Огляд рішень ЄСПЛ за 08/08/2026Сьогодні не було опубліковано нових рішень

Review of ECHR decisions for 08/08/2026No new decisions were published today

Review of Ukrainian Supreme Court's decisions for 08/08/2026Case No. 207/5073/21 dated 07/29/2026 Greetings. As a specialist with 15 years of experience, I […]

Огляд судової практики Верховного Суду за 08/08/2026Справа №207/5073/21 від 29/07/2026 Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий виклад справи: 1. Предметом спору є визнання права іпотекодержателя та звернення стягнення на предмет іпотеки (житловий будинок та земельну ділянку) для погашення заборгованості за кредитним договором. 2. Верховний Суд прийшов до висновку, що апеляційний суд припустився процесуальних помилок під час розподілу судових витрат. По-перше, суд апеляційної інстанції не навів жодних мотивів щодо того, чому саме такий розмір судового збору підлягає стягненню з банку. По-друге, апеляційний суд проігнорував вимогу закону про пропорційний розподіл витрат у разі часткового задоволення позовних вимог. Також було порушено принцип майнового характеру вимог: оскільки позов про звернення стягнення на іпотечне майно має вартісну оцінку, розподіл витрат має базуватися на розмірі задоволених грошових вимог. Суд наголосив, що рішення має бути законним та обґрунтованим, а нехтування процесуальними нормами щодо розподілу витрат є підставою для скасування рішення в цій частині. Оскільки апеляційний суд не здійснив належного розрахунку, Верховний Суд не може самостійно виправити цю помилку без дослідження матеріалів справи. 3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасував постанову апеляційного суду в частині розподілу судових витрат та направив справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Справа №494/1205/23 від 22/07/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: 1. Предметом спору є законність звільнення працівниці у зв’язку із закінченням строку дії трудового договору та її вимоги про поновлення на роботі й стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. 2. Суд при винесенні рішення керувався такими аргументами: * Трудове законодавство (ст. 23 КЗпП України) дозволяє укладення строкових трудових договорів за взаємною згодою сторін, що було підтверджено відповідними заявами позивачки. * Звільнення за пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України (закінчення строку договору) не є звільненням з ініціативи роботодавця, тому не потребує дотримання процедур, передбачених для скорочення чи інших подібних підстав. * Суд встановив, що позивачка була ознайомлена з умовами строкового договору при прийнятті на роботу та згодом власноруч подала заяву про його продовження, що спростовує її доводи про безстроковий характер відносин. * Затримка остаточного розрахунку при звільненні не свідчить про автоматичне продовження трудових відносин на невизначений строк. * Суд наголосив, що в межах касаційного провадження він не має повноважень переоцінювати докази, а суди попередніх інстанцій повно та всебічно дослідили обставини справи. * Посилання позивачки на відсутність оригіналу заяви про продовження договору суд відхилив, оскільки під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій вона не ставила під сумнів достовірність цього доказу та не вимагала його оригінал. 3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін, підтвердивши правомірність звільнення працівниці. Справа №756/18224/21 від 29/07/2026 Предметом цього спору є вирішення питання про розподіл судових витрат (судового збору та витрат на професійну правничу допомогу) після остаточного завершення розгляду справи у Верховному Суді. Суд при винесенні рішення керувався тим, що згідно з нормами ЦПК України сторона, на користь якої ухвалено рішення, має право на відшкодування понесених судових витрат. Верховний Суд встановив, що оскільки касаційну скаргу відповідача було задоволено, він має право на компенсацію судового збору, сплаченого за подання цієї скарги. Щодо витрат на правничу допомогу, суд врахував, що частина витрат за першу інстанцію вже була стягнута раніше чинним додатковим рішенням, яке не оскаржувалося. При оцінці решти заявлених витрат на апеляційну та касаційну інстанції суд застосував критерій співмірності та розумності. Судді погодилися з доводами позивача про те, що загальна сума гонорару є завищеною з огляду на складність справи та обсяг виконаної адвокатом роботи. У результаті суд самостійно визначив справедливий розмір компенсації, зменшивши суму до 20 000 гривень за роботу адвоката в апеляції та касації. Суд частково задовольнив заяву, стягнувши з позивача на користь відповідача 19 492 грн судового збору та 20 000 грн витрат на правничу допомогу. Справа №554/532/24 від 03/08/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Спір стосувався правомірності донарахування оператором газорозподільної системи вартості необлікованого природного газу споживачу через нібито виявлений «несанкціонований газопровід» (отвір у трубі) та вимоги споживача про скасування цих нарахувань і відшкодування моральної шкоди. 2. **Аргументи суду:** – Суд встановив, що оператор ГРМ не надав належних доказів факту самовільного під’єднання споживача до мережі, оскільки виявлений отвір у підземній частині труби не свідчить про наявність фізичного відводу чи врізки, через які міг здійснюватися необлікований відбір газу. – Верховний Суд наголосив, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а тягар доведення факту правопорушення лежить на операторі ГРМ. – Апеляційний суд, з яким погодився Верховний Суд, правильно оцінив докази, вказавши, що наявність лише пошкодження (отвору) без доказів приєднання додаткового обладнання не є достатньою підставою для кваліфікації дій споживача як крадіжки газу. – Суд також підкреслив, що процедурні порушення при складанні акта та відсутність доказів врізки унеможливлюють застосування санкцій у вигляді донарахування обсягів газу. – Щодо моральної шкоди, суд визнав факт порушення прав споживача через безпідставне нарахування значної суми боргу, що стало підставою для часткового задоволення вимог про компенсацію. – Верховний Суд підтвердив, що висновки апеляційної інстанції відповідають нормам матеріального права та практиці Верховного Суду щодо стандартів доказування у подібних спорах. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу АТ «Полтавагаз» без задоволення, а постанову апеляційного суду, якою скасовано донарахування та частково задоволено позов споживача, — без змін. Справа №450/1492/25 від 29/07/2026 Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Касаційне оскарження вироку апеляційного суду, яким було скасовано звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням (ст. 75 КК) за вчинення смертельної ДТП та призначено реальне позбавлення волі. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд підтвердив, що апеляційна інстанція діяла в межах своїх повноважень, оскільки мала право переглянути питання призначення покарання за наявності відповідної скарги прокурора. Суд наголосив, що при призначенні покарання за ч. 3 ст. 286 КК (смерть кількох осіб) пріоритетними є не лише дані про особу винного, а й тяжкість наслідків та мета загального запобігання злочинам. Хоча засуджений мав низку пом’якшуючих обставин (щире каяття, відсутність судимостей, відшкодування шкоди), вони не є безумовною підставою для застосування ст. 75 КК у справах про тяжкі злочини з летальними наслідками. Суд також зазначив, що думка потерпілих щодо міри покарання є важливою, але не визначальною для суду при ухваленні вироку. Зрештою, призначення мінімального строку, передбаченого санкцією статті (5 років), визнано справедливим та таким, що відповідає принципу індивідуалізації покарання. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив вирок апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу захисника — без задоволення. Справа №755/12574/24 від 29/07/2026 Вітаю. Як фахівець із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. Предметом спору є усунення перешкод у спілкуванні батька з малолітнім сином та встановлення графіка побачень через конфлікт між колишнім подружжям. 2. Верховний Суд підтримав позицію судів нижчих інстанцій, виходячи з того, що батьки мають рівні права на виховання дитини, а розірвання шлюбу чи окреме проживання не звільняє від цих обов’язків. Суд наголосив, що обмеження спілкування батька з дитиною виключно присутністю матері можливе лише за наявності беззаперечних доказів негативного впливу батька на розвиток дитини, чого в цій справі надано не було. Суди обґрунтовано відхилили висновок органу опіки, оскільки він був недостатньо вмотивованим та не відповідав інтересам дитини. Також було підкреслено, що наявний договір між батьками не містив заборони на спілкування без присутності матері, а конфліктні стосунки дорослих не повинні ставати інструментом для обмеження прав дитини на контакт з обома батьками. Верховний Суд також зазначив, що встановлений графік побачень, який передбачає поступовий перехід до спілкування без присутності матері, є розумним балансом для налагодження емоційного контакту. 3. Верховний Суд залишив рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, відмовивши у задоволенні касаційної скарги матері дитини. Справа №196/662/22 від 29/07/2026 Ось аналіз цього судового рішення: 1. Предметом спору є правильність обчислення строків давності притягнення до кримінальної відповідальності за службову недбалість, що спричинила тяжкі наслідки (ч. 2 ст. 367 КК України). 2. Суд виходив із того, що службова недбалість є злочином з матеріальним складом, тому кримінальна відповідальність настає лише з моменту фактичного заподіяння тяжких наслідків. Апеляційний суд помилково почав відлік строку давності з дати підписання додаткових угод до договору, тоді як злочин вважається закінченим лише після настання шкоди. Верховний Суд встановив, що збитки державі були завдані поетапно, а фінальний платіж, який завершив формування тяжких наслідків, відбувся 21 жовтня 2021 року. Оскільки саме ця дата є моментом закінчення злочину, строк давності на момент апеляційного розгляду ще не сплив. Відтак, рішення апеляції про закриття провадження було передчасним та таким, що ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права. Суд наголосив, що апеляційна інстанція зобов’язана була врахувати фактичні обставини настання наслідків, а не лише дату вчинення формальних дій (підписання угод). 3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд справи в суді апеляційної інстанції. Справа №216/2422/16ц від 03/08/2026 Вітаю. Як фахівець із 15-річним стажем, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Встановлення факту проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю та визнання права власності на частку в автомобілі в порядку спадкування. 2. **Аргументи суду:** Суд наголосив, що для визнання фактичних шлюбних відносин недостатньо лише факту спільного проживання або реєстрації за однією адресою. Позивачка не змогла довести наявність спільного бюджету, ведення спільного господарства та взаємних прав і обов’язків, притаманних саме подружжю. Суд зазначив, що договір найму житла, укладений між сторонами раніше, фактично спростовує наявність сімейних відносин у той період. Також було підкреслено, що показання свідків та спільні фотографії не є самодостатніми доказами для підтвердження факту створення сім’ї. Суди попередніх інстанцій правильно оцінили докази в їх сукупності, не виявивши ознак спільного придбання автомобіля за спільні кошти. Верховний Суд підтвердив, що переоцінка доказів не входить до його повноважень, а висновки судів нижчих інстанцій повністю відповідають усталеній практиці. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін. Справа №643/12053/20 від 03/08/2026 Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, я проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір: 1. **Предмет спору:** Позов дружини померлого про усунення його сина від права на спадкування за законом через нібито ухилення останнього від надання допомоги батькові, який перебував у безпорадному стані. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що усунення від спадкування за частиною 5 статті 1224 ЦК України є крайнім заходом, який потребує доведення сукупності трьох факторів: перебування спадкодавця у безпорадному стані, наявність у спадкоємця можливості надавати допомогу та його умисне ухилення від цього обов’язку. Суд підкреслив, що ухилення має бути саме винною поведінкою, тобто свідомим ігноруванням обов’язку при реальній можливості його виконати. У цій справі позивачка не надала достатніх та переконливих доказів того, що син мав намір ухилитися від допомоги або що батько звертався до нього за такою допомогою, а той відмовив. Суд касаційної інстанції зазначив, що не має повноважень переоцінювати докази, оскільки це виключна прерогатива судів попередніх інстанцій, які вже встановили відсутність факту умисного ухилення. Таким чином, апеляційний суд правильно застосував норми матеріального права, а доводи касаційної скарги зводяться лише до незгоди з оцінкою доказів, що не є підставою для скасування рішення. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду, якою у позові було відмовлено, — без змін. Справа №199/7721/24 від 22/07/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вас: 1. **Предмет спору:** Спір стосується стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку, а також зобов’язання сплатити єдиний соціальний внесок, що виник між професійним футболістом та футбольним клубом. 2. **Аргументи суду:** Суд першої та апеляційної інстанцій помилково закрили провадження, посилаючись на те, що спір має вирішуватися виключно органами футбольного правосуддя (ПВС УАФ та CAS) на підставі умов контракту. Верховний Суд наголосив, що наявність арбітражного застереження у контракті не позбавляє особу права на судовий захист, а трудові спори за загальним правилом підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства. Проте, ключовим фактором стало відкриття провадження у справі про банкрутство відповідача (ТОВ «СК «Дніпро-1») у Господарському суді Дніпропетровської області. Згідно з усталеною практикою, всі майнові вимоги до боржника, щодо якого порушено справу про банкрутство, мають розглядатися виключно в межах цієї справи господарським судом. Тому закриття провадження судами нижчих інстанцій було визнано неправильним, оскільки справу необхідно було передати до відповідного господарського суду для розгляду по суті. Це забезпечує дотримання принципу концентрації всіх вимог до боржника в одному провадженні та гарантує ефективний доступ до правосуддя. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував ухвали судів попередніх інстанцій та направив матеріали справи до Господарського суду Дніпропетровської області для розгляду в межах справи про банкрутство відповідача. Справа №466/13628/23 від 03/08/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Позивач звернулася до суду з позовом про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, через порушення процедури його вчинення та відсутність безспірності заборгованості. 2. **Аргументи суду:** Суд встановив, що стягувач не надав нотаріусу належних доказів безспірності боргу, оскільки на момент вчинення напису вже існувало судове рішення про стягнення цієї ж заборгованості, що виключало можливість нарахування додаткових відсотків та пені. Оскільки документи, на підставі яких вчинявся напис, були знищені, відповідач не зміг довести правомірність дій нотаріуса та наявність усіх необхідних документів. Суд також підкреслив, що порушення нотаріусом порядку вчинення виконавчого напису є самостійною підставою для визнання його таким, що не підлягає виконанню. Щодо позовної давності, суд роз’яснив, що завдяки законодавчим змінам, пов’язаним із карантином та воєнним станом, строк звернення до суду був продовжений, а згодом зупинений, тому позивач не пропустила встановлений законом термін. Верховний Суд погодився з висновками апеляції, зазначивши, що доводи скаржника зводяться до переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень касаційної інстанції. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ «Цикл Фінанс» без задоволення, а постанову Львівського апеляційного суду, якою позов було задоволено — без змін. Справа №570/1508/25 від 03/08/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Позивачі звернулися до суду з позовом до органу місцевого самоврядування про поновлення реєстрації їхнього місця проживання, яку було скасовано за заявою власника житла. 2. **Аргументи суду:** * Суд виходив із того, що спір про зняття з реєстрації місця проживання, ініційований власником житла, має приватноправовий характер, оскільки зачіпає майнові права та інтереси конкретних осіб. * Верховний Суд наголосив, що у таких спорах належним відповідачем є саме власник житла, за заявою якого було здійснено зняття з реєстрації, а не орган реєстрації (сільська рада). * Орган реєстрації у цих правовідносинах виконує лише технічну функцію і не може виступати належним відповідачем, оскільки він не є стороною, що порушила цивільні права позивачів на користування житлом. * Апеляційний суд правильно встановив, що позивачі обрали неналежного відповідача, що є самостійною процесуальною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. * Суд підкреслив, що наявність попереднього судового рішення, яке підтверджує право позивачів на користування житлом, не звільняє їх від обов’язку правильно визначати відповідача у новому позові. * Верховний Суд зазначив, що позивачі не позбавлені права звернутися до суду з новим позовом, але вже до належного відповідача — власника будинку. * Висновки апеляційного суду визнано такими, що відповідають усталеній практиці Верховного Суду щодо визначення належного відповідача у спорах про реєстрацію місця проживання. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду, якою було відмовлено у позові через пред’явлення його до неналежного відповідача, — без змін. Справа №463/5585/22 від 29/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним стажем, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний аналіз: 1. **Предмет спору:** Львівська міська рада звернулася з негаторним позовом до фізичної особи про зобов’язання знести самочинно збудований цегляний гараж, розташований на земельній ділянці комунальної власності. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що право на забудову земельної ділянки належить виключно її власнику або особі, яка має відповідні речові права, тому будівництво без таких прав є самочинним. Суд підкреслив, що відповідачем за негаторним позовом про знесення об’єкта має бути саме поточний власник (набувач) цього об’єкта, незалежно від того, чи він особисто здійснював будівництво, чи придбав його вже збудованим. Верховний Суд вказав, що суди попередніх інстанцій помилково зосередилися лише на питанні того, хто саме звів гараж, ігноруючи факт порушення права власності територіальної громади на землю. Також було зазначено, що відсутність дозвільних документів на капітальну споруду та використання землі без правовстановлюючих документів є достатньою підставою для кваліфікації об’єкта як самочинного будівництва. Суд підкреслив, що оскільки гараж перешкоджає власнику (міській раді) користуватися комунальною землею, вимога про знесення є належним способом захисту. З огляду на те, що апеляційний суд не дослідив належним чином ці обставини та не надав оцінку доказам, Верховний Суд визнав рішення передчасним. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Справа №362/3139/22 від 03/08/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Законність відмови апеляційного суду у відкритті провадження за скаргою відповідачки на рішення суду першої інстанції про поділ майна подружжя через пропуск річного строку на оскарження. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що згідно з частиною 2 статті 358 ЦПК України, сплив річного строку з дня ухвалення рішення є імперативною підставою для відмови в апеляційному перегляді, незалежно від причин пропуску, за винятком випадків, коли особа взагалі не була повідомлена про розгляд справи. Суд встановив, що відповідачка була належним чином повідомлена за адресою свого місця реєстрації, що підтверджується матеріалами справи та її власною процесуальною поведінкою в інших судових спорах. Аргументи скаржниці про перебування за кордоном та відсутність підпису на заявах суд відхилив, оскільки вона не надала переконливих доказів того, що була позбавлена можливості дізнатися про хід справи. Суд підкреслив, що право на доступ до правосуддя не є абсолютним і має бути збалансоване з принципом правової визначеності та остаточності судових рішень. Відтак, апеляційний суд діяв правомірно, відмовивши у відкритті провадження, оскільки відповідачка не довела наявності виключних обставин для поновлення пропущеного річного строку. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу — без задоволення. Справа №588/2264/24 від 22/07/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору. **1. Предмет спору** Предметом спору є визнання фізичної особи недієздатною та призначення її сина-військовослужбовця опікуном над нею. **2. Аргументи суду** Суд виходив із того, що хоча статус військовослужбовця сам по собі не є законодавчою забороною для призначення опікуном, ключовим завданням опіки є забезпечення реального, а не формального догляду за недієздатною особою. Суди попередніх інстанцій встановили, що орган опіки та піклування підготував подання формально, без належного вивчення сімейних обставин, зокрема, не з’ясувавши стосунки підопічного з іншими близькими родичами (зокрема, рідним братом). Також було встановлено, що висновок органу опіки базувався виключно на словах адвоката, без особистого спілкування з кандидатом в опікуни чи самим недієздатним. Верховний Суд підкреслив, що опікун зобов’язаний забезпечувати постійний сторонній догляд, що об’єктивно неможливо для особи, яка перебуває на військовій службі під час мобілізації. Відтак, суди дійшли висновку, що призначення опікуном органу опіки та піклування на даному етапі найкраще відповідає інтересам недієздатної особи. Водночас заявник не позбавлений права звернутися з аналогічною заявою в майбутньому, якщо обставини, що перешкоджають виконанню обов’язків опікуна, зміняться. **3. Рішення суду** Верховний Суд залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, а касаційну скаргу — без задоволення. Справа №824/125/25 від 30/07/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з урахуванням вашого запиту: 1. **Предмет спору:** Розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції про відмову у скасуванні рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду (МКАС) при ТПП України, яким з іноземної компанії було стягнуто заборгованість за зовнішньоекономічним контрактом. 2. **Аргументи суду:** – Верховний Суд підкреслив, що повноваження національних судів при розгляді заяв про скасування арбітражних рішень є суворо обмеженими, оскільки суд не має права переглядати рішення арбітражу по суті чи переоцінювати докази. – Суд зазначив, що доводи заявника про наявність форс-мажорних обставин та порушення умов контракту іншою стороною стосуються виключно оцінки фактичних обставин справи, що вже було предметом розгляду арбітражу. – Щодо концепції «публічного порядку», суд роз’яснив, що вона застосовується лише у виняткових випадках, коли рішення арбітражу загрожує фундаментальним принципам правопорядку, незалежності чи конституційним правам держави, чого в даному спорі не встановлено. – Суд вказав, що спір між сторонами має приватноправовий характер, виник на договірних засадах, і його вирішення арбітражем не зачіпає суспільних чи економічних основ держави Україна. – Верховний Суд відхилив посилання заявника на практику Верховного Суду щодо невиникнення зобов’язань при відсутності попередньої оплати, оскільки ці правові позиції не можуть бути підставою для перегляду арбітражного рішення по суті. – Також суд визнав технічну помилку суду першої інстанції (посилання на обставини іншої справи) несуттєвою, оскільки вона не вплинула на правильність висновків по суті спору. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції — без змін. Справа №208/12461/24 від 30/07/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору: 1. Предметом спору є перегляд ухвали апеляційного суду, якою було пом’якшено покарання засудженому за умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, через доводи прокурора та представника потерпілої про істотні порушення процесуальних норм та невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину. 2. Верховний Суд дійшов висновку, що апеляційний суд припустився низки критичних помилок. По-перше, суд не забезпечив належного повідомлення потерпілої та її представника про дату і час розгляду справи, оскільки використання месенджера «Viber» без відповідної заяви учасника не є законним способом сповіщення. По-друге, апеляційний суд не навів переконливих мотивів, чому мінімальне покарання є достатнім для виправлення особи, яка вчинила особливо жорстокі дії (численні удари палицею та ногами) і не надала допомоги потерпілому. Суд підкреслив, що покарання має бути не лише актом кари, а й засобом виправлення, що вимагає врахування ступеня небезпечності злочинця. Апеляційний суд проігнорував той факт, що засуджений виявив зневагу до людського життя, залишивши побиту людину без допомоги. Відсутність належної оцінки цих обставин призвела до висновку про «явну несправедливість» призначеного покарання через його надмірну м’якість. У результаті Верховний Суд визнав оскаржуване рішення незаконним та необґрунтованим через порушення вимог кримінального процесуального закону. 3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції, обравши при цьому засудженому запобіжний захід у виді тримання під вартою. Справа №990/508/25 від 01/07/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним стажем, проаналізував надане вами рішення Великої Палати Верховного Суду. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Оскарження дій Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККС) щодо недопуску кандидатки до четвертого етапу кваліфікаційного іспиту через встановлення прохідного бала, вищого за мінімально допустимий. 2. **Аргументи суду:** * Суд наголосив, що ВККС наділена дискреційними повноваженнями самостійно визначати умови добору, зокрема встановлювати прохідний бал з урахуванням кількості вакантних посад. * Велика Палата чітко розмежувала поняття «середній допустимий бал» (який підтверджує успішне складання етапу) та «прохідний бал» (який є умовою для подальшої участі в конкурсі). * Набрання середнього допустимого бала є лише необхідною, але не достатньою умовою для проходження до наступного етапу в умовах обмеженої кількості місць. * Законодавець свідомо не зафіксував числові значення балів у законі, надавши Комісії право адаптувати їх під реальну конкурентну ситуацію кожного конкретного добору. * Суд підкреслив, що втручання в цей процес шляхом індивідуального коригування результатів порушило б принцип рівності всіх учасників конкурсу. * Також суд зазначив, що перевіряє лише дотримання ВККС меж дискреції та процедурних вимог, а не доцільність встановлених Комісією критеріїв. 3. **Рішення суду:** Велика Палата Верховного Суду залишила апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції — без змін, визнавши дії ВККС правомірними. Справа №642/5482/25 від 29/07/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вас: 1. Предметом спору є правомірність встановлення в порядку окремого провадження факту самостійного виховання та утримання дітей батьком з метою отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. 2. Суд виходив із того, що сімейні обов’язки щодо виховання дітей є невідчужуваними та тісно пов’язаними з особою, тому не можуть бути передані іншому чи припинені за домовленістю сторін. Верховний Суд наголосив, що встановлення факту самостійного виховання дитини фактично стосується оцінки виконання батьківських обов’язків іншим із батьків, що неминуче створює спір про право. Оскільки закон не передбачає можливості встановлення таких обставин у безспірному порядку, це питання має вирішуватися виключно шляхом позовного провадження, де суд може повноцінно дослідити докази та захистити інтереси дитини. Суд також підкреслив, що інститут окремого провадження не може бути використаний для створення преюдиційних фактів, які б підміняли собою позовний порядок вирішення сімейних спорів. Крім того, суд зазначив, що наявність іншого судового рішення, ухваленого в окремому провадженні, не змінює правової природи таких відносин і не робить їх безспірними. Таким чином, суди попередніх інстанцій правильно залишили заяву без розгляду, оскільки наявний спір про право підлягає розгляду в іншому процесуальному порядку. 3. Верховний Суд залишив ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду без змін, підтвердивши, що заява про встановлення факту самостійного виховання дітей не підлягає розгляду в порядку окремого провадження. Справа №450/142/24 від 22/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір справи: 1. **Предмет спору:** Стягнення грошових коштів на підставі боргових розписок, виданих у межах припинення спільної підприємницької діяльності. 2. **Аргументи суду:** – Верховний Суд підтвердив, що розписки, які не містять відомостей про факт передачі грошових коштів (позики), не можуть автоматично вважатися договором позики. – Суд наголосив, що позивачка обґрунтовувала свої вимоги саме договірними відносинами, а не безпідставним збагаченням відповідача. – Хоча принцип «суд знає закони» (jura novit curia) дозволяє суду самостійно кваліфікувати правовідносини, він не є безмежним і не може порушувати право сторін на змагальність. – Перекваліфікація позову на стягнення безпідставно набутих коштів (ст. 1212 ЦК України) без відповідних вимог позивача та належної аргументації під час розгляду справи призвела б до порушення прав відповідача на захист. – Оскільки позивачка чітко визначила підставою позову невиконання договірних зобов’язань, а не кондикційний позов, суд апеляційної інстанції правомірно відмовив у задоволенні вимог, не виходячи за межі позовних вимог. – Касаційний суд також підкреслив, що не має повноважень переоцінювати докази, які вже були досліджені апеляційним судом. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив постанову апеляційного суду про відмову в позові без змін, а касаційну скаргу позивачки — без задоволення. Справа №607/5866/25 від 31/07/2026 Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір для вашого матеріалу: **1. Предмет спору** Предметом спору є законність рішень Тернопільської міської ради щодо інвентаризації та поділу земельної ділянки площею 15,26 га, а також визнання права користування окремими її частинами (по 0,06 га) членами садівничого товариства. **2. Аргументи суду** * Верховний Суд підкреслив, що заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими вимогами, а їх застосування повинно бути обґрунтованим і необхідним для запобігання реальним ризикам ускладнення виконання майбутнього рішення. * Суд зазначив, що позивач не довів наявності достатніх підстав вважати, що невжиття заходів забезпечення позову призведе до неможливості захисту його прав, а лише висловив припущення про можливі дії відповідача. * Апеляційний суд обґрунтовано визнав, що заборона власнику (міській раді) розпоряджатися всією земельною ділянкою площею 15,26 га є непропорційною, оскільки інтерес позивача стосується лише значно меншої частки (0,06 га). * Щодо процесуальних питань, суд вказав, що розгляд справи одним і тим самим складом суддів у межах одного провадження не є підставою для відводу, оскільки це є наслідком роботи автоматизованої системи розподілу справ. * Суд також роз’яснив, що смерть одного з позивачів не вимагає автоматичного зупинення провадження у справі, якщо питання, що розглядається (забезпечення позову), є процесуальним і не стосується розгляду справи по суті. * Зрештою, суд дійшов висновку, що заявник не навів переконливих доказів того, що невжиття заходів забезпечення позову унеможливить виконання рішення суду в майбутньому. **3. Рішення суду** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду, якою було скасовано заходи забезпечення позову, залишив без змін. Справа №521/314/24 від 04/08/2026 Вітаю. Як фахівець із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий юридичний висновок: 1. Предметом спору є стягнення з російської федерації моральної шкоди, завданої цивільній особі внаслідок збройної агресії та постійного перебування у стані стресу через воєнні дії. 2. Суд виходив із того, що збройна агресія рф є загальновідомим фактом, який не потребує доказування, а звернення до українського суду є єдиним доступним засобом захисту порушених прав. При визначенні розміру компенсації суд застосував критерії розумності, справедливості та співмірності, оскільки моральна шкода не має чіткого грошового еквівалента. Важливим аргументом стало те, що позивачка не надала доказів безпосереднього пошкодження її майна або вимушеного переміщення, а також враховано відсутність активних бойових дій безпосередньо у місці її проживання. Суд підкреслив, що розмір відшкодування має бути достатнім для сатисфакції, але не повинен призводити до безпідставного збагачення особи. Верховний Суд підтвердив, що суди попередніх інстанцій правильно оцінили глибину душевних страждань у контексті конкретних обставин справи. У підсумку касаційна інстанція визнала, що суди нижчих ланок не порушили норм матеріального чи процесуального права при встановленні суми компенсації. 3. Верховний Суд залишив рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, відмовивши у задоволенні касаційної скарги позивачки. Справа №736/1049/25 від 30/07/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з урахуванням вашого запиту: 1. Предметом спору є законність застосування судом першої інстанції звільнення від відбування покарання з випробуванням (ст. 75 КК України) до особи, засудженої за незаконний збут наркотичних засобів. 