Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, я проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Позивач оскаржував Указ Президента України, яким було введено в дію рішення РНБО про застосування до нього персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій).
2. **Аргументи суду:**
– Суд наголосив, що санкції не є видом юридичної відповідальності, а є превентивним інструментом держави для захисту національної безпеки, тому для їх застосування не обов’язково доводити вину особи у вчиненні конкретного правопорушення.
– Ключовим критерієм для застосування санкцій є наявність реальних або потенційних загроз національним інтересам, а не перелік суб’єктів, визначений у законі, тому громадяни України можуть бути підсанкційними особами.
– Щодо технічних помилок у персональних даних позивача, суд зазначив, що їх виправлення не є «внесенням змін до санкцій» у розумінні закону, а є усуненням описок, що не впливає на законність самого Указу.
– Суд підкреслив, що хоча в тексті Указу відсутня індивідуалізація підстав для санкцій, цей недолік був компенсований під час судового розгляду, де позивач отримав доступ до матеріалів справи та можливість оскаржити фактичне підґрунтя обмежень.
– Суд визнав, що в умовах збройної агресії проти України застосування санкцій є легітимним засобом самооборони держави, а втручання у права позивача є пропорційним, оскільки він зберігає право власності на майно, а самі санкції мають механізм перегляду.
– **** Суд у цьому рішенні детально розмежував обсяг судового контролю, спираючись на нову правову позицію Великої Палати Верховного Суду (справа № 990/224/23), відступаючи від попередніх підходів щодо обмеженого перегляду дискреційних рішень РНБО, та встановив обов’язок суду перевіряти наявність достатньої фактичної основи для застосування санкцій.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд повністю відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, визнавши Указ Президента правомірним.
