Activity

lexcovery_bot wrote a new post 8 hours, 32 minutes ago

Огляд судової практики Верховного Суду за 18/07/2026Справа №913/374/24 від 09/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір: 1. Предметом спору є стягнення з позичальника та поручителя заборгованості за кредитним договором, зокрема процентів за користування кредитними коштами, нарахованих після звернення банку до суду з позовом, який згодом був повернутий без розгляду. 2. Суд касаційної інстанції виходив з того, що повернення позовної заяви без розгляду не є дією, яка засвідчує зміну строку виконання основного зобов’язання (дострокове стягнення), оскільки позов не був розглянутий по суті. Верховний Суд наголосив, що для застосування наслідків частини 2 статті 1050 ЦК України (зміна строку виконання договору) необхідне реальне волевиявлення кредитора, яке доходить до відома боржника, а не сам факт подання заяви, яка згодом була повернута через процесуальні недоліки. Суд зазначив, що право на нарахування процентів за користування кредитом припиняється лише тоді, коли кредитор дійсно реалізував своє право на дострокове стягнення всієї суми. Оскільки в даному випадку договір не був розірваний, а вимога про дострокове повернення коштів була реалізована банком лише у квітні 2024 року, нарахування процентів за попередній період є правомірним. Також суд вказав, що додаткові рішення про стягнення витрат на правничу допомогу втрачають силу, якщо скасовується основне рішення, на підставі якого вони були ухвалені. 3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови у стягненні процентів та ухвалив нове рішення про задоволення позовних вимог банку в повному обсязі, а також скасував додаткові рішення про стягнення судових витрат на користь відповідачів. Справа №911/1783/21 від 09/07/2026 Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: **1. Предмет спору** Предметом спору є стягнення з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» грошової компенсації вартості двох квартир у м. Києві в порядку реституції (повернення виконаного за недійсним правочином). **2. Аргументи суду** * Суд встановив, що попередні договори, на підставі яких відповідач отримав нерухомість, були визнані недійсними в судовому порядку через порушення земельного та лісового законодавства. * Оскільки майно було передане відповідачу на виконання цих недійсних договорів, виник юридичний обов’язок повернути отримане (реституція). * Враховуючи, що фактичне повернення квартир у натурі стало неможливим (вони були відчужені або переведені до державного житлового фонду), суд застосував механізм відшкодування їх вартості за цінами, що існують на момент такого відшкодування. * Суд підкреслив, що реституція є спеціальним способом захисту, а положення цивільного законодавства про безпідставне збагачення (ст. 1212 ЦК України) застосовуються тут субсидіарно, оскільки правова підстава набуття майна відпала. * Верховний Суд відхилив доводи скаржника про неврахування попередньої практики, зазначивши, що наведені відповідачем справи не є подібними за предметом та підставами позову. * Суд також наголосив, що позовні вимоги є обґрунтованими, оскільки вони безпосередньо пов’язані з наявністю рішення суду про визнання договорів недійсними, а доводи скаржника фактично зводяться до спроби переоцінити докази, що не входить до повноважень касаційної інстанції. **3. Рішення суду** Верховний Суд залишив без задоволення касаційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», а постанову Північного апеляційного господарського суду, якою було задоволено позов про стягнення вартості майна, залишив без змін. Справа №906/553/25 від 30/06/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до вашого запиту: 1. Предметом спору є визнання протиправною бездіяльності органу місцевого самоврядування щодо неприйняття у комунальну власність об’єктів нерухомого майна державної власності та зобов’язання вчинити дії з їх прийняття. 2. Верховний Суд при винесенні рішення керувався тим, що касаційна скарга не містить належного обґрунтування підстав для перегляду справи, оскільки наведені скаржником судові рішення Верховного Суду стосувалися правовідносин, які не є подібними до обставин цієї справи. Суд наголосив, що доводи скаржника зводяться до незгоди з оцінкою доказів, здійсненою судами попередніх інстанцій, що виходить за межі повноважень касаційної інстанції, яка є судом права, а не факту. Верховний Суд підкреслив, що обов’язок доведення подібності правовідносин та обґрунтування необхідності формування нового правового висновку лежить виключно на заявнику касаційної скарги. Оскільки скаржник не вказав конкретних норм права, щодо яких відсутній висновок Верховного Суду, та не довів порушення норм матеріального чи процесуального права, підстави для скасування оскаржуваних рішень відсутні. Відтак, суд дійшов висновку, що попередні інстанції правильно застосували норми права, а доводи скаржника є декларативними та формальними. 3. Верховний Суд закрив касаційне провадження в частині посилання на неврахування висновків Верховного Суду та залишив без змін постанову апеляційного господарського суду, якою позов було задоволено. Справа №910/1800/22 (910/9447/23) від 09/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий виклад справи для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Позивач намагався визнати недійсними договори позики та застави, укладені боржником до відкриття справи про банкрутство, посилаючись на їхню фіктивність, перевищення повноважень керівником та заінтересованість сторін. 2. **Аргументи суду:** – Суд встановив, що боржник дійсно отримав кошти за договором позики, які були використані для господарської діяльності, що спростовує доводи про фіктивність правочинів. – Було підтверджено наявність згоди загальних зборів учасників боржника на вчинення цих правочинів, що спростовує твердження про перевищення директором своїх повноважень. – Суд наголосив, що сам факт заінтересованості сторін не є автоматичною підставою для визнання правочину недійсним, якщо він не завдав збитків боржнику чи кредиторам. – Важливим аспектом стало те, що отримання позики не призвело до зменшення активів боржника, а навпаки — надало ресурси для підтримки платоспроможності. – Суд зазначив, що визнання недійсним договору позики в цій ситуації було б економічно неефективним, оскільки обов’язок повернути отримані кошти все одно б зберігся, а майновий стан боржника не покращився б. – Верховний Суд підкреслив, що у справах про банкрутство суди повинні оцінювати не лише формально-юридичну сторону, а й економічну доцільність правочинів, щоб не втручатися безпідставно в діяльність підприємства. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими у задоволенні позову було відмовлено повністю. Справа №991/10530/23 від 13/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, я проаналізував наданий вами вирок Вищого антикорупційного суду у справі № 991/10530/23. Ось детальний аналіз: 1. **Предмет спору:** Кримінальне провадження щодо обвинувачення колишнього народного депутата України у вчиненні державної зради (шляхом надання іноземній організації допомоги у підривній діяльності) та незаконного збагачення. 2. **Основні аргументи суду:** – Суд встановив, що обвинувачений, діючи за попередньою змовою з іншою особою, був залучений до конфіденційного співробітництва з розвідувальним органом РФ (ГУ ГШ ЗС РФ) та отримував від нього завдання і грошову винагороду. – Факт надання допомоги у підривній діяльності проти України підтверджено організацією обвинуваченим серії спеціальних інформаційних акцій (пресконференцій), спрямованих на дискредитацію органів державної влади України та погіршення відносин із стратегічними партнерами. – Суд визнав доведеним факт отримання обвинуваченим грошових коштів у сумі не менше 567 000 доларів США через систему «зв’язкових» та третіх осіб, що було підтверджено показаннями свідка, протоколами НСРД та іншими матеріалами справи. – Суд констатував, що вартість цих активів значно перевищує законні доходи обвинуваченого, задекларовані ним за 2020 рік, що утворює склад злочину, передбаченого ст. 368-5 КК України. – Щодо доводів захисту про недопустимість доказів через порушення підслідності, суд зазначив, що доручення Генерального прокурора про розслідування справи детективами НАБУ було вмотивованим та спрямованим на забезпечення ефективності розслідування взаємопов’язаних фактів. – Суд також відхилив аргументи захисту щодо недопустимості протоколів НСРД через їх знищення під час воєнного стану, вказавши, що сторона обвинувачення вжила всіх можливих заходів для отримання документів, а їх відсутність обумовлена об’єктивними причинами. 3. **Рішення суду:** Суд визнав обвинуваченого винним у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 111 та ст. 368-5 КК України, та призначив остаточне покарання у виді 15 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного майна та позбавленням права обіймати певні посади строком на 3 роки. Справа №403/3000/12 від 13/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий та професійний аналіз для вашого матеріалу: 1. Предметом спору є визнання недійсними заповіту та заяви про прийняття спадщини через нібито нездатність спадкодавиці усвідомлювати свої дії, а також через наявність психологічного тиску та обману з боку відповідача. 2. Суд при винесенні рішення керувався тим, що позивачі не надали належних та допустимих доказів, які б підтверджували абсолютну неспроможність спадкодавиці керувати своїми діями в момент вчинення правочинів. Ключовим аргументом стали висновки двох судово-психіатричних експертиз, які підтвердили, що особа не мала психічних розладів, які б перешкоджали їй вільно висловлювати свою волю. Суд наголосив, що похилий вік, наявність онкологічного захворювання чи емоційне пригнічення через втрату близьких самі по собі не є підставою для визнання заповіту недійсним. Також суд зазначив, що твердження про обман чи психологічний тиск залишилися лише припущеннями позивачів, оскільки жодних доказів умисних дій відповідача, спрямованих на примус, не було встановлено. Верховний Суд підкреслив, що не має повноважень на переоцінку доказів, а суди попередніх інстанцій повно та всебічно дослідили обставини справи. Відтак, підстави для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій відсутні. 3. Верховний Суд залишив касаційні скарги без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін. Справа №910/9871/25 від 14/07/2026 Предметом цього спору є вимога Виконавчого органу Київської міської ради про визнання недійсним рішення Антимонопольного комітету України. Суд при винесенні рішення керувався необхідністю перевірки законності дій Антимонопольного комітету в межах його повноважень щодо контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції. Верховний Суд проаналізував матеріали справи та дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій правильно встановили фактичні обставини, надавши їм належну правову оцінку. Колегія суддів підтвердила, що оскаржуване рішення АМК було прийняте з порушенням норм матеріального права, що стало підставою для визнання його недійсним. Суд також звернув увагу на те, що доводи скаржника у касаційній скарзі не спростовують висновків апеляційного суду та зводяться до переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції. Таким чином, було підтверджено правомірність позиції позивача та обґрунтованість скасування рішення Комітету. Верховний Суд залишив касаційну скаргу Антимонопольного комітету України без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду — без змін. Справа №922/1723/25 від 14/07/2026 1. Предметом спору є визнання недійсними додаткових угод до договору про закупівлю електроенергії та стягнення з постачальника коштів, які, на думку прокуратури, були сплачені безпідставно через необґрунтоване збільшення ціни товару. 2. Суд при винесенні рішення керувався тим, що підстави для касаційного оскарження, на які посилався скаржник, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи. Зокрема, суд дійшов висновку, що доводи ПрАТ «Харківенергозбут» щодо неправильного застосування норм матеріального права є безпідставними, оскільки суди попередніх інстанцій правильно встановили обставини справи та надали їм належну правову оцінку. Верховний Суд вказав на відсутність підстав для перегляду справи з огляду на те, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій узгоджуються з усталеною практикою щодо неможливості безпідставного підвищення ціни за одиницю товару в договорах про закупівлю. Щодо посилання на пункт 1 частини 2 статті 287 ГПК України, суд встановив, що заявник не довів наявності виключної правової проблеми або відсутності висновку Верховного Суду з відповідного питання. Таким чином, касаційна скарга не містила переконливих аргументів, які б спростовували правомірність рішень, ухвалених на користь Батуринської міської ради. 3. Верховний Суд закрив касаційне провадження в частині однієї з підстав оскарження, а в іншій частині залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, відмовивши у задоволенні скарги ПрАТ «Харківенергозбут». Справа №914/2761/25 від 09/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. Предметом спору є правомірність розпорядження Антимонопольного комітету України про зупинення розгляду заяви про зловживання монопольним становищем до вирішення іншої пов’язаної господарської справи судом. 2. Суд виходив із того, що органи АМКУ мають дискреційні повноваження зупиняти розгляд заяви, якщо для об’єктивного встановлення фактів порушення конкурентного законодавства необхідно дочекатися рішення суду в іншій справі, де вирішуються преюдиційні питання. У цій ситуації спір про договірну потужність електроустановок у справі № 914/68/25 є ключовим для оцінки дій енергопостачальника, тому зупинення розгляду заяви АМКУ було логічним та обґрунтованим кроком. Верховний Суд підкреслив, що інститут зупинення розгляду заяви є процесуальним механізмом, спрямованим на всебічне з’ясування обставин, а не відмовою у доступі до захисту прав. Аргументи скаржника про неврахування висновків іншої справи були відхилені, оскільки правовідносини у них не є подібними, а фактичні обставини суттєво відрізняються. Суд також наголосив, що касаційна інстанція не має права переоцінювати докази, а оскаржувані рішення були ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права. 3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін. Справа №301/1593/24 від 09/07/2026 Предметом цього спору є перевірка законності ухвали апеляційного суду про повернення апеляційної скарги, поданої представником органу пробації, та вирішення питання про можливість подальшого касаційного розгляду цієї скарги. Верховний Суд, проаналізувавши матеріали провадження, дійшов висновку про неможливість продовження касаційного розгляду за поданою скаргою. Ключовим моментом тут є процесуальна природа оскаржуваного рішення апеляційної інстанції, яке фактично перешкоджало подальшому руху справи, але водночас не підлягало перегляду в касаційному порядку за даних обставин. Суд керувався нормами Кримінального процесуального кодексу України, що регламентують підстави для закриття касаційного провадження. Зокрема, було встановлено, що подана скарга не відповідає вимогам, які дозволяють Верховному Суду втручатися в рішення апеляційного суду на цій стадії. Таким чином, колегія суддів констатувала відсутність правових підстав для розгляду справи по суті в межах поданої касаційної скарги. Це рішення спрямоване на дотримання процесуальної дисципліни та недопущення безпідставного затягування судового процесу. Верховний Суд постановив закрити касаційне провадження за скаргою начальника районного відділу філії Державної установи «Центр пробації». Справа №990/106/25 від 09/07/2026 1. Предметом спору є оскарження рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України щодо результатів кваліфікаційного оцінювання або процедурних питань добору судді, яке позивач вважав протиправним. 2. Суд при винесенні рішення керувався тим, що процедура кваліфікаційного оцінювання та прийняття рішень ВККС України має здійснюватися у чіткій відповідності до вимог Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Велика Палата Верховного Суду проаналізувала доводи апеляційної скарги та дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Суд зазначив, що дискреційні повноваження ВККС щодо оцінювання суддів не можуть бути підмінені судом, якщо комісія діяла в межах закону та не допустила грубих порушень процедури. Також було враховано, що позивач не навів переконливих доказів того, що оскаржуване рішення порушує його права чи законні інтереси в спосіб, який потребує втручання суду. В результаті, суд не знайшов підстав для скасування рішення Касаційного адміністративного суду, оскільки воно ґрунтується на повному та всебічному дослідженні матеріалів справи. 3. Велика Палата Верховного Суду залишила апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції — без змін. Справа №753/26/24 від 09/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Касаційне оскарження прокурором ухвали апеляційного суду щодо законності та справедливості призначення засудженому покарання із застосуванням статей 69 (призначення більш м’якого покарання) та 75 (звільнення від відбування покарання з випробуванням) КК України. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що призначення покарання є дискреційним повноваженням суду, який має враховувати баланс між карою за злочин та можливістю виправлення особи. Суд зазначив, що для застосування статті 69 КК України необхідно не просто перерахувати пом’якшуючі обставини, а обґрунтувати, як саме вони істотно знижують ступінь тяжкості злочину, що в даній справі було зроблено належним чином. Щодо доводів прокурора про неможливість одночасного застосування статей 69 та 75 КК України з посиланням на одні й ті самі обставини, Суд вказав, що ці інститути мають різні правові цілі та підстави. Судді підкреслили, що при винесенні вироку були враховані індивідуальні особливості засудженого, зокрема його стан здоров’я (наявність онкологічного захворювання) та відсутність судимостей. Апеляційний суд, на думку касаційної інстанції, надав вичерпні відповіді на всі доводи прокурора, а призначене покарання є співмірним та справедливим. В результаті Верховний Суд дійшов висновку, що підстав для скасування рішення через його «надмірну м’якість» немає. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу прокурора — без задоволення. Справа №990/389/25 від 08/07/2026 1. Предметом спору є оскарження позивачем рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККС) з вимогою визнати його протиправним та зобов’язати комісію вчинити певні дії. 2. Велика Палата Верховного Суду, переглядаючи справу в апеляційному порядку, дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції було ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права. Суд виходив із того, що дискреційні повноваження ВККС у процедурах кваліфікаційного оцінювання чи добору суддів мають бути захищені від надмірного втручання суду, якщо процедура була дотримана. Велика Палата підкреслила, що суди не повинні перебирати на себе функції органу, який наділений виключною компетенцією оцінювати професійні та особистісні якості кандидатів на посаду судді. Аргументація суду базується на принципі розподілу владних повноважень та недопустимості підміни оцінки комісії судовим рішенням за відсутності доведених процедурних порушень, які б вплинули на результат. Таким чином, суд встановив, що оскаржуване рішення ВККС було прийнято в межах наданих законом повноважень та з дотриманням встановленої процедури. 