Activity

Огляд рішень ЄСПЛ за 24/09/2026СПРАВА «А.М. ТА ІНШІ ПРОТИ ГРЕЦІЇ» […]

Review of ECHR decisions for 24/09/2026CASE OF A.M. AND OTHERS v. GREECE The judgment in the case of *A.M. and Others v. Greece* (Applications nos. […]

СПРАВА «ЯКУБОВ ТА ІНШІ ПРОТИ РОСІЇ»Рішення у справі «Якубов та інші проти Росії» (заяви № 2972/15 та 19 інших) є важливим постановою, винесеною Четвертою секцією Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) 24 вересня 2026 року. Справа стосується групи заявників, які оскаржували судові провадження, що здійснювалися в Криму за російською правовою системою після окупації півострова. Суд об’єднав ці заяви через ідентичність їхнього предмета та підтвердив свою юрисдикцію, зазначивши, що події відбулися до припинення членства Росії в Конвенції 16 вересня 2022 року. Покладаючись на свою усталену прецедентну практику, Суд дійшов висновку, що судова система, яка діяла в Криму після березня 2014 року, не може вважатися судом, «встановленим законом». Як наслідок, Суд встановив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо всіх заявників, оскільки їхні цивільні права та кримінальні обвинувачення були визначені нелегітимними органами. Рішення структуроване як стандартне рішення Комітету, починаючи з процесуальної історії та об’єднання заяв. У ньому розглядаються попередні питання, включаючи юрисдикцію Суду щодо Російської Федерації стосовно її ефективного контролю над Кримом, а також роз’яснюється *locus standi* (право на звернення до суду) спадкоємців у випадках, коли заявник помер. Ключовою зміною або уточненням порівняно з попередніми індивідуальними справами є чітке посилання на висновки Великої палати у справі «Україна проти Росії (щодо Криму)» (2024), які слугують фундаментальною правовою основою для відхилення легітимності нав’язаної Росією судової системи в регіоні. Структура завершується застосуванням статті 41, якою заявникам присуджено відшкодування моральної шкоди та судових витрат. Найважливіші положення цього рішення для юристів-практиків та спостерігачів включають: * **Підтвердження нелегітимності:** Суд підтверджує, що поширення російського законодавства на територію Криму суперечить Конвенції та міжнародному гуманітарному праву. Отже, будь-який суд, що діє в межах цієї системи, не є судом, «встановленим законом» згідно з пунктом 1 статті 6. * **Межі юрисдикції:** Рішення підсилює те, що ЄСПЛ зберігає юрисдикцію щодо порушень, які відбулися в Криму протягом періоду ефективного контролю Росії, зокрема до 16 вересня 2022 року. * **Статус жертви:** Суд встановлює чіткі межі для *locus standi*, зазначаючи, що правові представники, які не були сторонами у відповідних національних провадженнях, не можуть претендувати на статус «жертви», що звужує коло прийнятних скарг. * **Процесуальна економія:** Встановивши порушення пункту 1 статті 6 щодо відсутності суду, «встановленого законом», Суд визнав за недоцільне розглядати інші скарги, що фактично оптимізує вирішення аналогічних заяв. * **Фінансова компенсація:** Рішення створює чіткий прецедент щодо компенсації, присуджуючи 6 000 євро як відшкодування моральної шкоди кожному успішному заявнику, забезпечуючи стандартизовану базу для майбутніх позовів, що виникають у такому ж кон […]

CASE OF YAKUBOV AND OTHERS v. RUSSIAThe judgment in *Yakubov and Others v. Russia* (applications nos. 2972/15 and 19 others) is a significant ruling […]

СПРАВА «МЕЩЕРЯКОВ ПРОТИ УКРАЇНИ»Це рішення, *«Мещеряков проти України»* (заява № 27003/16), стосується системних недоліків у системі кримінальної юстиції України щодо тривалості проваджень та відсутності прозорості у застосуванні негласних слідчих (розшукових) дій. Заявник, стосовно якого кримінальні розслідування тривали майже десять років, оскаржив надмірну тривалість судового розгляду та неможливість перевірити законність заходів із прослуховування, застосованих щодо нього. Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) встановив, що держава не змогла виправдати майже десятирічну тривалість провадження, яка включала значні періоди бездіяльності, що не були пояснені. Крім того, Суд постановив, що знищення судових дозволів на перехоплення комунікацій позбавило заявника можливості реалізувати своє право на ефективний засіб юридичного захисту, порушивши тим самим його права на приватність. Зрештою, Суд присудив заявнику компенсацію за моральну шкоду та відшкодування судових витрат. ****: Це рішення висвітлює проблемні питання, що повторюються в українській судовій практиці, зокрема щодо знищення матеріалів чутливих справ та вимоги «розумного строку» у кримінальних розслідуваннях. ### Структура та положення Рішення структуроване як стандартна ухвала Комітету і зосереджене на чотирьох основних правових скаргах: 1. **Стаття 6 § 1 (Тривалість провадження):** Суд оцінив загальну тривалість (2008–2018 роки) з огляду на складність справи та поведінку органів влади. 2. **Стаття 2 Протоколу № 4 (Свобода пересування):** Суд оцінив пропорційність обмежень на виїзд, накладених на заявника під час перебування під заставою. 3. **Стаття 8 (Право на приватність/сімейне життя):** Ця частина була розділена на два аспекти: неможливість зустрічатися з членами сім’ї (визнано неприйнятним) та перехоплення комунікацій (визнано порушенням). 4. **Стаття 13 (Право на ефективний засіб юридичного захисту):** Суд визнав недоцільним розглядати це питання окремо, оскільки воно було поглинуте висновками за статтями 6 та 8. Порівняно з попередньою практикою, це рішення посилює сувору позицію Суду щодо «знищення доказів» національними судами, що фактично позбавляє осіб можливості оскаржувати державне стеження. ### Ключові положення для юридичної практики Для юристів-практиків та спостерігачів критично важливими є такі пункти: * **Доктрина «знищення доказів»:** Суд прямо вказав, що коли держава знищує судові рішення, які санкціонують стеження, вона не може довести, що ці заходи підлягали «належному та детальному судовому контролю». Це створює презумпцію порушення статті 8, оскільки держава фактично позбавляє суб’єкта можливості перевірити законність втручання. * **Оцінка розумного строку:** Суд підтвердив, що навіть у складних справах, пов’язаних з організованою злочинністю, періоди «непоясненої бездіяльності» з боку обвинувачення чи судів є неприпустимими. Той факт, що справу двічі повертали на додаткове розслідування без чіткого прогресу, став вирішальним фактором для встановлення порушення статті 6. * **Пропорційність обмежень на пересування:** Хоча Суд не встановив порушення щодо обмеження свободи пересування, він наголосив, що такі заходи не повинні застосовуватися автоматично. Держава успішно довела, що обмеження було виправдане характером обвинувачень та тим фактом, що пункти призначення, куди прагнув поїхати заявник, перебували на територіях, непідконтрольних уряду. * **Процесуальна прозорість:** Це рішення є застереженням для національних органів влади про те, що знищення документів — навіть під приводом безпеки чи встановлених законом термінів зберігання — не звільняє державу від її зобов’язань згідно з Конвенцією щодо забезпечення доступу до інформації, необхідної для оскарження державного втручання. Повний тек […]

CASE OF MESHCHERYAKOV v. UKRAINEThis judgment, *Meshcheryakov v. Ukraine* (application no. 27003/16), concerns the systemic failures within the Ukrainian […]

СПРАВА «МЕЛЬНИК ПРОТИ УКРАЇНИ»Сп […]

CASE OF MELNYK v. UKRAINEThe case of *Melnyk v. Ukraine* (application no. 25753/18) concerns the ill-treatment of a protestor by law enforcement officials […]

СПРАВА «КУКУРАС ТА ІНШІ ПРОТИ ГРЕЦІЇ»Рішення у справі «Кукурас та інші проти Греції» (заява № 7936/18) стосується системної проблеми переповненості в’язниці «Корідаллос» у Греції. Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) розглянув скарги трьох заявників щодо умов їхнього тримання під вартою, зосередившись, зокрема, на відсутності особистого життєвого простору. Суд встановив, що заявники перебували в умовах, які не відповідають мінімальним стандартам, передбаченим статтею 3 Конвенції, що забороняє нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження. Хоча справу одного із заявників було вилучено зі списку справ через відсутність контакту із Судом, двом іншим було присуджено компенсацію за моральну шкоду та відшкодування судових витрат. Це рішення підкріплює усталену прецедентну практику Суду щодо «спростовної презумпції» порушення у випадках, коли в’язню надається менше ніж 3 квадратні метри особистого простору. Постанова слугує черговим підтвердженням наявних структурних недоліків у пенітенціарній системі Греції. Структура рішення відповідає стандартному формату для рішень Комітету ЄСПЛ. Воно починається з опису процесуальної історії, після чого слідує рішення Суду про вилучення із списку справ заяви щодо другого заявника через відсутність співпраці. Основна частина рішення присвячена оцінці за статтею 3, де Суд застосовує принципи свого знакового рішення у справі «Муршич проти Хорватії». Рішення завершується застосуванням статті 41, якою присуджуються конкретні суми відшкодування збитків та витрат. У ньому немає радикальних змін у правовій доктрині; натомість це послідовне застосування існуючої прецедентної практики щодо умов тримання під вартою, що підтверджує продовження використання Судом звітів Європейського комітету із запобігання катуванням (ЄКЗК) для перевірки внутрішніх заяв про переповненість. Найважливішими положеннями для юристів-практиків та спостерігачів є: * **Поріг у 3 квадратні метри:** Суд підтвердив, що надання менше ніж 3 квадратних метрів особистого простору в камері багатомісного розміщення створює сильну презумпцію порушення статті 3. Готовність Суду покладатися на власні визнання Уряду щодо розмірів камер та кількості утримуваних осіб робить це рішення вагомим прецедентом для подібних справ. * **Докази та звіти ЄКЗК:** Рішення підкреслює вагу, яку Суд надає незалежному міжнародному моніторингу, зокрема посилаючись на звіти ЄКЗК та статистику Міністерства юстиції для підтвердження тверджень заявників про системну переповненість. * **Процесуальне дотримання:** Рішення слугує нагадуванням про необхідність того, щоб заявники підтримували зв’язок із Судом та надавали оновлену інформацію. Вилучення справи другого заявника підкреслює, що невідповідь на запити Суду про надання інформації щодо фактичних обставин справи може призвести до її припинення. * **Моральна шкода:** Суд присудив значні суми (12 500 євро та 8 100 євро) залежно від тривалості тримання під вартою, надавши чіткий орієнтир для оцінки вимог у справах, що стосуються тривалого перебування в неналежних умовах. Це рішення є важливим для України та українців, оскільки послідовне застосування Судом «правила 3 квадратних метрів» та його покладання на об’єктивні дані щодо місткості в’язниць є надзвичайно актуальними для поточного моніторингу умов тримання під вартою в Україні. Оскільки Україна продовжує реформувати свою пенітенціарну систему, принципи, встановлені в цьому рішенні — зокрема наголос на тягарі доказування державою забезпечення належного житлового простору та використання звітів зовнішнього моніторингу — надають чіткий орієнтир для захисту прав людини в місцях позба […]

CASE OF KOUKOURAS AND OTHERS v. GREECEThe judgment in *Koukouras and Others v. Greece* (application no. 7936/18) addresses the systemic issue of prison […]

СПРАВА А.М. ТА ІНШІ ПРОТИ ГРЕЦІЇРішення у справі «А.М. та інші проти Греції» (заяви № 11022/17 та 3 інші), винесене 24 вересня 2026 року, стосується системних недоліків грецької системи прийому шукачів притулку. Суд розглянув чотири об’єднані заяви щодо осіб, які зазнали неналежних умов проживання у різних закладах, включаючи табір Рітсона та Центр прийому та ідентифікації Моріа. Заявники, багато з яких були визнані особливо вразливими через фізичні вади, травми, отримані внаслідок катувань, або хронічні захворювання, такі як ВІЛ та гепатит B, стверджували, що поводження з ними порушило статтю 3 Конвенції. Хоча Суд відхилив певні скарги через відсутність обґрунтування або питання щодо дотримання процесуальних строків, у більшості випадків він виявив чіткі докази нелюдського та такого, що принижує гідність, поводження. Зрештою, Суд постановив, що грецька влада не змогла забезпечити належні умови прийому, а в окремих випадках — не змогла гарантувати своєчасний доступ до необхідної медичної допомоги для вразливих осіб. Структура рішення відповідає стандартному формату рішення Комітету Європейського суду з прав людини. Воно починається з процесуальної історії та об’єднання чотирьох заяв, за чим слідує оцінка прийнятності скарг. Суд систематично розглядає попередні заперечення Уряду щодо вичерпання внутрішніх засобів правового захисту та статусу жертви заявників, відхиляючи їх шляхом підкреслення відсутності ефективних, доступних засобів правового захисту в грецькій правовій системі для цих конкретних скарг. Потім рішення переходить до суті справи, спираючись переважно на усталену прецедентну практику у справах «М.С.С. проти Бельгії та Греції» та «Тарахель проти Швейцарії». Важливою особливістю цього рішення є детальна додана таблиця, яка є невід’ємною частиною рішення, класифікуючи конкретні вразливості, залучені заклади та індивідуальні суми відшкодування моральної шкоди. Найважливіші положення для юристів-практиків та спостерігачів є такими: * **Поріг тяжкості та вразливості:** Суд підтверджує, що шукачі притулку є «особливо вразливою групою». Він підкреслює, що коли вразливість особи (наприклад, стан жертви катувань або наявність ВІЛ) відома владі, держава несе підвищене позитивне зобов’язання забезпечити спеціалізовану допомогу з урахуванням травматичного досвіду. * **Відхилення «теоретичних» засобів захисту:** Суд уточнює, що тягар доказування лежить на Уряді, який має продемонструвати, що внутрішній засіб правового захисту є ефективним не лише в теорії, а й на практиці. У рішенні чітко зазначено: якщо Уряд не може надати конкретні приклади національної судової практики, що свідчать про надання таким засобом захисту своєчасного відшкодування за скаргами на умови прийому, заперечення про невичерпання внутрішніх засобів правового захисту буде відхилено. * **Медична недбалість як порушення:** Рішення встановлює, що значні затримки у наданні критично важливого медичного лікування (наприклад, антиретровірусної терапії при ВІЛ) для вразливих шукачів притулку без чіткого клінічного чи адміністративного виправдання становлять порушення статті 3. * **Процесуальна суворість:** Суд наголошує, що заявники повинні надавати «конкретну та детальну інформацію» щодо своєї особистої ситуації. Необґрунтованість тривалості та конкретного характеру стверджуваних недоліків призводить до відхилення скарг як явно необґрунтованих. Це рішення є надзвичайно актуальним для України та українських правників, оскільки воно закріплює стандарти поводження з переміщеними особами та вразливими групами відповідно до Європейської конвенції з прав людини. Сувора позиція Суду щодо позитивного зобов’язання держави забезпечити належну медичну допомогу та умови проживання для вразливих шукачів притулку створює важливий прецедент для будь-яких проваджень, що стосуються прав біженців або внутрішньо переміщених осіб у державах-членах Ради Європи. Повний текст […]

CASE OF A.M. AND OTHERS v. GREECEThe judgment in the case of *A.M. and Others v. Greece* (Applications nos. 11022/17 and 3 others), delivered on 24 […]

Review of Ukrainian Supreme Court's decisions for 24/09/2026Case No. 760/11955/23 of 09/09/2026 Greetings. As a lawyer with many years of experience, I […]

