Activity

lexcovery_bot wrote a new post 6 days ago

Огляд судової практики Верховного Суду за 10/08/2026Справа №354/595/15-ц від 29/07/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, я проаналізував надане судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу: **1. Предмет спору** Предметом спору є витребування із чужого незаконного володіння на користь держави земельної ділянки лісогосподарського призначення, яка була незаконно передана у приватну власність на підставі підроблених документів. **2. Аргументи суду** * Суд встановив, що спірна ділянка належить до земель лісового фонду, які перебували у постійному користуванні державного підприємства, і їх вилучення відбулося з порушенням встановленої законом процедури. * На підставі матеріалів кримінального провадження суд підтвердив, що рішення сільської ради про передачу землі у приватну власність було фіктивним та прийнятим у межах злочинної схеми, що свідчить про вибуття майна з володіння держави поза її волею. * Суд наголосив, що оскільки майно вибуло з володіння держави поза її волею, воно підлягає віндикації (витребуванню) від будь-якого набувача, незалежно від того, чи є він добросовісним, згідно зі статтею 388 Цивільного кодексу України. * Щодо позовної давності, суд визнав її пропуск поважним, оскільки тривалий час тривало кримінальне провадження, в якому встановлювалися факти підробки документів, що об’єктивно унеможливлювало звернення до суду раніше. * Суд зазначив, що вимога про визнання недійсним державного акта є неефективним способом захисту, тому правомірним способом є саме віндикаційний позов про витребування майна. * Також суд підкреслив, що набувачі ділянки, проявивши розумну обачність, могли і повинні були знати про те, що ділянка відноситься до земель лісового фонду і не підлягає приватизації. * Верховний Суд підтвердив, що прокурор мав право звертатися з позовом в інтересах держави, оскільки уповноважені органи не вжили належних заходів для повернення державного майна. **3. Рішення суду** Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими позов прокурора було задоволено та витребувано земельну ділянку з незаконного володіння у державну власність. Справа №824/17/26 від 30/07/2026 Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Предметом спору є апеляційне оскарження ухвали суду про відмову у вжитті заходів забезпечення позову (арешт корпоративних прав та майна українських компаній) у межах арбітражного розгляду спору між двома кіпрськими компаніями щодо виконання договору купівлі-продажу акцій. 2. **Аргументи суду:** * Суд наголосив, що забезпечення позову є виключним заходом, який застосовується лише за наявності реальних, а не гіпотетичних ризиків того, що невжиття таких дій ускладнить виконання майбутнього рішення арбітражу. * Верховний Суд зазначив, що заявник не надав належних доказів недобросовісної поведінки відповідача або реальної загрози відчуження активів, обмежившись лише припущеннями. * Суд підкреслив, що заявлені заходи забезпечення не були співмірними з позовними вимогами, оскільки заявник навіть не визначив конкретну суму збитків, яку намагається захистити. * Важливим фактором стало встановлення факту «подвійного забезпечення»: аналогічні заходи вже були вжиті Окружним судом Лімасола, що унеможливлює дублювання таких обмежень в українській юрисдикції. * Суд також зазначив, що підстави для «підняття корпоративної завіси» (арешту майна компаній, що не є сторонами спору, але контролюються відповідачем) у цій справі відсутні, оскільки не доведено зловживання корпоративною структурою. * Зрештою, Верховний Суд підтвердив правильність висновків суду першої інстанції, вказавши, що доводи апелянта не спростовують відсутності обґрунтованого ризику для виконання рішення. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу Київського апеляційного суду про відмову у забезпеченні позову — без змін. Справа №608/1029/23 від 05/08/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. Предметом спору є законність передачі земельної ділянки державної власності у приватну власність та її подальше витребування прокурором в інтересах територіальної громади через імовірну відсутність волевиявлення первинного набувача. 2. Верховний Суд при винесенні рішення керувався тим, що суди попередніх інстанцій правильно оцінили докази, зокрема, встановивши факт волевиявлення громадянина на отримання землі, що підтверджується його заявами та подальшими нотаріальними діями. Суд наголосив, що матеріали кримінального провадження не мають преюдиційного значення для цивільного процесу і оцінюються судом на загальних підставах як письмові докази. Важливим аспектом стало застосування принципу «належного урядування», згідно з яким ризик помилок державних органів не повинен перекладатися на добросовісних набувачів майна. Водночас суд звернув увагу на порушення правил предметної юрисдикції, оскільки спір за участю юридичної особи (орендаря) має розглядатися в порядку господарського, а не цивільного судочинства. Відповідно до позиції, викладеній у постанові Об’єднаної палати КЦС ВС від 05 травня 2025 року у справі № 199/9897/22, суд визнав, що частина вимог до юридичної особи підлягає розгляду господарським судом. **** Суд у цій справі фактично підтвердив обов’язковість дотримання правил юрисдикції, скасувавши рішення в частині вимог до юридичної особи та закривши провадження, що відповідає практиці розмежування компетенції між цивільними та господарськими судами. 3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу прокурора: скасував рішення судів попередніх інстанцій у частині вимог до агропідприємства та закрив провадження в цій частині, а в решті — залишив судові рішення без змін. Справа №725/10260/25 від 06/08/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору: 1. **Предмет спору:** Позивач намагався через суд розірвати шлюб, визначити місце проживання малолітнього сина з ним та встановити юридичний факт самостійного виховання дитини батьком. 2. **Аргументи суду:** * Суд встановив, що батьки уклали нотаріальний договір, який передбачає спільну участь обох батьків у вихованні дитини, що спростовує твердження позивача про його «самостійне» виховання. * Верховний Суд підкреслив, що сімейні обов’язки є невідчужуваними, і факт окремого проживання батьків не означає, що один із них автоматично усувається від виконання батьківських обов’язків. * Суд дійшов висновку, що позов був спрямований на штучне створення правових підстав для отримання відстрочки від мобілізації, що є зловживанням приватно-правовим інструментарієм. * Було підтверджено право територіального центру комплектування (ТЦК) на апеляційне оскарження таких рішень, оскільки вони безпосередньо впливають на публічні інтереси держави у сфері мобілізації. * Суд зазначив, що відсутність спору між батьками щодо виховання дитини свідчить про відсутність порушеного права, яке потребувало б судового захисту. * Встановлено, що докази, надані позивачем, підтверджують лише факт проживання дитини з батьком, але не доводять ухилення матері від її обов’язків. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду, якою було відмовлено у задоволенні вимог про встановлення факту самостійного виховання дитини батьком. Справа №175/167/24 від 05/08/2026 Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Визнання майнових прав на квартиру та її витребування із чужого незаконного володіння через подвійний продаж забудовником майнових прав на один і той самий об’єкт нерухомості. 2. **Аргументи суду:** * Суд встановив, що позивач виконав умови інвестиційного договору, сплативши кошти за майнові права, що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордера та актом звірки розрахунків. * Забудовник не надав доказів, які б спростовували факт отримання коштів, зокрема, не ініціював проведення почеркознавчої експертизи підпису на касових документах. * Суд наголосив, що порушення забудовником касової дисципліни (прийом готівки понад ліміт) є його внутрішньою відповідальністю перед державою, але не скасовує факту виконання зобов’язань покупцем. * Оскільки інвестор після повної оплати набуває майнові права, що трансформуються у право власності, забудовник не мав законних підстав повторно відчужувати цей об’єкт іншій особі. * Витребування майна у добросовісного набувача в даному випадку визнано ефективним способом захисту, оскільки первісний інвестор був позбавлений права на майно внаслідок неправомірних дій забудовника. * Верховний Суд підкреслив, що касаційна інстанція не здійснює переоцінку доказів, а апеляційний суд правильно застосував норми матеріального права, врахувавши позиції Великої Палати щодо захисту прав інвесторів. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу забудовника без задоволення, а постанову апеляційного суду, яка стала на бік інвестора, — без змін. Справа №466/3323/24 від 03/08/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось стислий та професійний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Стягнення з держави відшкодування моральної шкоди та витрат на професійну правничу допомогу, завданих особі внаслідок її незаконного притягнення до кримінальної відповідальності та тривалого перебування під слідством і судом. 2. **Аргументи суду:** – Суд підтвердив, що факт виправдання особи є безумовною підставою для відшкодування шкоди, завданої органами досудового розслідування та прокуратури, незалежно від наявності вини конкретних посадових осіб. – Щодо моральної шкоди, суд застосував презумпцію її спричинення самим фактом незаконного кримінального переслідування, що позбавляє позивача обов’язку доводити фізичні чи душевні страждання експертними висновками. – Розмір відшкодування моральної шкоди був визначений судом на основі законодавчо встановленого мінімуму (за кожен місяць перебування під слідством), що відповідає принципам розумності та справедливості. – Витрати на правничу допомогу визнано реальними збитками, які підлягають відшкодуванню на підставі спеціального Закону № 266/94-ВР, а не загальних норм цивільного процесу, тому вони не потребують вирішення в межах кримінального провадження. – Суд відхилив доводи прокуратури про неможливість відшкодування шкоди через воєнний стан та бюджетний дефіцит, наголосивши, що конституційний обов’язок держави відшкодовувати шкоду не має винятків у таких умовах. – Верховний Суд підкреслив, що не має повноважень на переоцінку доказів, які вже були належним чином досліджені судами нижчих інстанцій. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими позов було задоволено частково, підтвердивши право позивача на отримання компенсації за рахунок коштів Державного бюджету України. Справа №910/5790/25 від 05/08/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: **1. Предмет спору:** Спір стосується правомірності закриття апеляційного провадження за скаргою Фонду державного майна України (ФДМУ), який намагався оскаржити рішення суду першої інстанції у справі, де він не був стороною, стверджуючи про порушення своїх прав як власника майна. **2. Аргументи суду:** * Суд наголосив, що право на апеляційне оскарження для особи, яка не брала участі у справі, виникає лише тоді, коли судове рішення безпосередньо вирішує питання про її права, інтереси чи обов’язки. * Верховний Суд зазначив, що такий зв’язок має бути очевидним і безумовним, а не ґрунтуватися на припущеннях скаржника про можливий вплив рішення на його діяльність. * У даній справі суд встановив, що оскаржуване рішення стосувалося лише дій Регіонального відділення ФДМУ, а не самого Фонду як юридичної особи, і не створювало для нього жодних нових обов’язків. * Суд підкреслив, що внутрішні питання управління Фондом своїми регіональними підрозділами не є підставою для оскарження судових рішень, ухвалених у спорах між іншими особами. * Аргументи ФДМУ про його загальні повноваження як органу приватизації визнані недостатніми, оскільки вони не доводять порушення конкретних прав у межах цього конкретного спору. * Відтак, апеляційний суд правомірно закрив провадження, оскільки було встановлено відсутність правового зв’язку між предметом спору та правами Фонду. **3. Рішення суду:** Верховний Суд залишив ухвалу апеляційного суду про закриття провадження без змін, а касаційну скаргу Фонду державного майна України — без задоволення. Справа №344/1355/22 від 04/08/2026 Предметом цього спору є перегляд законності вироку апеляційного суду в частині призначення покарання за вчинення особливо тяжкого злочину у сфері обігу наркотичних засобів, а саме — питання про можливість звільнення засудженої від відбування покарання з випробуванням. Верховний Суд при винесенні рішення керувався тим, що призначення покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності та індивідуалізації, враховуючи не лише дані про особу винного, а й характер та небезпечність вчиненого діяння. Суд зазначив, що апеляційна інстанція правомірно врахувала особливо великий розмір психотропних речовин та системний характер злочинної діяльності організованої групи, що виключає можливість застосування ст. 75 КК України. Водночас суд підкреслив, що апеляційний суд належним чином оцінив пом’якшуючі обставини, такі як щире каяття та сприяння розкриттю злочину, застосувавши положення ст. 69 КК України для призначення покарання нижче межі, встановленої санкцією статті. Касаційна інстанція дійшла висновку, що призначене реальне покарання у виді 4 років позбавлення волі є достатнім для виправлення засудженої та попередження нових злочинів. Суд не знайшов підстав вважати таке покарання явно несправедливим чи надмірно суворим, оскільки воно відповідає вимогам закону та ступеню тяжкості вчиненого. Верховний Суд залишив вирок апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу захисника — без задоволення. Справа №120/4140/25 від 05/08/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним стажем, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір: 1. Предметом спору є правомірність дій військового комісаріату щодо нарахування та виплати військовослужбовцю індексації грошового забезпечення, одноразової грошової допомоги при звільненні та компенсації втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати. 2. **** Суд, аналізуючи питання компенсації втрати частини доходів, відступив від попередньої практики, яка вимагала обов’язкового фактичного отримання доходу перед зверненням до суду, та врахував позицію Великої Палати Верховного Суду від 07.05.2026. Суд розмежував виплати на періодичні (індексація) та разові (одноразова допомога, допомога на оздоровлення), зазначивши, що компенсація втрати частини доходів застосовується лише до систематичних виплат. Щодо одноразової грошової допомоги при звільненні, суд підтвердив, що період попередньої служби не враховується, якщо особа при попередньому звільненні вже набула право на таку виплату, незалежно від факту її отримання. Суд чітко розмежував поняття «набуття права» та «реалізація права» на виплату, вказавши, що саме набуття права є визначальним для застосування винятків у законі. Також суд наголосив, що вимоги про компенсацію втрати частини доходів щодо індексації не є передчасними, навіть якщо основна сума ще не виплачена, оскільки це право можна захищати в межах одного позову. У підсумку, суд визнав, що індексація має систематичний характер, а тому підлягає компенсації, тоді як разові допомоги — ні. 3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасувавши рішення судів попередніх інстанцій у частині відмови в нарахуванні компенсації втрати частини доходів на суму невиплаченої індексації та ухвалив нове рішення про задоволення позову в цій частині, залишивши інші висновки судів без змін. Справа №320/14687/25 від 05/08/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вас: 1. Предметом спору є правомірність відмови суду апеляційної інстанції у відкритті провадження через нібито пропуск податковим органом строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції. 2. Верховний Суд у своєму рішенні керувався принципом пріоритету доступу до правосуддя над надмірним процесуальним формалізмом. Суд наголосив, що апеляційна інстанція зобов’язана самостійно перевіряти відомості з Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи (ЄСІТС) щодо часу доставки судового рішення до електронного кабінету. Оскільки рішення було доставлено після 17:00, днем його вручення вважається наступний робочий день, що автоматично вписує апеляційну скаргу в межі встановленого законом строку. Верховний Суд зазначив, що навіть якщо апелянт не подав окрему заяву про поновлення строку, суд не має права відмовляти у відкритті провадження, якщо з матеріалів справи та офіційних даних системи вбачається, що строк фактично не був пропущений. Відмова у відкритті провадження лише через відсутність «паперової» заяви при наявності об’єктивних доказів дотримання строків є порушенням права на апеляційний перегляд. Таким чином, апеляційний суд мав не відмовляти у відкритті, а врахувати офіційні дані про час доставки документа. 3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. Справа №132/3596/24 від 03/08/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вас: 1. **Предмет спору:** Оскарження ухвали апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження через пропуск військовою частиною строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції про встановлення факту перебування особи на утриманні. 2. **Аргументи суду:** * Суд наголосив, що право на апеляційне оскарження має бути реалізоване у встановлені законом строки, а їх поновлення можливе лише за наявності об’єктивно непереборних обставин, що не залежали від волі заявника. * Верховний Суд встановив, що військова частина була обізнана про існування рішення суду ще з 4 червня 2025 року, а копію рішення отримала через систему «Електронний суд» 9 червня 2025 року. * Аргументи скаржника про те, що строк слід рахувати з моменту фактичного ознайомлення представника з матеріалами справи в паперовому вигляді (23 червня), суд відхилив як безпідставні. * Суд зазначив, що процесуальні помилки або недбалість представника військової частини не можуть бути підставою для поновлення строку, оскільки це порушує принцип правової визначеності та баланс інтересів сторін. * Дискреційні повноваження апеляційного суду при вирішенні питання про поновлення строку були реалізовані правомірно, оскільки скаржник не надав доказів наявності поважних причин для затримки. * Верховний Суд підтвердив, що відлік строку на апеляційне оскарження починається з моменту вручення судового рішення, а не з моменту додаткового ознайомлення з матеріалами справи в суді. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу військової частини без задоволення, а ухвалу апеляційного суду — без змін. Справа №507/341/22 від 04/08/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до вашого запиту: 1. Предметом спору є визнання права на земельну частку (пай) у порядку спадкування за законом після смерті матері позивачки. 2. Суд встановив, що право на земельну частку (пай) виникає у члена колективного сільськогосподарського підприємства (КСП) лише за умови, що особа була членом такого підприємства на момент отримання ним державного акта на право колективної власності на землю та була включена до відповідного списку. У цій справі мати позивачки померла до моменту затвердження списків членів КСП «Іванівське», які мали право на паювання, що відбулося 20 лютого 1996 року. Оскільки на момент виникнення правових підстав для паювання правоздатність спадкодавця вже була припинена у зв’язку зі смертю, вона не набула права на земельну частку. Відповідно, це право не могло увійти до складу спадщини та перейти до позивачки. Суд також відхилив доводи скаржника про порушення процесуальних прав, зазначивши, що апеляційний суд мав достатні підстави для розгляду справи за відсутності сторін через відсутність доказів поважності причин їхньої неявки. Верховний Суд підкреслив, що не здійснює переоцінку доказів, а оскаржувані рішення відповідають нормам матеріального права. 3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін. Справа №344/577/24 від 04/08/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий та професійний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Працівник звернувся до суду з позовом про стягнення з роботодавця заборгованості з вихідної допомоги та компенсації за невикористані відпустки, які, на думку позивача, були неправильно розраховані через неврахування одноразової премії та додаткових соціальних відпусток. 2. **Аргументи суду:** – Суд встановив, що виплачена позивачу премія мала разовий характер, була ініційована рішенням Наглядової ради як заохочення і не мала ознак систематичності, тому згідно з Порядком № 100 вона не підлягає врахуванню при обчисленні середньої заробітної плати. – Щодо додаткової соціальної відпустки, суд наголосив, що право на неї мають лише один із батьків, і обов’язок доведення того, що інший з батьків не скористався цим правом, покладається саме на працівника. – Оскільки позивач не надав роботодавцю належних документів, які б підтверджували невикористання дружиною такої відпустки, підстави для виплати компенсації відсутні. – Верховний Суд підкреслив, що преміювання є предметом локального регулювання, і якщо в контракті чітко визначено структуру виплат, роботодавець не зобов’язаний включати разові заохочення до розрахунку середнього заробітку. – Суд також зазначив, що доводи позивача про неврахування висновків Верховного Суду є безпідставними, оскільки оскаржувані рішення повністю відповідають усталеній судовій практиці. – В результаті, суд дійшов висновку, що розрахунок при звільненні був проведений роботодавцем у повній відповідності до вимог закону та умов трудового контракту. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову — без змін. Справа №450/2384/23 від 04/08/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до вашого запиту: 1. **Предмет спору:** Оскарження бездіяльності нотаріуса щодо відмови у видачі дубліката іпотечного договору та вимога зобов’язати нотаріуса вчинити цю нотаріальну дію. 2. **Аргументи суду:** * Суд встановив, що нотаріус листом роз’яснив позивачу необхідність особистої присутності сторін або їх представників у приміщенні нотаріальної контори для вчинення нотаріальної дії, що відповідає вимогам Закону України «Про нотаріат». * Верховний Суд підкреслив, що такий лист не є відмовою у вчиненні нотаріальної дії у розумінні статті 49 Закону України «Про нотаріат», а є лише роз’ясненням процедури, тому права позивача на даному етапі не були порушені. * Оскільки нотаріус не виносив постанову про відмову, а лише вказав на процесуальні вимоги до звернення, позовні вимоги про визнання бездіяльності незаконною є передчасними та безпідставними. * Суд також зазначив, що позивач має право звернутися до нотаріуса повторно, дотримуючись встановленого законом порядку, що забезпечить реалізацію його прав. * Щодо розподілу витрат на правничу допомогу, суд підтримав позицію апеляційної інстанції про зменшення їх розміру, оскільки вони мають бути співмірними зі складністю справи та обсягом виконаної адвокатом роботи. * Верховний Суд не знайшов підстав для скасування рішень попередніх інстанцій, оскільки суди правильно застосували норми матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги не спростовують законність висновків судів. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін. Справа №755/11534/24 від 04/08/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий та професійний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Визнання іпотечного договору припиненим у зв’язку зі смертю боржника та відсутністю згоди іпотекодавця забезпечувати виконання зобов’язань новим боржником (спадкоємцем). 2. **Аргументи суду:** – Суд виходив із того, що іпотека є похідним зобов’язанням, яке нерозривно пов’язане з особою боржника за кредитним договором. – Відповідно до статті 523 Цивільного кодексу України, застава (іпотека) припиняється у разі заміни боржника, якщо іпотекодавець не надав згоди забезпечувати виконання зобов’язання новим боржником. – Смерть позичальника є юридичним фактом, що призводить до заміни боржника в зобов’язанні його спадкоємцями, проте це не означає автоматичного переходу обов’язків за іпотечним договором на іпотекодавця. – Суд встановив, що позивачка офіційно повідомила кредитора про свою відмову забезпечувати зобов’язання за будь-якого іншого боржника, включаючи спадкоємців померлого. – Верховний Суд підтвердив, що за відсутності такої згоди іпотека припиняється, оскільки іпотекодавець не може бути примушений відповідати за зобов’язаннями нових осіб без його волевиявлення. – Аргументи касатора про неврахування попередніх висновків Верховного Суду були відхилені, оскільки суди нижчих інстанцій діяли в повній відповідності до усталеної практики, зокрема позиції Великої Палати Верховного Суду. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про припинення іпотеки — без змін. Справа №713/4454/24 від 05/08/2026 Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Оскарження відмови апеляційного суду в призначенні онука опікуном над його недієздатною бабусею, яка потребує постійного стороннього догляду. 2. **Аргументи суду:** * Верховний Суд наголосив, що призначення опікуна є виключною компетенцією суду, а подання органу опіки має лише дорадчий характер і підлягає оцінці в сукупності з іншими доказами. * Суд зазначив, що перелік обмежень для призначення опікуна є вичерпним (ст. 64 ЦК України), і чинне законодавство не містить заборони призначати опікуном особу мобілізаційного віку чи військовослужбовця. * Апеляційний суд помилково ототожнив факт мобілізації з наміром уникнути виконання військового обов’язку, не дослідивши при цьому реальну наявність інших осіб, здатних здійснювати опіку. * Верховний Суд підкреслив, що сумніви апеляційного суду щодо мотивації подання органу опіки не можуть бути самостійною підставою для відмови, якщо ці сумніви не підкріплені доказами нездатності заявника виконувати обов’язки опікуна. * Суд вказав на необхідність з’ясування «найкращих інтересів» підопічної, що вимагає ретельного дослідження здатності кандидата забезпечити належний догляд, а не лише формальної перевірки документів. * **:** Суд послався на правову позицію Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду у справі № 305/1557/24, яка встановлює, що сам факт проходження військової служби не є підставою для відмови у призначенні опікуном, якщо відсутні інші особи, здатні здійснювати такий догляд. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду в частині відмови у призначенні опікуна та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для повного встановлення фактичних обставин. Справа №463/1474/25 від 05/08/2026 1. Предметом спору є перевірка законності вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України (самовільне залишення військової частини або місця служби в умовах воєнного стану). 2. Верховний Суд під час касаційного розгляду перевіряв доводи захисту щодо правильності застосування норм матеріального та процесуального права судами нижчих інстанцій. Колегія суддів проаналізувала матеріали кримінального провадження та дійшла висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій повно і всебічно дослідили обставини справи. Суд встановив, що кваліфікація дій засудженого за ч. 5 ст. 407 КК України є обґрунтованою та відповідає фактичним обставинам, встановленим під час судового слідства. Процесуальних порушень, які б могли бути підставою для скасування або зміни судових рішень, касаційна інстанція не виявила. Аргументи захисника про безпідставність засудження були визнані такими, що не спростовують висновків судів попередніх інстанцій. Таким чином, Суд підтвердив законність та вмотивованість вироку, не знайшовши підстав для його перегляду на користь засудженого. 3. Верховний Суд залишив вирок Сокальського районного суду та ухвалу Львівського апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу захисника — без задоволення. Справа №175/5459/25 від 05/08/2026 1. Предметом спору є перегляд у касаційному порядку вироків судів першої та апеляційної інстанцій щодо засудження особи за порушення правил безпеки дорожнього руху (ч. 1 ст. 286 КК України) з метою вирішення питання про можливість звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з примиренням з потерпілим. 2. Суд при винесенні рішення керувався тим, що кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 286 КК України, належить до категорії нетяжких злочинів, що дозволяє застосування інституту звільнення від кримінальної відповідальності. Верховний Суд встановив, що на момент касаційного розгляду між засудженим та потерпілим було досягнуто повного примирення, а шкода, завдана злочином, була відшкодована в повному обсязі. Колегія суддів дійшла висновку, що за таких обставин подальше кримінальне переслідування особи втрачає свою доцільність та не відповідає принципам гуманізму. Суд також врахував відсутність заперечень з боку прокурора щодо закриття провадження на підставі примирення сторін. Оскільки процесуальні умови для звільнення від відповідальності, передбачені статтею 46 КК України, були дотримані, суд визнав за можливе скасувати попередні обвинувальні вироки. Додатково суд вирішив питання щодо скасування арешту майна та повернення речових доказів законному власнику, забезпечивши при цьому відшкодування процесуальних витрат на експертизи за рахунок засудженого. 3. Верховний Суд скасував вироки судів попередніх інстанцій, звільнив ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності на підставі ст. 46 КК України у зв’язку з примиренням із потерпілим та закрив кримінальне провадження. Справа №916/3185/24 від 06/08/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Справа стосується стягнення заборгованості за договором надання послуг з користування інфраструктурою порту (відкритими складськими майданчиками та проїздами) та зустрічних вимог про повернення попередньої оплати. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд вказав, що апеляційний суд допустив суперечливі висновки, одночасно визнаючи підписання сторонами частини актів і заперечуючи доведеність надання послуг за ними. Суд наголосив, що апеляційна інстанція проявила «надмірний формалізм», відмовившись досліджувати документи по суднозаходах лише через те, що вони були складені іноземною мовою без перекладу, замість того, щоб належним чином оцінити їх у сукупності з іншими доказами. Також було підкреслено, що суд не має права ігнорувати докази, які можуть підтвердити реальність господарських операцій, навіть якщо вони оформлені з певними недоліками. Верховний Суд нагадав, що стандарт доказування «вірогідності доказів» вимагає від суду співставлення доводів сторін, а не простого відхилення доказів через їх мовне оформлення. В результаті було визнано, що апеляційний суд не забезпечив повноти та всебічності дослідження обставин справи, що є порушенням процесуальних норм. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду в частині відмови у стягненні боргу та розподілу витрат, направивши справу на новий розгляд до того ж апеляційного суду. Справа №914/2903/25 від 05/08/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. Предметом спору є правомірність закриття апеляційного провадження за скаргою особи, яка не брала участі у справі, але стверджувала, що рішення суду про поновлення договору оренди землі порушує її права як сервітуарія. 2. Верховний Суд виходив із того, що право на апеляційне оскарження особи, яка не брала участі у справі, виникає лише тоді, коли судове рішення безпосередньо стосується її прав, інтересів чи обов’язків, що має бути очевидним і безумовним. Суд наголосив, що рішення у приватноправовому спорі діє лише між сторонами (inter partes) і не може бути протиставлене третім особам. Апеляційний суд правильно встановив, що оскаржуване рішення стосувалося виключно відносин оренди між позивачем та селищною радою, не містило жодних висновків щодо прав апелянта і не припиняло його право сервітуту. Крім того, Верховний Суд підкреслив, що обов’язок доказування наявності порушеного права лежить на скаржнику, а суд не зобов’язаний самостійно розшукувати докази чи надавати юридичні консультації щодо алгоритму доказування. Відмова апеляційного суду в задоволенні клопотання про відкладення розгляду була визнана правомірною, оскільки це є дискреційним повноваженням суду, а несвоєчасний збір доказів є процесуальним ризиком самої сторони. Таким чином, за відсутності доказів безпосереднього впливу рішення на права апелянта, закриття провадження є законним. 3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду апеляційної інстанції — без змін. Справа №5/79 від 03/08/2026 Предметом цього спору є оскарження бездіяльності органу державної виконавчої служби, який протягом тривалого часу не забезпечив виконання рішення суду 1994 року про виділення земельної ділянки. Верховний Суд при винесенні рішення керувався тим, що виконання судового рішення є невід’ємною складовою права на судовий захист, а його тривале невиконання порушує статтю 6 Конвенції про захист прав людини. Суд наголосив, що державний виконавець наділений достатнім обсягом повноважень для вчинення активних дій, а не лише для формального надсилання повідомлень чи накладення штрафів. Верховний Суд підкреслив, що посилання виконавця на неможливість виконання рішення без участі боржника є безпідставними, оскільки виконавець зобов’язаний вживати всіх передбачених законом заходів для реального відновлення прав стягувача. Також було зазначено, що суд не повинен самоусуватися від оцінки дій виконавця, навіть якщо певні питання належать до дискреційних повноважень останнього. Суд відхилив аргументи виконавчої служби про неможливість виконання, вказавши, що пасивність органу в умовах багаторічного невиконання рішення є протиправною бездіяльністю. Зрештою, Верховний Суд підтвердив, що обов’язковість судового рішення не може ставитися в залежність від волевиявлення боржника, а виконавець має діяти ефективно та своєчасно. Верховний Суд залишив постанову апеляційного суду без змін, визнавши бездіяльність державного виконавця неправомірною та зобов’язавши його вчинити виконавчі дії відповідно до закону. Справа №640/20732/22 від 05/08/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до ваших вимог: 1. **Предмет спору:** Справа стосується правомірності відмови у перегляді судового рішення за нововиявленими обставинами, якими позивач намагався спростувати факт своєї причетності до кримінального правопорушення, що раніше стало підставою для скасування його дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання. 2. **Аргументи суду:** – Верховний Суд наголосив, що інститут перегляду за нововиявленими обставинами не призначений для виправлення судових помилок або переоцінки доказів, а слугує виключно для врахування фактів, які існували на момент розгляду, але були об’єктивно невідомі сторонам. – Суд підкреслив, що позивач не довів неможливість отримання відповіді від правоохоронних органів щодо свого процесуального статусу у кримінальному провадженні під час первинного розгляду справи. – Отримання нового документа (листа від ДБР) після ухвалення рішення суду не є «нововиявленою обставиною», а є лише новим доказом, який не може бути підставою для перегляду справи за статтею 361 КАС України. – Верховний Суд розмежував поняття «нововиявлена обставина» та «нові докази», зазначивши, що процесуальні недоліки або неповне встановлення обставин судом першої інстанції мають виправлятися через апеляційне чи касаційне оскарження, а не через процедуру перегляду за нововиявленими обставинами. – Суд також вказав, що зміна правової позиції або надання додаткових документів не дає права на повторний розгляд спору, якщо ці дані могли бути зібрані раніше. – Відтак, Верховний Суд погодився з апеляційною інстанцією, що підстави для перегляду рішення відсутні, оскільки позивач фактично намагався ініціювати повторний розгляд справи через незгоду з попереднім результатом. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову Шостого апеляційного адміністративного суду — без змін, підтвердивши неможливість перегляду справи за вказаних обставин. Справа №520/23168/24 від 05/08/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. Предметом спору є правомірність звільнення працівника ДСНС зі служби через нібито вчинення ним дисциплінарного проступку, що полягав у відмові від постановки на військовий облік та проходження ВЛК. 2. Верховний Суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій не забезпечили повного та всебічного з’ясування обставин справи, що є критично важливим для таких спорів. Зокрема, суди не встановили, чи видавався щодо позивача конкретний письмовий наказ про виконання мобілізаційних заходів, невиконання якого могло б бути підставою для дисциплінарної відповідальності. Також суд касаційної інстанції наголосив, що звільнення за «несумісність із подальшим проходженням служби» є крайнім заходом, і відповідач не обґрунтував, у чому саме полягає ця несумісність у діях позивача. Крім того, суди не надали оцінки доводам позивача про те, що порушення мобілізаційного законодавства має регулюватися спеціальними нормами (КУпАП), а не дисциплінарним статутом ДСНС без належного наказу керівництва. Верховний Суд підкреслив, що ігнорування судами ключових аргументів сторін є прямим порушенням процесуального закону. У підсумку, висновки нижчих судів були визнані передчасними, оскільки вони не дослідили належним чином склад дисциплінарного проступку. 3. Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Справа №446/1834/24 від 06/08/2026 Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. Предметом спору було встановлення факту проживання жінки та чоловіка однією сім’єю без реєстрації шлюбу для реалізації права на отримання одноразової грошової допомоги у зв’язку зі зникненням безвісти військовослужбовця. 2. Суд виходив із того, що для встановлення такого факту необхідно довести спільне проживання, ведення спільного господарства, наявність спільного бюджету та взаємних прав і обов’язків, притаманних подружжю. У цій справі заявниця надала достатню сукупність доказів: довідку про склад сім’ї, реєстрацію за однією адресою, свідчення сусідів та старости села, спільні фотографії та відмітки у закордонних паспортах про спільні поїздки. Важливим аргументом стало підтвердження того, що військовослужбовець в особовій справі зазначав заявницю як найближчу особу («цивільну дружину»). Апеляційний суд правильно уточнив період проживання, обмеживши його датою розірвання останнього офіційного шлюбу чоловіка, оскільки закон не допускає одночасного перебування у фактичних шлюбних відносинах з іншою особою. Верховний Суд підкреслив, що суди не підміняли державну реєстрацію шлюбу, а лише констатували факт, що має юридичне значення для соціального захисту. Касаційні доводи Міністерства оборони були відхилені, оскільки вони зводилися до спроби переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції. 3. Верховний Суд залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, визнавши їх законними та обґрунтованими. Справа №190/391/22 від 05/08/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу: 1. Предметом спору є визнання за позивачем права на земельну частку (пай) як за колишнім членом колективного сільськогосподарського підприємства (КСП), який був включений до списку на паювання, але не отримав відповідного сертифіката. 2. Верховний Суд, скасовуючи рішення попередніх інстанцій, керувався тим, що право на земельну частку (пай) виникає у особи з моменту отримання КСП державного акта на право колективної власності, за умови включення цієї особи до списку, що додається до такого акта. Суд наголосив, що неотримання сертифіката не припиняє право особи, а лише ускладнює його реалізацію, тому звернення до суду в такому випадку є способом підтвердження вже наявного права. Важливо, що суд чітко розмежував позови про захист порушеного права та позови про підтвердження наявного права, до яких позовна давність не застосовується. Оскільки позивач був включений до списку членів КСП «Лозуватка», його право на пай є беззаперечним. Відтак, суди попередніх інстанцій припустилися помилки, безпідставно застосувавши строки позовної давності до вимог, які спрямовані не на захист, а на підтвердження права. ****: У цьому рішенні Верховний Суд послався на правову позицію Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 червня 2026 року у справі № 530/656/24, яка остаточно закріпила підхід щодо незастосування позовної давності до таких категорій спорів. 3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив нове рішення, яким визнав за позивачем право на земельну частку (пай) розміром 7,63 умовних кадастрових гектарів. Справа №757/64584/17-ц від 06/08/2026 Предметом цього спору є правомірність відмови апеляційного суду у відкритті провадження за скаргою особи, яка пропустила річний преклюзивний строк на оскарження ухвали суду першої інстанції. Верховний Суд при винесенні рішення керувався такими аргументами: 1. Законодавець встановив імперативну норму (ч. 2 ст. 358 ЦПК України), згідно з якою після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення суд зобов’язаний відмовити у відкритті апеляційного провадження, незалежно від поважності причин пропуску строку. 2. Винятком із цього правила є лише випадки, коли особа не була повідомлена про розгляд справи або не була залучена до участі в ній, якщо рішення стосується її прав та обов’язків, або ж наявність обставин непереборної сили. 3. Суд встановив, що ТОВ «Фінансова компанія «Капітал Джірінг» було обізнане про існування судового провадження, оскільки ще у 2021 році подавало заяву про заміну позивача правонаступником, а отже, мало можливість цікавитися рухом справи. 4. Принцип правової визначеності та остаточності судового рішення (res judicata) вимагає від сторін добросовісного користування процесуальними правами та виявляти розумну ініціативу щодо відстеження стану розгляду справи. 5. Оскільки заявник не довів наявності обставин непереборної сили та був обізнаний про спір, посилання на порушення процесуальних прав судом першої інстанції не звільняє його від дотримання встановлених законом строків на оскарження. 6. Верховний Суд підкреслив, що право на доступ до правосуддя не є абсолютним і може бути обмежене, зокрема, встановленням процесуальних строків, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження — без змін. Справа №552/4720/21 від 04/08/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний аналіз: 1. Предметом спору було визначення частки боржника у майні, що перебуває у спільній сумісній власності з колишньою дружиною, для подальшого звернення на неї стягнення в межах виконавчого провадження. 2. Верховний Суд виходив із того, що виконання судового рішення є невід’ємною складовою права на справедливий суд, а приватний виконавець зобов’язаний вживати всіх заходів для примусового стягнення боргу. Суд зазначив, що процедура за статтею 443 ЦПК України застосовується для визначення часток у майні, яке було набуте подружжям під час шлюбу, оскільки діє презумпція рівності часток співвласників. Касатор стверджував про наявність спору про право, проте суди попередніх інстанцій встановили, що майно було набуте саме в період шлюбу, а боржник не надав належних доказів на спростування цього факту. Верховний Суд підкреслив, що за відсутності доказів погашення боргу та з огляду на тривале невиконання рішення, визначення частки боржника є законним способом забезпечення виконання зобов’язань. Також суд вказав, що на стадії касаційного перегляду неможливо приймати нові докази або переоцінювати встановлені судами обставини. В результаті, Верховний Суд підтвердив правильність застосування норм матеріального права щодо режиму спільної сумісної власності подружжя. 3. Верховний Суд залишив ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу боржника — без задоволення. Справа №201/7642/21 від 05/08/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, я проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Дніпровська міська рада намагалася через суд визнати недійсним рішення власного виконавчого комітету, витребувати нерухоме майно з чужого незаконного володіння та скасувати державну реєстрацію права власності на це майно. 2. **Аргументи суду:** – По-перше, суд встановив, що позивач не надав належних доказів того, що спірне приміщення на момент виникнення спору дійсно перебувало у комунальній власності, оскільки адреса об’єкта була відсутня у відповідних переліках комунального майна. – Суд наголосив, що міська рада фактично намагається виправити власні помилки минулого (зокрема, дії свого ж виконавчого комітету) за рахунок добросовісного набувача, що є неприпустимим. – Верховний Суд підкреслив, що втручання держави у право власності особи має бути пропорційним, а ризики помилок, допущених державними органами, повинні нести самі ці органи, а не перекладатися на третіх осіб. – Суд врахував практику Європейського суду з прав людини, зокрема принципи «належного урядування» та «пропорційності», зазначивши, що витребування майна у даному випадку становило б надмірний тягар для набувача. – Також було встановлено, що позивач не довів незаконність дій нотаріуса та не надав переконливих доказів того, що майно вибуло з комунальної власності поза волею власника. – Насамкінець, суд вказав, що доводи скаржника зводяться до незгоди з оцінкою доказів, що виходить за межі повноважень касаційної інстанції, яка не має права переоцінювати фактичні обставини справи. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу Дніпровської міської ради без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін. Справа №725/10196/25 від 06/08/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. **Предмет спору:** Позивач намагався в судовому порядку встановити факт самостійного виховання та утримання ним неповнолітньої доньки, що фактично було спробою отримати підставу для відстрочки від мобілізації. 2. **Аргументи суду:** * Суд наголосив, що право на апеляційне оскарження мають органи військового управління (ТЦК та СП), оскільки рішення суду першої інстанції безпосередньо впливає на виконання громадянами військового обов’язку та стосується інтересів держави. * Верховний Суд підкреслив, що сімейні права та обов’язки є невідчужуваними, тому їх припинення або обмеження можливе лише у випадках, прямо передбачених законом (наприклад, позбавлення батьківських прав або смерть одного з батьків), а не просто за домовленістю сторін. * Суд встановив, що укладений між батьками нотаріальний договір про визначення місця проживання дитини не свідчить про ухилення матері від виховання, а лише фіксує поточний стан речей, де обидва батьки зберігають свої обов’язки. * Було зроблено висновок, що позивач зловживає приватно-правовим інструментарієм, намагаючись використати цивільний позов для створення преюдиційних обставин у публічно-правових відносинах (мобілізації). * Оскільки мати дитини не відмовлялася від виконання своїх обов’язків, а спір щодо місця проживання дитини фактично був відсутній, суд не вбачав підстав для задоволення позову. * Суд зазначив, що відсутність порушеного, невизнаного або оспореного права є самостійною підставою для відмови в позові. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу позивача без задоволення, а постанову апеляційного суду, якою було відмовлено у задоволенні позову, — без змін. Справа №154/4151/21 від 04/08/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Позивач намагався в судовому порядку зобов’язати Квартирно-експлуатаційний відділ (КЕВ) ініціювати процедуру виключення займаної ним службової квартири з числа службового житла для подальшої приватизації. 2. **Аргументи суду:** – Верховний Суд підкреслив, що статус службового житла прямо забороняє його приватизацію згідно із Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду». – Суд чітко розмежував поняття права на житло та права на отримання конкретного приміщення у власність, зазначивши, що чинне законодавство не містить імперативного обов’язку роботодавця змінювати статус службового житла на вимогу працівника. – Виключення житла з числа службових є дискреційним повноваженням (правом, а не обов’язком) власника або уповноваженого органу, а не безумовним правом мешканця. – Сам факт тривалого проживання у службовій квартирі або звільнення за скороченням штату не створює автоматичних підстав для зміни статусу приміщення. – Суд також врахував, що позивач не довів факту порушення його прав, оскільки відповідач не вчиняв дій щодо його виселення. – Позиція суду ґрунтується на сталому підході, згідно з яким відсутність потреби у використанні житла як службового не означає автоматичного виникнення у мешканця права на приватизацію. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду, якою було відмовлено в позові, — без змін. Справа №910/13880/25 від 22/07/2026 Предметом цього спору є зобов’язання постачальника замінити акумуляторну батарею неналежної якості та стягнення з нього неустойки за порушення строків такої заміни. Верховний Суд скасував рішення попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд, керуючись необхідністю дотримання принципів змагальності та повноти судового розгляду. Суд встановив, що суди першої та апеляційної інстанцій безпідставно відмовили відповідачу у призначенні експертизи, яка була критично важливою для встановлення причин виходу батареї з ладу. Верховний Суд наголосив, що суди не надали належної оцінки аргументам відповідача щодо можливого порушення позивачем правил експлуатації обладнання, а також ігноруванню позивачем запитів на проведення незалежного огляду. Оскільки відповідач не мав фізичного доступу до акумулятора, встановленого на тепловозі, посилання судів на неможливість проведення експертизи через відсутність у відповідача об’єкта дослідження визнано необґрунтованими. Суд підкреслив, що рішення не може ґрунтуватися виключно на доказах позивача, якщо інша сторона надала обґрунтовані заперечення, які потребують перевірки спеціальними знаннями. Таким чином, суди не забезпечили всебічного з’ясування обставин справи, що є порушенням процесуального закону. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Справа №910/2878/25 від 04/08/2026 Вітаю. Як фахівець із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу: **1. Предмет спору** Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення збитків у розмірі понад 8,2 млн грн, спричинених погіршенням якісних показників зерна кукурудзи та його нестачею під час зберігання на елеваторі відповідача. **2. Аргументи суду** Суд дійшов висновку, що позивач не довів наявності повного складу цивільного правопорушення, необхідного для стягнення збитків, а саме — протиправної поведінки зберігача та причинного зв’язку між діями відповідача і виниклими збитками. Ключовим моментом стало недотримання позивачем вимог статті 959 Цивільного кодексу України щодо строків повідомлення про пошкодження товару, оскільки претензії були висунуті із значним запізненням. Суд зазначив, що відбір проб зерна, проведений сюрвеєрською компанією, не є тотожним процедурі спільного огляду та перевірки якості, передбаченій договором та Положенням №136. Також позивач не надав доказів належного зберігання відібраних проб протягом тривалого часу до моменту їх лабораторного дослідження, що ставить під сумнів достовірність результатів експертизи. Щодо вимоги про стягнення вартості нестачі зерна, суд вказав на відсутність доказів того, що позивач звертався з вимогою про повернення залишку зерна або що відповідач відмовив у його видачі. Відтак, суди попередніх інстанцій правомірно відмовили у задоволенні позову через недоведеність обставин, на які посилався позивач. **3. Рішення суду** Верховний Суд залишив рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу позивача — без задоволення. Справа №911/21/21 від 05/08/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору: 1. **Предмет спору:** Оскарження ухвали суду першої інстанції та постанови апеляційного суду щодо відмови у перегляді рішення у справі про стягнення коштів за нововиявленими обставинами через пропуск заявником трирічного строку. 2. **Аргументи суду:** – Верховний Суд наголосив, що трирічний строк, встановлений частиною 2 статті 321 ГПК України для подання заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, є преклюзивним (припиняючим). – Це означає, що після спливу цього строку право на вчинення такої процесуальної дії припиняється автоматично, незалежно від поважності причин його пропуску, включно з обставинами воєнного стану. – Суд підкреслив важливість принципу *res judicata* та юридичної визначеності, які вимагають поваги до остаточних судових рішень і унеможливлюють їх безкінечний перегляд. – Верховний Суд вказав на процесуальну помилку судів попередніх інстанцій: замість відмови у задоволенні заяви по суті, суди повинні були застосувати статтю 118 ГПК України та залишити заяву без розгляду через пропуск строку. – Суд відхилив посилання скаржника на практику Верховного Суду, зазначивши, що у наведених скаржником справах питання пропуску саме трирічного присічного строку не поставало. – Також було підтверджено, що постанови Пленуму Вищого господарського суду України не є джерелом правозастосовчої практики, що має пріоритет над нормами ГПК України. – У підсумку, Верховний Суд виправив процесуальну помилку нижчих інстанцій, змінивши формулювання результативної частини рішення на «залишення заяви без розгляду». 3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасував рішення судів попередніх інстанцій у частині відмови у задоволенні заяви та залишив заяву про перегляд рішення за нововиявленими обставинами без розгляду. Справа №902/848/19 від 05/08/2026 Предметом цього спору є правомірність залишення судами без розгляду заяви стягувача про зобов’язання боржника подати звіт про виконання судового рішення через повторне звернення з аналогічними вимогами. Верховний Суд підтримав позицію судів попередніх інстанцій, які кваліфікували дії ТОВ «Мур» як зловживання процесуальними правами. Суд наголосив, що згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України, подання заяви з питань, які вже були вирішені судом за відсутності нових обставин, є неприпустимим. Колегія суддів зазначила, що процесуальні права мають використовуватися добросовісно, а не для затягування процесу чи створення перешкод. Оскільки заявник фактично намагався повторно ініціювати розгляд питання, щодо якого вже існувало судове рішення, що набрало законної сили, суди мали повне право залишити таку заяву без розгляду. Верховний Суд підкреслив, що не має повноважень переглядати по суті відмову у встановленні судового контролю, а тому обмежився перевіркою дотримання процесуальних норм щодо зловживання правами. У підсумку суд дійшов висновку, що оскаржувані рішення є законними, а доводи скаржника про порушення його прав не знайшли підтвердження. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду — без змін. Справа №905/775/25 від 04/08/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу: **1. Предмет спору:** Предметом спору є стягнення з Російської Федерації майнової шкоди (збитків) у розмірі понад 2,8 млрд грн, завданої ліквідованому банку внаслідок збройної агресії, що призвела до знецінення активів банку на тимчасово окупованих територіях. **2. Аргументи суду:** * Верховний Суд підтвердив, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб має право звертатися з таким позовом від імені та в інтересах банку, що перебуває у стані ліквідації, спростувавши висновки нижчих інстанцій про неможливість такого представництва. * Суд наголосив, що Російська Федерація не користується судовим імунітетом у справах про відшкодування шкоди, завданої збройною агресією, оскільки такі дії є грубим порушенням міжнародного права та суверенітету України. * Колегія суддів вказала на неправильний розподіл тягаря доказування: суди попередніх інстанцій помилково зосередилися на оцінці дій самого Фонду, тоді як за деліктними зобов’язаннями діє презумпція вини заподіювача шкоди. * Суд зазначив, що протиправність дій РФ є загальновідомим фактом, тому позивачу не потрібно доводити цей аспект, а відповідач, своєю чергою, не довів відсутність своєї вини у завданні збитків. * Верховний Суд розкритикував суди за те, що вони відмовили у позові лише через нібито недоведеність розміру збитків, не скориставшись при цьому своїм правом призначити експертизу з власної ініціативи для встановлення реального розміру шкоди. * Рішення судів попередніх інстанцій визнано передчасними та такими, що не відповідають вимогам повноти та всебічності дослідження обставин справи, що унеможливило правильне вирішення спору. **3. Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу Фонду, скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до Господарського суду Донецької області. Справа №916/3185/24 від 06/08/2026 1. Предметом спору є стягнення заборгованості у розмірі понад 10,6 млн грн за первісним позовом державного підприємства та повернення попередньої оплати за зустрічним позовом товариства. 2. Верховний Суд прийшов до висновку, що під час розгляду справи в апеляційній інстанції були допущені процесуальні порушення, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору. Суд касаційної інстанції вказав на необхідність більш ретельного дослідження доказів, поданих сторонами, та надання їм належної правової оцінки в контексті договірних зобов’язань між портом та контрагентом. Зокрема, було наголошено на важливості дотримання принципу повноти та всебічності дослідження матеріалів справи, чого не було забезпечено апеляційним судом. Оскільки касаційний суд не має повноважень самостійно встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені раніше, він позбавлений можливості ухвалити нове рішення по суті. Відтак, для усунення виявлених недоліків та забезпечення права сторін на справедливий розгляд, справу необхідно повернути на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Такий підхід відповідає вимогам Господарського процесуального кодексу України щодо забезпечення ефективного судового захисту. 3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасував постанову апеляційного суду в частині відмови у первісному позові та направив справу на новий розгляд до Південно-західного апеляційного господарського суду. Справа №913/321/23 від 05/08/2026 Вітаю. Як фахівець із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір: 1. Предметом спору є вимога прокурора визнати недійсним договір про закупівлю медичних матеріалів та застосувати наслідки недійсності правочину через те, що переможець торгів приховав факт притягнення до відповідальності за антиконкурентні узгоджені дії. 2. Суд керувався тим, що для застосування наслідків недійсності правочину за частиною 3 статті 228 Цивільного кодексу України (як правочину, що суперечить інтересам держави) недостатньо самого лише факту порушення процедури закупівлі. Суд наголосив, що антиконкурентна поведінка учасника не завжди автоматично означає наявність умислу сторін на завдання шкоди інтересам держави. Важливою умовою є наявність доказів того, що держава понесла реальні збитки або отримала товар неналежної якості, чого в цій справі прокурор не довів. Також суд врахував, що договір був повністю виконаний, товар поставлений, а ціна не була завищеною, тому застосування конфіскаційних санкцій було б непропорційним втручанням у право власності. Суд підкреслив, що стаття 228 ЦК України має застосовуватися лише у виключних випадках, наприклад, при наявності обвинувального вироку суду або доведених значних збитків. Оскільки прокурор не надав доказів умислу сторін на шкоду державі, підстави для визнання договору недійсним відсутні. 