подальшого огляду цього телефону. Апеляційний суд просто проігнорував ці аргументи, не надавши їм жодної правової оцінки, чим порушив вимоги статті 419 КПК України. Хоча прокурор під час касаційного розгляду намагався надати відсутні документи, Верховний Суд наголосив, що він не є судом факту і не має повноважень досліджувати нові докази. Оскільки апеляційний суд не перевірив обґрунтованість вироку в частині допустимості доказів, це було визнано істотним порушенням процесуального закону. У результаті Верховний Суд дійшов висновку, що ухвала апеляції не відповідає критеріям законності та обґрунтованості, що вимагає повторного розгляду справи в апеляційному порядку. 3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції, обравши при цьому обвинуваченому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Справа №712/2426/23 від 19/08/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до ваших вимог: 1. Предметом спору є правомірність рішення Державної міграційної служби про примусове повернення громадянина рф до країни походження через закінчення строку дії посвідки на тимчасове проживання в умовах воєнного стану. 2. Суд касаційної інстанції вказав, що суди попередніх інстанцій допустили формальний підхід, обмежившись лише констатацією факту прострочення документів без аналізу індивідуальних обставин справи. Верховний Суд наголосив, що в умовах воєнного стану, коли надання адміністративних послуг було зупинено, іноземці опинилися в ситуації правової невизначеності, тому суди зобов’язані перевіряти, чи були дії іноземця умисними та чи намагався він легалізувати своє перебування. Важливим є дослідження того, чи звертався позивач до органів ДМС (зокрема, з усними зверненнями) та чи отримував відмови, що підтверджувало б його добросовісність. Також суд підкреслив необхідність оцінки пропорційності втручання у приватне та сімейне життя позивача, який перебуває у шлюбі з громадянкою України, з огляду на вимоги статті 8 Конвенції про захист прав людини. Суди попередніх інстанцій не надали оцінки цим доводам та не встановили, чи існували реальні перешкоди для легалізації, що є порушенням принципу офіційного з’ясування всіх обставин справи. : Суд відступив від попередньої позиції, зазначивши, що формальне пропущення строків, встановлених постановами Кабміну в умовах воєнного стану, не є безумовною підставою для примусового повернення без врахування індивідуальних обставин та добросовісності особи. 3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Справа №520/13421/25 від 19/08/2026 Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Спір стосується правомірності відмови податкового органу у поверненні ТОВ «Лікеро-горілчаний завод «Прайм» надміру сплачених сум акцизного податку, які були внесені шляхом погашення податкових векселів. 2. **Аргументи суду:** * Суд встановив, що податковий вексель за своєю правовою природою є податковою розпискою, а його погашення — це фактичне виконання обов’язку зі сплати акцизного податку, тому кошти, сплачені за ним, є податковими платежами. * Податковий кодекс України не містить жодних заборон чи обмежень щодо повернення надміру сплаченого акцизного податку, навіть якщо він був сплачений у рахунок погашення векселів. * Суд підкреслив, що відсутність спеціального нормативного механізму в підзаконних актах (зокрема, у Порядку № 60) не звільняє податковий орган від обов’язку повернути платнику надміру сплачені кошти. * Враховано принцип належного врядування та практику ЄСПЛ, згідно з якою держава не може посилатися на відсутність процедурних механізмів для невиконання своїх зобов’язань перед платником податків. * Суд визнав, що наявність податкового боргу (який згодом був погашений) не була справжньою причиною відмови, оскільки податковий орган відмовляв у поверненні коштів з мотивів, які суд визнав юридично неспроможними. * Встановлено, що переплата підтверджена даними інвентаризації, проведеної після форс-мажорних обставин (воєнної агресії), що є достатньою підставою для визнання цих сум надміру сплаченими. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими позов задоволено: відмову податкового органу визнано протиправною, а суми надміру сплаченого акцизного податку підлягають стягненню з Державного бюджету України на користь позивача. Справа №200/7426/25 від 19/08/2026 Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення Верховного Суду. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Оскарження ухвал судів попередніх інстанцій про залишення без розгляду позовної заяви військовослужбовця щодо стягнення грошового забезпечення через пропуск строку звернення до суду. 2. **Аргументи суду:** – Суд встановив, що згідно з частиною 2 статті 233 КЗпП України, строк звернення до суду у справах про виплату сум, належних при звільненні, становить три місяці з дня отримання письмового повідомлення про нараховані суми. – Верховний Суд підтвердив, що грошовий атестат, виданий позивачу при звільненні, є належним документом, який підтверджує обізнаність особи про обсяг виплачених сум. – Суд наголосив, що позивач отримав грошовий атестат ще 03 серпня 2023 року, проте звернувся до суду лише у вересні 2025 року, не надавши доказів поважності причин такого тривалого зволікання. – Аргумент скаржника щодо рішення Конституційного Суду України № 1-р/2025 був відхилений, оскільки це рішення стосувалося іншої частини статті 233 КЗпП, тоді як спірні правовідносини регулюються частиною 2 цієї статті. – Суд зазначив, що відсутність у грошовому атестаті детальної розшифровки за минулі періоди не звільняє позивача від обов’язку вчиняти активні дії для захисту своїх прав у межах розумних строків. – У підсумку, суд дійшов висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій правомірно застосували наслідки пропуску процесуального строку, оскільки позивач не довів наявності об’єктивних перешкод для своєчасного звернення. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін. Справа №380/25437/24 від 19/08/2026 Предметом цього спору є правомірність відмови Міністерства внутрішніх справ України у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги особі з інвалідністю, а також питання можливості правонаступництва у таких правовідносинах після смерті позивача. Суд при винесенні рішення керувався тим, що смерть позивача під час судового процесу не є «нововиявленою обставиною» у розумінні статті 361 КАС України, оскільки вона не спростовує факти, покладені в основу судового рішення, а лише змінює суб’єктний склад. Верховний Суд наголосив, що право на отримання соціальних виплат, які належали особі за життя, але не були нею отримані, не припиняється зі смертю, а переходить до членів сім’ї або входить до складу спадщини. Суд підкреслив, що оскільки позивач за життя вчинив усі необхідні дії для отримання допомоги, а відмова відповідача була визнана протиправною, спірні правовідносини допускають правонаступництво. Відповідно, підстави для закриття провадження у справі, на чому наполягало МВС, були відсутні. Також суд звернув увагу на принцип юридичної визначеності, зазначивши, що перегляд рішень за нововиявленими обставинами не може бути інструментом для ревізії остаточних судових актів. Верховний Суд залишив касаційну скаргу Міністерства внутрішніх справ без задоволення, а ухвалу суду апеляційної інстанції — без змін. Справа №200/7426/25 від 19/08/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. **Предмет спору:** Оскарження ухвали суду першої інстанції та постанови апеляційного суду про повернення позовної заяви через пропуск позивачем тримісячного строку звернення до суду з вимогами про перерахунок та виплату грошового забезпечення військовослужбовцю після звільнення. 2. **Аргументи суду:** – Суд встановив, що згідно з частиною 2 статті 233 КЗпП України, строк звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, становить три місяці з дня отримання письмового повідомлення про нараховані та виплачені суми. – Суди попередніх інстанцій обґрунтовано визначили початком перебігу цього строку 17 жовтня 2024 року — дату, коли позивач отримав грошовий атестат та довідку про грошове забезпечення, підтвердивши це своїм підписом. – Верховний Суд наголосив, що хоча грошовий атестат не містить детальної розшифровки всіх складових за минулі періоди, він є документом про остаточний розрахунок, що запускає механізм судового захисту. – Позивач не надав доказів наявності об’єктивних перешкод, які б завадили йому звернутися до суду в межах встановленого тримісячного строку або вчинити дії для отримання необхідної інформації раніше, ніж через рік після звільнення. – Посилання скаржника на рішення Конституційного Суду України № 1-р/2025 щодо неконституційності частини 1 статті 233 КЗпП визнано безпідставним, оскільки спірні правовідносини регулюються частиною 2 цієї ж статті, яка стосується виплат при звільненні. – Верховний Суд підтвердив, що суди попередніх інстанцій правильно застосували норми процесуального права, а повернення позову є законним наслідком пропуску строку без поважних причин. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення попередніх інстанцій — без змін. Справа №160/23634/25 від 19/08/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: **1. Предмет спору** Предметом спору є правомірність відмови Міністерства оборони України у призначенні одноразової грошової допомоги членам сім’ї померлого військовослужбовця через виявлення в його організмі етилового спирту. **2. Основні аргументи суду** * Верховний Суд наголосив, що сам по собі факт наявності алкоголю в крові померлого не є автоматичною підставою для відмови у виплаті допомоги. * Для застосування обмежень, передбачених статтею 16-4 Закону №2011-ХІІ, необхідно довести прямий причинно-наслідковий зв’язок між станом сп’яніння, конкретними діями військовослужбовця та настанням смерті. * Суд розмежував дві ситуації: коли смерть настала внаслідок активних небезпечних дій особи у стані сп’яніння, та коли смерть є безпосереднім медичним наслідком отруєння (наприклад, алкогольна кома). * У цій справі відповідач не надав доказів того, що смерть військовослужбовця (причиною якої визнано серцево-судинну недостатність) була зумовлена саме вживанням алкоголю. * Суд підкреслив, що обов’язок доведення правомірності відмови лежить на суб’єкті владних повноважень (Міноборони), який має надати сукупність доказів, а не обмежуватися лише висновком експерта про наявність алкоголю. * Оскільки апеляційний суд формально підійшов до питання, ототожнивши факт сп’яніння з підставою для відмови, Верховний Суд визнав такий підхід помилковим та таким, що порушує принципи соціального захисту військовослужбовців. **3. Рішення суду** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції, яким Міністерство оборони зобов’язано повторно розглянути заяву про призначення допомоги з урахуванням висновків суду. Справа №380/24326/24 від 19/08/2026 Предметом цього спору є правомірність бездіяльності військової частини щодо ненарахування та невиплати військовослужбовиці індексації грошового забезпечення (так званої «індексації-різниці») за період з березня 2018 року по жовтень 2024 року. Верховний Суд прийшов до висновку, що суди попередніх інстанцій формально підійшли до вирішення справи, не дослідивши належним чином структуру грошового забезпечення позивачки. Суд наголосив, що для визначення права на індексацію-різницю необхідно чітко встановити розмір підвищення доходу в березні 2018 року, порівнявши складові грошового забезпечення, які не мають разового характеру, за лютий та березень 2018 року. Суди не встановили конкретних видів нарахувань, що увійшли до загальних сум, та не перевірили, чи дійсно відбулося реальне підвищення доходу, що є ключовим для застосування абзацу 4 пункту 5 Порядку №1078. Також не було визначено суму можливої індексації, яка мала б розраховуватися з урахуванням прожиткового мінімуму та індексу споживчих цін. Верховний Суд підкреслив, що суди повинні були надати оцінку всім аргументам позивачки щодо її права на індексацію за весь заявлений період, чого зроблено не було. Оскільки для встановлення цих обставин потрібне додаткове дослідження доказів, яке виходить за межі повноважень касаційної інстанції, справу необхідно направити на новий розгляд. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій у частині відмови в позові та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Справа №320/41556/24 від 19/08/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: **1. Предмет спору** Предметом спору є правомірність відмови Адміністрації Державної прикордонної служби України у виплаті військовослужбовцю додаткової винагороди у розмірі 100 000 гривень за період з 24 лютого по 31 грудня 2022 року за безпосередню участь у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони. **2. Аргументи суду** * Суд касаційної інстанції наголосив, що суди попередніх інстанцій не дослідили належним чином первинні документи (бойові розпорядження, накази), на які посилався позивач у своїй довідці про участь у бойових діях. * Верховний Суд зазначив, що суди не встановили фактичний зміст завдань, які виконував позивач, перебуваючи на посаді начальника регіонального управління, та чи охоплює його діяльність поняття «забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони». * Важливим аргументом стало те, що суди не з’ясували, яким чином мало здійснюватися документальне оформлення участі начальника регіонального управління, оскільки він підпорядковувався безпосередньо Голові ДПСУ. * Суд підкреслив, що «забезпечення здійснення заходів» не обов’язково вимагає безпосереднього вогневого зіткнення з противником, тому висновок апеляційного суду про звуження цього поняття лише до участі у боях є помилковим. * Верховний Суд вказав на необхідність перевірки достовірності довідки про участь у бойових діях, оскільки відповідачі заперечували факт її видачі, посилаючись на результати службової перевірки. * Суд наголосив, що відсутність відповідного донесення чи невключення особи до наказів не позбавляє військовослужбовця права на винагороду, якщо він фактично виконував бойові завдання, що підтверджується іншими доказами. * Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій не встановили фактичних обставин справи та не дослідили докази, Верховний Суд визнав їхні рішення передчасними та такими, що не відповідають критеріям обґрунтованості. **3. Рішення суду** Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції. *** **:** У цьому рішенні Верховний Суд посилається на свою попередню позицію, викладену у справі № 560/3312/23, де було чітко розмежовано поняття «умов» та «порядку» виплати винагороди, наголосивши, що відомчі накази не можуть звужувати підстави для отримання виплат, встановлені постановою Кабінету Міністрів України № 168. Справа №340/4506/25 від 19/08/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. **Предмет спору:** Оскарження дій органу ДСНС щодо відмови у включенні до довідки про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії надбавки за особливості проходження служби та премії у розмірах, що фактично виплачувалися за відповідною посадою. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд вказав, що суди попередніх інстанцій помилково обмежилися лише перевіркою формальних відомчих інструкцій, не врахувавши положення пункту 5 Порядку №45. Суд наголосив, що для перерахунку пенсії такі виплати, як надбавка за особливості проходження служби та премія, мають зазначатися у середніх розмірах, що фактично виплачувалися за місяць, у якому виникло право на перерахунок, за відповідною посадою. Це правова позиція, яка є універсальною для всіх силових структур, незалежно від відомчої належності. Суди нижчих інстанцій не дослідили докази щодо фактичних розмірів цих виплат, чим порушили принцип офіційного з’ясування обставин справи. Верховний Суд підкреслив, що адміністративний суд зобов’язаний активно збирати докази та перевіряти обґрунтованість нарахувань, а не просто посилатися на відсутність фіксованих відсотків у нормативних актах. Відтак, рішення судів попередніх інстанцій були визнані передчасними та такими, що не ґрунтуються на повному дослідженні матеріалів справи. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції для належного встановлення фактичних обставин. Справа №420/15594/22 від 19/08/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір справи: 1. **Предмет спору:** Позивач, будучи військовослужбовцем, відрядженим до цивільного закладу вищої освіти, намагався через суд зобов’язати університет виплатити йому додаткову винагороду в розмірі 30 000 грн за період дії воєнного стану, передбачену постановою КМУ №168. 2. **Аргументи суду:** * Суд встановив, що правовий статус військовослужбовців, відряджених до державних установ та організацій, регулюється спеціальною постановою КМУ №104, яка передбачає інший порядок виплати грошового забезпечення порівняно з тими, хто проходить службу безпосередньо у військових частинах. * Ключовим стало посилання на правову позицію Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі №640/13029/22, де чітко зазначено, що дія постанови №168 щодо виплати «бойових» 30 000 грн не поширюється на відряджених військовослужбовців. * Суд наголосив, що грошове забезпечення таких осіб виплачується за рахунок установ, до яких вони відряджені, і базується на окладах за посадами в цих установах, а не на загальних правилах для військових частин. * **** У рішенні зафіксовано, що Судова палата Верховного Суду у постанові від 19.03.2026 офіційно відступила від попередніх висновків (у справах №320/2090/23 та №320/10293/22), які раніше дозволяли ширше тлумачити право відряджених осіб на цю виплату. * Суд також відхилив аргумент позивача про перебування в «оперативному підпорядкуванні» іншого військового органу, зазначивши, що це не змінює юридичного статусу відрядженої особи та порядку її фінансування. * В результаті суд дійшов висновку, що позивач не має законних підстав для отримання вказаної винагороди, оскільки вона є стимулюючою виплатою саме для тих, хто безпосередньо виконує бойові завдання у складі військових формувань. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу позивача без задоволення, а постанову апеляційного суду, якою було відмовлено у задоволенні позову, — без змін. Справа №520/8302/25 від 19/08/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору: 1. **Предмет спору:** Предметом касаційного перегляду стала законність ухвали апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження через пропуск Харківською міською радою строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції. 2. **Аргументи суду:** * Суд наголосив, що запровадження воєнного стану не є автоматичною підставою для поновлення процесуальних строків, оскільки заявник має довести прямий причинно-наслідковий зв’язок між обставинами війни та неможливістю вчинити процесуальну дію вчасно. * Харківська міська рада не надала належних доказів (наприклад, актів знеструмлення чи документального підтвердження неможливості роботи в конкретні дати), які б підтверджували об’єктивну непереборність перешкод для подання скарги. * Суд підкреслив, що організаційні труднощі, кадровий дефіцит або велике навантаження на юридичний департамент органу місцевого самоврядування є суб’єктивними факторами, які не звільняють від обов’язку дотримуватися процесуальних строків. * Було зазначено, що органи влади, як суб’єкти владних повноважень, повинні діяти добросовісно та організовувати свою роботу так, щоб забезпечити виконання процесуальних обов’язків, не отримуючи вигоди від власної неефективності. * Суд вказав на значну тривалість пропуску строку (майже три місяці з моменту вручення рішення), що свідчить про відсутність належної процесуальної зацікавленості скаржника. * Посилання на практику інших судів щодо можливості переривання роботи під час повітряних тривог було визнано нерелевантним, оскільки в цій справі не було надано доказів перебування працівників в укритті саме в критичні для строків моменти. * Верховний Суд підтвердив, що право на доступ до суду не є абсолютним і обмеження строків є легітимним інструментом для забезпечення правової визначеності. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу Харківської міської ради без задоволення, а ухвалу Другого апеляційного адміністративного суду — без змін. Справа №280/6703/25 від 19/08/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вас: 1. Предметом спору є правомірність відмови військової частини у виплаті дружині загиблого військовослужбовця додаткової винагороди (100 000 грн) за періоди, коли військовий перебував на тимчасово окупованій території, але не мав документально підтверджених рапортів про виконання бойових завдань. 2. Суд касаційної інстанції вказав, що суди попередніх інстанцій формально підійшли до розгляду справи, обмежившись лише перевіркою наявності рапортів та наказів про виплату. Верховний Суд наголосив, що в умовах виконання спеціальних завдань на окупованій території, де зв’язок із командуванням був ускладнений або мав односторонній характер через заходи конспірації, відсутність рапорту не є автоматичним доказом відсутності участі у бойових діях. Суд підкреслив, що адміністративний суд не має бути пасивним спостерігачем, а зобов’язаний самостійно вживати заходів для з’ясування реальних обставин, зокрема, характеру завдань, які виконував військовослужбовець. Суди повинні були встановити, чи було незвітування військового наслідком невиконання ним завдань, чи об’єктивною неможливістю комунікації через специфіку роботи в тилу ворога. Оскільки ці критично важливі факти не були досліджені, висновки судів про відмову у позові визнано передчасними. Відтак, справу повернуто на новий розгляд до суду першої інстанції для проведення повноцінного дослідження доказів та з’ясування реального змісту діяльності загиблого. 3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій у частині відмови у виплаті додаткової винагороди та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Справа №560/18112/24 від 19/08/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Оскарження податкових повідомлень-рішень, якими контролюючий орган донарахував податкові зобов’язання та застосував штрафні санкції через висновки про нереальність господарських операцій позивача з контрагентами та порушення методології нарахування амортизації. 2. **Аргументи суду:** – Суд наголосив на принципі індивідуальної відповідальності платника податків, зазначивши, що порушення податкової дисципліни контрагентами не може автоматично позбавляти покупця права на податковий кредит, якщо операції були реальними. – Встановлено, що позивач надав належні первинні документи, які підтверджують фактичний рух активів, а придбана продукція була використана у власній господарській діяльності. – Суд відхилив доводи податкової про відсутність у контрагентів достатніх ресурсів, оскільки наявність або відсутність трудових чи виробничих потужностей у постачальника не є безумовним доказом нереальності операцій. – Щодо амортизації, суд підкреслив, що законодавство надає платнику право, а не обов’язок переходити на виробничий метод, тому використання прямолінійного методу є правомірним. – Стосовно строків реєстрації розрахунків коригування, суд підтвердив, що позивач дотримався вимог закону, оскільки здійснив реєстрацію в день отримання документів від постачальників. – Верховний Суд також вказав, що податковий орган не довів недобросовісність або відсутність належної обачності з боку позивача при виборі контрагентів. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій, якими позовні вимоги Товариства були задоволені, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення — скасовані. Справа №320/48030/24 від 19/08/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з урахуванням вашого запиту: 1. Предметом спору є правомірність повернення апеляційної скарги військової частини через неналежне підтвердження повноважень особи, яка її підписала. 2. Суд виходив з того, що хоча формування довіреності через підсистему «Електронний суд» є законним способом представництва, це не звільняє суд від обов’язку перевірити, чи мала особа, яка видала таку довіреність від імені юридичної особи, відповідні повноваження. У даному випадку відомості про керівника військової частини не містилися у відкритому Єдиному державному реєстрі, тому представник мав надати додаткові документи, що підтверджують право підписанта видавати довіреності. Доданий до скарги наказ не містив чіткого зв’язку між особою, що видала довіреність, та конкретною військовою частиною, яка є стороною у справі. Суд наголосив, що обов’язок доведення повноважень лежить на особі, яка звертається до суду, а не на суді. Оскільки необхідні документи не були подані до апеляційної інстанції, суд апеляційної інстанції правомірно повернув скаргу. Верховний Суд підкреслив, що надання доказів вже на стадії касації не може виправити процесуальні недоліки, які існували на момент подання апеляції. 3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду апеляційної ін […]