Огляд судової практики Верховного Суду за 24/09/2026Справа №760/11955/23 від 09/09/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий та професійний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Встановлення факту батьківства померлого військовослужбовця стосовно дитини, народженої поза шлюбом, для отримання соціальних виплат. 2. **Аргументи суду:** Суд виходив із того, що заявниця надала достатньо доказів спільного проживання з померлим однією сім’єю, що є ключовим для встановлення факту батьківства. Вирішальним доказом стала посмертна молекулярно-генетична експертиза, яка підтвердила біологічне батьківство з імовірністю понад 99,99%. Суд відхилив доводи скаржниці про нібито незаконність відібрання зразків крові, оскільки процедура була проведена відповідно до спеціального Порядку, що діє під час воєнного стану. Також суд наголосив, що ДНК-тест є найбільш достовірним науковим методом, доказова цінність якого переважає інші докази. Щодо процесуальних порушень, на які скаржилася сторона, суд зазначив, що вони не вплинули на законність прийнятого рішення по суті. Зрештою, суди попередніх інстанцій правильно оцінили сукупність доказів, включаючи свідчення родичів та документи про спільний побут. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про встановлення факту батьківства — без змін. Справа №243/2846/24 від 16/09/2026 Вітаю. Як юрист з 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз справи: 1. **Предмет спору:** Визначення місця проживання малолітньої дитини між її батьками, які проживають окремо. 2. **Аргументи суду:** * Суд першої інстанції, рішення якого залишено в силі, виходив із пріоритету «найкращих інтересів дитини», врахувавши, що батько забезпечує належні умови для її розвитку, догляду та виховання. * Верховний Суд наголосив, що при вирішенні таких спорів суди повинні оцінювати докази в сукупності, надаючи перевагу стабільності середовища дитини, а не формальному рівноправ’ю батьків. * Суд зазначив, що зміна місця проживання дитини одним із батьків не є «самовільною» у юридичному сенсі, якщо до цього не було відповідного судового рішення чи домовленості, що фіксували інше місце проживання. * Апеляційний суд помилково надав перевагу інтересам матері, не довівши, що зміна місця проживання дитини з батьком на матір буде кращою для розвитку дитини. * Доводи про те, що батько перешкоджає спілкуванню матері з дитиною, не є достатньою підставою для автоматичної зміни місця проживання дитини, оскільки такі питання вирішуються в межах окремих позовів про усунення перешкод у спілкуванні. * Суд підкреслив, що визначення місця проживання з одним із батьків не позбавляє іншого батьківських прав і не звільняє від обов’язків щодо виховання. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції, яким місце проживання дитини визначено разом із батьком. Справа №752/7455/14-ц від 09/09/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Справа стосується поділу житлового будинку та земельної ділянки, що перебувають у спільній частковій власності, а також виділу часток співвласників у натурі та стягнення грошової компенсації. 2. **Аргументи суду:** – Суд виходив із того, що поділ нерухомого майна в натурі можливий лише за умови технічної можливості утворення ізольованих об’єктів, які відповідають розміру ідеальних часток співвласників. – Запропонований позивачами варіант поділу було відхилено, оскільки він передбачав виділення приміщень, які вже були закріплені за іншими власниками на підставі договорів дарування, що порушувало б їхні права. – Суд визнав правомірним виділ часток відповідачам (23/100 та 19/100), оскільки ці приміщення фактично є відокремленими квартирами, не потребують перепланування та відповідають їхнім часткам у праві власності. – Вимогу про додатковий виділ господарських споруд було відхилено, бо це призвело б до безпідставного збільшення частки одного зі співвласників за рахунок інших. – Суд наголосив, що в межах цього провадження не вирішувалося питання припинення права власності інших співвласників, тому підстави для стягнення грошової компенсації відсутні. – Доводи про ухвалення рішення неповноважним складом суду було відхилено через відсутність доказів того, що повний текст рішення був підписаний після звільнення судді у відставку. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без задоволення касаційну скаргу позивачів, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін. Справа №704/1434/24 від 17/09/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір справи: 1. **Предмет спору:** Позивачка намагалася визнати додаткову угоду до договору оренди землі неукладеною, вимагаючи повернення земельної ділянки та скасування державної реєстрації права оренди через те, що її покійна мати особисто не підписувала цей документ. 2. **Аргументи суду:** * Суд встановив, що хоча орендодавець особисто не підписувала додаток (це зробив її син), вона фактично схвалила ці дії, оскільки протягом тривалого часу (2020–2023 роки) продовжувала отримувати орендну плату. * Верховний Суд наголосив на принципі добросовісності: поведінка сторони, яка отримує вигоду від договору, а потім заперечує його дійсність, суперечить чесній діловій практиці. * Суд зазначив, що договірні відносини фактично виконувалися обома сторонами: орендар користувався землею, а орендодавець отримувала плату, що свідчить про наявність волевиявлення на продовження оренди. * Касаційний суд підкреслив, що встановлення обставин справи та оцінка доказів (зокрема, платіжних відомостей та показань свідка) є виключною прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. * Суд відхилив доводи позивачки щодо процесуальних порушень при прийнятті доказів, оскільки вона мала можливість ознайомитися з ними та не висловлювала заперечень під час розгляду справи в першій інстанції. * Верховний Суд вказав, що доводи скарги зводяться до спроби переоцінити докази, що виходить за межі повноважень касаційної інстанції. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін. Справа №824/46/25 від 17/09/2026 1. Предметом спору є правомірність звернення стягнення на грошові кошти третіх осіб (дебіторів), які мають заборгованість перед боржником, у межах процедури виконання рішення іноземного арбітражу. 2. Верховний Суд, скасовуючи ухвалу апеляційного суду, виходив із того, що механізм звернення стягнення на кошти дебіторів боржника має чіткі процесуальні межі та умови застосування. Суд наголосив, що примусове виконання рішень іноземних судів чи арбітражів не надає виконавцю права безпідставно розширювати коло відповідальних осіб за рахунок їхніх дебіторів без належного доведення факту наявності такої заборгованості та її безспірності. Колегія суддів звернула увагу на те, що апеляційний суд припустився помилки, не врахувавши належним чином права третіх осіб, на чиї кошти було накладено стягнення. Суд підкреслив, що інститут звернення стягнення на дебіторську заборгованість не може бути використаний як інструмент для підміни процедури стягнення коштів з основного боржника. Відтак, відсутність достатніх правових підстав для задоволення заяв виконавця та стягувача стала вирішальним фактором для скасування рішення суду попередньої інстанції. Таким чином, Верховний Суд захистив майнові права осіб, які не були стороною арбітражного спору, від безпідставного втручання у їхні фінансові активи. 3. Верховний Суд задовольнив апеляційні скарги ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_3, скасував ухвалу апеляційного суду в частині звернення стягнення на їхні кошти та відмовив у задоволенні відповідних заяв приватного виконавця і компанії HIMBALT TRADE OU. Справа №757/48717/20-ц від 16/09/2026 Предметом цього спору є вимога стягувачки про стягнення заборгованості за аліментами, розрахованої нею самостійно на підставі доходів платника від підприємницької діяльності. Верховний Суд при винесенні рішення керувався такими аргументами: 1. Суд наголосив, що чинне законодавство не передбачає можливості звернення до суду з окремим позовом про стягнення заборгованості за аліментами, якщо такі вже стягуються на підставі судового рішення. 2. Питання визначення розміру заборгованості за аліментами належить виключно до компетенції державного виконавця в межах відкритого виконавчого провадження. 3. Суд зазначив, що у разі незгоди з розрахунком заборгованості, здійсненим виконавцем, сторона має право оскаржувати саме дії чи бездіяльність виконавця, а не пред’являти позов про стягнення суми боргу. 4. Верховний Суд підтвердив, що суди попередніх інстанцій правильно відмовили у задоволенні позову, оскільки обраний позивачкою спосіб захисту є неналежним. 5. Водночас суд вказав на помилковість мотивів апеляційного суду, який замість застосування процесуальних норм щодо неналежного способу захисту, почав детально аналізувати обставини мирової угоди та наявність обов’язку зі сплати аліментів. 6. Колегія суддів підкреслила, що суд не повинен підміняти собою виконавчу службу у питаннях розрахунку сум заборгованості, а має лише перевіряти законність дій виконавця, якщо вони оскаржуються у встановленому законом порядку. Суд прийняв рішення частково задовольнити касаційну скаргу, змінивши мотивувальні частини рішень судів попередніх інстанцій, залишивши при цьому резолютивну частину про відмову в позові без змін. Справа №760/6143/21 від 16/09/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Позивачі звернулися до суду з позовом про визнання батьківства та материнства щодо дитини, народженої сурогатною матір’ю, та внесення відповідних змін до актового запису про її народження. 2. **Аргументи суду:** – Суд наголосив, що у справах про встановлення батьківства висновок молекулярно-генетичної експертизи є ключовим доказом, який за своєю вагою переважає інші докази. – Апеляційний суд обґрунтовано призначив повторну експертизу, оскільки попередній висновок базувався не на дослідженні біологічних зразків батька, а лише на даних із довідки, що викликало обґрунтовані сумніви в достовірності. – Позивач ОСОБА_1 не з’явився до експертної установи для відбору зразків ДНК, попри те, що його представник був належним чином повідомлений про дату та час проведення процедури через систему «Електронний суд». – Суд розцінив неявку позивача як умисне ухилення від участі в експертизі, оскільки двомісячний термін між повідомленням та датою експертизи був достатнім для забезпечення явки навіть з урахуванням проживання за кордоном. – Згідно зі статтею 109 ЦПК України, ухилення сторони від участі в експертизі дає суду право визнати факт, для з’ясування якого вона призначалася, або відмовити у його визнанні, чим апеляційний суд і скористався, відмовивши у позові. – Верховний Суд підтримав позицію апеляції, зазначивши, що суд не повинен займатися формалізмом, а має оцінювати добросовісність поведінки учасників процесу, які зобов’язані сприяти встановленню істини. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду, якою було відмовлено у задоволенні позову про визнання батьківства та материнства, — без змін. Справа №750/19061/23 від 09/09/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, я проаналізував надане вами судове рішення Верховного Суду. Ось детальний аналіз: 1. Предметом спору є усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою водного фонду шляхом її повернення територіальній громаді та знесення самочинно збудованого на ній садового будинку. 2. Суд керувався тим, що спірна земельна ділянка розташована в межах 100-метрової прибережної захисної смуги річки Десна, а тому належить до земель водного фонду, які за законом не могли бути передані у приватну власність для садівництва. Верховний Суд підкреслив, що відсутність окремого проєкту землеустрою щодо встановлення меж такої смуги не скасовує її правового статусу, оскільки її розміри чітко визначені нормами Земельного та Водного кодексів України. Суд також зазначив, що зведення будинку без дозвільних документів на землі, не відведеній для цієї мети, є самочинним будівництвом, що порушує права власника ділянки. При цьому факт державної реєстрації права власності на такий об’єкт не легітимізує його, якщо сама процедура була незаконною. Суд дійшов висновку, що знесення об’єкта є єдиним ефективним способом відновлення правового стану, а добросовісність набувача не звільняє від наслідків незаконного використання земель водного фонду. 3. Верховний Суд залишив без задоволення касаційну скаргу відповідачки, залишивши в силі рішення судів попередніх інстанцій про повернення земельної ділянки та знесення самочинно збудованого будинку. Справа №369/13953/24 від 16/09/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Стягнення з продавця майнових прав на квартиру пені за порушення строків введення об’єкта будівництва в експлуатацію на підставі Закону України «Про захист прав споживачів». 2. **Аргументи суду:** * Суд встановив, що укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу майнових прав, а не договором підряду чи надання послуг. * Відповідно до положень Закону України «Про захист прав споживачів», право на стягнення пені (3% від вартості за кожен день прострочення) виникає лише у споживача, який є замовником робіт або послуг, а не покупцем товару чи майнових прав. * Оскільки відповідач виступав продавцем майнових прав, а не виконавцем будівельних робіт, до нього не можуть бути застосовані штрафні санкції, передбачені статтею 10 вказаного Закону. * Суд підкреслив, що сторони самостійно визначили умови договору, не оскаржували їх у встановленому порядку, тому зобов’язання мають виконуватися відповідно до умов, погоджених у самому документі. * Щодо стягнення витрат на правничу допомогу, суд зазначив, що позивач не надав доказів неспівмірності заявлених відповідачем витрат, тому апеляційний суд правомірно стягнув 70 000 грн на користь відповідача. * Верховний Суд підтвердив, що його висновки узгоджуються з усталеною практикою, зокрема, з позиціями Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду, які не підлягають відступу. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін постанову та додаткову постанову апеляційного суду, якими у задоволенні позову про стягнення пені було відмовлено, а вимогу про стягнення витрат на правничу допомогу задоволено. Справа №307/4428/22 від 16/09/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з урахуванням вашого запиту: 1. **Предмет спору:** Визнання недійсним договору оренди комунального нерухомого майна (приміщення аптеки), укладеного за результатами електронного аукціону. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд прийшов до висновку, що суди попередніх інстанцій припустилися фундаментальної помилки, розглянувши цей спір у порядку цивільного, а не господарського судочинства. Суд наголосив, що критеріями розмежування юрисдикції є не лише суб’єктний склад, а й характер спірних правовідносин, які в даному випадку виникли між суб’єктами господарювання щодо комерційного використання нерухомості. Оскільки відповідач (ОСОБА_2) на момент виникнення спору та укладення договору мав статус фізичної особи-підприємця, а сам договір оренди був спрямований на здійснення підприємницької діяльності, такий спір за своєю природою є господарським. Верховний Суд підкреслив, що наявність статусу ФОП у фізичної особи в таких правовідносинах автоматично переводить спір у площину господарської юрисдикції. Суд також зазначив, що порушення правил предметної юрисдикції є безумовною підставою для скасування рішень судів попередніх інстанцій незалежно від інших доводів сторін. У зв’язку з цим, касаційна інстанція не мала повноважень переглядати справу по суті, а була зобов’язана закрити провадження в порядку цивільного судочинства. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і закрив провадження у справі, роз’яснивши позивачу право звернутися до господарського суду. Справа №536/2242/24 від 17/09/2026 Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір: 1. **Предмет спору:** Позивач звернувся до суду з позовом про визначення додаткового строку для прийняття спадщини за заповітом через пропуск встановленого законом шестимісячного терміну. 2. **Аргументи суду:** – Суд наголосив, що для надання додаткового строку спадкоємець має довести наявність об’єктивних, непереборних та істотних перешкод, які завадили йому звернутися до нотаріуса вчасно. – Позивач посилався на проживання за кордоном та необізнаність про зміну місця реєстрації спадкодавця, проте суд визнав ці доводи недостатніми для визнання причин пропуску поважними. – Суди встановили, що позивач знав про смерть матері та наявність заповіту, але не вчинив жодних активних дій для прийняття спадщини протягом тривалого часу. – Верховний Суд підкреслив, що юридична необізнаність або перебування за кордоном самі по собі не є автоматичною підставою для поновлення строку, якщо особа не довела неможливість подання заяви (наприклад, через засоби поштового зв’язку чи представника). – Суд зазначив, що оцінка поважності причин має стосуватися саме шестимісячного періоду після відкриття спадщини, протягом якого мають існувати реальні перешкоди. – Оскільки позивач не надав доказів існування таких об’єктивних перешкод, суд дійшов висновку, що пропуск строку стався через власну недбалість спадкоємця. – Також суд вказав, що не вбачає підстав для відступу від усталеної практики, оскільки обставини цієї справи не свідчать про порушення прав позивача, а лише про його пасивну поведінку. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін, підтвердивши відмову у визначенні додаткового строку для прийняття спадщини. Справа №342/1028/24 від 09/09/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до вашого запиту: 1. Предметом спору є законність звільнення працівниці з посади фінансового директора за прогул та її вимоги про поновлення на роботі й стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. 2. Суд встановив, що роботодавець належним чином зафіксував факт відсутності працівниці на робочому місці понад три години протягом робочого дня за допомогою відповідних актів та доповідних записок. Позивачка не надала доказів, які б підтверджували виконання нею трудових обов’язків за межами підприємства або наявність поважних причин для її відсутності. Суд зазначив, що роботодавець виконав вимоги закону щодо з’ясування причин відсутності, оскільки неодноразово вимагав від працівниці письмових пояснень, від надання яких вона відмовилася. Аргументи позивачки про відсутність у директора повноважень або неможливість підписання документів через перебування за кордоном були відхилені як недоведені. Також суд підкреслив, що оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, а касаційний суд не має повноважень на їх переоцінку. У підсумку, суди дійшли висновку, що звільнення було правомірним, оскільки факт прогулу підтверджено, а процедуру притягнення до дисциплінарної відповідальності дотримано. 