3. Верховний Суд закрив касаційне провадження в частині питання про застосування статті 228 ЦК України, оскільки вже існує стала практика Верховного Суду з цього питання, а в іншій частині залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, відмовивши прокурору в задоволенні скарги. Справа №120/17490/24 від 05/08/2026 Предметом цього спору є питання правомірності стягнення з військової частини судових витрат (судового збору та витрат на професійну правничу допомогу) після того, як відповідач самостійно скасував оскаржувану постанову про заборону в’їзду в Україну, що стало підставою для закриття провадження у справі. Верховний Суд при винесенні рішення керувався такими аргументами: 1. Суд підтвердив, що згідно зі статтею 140 КАС України, якщо позивач відмовляється від позову внаслідок його задоволення відповідачем після відкриття провадження, витрати на правничу допомогу та судовий збір підлягають стягненню з відповідача. 2. Суд зазначив, що добровільне скасування відповідачем спірного рішення після подання позову фактично є задоволенням вимог позивача, що створює правові підстави для відшкодування витрат. 3. Верховний Суд наголосив, що при розподілі витрат на правничу допомогу суд має право зменшувати їх розмір, якщо вони є неспівмірними зі складністю справи, обсягом виконаних робіт та часом, витраченим адвокатом. 4. У цій справі суди попередніх інстанцій обґрунтовано зменшили суму витрат на правову допомогу до 3000 грн, керуючись критеріями розумності та реальності таких витрат. 5. Суд касаційної інстанції відхилив доводи скаржника про неправильну кваліфікацію підстав закриття провадження, оскільки ці питання не були предметом апеляційного оскарження. 6. Верховний Суд підкреслив, що не має права переоцінювати докази або встановлювати нові обставини, які не були предметом розгляду в судах нижчих інстанцій. 7. Зрештою, Суд дійшов висновку, що оскаржувані рішення ухвалені з дотриманням норм процесуального права, а доводи скаржника не спростовують правомірності стягнення витрат. Верховний Суд залишив ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу військової частини — без задоволення. Справа №947/39753/21 від 06/08/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. Предметом спору є вимога спадкоємців про припинення іпотеки нерухомого майна у зв’язку з нібито пропуском кредитором преклюзивних строків пред’явлення вимог до спадкоємців боржника. 2. Суд керувався тим, що іпотека має похідний характер від основного зобов’язання, проте смерть іпотекодавця чи боржника не є автоматичною підставою для її припинення. Ключовим аргументом стало те, що банк своєчасно звернувся до нотаріуса із заявою кредитора до спадкоємців, чим дотримався преклюзивних строків, встановлених статтею 1281 ЦК України. Суд підкреслив, що пропуск позовної давності (який мав місце в попередніх справах) не припиняє саме кредитне зобов’язання, а лише позбавляє кредитора права на примусовий судовий захист. Також суд врахував правову позицію Великої Палати Верховного Суду, згідно з якою іпотека залишається чинною для спадкоємця, який набуває статусу іпотекодавця. Оскільки основне зобов’язання не було припинене, підстави для припинення іпотеки відсутні. Відтак, апеляційний суд правомірно скасував рішення першої інстанції, яке базувалося на помилковому висновку про припинення зобов’язань. 3. Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду, якою у задоволенні позову спадкоємців про припинення іпотеки було відмовлено. Справа №902/363/24 від 05/08/2026 Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір: 1. Предметом спору є вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених відповідачем під час розгляду справи у суді касаційної інстанції. 2. Суд при винесенні рішення керувався принципом відшкодування судових витрат стороні, на користь якої було ухвалено рішення, що є однією з ключових засад господарського судочинства. Верховний Суд підтвердив свою правову позицію про те, що навіть у разі закриття касаційного провадження, витрати на правничу допомогу мають бути покладені на сторону, яка подала необґрунтовану скаргу. Суд перевірив надані докази: договір про надання допомоги, додаткову угоду, акт приймання-передачі послуг та детальний опис виконаних робіт. Було встановлено, що адвокат дійсно готував відзив на касаційну скаргу та брав участь у судових засіданнях. Суд дійшов висновку, що заявлена сума у 20 000 грн є співмірною зі складністю справи та обсягом наданих послуг. Оскільки інша сторона не надала клопотання про зменшення розміру витрат та не довела їх неспівмірність, суд визнав їх обґрунтованими та такими, що підлягають стягненню. 3. Суд задовольнив заяву ОСОБА_1 та стягнув з ОСОБА_2 на його користь 20 000 грн витрат на професійну правничу допомогу. Справа №205/10470/23 від 05/08/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий та професійний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Дніпровська міська рада звернулася до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою комунальної власності шляхом знесення самочинно збудованого об’єкта нерухомості та скасування державної реєстрації права власності на нього. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що державна реєстрація права власності на самочинне будівництво не змінює його правового статусу як такого, що збудоване з порушенням закону, і не легалізує його автоматично. Суд підкреслив, що право власності на земельну ділянку є первинним, а забудова на ній без відповідних дозволів та прав на землю є самочинною, що дає власнику землі право вимагати її звільнення. Касаційна інстанція вказала, що суди попередніх інстанцій помилково зосередилися лише на формальній наявності записів у реєстрах, проігнорувавши відсутність законних підстав для виникнення права власності на об’єкт у первісного забудовника. Також суд звернув увагу на те, що попередня судова справа щодо цього ж об’єкта мала бути врахована при оцінці добросовісності набувачів майна. Суди не надали належної оцінки тому, чи знали наступні власники про спірний статус будівлі, що є критично важливим для вирішення питання про захист права власності територіальної громади. У підсумку, Верховний Суд визнав висновки апеляції передчасними через неповне дослідження обставин справи та порушення норм процесуального права. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Справа №158/3496/25 від 06/08/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору: 1. **Предмет спору:** Заявник звернувся до суду з вимогою оголосити померлим його батька-військовослужбовця, який зник безвісти під час виконання бойового завдання на території активних бойових дій. 2. **Аргументи суду:** Суд керувався тим, що згідно з чинним законодавством та правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, оголошення особи померлою в умовах воєнних дій має суворі часові обмеження для запобігання передчасним рішенням. Суд підкреслив, що поняття «воєнні дії» та «воєнний стан» не є тотожними, тому відсутність воєнного стану не є підставою для автоматичного застосування скорочених строків. Оскільки місце зникнення військовослужбовця на момент розгляду справи офіційно перебувало в зоні активних бойових дій, суд визнав неможливим встановити факт смерті з достатнім ступенем вірогідності. Суд зазначив, що спеціальні строки (два роки після закінчення бойових дій або шість місяців у виняткових випадках) встановлені як запобіжник, щоб уникнути помилкових рішень, коли особа може перебувати в полоні або бути живою. Аргументи заявника про наявність цифрових доказів загибелі були відхилені, оскільки вони не спростовують правову невизначеність, притаманну територіям, де тривають активні зіткнення. Таким чином, суд дійшов висновку, що заява є передчасною, оскільки на даному етапі неможливо виключити інші варіанти розвитку подій, окрім смерті. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні заяви — без змін. Справа №398/4257/25 від 05/08/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору: 1. Предметом спору є законність звільнення вчителя у зв’язку із закінченням строку дії трудового договору та вимога про поновлення на роботі й відшкодування моральної шкоди. 2. Верховний Суд керувався тим, що трудовий договір був укладений на визначений строк за добровільною згодою сторін, що відповідає вимогам статті 23 КЗпП України. Суд зазначив, що після закінчення строку дії такого договору роботодавець має право припинити трудові відносини на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України без додаткового повідомлення працівника. Важливим аргументом стало те, що позивачка не належала до категорії осіб, щодо яких норми про строкові договори були визнані неконституційними (пенсіонери за віком), тому на неї поширюються загальні правила договірної свободи. Суд також підкреслив, що обов’язок інформування про вакансії не виникає у разі правомірного припинення строкового договору, оскільки волевиявлення сторін на завершення співпраці було зафіксоване ще під час підписання контракту. Посилання позивачки на практику Верховного Суду щодо інших справ було відхилено, оскільки ті справи стосувалися специфічних правовідносин із педагогами-пенсіонерами, що не є релевантним для даного випадку. Відтак, підстави для поновлення на роботі та стягнення моральної шкоди відсутні, оскільки порушень трудових прав з боку роботодавця не встановлено. 3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду, якою було відмовлено у позові, — без змін. Справа №686/3758/21 від 04/08/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір справи: 1. **Предмет спору:** Спір стосується стягнення боргу за договором позики та зустрічних вимог про повернення коштів, які заявник вважав безпідставно отриманими або сплаченими в рахунок чужого боргу. 2. **Аргументи суду:** * Суд встановив, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 існував договір позики, підтверджений розпискою, і ОСОБА_2 не виконав зобов’язання з повернення коштів. * Щодо зустрічного позову, суд з’ясував, що ОСОБА_3 сам мав перед ОСОБА_1 окремий борг у розмірі 820 000 грн, підтверджений іншою розпискою, тому перерахування коштів на її рахунок було виконанням його власного зобов’язання, а не боргу ОСОБА_2. * Суд наголосив, що для заміни боржника (переведення боргу) необхідна згода кредитора, якої у цій справі не було, а докази не підтверджують, що платежі ОСОБА_3 здійснювалися саме як виконання зобов’язань ОСОБА_2. * Верховний Суд підкреслив, що встановлення обставин справи та оцінка доказів є виключною прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, і касаційний суд не має повноважень переоцінювати їх. * Аргументи заявника про неврахування висновків Верховного Суду були відхилені, оскільки фактичні обставини у наведених ним справах суттєво відрізнялися від обставин цього спору. * В результаті суд дійшов висновку, що зустрічний позов є необґрунтованим, оскільки заявник не довів наявності правових підстав для стягнення коштів з відповідачів. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін. Справа №560/5986/25 від 05/08/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. **Предмет спору:** Оскарження рішення Міністерства оборони України про повернення на доопрацювання документів позивачки, яка претендувала на отримання одноразової грошової допомоги у зв’язку із загибеллю військовослужбовця, з яким вона проживала однією сім’єю без реєстрації шлюбу. 2. **Аргументи суду:** – Суд наголосив, що право на отримання одноразової грошової допомоги виникає виключно в момент загибелі військовослужбовця, тому до спірних правовідносин застосовується законодавство, чинне саме на дату цієї події. – На момент смерті військовослужбовця закон не передбачав такої категорії отримувачів, як «особи, що проживали однією сім’єю без реєстрації шлюбу», тому розширене тлумачення цього поняття судами попередніх інстанцій було помилковим. – Верховний Суд підкреслив, що зміни до законодавства, які згодом включили фактичних дружин/чоловіків до переліку отримувачів, не мають зворотної дії в часі та не можуть поширюватися на випадки, що сталися раніше. – Суд зазначив, що судове рішення про встановлення факту проживання однією сім’єю має значення для цивільних відносин, але не створює автоматичного права на отримання спеціальної соціальної виплати, якщо особа не відповідає критеріям, визначеним спеціальним законом на момент смерті годувальника. – Було підкреслено, що дотримання принципу правової визначеності та стабільності бюджетних зобов’язань держави вимагає чіткого дотримання суб’єктного складу отримувачів, визначеного законом на дату виникнення права. – Відтак, дії Міноборони щодо повернення документів на доопрацювання для підтвердження статусу утриманця (що є законною підставою для виплати) визнано правомірними. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалив нове рішення, яким повністю відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1. Справа №372/168/22 від 05/08/2026 Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, я проаналізував надане судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Предметом касаційного перегляду є правомірність відмови апеляційного суду у відкритті провадження за скаргою відповідача, поданою після спливу річного преклюзивного строку з дня ухвалення рішення суду першої інстанції у справі про захист ділової репутації. 2. **Аргументи суду:** * Суд наголосив на імперативності норми частини 2 статті 358 ЦПК України, яка забороняє відкривати апеляційне провадження, якщо скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту рішення, незалежно від поважності причин пропуску строку. * Винятком із цього правила є лише випадки, коли особа не була повідомлена про розгляд справи або пропуск стався внаслідок дії обставин непереборної сили. * Верховний Суд встановив, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи в суді першої інстанції, оскільки суд вживав усіх передбачених законом заходів для його виклику, включаючи направлення повісток за відомими адресами та публікацію оголошень на офіційному веб-сайті судової влади. * Суд відхилив доводи скаржника про неналежне повідомлення, зазначивши, що відповідач мав самостійно цікавитися станом провадження, а його посилання на неотримання повісток не спростовує факту виконання судом обов’язку щодо належного виклику. * Колегія суддів підкреслила, що право на доступ до правосуддя не є абсолютним і не може бути використане для зловживання процесуальними правами з метою перегляду остаточних рішень поза межами встановлених законом строків. * Верховний Суд підтвердив, що апеляційний суд правильно застосував процесуальні норми, оскільки матеріали справи не містили доказів непереборної сили, які б дозволили відступити від річного обмеження на оскарження. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження — без змін. Справа №908/1552/24(908/3669/25) від 05/08/2026 Ось детальний аналіз судового рішення: 1. Предметом спору є заява третьої особи про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу, понесених під час розгляду справи в суді касаційної інстанції. 2. Суд керувався тим, що згідно з Господарським процесуальним кодексом України, витрати на правничу допомогу підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи, незалежно від того, чи були вони вже фактично сплачені, чи лише підлягають оплаті. Верховний Суд підтвердив, що докази надання послуг (Звіт, Акт, рахунок) були датовані після ухвалення постанови по суті спору, тому їх подання разом із заявою про розподіл витрат є обґрунтованим і не порушує процесуальних строків. Суд перевірив реальність наданих послуг, їх обсяг (10 годин роботи) та відповідність критеріям розумності, співмірності та пропорційності до складності справи. При цьому суд відхилив аргументи АТ «Банк Альянс» щодо непов’язаності спору з господарською діяльністю третьої особи, оскільки представництво інтересів у суді є законним видом адвокатської діяльності. Верховний Суд також врахував, що третя особа брала активну участь у процесі, а витрати на адвоката є підтвердженими та необхідними для захисту прав клієнта. В результаті суд дійшов висновку, що заявлена сума у 20 000 грн є обґрунтованою та підлягає стягненню з відповідача, який програв касаційний розгляд. 3. Суд ухвалив задовольнити заяву ТОВ «Люкс Країна» та стягнути з АТ «Банк Альянс» 20 000 грн витрат на професійну правничу допомогу. Справа №905/738/23 від 04/08/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вашого інтерв’ю: 1. **Предмет спору:** Предметом спору є питання розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених приватним виконавцем у зв’язку з розглядом скарги на його бездіяльність, яку суд апеляційної інстанції залишив без розгляду. 2. **Аргументи суду:** – Верховний Суд наголосив, що при вирішенні питання про відшкодування витрат на правничу допомогу в разі залишення скарги без розгляду, суд має керуватися частиною 5 статті 130 ГПК України, яка вимагає встановлення факту «необґрунтованості дій» заявника. – Суд підкреслив, що сам по собі факт залишення скарги без розгляду (наприклад, через пропуск строку) не є автоматичною підставою для стягнення витрат з особи, яка її подала. – Апеляційний суд при новому розгляді припустився помилки, підмінивши критерій «необґрунтованості дій» (наявність зловживання правом, затягування процесу) простим фактом наявності витрат у виконавця. – Верховний Суд зазначив, що апеляційний суд сам визнав звернення зі скаргою реалізацією законного права, що виключає наявність недобросовісності чи необґрунтованості в діях скаржника. – Оскільки апеляційний суд не встановив жодних ознак зловживання процесуальними правами, у нього не було правових підстав для покладення витрат на боржника. – Щодо касаційної скарги виконавця, суд вказав, що той не навів належного обґрунтування для відступу від усталеної практики Верховного Суду, тому його вимоги є безпідставними. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу «Донецькоблгазу», скасував додаткову постанову апеляційного суду та ухвалив нове рішення про відмову в задоволенні заяви приватного виконавця про стягнення витрат на правничу допомогу. Справа №520/3107/26 від 05/08/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вас: 1. **Предмет спору:** Оскарження правомірності залишення судом без розгляду позову про зарахування періоду служби в податковій міліції до стажу служби в Державному бюро розслідувань через пропуск позивачем строку звернення до суду. 2. **Аргументи суду:** – Суд наголосив, що строк звернення до суду є інструментом забезпечення правової визначеності, який дисциплінує учасників відносин та запобігає безстроковому оскарженню дій суб’єктів владних повноважень. – Верховний Суд підтвердив, що перебіг тримісячного строку розпочався з моменту, коли позивач ознайомився з наказом про звільнення, де був зафіксований обчислений стаж служби. – Суд відхилив доводи позивача про те, що звернення із запитами до відповідача є поважною причиною для поновлення строку, оскільки такі дії не переривають і не зупиняють перебіг процесуального строку. – Було встановлено, що позивач звернувся із запитами лише в останній день тримісячного строку, не довівши наявності об’єктивних перешкод для більш раннього звернення до суду. – Суд зазначив, що штучне продовження строку шляхом ініціювання запитів наприкінці встановленого законом періоду нівелює саму суть інституту строків звернення до суду. – Щодо посилання на рішення Конституційного Суду України № 1-р/2025, суд вказав на відсутність зворотної дії цього рішення в часі, тому воно не поширюється на правовідносини, що виникли до його ухвалення. – У підсумку, суд констатував, що позивач не навів доказів існування об’єктивно непереборних обставин, які б завадили йому вчасно звернутися за захистом своїх прав. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду — без змін. Справа №520/31735/25 від 05/08/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Визначення належної юрисдикції суду для розгляду позову керівника підприємства про скасування наказу про його відсторонення від посади та стягнення грошових виплат. 2. **Аргументи суду:** * Суд наголосив, що ключовим критерієм розмежування юрисдикції є суть спірних правовідносин, а не лише участь у них суб’єкта владних повноважень. * Відносини між керівником та органом управління підприємством, що базуються на реалізації корпоративних прав, мають корпоративний, а не публічно-правовий характер. * Верховний Суд підкреслив, що навіть якщо підприємство належить державі або має стратегічне значення, це не перетворює трудові відносини з його керівником на «публічну службу». * Посилання позивача на Закон України «Про державну службу» є безпідставним, оскільки цей закон прямо виключає працівників державних підприємств зі сфери свого регулювання. * Суд вказав, що відсторонення керівника на підставі ст. 99 Цивільного кодексу України є елементом корпоративного управління, а не владним управлінським рішенням. * Похідні вимоги про виплату заробітної плати та відшкодування шкоди не змінюють корпоративної природи основного спору, тому вони також не підлягають розгляду в адміністративному суді. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про відмову у відкритті адміністративного провадження — без змін, підтвердивши, що спір має розглядатися в порядку господарського судочинства. Справа №675/933/23 від 04/08/2026 Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. **Предмет спору:** Кримінальне провадження щодо обвинувачення службових осіб виправної колонії у розтраті державних коштів (ч. 3 ст. 191 КК України) під час закупівлі охоронного обладнання, яке було оплачене, але поставлене із затримкою. 2. **Аргументи суду:** – Суд встановив, що бюджетні кошти були використані за цільовим призначенням, оскільки обладнання зрештою було поставлене, змонтоване та введене в експлуатацію. – Ключовим фактором для виправдання стала відсутність у діях обвинувачених корисливого мотиву та мети, які є обов’язковими елементами складу злочину, передбаченого ст. 191 КК України. – Суд визнав, що затримка поставки обладнання була зумовлена об’єктивними причинами (відсутністю комплектуючих), а не злочинним умислом посадових осіб на розтрату. – Факт підписання документів до фактичного отримання товару, хоч і є порушенням умов договору, сам по собі не доводить наявності умислу на привласнення чи розтрату майна. – Суд підкреслив, що обов’язок доведення вини «поза розумним сумнівом» лежить на стороні обвинувачення, яка не надала достатніх доказів змови чи особистої зацікавленості обвинувачених. – Також було зазначено, що відсутність претензійно-позовної роботи з боку колонії в конкретний період не є доказом вчинення злочину. – Верховний Суд погодився з висновками апеляції, що доводи прокурора про наявність збитків не підтвердилися, оскільки майно було отримано державою в повному обсязі. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу прокурора — без задоволення, підтвердивши законність виправдувального вироку. Справа №211/1645/25 від 03/08/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Позивач намагався оскаржити дії відокремленого підрозділу (філії) юридичної особи, пред’явивши позов безпосередньо до цієї філії як до відповідача. 2. **Аргументи суду:** Суд виходив з того, що філії та представництва не є юридичними особами, а отже, не мають цивільної процесуальної дієздатності. Оскільки такий підрозділ не може бути самостійним учасником судового процесу, позов, поданий до нього, не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Суд наголосив, що процесуальні права та обов’язки в суді мають лише фізичні або юридичні особи. Позивач помилково обрав неналежного відповідача, при цьому він не звертався до суду з клопотанням про заміну неналежного відповідача на належного (саму юридичну особу). Верховний Суд підтвердив, що закриття провадження у таких випадках є законним, оскільки спір неможливо вирішити за відсутності належної сторони. Також суд зазначив, що позивач уже має іншу справу в суді, де відповідачем виступає саме юридична особа, що підтверджує відсутність порушення його права на доступ до правосуддя. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду про закриття провадження у справі без змін, а касаційну скаргу позивача — без задоволення. Справа №2-1938/07 від 05/08/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. Предметом спору є правомірність надання судом додаткового строку для прийняття спадщини та можливість оскарження цього рішення особою, яка не брала участі у справі, але вважає, що її права були порушені. 2. Верховний Суд керувався тим, що процесуальне законодавство чітко розмежовує порядок дій апеляційного суду залежно від того, чи зачіпає рішення суду першої інстанції права особи, яка подала апеляційну скаргу. Якщо апеляційний суд встановлює, що оскаржуване рішення не вирішувало питання про права, свободи чи обов’язки заявника, він зобов’язаний закрити апеляційне провадження, а не переглядати справу по суті. У даному випадку апеляційний суд припустився процесуальної помилки: він фактично визнав, що права заявниці не були порушені, проте замість закриття провадження розглянув справу по суті та залишив рішення місцевого суду без змін. Верховний Суд наголосив, що перегляд справи по суті за відсутності порушення прав заявника є порушенням норм процесуального права. Оскільки апеляційний суд не виконав вимогу щодо закриття провадження у разі відсутності впливу на права особи, це стало підставою для скасування його постанови. Суд касаційної інстанції також звернув увагу на необхідність дотримання єдності судової практики, посилаючись на аналогічні висновки щодо процесуального порядку розгляду скарг осіб, які не брали участі у справі. 3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для виправлення процесуальних порушень. Справа №213/2353/23 від 04/08/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Позивачка намагалася в судовому порядку визнати себе членом сім’ї померлого наймача, щоб отримати право користування його квартирою та укласти договір найму житлового приміщення. 2. **Аргументи суду:** – Суд встановив, що позивачка не надала належних доказів свого постійного проживання у спірній квартирі разом із померлим братом. – Ключовим фактором стало те, що позивачка протягом тривалого часу була зареєстрована за іншою адресою, де фактично і проживала. – Свідки, допитані в суді, не підтвердили факт спільного ведення господарства, а свідок, яка мала підтвердити акт фактичного проживання, відмовилася від своїх свідчень. – Суд зазначив, що сам померлий наймач за життя не вчинив жодних юридичних дій для офіційного вселення сестри у квартиру. – Посилання позивачки на вимушений виїзд за кордон через війну суд відхилив, оскільки вона не довела, що проживала у цій квартирі до моменту виїзду. – Верховний Суд підкреслив, що право користування житлом виникає лише за умови постійного проживання, чого в даному випадку доведено не було. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, відмовивши позивачці у задоволенні позовних вимог. Справа №760/9123/24 від 05/08/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до ваших вимог: 1. **Предмет спору:** Справа стосується оскарження звільнення директора навчально-наукового інституту з посади та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд підтвердив правильність розрахунку середнього заробітку, проведеного апеляційною інстанцією, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи (жовтень-листопад 2023 року). Суд наголосив, що згідно з Порядком № 100, розрахунковим періодом є саме два календарні місяці, а не два «повністю відпрацьовані» місяці, як помилково стверджував позивач. У випадках, коли працівник у ці місяці працював неповний час (через хворобу чи інші причини), середня заробітна плата обчислюється за фактично відпрацьовані дні. Суд зазначив, що практика касаційної інстанції щодо застосування пункту 2 Порядку № 100 є сталою та послідовною. Також було враховано, що премії, які отримував позивач, мали щомісячний характер, тому вони правомірно були включені до розрахунку середнього заробітку. В результаті, суд дійшов висновку, що апеляційна інстанція правильно застосувала норми матеріального права та не допустила порушень процесуального закону. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а постанову Київського апеляційного суду — без змін. Справа №758/11735/24 від 05/08/2026 Ось детальний аналіз судового рішення: 1. Предметом спору є вирішення питання про розподіл судових витрат (стягнення судового збору) після ухвалення Верховним Судом постанови, якою було скасовано попередні рішення судів та відмовлено у задоволенні позову про відшкодування майнової шкоди. 2. Суд керувався тим, що при ухваленні постанови по суті спору питання розподілу судових витрат було помилково залишено без вирішення, що вимагає прийняття додаткового рішення. Верховний Суд наголосив, що згідно з нормами ЦПК України, у разі скасування рішень судів попередніх інстанцій та ухвалення нового рішення про відмову в позові, всі понесені відповідачем витрати на судовий збір мають бути покладені на позивача. Суд відхилив доводи позивача щодо надмірності сплаченого відповідачем судового збору, оскільки на момент вчинення процесуальних дій відповідні обмеження розміру збору, на які посилався позивач, не були чинними. Колегія суддів підкреслила, що відшкодування судових витрат є невід’ємною складовою справедливого судового процесу. Відтак, суд дійшов висновку про необхідність повного відшкодування відповідачу витрат, підтверджених відповідними платіжними документами. 3. Суд задовольнив заяву та стягнув з позивача на користь відповідача 183 538,61 грн судового збору, сплаченого за подання апеляційної та касаційної скарг. Справа №752/21101/23 від 06/08/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору: 1. Предметом спору була вимога позивачки про визнання недійсною третейської угоди, укладеної з кредитною спілкою, через нібито невідповідність її умов вимогам закону. 