Case No. 420/15594/22 dated 08/19/20261. **Subject matter of the dispute:** The Plaintiff, being a military serviceman seconded to a civilian higher […]

Справа №420/15594/22 від 19/08/2026Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував […]

Case No. 320/41556/24 dated 08/19/2026**1. Subject of the Dispute** The subject of the dispute is the lawfulness of the refusal by the Administration of […]

Справа №320/41556/24 від 19/08/2026Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував […]

Case No. 712/2426/23 dated 08/19/2026Here is the detailed analysis of the court decision, prepared in accordance with your requirements: 1. The subject of […]

Справа №712/2426/23 від 19/08/2026Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений ві […]

Case No. 638/20690/23 dated 08/13/2026Greetings. As a lawyer with 15 years of experience, I have analyzed the Supreme Court decision you provided. Here is […]

Справа №638/20690/23 від 13/08/2026Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами […]

Case No. 904/4771/23 (904/6370/25) dated 08/18/20261. **Subject matter of the dispute:** The subject matter of the dispute is the lawfulness of the return of […]

Справа №904/4771/23 (904/6370/25) від 18/08/2026Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізува […]

Overview of draft laws for 08/23/2026The review stage has been updated for 2 draft laws: 15360 Draft Law on the Ukrainian National Pantheon 2026-08-22 – […]

Огляд законопроектів за 23/08/2026В 2 […]

Огляд законодавства ЄС за 23/08/2026Сьогодні не було опубліковано нових актів

Review of the EU legislation for 23/08/2026No new legal acts were published today

Огляд українського законодавства за 23/08/2026Сьогодні не було опубліковано нових актів

Review of Ukrainian legislation for 23/08/2026No new legal acts were published today