2. Верховний Суд підтримав позицію апеляційного суду, який скасував умовне звільнення засудженого, виходячи з наступних аргументів: * Суд наголосив, що злочини у сфері обігу наркотичних засобів мають високий ступінь суспільної небезпеки, оскільки посягають на здоров’я населення та сприяють деградації суспільства. * Апеляційний суд обґрунтовано вказав, що молодий вік засудженого та наявність у нього хронічних захворювань не є автоматичною підставою для звільнення від реального відбування покарання, особливо коли злочин вчинено з корисливих мотивів. * Суд підкреслив, що застосування одночасно двох інститутів пом’якшення — призначення покарання нижче найнижчої межі (ст. 69 КК) та звільнення від відбування покарання з випробуванням (ст. 75 КК) — потребує виключно вагомих підстав, яких у цій справі не було встановлено. * Верховний Суд погодився, що місцевий суд не навів достатніх мотивів, чому саме умовне покарання буде достатнім для виправлення особи, яка не працює та обрала збут наркотиків як спосіб покращення матеріального стану. * Також було відхилено довід захисту про відсутність тяжких наслідків, оскільки злочини за ст. 307 КК мають формальний склад, і сам факт їх вчинення вже становить значну суспільну небезпеку. * Суд зазначив, що апеляційна інстанція належним чином врахувала всі обставини, включаючи щире каяття та сприяння слідству, проте правильно визначила, що вони не переважають суспільну небезпеку вчиненого діяння. 3. Верховний Суд залишив вирок апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу захисника — без задоволення, підтвердивши необхідність реального відбування покарання у виді позбавлення волі. Справа №643/3330/24 від 28/07/2026 Предметом цього спору є питання правомірності повернення апеляційної скарги органу пробації на ухвалу суду першої інстанції, якою було відмовлено у скасуванні звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням. Верховний Суд у своєму рішенні виходив із того, що кримінальний процесуальний закон чітко визначає коло осіб, які мають право на апеляційне оскарження, і органи пробації до цього переліку не входять. Суд наголосив, що хоча органи пробації мають право звертатися до суду з відповідними клопотаннями, судові рішення за результатами їх розгляду не порушують безпосередньо прав чи інтересів самих органів пробації. Забезпечення законності таких рішень покладено на прокурора, який є належним суб’єктом апеляційного оскарження. Колегія суддів також послалася на правову позицію об’єднаної палати Касаційного кримінального суду, яка підтвердила відсутність у таких установ права на апеляцію. Таким чином, апеляційний суд діяв у межах закону, коли повернув скаргу особі, яка не наділена процесуальним правом на її подання. Верховний Суд підкреслив, що доступ до правосуддя має здійснюватися відповідно до встановлених законом процедур, які не передбачають розширеного тлумачення кола заявників у питаннях виконання вироку. Верховний Суд залишив ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу органу пробації — без задоволення. Справа №911/1138/25 від 01/07/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з урахуванням вашого запиту: 1. **Предмет спору:** Визнання недійсними договорів оренди землі (невитребуваних паїв) та скасування державної реєстрації речових прав на них через порушення процедури надання ділянок в оренду. 2. **Аргументи суду:** – Велика Палата Верховного Суду наголосила, що невитребувані земельні частки (паї) не є землями державної чи комунальної власності, тому на них не поширюються загальні вимоги щодо обов’язкового проведення земельних торгів (аукціонів), передбачені статтями 124, 134 ЗК України. – Суд зазначив, що спеціальний Закон № 899-IV, який регулює порядок розпорядження такими землями, не містить вимог про проведення конкурсних процедур, незалежно від кількості претендентів на оренду. – Важливим висновком стало те, що дозвіл на розробку технічної документації є лише стадією переддоговірних відносин і не створює у особи суб’єктивного права на отримання ділянки, а лише формує законний інтерес. – Суд встановив, що оскільки земельні ділянки були сформовані саме за заявою відповідача (ТОВ «Портал-агро»), який першим подав документи на затвердження, орган місцевого самоврядування діяв правомірно, надавши перевагу саме йому. – Позивач (ТОВ «Стор-агро») не довів порушення своїх прав, оскільки не мав переважного права на оренду, а його інтерес не був підкріплений завершеною процедурою формування ділянки за його заявою. – Суд підкреслив, що за відсутності доказів недобросовісної поведінки органу місцевого самоврядування, передача ділянки в оренду іншій особі не є підставою для визнання договорів недійсними. 3. **Рішення суду:** Велика Палата Верховного Суду скасувала постанову апеляційного суду та залишила в силі рішення суду першої інстанції, яким у задоволенні позову було повністю відмовлено. Справа №912/1509/24 від 29/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою природно-заповідного фонду шляхом знесення самочинно збудованої добудови до ресторану та скасування державної реєстрації земельної ділянки. 2. **Аргументи суду:** – Суд встановив, що спірна земельна ділянка належить до земель природно-заповідного фонду (парк-пам’ятка “50 років Жовтня”), тому будь-яке будівництво на ній без відповідних погоджень є незаконним. – Визначено, що ПП “Станрем-250”, як власник основної будівлі ресторану та замовник будівельних робіт, є належним відповідачем, оскільки саме ця особа чинить перешкоди у користуванні землею. – Суд відхилив доводи скаржника про застосування адміністративної юрисдикції, вказавши, що спір має приватноправовий характер, оскільки стосується захисту права власності територіальної громади на землю. – Верховний Суд підкреслив, що посилання скаржника на практику щодо знесення об’єктів за частиною 7 статті 376 ЦК України є нерелевантними, оскільки в цій справі застосовується частина 4 цієї ж статті (захист власника від самочинного будівництва на його ділянці). – Суд апеляційної інстанції правомірно відмовив у прийнятті нових доказів від Корпорації “ХХІ століття”, оскільки вони були подані з порушенням процесуальних строків без поважних причин. – Верховний Суд підтвердив, що негаторний позов (про усунення перешкод) є ефективним способом захисту в даній ситуації, а позовна давність до таких вимог не застосовується. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив постанову апеляційного господарського суду без змін, визнавши позовні вимоги прокурора обґрунтованими та підтвердивши законність зобов’язання знести самочинне будівництво. Справа №905/775/25 від 04/08/2026 1. Предметом спору є стягнення з Російської Федерації майнової шкоди (збитків) у розмірі понад 2,8 мільярда гривень, завданої внаслідок збройної агресії проти України, що спричинила майнові втрати ПАТ «КБ «Південкомбанк». 2. Верховний Суд, розглядаючи касаційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, дійшов висновку про необхідність скасування рішень судів попередніх інстанцій через порушення норм процесуального права та неповноту дослідження обставин справи. Суд вказав, що суди першої та апеляційної інстанцій не належним чином оцінили питання юрисдикційного імунітету держави-агресора в контексті сучасних правових реалій та міжнародних зобов’язань України. Також було наголошено на важливості правильного застосування механізмів доказування збитків, завданих внаслідок воєнних дій, що вимагає більш ретельного аналізу причинно-наслідкового зв’язку між діями РФ та фінансовими втратами банку. Верховний Суд підкреслив, що суди не забезпечили повного та всебічного розгляду всіх доводів позивача, що є обов’язковою умовою для ухвалення законного рішення. В результаті, колегія суддів визнала, що для встановлення істини у справі необхідне повторне дослідження доказів, яке неможливо здійснити на стадії касаційного провадження. Відтак, справа була повернута на новий розгляд для виправлення допущених процесуальних помилок. 3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до Господарського суду Донецької області. Справа №910/14874/25 від 04/08/2026 Предметом цього спору є законність відмови апеляційного господарського суду у відкритті провадження через пропуск Інститутом технічної теплофізики НАН України строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції. Верховний Суд при винесенні рішення керувався такими аргументами: 1. Суд наголосив, що право на доступ до суду не є абсолютним і має бути обмежене процесуальними строками для забезпечення принципу юридичної визначеності та остаточності судових рішень. 2. Верховний Суд підкреслив, що воєнний стан в Україні не є автоматичною підставою для поновлення процесуальних строків, тому сторона повинна довести наявність конкретних, об’єктивних та непереборних обставин, які завадили вчасно подати скаргу. 3. Аргументи Інституту щодо мобілізації єдиного юрисконсульта суд визнав суб’єктивними, оскільки організація представництва, включаючи залучення адвокатів або інших уповноважених осіб, є внутрішньою сферою відповідальності юридичної особи. 4. Суд зазначив, що відсутність доступу до електронного кабінету не була підтверджена належними доказами вжиття заходів для його відновлення. 5. Верховний Суд роз’яснив, що початок перебігу строку на оскарження пов’язується з моментом надходження рішення до електронного кабінету, а не з датою фактичного отримання паперового примірника, тому посилання на пізнє отримання паперів є безпідставним. 6. Зрештою, суд дійшов висновку, що апеляційний суд правильно оцінив доводи скаржника як такі, що не свідчать про наявність об’єктивних перешкод, а касаційна скарга фактично спрямована на переоцінку встановлених судом обставин. Верховний Суд постановив залишити касаційну скаргу Інституту без задоволення, а ухвалу апеляційного суду про відмову у відкритті провадження — без змін. Справа №910/16488/25 від 14/07/2026 Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір: 1. **Предмет спору:** Перевірка законності відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ «ЙЕ Енергія» за заявою кредитора ТОВ «Євроенерготрейд» за наявності непогашеної заборгованості, підтвердженої судовим рішенням. 2. **Аргументи суду:** – Суд встановив, що заборгованість боржника перед кредитором підтверджена рішенням суду, яке набрало законної сили, що виключає наявність спору про право, який міг би перешкодити відкриттю провадження. – Верховний Суд підкреслив, що наявність ліцензії на постачання електроенергії не робить компанію «оптовим постачальником» у розумінні спеціальних обмежень Кодексу України з процедур банкрутства, тому підстав для відмови у відкритті справи не було. – Суд зазначив, що хоча кінцевий бенефіціар боржника перебуває під санкціями, це саме по собі не позбавляє кредитора права ініціювати банкрутство, якщо не доведено, що процедура використовується для виведення активів з-під санкцій. – Колегія суддів вказала, що доводи скаржника про неврахування практики Верховного Суду є необґрунтованими, оскільки вони зводяться до спроби переоцінити фактичні обставини справи, що заборонено суду касаційної інстанції. – Суд наголосив, що під час підготовчого засідання було перевірено всі необхідні умови: наявність боргу, відсутність спору про право та відсутність доказів виконання зобов’язань боржником. – Встановлено, що боржник не надав жодних доказів своєї платоспроможності або погашення боргу, що підтверджує правомірність введення процедури розпорядження майном. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу боржника — без задоволення. Справа №372/6654/24 від 22/07/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Поділ майна подружжя, а саме — визнання права власності на частки в об’єкті незавершеного будівництва та земельній ділянці, на якій він розташований, а також виплата компенсації за автомобіль. 2. **Аргументи суду:** – Верховний Суд підтвердив, що об’єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, є об’єктом спільної сумісної власності, навіть якщо він не введений в експлуатацію. – Суд наголосив на важливості принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній будинку, що закріплено у статті 120 Земельного кодексу України. – Апеляційний суд помилково відмовив у поділі земельної ділянки лише на тій підставі, що вона була отримана відповідачем за договором дарування, не врахувавши, що на ній знаходиться спільне майно подружжя. – Суд касаційної інстанції вказав, що право власності на частку в незавершеному будівництві може бути визнано за кожним із подружжя, що усуває невизначеність у правовому режимі споруди. – Верховний Суд підкреслив, що ступінь готовності об’єкта не є перешкодою для його поділу, якщо він фактично експлуатується. – Оскільки апеляційний суд не дослідив належним чином питання взаємозв’язку між правом на будинок та правом на земельну ділянку, справу було направлено на новий розгляд. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасував постанову апеляційного суду в частині поділу земельної ділянки та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, залишивши інші частини рішення без змін. Справа №591/5513/16-к від 28/07/2026 Ось аналіз цього судового рішення: 1. Предметом спору був перегляд вироку апеляційної інстанції, якою засудженим за замах на шахрайство в особливо великих розмірах було призначено реальне покарання у виді позбавлення волі, тоді як захист наполягав на незаконності доказів та вимагав звільнення від відбування покарання з випробуванням. 2. Суд касаційної інстанції підтвердив законність кваліфікації дій засуджених, зазначивши, що для складу злочину «шахрайство» наявність потерпілого з відповідним процесуальним статусом не є обов’язковою, а факт використання імітаційних коштів не спростовує наявності умислу на заволодіння чужим майном. Верховний Суд визнав допустимими докази, отримані під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій, вказавши, що розгляд клопотань іншим апеляційним судом (через відмову в першому) не порушує право на справедливий суд. Щодо підслідності, суд наголосив, що на початковому етапі розслідування у військової прокуратури були об’єктивні підстави для проведення дій, а після зміни кваліфікації провадження було передано до НАБУ, що відповідає вимогам закону. Водночас суд вказав, що апеляційна інстанція припустилася помилки, призначивши покарання нижче нижчої межі без застосування ст. 69 КК України, проте не зміг погіршити становище засуджених через відсутність касаційної скарги від прокурора. Враховуючи похилий вік одного із засуджених, наявність у іншого малолітніх дітей, тривалий судовий розгляд та відсутність реальних збитків, суд дійшов висновку про можливість виправлення осіб без ізоляції від суспільства. 3. Верховний Суд частково задовольнив касаційні скарги захисників, змінивши вирок апеляційного суду в частині покарання та звільнивши засуджених від його відбування з випробуванням (іспитовий строк 3 роки). Справа №760/15292/20 від 29/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. Предметом спору є законність вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду в кримінальному провадженні щодо завідомо неправдивого повідомлення про замінування об’єкта критичної інфраструктури. 2. Верховний Суд дійшов висновку, що апеляційний суд допустив істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, оскільки фактично проігнорував ключові доводи захисту. Зокрема, засуджений стверджував, що суд першої інстанції безпідставно замінив його захисника, з яким була узгоджена правова позиція, причому зробив це без згоди самого обвинуваченого. Більше того, у судовому рішенні було зафіксовано недостовірну інформацію про те, що ініціатором такої заміни був сам підсудний, що суперечить матеріалам справи. Оскільки апеляційний суд не надав мотивованих відповідей на ці серйозні заяви про порушення права на захист, його рішення не може вважатися законним та обґрунтованим. Верховний Суд наголосив, що забезпечення права на захист та рівність сторін є фундаментальними засадами, які не можуть бути проігноровані судом апеляційної інстанції. Відтак, для перевірки цих обставин справу необхідно розглянути повторно. 3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу засудженого, скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Справа №461/4457/23 від 15/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, я проаналізував надане вами судове рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір справи: 1. **Предмет спору:** Визначення місця проживання малолітньої дитини між батьками, які проживають окремо та перебувають у стані тривалого конфлікту. 2. **Аргументи суду:** – Суд виходив із пріоритету найкращих інтересів дитини, які мають переважати над інтересами та бажаннями батьків. – Встановлено, що обидва батьки належним чином виконують свої обов’язки, мають належні матеріально-побутові умови та позитивно характеризуються, тому жоден з них не має апріорного пріоритету у вихованні. – Суд визнав доцільним застосування моделі спільної фізичної опіки (почергове проживання дитини з кожним із батьків), оскільки це сприяє збереженню емоційного контакту дитини з обома батьками та мінімізує конфліктність. – Враховано бажання дитини навчатися у конкретному закладі, тому суд зобов’язав батьків забезпечити проживання дитини в межах населеного пункту, де розташована школа. – Суд зазначив, що відсутність фактів домашнього насильства (підтверджена судовими рішеннями) та наявність власного житла у матері свідчать про відсутність об’єктивних перешкод для спілкування дитини з батьком. – Щодо судових витрат, суд підкреслив, що сторона, яка не є суб’єктом владних повноважень, має право на компенсацію документально підтверджених витрат на проїзд та найм житла для участі в судових засіданнях у межах граничних норм. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій щодо визначення місця проживання дитини, але частково задовольнив касаційну скаргу в частині перерозподілу судових витрат, стягнувши з батька на користь матері частину витрат на проїзд та проживання адвоката. Справа №953/1825/25 від 04/08/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до вашого запиту: 1. **Предмет спору:** Оскарження ухвали суду першої інстанції та постанови апеляційного суду про залишення без розгляду заяви про встановлення факту проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу (факту, що має юридичне значення для спадкування). 2. **Аргументи суду:** * Суд виходив із того, що окреме провадження застосовується виключно у справах, де відсутній спір про право, оскільки воно спрямоване на підтвердження безспірних фактів. * У даному випадку заінтересована особа (Харківська міська рада) висловила заперечення, вказавши на наявність спору щодо спадкового майна, що автоматично виключає можливість розгляду справи в порядку окремого провадження. * Верховний Суд підкреслив, що встановлення факту проживання однією сім’єю у цій ситуації є не просто підтвердженням факту, а передумовою для визнання права власності на спадкове майно, що за своєю суттю є позовним вимогами. * Суд зазначив, що наявність спору про право не обов’язково має бути підтверджена вже поданим позовом від іншої сторони; достатньо самого факту оспорювання права заявника заінтересованою особою, яка має потенційний інтерес до спадщини (зокрема, право на визнання спадщини відумерлою). * Залишення заяви без розгляду не позбавляє заявницю права на судовий захист, а лише зобов’язує її звернутися до суду в порядку позовного провадження, де в умовах змагального процесу можна повноцінно дослідити докази та вирішити спір по суті. * Верховний Суд наголосив, що суди попередніх інстанцій правильно кваліфікували правовідносини, оскільки встановлення юридичного факту, що безпосередньо впливає на спадкові права та обов’язки інших осіб, за наявності заперечень заінтересованої особи, має відбуватися виключно шляхом подання позову. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду — без змін. Справа №190/385/23 від 29/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір справи: 1. **Предмет спору:** Власниця земельної ділянки звернулася до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні землею шляхом її повернення та скасування незаконного запису про право оренди, оскільки додаткову угоду про продовження оренди вона не підписувала. 2. **Аргументи суду:** Суд встановив, що оскільки позивачка заперечувала факт підписання додаткової угоди № 2, а відповідач не надав її оригіналу (посилаючись на втрату при пересилці), факт продовження договірних відносин не доведений. Верховний Суд підкреслив, що підпис є обов’язковим реквізитом письмового правочину, а його відсутність свідчить про недосягнення згоди між сторонами. Щодо аргументів орендаря про виплату коштів, суд зазначив, що отримання грошей після закінчення строку дії договору не свідчить про автоматичне продовження оренди, а розцінюється як плата за фактичне користування майном. Також суд вказав, що негаторний позов є належним способом захисту прав власника, у якого безпідставно зареєстровано право користування іншою особою. Верховний Суд уточнив, що для ефективного захисту прав у таких випадках слід вимагати саме скасування державної реєстрації права оренди, а не просто скасування запису, що й зумовило зміну резолютивної частини рішень попередніх інстанцій. При цьому суд чітко розмежував поняття «неукладеного договору» та «негаторного позову», вказавши, що за відсутності волевиявлення власника на продовження оренди, реєстрація права користування за орендарем є протиправною. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу орендаря, змінивши резолютивну частину рішень судів попередніх інстанцій шляхом уточнення способу захисту (скасування державної реєстрації права оренди замість скасування запису), залишивши в іншій частині рішення про повернення земельної ділянки без змін. Справа №130/3040/24 від 04/08/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. Предметом спору є стягнення з побутового споживача вартості необлікованого природного газу, донарахованого оператором ГРМ через виявлення несанкціонованого врізання в систему газопостачання. 2. Суд виходив з того, що факт наявності несанкціонованого газопроводу (врізки в обхід лічильника) був належним чином зафіксований актом, фото- та відеоматеріалами, а також підтверджений самим споживачем у письмових поясненнях. Верховний Суд наголосив, що для кваліфікації дій споживача як «несанкціонованого відбору» достатньо самого факту фізичного під’єднання до мережі в обхід лічильника, оскільки це апріорі унеможливлює облік спожитого газу через комерційний вузол. Суд відхилив аргументи скаржника про необхідність доведення «фізичної можливості споживання», оскільки наявність врізки вже є порушенням Кодексу газорозподільних систем. Також було враховано, що споживач не надав контррозрахунків та не ініціював експертизу для спростування вартості донарахованого газу. Суд підкреслив, що встановлення обставин справи та оцінка доказів є виключною компетенцією судів попередніх інстанцій, у рішеннях яких не виявлено порушень норм права. 3. Верховний Суд залишив рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, відмовивши у задоволенні касаційної скарги споживача. Справа №754/17221/24 від 22/07/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору: 1. **Предмет спору:** Визнання неповнолітньої особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням через тривале непроживання. 2. **Основні аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що суди попередніх інстанцій допустили суттєві процесуальні помилки, автоматично застосувавши принцип «суд знає закони» (jura novit curia) для перекваліфікації позову з однієї норми ЖК на іншу, чим порушили право сторін на змагальність. Суди не дослідили належним чином, чи було непроживання відповідачки вимушеним та чи існують поважні причини для її відсутності, що є ключовим для застосування статті 71 ЖК України. Крім того, Верховний Суд вказав на неприпустимість ігнорування того факту, що рішення суду, на яке посилалися попередні інстанції як на доказ втрати права користування матір’ю, було скасоване. Суд підкреслив, що позбавлення права на житло є крайнім заходом, тому суди зобов’язані оцінювати такі вимоги крізь призму статті 8 Конвенції про захист прав людини, перевіряючи пропорційність втручання у право на житло. Оскільки суди не встановили фактичних обставин щодо наявності чи відсутності наміру відповідачки користуватися житлом, рішення не можуть вважатися обґрунтованими. Відтак, справу необхідно розглянути заново з повним дослідженням доказів та оцінкою пропорційності втручання у права дитини. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Справа №461/66/24 від 29/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Прокурор звернувся до суду з позовом про витребування з чужого незаконного володіння квартири, яка, на думку прокуратури, незаконно вибула з комунальної власності Львівської міської ради. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд вказав, що суди попередніх інстанцій не дослідили належним чином правовий статус майна, яке було передано з державної у комунальну власність, помилково вважаючи, що спірна квартира не увійшла до складу комунального фонду. Суд наголосив на необхідності застосування «трискладового тесту» для оцінки пропорційності втручання у право власності добросовісного набувача, що вимагає балансу між інтересами держави та захистом прав особи. Важливим процесуальним порушенням стало незалучення до справи продавця квартири, що позбавило суд можливості повноцінно з’ясувати обставини добросовісності набуття майна. Також суд зазначив, що при новому розгляді необхідно ретельно дослідити заяву про сплив позовної давності, оскільки момент, коли власник дізнався про порушення своїх прав, є ключовим для вирішення спору. Зрештою, Верховний Суд підкреслив, що державні органи, які не дотримуються власних процедур, не повинні отримувати вигоду від своїх помилок, проте це не звільняє суд від обов’язку перевірити, чи не покладає витребування майна «надмірний тягар» на добросовісного набувача. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Справа №466/5810/20 від 29/07/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Касаційний розгляд законності виправдувального вироку щодо лікаря, обвинуваченої у підробленні медичних документів та пособництві у шахрайстві з отриманням державних виплат. 2. **Аргументи суду:** * Суд встановив, що сторона обвинувачення не довела вину особи «поза розумним сумнівом», оскільки ключові докази були отримані з грубими порушеннями процесуального закону. * Зокрема, висновки експертів-почеркознавців були визнані недопустимими, оскільки слідство не змогло підтвердити законність отримання зразків почерку та підписів, які використовувалися для порівняльного дослідження. * Суд застосував доктрину «плодів отруєного дерева», зазначивши, що протокол відібрання експериментальних зразків був складений неуповноваженою особою (оперативним працівником без письмового доручення), що робить похідні докази (висновки експертиз) недопустимими. * Апеляційний суд правильно оцінив відсутність прямих доказів причетності лікаря до підробки документів, оскільки жоден свідок не підтвердив її участь у цих діях. * Верховний Суд підкреслив, що прокурор, маючи можливість надати оригінали документів для дослідження в апеляції, відмовився від цього, чим фактично не скористався своїм правом на доведення позиції обвинувачення. * Таким чином, суд дійшов висновку, що виправдувальний вирок ґрунтується на правильному застосуванні норм КПК щодо допустимості доказів та стандартів доказування. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу прокурора без задоволення, а ухвалу апеляційного суду про виправдання особи — без змін. Справа №766/1651/23 від 30/07/2026 Вітаю. Як фахівець із 15-річним стажем, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір: 1. **Предмет спору:** Касаційна скарга засудженого на вироки судів першої та апеляційної інстанцій щодо визнання його винуватим у незаконному вирощуванні конопель та зберіганні наркотичних засобів, де ключовим питанням була допустимість доказів, отриманих під час огляду місця події. 2. **Аргументи суду:** * Суд встановив, що огляд місця події був законним, оскільки проводився на підставі добровільної згоди власника домоволодіння, що виключає необхідність отримання ухвали слідчого судді. * Верховний Суд підтвердив, що дії поліції мали ознаки саме «огляду місця події», а не «обшуку», оскільки правоохоронці не здійснювали примусового відшукування предметів, а лише фіксували виявлене. * Щодо невідкладності слідчої дії, суд зазначив, що наявність повідомлення про злочин, яке надійшло до чергової частини, є достатньою підставою для проведення огляду до внесення відомостей до ЄРДР. * Суд відхилив посилання захисту на доктрину «плодів отруєного дерева», оскільки первинна слідча дія (огляд) була проведена без порушень, а отже, і похідні докази (висновки експертиз) є допустимими. * Щодо відсутності роз’яснення прав за ст. 63 Конституції України, суд вказав, що на момент огляду особа не мала статусу підозрюваного, а жодних свідчень проти себе вона під час цієї дії не надавала. * Суд підкреслив, що невідкладність вжиття заходів була зумовлена необхідністю збереження доказів, що відповідає правовій позиції, викладеній у постанові об’єднаної палати Касаційного кримінального суду від 07 жовтня 2024 року у справі № 466/525/22. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив вироки судів попередніх інстанцій без змін, а касаційну скаргу засудженого — без задоволення. Справа №910/7700/25 від 29/07/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до вашого запиту: 1. Предметом спору є стягнення заборгованості за договором оренди державного майна та витребування (повернення) орендованого тепловоза від третьої особи, яка фактично ним користується без належних правових підстав. 2. Суд при винесенні рішення керувався тим, що право власності держави на майно залишається незмінним, а орендар не набуває права власності на нього, тому майно підлягає поверненню власнику після закінчення або порушення умов договору. Верховний Суд підкреслив, що посилання скаржника на неврахування висновків Великої Палати Верховного Суду є безпідставним, оскільки обставини у наведених скаржником справах не є подібними до обставин цієї справи. Суд також зазначив, що не має повноважень переоцінювати докази, які вже були належним чином досліджені судами попередніх інстанцій. Щодо доводів про недопустимість доказів, суд вказав, що скаржник не довів порушення процедури їх отримання чи дослідження, а лише намагається переглянути встановлені факти. Крім того, суд звернув увагу на суперечливу поведінку відповідача, який визнає право позивача на майно, але обумовлює його повернення власними господарськими спорами з іншими контрагентами. В результаті, суд дійшов висновку, що оскаржувані рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права. 3. Верховний Суд постановив закрити касаційне провадження в частині посилання на неврахування висновків Верховного Суду, а в іншій частині — залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду — без змін. Справа №127/10955/25 від 29/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір: 1. **Предмет спору:** Розгляд заяви про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді касаційної інстанції. 2. **Аргументи суду:** – Суд підтвердив, що заявник дотримався процесуальних строків та порядку подання доказів на підтвердження витрат, передбачених статтею 141 ЦПК України. – Верховний Суд наголосив, що хоча сторони мають право вільно визначати розмір гонорару в договорі, суд не позбавлений права оцінювати його співмірність із складністю справи та обсягом виконаних робіт. – Суд застосував критерії реальності, необхідності та розумності витрат, зазначивши, що стягнення правничої допомоги не повинно перетворюватися на спосіб надмірного збагачення. – Було встановлено, що адвокат не надав детального розрахунку часу, витраченого на підготовку документів, а сама правова позиція клієнта була сталою ще з попередніх інстанцій. – Оскільки обсяг роботи в касації зводився лише до підготовки відзиву на касаційну скаргу, суд визнав заявлену суму в 20 000 грн завищеною та невідповідною обсягу фактично наданих послуг. – Враховуючи принципи справедливості та розумності, суд дійшов висновку, що належним розміром відшкодування в даному випадку є сума у 7 000 грн. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив заяву частково, стягнувши з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 7 000 гривень витрат на професійну правничу допомогу. Справа №910/14273/24 від 30/07/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий та професійний огляд для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Смілянська міська рада намагалася в судовому порядку визнати недійсним рішення Антимонопольного комітету України, яким її нормативний акт щодо розміщення тимчасових споруд було визнано антиконкурентними діями. 2. **Аргументи суду:** Суд виходив із того, що органи місцевого самоврядування зобов’язані діяти виключно в межах закону, а прийняті ними акти не повинні створювати штучних бар’єрів для бізнесу. Під час нового розгляду справи було встановлено, що «Тимчасовий порядок», затверджений міськрадою, містив вимоги до документів, які не передбачені чинним законодавством, що об’єктивно обмежувало конкуренцію на ринку. Суд наголосив, що оскільки цей акт був обов’язковим для виконання всіма суб’єктами господарювання протягом тривалого часу, такі дії мають ознаки триваючого правопорушення, а отже, строк давності для притягнення до відповідальності не сплив. Також суд відхилив доводи ради про втручання АМКУ в її дискреційні повноваження, зазначивши, що контроль за легальністю рішень органів влади є прямим обов’язком суду. Зрештою, суд дійшов висновку, що міськрада не довела правомірності своїх дій, а рішення АМКУ було прийнято з дотриманням процедури та в межах компетенції. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу Смілянської міської ради без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін. Справа №908/381/25 від 30/07/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору: 1. **Предмет спору:** Стягнення з АТ «ДТЕК Дніпроенерго» на користь ПАТ «НЕК «Укренерго» інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих за прострочення оплати послуг з диспетчерського управління за період з 12.01.2023 по 07.02.2025. 2. **Аргументи суду:** * Суд виходив із того, що нарахування інфляційних втрат та 3% річних за статтею 625 ЦК України має здійснюватися виключно на реальну суму існуючої заборгованості, а не на потенційну чи абстрактну суму. * Апеляційний суд правильно встановив, що база для нарахування повинна враховувати фактичні акти наданих послуг та акти коригування, які були підписані сторонами. * Верховний Суд підкреслив, що господарські операції мають реальний характер, тому при розрахунку санкцій необхідно виходити з фактичного залишку боргу, який був визначений у попередніх судових провадженнях між цими ж сторонами. * Суд зазначив, що при виявленні помилок у розрахунках позивача, суд не позбавлений права самостійно визначити суму заборгованості, не виходячи за межі заявленого періоду та максимального розміру вимог. * Касаційний суд наголосив, що встановлення обставин справи та оцінка доказів є виключною прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, тому він не має повноважень переоцінювати докази. * Оскільки позивач не довів неправильного застосування норм права, а апеляційний суд здійснив перерахунок на основі встановлених фактів, підстави для скасування постанови відсутні. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу ПАТ «НЕК «Укренерго» без задоволення, а постанову Центрального апеляційного господарського суду — без змін. Справа №754/3194/25 від 29/07/2026 Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. Предметом спору є законність вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду в частині призначення покарання за вчинення підпалу автомобіля ЗСУ та перешкоджання діяльності військових формувань, а також питання зарахування строку попереднього ув’язнення. 2. Суд касаційної інстанції підтвердив правильність кваліфікації дій засудженої та обґрунтованість призначення реального покарання у виді позбавлення волі, відхиливши доводи захисту про можливість звільнення від відбування покарання з випробуванням. Колегія суддів наголосила, що призначення покарання є дискреційним повноваженням суду, який врахував підвищену суспільну небезпеку злочинів проти основ національної безпеки, вчинених в умовах воєнного стану. Суд також відкинув аргументи захисника про упередженість судді першої інстанції, зазначивши, що окремі репліки судді не свідчать про порушення таємниці нарадчої кімнати чи принципу неупередженості. Водночас Верховний Суд визнав слушними доводи захисту щодо ігнорування судами попередніх інстанцій вимог закону про обов’язкове зарахування строку попереднього ув’язнення. Оскільки засуджена перебувала під вартою до внесення застави, суд зобов’язаний був врахувати цей період при призначенні остаточного покарання. Таким чином, касаційна інстанція виправила технічну помилку судів нижчих ланок, забезпечивши дотримання прав засудженої в частині правильного обчислення строку відбування покарання. 3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу захисника, змінивши судові рішення в частині зарахування засудженій строку попереднього ув’язнення у строк відбування покарання, залишивши в іншому вирок та ухвалу без змін. Справа №754/11099/23 від 29/07/2026 Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Касаційне оскарження вироку та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за незаконне придбання та зберігання психотропних речовин в особливо великих розмірах з метою збуту (ч. 3 ст. 307 КК України). 2. **Аргументи суду:** – Суд визнав доведеною вину засудженого, спираючись на сукупність доказів: показання свідків, протоколи затримання та обшуків, а також висновок експерта щодо вилученого амфетаміну. – Касаційна інстанція відхилила доводи захисту про недопустимість протоколу затримання, оскільки відеозапис підтвердив факт вилучення наркотиків у засудженого, а несуттєві неточності в протоколі не впливають на законність процесуальної дії. – Щодо призначення експертизи, суд встановив, що хоча постанова про групу слідчих у конкретному провадженні була оформлена пізніше, слідча мала відповідні повноваження в межах об’єднаного кримінального провадження, що нівелює доводи про недопустимість доказу. – Суд підтвердив законність обшуків, зазначивши, що невідкладний обшук був належним чином легалізований слідчим суддею, а інші обшуки проводилися на підставі ухвали суду. – Щодо клопотання про допит конфіденційного співробітника, суд вказав на відсутність у матеріалах справи відомостей про проведення негласних слідчих дій, тому такий допит був визнаний недоцільним. – Водночас суд встановив, що призначення конфіскації майна було помилковим, оскільки ч. 3 ст. 307 КК не передбачає обов’язкового застосування цього додаткового покарання, якщо злочин не вчинено з корисливих мотивів, які не були доведені. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу захисника, виключивши з вироку та ухвали рішення про конфіскацію майна, залишивши основне покарання у виді 9 років 6 місяців позбавлення волі без змін. Справа №127/12323/22 від 29/07/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним стажем, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний аналіз: 1. **Предмет спору:** Касаційний розгляд кримінального провадження щодо засудження особи за вчинення низки злочинів проти статевої свободи та недоторканості малолітніх, а також виготовлення та зберігання дитячої порнографії, де захист оскаржував законність судових рішень через процесуальні порушення та неправильну кваліфікацію. 2. **Аргументи суду:** – Суд підтвердив, що стандарт доведення «поза розумним сумнівом» був дотриманий, оскільки сукупність доказів (показання потерпілих, висновки експертиз, результати огляду технічних засобів) є узгодженою та виключає інше пояснення подій. – Щодо строків досудового розслідування, Верховний Суд роз’яснив, що статус підозрюваного особа набуває саме з моменту вручення повідомлення про підозру або затримання, а не з моменту внесення відомостей до ЄРДР, тому строки не були порушені. – Суд визнав законним проведення невідкладного обшуку, посилаючись на реальну загрозу знищення доказів та підтвердження правомірності дій слідчого ухвалою слідчого судді, що відповідає актуальній практиці Верховного Суду. – Відмова у повторному допиті потерпілої була визнана обґрунтованою, оскільки пріоритетом є захист психічного здоров’я дитини та запобігання її ретравматизації, при цьому право на захист не було порушене, бо захисник мав можливість брати участь у первинному допиті. – Апеляційний суд мав законне право скасувати вирок лише в частині та ухвалити новий, не досліджуючи повторно всі докази, якщо для цього не було виключних підстав, передбачених статтею 404 КПК України. – Суд також реалізував право на виправлення технічної помилки в мотивувальній частині вироку апеляції, виключивши посилання на «повторність» щодо одного з епізодів, що не вплинуло на загальний розмір покарання. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу захисника без задоволення, а вироки судів попередніх інстанцій — без змін, внісши лише редакційні правки до мотивувальної частини вироку апеляційного суду. Справа №904/3325/20 від 14/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. Предметом спору є законність припинення процедури досудової санації ПрАТ «Дніпровський металургійний завод» через неможливість виконання боржником затвердженого плану санації. 2. Суд встановив, що боржник об’єктивно не має можливості виконати свої грошові зобов’язання перед кредиторами, що підтверджується низкою факторів: наслідками воєнної агресії, зупинкою виробництва через припинення постачання сировини, енергетичними проблемами та несприятливою кон’юнктурою ринків. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що наявні всі підстави вважати план санації таким, що не буде виконаний, що прямо передбачено частиною 10 статті 5 Кодексу України з процедур банкрутства. Скаржник намагався довести, що суди мали детальніше оцінити порушення плану ще до етапу погашення вимог, проте Верховний Суд відхилив ці аргументи. Суд наголосив, що касаційна інстанція не має повноважень переоцінювати докази чи встановлювати нові обставини, якщо попередні суди вже надали їм належну правову оцінку. У підсумку, суд підтвердив, що припинення санації є законним наслідком неможливості реалізації плану, що також призводить до відновлення вимог кредиторів у повному обсязі. 3. Верховний Суд залишив ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу — без задоволення. Справа №583/2187/24 від 27/07/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору. 1. **Предмет спору:** Визначення належного відповідача та джерела відшкодування моральної шкоди, завданої військовослужбовцем під час виконання ним службових обов’язків. 2. **Аргументи суду:** – Суд наголосив, що згідно з ч. 1 ст. 1172 Цивільного кодексу України, відповідальність за шкоду, завдану працівником (службовцем) під час виконання ним трудових чи службових обов’язків, несе юридична або фізична особа — роботодавець, а не держава. – **:** Верховний Суд офіційно відступив від власного висновку, викладеного у постанові від 17 квітня 2024 року (справа № 335/3675/22), де раніше допускалося стягнення шкоди з Державного бюджету України у подібних правовідносинах. – Суд роз’яснив, що ст. 1174 ЦК України (відшкодування шкоди державою) застосовується лише у випадках незаконних дій посадових осіб при здійсненні ними владних повноважень, що не є тотожним заподіянню шкоди працівником під час виконання звичайних службових обов’язків. – Також було встановлено, що суди попередніх інстанцій не врахували статус військової частини як відокремленого підрозділу, а не самостійної юридичної особи, що вимагало залучення належного відповідача (Міністерства оборони України). – Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій допустили істотні порушення норм процесуального права, не встановивши належного відповідача, Верховний Суд визнав неможливим самостійно виправити ці помилки без дослідження нових доказів. – Таким чином, Суд підкреслив, що принцип майнової відокремленості публічних утворень та створених ними юридичних осіб виключає автоматичне покладення відповідальності на Державну казначейську службу за дії військовослужбовців. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасував судові рішення в частині стягнення моральної шкоди з Державного бюджету та направив справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції в порядку цивільного судочинства. Справа №202/8513/24 від 29/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Перегляд законності засудження особи за закінчений замах на умисне вбивство (ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України) через незгоду сторони захисту з кваліфікацією дій та наявністю прямого умислу на позбавлення життя. 2. **Аргументи суду:** – Верховний Суд наголосив, що для кваліфікації дій як замаху на вбивство необхідно беззаперечно довести наявність саме прямого умислу, тобто бажання настання смерті, а не просто заподіяння тілесних ушкоджень. – Апеляційний суд припустився істотних порушень, оскільки не надав належної оцінки доводам захисту щодо відсутності умислу та не проаналізував поведінку засудженого після вчинення злочину (зокрема, спроби викликати допомогу). – Суди попередніх інстанцій не дослідили відеозаписи слідчих експериментів, що є грубим порушенням вимог щодо повноти судового розгляду та оцінки доказів. – В оскаржуваних рішеннях відсутній чіткий аналіз того, чому саме дії засудженого кваліфіковані як «закінчений замах» і які саме об’єктивні обставини, незалежні від волі особи, перешкодили настанню смерті. – Апеляційний суд безпідставно послався на показання свідків, які суперечать технічним записам судових засідань, що свідчить про упередженість та невідповідність висновків фактичним обставинам. – Верховний Суд підкреслив, що стандарт доведення «поза розумним сумнівом» вимагає від суду спростування всіх версій, що суперечать обвинуваченню, чого в даній справі зроблено не було. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції, обравши при цьому засудженому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Справа №686/24066/17 від 29/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір: 1. **Предмет спору:** Касаційне оскарження прокурором ухвали апеляційного суду, якою було скасовано обвинувальний вирок та закрито кримінальне провадження щодо колишнього правоохоронця, обвинуваченого у збуті психотропних речовин, через визнання доказів недопустимими. 2. **Аргументи суду:** – Верховний Суд підтвердив правильність позиції апеляції щодо недопустимості доказів, отриманих після повернення обвинувального акта судом, оскільки КПК не передбачає можливості «відновлення» досудового розслідування після його завершення направленням акта до суду. – Суд послався на правову позицію Об’єднаної палати ККС ВС, згідно з якою будь-які слідчі дії, проведені після повернення обвинувального акта, що не спрямовані виключно на усунення формальних недоліків, є незаконними, а отримані результати — недопустимими доказами. – Щодо негласних слідчих (розшукових) дій (НСРД), Верховний Суд підтримав висновок апеляції про недопустимість протоколів, оскільки сторона обвинувачення не відкрила захисту ухвали слідчих суддів, які були правовою підставою для проведення цих дій. – Суд наголосив, що обов’язок доведення вжиття належних заходів для розсекречення документів лежить на прокурорі, і відсутність таких документів у матеріалах справи є критичним порушенням. – Водночас Верховний Суд вказав на помилку апеляційного суду в частині автоматичного визнання недопустимими доказів, отриманих у виділеному кримінальному провадженні № 42017240000000213. – Апеляційний суд не навів належного обґрунтування, чому докази, зібрані в межах окремого (виділеного) провадження, мають вважатися недопустимими лише через факт їх походження з попереднього провадження, де спливли строки розслідування. – Через відсутність мотивування щодо допустимості доказів у виділеному провадженні, рішення апеляції було визнано передчасним та таким, що потребує нового розгляду. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу прокурора, скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Справа №912/3008/25 від 04/08/2026 1. Предметом спору є оскарження законності рішень загальних зборів фермерського господарства, правомірності акта приймання-передачі частки у статутному капіталі та визначення розміру часток учасників. 2. Суд при винесенні рішення керувався необхідністю перевірки дотримання корпоративних процедур під час проведення загальних зборів та відповідності оформлення передачі частки вимогам чинного законодавства. Верховний Суд проаналізував матеріали справи на предмет того, чи були порушені права позивача як учасника господарства при зміні структури капіталу. Судді звернули особливу увагу на правильність застосування норм матеріального права, що регулюють діяльність фермерських господарств та порядок відчуження часток. Було встановлено, що суди попередніх інстанцій допустили певні неточності у правовому обґрунтуванні своїх висновків, хоча по суті прийняли правильні рішення. Верховний Суд усунув ці недоліки, деталізувавши мотивувальну частину для забезпечення єдності судової практики. Таким чином, касаційна інстанція скоригувала юридичну аргументацію, не змінюючи при цьому фінального результату розгляду справи по суті. 3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши мотивувальні частини рішень судів попередніх інстанцій та залишивши їх резолютивні частини без змін. Справа №729/2740/23 від 29/07/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вас: 1. Предметом спору було визначення розміру страхового відшкодування та моральної шкоди, що підлягають стягненню зі страхової компанії на користь потерпілої в межах кримінального провадження про ДТП. 2. Суд при винесенні рішення керувався такими аргументами: * По-перше, Верховний Суд підтвердив, що звернення потерпілого до страховика із заявою про виплату є позасудовою процедурою, а не обов’язковим досудовим порядком, тому потерпіла мала повне право одразу звернутися з цивільним позовом у межах кримінального провадження. * По-друге, суд чітко розмежував поняття страхового ліміту: моральна шкода, згідно із законом, входить до загального ліміту відповідальності страховика за шкоду, завдану життю та здоров’ю. * По-третє, апеляційний суд припустився помилки, стягнувши зі страхової компанії суму, що перевищує встановлений договором ліміт (320 000 грн), оскільки страхова виплата не може виходити за межі страхової суми, визначеної полісом. * По-четверте, суд врахував, що вже здійснені страховиком виплати мають бути враховані на стадії виконання вироку, що є технічним питанням, а не підставою для скасування рішення. * Нарешті, суд визнав обґрунтованими витрати на професійну правничу допомогу на стадії касаційного розгляду, оскільки вони були підтверджені актами виконаних робіт та є співмірними з обсягом наданих послуг. 3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу страхової компанії, змінивши рішення апеляційного суду в частині розміру стягнення, обмеживши суму виплати страховика лімітом у 320 000 грн та додатково стягнувши з винуватця ДТП витрати на правничу допомогу. Справа №2-177/2007 від 31/07/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору: 1. Предметом спору є визнання дійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, укладеного на підставі «договору про наміри», а також визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цієї ділянки (договору дарування та державного акту на право власності). 2. Суд апеляційної інстанції, з яким погодився Верховний Суд, виходив з того, що «договір про наміри» не є попереднім договором у розумінні статті 635 Цивільного кодексу України, оскільки в ньому відсутнє чітке волевиявлення сторін на надання йому такої юридичної сили. Оскільки основний договір купівлі-продажу земельної ділянки не був укладений у встановленій законом формі (письмова форма з нотаріальним посвідченням та державною реєстрацією), він не створює юридичних наслідків для сторін. Суд підкреслив, що норма частини другої статті 220 ЦК України про «зцілення» (конвалідацію) правочинів не застосовується до договорів, які вимагають одночасно і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації. Також суд зазначив, що питання добросовісності набувача земельної ділянки не підлягає дослідженню в межах цього позову, оскільки предметом спору не є витребування майна. Зрештою, суд дійшов висновку, що відсутність порушеного права позивача є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. 