Activity

lexcovery_bot wrote a new post 1 minute ago

Огляд судової практики Верховного Суду за 03/07/2026Справа №179/1099/23 від 24/06/2026 Предметом цього спору є вирішення питання про розподіл судових витрат, а саме стягнення з прокуратури на користь відповідача судового збору та витрат на проведення експертизи після ухвалення Верховним Судом рішення по суті справи. Суд при винесенні рішення керувався нормами Цивільного процесуального кодексу України, які чітко регламентують порядок відшкодування судових витрат. Верховний Суд зазначив, що оскільки він змінив рішення попередньої інстанції на користь відповідача, останній має право на відшкодування сплаченого судового збору. Водночас щодо витрат на експертизу суд застосував суворий процесуальний підхід, передбачений статтею 141 ЦПК України. Суд наголосив, що докази понесення таких витрат мають бути подані протягом п’яти днів після ухвалення основного рішення, а пропуск цього строку без поважних причин є підставою для залишення заяви без розгляду. Оскільки представник відповідача подав заяву про стягнення витрат на експертизу після спливу цього п’ятиденного терміну і не просив про його поновлення, суд відмовив у цій частині вимог. Таким чином, суд продемонстрував пріоритет дотримання процесуальних строків над фактичним правом на відшкодування витрат, якщо процедура їх підтвердження була порушена. Верховний Суд частково задовольнив заяву, стягнувши з прокуратури лише суму сплаченого судового збору, а в частині стягнення витрат на експертизу залишив заяву без розгляду. Справа №751/5281/24 від 24/06/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий та професійний розбір для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Спір між фізичними особами щодо стягнення коштів, сплачених за договором купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд зосередився на питанні предметної юрисдикції, тобто на тому, чи мають право загальні цивільні суди розглядати такі спори. Суд наголосив, що ключовим критерієм розмежування юрисдикції є характер правовідносин, а не лише суб’єктний склад сторін. Оскільки спір стосується правочину щодо корпоративних прав (частки у статутному капіталі), він за своєю природою належить до господарської юрисдикції, визначеної статтею 20 Господарського процесуального кодексу України. Суди попередніх інстанцій помилково розглянули справу в порядку цивільного судочинства, не врахувавши спеціальну компетенцію господарських судів. Верховний Суд підкреслив, що порушення правил предметної юрисдикції є безумовною підставою для скасування рішень. Відтак, розгляд справи в цивільному суді був неправомірним, що вимагає закриття провадження. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і закрив провадження у справі, роз’яснивши позивачу право звернутися до господарського суду. Справа №359/13270/24 від 26/06/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. Предметом спору є правомірність закриття провадження у справі в частині позовних вимог та виключення одного з відповідачів (ТОВ «7-Буд») у зв’язку з добровільною відмовою позивача (ОСББ) від частини своїх вимог. 2. Суд керувався фундаментальним принципом цивільного судочинства — диспозитивністю, який надає позивачу право самостійно розпоряджатися своїми вимогами на будь-якій стадії процесу. Верховний Суд підкреслив, що відмова від позову є вільним волевиявленням позивача, за умови, що суд роз’яснив наслідки такої дії та переконався у відсутності порушень прав інших осіб. Оскільки позивач вирішив відмовитися від вимог до ТОВ «7-Буд», суд не мав підстав примушувати його продовжувати спір з цим відповідачем. Аргументи скаржника про те, що виключення відповідача унеможливить розгляд справи, були відхилені, оскільки саме позивач визначає коло відповідачів. Суд зазначив, що питання належності відповідача та можливості виконання рішення оцінюються під час розгляду справи по суті, а не на стадії розпорядження позовними вимогами. Таким чином, суди попередніх інстанцій діяли в межах своїх повноважень, дотримуючись процесуальних норм. 3. Верховний Суд залишив ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду без змін, визнавши їх законними та обґрунтованими. Справа №917/920/25 від 24/06/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Стягнення з комунального підприємства заборгованості за спожитий природний газ, поставлений постачальником «останньої надії», та правомірність зменшення судами розміру пені на 80%. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд підтвердив, що зменшення неустойки є дискреційним правом суду, яке реалізується на основі внутрішнього переконання та оцінки обставин кожної справи. Суди попередніх інстанцій обґрунтовано врахували виняткові обставини: виконання відповідачем соціально важливих функцій із теплопостачання населення, складну ситуацію з передачею йому зруйнованого майна іншого підприємства та значну дебіторську заборгованість споживачів. Суд наголосив, що в умовах воєнного стану та тарифного регулювання, стягнення пені у повному обсязі могло б призвести до негативних наслідків для загальносуспільних інтересів. Також було підкреслено, що чинна судова практика вже містить висновки щодо застосування ст. 551 ЦК та ст. 233 ГК, тому індивідуальна оцінка судами доказів у цій справі є цілком правомірною. Верховний Суд не знайшов підстав вважати, що суди порушили баланс інтересів сторін або використали недопустимі докази. Зрештою, суд зазначив, що зменшення пені не звільняє боржника від відповідальності, а лише приводить її до розумного розміру, що відповідає принципам справедливості та добросовісності. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд закрив касаційне провадження в частині посилання на відсутність висновку щодо застосування норм права та залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, підтвердивши правомірність зменшення пені. Справа №914/1251/25 від 24/06/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий та професійний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Податковий орган звернувся до суду з позовом про визнання недійсним акта приймання-передачі товарно-матеріальних цінностей між двома товариствами, стверджуючи, що цей правочин був удаваним та спрямованим на ухилення від сплати податків. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд вказав, що суди попередніх інстанцій підійшли до справи занадто формально, обмежившись лише перевіркою наявності первинних документів без дослідження реальності господарської операції. Суд наголосив, що наявність паперових документів не є автоматичним доказом реального руху активів, особливо коли правочин вчинено між пов’язаними особами, що контролюються одним керівником. Також суд критично оцінив висновок про «неефективність» способу захисту (відсутність вимоги про реституцію), зазначивши, що спочатку необхідно встановити, чи був правочин взагалі спрямований на реальні правові наслідки. Суди не дослідили економічний зміст операції, зокрема, чи було можливим використання продукції з обмеженим терміном придатності, яка була передана за актом. Таким чином, рішення було скасовано через неповне з’ясування обставин справи та неналежну оцінку доказів, які могли б підтвердити або спростувати схему ухилення від оподаткування. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу податкового органу частково, скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до Господарського суду Львівської області. Справа №367/9713/21 від 17/06/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Позивач (державна установа) намагався через суд виселити відповідачів із квартири, що перебуває у його власності, та демонтувати паркан на прилеглій території, стверджуючи про незаконність їхнього вселення. 2. **Аргументи суду:** * Суд встановив, що позивач не довів статус квартири як службового житла, тому правовідносини регулюються нормами Цивільного кодексу, а не житлового законодавства про службові приміщення. * Відповідачі вселилися у житло на підставі документів, виданих самим власником (позивачем) ще у 2009 році, і з того часу тривалий час відкрито проживають у квартирі, сплачуючи комунальні послуги. * Суд наголосив, що оскільки позивач сам надав дозвіл на вселення, а ордери не були визнані недійсними у судовому порядку, твердження про «самоправне захоплення» житла є безпідставним. * Щодо вимоги про демонтаж паркану, суд зазначив, що позивач не надав жодних належних доказів того, що саме відповідачі встановили цю огорожу та що вона об’єктивно перешкоджає йому користуватися майном. * Верховний Суд підкреслив, що не має повноважень переоцінювати докази, оскільки це прерогатива судів першої та апеляційної інстанцій, які вже надали належну оцінку обставинам справи. * Також було зазначено, що виселення осіб без надання іншого житла має бути пропорційним втручанням у право на повагу до житла, чого позивач у цій справі не обґрунтував. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими позивачу було відмовлено у задоволенні позовних вимог про виселення відповідачів та демонтаж паркану. Справа №596/1694/23 від 03/06/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: **1. Предмет спору:** Предметом спору є визнання недійсними договорів дарування нерухомого майна, укладених між боржником та третьою особою, як фраудаторних (таких, що вчинені на шкоду кредитору), та скасування відповідних реєстраційних дій. **2. Аргументи суду:** * **:** Суд, посилаючись на позицію Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2026 року, відступив від попередніх висновків та підтвердив, що кредитор має право оспорювати фраудаторні правочини боржника на підставі загальних засад добросовісності (ст. 3 ЦК) та заборони зловживання правом (ст. 13 ЦК). * Суд встановив, що боржник уклав договори дарування майна у період, коли вже мав невиконані грошові зобов’язання перед позивачем та коли останній уже звернувся до суду з позовом про стягнення боргу. * Безоплатний характер договорів дарування на користь знайомої особи, за відсутності у боржника іншого майна для погашення боргу, свідчить про свідоме уникнення виконання судового рішення. * Верховний Суд наголосив, що для кваліфікації правочину як фраудаторного не обов’язкова наявність арештів на майно, головним є недобросовісна мета учасників — виведення активів з-під стягнення. * Водночас суд зазначив, що позивач не заявляв вимогу про повернення майна (реституцію), тому апеляційний суд, зобов’язавши відповідача повернути майно, вийшов за межі позовних вимог, порушивши принцип диспозитивності. * Щодо судових витрат, суд підтримав право апеляційної інстанції зменшити розмір гонорару адвоката, якщо він є неспівмірним зі складністю справи та обсягом наданих послуг, навіть якщо договір передбачав вищу суму. **3. Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу: скасував рішення апеляційного суду в частині зобов’язання повернути майно, в іншій частині (щодо визнання договорів недійсними та розподілу витрат на правничу допомогу) — залишив рішення без змін. Справа №479/684/23 від 17/06/2026 Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. **Предмет спору:** Витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння та скасування запису про державну реєстрацію права оренди, укладеного між іншими особами. 2. **Аргументи суду:** – Суд встановив, що на момент укладення нового договору оренди з ФГ «Магнат 2021» попередній договір оренди з позивачем (ТОВ «Агрофірма Корнацьких») вже був фактично припинений, а його державна реєстрація — скасована за рішенням суду, яке набрало законної сили. – Верховний Суд наголосив, що право оренди виникає з моменту його державної реєстрації, а оскільки реєстрація права позивача була скасована, він втратив законні підстави для користування ділянкою. – Суд відхилив доводи позивача про те, що лише визнання права оренди «відсутнім» є єдиним ефективним способом захисту, посилаючись на правову позицію Великої Палати ВС, яка допускає різні способи захисту залежно від обставин справи. – Було підкреслено, що укладення власником нового договору оренди після скасування реєстрації попереднього права оренди не порушує прав попереднього орендаря, оскільки його право на користування на той момент уже було припинено. – Суд зазначив, що переоцінка доказів, на які посилався позивач, виходить за межі повноважень касаційної інстанції, а апеляційний суд повно та всебічно дослідив обставини справи. – **** Верховний Суд у цій справі послався на правову позицію Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2026 року (справа № 456/252/22), яка деталізує застосування негаторного позову та способи захисту прав власника нерухомого майна, щодо якого незаконно внесено запис про право користування іншої особи. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ «Агрофірма Корнацьких» без задоволення, а постанову апеляційного суду — без змін. Справа №757/7027/19-к від 29/06/2026 1. Предметом спору є перегляд вироку суду першої інстанції щодо виправдання особи, обвинуваченої у зловживанні владою або службовим становищем, що спричинило тяжкі наслідки (ч. 2 ст. 364 КК України). 2. Апеляційний суд, переглядаючи справу, дійшов висновку, що суд першої інстанції припустився помилок у правовій оцінці зібраних доказів та фактичних обставин справи. Колегія суддів встановила, що дії обвинуваченого ОСОБА_8 дійсно містять усі обов’язкові ознаки складу злочину, передбаченого статтею 364 КК України, зокрема наявність умислу на використання службового становища всупереч інтересам служби. Суд наголосив, що зібрані стороною обвинувачення докази є належними, допустимими та в сукупності достатніми для доведення винуватості особи поза розумним сумнівом. Апеляційна інстанція критично оцінила висновки суду першої інстанції про відсутність складу злочину, вказавши на неправильне застосування норм кримінального закону. В результаті було визнано, що дії посадовця завдали істотної шкоди охоронюваним законом державним інтересам, що вимагає застосування заходів кримінально-правового впливу. Таким чином, суд апеляційної інстанції самостійно переоцінив докази та виправив допущену помилку, ухваливши обвинувальний вирок. 3. Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду скасувала виправдувальний вирок суду першої інстанції та ухвалила новий вирок, яким визнала ОСОБА_8 винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, призначивши йому покарання у виді трьох років позбавлення волі з додатковими обмеженнями. Справа №907/1038/25 від 24/06/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний аналіз: 1. **Предмет спору:** Учасник товариства з обмеженою відповідальністю звернувся до суду з позовом про зобов’язання товариства надати належним чином засвідчені копії широкого переліку документів щодо його господарської діяльності. 2. **Аргументи суду:** * Суд виходив із того, що право учасника на отримання інформації про діяльність товариства є фундаментальним корпоративним правом, необхідним для ефективного управління та контролю. * Верховний Суд підкреслив, що перелік документів, визначений у статті 43 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», не є вичерпним, оскільки господарська діяльність потребує гнучкого регулювання. * Суд застосував принцип «розширеного тлумачення» права на інформацію, згідно з яким учасник має право ознайомлюватися з будь-якими документами, що стосуються діяльності товариства, якщо вони не віднесені до комерційної таємниці чи конфіденційної інформації. * Щодо персональних даних, суд зазначив, що їх наявність у документах не є підставою для відмови в наданні інформації, оскільки товариство може вжити заходів із їх знеособлення (приховування ПІБ чи паспортних даних), зберігаючи при цьому суть інформації. * Суд також відхилив доводи відповідача про те, що учасник може отримати частину інформації з публічних реєстрів, оскільки право на отримання документів безпосередньо від товариства є окремим корпоративним правом. * Врешті, суд вказав, що відсутність у статуті чи законі прямого обов’язку зберігати певні специфічні документи не позбавляє учасника права на доступ до них, якщо такі документи існують і стосуються діяльності товариства. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, підтвердивши право учасника на отримання запитуваних документів. Справа №902/521/24 від 24/06/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз справи: **1. Предмет спору** Предметом спору є стягнення з постачальника теплової енергії (ТОВ «Біоальтернатива») понад 2 млн грн як безпідставно збережених коштів, які, на думку позивача, виникли через відмову відповідача переглянути тарифи у бік зменшення відповідно до коливань середньозважених тарифів. **2. Аргументи суду** Верховний Суд прийшов до висновку, що суди попередніх інстанцій при повторному розгляді справи не виконали вказівки касаційної інстанції, надані у попередній постанові. Зокрема, суди не дослідили та не надали належної правової оцінки діям відповідача щодо його відмови переглядати тарифи на теплову енергію у випадках, коли середньозважені тарифи знижувалися. Суд наголосив, що принцип добросовісності у цивільних відносинах вимагає від сторін чесної поведінки та поваги до інтересів іншої сторони, особливо у бюджетних правовідносинах. Суди першої та апеляційної інстанцій обмежилися лише констатацією права суб’єкта господарювання звертатися до органів місцевого самоврядування, але не проаналізували, чи було таке бездіяння відповідача зловживанням правом. Також було вказано на порушення стандартів доказування, оскільки суди не навели мотивованої оцінки всім аргументам сторін щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення коштів на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України. В результаті, через неповне з’ясування обставин та ігнорування обов’язкових вказівок касаційної інстанції, попередні рішення були визнані необґрунтованими. **3. Рішення суду** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу частково, скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до Господарського суду Вінницької області. Справа №916/2658/25 від 24/06/2026 Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір справи: 1. **Предмет спору:** Визнання протиправним та скасування наказу голови правління ОСББ про власне повторне призначення на посаду за сумісництвом, виданого без рішення загальних зборів співвласників. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що припинення повноважень голови правління ОСББ є корпоративним, а не трудовим питанням, тому воно регулюється нормами Цивільного кодексу України, Законом «Про ОСББ» та Статутом, а не лише Кодексом законів про працю. Суд підкреслив, що голова правління не має повноважень одноособово вирішувати питання власного призначення чи звільнення, оскільки це виключна компетенція загальних зборів або правління. Апеляційний суд помилково вважав, що наказ не створив юридичних наслідків, тоді як зміна умов праці та статусу голови без згоди співвласників прямо порушує корпоративні права членів ОСББ. Суд зазначив, що такі дії голови правління виходять за межі наданих їй повноважень, оскільки вона фактично самовільно змінила умови свого перебування на посаді. Отже, відсутність рішення загальних зборів робить такий наказ незаконним, а порушення корпоративних прав позивача є достатньою підставою для задоволення позову. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції, яким наказ голови правління ОСББ було визнано протиправним та скасовано. Справа №916/726/25 від 17/06/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. **Предмет спору:** Предметом спору є вимога Одеської міської ради про звільнення земельної ділянки комунальної власності шляхом знесення об’єкта нерухомості (рибальського будинку), який, на думку позивача, є самочинним будівництвом. 2. **Аргументи суду:** * Суд встановив, що земельна ділянка була передана третій особі (громадській організації) виключно для будівництва водно-моторної пристані та благоустрою, а не для зведення капітальних житлових чи комерційних споруд. * Відповідач не надав жодних доказів отримання дозволів на будівництво або реконструкцію спірного об’єкта, що є обов’язковою умовою для легального будівництва. * Суд відхилив аргументи відповідача про те, що об’єкт був побудований до 05.08.1992, оскільки матеріали справи не містять належних доказів, які б підтверджували таку дату зведення споруди. * Було підтверджено, що відповідач використовує майно для комерційної діяльності (апарт-готель), що підтверджує господарський характер спору та правомірність розгляду справи саме господарським судом. * Суд наголосив, що оскільки власник земельної ділянки (міська рада) не надавав згоди на забудову, а дозвільні документи відсутні, об’єкт підпадає під визначення самочинного будівництва згідно зі статтею 376 Цивільного кодексу України. * Верховний Суд підкреслив, що не має повноважень переоцінювати докази, а висновки апеляційного суду щодо відсутності правових підстав для збереження об’єкта є законними та обґрунтованими. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив постанову апеляційного господарського суду без змін, зобов’язавши відповідача звільнити земельну ділянку шляхом знесення об’єкта самочинного будівництва. Справа №916/662/25 від 23/06/2026 Вітаю. Як фахівець із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. Предметом спору є звернення стягнення на предмет іпотеки (квартиру), яка перейшла у власність територіальної громади як відумерла спадщина після смерті боржника. 2. Суд дійшов висновку, що банк пропустив трирічний строк позовної давності, оскільки право на звернення стягнення на предмет іпотеки виникло ще за життя позичальника після реалізації банком права на дострокове повернення кредиту. Суд наголосив, що заміна сторони в зобов’язанні (перехід майна до громади) не змінює порядку обчислення позовної давності, яка почала свій перебіг раніше. Вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки є додатковою до основного зобов’язання, тому на неї поширюються загальні правила позовної давності, включно з наслідками її спливу. Аргументи банку щодо зупинення строків через карантинні обмеження чи воєнний стан були відхилені, оскільки банк не довів наявність об’єктивних перешкод для звернення до суду в межах встановленого законом часу. Також суд підкреслив, що правова позиція, на яку посилався банк, стосувалася інших правовідносин, а тому підстави для відступлення від попередніх висновків Верховного Суду відсутні. 3. Верховний Суд залишив рішення судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову без змін, а касаційну скаргу банку — без задоволення. Справа №297/862/24 від 10/06/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. **Предмет спору:** Позивач звернувся до суду з позовом про визнання батьківства щодо малолітньої дитини та внесення відповідних змін до актового запису про її народження. 2. **Аргументи суду:** – Верховний Суд наголосив, що суди попередніх інстанцій допустили формальний підхід, зосередившись виключно на факті наявності чинного рішення про усиновлення дитини іншими особами, проігнорувавши при цьому необхідність комплексного аналізу справи. – Суд підкреслив, що право на встановлення свого біологічного походження є складовою права на повагу до приватного життя, тому суди зобов’язані перевіряти, чи були вжиті державними органами належні заходи для збереження сімейних зв’язків дитини з її ймовірним біологічним батьком. – Особливу увагу Верховний Суд звернув на те, що відповідачі ухилилися від участі у призначеній судово-генетичній експертизі, що є ключовим доказом у таких справах, проте суди не надали цьому факту належної правової оцінки та не застосували процесуальні наслідки, передбачені статтею 109 ЦПК України. – Суд зазначив, що несвоєчасне звернення позивача з позовом не є безумовною підставою для відмови у встановленні батьківства, якщо між особою та дитиною існували фактичні сімейні відносини. – Верховний Суд вказав на необхідність з’ясування того, чи були органами опіки та піклування вжиті всі розумні заходи для допомоги позивачу в оформленні правового зв’язку з дитиною, враховуючи, що орган опіки був обізнаний про його наміри. – Зрештою, суд дійшов висновку, що для забезпечення найкращих інтересів дитини та дотримання принципу пропорційності, суди повинні були провести глибоке дослідження всіх обставин, а не обмежуватися лише формальним статусом усиновлення. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Справа №П/800/605/13 від 25/06/2026 1. Предметом спору є розгляд заяви про перегляд за виключними обставинами постанови Вищого адміністративного суду України, якою раніше було вирішено питання про законність постанови Верховної Ради України. 2. Велика Палата Верховного Суду при винесенні цього рішення керувалася необхідністю забезпечення ефективного доступу до правосуддя та виправлення помилок, виявлених через появу виключних обставин у справі. Суд проаналізував дотримання процесуальних норм, які регулюють процедуру перегляду судових рішень, що набрали законної сили, з огляду на актуальну практику та вимоги Кодексу адміністративного судочинства України. Враховуючи специфіку справи, яка стосується оскарження актів парламенту, суд дійшов висновку, що попереднє рішення потребує переоцінки в межах нового розгляду. Це дозволить усунути правову невизначеність, яка виникла внаслідок застосування застарілих процесуальних підходів до оцінки повноважень органів державної влади. Таким чином, суд визнав, що для встановлення істини у справі необхідно залучити Касаційний адміністративний суд як належну інстанцію для повторного розгляду по суті. 3. Велика Палата Верховного Суду частково задовольнила заяву, скасувала постанову Вищого адміністративного суду України та направила справу на новий розгляд до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду. Справа №990/109/23 від 23/06/2026 1. Предметом спору є оскарження громадянином указів Президента України щодо застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) у частині, що стосується позивача. 2. Суд при винесенні рішення керувався тим, що повноваження Президента України щодо введення в дію рішень Ради національної безпеки і оборони України про застосування санкцій є дискреційними та спрямованими на забезпечення національної безпеки держави. Велика Палата Верховного Суду проаналізувала межі судового контролю за актами індивідуальної дії глави держави, підкресливши, що суд не може підміняти собою суб’єкта владних повноважень у питаннях оцінки загроз національним інтересам. Водночас суд звернув увагу на необхідність дотримання процедурних вимог при прийнятті таких рішень та обґрунтованості обмежень прав особи. У цій справі суд дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції по суті є правильним, проте потребує уточнення мотивувальної частини для більш чіткого розмежування підстав для відмови у задоволенні позовних вимог. Таким чином, суд скоригував правове обґрунтування, не змінюючи при цьому кінцевого результату вирішення спору. 3. Велика Палата Верховного Суду частково задовольнила апеляційну скаргу, змінивши мотивувальну частину рішення суду першої інстанції та залишивши його резолютивну частину без змін. Справа №947/31089/23 від 03/06/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. **Предмет спору:** Стягнення грошових коштів, сплачених за договорами купівлі-продажу майнових прав на нерухомість, після їх розірвання в односторонньому порядку через невиконання покупцем зобов’язань з оплати. 2. **Аргументи суду:** – Суд виходив із того, що договір є універсальним регулятором відносин, а сторони мали право визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті, що прямо передбачено статтями 524 та 533 Цивільного кодексу України. – Оскільки в договорах вартість майнових прав була зафіксована в доларах США, а періодичні платежі розраховувалися з прив’язкою до курсу валюти, суд визнав правомірним повернення коштів саме в еквіваленті долара США, а не в номінальній гривневій сумі, отриманій на момент платежів. – Суд підкреслив, що стаття 1212 ЦК України (повернення безпідставно набутого майна) застосовується до вимог про повернення виконаного за розірваним договором, і в таких випадках валютне застереження зберігає свою силу для захисту сторін від знецінення грошових коштів. – Щодо неустойки, суд погодився з апеляційною інстанцією, що 20% штрафу мають вираховуватися від повної вартості майнових прав, визначеної договором, а не від суми фактично сплачених покупцем коштів. – Верховний Суд відхилив доводи відповідача про необхідність відступу від попередніх правових позицій, зазначивши, що суди попередніх інстанцій правильно застосували норми права, а скаржник фактично намагається переоцінити докази, що виходить за межі повноважень касаційної інстанції. – Суд також врахував, що відповідач не надав заперечень щодо розміру витрат на правничу допомогу, тому ці витрати були покладені на нього в повному обсязі. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, відмовивши у задоволенні касаційної скарги забудовника та клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати. Справа №910/14299/25 від 26/06/2026 Предметом цього спору є стягнення з боржника інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих за період прострочення виконання вже ухваленого судом рішення про стягнення основної заборгованості. Верховний Суд у цій справі підтвердив сталу практику щодо застосування статті 625 Цивільного кодексу України. Суд наголосив, що наявність судового рішення про стягнення основного боргу жодним чином не звільняє боржника від відповідальності за несвоєчасне виконання зобов’язання. Інфляційні втрати та 3% річних є компенсаторним механізмом, який захищає майнові інтереси кредитора від знецінення грошей та втрати вигоди через користування боржником чужими коштами. Суд відхилив аргументи скаржника про те, що нарахування не можуть здійснюватися на суми, вже визначені судом, оскільки такі нарахування є акцесорними (додатковими) до основного грошового зобов’язання. Колегія суддів також зазначила, що посилання відповідача на попередню практику Верховного Суду є безпідставними, оскільки наведені ним рішення стосувалися інших фактичних обставин. У підсумку суд дійшов висновку, що апеляційна інстанція правильно застосувала норми права, надавши вичерпну оцінку всім доказам у справі. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду — без змін. Справа №915/1621/24 від 16/06/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Стягнення підрядником з комунального підприємства заборгованості за виконані будівельні роботи та відшкодування збитків за невикористані матеріали після односторонньої відмови замовника від договору. 2. **Основні аргументи суду:** – Суд встановив, що замовник правомірно відмовився від підписання акта виконаних робіт, оскільки підрядник не надав належних доказів реального виконання заявлених обсягів робіт. – Ключовим фактором стала відсутність належно оформленого загального журналу робіт та відсутність підписів інженера технічного нагляду на актах прихованих робіт, що є критичним для будівельного підряду. – Суд критично оцінив висновок експерта, наданий позивачем, зазначивши, що експертиза проводилася без виклику замовника та без огляду прихованих робіт, що позбавило відповідача можливості захистити свої інтереси. – Щодо вимоги про відшкодування збитків за матеріали, суд вказав, що оскільки матеріали перебували на зберіганні та не були використані в будівництві, вони не підлягають оплаті як виконані роботи. – Суд підкреслив, що замовник своєчасно та обґрунтовано повідомив підрядника про відмову від прийняття робіт, навівши конкретні зауваження, які підрядник не спростував. – Верховний Суд підтвердив, що замовник мав право в односторонньому порядку зменшити обсяг робіт, а підрядник не довів факт виконання робіт у заявленому обсязі, тому підстави для стягнення коштів відсутні. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, відмовивши підряднику у задоволенні позовних вимог. Справа №543/367/23 від 19/06/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. **Предмет спору:** Полтавська обласна військова адміністрація звернулася до суду з позовом до власника земельної ділянки про зобов’язання повернути її у власність держави, оскільки ділянка, на думку позивача, розташована в межах пам’ятки археології місцевого значення «Городище «Круча». 2. **Основні аргументи суду:** – Суд наголосив, що землі історико-культурного призначення, на яких розташовані пам’ятки археології, за законом не можуть перебувати у приватній власності, а їх зайняття є порушенням права власності держави, яке не пов’язане з позбавленням володіння (негаторний позов). – Верховний Суд підкреслив, що відсутність розробленої науково-проєктної документації чи невнесення меж пам’ятки до Державного земельного кадастру не позбавляє об’єкт статусу пам’ятки і не скасовує встановлених законом обмежень на користування такими землями. – Суди попередніх інстанцій припустилися помилки, формально підійшовши до оцінки доказів та не врахувавши наявні в матеріалах справи облікові документи, плани та акти, що свідчать про розташування ділянки в межах пам’ятки. – Суд зазначив, що добросовісність набувача не є підставою для відмови у захисті права власності держави, якщо об’єкт за своєю природою є обмежено оборотоздатним або вилученим з цивільного обороту. – Також було вказано на необхідність дотримання балансу інтересів: у разі повернення ділянки державі, особа не позбавлена права вимагати відшкодування збитків від продавця майна. – Верховний Суд вказав, що суди не надали належної оцінки всім доказам у їх сукупності, зокрема листам профільних установ та актам огляду, що призвело до передчасних висновків про відсутність накладення меж ділянки на пам’ятку. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Справа №296/6695/23 від 09/06/2026 Вітаю. Як фахівець із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. Предметом спору є скарга бабусі на бездіяльність державного виконавця та невиконання батьками рішення суду щодо забезпечення побачень із малолітньою онукою. 2. Суд виходив із того, що виконання рішень про побачення з дитиною має свою специфіку, де головним пріоритетом є психологічний стан дитини, а не лише формальна явка сторін. Встановлено, що батьки не ухиляються від виконання рішення, оскільки регулярно приводять дитину на зустрічі, а відсутність контакту між бабусею та онукою не є доказом саботажу з боку батьків. Суд підкреслив, що небажання дитини спілкуватися не може бути підставою для примусу, оскільки це створює психологічний тиск на дитину. Також суд зазначив, що питання про притягнення батьків до відповідальності або втручання в їхні обов’язки виходить за межі судового контролю за діями виконавця. Щодо нових доказів, суд вказав, що вони не можуть бути прийняті, оскільки або не стосуються обставин на момент ухвалення рішення, або не було доведено поважності причин їх неподання раніше. Нарешті, участь представника з зупиненим правом на адвокатську діяльність не вплинула на законність рішення, оскільки суд першої інстанції фактично не враховував його позицію при прийнятті ухвали. 3. Верховний Суд залишив ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу — без задоволення. Справа №211/4059/24 від 10/06/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору: 1. Предметом спору є правомірність закриття провадження у справі про позбавлення батьківських прав через нібито наявність тотожного рішення суду, яке вже набрало законної сили. 2. Суд касаційної інстанції прийшов до висновку, що суди попередніх інстанцій помилково застосували норми процесуального права, формально підійшовши до питання тотожності позовів. Верховний Суд наголосив, що спори про позбавлення батьківських прав стосуються триваючих сімейних правовідносин, де поведінка батьків оцінюється за конкретний проміжок часу. Оскільки позивач обґрунтувала нові вимоги фактами, що виникли після ухвалення попереднього судового рішення (зокрема, новою заборгованістю з аліментів та відсутністю участі у вихованні дитини у пізніший період), ці обставини не могли бути предметом попереднього розгляду. Суд підкреслив, що для застосування пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України необхідна повна тотожність сторін, предмета та підстав, чого в даному випадку не було. Відтак, закриття провадження позбавило позивача права на судовий захист інтересів дитини, що є неприпустимим. 3. Верховний Суд скасував ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, направивши справу до суду першої інстанції для продовження розгляду по суті. Справа №911/643/19 від 23/06/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вашого інтерв’ю: 1. **Предмет спору:** Прокурор звернувся до суду з позовом про визнання недійсними наказів Держгеокадастру та укладених на їх підставі договорів оренди і суборенди земельних ділянок, переданих громадянину для ведення фермерського господарства без проведення земельних торгів. 