Огляд судової практики Верховного Суду за 22/08/2026Справа №183/6185/22 від 12/08/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вашого матеріалу: 1. Предметом спору є перегляд законності вироку та ухвали апеляційного суду, якими особу було засуджено за умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, через незгоду сторін із доведеністю вини та кваліфікацією дій. 2. Верховний Суд дійшов висновку, що апеляційний суд формально підійшов до розгляду справи, не надавши належної оцінки ключовим доводам захисту та прокурора. Зокрема, суди попередніх інстанцій не перевірили наявність причинно-наслідкового зв’язку між діями засудженого та смертю потерпілого, яка настала через значний проміжок часу після конфлікту. Також залишилося поза увагою твердження захисту про можливе отримання травм потерпілим під час падіння за інших обставин, що підтверджувалося показаннями свідків. Суд вказав на недослідження фактичних даних слідчих експериментів, на які було зроблено посилання у вироку, що є грубим порушенням процесуальних норм. Крім того, апеляційний суд проігнорував клопотання про повторне дослідження доказів, включаючи допит лікаря та проведення додаткової експертизи, що могло б прояснити обставини справи. Верховний Суд підкреслив, що апеляційна інстанція є останньою, де мають бути вичерпно перевірені всі сумніви, тому такий підхід є неприпустимим. 3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції, обравши при цьому обвинуваченому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Справа №766/22237/24 від 12/08/2026 1. Предметом спору є законність ухвали апеляційного суду про повернення апеляційної скарги представнику потерпілого через пропуск строку на апеляційне оскарження ухвали місцевого суду про закриття кримінального провадження. 2. Верховний Суд виходив з того, що процесуальні строки мають бути дотримані для забезпечення принципу правової визначеності, а їх поновлення можливе лише за наявності об’єктивних, непереборних обставин, що не залежали від волі особи. Суд встановив, що адвокат самостійно звернувся до суду із запитом про надання копії рішення та вказав електронну адресу для його отримання, на яку суд успішно направив документ 18 червня 2025 року. Саме з цієї дати розпочався перебіг строку на апеляційне оскарження, проте адвокат подав скаргу лише у березні 2026 року, не навівши переконливих доказів того, що саме заважало йому реалізувати своє право в межах семиденного строку після отримання рішення. Посилання на окупацію регіону та зміну адреси були визнані безпідставними, оскільки електронна комунікація з судом відбулася успішно. Суд наголосив, що адвокат, як професійний учасник процесу, зобов’язаний добросовісно виконувати свої обов’язки та контролювати хід справи після отримання кореспонденції. Таким чином, апеляційний суд правильно застосував норми процесуального права, не виявивши поважних причин для пропуску строку. 3. Верховний Суд залишив ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу представника потерпілого — без задоволення. Справа №362/2519/15-к від 17/08/2026 1. Предметом спору є перегляд у касаційному порядку вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо кваліфікації дій та призначення покарання засудженому за вчинення умисного вбивства з корисливих мотивів та розбою. 2. Верховний Суд, розглядаючи справу, зосередився на правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права при призначенні покарання та зарахуванні строку попереднього ув’язнення. Суд проаналізував доводи захисту, проте визнав їх недостатніми для повного скасування судових рішень, залишивши касаційну скаргу без задоволення в частині оскарження винуватості. Водночас колегія суддів здійснила перерахунок остаточного покарання за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим. Ключовим моментом стало застосування положень «закону Савченко» (ч. 5 ст. 72 КК України), оскільки злочин був вчинений у період, що підпадає під дію цієї норми. Суд чітко розрахував строк попереднього ув’язнення з 2014 по 2025 рік, застосувавши пільговий коефіцієнт «один день за два». Внаслідок такого перерахунку засуджений фактично відбув призначене покарання, що стало підставою для його негайного звільнення з-під варти в залі суду. 3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, змінив судові рішення в частині призначення покарання та зарахування строку попереднього ув’язнення, що призвело до звільнення засудженого з-під варти у зв’язку з фактичним відбуттям строку. Справа №904/6166/25 від 18/08/2026 1. Предметом спору є стягнення заборгованості у розмірі 3 241 534,21 грн за господарським договором між ТОВ «Естм-Буд» та ТОВ «Релеванте». 2. Верховний Суд під час перегляду справи в касаційному порядку перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права. Суд дійшов висновку, що попередні інстанції повно та всебічно дослідили обставини справи, надавши належну оцінку всім наявним доказам. Аргументи скаржника про порушення норм права не знайшли свого підтвердження під час касаційного провадження. Суд підкреслив, що правова позиція судів попередніх інстанцій відповідає вимогам чинного законодавства та усталеній практиці вирішення подібних спорів. Верховний Суд не встановив підстав для скасування оскаржуваних рішень, оскільки вони є законними та обґрунтованими. Таким чином, касаційна скарга була визнана безпідставною, а доводи відповідача — такими, що не спростовують висновків судів нижчих ланок. 3. Верховний Суд залишив рішення Господарського суду Дніпропетровської області та постанову Центрального апеляційного господарського суду без змін, а касаційну скаргу — без задоволення. Справа №991/8352/25 від 17/08/2026 Предметом цього спору є вирішення питання про розподіл судових витрат, а саме відшкодування відповідачу витрат на професійну правничу допомогу, понесених під час розгляду справи про визнання активів необґрунтованими та їх стягнення в дохід держави. Суд при винесенні рішення керувався загальними принципами цивільного процесуального законодавства щодо пропорційного розподілу судових витрат між сторонами. Колегія суддів оцінювала надані докази на підтвердження фактичного надання правових послуг та їх оплати, перевіряючи відповідність заявлених сум критеріям розумності та співмірності. Суд врахував складність справи, обсяг виконаної адвокатом роботи, час, витрачений на підготовку документів та участь у судових засіданнях. Важливим аспектом стало те, що суд не погодився з повною сумою вимог заявника, визнавши частину витрат необґрунтованими або такими, що не підлягають стягненню в повному обсязі. Відтак, суд застосував підхід часткового задоволення заяви, виходячи з оцінки реальності та необхідності понесених витрат для захисту інтересів відповідача. Це рішення відображає баланс між правом сторони на професійний захист та обов’язком держави нести лише обґрунтовані витрати. Суд ухвалив частково задовольнити заяву про відшкодування витрат на правничу допомогу, стягнувши з Держави Україна на користь відповідача 41 705,00 грн, а в іншій частині вимог — відмовити. Справа №240/33468/23 від 17/08/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з урахуванням вашого запиту: 1. **Предмет спору:** Військовослужбовець оскаржив бездіяльність військової частини щодо невключення «бойової» додаткової винагороди (згідно з постановою КМУ № 168) до складу грошового забезпечення при розрахунку допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік. 2. **Аргументи суду:** * Суд виходив із того, що грошове забезпечення військовослужбовців складається з основних та додаткових видів, де останні поділяються на постійні та одноразові. * Додаткова винагорода, встановлена постановою № 168, має тимчасовий характер, оскільки виплачується виключно на період дії воєнного стану. * Розмір цієї винагороди не є сталим, оскільки залежить від фактичного виконання бойових завдань та наказів командирів, що виключає її з переліку постійних виплат. * Верховний Суд послався на позицію Великої Палати, яка чітко визначила, що додаткова винагорода за постановою № 168 належить до одноразових додаткових видів грошового забезпечення. * Оскільки нормативно-правові акти (зокрема Порядок № 260) передбачають розрахунок допомоги на оздоровлення та соцпобутових виплат виключно на основі постійних складових грошового забезпечення, включення до них «бойових» виплат є неправомірним. * Суд підкреслив, що дотримання єдності судової практики вимагає врахування висновків Великої Палати, які розмежовують виплати за критерієм їх систематичності. * Таким чином, суди попередніх інстанцій правильно застосували норми права, відмовивши у задоволенні вимог щодо перерахунку допомоги з урахуванням додаткової винагороди. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін. Справа №904/1871/24 від 18/08/2026 1. Предметом спору є вимога ДПП «Кривбаспромводопостачання» про скасування рішення адміністративної колегії Антимонопольного комітету України, яким було накладено санкції за порушення законодавства про захист економічної конкуренції. 2. Суд при винесенні рішення керувався тим, що органи Антимонопольного комітету діяли в межах своїх повноважень та з дотриманням процедури, передбаченої законом. Верховний Суд підтвердив, що висновки судів попередніх інстанцій щодо наявності в діях позивача ознак зловживання монопольним становищем є обґрунтованими та базуються на належних доказах. Суд зазначив, що доводи скаржника зводяться до переоцінки встановлених судами фактів, що виходить за межі повноважень касаційної інстанції. Також було враховано, що рішення АМК відповідає принципам законності та обґрунтованості, а позивач не надав переконливих аргументів щодо наявності процесуальних порушень, які могли б стати підставою для скасування оскаржуваних актів. В результаті, суд дійшов висновку, що матеріали справи свідчать про правильне застосування норм матеріального та процесуального права судами першої та апеляційної інстанцій. 3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ДПП «Кривбаспромводопостачання» без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін. Справа №907/911/23 (907/212/26) від 07/08/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий та професійний аналіз для вашого матеріалу: 1. Предметом спору є законність вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача до моменту розгляду справи по суті про стягнення заборгованості за договором про участь у балансуючій групі. 2. Суд виходив із того, що заявник надав достатньо доказів системного ухилення відповідача від виконання грошових зобов’язань, що створює реальний ризик неможливості виконання майбутнього рішення суду. Верховний Суд підкреслив, що арешт коштів у межах ціни позову є співмірним заходом, який не позбавляє відповідача права власності, а лише тимчасово обмежує розпорядження ними. Аргументи скаржника про нібито блокування господарської діяльності та порушення прав третіх осіб були відхилені, оскільки відповідач не надав доказів наявності на рахунках коштів зі спеціальним режимом використання. Суд наголосив, що забезпечення позову є інструментом захисту прав кредитора від недобросовісних дій боржника, який може приховати або витратити активи. Встановлено, що суди попередніх інстанцій правильно застосували норми процесуального права, оцінивши обґрунтованість та адекватність обраного заходу забезпечення. Таким чином, Верховний Суд підтвердив, що вжиті заходи відповідають принципам збалансованості інтересів сторін та ефективного судового захисту. 3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду — без змін. Справа №240/1604/24 від 17/08/2026 Вітаю. Як фахівець із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір: 1. Предметом спору є правомірність невключення додаткової винагороди, передбаченої постановою КМУ № 168, до складу грошового забезпечення при розрахунку одноразових виплат (допомоги при звільненні, компенсації за відпустки, допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги). 2. Суд виходив із того, що додаткова винагорода за постановою № 168 має тимчасовий характер, оскільки вона прив’язана до періоду дії воєнного стану та не є сталою величиною, оскільки її розмір залежить від виконання конкретних бойових завдань. Верховний Суд підкреслив, що законодавство чітко розмежовує щомісячні основні види грошового забезпечення та одноразові додаткові види, до яких, згідно з Порядком № 260, належить і вказана «бойова» винагорода. Суд також послався на позицію Великої Палати Верховного Суду, яка підтвердила, що ця виплата не є складовою частиною грошового забезпечення для розрахунку інших допомог. Оскільки нормативно-правові акти не передбачають включення цієї винагороди до бази нарахування одноразових виплат, підстави для задоволення позову в цій частині відсутні. Суд також врахував, що виплата цієї винагороди здійснюється лише на підставі наказів командирів за наявності відповідних умов, що додатково доводить її непостійний характер. Таким чином, суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права, відмовивши у перерахунку виплат з урахуванням «бойових». 3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін. Справа №240/2492/23 від 17/08/2026 Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. **Предмет спору:** Позивач намагався зобов’язати військову частину включити «бойову» додаткову винагороду (згідно з постановою КМУ № 168) до бази нарахування одноразової грошової допомоги при звільненні та компенсації за невикористані відпустки. 2. **Аргументи суду:** * Суд виходив із того, що грошове забезпечення військовослужбовців чітко структуроване законом і підзаконними актами, де додаткова винагорода за постановою № 168 має специфічний правовий статус. * Ключовим аргументом стало те, що ця винагорода є тимчасовою, оскільки прив’язана виключно до періоду дії воєнного стану. * Суд наголосив, що розмір цієї виплати не є сталим, адже він залежить від наказів командирів та фактичного виконання бойових завдань, що виключає її з категорії «постійних» виплат. * Верховний Суд послався на позицію Великої Палати, яка чітко визначила, що додаткова винагорода за постановою № 168 належить до одноразових додаткових видів грошового забезпечення. * Відповідно, оскільки до розрахунку допомоги при звільненні та компенсацій за відпустки включаються лише постійні складові грошового забезпечення, підстави для врахування «бойових» виплат відсутні. * Суд також зазначив, що жоден нормативно-правовий акт не передбачає включення цієї винагороди до бази розрахунку виплат при звільненні. * Таким чином, суди попередніх інстанцій правильно застосували норми права, відмовивши у задоволенні цієї частини позовних вимог. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін. Справа №991/2125/24 від 17/08/2026 Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував наданий вами вирок Вищого антикорупційного суду. Ось детальний аналіз: 1. **Предмет спору:** Кримінальне провадження щодо обвинувачення судді у вчиненні корупційного злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України (одержання неправомірної вигоди службовою особою, яка займає відповідальне становище). 