Справа №760/8374/26 від 18/08/2026
Предметом спору є розгляд клопотання захисту про зміну територіальної підсудності кримінального провадження щодо обвинувачення трьох осіб у вчиненні колабораційної діяльності.
Суд при винесенні рішення керувався нормами статей 32 та 34 Кримінального процесуального кодексу України, які регулюють питання визначення підсудності кримінальних проваджень. Верховний Суд проаналізував доводи захисника щодо необхідності передачі справи до іншого суду, проте не знайшов достатніх правових підстав для задоволення такого клопотання. Зокрема, суд врахував, що чинне законодавство чітко визначає критерії, за яких провадження може бути направлене з одного суду до іншого, і в даному випадку ці умови не були дотримані. Колегія суддів дійшла висновку, що відсутні об’єктивні обставини, які б перешкоджали розгляду справи судом, до якого вона була віднесена згідно з правилами підсудності. Також було враховано принцип забезпечення ефективності та оперативності судового розгляду, що є пріоритетним у кримінальному процесі. В результаті суд визнав аргументи захисту недостатніми для зміни місця розгляду справи.
Верховний Суд постановив залишити клопотання захисника про направлення кримінального провадження до іншого суду без задоволення.
Справа №333/10438/24 від 19/08/2026
1. Предметом спору є правомірність ухвали апеляційного суду про повернення апеляційної скарги заявнику, що фактично позбавило останнього права на перегляд судового рішення.
2. Верховний Суд, аналізуючи матеріали справи, дійшов висновку, що апеляційний суд припустився процесуальних порушень, які перешкодили доступу до правосуддя. Суд касаційної інстанції встановив, що підстави для повернення апеляційної скарги, наведені апеляційним судом, не відповідають вимогам кримінального процесуального закону або є недостатньо обґрунтованими. Зокрема, було порушено право особи на апеляційне оскарження, яке є фундаментальною гарантією в кримінальному процесі. Верховний Суд наголосив, що формальний підхід до перевірки апеляційних скарг є неприпустимим, оскільки він обмежує конституційне право на судовий захист. У результаті колегія суддів визнала, що рішення апеляційного суду не може залишатися в силі, оскільки воно перешкоджає подальшому провадженню у справі. Таким чином, для забезпечення законності та справедливості судового розгляду справу необхідно повернути на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу частково, скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд справи в суді апеляційної інстанції.
Справа №752/7784/23 від 06/08/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вас:
1. **Предмет спору:** Справа стосується визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири та стягнення з продавця (ТОВ «Олком-Лізинг») сплачених за нього коштів у зв’язку з відсутністю у відповідача законних прав на відчуження цього майна.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд прийшов до висновку, що касаційне провадження було відкрито помилково, оскільки дана справа за своїми характеристиками не підлягає касаційному оскарженню. Суд наголосив, що згідно з нормами Цивільного процесуального кодексу України, судові рішення у малозначних справах, де ціна позову не перевищує 250 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, не підлягають перегляду в касації. У цій справі ціна позову становить 560 000 грн, що є меншим за встановлений законом поріг (757 000 грн). Крім того, заявник у своїй скарзі не навів жодних обґрунтувань щодо винятковості справи чи наявності питань права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Суд підкреслив, що Верховний Суд виконує функцію «суду права» і не повинен займатися повторним розглядом справ, які не мають відповідного рівня значущості. Таким чином, оскільки закон прямо обмежує право на касацію для таких спорів, суд позбавлений можливості надавати оцінку законності рішень судів попередніх інстанцій у цій справі.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд ухвалив закрити касаційне провадження за скаргою ТОВ «Олком-Лізинг» через неможливість касаційного оскарження судових рішень у даній категорії справ.
Справа №904/4771/23 (904/6370/25) від 18/08/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Предметом спору є правомірність повернення позовної заяви ліквідатора банкрута через несплату судового збору та відмову суду в його відстроченні.
2. **Аргументи суду:**
* Суди попередніх інстанцій формально відмовили у відстроченні судового збору, посилаючись на те, що боржник у стадії ліквідації не входить до переліку осіб, визначених статтею 8 Закону України «Про судовий збір».
* Верховний Суд наголосив, що такий підхід є надмірно формальним і порушує право на доступ до правосуддя, гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини.
* Суд підкреслив, що відсутність юридичної особи у переліку пільговиків не звільняє суд від обов’язку індивідуально оцінити її реальний майновий стан.
* Суди не дослідили надані ліквідатором докази (довідки про нульові залишки на рахунках, протоколи інвентаризації про відсутність майна), які підтверджували неможливість сплати збору.
* Верховний Суд вказав, що пропорційність обмеження доступу до суду має оцінюватися через баланс між інтересами держави та правом особи на судовий захист.
* Оскільки суди не надали оцінки пропорційності фінансового тягаря, їхні рішення визнано необґрунтованими.
* **:** Верховний Суд у цій справі спирається на позиції Великої Палати (зокрема, у справах № 925/1293/19 та № 917/1219/24), які вимагають від судів відступати від формального тлумачення статті 8 Закону «Про судовий збір» на користь оцінки реальної спроможності юридичної особи сплатити збір.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, передавши справу на новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області для належного вирішення питання про відстрочення судового збору.
Справа №904/5748/18 від 18/08/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору.
**1. Предмет спору**
Предметом спору є правомірність відмови апеляційного суду у перегляді власної постанови за нововиявленими обставинами, якими заявник (ліквідатор) намагався визнати свій власний уточнений звіт про витрати у справі про банкрутство.
**2. Основні аргументи суду**
Суд наголосив, що процедура перегляду за нововиявленими обставинами не є інструментом для виправлення недоліків попереднього розгляду справи чи доповнення доказової бази після того, як рішення вже набрало законної сили. Ключовою умовою для визнання обставини «нововиявленою» є її існування на момент розгляду справи та об’єктивна неможливість заявника знати про неї в той час. У даному випадку ліквідатор самостійно склав уточнений звіт вже після винесення постанови, що свідчить про те, що ці дані були йому відомі або могли бути сформовані ним раніше. Суд підкреслив, що подання нових розрахунків чи додаткових пояснень до вже досліджених витрат є спробою переоцінки доказів, що прямо заборонено процесуальним законом. Крім того, суд вказав, що висновки іншого суду в іншій справі щодо того, чи є певний документ «нововиявленою обставиною», не мають преюдиційного значення для вирішення питання про перегляд рішення, оскільки це є правовою оцінкою, а не фактом. Таким чином, ліквідатор не довів наявності жодної з трьох обов’язкових ознак нововиявлених обставин, що унеможливило задоволення його заяви.
