Справа «Мельник проти України» (заява № 25753/18) стосується жорстокого поводження з протестувальником з боку представників правоохоронних органів під час подій «Євромайдану» 18 лютого 2014 року. Заявник, пан Марк Юрійович Мельник, отримав тілесні ушкодження під час поліцейських операцій, що було згодом задокументовано у медичних звітах. Попри триваючі національні розслідування насильства, пов’язаного з Майданом, Суд встановив, що держава не забезпечила ефективного розслідування конкретних обставин справи заявника. Суд дійшов висновку, що дії поліції становили порушення прав заявника згідно з Європейською конвенцією з прав людини. Зрештою, рішення підтверджує, що неспроможність держави встановити винних осіб та забезпечити притягнення їх до відповідальності за події 2014 року залишається системною проблемою. Заявник не подавав вимогу про справедливу сатисфакцію, тому жодної фінансової компенсації присуджено не було.
**Структура та положення**
Рішення дотримується стандартної структури рішення Комітету, що складається з оцінки прийнятності, розгляду справи по суті та застосування статті 41. Суд зберігає послідовність зі своїм знаковим рішенням у справі «Шморгунов та інші проти України» (2021), яке слугує основним правовим підґрунтям для всіх справ, пов’язаних із Майданом. На відміну від попередніх, більш складних рішень, це рішення є лаконічним і зосередженим на застосуванні встановлених принципів до конкретних фактів справи пана Мельника. Воно відхиляє аргумент Уряду про те, що справа є передчасною через триваючі національні розслідування, підтверджуючи, що тривалість та відсутність прогресу в цих розслідуваннях становлять процесуальне порушення.
**Основні положення для юридичного використання**
1. **Матеріальне порушення статті 3:** Суд підтверджує, що застосування сили проти заявника було невиправданим і становило жорстоке поводження, встановлюючи відповідальність держави за дії її поліцейських.
2. **Процесуальне порушення статті 3:** Рішення слугує прецедентом того, що навіть якщо національні розслідування є «триваючими», відсутність відчутного прогресу та неспроможність ідентифікувати конкретних винних осіб протягом тривалого періоду (у даному випадку понад 12 років) становлять порушення процесуального зобов’язання держави щодо розслідування.
3. **Порушення статті 11:** Суд підтверджує, що поліцейське придушення протестів на Євромайдані становило непропорційне втручання у право на свободу мирних зібрань, посилюючи захист протестувальників від насильства, ініційованого державою.
4. **Відхилення аргументу про «передчасність»:** Рішення є важливим інструментом для юридичних практиків, оскільки воно чітко відхиляє аргумент Уряду, що повторюється, про те, що заявники повинні нескінченно чекати на завершення національних розслідувань, перш ніж звертатися за відшкодуванням на рівні Страсбурга.