3. Велика Палата Верховного Суду задовольнила апеляційну скаргу ВККС, скасувала рішення суду першої інстанції та ухвалила нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1. Справа №570/2495/21 від 08/07/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: **1. Предмет спору** Предметом спору є визнання незаконним рішення сільської ради про оформлення права власності на житловий будинок, визнання недійсним свідоцтва про право власності на нього та визнання за позивачкою права на частку в цьому майні як за членом колишнього колгоспного двору. **2. Аргументи суду** Суд встановив, що спірний будинок належав до категорії «колгоспний двір», а позивачка, будучи неповнолітньою на момент 15 квітня 1991 року, мала законне право на частку в цьому майні. Також суд підтвердив, що після смерті батька позивачка разом з іншими членами сім’ї фактично прийняла спадщину, що давало їй право на частку в домоволодінні. Водночас суд наголосив, що видача одноособового свідоцтва про право власності на ім’я одного з членів сім’ї без урахування часток інших співвласників є порушенням їхніх прав. Проте, ключовим фактором стало застосування позовної давності, оскільки позивачка звернулася до суду через багато років після того, як дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав. Суд вказав, що позивачка не виявляла належної обачності щодо свого майна протягом тривалого часу, а також мала можливість дізнатися про ситуацію під час оформлення довіреності у 2009 році. Оскільки поважних причин пропуску строку звернення до суду не було встановлено, сплив позовної давності став самостійною та достатньою підставою для відмови в позові. **3. Рішення суду** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду, якою було відмовлено в позові через сплив позовної давності, — без змін. Справа №917/1117/25 від 09/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. **Предмет спору:** Військова частина звернулася з позовом до Служби відновлення та розвитку інфраструктури про відшкодування матеріальної шкоди, завданої пошкодженням службового автомобіля внаслідок ДТП через неналежний стан дорожнього покриття (ожеледицю). 2. **Аргументи суду:** – Суд встановив, що для притягнення відповідача до цивільно-правової відповідальності необхідно довести наявність складу правопорушення: протиправну поведінку, шкоду, причинний зв’язок та вину, чого позивач у цій справі не зробив. – Постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, на яку посилався позивач, не має преюдиційного значення для цієї справи, оскільки суб’єктний склад учасників процесів є різним. – Відповідач довів, що експлуатаційне утримання дороги здійснювалося належним чином: у період виникнення ожеледиці проводилося патрулювання та обробка покриття протиожеледними матеріалами у строки, передбачені ДСТУ 3587:2022. – Суд зазначив, що відсутність приписів чи адміністративних протоколів від поліції щодо неналежного стану цієї ділянки дороги в спірний період свідчить про відсутність бездіяльності з боку відповідача. – Верховний Суд відхилив доводи позивача щодо порушення судами процесуальних норм при прийнятті доказів від третьої особи, оскільки вони були подані в межах підготовчого провадження. – Касаційна скарга фактично зводилася до вимоги переоцінити докази, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, який перевіряє лише правильність застосування норм права. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив рішення судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову без змін, а касаційну скаргу військової частини — без задоволення. Справа №908/33/25(908/1708/25) від 09/07/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий виклад справи: 1. Предметом спору є вимога ТОВ «Веста Центр» про стягнення з держави матеріальної шкоди у розмірі понад 55 млн грн, яку позивач пов’язує з визнанням недійсними електронних торгів, на яких він раніше придбав нерухоме майно. 2. Суд при винесенні рішення керувався тим, що для покладення на державу деліктної відповідальності позивач зобов’язаний довести сукупність трьох елементів: протиправність дій органу влади, наявність реальної шкоди та прямий причинно-наслідковий зв’язок між ними. У цій справі суд встановив, що позивач добровільно відчужив придбане майно ще до моменту визнання торгів недійсними, тому втрата права власності на об’єкт не є наслідком дій виконавця для самого позивача. Крім того, заявлена сума шкоди фактично є договірною заборгованістю позивача перед третіми особами (за договором позики), а не збитками, що виникли безпосередньо через дії державного виконавця. Суд наголосив, що причинний зв’язок у деліктних зобов’язаннях має бути прямим, тоді як у даному випадку заборгованість виникла через фінансові труднощі позивача та невиконання ним власних договірних зобов’язань. Також суд зазначив, що позивач обрав помилковий спосіб захисту, оскільки не заявляв вимог про повернення коштів, сплачених за майно, а намагався стягнути з держави суму своїх боргів перед кредиторами. Відтак, суди попередніх інстанцій правомірно відмовили у задоволенні позову через недоведеність складу цивільного правопорушення. 3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ «Веста Центр» без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про відмову у позові — без змін. Справа №920/1471/24 від 09/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. Предметом спору є правомірність відхилення судами попередніх інстанцій грошових вимог кредитора у справі про банкрутство через нібито ненадання доказів, попри наявність у справі невиконаної ухвали суду про витребування цих документів у боржника. 2. Верховний Суд вказав, що суди першої та апеляційної інстанцій припустилися процесуальних помилок, оскільки передчасно відхилили вимоги кредитора, не з’ясувавши долю раніше постановленої ухвали про витребування доказів. Суд наголосив, що якщо суд першої інстанції сам витребував документи, він зобов’язаний був перевірити, чи виконав боржник цю вимогу, чи повідомив про причини неможливості надання документів, і лише після цього застосовувати процесуальні наслідки. Верховний Суд підкреслив, що суд не може ігнорувати власні процесуальні рішення та має надати оцінку причинам невиконання ухвали про витребування доказів. Також було зазначено, що судове рішення в іншій справі не є автоматичним доказом, але може мати преюдиційне значення, проте це не звільняє кредитора від обов’язку доведення своїх вимог. Зрештою, суди не здійснили всебічного розгляду справи, що унеможливило встановлення фактичних обставин щодо наявності чи відсутності заборгованості. 3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій у частині відхилення грошових вимог та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції для належного дослідження обставин виконання ухвали про витребування доказів. Справа №910/1802/25 від 14/07/2026 Предметом спору є стягнення заборгованості за договором підряду, що виникло внаслідок взаємних претензій сторін щодо виконання робіт та правомірності стягнення коштів за банківською гарантією. Суд при винесенні рішення керувався необхідністю перевірки повноти встановлення обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору. Зокрема, касаційна інстанція вказала на недостатню обґрунтованість висновків судів попередніх інстанцій щодо правомірності стягнення коштів за банківською гарантією в сумі 108 188,40 грн. Суд наголосив, що для вирішення питання про безпідставність отримання цих коштів необхідно чітко встановити факт виконання або невиконання договірних зобов’язань у відповідній частині. Оскільки суди не надали належної правової оцінки всім доказам, що стосуються обсягу та якості виконаних робіт, рішення не можна вважати достатньо мотивованими. Також було враховано, що питання розподілу судових витрат безпосередньо залежить від результатів вирішення спору по суті, тому скасування рішень у частині стягнення коштів автоматично зумовило скасування додаткових рішень. Верховний Суд дійшов висновку, що для встановлення істини у справі необхідне дослідження додаткових доказів, що виходить за межі повноважень касаційної інстанції. Суд прийняв рішення частково задовольнити касаційні скарги обох сторін, скасувати рішення судів попередніх інстанцій у частині вирішення позовних вимог та передати справу на новий розгляд до Господарського суду міста Києва. Справа №910/1885/23 від 14/07/2026 1. Предметом спору є вимога Товариства з обмеженою відповідальністю «Енжі Енерджи Менеджмент Юкрейн» про визнання недійсним рішення Антимонопольного комітету України. 2. Суд при винесенні рішення керувався принципом законності та перевіркою дотримання процедурних норм при прийнятті оскаржуваного рішення АМКУ. Оскільки касаційна інстанція залишила рішення судів попередніх інстанцій без змін, це свідчить про те, що суди першої та апеляційної інстанцій правильно встановили фактичні обставини справи та надали їм належну правову оцінку. Верховний Суд дійшов висновку, що доводи Антимонопольного комітету, викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій щодо обґрунтованості позовних вимог. Суд підтвердив, що підстави для скасування рішень судів попередніх інстанцій відсутні, оскільки норми матеріального та процесуального права були застосовані вірно. Таким чином, позиція судів нижчих інстанцій щодо неправомірності рішення АМКУ була визнана такою, що відповідає вимогам чинного законодавства. 3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу Антимонопольного комітету України без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін. Справа №910/8243/25 від 14/07/2026 1. Предметом спору є вимога ТОВ “Будівельно-Консалтингова Група “Базис” про визнання недійсним та скасування рішення органів Антимонопольного комітету України, пов’язаного з накладенням санкцій або іншими регуляторними діями АМКУ. 2. Верховний Суд при ухваленні рішення керувався необхідністю забезпечення єдності правозастосовної практики у справах, що стосуються компетенції органів Антимонопольного комітету. Суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права при оцінці правомірності дій АМКУ. Зокрема, касаційна інстанція встановила, що оскаржувані рішення АМКУ були прийняті в межах наданих законом повноважень та з дотриманням процедури, передбаченої законодавством про захист економічної конкуренції. Суд наголосив, що господарські суди не повинні підміняти собою орган, уповноважений на здійснення контролю за дотриманням конкурентного законодавства, якщо такий орган діяв у межах своєї дискреції. В результаті було визнано, що підстави для скасування рішень АМКУ, на які посилалися суди першої та апеляційної інстанцій, були безпідставними. Таким чином, Верховний Суд констатував відсутність порушень з боку АМКУ, що виключає задоволення позовних вимог бізнесу. 3. Верховний Суд задовольнив касаційні скарги Антимонопольного комітету, скасував рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив нове рішення про відмову в позові ТОВ “Будівельно-Консалтингова Група “Базис”. Справа №344/1886/21 від 09/07/2026 Вітаю. Як фахівець із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий юридичний аналіз: 1. **Предмет спору:** Перегляд законності вироку апеляційного суду, яким засудженого було визнано винним в одержанні неправомірної вигоди службовою особою (ч. 3 ст. 368 КК України) після того, як суд першої інстанції його виправдав. 2. **Аргументи суду:** – Верховний Суд наголосив, що касаційна інстанція не переоцінює докази, а лише перевіряє правильність застосування норм права, тому доводи засудженого щодо неповноти дослідження показань свідків не є предметом розгляду. – Апеляційний суд належним чином дослідив сукупність доказів, включаючи результати негласних слідчих дій (НСРД), які підтвердили факт вимагання та отримання коштів через посередника, а також виявлення мічених купюр у гаражі засудженого. – Суд відхилив версію захисту про «повернення боргу» через відсутність будь-яких документальних підтверджень (розписок) та пізнє подання виправленої декларації, що виглядало як спроба уникнути відповідальності. – Щодо провокації злочину, суд зазначив, що правоохоронці діяли пасивно, лише фіксуючи злочинну діяльність, яка вже відбувалася, а сам засуджений обрав суперечливу позицію: одночасно заперечував факт отримання грошей і заявляв про провокацію. – Технічна помилка в даті зустрічі, допущена апеляційним судом, була визнана такою, що не впливає на законність вироку, оскільки загальна доказова база залишається переконливою. – Доводи про порушення таємниці наради суддів та процедури допиту свідків не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи, тому були відхилені як безпідставні припущення. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив вирок Тернопільського апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу засудженого — без задоволення. Справа №947/15244/23 від 08/07/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до ваших вимог: 1. Предметом спору є правомірність повернення апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції, якою було відмовлено у прийнятті клопотання про скасування заходів забезпечення позову після набрання рішенням суду законної сили. 2. Верховний Суд керувався тим, що право на судовий захист є конституційною гарантією, яка не повинна обмежуватися формальним переліком ухвал, що підлягають оскарженню. Суд наголосив, що перелік ухвал, визначений статтею 353 ЦПК України, не є вичерпним, якщо йдеться про можливість захисту прав особи. Оскільки рішення у справі вже набрало законної сили, заявник об’єктивно позбавлений можливості оскаржити ухвалу разом із рішенням суду по суті. Апеляційний суд, повернувши скаргу, фактично заблокував доступ до правосуддя, не врахувавши, що ухвала була постановлена після завершення розгляду справи по суті. Верховний Суд підкреслив, що якщо особа не має іншого способу поновити свої права, вона має право на апеляційне оскарження такої ухвали окремо. Таким чином, формальний підхід апеляційного суду до застосування процесуальних норм призвів до порушення права на апеляційний перегляд. 3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу частково, скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду зі стадії вирішення питання про відкриття апеляційного провадження. Справа №392/1699/24 від 08/07/2026 Ось детальний аналіз судового рішення: 1. Предметом спору є питання заміни сторони виконавчого провадження (боржника) у зв’язку з реорганізацією Національного авіаційного університету шляхом поділу. 2. Верховний Суд вказав, що для заміни сторони у виконавчому провадженні необхідно чітко встановити факт переходу конкретних матеріальних прав та обов’язків до правонаступника. Суд підкреслив, що правонаступництво юридичної особи є універсальним, тому вирішальне значення мають положення розподільчого балансу. У цій справі суди попередніх інстанцій не дослідили повною мірою матеріали розподільчого балансу, які містять суперечливі або неповні дані щодо розподілу заборгованості із заробітної плати. Апеляційний суд зробив передчасний висновок про правонаступництво, не з’ясувавши, чия саме діяльність призвела до виникнення боргу перед стягувачем. Верховний Суд наголосив, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а суди не мають права встановлювати фактичні обставини самостійно на стадії касації. Відтак, для правильного вирішення спору необхідно встановити, як саме розподілено кредиторську заборгованість між новоствореними юридичними особами. 3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Справа №910/7263/25 від 14/07/2026 Предметом спору є оскарження рішення територіального відділення Антимонопольного комітету України щодо притягнення ТОВ «Видавництво «Розумники» до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції. Верховний Суд, переглядаючи справу, дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій не повною мірою дослідили всі обставини, які мають значення для правильного вирішення спору. Зокрема, касаційна інстанція вказала на необхідність більш ретельного аналізу доказів, на яких ґрунтувалося рішення Антимонопольного комітету, та перевірки дотримання процедури при його прийнятті. Суд наголосив, що господарські суди не надали належної правової оцінки доводам відповідача щодо правомірності кваліфікації дій позивача як антиконкурентних. Оскільки для встановлення фактичних обставин справи необхідне додаткове дослідження доказів, Верховний Суд позбавлений процесуальної можливості самостійно ухвалити нове рішення. Відтак, висновки судів першої та апеляційної інстанцій визнано передчасними та такими, що не відповідають вимогам процесуального закону щодо повноти та обґрунтованості судового акта. Суд задовольнив касаційну скаргу частково, скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до Господарського суду міста Києва. Справа №551/1184/23 від 09/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Касаційне оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду, якими особу було засуджено за незаконне придбання та збут наркотичних засобів (ч. 2 ст. 307 КК України). 2. **Аргументи суду:** – Суд встановив, що докази винуватості (показання свідків, протоколи НСРД, результати експертиз) є належними, допустимими та достатніми для підтвердження вини засудженого. – Щодо доводів захисту про провокацію злочину, суд зазначив, що правоохоронні органи діяли пасивно, а засуджений мав умисел на збут наркотиків ще до початку проведення контролю за вчиненням злочину. – Незначні розбіжності у показаннях свідків та понятих суд визнав природними, оскільки вони не впливають на загальну картину злочину та не спростовують встановлених фактів. – Суд підтвердив законність фінансування оперативних закупок, відхиливши аргументи захисту про відсутність документів щодо походження коштів. – Щодо технічних помилок у датах складання протоколів, суд прийняв пояснення оперуповноваженого, який підтвердив, що це була технічна описка, а не порушення процедури. – Також суд відхилив доводи про причетність інших осіб до зберігання наркотиків, оскільки розгляд справи здійснюється виключно в межах висунутого обвинувачення конкретній особі. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу захисника — без задоволення. Справа №344/6474/22 від 07/07/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Касаційний розгляд законності засудження колишнього працівника поліції за вимагання та одержання неправомірної вигоди (хабаря) за сприяння у видачі дозволу на імміграцію в Україну. 2. **Аргументи суду:** – Суд підтвердив, що допит свідка в порядку статті 225 КПК є законним інструментом, а неможливість його перехресного допиту в суді через стан здоров’я свідка (трансплантація серця) не порушує право на справедливий суд, оскільки захист був повідомлений про допит, але не скористався ним. – Щодо статусу засудженого, суд чітко розмежував, що вимога хабаря стосувалася саме надання ним офіційного висновку про відсутність перешкод для імміграції, що входило до його посадових обов’язків. – Суд визнав, що хоча частина матеріалів НСРД була знищена через воєнний стан, це не вплинуло на доведеність вини, оскільки факт зустрічі та передачі коштів підтверджується іншими незалежними доказами (протоколами огляду, освідування, ідентифікації грошей). – Щодо відмови апеляційного суду в повторному дослідженні доказів, касаційна інстанція наголосила: таке дослідження є обов’язковим лише за умови, що докази були досліджені судом першої інстанції неповно або з порушеннями, чого захист не довів. – Суд нагадав, що касаційна інстанція є «судом права», а не факту, тому переоцінка доказів, які вже були належним чином оцінені судами нижчих інстанцій, не входить до повноважень Верховного Суду. – Загалом, суд дійшов висновку, що винуватість особи доведена поза розумним сумнівом, а всі процесуальні гарантії сторони захисту були дотримані. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційні скарги захисників — без задоволення. Справа №2а-14797/12/2670 від 08/07/2026 1. Предметом спору було оскарження рішень судів попередніх інстанцій, якими було задоволено позов Київської міської державної адміністрації та встановлено обмеження права на мирні зібрання для низки громадських організацій. 2. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що попередні судові рішення підлягають скасуванню, оскільки вони були ухвалені з порушенням фундаментальних прав людини на мирні зібрання, гарантованих Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Суд врахував виключні обставини, що виникли після ухвалення рішень у 2012–2013 роках, зокрема практику Європейського суду з прав людини, яка наголошує на неприпустимості безпідставного обмеження права на протест. Суд підкреслив, що державні органи не довели наявності реальної загрози громадському порядку, яка б виправдовувала таку заборону. Важливим аспектом стало те, що право на мирні зібрання є одним із наріжних каменів демократичного суспільства, а будь-які обмеження мають бути пропорційними та чітко обґрунтованими. У підсумку, Велика Палата констатувала, що початкові рішення про обмеження зібрань не відповідали критеріям законності та необхідності в демократичному суспільстві. 3. Велика Палата Верховного Суду задовольнила заяву про перегляд справи за виключними обставинами, скасувала рішення судів попередніх інстанцій та ухвалила нове рішення про відмову в задоволенні позову КМДА щодо обмеження права на мирні зібрання. Справа №145/146/17 від 14/07/2026 1. Предметом спору є необхідність перегляду судових рішень у справі про адміністративне правопорушення за виключними обставинами у зв’язку з рішенням ЄСПЛ, попри знищення паперових матеріалів справи в суді першої інстанції. 2. Суд виходив із того, що держава має безумовний обов’язок забезпечити виконання рішень ЄСПЛ шляхом відновлення попереднього юридичного стану особи, зокрема через перегляд справи. Факт знищення паперової справи через закінчення строків зберігання є лише технічною дією, яка не скасовує чинності судового рішення та обов’язку суду забезпечити право на його перегляд. Суд наголосив, що сучасна автоматизована система документообігу дозволяє зберігати інформацію та цифрові копії процесуальних документів. Оскільки для розгляду заяви про перегляд необхідні матеріали справи, суд визнав за необхідне отримати їх у формі електронних даних. Таким чином, відсутність паперового архіву не може бути перешкодою для здійснення правосуддя та реалізації права особи на перегляд справи. 3. Суд постановив витребувати з автоматизованої системи діловодства Тиврівського районного суду Вінницької області всю наявну інформацію та цифрові копії документів, що стосуються справи № 145/146/17. Справа №489/930/21 від 08/07/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з урахуванням вашого запиту: 1. **Предмет спору:** Оскарження боржником бездіяльності державного виконавця, яка полягає у відмові зняти арешт з майна після повного погашення заборгованості зі сплати аліментів та працевлаштування боржника. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що арешт майна є заходом забезпечення виконання рішення, а не інструментом безстрокового обмеження прав боржника. Суд встановив, що оскільки заборгованість зі сплати аліментів повністю погашена, а боржник має офіційне місце роботи з регулярним доходом, виконання рішення забезпечене в інший спосіб — шляхом відрахувань із заробітної плати. Апеляційний суд помилково вважав, що можливість виникнення заборгованості у майбутньому є достатньою підставою для збереження арешту на довгі роки. Верховний Суд підкреслив, що арешт не може бути «превентивним» заходом до досягнення дітьми повноліття, якщо наразі відсутні підстави для примусового стягнення. Також суд зазначив, що у разі спроб боржника відчужити майно на шкоду інтересам стягувача, існують інші правові механізми захисту, зокрема оспорювання таких правочинів у судовому порядку. Таким чином, подальше утримання арешту порушує баланс між інтересами стягувача та правами боржника як власника майна. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу боржника, скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі ухвалу суду першої інстанції про зобов’язання державного виконавця зняти арешт з майна. Справа №185/1664/25 від 08/07/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним стажем, проаналізував для вас це судове рішення. Ось детальний розбір: 1. **Предмет спору:** Оскарження рішення суду про оголошення фізичної особи (військовослужбовця, зниклого безвісти під час бойових дій) померлою з метою оформлення спадщини. 2. **Аргументи суду:** – Суд підкреслив, що оголошення особи померлою базується на юридичному припущенні смерті, яке підтверджується сукупністю доказів: наказами командира, матеріалами службового розслідування та даними кримінального провадження. – Верховний Суд роз’яснив, що шестимісячний строк для оголошення особи померлою (згідно зі ст. 46 ЦК України) має відраховуватися від дня закінчення активних бойових дій на конкретній території, де зникла особа, а не від моменту завершення воєнного стану в країні. – Колегія суддів зазначила, що соціальний контекст та засади справедливості вимагають чутливості до складних життєвих обставин сімей захисників, тому прив’язка до завершення воєнного стану була б непропорційним обмеженням прав громадян. – Суд відхилив доводи скаржника про необхідність допиту свідків, оскільки їхні письмові пояснення вже були наявні в матеріалах службового розслідування. – Щодо нових доказів про поховання особи, які скаржник намагався подати на етапі апеляції, суд вказав, що вони не були прийняті, оскільки скаржник не довів об’єктивної неможливості їх подання до суду першої інстанції. – Верховний Суд підтвердив, що встановлення обставин справи та оцінка доказів є виключною прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, тому касаційний суд не має повноважень переоцінювати докази. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду — без змін, визнавши її законною та обґрунтованою. Справа №342/984/24 від 08/07/2026 Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Визначення способу участі батька у вихованні та спілкуванні з двома малолітніми дітьми, які проживають окремо від нього разом із матір’ю. 2. **Аргументи суду:** – Суд виходив із пріоритету найкращих інтересів дітей, які мають переважати над особистими конфліктами та амбіціями батьків. – Встановлено, що між батьками існують тривалі неприязні відносини, що унеможливлює добровільне врегулювання графіка спілкування. – Суд врахував висновок органу опіки та піклування, який визнав доцільним встановити чіткий графік зустрічей та відеозв’язку, оскільки це забезпечує стабільність для дітей. – Важливим фактором стало те, що батько не надав доказів систематичних перешкод з боку матері, а сама матір частково визнала позовні вимоги, погодившись на певний графік. – Суд наголосив, що право на спілкування не є абсолютним і має здійснюватися без шкоди для психологічного стану дітей, тому обмеження щодо присутності матері на зустрічах до досягнення дітьми певного віку є обґрунтованим. – Також суд відхилив спроби позивача змінити предмет позову на стадії розгляду справи по суті, оскільки це порушує процесуальні строки та принципи добросовісності, а позивач мав усі можливості зробити це раніше. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими позов було задоволено частково та встановлено конкретний графік спілкування батька з дітьми. Справа №954/1318/24 від 08/07/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з урахуванням вашого запиту: 1. **Предмет спору:** Позов батька про позбавлення матері батьківських прав щодо їхньої спільної неповнолітньої дитини. 2. **Аргументи суду:** * Суд наголосив, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу, який застосовується лише у виняткових випадках за наявності доведеної винної поведінки та свідомого ухилення від обов’язків. * Суди попередніх інстанцій не знайшли переконливих доказів того, що мати свідомо та умисно самоусунулася від виховання дитини, а не просто об’єктивно втратила зв’язок через воєнний стан та проживання на тимчасово окупованій території. * Верховний Суд підкреслив, що висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер і не є обов’язковим для суду, якщо він недостатньо обґрунтований або суперечить інтересам дитини. * Суд зазначив, що сам факт відсутності спілкування чи матеріальної допомоги не є автоматичною підставою для позбавлення прав, якщо не доведено, що поведінка матері становить реальну загрозу для здоров’я чи розвитку дитини. * Позивач не довів, як саме позбавлення матері батьківських прав покращить становище дитини, окрім вирішення суто фінансових питань (отримання пільг). * Суд вказав, що розрив сімейних зв’язків через позбавлення прав не відповідає найкращим інтересам дитини, оскільки мати не є особою, чия поведінка негативно впливає на розвиток доньки. * Верховний Суд підтвердив, що суди попередніх інстанцій правильно застосували норми права, а доводи касаційної скарги зводяться до спроби переоцінити докази, що виходить за межі повноважень касаційної інстанції. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у позбавленні батьківських прав — без змін. Справа №569/9783/25 від 08/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. **Предмет спору:** Оскарження дій державного виконавця щодо зупинення виконавчого провадження про стягнення середнього заробітку з ДП «Укрспирт» у зв’язку з включенням боржника до переліку об’єктів приватизації. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що суди попередніх інстанцій припустилися суттєвої процесуальної помилки, не перевіривши належним чином питання предметної юрисдикції спору. Ключовим моментом є те, що виконавче провадження щодо стягувача було об’єднане у зведене виконавче провадження, яке включає понад 270 проваджень щодо одного боржника. Верховний Суд неодноразово вказував, що якщо зведене провадження об’єднує виконання рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій (наприклад, цивільної та господарської), то спори щодо дій виконавця у такому провадженні мають розглядатися за правилами адміністративного судочинства. Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій розглянули справу в порядку цивільного судочинства, не з’ясувавши, чи всі виконавчі документи у зведеному провадженні видані судами цивільної юрисдикції, вони порушили норми процесуального права. Через це Верховний Суд не зміг надати оцінку правомірності зупинення виконавчих дій по суті, оскільки спочатку має бути визначено, чи взагалі цей суд мав право розглядати дану скаргу. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, направивши справу на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення обставин, що мають значення для визначення юрисдикції спору. Справа №910/9961/25 від 08/07/2026 Вітаю. Як фахівець із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий виклад справи: 1. **Предмет спору:** Стягнення з ПрАТ «НЕК «Укренерго» на користь ТОВ «Київська обласна енергопостачальна компанія» інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих у зв’язку з простроченням оплати послуг із забезпечення збільшення частки виробництва електроенергії з альтернативних джерел. 2. **Аргументи суду:** * Суд встановив, що факт прострочення грошового зобов’язання відповідачем є доведеним, а нарахування інфляційних втрат та 3% річних є законним способом захисту майнових інтересів кредитора. * Щодо доводів про неправильний розрахунок інфляції, суд зазначив, що позивач не порушив математичну послідовність розрахунку, а посилання відповідача на дефляцію не вплинуло на результат, оскільки період нарахування був обмежений червнем 2025 року. * Суд підкреслив, що право на стягнення сум за статтею 625 ЦК України є гарантією, яка не залежить від того, чи заявлено в позові основну суму боргу, оскільки ці нарахування є самостійною мірою відповідальності. * Верховний Суд вказав, що правові висновки, на які посилався скаржник (зокрема, щодо методики розрахунку інфляції), не є релевантними до цієї справи через відмінність фактичних обставин. * Колегія суддів також послалася на власну сталу практику у спорах між тими ж сторонами, де вже було підтверджено правомірність нарахувань за аналогічними договорами. * В результаті суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права, а підстави для скасування рішень відсутні. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд закрив касаційне провадження в частині посилання на неврахування висновків ВС, а в іншій частині залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін. Справа №914/1460/25 від 08/07/2026 Ось аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до вашого запиту: 1. Предметом спору є вимога прокурора про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення об’єктів нерухомості та скасування державної реєстрації права власності на них у зв’язку з їх нібито знищенням. 2. Суд виходив з того, що сам факт фізичного знищення або пошкодження об’єкта нерухомості не припиняє автоматично право власності на нього та не позбавляє власника права на його відновлення чи реконструкцію. Верховний Суд наголосив, що позбавлення власника права власності на знищене майно порушувало б гарантії статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо мирного володіння майном. Суди попередніх інстанцій правильно встановили, що прокурор не довів належними доказами повного знищення всіх об’єктів, які складають цілісний майновий комплекс. Крім того, суд зазначив, що покупець такого майна набуває не лише право власності на залишки споруд, а й право на користування земельною ділянкою для їх відновлення. Відсутність доведеного порушення прав позивача стала самостійною та достатньою підставою для відмови у позові в цій частині. 3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін. Справа №914/2869/25 від 09/07/2026 Вітаю. Як юрист з 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу: **1. Предмет спору** Предметом спору є стягнення з боржника (санаторію) пені, інфляційних втрат та 3% річних за прострочення оплати послуг з постачання теплової енергії за період, що не був охоплений попередніми судовими рішеннями між тими ж сторонами. **2. Аргументи суду** * Суд підтвердив, що відповідач неналежно виконував договірні зобов’язання, що є підставою для застосування відповідальності у вигляді пені та нарахувань за статтею 625 Цивільного кодексу України. * Верховний Суд наголосив, що зменшення розміру неустойки є дискреційним (виключним) правом суду, яке реалізується з урахуванням конкретних обставин справи, зокрема ступеня виконання зобов’язання та поведінки боржника. * Суди попередніх інстанцій правомірно врахували всю історію взаємовідносин сторін та результати попередніх справ, що дозволило їм оцінити пропорційність штрафних санкцій. * Аргумент відповідача про «штучне дроблення» позовів був відхилений, оскільки суди встановили факт триваючого правопорушення, а не зловживання процесуальними правами з боку позивача. * Суд зазначив, що зменшення пені на 25% є достатнім заходом для дотримання балансу інтересів сторін та запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію чи джерело невиправданого збагачення. * Верховний Суд підкреслив, що не має повноважень на переоцінку доказів або встановлення нових фактів, оскільки діє як «суд права», а не «суд факту». * Клопотання про передачу справи до Великої Палати було відхилено, оскільки скаржник не довів наявності виключної правової проблеми, а питання застосування статті 551 ЦК України є усталеною практикою. **3. Рішення суду** Верховний Суд залишив без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій, якими позов було задоволено частково, а касаційну скаргу санаторію — без задоволення. Справа №551/1184/23 від 09/07/2026 1. Предметом спору є перевірка законності вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання чи збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів (ч. 2 ст. 307 КК України). 2. Верховний Суд, переглядаючи справу в касаційному порядку, дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій належним чином дослідили всі обставини кримінального провадження та надали їм правильну правову оцінку. Колегія суддів встановила, що висновки судів про винуватість особи ґрунтуються на об’єктивних доказах, які були зібрані з дотриманням вимог процесуального закону. Суд не знайшов підстав вважати, що під час судового розгляду були допущені істотні порушення вимог Кримінального процесуального кодексу України, які могли б стати підставою для скасування чи зміни оскаржуваних рішень. Аргументи захисту щодо неповноти судового розгляду або неправильної кваліфікації дій засудженого були ретельно перевірені та визнані безпідставними. Суд підтвердив, що призначене покарання відповідає ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого, будучи необхідним і достатнім для його виправлення. Таким чином, касаційна інстанція констатувала відсутність правових підстав для втручання у рішення судів нижчих ланок. 3. Верховний Суд залишив вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу захисника — без задоволення. Справа №607/15131/19 від 09/07/2026 Предметом цього спору є кримінальна відповідальність за незаконні дії із заставленим майном (корпоративними правами), вчинені засудженим шляхом перерозподілу часток у статутному капіталі підприємства без згоди банку-заставодержателя. Верховний Суд при винесенні рішення керувався тим, що засуджений, будучи обізнаним про умови договору застави та наявність судових рішень про стягнення боргу, свідомо ініціював загальні збори для зменшення частки заставлених корпоративних прав. Суд наголосив, що суб’єктивна сторона злочину за ч. 1 ст. 388 КК України характеризується прямим умислом, який у цьому випадку підтверджується послідовністю дій засудженого та його обізнаністю про неправомірність таких кроків. Апеляційний суд, на думку колегії, належним чином дослідив докази, включаючи акти перевірок та листування з банком, що спростовує доводи захисту про відсутність умислу. Суд підкреслив, що дії засудженого були спрямовані на зміну права власності на предмет застави, що прямо заборонено умовами договору без письмової згоди кредитора. Таким чином, висновок апеляційного суду про доведеність вини є обґрунтованим, а кваліфікація діяння — правильною. Верховний Суд залишив вирок апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу захисника — без задоволення. Справа №362/8410/24 від 08/07/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. **Предмет спору:** Стягнення з винуватця ДТП різниці між фактичною вартістю знищеного автомобіля та отриманим страховим відшкодуванням особою, яка керувала транспортним засобом на підставі довіреності, але не була його власником. 2. **Аргументи суду:** – Суд встановив, що позивачка не є власником пошкодженого автомобіля, а лише мала право користування ним на підставі довіреності. – Оскільки автомобіль був визнаний знищеним (вартість ремонту перевищувала ринкову вартість), право на відшкодування збитків у вигляді різниці між вартістю автомобіля до та після ДТП належить виключно власнику майна. – Позивачка не здійснювала ремонт автомобіля, а сам транспортний засіб був відчужений (проданий) власником після ДТП, що виключає можливість стягнення збитків на користь особи, яка не володіє правом власності на момент розгляду справи. – Верховний Суд підкреслив, що право на відшкодування майнової шкоди, завданої знищенням речі, нерозривно пов’язане з правом власності, тому користувач за довіреністю не має підстав для стягнення повної вартості знищеного майна. – Щодо моральної шкоди, суд залишив рішення апеляції без змін, оскільки відповідач не оскаржував цю частину рішення, а сам факт ДТП та перенесені страждання є достатньою підставою для її присудження. – Суд також відмовив у стягненні витрат на експертизу, оскільки позовні вимоги про відшкодування майнової шкоди не були задоволені, а витрати на правничу допомогу були зменшені пропорційно до обсягу задоволених вимог. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду, якою було відмовлено у стягненні матеріального збитку, — без змін. Справа №725/5332/25 від 08/07/2026 Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір справи: 1. **Предмет спору:** Позивач намагався через суд розірвати шлюб та встановити факт самостійного виховання та утримання дітей, щоб отримати правові підстави для відстрочки від мобілізації. 2. **Аргументи суду:** – Верховний Суд підтвердив, що територіальні центри комплектування (ТЦК) мають право оскаржувати такі рішення, оскільки вони безпосередньо впливають на публічні інтереси держави та виконання військового обов’язку. – Суд наголосив, що сімейні обов’язки є невідчужуваними, і сам факт проживання дитини з одним із батьків за домовленістю не означає, що інший з батьків ухиляється від своїх обов’язків. – Було встановлено, що позивач використовував приватно-правовий інструментарій (позов до суду) не для захисту прав дитини, а для штучного створення умов для уникнення мобілізації. – Суд вказав на неприпустимість зловживання процесуальними правами, коли цивільний процес перетворюється на інструмент для ухилення від конституційного обов’язку із захисту держави. – Також було підкреслено, що суд першої інстанції припустився помилки, розглянувши справу у спрощеному провадженні та вийшовши за межі позовних вимог, встановивши факти, про які позивач навіть не просив. – Верховний Суд зазначив, що договір між батьками про місце проживання дитини є лише способом організації побуту, а не доказом того, що мати повністю самоусунулася від виховання. – Рішення ґрунтується на принципах справедливості та добросовісності, які забороняють використання судових процедур для отримання необґрунтованих переваг перед законом. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду, якою було відмовлено у задоволенні позову про встановлення факту самостійного виховання та утримання дітей. Справа №524/8438/23 від 08/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Позов матері до батька про позбавлення його батьківських прав щодо малолітнього сина через тривале ухилення від виконання батьківських обов’язків та несплату аліментів. 2. **Аргументи суду:** – Верховний Суд підкреслив, що позбавлення батьківських прав є винятковим та крайнім заходом, який застосовується лише тоді, коли змінити поведінку батька неможливо. – Суд зазначив, що наявність заборгованості зі сплати аліментів сама по собі не є безумовною підставою для позбавлення батьківських прав, якщо не доведено свідомого та остаточного самоусунення батька від виховання дитини. – Хоча дитина висловила небажання спілкуватися з батьком, суд наголосив, що думка дитини є важливою, але не вирішальною, оскільки інтереси дитини мають оцінюватися системно, а не лише через призму конфлікту між батьками. – Суд врахував, що батько висловив намір брати участь у вихованні сина, а особисті непорозуміння між колишнім подружжям не повинні переважати над правом дитини на збереження сімейних зв’язків. – Верховний Суд дійшов висновку, що замість радикального розриву сімейних зв’язків доцільно застосувати превентивний захід — офіційне попередження батька про необхідність змінити ставлення до виконання своїх обов’язків. – Такий підхід відповідає усталеній практиці Верховного Суду та Європейського суду з прав людини щодо дотримання справедливої рівноваги між інтересами дитини та правами батьків. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши постанову апеляційного суду шляхом доповнення її офіційним попередженням батька про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов’язків під контролем органу опіки та піклування. Справа №908/2597/24 від 09/07/2026 Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 908/2597/24: 1. Предметом спору є стягнення заборгованості за поставлений товар неналежної якості (первісний позов) та стягнення збитків і штрафних санкцій за несвоєчасну оплату товару (зустрічний позов). 2. Суд встановив, що покупець в межах гарантійного строку виявив суттєві недоліки товару, які унеможливлюють його використання, що згідно зі статтею 678 ЦК України дає право на відмову від договору та повернення коштів. Відповідач не виконав свій безумовний обов’язок щодо заміни неякісного товару, попри неодноразові звернення покупця. Суд відхилив аргументи скаржника про необхідність призначення судової експертизи, оскільки відповідач не ініціював її проведення в суді першої інстанції та не довів наявності об’єктивних перешкод для цього. Також суд зазначив, що посилання скаржника на практику Верховного Суду є безпідставним, оскільки фактичні обставини наведених справ суттєво відрізняються від обставин цього спору. Суди попередніх інстанцій правомірно провели зустрічне зарахування вимог, врахувавши як право покупця на повернення коштів за брак, так і право продавця на отримання 3% річних за прострочення оплати решти товару. Верховний Суд підкреслив, що не має повноважень на переоцінку доказів, а доводи скаржника зводяться саме до спроби такої переоцінки. 3. Верховний Суд залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, а касаційну скаргу — без задоволення. Справа №908/1318/23 від 09/07/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: 1. Предметом спору є законність переходу від процедури розпорядження майном до ліквідаційної процедури у справі про банкрутство ТОВ «НВВЦ «Гандікап» за наявності заперечень одного з кредиторів. 2. Суд виходив із того, що процедура банкрутства має строковий характер, а розпорядження майном у цій справі тривало понад два роки без реальних результатів щодо відновлення платоспроможності. Суд встановив, що боржник перебуває у стані критичної неплатоспроможності, не має активів для погашення боргів, а пропозиції щодо санації відсутні. Верховний Суд наголосив, що саме господарський суд, а не лише збори кредиторів, має повноваження приймати рішення про подальшу процедуру, застосовуючи судовий розсуд. Суд відхилив доводи банку про неналежну роботу розпорядника майна, зазначивши, що це не спростовує факту повної відсутності активів у боржника. Також суд підкреслив, що окремі господарські операції боржника після відкриття провадження не свідчать про його фінансове оздоровлення. Зрештою, суд дійшов висновку, що за відсутності перспектив санації ліквідація є єдиним законним шляхом завершення справи. 3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу банку без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури — без змін. Справа №490/3354/24 від 07/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний аналіз: 1. Предметом спору є правомірність відмови апеляційного суду у поновленні строку на апеляційне оскарження вироку через нібито несвоєчасне подання скарги захисником. 2. Верховний Суд дійшов висновку, що апеляційний суд підійшов до вирішення питання занадто формально. По-перше, захисник надав накладну експрес-служби як доказ вчасного відправлення скарги, проте апеляційний суд поставив її під сумнів без належного обґрунтування. По-друге, суд апеляційної інстанції фактично проігнорував той факт, що скарга була отримана судом, зосередившись лише на припущеннях щодо неможливості відстеження відправлення. Суд наголосив, що право на апеляційне оскарження є фундаментальною гарантією, тому будь-які сумніви щодо дотримання строків мають бути ретельно перевірені, а не відхилені без належного дослідження доказів. Відмова у поновленні строку без з’ясування всіх обставин, що перешкоджали вчасному зверненню, є істотним порушенням процесуального закону. Таким чином, апеляційний суд не виконав вимог щодо вмотивованості та обґрунтованості свого рішення. 3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції для повторного вирішення питання про поновлення строку на апеляційне оскарження. Справа №953/1091/22 (922/5144/23) від 09/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір цієї справи: **1. Предмет спору:** Предметом спору є визнання припиненим права іпотеки на нежитлову будівлю та зустрічні вимоги про поновлення запису про цю іпотеку в Державному реєстрі. **2. Аргументи суду:** * Суд наголосив на фундаментальному принципі правової визначеності (*res judicata*), згідно з яким остаточне рішення суду, що набрало законної сили, не може бути переглянуте шляхом ініціювання нового судового процесу між тими самими сторонами щодо того самого предмета. * Верховний Суд встановив, що питання існування права іпотеки на спірне майно вже було предметом розгляду у справі № 640/19896/13-ц, де суди остаточно відмовили банку у визнанні ОСОБА_1 іпотекодавцем та зверненні стягнення на майно. * Суд зазначив, що подальше визнання недійсними результатів аукціону, на якому було придбано майно, не дає права іпотекодержателю ігнорувати попередні остаточні судові рішення та намагатися “переграти” спір через новий позов. * Якщо після набрання рішенням сили з’явилися нові обставини, закон передбачає спеціальний механізм — перегляд справи за нововиявленими обставинами, а не подання нового позову з іншим формулюванням вимог. * Суд апеляційної інстанції помилково проігнорував принцип остаточності судових рішень, зосередившись лише на матеріально-правових аспектах іпотеки, що призвело до неправомірного повторного вирішення спору. * Верховний Суд підкреслив, що правонаступник кредитора (ТОВ “Сегура-Капітал”) не може мати ширших процесуальних прав, ніж мав його попередник, і не може домагатися результату, у якому раніше було відмовлено. **3. Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції, яким було задоволено позов ОСОБА_1 про визнання відсутності права іпотеки та відмовлено у зустрічному позові ТОВ “Сегура-Капітал”, змінивши при цьому мотивувальну частину рішення. Справа №161/188/26 від 08/07/2026 1. Предметом спору є правомірність повернення апеляційної скарги органу пробації на ухвалу суду першої інстанції, якою було відмовлено у задоволенні подання про скасування звільнення від відбування покарання з випробуванням. 2. **.** Суд при винесенні рішення керувався позицією, сформованою Об’єднаною палатою Касаційного кримінального суду у справі № 621/3410/23, якою було змінено попередню судову практику. Верховний Суд офіційно відступив від висновків, викладених у постановах від 20 жовтня 2020 року та 12 лютого 2026 року, де раніше допускалася можливість оскарження таких рішень органами пробації. Суд наголосив, що вичерпний перелік осіб, які мають право на апеляційне оскарження, визначений у статті 393 КПК України, і органи пробації до нього не належать. Відповідно, суб’єкти виконання покарань не наділені процесуальним правом оскаржувати судові рішення, ухвалені за результатами розгляду їхніх подань щодо виконання вироку. Суд підкреслив, що право на оскарження в таких питаннях мають лише засуджений, його захисник, законний представник або прокурор. Таким чином, апеляційний суд діяв у межах закону, повернувши скаргу особі, яка не має права на апеляційне оскарження. 3. Верховний Суд залишив ухвалу апеляційного суду про повернення апеляційної скарги без змін, а касаційну скаргу органу пробації — без задоволення. Справа №487/11259/24 від 08/07/2026 Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір: 1. Предметом спору є визнання за позивачкою права власності на спадкове майно (частку квартири та земельну ділянку) після смерті чоловіка в ситуації, коли інший спадкоємець (син) був зареєстрований за однією адресою зі спадкодавцем, але фактично не проживав із ним. 2. Суд керувався тим, що сам факт реєстрації місця проживання за однією адресою не є беззаперечним доказом фактичного постійного проживання спадкоємця зі спадкодавцем на момент відкриття спадщини. Оскільки було доведено, що син спадкодавця виїхав за кордон до моменту смерті батька, а сам спадкодавець фактично проживав за іншою адресою, суд дійшов висновку, що син не прийняв спадщину автоматично. Суд підкреслив, що для застосування норми про автоматичне прийняття спадщини (ч. 3 ст. 1268 ЦК України) критично важливим є саме встановлення факту постійного проживання, а не формальна реєстрація. Оскільки син не подав заяву про прийняття спадщини у встановлений законом строк, він втратив право на неї. Відтак, позивачка, яка вчасно звернулася до нотаріуса, є єдиною спадкоємицею, чиї права на майно підлягають захисту. Суд також зазначив, що у справах про визнання права власності в порядку спадкування, якщо інші спадкоємці не прийняли спадщину, належним відповідачем є орган місцевого самоврядування. 3. Верховний Суд залишив рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позову без змін, а касаційну скаргу — без задоволення. Справа №757/57259/19-ц від 01/07/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Визнання припиненими кредитних зобов’язань, скасування рішень державного реєстратора про перехід права власності на земельні ділянки до банку та визнання позивача іпотекодержателем. 2. **Аргументи суду:** – Суд встановив, що договори відступлення прав вимоги та застави, на підставі яких позивач намагалася набути статус кредитора, були укладені в період перед введенням тимчасової адміністрації в банку. – Відповідно до ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», такі правочини є нікчемними в силу закону, оскільки вони спрямовані на надання переваг окремим кредиторам в обхід загальної процедури ліквідації. – Суд наголосив, що погашення кредитної заборгованості шляхом внутрішньобанківських транзакцій (списання з депозитів) без реального надходження коштів є штучним коригуванням балансу, що не створює правових наслідків. – Оскільки правочини є нікчемними, перехід прав кредитора до позивача не відбувся, а права банку на іпотечне майно залишилися чинними. – Суд також зазначив, що нікчемність правочину настає автоматично в силу закону, тому відсутність окремого судового рішення про визнання їх недійсними не легалізує такі операції. – Верховний Суд підтвердив, що попередні висновки апеляційного суду про нікчемність цих договорів є правильними та відповідають спеціальному банківському законодавству. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду, якою було відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1, залишив без змін. Справа №922/2848/25 від 14/07/2026 1. Предметом спору є оскарження судових рішень апеляційної інстанції щодо розподілу та стягнення витрат на професійну правничу допомогу у справі про стягнення заборгованості у розмірі понад 5,3 млн грн. 2. Верховний Суд при винесенні рішення керувався тим, що суди попередніх інстанцій належним чином дослідили докази, надані відповідачами на підтвердження фактично понесених витрат на правову допомогу. Суд підкреслив, що заявлені до стягнення суми мають бути співмірними зі складністю справи, обсягом виконаних адвокатом робіт та часом, витраченим на надання послуг. Колегія суддів дійшла висновку, що позивач не навів переконливих аргументів щодо необґрунтованості чи надмірності витрат, які були визнані судом апеляційної інстанції. Також було враховано принцип пропорційності розподілу судових витрат залежно від результатів вирішення спору по суті. Верховний Суд зазначив, що апеляційний суд діяв у межах дискреційних повноважень при оцінці доказів щодо правничої допомоги. В результаті, касаційна інстанція не виявила порушень норм процесуального права, які могли б стати підставою для скасування оскаржуваних постанов. 3. Верховний Суд залишив касаційні скарги без задоволення, а постанову та додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду — без змін. Справа №754/15368/23 від 09/07/2026 Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір: 1. **Предмет спору:** Касаційне оскарження прокурором ухвали апеляційного суду, якою було скасовано обвинувальний вирок щодо особи, обвинуваченої у крадіжці в умовах воєнного стану, та закрито кримінальне провадження через нібито недостатність доказів. 2. **Аргументи суду:** * Верховний Суд наголосив, що апеляційний суд формально підійшов до оцінки доказів, аналізуючи кожен з них ізольовано, замість того, щоб оцінити їх у сукупності та взаємозв’язку, як того вимагає стаття 94 КПК України. * Суд підкреслив, що висновок про винуватість може ґрунтуватися на системі непрямих доказів, якщо вони логічно доповнюють один одного та встановлюють «проміжні» факти, що в сумі підтверджують вину. * Апеляція безпідставно відкинула відеозаписи та показання свідків, назвавши їх «припущеннями» або «суб’єктивними», не навівши при цьому переконливих мотивів, чому ці докази є недостовірними. * Суд касаційної інстанції вказав, що апеляційний суд проігнорував обов’язок надати оцінку всім обставинам справи, зокрема поведінці обвинуваченого, зафіксованій на відео, та показанням свідків, які впізнали особу. * Верховний Суд зазначив, що апеляційний суд не виконав вимоги статті 419 КПК України, оскільки не надав вичерпних відповідей на доводи прокурора та не обґрунтував, чому докази, покладені в основу вироку першої інстанції, не є достатніми. * У результаті, касаційна інстанція визнала висновки апеляції передчасними, а саме рішення — таким, що не відповідає вимогам законності та вмотивованості. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу прокурора, скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Справа №320/64798/25 від 09/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Оскарження громадянином дій Президента України щодо здійснення ним повноважень після закінчення п’ятирічного строку, визначеного Конституцією України. 2. **Аргументи суду:** – Суд наголосив, що адміністративні суди розглядають лише ті спори, де суб’єкт владних повноважень (у даному випадку Президент) реалізує свої управлінські функції. – Питання дотримання конституційного строку перебування на посаді глави держави не належить до сфери «управлінської діяльності», тому такі правовідносини не є публічно-правовими у розумінні Кодексу адміністративного судочинства. – Суд підкреслив, що право на доступ до суду не є абсолютним і може бути обмежене законом, якщо це не нівелює саму суть права. – Велика Палата підтвердила, що подібні вимоги не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки вони стосуються конституційно-правового статусу глави держави, а не порушення прав особи в межах управлінського процесу. – Також суд зазначив, що такі спори взагалі не підлягають судовому розгляду судами загальної юрисдикції, оскільки виходять за межі їхньої компетенції. – Позиція суду ґрунтується на усталеній практиці, яка виключає можливість судового контролю за межами адміністративної юрисдикції у питаннях, що не стосуються владних управлінських функцій. 3. **Рішення суду:** Велика Палата Верховного Суду залишила апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження — без змін. Справа №904/3913/25 від 30/06/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вас: 1. Предметом спору є вимога нового управителя багатоквартирного будинку до оператора системи розподілу електричної енергії щодо примусового підключення електроустановок споживачів до мереж після їх попереднього відключення за борги попереднього управителя. 2. Суд встановив, що попередній управитель був законно відключений від електропостачання через наявність заборгованості за необліковану електроенергію, підтверджену судовим рішенням. Верховний Суд підкреслив, що для відновлення електроживлення недостатньо простого звернення нового управителя, оскільки існують чіткі процедурні вимоги, визначені Кодексом систем розподілу. Зокрема, позивач не надав доказів подання обов’язкової заяви на підключення електроустановок та не здійснив оплату послуг з відновлення електроживлення, що є критично важливим для таких правовідносин. Суд також зазначив, що доводи скаржника про відсутність висновку Верховного Суду є декларативними, оскільки він не вказав конкретних норм права, які були застосовані неправильно. Фактично, позивач намагався перекласти відповідальність за відсутність електроенергії на оператора, ігноруючи встановлений законом порядок відновлення послуги після відключення за борги. Таким чином, суди попередніх інстанцій правильно оцінили обставини справи та застосували норми матеріального права, не знайшовши підстав для задоволення позову. 