2. **Аргументи суду:** * Суд встановив, що обвинувачений, будучи суддею, мав повноваження на розгляд цивільної справи, в межах якої він висловив прохання та отримав 1300 доларів США (еквівалент 49 400 грн) за постановлення ухвали про забезпечення позову та передачу процесуальних документів. * Факт висловлення прохання та одержання коштів підтверджено сукупністю доказів, зокрема результатами негласних слідчих (розшукових) дій (аудіо- та відеоконтроль), які зафіксували невербальні дії обвинуваченого (демонстрація суми на екрані телефону) та його вказівки щодо місця передачі коштів. * Суд відхилив доводи захисту про провокацію злочину, зазначивши, що правоохоронні органи не вчиняли активних дій для підбурювання, а ініціатива щодо отримання вигоди виходила від самого судді, який до того ж вживав заходів конспірації. * Суд визнав недопустимим доказом аудіозапис, зроблений заявницею на диктофон до початку офіційного розслідування, оскільки це було цілеспрямоване збирання доказів приватною особою, проте інші докази (отримані в межах НСРД) визнав належними та допустимими. * Суд критично оцінив показання обвинуваченого, який заперечував факт отримання коштів, оскільки вони спростовуються відеозаписами, де зафіксовано його поведінку, спрямовану на уникнення викриття (втеча від правоохоронців, заходження до магазину через службовий вхід). * При призначенні покарання суд врахував тяжкість злочину, відсутність каяття та завдання шкоди авторитету судової влади, що унеможливило застосування більш м’яких заходів впливу. 3. **Рішення суду:** Суд визнав обвинуваченого винним у вчиненні злочину за ч. 3 ст. 368 КК України та призначив йому покарання у виді 7 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади на 3 роки та конфіскацією всього належного йому майна. Справа №911/1707/18 від 14/08/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору: 1. Предметом спору є правомірність відмови апеляційного суду у відкритті провадження за скаргою особи, яка не брала участі у справі, через нібито неповажність причин пропуску строку на апеляційне оскарження. 2. Верховний Суд керувався тим, що процесуальний закон встановлює чіткий алгоритм дій для апеляційного суду при отриманні скарги з пропущеним строком. Суд наголосив, що апеляційна інстанція не мала права одразу відмовляти у відкритті провадження, оскільки спочатку необхідно було залишити скаргу без руху. Це надало б заявнику законну можливість усунути недоліки та навести додаткові обґрунтування поважності пропуску строку. Верховний Суд підкреслив, що навіть якщо особа не була залучена до справи, вона не звільняється від обов’язку доводити поважність причин пропуску строку, проте суд зобов’язаний надати їй процесуальну можливість це зробити. Апеляційний суд припустився передчасності висновків, проігнорувавши вимоги статей 260 та 261 Господарського процесуального кодексу України. Таким чином, було порушено право заявника на апеляційний перегляд через формальний підхід до процесуальних стадій. 3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду зі стадії вирішення питання про відкриття апеляційного провадження. Справа №153/313/25 від 10/08/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору: 1. Предметом спору в цій справі є законність призначення судом апеляційної інстанції реального міри покарання у виді позбавлення волі особі, засудженій за ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, після скасування попереднього вироку, яким було застосовано звільнення від відбування покарання з випробуванням. 2. Верховний Суд у своєму рішенні керувався насамперед принципом заборони погіршення становища засудженого при новому розгляді справи, якщо попередній вирок не був скасований через необхідність призначення більш суворого покарання. Суд наголосив, що апеляційна інстанція, скасувавши вирок лише через процесуальні порушення (неправильне застосування спрощеного порядку розгляду), не мала правових підстав для посилення покарання шляхом скасування застосування статті 75 КК України. Колегія суддів послалася на сталу практику Об’єднаної палати Касаційного кримінального суду, яка зобов’язує суди дотримуватися правових позицій Верховного Суду. Суд підкреслив, що ігнорування цих висновків є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. Таким чином, касаційний суд дійшов висновку, що попереднє рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням було більш справедливим та відповідало вимогам закону в контексті недопустимості погіршення становища засудженого. В результаті, Верховний Суд відновив застосування іспитового строку, фактично повернувши засудженому можливість виправлення без ізоляції від суспільства. 3. Верховний Суд частково задовольнив касаційні скарги, змінив вирок апеляційного суду та звільнив засудженого від відбування покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк тривалістю 2 роки. Справа №924/123/26 від 18/08/2026 1. Предметом спору є визнання недійсними договору застави майнових прав та договору відступлення права вимоги, укладених між банком та іншим товариством. 2. Суд касаційної інстанції прийшов до висновку, що попередні інстанції припустилися помилок у застосуванні норм матеріального права при оцінці правомірності договору застави. Верховний Суд проаналізував умови договору застави майнових прав та встановив, що вони не суперечать вимогам цивільного законодавства, які регулюють забезпечення виконання зобов’язань. Суд зазначив, що право застави виникло на законних підставах, а підстави для визнання правочину недійсним, передбачені статтею 215 Цивільного кодексу України, у даному випадку відсутні. Також суд врахував, що права позивача не були порушені укладенням оспорюваного договору застави в тій мірі, яка б вимагала його скасування. Таким чином, касаційний суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог у цій частині. 3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу АТ «Оксі Банк», скасував рішення судів попередніх інстанцій у частині визнання недійсним договору застави та ухвалив нове рішення про відмову в позові в цій частині. Справа №914/2157/25 від 18/08/2026 1. Предметом спору є вимога ТОВ «Веставтотрейд» про визнання протиправним та скасування рішення Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України. 2. Суд при винесенні рішення керувався тим, що під час розгляду справи не було встановлено порушень норм матеріального чи процесуального права з боку суду апеляційної інстанції. Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги АМК та дійшов висновку, що вони не спростовують правомірності висновків апеляційного суду, який раніше вже надав належну оцінку доказам та обставинам справи. Суд підтвердив, що процедура прийняття оскаржуваного рішення Антимонопольного комітету не відповідала вимогам законодавства, що стало підставою для його скасування. Також було враховано, що доказова база, на яку посилався відповідач, не була достатньою для підтвердження факту вчинення позивачем антиконкурентних дій. У підсумку, колегія суддів визнала, що апеляційний суд правильно застосував норми права, а тому підстави для скасування його постанови відсутні. 3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу Західного міжобласного територіального відділення АМК без задоволення, а постанову Західного апеляційного господарського суду — без змін. Справа №520/8118/25 від 17/08/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до вашого запиту: 1. **Предмет спору:** Позивач оскаржував бездіяльність ГУНП в Харківській області щодо невключення додаткової винагороди (згідно з Постановою КМУ № 168) до складу грошового забезпечення при розрахунку компенсації за невикористані відпустки, а також невключення сум індексації до розрахунку матеріальної допомоги. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд виходив із того, що для розрахунку одноразових виплат при звільненні враховуються лише ті види грошового забезпечення, які мають постійний характер. Суд встановив, що додаткова винагорода, передбачена Постановою № 168, є тимчасовою виплатою, оскільки вона встановлена виключно на період воєнного стану та залежить від виконання конкретних завдань, що виключає її постійний характер. Відповідно, така винагорода не може бути включена до бази нарахування грошової компенсації за невикористані відпустки. Суд підкреслив, що правова природа цієї виплати є одноразовою (додатковою), а не постійною, що відповідає раніше сформованій практиці Верховного Суду. Суд також зазначив, що суди попередніх інстанцій неправильно витлумачили норми матеріального права, ототожнивши тимчасову «воєнну» винагороду зі складовими грошового забезпечення, що мають постійний характер. У результаті Верховний Суд підтвердив правомірність відмови ГУНП у перерахунку виплат із урахуванням цієї винагороди. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу ГУНП, скасував рішення судів попередніх інстанцій у частині вимог щодо додаткової винагороди та ухвалив нове рішення про відмову в позові в цій частині, залишивши решту рішень без змін. Справа №127/40502/24 від 17/08/2026 Предметом спору є правомірність рішення Управління Державної міграційної служби про примусове видворення іноземця за межі України. Верховний Суд, аналізуючи матеріали справи, дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій не повною мірою дослідили всі обставини, які мають значення для вирішення питання про правомірність примусового видворення. Зокрема, суд касаційної інстанції вказав на необхідність детальнішої оцінки дотримання міграційним органом процедурних гарантій та врахування індивідуальних обставин життя позивача, що могли вплинути на законність оскаржуваного рішення. Суд підкреслив, що примусове видворення є крайнім заходом, який потребує ретельного обґрунтування наявності реальної загрози національній безпеці або громадському порядку. Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій не надали належної правової оцінки доводам позивача щодо порушення його прав, Верховний Суд визнав їхні рішення передчасними. Для забезпечення повного та об’єктивного розгляду справи, яка стосується фундаментальних прав людини, було вирішено повернути справу на новий розгляд. Таким чином, Верховний Суд акцентував увагу на важливості дотримання стандарту доказування в адміністративних справах, де вирішується питання про обмеження свободи пересування. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Справа №902/801/25 від 13/08/2026 Вітаю. Як фахівець із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. Предметом спору є стягнення з фізичної особи-підприємця пені за прострочення сплати штрафу, накладеного Антимонопольним комітетом України за вчинення антиконкурентних узгоджених дій. 2. Суд дійшов висновку, що факт вручення відповідачу рішення АМК про накладення штрафу є доведеним, оскільки поштове відправлення було доставлено за належною адресою, а відмітка про вручення містить дату та поштовий штемпель. Суд наголосив, що презумпція добросовісного виконання обов’язків працівниками поштового зв’язку не була спростована відповідачем належними доказами. Аргументи скаржника про неможливість ідентифікації особи, яка отримала лист, були відхилені, оскільки для фізичних осіб (ФОП) відсутність прізвища у графі «підпис» не нівелює факту вручення кореспонденції за належною адресою. Також суд зазначив, що процесуальні порушення, на які посилався скаржник (зокрема, щодо вступного слова), не вплинули на законність прийнятого рішення по суті. Верховний Суд підкреслив, що не є «судом факту» і не має повноважень переоцінювати докази, які вже були досліджені судами нижчих інстанцій. Зрештою, суд підтвердив правомірність нарахування пені, оскільки рішення АМК не було оскаржене вчасно і є чинним. 3. Верховний Суд залишив рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу ФОП Коломієць Т.І. — без задоволення. Справа №299/6530/24 від 12/08/2026 Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 299/6530/24: 1. Предметом спору є законність застосування судами нижчих інстанцій положень статей 69 та 75 КК України при призначенні покарання особі, визнаній винною у незаконному переправленні осіб через державний кордон України (ч. 3 ст. 332 КК України). 2. Верховний Суд вказав, що суди попередніх інстанцій допустили істотну помилку, використавши одні й ті самі обставини (визнання вини, щире каяття, статус багатодітного батька тощо) як підставу для застосування двох різних інститутів одночасно: призначення покарання нижче від найнижчої межі (ст. 69 КК) та звільнення від відбування покарання з випробуванням (ст. 75 КК). Суд наголосив, що ці інститути мають різні правові цілі, тому обставини, що виправдовують пом’якшення покарання, не можуть автоматично дублюватися для обґрунтування звільнення від його відбування. Також Суд звернув увагу на необхідність суворого дотримання вимог закону при призначенні обов’язкових додаткових покарань, передбачених санкцією статті. Апеляційний суд не надав належної оцінки доводам прокурора щодо невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості злочину, що свідчить про порушення вимог статей 370 та 419 КПК України. У результаті, рішення про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням було визнано передчасним та недостатньо вмотивованим. 3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу прокурора частково, скасував ухвалу Львівського апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Справа №910/889/25 від 18/08/2026 Предметом спору є вимога ТОВ «Євро Смарт Пауер» про визнання протиправним та скасування рішення Антимонопольного комітету України. Верховний Суд при розгляді цієї справи дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій не повною мірою дослідили всі обставини, які мають значення для правильного вирішення спору. Зокрема, касаційна інстанція вказала на необхідність більш ретельної перевірки доказів, на яких ґрунтувалося рішення АМК, та оцінки правомірності дій Комітету з урахуванням усіх процесуальних вимог. Суд наголосив, що для встановлення законності рішення органу Антимонопольного комітету суди повинні були детальніше проаналізувати матеріали справи, чого зроблено не було. Оскільки під час розгляду справи в господарському та апеляційному судах були допущені порушення норм процесуального права, Верховний Суд не мав можливості самостійно ухвалити нове рішення по суті. Відтак, для забезпечення повного та всебічного з’ясування всіх фактів, справу було повернуто на новий розгляд до суду першої інстанції. Такий підхід забезпечує дотримання принципу змагальності та права сторін на належний судовий розгляд. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до Господарського суду міста Києва. Справа №916/1993/25 від 18/08/2026 Предметом спору є вимога приватного підприємства про визнання протиправним та скасування рішення територіального відділення Антимонопольного комітету України, яким було накладено санкції або встановлено порушення конкурентного законодавства. Суд при винесенні рішення керувався принципом законності та повноти дослідження доказів, наданих сторонами під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій. Верховний Суд перевірив правильність застосування норм матеріального та процесуального права, дійшовши висновку, що суди попередніх інстанцій вірно встановили фактичні обставини справи. Аргументація суду базується на тому, що рішення Антимонопольного комітету було прийнято в межах повноважень, визначених законом, а доводи позивача не спростовують висновків про наявність порушення. Суд також звернув увагу на те, що процедура розгляду справи відповідачем була дотримана, а докази, на які посилався позивач, не дають підстав для скасування оскаржуваних актів. Верховний Суд не знайшов підстав для переоцінки доказів, оскільки це виходить за межі його повноважень, визначених Господарським процесуальним кодексом України. Таким чином, судова колегія підтвердила правомірність позиції Антимонопольного комітету та законність рішень нижчих судів. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін. Справа №991/8352/25 від 17/08/2026 Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами додаткове рішення Вищого антикорупційного суду. Ось детальний розбір: 1. **Предмет спору:** Вирішення питання про відшкодування відповідачу витрат на професійну правничу допомогу, понесених під час розгляду справи про визнання активів необґрунтованими та їх стягнення в дохід держави. 2. **Основні аргументи суду:** – Суд підтвердив право сторони на відшкодування витрат, навіть за умови неподання попереднього (орієнтовного) розрахунку разом із відзивом, оскільки це є правом, а не імперативним обов’язком суду, і в даному випадку не порушило принцип змагальності. – Суд визнав правомірним відступ від початкових умов договору про надання допомоги (погодинна оплата) на користь фіксованого гонорару, оформленого додатковою угодою, проте залишив за собою право перевіряти обґрунтованість та співмірність такої суми. – Із загальної суми гонорару суд виключив витрати на послуги, надані в інтересах іншої особи (не сторони договору), а також зменшив вартість робіт через невідповідність заявленого часу фактичній тривалості судових засідань. – Оскільки позов прокурора був задоволений лише частково (на 78,05%), суд застосував принцип пропорційного розподілу судових витрат, передбачений статтею 141 ЦПК України. – Суд наголосив, що хоча сторони мають свободу договору щодо розміру гонорару, при стягненні витрат за рахунок бюджету суд зобов’язаний забезпечити розумний баланс між приватними інтересами та публічними інтересами держави. – В результаті, суд визнав обґрунтованою суму в 190 000 грн (після коригування), з яких, з урахуванням пропорції задоволених позовних вимог, до стягнення було визначено 41 705 грн. 3. **Рішення суду:** Суд частково задовольнив заяву відповідача, стягнувши з Держави Україна в особі Спеціалізованої антикорупційної прокуратури на користь відповідача 41 705 грн витрат на правничу допомогу. Справа №991/8983/26 від 17/08/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, я проаналізував наданий вами вирок Вищого антикорупційного суду. Ось детальний аналіз цього рішення: 1. **Предмет спору:** Затвердження угоди про визнання винуватості між прокурором та обвинуваченим, який брав участь у злочинній організації, що заволодівала коштами державних вугледобувних підприємств через маніпуляції з публічними закупівлями. 2. **Аргументи суду:** * Суд встановив, що угода відповідає вимогам Кримінального процесуального кодексу, оскільки обвинувачений беззастережно визнав вину та погодився на співпрацю зі слідством для викриття інших учасників злочинної організації. * Важливим аргументом стало те, що обвинувачений не отримував особистої матеріальної вигоди від злочинів, а його участь була зумовлена службовою залежністю та складними соціально-економічними умовами в регіоні. * Суд врахував наявність суспільного інтересу, який полягає у швидкому завершенні провадження та отриманні викривальних показань, що сприятиме притягненню до відповідальності організаторів та інших співучасників. * Суд переконався у добровільності укладення угоди, відсутності тиску на обвинуваченого та наявності у нього реальної можливості виконати взяті на себе зобов’язання, зокрема щодо часткового відшкодування шкоди. * Застосування звільнення від відбування покарання з випробуванням суд визнав доцільним, оскільки це відповідає принципам індивідуалізації покарання та можливості виправлення особи без ізоляції від суспільства. * Суд також наголосив, що затвердження угоди не порушує прав третіх осіб, оскільки вирок не встановлює винуватість інших фігурантів, які не є сторонами цієї угоди. 3. **Рішення суду:** Суд затвердив угоду про визнання винуватості, призначив узгоджене покарання у виді 7 років позбавлення волі та звільнив обвинуваченого від його відбування з випробуванням, встановивши іспитовий строк тривалістю 3 роки. Справа №240/2983/24 від 17/08/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Позивач вимагав включити суми додаткової винагороди (передбаченої постановою КМУ № 168) до складу грошового забезпечення для розрахунку одноразових виплат при звільненні, компенсації за невикористані відпустки та допомоги на оздоровлення. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд виходив із того, що додаткова винагорода, встановлена постановою № 168, має тимчасовий характер, оскільки виплачується виключно на період дії воєнного стану та залежить від виконання конкретних бойових завдань. Суд підкреслив, що чинне законодавство та Порядок № 260 чітко розмежовують щомісячні основні види грошового забезпечення та одноразові додаткові виплати. Оскільки додаткова винагорода не є сталою та залежить від наказів командирів, вона не може вважатися складовою частиною місячного грошового забезпечення, з якого обчислюються інші виплати. Суд також послався на позицію Великої Палати Верховного Суду, яка підтвердила, що така винагорода належить до категорії одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Відповідно, відсутні правові підстави для включення цих сум до розрахунку допомоги при звільненні чи компенсації за відпустки. Суд також зазначив, що жоден нормативно-правовий акт не передбачає включення цієї винагороди до бази нарахування зазначених соціальних виплат. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій, якими було відмовлено у включенні додаткової винагороди до розрахунку спірних виплат, — без змін. Справа №916/2308/24 від 18/08/2026 1. Предметом спору у цій справі є вимога АТ «Укртатнафта» про визнання недійсним договору, укладеного з ПрАТ «Синтез Ойл». 2. Верховний Суд, переглядаючи справу в касаційному порядку, дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій правильно встановили фактичні обставини справи та надали їм належну правову оцінку. Суд підтвердив, що підстави для визнання договору недійсним, на які посилався позивач, були доведені належними та допустимими доказами. Колегія суддів зазначила, що доводи касаційної скарги ПрАТ «Синтез Ойл» не спростовують висновків апеляційного суду щодо наявності порушень вимог законодавства при укладенні оспорюваного правочину. Суд також звернув увагу на те, що норми матеріального права були застосовані правильно, а процесуальних порушень, які б призвели до скасування рішення, допущено не було. Окрему увагу було приділено аналізу дотримання сторонами принципів добросовісності та розумності при виконанні зобов’язань. У підсумку, Верховний Суд визнав постанову апеляційного суду законною та обґрунтованою. 3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ПрАТ «Синтез Ойл» без задоволення, а постанову Південно-західного апеляційного господарського суду — без змін. Справа №202/5102/26 від 17/08/2026 1. Предметом спору є розгляд клопотання захисників про зміну територіальної підсудності кримінального провадження, тобто передачу справи з одного суду до іншого, що знаходиться в межах юрисдикції іншого апеляційного суду. 2. Суд при розгляді цього клопотання керувався насамперед вимогами статті 34 Кримінального процесуального кодексу України, яка чітко визначає вичерпний перелік підстав для направлення кримінального провадження з одного суду до іншого. Колегія суддів проаналізувала доводи захисту щодо необхідності зміни підсудності та дійшла висновку, що заявлені аргументи не відповідають критеріям, передбаченим законом для такого виключного заходу. Суд врахував, що територіальна підсудність є гарантією доступу до правосуддя, тому її зміна можлива лише за наявності об’єктивних та вагомих обставин, які унеможливлюють розгляд справи у визначеному законом суді. Оскільки захисники не надали достатніх доказів, що підтверджували б наявність виняткових обставин, передбачених процесуальним законом, підстави для задоволення клопотання відсутні. Суд також виходив із принципу незмінності підсудності як запобіжника від маніпуляцій з вибором суду. У результаті колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення поданих клопотань. 3. Верховний Суд постановив відмовити у задоволенні клопотань захисників про направлення матеріалів кримінального провадження до іншого суду. Справа №300/2009/25 від 17/08/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий та професійний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Позивач намагався оскаржити в адміністративному суді дії та бездіяльність адвоката, який надавав йому безоплатну вторинну правничу допомогу, вимагаючи визнати їх протиправними та стягнути моральну шкоду. 2. **Аргументи суду:** – Суд наголосив, що адвокат є незалежним професіоналом, а не суб’єктом владних повноважень, тому його діяльність не підпадає під юрисдикцію адміністративних судів. – Відносини між адвокатом та центром безоплатної правничої допомоги базуються на цивільно-правовому договорі, а не на адміністративному підпорядкуванні. – Законодавство чітко визначає, що оцінку професійній поведінці адвоката та наявності дисциплінарного проступку здійснюють виключно органи адвокатського самоврядування (Кваліфікаційно-дисциплінарні комісії адвокатури). – Суд роз’яснив, що право на звернення до суду не є абсолютним і має реалізовуватися у встановленому законом порядку, який у даному випадку передбачає дисциплінарну процедуру, а не судовий позов. – Посилання позивача на попередні рішення Верховного Суду були відхилені, оскільки в тих справах відповідачами були саме кваліфікаційно-дисциплінарні комісії, а не окремі адвокати, що змінює правову природу спору. – Отже, адміністративний суд не має повноважень втручатися у професійну діяльність адвоката, оскільки для цього існують спеціальні механізми контролю через КДКА. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду про відмову у відкритті провадження, підтвердивши, що такий спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Справа №902/1405/25 від 18/08/2026 1. Предметом спору є вимога ТОВ «Будівельна компанія «Нові Мінерали» про визнання недійсним рішення АТ «Вінницяобленерго». 2. Верховний Суд, розглядаючи касаційну скаргу, дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій не повною мірою дослідили всі обставини справи, які мають суттєве значення для правильного вирішення спору. Зокрема, було встановлено порушення норм процесуального права щодо оцінки доказів, наданих сторонами, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які лежать в основі оскаржуваного рішення. Суд касаційної інстанції наголосив на необхідності ретельного перевіряння правових підстав для прийняття відповідачем рішення, що стало предметом позову. Оскільки повноваження Верховного Суду не передбачають можливості самостійного встановлення або переоцінки доказів, справа потребує додаткового дослідження в суді першої інстанції. Таким чином, для забезпечення повного та всебічного розгляду справи, рішення попередніх судів було визнано передчасними та такими, що підлягають скасуванню. 3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу частково, скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до Господарського суду Вінницької області. Справа №148/2640/24 від 10/08/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до вашого запиту: 1. Предметом спору є перегляд законності вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду, якими засуджену визнано винною у незаконному придбанні, зберіганні та збуті психотропних речовин (амфетаміну) за ч. 2 ст. 307 КК України. 2. Суд касаційної інстанції при винесенні рішення керувався тим, що він є судом права, а не факту, тому не має повноважень переоцінювати докази або встановлювати обставини, які вже були досліджені судами нижчих інстанцій. Колегія суддів підтвердила, що стандарт доведення «поза розумним сумнівом» у цій справі був дотриманий, оскільки винуватість особи підтверджується сукупністю належних та допустимих доказів, зокрема протоколами негласних слідчих дій, результатами оперативних закупок та висновками експертиз. Суд наголосив, що фабула обвинувачення була сформульована чітко та відповідає вимогам КПК України, а відсутність у реєстрі матеріалів досудового розслідування відомостей про повідомлення засудженої про виділення матеріалів не є порушенням, що впливає на законність вироку. Також було зазначено, що виділення матеріалів провадження є процесуальним рішенням прокурора, яке не підлягає окремому оскарженню, а захист мав реальну можливість ознайомитися з усіма матеріалами справи в порядку ст. 290 КПК України. Зрештою, суд дійшов висновку, що доводи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди з оцінкою доказів, що не є підставою для скасування судових рішень. 3. Верховний Суд постановив залишити вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу засудженої — без задоволення. Справа №907/935/21(907/955/22) від 05/08/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору: 1. Предметом спору є визнання недійсним договору застави транспортних засобів, укладеного боржником (ТОВ «Васстел») на користь банку, як такого, що є фраудаторним (вчиненим на шкоду кредиторам). 2. Суд при винесенні рішення керувався такими аргументами: * Встановлено, що на момент укладення договору застави боржник уже мав прострочену заборгованість перед іншим кредитором, а укладення оспорюваного правочину фактично унеможливило виконання зобов’язань перед ним. * Суд підтвердив, що боржник та особи, в інтересах яких було укладено договір застави, є пов’язаними особами, що свідчить про спільність їхніх економічних інтересів та спрямованість дій на створення переваг для окремих осіб. * Було доведено відсутність будь-якої економічної мети чи доцільності для боржника у передачі активів у заставу, оскільки компанія не отримала від цього жодної вигоди, лише обтяживши власне майно. * Суд наголосив, що для визнання правочину фраудаторним за статтею 42 Кодексу України з процедур банкрутства ключовим є факт вчинення боржником дій, що призвели до неможливості виконання зобов’язань перед кредиторами, незалежно від обізнаності банку про фінансовий стан боржника. * Хоча суд не погодився з кваліфікацією правочину як «фіктивного» (оскільки сторони фактично вчиняли дії на виконання договору), він підтвердив, що це не впливає на законність рішення, оскільки договір обґрунтовано визнано недійсним саме як фраудаторний. * Суд вказав, що штучне збільшення кредиторської заборгованості та виведення активів у період неплатоспроможності є класичними ознаками зловживання правом, що не може бути захищене законом. 