2. **Аргументи суду:** * Суд встановив, що хоча передача земельних ділянок за спрощеною процедурою без торгів дійсно суперечила нормам земельного законодавства, це не є єдиним вирішальним фактором для задоволення позову. * Ключовим аргументом стало обрання прокурором неефективного способу захисту прав держави, оскільки вимога про визнання недійсними наказів, які вже вичерпали свою дію шляхом виконання (укладення договорів), не призводить до реального відновлення прав. * Щодо вимог про визнання недійсними договорів оренди та суборенди, суд зазначив, що такі вимоги є неефективними, якщо вони не поєднуються з вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, наприклад, про повернення земельних ділянок. * Суд підкреслив, що визнання договору недійсним лише для створення преюдиції чи доказів для інших справ суперечить завданням господарського судочинства. * Оскільки прокурор не заявив вимог, спрямованих на безпосереднє повернення майна державі, обраний ним спосіб захисту не забезпечує ефективного відновлення порушених прав. * Обрання позивачем неефективного способу захисту є самостійною та достатньою підставою для відмови в позові, незалежно від того, чи було порушено закон при передачі землі. * Верховний Суд наголосив, що суди попередніх інстанцій надали вичерпну відповідь на всі істотні питання, а доводи прокурора не спростовують висновків про неефективність обраного ним способу захисту. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій, якими прокурору було відмовлено у задоволенні позовних вимог. Справа №178/3386/23 від 29/04/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. **Предмет спору:** Визнання дійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки та визнання права власності на неї в судовому порядку через неможливість нотаріального посвідчення правочину. 2. **Аргументи суду:** – Верховний Суд наголосив, що приватноправовий інструментарій (позов про визнання договору дійсним) не може використовуватися сторонами для уникнення публічних обов’язків або створення преюдиційних рішень для інших справ. – Суд підкреслив, що апеляційний суд мав перевірити, чи не було звернення покупця до суду спробою уникнути конфіскації земельної ділянки, яка вже була предметом іншого судового провадження за позовом прокурора. – Апеляційний суд не надав належної оцінки тому, чи стосується рішення суду першої інстанції прав та інтересів держави, що є обов’язковою умовою для апеляційного оскарження особою, яка не брала участі у справі. – Верховний Суд зазначив, що лише у разі встановлення факту зловживання правом (використання суду для обходу закону) апеляційний суд може визнати право держави на оскарження рішення. – Якщо таке зловживання доведено, апеляційний суд має право відмовити у позові саме через неналежний склад учасників справи, а не лише через відсутність доказів неможливості нотаріального посвідчення. – Оскільки апеляційний суд не дослідив ці обставини та не мотивував належним чином підстави для перегляду рішення, його постанова є передчасною та підлягає скасуванню. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Справа №524/13764/24 від 25/06/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Поділ спільного сумісного майна подружжя (автомобіля та нежитлового приміщення), набутого під час шлюбу. 2. **Аргументи суду:** – Суд виходив із презумпції спільності майна подружжя, встановленої статтями 60, 70 Сімейного кодексу України, згідно з якою майно, придбане у шлюбі, належить обом у рівних частках незалежно від того, на кого воно зареєстроване. – Щодо автомобіля, суд визнав його неподільною річчю, тому правомірно залишив його у власності дружини, зобов’язавши її виплатити чоловікові грошову компенсацію вартості його частки, визначену на підставі експертного дослідження. – Стосовно нежитлового приміщення, суд відмовив у виділенні його в натурі лише одному з подружжя, оскільки інша сторона заперечувала проти отримання компенсації, а відповідачка не внесла кошти на депозитний рахунок суду, що є обов’язковою умовою для припинення права власності іншого з подружжя. – Суд відхилив доводи про те, що приміщення є «професійним приладдям», зазначивши, що використання нерухомості для бізнесу не позбавляє її статусу спільної власності та не дає переважного права на одноосібне володіння без належної компенсації. – Щодо процесуальних порушень, суд встановив, що представники сторін не довели поважність причин своєї неявки в апеляційну інстанцію, а посилання на повітряну тривогу не було підкріплено доказами неможливості участі в засіданні. – Верховний Суд підкреслив, що не має повноважень на переоцінку доказів, які вже були належним чином досліджені судами попередніх інстанцій. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу — без задоволення. Справа №364/404/25 від 24/06/2026 Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, я проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір справи: 1. **Предмет спору:** Предметом спору є витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння (віндикаційний позов) та зустрічні вимоги про визнання недійсними рішень органу місцевого самоврядування і державних актів на право власності на землю. 2. **Аргументи суду:** * Суд встановив, що земельна ділянка вибула з володіння первинного власника (позивачки) поза її волею, оскільки вона не укладала жодних угод щодо поділу чи відчуження своєї землі. * Верховний Суд підтвердив, що формування нових земельних ділянок шляхом поділу раніше сформованої ділянки не позбавляє власника права на захист своєї власності. * Суд наголосив, що віндикаційний позов є належним способом захисту, і для його задоволення не потрібно окремо оскаржувати кожен проміжний правочин чи запис у реєстрі, якщо майно вибуло з володіння поза волею власника. * Щодо зустрічного позову, суд зазначив, що відповідач не довів порушення своїх прав, оскільки на момент виникнення права власності у позивачки він не був учасником правовідносин. * Суд відхилив доводи про необхідність залучення орендаря (ТОВ «Ропа-Агросервіс») як співвідповідача, оскільки позивач самостійно визначає коло відповідачів, а орендар залучений як третя особа, чиї права рішенням не порушуються. * Суд також застосував критерій розумності при розподілі витрат на правничу допомогу, зменшивши суму стягнення, оскільки обсяг виконаної адвокатом роботи (підготовка двох відзивів) не виправдовував заявленого високого гонорару. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін рішення суду апеляційної інстанції, яким земельні ділянки були витребувані з незаконного володіння на користь позивачки, а в задоволенні зустрічного позову — відмовлено. Справа №0907/2-1510/2011 від 10/06/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Оскарження боржником дій та постанов приватного виконавця у межах виконавчого провадження, зокрема щодо відкриття провадження, оцінки та реалізації майна, а також стягнення виконавчих витрат та винагороди. 2. **Аргументи суду:** – Верховний Суд наголосив, що скарги на дії виконавця мають подаватися у чітко визначений десятиденний строк, а його пропуск без поважних причин є підставою для залишення скарги без розгляду. – Щодо вимог про стягнення основної винагороди та витрат виконавчого провадження, суд вказав на порушення правил предметної юрисдикції, оскільки такі спори підлягають розгляду виключно в порядку адміністративного судочинства. – Стосовно оскарження передачі майна стягувачу, суд зазначив, що це є спором про цивільні права, який не може вирішуватися в межах «судового контролю» за діями виконавця, а потребує подання окремого позову. – Суд підкреслив, що ефективний захист прав у таких випадках можливий лише через позовне провадження із залученням усіх зацікавлених сторін як відповідачів. – Верховний Суд також врахував сталу практику Великої Палати щодо розмежування юрисдикцій, яка вимагає від судів чіткого дотримання процесуальних правил при розгляді скарг на виконавців. – У результаті, Верховний Суд частково скасував рішення попередніх інстанцій, оскільки вони помилково розглянули по суті вимоги, що не підлягали вирішенню в межах цивільного судочинства. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, закрив провадження у частині оскарження стягнення винагороди та витрат виконавця (через адміністративну юрисдикцію), а в іншій частині залишив рішення апеляційного суду без змін, змінивши лише його мотивувальну частину. Справа №479/682/23 від 17/06/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до вашого запиту: 1. **Предмет спору:** Витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння та скасування запису про державну реєстрацію договору оренди, укладеного між іншими особами. 2. **Аргументи суду:** – Суд встановив, що на момент укладення оспорюваного договору оренди між власником та новим орендарем (ФГ «Магнат 2021»), попередній договір оренди з позивачем (ТОВ «Агрофірма Корнацьких») уже був визнаний судом неукладеним. – Оскільки рішення суду про неукладеність попереднього договору набрало законної сили, а запис про припинення права оренди позивача був внесений до Державного реєстру, права позивача на момент укладення нового договору не існували. – Суд наголосив, що для захисту прав у суді необхідно довести факт порушення саме існуючого права, проте позивач на момент звернення до суду вже втратив статус орендаря спірної ділянки. – Верховний Суд підкреслив, що використання земельної ділянки неможливе без державної реєстрації права оренди, а оскільки таке право у позивача було припинено, він не має підстав вимагати витребування ділянки. – Суд відхилив аргументи позивача щодо неефективності способу захисту прав орендодавця, посилаючись на актуальну практику Великої Палати Верховного Суду щодо можливості застосування негаторних позовів для захисту прав власника. – Також суд зазначив, що переоцінка доказів, на які посилався позивач, виходить за межі повноважень касаційної інстанції, а висновки апеляційного суду є законними та обґрунтованими. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ «Агрофірма Корнацьких» без задоволення, а постанову апеляційного суду — без змін. Справа №910/2010/19 (910/10631/24) від 16/06/2026 Вітаю. Як юрист з 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Арбітражний керуючий звернувся до суду з позовом про визнання недійсними результатів аукціону з продажу дебіторської заборгованості (прав вимоги) боржника, посилаючись на нібито неповноважність комітету кредиторів, який затвердив умови цього продажу. 2. **Аргументи суду:** – Суд встановив, що позивач не довів відсутність повноважень у представників кредиторів, оскільки на момент прийняття ключових рішень представники діяли на підставі чинних довіреностей. – Щодо участі адвоката, який представляв інтереси кредитора, суд підкреслив, що ордер є самостійним документом, який підтверджує повноваження адвоката, а довірчі відносини між адвокатом та клієнтом виникають незалежно від внутрішніх організаційних питань адвокатського бюро. – Суд зазначив, що клієнт (кредитор) був обізнаний про представництво своїх інтересів у судах та комітетах кредиторів протягом тривалого часу і жодного разу не заперечував проти дій адвоката, що свідчить про схвалення таких дій. – Важливим є висновок суду про те, що навіть якби певні процедурні порушення мали місце, позивач не довів, що вони перешкодили продажу майна за найвищою ціною, що є обов’язковою умовою для визнання аукціону недійсним за статтею 73 КУзПБ. – Верховний Суд наголосив, що перегляд справи в касації не є новим розглядом справи по суті, а суди попередніх інстанцій надали належну оцінку всім доказам. – Суд також вказав на відсутність підстав для скасування рішень, оскільки вони ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій, якими у позові було відмовлено, — без змін. Справа №922/813/21 від 24/06/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з урахуванням вашого запиту: 1. Предметом спору є правомірність залишення без розгляду позовної заяви прокурора про витребування нерухомого майна через невиконання вимоги суду щодо внесення вартості майна на депозитний рахунок. 2. Суд апеляційної інстанції, з яким погодився Верховний Суд, виходив із того, що обов’язок попереднього внесення коштів на депозит суду (згідно з оновленими нормами ГПК та ЦК України) стосується виключно випадків витребування майна у добросовісного набувача. Прокурор у своєму позові обґрунтовував вимоги тим, що відповідач є недобросовісним набувачем, а питання добросовісності не може бути вирішене на стадії відкриття провадження. Суд наголосив, що правова кваліфікація відносин та оцінка добросовісності набувача належать до компетенції суду виключно під час розгляду справи по суті, а не на етапі прийняття позовної заяви. Відтак, вимога суду першої інстанції про внесення коштів на депозит як умова прийняття позову була передчасною та помилковою. Суд також підкреслив, що не має повноважень визначати спосіб захисту чи оцінювати докази на стадії відкриття провадження, оскільки це є виключним правом позивача та завданням розгляду справи по суті. Всі інші доводи скаржника щодо юрисдикції та ефективності способу захисту були відхилені як такі, що стосуються суті спору, а не процесуальних підстав для залишення позову без розгляду. 3. Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду, якою скасовано ухвалу про залишення позову без розгляду та направлено справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Справа №201/6336/23 від 26/06/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Стягнення з колишнього чоловіка грошових коштів у розмірі 172 000 доларів США, які, згідно з умовами договору про поділ майна подружжя, мали перейти у власність позивачки. 2. **Аргументи суду:** * Верховний Суд наголосив на фундаментальному принципі цивільного процесу — диспозитивності, згідно з яким учасники справи самостійно розпоряджаються своїми правами, зокрема правом на касаційне оскарження. * Суд встановив, що приватний нотаріус, яка подала касаційну скаргу, є лише третьою особою у справі, а не стороною спору (позивачем чи відповідачем). * У рішенні зазначено, що нотаріус не навела жодних переконливих доводів, які б пояснювали, яким саме чином рішення про стягнення коштів з колишнього чоловіка на користь колишньої дружини порушує її власні права чи законні інтереси. * Верховний Суд звернув увагу на те, що відповідач (колишній чоловік) вже намагався оскаржити рішення апеляції, проте йому було відмовлено у відкритті касаційного провадження, що свідчить про остаточність позиції щодо нього. * Оскільки нотаріус не довела наявності порушення своїх прав, а доводи її скарги не спростовують законності висновків апеляційного суду, підстав для скасування оскаржуваного рішення немає. * Суд підкреслив, що касаційна інстанція не має повноважень переоцінювати докази або встановлювати обставини, які не були підтверджені раніше, а лише перевіряє правильність застосування норм права. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу нотаріуса без задоволення, а постанову апеляційного суду про стягнення коштів — без змін. Справа №824/134/25 від 25/06/2026 Предметом спору є оскарження ухвали апеляційного суду щодо відмови у задоволенні заяви про скасування рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при ТПП України про стягнення заборгованості за договором. Верховний Суд, переглядаючи справу, виходив із того, що повноваження національних судів щодо контролю за арбітражними рішеннями є суворо обмеженими та не передбачають перегляду справи по суті. Суд наголосив, що підстави для скасування арбітражного рішення є вичерпними і визначені законом, тому заявник не може використовувати процедуру оскарження як спосіб переоцінки доказів чи незгоди з висновками арбітрів. Колегія суддів встановила, що Київський апеляційний суд правильно застосував норми процесуального права, перевіривши дотримання арбітражної процедури та відсутність порушень публічного порядку. Було підтверджено, що заявник не надав переконливих доказів наявності процесуальних порушень, які б могли стати підставою для скасування рішення МКАС. Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржувана ухвала є законною та обґрунтованою, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду попередньої інстанції. Таким чином, правова визначеність та остаточність арбітражного рішення були забезпечені в межах чинного законодавства. Верховний Суд залишив апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу Київського апеляційного суду — без змін. Справа №569/16674/25 від 24/06/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. Предметом спору є питання правомірності видачі обмежувального припису особі, яка, за твердженням заявниці, вчиняє домашнє насильство, за відсутності належних доказів фактів такого насильства у конкретний період. 2. Суд касаційної інстанції керувався тим, що обмежувальний припис є превентивним заходом, який вимагає доведення факту насильства та наявності реальних ризиків для постраждалої особи. У цій справі заявниця не надала суду належних та допустимих доказів (зокрема, копій термінових заборонних приписів чи інших документів), які б підтверджували вчинення насильства у заявлені дати. Суд наголосив, що сам факт звернення до поліції, зафіксований у талоні-повідомленні, не є автоматичним доказом вчинення правопорушення. Апеляційний суд правильно оцінив відсутність доказової бази, що унеможливлює застосування заходів обмеження прав кривдника. Касаційний суд підкреслив, що не має повноважень переоцінювати докази, якщо вони були досліджені апеляційною інстанцією. Таким чином, рішення ґрунтується на принципі змагальності сторін, де тягар доказування лежить на заявнику. 3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду про відмову у видачі обмежувального припису — без змін. Справа №570/3641/22 від 24/06/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий та професійний розбір для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Поділ нерухомого майна (житлового будинку та земельної ділянки), придбаного під час шлюбу, щодо якого виник конфлікт стосовно того, чи є воно спільною сумісною власністю подружжя, чи особистою приватною власністю дружини. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що наявність нотаріально посвідченої згоди одного з подружжя на придбання майна іншим із подружжя є ключовим юридичним фактом, який підтверджує використання спільних коштів та волевиявлення на набуття майна у спільну сумісну власність. Суд підкреслив, що така згода є одностороннім правочином, який не може бути нівельований подальшими запереченнями однієї зі сторін після розірвання шлюбу. Апеляційний суд помилково надав перевагу доказам про джерело походження коштів (продаж іншої квартири дружини), ігноруючи зафіксований у договорах купівлі-продажу правовий режим майна. Верховний Суд також уточнив, що позов про визнання права на частку в праві спільної часткової власності є належним способом захисту, оскільки після поділу спільного сумісного майна воно переходить у режим спільної часткової власності. Суд чітко розмежував поняття «частка в праві на майно» та «частина майна в натурі», вказавши на необхідність визнання саме права на частку. В результаті, касаційна інстанція підтвердила пріоритет договірних домовленостей подружжя, зафіксованих під час купівлі, над пізнішими спробами переглянути статус майна. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасував постанову апеляційного суду в частині відмови у поділі нерухомості та залишив у силі рішення суду першої інстанції (зі змінами), визнавши за кожним із подружжя право на 1/2 частку в праві спільної часткової власності на будинок та земельну ділянку. Справа №361/5524/19 від 24/06/2026 Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий та професійний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Предметом спору є визнання недійсними рішень загальних зборів садівничого товариства через відсутність кворуму та зобов’язання товариства відновити електропостачання будинку позивача. 2. **Основні аргументи суду:** * Суд встановив, що загальні збори були неправомочними, оскільки на них була відсутня необхідна кількість членів товариства (кворум), що є безумовною підставою для визнання рішень недійсними. * Верховний Суд підтвердив, що загальна чисельність членів товариства становить 600 осіб, тому для кворуму була необхідна присутність 301 особи, чого фактично не було досягнуто. * Щодо довіреностей на голосування, суд зазначив, що вони мають бути в письмовій формі, проте їх нотаріальне посвідчення законом не вимагається, що дозволило врахувати частину голосів, поданих через представників. * Суд відмовив у вимозі про підключення електроенергії, оскільки позивач не довів належними доказами свого права власності на систему електропостачання, а обраний спосіб захисту прав у корпоративному спорі визнано неефективним. * Щодо розподілу судових витрат, суд підкреслив, що право на їх відшкодування не є абсолютним, а їх зменшення можливе, зокрема, на підставі ст. 129 ГПК України, якщо вимоги не задоволені або витрати є необґрунтованими. * Суд також наголосив на важливості принципу правової визначеності: факти, встановлені в інших справах щодо того самого товариства та тих самих зборів, мають враховуватися для уникнення суперечливих рішень. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без задоволення касаційні скарги обох сторін, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін. Справа №910/16014/23 від 25/06/2026 Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Стягнення заборгованості за договором про надання юридичних послуг, що включає основну винагороду за погодинною ставкою та додаткову винагороду (гонорар успіху) за результатами представництва інтересів у судових справах. 2. **Аргументи суду:** – Суд підкреслив, що реальність надання послуг підтверджується не лише актами, а й сукупністю доказів, зокрема листуванням, де замовник визнавав борг та частково його сплатив. – Застосовано доктрину «заборони суперечливої поведінки» (venire contra factum proprium): оскільки відповідач раніше підтверджував зобов’язання та частково погасив борг, він не може тепер безпідставно заперечувати факт надання послуг. – Щодо «гонорару успіху» суд зазначив, що сторони у договорі чітко погодили умови його виплати, тому відсутність окремих актів на цю суму не звільняє замовника від оплати, якщо результат (позитивне судове рішення) досягнуто. – Суд відхилив аргумент про різницю між «майновими» та «грошовими» вимогами, вказавши, що скасування податкових повідомлень-рішень безпосередньо впливає на майновий стан підприємства, а отже, є підставою для виплати додаткової винагороди. – Використано стандарт доказування «вірогідності доказів», згідно з яким докази позивача визнані більш переконливими, ніж заперечення відповідача. – Верховний Суд наголосив, що встановлення обсягу наданих послуг є прерогативою судів нижчих інстанцій, і втручання в оцінку доказів на стадії касації є неприпустимим, якщо не порушено процесуальний порядок. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій в оскарженій частині — без змін. Справа №926/38/22 від 24/06/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. Предметом спору є стягнення з державного підприємства понад 4 млн грн збитків, завданих державі внаслідок незаконної, на думку екологічної інспекції, суцільної рубки дерев у берегозахисних лісах Карпатського регіону. 2. Суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що рубка була суцільною, оскільки весь деревостан було вилучено за один прийом, що прямо заборонено законом для берегозахисних ділянок. Вони відхилили доводи відповідача про проведення «кінцевого прийому поступової рубки», зазначивши, що формальне найменування виду рубки в документах не має пріоритету над фактичним способом її здійснення. Також суди критично поставилися до висновку експертів, оскільки ті самовільно змінили питання, поставлені судом, та досліджували матеріали іншої справи. Верховний Суд, своєю чергою, вказав на неповноту дослідження обставин справи судами нижчих інстанцій. Зокрема, касаційна інстанція наголосила, що суди не перевірили, чи була спірна рубка частиною комплексу поступових заходів, розпочатих ще у 2012 році, що могло б змінити правову кваліфікацію. Верховний Суд підкреслив необхідність комплексного аналізу критеріїв (інтервали між рубками, площа, пов’язаність заходів), а не лише факту «одноразовості» вилучення дерев. 3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до Господарського суду Чернівецької області. Справа №902/834/24 від 16/06/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Оскарження ухвали суду першої інстанції та постанови апеляційного суду про закриття провадження у справі про банкрутство у зв’язку з погашенням кредиторських вимог засновником боржника. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що закриття провадження у справі про банкрутство не може відбуватися без попереднього розгляду та затвердження судом звіту арбітражного керуючого про нарахування та виплату його грошової винагороди. Суд підкреслив, що право арбітражного керуючого на оплату праці є конституційною гарантією, тому вирішення питання про джерела фінансування цієї винагороди є обов’язковою передумовою закриття справи. Крім того, суди попередніх інстанцій припустилися помилки, не дослідивши належним чином фактичний розмір кредиторських вимог та не обґрунтувавши зміну правової підстави для закриття провадження між першою та апеляційною інстанціями. Також було зазначено, що суди передчасно закрили справу, не переконавшись у повному виконанні зобов’язань, що фактично суперечить принципам процесуальної економії та повноти судового розгляду. Верховний Суд вказав, що у разі відсутності інших джерел, витрати арбітражного керуючого мають бути стягнені безпосередньо з боржника. Відтак, через порушення норм матеріального та процесуального права, оскаржувані рішення не можуть вважатися законними та обґрунтованими. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до Господарського суду Вінницької області. Справа №918/1354/23 від 25/06/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. Предметом спору є правомірність закриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи через доводи кредитора про неповноту відомостей у декларації боржника та його недобросовісну поведінку. 2. Суд виходив із того, що інститут неплатоспроможності спрямований на реабілітацію добросовісного боржника, тому критично важливим є встановлення факту зловживання правами. Верховний Суд підкреслив, що наявність певних неточностей у декларації не є автоматичною підставою для закриття справи, якщо боржник скористався своїм правом на подання виправленої декларації після отримання звіту арбітражного керуючого. Суди попередніх інстанцій встановили, що боржник виконав цей обов’язок, а доводи кредитора про приховування майна не знайшли документального підтвердження в матеріалах справи. Також суд звернув увагу на суперечливу позицію самого кредитора, який у різних судових процесах висував взаємовиключні вимоги щодо майнового стану боржника. Верховний Суд наголосив, що питання достовірності даних вже неодноразово досліджувалося судами, а доводи скаржника фактично спрямовані на переоцінку доказів, що виходить за межі повноважень касаційної інстанції. Зрештою, суд дійшов висновку, що відсутні підстави для висновку про недобросовісність боржника, яка б вимагала припинення процедури реструктуризації. 3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ “Глянс” без задоволення, а постанову апеляційного суду та ухвалу суду першої інстанції — без змін. Справа №922/3736/24 від 17/06/2026 Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 922/3736/24: 1. Предметом спору є стягнення з виробника електричної енергії надлишково сплачених коштів за «зеленим» тарифом у зв’язку з відсутністю фактичного відпуску електроенергії в Об’єднану енергетичну систему України через розташування генеруючих об’єктів на тимчасово окупованій території. 2. **** Суд керувався правовими позиціями Об’єднаної палати Касаційного господарського суду, викладеними у постановах від 20.03.2026 та 03.10.2025, відступивши при цьому від попереднього висновку Верховного Суду у справі № 910/19641/23. Верховний Суд наголосив, що дані комерційного обліку не є остаточними та можуть коригуватися, зокрема до «нульових» значень, якщо отримано підтверджену інформацію про неможливість синхронної роботи об’єкта з енергосистемою. Суд підкреслив, що лист оператора системи розподілу про втрату електричного зв’язку з окупованою територією є достатнім доказом для такого коригування. Також було роз’яснено, що статус тимчасово окупованої території не залежить від наявності окремого рішення уряду, а має об’єктивний характер. Суди попередніх інстанцій помилково проігнорували ці обставини, обмежившись лише формальною оцінкою первинних актів купівлі-продажу. Відтак, Верховний Суд визнав, що попередні рішення не відповідають вимогам законності та обґрунтованості, оскільки суди не надали оцінки процедурі коригування даних та доказам щодо фактичної відсутності відпуску енергії. 3. Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і передав справу на новий розгляд до Господарського суду Харківської області. Справа №800/162/16 від 23/06/2026 Предметом цього спору є вимога ТОВ «М.С.Л.» про визнання протиправним та скасування указу Президента України в частині застосування до товариства санкцій. Суд розглядав заяву про перегляд попередніх судових рішень за виключними обставинами, що виникли після їх ухвалення. Велика Палата Верховного Суду проаналізувала дотримання процесуальних норм та підстав для перегляду справи, які були ініційовані позивачем. Ключовим аспектом стало питання того, чи є наявні обставини достатніми для того, щоб поставити під сумнів законність раніше ухвалених рішень Касаційного адміністративного суду та самої Великої Палати. Суд дійшов висновку, що попередні висновки потребують додаткового переосмислення в межах нового розгляду справи. Таким чином, Велика Палата визнала необхідність усунення процесуальних недоліків, які могли вплинути на правильність вирішення спору по суті. Це рішення спрямоване на забезпечення права на справедливий суд та повне дослідження всіх обставин, що мають значення для справи. Велика Палата Верховного Суду задовольнила заяву частково, скасувала попередні судові рішення та направила справу на новий розгляд до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду. Справа №161/7185/14-ц від 15/06/2026 Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: 1. Предметом спору є визначення правомірного розміру заборгованості за кредитним договором, на погашення якої має бути звернуто стягнення на предмет іпотеки, з урахуванням факту попереднього дострокового стягнення боргу за рішенням суду. 2. Суд керувався тим, що пред’явлення кредитором вимоги про дострокове повернення всієї суми кредиту (згідно зі ст. 1050 ЦК України) змінює умови та строк дії кредитного договору, фактично встановлюючи новий строк виконання зобов’язання в повному обсязі. Відповідно до усталеної позиції Великої Палати Верховного Суду, після такого пред’явлення вимоги право банку на нарахування відсотків та пені, передбачених договором, припиняється. Суд зазначив, що наявність попереднього судового рішення про стягнення боргу свідчить про зміну правовідносин, тому подальше нарахування банком відсотків та штрафних санкцій є безпідставним. У таких випадках інтереси кредитора в охоронних правовідносинах захищаються виключно через механізм ст. 625 ЦК України (інфляційні втрати та 3% річних). Апеляційний суд правильно застосував ці висновки, обмеживши суму стягнення розміром боргу, встановленим у попередньому судовому рішенні. Касаційний суд підтвердив, що спроби банку нараховувати відсотки після дострокового розірвання договору суперечать принципам цивільного права. 3. Верховний Суд залишив без змін ухвалу апеляційного суду про відкриття провадження та постанову апеляційного суду, якою було зменшено розмір заборгованості, що підлягає стягненню з предмета іпотеки, до суми, визначеної попереднім судовим рішенням. Справа №917/1430/25 від 15/06/2026 Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Стягнення з відповідача (ФОП) коштів, які позивач (ТОВ) вважає безпідставно отриманими через відсутність фактичного надання послуг за договором у спірному періоді. 2. **Аргументи суду:** * Суд встановив, що між сторонами існували договірні відносини, тому застосування статті 1212 Цивільного кодексу України (безпідставне збагачення) є помилковим, оскільки спір має договірну природу. * Керуючись принципом *jura novit curia* («суд знає закони»), апеляційний суд мав право самостійно визначити правильну правову кваліфікацію спору, оцінивши докази виконання чи невиконання умов договору. * Суд дійшов висновку, що відповідач не надав жодних належних доказів (звітів, актів, заявок), які б підтверджували фактичне надання послуг у листопаді та грудні 2024 року, як того вимагали умови договору. * Аргументи відповідача про «суперечливу поведінку» позивача (який спочатку оплатив рахунки, а потім вимагав повернення коштів) були відхилені, оскільки обставини цієї справи не є подібними до тих, де Верховний Суд раніше застосовував доктрину *venire contra factum proprium*. * Суд наголосив, що обов’язок доведення факту надання послуг лежить на виконавцеві, а оскільки такі докази відсутні, утримання коштів є неправомірним. * Верховний Суд підтвердив, що апеляційний суд не вийшов за межі позовних вимог, а лише правильно застосував норми права до встановлених фактів, що є завданням господарського судочинства. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу ФОП Чопенка В. В. без задоволення, а постанову Східного апеляційного господарського суду про стягнення коштів на користь ТОВ «Мед-Сервіс Днепр» — без змін. Справа №176/2469/22 від 19/06/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір: 1. **Предмет спору:** Позивачка звернулася до суду з вимогою стягнути з Пенсійного фонду України заборгованість зі страхових виплат та призначити щомісячні виплати у зв’язку зі смертю чоловіка від професійного захворювання. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій розглянули справу з порушенням правил предметної юрисдикції. Суд наголосив, що спір стосується реалізації позивачкою права на соціальні виплати, які призначаються та виплачуються Пенсійним фондом як суб’єктом владних повноважень. Оскільки Фонд у таких правовідносинах здійснює владні управлінські функції, а не діє як рівноправний учасник цивільних відносин, цей спір має публічно-правовий характер. Суд підкреслив, що незалежно від формулювання вимог позивачем (як стягнення заборгованості чи призначення виплат), суть спору полягає в оскарженні дій або бездіяльності органу влади. Відповідно, такі справи підлягають розгляду виключно в порядку адміністративного, а не цивільного судочинства. Оскільки цивільні суди не мали повноважень розглядати цей спір, їхні рішення підлягають скасуванню, а провадження — закриттю. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій, закрив провадження у справі та роз’яснив позивачці право звернутися із заявою про направлення справи до відповідного адміністративного суду. Справа №9901/130/21 від 23/06/2026 Предметом цього спору є оскарження Товариством з обмеженою відповідальністю «Граніт-001» указу Президента України в частині застосування до позивача санкцій, що було оформлено через рішення Ради національної безпеки і оборони України. Суд при винесенні рішення керувався необхідністю перевірки правомірності застосування обмежувальних заходів у контексті дотримання процедурних вимог та повноважень глави держави. Велика Палата Верховного Суду проаналізувала межі судового контролю за актами Президента, які приймаються на виконання рішень РНБО, та підтвердила правомірність застосування санкцій у цій справі. Суд звернув увагу на те, що хоча рішення Касаційного адміністративного суду по суті є правильним, його мотивувальна частина потребувала уточнення для забезпечення єдності судової практики. Зокрема, було деталізовано правові підстави для втручання держави у господарську діяльність суб’єктів у межах забезпечення національної безпеки. Суд наголосив на важливості балансу між приватними інтересами бізнесу та публічним інтересом захисту держави в умовах особливих правових режимів. У підсумку, Велика Палата скоригувала правове обґрунтування, викладене судом першої інстанції, не змінюючи при цьому кінцевого результату щодо відмови у задоволенні позовних вимог. Велика Палата Верховного Суду частково задовольнила апеляційну скаргу, змінивши мотивувальну частину рішення суду першої інстанції та залишивши резолютивну частину без змін. Справа №902/1497/23 від 24/06/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір: 1. **Предмет спору:** Прокурор звернувся до суду з позовом про визнання недійсним договору про публічну закупівлю та стягнення в дохід держави коштів, отриманих за цим договором, через антиконкурентні узгоджені дії учасників торгів. 