3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про відмову в позові — без змін. Справа №569/337/25 від 16/09/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Позивач намагався через суд визнати незаконним утримання його дітей на території України та зобов’язати матір повернути їх до Республіки Польща, посилаючись на положення Гаазької конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей. 2. **Аргументи суду:** * Суд встановив, що звичайним місцем проживання дітей від народження є Україна, а їхнє перебування у Польщі мало тимчасовий характер, пов’язаний із певними життєвими обставинами, а не зі зміною постійного місця проживання. * Ключовим фактором для суду стала відсутність доказів того, що діти інтегрувалися у соціальне та сімейне середовище Польщі настільки, щоб це стало їхнім новим «звичайним місцем проживання» у розумінні Гаазької конвенції. * Суд звернув увагу на те, що діти разом із матір’ю неодноразово перетинали кордон і поверталися в Україну, що підтверджує відсутність наміру на постійне проживання за кордоном. * Важливим аргументом стало те, що після повернення в Україну діти успішно адаптувалися, відвідують місцевий ліцей та спортивні секції, що свідчить про стабільність їхнього життя саме тут. * Суд наголосив, що права батьків є похідними від інтересів дитини, і в даному випадку примусове повернення дітей до Польщі суперечило б їхнім найкращим інтересам. * Також суд зазначив, що позивач не довів факту незаконного викрадення чи утримання дітей, оскільки переміщення відбувалося в межах правового поля, а батько не був обмежений у праві спілкування з дітьми. * Верховний Суд підкреслив, що суди попередніх інстанцій правильно оцінили докази, а доводи касаційної скарги фактично зводилися до спроби переоцінити встановлені обставини, що виходить за межі повноважень касаційної інстанції. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, відмовивши у задоволенні позову про повернення дітей до Польщі та стягнувши з позивача витрати на професійну правничу допомогу. Справа №199/16268/25 від 14/09/2026 Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: 1. Предметом спору є законність застосування заходів забезпечення позову у вигляді заборони відчуження нерухомого майна, яке є предметом поділу між колишнім подружжям. 2. Верховний Суд підтримав позицію апеляційної інстанції, яка змінила спосіб забезпечення позову з арешту на заборону відчуження, вважаючи такий захід більш збалансованим. Суд наголосив, що забезпечення позову є превентивним інструментом, тому для його застосування не обов’язково доводити вже вчинені недобросовісні дії відповідача, достатньо наявності об’єктивної вірогідності утруднення виконання рішення. Колегія суддів зазначила, що заборона відчуження не обмежує право власника на користування та володіння майном, а лише тимчасово обмежує право розпорядження ним. Суд відхилив доводи скаржника про те, що майно є особистою власністю, оскільки це питання підлягає вирішенню під час розгляду справи по суті, а не на стадії забезпечення позову. Також було підкреслено, що суд касаційної інстанції не має повноважень переоцінювати докази, які вже були досліджені судами нижчих інстанцій. Зрештою, Верховний Суд дійшов висновку, що обраний захід є співмірним із заявленими позовними вимогами та необхідним для гарантування виконання майбутнього судового рішення. 3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення попередніх інстанцій (у частині заборони відчуження майна) — без змін. Справа №295/12281/24 від 15/09/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Стягнення з держави російської федерації моральної шкоди, завданої збройною агресією проти України, у розмірі 35 000 євро. 2. **Аргументи суду:** Суд підтвердив право позивачки на компенсацію, оскільки збройна агресія рф є загальновідомим фактом, що порушує права цивільних осіб та завдає їм душевних страждань. Водночас суд наголосив, що розмір відшкодування має відповідати принципам розумності, виваженості та справедливості, не призводячи до безпідставного збагачення. Враховано, що в місті Житомирі не велися активні бойові дії, а позивачка не надала доказів пошкодження власного майна. Суд зазначив, що оцінка глибини моральних страждань є дискреційними повноваженнями суду, який має збалансувати інтереси потерпілої особи та об’єктивні обставини справи. Верховний Суд також підкреслив, що доводи касаційної скарги про невідповідність розміру компенсації не спростовують висновків нижчих інстанцій, оскільки суди попередніх інстанцій належним чином оцінили всі надані докази. Зрештою, визначена сума у 50 000 грн була визнана достатньою сатисфакцією за наявних обставин. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін. Справа №522/12490/22 від 16/09/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору: 1. Предметом спору є вимога позивача про повернення рухомого майна (офісного обладнання та конструкцій), яке, на його думку, було безпідставно набуте відповідачем разом із придбаною будівлею офісного центру. 2. Верховний Суд при винесенні рішення керувався тим, що позивач не довів належними доказами факт перебування саме його майна у володінні відповідача. Суд звернув увагу на суттєві розбіжності між кількістю майна, придбаного позивачем (1057 позицій), та даними публічного паспорта активу банку, з якого випливає, що на торгах було реалізовано лише 558 позицій. Крім того, суд наголосив, що спірне майно не було індивідуалізоване, а частина речей, згідно з документами, взагалі мала іншу адресу місцезнаходження. Верховний Суд підкреслив, що кондикційний позов (стаття 1212 ЦК України) вимагає доведення факту безпідставного набуття майна, чого позивач не зробив, оскільки доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Апеляційний суд, на думку касаційної інстанції, помилково скасував рішення першої інстанції, не надавши належної оцінки відсутності доказів ідентифікації майна та не врахувавши баланс вірогідностей при дослідженні наданих документів. 3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу відповідача, скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову. Справа №910/2022/25 від 08/09/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір справи: 1. **Предмет спору:** Стягнення прокурором в інтересах військової частини заборгованості зі штрафних санкцій (пені та штрафу) за договором поставки військового майна через порушення відповідачем строків виконання зобов’язань. 2. **Аргументи суду:** – Суд виходив із того, що прокурор має право представляти інтереси держави в суді лише у виключних випадках, коли відповідний компетентний орган (у даному випадку Міністерство оборони) не здійснює або неналежним чином здійснює захист інтересів держави. – Верховний Суд, спираючись на позицію своєї Об’єднаної палати, наголосив, що військова частина не є органом державної влади чи суб’єктом владних повноважень у розумінні процесуального законодавства, а виступає як суб’єкт господарювання. – Суд зазначив, що функцію розпорядника бюджетних коштів та державного замовника у сфері оборони виконує Міністерство оборони України, а не окрема військова частина. – Оскільки військова частина діяла у спірних правовідносинах як господарюючий суб’єкт, а не як орган, що здійснює владні управлінські функції, прокурор не мав правових підстав для звернення до суду в її інтересах. – Суд підкреслив, що прокурор не може бути альтернативним суб’єктом звернення до суду, якщо для цього відсутні чіткі законодавчі передумови та доведені факти бездіяльності компетентного органу. – Відтак, апеляційний суд правомірно залишив позов без розгляду, оскільки прокурор звернувся до суду без належних повноважень. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу прокурора без задоволення, а постанову апеляційного суду про залишення позову без розгляду — без змін. Справа №567/1320/23 від 16/09/2026 Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Власник земельних ділянок звернувся до суду з позовом про визнання відсутнім права оренди ТОВ «Західна агровиробнича компанія» через неукладеність договорів оренди та додаткових угод, які він не підписував. 2. **Аргументи суду:** – Суд встановив, що договори оренди землі потребують обов’язкової письмової форми, а підпис є невід’ємним реквізитом, що підтверджує волевиявлення сторін. – Оскільки відповідач не надав оригінали документів для проведення почеркознавчої експертизи, суд обґрунтовано визнав факт відсутності підпису позивача на спірних правочинах. – Суд наголосив, що правочин, який не був вчинений (не підписаний), не може бути визнаний недійсним, тому вимога про визнання права оренди «відсутнім» є належним та ефективним способом захисту прав власника. – Аргумент відповідача про те, що сплата орендної плати є конклюдентними діями (фактичним прийняттям умов договору), був відхилений, оскільки такі дії можуть підтверджувати лише договори, що не потребують обов’язкової письмової форми. – Верховний Суд підкреслив, що договори оренди землі, щодо яких законом вимагається письмова форма, не можуть вважатися укладеними лише на підставі фактичного користування чи виплати коштів за відсутності підписаного документа. – Суд також зазначив, що переоцінка доказів не входить до повноважень касаційної інстанції, а рішення судів попередніх інстанцій є законними та вмотивованими. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін, підтвердивши відсутність права оренди у відповідача. Справа №758/7276/19 від 16/09/2026 Ось детальний аналіз судового рішення: 1. Предметом спору є правомірність відмови апеляційного суду в ухваленні додаткового рішення щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу. 2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд помилково дійшов висновку про недотримання відповідачем процесуальних вимог щодо заявлення про відшкодування витрат. Верховний Суд наголосив, що відповідач у своєму відзиві на апеляційну скаргу чітко зазначив попередній розрахунок витрат та повідомив суд про намір надати докази їх понесення протягом п’яти днів після ухвалення рішення. Згідно з нормами ЦПК України, така заява, зроблена у відзиві, є належним виконанням процесуального обов’язку. Суд підкреслив, що право на відшкодування витрат не може бути обмежене через формальний підхід суду до оцінки вже поданих процесуальних документів. Відтак, апеляційний суд безпідставно позбавив сторону права на вирішення питання про компенсацію витрат на правову допомогу. В результаті, рішення апеляційної інстанції було визнано таким, що порушує норми процесуального права. 3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу до того ж суду для вирішення питання про ухвалення додаткового рішення по суті. Справа №554/877/24 від 16/09/2026 Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір для вашого матеріалу: 1. Предметом спору є вимога фізичної особи про спростування недостовірної інформації, викладеної слідчим у клопотанні про арешт майна в межах кримінального провадження, та відшкодування завданої цим моральної шкоди. 2. Суд виходив із того, що інформація, отримана та поширена під час досудового розслідування у процесуальних документах, не може бути предметом спростування в порядку цивільного судочинства. Верховний Суд наголосив, що для оцінки правомірності дій слідчого та оскарження відомостей, викладених у кримінальному провадженні, існують спеціальні механізми, передбачені нормами Кримінального процесуального кодексу України. Крім того, для відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, існує спеціальний закон (Закон № 266/94-ВР), який позивач у цьому випадку не використав. Суд підкреслив, що цивільний процес не може підміняти собою кримінальний або використовуватися для перевірки доказів, зібраних слідчими органами. Також було зазначено, що оскаржені рішення судів попередніх інстанцій є вмотивованими та відповідають усталеній практиці Верховного Суду, яка не потребує перегляду. 3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про відмову в позові — без змін. Справа №906/226/25 від 17/09/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. Предметом спору є визнання недійсними рішень загальних зборів ОСББ «Вацківський 9» через порушення процедури їх скликання, відсутність кворуму та розгляд питань, не внесених до порядку денного. 2. Верховний Суд дійшов висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій формально підійшли до розгляду справи, не дослідивши ключові докази. Зокрема, суди не перевірили аргументи позивача щодо реальної кількості співвласників та правомочності осіб, які брали участь у голосуванні. Також залишилося поза увагою суттєве порушення: розгляд на зборах питань, які взагалі не були включені до попередньо оголошеного порядку денного. Суд наголосив, що прийняття рішень з питань, не включених до порядку денного, є безумовною підставою для визнання їх недійсними. Крім того, не було надано оцінки дотриманню вимог Статуту щодо завчасного надання співвласникам проєктів змін до Статуту. В результаті, через неповноту встановлення обставин, попередні рішення були визнані необґрунтованими. 3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до господарського суду Житомирської області. Справа №924/1108/25 від 08/09/2026 Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір: 1. **Предмет спору:** Визнання незаконним та скасування рішення комісії обленерго про нарахування вартості необлікованої електричної енергії через пошкодження пломб. 2. **Аргументи суду:** – Суд наголосив, що для застосування санкцій за безоблікове споживання електроенергії (згідно з ПРРЕЕ) недостатньо лише факту пошкодження пломб, необхідно довести наявність доступу до струмоведучих частин схеми обліку. – Верховний Суд вказав, що суди попередніх інстанцій формально підійшли до справи, обмежившись фактом підписання акта про порушення без зауважень, та не дослідили, чи дійсно пошкодження пломб надало споживачу технічну можливість втручатися в облік. – Важливою умовою застосування нарахувань є дотримання часового критерію (не більше 6 років з моменту встановлення пломби), що також має бути перевірено судом. – Суд підкреслив, що обов’язок зі збереження пломб не є безумовним, і будь-яке нарахування збитків має ґрунтуватися на повному дослідженні обставин, а не лише на факті відсутності заперечень в акті. – Верховний Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій проігнорували правову позицію, викладену в постанові від 15.01.2026 у справі № 917/2058/24, яка є релевантною для цього спору. – У результаті, через неповне з’ясування фактичних обставин та недослідження доказів, рішення судів попередніх інстанцій визнано передчасними. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення Господарського суду Хмельницької області та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду, направивши справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Справа №907/1096/23 від 17/09/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий виклад справи: 1. **Предмет спору:** Суд розглядав питання правомірності включення до реєстру вимог кредиторів у справі про банкрутство суми пені, нарахованої податковим органом на податковий борг, щодо якого сплив 1095-денний строк давності. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд підтвердив, що податковий орган не має права нараховувати пеню, якщо з моменту виникнення права на її нарахування минуло понад 1095 днів, оскільки така пеня підлягає обов’язковому анулюванню згідно з нормами Податкового кодексу України. Суд наголосив, що введення мораторію на задоволення вимог кредиторів у справі про банкрутство припиняє нарахування пені, проте не «оживляє» ту пеню, строк нарахування якої вже закінчився раніше. Податковий орган помилково намагався пов’язати виникнення права на нарахування пені з датою відкриття провадження у справі про банкрутство, тоді як закон пов’язує це з датою виникнення податкового боргу. Суд також зазначив, що відображення пені в інтегрованій картці платника податків після відкриття провадження є лише обліковою операцією, а не юридичним фактом, що створює нове право на нарахування. Таким чином, суди попередніх інстанцій правильно встановили, що за всіма заявленими податковим органом вимогами 1095-денний строк сплив задовго до початку процедури банкрутства. У підсумку, Верховний Суд підтримав позицію, що мораторій не може бути підставою для відновлення нарахування пені, яка вже була безнадійною в силу закону. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу податкового органу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін, підтвердивши відмову у визнанні вимог щодо анульованої пені. Справа №914/1871/25 від 16/09/2026 Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. Предметом спору є вимога замовника про повернення безпідставно утримуваного перевізником вантажу та зустрічна вимога перевізника про стягнення заборгованості за послуги перевезення та витрати на зберігання вантажу. 2. Суд виходив із того, що договір перевезення вважається виконаним після прибуття вантажу до місця призначення, а відмова вантажоодержувача від прийняття товару зобов’язувала перевізника повернути вантаж відправнику згідно з Правилами перевезень вантажів. Оскільки перевізник самовільно утримував вантаж на власній базі замість його повернення, суд визнав такі дії безпідставними, що створює кондикційні зобов’язання за статтею 1212 Цивільного кодексу України. Суд зазначив, що договірні відносини припинилися в момент відмови від виконання нових умов доставки, тому правова підстава для утримання майна відпала. Щодо зустрічного позову, суд визнав право перевізника на оплату фактично наданих послуг за первинним маршрутом, але відмовив у стягненні витрат на зберігання, оскільки утримання вантажу було неправомірним. Також суд відхилив аргументи скаржника про порушення прав третіх осіб, вказавши, що висновки суду в мотивувальній частині не мають преюдиційного значення для осіб, які не брали участі у справі. 3. Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими позов про повернення майна було задоволено, а зустрічний позов задоволено лише в частині стягнення вартості первинного перевезення. Справа №734/2131/25 від 10/09/2026 Предметом цього спору є оскарження засудженим вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду в частині призначення покарання за ухилення від призову на військову службу під час мобілізації (ст. 336 КК України). Верховний Суд при розгляді цієї справи керувався принципами індивідуалізації покарання та справедливого правосуддя. Суд визнав, що попередні інстанції формально підійшли до питання призначення покарання, не надавши належної ваги сімейним обставинам засудженого. Зокрема, було враховано, що засуджений є одноосібним опікуном двох дітей, один з яких має тяжкі хронічні захворювання, а також те, що на момент розгляду справи він отримав законну відстрочку від мобілізації. Суд наголосив, що призначення покарання має на меті не лише кару, а й виправлення, яке в даному випадку можливе без реального ізолювання особи від суспільства. Враховуючи відсутність у засудженого судимостей та нетяжкий характер вчиненого злочину, колегія суддів дійшла висновку про можливість застосування іспитового строку. Таким чином, Суд реалізував свої дискреційні повноваження для забезпечення гуманності кримінального закону в конкретних життєвих обставинах. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши судові рішення в частині призначення покарання та звільнивши засудженого від його відбування з випробуванням на підставі ст. 75 КК України. Справа №753/440/25 від 17/09/2026 1. Предметом спору є перевірка законності ухвали апеляційного суду щодо засудженого за незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання з метою збуту наркотичних засобів та незаконне виробництво, виготовлення, придбання, перевезення, пересилання, зберігання з метою збуту або збут отруйних чи сильнодіючих речовин. 2. Верховний Суд, розглядаючи касаційну скаргу прокурора, дійшов висновку, що апеляційний суд при перегляді вироку суду першої інстанції допустив істотні порушення вимог кримінального процесуального закону. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд не надав належної оцінки всім доводам, викладеним в апеляційній скарзі сторони обвинувачення, що є обов’язковим для забезпечення права на справедливий суд. Зокрема, було проігноровано вимоги щодо повноти та всебічності дослідження обставин справи, що впливають на правильність кваліфікації дій засудженого та призначення йому покарання. Верховний Суд наголосив, що ухвала апеляційного суду повинна бути вмотивованою та містити вичерпні відповіді на аргументи сторін, чого в даному випадку зроблено не було. Відтак, для усунення допущених порушень та забезпечення законності судового рішення, матеріали провадження потребують повторного апеляційного розгляду. Такий підхід відповідає усталеній практиці Верховного Суду щодо необхідності дотримання стандартів обґрунтованості судових рішень. 3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу прокурора частково, скасував ухвалу Київського апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Справа №922/2484/24 від 16/09/2026 Предметом спору є вимога прокурора про усунення перешкод державі у користуванні та розпорядженні захисною спорудою цивільного захисту шляхом визнання недійсним наказу про приватизацію майна та визнання права власності держави на це приміщення. Суд при винесенні рішення керувався необхідністю дотримання принципу правової визначеності та стабільності цивільних відносин, що виникають внаслідок приватизаційних процесів. Велика Палата Верховного Суду проаналізувала правові підстави набуття права власності АТ «Укртелеком» на спірне майно, враховуючи тривалий час, що минув з моменту видання наказу про передачу майна у 2003 році. Суд дійшов висновку, що обрання прокурором способу захисту у вигляді визнання недійсним наказу про приватизацію через понад двадцять років є неефективним та таким, що порушує баланс інтересів між приватним власником та державою. Важливим аспектом стало те, що право власності відповідача на об’єкт було сформовано на підставі акта державного органу, який на той час діяв у межах своїх повноважень. Суд також врахував, що захист інтересів держави не може здійснюватися шляхом безпідставного втручання у право власності особи, яка добросовісно володіє майном протягом тривалого часу. Таким чином, суд відмовив у задоволенні позову в частині скасування приватизації та визнання права власності за державою, фактично захистивши право власності АТ «Укртелеком». Велика Палата Верховного Суду частково задовольнила касаційну скаргу АТ «Укртелеком», скасувала рішення судів попередніх інстанцій у частині задоволення позовних вимог та ухвалила нове рішення про відмову в позові. Справа №911/1138/25 від 16/09/2026 Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував для вас це судове рішення. Ось стислий виклад справи: 1. Предметом спору є вирішення питання про розподіл та розмір витрат на професійну правничу допомогу, які сторона, що виграла справу, намагалася стягнути з опонента за результатами апеляційного та касаційного перегляду. 2. Суд керувався тим, що хоча право на професійну правничу допомогу є гарантованим, розмір гонорару адвоката не є безумовним для відшкодування іншою стороною. Велика Палата наголосила, що навіть при наявності домовленості про «фіксований гонорар», суд має право оцінювати його розумність та співмірність із складністю справи. Суд встановив, що подання додаткових пояснень та міркувань не було обов’язковим, а правова позиція сторони була сформована ще в суді першої інстанції. Також було враховано, що доповнення до касаційної скарги свідчать про недоліки в початковій роботі адвокатів, тому ці витрати не повинні перекладатися на іншу сторону. Зрештою, суд застосував критерії реальності, необхідності та пропорційності витрат, відхиливши надмірні фінансові вимоги заявника. 3. Суд частково задовольнив заяву, зменшивши загальну суму відшкодування витрат на правничу допомогу зі 130 000 гривень до 50 000 гривень. Справа №910/15219/25 від 08/09/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: **1. Предмет спору** Предметом спору є вимога управителя багатоквартирного будинку (ТОВ «Промінь-С») до забудовника (ТОВ «Будеволюція») про зобов’язання передати повний комплект технічної та проєктної документації на житловий будинок. **2. Аргументи суду** * Суд встановив, що забудовник виконав свій обов’язок із передачі технічної документації ще у 2016 році, коли будинок був прийнятий в експлуатацію, що підтверджується відповідним актом приймання-передачі. * На момент передачі документації у 2016 році сторони не мали жодних зауважень щодо її повноти, а акт не містив відміток про відсутність будь-яких документів. * Суд наголосив, що нормативні акти, на які посилався позивач (зокрема Перелік технічної документації 2018 року), не можуть застосовуватися ретроспективно до правовідносин, які виникли та були вичерпані у 2016 році. * Верховний Суд підтвердив, що докази, які позивач намагався долучити на стадії апеляційного розгляду, не могли бути прийняті, оскільки вони не існували або не були подані до суду першої інстанції без поважних причин. * Суд відхилив доводи позивача про порушення процесуальних прав під час розгляду справи в першій інстанції, зазначивши, що суд має дискреційні повноваження щодо відкладення засідань, а неявка представника не була належним чином обґрунтована. * Також суд вказав, що тривале (майже дев’ятирічне) безперешкодне управління будинком позивачем свідчить про фактичне прийняття ним усієї необхідної документації для експлуатації об’єкта. * Зрештою, суд дійшов висновку, що позивач не довів факту порушення своїх прав, оскільки обов’язок відповідача був виконаний у повному обсязі ще на етапі передачі будинку в управління. **3. Рішення суду** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного господарського суду — без змін, підтвердивши правомірність відмови у задоволенні позовних вимог. Справа №711/5788/21 від 17/09/2026 Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий та професійний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Спір стосується правомірності звільнення голови правління гаражного кооперативу, визнання недійсним рішення загальних зборів про таке звільнення, а також стягнення заборгованості із заробітної плати та компенсаційних виплат. 2. **Аргументи суду:** – Суд виходив із того, що згідно зі ст. 99 Цивільного кодексу України, загальні збори кооперативу мають безспірне право припинити повноваження члена виконавчого органу в будь-який час і з будь-яких підстав. – Факт звільнення позивача був підтверджений рішенням загальних зборів від 31.01.2021, які були скликані з дотриманням процедури та кворуму, що виключає можливість поновлення позивача на посаді. – Суд визнав наказ про звільнення за «прогули» (п. 4 ст. 40 КЗпП) помилковим, оскільки фактично відбулося припинення корпоративних повноважень, тому застосував ч. 3 ст. 235 КЗпП для зміни формулювання та дати звільнення на 31.01.2021. – Щодо фінансових вимог, суд врахував преюдиційні обставини з інших справ, підтвердивши право позивача на оплату праці до моменту звільнення, але відмовив у виплатах за час «вимушеного прогулу», оскільки трудові відносини були правомірно припинені рішенням зборів. – Розмір компенсації за затримку розрахунку був суттєво зменшений судом на підставі принципів справедливості та пропорційності через очевидну неспівмірність заявлених вимог. – Суд також застосував обмеження щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку шістьма місяцями, враховуючи зміни до ст. 117 КЗпП, що набрали чинності 19 липня 2022 року. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду, якою позов задоволено частково: змінено формулювання та дату звільнення, стягнуто заборгованість із зарплати, компенсацію за відпустку та частково компенсацію за затримку розрахунку, у решті вимог — відмовлено. Справа №398/4820/25 від 16/09/2026 Ось детальний аналіз судового рішення: 1. Предметом спору є законність призначення покарання за ухилення від призову на військову службу під час мобілізації (ст. 336 КК України), а саме — можливість звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням (іспитовим строком). 2. Верховний Суд підтримав позицію апеляційної інстанції, яка скасувала умовний термін, призначений місцевим судом, та постановила реальне відбування покарання. Суд наголосив, що при призначенні покарання за злочини проти порядку мобілізації необхідно враховувати особливий період та стан збройної агресії проти України. Апеляційний суд обґрунтовано зазначив, що звільнення від реального покарання за такі злочини створює в суспільстві негативне враження безкарності та нівелює мету покарання. Верховний Суд підкреслив, що превентивна функція покарання (запобігання вчиненню нових злочинів іншими особами) у цьому випадку є пріоритетною. Також було враховано, що засуджений не вжив жодних дій для виправлення своєї провини, зокрема не виконав свій військовий обов’язок. Суд зазначив, що призначення реального покарання у цій ситуації відповідає принципам справедливості та індивідуалізації, не виходячи за межі дискреційних повноважень суду. 3. Верховний Суд залишив вирок апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу захисника — без задоволення. Справа №759/9074/23 від 17/09/2026 1. Предметом спору є перегляд законності вироку апеляційного суду в частині призначення покарання особі, засудженій за незаконне зберігання наркотичних засобів без мети збуту (ч. 2 ст. 309 КК України). 2. Верховний Суд, проаналізувавши матеріали справи, дійшов висновку, що апеляційний суд при обранні покарання не повною мірою врахував вимоги закону щодо індивідуалізації відповідальності. Колегія суддів визнала, що виправлення засудженого можливе без реального відбування покарання в місцях позбавлення волі. Суд взяв до уваги відсутність у особи судимостей та інші пом’якшувальні обставини, які не були належним чином оцінені судом попередньої інстанції. Застосування положень статті 75 КК України про звільнення від відбування покарання з випробуванням було визнано доцільним та справедливим заходом. Таке рішення спрямоване на досягнення мети покарання, яка полягає не лише у карі, а й у виправленні засудженого та запобіганні вчиненню нових злочинів. В результаті суд скоригував вирок, замінивши реальне позбавлення волі на іспитовий строк, що відповідає принципам гуманізму та законності. 3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу захисника, змінив вирок апеляційного суду та звільнив засудженого від відбування покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк тривалістю 2 роки. Справа №916/4729/23 від 16/09/2026 Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 916/4729/23: 1. Предметом спору є правомірність повернення апеляційної скарги без розгляду через відмову суду у відстроченні сплати судового збору юридичній особі. 2. Верховний Суд наголосив, що формальний підхід до питання сплати судового збору, без урахування реального майнового стану сторони, порушує право на доступ до правосуддя, гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини. Суд підкреслив, що обмеження доступу до суду через фінансові причини має бути пропорційним, а суди зобов’язані індивідуально оцінювати докази скрутного фінансового стану, навіть якщо заявником є юридична особа. Апеляційний суд припустився помилки, обмежившись лише посиланням на норми закону, не надавши оцінки наданим доказам (листам про відсутність бюджетних коштів та випискам з рахунків). Крім того, суд вказав, що при відмові у відстроченні збору сторона повинна мати реальний час для його сплати після отримання відповідної ухвали. Оскільки апеляційний суд не виконав обов’язок обґрунтувати пропорційність обмеження доступу до суду, його рішення було визнано незаконним. 3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження. Справа №766/5837/21 від 16/09/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. **Предмет спору:** Позивач звернувся до суду з вимогою скасувати державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, здійснену під час дії судового арешту, з метою запобігання вибуттю активів боржника. 2. **Аргументи суду:** * Суд встановив, що на момент реєстрації права власності за відповідачами у Державному реєстрі вже існувало обтяження у вигляді арешту на все майно боржника (ОСОБА_2), накладене ухвалою суду в межах іншої справи. * Відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень», наявність зареєстрованого обтяження є імперативною підставою для відмови у проведенні реєстраційних дій. * Суд визнав дії боржника щодо відчуження майна під час дії арешту недобросовісними, оскільки вони були спрямовані на уникнення виконання грошових зобов’язань перед кредитором. * Щодо процесуального питання, Верховний Суд зазначив, що апеляційний суд помилково відмовив у відкритті провадження за скаргою ОСОБА_4, оскільки той навів нові аргументи (зокрема, щодо проходження військової служби та статусу добросовісного набувача), які не розглядалися під час попереднього апеляційного перегляду. * Суд підкреслив, що право на апеляційне оскарження є фундаментальною гарантією, і суд не може відмовляти у відкритті провадження, якщо скаржник наводить доводи, що не були предметом оцінки в попередніх судових засіданнях. * Таким чином, Верховний Суд підтвердив правильність скасування реєстрації майна, але зобов’язав апеляційний суд розглянути скаргу ОСОБА_4 по суті, оскільки його права були порушені без належного процесуального розгляду. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій у частині скасування державної реєстрації майна, проте скасував ухвалу апеляційного суду про відмову у відкритті провадження та направив справу до апеляційної інстанції для розгляду скарги ОСОБА_4. Справа №910/2031/26 від 17/09/2026 Ось детальний юридичний аналіз судового рішення у справі № 910/2031/26: 1. **Предмет спору:** Розгляд заяви кредитора про відкриття провадження у справі про банкрутство боржника на підставі заборгованості, що виникла з десяти договорів підряду. 2. **Аргументи суду:** – Верховний Суд наголосив, що під час підготовчого засідання суд зобов’язаний надати змістовну, а не формальну оцінку запереченням боржника, перевіривши їх обґрунтованість доказами. – Суди попередніх інстанцій припустилися помилки, не проаналізувавши детально договірні механізми припинення зобов’язань, обмежившись лише констатацією відсутності певних документів (актів). – Суд підкреслив, що наявність спору про право не може базуватися виключно на запереченнях боржника, якщо вони не підтверджені належними доказами або не є сутнісними. – Важливим є висновок, що об’єднання в одній заяві вимог за кількома договорами не звільняє суд від обов’язку перевіряти кожну вимогу окремо, зокрема щодо наявності спору про право за кожним із них. – Верховний Суд зазначив, що навіть якщо частина вимог є спірною, це не є автоматичною підставою для відмови у відкритті провадження у справі про банкрутство, якщо інша частина вимог підтверджена належним чином. – Суд касаційної інстанції вказав на неможливість самостійного встановлення фактичних обставин справи (оцінки доказів), тому для повного дослідження підстав припинення договорів справу необхідно повернути на новий розгляд. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, направивши справу до Господарського суду міста Києва для продовження розгляду. Справа №398/4820/25 від 16/09/2026 1. Предметом спору є перегляд законності вироку апеляційного суду щодо засудження особи за статтею 336 Кримінального кодексу України (ухилення від призову на військову службу під час мобілізації). 2. Верховний Суд у межах своїх повноважень перевірив доводи касаційної скарги захисника, який намагався оскаржити рішення апеляційної інстанції. Суд проаналізував матеріали кримінального провадження на предмет дотримання норм процесуального права та правильності застосування норм кримінального закону. Колегія суддів дійшла висновку, що апеляційний суд ухвалив законне та обґрунтоване рішення, належним чином оцінивши докази винуватості засудженого. Аргументи захисту щодо порушень під час розгляду справи не знайшли свого підтвердження в ході касаційного провадження. Суд не виявив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б підставою для скасування чи зміни оскаржуваного вироку. Таким чином, вирок апеляційного суду визнано таким, що відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи. 3. Верховний Суд залишив вирок Кропивницького апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу захисника — без задоволення. Справа №525/1384/24 від 14/09/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Касаційне оскарження засудженою вироку апеляційного суду, яким їй було призначено покарання у виді 5 років позбавлення волі з іспитовим строком за вчинення крадіжки в умовах воєнного стану (ч. 4 ст. 185 КК України). 2. **Аргументи суду:** * Верховний Суд підтвердив, що процедура розгляду справи в суді першої інстанції була дотримана, оскільки обвинувачена добровільно погодилася на спрощений порядок дослідження доказів, будучи попередженою про наслідки. * Суд відхилив доводи засудженої про порушення права на захист, зазначивши, що участь захисника у цій категорії справ не є обов’язковою, а сама обвинувачена відмовилася від правової допомоги в судовому засіданні. * Колегія суддів наголосила, що застосування ст. 69 КК України (призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом) можливе лише тоді, коли пом’якшуючі обставини істотно знижують ступінь тяжкості злочину. * Суд вказав, що наявність щирого каяття та сприяння розкриттю злочину не є автоматичною підставою для виходу за нижню межу санкції, якщо ці обставини не мають виняткового характеру. * Апеляційний суд обґрунтовано скасував рішення місцевого суду, оскільки той не навів переконливих мотивів, чому мінімальне покарання в межах санкції статті було б «явно несправедливим». * Верховний Суд погодився з висновком апеляції, що призначення 5 років позбавлення волі зі звільненням від відбування покарання з випробуванням (ст. 75 КК України) є достатнім та справедливим заходом примусу. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив вирок апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу засудженої — без задоволення. Справа №914/66/26 від 16/09/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, я проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: **1. Предмет спору** Предметом спору є правова невизначеність щодо того, хто з операторів системи (ПрАТ «Львівобленерго» чи ПрАТ «НЕК «Укренерго») зобов’язаний укласти договір на надання послуг з розподілу або передачі електроенергії для об’єкта позивача, через що останній звернувся до суду з вимогою про визнання відповідних договорів укладеними. **2. Аргументи суду** Суд апеляційної інстанції, з яким погодився Верховний Суд, виходив з того, що справи №914/68/25 та №914/66/26 не є тотожними, а тому підстави для залишення позову без розгляду відсутні. Ключовим аргументом стало те, що у новій справі з’явився другий відповідач (НЕК «Укренерго»), що кардинально змінює суб’єктний склад учасників процесу. Суд також підкреслив, що предмет спору в цих справах різний: у першій справі йшлося про умови договору з «Львівобленерго», тоді як у цій справі позивач намагається усунути «управлінську дірку» та визначити належного оператора для конкретної ділянки мережі. Верховний Суд зазначив, що позови вважаються тотожними лише за умови збігу всіх трьох елементів: сторін, предмету та підстав, чого в даному випадку не спостерігається. Крім того, суд відхилив вимогу позивача про залучення Секретаріату Енергетичного Співтовариства, оскільки це питання стосується матеріального права, а не процесуальних підстав для залишення позову без розгляду. В результаті суд дійшов висновку, що закриття провадження було передчасним і порушувало право позивача на судовий захист. **3. Рішення суду** Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду, якою скасовано ухвалу про залишення позову без розгляду, та направив справу до суду першої інстанції для продовження розгляду по суті. Справа №201/4437/24 від 16/09/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Спір між співвласниками житлового будинку щодо усунення перешкод у користуванні спільним майном та встановлення порядку користування приміщеннями загального користування. 