3. Верховний Суд залишив без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій, якими договір застави було визнано недійсним. Справа №910/3773/25 від 05/08/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Перегляд законності постанов судів попередніх інстанцій про визнання ТОВ «Амстор Трейд» банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури. 2. **Аргументи суду:** * Суд підтвердив, що процедура банкрутства має строковий характер, і після завершення розпорядження майном суд зобов’язаний прийняти рішення про подальшу долю боржника. * Встановлено, що розмір пасиву боржника (понад 67 млн грн) значно перевищує підтверджений розмір активів (близько 732 тис. грн), що свідчить про критичну неплатоспроможність. * Суд наголосив, що розпорядник майна виконав усі необхідні заходи: провів інвентаризацію, аналіз фінансового стану та скликав збори кредиторів, які підтримали перехід до ліквідації. * Аргументи скаржника щодо заінтересованості окремих кредиторів та неповного врахування голосів були відхилені, оскільки ці питання не були предметом розгляду в судах першої та апеляційної інстанцій, а касаційний суд не має повноважень встановлювати нові обставини. * Суд зазначив, що навіть за відсутності рішення зборів кредиторів, він має право за власною ініціативою відкрити ліквідаційну процедуру, якщо вичерпані строки розпорядження майном та відсутні пропозиції щодо санації. * Верховний Суд підкреслив, що не здійснює переоцінку доказів, а лише перевіряє правильність застосування норм права, і в даному випадку порушень не виявив. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін. Справа №240/24918/23 від 17/08/2026 Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 240/24918/23: 1. Предметом спору є правомірність невключення додаткової винагороди, передбаченої постановою КМУ № 168, до складу грошового забезпечення при розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористані відпустки та допомоги на оздоровлення. 2. Суд виходив із того, що грошове забезпечення військовослужбовців чітко структуроване, а додаткова винагорода за постановою № 168 має тимчасовий та непостійний характер, оскільки залежить від дії воєнного стану та наказів командирів. Верховний Суд наголосив, що ця виплата не є складовою частиною щомісячного грошового забезпечення, а належить до категорії одноразових додаткових видів. Суд врахував правову позицію Великої Палати Верховного Суду, яка остаточно визначила правову природу цієї винагороди як такої, що не підлягає врахуванню при обчисленні інших видів допомог. Також було зазначено, що нормативно-правові акти, які регулюють порядок виплати допомоги при звільненні та на оздоровлення, прямо виключають «винагороди» з бази нарахування. Відтак, відсутність цієї суми у розрахунках позивача є цілком законною. Суд також відхилив посилання позивача на практику щодо інших видів винагород, вказавши на відсутність подібності правовідносин. 3. Верховний Суд залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, відмовивши у задоволенні касаційної скарги позивача. Справа №320/29125/23 від 17/08/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. Предметом спору є правомірність висновку Держаудитслужби про наявність порушень у процедурі публічної закупівлі, проведеної Управлінням житлово-комунального господарства, та зобов’язання замовника розірвати договір з переможцем торгів. 2. Суд встановив, що аргументи аудиторів щодо відсутності в тендерній пропозиції необхідних документів є безпідставними. Зокрема, інформація про учасника була фактично надана у складі інших документів на фірмових бланках, що відповідало суті вимог тендерної документації. Щодо відсутності повідомлення про прийняття на роботу директора, суд застосував норми Постанови № 413, роз’яснивши, що для керівника підприємства, який є його власником, подання такого повідомлення не вимагається, оскільки відомості про нього вносяться до Єдиного державного реєстру автоматично. Оскільки тендерна пропозиція переможця повністю відповідала кваліфікаційним критеріям, у замовника не було законних підстав для її відхилення. Верховний Суд підкреслив, що норми щодо усунення невідповідностей не застосовуються, якщо пропозиція учасника спочатку була подана належним чином. Відтак, висновок органу фінансового контролю був визнаний необґрунтованим та скасований. 3. Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими позов замовника було задоволено, а висновок Держаудитслужби — скасовано. Справа №916/655/24 від 18/08/2026 Предметом спору є стягнення з Державної установи «Держгідрографія» на користь ТОВ «МОРПРОЕКТ» заборгованості у розмірі 1 754 614,88 грн. Суд при винесенні рішення керувався процесуальними нормами Господарського процесуального кодексу України, що регулюють порядок касаційного оскарження. Зокрема, Верховний Суд дійшов висновку, що підстава для касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (щодо застосування норми права без урахування висновку Верховного Суду), не була належним чином обґрунтована скаржником, що стало підставою для закриття провадження в цій частині. Щодо іншої підстави оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, суд провів ретельний аналіз доводів скаржника та не знайшов підтвердження порушень, які б свідчили про недійсність судових рішень попередніх інстанцій. Суд підтвердив, що рішення Господарського суду Одеської області та постанова Південно-західного апеляційного господарського суду були ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Таким чином, Верховний Суд не виявив підстав для скасування або зміни оскаржуваних рішень, визнавши їх законними та обґрунтованими. Верховний Суд ухвалив закрити касаційне провадження в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, в іншій частині касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін. Справа №373/1916/21 від 17/08/2026 Предметом цього спору є перегляд законності вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду, якими особу було засуджено за вчинення умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК України). Верховний Суд під час касаційного розгляду перевіряв дотримання судами нижчих інстанцій норм матеріального та процесуального права при оцінці доказів та призначенні покарання. Колегія суддів дійшла висновку, що суди попередніх інстанцій повно та всебічно дослідили обставини кримінального провадження, надавши належну правову оцінку всім зібраним доказам. Суд не встановив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які могли б стати підставою для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень. Аргументи засудженої щодо безпідставності засудження або невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості правопорушення були визнані необґрунтованими. Суд підтвердив, що кваліфікація дій за частиною 2 статті 121 КК України є правильною, а призначене покарання відповідає загальним засадам, визначеним статтею 65 КК України. Таким чином, касаційна інстанція констатувала відсутність підстав для втручання у висновки судів першої та апеляційної інстанцій. Верховний Суд залишив касаційну скаргу засудженої без задоволення, а вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду — без змін. Справа №1-1048/11 від 18/08/2026 Предметом спору є правомірність відмови судів попередніх інстанцій у поновленні строку на апеляційне оскарження постанови суду від 2011 року про призначення кримінальної справи до судового розгляду. Суд при винесенні рішення керувався тим, що згідно з нормами КПК України 1960 року, які діяли на момент ухвалення оскаржуваної постанови, рішення про призначення справи до судового розгляду не підлягало апеляційному оскарженню. Верховний Суд наголосив, що оскільки закон прямо забороняв оскарження таких постанов, вони набирали законної сили негайно, а тому питання поновлення строку на апеляцію в даному контексті є процесуально неможливим. Суд також роз’яснив, що рішення Конституційного Суду України від 2019 року не має ретроспективної дії та не поширюється на правовідносини, що виникли у 2011 році. Крім того, було зазначено, що суди попередніх інстанцій взагалі не мали повноважень розглядати клопотання про поновлення строку щодо рішень, які апріорі не підлягають апеляційному перегляду. Відтак, оскільки первинне рішення не підлягало оскарженню, касаційна скарга не може бути предметом розгляду в суді касаційної інстанції. Суд відмовив у витребуванні кримінальної справи та залишив касаційну скаргу без розгляду. Справа №990/281/26 від 17/08/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. Предметом спору є оскарження рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККС) щодо результатів кваліфікаційного іспиту кандидата на посаду судді, зокрема оцінювання практичного завдання. 2. Суд виходив з того, що ВККС діє в межах своїх дискреційних повноважень, а процедура оцінювання була чітко регламентована затвердженими Методичними вказівками. Суд підкреслив, що оцінювання практичного завдання є професійним судженням членів екзаменаційної комісії, яке базується на їхньому внутрішньому переконанні, а не лише на арифметичних показниках. Колегія суддів зазначила, що законодавство не вимагає від ВККС надання детальних мотивів щодо кожного окремого бала за кожен критерій, якщо дотримано загальну процедуру. Також суд вказав на відсутність доказів того, що оцінки були очевидно заниженими або дискримінаційними. Важливим аргументом стало те, що позивачка не довела наявності суттєвих розбіжностей в оцінках членів комісії, які б вимагали повторної перевірки роботи. Зрештою, суд дійшов висновку, що незгода кандидата з виставленими балами не є підставою для визнання рішення комісії протиправним. 3. Верховний Суд ухвалив рішення відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі. Справа №815/6802/17 від 17/08/2026 Ось детальний аналіз судового рішення у справі №815/6802/17: 1. Предметом спору є правомірність рішення митного органу про коригування митної вартості товарів та відмову в митному оформленні за основним методом (за ціною договору). 2. Суд виходив із того, що декларант надав повний пакет документів, які підтверджують числові значення митної вартості та не містять суттєвих розбіжностей. Верховний Суд наголосив, що митний орган має право витребовувати додаткові документи лише за наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих відомостей, чого в даному випадку не було доведено. Відсутність деталізації класу товару (А чи В) в експортній декларації не є критичною розбіжністю, оскільки цей показник був чітко відображений в інших поданих документах: специфікації, інвойсі та калькуляціях. Суд підкреслив, що митниця повинна аналізувати весь обсяг наданих документів у їх сукупності для встановлення логічного комерційно-економічного змісту операції. Оскільки митний орган не довів недостатність поданих документів для застосування основного методу, його рішення про коригування вартості було визнано безпідставним. Аргументи митниці про необхідність переоцінки доказів були відхилені як такі, що виходять за межі повноважень суду касаційної інстанції. 3. Верховний Суд залишив без задоволення касаційну скаргу Одеської митниці ДФС, а постанову апеляційного суду — без змін, підтвердивши протиправність дій митного органу. Справа №560/1837/21 від 18/08/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. Предметом спору є стягнення з комунального підприємства заборгованості за договором субкредитування, залученим під державні гарантії, у зв’язку з невиконанням зобов’язань перед державою. 2. Верховний Суд зосередився на перевірці дотримання судом апеляційної інстанції процесуальних норм, зокрема права сторони на участь у судовому засіданні. Суд встановив, що апеляційний суд, попри задоволення клопотання відповідача про участь у засіданні в режимі відеоконференції, не забезпечив технічну можливість такого підключення. Згідно з матеріалами справи, представник відповідача авторизувався в системі, проте не отримав запрошення від секретаря судового засідання, що підтверджується офіційною відповіддю ДП «Інформаційні судові системи». Суд наголосив, що обов’язок належного повідомлення та забезпечення участі сторін у відеоконференції лежить саме на суді, який розглядає справу. Ігнорування судом апеляційної інстанції клопотання про поновлення розгляду справи через технічний збій призвело до порушення принципів змагальності та рівності сторін. Відтак, розгляд справи за відсутності належно повідомленого учасника є безумовною підставою для скасування судового рішення. 3. Верховний Суд скасував постанову суду апеляційної інстанції та направив справу на новий розгляд до того ж суду апеляційної інстанції. Справа №815/6669/17 від 18/08/2026 Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір: 1. **Предмет спору:** Оскарження відмови митного органу у внесенні змін до митних декларацій після завершення митного оформлення товарів з метою виправлення коду товару та повернення надмірно сплачених митних платежів. 2. **Аргументи суду:** * Суд наголосив на праві декларанта вносити зміни до митної декларації протягом трьох років після завершення митного оформлення, що прямо передбачено статтею 269 Митного кодексу України. * Верховний Суд підкреслив, що відмова митниці у внесенні змін лише на тій підставі, що це призведе до перерахунку митних платежів, є протиправною, оскільки перерахунок є наслідком, а не перешкодою для внесення змін. * Суд зазначив, що митний орган зобов’язаний перевіряти наявність законних підстав для внесення змін, а не просто формально відмовляти через факт завершення митного оформлення. * Суди попередніх інстанцій не дослідили повною мірою, чи були наявні об’єктивні підстави для зміни коду товару, та чи обґрунтувала митниця свою відмову належними доказами. * Апеляційний суд помилково послався на неможливість оскарження самостійно визначеного грошового зобов’язання, оскільки в даному випадку йдеться про процедуру внесення змін до декларації, а не про оскарження податкового повідомлення-рішення. * Через те, що суди першої та апеляційної інстанцій не встановили фактичні обставини щодо правильності класифікації товару та правомірності відмови митниці, Верховний Суд не зміг ухвалити рішення по суті. * В результаті було констатовано порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Справа №600/2794/25-а від 18/08/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Оскарження бездіяльності ГУНП щодо неповного нарахування та виплати компенсації за невикористані відпустки при звільненні, а також питання дотримання позивачем тримісячного строку звернення до суду. 2. **Аргументи суду:** * Суд встановив, що згідно з частиною 2 статті 233 КЗпП України, строк звернення до суду у справах про виплату належних при звільненні сум становить три місяці з дня отримання працівником письмового повідомлення про нараховані та виплачені суми. * Верховний Суд наголосив, що для початку відліку цього строку визначальним є не назва документа, а його зміст, який має забезпечити реальну обізнаність особи про склад та розмір виплат. * Суди попередніх інстанцій встановили, що позивач отримав відповідне повідомлення 28 лютого 2025 року, що підтверджується його власноручною розпискою. * Доводи позивача про те, що вихідна допомога була виплачена пізніше (28 березня 2025 року), суд відхилив, оскільки предметом спору є саме компенсація за відпустки, а не вихідна допомога, і ці виплати є різними складовими розрахунку. * Суд зазначив, що отримання інформації про структуру виплат 28 лютого 2025 року надало позивачу об’єктивну можливість оцінити правильність розрахунків та своєчасно звернутися за захистом своїх прав. * Оскільки позов було подано 12 червня 2025 року, тобто поза межами тримісячного строку, суди правомірно залишили позовну заяву без розгляду. * Верховний Суд підкреслив, що активні дії позивача (адвокатські запити) після пропуску строку не змінюють дату, з якої особа повинна була дізнатися про порушення свого права. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій про залишення позову без розгляду — без змін. Справа №160/587/24 від 18/08/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось стислий та професійний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Працівник Державної кримінально-виконавчої служби звернувся до суду з вимогою зобов’язати виправну колонію нарахувати та виплатити йому додаткову винагороду у розмірі 30 000 грн за період з березня по жовтень 2022 року, передбачену постановою КМУ №168. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд виходив із того, що право на отримання додаткової винагороди за постановою №168 у спірний період залежало від законодавчих змін, які визначали територіальні критерії несення служби. Суд підтвердив, що у період з 11 березня по 07 липня 2022 року позивач мав право на виплату, оскільки його установа розташовувалася в межах адміністративно-територіальної одиниці, де діяла програма «єПідтримка». Однак, починаючи з 08 липня 2022 року, умови отримання винагороди змінилися: вона стала виплачуватися лише тим особам, які несли службу в громадах, розташованих у районах бойових дій, окупації або оточення. Оскільки місто Кривий Ріг у відповідний період не входило до переліку таких територій, затвердженого урядом, підстави для виплати винагороди після 08 липня 2022 року відсутні. Суд також наголосив на принципі незворотності дії нормативно-правових актів у часі, що унеможливлює застосування нових критеріїв до правовідносин, які виникли раніше. Таким чином, суд розмежував періоди служби позивача, визнавши право на виплату лише за той час, коли законодавство прямо передбачало таку можливість для його регіону. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу установи, скасувавши рішення судів попередніх інстанцій у частині виплат за період з 08 липня по 18 жовтня 2022 року та відмовивши у задоволенні позову за цей період, залишивши рішення в силі лише в частині виплат за період до 07 липня 2022 року. Справа №280/9536/24 від 18/08/2026 Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось суть справи: 1. Предметом спору є правомірність застосування податковим органом штрафу за несвоєчасну реєстрацію акцизних накладних та розрахунків коригування в умовах дії воєнного стану. 2. Суд виходив із того, що під час воєнного стану законодавство передбачало зупинення перебігу строків, визначених податковим законодавством, і в переліку виключень до цих строків (щодо реєстрації акцизних накладних) спочатку не було чітких приписів, які б дозволяли ігнорувати це зупинення. Суд підкреслив, що для акцизних накладних, граничний термін реєстрації яких припадав на період з 24 лютого 2022 року, було встановлено спеціальний пільговий період для реєстрації (30 днів після набрання чинності Законом № 3303-IX), і позивач вклався в цей строк. Щодо накладних за попередні періоди, суд вказав на помилковість розрахунків податкової, оскільки застосування штрафів було заблоковано через зупинення перебігу строків згідно з підпунктом 69.9 підрозділу 10 розділу XX ПК України. Верховний Суд також відхилив доводи податкової про необхідність оцінки «можливості виконання обов’язків», оскільки в даному випадку ключовим стало саме зупинення перебігу строків, а не наявність чи відсутність можливості у платника. Таким чином, суди попередніх інстанцій правильно встановили, що підстави для накладення штрафу були відсутні. 3. Верховний Суд залишив рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу податкового органу — без задоволення. Справа №140/4059/25 від 18/08/2026 Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 140/4059/25: 1. Предметом спору є правомірність дій НАЗК щодо проведення моніторингу способу життя суб’єкта декларування та законність складеного за його результатами обґрунтованого висновку про виявлення ознак корупційного кримінального правопорушення. 2. **.** Верховний Суд відступив від своєї попередньої позиції (зокрема, викладеної у справі № 520/25012/21), згідно з якою висновки НАЗК не можуть оскаржуватися в адміністративному суді, якщо вони стали частиною доказової бази у кримінальному провадженні. Суд наголосив, що висновок НАЗК є індивідуальним актом суб’єкта владних повноважень, оскільки він приймається в межах реалізації контрольних функцій і безпосередньо впливає на права та інтереси особи. Суд підкреслив, що адміністративне судочинство та кримінальне провадження мають різні цілі: адміністративний суд перевіряє законність процедури та обґрунтованість дій органу, тоді як кримінальний суд оцінює докази винуватості. Існування кримінального провадження не поглинає і не нівелює право особи на судовий контроль за діяльністю НАЗК. Відтак, закриття провадження апеляційним судом з підстав непідсудності спору адміністративним судам було визнано помилковим. 3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу до того ж суду апеляційної інстанції для продовження розгляду по суті. Справа №2а-19248/11/2670 від 17/08/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з урахуванням вашого запиту: 1. **Предмет спору:** Спір стосувався правомірності стягнення з податкового органу на користь товариства витрат на професійну правничу допомогу, понесених під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій. 2. **Аргументи суду:** * Суд наголосив, що розмір витрат на правничу допомогу має бути співмірним зі складністю справи, обсягом наданих послуг та витраченим часом. * Ключовим процесуальним моментом є те, що зменшення суми витрат за критерієм співмірності можливе лише за наявності обґрунтованого клопотання іншої сторони, чого податковий орган у суді першої інстанції не зробив. * Щодо витрат в апеляції, суд апеляційної інстанції самостійно проаналізував акти виконаних робіт та встановив, що частина послуг дублювала роботу, виконану в першій інстанції, а також була надана особами, які не мають статусу адвоката. * Верховний Суд підтвердив, що суд має право оцінювати реальність та доцільність витрат, тому часткове задоволення заяви про відшкодування витрат в апеляції є законним та обґрунтованим. * Суд зазначив, що доводи податкового органу фактично зводяться до переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень касаційної інстанції. * Також було підкреслено, що при розподілі витрат суд має враховувати критерії реальності, розумності та пропорційності, що і було зроблено судами попередніх інстанцій. * Остаточно суд констатував, що відсутність клопотання про зменшення витрат у першій інстанції та належне обґрунтування зменшення витрат в апеляції свідчать про правильне застосування норм процесуального права. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційні скарги Офісу великих платників податків ДФС без задоволення, а додаткові рішення судів попередніх інстанцій — без змін. Справа №280/10685/24 від 18/08/2026 Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане судове рішення. Ось стислий виклад для вашого матеріалу: 1. Предметом спору є правомірність рішення Міністерства оборони України про виплату матері загиблого військовослужбовця лише половини суми одноразової грошової допомоги (ОГД) через наявність у загиблого повнолітньої доньки. 2. Верховний Суд наголосив, що коло осіб, які мають право на ОГД, визначається виключно станом на дату загибелі військовослужбовця. Суд зазначив, що повнолітня дитина не набуває автоматичного права на виплату, якщо не доведено факт її перебування на утриманні загиблого або статус члена сім’ї, який проживав разом із ним та вів спільний побут. Відповідач не мав законних підстав для «резервування» частини коштів на майбутнє, оскільки чинне законодавство не передбачає такого механізму. У разі появи інших претендентів у майбутньому, питання перерозподілу виплачених коштів має вирішуватися виключно за взаємною згодою або в судовому порядку. Таким чином, дії Міноборони щодо обмеження виплати позивачці були визнані протиправними, оскільки на момент загибелі вона була єдиною особою, яка відповідала критеріям отримувача. 3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу матері загиблого, скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції про виплату допомоги у повному обсязі. Справа №520/271/24 від 18/08/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору. 1. Предметом спору є правомірність вимог колишнього поліцейського щодо повторного стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, незважаючи на те, що аналогічну суму вже було стягнуто в межах іншого судового провадження. 2. Суд при винесенні рішення керувався принципом недопустимості подвійного стягнення за одне й те саме порушення трудових прав. Верховний Суд встановив, що оскільки позивач уже отримав судове рішення про стягнення середнього заробітку за весь період затримки розрахунку в межах шести місяців (у справі № 520/11898/24), повторне звернення з аналогічними вимогами за той самий період є безпідставним. Суд наголосив, що хоча кожне порушення трудових прав може породжувати окрему відповідальність, у даному випадку йдеться про один і той самий предмет спору та одні й ті самі підстави, що вже були предметом судового розгляду. Аргументи позивача про необхідність застосування правової позиції щодо «самостійності кожного порушення» (справа № 440/6856/22) були відхилені як нерелевантні, оскільки в цій справі виплати здійснювалися на виконання одного й того самого рішення суду про стягнення недоплаченого грошового забезпечення. Таким чином, суд дійшов висновку, що задоволення позову призвело б до безпідставного збагачення позивача та порушення балансу інтересів сторін. 3. Верховний Суд залишив без змін постанову суду апеляційної інстанції, якою було відмовлено у задоволенні позовних вимог про повторне стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Справа №823/2038/17 від 17/08/2026 Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний аналіз: 1. Предметом спору є правомірність рішення митного органу про зміну коду товару «Набір збірний «Мольберт» згідно з УКТЗЕД, що призвело до відмови у митному оформленні задекларованого позивачем коду. 2. Суд при винесенні рішення керувався тим, що класифікація товарів має здійснюватися на основі їхніх визначальних характеристик та функціонального призначення, а не лише за назвою окремих компонентів. Верховний Суд підтримав позицію попередніх інстанцій, що набір, який складається з різних предметів (дошка, крейда, маркери тощо) і призначений для дозвілля та навчання дітей, має класифікуватися як іграшка за товарною позицією 9503. Суд наголосив, що митниця безпідставно віднесла товар до позиції 9610 (дошки для писання), оскільки основною властивістю товару є його ігрова та розвиваюча функція, а не лише наявність поверхні для письма. Також було враховано, що сертифікати відповідності та експортна документація виробника підтверджували належність товару до категорії іграшок. Суд відхилив доводи митниці про те, що набір слід класифікувати за найбільш конкретним описом окремого компонента, оскільки це суперечить правилам інтерпретації УКТЗЕД для багатокомпонентних товарів. Зрештою, суд дійшов висновку, що митний орган не довів правомірність своїх дій та не спростував належним чином докази позивача щодо природи товару. 3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу митниці без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій, якими було скасовано рішення про визначення коду товару, — без змін. Справа №380/2564/25 від 18/08/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір: **1. Предмет спору** Предметом спору є спроба позивача оскаржити в адміністративному порядку дії судді, вчинені ним під час розгляду іншої судової справи, та стягнути з держави моральну шкоду за такі дії. **2. Аргументи суду** * Суд наголосив, що дії судді, вчинені під час розгляду конкретної справи, є процесуальними, а не управлінськими, тому суддя в таких правовідносинах не є суб’єктом владних повноважень. * Верховний Суд підтвердив, що законність процесуальних актів та дій судді може перевірятися виключно в межах апеляційного чи касаційного оскарження рішень у тій справі, де ці дії були вчинені. * Будь-яке втручання у здійснення правосуддя шляхом ініціювання окремих позовів проти суддів є неприпустимим і порушує принцип незалежності судової влади. * Суд зазначив, що право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, якщо вони спрямовані на забезпечення правової визначеності та належного функціонування судової системи. * Позивач не позбавлений права на захист, проте він має реалізовувати його виключно в межах процесуального законодавства, а не шляхом подання нових позовів проти суду. * Відтак, оскільки такий спір не належить до юрисдикції адміністративних судів і взагалі не підлягає судовому розгляду як окремий позов, відмова у відкритті провадження була цілком правомірною. **3. Рішення суду** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про відмову у відкритті провадження — без змін. Справа №826/2219/17 від 17/08/2026 Ось аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до вашого запиту: 1. Предметом спору є правомірність нарахування податковим органом штрафних санкцій за несвоєчасну сплату рентної плати, що було виявлено під час проведення камеральної перевірки. 2. Суд встановив, що на момент проведення перевірки у 2016 році податковий орган не мав законодавчих повноважень перевіряти своєчасність сплати узгоджених грошових зобов’язань у межах камеральної перевірки, оскільки такі повноваження були надані лише з 1 січня 2017 року. Відповідно, акт перевірки, складений з порушенням компетенції, визнано недопустимим доказом, що автоматично робить неможливим притягнення платника до відповідальності. Водночас Верховний Суд не погодився з висновком судів попередніх інстанцій про те, що датою сплати податку є момент подання платіжного доручення до банку. Посилаючись на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, суд наголосив, що належним виконанням податкового обов’язку є саме фактичне надходження коштів до бюджету. Таким чином, суд залишив рішення про скасування штрафів у силі, але змінив мотивувальну частину, виключивши аргумент про «своєчасність за датою подання доручення» та залишивши аргумент про «неправомірність процедури перевірки». 