2. **Аргументи суду:** – Суд наголосив, що санкція, передбачена частиною 3 статті 228 Цивільного кодексу України (стягнення в дохід держави всього отриманого за правочином), має конфіскаційний характер і не є цивільно-правовим інститутом. – Верховний Суд врахував правову позицію Об’єднаної палати, викладену у постанові від 19.12.2025 у справі №922/3456/23, яка є обов’язковою для застосування в силу процесуального закону. – Суд зазначив, що антиконкурентна поведінка учасників торгів сама по собі не трансформує договір у такий, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства у розумінні статті 228 ЦК. – Для застосування цієї норми необхідно довести, що правочин за своєю суттю є протиправним, а не просто порушує правила конкуренції, за що вже передбачена спеціальна відповідальність (штраф від АМКУ). – Суд підкреслив, що застосування конфіскації без вироку суду має відповідати критеріям пропорційності, визначеним практикою ЄСПЛ, і не може бути надмірним втручанням у право власності. – Оскільки прокурор не довів, що держава понесла значні збитки або що правочин був спрямований на підрив інтересів держави, підстави для застосування конфіскаційної санкції відсутні. – **** Суд у цьому рішенні підтвердив застосування правової позиції Об’єднаної палати Верховного Суду від 19.12.2025, яка суттєво обмежує можливість застосування частини 3 статті 228 ЦК до договорів, укладених з порушенням конкурентного законодавства, фактично відступаючи від попередньої практики, що допускала таке широке тлумачення. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив нове рішення про відмову в задоволенні позову прокурора. Справа №372/6588/24 від 24/06/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. Предметом спору є визнання незаконним рішення міської ради про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою та скасування державної реєстрації земельної ділянки відповідача через накладення її меж на спадкові земельні ділянки позивачки. 2. Суди першої та апеляційної інстанцій відмовили у позові, аргументуючи це тим, що позивачка не довела факту порушення своїх прав, оскільки її земельні ділянки не були належним чином сформовані та зареєстровані в Державному земельному кадастрі. Також суди застосували принцип преюдиційності та *res judicata*, вказавши, що обставини справи вже були предметом розгляду в іншому судовому процесі, де було встановлено відсутність доказів накладення меж. Суди наголосили, що рішення про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою є лише підготовчою стадією, а не остаточним актом, що порушує права. Крім того, суди зазначили, що позивачка обрала неналежний спосіб захисту, оскільки не пред’явила вимог про усунення перешкод у користуванні ділянкою. Верховний Суд, своєю чергою, скасував ці рішення, вказавши, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам (технічній документації та відомостям про координати поворотних точок), які могли б підтвердити факт накладення меж. Верховний Суд підкреслив, що суд зобов’язаний всебічно дослідити докази, а не обмежуватися лише формальним посиланням на преюдиційність попередніх рішень без аналізу суті доказів у цій конкретній справі. 3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Справа №545/487/25 від 24/06/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Позивачка звернулася до суду з вимогою припинити право постійного користування земельною ділянкою, що належить виправній колонії, та визнати за нею право користування цією ділянкою після придбання нею нерухомого майна, розташованого на цій землі, у порядку приватизації. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд акцентував увагу на тому, що спори, які виникають у зв’язку з приватизацією державного чи комунального майна, мають специфічну правову природу. Суд підкреслив, що незалежно від того, чи є покупцем фізична або юридична особа, такі спори стосуються зміни правомочностей держави щодо майна та виникнення прав у приватного власника. Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду, подібні правовідносини нерозривно пов’язані з процедурою приватизації, що автоматично відносить їх до компетенції господарських судів. Суди першої та апеляційної інстанцій помилково розглянули справу в порядку цивільного судочинства, не врахувавши імперативні норми щодо предметної юрисдикції. Верховний Суд зазначив, що порушення правил юрисдикції є безумовною підставою для скасування судових рішень. У зв’язку з цим, касаційний суд не надавав оцінку суті позовних вимог, а зосередився виключно на процесуальному питанні належності спору до господарської юрисдикції. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та закрив провадження у справі, роз’яснивши позивачці право звернутися до господарського суду. Справа №344/13846/24 від 24/06/2026 Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Визнання за інвестором майнових прав на квартиру в об’єкті будівництва у зв’язку з повною сплатою цільового внеску за договором із житлово-будівельним кооперативом. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що суди попередніх інстанцій допустили формальний підхід, зосередившись виключно на недоліках оформлення касових документів, замість встановлення реальності господарської операції. Суд підкреслив, що наявність квитанції до прибуткового касового ордера створює презумпцію виконання інвестором своїх зобов’язань, яку кооператив має спростувати, якщо стверджує протилежне. Також зазначено, що порушення касової дисципліни (наприклад, перевищення лімітів готівкових розрахунків) не є підставою для визнання договору неукладеним чи невиконаним, якщо фактичний рух коштів мав місце. Суди не дослідили реальний стан будівництва та економічний зміст діяльності кооперативу, що є критично важливим для захисту прав інвестора. Верховний Суд вказав на необхідність оцінки доказів у їх сукупності, а не через призму лише формальних реквізитів документів. Зрештою, суд зазначив, що інвестор, який повністю виконав умови договору, має законні очікування на набуття права власності, що підлягає судовому захисту. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Справа №912/1741/25 від 29/06/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору: 1. Предметом спору є правомірність відмови судів попередніх інстанцій у стягненні з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем у зв’язку із закриттям провадження у справі через добровільне виконання вимог відповідачем. 2. Верховний Суд вказав, що суди попередніх інстанцій помилково ототожнили реальність надання правничих послуг виключно з особою адвоката, який здійснював безпосереднє представництво в суді. Суд підкреслив, що підготовка тексту позовної заяви та формування додатків є окремими видами правничої допомоги, які можуть виконуватися іншим суб’єктом (у цьому випадку — адвокатським бюро), ніж той, хто підписував документи чи брав участь у засіданнях. Верховний Суд наголосив, що законодавство не встановлює презумпції, за якою лише особа, що підписала документ, має право на оплату за його підготовку. Також було підтверджено, що у разі задоволення позовних вимог відповідачем після відкриття провадження, позивач має право на відшкодування судових витрат, навіть якщо провадження було закрито за відсутністю предмета спору. Відтак, висновки нижчих судів про недоведеність реальності витрат визнано передчасними та такими, що не ґрунтуються на повному дослідженні змісту наданих послуг. Суд наголосив на необхідності окремої оцінки кожного виду послуг, заявлених у детальному описі, з урахуванням критеріїв їх реальності та необхідності. 3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій у частині відмови у відшкодуванні витрат на правничу допомогу та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Справа №522/5819/17 від 24/06/2026 Предметом цього спору є правомірність відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи, коли первісний кредитор (банк) перебуває у стані ліквідації. Суд виходив із того, що загальне правило про неможливість відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи не є абсолютним. Верховний Суд наголосив, що у випадках, коли банк перебуває у процедурі ліквідації, він має право реалізовувати свої активи, зокрема шляхом відступлення прав вимоги за кредитними договорами, на відкритих торгах. У таких ситуаціях набувачем права вимоги може виступати будь-яка особа, включаючи фізичну, оскільки це є частиною процесу розрахунку з кредиторами банку. Суд зазначив, що договір відступлення права вимоги у цій справі не є договором факторингу, оскільки не доведено надання фінансової послуги (позики) новим кредитором. Відтак, суди попередніх інстанцій помилково визнали договори недійсними лише через суб’єктний склад правочину. Верховний Суд підкреслив, що правова позиція щодо можливості такого відступлення під час ліквідації банку є сталою та підтвердженою низкою попередніх рішень Великої Палати та Касаційного цивільного суду. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій у частині визнання договорів недійсними, ухвалив нове рішення про відмову у задоволенні зустрічного позову, а справу в частині стягнення коштів направив на новий розгляд до апеляційного суду. Справа №607/9097/20 від 24/06/2026 1. Предметом спору є перегляд вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо правильності кваліфікації дій засудженого за низкою епізодів шахрайства та самовільного присвоєння владних повноважень, а також законності призначення остаточного покарання за сукупністю кримінальних правопорушень та вироків. 2. Велика Палата Верховного Суду підійшла до вирішення справи через призму правильного застосування положень Кримінального кодексу України щодо призначення покарання за сукупністю злочинів та вироків. Суд проаналізував часові межі вчинення кримінальних правопорушень, розділивши їх на ті, що були вчинені до та після постановлення попереднього вироку від 3 грудня 2019 року. Враховуючи закінчення строків давності притягнення до кримінальної відповідальності за окремим епізодом (ч. 1 ст. 353 КК), суд прийняв рішення про звільнення засудженого від покарання за цим обвинуваченням. Також було здійснено перерахунок остаточного покарання шляхом застосування правил поглинення менш суворого покарання більш суворим для злочинів, вчинених після 2019 року. До отриманого результату суд частково приєднав невідбуту частину покарання за попереднім вироком, що відповідає вимогам статей 70 та 71 КК України. Таке рішення дозволило усунути помилки в обчисленні загального строку позбавлення волі, допущені судами нижчих інстанцій. В результаті Велика Палата забезпечила дотримання принципу законності при визначенні остаточного покарання за сукупністю вироків. 3. Суд частково задовольнив касаційні скарги, змінив судові рішення в частині призначення покарання, звільнив засудженого від покарання за одним із епізодів у зв’язку із закінченням строків давності та призначив остаточне покарання у виді 9 років позбавлення волі з конфіскацією майна. Справа №2-1459/2010 від 08/06/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до вашого запиту: **1. Предмет спору** Предметом спору є розгляд подання приватного виконавця про надання дозволу на звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстроване в установленому законом порядку (успадкований житловий будинок та земельна ділянка). **2. Аргументи суду** Суд виходив із того, що звернення стягнення на майно, право власності на яке не зареєстроване, є крайнім заходом, що потребує безспірних доказів належності цього майна саме боржнику. У цій справі було встановлено, що боржник не є єдиним спадкоємцем майна, оскільки спадщину прийняли також інші особи, що створює режим спільної власності. Суд наголосив, що на стадії виконання судового рішення він не має повноважень вирішувати спори про право власності або визначати частки співвласників, оскільки це виходить за межі виконавчого провадження. Оскільки виконавець не звернувся з окремим поданням про визначення частки боржника у спільному майні (згідно зі ст. 443 ЦПК України), поточне подання було визнано передчасним. Суд також підкреслив, що примусове виконання не повинно порушувати майнові права третіх осіб, які не є боржниками у виконавчому провадженні. Відтак, за відсутності визначених часток та наявності інших спадкоємців, суд не може надати дозвіл на звернення стягнення на майно в цілому. **3. Рішення суду** Верховний Суд залишив касаційну скаргу АТ «Укрсиббанк» без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду — без змін. Справа №404/193/22 від 17/06/2026 Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 404/193/22: 1. Предметом спору є звернення стягнення на предмет іпотеки (квартиру) у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, укладеним в іноземній валюті. 2. Верховний Суд при винесенні рішення керувався тим, що суди попередніх інстанцій помилково ототожнили мораторій на примусове виконання рішень із зупиненням перебігу позовної давності. Суд наголосив, що мораторій лише тимчасово обмежував примусове відчуження майна, але не позбавляв кредитора права на звернення до суду з позовом, тому перебіг позовної давності не зупинявся. Крім того, суд підкреслив, що звернення банку до суду з позовом про дострокове стягнення кредиту у 2010 році змінило строк виконання зобов’язання, що є ключовим для обчислення позовної давності. Також було зазначено, що після пред’явлення вимоги про дострокове повернення коштів право кредитора на нарахування процентів та пені за договором припиняється. Оскільки суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки доводам щодо спливу позовної давності та правильності розрахунку заборгованості, їхні рішення не можуть вважатися законними. **** Верховний Суд у цій справі підтвердив свою позицію щодо того, що мораторій не зупиняє перебіг позовної давності, посилаючись на власну практику від 2025 року, та вказав на необхідність врахування висновків Великої Палати щодо припинення нарахування процентів після вимоги про дострокове повернення кредиту. 3. Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Справа №910/6579/25 від 24/06/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір цієї справи: **1. Предмет спору** Предметом спору є вимога Національної поліції України про стягнення з постачальника (ТОВ «Спец-Ком-Сервіс») процентів за користування коштами попередньої оплати, які були повернуті покупцю після добровільного зменшення сторонами ціни договору. **2. Аргументи суду** * Суд встановив, що правова природа процентів за користування чужими грошовими коштами (ст. 536 та ч. 3 ст. 693 ЦК України) нерозривно пов’язана з фактом неналежного виконання продавцем зобов’язання щодо своєчасної поставки товару. * У цій справі постачальник виконав свої зобов’язання з поставки автомобілів у повному обсязі та у встановлений договором строк, що виключає факт порушення, яке могло б стати підставою для нарахування штрафних процентів. * Зменшення ціни договору та подальше повернення частини попередньої оплати відбулися на підставі додаткових угод, укладених за взаємною згодою сторін, що є реалізацією принципу свободи договору, а не наслідком невиконання зобов’язань. * Верховний Суд підкреслив, що повернення надмірно сплачених коштів у межах коригування ціни не є «користуванням чужими коштами» у розумінні цивільної відповідальності, оскільки ці дії відповідали погодженому сторонами механізму розрахунків. * Суд зазначив, що спроба стягнути проценти за таких обставин суперечить принципам розумності та справедливості, оскільки постачальник діяв добросовісно, ініціювавши зниження ціни на користь державного бюджету. * Також суд врахував сталу практику Верховного Суду, згідно з якою право на стягнення процентів за ст. 693 ЦК України виникає лише у разі прострочення поставки товару, чого в даному випадку не було. **3. Рішення суду** Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими Національній поліції України було відмовлено у задоволенні позову про стягнення процентів. Справа №9901/177/21 від 23/06/2026 Предметом цього спору є оскарження ТОВ «Глобал Гео Інвест» Указу Президента України в частині застосування до товариства персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій). Суд при винесенні рішення керувався необхідністю балансу між забезпеченням національної безпеки та дотриманням прав суб’єктів господарювання. Велика Палата Верховного Суду проаналізувала межі дискреційних повноважень Президента України при прийнятті рішень про введення в дію рішень РНБО щодо санкцій. Суд наголосив на важливості належного обґрунтування підстав для застосування таких заходів, щоб уникнути свавілля та забезпечити право на судовий захист. Водночас було підтверджено, що питання національної безпеки мають пріоритетне значення, проте процедура прийняття таких рішень повинна відповідати вимогам закону. Суд детально дослідив дотримання процедурних аспектів підготовки та прийняття Указу, перевіряючи їх на відповідність нормам Кодексу адміністративного судочинства України. У підсумку, Велика Палата дійшла висновку про необхідність коригування правового обґрунтування, викладеного судом першої інстанції, для забезпечення чіткості правозастосування у майбутньому. Велика Палата Верховного Суду постановила частково задовольнити апеляційну скаргу, змінивши мотивувальну частину рішення суду першої інстанції, залишивши при цьому резолютивну частину без змін. Справа №243/1397/20 від 02/06/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий та професійний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Касаційне оскарження вироку апеляційного суду, яким засудженого було визнано винним в умисному вбивстві (ч. 1 ст. 115 КК України) із призначенням покарання у виді 9 років позбавлення волі, за доводами сторін щодо неправильної кваліфікації дій, суворості або м’якості призначеного покарання. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд підтвердив, що апеляційний суд діяв у межах своїх повноважень, правильно перекваліфікувавши дії засудженого з ч. 2 ст. 121 КК на ч. 1 ст. 115 КК, оскільки встановлений непрямий умисел на вбивство повністю відповідає фактичним обставинам справи. Суд наголосив, що спосіб вчинення злочину (завдання численних ударів ножем у життєво важливі ділянки тіла) та подальша поведінка засудженого, який залишив потерпілу без допомоги, свідчать саме про умисну форму вини. Доводи захисту про необережний характер дій (ст. 119 КК) були відхилені як безпідставні, оскільки вони суперечать матеріалам справи та висновкам експертиз. Також суд визнав законним врахування стану алкогольного сп’яніння як обставини, що обтяжує покарання, та підтвердив, що думка потерпілої про звільнення обвинуваченого не є вирішальною для суду. Водночас, враховуючи наявність у засудженого тяжких хронічних захворювань, які потребують постійного лікування, Верховний Суд визнав за можливе дещо пом’якшити призначене покарання. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційні скарги захисту, змінив вирок апеляційного суду та пом’якшив покарання ОСОБА_7 з 9 до 8 років позбавлення волі. Справа №908/1050/23 від 29/06/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. Предметом спору є відмова судів попередніх інстанцій у перегляді рішення про стягнення заборгованості за електроенергію за нововиявленими обставинами, які заявник пов’язував із неможливістю розподілу електроенергії на тимчасово окупованих територіях. 2. Суд наголосив, що процедура перегляду за нововиявленими обставинами не є інструментом для виправлення судових помилок чи повторної оцінки доказів, а спрямована виключно на врахування фактів, які існували на момент розгляду справи, але об’єктивно не могли бути відомі сторонам. Верховний Суд підтвердив, що надані заявником документи (акт службового розслідування та лист АТ «Запоріжжяобленерго») за своєю суттю є новими доказами, а не нововиявленими обставинами. Суд зазначив, що обставини, які виникли або стали відомі після ухвалення рішення, не можуть бути підставою для перегляду, якщо сторона мала можливість з’ясувати їх під час первинного розгляду справи. Також було підкреслено, що переоцінка доказів, які вже були досліджені судом, прямо заборонена процесуальним законом. В результаті, аргументи скаржника були визнані спробою замаскованого апеляційного оскарження, що порушує принцип правової визначеності. 3. Верховний Суд залишив у силі ухвалу місцевого суду та постанову апеляційного суду, якими відмовлено у задоволенні заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами. Справа №910/8645/25 від 23/06/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до вашого запитання: 1. Предметом спору є визнання недійсним договору оренди частини приміщення гуртожитку державного університету, укладеного з комерційною структурою, та зобов’язання звільнити це приміщення через невідповідність цільового використання майна вимогам освітнього законодавства. 2. Суд касаційної інстанції прийшов до висновку, що попередні інстанції помилково ототожнили «побутовий комфорт» студентів із «обслуговуванням освітнього процесу». Верховний Суд наголосив, що майно закладів освіти може передаватися в оренду лише для послуг, які безпосередньо пов’язані з навчанням або специфічним обслуговуванням учасників освітнього процесу. Суд підкреслив, що відсутність у університету можливості самостійно надавати певні послуги або наявність «побутової доцільності» не є підставою для нівелювання імперативної заборони, встановленої частиною 4 статті 80 Закону України «Про освіту». Будь-яка господарська діяльність у стінах навчального закладу має бути інтегрована в освітній процес, а не просто спрямована на задоволення загальних потреб населення чи студентів як споживачів. Оскільки розміщення поштового відділення не відповідає освітньому призначенню, договір оренди визнано таким, що суперечить вимогам закону. Суд чітко розмежував поняття «покращення соціально-побутових умов» та «забезпечення освітнього процесу», вказавши, що перше не може бути виправданням для порушення цільового використання державного майна. 3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив нове рішення, яким задовольнив позов прокурора: визнав договір оренди недійсним та зобов’язав орендаря повернути приміщення університету. Справа №947/30541/23 від 24/06/2026 Вітаю. Як фахівець із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір: 1. Предметом спору є позов матері про позбавлення батька батьківських прав через його нібито ухилення від виконання батьківських обов’язків щодо виховання та утримання дитини. 2. Суд керувався тим, що позбавлення батьківських прав є винятковим та крайнім заходом впливу, який застосовується лише за наявності винної поведінки батька та свідомого нехтування ним своїми обов’язками. Позивач не надала достатніх та переконливих доказів того, що відповідач умисно ухиляється від виховання дитини, а сам факт проживання дитини з матір’ю та її новим чоловіком не є автоматичною підставою для позбавлення прав біологічного батька. Суд підкреслив, що сімейні зв’язки мають бути збережені, якщо сім’я не є явно неблагополучною, а інтереси дитини вимагають дотримання справедливого балансу між правами батьків та дитини. Також суд зазначив, що посилання заявника на інші рішення Верховного Суду є безпідставними, оскільки обставини тих справ суттєво відрізнялися від поточної ситуації (зокрема, у згаданих справах батьки самі не заперечували проти позбавлення прав). Врешті, суд дійшов висновку, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а позивач не довела наявності виключних обставин для розірвання сімейних зв’язків. 3. Верховний Суд залишив рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, відмовивши у задоволенні позову про позбавлення батьківських прав. Справа №192/1876/20 від 24/06/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане судове рішення. Ось стислий та професійний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки та переведення прав і обов’язків покупця на орендаря (ТОВ «Ауріс-Авто») у зв’язку з порушенням його переважного права на придбання орендованого майна. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд зосередився виключно на процесуальних порушеннях, допущених апеляційною інстанцією при розгляді справи. Суд встановив, що апеляційний суд не забезпечив належного повідомлення відповідача про дату та час судового засідання, оскільки направляв повістки за невірною адресою, ігноруючи відоме місце реєстрації особи. Замість належного вручення документів, суд безпідставно використав процедуру виклику через оголошення на офіційному веб-сайті, що є допустимим лише у випадках, коли місце проживання особи дійсно невідоме. Це позбавило відповідача права на участь у розгляді справи та можливість захищати свої інтереси, що є фундаментальним порушенням принципу змагальності процесу. Європейська практика, на яку послався Суд, підкреслює, що право на публічний розгляд втрачає сенс, якщо сторона не була належним чином поінформована про засідання. Відтак, через допущене процесуальне порушення, Верховний Суд був змушений скасувати рішення апеляції без оцінки суті спору щодо переважного права оренди. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову Дніпровського апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Справа №910/19919/21 від 29/06/2026 Ось аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору: 1. Предметом спору є вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених відповідачем під час розгляду справи в суді касаційної інстанції. 2. Суд керувався тим, що витрати на правничу допомогу мають бути реальними, обґрунтованими та співмірними зі складністю справи. Верховний Суд зазначив, що виокремлення таких послуг, як ознайомлення зі скаргою чи аналіз практики, у самостійні пункти є необґрунтованим, оскільки вони є невід’ємною частиною підготовки відзиву. Також суд врахував, що правова позиція відповідача була сформована ще в судах попередніх інстанцій, тому обсяг роботи адвоката в касації не вимагав надмірних зусиль. Водночас суд визнав виправданими витрати на участь адвоката в судовому засіданні, оскільки це включає підготовку, дорогу та безпосередню присутність. Суд підкреслив, що стягнення витрат не повинно перетворюватися на спосіб надмірного збагачення сторони. З огляду на ці критерії, суд застосував принцип розумності та зменшив заявлену суму зі 100 000 грн до 35 000 грн. 3. Верховний Суд прийняв додаткову постанову, якою частково задовольнив заяву ТОВ «Світильнянське» та стягнув з АО «Радник» 35 000 грн витрат на професійну правничу допомогу. Справа №299/6210/21 від 03/06/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до вашого запитання: 1. **Предмет спору:** Прокурор звернувся до суду з позовом про визнання недійсним наказу Держгеокадастру про передачу земельної ділянки у приватну власність та її витребування на користь держави (територіальної громади) через порушення законодавчої заборони на повторну безоплатну приватизацію землі одного виду використання. 2. **Аргументи суду:** – Суд встановив, що громадянин уже реалізував своє право на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства у 2017 році, тому повторне отримання ним ділянки того ж цільового призначення у 2019 році є прямим порушенням частини 4 статті 116 Земельного кодексу України. – Оскільки наказ Держгеокадастру був виданий з порушенням закону, він не може вважатися належним вираженням волі держави як власника, що зумовлює його недійсність. – Суд підтвердив право прокурора на представництво інтересів держави, оскільки орган місцевого самоврядування не вжив самостійних заходів для захисту порушених інтересів громади після повідомлення прокурором про виявлені порушення. – Щодо витребування майна, суд зазначив, що оскільки земля вибула з державної власності поза волею власника, вона підлягає поверненню навіть від добросовісного набувача на підставі статті 388 Цивільного кодексу України. – Верховний Суд наголосив, що витребування ділянки є пропорційним заходом, а добросовісний набувач не позбавлений права звернутися з позовом про відшкодування збитків до особи, у якої він придбав це майно. – Суд також відхилив доводи скаржника про відсутність у позивача права власності, вказавши, що внаслідок земельної реформи землі державної власності за межами населених пунктів перейшли у комунальну власність територіальних громад, які наділені повноваженнями на їх захист. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу — без задоволення, підтвердивши законність витребування земельної ділянки на користь держави. Справа №757/17260/23-ц від 17/06/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Позивачка намагалася визнати недійсним пункт договору банківського вкладу, який дозволяв банку припиняти нарахування відсотків на час арешту коштів, та вимагала стягнути з банку нараховані за цей період відсотки. 2. **Аргументи суду:** * Суд виходив із принципу свободи договору, зазначивши, що клієнтка добровільно підписала договір, у якому чітко була прописана умова про припинення нарахування відсотків у разі арешту рахунку. * Ключовим стало тлумачення правової природи арешту: суд підтвердив, що арешт коштів на рахунку є примусовим заходом, який блокує видаткові операції, що фактично позбавляє банк можливості вільно користуватися цими коштами. * Оскільки банк не міг розпоряджатися арештованими коштами, він не був зобов’язаний сплачувати за них відсотки, що відповідає вимогам статті 536 Цивільного кодексу України. * Суд відхилив доводи позивачки про несправедливість умов договору, оскільки вони не створювали «істотного дисбалансу» прав сторін, а були наслідком застосування законних обмежувальних заходів у межах кримінального провадження. * Також було встановлено, що після закінчення строку дії договору позивачка не пролонгувала його, що додатково унеможливлює нарахування відсотків за спірний період. * Верховний Суд підкреслив, що ця справа відрізняється від інших прецедентів, оскільки в даному договорі сторони прямо погодили умову про припинення нарахування відсотків при арешті, тоді як у порівнюваних справах такі умови були відсутні. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив у силі рішення судів попередніх інстанцій, відмовивши позивачці у задоволенні позовних вимог. Справа №922/4419/24 від 16/06/2026 Вітаю. Як фахівець із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір справи: 1. Предметом спору є вимога співвласника майна про розірвання договору користування цим майном, укладеного іншим співвласником без отримання необхідної згоди. 2. Верховний Суд підтримав позицію судів попередніх інстанцій, наголосивши, що обрання позивачем способу захисту у вигляді «розірвання договору» є помилковим, оскільки позивач не є стороною цього правочину. Суд роз’яснив, що у випадках, коли зміст правочину суперечить вимогам законодавства (зокрема, щодо розпорядження спільним майном), належним та ефективним способом захисту є вимога про визнання такого правочину недійсним. Принцип «суд знає закони» (jura novit curia) не надає суду повноважень самостійно змінювати предмет або підстави позову, обрані позивачем. Верховний Суд також зазначив, що посилання скаржника на практику у справах про витребування майна або усунення перешкод у користуванні є нерелевантними, оскільки фактичні обставини та сутність позовних вимог у тих справах суттєво відрізнялися. Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій відмовили у позові через обрання неналежного способу захисту, питання дослідження доказів по суті договору втратило своє правове значення. 3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін. Справа №910/8828/24 від 24/06/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. **Предмет спору:** Позивач (інвестор) намагався скасувати державну реєстрацію права власності відповідача на об’єкт незавершеного будівництва та визнати власні майнові права на конкретні квартири в цьому об’єкті. 2. **Аргументи суду:** Суд касаційної інстанції наголосив, що для задоволення позову недостатньо лише довести факт порушення процедури реєстрації державним реєстратором. Ключовим є доведення позивачем того, як саме оскаржувана реєстрація порушує його конкретні права та чи буде скасування цієї реєстрації ефективним способом захисту. Суд зазначив, що реєстрація права власності на об’єкт незавершеного будівництва за забудовником (або іншою особою) не змінює правового статусу майна і не позбавляє інвестора можливості набути право власності на квартиру після завершення будівництва. Оскільки позивач не довів, що реєстрація за відповідачем унеможливлює реалізацію його майнових прав у майбутньому, підстави для втручання суду відсутні. Суд також підкреслив, що порушення реєстратором процедурних вимог (наприклад, відсутність документів на землю) не є самостійною підставою для задоволення позову, якщо не доведено порушення прав самого позивача. Таким чином, касаційний суд дійшов висновку, що попередні інстанції неправильно застосували норми матеріального права, не врахувавши відсутність реального порушення прав позивача. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій у частині задоволення позову та ухвалив нове рішення — про відмову в задоволенні позовних вимог. Справа №902/834/24 від 16/06/2026 Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 902/834/24: 1. Предметом спору є визнання грошових вимог кредитора (ТОВ «ФК «Ю-Бейс») до боржника (ПП «Феріде Плаза») у межах справи про банкрутство, зокрема щодо розміру забезпечених заставою вимог та витрат на судовий збір. 2. Верховний Суд скасував рішення попередніх інстанцій, оскільки суди не дослідили належним чином фактичний розмір заборгованості та ігнорували наявність рішень у справах про банкрутство основного боржника, де вже було визначено обсяг зобов’язань. Суд вказав, що при визначенні розміру вимог до іпотекодавця (ПП «Феріде Плаза») не можна довільно застосовувати курсову різницю, якщо раніше в інших провадженнях судом було встановлено остаточний розмір боргу у гривні. Також було наголошено на необхідності перевірки доводів боржника щодо часткового погашення ним судових витрат, які суди попередніх інстанцій безпідставно включили до реєстру вимог. Верховний Суд підкреслив, що суди не встановили, чи покриває вартість предмета застави всю суму вимог, що є критично важливим для правильного розподілу черговості задоволення вимог. Крім того, суд звернув увагу на процесуальну розбіжність між проголошеною резолютивною частиною ухвали та її письмовим текстом, що порушує принципи правової визначеності. Зрештою, ВС дійшов висновку, що суди не надали належної оцінки всім доказам, що унеможливлює перевірку законності визнаних сум. 3. Верховний Суд постановив скасувати ухвалу Господарського суду Вінницької області та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду, направивши справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Справа №202/12577/24 від 24/06/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до вашого запитання. 1. **Предмет спору:** Справа стосується правомірності закриття апеляційного провадження за скаргою особи, яка не брала участі у справі про стягнення аліментів на утримання матері, що доглядає за дитиною з інвалідністю. 2. **Аргументи суду:** * Суд наголосив, що право на апеляційне оскарження особи, яка не була залучена до справи, виникає лише тоді, коли судове рішення безпосередньо вирішує питання про її права, інтереси чи обов’язки. * Верховний Суд підкреслив, що аліментні зобов’язання платника перед різними особами існують паралельно і не є конкуруючими, тому стягнення аліментів на користь однієї особи автоматично не порушує прав інших отримувачів аліментів від того ж платника. * Факт наявності інших осіб на утриманні платника враховується судом при визначенні розміру аліментів, проте це не дає підстав для втручання сторонніх осіб у процес стягнення аліментів на користь іншого отримувача. * Суд зазначив, що скаржниця має право захищати свої інтереси в окремому судовому провадженні, де розглядається питання про зміну (зменшення) розміру аліментів, а не шляхом оскарження рішення, яке її безпосередньо не стосується. * Апеляційний суд діяв правомірно, оскільки після відкриття провадження встановив відсутність правового зв’язку між рішенням суду та правами скаржниці, що є підставою для закриття провадження згідно з нормами ЦПК України. * Також суд зауважив, що обмеження розміру відрахувань із заробітної плати боржника регулюється законом про виконавче провадження, і в разі виникнення заборгованості існують механізми захисту прав стягувачів, які не потребують скасування рішення у цій справі. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив ухвалу апеляційного суду про закриття апеляційного провадження без змін, визнавши її законною та обґрунтованою. Справа №646/56/17 від 24/06/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір: 1. **Предмет спору:** Оскарження результатів аукціону з продажу майна боржника, визнання недійсним свідоцтва про право власності та витребування квартири, яка була реалізована в межах провадження у справі про банкрутство, що згодом було припинене як безпідставно порушене. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що ключовим фактором для визначення юрисдикції спору є підстава припинення провадження у справі про банкрутство. Суд розмежував ситуації, коли провадження закривається через повне завершення ліквідаційної процедури (де діє виключна підсудність господарського суду), та випадки, коли провадження припиняється через відсутність правових підстав для його порушення від самого початку. У даній справі банкрутство було визнано безпідставним, тому всі процесуальні дії, вчинені в межах цього провадження, втратили юридичну силу. Верховний Суд зазначив, що закриття провадження у цивільній справі в такій ситуації позбавляє особу права на ефективний судовий захист, гарантований Конституцією та Конвенцією про захист прав людини. Апеляційний суд помилково застосував практику Великої Палати, яка стосувалася справ, де банкрутство було завершене належним чином, а не визнане незаконним. Отже, оскільки справа про банкрутство «не існувала» з точки зору закону, спір щодо майна має розглядатися в порядку цивільного судочинства. **** Суд фактично уточнив межі застосування висновків Великої Палати Верховного Суду, вказавши, що вони не є універсальними для випадків, коли провадження у справі про банкрутство було припинене через відсутність підстав для його відкриття. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду про закриття провадження та направив справу до апеляційного суду для продовження розгляду по суті. Справа №725/8919/25 від 26/06/2026 Предметом цього спору є вимога батька про розірвання шлюбу та встановлення факту самостійного виховання й утримання ним малолітньої дитини. Суд при винесенні рішення керувався такими аргументами: 1. Верховний Суд підтвердив, що органи військового управління (ТЦК та СП) мають право на апеляційне оскарження рішень, які встановлюють факт самостійного виховання дитини військовозобов’язаним, оскільки такі рішення безпосередньо впливають на виконання публічних обов’язків держави (мобілізацію). 2. Суд наголосив, що приватно-правовий інструментарій (договори між батьками) не може використовуватися для уникнення виконання конституційного обов’язку із захисту держави або для створення преюдиційних фактів для отримання відстрочки від призову. 3. Встановлено, що окреме проживання батьків та проживання дитини з одним із них не є автоматичним підтвердженням «самостійного виховання», оскільки батьки мають рівні права та обов’язки, які не припиняються розлученням чи окремим проживанням. 4. Суд зазначив, що сімейні обов’язки є невідчужуваними, а факт одноосібного виховання може бути підтверджений лише у разі настання юридичних фактів, що обмежують права іншого з батьків (наприклад, позбавлення батьківських прав або смерть). 5. Апеляційний суд обґрунтовано скасував рішення першої інстанції, оскільки позивач не надав доказів того, що мати свідомо ухиляється від виконання своїх батьківських обов’язків. 6. Верховний Суд підкреслив, що висновок органу опіки та піклування, який базується виключно на договорі батьків без дослідження реальної сімейної ситуації, є необґрунтованим і не може бути покладений в основу судового рішення. Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду, якою було відмовлено у задоволенні вимоги про встановлення факту самостійного виховання дитини. Справа №990SСGС/21/25 від 18/06/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, я проаналізував надане вами рішення Великої Палати Верховного Суду. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: **1. Предмет спору** Предметом спору є скарга судді Окружного адміністративного суду міста Києва на рішення Вищої ради правосуддя, яким було підтримано дисциплінарне стягнення у вигляді подання про звільнення його з посади за вчинення істотних дисциплінарних проступків. **2. Основні аргументи суду** Суд встановив, що Вища рада правосуддя діяла в межах своїх повноважень, належним чином оцінивши докази, зокрема матеріали негласних слідчих (розшукових) дій, які підтверджують позапроцесуальний вплив судді на органи суддівського врядування та кваліфікаційного оцінювання. Велика Палата підкреслила, що дисциплінарне провадження є автономним, тому використання матеріалів кримінальних проваджень у дисциплінарному процесі є допустимим і не порушує презумпцію невинуватості. Суд відхилив доводи скаржника про неповноважний склад ВРП, зазначивши, що процедура розгляду відводів була дотримана, а підписання ухвал головуючим є законним. Також було визнано безпідставними твердження про сплив строків притягнення до відповідальності, оскільки періоди відпусток, лікарняних та здійснення дисциплінарного провадження не враховуються у трирічний строк. Суд наголосив, що поведінка судді, яка порочить звання та підриває авторитет правосуддя, є несумісною зі статусом судді, що робить застосоване стягнення пропорційним. **3. Рішення суду** Велика Палата Верховного Суду постановила залишити скаргу судді без задоволення, а оскаржуване рішення Вищої ради правосуддя — без змін. Справа №905/946/25 від 23/06/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. Предметом спору є правомірність дій оператора системи розподілу (ОСР) щодо визначення обсягів споживання електричної енергії споживачем на тимчасово окупованій території у квітні 2022 року та відмова у коригуванні цих даних у бік зменшення до нуля. 2. Суд встановив, що нарахування обсягів споживання за квітень 2022 року було здійснено відповідачем на підставі пункту 8.6.9 Кодексу комерційного обліку, оскільки на той момент спеціальний наказ Міненерго №148 ще не набрав чинності. Суд наголосив, що наказ №148 не має зворотної дії в часі, тому не може регулювати правовідносини, що виникли до 06.05.2022. Крім того, суд підкреслив, що з огляду на абсолютну заборону передачі електроенергії на тимчасово окуповані території, встановлену статтею 13-1 Закону №1207-VII, зазначене Положення взагалі не поширювало свою дію на такі території. Верховний Суд також зазначив, що позивач не довів помилковість попередніх правових позицій, на які посилалися суди нижчих інстанцій, а тому підстави для відступу від них відсутні. Суд дійшов висновку, що ОСР діяв у межах своїх повноважень, а вимоги позивача про коригування даних є безпідставними. Таким чином, суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права, що виключає можливість скасування їхніх рішень. 3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін. Справа №910/127/21 від 29/06/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору: 1. Предметом спору є правомірність ухвали апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження через нібито неусунення скаржником недоліків апеляційної скарги у встановлений судом строк. 2. Верховний Суд керувався тим, що процесуальний строк, наданий судом для усунення недоліків, є важливою гарантією реалізації права на судовий захист, і його не можна вважати вичерпаним лише через факт подання першої заяви, якщо цей строк ще не сплив. Суд наголосив, що процесуальне законодавство не забороняє особі повторно звертатися із заявами, уточнювати підстави чи надавати додаткові докази в межах наданого десятиденного терміну. У даній справі апеляційний суд поспішив із висновком про відмову у відкритті провадження, оскільки ухвалив рішення до закінчення строку, встановленого для усунення недоліків. Верховний Суд підкреслив, що суд не має права позбавляти учасника процесу можливості скористатися повним обсягом наданого часу, якщо скаржник не заявив про остаточність поданих ним документів. Таким чином, передчасне постановлення ухвали про відмову у відкритті провадження є істотним порушенням норм процесуального права, що обмежує доступ до правосуддя. 3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1. Справа №646/9946/24 від 19/06/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Справа стосується оскарження ухвали про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно у справі про визнання договорів купівлі-продажу недійсними. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив на фундаментальному значенні принципу безсторонності суду, зазначивши, що участь у справі судді, який має родинні зв’язки з особою, що здійснювала реєстрацію спірного майна, є безумовною підставою для відводу. Апеляційний суд припустився суттєвої процесуальної помилки, повністю проігнорувавши доводи скаржника щодо упередженості судді першої інстанції та не надавши їм жодної оцінки у своєму рішенні. Суд підкреслив, що законодавець імперативно вимагає від апеляційної інстанції мотивованого відхилення кожного аргументу скаржника, чого в даному випадку зроблено не було. Крім того, було вказано на необхідність дотримання балансу між заходами забезпечення позову та реальними позовними вимогами, щоб уникнути надмірного обмеження прав власників. Враховуючи, що порушення процесуальних норм було допущено саме апеляційним судом, Верховний Суд визнав за необхідне направити справу на новий розгляд до цієї ж інстанції для належного перегляду. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу частково, скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Справа №477/1340/23 від 26/06/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий та професійний аналіз для вашого матеріалу: 1. Предметом спору є стягнення заборгованості за договором позики, підтвердженим борговою розпискою, факт укладення якого заперечував відповідач. 2. Верховний Суд підтримав позицію судів попередніх інстанцій, виходячи з того, що розписка є належним та достатнім доказом як укладення договору позики, так і факту отримання коштів позичальником. Суд наголосив, що оскільки договір позики має бути укладений у письмовій формі, показання свідків не можуть бути використані для спростування факту отримання грошей, окрім випадків обману чи насильства. Також було встановлено, що відповідач не надав доказів, які б спростовували презумпцію дійсності правочину. Суд відхилив аргументи відповідача про те, що кошти були передані за іншим правочином (купівля-продаж корпоративних прав), оскільки зміст розписки чітко вказував саме на позику. Крім того, Верховний Суд підкреслив, що встановлення обставин справи та оцінка доказів належать до виключної компетенції судів першої та апеляційної інстанцій, а касаційний суд не має повноважень для їх переоцінки. 3. Верховний Суд залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, а касаційну скаргу відповідача — без задоволення. Справа №911/1237/25 від 24/06/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Позивач намагався в судовому порядку визнати договір оренди комунального майна продовженим на підставі переважного права орендаря, оскільки орендодавець не оголосив аукціон на продовження оренди у встановлений законом строк. 2. **Аргументи суду:** Суди попередніх інстанцій відмовили у позові, оскільки орендар не надав обов’язкових документів (звіту про оцінку майна та рецензії на нього), необхідних для процедури продовження оренди згідно із законом. Верховний Суд підтримав висновок про відсутність підстав для задоволення позову, проте уточнив правову позицію щодо способу захисту прав. Суд наголосив, що вимога про «визнання договору продовженим» є неналежним способом захисту, оскільки встановлення юридичних фактів не є самостійним способом захисту цивільних прав. Суд підкреслив, що захист прав має бути спрямований на відновлення порушеного інтересу, а не просто на констатацію факту продовження договору. Також було враховано, що раніше іншим рішенням суду вже було встановлено відсутність у позивача права на продовження оренди без аукціону. У підсумку Верховний Суд застосував принцип *jura novit curia* («суд знає закони»), змінивши мотивувальну частину рішень попередніх інстанцій, але залишивши їх резолютивну частину про відмову в позові без змін. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши лише мотивувальні частини рішень судів попередніх інстанцій, залишивши при цьому позов без задоволення. Справа №904/3349/25 від 15/06/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз справи: 1. **Предмет спору:** Спір стосувався правомірності нарахування орендної плати за користування комунальним майном у м. Херсоні протягом 2023 року та наявності підстав для звільнення орендаря від таких платежів на підставі постанови КМУ № 634. 2. **Основні аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що ключовим питанням є правильне тлумачення норми постанови КМУ № 634, яка передбачала звільнення від орендної плати для певних категорій орендарів у період воєнного стану. Суд відхилив позицію апеляційної інстанції, яка вважала, що дія цієї пільги автоматично припинилася 31 грудня 2022 року. Верховний Суд, посилаючись на власну правову позицію у справі № 905/1552/24, роз’яснив, що формулювання «але у будь-якому разі до 31 грудня 2022 року» не означає припинення пільги, якщо воєнний стан триває і після цієї дати. Суд підкреслив, що за відсутності скасування воєнного стану, звільнення від орендної плати продовжує діяти для орендарів, чиє майно розташоване в зонах, де обмежено доступ до державних реєстрів. Таким чином, нарахування орендної плати за 2023 рік було визнано безпідставним, оскільки право на пільгу зберігалося за орендарем протягом усього спірного періоду. ****: Суд у цьому рішенні спирається на актуальну правову позицію Верховного Суду, яка змінює підхід до розуміння строків дії пільг, встановлених постановою № 634, фактично спростовуючи попередню практику обмеження дії цієї пільги кінцем 2022 року. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції, яким орендаря було звільнено від сплати орендної плати за 2023 рік. Справа №756/9858/23 від 19/06/2026 Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Спір стосується правомірності повернення судом позовної заяви третьої особи, яка заявила самостійні вимоги щодо предмета спору (встановлення земельного сервітуту), через звинувачення у зловживанні процесуальними правами. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що процесуальне право не є інструментом для «безцеремонної гри» і має базуватися на принципі процесуальної добросовісності. Суд встановив, що третя особа, яка подала позов, є керівником та засновником відповідача (ГО «Дубовий Гай»), а отже, діє в інтересах сторони, до якої сама ж і подає позов. Така поведінка, враховуючи аналогічні дії в інших справах, була кваліфікована як очевидне зловживання процесуальними правами з метою затягування розгляду справи. Суд підкреслив, що хоча формально позов був поданий у межах строків, його зміст та суб’єктний склад свідчать про недобросовісність. Верховний Суд зазначив, що суди нижчих інстанцій зобов’язані вживати заходів для запобігання таким зловживанням, зокрема шляхом повернення позовних заяв. Таким чином, касаційна інстанція змінила мотивувальну частину рішення першої інстанції, вказавши на зловживання правом як на ключову підставу для повернення позову. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу частково, скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі ухвалу суду першої інстанції про повернення позову третьої особи, змінивши її мотивувальну частину з підстав зловживання процесуальними правами. Справа №363/4050/25 від 19/06/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Оскарження процесуальних рішень судів першої та апеляційної інстанцій про повернення прокурору позовної заяви щодо витребування земельної ділянки лісового фонду з незаконного володіння. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що питання добросовісності набувача майна є ключовим для застосування нових норм щодо обов’язкового внесення коштів на депозит суду, проте воно не може вирішуватися на стадії відкриття провадження. Суди попередніх інстанцій помилково прирівняли вимогу про витребування майна у недобросовісного набувача до ситуації з добросовісним набувачем, вимагаючи від прокурора попередньої оцінки та внесення коштів на депозит. Верховний Суд зазначив, що оцінка добросовісності відповідачки можлива лише після повного дослідження доказів під час розгляду справи по суті. Суд підкреслив, що передчасна оцінка доказів та способу захисту на етапі вирішення питання про відкриття провадження є неприпустимим порушенням процесуального закону. Таким чином, повернення позову було визнано безпідставним, оскільки прокурор обґрунтовував позов саме недобросовісністю набувача, що виключає застосування механізму компенсації на початковому етапі. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, направивши справу до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження. Справа №524/2747/24 від 17/06/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір: 1. **Предмет спору:** Позивачка звернулася до суду з вимогою зобов’язати комунальне підприємство «Полтаватеплоенерго» здійснити перерахунок вартості послуг з постачання теплової енергії та гарячої води, застосувавши тарифи, що діяли станом на 24 лютого 2022 року. 2. **Аргументи суду:** – Верховний Суд виходив із того, що зміна виконавця послуг у зв’язку з передачею майнового комплексу ТЕЦ не повинна призводити до автоматичного підвищення тарифів для споживачів. – Суд наголосив на імперативній забороні підвищення тарифів на теплову енергію та гарячу воду для населення, встановленій Законом України № 2479-IX на період дії воєнного стану та шість місяців після нього. – Було підкреслено, що договір постачання енергоресурсів є видом договору купівлі-продажу, а зміна ціни в ньому можлива лише у випадках, передбачених законом або договором, чого в даному випадку не відбулося. – Суд зазначив, що дії підприємства щодо нарахування плати за вищими тарифами порушують права споживача на стабільність ціни, яка діяла на початок повномасштабного вторгнення. – Верховний Суд відхилив доводи відповідача про те, що він не є суб’єктом, на якого поширюється мораторій, вказавши, що рівень тарифів не може перевищувати той, що застосовувався станом на 24 лютого 2022 року, незалежно від зміни постачальника. – Також було враховано принцип юридичної визначеності: споживач має право на чітке розуміння суми своєї заборгованості, а кредитор зобов’язаний забезпечити правильність таких розрахунків відповідно до законодавства. – Суд констатував, що суди попередніх інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права, що стало підставою для скасування їхніх рішень. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив нове рішення, яким задовольнив позов ОСОБА_1, зобов’язавши «Полтаватеплоенерго» здійснити перерахунок вартості послуг за тарифами, що діяли станом на 24 лютого 2022 року. Справа №711/9710/24 від 10/06/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. Предметом спору є визнання недійсним договору про надання послуг з утримання нежитлового приміщення, укладеного особою, якій майно було передано на відповідальне зберігання в межах кримінального провадження, без згоди власника цього майна. 2. Суди першої та апеляційної інстанцій відмовили у позові, аргументуючи це тим, що обраний позивачем спосіб захисту (визнання договору недійсним) є неефективним, оскільки договір уже частково виконаний, а власник мав би звертатися з негаторним позовом про усунення перешкод у користуванні. Верховний Суд не погодився з такою позицією, вказавши, що виконання договору не позбавляє права оспорювати його дійсність, а вимога про визнання правочину недійсним є самостійним та належним способом захисту. Суд наголосив, що нижчі інстанції не надали належної правової оцінки доводам позивача щодо відсутності у зберігача майна повноважень на передачу приміщень у користування третім особам для здійснення господарської діяльності. Також було проігноровано обмеження, встановлені постановою прокурора, яка дозволяла зберігачу лише укладати договори на комунальні послуги, а не передавати майно в оренду чи користування для отримання прибутку. Верховний Суд підкреслив, що ігнорування судами доречних аргументів сторін є порушенням права на справедливий суд, тому справа потребує повторного розгляду з належним дослідженням правової природи договору та обсягу повноважень зберігача. 3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Справа №178/1850/25 від 23/06/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору: 1. Предметом спору є правомірність повернення апеляційної скарги органу пробації на ухвалу місцевого суду, якою було відмовлено у задоволенні подання про скасування звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням. 2. Суд при винесенні рішення керувався тим, що органи пробації не наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судових рішень, постановлених у порядку виконання вироку. **** Колегія суддів спиралася на правову позицію Об’єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 01 червня 2026 року (справа № 621/3410/23), яка встановила, що органи виконання покарань не є суб’єктами оскарження таких рішень. Суд зазначив, що виконання вироку є функцією держави, яку в судовому процесі забезпечує прокурор, представляючи інтереси всіх залучених інституцій. Оскільки жодна норма КПК України прямо не надає органу пробації права на апеляцію в таких питаннях, їхні права чи законні інтереси судовим рішенням про відмову у поданні не порушуються. Відтак, посилання скаржника на попередні рішення окремих колегій суддів були визнані неспроможними, оскільки висновки Об’єднаної палати мають пріоритет. Суд дійшов висновку, що апеляційний суд правомірно повернув скаргу, оскільки вона була подана особою, яка не має на це процесуальних повноважень. 3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу начальника органу пробації без задоволення, а ухвалу апеляційного суду про повернення апеляційної скарги — без змін. Справа №927/572/25 від 17/06/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. **Предмет спору:** Прокурор звернувся до суду з вимогою про повернення територіальній громаді земельних ділянок, переданих в оренду та суборенду з порушенням вимог земельного законодавства щодо конкурентних засад (земельних торгів). 2. **Аргументи суду:** – Суд наголосив, що при вирішенні спорів щодо нікчемних правочинів, які порушують публічний порядок, суд має перевірити доводи сторін та надати їм оцінку у мотивувальній частині рішення, навіть якщо окрема вимога про визнання правочину недійсним не заявлялася. – Верховний Суд вказав, що суди попередніх інстанцій помилково обмежилися лише констатацією того, що прокурор обрав «негаторний позов», фактично ухилившись від розгляду спору по суті та оцінки обставин нікчемності договорів. – Суд підкреслив, що право на безоплатне отримання земельної ділянки для ведення фермерського господарства громадянин може використати лише один раз, а подальше отримання земель має відбуватися виключно на конкурентних засадах. – Важливим є висновок про те, що договори, укладені в період, коли законодавство допускало надання землі без торгів, можуть бути оспорюваними, а не нікчемними, тому судам необхідно чітко встановити дату укладення та відповідність законодавству на той конкретний момент. – Суд зазначив, що суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили належним чином усі докази та не надали оцінку аргументам прокурора щодо нікчемності правочинів, що є порушенням процесуальних норм. – Оскільки Верховний Суд є судом права, а не факту, він не може самостійно встановлювати обставини, які не були з’ясовані судами нижчих інстанцій, тому справа потребує повторного розгляду. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до Господарського суду Чернігівської області. Справа №927/166/25 від 25/06/2026 Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 927/166/25: 1. **Предмет спору:** Стягнення з Виконавчого комітету Чернігівської міської ради на користь АТ «Облтеплокомуненерго» заборгованості, що виникла як різниця між економічно обґрунтованими та фактично застосованими тарифами на послуги з постачання теплової енергії та гарячої води для населення за жовтень 2021 року. 2. **Аргументи суду:** – Суд встановив, що встановлення органом місцевого самоврядування тарифів нижче економічно обґрунтованого рівня автоматично створює у цього органу зобов’язання відшкодувати таку різницю за рахунок місцевого бюджету, що прямо передбачено статтею 15 Закону України «Про ціни та ціноутворення». – Рішення Виконкому про встановлення тарифів визнано індивідуальним правовим актом, який є обов’язковим для виконання та не був скасований у встановленому порядку. – Суд відхилив доводи відповідача про відсутність фінансової можливості в бюджеті, зазначивши, що відсутність коштів не звільняє боржника від виконання грошових зобов’язань. – Щодо джерела фінансування, суд вказав, що оскільки між сторонами не було укладено договору про організацію взаєморозрахунків, передбаченого профільним законом, відшкодування має здійснюватися саме з місцевого, а не з державного бюджету. – Суд підтримав позицію попередніх інстанцій щодо виключення суми ПДВ із суми відшкодування, оскільки операція з отримання компенсації різниці в тарифах не є операцією з постачання товарів чи послуг і не створює об’єкта оподаткування ПДВ. – Верховний Суд підкреслив, що не має повноважень переоцінювати докази, які вже були досліджені судами нижчих інстанцій, а доводи скаржника зводяться до незгоди з фактичними обставинами справи. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу Виконавчого комітету Чернігівської міської ради без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про часткове задоволення позову — без змін. Справа №908/2529/23 від 16/06/2026 Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу: **1. Предмет спору** Предметом спору є стягнення з позичальника (ТОВ «Восток-Л») та трьох поручителів (серед яких фізична особа) заборгованості за кредитним договором у розмірі 3 млн грн у зв’язку з невиконанням боржником своїх зобов’язань. **2. Аргументи суду** * Суд встановив, що договори поруки були укладені добровільно, мають солідарний характер відповідальності, а тому кредитор має право вимагати виконання зобов’язання як від боржника, так і від будь-кого з поручителів. * Суд відхилив доводи відповідачів щодо форс-мажорних обставин (воєнний стан, окупація), зазначивши, що вони можуть бути підставою для звільнення від штрафних санкцій, але не звільняють від обов’язку повернути основну суму кредиту. * Щодо статусу фізичної особи-поручителя, суд наголосив, що він не є споживачем послуг у розумінні Закону «Про захист прав споживачів», оскільки порука має похідний (акцесорний) характер від основного зобов’язання між юридичними особами. * Суд визнав безпідставними твердження поручителя про «нерозуміння умов договору», оскільки підписання договору свідчить про ознайомлення з його умовами, а доказів обмеження дієздатності чи введення в оману надано не було. * Щодо процесуальних питань, суд вказав, що ризики технічних збоїв під час відеоконференції лежать на учасникові, який подав заяву про такий формат участі, тому відсутність зв’язку з вини представника не є порушенням права на доступ до правосуддя. * Суд також підтвердив правильність визначення юрисдикції: оскільки основний боржник є юридичною особою, спір підвідомчий господарському суду, незалежно від участі в ньому фізичної особи-поручителя. **3. Рішення суду** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про стягнення 3 000 000 грн — без змін. Справа №943/1322/20 від 25/06/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір справи: 1. **Предмет спору:** Позивач (ПП «ОАЗА») намагався скасувати рішення органу місцевого самоврядування про продаж земельної ділянки третій особі та визнати недійсними низку договорів купівлі-продажу та дарування цієї ділянки, стверджуючи про порушення своїх прав як землекористувача. 2. **Аргументи суду:** * Суд наголосив, що ключовою умовою для судового захисту є доведення факту порушення реального, індивідуально визначеного права позивача. * Встановлено, що позивач не надав належних доказів виникнення у нього права власності чи користування на спірну земельну ділянку, оскільки відповідні проєкти землеустрою не були затверджені у встановленому законом порядку. * Суд підкреслив, що відсутність порушеного права є самостійною та достатньою підставою для відмови в позові, незалежно від інших обставин справи. * Щодо доводів позивача про наявність у нього права на викуп ділянки, суд зазначив, що позивач не заявляв вимог про визнання за ним права на землю у порядку статті 120 Земельного кодексу України (у зв’язку з набуттям права власності на будівлю). * Оскільки право власності відповідача на земельну ділянку виникло на підставі законного рішення органу місцевого самоврядування для обслуговування належного йому майна, підстави для визнання правочинів недійсними відсутні. * Верховний Суд також відхилив клопотання про передачу справи до Великої Палати, оскільки не вбачав виключної правової проблеми або необхідності відступу від усталеної практики. * Суд констатував, що висновки попередніх інстанцій повністю відповідають нормам матеріального та процесуального права. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін. Справа №756/18224/21 від 24/06/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з урахуванням вашого запиту: 1. Предметом спору є стягнення з колишнього директора підприємства виплачених йому премій як безпідставно набутих коштів через нібито подання ним недостовірної фінансової звітності. 2. Верховний Суд при винесенні рішення керувався тим, що виплачені премії є складовою частиною заробітної плати, а тому на них поширюються обмеження статті 1215 Цивільного кодексу України щодо неможливості їх повернення. Суд наголосив, що такі кошти можуть бути стягнуті лише у двох випадках: при наявності рахункової помилки або доведеній недобросовісності набувача. У цій справі позивач не надав належних доказів недобросовісності відповідача, а презумпція добросовісності працівника не була спростована. Крім того, нарахування премій здійснювалося на підставі чинних на той момент наказів та внутрішніх положень, які не були скасовані в установленому порядку. Верховний Суд підкреслив, що апеляційний суд безпідставно скасував законне рішення суду першої інстанції, оскільки матеріали справи не підтверджували фактів, які б дозволяли стягнути виплачену заробітну плату. Таким чином, касаційна інстанція констатувала відсутність правових підстав для задоволення позову про повернення коштів. 3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог. Справа №372/4480/24 від 24/06/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення Верховного Суду. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Позивачка намагалася через суд визнати недійсним договір дарування земельної ділянки та скасувати її державну реєстрацію, оскільки ця ділянка частково накладається на її власну землю, межі якої не були вчасно внесені до кадастру. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд підтримав позицію апеляції, наголосивши, що вибір способу захисту прав має бути ефективним та відповідати природі спірних правовідносин. Суд роз’яснив, що у випадках, коли одна земельна ділянка накладається на іншу, належним способом захисту є саме віндикаційний позов — тобто вимога про витребування частини земельної ділянки з чужого незаконного володіння. Натомість позивачка обрала неефективний шлях, намагаючись скасувати реєстраційні записи та визнати недійсними правочини, що не веде до автоматичного відновлення її права власності. Суд також підкреслив, що неможливо визнати договір дарування «фраудаторним» (вчиненим на шкоду кредитору), оскільки позивачка не є кредитором відповідача. Крім того, суд зазначив, що рішення органів місцевого самоврядування про виділення землі, які вже були виконані, не підлягають скасуванню, а їх законність суд має оцінювати лише в контексті віндикаційного спору. Зрештою, суд наголосив на важливості принципу диспозитивності: позивач самостійно визначає предмет позову, і якщо він обрав неналежний спосіб захисту, це є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив постанову апеляційного суду без змін, відмовивши у задоволенні позову через обрання позивачкою неналежного способу захисту порушеного права. Справа №920/459/25 від 17/06/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Прокурор звернувся до суду з вимогою скасувати державну реєстрацію права комунальної власності Буринської міської ради на земельні ділянки лісогосподарського призначення та витребувати їх на користь держави в особі Сумської обласної ради, оскільки ці землі перебувають у постійному користуванні лісгоспу та є спільною власністю територіальних громад області. 2. **Аргументи суду:** Суд встановив, що спірні землі лісогосподарського призначення були правомірно передані у постійне користування лісгоспу ще у 2000 році, і це право не було припинено в установленому законом порядку. Оскільки ці землі належать до спільної власності територіальних громад області, вони не могли бути передані у комунальну власність міської ради на підставі законів про децентралізацію земельних відносин. Суд відхилив доводи міської ради про необхідність проведення експертизи для підтвердження накладення меж ділянок, оскільки відповідач не заявляв відповідного клопотання під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій. Верховний Суд підкреслив, що обов’язок доказування лежить на сторонах, і міська рада не надала жодних доказів на спростування позиції прокурора. Також суд зазначив, що посилання скаржника на практику Верховного Суду є безпідставним, оскільки обставини у наведених ним справах не є подібними до обставин цього спору. Зрештою, касаційний суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права та не допустили порушень процесуального закону, які б вимагали скасування рішень. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд закрив касаційне провадження в частині підстави щодо неврахування висновків Верховного Суду, в іншій частині залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позову — без змін. Справа №400/4833/23 від 24/06/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: 1. Предметом спору є правомірність податкових повідомлень-рішень, якими контролюючий орган зменшив ТОВ «Минералис» суму бюджетного відшкодування з ПДВ та розмір від’ємного значення цього податку через нібито нереальність господарських операцій з контрагентами. 2. Суд при винесенні рішення керувався тим, що платник податків надав належним чином оформлені первинні документи, які підтверджують реальність господарських операцій, зокрема договори, специфікації, видаткові накладні та залізничні квитанції. Верховний Суд наголосив, що наявність окремих недоліків у документах або відсутність товарно-транспортних накладних (у певних випадках) не є безумовною підставою для висновку про безтоварність операцій. Суд підкреслив, що відповідальність за недостовірність даних у первинних документах несе особа, яка їх склала, а добросовісний платник не може зазнавати негативних наслідків, якщо рух активів фактично відбувся. Також суд зазначив, що податковий орган не має права ігнорувати документи, надані платником разом із запереченнями на акт перевірки. Окремо суд вказав, що платник має право включати суми ПДВ до податкового кредиту, якщо відповідні податкові повідомлення-рішення за попередніми періодами на момент декларування не були узгоджені та перебували в стадії оскарження. Суд дійшов висновку, що податкова служба не довела належними доказами фіктивність операцій, а лише обмежилася припущеннями. 3. Верховний Суд залишив без задоволення касаційну скаргу податкового органу, а рішення судів попередніх інстанцій пр […]

Липень 2026
Пн	Вт	Ср	Чт	Пт	Сб	Нд
		1	2	3	4	5
6	7	8	9	10	11	12
13	14	15	16	17	18	19
20	21	22	23	24	25	26
27	28	29	30	31