Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір:
1. **Предмет спору:** Касаційний перегляд вироку щодо військовослужбовця, обвинуваченого у самовільному залишенні військової частини (ч. 5 ст. 407 КК) та непокорі (ч. 4 ст. 402 КК), з метою звільнення від кримінальної відповідальності за першим епізодом та пом’якшення покарання за другим.
2. **Аргументи суду:**
– Суд застосував положення ч. 5 ст. 401 КК (в редакції Закону № 3902-IX), яка дозволяє звільняти від відповідальності військовослужбовців, що вперше вчинили дезертирство або СЗЧ, якщо вони добровільно повернулися на службу за згодою командира.
– Верховний Суд визнав, що наказ командира про постановку засудженого на забезпечення після повернення до частини є належним доказом «письмової згоди» на продовження служби, навіть за відсутності окремого клопотання.
– Враховуючи зворотну дію закону, що поліпшує становище особи, суд закрив провадження за ч. 5 ст. 407 КК, оскільки засуджений фактично повернувся до виконання обов’язків.
– Щодо непокори (ч. 4 ст. 402 КК), суд визнав реальне позбавлення волі надмірним, врахувавши бойовий досвід засудженого, отримане тяжке поранення та позитивні характеристики після вчинення злочину.
– Суд наголосив, що принцип справедливості та верховенства права вимагає індивідуалізації покарання, тому реальне відбування покарання було замінено на іспитовий строк (ст. 75 КК).
– : Суд прямо зазначив, що відступає від попередньої практики, розширюючи тлумачення умов звільнення від відповідальності за ст. 401 КК, зокрема щодо форми згоди командира та відсутності необхідності формального клопотання, якщо факт повернення до служби підтверджений наказами.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував попередні рішення в частині засудження за ч. 5 ст. 407 КК із закриттям провадження, а в частині засудження за ч. 4 ст. 402 КК змінив вирок, звільнивши засудженого від відбування покарання з випробуванням (іспитовий строк 1 рік).