Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір:
1. Предметом спору є правомірність повернення судами першої та апеляційної інстанцій позовної заяви військовослужбовця про стягнення грошового забезпечення через пропуск ним тримісячного строку звернення до суду.
2. Суд керувався тим, що питання строків звернення до суду у справах про оплату праці має вирішуватися з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2025 від 11 грудня 2025 року. **** Верховний Суд у цій справі фактично врахував нову правову позицію Конституційного Суду, яка визнала неконституційним обмеження тримісячним строком права працівника (зокрема військовослужбовця, який продовжує службу) на звернення до суду щодо стягнення належних виплат. Суди попередніх інстанцій формально застосували статтю 233 КЗпП України, не врахувавши, що це обмеження було визнано таким, що звужує конституційні права на судовий захист. Верховний Суд наголосив, що обов’язок роботодавця щодо виплати винагороди є триваючим, а тому встановлення жорстких строків звернення під час дії трудових відносин є неприпустимим. Отже, висновки нижчих судів про пропуск строку та повернення позову були визнані передчасними та такими, що ґрунтуються на неправильному застосуванні норм права.
3. Верховний Суд скасував ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, направивши справу до суду першої інстанції для продовження розгляду по суті.