**3. Рішення суду**
Верховний Суд залишив касаційну скаргу ліквідатора без задоволення, а ухвалу апеляційного господарського суду про відмову в перегляді справи — без змін.
Справа №167/441/25 від 19/08/2026
1. Предметом спору є перегляд законності вироку апеляційного суду щодо засудження особи за вчинення кримінальних правопорушень, пов’язаних із незаконним обігом наркотичних засобів (ч. 1 та ч. 2 ст. 307 КК України).
2. Верховний Суд під час касаційного розгляду перевіряв доводи захисту щодо можливих порушень норм матеріального та процесуального права, допущених судами нижчих інстанцій. Колегія суддів проаналізувала матеріали кримінального провадження та дійшла висновку, що висновки апеляційного суду щодо винуватості особи у вчиненні інкримінованих злочинів є обґрунтованими та підтверджуються належними доказами. Суд встановив, що кваліфікація дій засудженого за ч. 1 та ч. 2 ст. 307 КК України є правильною, а призначене покарання відповідає вимогам закону та принципам справедливості. Процесуальних порушень, які були б безумовною підставою для скасування судового рішення, касаційна інстанція не виявила. Аргументи захисника про безпідставність засудження були визнані такими, що не спростовують встановлених судами фактів. У результаті суд не знайшов підстав для задоволення скарги, оскільки оскаржуване рішення відповідає вимогам кримінального процесуального закону.
3. Суд ухвалив залишити вирок Волинського апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу захисника — без задоволення.
Справа №608/1088/23 від 19/08/2026
1. Предметом спору є перегляд законності вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за статтею 336 КК України (ухилення від призову на військову службу під час мобілізації).
2. Верховний Суд, розглядаючи касаційну скаргу захисника, проаналізував дотримання судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при призначенні покарання. Суд дійшов висновку, що, попри доведеність вини засудженого у вчиненні інкримінованого правопорушення, суди нижчих інстанцій не повною мірою врахували обставини, що дозволяють застосувати інститут звільнення від відбування покарання. Колегія суддів визнала за можливе досягнення мети виправлення засудженого без реального ізолювання від суспільства. Враховуючи особу засудженого та обставини справи, суд застосував положення статті 75 КК України, замінивши реальний термін ув’язнення на іспитовий строк. Це рішення спрямоване на забезпечення принципу індивідуалізації покарання, що є ключовим у кримінальному судочинстві. Водночас суд встановив низку обов’язків для засудженого, передбачених статтею 76 КК України, для здійснення належного контролю за його поведінкою під час іспитового строку.
3. Суд касаційної інстанції залишив вирок без змін у частині кваліфікації злочину, проте змінив його в частині покарання, звільнивши засудженого від відбування реального терміну з встановленням іспитового строку тривалістю 2 роки та негайним звільненням з-під варти.
Справа №490/748/18 від 12/08/2026
1. Предметом спору є перевірка законності ухвали апеляційного суду, якою було залишено в силі виправдувальний вирок щодо особи, обвинуваченої у вчиненні умисного легкого тілесного ушкодження.
2. Верховний Суд, розглядаючи касаційну скаргу прокурора, дійшов висновку, що апеляційний суд при перегляді справи не забезпечив належної перевірки доводів сторони обвинувачення. Суд касаційної інстанції встановив, що під час апеляційного провадження були допущені істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили ухваленню законного та обґрунтованого рішення. Зокрема, апеляційний суд не надав належної оцінки всім доказам, на які посилався прокурор, та не вмотивував належним чином своє рішення щодо їх відхилення. Такий підхід суду апеляційної інстанції порушив право на справедливий суд та принципи змагальності сторін. У зв’язку з цим, для забезпечення повного та всебічного дослідження обставин справи, виникла необхідність у повторному розгляді апеляційної скарги. Суд не висловив позиції щодо винуватості особи, а лише вказав на процедурні недоліки, які мають бути усунуті під час нового розгляду.
3. Суд задовольнив касаційну скаргу прокурора частково, скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Справа №490/748/18 від 12/08/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з урахуванням вашого запиту:
1. **Предмет спору:** Касаційний перегляд ухвали апеляційного суду, яким було залишено без змін виправдувальний вирок щодо особи, обвинуваченої у вчиненні умисного легкого тілесного ушкодження (ч. 1 ст. 125 КК України).
2. **Аргументи суду:**
* Верховний Суд наголосив, що апеляційний суд є останньою інстанцією, яка має можливість перевірити повноту судового розгляду, тому він зобов’язаний ретельно досліджувати та оцінювати всі доводи сторін.
* Суд встановив, що апеляційна інстанція формально підійшла до розгляду скарги прокурора, не надавши правової оцінки ключовим аргументам щодо оцінки доказів та відмови у призначенні повторної експертизи.
* Зокрема, апеляційний суд залишив поза увагою доводи прокурора про те, що місцевий суд безпідставно визнав висновок експерта недопустимим доказом, посилаючись на службову залежність експерта, хоча ці обставини потребували глибшого аналізу.
* Також було проігноровано аргументи щодо суперечностей у вироку та ігнорування судом першої інстанції показань потерпілої та свідка, які були надані під присягою.
* Верховний Суд підкреслив, що відсутність в ухвалі апеляційного суду мотивованих відповідей на доводи апелянта є порушенням вимог статті 419 КПК України.
* Таке порушення процесуального закону визнано істотним, оскільки воно перешкодило ухваленню законного та обґрунтованого рішення, що є безумовною підставою для скасування ухвали.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу прокурора частково, скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Справа №916/3075/24(916/2992/25) від 12/08/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий та професійний розбір для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Касаційний перегляд ухвали апеляційного суду про закриття провадження за скаргою особи, яка не брала участі у справі, але вважала, що судове рішення про визнання недійсною додаткової угоди (фраудаторного правочину) порушує її майнові права.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд виходив із того, що право на апеляційне оскарження для осіб, не залучених до справи, виникає лише тоді, коли судове рішення безпосередньо вирішує питання про їхні права, обов’язки чи інтереси. Суд наголосив, що висновки в мотивувальній частині рішення про правову оцінку певних фактів не мають преюдиціального значення для осіб, які не були учасниками процесу, і не створюють для них обов’язків. Оскільки резолютивна частина рішення стосувалася лише сторін спору (боржника та контрагентів), апеляційний суд правомірно закрив провадження, не знайшовши доказів «втручання» у права скаржника. Суд також підкреслив, що правова оцінка, надана судом у межах одного спору, не є обов’язковою для третіх осіб, тому скаржник не може оскаржувати рішення лише через незгоду з мотивуванням. Посилання на нову практику Великої Палати Верховного Суду є обов’язковим для застосування судами, навіть якщо вона сформована після подання апеляційної скарги. Зрештою, суд зазначив, що скаржник має право захищати свої інтереси в окремому позовному провадженні, якщо вважає свої права порушеними.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив ухвалу апеляційного суду про закриття апеляційного провадження без змін, визнавши її законною та обґрунтованою.