2. **Аргументи суду:** – Верховний Суд встановив, що суди попередніх інстанцій не забезпечили повного та всебічного розгляду справи, оскільки не дослідили належним чином докази та заперечення сторін. – Суди безпідставно виділили позивачу в одноособове користування сходові клітини, які є спільними, чим фактично створили конфлікт із попереднім судовим рішенням, яке вже зобов’язувало надати доступ до цих самих приміщень іншому співвласнику. – Верховний Суд наголосив, що висновок про розмір часток у натурі без проведення відповідної технічної експертизи є передчасним, оскільки суд не володіє спеціальними знаннями для самостійного визначення технічних можливостей користування будинком. – Суди не надали оцінки доводам відповідачів щодо того, чи дійсно чинилися перешкоди, та не перевірили, чи не є дії самого позивача порушенням прав інших співвласників. – Також було зазначено, що відмова апеляційного суду у стягненні витрат на правничу допомогу потребує перегляду, оскільки питання розподілу судових витрат є похідним від вирішення спору по суті, який тепер потребує нового розгляду. – Верховний Суд підкреслив, що у разі протилежних доводів сторін суд зобов’язаний обґрунтовувати свої висновки виключно на підставі досліджених доказів, а не на припущеннях. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Справа №638/10200/21 від 15/09/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Позивач (іпотекодержатель) намагався через суд скасувати низку договорів купівлі-продажу квартири та записи про реєстрацію права власності, стверджуючи, що майно було відчужене на підставі підробленого судового рішення без згоди іпотекодержателя. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд підтримав позицію апеляційної інстанції, наголосивши на важливості обрання належного способу захисту порушеного права. Суд зазначив, що у спорах, де іпотекодержатель вважає іпотеку чинною, а право власності на майно було незаконно перереєстровано, належним способом захисту є позов про визнання права іпотекодержателя щодо цього майна. Позивач обрав неефективний спосіб захисту, намагаючись визнати недійсними договори купівлі-продажу та скасувати реєстраційні дії, що не призводить до автоматичного поновлення його прав як іпотекодержателя. Також суд вказав, що питання добросовісності набувачів майна та наявність підробленого судового рішення мають досліджуватися саме в межах позову про визнання права іпотекодержателя. Оскільки позивач не заявляв такої вимоги, а лише вимагав скасування правочинів, суд не мав підстав для задоволення позову. Крім того, суд підкреслив, що відповідач (колишній власник) у цій справі також не звертався з належним позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння в порядку статті 388 ЦК України. Таким чином, обрання неналежного способу захисту стало самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду, якою було відмовлено у позові, залишив без змін. Справа №990/387/24 від 10/09/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення Великої Палати Верховного Суду. Ось детальний аналіз: 1. **Предмет спору:** Оскарження ухвали суду першої інстанції про відмову у забезпеченні позову шляхом зупинення дії рішення РНБО про застосування персональних санкцій. 2. **Аргументи суду:** – Суд наголосив на існуванні імперативної заборони, встановленої пунктом 1 частини 3 статті 151 КАС України, яка прямо забороняє зупиняти акти Президента України як захід забезпечення позову. – Велика Палата підтвердила правову позицію, що рішення РНБО та указ Президента, яким воно вводиться в дію, становлять нерозривну правову єдність, оскільки без указу рішення РНБО не набуває юридичної сили. – Суд зазначив, що зупинення дії рішення РНБО фактично означало б зупинення дії указу Президента, що прямо суперечить процесуальному закону. – Також було підкреслено, що санкції не є видом юридичної відповідальності, а є інструментом захисту національної безпеки, тому їх зупинення може знівелювати мету невідкладного реагування держави на загрози. – Суд вказав, що рішення РНБО не є самостійним предметом оскарження в цій справі, а його зупинення призвело б до встановлення заборон для невизначеного кола осіб, що виходить за межі допустимих заходів забезпечення. – Доводи позивача про «очевидність протиправності» дій влади були відхилені, оскільки вони не спростовують імперативну заборону на застосування обраного способу забезпечення позову. 3. **Рішення суду:** Велика Палата Верховного Суду залишила апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції — без змін. Справа №922/1831/25 від 08/09/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з урахуванням вашого запиту: 1. **Предмет спору:** Визнання недійсними одинадцяти додаткових угод до договору про постачання електроенергії через безпідставне збільшення ціни за одиницю товару та стягнення надмірно сплачених бюджетних коштів у сумі 335 515,88 грн. 2. **Основні аргументи суду:** * Суд наголосив, що зміна ціни договору в бік збільшення є правом, а не обов’язком сторін, і вимагає належного документального обґрунтування не лише факту коливання цін на ринку, а й реальної неможливості виконання договору за початковою ціною. * Верховний Суд підтвердив, що надані постачальником довідки Торгово-промислової палати лише констатують середньозважені ціни, але не доводять економічну збитковість виконання договору, що є критично важливим для внесення змін до істотних умов. * Суд звернув увагу на недобросовісну практику «безперервного» підвищення ціни (іноді з інтервалом у 2-5 днів), що нівелює принципи конкурентності та ефективності публічних закупівель. * Щодо участі прокурора, суд визнав, що в цій справі прокуратура діяла правомірно, оскільки уповноважений орган (МОН України) протягом тривалого часу не вживав жодних заходів для захисту державних інтересів, що свідчить про його бездіяльність. * Верховний Суд відхилив доводи скаржника про необхідність відступлення від попередніх правових позицій, зазначивши, що відсутні фундаментальні підстави для зміни сталої судової практики, яка спрямована на запобігання маніпуляціям із ціною в публічних закупівлях. * Суд підкреслив, що не має повноважень на переоцінку доказів, оскільки встановлення фактичних обставин справи належить виключно до компетенції судів першої та апеляційної інстанцій. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ “Мегаенерго Постач” без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій, якими позов прокурора був задоволений повністю, — без змін. Справа №5010/1133/2012-Б-26/30 від 15/09/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. Предметом спору є скарга арбітражного керуючого на бездіяльність державного виконавця, який, на думку скаржника, не вжив належних заходів для примусового виконання судового рішення про стягнення винагороди, зокрема не притягнув винну особу до адміністративної відповідальності за неподання декларації про майно. 2. Верховний Суд погодився з висновками попередніх інстанцій у частині того, що державний виконавець не має повноважень самостійно виносити постанову про накладення штрафу (це компетенція начальника органу ДВС), а складання протоколу про адміністративне правопорушення є дискреційним повноваженням виконавця, яке залежить від встановлення складу правопорушення. Водночас Суд вказав на суттєвий недолік у роботі судів нижчих інстанцій: вони зосередилися виключно на питанні штрафу, повністю проігнорувавши доводи скаржника щодо загальної бездіяльності виконавця у процесі примусового виконання наказу суду. Суди не дослідили, чи вчиняв виконавець інші передбачені законом заходи для стягнення коштів, окрім вимоги про подання декларації. Верховний Суд наголосив, що для визнання бездіяльності правомірною чи протиправною необхідно оцінити весь комплекс дій виконавця, чого зроблено не було. Оскільки суди не встановили фактичних обставин щодо повноти виконання наказу, їхні рішення були визнані передчасними та такими, що не відповідають вимогам процесуального права щодо повноти судового розгляду. 3. Верховний Суд скасував ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, направивши справу на новий розгляд до Господарського суду Івано-Франківської області. Справа №824/163/23 від 17/09/2026 1. Предметом спору є питання правомірності арбітражного рішення про стягнення коштів з Міністерства соціальної політики, сім’ї та єдності України на користь Консорціуму компаній, а також можливість його примусового виконання в Україні. 2. Суд при винесенні рішення керувався необхідністю перевірки дотримання арбітражним судом процедурних норм та відповідності арбітражного рішення публічному порядку України. Верховний Суд дійшов висновку, що під час розгляду справи арбітражем було допущено фундаментальні порушення, які унеможливлюють визнання та виконання такого рішення. Зокрема, суд проаналізував межі арбітражної угоди та повноваження арбітрів у контексті вирішення спору, що стосується державних інтересів та бюджетних коштів. Встановлено, що арбітражне рішення не відповідає вимогам законодавства, що регулює порядок вирішення спорів за участю державних органів. Суд також врахував аргументи Міністерства щодо неправомірності покладення фінансових зобов’язань у даному арбітражному провадженні. У підсумку, колегія суддів визнала, що скасування арбітражного рішення є необхідним заходом для захисту інтересів держави та дотримання процесуальних гарантій. 3. Верховний Суд задовольнив апеляційну скаргу Міністерства, скасував арбітражне рішення та відмовив Консорціуму у визнанні та наданні дозволу на його виконання. Справа №760/29134/23 від 16/09/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Працівниця оскаржувала наказ роботодавця про поновлення на роботі, вважаючи, що встановлення в ньому строкового характеру договору та зменшення педагогічного навантаження є незаконним обмеженням її прав та неналежним виконанням попереднього рішення суду. 2. **Аргументи суду:** – Суд наголосив, що в умовах воєнного стану роботодавець має право змінювати істотні умови праці, повідомляючи про це працівника безпосередньо перед їх запровадженням, без дотримання двомісячного терміну, передбаченого загальними нормами КЗпП. – Ключовим стало те, що спірні умови праці (зменшене навантаження) фактично не застосовувалися до позивачки, оскільки вона не працювала на цих умовах через подальше звільнення. – Суд врахував, що майнові права позивачки, зокрема щодо середнього заробітку, були захищені в межах інших судових справ, де розрахунки проводилися виходячи з її початкового навантаження (0,75 ставки). – Оскільки позивачка на момент розгляду справи вже припинила трудові відносини за власною ініціативою, вимога про скасування наказу, дія якого вичерпана, втратила свою правову мету. – Верховний Суд підкреслив, що встановлення графіку роботи та обсягу навантаження належить до дискреційних повноважень роботодавця, а суди попередніх інстанцій надали належну оцінку доказам. – Суд також зазначив, що позивачка своєю попередньою поведінкою (виходом на роботу після поновлення) фактично прийняла умови, визначені роботодавцем, що унеможливлює їх перегляд у поточному спорі. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про відмову в позові — без змін. Справа №904/2101/22 від 18/09/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до ваших вимог: 1. **Предмет спору:** Оскарження дій державного виконавця щодо відкриття виконавчого провадження та накладення арешту на кошти банку, що перебуває у стані ліквідації, за судовим рішенням про стягнення поточних витрат ліквідаційної процедури. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд виходив із того, що заборгованість за теплову енергію, яка виникла під час ліквідації банку, має статус поточних витрат ліквідаційної процедури, а не конкурсних вимог. Суд наголосив, що такі витрати підлягають позачерговій оплаті, тому на них не поширюються обмеження щодо включення до реєстру акцептованих вимог кредиторів. Верховний Суд підкреслив, що наявність остаточного судового рішення про стягнення коштів є обов’язковою для виконання, а ліквідатор не може ігнорувати такі зобов’язання, посилаючись лише на процедуру ліквідації. Суд також зазначив, що законодавство не вимагає від стягувача повторного звернення до ліквідатора з вимогою про добровільне виконання після набрання рішенням суду законної сили. Відтак, відкриття виконавчого провадження для примусового стягнення таких поточних витрат є правомірним, оскільки це забезпечує конституційне право стягувача на виконання судового рішення. Суд розмежував конкурсні вимоги та поточні витрати, вказавши, що імперативні норми Закону «Про виконавче провадження» про повернення документів без виконання не застосовуються до поточних витрат ліквідації. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасував рішення судів попередніх інстанцій у частині визнання протиправною постанови про відкриття виконавчого провадження та ухвалив нове рішення про відмову в задоволенні скарги банку в цій частині, залишивши решту судових рішень без змін. Справа №521/8866/24 від 15/09/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір справи: 1. **Предмет спору:** Поділ майна колишнього подружжя (квартири та автомобіля) з вимогою позивачки визнати за нею право власності на квартиру як на майно, придбане переважно за її особисті кошти. 2. **Аргументи суду:** * Суд апеляційної інстанції, з яким погодився Верховний Суд, виходив із презумпції спільності права власності на майно, набуте під час шлюбу. * Суд встановив, що продаж позивачкою власної земельної ділянки відбувся за 9 років до купівлі спірної квартири, тому ці кошти не можуть вважатися джерелом фінансування конкретного об’єкта нерухомості. * Доводи щодо отримання позивачкою грошових коштів від матері для купівлі квартири та проведення ремонту були відхилені як такі, що ґрунтуються на припущеннях і не підтверджені належними письмовими доказами. * Суд зазначив, що наявність письмової згоди одного з подружжя на купівлю майна іншим підтверджує намір набути його саме у спільну сумісну власність. * Оскільки автомобіль є неподільною річчю, суд визнав право власності на нього за відповідачем, зобов’язавши його виплатити позивачці грошову компенсацію у розмірі 1/2 вартості транспортного засобу. * Верховний Суд підкреслив, що не має повноважень переоцінювати докази, а апеляційний суд надав вичерпну оцінку всім обставинам справи, не допустивши порушень норм матеріального чи процесуального права. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив постанову апеляційного суду без змін, визнавши за колишнім подружжям рівні частки (по 1/2) у праві власності на квартиру та присудивши позивачці грошову компенсацію за частку в автомобілі. Справа №990/77/25 від 17/09/2026 Предметом цього спору є оскарження позивачем рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККС) у межах процедури кваліфікаційного оцінювання або добору суддів. Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи апеляційну скаргу, дійшла висновку, що спір у цій справі не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Суд виходив із того, що рішення ВККС, які стосуються внутрішніх процедур формування суддівського корпусу, не завжди є актами, що підлягають оскарженню в адміністративних судах, якщо вони не порушують безпосередньо суб’єктивні права особи в межах публічно-правових відносин. Враховуючи специфіку повноважень ВККС, суд встановив відсутність предметної юрисдикції адміністративного суду для вирішення цього питання по суті. Таким чином, Велика Палата констатувала, що позовні вимоги не можуть бути предметом розгляду в межах адміністративного процесу, оскільки це виходить за межі компетенції суду. Це рішення базується на принципі належної правової процедури та розмежуванні повноважень між органами суддівського врядування та судовою гілкою влади. У результаті суд визнав, що попередній розгляд справи по суті був помилковим, оскільки спір не підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства. Велика Палата Верховного Суду скасувала рішення суду першої інстанції та закрила провадження у справі. Справа №916/2648/25 від 16/09/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. **Предмет спору:** Стягнення з колишнього орендаря заборгованості з орендної плати та неустойки (у розмірі подвійної орендної плати) за прострочення повернення комунального майна після припинення договору оренди. 2. **Аргументи суду:** * Суд підтвердив, що неустойка за статтею 785 Цивільного кодексу України має компенсаторний, а не каральний характер, тому її розмір має бути пропорційним наслідкам порушення. * Верховний Суд наголосив, що оскільки сторони в договорі чітко встановили 15-денний строк для повернення приміщення після припинення оренди, прострочення виникає лише після спливу цього додаткового періоду, а не автоматично в день припинення договору. * Суд визнав правомірним зменшення розміру неустойки судами попередніх інстанцій, оскільки це є дискреційним повноваженням суду для забезпечення балансу інтересів сторін та запобігання несправедливому збагаченню кредитора. * Було враховано, що орендар вживав заходів для повернення майна, а фактичне виселення відбулося пізніше з об’єктивних причин, що підтверджено актами виконавчої служби. * Суд зазначив, що оцінка доказів та встановлення обставин справи є виключною прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, тому касаційний суд не має повноважень переоцінювати ці факти. * Аргументи скаржника про неправильне застосування норм права були відхилені, оскільки суди попередніх інстанцій діяли в межах усталеної судової практики щодо застосування ст. 551 та ст. 785 ЦК України. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу Департаменту комунальної власності без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін. Справа №914/1893/25 від 08/09/2026 Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 914/1893/25: 1. Предметом спору є визнання укладеним договору на право тимчасового користування окремими конструктивними елементами благоустрою для розміщення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності. 2. Верховний Суд обґрунтував своє рішення тим, що суд апеляційної інстанції припустився істотних процесуальних порушень, не надавши належної оцінки всім доказам та доводам сторін у їх сукупності. Зокрема, апеляційний суд проігнорував клопотання Стрийської міської ради про долучення до матеріалів справи постанов у справі № 914/585/22, які набрали законної сили та мають преюдиціальне значення для вирішення цього спору. У зазначених рішеннях було встановлено, що на спірній ділянці фактично розміщено капітальну споруду, а не тимчасову, що ставить під сумнів можливість укладення договору на право користування елементами благоустрою. Апеляційний суд формально підійшов до розгляду, не навівши мотивів відхилення аргументів скаржника щодо неможливості виконання рішення у цій справі через наявність судових рішень про звільнення земельної ділянки та демонтаж павільйону. Верховний Суд наголосив, що правова оцінка дій сторін та встановлення фактичних обставин є обов’язком суду, який не був виконаний належним чином. **** Суд також детально роз’яснив позицію Великої Палати Верховного Суду щодо застосування пункту 8 частини 1 статті 310 ГПК України, відступивши від попередніх висновків (зокрема, у справах № 569/20510/19, № 521/8184/20 та № 910/17662/19) щодо умов скасування рішень через незалучення осіб до участі у справі. 3. Верховний Суд скасував постанову Західного апеляційного господарського суду та передав справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Справа №910/3103/24 (910/6580/25) від 15/09/2026 Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надану вами постанову Верховного Суду. Ось суть справи та правова позиція суду: 1. Предметом спору є оскарження ухвали апеляційного суду про призначення судової оціночно-будівельної експертизи та зупинення провадження у справі про визнання протиправним і скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно. 2. Верховний Суд керувався тим, що процесуальне законодавство не передбачає можливості окремого касаційного оскарження ухвали про призначення судової експертизи, оскільки це питання не є остаточним рішенням по суті спору. Суд підкреслив, що право на оскарження таких проміжних ухвал відтерміновується до моменту ухвалення остаточного рішення у справі, що є розумним обмеженням для запобігання зловживанням та затягуванню процесу. Щодо зупинення провадження, суд зазначив, що це є дискреційним правом господарського суду, якщо для вирішення спору необхідні спеціальні знання, які неможливо отримати іншим шляхом. Оскільки призначення експертизи об’єктивно унеможливлює подальший розгляд справи до отримання висновку, зупинення провадження визнано правомірним. Суд також наголосив, що призначення експертизи не є порушенням норм права, якщо воно спрямоване на встановлення обставин, що входять до предмета доказування. Водночас суд зауважив, що надмірне затягування строків розгляду через експертизи може стати підставою для дисциплінарної відповідальності суддів, проте в даному конкретному випадку підстав для скасування ухвали не виявлено. 3. Верховний Суд закрив касаційне провадження в частині оскарження призначення експертизи та залишив без змін ухвалу апеляційного суду в частині зупинення провадження у справі. Справа №573/573/25 від 14/09/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір: 1. Предметом спору є перевірка законності судових рішень у частині кваліфікації дій засудженого за ч. 2 ст. 307 КК України (збут наркотиків за попередньою змовою групою осіб) замість інкримінованої прокурором ч. 3 ст. 307 КК України (вчинення злочину організованою групою). 2. Суд при винесенні рішення керувався тим, що для кваліфікації дій як вчинених «організованою групою» сторона обвинувачення повинна довести наявність стійкого об’єднання осіб, єдиного плану злочинної діяльності, розподілу функцій та ієрархії, чого в даному провадженні встановлено не було. Суди попередніх інстанцій ретельно дослідили докази, включаючи протоколи негласних слідчих дій та показання свідків, і дійшли висновку, що дії засудженого та його спільників мали ситуативний характер, а не були результатом діяльності заздалегідь створеного стійкого об’єднання. Верховний Суд підкреслив, що не можна ототожнювати «організацію вчинення конкретного злочину» з «утворенням організованої групи», оскільки це різні правові поняття. Також суд зазначив, що прокурор фактично намагався домогтися переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень касаційної інстанції. Суд наголосив, що для визнання групи організованою необхідно довести тривалість її існування та наявність внутрішніх правил, чого матеріали справи не містили. У підсумку, касаційний суд визнав кваліфікацію дій за ч. 2 ст. 307 КК України правильною, а призначене покарання — справедливим. 3. Верховний Суд залишив ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу прокурора — без задоволення. Справа №766/5031/23 від 17/09/2026 1. Предметом спору є перегляд законності вироків судів першої та апеляційної інстанцій у кримінальному провадженні щодо обвинувачення особи у колабораційній діяльності (ч. 5 ст. 111-1 КК України). 2. Верховний Суд, розглядаючи касаційні скарги обох сторін процесу, дійшов висновку про наявність істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, допущених апеляційним судом під час перегляду справи. Суд вказав на те, що апеляційна інстанція не забезпечила належної перевірки доводів, викладених у скаргах прокурора та захисника, що є обов’язковим для ухвалення законного та обґрунтованого рішення. Оскільки виявлені недоліки не можуть бути усунуті безпосередньо судом касаційної інстанції, виникла необхідність у скасуванні апеляційного вироку. При цьому Суд врахував тяжкість інкримінованого злочину та ризики переховування обвинуваченого від правосуддя, що стало підставою для обрання йому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на час нового розгляду. Таким чином, справа була повернута до апеляційного суду для повторного розгляду з метою забезпечення повного та всебічного дослідження всіх обставин провадження. 3. Суд ухвалив частково задовольнити касаційні скарги, скасувати вирок апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції, обравши обвинуваченому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Справа №904/368/25 від 02/09/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. **Предмет спору:** Стягнення з приватного підприємства безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою комунальної власності без укладеного договору оренди. 2. **Основні аргументи суду:** – Суд підтвердив, що використання земельної ділянки без оформлених правовстановлюючих документів та без сплати орендної плати є кондикційним зобов’язанням (безпідставним збереженням майна), що зобов’язує користувача компенсувати власнику (міській раді) недоотримані кошти. – Ключовим питанням стало визначення правильного розміру нормативної грошової оцінки (НГО) землі, яка є базою для розрахунку орендної плати. – Апеляційний суд раніше відкинув один із витягів про НГО через виявлені в адміністративному порядку порушення при його формуванні, проте при розрахунку за 2022 рік безкритично прийняв інший витяг, наданий відповідачем, не перевіривши його на відповідність тим самим критеріям. – Верховний Суд наголосив, що суд апеляційної інстанції зобов’язаний був дослідити правильність застосування коефіцієнтів у всіх витягах, а не лише в одному, оскільки вони мають формуватися за єдиною методикою. – Оскільки апеляційний суд не перевірив докази щодо НГО за 2022 рік, його висновки визнано передчасними, а розрахунок суми стягнення — недостатньо обґрунтованим. – Суд підкреслив, що принцип змагальності вимагає від суду не просто прийняти докази сторін, а критично оцінити їх та встановити обставини на основі стандарту «переваги більш вагомих доказів». 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного господарського суду та направив справу на новий розгляд до того ж суду апеляційної інстанції для повного та всебічного дослідження доказів щодо розміру нормативної грошової оцінки землі. Справа №908/1907/24 від 08/09/2026 Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. Предметом спору є стягнення з власника нерухомості безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою, на якій розташоване це майно. 2. Верховний Суд вказав, що апеляційний суд припустився помилки, зосередившись виключно на розбіжностях у поштових адресах земельної ділянки та нерухомого майна. Суд наголосив, що адреса не є єдиною ідентифікуючою ознакою ділянки, а ключовими є кадастровий номер, межі та площа. Верховний Суд підтвердив, що власник нерухомості стає фактичним користувачем землі з моменту набуття права власності на будівлі, тому обов’язок платити за землю виникає незалежно від наявності договору оренди. Оскільки апеляційний суд не дослідив докази щодо фактичного розташування об’єктів у межах сформованої ділянки, він порушив норми процесуального права. Верховний Суд підкреслив, що кондикційні зобов’язання (повернення безпідставно збережених коштів) є належним способом захисту прав власника землі у таких правовідносинах. Відтак, апеляційний суд має повторно оцінити докази, щоб встановити, чи дійсно нерухомість відповідача знаходиться на спірній ділянці. 3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Справа №509/215/15-ц від 16/09/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до вашого запитання. **1. Предмет спору** Предметом спору є правомірність повернення апеляційної скарги відповідача на заочне рішення суду першої інстанції про стягнення кредитної заборгованості, ухвалене після відмови суду в поновленні строку на подання заяви про перегляд цього заочного рішення. **2. Аргументи суду** * **** Верховний Суд у цій справі підтвердив свою позицію, викладену у постанові Великої Палати від 12 червня 2024 року (справа № 756/11081/20), згідно з якою суд першої інстанції при пропуску відповідачем строку на подання заяви про перегляд заочного рішення та відсутності поважних причин для його поновлення повинен залишати таку заяву без розгляду, а не без задоволення. * Суд наголосив, що оскільки суд першої інстанції помилково залишив заяву без задоволення, це створило правову невизначеність для відповідача щодо подальшого оскарження. * Верховний Суд зазначив, що ухвала суду першої інстанції про відмову у поновленні процесуального строку на перегляд заочного рішення підлягає окремому апеляційному оскарженню на підставі пункту 10 частини першої статті 353 ЦПК України. * Апеляційний суд припустився помилки, повернувши апеляційну скаргу, оскільки він був зобов’язаний переглянути по суті ухвалу місцевого суду в частині відмови у поновленні строку. * Суд підкреслив, що право на доступ до правосуддя та апеляційного оскарження є фундаментальними гарантіями, закріпленими в Конституції України та Конвенції про захист прав людини. * Надмірний формалізм у застосуванні процесуальних норм, який призвів до позбавлення особи права на судовий захист, є неприпустимим. * Отже, дії апеляційного суду щодо повернення скарги суперечать принципу верховенства права та перешкоджають ефективному доступу до правосуддя. **3. Рішення суду** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував ухвалу апеляційного суду про повернення апеляційної скарги та направив справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. Справа №520/33118/25 від 17/09/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. Предметом спору є правомірність відмови університету у підготовці оновленої довідки про розмір грошового забезпечення військовослужбовця для перерахунку пенсії з урахуванням актуального прожиткового мінімуму. 2. Верховний Суд керувався принципом пріоритетності законів над підзаконними актами, вказавши, що Кабінет Міністрів не має повноважень обмежувати розмір грошового забезпечення фіксованою сумою (1762 грн), якщо це суперечить закону про Державний бюджет на відповідний рік. Суд підкреслив, що при розрахунку посадових окладів має застосовуватися прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня календарного року, оскільки це прямо передбачено статтею 43 Закону № 2262-ХІІ. Будь-які підзаконні акти, що звужують цей порядок, не підлягають застосуванню, навіть якщо вони є чинними. Суд також послався на свою попередню практику, яка підтверджує право пенсіонерів на перерахунок пенсії через зростання прожиткового мінімуму. Таким чином, відмова відповідача у видачі довідки була визнана протиправною, а обов’язок її підготовки — підтвердженим. 3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції, яким позов було задоволено. Справа №910/1917/26 від 08/09/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з урахуванням вашого запиту: 1. **Предмет спору:** Визначення належної юрисдикції (господарської чи адміністративної) у спорі щодо оскарження рішення державного замовника про відхилення тендерної пропозиції у процедурі оборонної закупівлі після того, як договір із переможцем уже було укладено. 2. **Аргументи суду:** * Суд виходив із того, що критерієм розмежування юрисдикції є суть правовідносин та наявність майнового інтересу учасника. * Ключовим фактором стало те, що на момент звернення до суду договір про закупівлю вже був укладений з іншим учасником, що переводить спір із публічно-правової площини у площину захисту майнових інтересів суб’єкта господарювання. * Верховний Суд підтвердив застосування сталої позиції Великої Палати (справа № 819/829/17), згідно з якою після укладення договору спір щодо правомірності дій замовника підлягає розгляду саме в порядку господарського судочинства. * Суд відхилив доводи скаржника про необхідність застосування виключно адміністративного порядку (ст. 19 КАС України), зазначивши, що оскарження рішення замовника в даному випадку безпосередньо впливає на долю банківської гарантії, що є приватноправовим майновим питанням. * Колегія суддів також наголосила, що скаржник не навів переконливих підстав для відступу від раніше сформованої практики Верховного Суду, оскільки його аргументи зводилися лише до суб’єктивного тлумачення норм права. * Таким чином, суд дійшов висновку, що спір має приватноправовий характер і підлягає розгляду господарським судом, оскільки зачіпає майнові права позивача, а не лише процедурні питання публічних закупівель. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного господарського суду — без змін, підтвердивши підвідомчість спору господарському суду. Справа №910/11852/24 від 17/09/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з урахуванням вашого запиту: 1. **Предмет спору:** Предметом спору є питання правомірності заміни стягувача у виконавчому документі (ухвалі про затвердження мирової угоди) на майновий поручитель (заставодавця), який повністю виконав зобов’язання боржника перед банком. 2. **Аргументи суду:** * Суд встановив, що повне виконання зобов’язання заставодавцем (ТОВ «Парк Лейн») автоматично спричиняє суброгацію — перехід прав кредитора до особи, яка виконала обов’язок, відповідно до норм Цивільного кодексу та Закону «Про заставу». * Верховний Суд наголосив, що при суброгації основне зобов’язання не припиняється, а лише змінюється кредитор, тому доводи боржника про припинення виконавчого провадження через «виконання» мирової угоди є помилковими. * Суд роз’яснив, що процесуальне правонаступництво за статтею 334 ГПК України є лише відображенням матеріального правонаступництва, яке вже відбулося в силу закону, і не є «зміною умов мирової угоди». * Наявність у ТОВ «Парк Лейн» статусу іпотекодавця не позбавляє його прав заставодавця рухомого майна, а вибір правової підстави платежу (застава) підтверджується платіжними документами та прийняттям цього виконання банком. * Суд підкреслив, що заміна стягувача не погіршує становище боржника, оскільки новий кредитор набуває права вимоги в тому ж обсязі та на тих самих умовах, що існували у первісного кредитора. * Доводи скаржника про зловживання правом були відхилені, оскільки суди не встановили ознак удаваності правочину чи наявності єдиної мети завдати шкоди боржнику. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду про заміну стягувача — без змін. Справа №913/64/26 від 17/09/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Справа стосується правомірності зупинення господарського провадження про солідарне стягнення кредитної заборгованості у зв’язку з перебуванням одного з відповідачів (поручителя) на військовій службі. 2. **Аргументи суду:** – Верховний Суд підтвердив, що перебування сторони у складі Збройних Сил України під час воєнного стану є імперативною підставою для зупинення провадження, оскільки це є спеціальною гарантією реалізації права на судовий захист. – Суд наголосив, що для підтвердження факту служби не існує виключного переліку документів, тому довідки військових частин та посвідчення офіцера є належними та допустимими доказами, а вимога надати виключно наказ по особовому складу є безпідставною. – Важливим фактором є волевиявлення самого військовослужбовця: якщо він просить зупинити справу через неможливість брати участь у процесі, суд зобов’язаний це зробити. – Щодо доводів банку про роз’єднання вимог, суд зазначив, що це право, а не обов’язок суду, і в даному випадку роз’єднання не сприяло б процесуальній економії, оскільки вимоги до всіх відповідачів ґрунтуються на спільному кредитному договорі. – Суд відхилив аргументи про порушення розумних строків та шкоду державним інтересам, вказавши, що процесуальні гарантії для військовослужбовців мають пріоритет над інтересами кредитора, незалежно від статусу останнього. – **** Верховний Суд у цьому рішенні підтвердив відступ від своєї попередньої позиції, викладеної у постанові від 29.03.2023 у справі №756/3462/20, щодо обмеженого переліку доказів проходження військової служби, спираючись на нові правові висновки Великої Палати Верховного Суду від 12.11.2025. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу банку без задоволення, а постанову апеляційного суду про зупинення провадження у справі — без змін. Справа №911/3470/25 від 16/09/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Предметом спору було визнання недійсними пунктів договорів підряду в частині включення до ціни робіт податку на додану вартість (ПДВ) та стягнення з підрядника цих коштів як безпідставно набутих, оскільки об’єкт будівництва фінансувався за державні кошти і, на думку прокурора, мав бути звільнений від оподаткування. 2. **Аргументи суду:** * Верховний Суд наголосив, що ПДВ є непрямим податком, який входить до ціни товарів чи послуг, але його облік та перерахування до бюджету здійснює продавець як податковий агент. * Суд встановив, що відповідач (підрядник) вже виконав свої податкові зобов’язання: зареєстрував податкові накладні та фактично сплатив суми ПДВ до Державного бюджету України. * Відтак, відповідач не є кінцевим набувачем цих коштів, оскільки вони вже надійшли до бюджету, а отже, інтереси держави не були порушені. * Суд зазначив, що визначення операцій як таких, що підлягають чи не підлягають оподаткуванню, належить до сфери публічно-правових відносин, а не договірних, і контролюється податковими органами. * Оскільки кошти ПДВ вже знаходяться у власності держави, відсутні підстави для застосування статті 1212 Цивільного кодексу України (безпідставне збагачення) та стягнення їх повторно на користь замовника. * Відсутність порушеного права позивача є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні позову. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив нове рішення, яким повністю відмовив у задоволенні позовних вимог прокурора. Справа №466/4631/25 від 18/09/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним стажем, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір: 1. Предметом спору є правомірність залишення позову без розгляду за заявою позивача після закриття підготовчого провадження, а також питання відшкодування відповідачу витрат на професійну правничу допомогу в такому випадку. 2. Суд виходив з того, що право позивача на залишення позову без розгляду є диспозитивним і може бути реалізоване до моменту відкриття розгляду справи по суті, тобто до того, як головуючий оголосить судове засідання відкритим. У цій справі заява була подана та зареєстрована в системі «Електронний суд» до фактичного початку судового засідання, що повністю відповідає вимогам пункту 5 частини першої статті 257 ЦПК України. Щодо судових витрат, суд наголосив, що саме по собі залишення позову без розгляду за заявою позивача не є «необґрунтованою дією» у розумінні статті 142 ЦПК України. Для стягнення компенсації відповідач зобов’язаний довести, що позивач діяв недобросовісно, зловживав правами або мав на меті ущемлення інтересів іншої сторони. Оскільки таких фактів у справі встановлено не було, підстави для покладення витрат на позивача відсутні. Верховний Суд також відхилив клопотання про передачу справи до Великої Палати, зазначивши, що правова позиція щодо цих питань є сталою та не містить виключної правової проблеми. 3. Верховний Суд залишив ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу — без задоволення. Справа №922/4149/25 від 08/09/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. Предметом спору є вимога орендаря до міської ради про визнання протиправною бездіяльності щодо незвернення до органів Держземкадастру для внесення коду цільового призначення земельної ділянки та зобов’язання вчинити такі дії. 2. Верховний Суд у цій справі зосередився не на суті земельних відносин, а на питанні предметної юрисдикції, тобто на тому, чи має право господарський суд розглядати цей позов. Суд зазначив, що ключовим критерієм розмежування юрисдикції є характер правовідносин, а не лише суб’єктний склад сторін. У даному випадку спір виник не з виконання договірних зобов’язань, а з реалізації органом місцевого самоврядування своїх владних управлінських функцій у сфері земельних відносин. Оскільки дії міської ради щодо звернення до кадастрових органів є проявом владно-управлінської діяльності, такий спір має розглядатися в порядку адміністративного, а не господарського судочинства. Суд наголосив, що порушення правил юрисдикції є безумовною підставою для скасування рішень попередніх інстанцій. Відтак, господарські суди помилково прийняли справу до свого провадження, не врахувавши публічно-правову природу спору. 3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та закрив провадження у справі, роз’яснивши позивачу право звернутися до адміністративного суду. Справа №905/994/25 від 08/09/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору: 1. **Предмет спору:** Банк звернувся з позовом про визнання права власності на конкретні нежитлові приміщення в багатоквартирному будинку, намагаючись усунути перешкоди в державній реєстрації права власності, що виникли через відсутність у реєстратора повних технічних даних. 2. **Аргументи суду:** * Суд встановив, що обраний позивачем спосіб захисту (визнання права власності за ст. 392 ЦК України) є безпідставним, оскільки право власності Банку на частку в будинку вже було оформлене раніше належним чином, і ніхто його не оспорює. * Департамент з питань реєстрації КМДА визнано неналежним відповідачем, оскільки він є лише суб’єктом владних повноважень у сфері реєстрації, а не особою, яка претендує на майно чи заперечує права Банку. * Суд наголосив, що технічний паспорт не є правовстановлюючим документом, тому на його підставі неможливо визнати право власності на конкретні приміщення, площа яких не була чітко визначена в первинному свідоцтві про право власності. * Щодо Маріупольської міської ради суд зазначив, що відсутні докази того, що вона вчиняє будь-які дії щодо визнання цього майна безхазяйним, а отже, між сторонами відсутній реальний спір про право. * Верховний Суд підкреслив, що відсутність порушеного права або інтересу з боку відповідача є самостійною та достатньою підставою для відмови в позові, незалежно від інших обставин справи. * Також суд зауважив, що задоволення позову в такому вигляді могло б порушити права інших співвласників багатоквартирного будинку, оскільки Банк намагався “виділити” конкретні приміщення без згоди інших власників часток. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про відмову в позові — без змін. Справа №910/4713/25 від 17/09/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Справа стосувалася правомірності застосування замовником (комунальним підприємством) оперативно-господарських санкцій у вигляді одностороннього розірвання договору про надання послуг з управління медичними відходами та відмови від подальшої співпраці з виконавцем. 2. **Аргументи суду:** * Суд встановив, що відповідач не надав жодних доказів того, що виконавець порушив умови договору, зокрема, не було доведено фактів ненадання послуг чи відсутності необхідних ліцензій на момент виконання робіт. * Ключовим моментом стало те, що замовник не надсилав виконавцю обов’язкових за договором заявок на вивезення відходів, тому підстав для звинувачень у невиконанні зобов’язань не існувало. * Суд також зазначив, що висновок Держаудитслужби, на який посилався замовник для розірвання договору, не є автоматичною підставою для застосування оперативно-господарських санкцій без доведення реального порушення умов договору виконавцем. * Щодо процесуальних питань, суд визнав, що уточнення позовних вимог позивачем не було зміною предмету позову, а лише його конкретизацією, що цілком відповідає процесуальним нормам. * Верховний Суд підкреслив, що посилання скаржника на практику в адміністративних справах щодо обов’язковості висновків Держаудитслужби є нерелевантними, оскільки в цій справі спір виник між господарюючими суб’єктами, а не між замовником та контролюючим органом. * Також суд підтвердив правомірність стягнення витрат на правничу допомогу, оскільки вони були документально підтверджені, а їх розмір визнано співмірним зі складністю справи та обсягом виконаної адвокатом роботи. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими позов було задоволено, а оперативно-господарські санкції — скасовано. Справа №953/12544/23 від 18/09/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Позов ДП «Гипрококс» про усунення перешкод у користуванні службовою квартирою шляхом виселення відповідачки, яка набула право власності на неї на підставі скасованого згодом судового рішення. 2. **Аргументи суду:** Суд виходив з того, що статус спірної квартири як службового житла був встановлений у попередніх судових процесах, які набрали законної сили, і не був спростований. Оскільки право власності відповідачки базувалося на рішенні суду, яке було скасовано в апеляційному порядку, підстави для її проживання у квартирі відсутні. Суд провів тест на пропорційність згідно зі статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, встановивши, що виселення є правомірним, оскільки відповідачка має інше житло та не довела тривалого зв’язку з цим приміщенням. Також суд зазначив, що доводи про відсутність у прокурора повноважень на оскарження у попередній справі не можуть бути предметом перегляду в межах цього провадження. Апеляційний суд додатково уточнив рішення, виключивши з нього вимогу про виселення «членів сім’ї», оскільки вони не були залучені до справи, а факт їх проживання не доведений. Зрештою, Верховний Суд підтвердив, що суди попередніх інстанцій правильно застосували норми права, а спроби відповідачки переоцінити докази виходять за межі повноважень касаційної інстанції. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, визнавши виселення відповідачки законним та пропорційним заходом. Справа №748/780/25 від 16/09/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Прокурор звернувся до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні державною земельною ділянкою шляхом скасування наказу про її передачу у приватну власність та повернення ділянки державі, оскільки вона частково розташована в межах прибережної захисної смуги водного об’єкта. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що землі водного фонду, зокрема прибережні захисні смуги, мають особливий правовий режим і не можуть передаватися у приватну власність, окрім виняткових випадків, передбачених законом. Суд касаційної інстанції вказав, що апеляційний суд формально підійшов до питання, зосередившись лише на розмірі накладення на прибережну смугу одного водного об’єкта, проігнорувавши докази щодо наявності інших водойм та можливого збільшення ширини захисної смуги через крутизну схилів. Верховний Суд підкреслив, що суди не надали належної оцінки всім доказам, зокрема супутниковим знімкам, які вказують на комплексне накладення ділянки на природоохоронні території. Також було зазначено, що суди не з’ясували, чи є технічно можливим та доцільним виокремлення частини ділянки, яка не належить до земель водного фонду, замість автоматичної відмови у позові. Таким чином, апеляційний суд не встановив фактичні обставини, необхідні для правильного вирішення спору, що є порушенням процесуальних норм. У результаті Верховний Суд дійшов висновку, що справа потребує додаткового дослідження доказів та переоцінки обставин, які мають вирішальне значення для захисту інтересів держави. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Справа №371/92/26 від 14/09/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий виклад суті справи: 1. **Предмет спору:** законність залишення позовної заяви без розгляду через нібито неналежне підтвердження повноважень представника юридичної особи, який подав позов через систему «Електронний суд». 2. **Аргументи суду:** – Суд наголосив, що у малозначних справах представником може бути будь-яка дієздатна особа, а не лише адвокат, що відповідає вимогам процесуального закону. – Верховний Суд підтвердив, що при поданні документів через підсистему «Електронний суд» повноваження представника підтверджуються електронною довіреністю, яка автоматично додається системою. – Суд вказав, що наявність в системі електронного капінету та проходження автентифікації користувачем вже є достатнім доказом правомірності дій представника, який діє від імені юридичної особи. – Було визнано помилковим висновок суду першої інстанції про необхідність додаткового надання статутних документів чи посадових інструкцій для підтвердження повноважень у такому випадку. – Суд зазначив, що керівник юридичної особи, дані про якого є в ЄДР, має повне право видавати довіреності, у тому числі в порядку передоручення, що і було зроблено в цій справі. – Таким чином, апеляційний суд правильно скасував ухвалу про залишення позову без розгляду, оскільки докази повноважень представника були належними та доступними в електронній формі. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду — без змін, підтвердивши правомірність представництва юридичної особи в електронному суді. Справа №991/8352/25 від 14/09/2026 1. Предметом спору є правомірність виправлення судом першої інстанції арифметичної помилки в рішенні про стягнення необґрунтованих активів у дохід держави. 2. Суд апеляційної інстанції, розглядаючи скаргу прокурора, дійшов висновку, що процедура виправлення арифметичної помилки була застосована судом першої інстанції без належних на те підстав. Апеляційний суд встановив, що внесені зміни фактично виходили за межі виправлення суто технічних чи математичних неточностей, що є неприпустимим згідно з процесуальним законом. Суд наголосив, що інститут виправлення описок чи арифметичних помилок не може бути використаний для зміни суті ухваленого рішення або перегляду висновків суду по суті спору. Оскільки виправлення суттєво впливало на зміст резолютивної частини рішення, апеляційна інстанція визнала такі дії незаконними. Відтак, ухвала суду першої інстанції про виправлення помилки була визнана такою, що не відповідає вимогам цивільного процесуального законодавства. Це рішення підкреслює важливість дотримання принципу правової визначеності та незмінності судового рішення після його проголошення. 3. Суд апеляційної інстанції задовольнив скаргу прокурора та скасував ухвалу суду першої інстанції про виправлення арифметичної помилки. Справа №280/9324/23 від 18/09/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Військовослужбовець звернувся до суду з вимогою визнати протиправною бездіяльність військової частини щодо невиплати йому «збільшеної» додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн за період з березня по грудень 2022 року. 2. **Аргументи суду:** Суд встановив, що право на отримання додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн не є автоматичним і виникає лише за умови безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях або заходах з оборони держави, що має бути підтверджено відповідними документами (бойовими наказами, розпорядженнями, рапортами командирів). У цій справі суди попередніх інстанцій з’ясували, що позивач у спірний період переважно перебував у пункті постійної дислокації, а не в районі ведення бойових дій. Суд підкреслив, що просте перебування в області, де ведуться бойові дії, не є тотожним поняттю «безпосередня участь у бойових діях». Також було встановлено, що за той короткий період, коли позивач дійсно перебував в оперативному підпорядкуванні та виконував бойові завдання, йому було нараховано та виплачено винагороду у збільшеному розмірі. Оскільки позивач не надав доказів безпосередньої участі у бойових діях за решту часу, а суд першої інстанції вживав заходів для витребування таких доказів, підстав для задоволення позову немає. Верховний Суд підтвердив, що суди попередніх інстанцій правильно оцінили докази та застосували норми матеріального права. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу позивача без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін. Справа №420/15758/21 від 18/09/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вашого огляду: 1. Предметом спору є правомірність висновку Держаудитслужби про результати моніторингу процедури закупівлі, яким замовника було зобов’язано усунути порушення, пов’язані з нібито ненаданням переможцем торгів документів на підтвердження відсутності підстав для відмови в участі у процедурі закупівлі. 2. Суд виходив із того, що замовник не повинен вимагати від учасника документального підтвердження інформації, яка є публічною та міститься у відкритих єдиних державних реєстрах, доступ до яких є вільним. Верховний Суд підкреслив, що відомості про корупційні правопорушення та банкрутство юридичних осіб є відкритими даними, тому їх відсутність у системі не є підставою для відхилення тендерної пропозиції. Щодо інших вимог, зокрема стосовно відсутності судимостей за правопорушення, пов’язані з торгівлею людьми чи дитячою працею, суд встановив, що переможець надав відповідну довідку МВС, що повністю спростовує доводи аудиторів. Суд зазначив, що закон забороняє вимагати підтвердження інформації, яка вже є публічною, оскільки це створює зайві бюрократичні перешкоди. Таким чином, дії замовника щодо визначення переможця були визнані законними, а вимоги Держаудитслужби — безпідставними. Верховний Суд також вказав, що оскільки договір на момент розгляду справи вже був виконаний, а порушення з боку замовника не підтвердилися, підстави для скасування рішень судів попередніх інстанцій відсутні. 3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу Держаудитслужби без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій, якими висновок про результати моніторингу було скасовано, залишив без змін. Справа №140/4510/24 від 18/09/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Арбітражний керуючий оскаржував рішення Дисциплінарної комісії та наказ Міністерства юстиції про застосування до нього дисциплінарного стягнення у вигляді тимчасового зупинення права на здійснення діяльності строком на 180 днів. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що для кваліфікації дій арбітражного керуючого як «грубого порушення» не обов’язково доводити настання незворотних матеріальних збитків, оскільки важливою є сама невідповідність дій професійним стандартам. Суд підкреслив, що оцінка добросовісності арбітражного керуючого має здійснюватися виключно на момент вчинення ним конкретної дії, а не з урахуванням обставин, що виникли пізніше. У цій справі ліквідатор подав заяву про відмову від позову, яка суперечила інтересам банкрута, і той факт, що суд згодом не прийняв цю відмову, не звільняє керуючого від відповідальності за саму спробу вчинити такі дії. Верховний Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій помилково підмінили дискреційні повноваження Дисциплінарної комісії власним баченням економічної доцільності. Також було підтверджено, що тимчасове зупинення діяльності є пропорційним заходом, якщо воно враховує характер порушень та статус арбітражного керуючого як керівника банкрута. Зрештою, Суд констатував, що Міністерство юстиції діяло в межах своїх повноважень, а попередні судові рішення були ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалив нове рішення, яким повністю відмовив арбітражному керуючому у задоволенні позову. Справа №140/4510/24 від 18/09/2026 Вітаю. Як фахівець із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. **Предмет спору:** Арбітражний керуючий оскаржував рішення Дисциплінарної комісії та наказ Міністерства юстиції про застосування до нього дисциплінарного стягнення у вигляді тимчасового зупинення діяльності на 180 днів через грубе порушення законодавства. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що для кваліфікації дій арбітражного керуючого як «грубого порушення» не обов’язково доводити настання незворотних матеріальних збитків, оскільки важливою є сама невідповідність поведінки професійним стандартам. Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій помилково виправдовували дії позивача обставинами, які виникли вже після вчинення ним спірних дій, зокрема затвердженням плану санації. Верховний Суд підкреслив, що арбітражний керуючий зобов’язаний діяти добросовісно та розсудливо в момент вчинення процесуальних дій, а не покладатися на майбутні події. Також було вказано, що адміністративний суд не має права підміняти собою дисциплінарний орган у питаннях оцінки доцільності господарських рішень, якщо орган діяв у межах своїх повноважень. Суд визнав, що подання заяви про відмову від позову, яка могла позбавити банкрута права на судовий захист, є достатньою підставою для дисциплінарної відповідальності. Зрештою, Верховний Суд дійшов висновку, що застосоване стягнення є пропорційним та обґрунтованим, враховуючи статус позивача та характер допущених порушень. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив нове рішення, яким повністю відмовив арбітражному керуючому у задоволенні позову. Справа №760/9925/16-к від 18/09/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним стажем, проаналізував наданий вами вирок Вищого антикорупційного суду. Ось детальний аналіз справи: 1. **Предмет спору:** Кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_8 у пособництві в одержанні службовою особою (начальником відділу прокуратури) неправомірної вигоди, поєднаному з вимаганням, за вчинення дій в інтересах третьої особи. 