3. Верховний Суд залишив рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу — без задоволення. Справа №916/3893/25 від 09/07/2026 Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Позивач намагався через суд припинити свою участь у кооперативі, зареєстрованому на тимчасово окупованій території, та зобов’язати державного реєстратора внести відповідні зміни до ЄДР. 2. **Аргументи суду:** Суд виходив з того, що обраний позивачем спосіб захисту є неефективним, оскільки судове рішення про визнання правовідносин припиненими не входить до переліку підстав для проведення реєстраційних дій, визначених Законом «Про державну реєстрацію юридичних осіб…». Суд наголосив, що захист прав має бути повним і призводити до реального результату без необхідності повторного звернення до суду, чого в даному випадку досягти неможливо. Також було зазначено, що кооператив як юридична особа не є належним відповідачем у вимозі до державного реєстратора, а суд не має повноважень втручатися у внутрішню діяльність кооперативу щодо виключення учасника. Верховний Суд підкреслив, що принцип безперешкодного виходу з кооперативу не означає автоматичної можливості судового втручання в обхід встановлених законом реєстраційних процедур. Крім того, суд відхилив клопотання про передачу справи до Великої Палати, оскільки позивач не довів наявності виключної правової проблеми чи суперечливої судової практики. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про відмову в позові — без змін. Справа №908/33/25(908/2176/25) від 09/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: 1. Предметом спору є вимога товариства про відшкодування державою матеріальної шкоди, завданої внаслідок визнання недійсними електронних торгів, на яких позивач придбав нерухоме майно. 2. Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки позивач обрав неналежний спосіб захисту, намагаючись стягнути збитки через деліктну відповідальність держави (ст. 1173, 1174 ЦК України), замість застосування спеціальних наслідків недійсності правочину (реституції). Суд наголосив, що сам по собі факт недійсності торгів не є автоматичним доказом заподіяння шкоди, адже позивач не довів остаточного зменшення своїх майнових благ. Крім того, було встановлено, що на момент витребування майна у третьої особи позивач уже не був його власником, оскільки добровільно передав об’єкт до статутного капіталу іншого товариства. Таким чином, суди попередніх інстанцій правильно встановили відсутність причинно-наслідкового зв’язку між діями державного виконавця та заявленими збитками. Верховний Суд підкреслив, що за наявності спеціального механізму повернення виконаного за недійсним правочином, деліктна відповідальність держави не може бути застосована без доведення об’єктивної неможливості відновлення майнового стану іншими способами. 3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про відмову в позові — без змін. Справа №904/2490/25 від 30/06/2026 Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. **Предмет спору:** Спір стосується визнання права власності Дніпровської міської ради на нежитлове приміщення та зняття з нього арешту, накладеного в межах виконавчого провадження щодо іншої особи. 2. **Аргументи суду:** * Верховний Суд зосередився на процесуальних порушеннях, допущених апеляційною інстанцією при відкритті провадження за скаргою відповідача. * Суд встановив, що апеляційна скарга була подана після спливу 20-денного строку, встановленого законом, без клопотання про його поновлення. * Апеляційний суд не перевірив належним чином дотримання строків та не надав оцінки відсутності обґрунтування поважності причин їх пропуску. * Також було виявлено недоплату судового збору за подання апеляційної скарги, що залишилося поза увагою апеляційного суду. * Верховний Суд наголосив, що право на апеляційне оскарження не є абсолютним і вимагає від сторін добросовісного виконання процесуальних обов’язків, зокрема дотримання строків. * Оскільки апеляційний суд порушив алгоритм перевірки скарги (не залишив її без руху та не вирішив питання про поновлення строку), це унеможливило законний розгляд справи по суті. * Доводи щодо суті позовних вимог Верховний Суд не аналізував, оскільки процесуальні порушення апеляційної інстанції є самостійною підставою для скасування її рішення. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного господарського суду та ухвалу про відкриття апеляційного провадження, направивши справу до суду апеляційної інстанції на стадію вирішення питання про відкриття апеляційного провадження. Справа №104/2779/13-к від 14/07/2026 1. Предметом спору є розгляд касаційної скарги потерпілої на судові рішення у кримінальній справі про умисне легке тілесне ушкодження, яка надійшла до Верховного Суду після тривалого періоду перебування на тимчасово окупованій території. 2. Суд керувався тим, що кримінальна справа, яка була витребувана ще у 2014 році, фізично не надійшла до суду через окупацію території АР Крим, що унеможливлює її повноцінний розгляд без наявних матеріалів. Після набрання чинності змінами до процесуального законодавства у 2018 році, справа була передана до юрисдикції Верховного Суду як суду касаційної інстанції. Колегія суддів врахувала необхідність дотримання процесуальних прав усіх учасників провадження, які мають бути належним чином повідомлені про дату та час засідання. Також суд зважив на необхідність з’ясування додаткових обставин, які виникли через тривалу відсутність матеріалів справи. Враховуючи ці фактори, суд дійшов висновку, що розгляд справи на поточному етапі є неможливим без забезпечення присутності учасників або їх належного повідомлення. Відтак, було прийнято рішення про відкладення розгляду для забезпечення законності та обґрунтованості майбутнього судового рішення. 3. Суд прийняв рішення відкласти касаційний розгляд справи на 01 вересня 2026 року та зобов’язав повідомити всіх учасників судового процесу про нову дату засідання. Справа №904/5072/24 від 17/06/2026 Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу: **1. Предмет спору:** Стягнення з органів місцевого самоврядування грошових коштів у розмірі 23 378 769,26 грн, сплачених позивачем за договором купівлі-продажу об’єкта приватизації, який згодом був розірваний у судовому порядку. **2. Основні аргументи суду:** * Верховний Суд наголосив, що суди попередніх інстанцій формально підійшли до справи, ухилившись від розгляду по суті через помилкові висновки про неналежний склад відповідачів та неналежний спосіб захисту. * Суд підкреслив, що визначення відповідачів є правом позивача, а встановлення їх належності — обов’язком суду, який має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально. * Колегія суддів зазначила, що після розірвання договору купівлі-продажу об’єкта приватизації покупець має законне право вимагати повернення сплачених коштів, що прямо передбачено як загальними нормами Цивільного кодексу, так і спеціальним законодавством про приватизацію. * Суд вказав, що бездіяльність державних органів щодо повторного продажу повернутого майна не може бути підставою для позбавлення особи права на повернення коштів, оскільки це порушує принцип «належного урядування» та право на мирне володіння майном. * Верховний Суд констатував, що суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили зібрані докази та не встановили фактичні обставини, що мають значення для справи, чим порушили норми процесуального права. * З огляду на це, касаційна інстанція визнала судові рішення незаконними та необґрунтованими, оскільки спір по суті не був вирішений. **3. Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Справа №758/4906/15-ц від 08/07/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору: 1. Предметом спору є поділ майна подружжя (житлового будинку та земельної ділянки), яке позивач вважав спільною сумісною власністю на підставі укладеного шлюбного договору. 2. Верховний Суд при винесенні рішення керувався тим, що на момент розгляду справи право власності на спірне нерухоме майно вже було зареєстроване за третіми особами (ОСОБА_3 та ОСОБА_4), а не за відповідачкою. Суд наголосив, що визначення належного складу відповідачів є ключовим для ефективного захисту прав, а позов до особи, яка не володіє спірним майном, є безперспективним. Оскільки позивач не залучив реальних власників майна як співвідповідачів, суд дійшов висновку, що позов пред’явлено до неналежного відповідача. Верховний Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій помилково зосередилися лише на аналізі умов шлюбного договору, тоді як вирішальним фактором стала відсутність у відповідача права власності на об’єкти поділу. Таким чином, відмова у позові є правомірною, але мотивувальна частина рішень судів нижчих інстанцій потребувала суттєвого коригування. Остаточне рішення базується на тому, що за неналежного суб’єктного складу сторін позов не може бути задоволений по суті. 3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши мотивувальну частину рішень судів попередніх інстанцій шляхом зазначення про відмову в позові через неналежний суб’єктний склад відповідачів. Справа №910/9501/23 (910/12991/25) від 09/07/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з урахуванням вашого запиту: 1. **Предмет спору:** АТ «Одеська ТЕЦ» звернулося до суду з позовом про визнання недійсними результатів аукціону з продажу дебіторської заборгованості (права вимоги до позивача) та акта про придбання цього майна, проведеного в межах справи про банкрутство ТОВ «Велінком». 2. **Аргументи суду:** * Верховний Суд підтвердив, що обрання позивачем способу захисту є ключовим фактором: якщо майно вже відчужене на аукціоні та перейшло у власність переможця, просте визнання результатів аукціону недійсними не є ефективним способом захисту. * Суд наголосив, що для відновлення прав у таких випадках позивач зобов’язаний заявляти вимогу про застосування наслідків недійсності правочину, а саме — двосторонню реституцію (повернення майна боржнику та коштів покупцю). * Оскільки позивач не заявив вимогу про реституцію, суд не може автоматично повернути право вимоги до ліквідаційної маси, оскільки це порушило б майнові інтереси переможця аукціону, який сплатив кошти за лот. * Суд роз’яснив, що процесуальна заміна стягувача у виконавчому провадженні не є правовстановлюючим документом, а лише відображає перехід права вимоги, який уже відбувся в силу закону після повної оплати лота на аукціоні. * Верховний Суд також вказав на передчасність висновків судів попередніх інстанцій щодо відсутності порушень при проведенні аукціону, зокрема в частині обов’язку повідомлення боржника про продаж права вимоги, проте це не вплинуло на фінальний результат справи. * Зрештою, обрання неефективного способу захисту є самостійною та достатньою підставою для відмови в позові, незалежно від того, чи були допущені процедурні порушення під час торгів. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу АТ «Одеська ТЕЦ» без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в позові — без змін. Справа №922/1242/23 від 09/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. Предметом спору є визначення умов договору про надання послуг з розподілу електричної енергії, зокрема, затвердження редакції додатку до договору, який визначає точки комерційного обліку та алгоритм розрахунку обсягів спожитої електроенергії між оператором системи розподілу та ОСББ. 2. Суд апеляційної інстанції, з яким погодився Верховний Суд, виходив з того, що ОСББ не є оператором системи чи постачальником, а тому не може нести відповідальність за обсяги електроенергії, спожиті іншими споживачами (мешканцями квартир) у багатоквартирному будинку. Суд встановив, що мешканці будинку мають власні прямі договори з постачальником, а їхні точки обліку розташовані після загальнобудинкового лічильника, тому використання останнього як розрахункового для ОСББ є неправомірним. Також суд наголосив, що питання визначення межі балансової належності та відповідальності сторін є правовими питаннями, які не можуть бути вирішені виключно на підставі висновку судового експерта, оскільки експертиза не замінює правову кваліфікацію відносин. Апеляційний суд врахував попередні висновки Верховного Суду, які вказують на неприпустимість покладення на ОСББ обов’язку оплачувати електроенергію, спожиту іншими споживачами, через загальнобудинковий лічильник. В результаті суд дійшов висновку, що розрахунки мають проводитися лише за тими точками, які безпосередньо приєднані до електрообладнання, що знаходиться у власності або користуванні ОСББ (наприклад, освітлення місць загального користування). 3. Верховний Суд залишив без змін постанову Східного апеляційного господарського суду, якою було відмовлено у задоволенні первісного позову Товариства та частково задоволено зустрічний позов ОСББ про визнання укладеним додатку до договору в редакції, що відповідає фактичному споживанню ОСББ. Справа №725/8935/25 від 08/07/2026 Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір: 1. **Предмет спору:** Позивач звернувся до суду з позовом про розірвання шлюбу, визначення місця проживання дітей із ним та встановлення факту самостійного виховання й утримання дітей для отримання соціальних та правових переваг. 2. **Аргументи суду:** – Суд наголосив, що приватно-правовий інструментарій (позови про встановлення фактів) не може використовуватися для уникнення виконання публічних обов’язків, зокрема військового обов’язку під час мобілізації. – Апеляційний суд мав повне право переглянути справу, оскільки рішення суду першої інстанції безпосередньо зачіпало інтереси держави в особі територіального центру комплектування (ТЦК). – Суд встановив, що сам факт проживання дітей із батьком не доводить ухилення матері від виконання батьківських обов’язків, а договір між батьками не є доказом одноосібного виховання. – Верховний Суд підкреслив, що сімейні обов’язки є невідчужуваними, і факт самостійного виховання не може встановлюватися у безспірному порядку, оскільки це завжди несе ризики для інтересів дитини. – Суд першої інстанції припустився помилки, не залучивши орган опіки та піклування та формально підійшовши до оцінки доказів, що призвело до штучного створення підстав для відстрочки від мобілізації. – Верховний Суд підтвердив, що такі спори мають розглядатися з обов’язковим дослідженням реальних стосунків між батьками та дітьми, а не лише на підставі домовленостей сторін. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду, якою було відмовлено у задоволенні позовних вимог про встановлення факту самостійного виховання та утримання дітей. Справа №910/5808/20 від 02/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, я проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого інтерв’ю: **1. Предмет спору** Предметом спору є витребування ТОВ «Укрщеббуд» (в особі ліквідатора) земельних ділянок з чужого незаконного володіння у фізичних осіб, які набули право власності на них у результаті ланцюга угод, що виникли після скасованого судом рішення. **2. Аргументи суду** * Суд встановив, що спірні земельні ділянки вибули з володіння позивача поза його волею, оскільки підставою для їх відчуження було судове рішення, яке згодом було скасоване апеляційною інстанцією. * Верховний Суд наголосив, що власник має право витребувати своє майно від останнього набувача незалежно від кількості переходів права власності, якщо первинне вибуття відбулося не з волі власника. * Суд відхилив доводи відповідачів про їхню добросовісність, вказавши на відсутність «розумної обачності»: майно протягом місяця змінило трьох власників, що мало викликати обґрунтовані сумніви у покупців щодо законності походження активу. * Суд зазначив, що втручання у право власності відповідачів переслідує легітимну мету — захист інтересів кредиторів у справі про банкрутство та повернення активів до ліквідаційної маси. * Принцип пропорційності не порушено, оскільки відповідачі, у разі вилучення майна, не позбавлені права звернутися до продавця з вимогою про відшкодування збитків згідно зі статтею 661 Цивільного кодексу України. * Щодо позовної давності суд дійшов висновку, що вона не пропущена, оскільки позивач звернувся до суду в межах трирічного строку з моменту, коли об’єктивно міг дізнатися про порушення своїх прав. **3. Рішення суду** Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції, яким позов про витребування земельних ділянок було задоволено. Справа №608/1380/25 від 08/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Визначення способу участі батька у вихованні та спілкуванні з малолітнім сином, зокрема встановлення графіка побачень із можливістю ночівлі дитини за місцем проживання батька. 2. **Аргументи суду:** Суд виходив із пріоритету якнайкращих інтересів дитини, які передбачають збереження зв’язків з обома батьками, за умови, що таке спілкування не шкодить розвитку дитини. Апеляційний суд встановив, що з моменту попереднього судового рішення обставини змінилися: мати з дитиною повернулися в Україну, а батько має реальну можливість брати участь у вихованні. Суд наголосив, що відсутність чіткого графіка ставить реалізацію прав батька у повну залежність від волі матері, що не вирішує спір по суті. Регулярність та стабільність контактів визнано необхідною передумовою для формування довіри та відновлення емоційного зв’язку між батьком і сином. При цьому суд врахував вік дитини та наявні труднощі в емоційному контакті, тому визначив конкретний графік, який не є надмірно обтяжливим. Відповідачка не надала доказів того, що спілкування з батьком негативно впливає на психологічний стан дитини, тому підстави для обмеження прав батька відсутні. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду, якою було визначено чіткий графік побачень батька з дитиною, включаючи можливість ночівлі без додаткового погодження з матір’ю. Справа №635/1575/13-к від 14/07/2026 Предметом цього спору є розгляд клопотання засудженого про відновлення пропущеного строку на касаційне оскарження вироку та ухвали суду, постановлених ще у 2013 році. Суд при винесенні рішення керувався нормами Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року, оскільки саме цей закон регулював порядок оскарження у даній справі. По-перше, суд встановив, що засуджений звернувся з клопотанням про відновлення строку безпосередньо до Верховного Суду, тоді як за законом такі питання мають вирішуватися судом, який ухвалював рішення по суті. По-друге, було підкреслено, що Верховний Суд не наділений повноваженнями на розгляд клопотань про відновлення строків, які пропущені понад десятиліття. По-третє, суд звернув увагу на те, що засуджений вже неодноразово звертався з аналогічними скаргами, і раніше йому вже було відмовлено через сплив усіх процесуальних строків ще у 2014 році. Оскільки строк на касаційне оскарження закінчився, а законних підстав для його відновлення компетентним судом не надано, касаційна скарга не може бути предметом розгляду. Відтак, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для витребування кримінальної справи. Верховний Суд залишив клопотання про відновлення строку без розгляду та відмовив у витребуванні кримінальної справи для перевірки в касаційному порядку. Справа №522/14201/24 від 14/07/2026 Предметом цього спору є перегляд вироків судів нижчих інстанцій щодо засудження особи за ч. 1 ст. 114-1 КК України (перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань) в частині призначеного покарання. Суд, проаналізувавши матеріали кримінального провадження та доводи касаційних скарг захисту, дійшов висновку про можливість виправлення засудженого без реального відбування покарання в місцях позбавлення волі. Колегія суддів врахувала конкретні обставини справи, особу засудженого та принципи індивідуалізації покарання, передбачені кримінальним законодавством. Суд визнав за доцільне застосувати положення статті 75 КК України, що дозволяє звільнити особу від відбування покарання з випробуванням. При цьому було встановлено чіткий іспитовий строк тривалістю 2 роки, протягом якого засуджений перебуватиме під наглядом органів пробації. Також на засудженого було покладено низку обов’язків, зокрема щодо реєстрації, повідомлення про зміну місця проживання та обмеження виїзду за кордон без погодження. Такий підхід спрямований на забезпечення превентивної функції покарання при одночасному дотриманні гуманності та можливості соціальної адаптації особи. Верховний Суд частково задовольнив касаційні скарги, змінив вирок апеляційного суду та звільнив засудженого від відбування покарання з випробуванням, постановивши негайно звільнити його з-під варти в залі суду. Справа №910/12234/25 від 08/07/2026 Предметом спору у цій справі є вимога про розірвання додаткової угоди до договору купівлі-продажу електричної енергії у зв’язку з істотною зміною обставин, а саме — суттєвим зниженням ринкових цін на енергоносії. Суди попередніх інстанцій, з якими погодився Верховний Суд, дійшли висновку про необхідність закриття провадження у справі через відсутність предмета спору. Ключовим аргументом стало те, що на момент розгляду справи строк дії спірної додаткової угоди вже сплив, а зобов’язання за нею були припинені. Суд наголосив, що судовим рішенням можна розірвати лише той договір, який є чинним на момент ухвалення такого рішення. Оскільки договірні відносини між сторонами фактично вичерпалися в часі, правовий механізм розірвання договору, передбачений статтею 652 Цивільного кодексу України, у цій ситуації застосований бути не може. Верховний Суд підтвердив, що такий підхід відповідає усталеній судовій практиці, згідно з якою припинений договір не може бути об’єктом розірвання в судовому порядку. Відповідно, доводи скаржника про порушення норм права були визнані безпідставними, оскільки суди діяли в межах процесуального закону, констатувавши відсутність предмета спору. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про закриття провадження у справі — без змін. Справа №710/547/25 від 08/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Позивачка, яка є особою без громадянства, звернулася до суду з вимогою продовжити на один рік строк для відчуження належної їй на праві власності земельної ділянки сільськогосподарського призначення, оскільки пропустила встановлений законом річний термін для її продажу. 2. **Аргументи суду:** * Суд наголосив, що згідно зі статтею 81 Земельного кодексу України, іноземці та особи без громадянства зобов’язані відчужити успадковані землі сільськогосподарського призначення протягом одного року, і цей строк є присічним, тобто таким, що не підлягає поновленню чи продовженню. * Аргументи позивачки щодо необізнаності із законодавством, впливу пандемії COVID-19, воєнного стану та сімейних обставин суд відхилив, зазначивши, що іноземці при набутті власності в Україні мають дотримуватися публічного порядку та законів держави. * Суд підкреслив, що примусове припинення права власності не відбувається автоматично, а здійснюється виключно через суд, де позивачка, як власник, зберігає свої права до моменту винесення рішення про конфіскацію. * Застосування аналогії закону (зокрема, статті 1272 Цивільного кодексу щодо додаткового строку для прийняття спадщини) було визнано помилковим, оскільки правовідносини щодо відчуження землі іноземцями мають іншу правову природу. * Суд вказав, що процедура конфіскації через земельні торги, передбачена статтею 145 Земельного кодексу, є гарантією захисту прав власності, оскільки колишній власник отримує кошти від продажу ділянки за вирахуванням витрат на торги. * Верховний Суд також врахував позицію Об’єднаної палати КЦС ВС від 20 жовтня 2025 року, яка підтверджує, що невідчуження ділянки у встановлений строк є підставою для припинення права власності саме у судовому порядку. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій, якими позивачці було відмовлено у задоволенні позову про продовження строку на відчуження земельної ділянки. Справа №444/4703/24 від 08/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення Верховного Суду. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: 1. Предметом спору є законність рішення органу місцевого самоврядування про поділ земельної ділянки та реєстрацію права комунальної власності на неї, що, на думку позивачів, перешкоджає їм реалізувати право на приватизацію землі під належними їм будинками. 2. Суд виходив із того, що позивачі є законними користувачами земельної ділянки, на якій розташовані їхні житлові будинки, і мають право на її приватизацію згідно із Земельним кодексом України. Верховний Суд підтвердив, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній нерухомості є ключовим, тому дії міської ради, що створюють перешкоди для реалізації цього права, є незаконними. Водночас суд наголосив, що визнання нечинним рішення органу місцевого самоврядування та скасування записів про реєстрацію права власності є ефективними способами захисту, оскільки вони усувають юридичну невизначеність. Проте, суд розмежував поняття державної реєстрації речових прав та державної реєстрації земельної ділянки в кадастрі. Верховний Суд зазначив, що вимога про скасування кадастрового номера із закриттям Поземельної книги є неналежним способом захисту, оскільки кадастровий номер є лише ідентифікатором об’єкта, а не речовим правом. Тому суд скасував рішення апеляції в частині вимог про скасування кадастрових номерів, відмовивши у їх задоволенні, але залишив у силі рішення щодо скасування реєстрації права комунальної власності. 3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасувавши рішення апеляційного суду в частині вимог про скасування кадастрових номерів і ухваливши нове рішення про відмову в цій частині, в іншому — залишив постанову апеляції без змін. Справа №753/11854/23 від 08/07/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до ваших вимог: 1. **Предмет спору:** Предметом спору є встановлення факту проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу, поділ спільного майна подружжя (нерухомості та транспортних засобів) та стягнення грошової компенсації за відчужене майно. 2. **Основні аргументи суду:** Суд встановив, що згідно з нормами Сімейного кодексу України, правові наслідки проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу виникають лише з 01 січня 2004 року, тому вимоги за період до цієї дати задоволенню не підлягають. Водночас, на підставі зібраних доказів та показів свідків, суд підтвердив факт спільного проживання сторін у період з 01 січня 2004 року до дати офіційної реєстрації шлюбу, що дало підстави для поділу майна, набутого у цей проміжок часу. Щодо нерухомості, придбаної під час офіційного шлюбу, суд застосував презумпцію спільності права власності, оскільки відповідач не довів, що майно було придбано за його особисті кошти. Стосовно відчужених транспортних засобів, суд визнав право позивачки на отримання грошової компенсації, оскільки відповідач самостійно розпорядився спільним майном без згоди іншого з подружжя. Щодо самочинного будівництва, суд відмовив у визнанні права власності, оскільки позивачка не надала доказів безпечності об’єкта та відповідності його будівельним нормам, що є обов’язковим згідно з практикою Верховного Суду. Касаційну скаргу було відхилено, оскільки апеляційний суд правильно застосував норми матеріального права та не допустив порушень процесуального порядку. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив постанову Київського апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу відповідача — без задоволення. Справа №732/512/17 від 09/07/2026 Предметом спору є перегляд у касаційному порядку вироку апеляційного суду щодо особи, обвинуваченої у вчиненні розбою, поєднаного із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень (ч. 4 ст. 187 КК України). Суд при винесенні рішення керувався процесуальними нормами, що регулюють порядок касаційного провадження, зокрема статтями 432–434 КПК України. Оскільки в тексті резолютивної частини не наведено детальних мотивів, можна зробити висновок, що колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для закриття провадження, які передбачені кримінальним процесуальним законом. Ймовірно, захисником було порушено вимоги щодо форми чи змісту скарги, або ж вичерпано підстави для касаційного перегляду в межах конкретного провадження. Судді діяли в межах своїх повноважень, забезпечуючи дотримання процесуальної дисципліни та остаточність судових рішень. Важливо розуміти, що закриття провадження на цій стадії означає неможливість подальшого розгляду скарги по суті через невідповідність вимогам закону або процесуальні перешкоди. Верховний Суд постановив закрити касаційне провадження за скаргою захисника на вирок апеляційного суду. Справа №991/10365/24 від 09/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось стислий виклад суті справи: 1. Предметом спору є правомірність відмови Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у відкритті апеляційного провадження за скаргами особи на ухвалу слідчого судді, якою було відмовлено у зміні запобіжного заходу та продовжено строк дії процесуальних обов’язків. 2. Верховний Суд виходив з того, що ухвала слідчого судді про відмову у зміні запобіжного заходу та продовження строку дії обов’язків не підлягає окремому апеляційному оскарженню згідно з нормами КПК України. Суд наголосив, що право на доступ до суду не є абсолютним і може бути обмежене законом, зокрема, шляхом встановлення переліку рішень, що підлягають апеляційному перегляду. Колегія суддів підтримала позицію апеляційного суду щодо об’єднання ідентичних за суттю скарг в одне провадження, оскільки це не порушує процесуальних прав заявника. Також було підкреслено, що багаторазове оскарження одних і тих самих рішень з аналогічних підстав є зловживанням процесуальними правами та суперечить принципу правової визначеності. Суд зазначив, що «процес заради процесу» не відповідає вимогам Конвенції про захист прав людини. Крім того, доводи скаржника про незаконність складу суду визнано безпідставними, оскільки жодних обґрунтованих заяв про самовідвід чи відвід не подавалося. 3. Верховний Суд залишив ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду без змін, а касаційну скаргу — без задоволення. Справа №638/9692/24 від 07/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. Предметом спору є законність та обґрунтованість вироку апеляційного суду, яким було скасовано звільнення засудженої від відбування покарання з випробуванням та призначено реальне позбавлення волі за вчинення серії шахрайств. 2. Верховний Суд підтримав позицію апеляції, наголосивши, що суди мають дискреційні повноваження при визначенні покарання, а думка потерпілих не є вирішальною. Суд встановив, що засуджена вчинила низку злочинів проти шести осіб на значну суму, що свідчить про системність її протиправної діяльності. Аргумент захисту про «щире каяття» було відхилено, оскільки матеріали справи не підтвердили наявності цієї обставини, а часткове відшкодування шкоди не є безумовною підставою для звільнення від реального покарання. Також суд визнав безпідставними заяви про порушення права на захист, оскільки засуджена добровільно відмовилася від адвоката в апеляції та була належним чином поінформована про наслідки спрощеного розгляду справи в суді першої інстанції. Верховний Суд підкреслив, що призначення реального покарання у даному випадку є пропорційним ступеню тяжкості вчинених злочинів та особі винної. 3. Верховний Суд залишив вирок Харківського апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу захисника — без задоволення. Справа №462/2497/17 від 07/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний аналіз: 1. Предметом спору є касаційне оскарження вироку та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за шахрайство в особливо великих розмірах та підроблення документів, пов’язаних із незаконним відчуженням нерухомого майна потерпілої. 2. Суд при винесенні рішення керувався тим, що вина засудженої у вчиненні шахрайства (ч. 4 ст. 190 КК) повністю доведена сукупністю доказів, зокрема висновками почеркознавчих експертиз, які підтвердили факт підроблення засудженою довіреності від імені потерпілої. Верховний Суд наголосив, що предметом злочину є саме право на нерухоме майно, тому виконання засудженою кредитних зобов’язань перед банком не спростовує факту шахрайства, оскільки майно було передано в іпотеку без волі та відома власниці. Водночас Суд визнав слушними аргументи захисту щодо неправильної кваліфікації підроблення документів за ч. 2 ст. 358 КК (групою осіб), оскільки в іншому провадженні нотаріус, яка фігурувала у справі, була виправдана, а склад злочину «за попередньою змовою» не знайшов підтвердження. Відтак, Суд дійшов висновку про необхідність перекваліфікації дій засудженої на ч. 1 ст. 358 КК, оскільки ознака вчинення злочину групою осіб відпала. При цьому Суд підкреслив, що касаційна інстанція не має права переоцінювати докази, а лише перевіряє правильність застосування норм права, тому фактичні обставини, встановлені судами нижчих інстанцій, залишаються незмінними. 3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу захисника, змінивши судові рішення в частині кваліфікації дій засудженої з ч. 2 ст. 358 КК на ч. 1 ст. 358 КК, залишивши в іншому вирок без змін. Справа №357/11055/23 від 08/07/2026 Вітаю. Як фахівець із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір: 1. **Предмет спору:** Позивач (ТОВ Агрофірма «Білоцерківська») намагався скасувати реєстрацію припинення свого права оренди земельної ділянки, визнати укладеною додаткову угоду про поновлення оренди та визнати відсутнім право оренди в іншого орендаря (ТОВ «Агротрейд-2000»). 2. **Аргументи суду:** – Суд встановив, що строк дії договору оренди розпочався з моменту його підписання (укладення), а не з моменту державної реєстрації права, що відповідає імперативним нормам законодавства. – Орендодавець завчасно, ще до закінчення строку дії договору, письмово повідомила орендаря про небажання продовжувати орендні відносини, що є законною підставою для припинення договору. – Переважне право орендаря на поновлення договору не є абсолютним і не може бути реалізоване за відсутності волевиявлення орендодавця, який прямо висловив заперечення. – Автоматичне поновлення договорів оренди на період воєнного стану, передбачене «Перехідними положеннями» ЗК України, припинило дію 19 листопада 2022 року, тому на спірні правовідносини не поширюється. – Суд також наголосив, що право оренди є речовим правом, яке виникає з моменту реєстрації, і за відсутності згоди орендодавця на новий строк, підстави для примусового поновлення договору відсутні. – Щодо судових витрат, суд застосував критерії розумності та співмірності, зменшивши заявлені сторонами суми гонорарів адвокатів до 10 000 грн для кожної сторони, враховуючи складність справи та обсяг виконаної роботи. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, відмовивши у задоволенні позовних вимог ТОВ Агрофірма «Білоцерківська» та касаційних скарг усіх сторін. Справа №420/37160/24 від 14/07/2026 Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір: 1. **Предмет спору:** Позов ТОВ «БК «ПРОМБУДСЕРВІС» до податкового органу про визнання протиправною бездіяльності щодо невчинення дій зі списання податкового боргу як безнадійного та зобов’язання вчинити такі дії. 2. **Аргументи суду:** – Суд встановив, що податкове зобов’язання вважається узгодженим лише після набрання законної сили судовим рішенням, у даному випадку — постановою Верховного Суду від 10.02.2022. – Ключовим моментом є те, що при визначенні безнадійності боргу через сплив 1095-денного строку давності необхідно враховувати періоди його зупинення, передбачені Податковим кодексом України (зокрема, під час дії воєнного стану та карантинних обмежень). – Суд наголосив, що оскільки податковий борг виник до 24.02.2022, а перебіг строків давності неодноразово зупинявся спеціальними нормами ПКУ, загальний строк для стягнення боргу на момент звернення до суду не сплив. – Аргументи позивача щодо автоматичного списання боргу були відхилені, оскільки вони ґрунтувалися на нерелевантній судовій практиці, що стосувалася інших правовідносин (питання необхідності подання заяви про списання, а не питання обчислення строків давності). – Суд підкреслив, що податковий борг не може бути визнаний безнадійним, якщо строк давності для його стягнення, з урахуванням усіх зупинень, ще триває. – Відтак, бездіяльність податкового органу була визнана правомірною, оскільки законних підстав для списання боргу на момент розгляду справи не існувало. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін. Справа №300/6959/23 від 14/07/2026 Вітаю. Як фахівець із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір для вашого матеріалу: 1. Предметом спору є правомірність відмови органу приватизації (КЕЧ) у приватизації житлового приміщення, яке відповідач вважає службовим, а позивачі — таким, що підлягає приватизації. 2. Верховний Суд вказав, що суди попередніх інстанцій не встановили ключовий юридичний факт: чи було спірне житло віднесене до числа службових у встановленому законом порядку. Суд наголосив, що сам лише факт обліку квартири як службової у внутрішніх документах КЕЧ чи гарнізону не є достатнім доказом її статусу. Для визнання житла службовим необхідне наявне рішення виконавчого органу місцевої ради, прийняте згідно з вимогами Житлового кодексу УРСР та відповідних положень. Суди не дослідили належним чином підстави вселення позивачів та не перевірили, чи існувало таке рішення виконкому на момент надання житла. Верховний Суд підкреслив, що принцип офіційного з’ясування обставин зобов’язує суд бути активним у зборі доказів, а не обмежуватися лише позиціями сторін. Оскільки суди не надали оцінку цим обставинам, їхні рішення визнано передчасними та такими, що не відповідають вимогам законності. 3. Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Справа №580/10039/25 від 14/07/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з урахуванням вашого запиту: 1. Предметом спору є правомірність повернення судами першої та апеляційної інстанцій позовної заяви прокурора про скасування містобудівних умов та обмежень на забудову в історичній частині міста Черкаси через нібито відсутність підстав для представництва інтересів держави. 2. Верховний Суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій помилково повернули позов, не врахувавши специфіку правовідносин в умовах воєнного стану. Суд наголосив, що інтереси держави у сфері охорони культурної спадщини є пріоритетними, а їх захист вимагає активної позиції органів влади, яка в даному випадку була відсутня. Зокрема, було встановлено, що Державна інспекція архітектури та містобудування (ДІАМ) фактично не могла здійснити нагляд через обмеження, запроваджені постановою Кабміну № 303 на період воєнного стану. Верховний Суд підкреслив, що за таких обставин звернення прокурора є єдиним ефективним механізмом захисту, оскільки позасудові процедури виявилися заблокованими. Також суд врахував нещодавнє рішення Конституційного Суду України, яке підтвердило конституційність представництва прокурором інтересів держави, особливо в умовах воєнного стану для забезпечення стабільності правопорядку. Таким чином, прокурор довів наявність виключних підстав для представництва, а суди неправомірно обмежили доступ до правосуддя. 