Справа №369/18297/21 від 13/08/2026
Предметом цього спору є питання розподілу процесуальних витрат у кримінальному провадженні, яке було закрито апеляційним судом у зв’язку зі смертю обвинуваченого.
Верховний Суд, розглядаючи касаційну скаргу прокурора, виходив із того, що суд апеляційної інстанції при закритті провадження на підставі п. 5 ч. 1 ст. 284 КПК України допустив процесуальну неповноту, не вирішивши питання про долю процесуальних витрат. Суд зазначив, що обов’язок вирішити питання розподілу витрат виникає у будь-якому рішенні, яким завершується розгляд справи по суті. Водночас, посилаючись на практику Великої Палати, Суд наголосив, що невирішення цього питання не є істотним порушенням, яке потребує скасування ухвали, оскільки касаційна інстанція може виправити це самостійно. Застосовуючи аналогію права, Суд визначив, що у разі смерті обвинуваченого процесуальні витрати не можуть бути стягнуті з особи, оскільки вона вибуває з правовідносин, а тому їх слід відносити на рахунок держави. Такий підхід узгоджується з позицією Об’єднаної палати ККС ВС щодо неможливості покладення витрат на особу, стосовно якої провадження закривається за нереабілітуючими обставинами. Таким чином, Верховний Суд самостійно усунув недолік ухвали, не скасовуючи її повністю.
Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу прокурора, змінивши ухвалу апеляційного суду в частині розподілу процесуальних витрат та віднісши їх на рахунок держави.
Справа №760/21456/18 від 12/08/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору:
1. Предметом спору в цій справі є законність звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням (іспитовий строк) за вчинення крадіжки та грабежу, а також правильність застосування судами правил призначення покарання за сукупністю злочинів.
2. Суд при винесенні рішення керувався принципом судової дискреції, зазначивши, що вибір міри покарання є виключною компетенцією суду, який розглядає справу по суті. Верховний Суд підкреслив, що суди нижчих інстанцій належним чином врахували всі обставини: тривалий час, що минув з моменту вчинення злочинів, відсутність нових правопорушень за цей період, повернення викраденого майна та позитивну характеристику особи (участь у релігійній громаді). Колегія суддів зазначила, що сам факт наявності судимостей у минулому не є автоматичною перешкодою для застосування ст. 75 КК України, якщо суд дійшов висновку про можливість виправлення особи без ізоляції від суспільства. Також суд відхилив доводи прокурора щодо порушення ч. 4 ст. 70 КК України, оскільки застосування іспитового строку за новим вироком не суперечить практиці Верховного Суду, сформованій у справі № 183/6854/20. В результаті, касаційна інстанція визнала, що апеляційний суд надав вичерпні відповіді на всі доводи прокурора та дотримався вимог процесуального закону.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу прокурора без задоволення, а ухвалу апеляційного суду — без змін.
Справа №545/3381/25 від 13/08/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір:
1. Предметом спору є законність застосування судом апеляційної інстанції положень статті 69 КК України (призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом) до особи, засудженої за керування транспортним засобом у стані сп’яніння, що спричинило потерпілому тілесні ушкодження середньої тяжкості.
2. Верховний Суд вказав, що апеляційний суд припустився істотних порушень, безпідставно застосувавши ст. 69 КК України. Суд наголосив, що для пом’якшення покарання нижче нижньої межі недостатньо просто перерахувати обставини, що пом’якшують покарання (як-от каяття чи відшкодування шкоди). Ці обставини повинні об’єктивно та істотно знижувати ступінь суспільної небезпечності самого злочину, чого в даному випадку не було встановлено. Також було підкреслено, що позиція потерпілої особи, яка не має претензій, не є вирішальною для суду у справах публічного обвинувачення. Апеляційний суд також проігнорував дані про попередні адміністративні правопорушення засудженого, що свідчать про його схильність до ігнорування правил дорожнього руху. В результаті, рішення апеляції було визнано немотивованим та таким, що не відповідає вимогам кримінального закону.
3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу прокурора, скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Справа №902/1405/25 від 18/08/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір:
**1. Предмет спору**
Предметом спору є вимога ТОВ «Будівельна компанія «Нові Мінерали» про визнання незаконним та скасування рішення комісії АТ «Вінницяобленерго» щодо донарахування вартості необлікованої електричної енергії на суму понад 4,4 млн грн через нібито пошкодження пломб на лічильнику.
**2. Аргументи суду**
Верховний Суд скасував рішення попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд, керуючись такими міркуваннями:
* Суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки тому, що в акті про порушення взагалі не було вказано конкретного пункту Правил роздрібного ринку електричної енергії (ПРРЕЕ), який було порушено, що позбавило комісію можливості правомірно кваліфікувати дії споживача.
* Суд наголосив, що акт про порушення має бути однозначним, а відсутність в ньому посилання на конкретний підпункт пункту 8.4.2 ПРРЕЕ унеможливлює правильне застосування формули розрахунку збитків.
* Верховний Суд звернув увагу на суперечливість позиції обленерго: в акті було зафіксовано, що пломби візуально цілі, проте комісія все одно прийняла рішення про донарахування на підставі експертизи, яка встановила лише «розкриття та повторне встановлення» пломб, що не завжди тотожне їх «пошкодженню».
* Суди не дослідили доводи позивача щодо відсутності у нього доступу до лічильника, оскільки той фізично встановлений на території та на обладнанні самого обленерго, що ставить під сумнів відповідальність споживача за збереження пломб.
* Також було проігноровано вимогу ПРРЕЕ про те, що для застосування санкцій за пошкодження пломб (підпункт 2 пункту 8.4.2) обов’язковою умовою є фіксація в акті факту доступу до струмоведучих частин схеми обліку, чого в даному акті зроблено не було.