2. Верховний Суд підтримав позицію судів попередніх інстанцій, виходячи з того, що сторони підписали угоду добровільно, висловивши свою згоду на передачу спорів до третейського суду. Суд наголосив, що для чинності третейської угоди закон не вимагає фізичного підписання регламенту третейського суду сторонами, оскільки регламент є публічним документом, доступ до якого є відкритим. Позивачка не довела, що її права були порушені, а посилання на недійсність угоди через відсутність підпису під регламентом визнано помилковим тлумаченням норм права. Суд також підкреслив, що право на судовий захист передбачає необхідність обґрунтування реального порушення прав, чого в даному випадку не було встановлено. Доводи скаржника про те, що регламент має бути невід’ємною частиною угоди, не означають обов’язку сторін підписувати його окремо. Отже, презумпція правомірності правочину не була спростована, а підстави для визнання угоди недійсною відсутні. 3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін. Справа №757/30497/15-ц від 04/08/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вас: 1. **Предмет спору:** Розгляд подання приватного виконавця про звернення стягнення на нерухоме майно боржника (дві квартири), право власності на яке не було зареєстровано в установленому законом порядку. 2. **Аргументи суду:** – Суд виходив із того, що примусове виконання рішення є завершальною стадією судового провадження, а невиконання рішень порушує право на справедливий суд. – Встановлено, що боржник ухиляється від виконання зобов’язань, а наявних у виконавця коштів та іншого майна недостатньо для погашення багатомільйонної заборгованості. – Суд підтвердив, що виконавець вжив усіх передбачених законом заходів для пошуку майна, а боржник не скористався правом запропонувати інше майно для першочергового стягнення. – Щодо нерухомості, на яку звернуто стягнення, суд встановив, що вона належить боржнику на підставі судових рішень, проте боржник свідомо не реєструє право власності, що блокує виконання рішення суду. – Суд відхилив доводи про порушення прав боржника через розгляд справи без адвоката, зазначивши, що мобілізація адвоката не є підставою для зупинення процесу, а боржник мав можливість залучити іншого представника або діяти особисто. – Також суд наголосив, що для звернення стягнення на таке майно достатньо встановити факт невиконання рішення та належність майна боржнику, що було повністю доведено матеріалами справи. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу боржника без задоволення, а постанову апеляційного суду, якою було задоволено подання приватного виконавця про звернення стягнення на нерухоме майно, — без змін. Справа №759/11699/24 від 05/08/2026 Ось аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до ваших вимог: 1. Предметом спору є правомірність повернення апеляційної скарги позивача через нібито невиконання вимог щодо направлення копій документів іншим учасникам справи у справі про визначення місця проживання дитини. 2. Верховний Суд керувався тим, що право на доступ до суду не повинно обмежуватися надмірним формалізмом, який перешкоджає розгляду справи по суті. Суд встановив, що позивач надав докази направлення копій апеляційної скарги відповідачці електронною поштою, а також надав її власноруч написану заяву про отримання цих матеріалів. Апеляційний суд, своєю чергою, не навів жодних обґрунтованих сумнівів у достовірності цих доказів чи добровільності дій відповідачки. Верховний Суд наголосив, що згідно з процесуальним законом обставини, які визнаються учасниками справи, не потребують додаткового доказування. Відтак, повернення скарги через формальне невиконання вимог, коли фактичне отримання документів іншою стороною підтверджено, є порушенням права на справедливий судовий захист. Такий підхід суду апеляційної інстанції суперечить практиці Європейського суду з прав людини щодо забезпечення ефективного доступу до правосуддя. 3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження. Справа №293/1004/25 від 05/08/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з урахуванням вашого запиту: 1. **Предмет спору:** Позов батька про позбавлення матері батьківських прав щодо їхнього неповнолітнього сина через її тривале ухилення від виконання батьківських обов’язків. 2. **Аргументи суду:** * Суд наголосив, що позбавлення батьківських прав є винятковим та крайнім заходом, який застосовується лише тоді, коли змінити поведінку батьків іншими способами неможливо. * Встановлено, що хоча мати фактично не бере участі у вихованні дитини, позивач не надав беззаперечних доказів того, що вона становить реальну загрозу для здоров’я чи психічного розвитку сина. * Суд підкреслив, що розірвання кровного зв’язку між матір’ю та дитиною є серйозним втручанням у сімейне життя, яке допустиме лише за виняткових обставин, яких у цій справі не доведено. * Факт того, що дитина проживає з батьком, а мати не цікавиться її життям, сам по собі не є достатньою підставою для позбавлення прав, оскільки держава має спочатку вживати заходів для відновлення сімейних зв’язків. * Суд критично оцінив висновок органу опіки та піклування, зазначивши, що він не містить психологічних характеристик сторін та оцінки того, як саме позбавлення прав покращить благополуччя дитини. * Заява матері про визнання позову не була прийнята судом як безумовна підстава для задоволення вимог, оскільки відмова від дитини суперечить моральним засадам суспільства. * Суд вважав за доцільне застосувати превентивний захід — попередити матір про необхідність змінити ставлення до виховання сина, поклавши контроль за цим на орган опіки. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без задоволення касаційну скаргу батька, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у позбавленні матері батьківських прав — без змін. Справа №212/4159/23 від 05/08/2026 Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, я проаналізував надане вами судове рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір справи: **1. Предмет спору** Предметом спору є поділ спільного майна подружжя (автомобілів, побутової техніки, грошових коштів на депозитах), визнання права власності на частки в майні, вселення в будинок та розірвання шлюбу. **2. Аргументи суду** * Суд встановив, що оскільки сімейні відносини між сторонами фактично припинені, а відповідач не заперечував проти розірвання шлюбу, позов у цій частині підлягає задоволенню. * Щодо поділу майна, суд виходив із презумпції спільності майна подружжя, проте визнав частину майна (побутову техніку) особистою власністю матері відповідача, оскільки вона належала їй ще до дарування будинку сину. * Суд відмовив у поділі грошових коштів, які позивачка вважала спільними, оскільки не було надано належних доказів їх наявності на момент розгляду справи, а наявні на депозитах кошти були частково використані в інтересах сім’ї (навчання дитини, утримання майна). * Щодо будівництва будинку, суд дійшов висновку, що будівництво здійснювалося матір’ю відповідача, а позивачка не довела використання спільних коштів подружжя на ці цілі, тому вимоги про поділ цих витрат були відхилені. * Суд відмовив у вселенні позивачки до будинку, оскільки він належить відповідачу на праві власності, а позивачка забезпечена іншим житлом, тому її вселення порушувало б права власника. * Щодо судових витрат на правничу допомогу, суд застосував принцип співмірності та справедливості, зменшивши заявлену суму гонорару адвоката, оскільки визнав її завищеною порівняно зі складністю справи та обсягом наданих послуг. **3. Рішення суду** Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими позовні вимоги були задоволені частково, а касаційну скаргу позивачки — без задоволення. Справа №715/2530/25 від 05/08/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Позивач звернувся до суду з позовом про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, через порушення процедури його вчинення та сплив строків позовної давності. 2. **Аргументи суду:** – Суд встановив, що банк порушив вимоги статті 88 Закону України «Про нотаріат», оскільки виконавчий напис було вчинено після спливу трирічного строку з моменту виникнення права вимоги. – Ключовим фактором стало те, що банк самостійно змінив строк виконання зобов’язань за кредитним договором ще у 2012 році, надіславши відповідну вимогу, що автоматично запустило перебіг позовної давності. – Суд критично оцінив розрахунок заборгованості, наданий банком, оскільки до нього було безпідставно включено відсотки та пеню, нараховані вже після закінчення строку дії кредитного договору та зміни строку виконання зобов’язань. – Встановлено, що сума заборгованості, зазначена у виконавчому написі, не є безспірною, що є обов’язковою умовою для вчинення такої нотаріальної дії. – Суд відхилив доводи банку про пропуск позивачем позовної давності на звернення до суду, оскільки банк не надав доказів того, що позивач був належним чином обізнаний про вчинення виконавчого напису раніше. – Верховний Суд підтвердив, що суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права, а доводи касаційної скарги зводяться лише до спроби переоцінити докази, що виходить за межі повноважень касаційної інстанції. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без задоволення касаційну скаргу «ПриватБанку», а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін, визнавши виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню. Справа №758/3433/25 від 06/08/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з урахуванням вашого запиту: 1. Предметом спору є визнання протиправним зняття з реєстрації місця проживання, поновлення такої реєстрації та вселення осіб у житлове приміщення, яке раніше було предметом іпотеки. 2. Суд виходив із того, що право на житло є фундаментальним, а примусове виселення можливе лише за умови надання іншого постійного житлового приміщення, якщо інше прямо не передбачено законом для випадків іпотеки. Ключовим фактором стало те, що спірна квартира була придбана не за рахунок кредитних коштів (кредит брався на ремонт), тому банк не мав права на спрощене виселення без надання іншого житла. Крім того, суд врахував наявність чинного рішення апеляційного суду, яким банку вже було відмовлено у виселенні цих осіб, що унеможливлювало подальші дії банку щодо зняття їх з реєстрації. Суд наголосив на принципі добросовісності, зазначивши, що власник житла не може вчиняти дії, спрямовані на обхід судових рішень, якими вже встановлено право особи на користування приміщенням. Також було підкреслено, що судове рішення, яке набрало законної сили і підтверджує право особи на житло, є перешкодою для проведення реєстраційних дій за заявою власника. У підсумку суд дійшов висновку, що дії банку щодо зняття мешканців з реєстрації були протиправними, оскільки вони суперечили попереднім судовим актам та вимогам житлового законодавства. 3. Верховний Суд залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, підтвердивши незаконність дій банку та поновивши дію рішень про вселення позивачів. **** Суд у своєму рішенні посилається на позицію Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2026 року у справі № 713/1153/23, яка закріплює висновок про те, що судове рішення, яке набрало законної сили і встановлює право особи на житло (або відмовляє у виселенні), унеможливлює здійснення реєстраційних дій за заявою власника житла, що є розвитком та уточненням практики щодо захисту прав мешканців при зверненні стягнення на іпотечне майно. Справа №907/416/18(910/6341/19) від 05/08/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. Предметом спору є стягнення з банку грошових коштів як безпідставно набутого майна (кондикція) у зв’язку з нібито невиконанням банком договору комісії на продаж іноземної валюти. 2. Верховний Суд підтримав позицію апеляційної інстанції, яка встановила, що спірні кошти були частиною механізму виконання кредитного договору, а не окремим дорученням, що існувало поза межами кредитних правовідносин. Суд наголосив, що для застосування статті 1212 Цивільного кодексу України (безпідставне збагачення) позивач мав довести відсутність правової підстави для утримання коштів банком, чого зроблено не було. Апеляційний суд на основі банківських виписок та інших доказів підтвердив, що валюта була конвертована та спрямована на погашення кредитної заборгованості позичальника, що є цілком правомірною підставою. Верховний Суд також підкреслив, що відсутність запису про конкретну операцію в системі підтвердження угод НБУ не свідчить автоматично про невиконання банком своїх зобов’язань. Крім того, суд зазначив, що оскільки позов є необґрунтованим по суті, питання застосування позовної давності втрачає свою актуальність. Насамкінець, касаційна інстанція вказала, що доводи скаржника зводяться до незгоди з оцінкою доказів, що виходить за межі повноважень Верховного Суду. 3. Верховний Суд залишив без задоволення касаційну скаргу, а постанову апеляційного господарського суду, якою було відмовлено у задоволенні позову, залишив без змін. Справа №580/3327/25 від 05/08/2026 Предметом цього спору є правомірність відмови Пенсійного фонду у перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на підставі довідки про суддівську винагороду, розрахованої з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Суд у своєму рішенні керувався тим, що гарантії незалежності суддів, закріплені в Конституції та Законі «Про судоустрій і статус суддів», мають вищу юридичну силу, ніж положення законів про Державний бюджет, які намагаються штучно обмежити розмір прожиткового мінімуму для суддів. Верховний Суд наголосив, що закон про бюджет не може змінювати механізм обчислення суддівської винагороди, оскільки це порушує конституційні гарантії незалежності суддівського корпусу. Суд зазначив, що для розрахунку винагороди має застосовуватися загальний прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня відповідного року, а не спеціальна «занижена» величина, вигадана законодавцем у бюджетних законах. Також колегія суддів підкреслила, що у разі зміни розміру складових суддівської винагороди у працюючого судді, у судді у відставці автоматично виникає право на перерахунок його утримання. Суд відхилив посилання нижчих інстанцій на практику Великої Палати у справі № 240/9028/24, вказавши, що ті правовідносини стосувалися інших питань (виплат при звільненні), а не перерахунку довічного утримання. В результаті, Верховний Суд підтвердив, що відмова Пенсійного фонду була безпідставною та необґрунтованою. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив нове рішення, яким задовольнив позов судді у відставці, зобов’язавши Пенсійний фонд здійснити перерахунок довічного грошового утримання з 01 січня 2024 року. Справа №260/6984/25 від 05/08/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Оскарження рішення Експертної команди про скасування раніше встановленої позивачу групи інвалідності через процедурні порушення під час проведення перевірки обґрунтованості такого рішення. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що в адміністративному процесі діє принцип офіційного з’ясування всіх обставин, який зобов’язує суд не обмежуватися лише доводами сторін, а активно витребовувати докази. Суд встановив, що оскаржуване рішення Експертної команди не містило відомостей про підстави ініціювання перевірки, а відповідні графи в документі залишилися незаповненими. Хоча відповідач посилався на виконання запитів правоохоронних органів, матеріали справи не містили доказів того, які саме документи досліджувалися комісією та чи були вони достатніми для скасування інвалідності. Суди попередніх інстанцій не вжили належних заходів для витребування цих доказів, чим порушили вимоги щодо всебічного розгляду справи. Верховний Суд підкреслив, що суб’єкт владних повноважень має розширений обов’язок доказування, а відсутність у рішенні чітких мотивів порівняно з попереднім безстроковим висновком МСЕК є ознакою порушення вимог щодо обґрунтованості адміністративного акта. Відтак, через неповноту встановлення фактичних обставин, рішення судів першої та апеляційної інстанцій не можуть вважатися законними. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Справа №320/36403/25 від 05/08/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Оскарження бездіяльності приватного виконавця щодо неоформлення результатів електронного аукціону (нескладення акта про торги) після того, як переможець повністю розрахувався за майно, а стягувачі згодом відкликали виконавчі документи. 2. **Аргументи суду:** * Верховний Суд наголосив, що ключовим процесуальним порушенням у цій справі стало незалучення до участі у справі переможця повторного аукціону (ОСОБА_1), на права та інтереси якого безпосередньо впливає судове рішення. * Суд зазначив, що оскільки на те саме майно було проведено два аукціони (попередній та повторний), вирішення питання про зобов’язання виконавця оформити результати першого аукціону неминуче зачіпає право власності особи, яка придбала це майно на другому аукціоні. * Суди попередніх інстанцій володіли інформацією про існування повторного аукціону та переможця, проте не вжили заходів для залучення цієї особи як третьої сторони. * Відповідно до процесуального законодавства, прийняття рішення про права та обов’язки осіб, які не були залучені до участі у справі, є безумовною підставою для скасування судових актів. * Верховний Суд не став вирішувати спір по суті, оскільки порушення процесуальних прав третіх осіб унеможливлює винесення законного та обґрунтованого рішення на цій стадії. * Таким чином, суд зосередився не на питанні правомірності дій виконавця щодо повернення документів, а на необхідності дотримання процесуальної процедури, яка забезпечує захист прав усіх зацікавлених осіб. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції для залучення всіх зацікавлених осіб. Справа №320/36403/25 від 05/08/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Оскарження дій приватного виконавця щодо відмови в оформленні результатів електронного аукціону та повернення виконавчих документів стягувачам після того, як переможець торгів уже повністю розрахувався за придбане майно. 2. **Аргументи суду:** * Верховний Суд наголосив на важливості дотримання процесуальних прав осіб, чиї інтереси можуть бути зачеплені судовим рішенням. * Суд встановив, що під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій було відомо про існування іншого виконавчого провадження, в якому це ж саме майно було повторно реалізоване на аукціоні. * Оскільки переможець повторного аукціону вже отримав правовстановлюючі документи на майно, рішення суду у цій справі прямо впливає на його права та законні інтереси. * Суди попередніх інстанцій не залучили переможця повторного аукціону до участі у справі як третю особу, що є грубим порушенням процесуального закону. * Верховний Суд підкреслив, що інститут третьої особи існує саме для того, щоб уникнути ситуацій, коли у справах щодо одних і тих самих правовідносин ухвалюються суперечливі рішення. * Через незалучення цієї особи до процесу, суди позбавили її можливості захистити свої права, що є безумовною підставою для скасування рішень. * Касаційна інстанція не має повноважень самостійно усунути цей недолік, тому справа має бути розглянута заново з належним складом учасників. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Справа №912/3008/25 від 04/08/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Позивачка намагалася визнати недійсними рішення загальних зборів фермерського господарства та акти відчуження частки, які були укладені її померлим чоловіком за життя, з метою відновлення складу засновників та успадкування цієї частки. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що ключовим фактором для відмови у позові є відсутність порушення прав позивачки, оскільки вона сама та її чоловік за життя добровільно голосували за відчуження часток, що підтверджується протоколами зборів. Суд застосував доктрину *venire contra factum proprium* (заборона суперечливої поведінки), зазначивши, що особа не може оспорювати правочин, на вчинення якого вона раніше надала згоду. Оскільки позивачка успадкувала лише інше майно (квартиру), а частка у господарстві була відчужена за життя спадкодавця, вона не набула прав на цю частку і не має законного інтересу в оскарженні цих рішень. Суд підкреслив, що відсутність порушеного права є самостійною та достатньою підставою для відмови у позові, незалежно від інших обставин справи. Верховний Суд також вказав на помилковість мотивувальної частини рішень судів попередніх інстанцій, які зосередилися на способі захисту, замість того, щоб констатувати відсутність самого факту порушення прав позивачки. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши мотивувальні частини рішень судів попередніх інстанцій, але залишивши їх резолютивні частини про відмову у позові без змін. Справа №185/5718/24 від 31/07/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий та професійний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Розгляд заяви ТОВ «Дебт Форс» про заміну сторони (стягувача) у виконавчому провадженні, відкритому на підставі виконавчого напису нотаріуса, у зв’язку з відступленням права вимоги за кредитним договором. 2. **Аргументи суду:** Суд виходив із того, що матеріали справи містять достатньо доказів переходу права вимоги до заявника, оскільки ланцюг договорів факторингу підтверджує правонаступництво саме за кредитним договором, за яким було вчинено виконавчий напис. Верховний Суд наголосив на важливості принципу змагальності: заявник сам ініціював процес, надав докази та обґрунтував свою позицію, тому не може згодом змінювати її на протилежну через власні помилки в документах. Суд підкреслив, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а подані документи в сукупності підтверджують право вимоги ТОВ «Дебт Форс» до боржника. Також було застосовано принцип «естопель», згідно з яким сторона не може висувати заперечення, що суперечать її попередній процесуальній поведінці. Верховний Суд вказав, що суди попередніх інстанцій належним чином оцінили надані докази, а доводи скаржника про те, що він нібито не є правонаступником, спростовуються матеріалами справи. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ «Дебт Форс» без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду — без змін. Справа №361/3676/25 від 06/08/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору: 1. Предметом спору є вимога позивача про визнання недійсним заповіту, складеного у 1992 році, через відсутність у ньому детальних ідентифікуючих даних (адрес, паспортних даних) спадкодавця та спадкоємця. 2. Суд виходив із того, що законність заповіту має оцінюватися виключно на момент його вчинення, тобто за нормами Цивільного кодексу УРСР 1963 року. Суд наголосив, що заповіт було складено у письмовій формі, підписано особисто заповідачем та нотаріально посвідчено, що повністю відповідає вимогам тогочасного законодавства. Важливим аргументом стало те, що відсутність у тексті заповіту певних формальних відомостей не свідчить про дефект волі заповідача, якщо нотаріус на момент посвідчення не мав сумнівів у ідентифікації сторін. Верховний Суд підкреслив пріоритет принципу свободи заповіту та необхідність поваги до волі померлого, яка була чітко виражена. Кваліфікація заповіту як недійсного через формальні недоліки, що не впливають на суть волевиявлення, була визнана судом неприпустимою. Також суд зазначив, що позивач не надав доказів, які б спростовували дійсність намірів спадкодавця розпорядитися майном на користь сестри. 3. Верховний Суд залишив рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, відмовивши у задоволенні касаційної скарги позивача. Справа №442/675/25 від 06/08/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір справи: 1. **Предмет спору:** Позивачі звернулися до суду з вимогою визнати за ними право на приватизацію квартири, яка перебуває в оперативному управлінні державного навчального закладу, та зобов’язати останній вчинити дії з передачі житла у приватну власність. 2. **Аргументи суду:** – Верховний Суд наголосив, що у справах про приватизацію державного житлового фонду, який перебуває в оперативному управлінні, належними відповідачами мають бути всі суб’єкти, що мають повноваження щодо цього майна (власник, балансоутримувач, орган управління). – Суд встановив, що спірна квартира є державною власністю, а функції управління нею здійснює Міністерство освіти і науки України, яке не було залучене до справи як співвідповідач. – Оскільки позивачі не заявили клопотання про залучення Міністерства до участі у справі на стадії розгляду в суді першої інстанції, виникла проблема неналежного суб’єктного складу учасників. – Апеляційний суд позбавлений процесуальної можливості самостійно залучати співвідповідачів, тому за наявності такої процесуальної помилки позов не може бути задоволений. – Верховний Суд підтвердив, що відмова у позові через неналежний склад відповідачів є самостійною та достатньою підставою для скасування рішення суду першої інстанції. – Таким чином, касаційна скарга була відхилена, оскільки процесуальні порушення, допущені на етапі формування складу сторін, унеможливили вирішення спору по суті. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду, якою у задоволенні позову було відмовлено через неналежний суб’єктний склад учасників справи. Справа №911/1790/25 від 05/08/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Законність відмови апеляційного суду у відкритті провадження через пропуск скаржником строку на усунення недоліків апеляційної скарги. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд виходив із того, що процесуальні строки є інструментом забезпечення юридичної визначеності та дисципліни учасників процесу. Суд підкреслив, що направлення кореспонденції на офіційну адресу, вказану в ЄДРПОУ, є належним повідомленням, навіть якщо лист повернувся з відміткою «адресат відсутній». Оскільки скаржник не усунув недоліки у встановлений законом строк, апеляційний суд правомірно застосував наслідки, передбачені статтею 261 ГПК України. Суд також зазначив, що наявність судового рішення в Єдиному державному реєстрі є додатковим джерелом інформації, і сторона зобов’язана проявляти належну обачність у відстеженні руху власної справи. Доводи скаржника про те, що строк має обчислюватися з моменту фактичного отримання ухвали представником, були відхилені як такі, що суперечать принципу належного повідомлення. Зрештою, суд наголосив, що право на апеляцію не є абсолютним і має реалізовуватися з дотриманням встановлених законом часових меж. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду про відмову у відкритті провадження — без змін. Справа №420/19655/24 від 05/08/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, я проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір справи: 1. **Предмет спору:** Оскарження відмови Державної міграційної служби України у визнанні громадян Російської Федерації біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, через їхню належність до організації «Хізб ут-Тахрір» та пов’язане з цим кримінальне переслідування. 2. **Аргументи суду:** – Суд наголосив, що міжнародний захист надається не автоматично через факт належності до певної організації чи релігії, а лише за умови доведення реального ризику переслідування за конвенційними ознаками. – Суди попередніх інстанцій провели індивідуальну оцінку обставин кожного заявника, встановивши, що діяльність позивачів мала організаційний та ідеологічний характер, а не обмежувалася лише мирним сповідуванням ісламу. – Посилання на практику Європейського суду з прав людини підтвердило, що діяльність «Хізб ут-Тахрір» не може вважатися безумовно мирною, оскільки вона спрямована на зміну конституційного устрою та пропагування ідей, несумісних із демократичними цінностями. – Суд встановив, що кримінальне переслідування позивачів у РФ було зумовлене їхньою конкретною протиправною діяльністю, а не дискримінацією за релігійною ознакою, оскільки вони мали доступ до релігійних обрядів і не надали доказів неможливості сповідувати іслам без участі в цій організації. – Верховний Суд підтвердив, що суди попередніх інстанцій не обмежилися формальним підходом, а детально дослідили протоколи співбесід, причини виїзду та відсутність нових індивідуальних ризиків у разі повернення. – Суд зазначив, що відмінність результату цієї справи від інших рішень Верховного Суду зумовлена різними фактичними обставинами, а не ігноруванням правових позицій, оскільки загальний підхід щодо необхідності індивідуального дослідження був повністю дотриманий. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу позивачів без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про відмову у наданні статусу біженця — без змін. Справа №196/1417/24 від 05/08/2026 Ось детальний аналіз судового рішення: 1. Предметом спору є розгляд заяви про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу та повернення надмірно сплаченого судового збору, понесеного відповідачем під час касаційного оскарження ухвали про залишення позову без розгляду. 2. Суд керувався тим, що згідно з нормами ЦПК України, питання розподілу судових витрат має бути вирішене у постанові суду касаційної інстанції, чого не було зроблено під час основного розгляду. Встановивши, що відповідач сплатив судовий збір у розмірі 6 236 грн, суд провів розрахунок відповідно до чинного на той момент Закону України «Про судовий збір» та розміру прожиткового мінімуму. Суд дійшов висновку, що належна сума збору за подання касаційної скарги фізичною особою на ухвалу суду становить 665,60 грн. Оскільки позов прокурора було залишено без розгляду, витрати відповідача на судовий збір у межах встановленого законом розміру підлягають стягненню з позивача. Водночас сума, сплачена понад встановлений законом розмір (5 570,40 грн), кваліфікується як надмірно сплачена. Відповідно до положень Закону України «Про судовий збір», такий надлишок підлягає поверненню з бюджету на підставі відповідного судового рішення. 3. Суд частково задовольнив заяву, стягнувши з прокуратури на користь відповідача 665,60 грн судових витрат та зобов’язавши Державну казначейську службу повернути відповідачу надмірно сплачені 5 570,40 грн. Справа №908/3067/24 від 04/08/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Стягнення з ПрАТ «Український графіт» на користь Запорізької міської ради безпідставно збережених коштів (доходу) за фактичне користування земельними ділянками комунальної власності без оформлених правовстановлюючих документів. 2. **Аргументи суду:** – Суд встановив, що відповідач є власником нерухомого майна, розташованого на земельних ділянках комунальної власності, проте протягом тривалого часу не оформив договір оренди та не сплачував плату за землю, що призвело до виникнення у нього безпідставно збережених коштів. – Верховний Суд підтвердив, що правовідносини щодо стягнення таких коштів з фактичного користувача землі є приватноправовими, а не податковими, тому норми Податкового кодексу України щодо звільнення від сплати податків у період воєнного стану не застосовуються автоматично до осіб, які не мають оформленого права користування. – Суд наголосив, що пільги, передбачені Законом № 3050-IX, стосуються лише тих суб’єктів, які мають належним чином оформлені права на землю, тоді як фактичний користувач без договору не підпадає під дію цих податкових звільнень. – Аргументи скаржника про те, що договір не був укладений з вини міської ради, суд відхилив, оскільки це не звільняє особу від обов’язку відшкодувати власнику землі втрачений дохід за період її фактичного використання. – Верховний Суд також зазначив, що скаржник не навів достатніх підстав для відступлення від усталеної практики, оскільки попередні рішення Верховного Суду з цього питання є послідовними та обґрунтованими. – Суд підкреслив, що не має повноважень переоцінювати докази або встановлювати нові обставини, оскільки діє виключно як суд права, а не факту. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу ПрАТ «Український графіт» без задоволення, а постанову апеляційного суду, якою було задоволено позов міської ради — без змін. Справа №127/1002/25 від 05/08/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Визначення місця проживання малолітньої дитини разом із матір’ю в судовому порядку. 2. **Аргументи суду:** – Суд виходив із того, що право на судовий захист виникає лише у разі порушення, невизнання або оспорювання прав особи, чого в даному випадку не встановлено. – Було з’ясовано, що дитина фактично проживає з матір’ю, а батько не заперечує проти цього та не висуває власних вимог щодо місця проживання дитини. – Суд наголосив, що відсутність спору між батьками свідчить про відсутність підстав для втручання держави у сімейні відносини, які вже врегульовані за домовленістю сторін. – Щодо доводів про закриття провадження, суд роз’яснив, що недоведеність порушеного права є підставою саме для відмови в позові по суті, а не для закриття справи. – Думка дитини, яка висловила бажання проживати з матір’ю, була врахована, проте суд зазначив, що вона не є абсолютною і не може бути єдиною підставою для задоволення позову за відсутності реального спору. – Суд підкреслив, що звернення до суду є крайнім заходом, який застосовується лише тоді, коли спір неможливо вирішити іншим шляхом. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими позивачці було відмовлено у задоволенні позову через відсутність порушеного права. Справа №285/3779/25 від 03/08/2026 Предметом цього спору є правомірність повернення апеляційної скарги відповідачу через пропуск строку на апеляційне оскарження та неналежне обґрунтування поважності причин такого пропуску. Верховний Суд у своєму рішенні виходив з того, що право на апеляційний перегляд не є абсолютним і має реалізовуватися у встановлені законом строки. Суд встановив, що відповідач отримав копію рішення суду першої інстанції заздалегідь, а період його стаціонарного лікування не охоплював весь час, відведений на оскарження, тому він мав достатньо можливостей подати скаргу вчасно. Також було наголошено, що поважними причинами пропуску строку можуть бути лише об’єктивно непереборні обставини, які унеможливлювали вчинення процесуальних дій, чого в цій справі доведено не було. Суд підкреслив, що після отримання ухвали про залишення скарги без руху відповідач мав додатковий час для усунення недоліків, проте не скористався цим правом. Крім того, Верховний Суд відхилив доводи скаржника щодо порушення процедури розгляду питання колегією суддів, вказавши на відповідність дій апеляційного суду нормам процесуального права. У підсумку, суд дійшов висновку, що апеляційний суд діяв у межах своїх дискреційних повноважень, а повернення скарги було законним заходом для забезпечення принципу правової визначеності. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду про повернення апеляційної скарги — без змін. Справа №682/1725/25 від 06/08/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору: 1. **Предмет спору:** Встановлення факту родинних відносин між двоюрідною тіткою та племінницею в порядку окремого провадження для оптимізації податкового навантаження при спадкуванні. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд підкреслив, що окреме провадження призначене виключно для встановлення юридичних фактів, щодо яких відсутній спір про право. У цій справі було встановлено, що заявниця намагалася використати рішення суду як інструмент для підтвердження статусу спадкоємця у межах відкритої спадкової справи, де вже існує конфлікт інтересів між іншими претендентами на майно. Суд зазначив, що наявність спору про право, який стосується обсягу спадкових часток, автоматично виключає можливість розгляду справи в порядку окремого провадження. Оскільки рішення суду першої інстанції безпосередньо впливало на права інших спадкоємців, вони мали законне право на апеляційне оскарження, навіть не будучи учасниками справи на початковому етапі. Суд також вказав, що спроба заявниці отримати «зручне» судове рішення для нотаріуса в обхід позовного провадження є неприпустимою. Відтак, апеляційний суд правильно залишив заяву без розгляду, роз’яснивши сторонам право на звернення до суду з позовом на загальних підставах. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду про залишення заяви без розгляду — без змін. Справа №910/6390/25 від 05/08/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вашого запиту: 1. **Предмет спору:** Спір стосується правомірності зупинення апеляційного провадження у справі про стягнення штрафу за порушення умов договору (запевнень щодо відсутності пов’язаності з державою-агресором) до вирішення пов’язаної адміністративної справи щодо скасування рішень НБУ, на яких ґрунтуються позовні вимоги. 2. **Аргументи суду:** * Суд керувався положеннями пункту 5 частини 1 статті 227 ГПК України, які зобов’язують зупинити провадження у разі об’єктивної неможливості розгляду справи до вирішення іншої справи. * Верховний Суд підкреслив, що під такою неможливістю розуміється ситуація, коли суд не може самостійно встановити обставини, що мають преюдиційне значення, через обмеженість власної юрисдикції. * У даному випадку позовні вимоги Банку базуються на рішеннях НБУ про визнання ділової репутації відповідача небездоганною, законність яких наразі оскаржується в адміністративному суді. * Суд зазначив, що існує безпосередня причинно-наслідкова залежність: результат адміністративної справи матиме вирішальний вплив на правову оцінку обставин у господарському спорі. * Доводи скаржника про те, що судове рішення не є доказом, були відхилені, оскільки зупинення провадження ґрунтується не на статусі рішення як доказу, а на неможливості розгляду справи без встановлення фактів, які є предметом іншого судового провадження. * Суд наголосив, що зупинення провадження у цій ситуації є процесуально обґрунтованим, оскільки господарський суд не має повноважень самостійно перевіряти законність рішень НБУ, що є предметом адміністративного судочинства. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду апеляційної інстанції про зупинення провадження — без змін. Справа №686/28593/25 від 04/08/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з урахуванням вашого запиту: 1. **Предмет спору:** Позивач звернувся з позовом до держави Україна в особі Верховного Суду про відшкодування моральної шкоди, завданої, на його думку, незаконною ухвалою Верховного Суду про відмову у відкритті касаційного провадження в іншій справі. 2. **Аргументи суду:** Суд виходив із того, що дії або бездіяльність суддів під час здійснення правосуддя не можуть бути предметом окремого судового розгляду в порядку цивільного судочинства. Будь-які процесуальні порушення, допущені судом при розгляді конкретної справи, можуть бути усунуті виключно в межах цієї ж справи шляхом апеляційного чи касаційного оскарження. Суди та судді не можуть виступати відповідачами у справах, де оскаржуються їхні процесуальні рішення чи дії, оскільки це прямо порушує принцип незалежності суддів та заборону втручання у здійснення правосуддя. Суд підкреслив, що імунітет суддів є необхідним інструментом для забезпечення належного відправлення правосуддя. Крім того, Верховний Суд послався на усталену практику Великої Палати, яка неодноразово вказувала на недопустимість ініціювання нових судових процесів проти суду як спосіб оскарження процесуальних дій. Відтак, оскільки позовні вимоги фактично спрямовані на перегляд процесуальних дій суду поза межами встановленого законом порядку, такий спір не підлягає розгляду в судах. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу позивача без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції про закриття провадження та постанову апеляційного суду — без змін. Справа №480/11805/23 від 05/08/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з урахуванням вашого запиту: 1. Предметом спору є правомірність залишення без розгляду позовної заяви про визнання недійсним контракту про проходження військової служби через пропуск позивачкою місячного строку звернення до суду. 2. Суд виходив із того, що перебіг строку звернення до суду розпочинається з моменту, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав. У цій справі позивачка власноруч підписала контракт, а в самому документі міститься її підпис про отримання другого примірника, що свідчить про її обізнаність з умовами угоди ще у 2022 році. Суд наголосив, що посилання на відсутність примірника контракту не є поважною причиною пропуску строку, оскільки позивачка не довела факт його втрати чи знищення через об’єктивні обставини. Також суд відхилив аргумент про неповноліття позивачки на момент підписання, зазначивши, що закон прямо дозволяє укладати такі контракти з 17 років, а права неповнолітньої особи могли бути захищені її законними представниками. Суд підкреслив, що навіть після досягнення повноліття позивачка не звернулася до суду в межах місячного строку, не навівши при цьому жодних об’єктивних перешкод для такого звернення. Зрештою, суд дійшов висновку, що суворе дотримання процесуальних строків є необхідним для забезпечення правової визначеності та стабільності публічно-правових відносин. 3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про залишення позову без розгляду — без змін. Справа №904/3749/25 від 05/08/2026 Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Спір стосується правомірності нарахування оператором системи розподілу вартості необлікованої електроенергії ОСББ через виявлене самовільне підключення та розподілу витрат на професійну правничу допомогу. 2. **Аргументи суду:** – Суд встановив, що ОСББ за своєю правовою природою є колективним побутовим споживачем, оскільки діє в інтересах мешканців для забезпечення побутових потреб, а не для отримання прибутку. – Відповідно до Правил роздрібного ринку електричної енергії, для побутових споживачів час використання самовільного підключення при розрахунках має прийматися як 8 годин на добу, тоді як оператор безпідставно застосував норму для непобутових споживачів (12 годин). – Оператор системи не довів обґрунтованість застосування фізичних характеристик проводу більшого перерізу (35 мм²) для розрахунку сили струму, тоді як фактично було вилучено провід перерізом 2,5 мм². – Суд наголосив, що не має процесуальних повноважень самостійно перераховувати обсяги необлікованої енергії, оскільки це є виключною компетенцією комісії оператора системи, яка припустилася помилок у розрахунках. – Щодо витрат на правничу допомогу, суд визнав їх обґрунтованими та співмірними зі складністю справи, відхиливши аргументи оператора про завищення вартості послуг адвоката. – Верховний Суд підтвердив, що ОСББ не втрачає статусу колективного побутового споживача залежно від дати укладення додаткових угод чи наявності загального лічильника, що узгоджується з усталеною практикою. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими відмовлено у задоволенні позову енергетичної компанії та задоволено зустрічний позов ОСББ про скасування рішення комісії щодо нарахування боргу. Справа №568/2044/24 від 06/08/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до вашого запиту: 1. Предметом спору є вимога позивача про визнання недійсним кредитного договору, укладеного у 2008 році, через нібито відсутність згоди дружини на його підписання, введення в оману та порушення законодавства щодо валюти кредитування. 2. Суд при винесенні рішення керувався тим, що кредитний договір є зобов’язальним правочином, а не розпорядженням спільним майном подружжя, тому згода другого з подружжя для його укладення не вимагається. Верховний Суд підкреслив, що презумпція правомірності правочину не була спростована, а позивач не надав доказів умисного введення його в оману банком. Суд також зазначив, що на момент укладення договору у 2008 році чинне законодавство не містило заборони на видачу споживчих кредитів в іноземній валюті. Додатково було враховано, що дружина позивача виступала іпотекодавцем за цим же кредитним зобов’язанням, що підтверджує її обізнаність та відсутність заперечень. Верховний Суд підтвердив, що свобода договору була дотримана, а доводи скаржника фактично зводяться до спроби переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень касаційної інстанції. 3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про відмову у позові — без змін. Справа №910/8905/15 від 04/08/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору: 1. Предметом спору є правомірність стягнення з позивачів (державних установ) на користь третьої особи витрат на професійну правничу допомогу, понесених під час апеляційного розгляду справи. 2. Суд при винесенні рішення керувався тим, що третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, має право на відшкодування судових витрат, якщо вона заперечувала проти апеляційної скарги, що була залишена без задоволення. Верховний Суд підтвердив, що господарські суди мають обов’язок самостійно оцінювати докази щодо розміру витрат на правничу допомогу, керуючись критеріями реальності, розумності та співмірності. У даній справі апеляційний суд обґрунтовано зменшив заявлену суму, оскільки визнав її завищеною та невідповідною складності виконаної адвокатом роботи. Суд також наголосив, що статус бюджетної чи військової установи, як і введення воєнного стану, не є автоматичною підставою для звільнення від обов’язку відшкодування судових витрат. При цьому було підкреслено, що обов’язок доведення неспівмірності витрат лежить на стороні, яка заявляє клопотання про їх зменшення. Верховний Суд не виявив порушень норм процесуального права, оскільки апеляційний суд належним чином мотивував часткове задоволення заяви, врахувавши всі обставини справи. 3. Верховний Суд залишив касаційні скарги без задоволення, а додаткову постанову апеляційного суду — без змін. Справа №347/1025/25 від 05/08/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. **Предмет спору:** Позов співвласниці квартири до ОСББ про усунення перешкод у користуванні спільним майном багатоквартирного будинку (горищем, підвалом, господарськими приміщеннями та прибудинковою територією) та відшкодування моральної шкоди. 2. **Аргументи суду:** * Суд наголосив, що власники квартир є співвласниками спільного майна, і це право є непорушним, хоча й має здійснюватися з урахуванням технічних та протипожежних норм. * Верховний Суд зазначив, що встановлення замків на технічних приміщеннях не є протиправним саме по собі, проте ОСББ не має права використовувати це як привід для повного обмеження доступу співвласника до спільного майна. * Суд визнав, що відмова голови ОСББ надати доступ до горища під час аварійної ситуації, зафіксована поліцією, є прямим порушенням прав позивачки. * Апеляційний суд помилково ототожнив обов’язок ОСББ утримувати приміщення зачиненими з правом безстроково відмовляти співвласнику у доступі до них. * Верховний Суд підкреслив, що ОСББ зобов’язане забезпечити реальний і недискримінаційний порядок доступу (наприклад, через супровід відповідальної особи), а не просто забороняти користування. * Щодо моральної шкоди, суд визнав її наявність, оскільки тривалий конфлікт та неможливість користуватися майном спричинили позивачці душевні страждання, тому стягнення 1 000 грн є справедливим та співмірним. * Суд змінив спосіб захисту, зобов’язавши ОСББ «не чинити перешкод», замість прямого обов’язку видавати ключі, оскільки порядок доступу має визначатися з урахуванням безпеки, але бути доступним для співвласника. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду, залишив у силі рішення суду першої інстанції (зі зміною резолютивної частини) та задовольнив позов частково, зобов’язавши ОСББ не чинити перешкод у користуванні спільним майном та стягнувши моральну шкоду. Справа №725/9343/25 від 04/08/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий та професійний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Позивач звернувся до суду з вимогою про розірвання шлюбу та встановлення факту самостійного виховання та утримання неповнолітньої дитини, що фактично мало на меті отримання підстави для відстрочки від мобілізації. 2. **Аргументи суду:** – Верховний Суд підтвердив, що територіальні центри комплектування (ТЦК) мають право на апеляційне оскарження таких рішень, оскільки вони безпосередньо стосуються виконання громадянами військового обов’язку та мобілізаційних процесів. – Суд наголосив, що сімейні обов’язки батьків є невідчужуваними, а факт «самостійного виховання» не може бути встановлений лише на підставі факту окремого проживання батьків чи укладення ними договору про порядок виховання. – Для встановлення такого факту необхідні докази того, що інший з батьків ухиляється від виконання своїх обов’язків, позбавлений батьківських прав або не може їх виконувати через об’єктивні причини, підтверджені судом чи актами цивільного стану. – Суд вказав на неприпустимість зловживання приватно-правовим інструментарієм, коли позов подається не для захисту прав дитини, а виключно для отримання переваг у сфері військового обліку. – Відсутність спору між батьками та їхня згода щодо позову не є достатньою підставою для задоволення вимог, якщо суд вбачає штучне створення обставин для уникнення мобілізації. – Верховний Суд підкреслив, що позивач не позбавлений права стягувати аліменти, якщо мати дійсно не бере участі в утриманні дитини, проте це не тотожно встановленню факту «самостійного виховання». 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду, якою було відмовлено у задоволенні позову про встановлення факту самостійного виховання дитини. Справа №755/3736/24 від 04/08/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вас: 1. Предметом спору є визнання іпотеки припиненою у зв’язку зі смертю боржника за основним зобов’язанням та відсутністю згоди іпотекодавця забезпечувати виконання зобов’язання новим боржником (спадкоємцем). 2. Суд керувався тим, що іпотека є похідним зобов’язанням, яке нерозривно пов’язане з особою боржника, тому його смерть фактично змінює суб’єктний склад правовідносин. Відповідно до статті 523 Цивільного кодексу України, порука або застава (іпотека), встановлена іншою особою, припиняється після заміни боржника, якщо іпотекодавець не надав згоди забезпечувати виконання зобов’язання новим боржником. У цій справі було встановлено, що боржник помер, а іпотекодавець не надавав згоди на забезпечення зобов’язань спадкоємців. Крім того, матеріали справи не містили доказів наявності спадкоємців, які прийняли спадщину. Верховний Суд підкреслив, що за відсутності такої згоди іпотекодавця, іпотека припиняється автоматично. Суд також послався на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, яка підтверджує, що іпотека припиняється, якщо іпотекодавець не погоджується на зміну боржника. Таким чином, рішення апеляційного суду про припинення іпотеки було визнано законним та обґрунтованим. 3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду про визнання іпотеки припиненою — без змін. Справа №706/1124/20 від 05/08/2026 Ось аналіз цього судового рішення: 1. Предметом спору є ухвалення додаткового рішення Верховного Суду щодо розподілу судових витрат, які не були повною мірою враховані в основній постанові після скасування рішення апеляційної інстанції. 2. Суд керувався тим, що згідно зі статтею 270 Цивільного процесуального кодексу України, він має право ухвалити додаткове рішення, якщо питання розподілу витрат залишилося невирішеним або було вирішене неправильно через скасування попередніх судових актів. Оскільки Верховний Суд раніше скасував постанову апеляційного суду в частині спору щодо автомобіля та залишив у силі рішення суду першої інстанції, це автоматично змінило підстави для розподілу судових витрат. Апеляційний суд раніше перерозподілив витрати, виходячи з того, що позовні вимоги позивачки були частково відхилені. Оскільки Верховний Суд відновив законність рішення першої інстанції, де позов було задоволено повністю, питання витрат на правничу допомогу та експертизи також мають бути приведені у відповідність до цього результату. Таким чином, суд дійшов висновку, що попередній розподіл витрат апеляційним судом став неактуальним і підлягає скасуванню. Верховний Суд відновив справедливість, повернувши чинність рішенню місцевого суду в частині стягнення всіх понесених позивачкою судових витрат з відповідача. 3. Суд задовольнив заяву позивачки, скасував частину постанови апеляційного суду щодо розподілу судових витрат та залишив у силі рішення суду першої інстанції в цій частині. Справа №501/1607/25 від 31/07/2026 Предметом цього спору є питання правомірності відключення квартири позивача від електропостачання та необхідність вжиття заходів забезпечення позову у вигляді зобов’язання ОСББ відновити таке постачання до вирішення справи по суті. Верховний Суд при розгляді цієї справи керувався фундаментальним принципом цивільного процесу — правом учасника справи на належне повідомлення про час і місце судового засідання. Суд встановив, що апеляційна інстанція розглянула справу за відсутності позивача, не маючи при цьому жодних доказів того, що він був належним чином поінформований про дату засідання. Зокрема, у матеріалах справи були відсутні докази вручення повістки, а використання SMS-повідомлень було визнано незаконним, оскільки позивач не надавав письмової згоди на такий спосіб зв’язку. Суд наголосив, що розгляд справи без належного повідомлення сторін є грубим порушенням норм процесуального права, яке позбавляє особу можливості захищати свої інтереси. Верховний Суд підкреслив, що право на публічний розгляд справи є позбавленим сенсу, якщо сторона не знає про дату слухання. Відповідно до вимог процесуального закону, такі порушення є безумовною підставою для скасування судового рішення. Верховний Суд прийняв рішення скасувати постанову апеляційного суду та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Справа №569/17026/23 від 04/08/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. **Предмет спору:** Визначення місця проживання малолітньої дитини між батьками, які проживають окремо. 2. **Аргументи суду:** – Суд керувався фундаментальним принципом пріоритету найкращих інтересів дитини, які мають переважати над особистими інтересами чи конфліктами батьків. – Було враховано висновок органу опіки та піклування, який після обстеження умов життя обох сторін визнав доцільним проживання сина з матір’ю. – Суд встановив, що дитина вже тривалий час проживає з матір’ю за кордоном, де вона забезпечена належними умовами для життя та навчання, що забезпечує стабільність її середовища. – Аргументи батька про відсутність у матері доходу та негативний вплив на дитину не знайшли свого підтвердження в сукупності доказів, а попередні конфлікти між батьками не свідчать про неможливість виконання матір’ю батьківських обов’язків. – Суд наголосив, що визначення місця проживання дитини з одним із батьків не позбавляє іншого батьківських прав та не звільняє від обов’язку брати участь у вихованні. – Касаційний суд підкреслив, що не має повноважень переоцінювати докази, які вже були належним чином досліджені судами першої та апеляційної інстанцій. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, визначивши місце проживання малолітньої дитини з матір’ю. Справа №910/10833/25 від 05/08/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір: 1. Предметом спору є вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених відповідачем під час касаційного оскарження судових рішень. 2. Суд при винесенні рішення керувався тим, що витрати на правничу допомогу мають бути реальними, обґрунтованими та співмірними зі складністю справи. Верховний Суд наголосив, що при фіксованому розмірі гонорару, визначеному договором, детальний опис робіт не повинен перетворюватися на надмірний формалізм, якщо факт надання послуг підтверджено. Водночас суд підкреслив, що не зобов’язаний присуджувати всю суму гонорару, якщо вона є завищеною або не відповідає критеріям розумності. Оскільки касаційну скаргу було задоволено лише частково (щодо однієї з трьох вимог), суд застосував принцип пропорційного розподілу витрат. Суд також врахував, що матеріали справи підтверджують фактичне виконання адвокатом процесуальних дій, таких як підготовка скарги та участь у відеоконференціях. Зрештою, суд визнав заявлену суму в 16 000 грн розумною, але через часткове задоволення позовних вимог зменшив суму відшкодування до 1/3 від загального розміру. 3. Суд частково задовольнив заяву, стягнувши з позивача на користь відповідача 5 333,33 грн витрат на професійну правничу допомогу. Справа №753/4263/21 від 05/08/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний аналіз: 1. **Предмет спору:** Позов Міністерства оборони України та Київського КЕУ про визнання недійсним ордера на житлове приміщення та виселення відповідачів із квартири з одночасним поверненням їх до раніше займаного житла (гуртожитку) у зв’язку з невиконанням обов’язку звільнити гуртожиток після отримання постійного житла. 2. **Аргументи суду:** – Верховний Суд наголосив, що суди попередніх інстанцій помилково застосували принцип преюдиційності щодо обставин, встановлених у попередній справі (№ 761/7028/19), оскільки акти перевірки проживання відповідачів від грудня 2020 року не існували на момент розгляду тієї справи. – Суд зазначив, що преюдиційні факти не мають правового значення, якщо з’явилися нові докази, які не були предметом дослідження в попередньому процесі. – Апеляційний суд зобов’язаний самостійно оцінити ці нові докази (акти перевірки) за своїм внутрішнім переконанням, дотримуючись принципу «балансу вірогідностей». – Верховний Суд підкреслив необхідність надання належної оцінки законності зайняття житла з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), що стосується втручання у право на житло. – Оскільки апеляційний суд не дослідив зібрані докази, це унеможливило встановлення фактичних обставин, що є процесуальним порушенням. – Суд касаційної інстанції вказав, що при новому розгляді апеляційний суд має врахувати, що ордер на квартиру вже визнано недійсним, і на цій підставі переглянути питання правомірності виселення. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасував постанову апеляційного суду в частині відмови у виселенні та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Справа №721/747/24 від 05/08/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Позивач намагався визнати недійсним договір позики криптовалюти (USDT), укладений з іноземною компанією, посилаючись на відсутність у відповідача ліцензії на фінансові послуги та невідповідність договору вимогам законодавства про споживче кредитування. 2. **Аргументи суду:** – Суд наголосив на принципі свободи договору: сторони мають право самостійно визначати умови правочину, включаючи вибір права, що регулює їхні відносини, якщо це не заборонено законом. – Верховний Суд розмежував поняття «позика» та «споживчий кредит», зазначивши, що договір між сторонами є саме договором позики, на який не поширюються жорсткі вимоги Закону України «Про споживче кредитування». – Суд підтвердив законність використання електронного підпису та укладення договору в електронній формі, що прирівнюється до письмової форми згідно із Законом України «Про електронну комерцію». – Було підкреслено, що чинне законодавство не містить заборони на виконання грошових зобов’язань в іноземній валюті або її еквіваленті, а визначення суми в криптовалюті з гривневим еквівалентом є допустимим. – Суд застосував доктрину заборони суперечливої поведінки (*venire contra factum proprium*), вказавши, що позивач, добровільно підписавши договір та отримавши кошти, не може згодом посилатися на його недійсність, не довівши реального порушення своїх прав. – Щодо іноземного елемента, суд зазначив, що сторони мали право обрати право України як таке, що регулює їхній договір, що було прямо зафіксовано в тексті угоди. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін, підтвердивши законність договору позики. Справа №686/7897/25 від 06/08/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений у форматі професійної консультації: 1. **Предмет спору:** Позивач звернувся до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди у розмірі 30 000 000 грн, завданої, на його думку, тривалим невиконанням органами прокуратури рішення суду щодо прийняття постанови про відшкодування шкоди, спричиненої незаконним кримінальним переслідуванням. 2. **Аргументи суду:** * Суд наголосив, що для покладення на державу обов’язку відшкодувати моральну шкоду необхідно довести наявність повного складу цивільного правопорушення: протиправність дій, наявність шкоди та безпосередній причинно-наслідковий зв’язок між ними. * Верховний Суд зазначив, що сам факт скасування судом постанови прокурора не є автоматичним доказом завдання моральної шкоди, оскільки права позивача на отримання процесуального рішення були поновлені в межах адміністративного судочинства. * Позивач не надав належних та допустимих доказів, які б підтверджували глибину його душевних страждань або конкретну шкоду, спричинену саме затримкою у прийнятті прокуратурою відповідної постанови. * Суд підкреслив, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а позивач не довів, що саме бездіяльність прокуратури стала безпосередньою причиною погіршення його стану чи порушення життєвих зв’язків. * Аргументи позивача про неврахування судами попередніх інстанцій практики Верховного Суду були відхилені, оскільки обставини у наведених ним справах не є тотожними обставинам цієї справи. * Суд також вказав, що вимоги про стягнення шкоди станом на різні дати (2022 та 2024 роки) ґрунтувалися на одних і тих самих обставинах, які вже були предметом оцінки судів, що не підтвердили правових підстав для задоволення позову. * Зрештою, суд дійшов висновку, що позивач не довів наявності всіх елементів цивільного правопорушення, необхідних для задоволення позовних вимог. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу позивача без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій, якими у позові було відмовлено, — без змін. Справа №761/23230/21 від 05/08/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір: 1. **Предмет спору:** Предметом касаційного розгляду стало питання правомірності відмови апеляційного суду у відкритті провадження через нібито пропуск банком річного строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції. 2. **Аргументи суду:** * Верховний Суд наголосив, що право на апеляційний перегляд є фундаментальною гарантією доступу до правосуддя, закріпленою в Конституції та Конвенції про захист прав людини. * Ключовим моментом для обчислення річного «присічного» строку є реальна дата складення повного тексту рішення, а не лише дата, формально зазначена в документі. * Суд встановив, що повний текст рішення було внесено до Єдиного державного реєстру судових рішень лише через два роки після його проголошення, що ставить під обґрунтований сумнів твердження про його фактичне виготовлення у червні 2023 року. * Апеляційний суд не надав належної оцінки доводам банку про те, що він отримав доступ до повного тексту рішення лише через систему «Електронний суд» у серпні 2025 року, і не перевірив докази, що підтверджують цю обставину. * Верховний Суд підкреслив, що суд зобов’язаний оцінювати всі докази в їх сукупності, а не формально посилатися на дату, вказану в рішенні, якщо матеріали справи свідчать про інше. * Відмова у відкритті провадження без врахування реальної можливості сторони ознайомитися з повним текстом рішення є порушенням процесуальних прав та принципу справедливого судового розгляду. * Отже, апеляційний суд допустив помилку, не дослідивши питання про те, чи дійсно повний текст рішення існував та був доступний для сторін до моменту його оприлюднення в Реєстрі. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження. Справа №619/4766/24 від 05/08/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Позивачка звернулася до суду з позовом про стягнення з банку понад 1,4 млн грн як збитків, обґрунтовуючи це виникненням «переплати» за кредитним договором через нібито безпідставне нарахування відсотків та супутніх платежів. 2. **Аргументи суду:** – Суд встановив, що позивачка намагається повторно переглянути питання правомірності нарахувань за кредитним договором, які вже були предметом розгляду в іншій справі (№ 619/1384/21), що набрала законної сили. – Верховний Суд наголосив, що спроби ревізувати вже ухвалені судові рішення в межах нового позову є неприпустимими та суперечать принципу правової визначеності. – Суди попередніх інстанцій обґрунтовано дійшли висновку, що факт використання позивачкою кредитних коштів підтверджений, а її волевиявлення при підписанні анкети-заяви було вільним, що виключає кваліфікацію правочину як нікчемного. – Доводи позивачки про те, що у попередніх справах досліджувалися інші періоди, були відхилені, оскільки суди вже аналізували виписки по рахунку за весь спірний період, включаючи той, на який посилається заявниця. – Посилання на інше рішення суду (у справі № 619/4473/24) виявилося безпідставним, оскільки воно було скасоване апеляційною інстанцією, а в позові відмовлено. – Верховний Суд підкреслив, що не наділений повноваженнями здійснювати переоцінку доказів, які вже були оцінені судами першої та апеляційної інстанцій, якщо ті діяли в межах закону. – В результаті, суд не знайшов жодних правових підстав для визнання сум, сплачених банком за кредитним договором, збитками, що підлягають відшкодуванню. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про відмову в позові — без змін. Справа №686/23379/21 від 28/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. Предметом спору є перевірка законності виправдувального вироку щодо посадових осіб тендерного комітету, яких обвинувачували у зловживанні службовим становищем та службовій недбалості під час закупівлі холодильного обладнання. 2. Суд касаційної інстанції підтримав позицію попередніх інстанцій про те, що сторона обвинувачення не довела вину осіб поза розумним сумнівом. Верховний Суд зазначив, що тендерний комітет діяв колегіально, а залучення сторонніх консультантів для підготовки документації було передбачено внутрішнім Положенням. Важливо, що суд визнав помилковим висновок апеляції про відсутність у секретаря тендерного комітету статусу службової особи, оскільки виконання організаційно-розпорядчих функцій за спеціальним повноваженням автоматично наділяє особу таким статусом. Проте, ця правова помилка не вплинула на остаточний результат, оскільки обвинувачення не довело наявності умислу та спеціальної мети (одержання неправомірної вигоди) у діях обвинувачених. Також суд підтвердив правильність визнання низки доказів обвинувачення недопустимими через порушення процедури їх отримання та відсутність належного обґрунтування збитків. В результаті, касаційна скарга прокурора була відхилена, оскільки суди нижчих інстанцій надали вичерпну оцінку всім обставинам справи. 3. Верховний Суд залишив ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу прокурора — без задоволення. : Верховний Суд у цьому рішенні підтвердив свою сталу позицію щодо визначення статусу службової особи (зокрема, секретаря тендерного комітету), посилаючись на попередні постанови Касаційного кримінального суду та Великої Палати Верховного Суду, наголошуючи, що статус визначається обсягом повноважень, а не назвою посади. Справа №347/1970/22 від 06/08/2026 Предметом спору є перевірка законності вироку апеляційного суду щодо засудження особи за вчинення низки кримінальних правопорушень у сфері обігу наркотичних засобів (статті 307, 309, 310 КК України). Суд касаційної інстанції провів перевірку матеріалів кримінального провадження в межах доводів, викладених у касаційній скарзі захисника. Верховний Суд проаналізував дотримання судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права під час ухвалення оскаржуваного вироку. Колегія суддів дійшла висновку, що апеляційний суд належним чином оцінив зібрані докази та правильно кваліфікував дії засудженого за всіма інкримінованими статтями Кримінального кодексу. Суд не знайшов істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б підставою для скасування або зміни судового рішення. Також було встановлено, що призначене покарання відповідає вимогам закону та принципам індивідуалізації відповідальності. У результаті касаційна інстанція визнала висновки апеляційного суду обґрунтованими та такими, що ґрунтуються на матеріалах справи. Верховний Суд залишив касаційну скаргу захисника без задоволення, а вирок Івано-Франківського апеляційного суду — без змін. Справа №684/252/25 від 04/08/2026 Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. **Предмет спору:** Стягнення з Державного бюджету України моральної шкоди та втраченого заробітку (додаткової винагороди) у зв’язку з незаконним притягненням особи до кримінальної відповідальності та виправданням судом. 2. **Аргументи суду:** – Суд підтвердив, що право на відшкодування шкоди виникає у особи автоматично після ухвалення виправдувального вироку, який набрав законної сили. – Верховний Суд наголосив, що моральна шкода відшкодовується за сам факт незаконного кримінального переслідування, а не за кожну окрему процесуальну дію чи захід забезпечення (як-от відсторонення від посади). – Суд визначив, що додаткова винагорода, передбачена постановою КМУ № 168, має компенсаційний характер, не є регулярною складовою заробітної плати та виплачується лише за умови фактичного виконання службових обов’язків, тому не підлягає стягненню як втрачений заробіток. – При визначенні розміру моральної шкоди суд має виходити з мінімального гарантованого законом рівня, але може збільшити його, враховуючи тривалість переслідування, репутаційні втрати та психоемоційний стан особи, що і було зроблено апеляційним судом. – Щодо витрат на правничу допомогу, суд підкреслив, що він не обмежений умовами договору між адвокатом і клієнтом, а зобов’язаний оцінювати співмірність витрат, їх реальність та складність справи, тому зменшення суми відшкодування є правомірним. – Суд відхилив аргументи про те, що воєнний стан є підставою для зменшення розміру відшкодування шкоди, завданої державою, оскільки конституційне право на відшкодування шкоди не може бути обмежене фінансовими труднощами бюджету. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду, якою було частково задоволено позов, стягнуто 200 000 грн моральної шкоди та відмовлено у стягненні додаткової винагороди. Справа №380/6270/24 від 05/08/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення Верховного Суду. Ось детальний аналіз: 1. **Предмет спору:** Оскарження рішення митного органу про коригування митної вартості товару (залізничних рейок), внаслідок чого було збільшено суму митних платежів. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд вказав, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки доводам позивача щодо неспівставності оцінюваного товару з товаром, який митниця обрала як джерело інформації для коригування вартості. Зокрема, суди не врахували суттєві відмінності в обсягах партій, умовах поставки та комерційних рівнях, що є обов’язковим при застосуванні другорядних методів визначення митної вартості. Також суд наголосив, що митний орган у своєму рішенні не навів детального обґрунтування причин, чому він відхилив основний метод (за ціною договору), та не пояснив, як саме проводилося коригування з урахуванням розбіжностей у характеристиках товарів. Суд підкреслив, що сам факт пов’язаності осіб (покупця і продавця) не є автоматичною підставою для відмови у застосуванні першого методу, якщо декларант доводить, що це не вплинуло на ціну. Крім того, суди не дослідили доводи позивача про те, що ціна товару була сформована за результатами публічної процедури закупівлі (Prozorro), що має значення для підтвердження достовірності заявленої вартості. У підсумку, Верховний Суд констатував порушення судами норм процесуального права, оскільки вони не встановили фактичні обставини, необхідні для правильного вирішення справи, та не надали оцінку всім аргументам сторін. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Справа №240/11276/25 від 05/08/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, я проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. **Предмет спору:** Оскарження фізичною особою-підприємцем рішень податкового органу про застосування штрафних санкцій та вимог про сплату боргу з єдиного внеску, прийнятих за результатами документальної позапланової невиїзної перевірки. 2. **Аргументи суду:** – Суд наголосив, що формальне дотримання податковим органом процедури направлення документів за податковою адресою (згідно зі ст. 42 ПК України) не є автоматичною гарантією забезпечення прав платника податків. – Ключовим для вирішення справи є встановлення того, чи мав мобілізований платник об’єктивну можливість отримати кореспонденцію та реалізувати свої права (надати пояснення, документи, заперечення) під час перевірки. – Суди попередніх інстанцій не дослідили, чи існував причинний зв’язок між проходженням позивачем військової служби та неможливістю виконання ним податкових обов’язків. – Суд зазначив, що необхідно з’ясувати умови проходження служби, наявність можливості залучити представника та чи поширюються на позивача спеціальні гарантії, передбачені законодавством на період воєнного стану. – Також суди не надали правової оцінки правовій природі додаткових вимог про сплату боргу, які були включені до позову пізніше. – Оскільки суди не встановили ці істотні обставини, Верховний Суд визнав неможливим вирішити спір по суті на стадії касації. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Справа №522/2501/24-Е від 05/08/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вас: 1. **Предмет спору:** Стягнення грошових коштів, переданих як аванс за попередніми договорами купівлі-продажу нерухомого майна, у зв’язку з неукладенням основних договорів. 2. **Аргументи суду:** – Суд встановив, що передані за попередніми договорами кошти мають правову природу авансу, оскільки основний договір купівлі-продажу не був укладений, а попередній договір не є договором купівлі-продажу. – Аванс виконує функцію попередньої оплати, а не забезпечення виконання зобов’язань, тому він підлягає поверненню особі, яка його сплатила, у разі, якщо договір не було укладено, незалежно від того, з чиєї вини це сталося. – Суд наголосив, що мотиви відмови від укладення основного договору не мають правового значення для вирішення питання про повернення авансу, оскільки він не є завдатком. – Верховний Суд підтвердив, що судова практика з цього питання є сталою та сформованою, а посилання заявника на інші рішення не свідчать про їх порушення апеляційним судом. – Касаційна скарга була відхилена, оскільки її доводи зводилися до незгоди з оцінкою доказів та встановленими обставинами, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції. – Суд також підкреслив, що обов’язок повернути аванс випливає із загальних засад цивільного законодавства, зокрема принципу добросовісності. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду — без змін. Справа №740/3221/25 від 05/08/2026 Предметом цього спору є вирішення питання про розподіл судових витрат, а саме стягнення з позивача на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу та судового збору після ухвалення Верховним Судом рішення по суті справи. При винесенні рішення суд керувався такими аргументами: 1. Суд підтвердив право сторони на відшкодування витрат на правничу допомогу, наголосивши, що їх розмір має бути співмірним зі складністю справи, обсягом виконаних робіт та часом, витраченим адвокатом. 2. Верховний Суд вкотре наголосив на своєму праві оцінювати заявлені до відшкодування витрати на підставі критеріїв розумності та справедливості, навіть якщо сторони уклали договір про надання допомоги з фіксованим гонораром. 3. Суд критично поставився до заявленої суми, врахувавши заперечення опонента щодо невеликого обсягу процесуальних документів та загальну невисоку складність справи. 4. У результаті суд визнав обґрунтованою суму в 19 000 грн, фактично відмовивши у стягненні «гонорару успіху» та інших надмірних витрат, що не відповідали критерію реальності та пропорційності. 5. Окремо суд розглянув питання пропуску процесуального строку на подання доказів витрат, визнавши причини пропуску поважними, оскільки представник отримав постанову суду через систему «Електронний суд» із затримкою. 6. Суд також задовольнив вимогу про стягнення судового збору, сплаченого відповідачем за подання касаційної скарги, як невід’ємну частину судових витрат, що підлягають розподілу. Верховний Суд частково задовольнив заяву, стягнувши з позивача на користь відповідача 19 000 грн витрат на правничу допомогу та 1 937,92 грн судового збору. Справа №461/5194/24 від 31/07/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору: 1. Предметом спору було встановлення юридичного факту самостійного виховання та утримання батьком малолітньої дитини для подальшого оформлення відстрочки від мобілізації. 2. Суд виходив з того, що чинне законодавство не передбачає можливості встановлення факту «самостійного виховання» як окремого юридичного факту в судовому порядку, оскільки сімейні права та обов’язки є невідчужуваними. Суд наголосив, що наявність нотаріально посвідченого договору про визначення місця проживання дитини з батьком не означає, що мати автоматично втрачає батьківські права або ухиляється від обов’язків. Факт проживання дитини з одним із батьків не є тотожним факту «самостійного виховання», який би давав підстави для звільнення від мобілізації чи отримання відстрочки. Суд підкреслив, що питання участі матері у вихованні дитини може бути предметом доказування лише у спорах про позбавлення батьківських прав, а не в межах окремого провадження для отримання соціальних пільг. Крім того, суд зазначив, що позивач не довів порушення своїх прав, а звернення до суду було спрямоване на штучне створення умов для отримання відстрочки без наявності реального спору про право. Відтак, суди попередніх інстанцій правомірно відмовили у задоволенні позову, оскільки обраний спосіб захисту не відповідає вимогам закону. 3. Верховний Суд залишив рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу позивача — без задоволення. Справа №194/559/25 від 06/08/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору: 1. Предметом спору є позов матері про позбавлення батька батьківських прав щодо чотирьох неповнолітніх дітей через його тривале самоусунення від виховання та наявність значної заборгованості зі сплати аліментів. 2. Суд виходив із того, що позбавлення батьківських прав є винятковим та крайнім заходом впливу, який застосовується лише за наявності доведеної винної поведінки батька та свідомого нехтування ним своїми обов’язками. Суди встановили, що сама по собі наявність заборгованості зі сплати аліментів, без доведення умисного ухилення від виконання батьківських обов’язків, не є безумовною підставою для позбавлення прав. Також було враховано, що відповідач не був належним чином поінформований про судовий процес, що позбавило його можливості висловити свою позицію. Суд наголосив, що пріоритетом є інтереси дитини, а розірвання сімейних зв’язків через позбавлення прав є кардинальним кроком, який не відповідає меті возз’єднання сім’ї. Крім того, позивачка не надала достатніх доказів, які б свідчили про неможливість виправлення ситуації іншими, менш радикальними методами. У підсумку, суди дійшли висновку, що підстави для застосування такого суворого заходу наразі відсутні. 3. Верховний Суд залишив рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, відмовивши у задоволенні касаційної скарги позивачки. Справа №402/551/24 від 04/08/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Визнання недійсними наказів Держгеокадастру про передачу у приватну власність земельної ділянки, яка фактично належить до земель природно-заповідного фонду, та її повернення територіальній громаді. 2. **Аргументи суду:** * Суд встановив, що спірна ділянка розташована в межах ландшафтного заказника місцевого значення, що автоматично надає їй особливого природоохоронного статусу. * Верховний Суд наголосив на імперативності норм Земельного кодексу та Закону «Про природно-заповідний фонд», які прямо забороняють передачу таких земель у приватну власність. * Суд зазначив, що наявність у документах категорії «землі сільськогосподарського призначення» не нівелює реального статусу ділянки як об’єкта природно-заповідного фонду. * Було підкреслено, що приватизація такої землі відбулася з порушенням процедури, зокрема без погодження з профільним екологічним органом. * Щодо доводів про порушення права власності, суд застосував практику ЄСПЛ, вказавши, що втручання держави у право власності є законним та пропорційним, оскільки воно спрямоване на захист суспільного інтересу — збереження екосистеми. * Суд також відхилив посилання заявника на іншу судову практику, зазначивши, що висновки у цій справі повністю відповідають усталеній позиції Верховного Суду щодо захисту земель природно-заповідного фонду. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про повернення земельної ділянки громаді — без змін. Справа №178/444/25 від 04/08/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вас: 1. Предметом спору є визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини дружиною померлого спадкоємця, який пропустив цей строк через участь у бойових діях та подальше зникнення безвісти. 2. Суд виходив із того, що поважність причин пропуску строку має оцінюватися через призму об’єктивних та непереборних перешкод, які існували протягом шестимісячного періоду для прийняття спадщини. У цій справі суд встановив, що чоловік позивачки перебував на військовій службі в зоні активних бойових дій, що об’єктивно унеможливлювало його звернення до нотаріуса. Крім того, суд врахував, що позивачка, як дружина, дізналася про смерть чоловіка лише після офіційного встановлення цього факту судом, що стало підставою для її звернення за спадщиною в порядку спадкової трансмісії. Суд наголосив, що сам по собі воєнний стан не є автоматичною підставою для поновлення строку, проте обставини, спричинені ним (участь у бойових діях, зникнення безвісти), є поважними причинами. Також суд взяв до уваги емоційний стан позивачки після загибелі чоловіка та визнав її дії добросовісними. Врешті, суд дійшов висновку, що відмова у наданні додаткового строку в таких умовах була б несправедливою, оскільки перешкоди для прийняття спадщини мали виключно об’єктивний характер. 3. Верховний Суд залишив постанову апеляційного суду без змін, підтвердивши право позивачки на отримання додаткового строку для прийняття спадщини. Справа №947/17881/23 від 04/08/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вашого інтерв’ю: 1. **Предмет спору:** Поділ спільного майна подружжя, зокрема вирішення питання про визнання квартири особистою приватною власністю одного з подружжя. 2. **Аргументи суду:** * Суд виходив із презумпції спільної сумісної власності подружжя на майно, набуте під час шлюбу, проте наголосив, що ця презумпція може бути спростована, якщо доведено, що майно придбане за особисті кошти одного з подружжя. * У цій справі було встановлено, що кошти на придбання квартири були надані батьком відповідача як пайовий внесок, отриманий ним від продажу його власного домоволодіння, що підтверджується договором доручення та платіжними документами. * Щодо автомобіля, суд визнав його спільною власністю, але оскільки він є неподільною річчю та використовується виключно відповідачем, право власності було закріплено за ним із зобов’язанням виплатити позивачці грошову компенсацію її частки. * Суд відхилив доводи позивачки про неможливість надання доказів через «недбалість представника», зазначивши, що процесуальні дії адвоката створюють юридичні наслідки для особи, яку він представляє, і це є ризиком самого учасника справи. * Апеляційний суд правомірно відмовив у витребуванні додаткових доказів та призначенні експертиз, оскільки вони не стосувалися предмету спору та не могли вплинути на результат розгляду справи. * Верховний Суд підкреслив, що не має повноважень на переоцінку доказів, а суди попередніх інстанцій надали вичерпну відповідь на всі істотні питання, дотримуючись норм матеріального та процесуального права. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін. Справа №214/3935/22 від 05/08/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір: 1. **Предмет спору:** Позивач звернувся до суду з вимогою усунути перешкоди у спілкуванні з дітьми та визначити порядок його участі у їхньому вихованні (включаючи графіки зустрічей та надання інформації про місце проживання дітей). 2. **Аргументи суду:** * Суд наголосив, що у справах з іноземним елементом (коли сторони та діти проживають за кордоном) необхідно суворо дотримуватися правил підсудності, визначених Законом України «Про міжнародне приватне право» та міжнародними договорами. * Ключовим моментом є застосування принципу *lis alibi pendens* (наявність спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав в іншому юрисдикційному органі). * Верховний Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій не встановили хронологію подання позовів в Україні та в Республіці Польща, що є критично важливим для визначення того, чи має право український суд розглядати цю справу. * Апеляційний суд помилково розглянув справу по суті, не з’ясувавши належним чином, чи не було вже ініційовано аналогічний процес в іноземній державі раніше. * Суд підкреслив, що визначення підсудності має здійснюватися на момент відкриття провадження, а не на момент ухвалення рішення. * Оскільки ці обставини не були досліджені, висновки апеляційного суду визнано передчасними, що унеможливлює перевірку законності рішення в касаційному порядку без додаткового з’ясування фактів. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для встановлення обставин щодо тотожності позовів та дотримання правил міжнародної підсудності. Справа №161/6452/24 від 05/08/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до вашого запитання. **1. Предмет спору** Предметом спору є вимога спадкоємця про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини після смерті матері, пропущеного ним через переконання у відсутності спадкового майна на момент відкриття спадщини. **2. Основні аргументи суду** Суд виходив із того, що право на спадкування виникає в день смерті спадкодавця, і саме з цієї дати починається перебіг шестимісячного строку для подання заяви до нотаріуса. Верховний Суд наголосив, що суб’єктивне переконання спадкоємця у відсутності спадкового майна або юридична необізнаність не є поважними причинами для поновлення строку. Суд підкреслив, що поважними можуть бути лише об’єктивні, непереборні та істотні перешкоди, які унеможливлювали вчинення дій протягом усього шестимісячного періоду. Оскільки позивач був обізнаний про спір щодо майна ще у 2021 році, він мав можливість вчинити необхідні процесуальні дії вчасно. Суд також зазначив, що безпідставне надання додаткового строку порушує принцип правової визначеності та права інших спадкоємців. Враховуючи сталу практику, зокрема позицію Великої Палати Верховного Суду, суд дійшов висновку, що пасивна поведінка спадкоємця не підлягає захисту шляхом поновлення пропущеного строку. **3. Рішення суду** Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду, якою позивачу було відмовлено у задоволенні позовних вимог про визначення додаткового строку для прийняття спадщини. Справа №340/770/22 від 04/08/2026 Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, я проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір справи: 1. **Предмет спору:** Оскарження податкових повідомлень-рішень, якими контролюючий орган зменшив розмір від’ємного значення ПДВ та донарахував грошові зобов’язання через непідтвердження реальності господарських операцій з контрагентами. 2. **Аргументи суду:** – Суд встановив, що податковий орган мав законні підстави для перевірки, оскільки позивач задекларував від’ємне значення ПДВ, що перевищує 100 тисяч гривень. – Верховний Суд підкреслив, що перевірка правомірності від’ємного значення ПДВ об’єктивно вимагає дослідження документів не лише поточного, а й попередніх періодів, тому витребування таких документів не є виходом за межі предмета перевірки. – Суд зазначив, що ненадання платником первинних документів на запит податкової (незалежно від причин) згідно з нормами Податкового кодексу призводить до того, що такі документи вважаються відсутніми під час формування звітності. – Щодо реальності операцій, суд погодився з висновками попередніх інстанцій про відсутність у контрагентів позивача (ФГ «Арго-2007») необхідних ресурсів: земельних ділянок, техніки та персоналу для вирощування заявлених обсягів соняшнику. – Суд вказав, що наявність формально оформлених первинних документів не є достатньою підставою для формування податкового кредиту, якщо відсутній факт реального руху активів. – Щодо принципу «належної обачності», суд наголосив, що він не може застосовуватися відокремлено від обов’язку довести реальність операції, а суди попередніх інстанцій надали вичерпну оцінку всім доказам у їх сукупності. – Касаційна інстанція підкреслила, що не здійснює переоцінку доказів, а лише перевіряє правильність застосування норм права, і в даному випадку порушень процесуальних норм судами нижчих інстанцій не виявлено. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ «Градолія Фудс» без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін. Справа №260/1710/24 від 06/08/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору: 1. **Предмет спору:** Оскарження індивідуальної податкової консультації (ІПК), в якій податковий орган відмовив Карпатському біосферному заповіднику у праві на пільгу зі сплати земельного податку, мотивуючи це наявністю у заповідника доходів від господарської діяльності. 