3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу прокурора, скасував ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, направивши справу до суду першої інстанції для продовження розгляду по суті. Справа №280/8104/25 від 14/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий виклад суті справи та правової позиції Верховного Суду: 1. **Предмет спору:** Позивач намагався зобов’язати Пенсійний фонд зарахувати періоди його участі в бойових діях до страхового стажу у пільговому обчисленні (один місяць служби за три) для призначення пенсії по інвалідності. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що страховий стаж для пенсій за Законом №1058-IV обчислюється виключно за правилами цього Закону, які не передбачають кратного (пільгового) зарахування періодів служби. Суд розмежував поняття «страховий стаж» та «вислуга років», зазначивши, що пільгове обчислення за вислугу років стосується лише спеціальних пенсій (наприклад, військових), а не загальнообов’язкового пенсійного страхування. Крім того, підзаконний акт, на який посилався позивач (Положення №530), прямо містить застереження, що він не застосовується до пенсій, які призначаються з урахуванням страхового стажу. Суд також підкреслив, що використання законодавцем терміну «виключно» у статті 24 Закону №1058-IV щодо пільгового стажу не залишає простору для розширеного тлумачення. Таким чином, суди попередніх інстанцій припустилися помилки, застосувавши норми, що регулюють вислугу років, до правовідносин, які підпадають під дію солідарної системи пенсійного забезпечення. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу Пенсійного фонду, скасував рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив нове рішення про відмову в задоволенні позову. Справа №640/12351/20 від 14/07/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. **Предмет спору:** Оскарження прокурором рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації через неявку та, як наслідок, скасування наказу про звільнення з посади заступника прокурора області. 2. **Аргументи суду:** * Суд встановив, що позивач завчасно подав заяву про відкликання свого наміру проходити атестацію, що свідчить про відсутність у нього волевиявлення на участь у цій процедурі. * Кадрова комісія не мала правових підстав ігнорувати факт відкликання заяви та автоматично кваліфікувати це як «неуспішне проходження атестації через неявку». * Рішення про неуспішне проходження атестації має базуватися на індивідуальній оцінці професійної компетентності та доброчесності, чого в даному випадку не відбулося. * Верховний Суд підтвердив, що право прокурора на відкликання заяви про атестацію випливає з принципу диспозитивності, навіть якщо процедура атестації прямо не врегульовувала механізм такого відкликання. * Суд також врахував рішення Конституційного Суду України щодо неконституційності окремих положень законодавства про реформу прокуратури, зокрема щодо підстав звільнення прокурорів, які створювали юридичну невизначеність. * Враховуючи ці обставини, Верховний Суд визнав, що звільнення позивача було здійснено без належних правових підстав, оскільки він фактично не проходив атестацію, а отже, не міг бути визнаний таким, що її не склав. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційні скарги прокуратури, змінивши мотивувальну частину рішень судів попередніх інстанцій (доповнивши їх правовими висновками щодо застосування норм Конституції), але залишив без змін резолютивну частину про поновлення позивача на посаді та виплату середнього заробітку. Справа №990/80/25 від 10/07/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, я проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Позивач оскаржував Указ Президента України, яким було введено в дію рішення РНБО про застосування до нього персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій). 2. **Аргументи суду:** – Суд наголосив, що санкції не є видом юридичної відповідальності, а є превентивним інструментом держави для захисту національної безпеки, тому для їх застосування не обов’язково доводити вину особи у вчиненні конкретного правопорушення. – Ключовим критерієм для застосування санкцій є наявність реальних або потенційних загроз національним інтересам, а не перелік суб’єктів, визначений у законі, тому громадяни України можуть бути підсанкційними особами. – Щодо технічних помилок у персональних даних позивача, суд зазначив, що їх виправлення не є «внесенням змін до санкцій» у розумінні закону, а є усуненням описок, що не впливає на законність самого Указу. – Суд підкреслив, що хоча в тексті Указу відсутня індивідуалізація підстав для санкцій, цей недолік був компенсований під час судового розгляду, де позивач отримав доступ до матеріалів справи та можливість оскаржити фактичне підґрунтя обмежень. – Суд визнав, що в умовах збройної агресії проти України застосування санкцій є легітимним засобом самооборони держави, а втручання у права позивача є пропорційним, оскільки він зберігає право власності на майно, а самі санкції мають механізм перегляду. – **** Суд у цьому рішенні детально розмежував обсяг судового контролю, спираючись на нову правову позицію Великої Палати Верховного Суду (справа № 990/224/23), відступаючи від попередніх підходів щодо обмеженого перегляду дискреційних рішень РНБО, та встановив обов’язок суду перевіряти наявність достатньої фактичної основи для застосування санкцій. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд повністю відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, визнавши Указ Президента правомірним. Справа №240/22191/25 від 14/07/2026 Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір: 1. Предметом спору є правомірність відмови Пенсійного фонду у виплаті підвищення до пенсії непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі двох прожиткових мінімумів, з огляду на обмеження, встановлені законом про Державний бюджет на 2025 рік. 2. Суд виходив із того, що держава не має права скасовувати або обмежувати гарантовані законом соціальні виплати через положення закону про Державний бюджет, оскільки такі зміни мають вноситися виключно профільними законами. Верховний Суд підкреслив, що право на доплату, передбачене статтею 39 Закону № 796-XII, було відновлено рішенням Конституційного Суду України, і воно залишається чинним. Також суд зазначив, що після прийняття Закону № 1774-VIII розрахунковою величиною для таких виплат є прожитковий мінімум для працездатних осіб, а не мінімальна заробітна плата. Суди попередніх інстанцій помилково застосували норми бюджетного законодавства, які звужують обсяг прав громадян, що суперечить принципам соціального захисту. Таким чином, позивач має законне право на отримання доплати у розмірі двох прожиткових мінімумів, встановлених на 1 січня відповідного року. 3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу позивача, скасував рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив нове рішення, яким зобов’язав Пенсійний фонд здійснити відповідний перерахунок та виплату підвищення до пенсії. Справа №851/1/26 від 14/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Предметом спору є правомірність передачі Другим апеляційним адміністративним судом заяви про встановлення судового контролю за виконанням його власної постанови до окружного адміністративного суду через помилкову реєстрацію цієї заяви як окремого позову. 2. **Аргументи суду:** – Верховний Суд наголосив, що процесуальний закон чітко розмежовує поняття «адміністративний позов» та «заява в порядку судового контролю за виконанням рішення». – Суд встановив, що Другий апеляційний адміністративний суд припустився технічної та процесуальної помилки, зареєструвавши заяву позивачки як новий позов (присвоївши йому окремий номер справи), замість того, щоб розглядати її в межах вже існуючої справи № 639/3600/17. – Оскільки заява стосувалася контролю за виконанням постанови саме апеляційного суду, її розгляд мав відбуватися в межах відповідного провадження, а не шляхом відкриття нового позовного провадження. – Верховний Суд зазначив, що помилкова кваліфікація заяви як позову призвела до неправильного застосування правил підсудності, через що апеляційний суд безпідставно намагався передати справу до окружного суду. – Застосування норм КАС України щодо відкриття провадження за позовом до заяви про судовий контроль є неприпустимим, оскільки це викривляє саму суть механізму виконання судових рішень. – У підсумку, Верховний Суд вказав, що Другий апеляційний адміністративний суд зобов’язаний самостійно розглянути заяву в межах існуючої справи, оскільки саме він ухвалив рішення, виконання якого потребує контролю. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував ухвалу Другого апеляційного адміністративного суду про передачу справи до окружного суду та направив матеріали до Другого апеляційного адміністративного суду для продовження розгляду заяви в межах справи № 639/3600/17. Справа №580/1285/25 від 14/07/2026 Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір: 1. Предметом спору є правомірність відмови Пенсійного фонду у перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2024 року (3028 грн). 2. Верховний Суд, керуючись принципом незалежності суддів, зазначив, що суддівська винагорода регулюється виключно спеціальним законом — «Про судоустрій і статус суддів», а не законом про Державний бюджет. Суд наголосив, що штучне запровадження в бюджетному законі окремого «прожиткового мінімуму для суддів» (2102 грн) замість загального (3028 грн) є неправомірним звуженням гарантій незалежності суддів. Верховний Суд підкреслив, що закон про бюджет не має вищої юридичної сили над спеціальними законами та не може змінювати їхні норми. Також було вказано, що посилання апеляційного суду на практику Великої Палати у справі №240/9028/24 є помилковим, оскільки ті правовідносини стосувалися інших питань (виплат при звільненні). У підсумку, Верховний Суд підтвердив, що позивач має законне право на перерахунок виплат на основі реального прожиткового мінімуму, встановленого на 1 січня 2024 року. ****: Верховний Суд у цій справі спирався на правову позицію, сформовану судовою палатою у постанові від 17.02.2026 у справі № 200/2309/25, яка закріплює пріоритет спеціального законодавства над бюджетними обмеженнями у питанні визначення розміру суддівської винагороди. 3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції про зобов’язання Пенсійного фонду здійснити перерахунок довічного грошового утримання судді. Справа №320/7524/25 від 14/07/2026 Ось аналіз цього судового рішення: 1. Предметом спору є правомірність довідки НАЗК про результати повної перевірки декларації, у якій зафіксовано недостовірні відомості та встановлено ознаки кримінального правопорушення. 2. **** Верховний Суд у цій справі відступив від своєї попередньої позиції, згідно з якою довідки НАЗК не підлягали окремому судовому оскарженню в адміністративному порядку, якщо за результатами перевірки було відкрито кримінальне провадження. Суд наголосив, що така довідка є індивідуальним актом, оскільки вона безпосередньо впливає на права та обов’язки суб’єкта декларування, зокрема, створює репутаційні наслідки та зобов’язує подати виправлену декларацію. Суд підкреслив, що адміністративні суди зобов’язані здійснювати контроль за законністю таких актів, незалежно від наявності паралельних кримінальних проваджень. Оскільки апеляційний суд помилково відмовив у розгляді позову по суті, пославшись на неможливість оскарження довідки, Верховний Суд визнав такий підхід неправильним. Тепер суди мають перевіряти довідки НАЗК на відповідність критеріям законності, обґрунтованості та пропорційності. 3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для розгляду по суті. Справа №560/9006/24 від 14/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. **Предмет спору:** Оскарження платником податків (ПрАТ «Теофіпольський цукровий завод») податкових повідомлень-рішень, якими контролюючий орган донарахував податкові зобов’язання та зменшив від’ємне значення об’єктів оподаткування через нібито нереальність господарських операцій з контрагентами та безпідставне списання цукру як «харчових відходів». 2. **Аргументи суду:** – Верховний Суд наголосив, що суди попередніх інстанцій формально підійшли до оцінки доказів, обмежившись лише перевіркою наявності первинних документів, без дослідження їх змісту та реальності руху активів. – Суд вказав на необхідність перевірки доводів податкової щодо «обривів ланцюгів постачання» та відсутності у контрагентів позивача матеріально-технічної бази та персоналу для здійснення задекларованих операцій. – Окрему увагу суд звернув на те, що експертні висновки щодо якості цукру стосувалися лише окремих зразків, а не всієї партії продукції, що ставить під сумнів правомірність переведення значних обсягів цукру в категорію «харчових відходів». – Суд підкреслив, що акти про реєстрацію браку продукції містять суттєві недоліки (відсутність підписів відповідальних осіб, невідповідність дат, відсутність даних про партії), які не були належним чином оцінені судами нижчих інстанцій. – Щодо договорів позики, Верховний Суд зазначив, що суди не перевірили документальне підтвердження цільового використання отриманих коштів (рефінансування та закупівля газу), що є критичним для визначення економічної доцільності витрат. – Верховний Суд нагадав, що принцип офіційного з’ясування обставин зобов’язує суд не бути пасивним спостерігачем, а активно досліджувати докази та витребовувати додаткові документи для встановлення істини. – В результаті, через неповноту встановлення обставин справи та відсутність належної оцінки ключових доводів податкового органу, рішення судів попередніх інстанцій визнано передчасними. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу податкового органу, скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій у частині задоволених позовних вимог і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Справа №640/12351/20 від 14/07/2026 Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: **1. Предмет спору** Предметом спору є правомірність звільнення прокурора з посади через неуспішне проходження атестації, зумовлене його неявкою на іспит після того, як він офіційно відкликав свою заяву про намір проходити таку атестацію. **2. Аргументи суду** Суд виходив із того, що подання прокурором заяви про проходження атестації є актом волевиявлення, а отже, прокурор має право відкликати таку заяву до моменту початку процедури атестації. Оскільки позивач завчасно повідомив про відкликання заяви, у кадрової комісії були відсутні правові підстави для кваліфікації його неявки як «неуспішного проходження атестації». Суд наголосив, що рішення комісії було формальним і не ґрунтувалося на індивідуальній оцінці професійної компетентності чи доброчесності прокурора. Крім того, Верховний Суд підтвердив сталість своєї позиції, відмовившись відступати від попередніх висновків у аналогічних справах, оскільки скаржники не навели вагомих підстав для зміни практики. Важливим доповненням стало врахування правових позицій Конституційного Суду України щодо неконституційності окремих положень законодавства про реформу прокуратури. Суд підкреслив, що звільнення на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону «Про прокуратуру» без реальної ліквідації чи реорганізації органу є дискреційним свавіллям, що порушує гарантії незалежності прокурора. **3. Рішення суду** Верховний Суд частково задовольнив касаційні скарги прокуратури, змінивши мотивувальну частину рішень судів попередніх інстанцій шляхом доповнення їх правовими висновками щодо неконституційності підстав звільнення, проте в основній частині залишив рішення про поновлення прокурора на посаді та стягнення середнього заробітку без змін. Справа №420/28975/25 від 14/07/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вас: 1. Предметом спору є правомірність відмови Пенсійного фонду у зарахуванні періоду роботи на посаді стажиста народного судді до спеціального стажу, що впливає на розмір щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці. 2. **** Верховний Суд у цій справі відступив від власної попередньої практики щодо застосування норм права при обчисленні суддівського стажу, змінивши підхід до визначення «стажу в галузі права». Суд зазначив, що для суддів, які були обрані на посаду до прийняття Конституції 1996 року, але продовжували працювати після її набрання чинності, ключовим моментом для обчислення стажу є проходження процедури обрання Верховною Радою України безстроково. Суд встановив, що до стажу має зараховуватися стаж роботи в галузі права, вимога щодо якого була передбачена законом саме на момент набуття суддею конституційного статусу професійного судді. У даному випадку суд застосував редакцію Закону «Про статус суддів» від 2001 року, яка вимагала 3 роки стажу в галузі права. Відтак, період роботи стажистом було зараховано до стажу не повністю, а лише в межах трьох років, що відповідало тогочасним кваліфікаційним вимогам. Такий підхід дозволив суду збалансувати інтереси позивача та вимоги законодавства, уникнувши автоматичного зарахування всього періоду стажування. 3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив нове, яким частково задовольнив позов, зобов’язавши Пенсійний фонд зарахувати 3 роки стажування до спеціального стажу та перерахувати розмір довічного грошового утримання судді до 84% суддівської винагороди. Справа №520/1628/25 від 14/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий виклад справи: 1. Предметом спору є правомірність нарахування податковим органом грошових зобов’язань з податку на прибуток, ПДВ, штрафних санкцій та ЄСВ за результатами документальної перевірки ТОВ «МАКСНЕТ». 2. Суд дійшов висновку про безпідставність донарахувань, керуючись такими аргументами: * Щодо векселів: оскільки строк їх погашення не настав і вони не були пред’явлені до оплати, заборгованість не є безнадійною, тому підстави для включення її до доходу відсутні. * Щодо витрат на послуги ФОП: податковий орган не надав доказів нереальності господарських операцій або відсутності ділової мети, а надані позивачем первинні документи підтверджують факт надання послуг. * Щодо реорганізації (виділу): передача активів у процесі виділу нової юридичної особи не є операцією з постачання товарів у розумінні Податкового кодексу, тому об’єкт оподаткування ПДВ не виникає. * Суд послався на сталу практику Верховного Суду, згідно з якою операції з передачі майна при реорганізації не вважаються постачанням ТМЦ. * Щодо ЄСВ: податковий орган не довів порушень у нарахуванні внеску, а Держпраці не виявила підстав для накладення штрафів за цивільно-правовими договорами. * Суд підкреслив, що доводи податкової зводяться до незгоди з оцінкою доказів, що не є підставою для скасування рішення апеляції. 3. Верховний Суд залишив постанову суду апеляційної інстанції без змін, а касаційну скаргу податкового органу — без задоволення. Справа №380/549/21 від 14/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. Предметом спору є правомірність ведення керівництвом патрульної поліції журналу обліку індивідуально-виховних робіт із персональними даними підлеглого поліцейського та вимога про їх видалення. 2. Суд виходив із того, що ведення такого журналу є законним способом реалізації повноважень командира щодо контролю за службовою дисципліною, що прямо передбачено Дисциплінарним статутом Національної поліції. Суд наголосив, що Інструкція № 414 дозволяє заводити додаткові журнали обліку, якщо це необхідно для організації діловодства та контролю за діяльністю підрозділу. Ключовим аргументом стало те, що позивач при прийнятті на службу вже надав письмову згоду на обробку своїх персональних даних, тому додаткова згода на кожну окрему форму обліку не вимагається. Суд також зазначив, що обсяг даних у журналі (ПІБ, посада, освіта тощо) не є надмірним і відповідає меті контролю за виконанням поліцейським його службових обов’язків. Втручання в особисте життя у даному випадку не є свавільним, оскільки воно здійснюється на підставі закону, переслідує легітимну мету та є пропорційним. Відтак, дії керівництва не порушують права позивача, оскільки вони вчинені в межах повноважень та з дотриманням вимог законодавства про захист персональних даних. 