* Суд підкреслив, що суди попередніх інстанцій припустилися вибіркової оцінки доказів, не дослідивши належним чином сукупність обставин, що є порушенням процесуального закону.
**3. Рішення суду**
Верховний Суд скасував рішення Господарського суду Вінницької області та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду, направивши справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №916/1993/25 від 18/08/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, я проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір справи:
**1. Предмет спору**
Предметом спору є вимога ПП «Спецпожсервис-Юг» про визнання недійсним та скасування рішення Антимонопольного комітету, яким підприємство було оштрафоване за вчинення антиконкурентних узгоджених дій, що призвели до спотворення результатів 17 тендерних закупівель.
**2. Аргументи суду**
Суд дійшов висновку, що рішення АМК є законним, спираючись на такі ключові аргументи:
* Антимонопольний орган довів наявність системних та численних збігів у поведінці учасників торгів, які в сукупності виключають випадковість і свідчать про координацію дій.
* Серед доказів такої координації суд виділив: використання однакових IP-адрес для входу в аукціони та подання пропозицій, спільних працівників, надання фінансової допомоги один одному, використання однакових контактних даних та реєстраційних систем.
* Суд наголосив, що для кваліфікації дій як антиконкурентних не обов’язково мати письмову угоду, достатньо довести факт погодження конкурентної поведінки, що було зроблено органом АМК.
* Аргументи позивача про те, що кожна окрема ознака (наприклад, збіг IP-адреси) не є доказом порушення, були відхилені, оскільки суд оцінював докази в їх сукупності, а не ізольовано.
* Суд підкреслив, що питання причин збігу IP-адрес не потребувало призначення експертизи, оскільки факти використання однакових технічних засобів були підтверджені документально і не потребували спеціальних знань для констатації.
* Верховний Суд також зазначив, що позивач не спростував висновки АМК, а лише намагався переоцінити докази, що виходить за межі повноважень касаційної інстанції.
**3. Рішення суду**
Верховний Суд залишив без змін рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, якими у задоволенні позову підприємства було відмовлено повністю.
Справа №522/21586/23 від 12/08/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору:
1. Предметом спору є перевірка законності засудження особи за крадіжку в умовах воєнного стану (ч. 4 ст. 185 КК України) та обґрунтованості доказів щодо вартості викраденого майна, від якої залежить кваліфікація діяння.
2. Верховний Суд дійшов висновку, що апеляційний суд формально підійшов до розгляду скарги захисника, не надавши належної оцінки доводам щодо недопустимості звіту про оцінку майна. Зокрема, суд не звернув уваги на те, що слідчий доручив проведення оцінки як експертизи, проте фактично було складено звіт спеціаліста, що має різний процесуальний статус та обсяг відповідальності. Також залишилося поза увагою питання про те, що оцінка проводилася без дослідження самих речей та без врахування їхнього зносу, що ставить під сумнів точність визначеної вартості. Суд наголосив, що встановлення точної вартості є критично важливим для розмежування кримінальної відповідальності та адміністративного правопорушення (дрібної крадіжки). Апеляційний суд не проаналізував ці аргументи та не надав мотивованих відповідей на них, чим порушив вимоги статті 419 КПК України. Відсутність у матеріалах справи висновку експерта, попри наявність відповідної постанови слідчого, є суттєвим процесуальним недоліком, який потребує виправлення під час нового апеляційного розгляду.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції, обравши при цьому обвинуваченому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Справа №638/20690/23 від 13/08/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір:
1. **Предмет спору:** Касаційний перегляд вироку щодо військовослужбовця, обвинуваченого у самовільному залишенні військової частини (ч. 5 ст. 407 КК) та непокорі (ч. 4 ст. 402 КК), з метою звільнення від кримінальної відповідальності за першим епізодом та пом’якшення покарання за другим.
2. **Аргументи суду:**
– Суд застосував положення ч. 5 ст. 401 КК (в редакції Закону № 3902-IX), яка дозволяє звільняти від відповідальності військовослужбовців, що вперше вчинили дезертирство або СЗЧ, якщо вони добровільно повернулися на службу за згодою командира.
– Верховний Суд визнав, що наказ командира про постановку засудженого на забезпечення після повернення до частини є належним доказом «письмової згоди» на продовження служби, навіть за відсутності окремого клопотання.
– Враховуючи зворотну дію закону, що поліпшує становище особи, суд закрив провадження за ч. 5 ст. 407 КК, оскільки засуджений фактично повернувся до виконання обов’язків.
– Щодо непокори (ч. 4 ст. 402 КК), суд визнав реальне позбавлення волі надмірним, врахувавши бойовий досвід засудженого, отримане тяжке поранення та позитивні характеристики після вчинення злочину.
– Суд наголосив, що принцип справедливості та верховенства права вимагає індивідуалізації покарання, тому реальне відбування покарання було замінено на іспитовий строк (ст. 75 КК).
– : Суд прямо зазначив, що відступає від попередньої практики, розширюючи тлумачення умов звільнення від відповідальності за ст. 401 КК, зокрема щодо форми згоди командира та відсутності необхідності формального клопотання, якщо факт повернення до служби підтверджений наказами.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував попередні рішення в частині засудження за ч. 5 ст. 407 КК із закриттям провадження, а в частині засудження за ч. 4 ст. 402 КК змінив вирок, звільнивши засудженого від відбування покарання з випробуванням (іспитовий строк 1 рік).
Справа №688/3487/24 від 19/08/2026
Предметом цього спору є перегляд законності вироку апеляційного суду, яким засудженого було визнано винним у вчиненні умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК України).
Верховний Суд під час касаційного розгляду перевіряв доводи захисту щодо можливих порушень норм матеріального та процесуального права, допущених судами нижчих інстанцій. Колегія суддів проаналізувала матеріали кримінального провадження та дійшла висновку, що апеляційний суд належним чином оцінив усі зібрані докази, включаючи висновки експертиз та показання свідків. Суд встановив, що кваліфікація дій засудженого за частиною 2 статті 121 КК України є правильною, оскільки умисел на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень був доведений у судовому порядку. Також було перевірено дотримання процедури розгляду справи, яка, на думку касаційної інстанції, відповідала вимогам Кримінального процесуального кодексу України. Суд не знайшов підстав для переоцінки встановлених фактичних обставин справи, оскільки апеляційний суд надав вичерпні відповіді на всі аргументи сторони захисту. У результаті Верховний Суд визнав вирок обґрунтованим, а призначене покарання — таким, що відповідає ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого.
Верховний Суд залишив касаційні скарги без задоволення, а вирок Хмельницького апеляційного суду — без змін.
Справа №754/1841/25 від 19/08/2026
1. Предметом спору є перевірка законності ухвали апеляційного суду щодо обвинувачення особи у викраденні, привласненні або вимаганні наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів (ст. 308 КК України).
2. Оскільки в наданому тексті міститься лише резолютивна частина постанови, Верховний Суд не виклав детальної мотивувальної частини, проте з факту скасування ухвали апеляції можна зробити висновок про виявлення судом касаційної інстанції істотних порушень вимог кримінального процесуального закону. Ймовірно, апеляційний суд при розгляді справи не забезпечив належної перевірки доводів прокурора або допустив неповноту судового розгляду, що перешкодило ухваленню законного та обґрунтованого рішення. Верховний Суд, реалізуючи свої повноваження, дійшов висновку, що такі порушення не можуть бути усунуті в межах касаційного провадження. Відтак, для забезпечення права на справедливий суд та встановлення істини у справі, матеріали провадження мають бути повернуті на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Судді зобов’язали апеляцію повторно розглянути справу з урахуванням висловлених у повному тексті постанови вказівок.
3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу прокурора частково, скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Справа №592/13975/25 від 19/08/2026
Предметом цього спору є перевірка законності ухвали апеляційного суду, якою було завершено розгляд кримінального провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру до особи, яка вчинила суспільно небезпечні діяння проти статевої свободи та недоторканності малолітньої особи.
Верховний Суд, розглядаючи касаційну скаргу представника потерпілої, дійшов висновку про наявність істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, допущених судом апеляційної інстанції. Суд виходив з того, що апеляційний розгляд має забезпечувати повне, всебічне та об’єктивне дослідження всіх обставин справи, особливо у випадках, коли йдеться про злочини проти статевої недоторканності малолітніх. Верховний Суд встановив, що апеляційний суд не надав належної правової оцінки доводам сторони потерпілих, що фактично призвело до передчасних висновків у справі. Оскільки процедура апеляційного перегляду була порушена, це унеможливило ухвалення законного та обґрунтованого рішення. Відтак, для забезпечення права на справедливий суд та належного захисту інтересів малолітньої потерпілої, матеріали провадження потребують повторного розгляду в апеляційному порядку. Суд наголосив, що при новому розгляді апеляційний суд зобов’язаний усунути виявлені недоліки та прийняти рішення, що відповідатиме вимогам кримінального процесуального законодавства.
Суд ухвалив частково задовольнити касаційну скаргу, скасувати ухвалу Сумського апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Справа №750/9282/25 від 12/08/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вас:
1. Предметом спору є перевірка законності засудження особи за незакінчений замах на перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України (підпал військового автомобіля) в умовах можливих процесуальних порушень при зборі доказів.
2. Верховний Суд зосередився на тому, що апеляційний суд не виконав свій обов’язок щодо належного розгляду доводів захисту, які стосувалися допустимості ключових доказів обвинувачення. Зокрема, захист вказував на відсутність у матеріалах справи протоколу огляду місця події, під час якого було вилучено мобільний телефон засудженого, що ставить під сумнів законність подальшого огляду цього телефону. Апеляційний суд просто проігнорував ці аргументи, не надавши їм жодної правової оцінки, чим порушив вимоги статті 419 КПК України. Хоча прокурор під час касаційного розгляду намагався надати відсутні документи, Верховний Суд наголосив, що він не є судом факту і не має повноважень досліджувати нові докази. Оскільки апеляційний суд не перевірив обґрунтованість вироку в частині допустимості доказів, це було визнано істотним порушенням процесуального закону. У результаті Верховний Суд дійшов висновку, що ухвала апеляції не відповідає критеріям законності та обґрунтованості, що вимагає повторного розгляду справи в апеляційному порядку.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції, обравши при цьому обвинуваченому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Справа №712/2426/23 від 19/08/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до ваших вимог:
1. Предметом спору є правомірність рішення Державної міграційної служби про примусове повернення громадянина рф до країни походження через закінчення строку дії посвідки на тимчасове проживання в умовах воєнного стану.
2. Суд касаційної інстанції вказав, що суди попередніх інстанцій допустили формальний підхід, обмежившись лише констатацією факту прострочення документів без аналізу індивідуальних обставин справи. Верховний Суд наголосив, що в умовах воєнного стану, коли надання адміністративних послуг було зупинено, іноземці опинилися в ситуації правової невизначеності, тому суди зобов’язані перевіряти, чи були дії іноземця умисними та чи намагався він легалізувати своє перебування. Важливим є дослідження того, чи звертався позивач до органів ДМС (зокрема, з усними зверненнями) та чи отримував відмови, що підтверджувало б його добросовісність. Також суд підкреслив необхідність оцінки пропорційності втручання у приватне та сімейне життя позивача, який перебуває у шлюбі з громадянкою України, з огляду на вимоги статті 8 Конвенції про захист прав людини. Суди попередніх інстанцій не надали оцінки цим доводам та не встановили, чи існували реальні перешкоди для легалізації, що є порушенням принципу офіційного з’ясування всіх обставин справи. : Суд відступив від попередньої позиції, зазначивши, що формальне пропущення строків, встановлених постановами Кабміну в умовах воєнного стану, не є безумовною підставою для примусового повернення без врахування індивідуальних обставин та добросовісності особи.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №520/13421/25 від 19/08/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Спір стосується правомірності відмови податкового органу у поверненні ТОВ «Лікеро-горілчаний завод «Прайм» надміру сплачених сум акцизного податку, які були внесені шляхом погашення податкових векселів.
2. **Аргументи суду:**
* Суд встановив, що податковий вексель за своєю правовою природою є податковою розпискою, а його погашення — це фактичне виконання обов’язку зі сплати акцизного податку, тому кошти, сплачені за ним, є податковими платежами.
* Податковий кодекс України не містить жодних заборон чи обмежень щодо повернення надміру сплаченого акцизного податку, навіть якщо він був сплачений у рахунок погашення векселів.
* Суд підкреслив, що відсутність спеціального нормативного механізму в підзаконних актах (зокрема, у Порядку № 60) не звільняє податковий орган від обов’язку повернути платнику надміру сплачені кошти.
* Враховано принцип належного врядування та практику ЄСПЛ, згідно з якою держава не може посилатися на відсутність процедурних механізмів для невиконання своїх зобов’язань перед платником податків.
* Суд визнав, що наявність податкового боргу (який згодом був погашений) не була справжньою причиною відмови, оскільки податковий орган відмовляв у поверненні коштів з мотивів, які суд визнав юридично неспроможними.
* Встановлено, що переплата підтверджена даними інвентаризації, проведеної після форс-мажорних обставин (воєнної агресії), що є достатньою підставою для визнання цих сум надміру сплаченими.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими позов задоволено: відмову податкового органу визнано протиправною, а суми надміру сплаченого акцизного податку підлягають стягненню з Державного бюджету України на користь позивача.
Справа №200/7426/25 від 19/08/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення Верховного Суду. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Оскарження ухвал судів попередніх інстанцій про залишення без розгляду позовної заяви військовослужбовця щодо стягнення грошового забезпечення через пропуск строку звернення до суду.
2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що згідно з частиною 2 статті 233 КЗпП України, строк звернення до суду у справах про виплату сум, належних при звільненні, становить три місяці з дня отримання письмового повідомлення про нараховані суми.
– Верховний Суд підтвердив, що грошовий атестат, виданий позивачу при звільненні, є належним документом, який підтверджує обізнаність особи про обсяг виплачених сум.
– Суд наголосив, що позивач отримав грошовий атестат ще 03 серпня 2023 року, проте звернувся до суду лише у вересні 2025 року, не надавши доказів поважності причин такого тривалого зволікання.
– Аргумент скаржника щодо рішення Конституційного Суду України № 1-р/2025 був відхилений, оскільки це рішення стосувалося іншої частини статті 233 КЗпП, тоді як спірні правовідносини регулюються частиною 2 цієї статті.
– Суд зазначив, що відсутність у грошовому атестаті детальної розшифровки за минулі періоди не звільняє позивача від обов’язку вчиняти активні дії для захисту своїх прав у межах розумних строків.
– У підсумку, суд дійшов висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій правомірно застосували наслідки пропуску процесуального строку, оскільки позивач не довів наявності об’єктивних перешкод для своєчасного звернення.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін.
Справа №380/25437/24 від 19/08/2026
Предметом цього спору є правомірність відмови Міністерства внутрішніх справ України у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги особі з інвалідністю, а також питання можливості правонаступництва у таких правовідносинах після смерті позивача.
Суд при винесенні рішення керувався тим, що смерть позивача під час судового процесу не є «нововиявленою обставиною» у розумінні статті 361 КАС України, оскільки вона не спростовує факти, покладені в основу судового рішення, а лише змінює суб’єктний склад. Верховний Суд наголосив, що право на отримання соціальних виплат, які належали особі за життя, але не були нею отримані, не припиняється зі смертю, а переходить до членів сім’ї або входить до складу спадщини. Суд підкреслив, що оскільки позивач за життя вчинив усі необхідні дії для отримання допомоги, а відмова відповідача була визнана протиправною, спірні правовідносини допускають правонаступництво. Відповідно, підстави для закриття провадження у справі, на чому наполягало МВС, були відсутні. Також суд звернув увагу на принцип юридичної визначеності, зазначивши, що перегляд рішень за нововиявленими обставинами не може бути інструментом для ревізії остаточних судових актів.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу Міністерства внутрішніх справ без задоволення, а ухвалу суду апеляційної інстанції — без змін.
Справа №200/7426/25 від 19/08/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. **Предмет спору:** Оскарження ухвали суду першої інстанції та постанови апеляційного суду про повернення позовної заяви через пропуск позивачем тримісячного строку звернення до суду з вимогами про перерахунок та виплату грошового забезпечення військовослужбовцю після звільнення.
2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що згідно з частиною 2 статті 233 КЗпП України, строк звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, становить три місяці з дня отримання письмового повідомлення про нараховані та виплачені суми.
– Суди попередніх інстанцій обґрунтовано визначили початком перебігу цього строку 17 жовтня 2024 року — дату, коли позивач отримав грошовий атестат та довідку про грошове забезпечення, підтвердивши це своїм підписом.
– Верховний Суд наголосив, що хоча грошовий атестат не містить детальної розшифровки всіх складових за минулі періоди, він є документом про остаточний розрахунок, що запускає механізм судового захисту.
– Позивач не надав доказів наявності об’єктивних перешкод, які б завадили йому звернутися до суду в межах встановленого тримісячного строку або вчинити дії для отримання необхідної інформації раніше, ніж через рік після звільнення.
– Посилання скаржника на рішення Конституційного Суду України № 1-р/2025 щодо неконституційності частини 1 статті 233 КЗпП визнано безпідставним, оскільки спірні правовідносини регулюються частиною 2 цієї ж статті, яка стосується виплат при звільненні.
– Верховний Суд підтвердив, що суди попередніх інстанцій правильно застосували норми процесуального права, а повернення позову є законним наслідком пропуску строку без поважних причин.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення попередніх інстанцій — без змін.
Справа №160/23634/25 від 19/08/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
**1. Предмет спору**
Предметом спору є правомірність відмови Міністерства оборони України у призначенні одноразової грошової допомоги членам сім’ї померлого військовослужбовця через виявлення в його організмі етилового спирту.
**2. Основні аргументи суду**
* Верховний Суд наголосив, що сам по собі факт наявності алкоголю в крові померлого не є автоматичною підставою для відмови у виплаті допомоги.
* Для застосування обмежень, передбачених статтею 16-4 Закону №2011-ХІІ, необхідно довести прямий причинно-наслідковий зв’язок між станом сп’яніння, конкретними діями військовослужбовця та настанням смерті.
* Суд розмежував дві ситуації: коли смерть настала внаслідок активних небезпечних дій особи у стані сп’яніння, та коли смерть є безпосереднім медичним наслідком отруєння (наприклад, алкогольна кома).
* У цій справі відповідач не надав доказів того, що смерть військовослужбовця (причиною якої визнано серцево-судинну недостатність) була зумовлена саме вживанням алкоголю.
* Суд підкреслив, що обов’язок доведення правомірності відмови лежить на суб’єкті владних повноважень (Міноборони), який має надати сукупність доказів, а не обмежуватися лише висновком експерта про наявність алкоголю.