2. **Аргументи суду:** – Суд встановив, що для застосування пільги за підпунктом 282.1.4 статті 282 Податкового кодексу України установа має відповідати двом критеріям: бути закладом науки та повністю утримуватися коштом бюджету. – Верховний Суд підтвердив, що заповідник є державною науковою установою, що підтверджено відповідною державною атестацією. – Щодо фінансування, суд наголосив, що наявність у бюджетної установи власних надходжень (спеціального фонду), отриманих від дозволеної законом господарської діяльності, не позбавляє її статусу установи, що утримується коштом бюджету. – Суд зазначив, що кошти від реалізації деревини, отримані заповідником, мають цільове спрямування та використовуються виключно для природоохоронних цілей, що відповідає принципам бюджетного законодавства. – Податковий орган не надав доказів того, що заповідник здійснював господарську діяльність у заборонених зонах, тому підстави для позбавлення пільги були відсутні. – Водночас суд вказав, що вимога про зобов’язання податкової надати нову консультацію є передчасною, оскільки скасування ІПК судом вже є достатнім способом захисту прав платника, що відповідає усталеній практиці Верховного Суду. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасував постанову апеляційного суду, залишив у силі рішення суду першої інстанції в частині скасування податкової консультації, але відмовив у задоволенні вимоги про зобов’язання податкової надати нову консультацію. Справа №460/8001/25 від 06/08/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вашого інтерв’ю: **1. Предмет спору** Предметом спору є правомірність постанови НКРЕКП про накладення штрафу на ПАТ «Рівнеобленерго» за порушення ліцензійних умов та нормативно-правових актів під час застосування графіків відключення електроенергії. **2. Аргументи суду** Верховний Суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій допустили суттєві порушення процесуального права, ухваливши рішення без належного дослідження всіх обставин справи. Суди першої та апеляційної інстанцій обмежилися формальним висновком про незаконність перевірки через дію воєнного стану, не проаналізувавши, чи існували в даному конкретному випадку реальні загрози, що виправдовували проведення контрольних заходів згідно з постановою КМУ №303. Зокрема, суд не надав оцінки доказам, які вказували на можливий негативний вплив дій «Рівнеобленерго» на енергетичну безпеку та права споживачів, що є критично важливим в умовах війни. Також залишилося поза увагою питання, чи були розглянуті заперечення ліцензіата до акта перевірки відповідно до вимог Закону «Про адміністративну процедуру». Верховний Суд наголосив, що суди зобов’язані проявляти активну роль у процесі, витребовувати докази та детально перевіряти обґрунтованість застосованих санкцій, чого зроблено не було. Відтак, рішення судів попередніх інстанцій визнано передчасними та такими, що не ґрунтуються на повному дослідженні матеріалів справи. **3. Рішення суду** Верховний Суд скасував рішення Рівненського окружного адміністративного суду та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду, направивши справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Справа №400/6668/24 від 06/08/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Визнання протиправною бездіяльності військової частини щодо ненарахування та невиплати військовослужбовцю додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн за період участі у бойових діях та заходах з оборони України. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що суди попередніх інстанцій допустили суттєву помилку, обмежившись лише аналізом «територіального критерію», тобто перевіркою того, чи входить місце служби до офіційного переліку районів бойових дій. Суд підкреслив, що право на виплату залежить не лише від географії, а насамперед від фактичного характеру, змісту та умов виконуваних військовослужбовцем завдань. Суди не з’ясували, які саме бойові чи спеціальні завдання виконував позивач, чи підпадають вони під перелік, визначений наказами Міноборони, та чи не було допущено помилок у документальному оформленні цих завдань командуванням. Верховний Суд вказав, що адміністративний суд не має бути пасивним спостерігачем, а зобов’язаний активно витребовувати докази та встановлювати реальні обставини виконання обов’язків. Відсутність території у списку районів бойових дій сама по собі не є автоматичною підставою для відмови у виплаті, якщо фактична участь у бойових завданнях підтверджується іншими доказами. Таким чином, рішення судів нижчих інстанцій були визнані передчасними через неповне з’ясування обставин справи. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції для повного та всебічного встановлення фактичних обставин. Справа №420/31318/23 від 06/08/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору: 1. **Предмет спору:** Справа стосується правомірності відмови Державної установи «Центр пробації» у виплаті співробітнику додаткової винагороди у розмірі 30 000 грн за період з 24 лютого 2022 року по 31 грудня 2022 року, передбаченої Постановою КМУ № 168. 2. **Аргументи суду:** * Суд встановив, що право на отримання додаткової винагороди для персоналу Державної кримінально-виконавчої служби (ДКВС) виникло з 24 лютого 2022 року на підставі змін, внесених Постановою № 350, за умови несення служби в межах територій, де діяла програма «єПідтримка». * Верховний Суд підтвердив, що позивач мав законне право на виплату 30 000 грн за період з 24 лютого 2022 року по 07 липня 2022 року, оскільки Одеська область на той час підпадала під дію зазначеної програми. * Щодо періоду з 08 липня 2022 року, суд застосував положення Постанови № 754, яка змінила критерії виплат, обмеживши їх лише тими громадами, що розташовані в районах бойових дій, окупації або оточення. * Оскільки Кодимська міська територіальна громада, де проходив службу позивач, не була включена до переліку територій бойових дій, правових підстав для виплати винагороди після 08 липня 2022 року не існувало. * Суд також врахував, що Постанова № 1146, яка набула чинності 18 жовтня 2022 року (із застосуванням з 01 вересня 2022 року), фактично виключила персонал ДКВС із переліку отримувачів цієї винагороди, окрім окремих випадків залучення до бойових дій. * Верховний Суд наголосив на принципі незворотності дії нормативно-правових актів у часі, що унеможливлює поширення нових обмежень на період до їх офіційного опублікування. * Таким чином, суд дійшов висновку, що попередні інстанції помилково задовольнили вимоги позивача за весь період, не врахувавши зміни в регулюванні виплат, що відбулися влітку та восени 2022 року. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасувавши рішення судів попередніх інстанцій у частині виплати винагороди за період з 08 липня 2022 року по 31 грудня 2022 року та ухваливши нове рішення про відмову в цій частині позову. Справа №320/22934/23 від 06/08/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення Верховного Суду. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Оскарження правомірності рішення податкового органу про відмову в реєстрації податкової накладної та зобов’язання ДПС України її зареєструвати. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що процедура зупинення реєстрації накладних не повинна підміняти собою повноцінну податкову перевірку, а має лише превентивний характер. Суд підкреслив, що податкова комісія зобов’язана оцінювати не лише формальну наявність чи відсутність документів, а їхню достатність для підтвердження реальності конкретної господарської операції. Апеляційний суд помилково обмежився висновком, що ненадання платником усіх витребуваних документів є автоматичною підставою для відмови в реєстрації. Натомість суди попередніх інстанцій не дослідили зміст поданих документів у взаємозв’язку з операцією, що є ключовим для вирішення справи. Верховний Суд зазначив, що оцінка документів має бути змістовною, а не формальною, і саме суд має перевірити, чи підтверджують надані докази виникнення податкових зобов’язань. Оскільки суди не встановили фактичних обставин щодо реальності операції, Верховний Суд визнав їхні рішення передчасними. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції для повного та всебічного дослідження доказів. Справа №580/13536/25 від 06/08/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір ситуації: 1. **Предмет спору:** Оскарження правомірності закриття провадження у справі про скасування податкового повідомлення-рішення та податкової вимоги, які, на думку податкового органу, були відкликані, а на думку позивача — продовжували порушувати її права через маніпуляції з інтегрованою карткою платника. 2. **Аргументи суду:** * Верховний Суд наголосив, що закриття провадження на підставі пункту 8 частини 1 статті 238 КАС України можливе лише тоді, коли суб’єкт владних повноважень не просто формально відкликав документ, а повністю відновив порушені права особи. * Суди попередніх інстанцій припустилися помилки, не дослідивши належним чином, чи дійсно відбулося повне відновлення прав позивача, обмежившись лише твердженнями податкового органу. * Суд підкреслив, що відкликання податкової вимоги має відбуватися згідно з чітким переліком підстав, передбачених статтею 60 Податкового кодексу, чого суди першої та апеляційної інстанцій не перевірили. * Верховний Суд звернув увагу на те, що позивач заперечувала проти закриття справи, вказуючи на системні маніпуляції з її податковим боргом в інтегрованій картці, що свідчить про відсутність добровільного та остаточного усунення порушень з боку ДПС. * Оскільки суди не надали оцінки доводам позивача про те, що її права не були відновлені, а закриття провадження позбавило її можливості захистити себе в судовому порядку, такі висновки судів є передчасними. * Верховний Суд також зазначив, що на стадії касаційного перегляду він не може самостійно встановлювати обставини справи або приймати нові докази, тому справа потребує додаткового дослідження. * Таким чином, суди порушили норми процесуального права, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і не забезпечили ефективного судового захисту, гарантованого Конституцією України. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, направивши справу до суду першої інстанції для продовження розгляду по суті. Справа №640/19369/21 від 04/08/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий та професійний огляд для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Оскарження податкового повідомлення-рішення, яким контролюючий орган зменшив позивачу суму від’ємного значення з ПДВ через нібито безтоварний характер господарських операцій з придбання сільськогосподарської продукції. 2. **Аргументи суду:** – Суд встановив, що позивач надав повний пакет первинних документів (договори, видаткові накладні, складські квитанції, ТТН), які підтверджують реальність господарських операцій. – Факт отримання товару підтверджується не лише документами між сторонами, а й довідками від стивідорних компаній (портових операторів), які приймали зерно на зберігання. – Податковий орган не надав жодних доказів безтоварності операцій, а лише послався на дані власних інформаційних баз («Податковий блок»), що не є належним доказом у суді. – Суд наголосив, що платник податків не може нести відповідальність за порушення податкової дисципліни його контрагентами, якщо не доведено його безпосередню участь у зловживаннях. – Доводи податківців про відсутність у контрагентів земельних ділянок чи офісів суд відхилив, оскільки вони базуються на припущеннях, а не на реальних заходах податкового контролю. – Подальша реалізація придбаного зерна на експорт підтверджує економічну доцільність та реальність здійснених операцій. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційної інстанції, якою позовні вимоги ТОВ «ЗЕРНО-АГРОТРЕЙД» було задоволено, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення — скасовано. Справа №280/3120/23 від 06/08/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. **Предмет спору:** Оскарження податкових повідомлень-рішень, якими контролюючий орган зменшив позивачу від’ємне значення з ПДВ та застосував штрафні санкції через нібито неправомірне формування податкового кредиту за операціями оренди рухомого складу та ненарахування компенсуючих податкових зобов’язань. 2. **Аргументи суду:** * Суд встановив, що перебування орендованих вагонів на тимчасово окупованій території внаслідок збройної агресії РФ є об’єктивною обставиною, яка не свідчить про використання майна в неоподатковуваних операціях чи поза межами господарської діяльності. * Верховний Суд наголосив, що обов’язок нарахування податкових зобов’язань за пунктом 198.5 ПК України виникає лише при встановленні факту використання активів у негосподарській діяльності, а не через сам факт неможливості їх використання внаслідок окупації. * Суд відхилив доводи податкової про те, що позивач був зобов’язаний розірвати договори оренди, зазначивши, що продовження договірних відносин було економічно виправданим для мінімізації цивільно-правової відповідальності перед орендодавцем. * Щодо операцій з нерезидентом, суд встановив, що позивач самостійно виявив помилки у звітності, подав уточнюючі розрахунки та зареєстрував зведені податкові накладні ще до початку перевірки. * Оскільки податкові накладні були фактично складені та зареєстровані, а помилки у звітності виправлені в порядку статті 50 ПК України, підстави для застосування штрафних санкцій за їх відсутність були відсутні. * Суд підкреслив, що контролюючий орган мав доступ до інформаційних систем, де відображалися ці уточнюючі розрахунки, проте проігнорував їх, що призвело до помилкових висновків в акті перевірки. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу податкового органу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій на користь платника податків — без змін. Справа №990/181/25 від 06/08/2026 Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. **Предмет спору:** Оскарження кандидатом на посаду судді апеляційного суду рішень ВККС про результати кваліфікаційного іспиту (практичного завдання) та відмову в допуску до наступного етапу конкурсу через отримання балів нижче прохідного рівня. 2. **Аргументи суду:** – Суд встановив, що ВККС діяла в межах своїх дискреційних повноважень, а процедура оцінювання відповідала вимогам Закону «Про судоустрій і статус суддів» та внутрішнім положенням Комісії. – Суд наголосив, що чинне законодавство та внутрішні акти ВККС не містять вимог щодо фіксації балів окремо за кожен елемент практичного завдання, тому відсутність такої деталізації в рішенні не є порушенням. – Щодо доводів про використання неактуального законодавства, суд встановив, що необхідні нормативні акти (включаючи зміни до ГПК України) були доступні кандидатам у внутрішній мережі, а виявлені розбіжності в редакціях норм не вплинули на загальний результат оцінювання. – Суд відхилив аргументи про втручання третіх осіб у процес оцінювання, зазначивши, що надані докази (часові мітки входу в систему) не підтверджують факт стороннього втручання саме під час перевірки робіт позивача. – Посилаючись на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, суд підкреслив, що Методичні вказівки № 228/зп-24 є інструктивним документом для внутрішнього користування комісією, а не нормами, що вимагають відкритого поелементного звітування про виставлені бали. – Суд також зазначив, що незгода кандидата з виставленою оцінкою не є підставою для скасування рішення, оскільки оцінювання професійних навичок належить до виключної компетенції екзаменаційної комісії. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовив у повному обсязі. **Важливе зауваження:** У цьому рішенні суд прямо посилається на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, сформовані у справах № 990/171/25 та № 990/223/25, щодо застосування Методичних вказівок № 228/зп-24, підтверджуючи сталість судової практики, тому підстав для позначення “” (відступ від попередньої позиції) немає. Справа №260/412/25 від 06/08/2026 Предметом цього спору є правомірність відмови суду апеляційної інстанції у відкритті провадження через пропуск позивачем строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції. Верховний Суд у цій справі керувався принципом правової визначеності, наголошуючи, що строки на оскарження є важливою гарантією стабільності правовідносин. Суд зазначив, що обрання позивачем шляху касаційного оскарження ухвали про повернення первинної апеляційної скарги було його власним процесуальним вибором, а не об’єктивною перешкодою, що унеможливлювала своєчасне звернення до суду. Позивач не довів наявності непереборних обставин, які б завадили йому повторно звернутися до апеляційного суду в розумні строки після того, як його первинну скаргу було повернуто через несплату судового збору. Верховний Суд підкреслив, що касаційне оскарження ухвали про повернення скарги не зупиняє перебіг строків і не є автоматичною підставою для їх поновлення. Оскільки позивач звернувся з повторною скаргою лише через чотири місяці після повернення першої, суд визнав таку бездіяльність необґрунтованою. Відтак, висновок апеляційного суду про неповажність причин пропуску строку та відмову у відкритті провадження визнано законним та таким, що відповідає нормам процесуального права. Верховний Суд залишив ухвалу суду апеляційної інстанції без змін, а касаційну скаргу — без задоволення. Справа №160/651/26 від 06/08/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий та професійний аналіз для вашого матеріалу: **1. Предмет спору:** Предметом спору є правомірність повернення судом першої інстанції позовної заяви через неусунення позивачем недоліків (несплата судового збору та нечіткість вимог), а також питання доступу до правосуддя в контексті оскарження таких процесуальних дій. **2. Аргументи суду:** * Верховний Суд наголосив, що право на доступ до суду є фундаментальним, а надмірний формалізм у процесуальних питаннях є неприпустимим. * Суд роз’яснив, що хоча ухвала про залишення позову без руху не підлягає окремому оскарженню, при оскарженні ухвали про повернення позову апеляційний суд зобов’язаний перевірити законність і обґрунтованість ухвали про залишення позову без руху. * Апеляційний суд помилково відмовився оцінювати доводи позивача щодо безпідставності вимог про сплату судового збору, посилаючись на те, що ухвала про залишення без руху не була оскаржена окремо. * Верховний Суд підкреслив, що апеляційна інстанція повинна була надати оцінку тому, чи дійсно позивач, як учасник бойових дій, мав законні підстави для звільнення від сплати судового збору. * Ігнорування апеляційним судом доводів скаржника щодо суті процесуальних порушень суду першої інстанції було визнано порушенням норм процесуального права. * Таким чином, суд апеляційної інстанції допустив надмірний формалізм, що призвело до обмеження права позивача на судовий захист. **3. Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасував постанову апеляційного суду та направив справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду по суті апеляційної скарги. Справа №580/3737/23 від 06/08/2026 Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Оскарження прокурором рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації та, як наслідок, наказу про звільнення з органів прокуратури. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що процедура атестації прокурорів та перевірка декларацій Національним агентством з питань запобігання корупції (НАЗК) є різними, самостійними процесами, які не виключають один одного. Суд зазначив, що кадрова комісія має дискреційні повноваження оцінювати доброчесність прокурора на основі всієї доступної інформації, а не лише офіційних висновків НАЗК. У даній справі комісія виявила факти, що свідчать про можливе умисне ухилення від сплати податків при відчуженні майна близькими родичами прокурора, що викликало обґрунтовані сумніви у її доброчесності. Суди попередніх інстанцій помилково обмежили повноваження комісії, вважаючи, що вона не мала права досліджувати ці обставини без участі НАЗК. Верховний Суд вказав, що суди не надали належної оцінки висновкам комісії крізь призму стандартів доброчесності, а лише формально підійшли до питання повноважень. Оскільки суди не дослідили всі фактичні обставини та не надали оцінку доказам, на яких базувалося рішення комісії, їхні рішення визнано передчасними. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до Черкаського окружного адміністративного суду. Справа №600/2950/25-а від 06/08/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Оскарження фізичною особою податкових повідомлень-рішень про донарахування податку на доходи фізичних осіб та військового збору з іноземних доходів, отриманих від діяльності на платформі OnlyFans. 2. **Аргументи суду:** – Суд встановив, що податковий орган правомірно використав інформацію, отриману в межах міжнародного обміну податковими даними з компетентними органами Великої Британії, що є належним джерелом доказів згідно з Податковим кодексом України. – Позивач не спростувала факт отримання доходів та не надала доказів сплати податків з цих сум в іншій юрисдикції, що виключає застосування механізмів уникнення подвійного оподаткування. – Процедура призначення та проведення позапланової невиїзної перевірки була дотримана: податковий орган завчасно надіслав запит, на який позивач не надала вичерпної відповіді та документального підтвердження походження коштів. – Суд наголосив, що доходи, отримані від іноземного суб’єкта господарювання за створення контенту, є об’єктом оподаткування в Україні, а обов’язок задекларувати їх та сплатити податки лежить безпосередньо на платнику податків. – Аргументи позивача про неправомірність використання листа ДПС як доказу були відхилені, оскільки цей лист лише фіксував отриману міжнародну інформацію, яка підтверджує факт виплат на користь позивача. – Суд також зазначив, що посилання позивача на практику Верховного Суду в інших справах є безпідставним, оскільки фактичні обставини тих справ суттєво відрізнялися від даного випадку. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій, якими у позові було відмовлено, — без змін. Справа №420/913/21 від 06/08/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. **Предмет спору:** Перегляд за нововиявленими обставинами рішення суду про скасування податкових повідомлень-рішень, винесених податковим органом на підставі іншого судового рішення, яке згодом було скасоване. 2. **Аргументи суду:** – Суд виходив із того, що скасування судового рішення, яке було покладено в основу іншого рішення, є класичною підставою для перегляду справи за нововиявленими обставинами згідно з пунктом 3 частини 2 статті 361 КАС України. – Ключовим фактором стало те, що первинні податкові повідомлення-рішення (ППР) від 2019 року були скасовані в судовому порядку, а оскаржувані в цій справі ППР від 2021 року базувалися саме на тих скасованих актах. – Оскільки преюдиційне рішення, на якому ґрунтувалися висновки податкової, втратило чинність, правові підстави для нарахування грошових зобов’язань у цій справі відпали. – Суд підкреслив, що нововиявленою обставиною є не недоліки попереднього розгляду, а саме факт скасування преюдиційного акта, який суттєво впливає на результат справи. – Застосовуючи частину 4 статті 78 КАС України, суд зазначив, що обставини, встановлені в іншій справі (№420/4803/19), де було визнано протиправність нарахувань, не потребують повторного доказування. – Таким чином, Верховний Суд підтвердив правильність позиції судів нижчих інстанцій, які задовольнили заяву платника податків, оскільки первинні підстави для нарахування податків були юридично нівельовані. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу податкового органу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про скасування податкових повідомлень-рішень — без змін. Справа №812/1365/17 від 06/08/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Оскарження підприємством податкових повідомлень-рішень про нарахування пені за порушення строків розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності (ЗЕД) та неповідомлення податкового органу про здійснення бартерних операцій. 2. **Аргументи суду:** * Суд встановив, що агентські договори на перевезення пасажирів не є бартерними, оскільки оплата послуг здійснювалася грошовими коштами, а припинення зобов’язань відбулося шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, що виключає застосування штрафів за «бартерним» законодавством. * Щодо порушення строків валютних розрахунків, суд підтвердив, що позивач, як суб’єкт господарювання, що здійснює діяльність на території проведення антитерористичної операції (м. Лисичанськ), звільняється від відповідальності за порушення валютного законодавства. * Верховний Суд наголосив, що для такого звільнення достатньо самого факту реєстрації та провадження діяльності на території АТО, а наявність сертифіката Торгово-промислової палати про форс-мажор у даному випадку не є обов’язковою умовою. * Суд розмежував поняття загального форс-мажору та спеціальної норми Закону «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», яка прямо звільняє «АТО-шні» підприємства від пені. * Доводи податкового органу про необхідність надання сертифікатів ТПП для кожного окремого контракту були відхилені як такі, що не відповідають спеціальному законодавству, яке регулює відповідальність у сфері ЗЕД. * Суд також підкреслив, що висновки попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для притягнення до відповідальності є обґрунтованими та відповідають нормам матеріального права. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу податкового органу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про скасування податкових повідомлень-рішень — без змін. Справа №340/5373/25 від 06/08/2026 Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Позивач намагався оскаржити в адміністративному суді дії та бездіяльність слідчих СБУ, вчинені ними в межах кримінального провадження, зокрема щодо проведення огляду житла та ненадання інформації про підстави таких дій. 2. **Аргументи суду:** – Верховний Суд наголосив, що ключовим критерієм для визначення юрисдикції є природа спірних правовідносин, а не лише участь суб’єкта владних повноважень. – Суд встановив, що оскаржувані дії слідчих безпосередньо пов’язані з досудовим розслідуванням, яке регулюється виключно нормами Кримінального процесуального кодексу (КПК) України. – Адміністративні суди не мають повноважень перевіряти законність дій слідчих або ухвал слідчих суддів, прийнятих у межах кримінального провадження, оскільки для цього існують спеціальні механізми оскарження, передбачені главою 26 КПК України. – Суд підкреслив, що право на доступ до суду не є абсолютним і має реалізовуватися через належні процесуальні процедури, встановлені законом. – Спроба позивача кваліфікувати спір як публічно-правовий була визнана помилковою, оскільки такі питання не належать до компетенції адміністративної юстиції. – Відтак, відмова у відкритті провадження судами першої та апеляційної інстанцій була визнана законною та обґрунтованою. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про відмову у відкритті провадження — без змін. Справа №340/3794/25 від 06/08/2026 Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось суть справи: 1. Предметом спору є правомірність проведення податковим органом фактичної перевірки ФОП та подальшого нарахування штрафних санкцій через нібито порушення законодавства про застосування РРО та ведення обліку товарних запасів. 2. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд, керуючись такими аргументами: * Суди формально підійшли до оцінки наказу на перевірку, не з’ясувавши, чи дозволяв він належним чином ідентифікувати суб’єкта господарювання, оскільки в наказі було вказано лише комерційне найменування об’єкта («магазин»), а не конкретного підприємця. * Суди не надали належної оцінки підставам для призначення перевірки, зокрема, не дослідили зміст листа ДПС, який став приводом для контрольних заходів, на предмет наявності в ньому конкретної інформації щодо порушень саме цим позивачем. * Верховний Суд наголосив, що наказ на перевірку є юридичним актом індивідуальної дії, який має гарантувати правову визначеність, а не бути формальним документом. * Суди попередніх інстанцій не виконали вимогу щодо активної ролі суду в адміністративному процесі, не витребували та не дослідили докази, які б підтверджували законність підстав для втручання у господарську діяльність. * Колегія суддів підкреслила, що суди зобов’язані перевіряти не лише наявність документів, а й їх зміст та правову природу, щоб переконатися, чи дійсно існували об’єктивні передумови для перевірки. 3. Верховний Суд прийняв рішення скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Справа №340/4331/25 від 06/08/2026 Вітаю. Як фахівець із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Катеринівська сільська рада оскаржувала рішення Кропивницької районної ради про погодження проєкту землеустрою щодо зміни меж міста Кропивницького, вважаючи, що такі повноваження належать виключно сільській раді. 2. **Аргументи суду:** Суд виходив із того, що органи місцевого самоврядування повинні діяти виключно в межах повноважень, визначених законом. Ключовим нормативним актом у цій справі є стаття 186 Земельного кодексу України та стаття 46 Закону «Про землеустрій», які чітко визначають перелік суб’єктів, чиє погодження є обов’язковим для зміни меж адміністративно-територіальних одиниць. Суд наголосив, що районні ради наділені повноваженнями погоджувати такі проєкти, оскільки вони представляють спільні інтереси територіальних громад, що входять до складу відповідного району. Оскільки розширення меж міста Кропивницького відбувається в межах Кропивницького району, районна рада діяла в межах своєї компетенції. Також суд зазначив, що позивач не довів факту порушення своїх прав оскаржуваним рішенням, оскільки воно є лише проміжною стадією в процедурі зміни меж, а не остаточним актом. Додатково було враховано, що необхідність такого погодження була підтверджена профільними державними органами, зокрема Кабінетом Міністрів України. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу Катеринівської сільської ради без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін. Справа №160/15223/25 від 06/08/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору: 1. **Предмет спору:** Оскарження правомірності дій Регіонального відділення Фонду держмайна щодо призначення та проведення перевірки використання державного майна, а також бездіяльності органу під час розгляду заперечень на акт такої перевірки. 2. **Аргументи суду:** – Верховний Суд наголосив, що суди попередніх інстанцій формально підійшли до справи, не дослідивши ключові докази щодо правового статусу об’єкта незавершеного будівництва та його перебування на балансі позивача. – Суди не надали оцінку численним документам, які свідчать про можливу передачу об’єкта до комунальної власності, що кардинально змінює повноваження Фонду держмайна щодо контролю за цим майном. – Важливим аспектом стало застосування Закону України «Про адміністративну процедуру», який вимагає від органів влади дотримання чіткої процедури розгляду заперечень, зокрема колегіального розгляду, а не одноособового прийняття рішень посадовими особами. – Суд підкреслив, що порушення процедурних гарантій, встановлених законом, є самостійною підставою для визнання дій органу влади протиправними, оскільки це безпосередньо впливає на права особи. – Верховний Суд зазначив, що суди не перевірили дотримання відповідачем плану та графіку перевірок, що є обов’язковим елементом законності інспекційної діяльності. – Оскільки суди не встановили фактичні обставини щодо того, чи перебувало майно на балансі позивача на момент перевірки, рішення попередніх інстанцій визнано передчасними та такими, що ґрунтуються на неповному дослідженні матеріалів справи. – **** Верховний Суд у цій справі акцентує на необхідності застосування положень Закону України «Про адміністративну процедуру» до публічно-правових відносин у сфері управління державним майном, що змінює підхід до оцінки процедурних порушень суб’єктів владних повноважень порівняно з попередньою практикою, де акцент робився переважно на матеріально-правових аспектах. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Справа №804/3767/17 від 05/08/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення Верховного Суду. Ось його стислий аналіз: 1. **Предмет спору:** Оскарження фізичною особою-підприємцем рішень податкового органу про донарахування податкових зобов’язань, штрафних санкцій та вимог про сплату недоїмки з єдиного внеску (ЄСВ). 2. **Аргументи суду:** * Суд встановив, що позивач подала скаргу на рішення податкового органу в межах встановленого строку, враховуючи перенесення останнього дня строку на наступний робочий день через вихідний. * Оскільки податковий орган не розглянув скаргу на рішення щодо ЄСВ по суті, а лише безпідставно залишив її без розгляду, це порушує процедурні права платника. * Верховний Суд застосував правову позицію, згідно з якою невиконання контролюючим органом обов’язку щодо своєчасного розгляду скарги на вимогу про сплату ЄСВ має наслідком автоматичне задоволення такої скарги за принципом «мовчазної згоди». * Водночас, щодо інших податкових повідомлень-рішень (ПДФО, військовий збір), суд підтвердив їх правомірність, оскільки позивач не надала належних первинних документів на підтвердження витрат та допустила помилки у веденні обліку. * Суд наголосив, що відсутність у штаті бухгалтера чи юриста не звільняє підприємця від обов’язку належного ведення податкового обліку та зберігання первинної документації. * **:** Суд у своєму рішенні прямо посилається на власну попередню правову позицію (постанова від 29.05.2019 у справі № 818/1687/16) щодо застосування принципу «мовчазної згоди» при нерозгляді скарг на вимоги про сплату ЄСВ, підтверджуючи сталість цієї практики. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасував рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови у позові щодо ЄСВ та ухвалив нове рішення про скасування вимоги про сплату недоїмки та відповідних штрафів, залишивши в іншій частині судові рішення без змін. Справа №400/10/25 від 06/08/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вас: 1. Предметом спору є правомірність повернення позовної заяви військовослужбовця через пропуск строку звернення до суду з вимогами про виплату індексації грошового забезпечення. 2. Суд касаційної інстанції прийшов до висновку, що попередні інстанції не дослідили ключові обставини, які визначають початок перебігу строку звернення до суду. Зокрема, суди не встановили, чи отримував позивач «грошовий атестат» або інший документ, що містить відомості про нараховані та виплачені суми, оскільки саме з моментом ознайомлення з таким документом закон пов’язує початок тримісячного строку. : Верховний Суд у цій справі підкреслив, що він відступає від попередньої позиції, викладеної в ряді постанов Касаційного адміністративного суду, щодо застосування строків звернення до суду. Судова палата встановила, що зміни до ст. 233 КЗпП України, які обмежили строк звернення трьома місяцями, не поширюються на правовідносини, що виникли до 19 липня 2022 року. Для періоду після цієї дати суди зобов’язані перевіряти, коли саме особа отримала документальне підтвердження про виплати, а не просто рахувати строк з моменту виникнення права на виплату. Водночас суд відхилив доводи позивача про те, що сам факт воєнного стану чи проходження служби автоматично поновлює строки, якщо особа не була обмежена у доступі до правосуддя. 3. Верховний Суд скасував ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, направивши справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Справа №580/3737/23 від 06/08/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий та професійний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Оскарження прокурором рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації та наказу про звільнення з органів прокуратури. 2. **Аргументи суду:** * Верховний Суд наголосив, що процедура атестації прокурорів та перевірка декларацій НАЗК є різними, самостійними процесами, тому кадрова комісія має право оцінювати доброчесність прокурора на основі зібраних матеріалів. * Суд підкреслив, що завданням комісії є не встановлення факту порушення закону, а виявлення «обґрунтованих сумнівів» щодо відповідності прокурора критеріям професійної етики та доброчесності. * Суди попередніх інстанцій допустили суперечливі висновки: з одного боку, вони визнали право комісії на оцінку доброчесності, а з іншого — безпідставно обмежили її повноваження лише перевіркою офіційних повідомлень НАЗК. * Верховний Суд зазначив, що суди не надали належної оцінки конкретним фактам, виявленим комісією (зокрема, щодо сумнівних правочинів з нерухомістю), крізь призму стандартів доброчесності. * Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили всі обставини справи та не надали оцінку доказам, Верховний Суд визнав їхні рішення передчасними. * Питання щодо стягнення середнього заробітку та судових витрат на правничу допомогу також потребують перегляду, оскільки вони є похідними від основного рішення, яке було скасовано. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до Черкаського окружного адміністративного суду. Справа №380/13712/24 від 06/08/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вас: 1. Предметом спору є правомірність відмови апеляційного суду у відкритті провадження через пропуск військовою частиною строку на апеляційне оскарження та визнання причин такого пропуску неповажними. 2. Верховний Суд підтримав позицію апеляційної інстанції, зазначивши, що суб’єкти владних повноважень зобов’язані діяти добросовісно та організовано. Суд наголосив, що відсутність бюджетного фінансування або тривалі внутрішні процедури погодження витрат на сплату судового збору не є об’єктивними чи непереборними обставинами, що виправдовують пропуск процесуальних строків. Оскільки військова частина зверталася з апеляцією тричі, причому третє звернення відбулося з порушенням строку на понад два місяці, суд дійшов висновку про відсутність добросовісної поведінки скаржника. Верховний Суд підкреслив, що держава не може отримувати переваги в судовому процесі через власну неорганізованість у питаннях фінансування. Відтак, суд апеляційної інстанції правомірно застосував пункт 4 частини першої статті 299 КАС України, відмовивши у відкритті провадження. 3. Верховний Суд залишив ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу військової частини — без задоволення. Справа №345/4075/25 від 06/08/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений у форматі професійного юридичного коментаря: 1. Предметом спору є правомірність повернення апеляційної скарги судом апеляційної інстанції через нібито неналежне оформлення ордера адвоката, поданого в електронній формі. 2. Верховний Суд вказав, що суд апеляційної інстанції помилково застосував застарілу практику, не врахувавши зміни до Положення про ордер, внесені рішенням Ради адвокатів України від 08.06.2024. Суд наголосив, що в умовах цифровізації правосуддя ордер, доданий до електронної скарги, не потребує окремого «фізичного» підпису, якщо він підписаний електронним підписом або є додатком до документа, засвідченого таким підписом. Верховний Суд підкреслив, що обов’язкові реквізити ордера були наявні, а їх відповідність можна перевірити через офіційний вебсайт Національної асоціації адвокатів України. Також було зазначено, що правова позиція, на яку посилався апеляційний суд, була сформована до оновлення правил оформлення ордерів. Таким чином, повернення скарги було визнано незаконним обмеженням доступу до правосуддя. **** Верховний Суд у цій постанові фактично закріпив відступ від своєї попередньої позиції (викладеної у справі № 466/76/22), яка вимагала наявності окремого підпису на ордері, оскільки вона втратила актуальність після зміни нормативного регулювання Радою адвокатів України. 3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду про повернення апеляційної скарги та направив справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. Справа №380/17061/25 від 06/08/2026 Предметом цього спору є правомірність відмови Пенсійного фонду у переведенні позивачки на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» та врахуванні при цьому довідки про складові заробітної плати. Верховний Суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій не встановили ключові фактичні обставини справи, які є вирішальними для правильного застосування норм права. Зокрема, залишилося нез’ясованим, який саме вид пенсії отримувала позивачка на момент звернення із заявою та чи стосувалися її вимоги перерахунку вже призначеної пенсії, чи переходу на інший її вид. Суди не дослідили належним чином матеріали пенсійної справи, що містять суперечливі дані щодо історії пенсійних виплат заявниці. Верховний Суд наголосив, що згідно з принципом офіційного з’ясування обставин у справі (ex-officio), суд зобов’язаний був самостійно витребувати необхідні докази для встановлення істини. Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій не з’ясували дійсний характер спірних правовідносин, їхні висновки про відмову в позові були визнані передчасними. У зв’язку з цим касаційна інстанція констатувала порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Справа №440/7155/25 від 05/08/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений у форматі інтерв’ю: 1. **Предмет спору:** Предметом спору є правомірність накладення податковим органом штрафних санкцій на АТ «Укртатнафта» за несвоєчасне подання податкових декларацій з ПДВ в умовах воєнного стану, коли підприємство посилалося на форс-мажорні обставини. 2. **Аргументи суду:** Суд виходив із того, що підпункт 112.8.9 пункту 112.8 статті 112 Податкового кодексу України є самостійною підставою для звільнення від фінансової відповідальності, яка діє незалежно від спеціальних процедур воєнного стану. Верховний Суд наголосив, що сертифікати Торгово-промислової палати не мають преюдиційного характеру, проте вони є вагомим доказом, який має оцінюватися судом у сукупності з іншими обставинами справи. У цій справі було встановлено прямий причинно-наслідковий зв’язок між ракетними обстрілами, руйнуванням інфраструктури, виходом з ладу серверного обладнання та неможливістю своєчасного подання звітності. Суд звернув увагу на непослідовність дій податкового органу, який в інших документах визнавав наявність форс-мажору для цього ж підприємства, але в межах спірних податкових повідомлень-рішень зайняв протилежну позицію. Верховний Суд підкреслив, що формальний підхід до оцінки доказів, застосований апеляційною інстанцією, є помилковим, оскільки не враховує реальний вплив воєнних дій на діяльність підприємства критичної інфраструктури. Таким чином, позивач довів наявність обставин непереборної сили, що об’єктивно унеможливили виконання податкового обов’язку в установлені строки. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу АТ «Укртатнафта», скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції, яким позовні вимоги про скасування штрафів були задоволені. Справа №640/33886/21 від 06/08/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до вашого запиту: 1. Предметом спору є правомірність бездіяльності органу державної виконавчої служби щодо незняття арешту та невиключення запису з Єдиного реєстру боржників, а також питання розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу. 2. Суд керувався тим, що за відсутності клопотання від іншої сторони про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, суд не має права самостійно оцінювати їх співмірність та зменшувати заявлену суму. Верховний Суд наголосив, що згідно з процесуальним законодавством, обов’язок доведення неспівмірності витрат покладається виключно на сторону, яка заявляє відповідне клопотання. Оскільки відповідач у суді апеляційної інстанції не подавав належних клопотань про зменшення витрат щодо апеляційного етапу розгляду, у суду не було підстав для їх зниження. Водночас, щодо витрат у суді першої інстанції, суд врахував наявність заперечень відповідача, викладених у відзиві, тому залишив рішення апеляції про зменшення суми в цій частині без змін. Суд підкреслив, що роль суду в розподілі витрат — це роль арбітра, який оцінює доводи сторін, а не ініціатора зменшення гонорарів адвокатів. Таким чином, касаційна інстанція забезпечила дотримання принципу змагальності, стягнувши витрати на правничу допомогу в повному обсязі, заявленому позивачем за апеляційний етап. 3. Верховний Суд залишив без змін рішення апеляції в частині стягнення витрат за першу інстанцію, але скасував додаткову постанову апеляційного суду в частині витрат за апеляцію та ухвалив нове рішення про стягнення з відповідача повної суми витрат на правничу допомогу, заявленої позивачем за розгляд апеляційних скарг. Справа №640/33886/21 від 06/08/2026 Ось детальний аналіз судового рішення: 1. Предметом спору є питання правомірності відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій. 2. Верховний Суд керувався тим, що згідно з нормами КАС України, суд не має права за власною ініціативою зменшувати розмір витрат на правничу допомогу без відповідного клопотання іншої сторони. Обов’язок доведення неспівмірності таких витрат покладається виключно на сторону, яка заперечує проти їх стягнення. У даній справі відповідач не подав клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу під час розгляду апеляційних скарг, тому суд апеляційної інстанції не мав підстав для їх самостійного зменшення. Водночас щодо витрат у суді першої інстанції суд врахував, що відповідач висловив заперечення у своєму відзиві, тому рішення апеляційного суду про зменшення суми в цій частині було визнано законним. Верховний Суд наголосив, що суд має виступати як арбітр, який оцінює доводи сторін, а не діяти на користь будь-якої з них, самостійно визначаючи розмір витрат. Оскільки позивач надав належні докази на підтвердження обсягу та вартості наданих послуг, а відповідач не спростував їх належним чином, підстави для зменшення суми в апеляції були відсутні. 3. Верховний Суд залишив без змін рішення апеляційного суду в частині витрат на допомогу в суді першої інстанції, проте скасував додаткову постанову апеляційного суду та ухвалив нове рішення про стягнення з відповідача повної суми витрат на правничу допомогу за розгляд апеляційних скарг у розмірі 60 000 гривень. Справа №320/10922/23 від 04/08/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, я проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий виклад справи: 1. **Предмет спору:** Оскарження платником податків податкового повідомлення-рішення про застосування штрафних санкцій за несвоєчасну реєстрацію податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних. 2. **Аргументи суду:** Суд виходив з того, що правопорушення у вигляді несвоєчасної реєстрації накладних є триваючим, а тому період його вчинення має вирішальне значення для розрахунку штрафу. Верховний Суд наголосив, що в умовах карантину та воєнного стану платники податків повинні мати рівні можливості для виконання своїх обов’язків, тому для всіх накладних, складених до 31 січня 2022 року, перебіг строку прострочення для нарахування штрафів має обраховуватися лише з 16 липня 2022 року. Суд встановив, що апеляційна інстанція помилково не врахувала цей перехідний період при розрахунку штрафів для трьох конкретних накладних, що призвело до завищення суми санкцій. Водночас щодо інших накладних, зареєстрованих після 15 липня 2022 року, суд визнав нарахування штрафів правомірними, оскільки платник не виконав вимог законодавства у встановлений пільговий строк. **** Суд у своєму рішенні послідовно застосовує та розвиває правову позицію щодо необхідності врахування перехідного періоду до 15 липня 2022 року для всіх платників податків, відступаючи від формального підходу, який не враховував об’єктивну неможливість реєстрації накладних через надзвичайні обставини. Таким чином, суд самостійно здійснив перерахунок штрафних санкцій, виключивши з них суми, нараховані за періоди дії мораторію, що є способом відновлення справедливості та захисту прав платника. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасував рішення судів попередніх інстанцій у частині відмови в позові та ухвалив нове рішення про часткове скасування податкового повідомлення-рішення на суму 2 848 468,68 грн, залишивши решту штрафних санкцій без змін. Справа №821/315/18 від 06/08/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: 1. Предметом спору є правомірність податкових повідомлень-рішень, якими контролюючий орган донарахував податок на прибуток та ПДВ, а також зменшив суму бюджетного відшкодування через нібито неправомірне списання безнадійної дебіторської заборгованості та невідповідне оподаткування операцій з реалізації металобрухту. 2. Суд при винесенні рішення керувався тим, що списання дебіторської заборгованості було правомірним, оскільки за нею сплив строк позовної давності, що прямо відповідає визначенню безнадійної заборгованості згідно з Податковим кодексом України. Щодо металобрухту, суд встановив, що він є зворотними відходами виробничого процесу, а не окремим товаром, придбаним для перепродажу, тому обов’язок нарахування податкових зобов’язань з ПДВ у даному випадку був відсутній. Суд підкреслив, що податковий орган не надав доказів того, що підприємство реалізовувало саме сировину, а не відходи, що утворилися в результаті переробки. Також було зазначено, що позивач правомірно застосовував пільговий режим оподаткування (0% ПДВ) до операцій з постачання металобрухту відповідно до перехідних положень Податкового кодексу. Аргументи податкової щодо необхідності формування резерву сумнівних боргів для визнання заборгованості безнадійною були відхилені як такі, що не відповідають нормам бухгалтерського обліку та податкового законодавства. Зрештою, суд дійшов висновку, що доводи податкової зводяться до спроби переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень касаційної інстанції. 3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу податкового органу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій, якими позов платника податків було задоволено, — без змін. Справа №580/9677/24 від 05/08/2026 Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: **1. Предмет спору** Предметом спору є правомірність відмови Міністерства оборони України у призначенні членам сім’ї померлого військовослужбовця одноразової грошової допомоги через виявлений у крові померлого етиловий спирт. **2. Аргументи суду** Суд наголосив, що одноразова грошова допомога є важливою соціальною гарантією, тому обмеження права на її отримання мають тлумачитися виключно у вузькому розумінні. Ключовим висновком суду стало те, що сам факт наявності алкоголю в крові військовослужбовця на момент смерті не є автоматичною підставою для відмови у виплаті. Для правомірної відмови Міністерство оборони зобов’язане довести наявність прямого причинно-наслідкового зв’язку між станом сп’яніння (або діями особи у цьому стані) та настанням смерті. У цій справі відповідач не надав доказів того, що саме вживання алкоголю стало безпосередньою медичною причиною смерті або призвело до фатальних дій військовослужбовця. Натомість матеріали справи підтвердили, що смерть настала внаслідок захворювань (кардіосклероз, кардіоміопатія), які були пов’язані з проходженням військової служби. Суд зазначив, що відмова у виплаті без доведення такого зв’язку є порушенням принципу справедливості та розширеним тлумаченням законодавчих обмежень. Таким чином, суди попередніх інстанцій вірно встановили відсутність підстав для позбавлення родини загиблого соціального захисту. **3. Рішення суду** Верховний Суд залишив касаційну скаргу Міністерства оборони України без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій, якими позов було задоволено, — без змін. Справа №240/6876/24 від 06/08/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Оскарження відмови органу соціального захисту у подовженні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі відповідного посвідчення ветерану, який отримав травму під час виконання обов’язків військової служби. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що наявність у довідці МСЕК формулювання про причинний зв’язок інвалідності з виконанням обов’язків військової служби є самостійною та достатньою підставою для надання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни. Суд підкреслив, що поняття «виконання обов’язків військової служби» є ширшим за безпосередню участь у бойових діях, тому обмежене тлумачення цієї норми відповідачем було помилковим. Важливим фактором стало те, що позивач вже тривалий час мав такий статус і отримував відповідне посвідчення, що підтверджувало його право на соціальний захист. Суд також критично оцінив позицію апеляційної інстанції, зазначивши, що посилання на практику Верховного Суду в інших справах було недоречним через відмінність фактичних обставин. Врешті, суд дійшов висновку, що держава зобов’язана забезпечити соціальні гарантії особі, яка втратила здоров’я під час виконання своїх службових обов’язків, незалежно від того, чи відбувалося це безпосередньо на фронті. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції, яким позовні вимоги ветерана було задоволено в повному обсязі. Справа №160/34082/23 від 05/08/2026 Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір справи: 1. **Предмет спору:** Стягнення з фізичної особи податкового боргу (податок на нерухомість, орендна плата за землю та пеня), щодо якого податковий орган звернувся до суду після того, як платник не виконав вимогу про його добровільну сплату. 2. **Аргументи суду:** – Суд наголосив, що в межах позову про стягнення податкового боргу суд не має повноважень перевіряти правомірність нарахувань, здійснених податковим повідомленням-рішенням (ППР), якщо платник не оскаржував ці ППР окремо або не подав зустрічний позов. – Верховний Суд підтвердив, що податковий борг є узгодженим, оскільки платник не надав доказів оскарження ППР у судовому чи адміністративному порядку. – Щодо доводів платника про автоматичне скасування ППР через припинення права користування землею, суд зазначив, що це питання потребує окремого судового розгляду, а не вирішується як аргумент захисту в процесі про стягнення боргу. – Суд вказав на принцип диспозитивності: оскільки відповідач не заявив зустрічних вимог про скасування ППР, суд обмежений лише перевіркою факту наявності боргу та дотримання процедури його стягнення. – Податкова вимога була визнана врученою належним чином, оскільки вона надсилалася на податкову адресу платника, а факт її повернення через закінчення строку зберігання не звільняє платника від відповідальності. – Верховний Суд послався на сталу практику, згідно з якою для стягнення боргу достатньо довести факт узгодженості зобов’язання та направлення податкової вимоги. – Касаційну скаргу було відхилено, оскільки доводи платника зводилися до переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій, якими позов податкового органу про стягнення податкового боргу було задоволено. Справа №380/1005/24 від 06/08/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. Предметом спору є правомірність стягнення з військової частини середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця та визначення розміру такої компенсації. 2. Суд касаційної інстанції вказав, що суди попередніх інстанцій помилково вважали, ніби після внесення змін до статті 117 КЗпП України (Закон № 2352-IX) критерії співмірності та пропорційності компенсації більше не застосовуються. Верховний Суд наголосив, що навіть при встановленні законодавцем шестимісячного обмеження строку виплати, компенсаційна природа цієї санкції зберігається. **** Суд відступив від попередньої позиції Касаційного адміністративного суду (зокрема, викладеної у справі № 440/6856/22) та підтримав правову позицію Великої Палати Верховного Суду, згідно з якою суди зобов’язані оцінювати співмірність суми компенсації до розміру основного боргу. Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій не встановили загальний розмір належних виплат та не застосували формулу пропорційного зменшення відповідальності, рішення було визнано передчасним. Верховний Суд підкреслив, що розмір відшкодування має бути прямо пропорційним частці невиплачених сум, а не автоматично стягуватися у повному обсязі. 3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції для належного встановлення обставин та перерахунку суми компенсації з урахуванням критеріїв пропорційності. Справа №380/4462/25 від 06/08/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вас: 1. Предметом спору є правомірність відмови суду апеляційної інстанції у поновленні строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції у справі про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення військовослужбовця. 2. Суд при винесенні рішення керувався тим, що право на апеляційне оскарження має бути реалізоване в межах процесуальних строків, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України. Верховний Суд наголосив, що запровадження воєнного стану в Україні не є автоматичною підставою для поновлення процесуальних строків у всіх випадках. Скаржник (Українська військово-медична академія) не надав належних доказів, які б підтверджували наявність об’єктивних та непереборних обставин, що унеможливили подання скарги вчасно. Суд зазначив, що як суб’єкт владних повноважень, академія зобов’язана діяти добросовісно та організовувати свою діяльність так, щоб дотримуватися процесуальних обов’язків. Оскільки академія є юридичною особою з відповідним штатом працівників, посилання на участь окремих військовослужбовців у бойових завданнях не звільняє установу від обов’язку вчасно оскаржувати судові рішення. Відтак, відсутність поважних причин для пропуску строку стала законною підставою для відмови у відкритті апеляційного провадження. 3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду апеляційної інстанції — без змін. Справа №320/18586/25 від 06/08/2026 Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Оскарження фізичною особою-підприємцем податкових повідомлень-рішень про застосування штрафних санкцій за порушення порядку проведення розрахункових операцій та ведення обліку товарних запасів. 2. **Аргументи суду:** – Суд підтвердив, що наказ про проведення фактичної перевірки є правомірним, оскільки посилання на відповідні підпункти статті 80 Податкового кодексу України та наявність доповідної записки про звернення споживача є мінімально достатнім обсягом інформації для ідентифікації підстав перевірки. – Вручення документів продавцю, який фактично здійснював розрахункові операції на момент прибуття інспекторів, визнано належним виконанням процедури допуску до перевірки. – Суд зазначив, що контроль за обліком товарних запасів є невід’ємною складовою фактичної перевірки, тому витребування первинних документів на товар не є виходом за межі предмета перевірки. – Встановлено, що позивач не надав жодних первинних документів на товар, що знаходився у місці реалізації, а отже, згідно з нормами Податкового кодексу, такі документи вважаються відсутніми, що підтверджує факт реалізації необлікованого товару. – Щодо порушень РРО, суд підкреслив, що факт проведення розрахунків без належної фіскалізації (відсутність фіскального номера, невідображення в системі СОД РРО) та невидача чека встановленого зразка підтверджені матеріалами справи та не спростовані позивачем. – Суд відхилив доводи позивача про неправомірність використання бюджетних коштів під час контрольної закупки, вказавши, що джерело цих коштів не впливає на доведеність факту порушення законодавства. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без з […]

Серпень 2026
Пн	Вт	Ср	Чт	Пт	Сб	Нд
					1	2
3	4	5	6	7	8	9
10	11	12	13	14	15	16
17	18	19	20	21	22	23
24	25	26	27	28	29	30
31