Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до ваших вимог:
1. Предметом спору є правомірність рішення Державної міграційної служби про примусове повернення громадянина рф до країни походження через закінчення строку дії посвідки на тимчасове проживання в умовах воєнного стану.
2. Суд касаційної інстанції вказав, що суди попередніх інстанцій допустили формальний підхід, обмежившись лише констатацією факту прострочення документів без аналізу індивідуальних обставин справи. Верховний Суд наголосив, що в умовах воєнного стану, коли надання адміністративних послуг було зупинено, іноземці опинилися в ситуації правової невизначеності, тому суди зобов’язані перевіряти, чи були дії іноземця умисними та чи намагався він легалізувати своє перебування. Важливим є дослідження того, чи звертався позивач до органів ДМС (зокрема, з усними зверненнями) та чи отримував відмови, що підтверджувало б його добросовісність. Також суд підкреслив необхідність оцінки пропорційності втручання у приватне та сімейне життя позивача, який перебуває у шлюбі з громадянкою України, з огляду на вимоги статті 8 Конвенції про захист прав людини. Суди попередніх інстанцій не надали оцінки цим доводам та не встановили, чи існували реальні перешкоди для легалізації, що є порушенням принципу офіційного з’ясування всіх обставин справи. : Суд відступив від попередньої позиції, зазначивши, що формальне пропущення строків, встановлених постановами Кабміну в умовах воєнного стану, не є безумовною підставою для примусового повернення без врахування індивідуальних обставин та добросовісності особи.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