3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу податкового органу, змінивши мотивувальну частину рішень судів попередніх інстанцій, проте залишив без змін їхню резолютивну частину про скасування податкових повідомлень-рішень. Справа №120/14360/24 від 18/08/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Оскарження бездіяльності військової частини щодо ненадання військовослужбовцю довідок про обставини отримання ним поранень (травм) під час проходження військової служби у 2022 році. 2. **Аргументи суду:** – Суд наголосив, що довідка про обставини травми є похідним документом від результатів службового розслідування нещасного випадку, тому її видача неможлива без встановлення факту такого випадку. – Верховний Суд підкреслив, що військовослужбовець має право звернутися за отриманням такої довідки у будь-який час, і сам факт звернення не може вважатися несвоєчасним. – Суд зазначив, що статус військовослужбовця як такого, що «самовільно залишив частину», не позбавляє його права на отримання документів про поранення, отримані до моменту виникнення цього статусу. – Водночас суди попередніх інстанцій не встановили, чи отримувала військова частина медичні документи (довідки, виписки) щодо поранень позивача у 2022 році, що є критично важливим для вирішення справи. – Верховний Суд вказав на недотримання судами принципу офіційного з’ясування всіх обставин справи, оскільки вони не дослідили наявність або відсутність матеріалів розслідування нещасних випадків. – Суд також звернув увагу на необхідність перевірки того, чи були вжиті заходи з обміну медичними документами між закладами охорони здоров’я та військовою частиною, навіть з урахуванням того, що спірні події відбулися до прийняття відповідної постанови КМУ № 901. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції для повного та всебічного встановлення обставин. Справа №640/25454/20 від 18/08/2026 Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір: 1. Предметом спору є правомірність висновку Держаудитслужби про наявність порушень у процедурі закупівлі, проведеної КП «Київтеплоенерго», та зобов’язання замовника розірвати укладений договір. 2. Верховний Суд у цій справі зосередився на дотриманні процесуальних норм, а не на суті тендерного спору. Суд наголосив, що оскільки висновок аудиторів вимагає розірвання договору, це безпосередньо зачіпає права та обов’язки переможця торгів — ТОВ «Рімол». Суди першої та апеляційної інстанцій допустили критичну помилку, не залучивши вказане товариство до участі у справі як третю особу. Верховний Суд підкреслив, що інститут третьої особи є гарантією справедливого судового розгляду, оскільки дозволяє уникнути ситуацій, коли рішення суду впливає на права особи, яка не мала можливості висловити свою позицію. Таке порушення процесуального права є безумовною підставою для скасування судових рішень. Суд також зазначив, що повноваження скасувати рішення через незалучення таких осіб суд касаційної інстанції здійснює незалежно від доводів сторін, оскільки це є фундаментальним дефектом правосуддя. Відтак, Верховний Суд не став розглядати питання правомірності вимоги про розірвання договору, доки не буде забезпечено участь усіх заінтересованих сторін. 3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до Київського окружного адміністративного суду для залучення до участі у справі переможця торгів та повторного розгляду спору. Справа №240/24118/25 від 18/08/2026 Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір: 1. Предметом спору є правомірність повернення судами першої та апеляційної інстанцій позовної заяви військовослужбовця про стягнення грошового забезпечення через пропуск ним тримісячного строку звернення до суду. 2. Суд керувався тим, що питання строків звернення до суду у справах про оплату праці має вирішуватися з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2025 від 11 грудня 2025 року. **** Верховний Суд у цій справі фактично врахував нову правову позицію Конституційного Суду, яка визнала неконституційним обмеження тримісячним строком права працівника (зокрема військовослужбовця, який продовжує службу) на звернення до суду щодо стягнення належних виплат. Суди попередніх інстанцій формально застосували статтю 233 КЗпП України, не врахувавши, що це обмеження було визнано таким, що звужує конституційні права на судовий захист. Верховний Суд наголосив, що обов’язок роботодавця щодо виплати винагороди є триваючим, а тому встановлення жорстких строків звернення під час дії трудових відносин є неприпустимим. Отже, висновки нижчих судів про пропуск строку та повернення позову були визнані передчасними та такими, що ґрунтуються на неправильному застосуванні норм права. 3. Верховний Суд скасував ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, направивши справу до суду першої інстанції для продовження розгляду по суті. Справа №2а-19248/11/2670 від 17/08/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору: 1. **Предмет спору:** Спір стосувався правомірності стягнення з контролюючого органу на користь товариства витрат на професійну правничу допомогу, понесених під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій. 2. **Аргументи суду:** * Суд наголосив, що розмір витрат на правничу допомогу має бути співмірним зі складністю справи, обсягом наданих послуг та часом, витраченим адвокатом. * Ключовим процесуальним моментом є те, що зменшення суми витрат за критерієм співмірності можливе виключно за клопотанням іншої сторони, чого контролюючий орган у суді першої інстанції не зробив. * Суд підкреслив, що обов’язок доведення неспівмірності витрат покладається саме на сторону, яка заявляє відповідне клопотання, а суд не може діяти з власної ініціативи у цьому питанні (за винятком випадків, передбачених ч. 9 ст. 139 КАС України). * Щодо апеляційної інстанції, суд визнав правомірним часткове задоволення заяви, оскільки апеляційний суд самостійно проаналізував акти виконаних робіт і встановив факт дублювання послуг, які вже надавалися в суді першої інстанції. * Верховний Суд зазначив, що доводи скаржника фактично зводяться до незгоди з оцінкою доказів, що виходить за межі повноважень касаційної інстанції. * Суд підтвердив, що компенсації підлягають лише реальні, необхідні та обґрунтовані витрати, а не будь-яка сума, зазначена в договорі. * Рішення ґрунтується на усталеній практиці Верховного Суду щодо оцінки фактичності та розумності адвокатських витрат. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційні скарги Офісу великих платників податків ДФС без задоволення, а оскаржувані додаткові рішення судів попередніх інстанцій — без змін. Справа №815/2417/17 від 18/08/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Оскарження рішень митного органу про коригування митної вартості товарів та карток відмови в митному оформленні через безпідставне застосування резервного методу оцінки. 2. **Аргументи суду:** * Суд наголосив, що митниця має право витребовувати додаткові документи лише за наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, чого в даному випадку доведено не було. * Верховний Суд підтвердив, що прайс-листи не є обов’язковими документами, а їх довільна форма не може бути підставою для сумнівів у митній вартості, оскільки це порушує принцип свободи підприємницької діяльності. * Митний орган не довів наявність розбіжностей у поданих документах, які б впливали на числове значення митної вартості, а інвойси містили всю необхідну інформацію для визначення вартості за ціною договору. * Суд вказав на формальний підхід митниці при застосуванні резервного методу, оскільки орган обрав аналогічні товари лише за кодом УКТЗЕД та країною походження, проігнорувавши інші фактори, що впливають на ціноутворення. * Відсутність умов оплати в інвойсі не є критичним ціноутворюючим фактором, тому вимога митниці надати додаткові документи з цього приводу була визнана неправомірною. * Суд підкреслив, що рішення про коригування вартості має бути обґрунтованим, а митниця не навела порівняння характеристик товарів, що свідчить про порушення вимог статті 55 Митного кодексу України. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу митниці без задоволення, а постанову апеляційного суду, якою позов задоволено, — без змін. Справа №620/8115/25 від 18/08/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір: 1. **Предмет спору:** Оскарження фізичною особою-підприємцем податкових повідомлень-рішень про застосування штрафних санкцій за здійснення діяльності без чинної ліцензії. 2. **Аргументи суду:** * Суд підтвердив, що податковий орган має право проводити фактичні перевірки за період до 1095 днів, і це не суперечить законодавству. * Використання даних із системи СОД РРО та іншої податкової інформації під час фактичної перевірки визнано правомірним інструментом контролю, що не виходить за межі повноважень податківців. * Ключовим моментом стало питання вручення розпоряджень про анулювання ліцензій: суд наголосив, що ліцензія втрачає чинність лише з моменту отримання суб’єктом господарювання відповідного розпорядження. * Верховний Суд встановив, що суди попередніх інстанцій не дослідили належним чином докази вручення цих документів, зокрема відсутність квитанцій у текстовому форматі, які б підтверджували факт доставки документа в електронний кабінет. * Оскільки суди не встановили точну дату вручення розпоряджень, неможливо визначити, чи була діяльність позивача на той момент ліцензованою, а отже, і правомірність накладення штрафів залишається недоведеною. * Суд зазначив, що самостійно встановлювати ці фактичні обставини (момент вручення) він не має повноважень, тому справа потребує додаткового дослідження доказів. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення факту та дати отримання позивачем розпоряджень про анулювання ліцензій. Справа №140/8413/25 від 18/08/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору: 1. **Предмет спору:** Предметом спору є правомірність залишення судом першої інстанції без розгляду позову ФОП про скасування податкових повідомлень-рішень через пропуск строку звернення до суду. 2. **Аргументи суду:** * Суд підтвердив, що для оскарження податкових повідомлень-рішень без досудового порядку застосовується шестимісячний строк звернення до суду, передбачений статтею 122 КАС України. * Верховний Суд наголосив, що обов’язок платника податків добросовісно отримувати кореспонденцію за податковою адресою є ключовим, і посилання на неотримання документів не є поважною причиною пропуску строку. * Суд зазначив, що чинне законодавство не вимагає від податкового органу зазначати реквізити документів у рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення. * Попри те, що позиція податкового органу щодо пропуску строку була визнана обґрунтованою, Верховний Суд зіткнувся з процесуальною колізією: суд першої інстанції вже розглянув справу по суті та задовольнив позов, поки тривав касаційний розгляд. * Скасування постанови апеляційного суду призвело б до існування двох взаємовиключних рішень (про залишення без розгляду та про задоволення позову), що порушує принцип правової визначеності. * Тому, з метою уникнення процесуального хаосу, Верховний Суд залишив постанову апеляційного суду без змін, вказавши, що питання пропуску строку може бути переглянуте в апеляційному порядку при оскарженні рішення суду першої інстанції по суті. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу податкового органу без задоволення, а постанову апеляційного суду — без змін, з огляду на необхідність дотримання принципу правової визначеності через наявність ухваленого рішення по суті спору. Справа №280/7060/25 від 18/08/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з урахуванням вашого запиту: 1. **Предмет спору:** Оскарження ухвали суду першої інстанції та постанови апеляційного суду щодо вжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії рішень податкового органу про припинення ліцензії на роздрібну торгівлю пальним. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що інститут забезпечення позову є винятковим заходом, який має застосовуватися лише за наявності реальних, а не гіпотетичних підстав. Суд зазначив, що заявник (ТОВ «ЄВРО5») обмежився лише загальними твердженнями про можливі негативні наслідки для бізнесу, не надавши жодних документальних доказів (наприклад, розрахунків збитків, даних про кількість працівників чи доказів неможливості ведення діяльності за іншими ліцензіями). Суди попередніх інстанцій припустилися помилки, застосувавши заходи забезпечення позову без перевірки співмірності та адекватності таких заходів заявленим вимогам. Верховний Суд підкреслив, що сам факт наявності спору з податковим органом не є автоматичною підставою для зупинення дії оскаржуваних рішень. Суд має пересвідчитися, що невжиття заходів дійсно унеможливить виконання майбутнього рішення суду, чого в даному випадку встановлено не було. Відтак, поверхневий підхід судів нижчих інстанцій до оцінки доказів призвів до порушення норм процесуального права. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив нове рішення, яким повністю відмовив у задоволенні заяви про забезпечення позову. Справа №826/10281/17 від 17/08/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору: 1. Предметом спору є правомірність податкових повідомлень-рішень, якими позивачу було збільшено суми грошових зобов’язань з податку на прибуток та податку на додану вартість через висновки податкового органу про нереальність господарських операцій з низкою контрагентів. 2. Суд при винесенні рішення керувався тим, що позивач надав належним чином оформлені первинні документи, які повністю відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та підтверджують фактичне здійснення операцій. Суд наголосив, що податковий орган не довів відсутність у позивача необхідних документів або їх невідповідність законодавству. Важливим аргументом стало те, що можливі порушення податкової дисципліни контрагентами не можуть автоматично свідчити про недобросовісність самого платника податків, оскільки юридична відповідальність має індивідуальний характер. Крім того, суд зазначив, що контролюючий орган не надав доказів обізнаності позивача про протиправну діяльність його контрагентів. Посилання податківців на наявність кримінальних проваджень щодо контрагентів було відхилено, оскільки не було доведено зв’язку цих проваджень саме зі спірними операціями. Зрештою, суд підтвердив, що придбані послуги були використані позивачем у власній господарській діяльності, що є ключовим для формування податкового кредиту та витрат. 3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві без задоволен […]

Case No. 240/24118/25 dated 08/18/20261. The subject of the dispute is the lawfulness of the return by the courts of first and appellate instances of a […]

Справа №240/24118/25 від 18/08/2026Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізува […]