Рішення у справі «А.М. та інші проти Греції» (заяви № 11022/17 та 3 інші), винесене 24 вересня 2026 року, стосується системних недоліків грецької системи прийому шукачів притулку. Суд розглянув чотири об’єднані заяви щодо осіб, які зазнали неналежних умов проживання у різних закладах, включаючи табір Рітсона та Центр прийому та ідентифікації Моріа. Заявники, багато з яких були визнані особливо вразливими через фізичні вади, травми, отримані внаслідок катувань, або хронічні захворювання, такі як ВІЛ та гепатит B, стверджували, що поводження з ними порушило статтю 3 Конвенції. Хоча Суд відхилив певні скарги через відсутність обґрунтування або питання щодо дотримання процесуальних строків, у більшості випадків він виявив чіткі докази нелюдського та такого, що принижує гідність, поводження. Зрештою, Суд постановив, що грецька влада не змогла забезпечити належні умови прийому, а в окремих випадках — не змогла гарантувати своєчасний доступ до необхідної медичної допомоги для вразливих осіб.
Структура рішення відповідає стандартному формату рішення Комітету Європейського суду з прав людини. Воно починається з процесуальної історії та об’єднання чотирьох заяв, за чим слідує оцінка прийнятності скарг. Суд систематично розглядає попередні заперечення Уряду щодо вичерпання внутрішніх засобів правового захисту та статусу жертви заявників, відхиляючи їх шляхом підкреслення відсутності ефективних, доступних засобів правового захисту в грецькій правовій системі для цих конкретних скарг. Потім рішення переходить до суті справи, спираючись переважно на усталену прецедентну практику у справах «М.С.С. проти Бельгії та Греції» та «Тарахель проти Швейцарії». Важливою особливістю цього рішення є детальна додана таблиця, яка є невід’ємною частиною рішення, класифікуючи конкретні вразливості, залучені заклади та індивідуальні суми відшкодування моральної шкоди.
Найважливіші положення для юристів-практиків та спостерігачів є такими:
* **Поріг тяжкості та вразливості:** Суд підтверджує, що шукачі притулку є «особливо вразливою групою». Він підкреслює, що коли вразливість особи (наприклад, стан жертви катувань або наявність ВІЛ) відома владі, держава несе підвищене позитивне зобов’язання забезпечити спеціалізовану допомогу з урахуванням травматичного досвіду.
* **Відхилення «теоретичних» засобів захисту:** Суд уточнює, що тягар доказування лежить на Уряді, який має продемонструвати, що внутрішній засіб правового захисту є ефективним не лише в теорії, а й на практиці. У рішенні чітко зазначено: якщо Уряд не може надати конкретні приклади національної судової практики, що свідчать про надання таким засобом захисту своєчасного відшкодування за скаргами на умови прийому, заперечення про невичерпання внутрішніх засобів правового захисту буде відхилено.
* **Медична недбалість як порушення:** Рішення встановлює, що значні затримки у наданні критично важливого медичного лікування (наприклад, антиретровірусної терапії при ВІЛ) для вразливих шукачів притулку без чіткого клінічного чи адміністративного виправдання становлять порушення статті 3.
* **Процесуальна суворість:** Суд наголошує, що заявники повинні надавати «конкретну та детальну інформацію» щодо своєї особистої ситуації. Необґрунтованість тривалості та конкретного характеру стверджуваних недоліків призводить до відхилення скарг як явно необґрунтованих.
Це рішення є надзвичайно актуальним для України та українських правників, оскільки воно закріплює стандарти поводження з переміщеними особами та вразливими групами відповідно до Європейської конвенції з прав людини. Сувора позиція Суду щодо позитивного зобов’язання держави забезпечити належну медичну допомогу та умови проживання для вразливих шукачів притулку створює важливий прецедент для будь-яких проваджень, що стосуються прав біженців або внутрішньо переміщених осіб у державах-членах Ради Європи.