3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін, підтвердивши правомірність дій Управління патрульної поліції. Справа №620/13206/25 від 14/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Оскарження відмови Комісії оперативного командування у наданні особі статусу учасника бойових дій (УБД) через відсутність обов’язкового пакету документів. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд підтвердив, що ключовою підставою для надання статусу УБД є наявність довідки про безпосередню участь у заходах із забезпечення оборони України (за формою згідно з додатком 6 до Порядку № 413). Суд наголосив, що Комісія діє виключно в межах повноважень, і відсутність такого документа є імперативною підставою для відмови у розгляді заяви по суті. Аргументи позивача про те, що Комісія мала самостійно витребувати докази, були відхилені, оскільки обов’язок подання повного пакету документів покладено саме на заявника. Також суд зазначив, що наявність інших відзнак (як-от «Сталевий хрест») не замінює собою офіційну довідку, передбачену законом. Крім того, Верховний Суд розмежував цю справу з іншими прецедентами, вказавши, що в них або була наявна довідка, або предметом спору була бездіяльність щодо її видачі, а не відмова у наданні статусу УБД. Таким чином, суди попередніх інстанцій правомірно констатували відсутність правових підстав для задоволення позову. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін. Справа №521/11013/20 від 14/07/2026 Вітаю. Як фахівець із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий та професійний аналіз для вашої роботи: 1. **Предмет спору:** Оскарження дій державного реєстратора щодо зміни площі об’єкта нерухомості та вимога до власника привести самочинно реконструйований об’єкт у відповідність до початкових параметрів. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що спори за участю органів архітектурно-будівельного контролю, які реалізують свої владні управлінські функції, мають публічно-правовий характер і підлягають розгляду саме в адміністративних судах. Суд підкреслив, що для звернення з позовом про знесення або перебудову самочинного будівництва орган контролю зобов’язаний дотриматися чіткої процедури: виявити порушення, видати обов’язковий припис про його усунення та зафіксувати факт невиконання цього припису особою. Оскільки у цій справі такий припис не видавався, позивач не мав законних підстав для звернення до суду з вимогою про примусову перебудову об’єкта. Водночас Верховний Суд визнав помилковим закриття провадження в частині скасування рішення реєстратора, оскільки ця вимога є похідною від основної і має розглядатися в межах одного адміністративного провадження. Суд зазначив, що штучне роз’єднання цих вимог створює надмірний процесуальний формалізм та обмежує право на судовий захист. Таким чином, процедурні порушення з боку контролюючого органу стали ключовим фактором для відмови у задоволенні позовних вимог по суті. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасував постанову апеляційного суду в частині закриття провадження щодо реєстратора та направив справу в цій частині на новий розгляд до апеляції, залишивши в іншому решту рішень без змін. Справа №400/7479/24 від 14/07/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору: 1. **Предмет спору:** Визнання протиправними дій Миколаївського апеляційного суду щодо відмови у видачі довідок про суддівську винагороду для перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з урахуванням загального прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а не спеціально встановленого законом про держбюджет «суддівського» показника. 2. **Аргументи суду:** * **:** Суд відступив від попередньої позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 17 листопада 2025 року (справа № 520/32171/24), та сформував новий висновок: у разі зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня відповідного року, у суддів у відставці виникає право на перерахунок довічного грошового утримання. * Суд наголосив, що Закон України «Про судоустрій і статус суддів» є спеціальним актом, який не передбачає можливості застосування інших розрахункових величин, ніж прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня календарного року. * Верховний Суд підкреслив, що закон про Державний бюджет не може змінювати порядок розрахунку суддівської винагороди, оскільки Конституція України не надає йому вищої юридичної сили над спеціальними законами. * Запровадження в законах про держбюджет окремого «прожиткового мінімуму для суддів» (2102 грн) визнано протиправним втручанням у гарантії незалежності суддів, що порушує статтю 130 Конституції України. * Суд відкинув посилання апеляційної інстанції на практику Великої Палати (справа № 240/9028/24), зазначивши, що та справа стосувалася виплат при звільненні, а не перерахунку довічного утримання, тому правові висновки там не є релевантними до поточного спору. * Встановлено, що відмова суду у видачі довідок з правильними показниками прожиткового мінімуму була необґрунтованою та такою, що порушує права позивачки. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції, яким позовні вимоги ОСОБА_1 було задоволено в повному обсязі. Справа №320/35261/24 від 14/07/2026 Ось професійний аналіз судового рішення, підготовлений для вас: 1. Предметом спору є правомірність прийняття судом апеляційної інстанції заяви позивача про відмову від позову та закриття провадження у справі без належного повідомлення відповідача та надання йому можливості висловити свою позицію. 2. Верховний Суд наголосив, що право позивача на відмову від позову не є абсолютним і обмежене обов’язком суду перевірити, чи не порушує така відмова права та інтереси інших осіб. Суд встановив, що апеляційний суд розглянув заяву про відмову від позову в день її подання, фактично позбавивши відповідача права на ознайомлення з нею та надання заперечень. Верховний Суд підкреслив, що принцип рівності сторін вимагає від суду забезпечення можливості всім учасникам процесу висловити свою думку щодо процесуальних дій, які можуть вплинути на їхні права. Також було зазначено, що суд апеляційної інстанції не з’ясував мотиви відмови від позову, що є важливим для оцінки законності такої дії та правильного розподілу судових витрат. Враховуючи ці процесуальні порушення, Верховний Суд дійшов висновку, що ухвала про закриття провадження була постановлена передчасно. 3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. Справа №810/3170/18 від 14/07/2026 Вітаю. Як юрист з 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий та професійний аналіз для вашої публікації: 1. **Предмет спору:** Оскарження платником податків податкових повідомлень-рішень, якими йому було донараховано значні суми податку на прибуток та застосовано штрафні санкції через нібито ненадання документів для перевірки та безпідставне відображення доходів і витрат. 2. **Аргументи суду:** * Суд встановив, що податковий орган безпідставно стверджував про ненадання документів, оскільки матеріали справи містять акти приймання-передачі, що підтверджують передачу повного обсягу первинної документації під час перевірки. * Щодо донарахування доходу за нібито «безоплатно отриманий газ», суд вказав на преюдиційне значення рішень господарських судів, якими було скасовано рішення про донарахування не облікованих обсягів газу контрагенту позивача. * Суд детально проаналізував регістри бухгалтерського обліку та первинні документи (накладні, акти, банківські виписки), підтвердивши, що позивач правомірно відобразив витрати у своєму податковому обліку. * Щодо доводів податківців про невиклик свідка, суд зазначив, що відповідач не заявляв відповідних клопотань у суді першої інстанції, що позбавляє його права посилатися на це в касації. * Верховний Суд підкреслив, що обов’язок доказування правомірності податкових повідомлень-рішень лежить на контролюючому органі, який у даному випадку не надав належних доказів на підтвердження своїх висновків. * Суд також зазначив, що доводи касаційної скарги фактично зводяться до вимоги переоцінити докази, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без задоволення касаційну скаргу податкового органу, а рішення судів попередніх інстанцій про скасування податкових повідомлень-рішень — без змін. Справа №128/2352/25 від 14/07/2026 Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане судове рішення. Ось суть справи: 1. Предметом спору є правомірність дій поліцейського щодо адміністративного затримання особи та складання відповідного протоколу, які позивач намагається оскаржити в порядку адміністративного судочинства. 2. Суди першої та апеляційної інстанцій помилково відмовили у відкритті провадження, аргументуючи це тим, що протокол про затримання не є рішенням суб’єкта владних повноважень, а спори щодо таких документів не підлягають розгляду в адміністративних судах. Натомість Верховний Суд наголосив, що адміністративне затримання є формою реалізації владних управлінських функцій поліцією, а отже, такі дії за своєю природою є публічно-правовими. Суд підкреслив, що право на судовий захист від дій чи бездіяльності посадових осіб поліції гарантоване Конституцією, незалежно від того, чи було в подальшому винесено постанову про притягнення до відповідальності. Факт наявності або відсутності протоколу не обмежує право особи на оскарження дій поліцейського, вчинених під час виконання ним службових обов’язків. Таким чином, Верховний Суд констатував, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми процесуального права, безпідставно обмеживши доступ до правосуддя. 3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу до суду першої інстанції для продовження розгляду по суті. Справа №420/3389/25 від 14/07/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Оскарження платником податків наказу податкового органу про проведення фактичної перевірки через нібито неналежне обґрунтування підстав для її призначення. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що підпункт 80.2.5 статті 80 Податкового кодексу України містить дві самостійні підстави для перевірки: отримання інформації про порушення або здійснення контролюючих функцій у сфері підакцизних товарів. Суд підкреслив, що наказ про перевірку не обов’язково має дослівно копіювати норму закону, проте він повинен містити мінімально достатню інформацію для ідентифікації підстави. У цій справі наказ містив посилання на конкретний лист ДПС та вказував мету контролю, що, на думку Суду, є достатнім для розуміння платником причин візиту інспекторів. Суд зазначив, що формальні недоліки в оформленні наказу не можуть бути підставою для його скасування, якщо вони не перешкоджають реалізації прав платника. Таким чином, Верховний Суд застосував правову позицію, сформовану судовою палатою, яка вимагає від податківців лише чіткого відображення фактичних обставин, що зумовили перевірку. Суди попередніх інстанцій помилково вважали, що наказ був недостатньо обґрунтованим, тому їхні рішення підлягали скасуванню. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу податкового органу, скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій у частині задоволення позову та ухвалив нове рішення про відмову в позові. Справа №380/7355/25 від 14/07/2026 Предметом цього спору є правомірність дій Пенсійного фонду щодо обрання періоду для розрахунку середньомісячних додаткових видів грошового забезпечення при призначенні пенсії у разі втрати годувальника. Суд при винесенні рішення керувався такими аргументами: 1. Ключовим нормативним актом у цій справі є Порядок № 393, який чітко визначає, що для обчислення пенсії додаткові види грошового забезпечення мають розраховуватися за 24 останні календарні місяці служби підряд безпосередньо перед звільненням. 2. Суд встановив, що оскільки годувальника було офіційно звільнено зі служби наказом від 26.11.2024 (із датою звільнення 23.10.2024), саме цей період звільнення є визначальним для застосування норми закону. 3. Верховний Суд наголосив, що Пенсійний фонд не має права довільно обирати період для розрахунку, спираючись на довідки, які не відповідають вимогам закону щодо часового проміжку (24 місяці перед звільненням). 4. Аргумент відповідача про те, що довідка за період 2020–2022 років є «уточнюючою», суд відхилив, оскільки фактично вона стосується іншого часового періоду, ніж того, що вимагається нормами права. 5. Суд підкреслив, що відомчі довідки не можуть змінювати імперативні вимоги законодавства щодо механізму обчислення пенсійних виплат. 6. Внаслідок неправильного застосування норм матеріального права судами попередніх інстанцій, їхні рішення були визнані помилковими та скасовані. Верховний Суд задовольнив позов, визнав дії Пенсійного фонду протиправними та зобов’язав здійснити перерахунок пенсії з урахуванням грошового забезпечення за 24 місяці, що передували звільненню годувальника (жовтень 2022 – вересень 2024 року). Справа №2а-7843/10/1370 від 14/07/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до вашого запиту: 1. Предметом спору є правомірність відмови суду апеляційної інстанції у роз’ясненні раніше ухваленого рішення щодо зобов’язання органу охорони культурної спадщини визначити межі територій пам’яток та затвердити їхні зони охорони. 2. Верховний Суд підтримав позицію апеляційного суду, зазначивши, що процедура роз’яснення судового рішення за статтею 254 КАС України не може бути використана для зміни способу виконання рішення або вирішення питань, що виникають на стадії виконання. Суд наголосив, що заявник фактично намагався оскаржити зміст рішення 2014 року та його реалістичність, посилаючись на зміну законодавства та складність виконання, що виходить за межі процесуального інституту роз’яснення. Верховний Суд констатував, що резолютивна частина постанови 2014 року є чіткою, а мотивувальна частина містить достатнє нормативне обґрунтування повноважень органу. Будь-які доводи про неможливість виконання рішення через відсутність механізмів чи зміну обставин не є підставою для роз’яснення судового акта. Отже, суд апеляційної інстанції правомірно відмовив у задоволенні заяви, оскільки вона за своєю суттю була спрямована на перегляд рішення, що вже набрало законної сили. 3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду апеляційної інстанції про відмову у роз’ясненні судового рішення — без змін. Справа №640/18933/20 від 14/07/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вашого інтерв’ю: **1. Предмет спору** Предметом спору є законність звільнення прокурора з посади через неуспішне проходження атестації, зокрема оскарження рішення кадрової комісії та наказу про звільнення. **2. Аргументи суду** Суд наголосив, що рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації має бути належним чином обґрунтованим, оскільки воно безпосередньо впливає на право особи на працю та перебування на публічній службі. Верховний Суд зазначив, що комісія не надала переконливих доказів некомпетентності позивача, а посилання на неналежне розслідування кримінального провадження було безпідставним, оскільки відповідальність за це раніше вже була покладена на іншого слідчого. Також суд вказав, що сама лише участь прокурора у процесуальних діях, які згодом були скасовані, не є автоматичним доказом порушення професійної етики чи доброчесності. Важливим фактором стало те, що комісія не врахувала результати попередніх етапів атестації та успішне виконання практичного завдання. Крім того, суд врахував неконституційність пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», на підставі якого було звільнено позивача, що підтверджує відсутність законних підстав для такого звільнення. Таким чином, суд дійшов висновку, що рішення комісії було суб’єктивним та не містило належної мотивації, що є неприпустимим у правовій державі. **3. Рішення суду** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора, змінивши мотивувальну частину рішень судів попередніх інстанцій, але залишивши в силі їхні висновки про незаконність звільнення та необхідність поновлення позивача на посаді. Справа №600/2317/25-а від 14/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Оскарження відмови судів першої та апеляційної інстанцій у відкритті провадження за позовом прокурора до Квартирно-експлуатаційного відділу щодо приведення захисної споруди до належного стану та її обліку. 2. **Аргументи суду:** – Верховний Суд наголосив, що для відмови у відкритті провадження через наявність попереднього рішення (тотожність спору) необхідна повна збіжність сторін, предмету та підстав позову. – Суд встановив, що у попередній справі прокурор діяв в інтересах іншого органу (ДСНС), тоді як у цій справі він виступає як самостійний позивач через відсутність органу, уповноваженого здійснювати захист інтересів держави. – Колегія суддів підкреслила, що підстави звернення до суду в цих справах є різними: у першому випадку прокурор стверджував про «неналежне здійснення захисту» уповноваженим органом, а в другому — про «відсутність такого органу взагалі». – Суди попередніх інстанцій помилково ототожнили ці правові позиції, не врахувавши різницю в суб’єктному складі та правовому обґрунтуванні позовних вимог. – Верховний Суд роз’яснив, що процесуальний статус прокурора як представника інтересів держави або як самостійного позивача суттєво змінює природу спору. – Відтак, висновок про тотожність справ був передчасним, що призвело до порушення права на доступ до правосуддя. – На підставі цього касаційна інстанція визнала оскаржувані ухвали незаконними та такими, що перешкоджають подальшому розгляду справи. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу до суду першої інстанції для продовження розгляду по суті. Справа №240/28702/25 від 14/07/2026 Ось детальний аналіз судового рішення: 1. Предметом спору є правомірність повернення судами першої та апеляційної інстанцій позовної заяви прокурора, поданої в інтересах держави, через нібито недоведеність підстав для представництва прокуратурою інтересів уповноважених органів (Департаменту екології та Держекоінспекції). 2. Верховний Суд наголосив, що прокурор має право на представництво інтересів держави, якщо уповноважений орган не здійснює захист або робить це неналежним чином. Суд підкреслив, що бездіяльність органу полягає в усвідомленому нездійсненні захисту після того, як орган дізнався про порушення. У цій справі прокурор виконав вимоги закону: він звернувся до компетентних органів, повідомив їх про порушення та отримав відповіді, в яких органи прямо підтвердили свою обізнаність про проблему та відсутність наміру звертатися до суду самостійно. Суд зазначив, що вимога нижчих інстанцій до прокурора надавати докази на кшталт вироків щодо службової недбалості є надмірною та не відповідає процесуальному закону. Оскільки органи, уповноважені на охорону довкілля, усунулися від виконання своїх обов’язків, прокурор правомірно реалізував свою субсидіарну функцію захисту інтересів держави. Таким чином, суди попередніх інстанцій помилково застосували норми права, що призвело до безпідставного обмеження доступу до правосуддя. 3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу прокурора, скасував ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, направивши справу до суду п […]

Липень 2026
Пн	Вт	Ср	Чт	Пт	Сб	Нд
		1	2	3	4	5
6	7	8	9	10	11	12
13	14	15	16	17	18	19
20	21	22	23	24	25	26
27	28	29	30	31