* Оскільки апеляційний суд формально підійшов до питання, ототожнивши факт сп’яніння з підставою для відмови, Верховний Суд визнав такий підхід помилковим та таким, що порушує принципи соціального захисту військовослужбовців.
**3. Рішення суду**
Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції, яким Міністерство оборони зобов’язано повторно розглянути заяву про призначення допомоги з урахуванням висновків суду.
Справа №380/24326/24 від 19/08/2026
Предметом цього спору є правомірність бездіяльності військової частини щодо ненарахування та невиплати військовослужбовиці індексації грошового забезпечення (так званої «індексації-різниці») за період з березня 2018 року по жовтень 2024 року.
Верховний Суд прийшов до висновку, що суди попередніх інстанцій формально підійшли до вирішення справи, не дослідивши належним чином структуру грошового забезпечення позивачки. Суд наголосив, що для визначення права на індексацію-різницю необхідно чітко встановити розмір підвищення доходу в березні 2018 року, порівнявши складові грошового забезпечення, які не мають разового характеру, за лютий та березень 2018 року. Суди не встановили конкретних видів нарахувань, що увійшли до загальних сум, та не перевірили, чи дійсно відбулося реальне підвищення доходу, що є ключовим для застосування абзацу 4 пункту 5 Порядку №1078. Також не було визначено суму можливої індексації, яка мала б розраховуватися з урахуванням прожиткового мінімуму та індексу споживчих цін. Верховний Суд підкреслив, що суди повинні були надати оцінку всім аргументам позивачки щодо її права на індексацію за весь заявлений період, чого зроблено не було. Оскільки для встановлення цих обставин потрібне додаткове дослідження доказів, яке виходить за межі повноважень касаційної інстанції, справу необхідно направити на новий розгляд.
Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій у частині відмови в позові та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №320/41556/24 від 19/08/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
**1. Предмет спору**
Предметом спору є правомірність відмови Адміністрації Державної прикордонної служби України у виплаті військовослужбовцю додаткової винагороди у розмірі 100 000 гривень за період з 24 лютого по 31 грудня 2022 року за безпосередню участь у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони.
**2. Аргументи суду**
* Суд касаційної інстанції наголосив, що суди попередніх інстанцій не дослідили належним чином первинні документи (бойові розпорядження, накази), на які посилався позивач у своїй довідці про участь у бойових діях.
* Верховний Суд зазначив, що суди не встановили фактичний зміст завдань, які виконував позивач, перебуваючи на посаді начальника регіонального управління, та чи охоплює його діяльність поняття «забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони».
* Важливим аргументом стало те, що суди не з’ясували, яким чином мало здійснюватися документальне оформлення участі начальника регіонального управління, оскільки він підпорядковувався безпосередньо Голові ДПСУ.
* Суд підкреслив, що «забезпечення здійснення заходів» не обов’язково вимагає безпосереднього вогневого зіткнення з противником, тому висновок апеляційного суду про звуження цього поняття лише до участі у боях є помилковим.
* Верховний Суд вказав на необхідність перевірки достовірності довідки про участь у бойових діях, оскільки відповідачі заперечували факт її видачі, посилаючись на результати службової перевірки.
* Суд наголосив, що відсутність відповідного донесення чи невключення особи до наказів не позбавляє військовослужбовця права на винагороду, якщо він фактично виконував бойові завдання, що підтверджується іншими доказами.
* Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій не встановили фактичних обставин справи та не дослідили докази, Верховний Суд визнав їхні рішення передчасними та такими, що не відповідають критеріям обґрунтованості.
**3. Рішення суду**
Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
***
**:** У цьому рішенні Верховний Суд посилається на свою попередню позицію, викладену у справі № 560/3312/23, де було чітко розмежовано поняття «умов» та «порядку» виплати винагороди, наголосивши, що відомчі накази не можуть звужувати підстави для отримання виплат, встановлені постановою Кабінету Міністрів України № 168.
Справа №340/4506/25 від 19/08/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. **Предмет спору:** Оскарження дій органу ДСНС щодо відмови у включенні до довідки про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії надбавки за особливості проходження служби та премії у розмірах, що фактично виплачувалися за відповідною посадою.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд вказав, що суди попередніх інстанцій помилково обмежилися лише перевіркою формальних відомчих інструкцій, не врахувавши положення пункту 5 Порядку №45. Суд наголосив, що для перерахунку пенсії такі виплати, як надбавка за особливості проходження служби та премія, мають зазначатися у середніх розмірах, що фактично виплачувалися за місяць, у якому виникло право на перерахунок, за відповідною посадою. Це правова позиція, яка є універсальною для всіх силових структур, незалежно від відомчої належності. Суди нижчих інстанцій не дослідили докази щодо фактичних розмірів цих виплат, чим порушили принцип офіційного з’ясування обставин справи. Верховний Суд підкреслив, що адміністративний суд зобов’язаний активно збирати докази та перевіряти обґрунтованість нарахувань, а не просто посилатися на відсутність фіксованих відсотків у нормативних актах. Відтак, рішення судів попередніх інстанцій були визнані передчасними та такими, що не ґрунтуються на повному дослідженні матеріалів справи.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції для належного встановлення фактичних обставин.
Справа №420/15594/22 від 19/08/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір справи:
1. **Предмет спору:** Позивач, будучи військовослужбовцем, відрядженим до цивільного закладу вищої освіти, намагався через суд зобов’язати університет виплатити йому додаткову винагороду в розмірі 30 000 грн за період дії воєнного стану, передбачену постановою КМУ №168.
2. **Аргументи суду:**
* Суд встановив, що правовий статус військовослужбовців, відряджених до державних установ та організацій, регулюється спеціальною постановою КМУ №104, яка передбачає інший порядок виплати грошового забезпечення порівняно з тими, хто проходить службу безпосередньо у військових частинах.
* Ключовим стало посилання на правову позицію Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі №640/13029/22, де чітко зазначено, що дія постанови №168 щодо виплати «бойових» 30 000 грн не поширюється на відряджених військовослужбовців.
* Суд наголосив, що грошове забезпечення таких осіб виплачується за рахунок установ, до яких вони відряджені, і базується на окладах за посадами в цих установах, а не на загальних правилах для військових частин.
* **** У рішенні зафіксовано, що Судова палата Верховного Суду у постанові від 19.03.2026 офіційно відступила від попередніх висновків (у справах №320/2090/23 та №320/10293/22), які раніше дозволяли ширше тлумачити право відряджених осіб на цю виплату.
* Суд також відхилив аргумент позивача про перебування в «оперативному підпорядкуванні» іншого військового органу, зазначивши, що це не змінює юридичного статусу відрядженої особи та порядку її фінансування.
* В результаті суд дійшов висновку, що позивач не має законних підстав для отримання вказаної винагороди, оскільки вона є стимулюючою виплатою саме для тих, хто безпосередньо виконує бойові завдання у складі військових формувань.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу позивача без задоволення, а постанову апеляційного суду, якою було відмовлено у задоволенні позову, — без змін.
Справа №520/8302/25 від 19/08/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору:
1. **Предмет спору:** Предметом касаційного перегляду стала законність ухвали апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження через пропуск Харківською міською радою строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.
2. **Аргументи суду:**
* Суд наголосив, що запровадження воєнного стану не є автоматичною підставою для поновлення процесуальних строків, оскільки заявник має довести прямий причинно-наслідковий зв’язок між обставинами війни та неможливістю вчинити процесуальну дію вчасно.
* Харківська міська рада не надала належних доказів (наприклад, актів знеструмлення чи документального підтвердження неможливості роботи в конкретні дати), які б підтверджували об’єктивну непереборність перешкод для подання скарги.
* Суд підкреслив, що організаційні труднощі, кадровий дефіцит або велике навантаження на юридичний департамент органу місцевого самоврядування є суб’єктивними факторами, які не звільняють від обов’язку дотримуватися процесуальних строків.
* Було зазначено, що органи влади, як суб’єкти владних повноважень, повинні діяти добросовісно та організовувати свою роботу так, щоб забезпечити виконання процесуальних обов’язків, не отримуючи вигоди від власної неефективності.
* Суд вказав на значну тривалість пропуску строку (майже три місяці з моменту вручення рішення), що свідчить про відсутність належної процесуальної зацікавленості скаржника.
* Посилання на практику інших судів щодо можливості переривання роботи під час повітряних тривог було визнано нерелевантним, оскільки в цій справі не було надано доказів перебування працівників в укритті саме в критичні для строків моменти.
* Верховний Суд підтвердив, що право на доступ до суду не є абсолютним і обмеження строків є легітимним інструментом для забезпечення правової визначеності.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу Харківської міської ради без задоволення, а ухвалу Другого апеляційного адміністративного суду — без змін.
Справа №280/6703/25 від 19/08/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вас:
1. Предметом спору є правомірність відмови військової частини у виплаті дружині загиблого військовослужбовця додаткової винагороди (100 000 грн) за періоди, коли військовий перебував на тимчасово окупованій території, але не мав документально підтверджених рапортів про виконання бойових завдань.
2. Суд касаційної інстанції вказав, що суди попередніх інстанцій формально підійшли до розгляду справи, обмежившись лише перевіркою наявності рапортів та наказів про виплату. Верховний Суд наголосив, що в умовах виконання спеціальних завдань на окупованій території, де зв’язок із командуванням був ускладнений або мав односторонній характер через заходи конспірації, відсутність рапорту не є автоматичним доказом відсутності участі у бойових діях. Суд підкреслив, що адміністративний суд не має бути пасивним спостерігачем, а зобов’язаний самостійно вживати заходів для з’ясування реальних обставин, зокрема, характеру завдань, які виконував військовослужбовець. Суди повинні були встановити, чи було незвітування військового наслідком невиконання ним завдань, чи об’єктивною неможливістю комунікації через специфіку роботи в тилу ворога. Оскільки ці критично важливі факти не були досліджені, висновки судів про відмову у позові визнано передчасними. Відтак, справу повернуто на новий розгляд до суду першої інстанції для проведення повноцінного дослідження доказів та з’ясування реального змісту діяльності загиблого.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій у частині відмови у виплаті додаткової винагороди та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №560/18112/24 від 19/08/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Оскарження податкових повідомлень-рішень, якими контролюючий орган донарахував податкові зобов’язання та застосував штрафні санкції через висновки про нереальність господарських операцій позивача з контрагентами та порушення методології нарахування амортизації.
2. **Аргументи суду:**
– Суд наголосив на принципі індивідуальної відповідальності платника податків, зазначивши, що порушення податкової дисципліни контрагентами не може автоматично позбавляти покупця права на податковий кредит, якщо операції були реальними.
– Встановлено, що позивач надав належні первинні документи, які підтверджують фактичний рух активів, а придбана продукція була використана у власній господарській діяльності.
– Суд відхилив доводи податкової про відсутність у контрагентів достатніх ресурсів, оскільки наявність або відсутність трудових чи виробничих потужностей у постачальника не є безумовним доказом нереальності операцій.
– Щодо амортизації, суд підкреслив, що законодавство надає платнику право, а не обов’язок переходити на виробничий метод, тому використання прямолінійного методу є правомірним.
– Стосовно строків реєстрації розрахунків коригування, суд підтвердив, що позивач дотримався вимог закону, оскільки здійснив реєстрацію в день отримання документів від постачальників.
– Верховний Суд також вказав, що податковий орган не довів недобросовісність або відсутність належної обачності з боку позивача при виборі контрагентів.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій, якими позовні вимоги Товариства були задоволені, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення — скасовані.
Справа №320/48030/24 від 19/08/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з урахуванням вашого запиту:
1. Предметом спору є правомірність повернення апеляційної скарги військової частини через неналежне підтвердження повноважень особи, яка її підписала.
2. Суд виходив з того, що хоча формування довіреності через підсистему «Електронний суд» є законним способом представництва, це не звільняє суд від обов’язку перевірити, чи мала особа, яка видала таку довіреність від імені юридичної особи, відповідні повноваження. У даному випадку відомості про керівника військової частини не містилися у відкритому Єдиному державному реєстрі, тому представник мав надати додаткові документи, що підтверджують право підписанта видавати довіреності. Доданий до скарги наказ не містив чіткого зв’язку між особою, що видала довіреність, та конкретною військовою частиною, яка є стороною у справі. Суд наголосив, що обов’язок доведення повноважень лежить на особі, яка звертається до суду, а не на суді. Оскільки необхідні документи не були подані до апеляційної інстанції, суд апеляційної інстанції правомірно повернув скаргу. Верховний Суд підкреслив, що надання доказів вже на стадії касації не може виправити процесуальні недоліки, які існували на момент подання апеляції.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду апеляційної інстанції про повернення апеляційної скарги — без змін.