2. **Основні аргументи суду:** * Суд встановив, що ОСОБА_8 діяв як пособник, забезпечуючи комунікацію між заявником та службовою особою прокуратури, що підтверджується матеріалами негласних слідчих (розшукових) дій (НСРД), зокрема зафіксованими розмовами та фактом передачі грошових коштів. * Колегія суддів дійшла висновку, що обвинувачення в частині «вимагання» та «великого розміру» не знайшло свого підтвердження поза розумним сумнівом, оскільки докази не довели наявність попередньої змови щодо вимагання саме такої суми та її кваліфікуючих ознак. * Суд відхилив доводи захисту про недопустимість доказів через порушення правил підслідності, зазначивши, що формальні недоліки не свідчать про істотне порушення прав людини, а подальше розслідування детективами НАБУ легітимізувало зібрані матеріали. * Щодо спеціального судового провадження (in absentia), суд обґрунтував, що обвинувачений свідомо ухилявся від суду, імітуючи неможливість явки через воєнний стан та стан здоров’я, що позбавило суд можливості забезпечити його особисту участь. * Суд визнав доведеним факт передачі 3 000 доларів США як неправомірної вигоди, відкинувши версію захисту про «позику», оскільки матеріали НСРД та обставини вилучення коштів у службової особи повністю спростовують таку тезу. * Суд також наголосив, що заміна захисника та систематичні неявки адвоката були спрямовані на штучне затягування строків притягнення до відповідальності, що розцінено як ухилення від суду. 3. **Рішення суду:** Суд визнав ОСОБА_8 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 368 КК України, та призначив йому покарання у виді 6 років позбавлення волі з конфіскацією майна та позбавленням права обіймати певні посади на 3 роки. Справа №420/12336/25 від 18/09/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. Предметом спору є правомірність відмови Пенсійного фонду у зарахуванні до страхового стажу періодів здійснення підприємницької діяльності позивачки та, як наслідок, перерахунку її пенсії. 2. Верховний Суд вказав, що суди попередніх інстанцій не встановили всіх юридично значущих обставин, необхідних для правильного вирішення справи. Зокрема, суди не з’ясували, чи здійснювала позивачка підприємницьку діяльність у період до її офіційної реєстрації (з 19 по 25 січня 1998 року) та який саме режим оподаткування вона застосовувала у спірні періоди. Суд наголосив, що для зарахування стажу після 1 липня 2000 року недостатньо лише факту реєстрації ФОП, а необхідно підтвердити сплату страхових внесків, що потребує детального аналізу наявних платіжних документів. Також суд зазначив, що суди не надали належної оцінки доводам Пенсійного фонду щодо часткового зарахування стажу за 2004 рік та не узгодили ці дані з фактично сплаченими сумами податку. Окремо Верховний Суд підкреслив, що суди помилково змішали процесуальне питання дотримання строку звернення до суду (ст. 122 КАС України) з матеріально-правовим питанням визначення дати, з якої має здійснюватися перерахунок пенсії. Через ці прогалини у встановленні фактичних обставин, які неможливо усунути на стадії касації, рішення нижчих судів не можуть вважатися обґрунтованими. 3. Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Справа №300/3535/24 від 18/09/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Позивач оскаржив відмову Пенсійного фонду у зарахуванні періодів його військової служби (участі в АТО та обороні України) до страхового стажу з пільговою кратністю «один місяць служби за три місяці» для перерахунку вже призначеної пенсії за віком на пільгових умовах. 2. **Аргументи суду:** – Суд наголосив, що право на пільгове обчислення стажу пов’язане не з видом пенсії, яку отримує особа (за віком чи за вислугу років), а зі спеціальним статусом, набутим під час виконання військового обов’язку в особливий період. – Верховний Суд підкреслив, що норми Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців» та Постанови КМУ № 393 є визначальними для реалізації соціальних гарантій захисників. – Суд врахував, що попередні зміни до Постанови № 393, які обмежували застосування кратності, були визнані нечинними в судовому порядку, а отже, не підлягають застосуванню. – Суд відкинув позицію Пенсійного фонду про те, що пільгова кратність застосовується виключно до пенсій, призначених за «військовим» законом. – Було зазначено, що пільгове обчислення є похідним від факту участі в бойових діях, що підтверджується статусом учасника бойових дій. – Суд дійшов висновку, що відмова у перерахунку пенсії порушує право позивача на належний соціальний захист, гарантований державою. – Верховний Суд також вказав на необхідність зміни мотивувальної частини рішення суду першої інстанції, оскільки той помилково обґрунтовував рішення лише правилами дострокового виходу на пенсію, тоді як мова йде про перерахунок вже призначеної пенсії. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду, залишив у силі рішення суду першої інстанції (яке задовольнило позов), але виклав його мотивувальну частину у новій редакції, що відповідає правовій позиції Верховного Суду. Справа №640/18506/19 від 18/09/2026 Вітаю. Як фахівець із багаторічним досвідом, проаналізував надане судове рішення. Ось стислий виклад справи та правової позиції Верховного Суду: 1. **Предмет спору:** Оскарження постанови про накладення штрафу та приписів органу архітектурно-будівельного контролю, винесених за результатами перевірки дотримання містобудівного законодавства на об’єкті будівництва. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що процедурні порушення під час перевірки (зокрема, недотримання строків її проведення) не є автоматичною підставою для скасування рішень контролюючого органу. Суд має з’ясувати, чи вплинуло таке порушення на об’єктивність висновків перевірки та чи було реально обмежено право особи на захист. У цій справі огляд об’єкта відбувся в межах чинного направлення, а факт відсутності дозвільних документів на будівництво був підтверджений належними доказами. Суди попередніх інстанцій помилково зосередилися виключно на формальних процедурних недоліках, не оцінивши їх вплив на суть спору. Також суд роз’яснив, що 15-денний строк на оскарження постанови про штраф починається з дня її винесення, проте він не є присічним і може бути поновлений за наявності поважних причин. Оскільки фактичні обставини справи (відсутність дозволів на будівництво) були встановлені судами раніше і не спростовані позивачем, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних актів. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив нове рішення, яким повністю відмовив у задоволенні позову ТОВ «Карат-2005». Справа №420/14551/23 від 18/09/2026 Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 420/14551/23: **1. Предмет спору** Предметом спору є правомірність дій прокурора щодо дотримання строку звернення до суду з позовом про скасування спеціального дозволу на користування надрами, виданого ТОВ «Одеська пересувна механізована колона» без проведення аукціону. **2. Аргументи суду** Верховний Суд наголосив, що для прокурора початок перебігу строку звернення до суду не може автоматично пов’язуватися з датою прийняття оскаржуваного рішення чи датою оприлюднення інформації на офіційних сайтах. Суд зазначив, що прокурор має право на звернення до суду лише тоді, коли він володіє достатньою доказовою базою, яка підтверджує ознаки протиправності рішення та порушення інтересів держави. У цій справі суди попередніх інстанцій помилково ототожнили загальну обізнаність прокурора про існування дозволу (отриману з листів-орієнтувань) із наявністю у нього фактичних підстав для подання позову. Суд чітко розмежував інформацію про факт видачі дозволу та інформацію про незаконність процедури його видачі (відсутність робіт з геологічного вивчення). Відповідно, початком відліку строку слід вважати дату отримання прокурором документів від Держгеонадр, які дозволили ідентифікувати порушення закону. Такий підхід, на думку Суду, забезпечує реальну можливість захисту публічного інтересу та відповідає принципу доступу до правосуддя. **3. Рішення суду** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу прокурора, скасував ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, направивши справу до суду першої інстанції для продовження розгляду по суті. Справа №580/490/26 від 15/09/2026 Ось аналіз судового рішення, підготовлений з урахуванням вашого запиту: 1. **Предмет спору:** Оскарження дій Пенсійного фонду щодо застосування певного порядку виплати пенсії, нарахованої на виконання попереднього судового рішення, та вимога зобов’язати орган здійснити виплату без застосування цього порядку. 2. **Аргументи суду:** Суд наголосив, що виконання судового рішення є завершальною стадією судового провадження, тому будь-які розбіжності щодо способу чи повноти його виконання не можуть бути предметом окремого позовного провадження. **** Суд офіційно відступив від правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 30 квітня 2026 року у справі № 340/7985/25, яка допускала можливість розгляду таких вимог як окремого позову. Натомість Верховний Суд підтримав підхід, за яким спори щодо дій суб’єкта владних повноважень на стадії виконання рішення мають вирішуватися виключно через механізми судового контролю (зокрема, подання заяви про зобов’язання подати звіт про виконання рішення або визнання дій протиправними в межах вже існуючої справи). Суд підкреслив, що використання загального позовного провадження для таких цілей нівелює спеціальний інститут судового контролю та створює ризик повторного розгляду вже вирішених питань. Таким чином, дії Пенсійного фонду з виконання рішення суду не утворюють нового предмета спору, а є лише процесом реалізації вже встановленого обов’язку. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду про закриття провадження у справі без змін, підтвердивши, що позивач має використовувати спеціальні процесуальні механізми судового контролю, а не подавати новий позов. Справа №990/252/26 від 17/09/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений у форматі інтерв’ю для журналіста: 1. **Предмет спору:** Позивач оскаржив рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККС) та Громадської ради міжнародних експертів (ГРМЕ) про визнання його таким, що не відповідає критеріям доброчесності, та припинення його участі у конкурсі на посаду судді Вищого антикорупційного суду. 2. **Аргументи суду:** * Суд наголосив, що хоча повноваження ВККС щодо оцінювання кандидатів є дискреційними, вони не є необмеженими і повинні підлягати судовому контролю, щоб уникнути свавілля. * Ключовим недоліком оскаржуваного рішення суд визнав відсутність належної вмотивованості: Комісія обмежилася констатацією фактів, не пояснивши, чому пояснення кандидата були відхилені як неправдиві або чому вони не усунули виниклі сумніви. * Щодо житлових питань, суд вказав, що Комісія не довела факт надання кандидатом неправдивих відомостей, а лише критично оцінила неповноту документального підтвердження, при цьому проігнорувавши доводи про об’єктивну неможливість надання документів через їх знищення за строками зберігання. * Стосовно службової дисципліни у 2022 році, суд підкреслив, що оцінювання сумлінності не може бути формальним і має враховувати умови воєнного часу, а також той факт, що Комісія не надала оцінки доказам комунікації позивача з керівництвом суду. * Суд зазначив, що статус судді передбачає особливий характер публічної служби, де ефективність правосуддя є важливішою за формальну присутність на робочому місці, а тому сам факт відсутності без встановлення реальних наслідків для роботи суду не свідчить про несумлінність. * Зрештою, суд дійшов висновку, що висновки ВККС та ГРМЕ були передчасними, а рішення не відповідає критеріям обґрунтованості, безсторонності та розсудливості, оскільки не містить достатньо переконливих мотивів для висновку про недоброчесність кандидата. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив позов, визнав протиправним та скасував рішення ВККС та ГРМЕ про невідповідність кандидата критеріям доброчесності. Справа №560/12706/25 від 17/09/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з урахуванням вашого запиту: 1. Предметом спору є правомірність податкових повідомлень-рішень, якими фізичній особі-підприємцю було донараховано податкові зобов’язання з податку на доходи фізичних осіб та податку на додану вартість. 2. Верховний Суд дійшов висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій припустилися грубого порушення процесуального права, розглянувши справу в порядку спрощеного позовного провадження. Суд встановив, що ціна позову (понад 834 тис. грн) значно перевищує граничний розмір, визначений Кодексом адміністративного судочинства України для справ незначної складності, які можуть розглядатися без виклику сторін. Через такий процесуальний підхід відповідач був фактично позбавлений права на участь у судовому засіданні та надання усних пояснень щодо доказів, які, на думку податкового органу, не були належним чином досліджені судами. Верховний Суд наголосив, що розгляд справи в порядку письмового провадження за наявності таких обставин порушив принципи змагальності та рівності сторін. Оскільки суди попередніх інстанцій не забезпечили повноти дослідження доказів та дотримання процедури, це унеможливило встановлення фактичних обставин справи. Відтак, для забезпечення права на справедливий суд та належний розгляд справи, рішення попередніх інстанцій підлягали скасуванню. 3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу податкового органу, скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Справа №460/2873/24 від 18/09/2026 Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Оскарження відмови податкового органу у видачі ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним через нібито неподання повного пакета документів, зокрема акта введення в експлуатацію об’єкта та витягу з реєстру речових прав на земельну ділянку. 2. **Аргументи суду:** – Суд встановив, що автозаправна станція (АЗС) позивача є контейнерного типу та виготовлена як цілісний заводський виріб, що згідно з технічною документацією не потребує виконання будівельних робіт чи облаштування фундаменту. – Відповідно до норм містобудівного законодавства, такий об’єкт не є «об’єктом будівництва», тому вимога податківців щодо надання акта введення в експлуатацію є безпідставною. – Щодо земельної ділянки, суд зазначив, що договір оренди частини майданчика разом із наданими доказами підтверджує право користування землею, необхідне для цілей ліцензування. – Суд підкреслив, що згідно зі ст. 796 Цивільного кодексу України, при оренді споруди до орендаря автоматично переходить право користування земельною ділянкою, на якій вона розташована, навіть якщо це окремо не виписано в договорі. – Податковий орган не має права вимагати документи, не передбачені вичерпним переліком ст. 15 Закону № 481/95-ВР, а позивач надав усі необхідні докази для підтвердження законності своєї діяльності. – Верховний Суд підтвердив, що наявність дозволів на експлуатацію обладнання підвищеної небезпеки від Держпраці є достатнім підтвердженням безпечності об’єкта для цілей ліцензування. – Суд також послався на власну сталу практику, яка розмежовує процедуру отримання ліцензії та загальні вимоги до експлуатації об’єктів підвищеної небезпеки. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу податкового органу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій, якими позов було задоволено, — без змін. Справа №813/7982/14 від 18/09/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вашого огляду: 1. Предметом спору є визначення правильного розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу незаконно звільненого прокурора з урахуванням коефіцієнтів підвищення посадових окладів, що відбувалися протягом тривалого періоду судового розгляду. 2. Верховний Суд керувався тим, що при обчисленні середнього заробітку за час вимушеного прогулу необхідно застосовувати положення пункту 10 Порядку № 100, який передбачав коригування заробітної плати на коефіцієнт підвищення окладів. Суд наголосив, що хоча цей пункт був виключений з Порядку № 100 у грудні 2020 року, він був чинним протягом значної частини періоду вимушеного прогулу позивача (до 11.12.2020), а отже, підлягав застосуванню до цього періоду. Верховний Суд підкреслив, що правові підстави для застосування коефіцієнта підвищення відсутні лише з 12.12.2020, тобто з моменту набрання чинності змінами до Порядку № 100. Суд апеляційної інстанції помилково повністю проігнорував необхідність коригування заробітку на коефіцієнти підвищення, посилаючись виключно на редакцію Порядку, чинну на момент ухвалення рішення про поновлення на роботі. Водночас Верховний Суд зазначив, що не може самостійно перерахувати суму виплат, оскільки це потребує встановлення конкретних розмірів окладів та проведення розрахунків, що виходить за межі повноважень касаційної інстанції. Таким чином, суд апеляційної інстанції не виконав вимог щодо повного та всебічного з’ясування обставин справи, необхідних для правильного обчислення суми компенсації. 3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду в частині визначення розміру середнього заробітку та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Справа №160/33031/23 від 18/09/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Оскарження бездіяльності Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату (ВККН) щодо неприйняття рішення про видачу свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю після успішного складання кандидатом кваліфікаційного іспиту. 2. **Аргументи суду:** * Суд встановив, що до правовідносин, які виникли під час іспиту 15 червня 2023 року, мають застосовуватися норми Порядку, чинні саме на той момент, а не зміни, що набрали чинності 20 червня 2023 року. * Комісія не мала права застосовувати нові процедурні правила (зокрема, очікування звіту адміністратора системи) до іспиту, який фактично вже був завершений кандидатом. * Суд наголосив, що оголошення перерви в засіданні на невизначений термін через припущення про можливе втручання в роботу системи не звільняє Комісію від обов’язку дотримуватися процедури документування результатів іспиту. * ВККН не надала суду доказів, які б підтверджували індивідуальне втручання саме позивачки в роботу системи, а загальні посилання на кримінальні провадження не є підставою для правової невизначеності кандидата. * Суд підкреслив, що Комісія зобов’язана була прийняти рішення на підставі наявних результатів іспиту, а не ставити їх у залежність від результатів слідства, яке триває. * Також суд зазначив, що залучення ДП «НАІС» як третьої особи не є обов’язковим, оскільки рішення суду стосується лише відносин між кандидатом та Комісією, а не прав чи обов’язків самого підприємства. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без задоволення касаційну скаргу ВККН, а рішення судів попередніх інстанцій, якими позов задоволено частково та зобов’язано Комісію прийняти рішення щодо видачі свідоцтва, залишив без змін. **:** У цьому рішенні Верховний Суд посилається на власну позицію, сформовану в постанові від 15 вересня 2026 року у справі № 320/45898/23, підтверджуючи сталість судової практики щодо неможливості застосування нових п […]

Case No. 160/33031/23 dated 09/18/20261. **Subject Matter of the Dispute:** Challenging the inaction of the High Qualification Commission of Notaries […]

Справа №160/33031/23 від 18/09/2026Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував […]

Case No. 580/490/26 dated 09/15/2026Here is the analysis of the court decision, prepared in accordance with your request: 1. **Subject matter of the […]