3. Верховний Суд залишив постанову апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу — без задоволення, підтвердивши законність відмови у позові. Справа №697/2669/21 від 15/07/2026 Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Витребування з чужого незаконного володіння комплексу нежитлових будівель санаторію «Жовтень», які, на думку прокуратури, вибули з державної власності поза волею держави. 2. **Аргументи суду:** – Суд встановив, що спірне майно було передане профспілкам у 1960 році лише у відання, а не у власність, тому подальше його включення до статутного капіталу ПрАТ «Укрпрофоздоровниця» було незаконним. – Верховний Суд підтвердив, що держава ніколи не втрачала право власності на це майно, а профспілкові організації не мали законних підстав для розпорядження ним. – Щодо добросовісності набувача (ОСОБА_1), суд зазначив, що витребування майна є пропорційним втручанням у право власності, оскільки майно вибуло з державної власності поза волею власника, а сам об’єкт розташований на території природно-заповідного фонду. – Важливим процесуальним моментом стало визначення належного відповідача: оскільки ПрАТ «Укрпрофоздоровниця» вже не є власником майна, позовні вимоги до нього є безпідставними, тому в цій частині суд відмовив. – Суд наголосив, що для віндикаційного позову (витребування майна) достатньо факту незаконного вибуття майна з державної власності, і доводити розмір збитків державі не потрібно. – Щодо позовної давності, суд вказав, що вона може застосовуватися лише за заявою сторони до вимог, які пред’явлені саме до неї, а оскільки ОСОБА_1 такої заяви не подавав, підстави для застосування давності відсутні. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасувавши рішення апеляції в частині позову до ПрАТ «Укрпрофоздоровниця» (відмовивши у позові до нього) та залишивши в силі рішення про витребування майна у ОСОБА_1 на користь держави. Справа №915/1038/25 від 28/07/2026 Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** ТОВ «Кристмас.» звернулося до суду з позовом про тлумачення пункту договору суперфіцію щодо порядку зміни розміру плати за землю у зв’язку зі зміною нормативної грошової оцінки. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд підтримав позицію апеляційної інстанції, наголосивши на принципі процесуальної економії та неприпустимості штучного подвоєння судового процесу. Суд зазначив, що тлумачення умов договору є способом забезпечення виконання зобов’язань, тому воно доцільне до моменту виникнення спору щодо виконання цих умов. Оскільки між сторонами вже розглядається інша справа (№ 915/1386/24) про стягнення заборгованості за цим же договором, саме в її межах суд має надати правову оцінку спірному пункту. Подання окремого позову про тлумачення правочину в такій ситуації є спробою отримати преюдиційні висновки, що суперечить процесуальним принципам. Суд підкреслив, що сторона має доводити свою позицію щодо змісту договору безпосередньо в межах того спору, де вирішується питання про стягнення коштів. Таким чином, окремий позов про тлумачення за наявності вже відкритого провадження щодо виконання цього ж договору є неналежним способом захисту. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду, якою було відмовлено в позові, — без змін. Справа №910/6830/24 від 14/07/2026 Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Визнання грошових вимог арбітражного керуючого до боржника (ТОВ «КУА «Аста-Капітал») як кредитора у справі про банкрутство на підставі наказу про стягнення винагороди за виконання функцій ліквідатора в іншій справі. 2. **Основні аргументи суду:** * Суд виходив із того, що компанія з управління активами (КУА) є юридичною особою, яка діє від власного імені, навіть якщо вона представляє інтереси пайового інвестиційного фонду (ПІФ), оскільки останній не має статусу юридичної особи. * Верховний Суд підкреслив, що діяльність арбітражного керуючого має бути оплачена, і якщо коштів боржника або авансування недостатньо, витрати на винагороду ліквідатора покладаються на кредиторів пропорційно до їхніх вимог. * Встановлено, що ТОВ «КУА «Аста-Капітал» на момент виникнення зобов’язань виступало самостійним суб’єктом правовідносин, а отже, несе повну відповідальність за виконання судових рішень про стягнення винагороди. * Суд зазначив, що оскільки ПІФ не є юридичною особою, саме КУА є належним боржником за зобов’язаннями, що виникли в процесі управління активами фонду. * Щодо процесуальних моментів, суд підтвердив, що хоча вимоги арбітражного керуючого є обґрунтованими та підлягають включенню до реєстру вимог кредиторів першої черги, вони не дають права вирішального голосу на комітеті кредиторів через пропуск строку на подання заяви. * Суд також наголосив на принципі обов’язковості судового рішення, яке набрало законної сили, та неможливості уникнення відповідальності шляхом посилання на дефектність статусу інвестиційного фонду. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду, якою було визнано грошові вимоги арбітражного керуючого до боржника та зобов’язано внести їх до реєстру вимог кредиторів. Справа №910/6373/25 від 29/07/2026 Вітаю. Як фахівець із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий юридичний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** ПАТ «Укрнафта» звернулося до суду з позовом про визнання недійсним договору факторингу, укладеного між іншими суб’єктами господарювання, стверджуючи про невідповідність його умов вимогам законодавства. 2. **Аргументація суду:** – Ключовим аспектом справи стало питання наявності у позивача права на звернення до суду, оскільки він не був стороною оспорюваного правочину. – Суд наголосив, що особа, яка не є стороною договору, зобов’язана довести, яким саме чином цей договір порушує її конкретні права чи законні інтереси. – Позивач намагався обґрунтувати свій інтерес потенційними податковими ризиками та зміною майнового стану, проте суд визнав ці доводи недостатніми. – Верховний Суд підтвердив позицію попередніх інстанцій: відсутність доведеного порушення прав позивача є самостійною та достатньою підставою для відмови у позові без необхідності дослідження інших аргументів. – Суд також послався на сталу практику Великої Палати Верховного Суду, яка вимагає від позивача чіткого обґрунтування ефективності обраного способу захисту. – У результаті касаційна інстанція дійшла висновку, що суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права, не допустивши порушень процесуального порядку. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу ПАТ «Укрнафта» без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про відмову у позові — без змін. Справа №910/13002/25 від 29/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. **Предмет спору:** Фермерське господарство звернулося з позовом до Господарського суду міста Києва та Державної казначейської служби про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої, на думку позивача, незаконним поверненням його позовної заяви в іншій судовій справі. 2. **Аргументи суду:** * Суд встановив, що витрати на поштові послуги, які позивач намагався стягнути як збитки, є судовими витратами, що мають розподілятися виключно в межах відповідної справи, а не шляхом подання окремого позову. * Щодо моральної шкоди, суд зазначив, що позивач не надав належних доказів факту її завдання та не довів наявність причинно-наслідкового зв’язку між діями суду та негативними наслідками для господарства. * Суд відхилив клопотання про звернення до Конституційного Суду, оскільки питання, поставлені скаржником, стосуються вирішення спору по суті, а не тлумачення норм Конституції, що не є компетенцією Верховного Суду в межах касаційного провадження. * Щодо посилання на презумпцію вини завдавача шкоди, суд вказав, що ця норма не застосовується автоматично, оскільки позивач не довів сам факт завдання шкоди, що є обов’язковою умовою для деліктної відповідальності. * Суд підтвердив, що спір підлягає розгляду саме в порядку господарського судочинства, оскільки сторонами є юридичні особи, а характер вимог відповідає критеріям господарського процесу. * Формальна помилка апеляційного суду щодо розподілу судового збору була визнана такою, що не впливає на законність рішення по суті, і може бути виправлена шляхом подання заяви про виправлення описки. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про відмову в позові — без змін. Справа №757/28887/19-ц від 22/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір справи: 1. **Предмет спору:** Стягнення солідарної заборгованості за кредитним договором, а також вирішення питання щодо правомірності зарахування зустрічних однорідних вимог та нарахування інфляційних втрат і 3% річних. 2. **Аргументи суду:** * Суд встановив, що перебіг позовної давності неодноразово переривався активними діями обох сторін (як банку, так і позичальника), зокрема через часткове виконання зобов’язань та звернення до суду, тому позов подано в межах встановленого строку. * Апеляційний суд обґрунтовано визначив черговість погашення заборгованості, спрямувавши кошти насамперед на найбільш давні прострочені платежі, що вплинуло на розрахунок інфляційних втрат та 3% річних. * Щодо заяви про зарахування зустрічних вимог, суд зазначив, що цей односторонній правочин не є пов’язаним із предметом даного позову, а тому вимоги банку про визнання його недійсним у межах цього процесу є неналежним способом захисту. * Верховний Суд підкреслив, що скасування попередніх судових рішень, на підставі яких було вчинено зарахування, не робить такий правочин автоматично недійсним у межах цього спору, оскільки для таких випадків існують інші процесуальні механізми (поворот виконання рішення). * Суд касаційної інстанції вказав, що встановлення обставин справи та оцінка доказів є виключною прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, і касаційний суд не має повноважень переоцінювати їх, якщо не було фундаментальних порушень. * Оскільки апеляційний суд правильно застосував норми матеріального права та не допустив процесуальних порушень, підстави для скасування його постанови відсутні. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив постанову Чернігівського апеляційного суду без змін, а касаційні скарги обох сторін — без задоволення. Справа №711/10115/24 від 04/08/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням через тривале непроживання, та зняття її з реєстрації. 2. **Аргументи суду:** * Суд встановив, що хоча відповідач дійсно не проживає у квартирі понад шість місяців, сам по собі цей факт не є безумовною підставою для позбавлення права користування житлом. * Ключовим фактором для суду стала поважність причин відсутності: виїзд за кордон під час воєнного стану та перебування під тимчасовим захистом у країнах ЄС (зокрема, Нідерландах) визнано обставинами, що унеможливлюють повернення до місця постійного проживання. * Суд наголосив, що відповідач не втратив інтерес до житла, оскільки активно захищав свої права в інших судових процесах щодо цього ж приміщення. * Додатковим доказом збереження зв’язку з житлом стала сплата відповідачем значної суми за житлово-комунальні послуги протягом 2020–2024 років. * Суд також застосував практику Європейського суду з прав людини, зазначивши, що позбавлення права на житло є крайнім заходом, який має бути пропорційним та виправданим. * Верховний Суд підкреслив, що доводи касаційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, відмовивши у задоволенні касаційної скарги позивача. Справа №914/56/25 від 29/07/2026 Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. **Предмет спору:** Усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою комунальної власності шляхом демонтажу тимчасової споруди (магазину-кафе) та скасування державної реєстрації права власності на неї. 2. **Аргументи суду:** – Суд встановив, що спірний об’єкт є тимчасовою спорудою, а не нерухомим майном, оскільки він не має фундаменту та нерозривного зв’язку із землею, а дозвільні документи на будівництво капітального об’єкта відсутні. – Верховний Суд підтвердив, що навіть якщо земельна ділянка формально не сформована (не має кадастрового номера), вона все одно перебуває у комунальній власності територіальної громади в силу закону, що дає міській раді право на захист від самовільного зайняття. – Щодо способу захисту, суд зазначив, що оскільки майно не є нерухомістю, застосування норм про самочинне будівництво (ст. 376 ЦК) є помилковим, а належним способом захисту є негаторний позов (ст. 391 ЦК) про знесення споруди та скасування незаконного запису в реєстрі. – Суд відхилив доводи скаржника про відсутність підстав для представництва прокурором, оскільки міська рада тривалий час (з 2023 року) знала про порушення, але не вживала заходів, що свідчить про її пасивну поведінку та бездіяльність. – Посилання скаржника на практику Великої Палати у справі № 905/1680/20 визнано безпідставним, оскільки там йшлося про стягнення коштів за користування сформованою ділянкою, тоді як у цій справі предметом є усунення перешкод у користуванні землею. – Суд наголосив, що державна реєстрація права власності на тимчасову споруду як на об’єкт нерухомості є помилковою і підлягає скасуванню, оскільки вона створює перешкоди для розпорядження комунальною землею. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ “Юр” без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій, якими позов прокурора було задоволено, — без змін. Справа №713/3190/25 від 04/08/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Позивачка намагалася в судовому порядку встановити факт проживання однією сім’єю із загиблим братом-військовослужбовцем для отримання права на одноразову грошову допомогу. 2. **Аргументи суду:** * Суд наголосив, що для визнання особи членом сім’ї недостатньо лише факту кровного споріднення, необхідно довести наявність спільного побуту, бюджету та взаємних прав і обов’язків. * Суди попередніх інстанцій встановили, що позивачка та її брат мали різні зареєстровані місця проживання, що стало вагомим аргументом проти задоволення позову. * Надані позивачкою докази (акт обстеження побутових умов, складений «зі слів» сусідів, та довідки) суд визнав недостатніми для підтвердження ведення спільного господарства. * Суд критично оцінив факт перерахування коштів братом на рахунок сестри, зазначивши, що це є лише фінансовою допомогою, а не доказом наявності спільного сімейного бюджету. * Показання свідків, які базувалися виключно на словах самої позивачки, не були визнані судом як самостійний та достатній доказ для встановлення юридичного факту. * Верховний Суд підтвердив, що суди нижчих інстанцій правильно застосували норми права, а доводи касаційної скарги фактично зводилися до спроби переоцінити докази, що виходить за межі повноважень касаційної інстанції. * Суд також врахував наявність у загиблого інших членів сім’ї (дітей), що додатково ускладнювало доведення виключного статусу позивачки як члена сім’ї. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у позові — без змін. Справа №649/1393/19 від 28/07/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Стягнення збитків, завданих власнику внаслідок втрати (розукомплектування) виробничого обладнання, яке перебувало у заставі та було передане банком третій особі за недійсним правочином. 2. **Аргументи суду:** * Суд встановив, що для деліктної відповідальності (відшкодування шкоди) необхідна наявність чотирьох елементів: шкоди, протиправної поведінки, причинного зв’язку та вини, причому відсутність хоча б одного з них виключає відповідальність. * На підставі преюдиційних фактів (рішень у попередніх справах) суд підтвердив, що спірне майно не перебувало у володінні чи на зберіганні банку, тому вину банку у втраті майна не доведено. * Відповідальність за шкоду покладено на фізичну особу-підприємця (ОСОБА_2), оскільки саме у її володінні перебувало майно, яке було втрачене або розукомплектоване. * Поданий позивачем звіт про оцінку майна визнано неналежним доказом, оскільки він не відповідав вимогам Національного стандарту № 1 (не містив обов’язкових обґрунтувань та розрахунків). * Оскільки позивач не заявляв клопотання про призначення судової товарознавчої експертизи, суд визначив розмір збитків, виходячи з первісної вартості майна, зазначеної у договорі застави, відмовивши у стягненні суми, що ґрунтувалася на недостовірному звіті. * Суд підкреслив, що не має повноважень на переоцінку доказів, а доводи скаржника про неврахування висновків Верховного Суду в інших справах є безпідставними через відмінність фактичних обставин. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду, якою позов задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_2 на користь позивача 1 073 180,00 грн збитків, у задоволенні вимог до банку відмовлено. Справа №127/24218/24 від 29/07/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вас: 1. **Предмет спору:** Оскарження відмови судів попередніх інстанцій у призначенні рідного брата опікуном над особою, яку було визнано недієздатною внаслідок психічного розладу. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що призначення опікуна є виключною компетенцією суду, а подання органу опіки та піклування має лише дорадчий характер і підлягає оцінці в сукупності з іншими доказами. Суди нижчих інстанцій припустилися помилки, формально підійшовши до питання та відмовивши у призначенні опікуна лише через сумніви в мотивації подання органу опіки. Верховний Суд підкреслив, що суди не з’ясували реальну можливість та бажання інших родичів (батьків, дочки, дружини) здійснювати опіку, а також не перевірили фактичне перебування цих осіб за кордоном. Важливим аргументом стало те, що чинне законодавство не містить заборони на призначення опікуном військовослужбовця, який проходить службу за мобілізацією, якщо він є єдиним кандидатом, здатним забезпечити інтереси підопічного. Суди не дослідили належним чином докази, які могли б підтвердити або спростувати здатність інших членів сім’ї виконувати опікунські обов’язки. В результаті, рішення було визнано передчасним через неповне встановлення обставин справи та неналежну оцінку доказів. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасував постанову апеляційного суду в частині вирішення питання про призначення опікуна та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Справа №911/3265/24 від 03/08/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу: **1. Предмет спору** Предметом спору є питання процесуального правонаступництва, а саме можливість заміни позивача (кредитора) у справі про стягнення коштів на підставі договорів відступлення права вимоги. **2. Аргументи суду** Суд виходив із того, що процесуальне правонаступництво є прямим наслідком переходу матеріальних прав від однієї особи до іншої, що підтверджується договорами відступлення права вимоги. Верховний Суд наголосив, що для заміни сторони у справі достатньо доказів самого факту укладення таких договорів та підтвердження оплати за ними, тоді як питання щодо обсягу заборгованості чи наявності оригіналів первинних документів стосуються розгляду справи по суті, а не процедури заміни сторони. Суд також застосував презумпцію правомірності правочину, зазначивши, що доки договори відступлення не визнані недійсними в судовому порядку, вони є чинними та створюють правові наслідки. Окремо було підкреслено, що стаття 517 Цивільного кодексу України не вимагає передачі оригіналів документів як обов’язкової умови для переходу права вимоги, а лише визначає обов’язок кредитора передати інформацію. Таким чином, суд дійшов висновку, що надані докази є достатніми для підтвердження матеріального правонаступництва. Всі доводи скаржника про відсутність повноважень у сторін чи неможливість переходу права вимоги без передачі оригіналів документів були відхилені як такі, що не спростовують факту заміни кредитора у зобов’язанні. **3. Рішення суду** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду — без змін, підтвердивши правомірність заміни позивача у справі. Справа №756/9387/25 від 22/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Позов матері про відібрання малолітньої дитини у батька, який самовільно змінив її місце проживання та перешкоджав спілкуванню з матір’ю, попри наявність судових рішень про визначення місця проживання дитини з нею. 2. **Аргументи суду:** * Суд встановив, що відповідач діяв протиправно, самовільно забравши дитину зі школи та ігноруючи рішення суду, яким місце проживання сина було офіційно визначено з матір’ю. * Важливим аспектом стала оцінка консультативних висновків психолога: суд критично поставився до них, оскільки дитину до фахівця приводив лише батько без відома матері, що свідчить про ймовірний психологічний тиск на дитину. * Суд підкреслив, що невиконання батьком судових рішень та перешкоджання спілкуванню дитини з матір’ю протягом тривалого часу є грубим порушенням прав дитини та іншого з батьків. * Щодо моральної шкоди, суд визнав обґрунтованим її стягнення, оскільки протиправна поведінка батька призвела до тривалого розлучення матері з сином, що спричинило їй душевні страждання. * Суд також відхилив доводи відповідача про «небезпечність» району проживання матері, назвавши їх безпідставними припущеннями, які не підтверджені офіційними даними. * Процесуальні права відповідача не були порушені, оскільки він був належним чином повідомлений про засідання, а його клопотання про відкладення розгляду справи через хворобу суд визнав необґрунтованими. * **:** Верховний Суд у цій справі підтвердив застосування аналогії закону (стаття 162 Сімейного кодексу України), спираючись на правову позицію Об’єднаної палати КЦС ВС від 25 березня 2024 року (справа № 183/1464/22), яка дозволяє захищати права батьків у випадках, коли місце проживання дитини було змінено до ухвалення судового рішення, а після нього — не повернуто. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу батька без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій про відібрання дитини та стягнення моральної шкоди — без змін. Справа №488/4352/25 від 30/07/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до вашого запиту: 1. Предметом спору є заява Миколаївської міської ради про визнання спадщини (квартири) відумерлою та передачу її у власність територіальної громади. 2. Суд виходив з того, що справи про визнання спадщини відумерлою розглядаються в порядку окремого провадження, яке не допускає наявності спору про право. У цій справі було встановлено, що до нотаріальної контори вчасно звернулася особа в інтересах малолітнього спадкоємця із заявою про прийняття спадщини, що свідчить про наявність конфлікту інтересів. Верховний Суд наголосив, що «спір про право» у таких справах має бути реальним, а не гіпотетичним, і наявність заяви про прийняття спадщини вже створює правову невизначеність щодо належності майна. Оскільки існує заінтересована особа, яка претендує на спадкове майно, суд не може вирішувати питання про відумерлість спадщини в межах окремого провадження. У такому разі заявник має право звернутися до суду в порядку позовного провадження, де спір буде вирішено по суті з урахуванням усіх доказів. Таким чином, апеляційний суд правильно застосував процесуальні норми, залишивши заяву без розгляду для захисту прав потенційних спадкоємців. 3. Верховний Суд залишив постанову апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу Миколаївської міської ради — без задоволення. Справа №320/29214/23 від 04/08/2026 Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Оскарження платником податків (ТОВ «ВИНТЕХ») податкових повідомлень-рішень, якими контролюючий орган донарахував податок на прибуток та ПДВ через нібито нереальність господарських операцій з низкою контрагентів та порушення правил формування податкового кредиту. 2. **Аргументи суду:** * Суд касаційної інстанції наголосив, що суди попередніх інстанцій підійшли до вирішення справи занадто формально, обмежившись лише перевіркою наявності первинних документів. * Верховний Суд підкреслив, що наявність документів не є безумовним доказом реальності операції, якщо вони не відображають фактичного руху активів чи економічної суті діяльності. * Суди нижчих інстанцій повністю проігнорували епізод щодо взаємовідносин з нерезидентом «Secnetelecom LP», де платник не надав обґрунтування ціни за «принципом витягнутої руки», що є критичним для податку на прибуток. * Також не було надано належної оцінки доводам податкової про неможливість виконання послуг контрагентами через відсутність у них відповідних ресурсів та ознаки фіктивності в ланцюгах постачання. * Суд нагадав, що платник податків зобов’язаний проявляти «належну обачність» при виборі контрагентів, а суди мають активно досліджувати ці обставини, а не просто констатувати наявність паперів. * Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій не встановили фактичних обставин справи та не дослідили всі докази в їх сукупності, касаційна інстанція позбавлена можливості самостійно виправити ці помилки. * В результаті, рішення було скасовано через неповноту з’ясування обставин, що є порушенням принципів адміністративного судочинства. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу податкового органу, скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Справа №9901/192/21 від 03/08/2026 Предметом спору є вимога ТОВ «Гео Вертикаль» про визнання протиправним та скасування Указу Президента України в частині застосування до позивача персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій). Суд виходив із того, що Президент України, діючи на підставі рішень Ради національної безпеки і оборони України, має дискреційні повноваження щодо застосування санкцій з метою захисту національних інтересів та безпеки держави. У ході розгляду справи було встановлено, що процедура ініціювання та введення в дію санкцій відповідала вимогам Закону України «Про санкції», а докази, надані Службою безпеки України, підтверджували наявність підстав для застосування обмежувальних заходів. Суд наголосив, що втручання у дискреційні повноваження глави держави щодо питань національної безпеки є обмеженим, а позивач не довів протиправності дій відповідача чи порушення процедурних норм при прийнятті оскаржуваного Указу. При цьому суд врахував, що застосування санкцій є превентивним заходом, спрямованим на нейтралізацію загроз, а не заходом юридичної відповідальності, що виключає необхідність доведення вини у класичному розумінні. Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, оскільки оскаржуваний акт був прийнятий у межах компетенції та у спосіб, передбачений чинним законодавством. Суд ухвалив відмовити у задоволенні позову ТОВ «Гео Вертикаль» повністю. Справа №640/22171/21 від 04/08/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу: **1. Предмет спору** Предметом спору є правомірність дій Національної служби посередництва і примирення (НСПП) щодо реєстрації колективного трудового спору між АТ «Українська залізниця» та найманими працівниками локомотивного депо, оскільки роботодавець вважав процедуру формування вимог працівників порушеною. **2. Аргументи суду** * Суд встановив, що на етапі ініціювання спору профспілка зібрала підписи понад 50% працівників, що є достатньою умовою для легітимності вимог згідно із Законом «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)». * Верховний Суд наголосив, що правовий інститут вирішення таких спорів спрямований на захист вразливої сторони — працівників, тому спроби роботодавця анулювати вимоги через збір «зустрічних» заяв від працівників після того, як кворум уже був зафіксований, є неприпустимими. * Суд зазначив, що працівник має право відкликати свій підпис, проте це має відбуватися шляхом звернення до уповноваженого органу (профспілки), а не через адміністрацію роботодавця, яка має інструменти впливу на підлеглих. * Відсутність дат у підписних листах суд визнав формальним недоліком, який не нівелює факту волевиявлення більшості трудового колективу. * Суд підтвердив, що президія профспілки діяла в межах своїх статутних повноважень, представляючи інтереси працівників, і жодного незаконного «передоручення» повноважень у цьому процесі не відбулося. * Верховний Суд відмовився відступати від своїх попередніх правових позицій, оскільки вони стосувалися інших аспектів діяльності НСПП і не суперечать висновку про законність реєстрації цього конкретного спору. **3. Рішення суду** Верховний Суд залишив касаційну скаргу АТ «Українська залізниця» без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін, підтвердивши законність реєстрації колективного трудового спору. Справа №340/5804/25 від 04/08/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з урахуванням вашого запиту: 1. Предметом спору є правомірність відмови Пенсійного фонду у перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з урахуванням актуального розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом про Державний бюджет на 2024 рік. 2. **** Верховний Суд у цій справі відступив від власної попередньої позиції (зокрема, викладеної у справі № 520/32171/24), яка дозволяла застосовувати занижений показник прожиткового мінімуму (2102 грн) для обчислення суддівської винагороди. Суд наголосив, що конституційна гарантія незалежності суддів передбачає застосування саме того розміру прожиткового мінімуму, який встановлений законом про Державний бюджет на відповідний рік, без можливості його штучного обмеження іншими актами. Суд підкреслив, що будь-яка заміна цієї величини на меншу є протиправною та порушує вимоги статті 130 Конституції України. Верховний Суд зазначив, що збільшення прожиткового мінімуму станом на 1 січня автоматично створює правові підстави для перерахунку довічного утримання суддів у відставці. Також суд вказав, що суди попередніх інстанцій помилково застосували практику Великої Палати, яка стосувалася інших правовідносин (розрахунків при звільненні), а не перерахунку утримання у відставці. Таким чином, право на перерахунок є безумовним наслідком зміни законодавчо встановленого розміру прожиткового мінімуму. 3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив нове рішення, яким задовольнив позовні вимоги в частині визнання відмови Пенсійного фонду протиправною та зобов’язав здійснити перерахунок довічного грошового утримання судді у відставці. Справа №160/7945/24 від 03/08/2026 Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, я проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Дружина загиблого військовослужбовця оскаржила дії Міністерства оборони щодо включення повнолітньої доньки загиблого до переліку отримувачів одноразової грошової допомоги (ОГД) та щодо поетапної виплати їй належної суми допомоги замість виплати одним платежем. 2. **Аргументи суду:** * Суд встановив, що право на отримання ОГД виникає у членів сім’ї загиблого саме в день його смерті, що зафіксовано у свідоцтві про смерть. * Оскільки смерть військовослужбовця сталася до набрання чинності наказом Міноборони № 45 (який запровадив поетапну виплату допомоги), застосування цього наказу до правовідносин позивачки є неправомірним. * Верховний Суд наголосив, що нормативні акти, які погіршують становище особи або звужують обсяг існуючих прав, не мають зворотної дії в часі. * Щодо включення повнолітньої доньки до списку отримувачів, суд зазначив, що в межах цього позову неможливо вирішити питання наявності чи відсутності в неї права на допомогу, оскільки це питання стосується прав третьої особи, а не лише порушення прав позивачки. * Суд також підтвердив, що процедура розгляду документів відповідачем була дотримана, а затримки у прийнятті рішень не було. * Важливо, що суд підтримав сталу практику, згідно з якою виплата ОГД має здійснюватися без розстрочення, якщо право на неї виникло до 31 січня 2023 року. * Суд підкреслив, що дії відповідача щодо застосування поетапної виплати до правовідносин, що виникли раніше, є протиправними. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасував рішення судів попередніх інстанцій у частині відмови у виплаті допомоги одним платежем та зобов’язав Міноборони виплатити позивачці належну суму ОГД одним платежем без поетапного розстрочення, залишивши решту позовних вимог без задоволення. Справа №320/23602/24 від 03/08/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. **Предмет спору:** Оскарження податкового повідомлення-рішення, яким платнику податків було донараховано податок на прибуток через невизнання податковим органом доходів від дисконтування довгострокових позик та витрат за договорами надання гарантій. 2. **Аргументи суду:** – Щодо дисконтування позик: суд встановив, що податковий орган не дослідив питання відповідності договірних відсоткових ставок (2% та 7%) ринковим умовам, а застосував формулу дисконтування без належного обґрунтування та врахування валютних коливань. – Суд наголосив, що якщо договірна ставка відповідає ринковій, то теперішня вартість заборгованості дорівнює номінальній, а отже, дисконт дорівнює нулю. – Щодо витрат на гарантії: суд визнав їх правомірними, оскільки вони були спрямовані на забезпечення виконання зобов’язань за договорами постачання газу в умовах воєнного стану, що має ділову мету. – Суд зауважив, що відсутність фактичних виплат за гарантіями не свідчить про відсутність господарської операції, адже сутність послуги полягає саме у наданні гарантії як інструменту забезпечення ризиків. – Також суд вказав на непослідовність податкового органу, який визнав одні договори гарантій правомірними, а інші — ні, при їх ідентичній правовій природі. – Верховний Суд підкреслив, що податковий орган не спростував доводи платника щодо ринковості ставок запозичень, підтверджених даними бази «Cbonds». – У підсумку, суд дійшов висновку, що контролюючий орган не довів безпідставність формування витрат та заниження доходів, а касаційна скарга зводиться до спроби переоцінити докази, що заборонено суду касаційної інстанції. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу податкового органу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій на користь платника податків — без змін. Справа №320/15197/21 від 04/08/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, я проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір цієї справи: **1. Предмет спору** Предметом спору є правомірність податкових повідомлень-рішень, якими контролюючий орган донарахував підприємству податок на прибуток, ПДВ та частину чистого прибутку через нібито нереальність господарських операцій з постачальником пального, безпідставне включення до витрат оплати додаткових відпусток працівникам та відсутність ліцензії на зберігання пального. **2. Аргументи суду** * Суд встановив, що господарські операції з придбання пального були реальними, оскільки вони підтверджені належними первинними документами (видатковими накладними, ТТН, платіжними дорученнями), а сам товар був оприбуткований та використаний у господарській діяльності. * Суд наголосив, що податкова інформація про «дефекти» контрагентів (відсутність у них ресурсів тощо) має лише довідковий характер і не може автоматично свідчити про нереальність операцій, якщо платник податків діяв добросовісно. * Щодо додаткових відпусток, суд визнав правомірним їх надання працівникам апарату управління, оскільки підприємство працює в зоні радіоактивного забруднення, а чинне законодавство та колективні договори передбачають такі соціальні гарантії для персоналу, що працює в особливих умовах. * Суд відхилив аргументи податківців про те, що наявність КВЕДу не дає права на відпустку, вказавши, що право на таку відпустку випливає із самого факту роботи на території з особливим статусом та характером праці. * Щодо штрафу за відсутність ліцензії на зберігання пального, суд підтримав позицію податкового органу, оскільки підприємство не надало доказів, які б підтверджували його звільнення від обов’язку отримання такої ліцензії (зокрема, щодо фінансування виключно з держбюджету). * Верховний Суд підкреслив, що обов’язок доказування протиправності дій платника лежить на податковому органі, який у цій справі не надав переконливих доказів фіктивності операцій. **3. Рішення суду** Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими позов підприємства було задоволено частково: скасовано донарахування податків та штрафів, окрім штрафу за відсутність ліцензії на зберігання пального. Справа №380/2496/26 від 04/08/2026 Вітаю. Як фахівець із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. **Предмет спору:** Оскарження дій податкового органу щодо встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду керівника юридичної особи за межі України через наявність податкового боргу. 2. **Аргументи суду:** – Суд встановив, що позов подано в порядку статті 289-2 КАС України, а не статті 283 КАС України, тому до нього застосовуються загальні правила щодо строків звернення, а не скорочений 24-годинний термін. – Верховний Суд підтвердив, що право на звернення до суду у таких справах виникає після спливу 240 днів з моменту вручення податкової вимоги, а сам позов має бути поданий у межах тримісячного строку, передбаченого статтею 122 КАС України. – Ключовим порушенням судів попередніх інстанцій стало те, що вони одразу залишили позов без розгляду через пропуск строку, не надавши позивачу можливості обґрунтувати поважність причин такого пропуску. – Згідно з процесуальним законодавством, суд зобов’язаний спочатку залишити позов без руху та надати позивачу строк для подання заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду. – Ігнорування судами права позивача на подання такої заяви є суттєвим порушенням норм процесуального права, що унеможливлює розгляд справи по суті. – Верховний Суд наголосив, що обов’язок суду з’ясувати причини пропуску строку та надати можливість їх усунути є імперативним на будь-якій стадії процесу. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, направивши справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Справа №580/6976/24 від 04/08/2026 Ось детальний аналіз судового рішення у справі №580/6976/24: 1. **Предмет спору:** Оскарження податкового повідомлення-рішення, яким донараховано податок на прибуток іноземних юридичних осіб через застосування позивачем зниженої ставки (2%) при виплаті процентів нерезиденту з Кіпру, оскільки податковий орган вважав останнього лише «транзитною» ланкою, а не бенефіціарним власником доходу. 2. **Аргументи суду:** – Суд наголосив, що для застосування пільгової ставки за міжнародною конвенцією нерезидент повинен бути не лише формальним отримувачем доходу, а й його бенефіціарним власником, тобто особою, яка самостійно визначає подальшу економічну долю цих коштів. – Ключовим критерієм є відсутність у нерезидента договірного або юридичного обов’язку передавати отримані проценти третім особам, що має підтверджуватися фактичним рухом коштів. – Суд встановив, що податковий орган не довів «транзитного» характеру операцій, оскільки банківські виписки не підтверджують послідовного переказу процентів від кіпрської компанії далі по ланцюгу, а суми виплат не є арифметично рівнозначними. – Суд врахував, що компанія-нерезидент мала власні активи, самостійно несла господарські ризики та здійснювала управління через раду директорів, що спростовує доводи про її виключно посередницьку функцію. – Суд підкреслив, що доктрина бенефіціарного власника не тотожна поняттю «кінцевого бенефіціарного власника» (у розумінні контролю за бізнесом), а стосується саме права розпорядження конкретним доходом. – Також було зазначено, що податковий орган не має повноважень оцінювати правомірність застосування нерезидентом специфічних податкових режимів (як-от NID на Кіпрі), оскільки це належить до компетенції органів іншої держави. – Суд відхилив доводи податкової про необхідність відступу від попередніх правових позицій Верховного Суду, оскільки скаржник не навів об’єктивних та фундаментальних підстав для такої зміни практики. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без задоволення касаційну скаргу Головного управління ДПС у Черкаській області, а постанову апеляційного суду, якою скасовано донарахування податку, залишив без змін. Справа №380/800/25 від 03/08/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу: 1. Предметом спору є правомірність нарахування Пенсійним фондом пені на суму заборгованості зі штрафних санкцій, що виникла до 01.01.2011, за період до моменту її фактичного погашення у 2024 році. 2. Суд виходив з того, що після набрання чинності Законом № 2464-VI за органами Пенсійного фонду збереглися повноваження щодо контролю та застосування фінансових санкцій за заборгованістю, яка виникла до 01.01.2011. Верховний Суд підкреслив, що нарахування пені є похідним від наявності простроченого грошового зобов’язання, а строк давності щодо стягнення таких сум не застосовується. Суд відхилив аргументи позивача про те, що процедура судового оскарження вимоги зупиняє нарахування пені, вказавши, що оскарження лише відтерміновує примусове стягнення, але не звільняє від відповідальності за користування коштами. Також суд зазначив, що спеціальні норми щодо звільнення від пені під час COVID-19 та воєнного стану стосуються лише єдиного внеску, а не заборгованості, що виникла за старим законодавством до 2011 року. Відтак, нарахування пені за весь період прострочення, починаючи з дати розірвання договору про розстрочення (12.02.2010), було визнано законним. 3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про відмову в позові — без змін. Справа №340/770/22 від 04/08/2026 Предметом цього спору є оскарження платником податків (ТОВ «Градолія Фудс») правомірності податкових повідомлень-рішень, винесених Головним управлінням ДПС у Кіровоградській області. Суд касаційної інстанції прийшов до висновку, що попередні інстанції повно та всебічно дослідили обставини справи, надавши належну оцінку зібраним доказам. Верховний Суд підтвердив, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права, які регулюють податкові правовідносини. Зокрема, було встановлено, що позивач не надав достатніх доказів для спростування позиції податкового органу щодо порушень, зафіксованих під час перевірки. Суд наголосив, що в межах касаційного провадження він не має повноважень переоцінювати докази, яким уже було надано оцінку судами нижчих інстанцій. Оскільки процесуальних порушень, які могли б стати підставою для скасування оскаржуваних рішень, не виявлено, колегія суддів визнала їх законними та обґрунтованими. Таким чином, аргументи касаційної скарги були визнані безпідставними та такими, що не спростовують висновків судів попередніх інстанцій. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ «Градолія Фудс» без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін. Справа №320/13509/23 від 04/08/2026 Вітаю. Як юрист з 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. **Предмет спору:** Оскарження податкового повідомлення-рішення про нарахування пені за порушення граничних строків розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності через нібито несвоєчасне повернення коштів нерезидентом. 2. **Аргументи суду:** – Суд встановив, що позивач не надав належних доказів (первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, карток рахунків), які б підтверджували реальність господарських операцій та факт проведення зарахування зустрічних однорідних вимог. – Хоча законодавство дозволяє припиняти зобов’язання шляхом зарахування зустрічних вимог, для цього необхідно довести сукупність умов: зустрічність, однорідність вимог та настання строку їх виконання. – Суд наголосив, що загальні довідки банків не є документами, які свідчать про завершення розрахунків за експортно-імпортними операціями, тому вони не можуть бути єдиною підставою для зняття валютного контролю. – Позивач порушив вимоги Податкового кодексу, не надавши контролюючому органу повний пакет документів під час перевірки, що унеможливило перевірку правильності відображення операцій в обліку. – Верховний Суд підкреслив, що посилання на попередню практику ВС щодо правомірності зарахування вимог є безпідставним, оскільки позивач не надав доказів, які б дозволили судам встановити фактичні обставини для застосування цієї практики. – Суд касаційної інстанції не має повноважень самостійно встановлювати обставини справи або переоцінювати докази, тому висновки судів попередніх інстанцій про недоведеність позиції платника податків визнано правомірними. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу Товариства без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін. Справа №640/19369/21 від 04/08/2026 Предметом спору є правомірність прийняття податковим органом податкового повідомлення-рішення, яким до ТОВ «ЗЕРНО-АГРОТРЕЙД» було застосовано штрафні санкції або донараховано податкові зобов’язання. Суд при винесенні рішення керувався принципом верховенства права та необхідністю суворого дотримання податковим органом процедурних норм при проведенні перевірок та оформленні їх результатів. Колегія суддів проаналізувала матеріали справи та дійшла висновку, що доводи податкового органу, викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції щодо протиправності оскаржуваного рішення. Суд підкреслив, що податковий орган не надав належних та допустимих доказів, які б підтверджували законність винесеного податкового повідомлення-рішення. Також було враховано, що під час розгляду справи суди попередніх інстанцій правильно встановили фактичні обставини та надали їм належну правову оцінку. Суд наголосив на важливості дотримання балансу між інтересами держави у наповненні бюджету та захистом прав платників податків від свавільних дій контролюючих органів. У підсумку, касаційна інстанція не знайшла підстав для переоцінки доказів, які вже були досліджені апеляційним судом, та підтвердила правильність застосування норм матеріального та процесуального права. Суд постановив залишити касаційну скаргу податкового органу без задоволення, а постанову Шостого апеляційного адміністративного суду — без змін. Справа №813/1114/17 від 04/08/2026 Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Оскарження платником податків податкових повідомлень-рішень, якими йому було донараховано податкові зобов’язання з ПДВ та застосовано штрафні санкції через нібито нереальність господарських операцій та ненадання первинних документів під час перевірки. 2. **Аргументи суду:** * Суд встановив, що висновки податкового органу про нереальність операцій базувалися виключно на інформації з баз даних та наявності кримінальних проваджень щодо контрагентів, що не є достатнім доказом порушень з боку самого позивача. * Ключовим аспектом стала відсутність документів під час перевірки, проте суд з’ясував, що вони були вилучені правоохоронними органами, про що свідчать матеріали справи. * Згідно з нормами Податкового кодексу, якщо документи вилучені правоохоронцями, обов’язок щодо їх надання контролюючому органу покладається на орган, який здійснив вилучення, а не на платника податків. * Суд наголосив, що презумпція відсутності документів (передбачена п. 44.6 ст. 44 ПК України) не застосовується, якщо неможливість їх надання під час перевірки була зумовлена об’єктивними обставинами, такими як виїмка документів правоохоронцями. * Оскільки позивач згодом надав належним чином оформлені первинні документи, які підтверджують реальність господарських операцій, суд визнав їх допустимими доказами. * Податковий орган не довів, що вилучені документи не стосувалися спірних операцій, або що у платника була реальна можливість надати їх під час перевірки. * Отже, суди попередніх інстанцій правомірно дослідили надані докази та дійшли висновку про безпідставність донарахувань. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу податкового органу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про скасування податкових повідомлень-рішень — без змін. Справа №420/14968/24 від 04/08/2026 Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу: **1. Предмет спору** Предметом спору є правомірність податкових повідомлень-рішень, якими контролюючий орган донарахував ПДВ та зменшив від’ємне значення об’єкта оподаткування податком на прибуток через нібито нереальність господарських операцій ПрАТ «ОДЕСАВИНПРОМ» з низкою контрагентів. **2. Аргументи суду** * Суд наголосив, що обов’язок доведення нереальності господарських операцій покладається виключно на податковий орган, який у цій справі не надав переконливих доказів на підтвердження своїх висновків. * Верховний Суд підтвердив, що наявність у контрагентів певних недоліків у діяльності (наприклад, відсутність достатніх трудових ресурсів чи земельних ділянок) не є автоматичною підставою для визнання операцій фіктивними, якщо платник податків мав реальні первинні документи та фактичний рух активів. * Суд визнав правомірними доводи позивача щодо того, що строк позовної давності для визнання кредиторської заборгованості безнадійною не сплив, оскільки він був зупинений на період дії карантину та воєнного стану. * Щодо послуг консультантів (ФОП), суд зазначив, що чинне законодавство не вимагає деталізації витраченого часу в актах виконаних робіт, а наявність у підприємства власної лабораторії не виключає доцільності залучення зовнішніх фахівців для отримання експертних висновків. * Суд також підкреслив, що неможливість контролюючого органу чітко відокремити підтверджені порушення від загальної суми донарахувань у розрахунках робить оскаржуване податкове повідомлення-рішення необґрунтованим у повному обсязі. * Верховний Суд вкотре нагадав, що він є судом права, а не факту, тому не має повноважень переоцінювати докази, які вже були належним чином досліджені судами першої та апеляційної інстанцій. **3. Рішення суду** Верховний Суд залишив касаційну скаргу податкового органу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій, якими позовні вимоги платника податків були задоволені — без змін. Справа №990/355/24 від 30/07/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий та професійний аналіз: 1. **Предмет спору:** Оскарження компанією «КІВІ ПІЕлСі» («QIWI PLC») указу Президента України в частині застосування до неї персональних спеціальних економічних санкцій. 2. **Аргументи суду:** * Суд підкреслив, що застосування санкцій є превентивним заходом, який не потребує доведення вини особи у вчиненні кримінального правопорушення, а базується на оцінці реальних або потенційних загроз національній безпеці. * Встановлено, що Президент України та РНБО діють у межах дискреційних повноважень, а судовий контроль у таких справах обмежений перевіркою дотримання процедури та наявності фактичної основи для прийняття рішення. * Суд дослідив матеріали, надані Службою безпеки України, та підтвердив, що вони містять достатні фактичні дані про протиправну діяльність позивача, яка створює загрози національним інтересам. * Щодо відсутності детального індивідуального обґрунтування в самому тексті указу, суд зазначив, що це не є свавіллям, оскільки таке обґрунтування наявне у внутрішніх матеріалах, до яких позивач отримав доступ у судовому процесі. * Суд відхилив доводи позивача про реструктуризацію бізнесу та вихід з ринку РФ, вказавши, що це не спростовує наявності загроз, які стали підставою для санкцій. * Втручання у право власності позивача визнано пропорційним та таким, що відповідає легітимній меті захисту держави в умовах збройної агресії. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд у задоволенні позовних вимог «КІВІ ПІЕлСі» відмовив у повному обсязі. Справа №640/12385/22 від 04/08/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, я проаналізував це судове рішення. Ось його стислий аналіз: 1. **Предмет спору:** Оскарження постанови НКРЕКП про накладення штрафу на ТОВ «УТЕК» за порушення ліцензійних умов та вимог законодавства щодо обмеження обсягів продажу електричної енергії на ринку «на добу наперед». 2. **Аргументи суду:** – Суд підтвердив, що НКРЕКП має повноваження проводити позапланові перевірки на підставі звернень інших учасників ринку, зокрема ДП «Оператор ринку». – Водночас суд наголосив, що при накладенні штрафу регулятор зобов’язаний дотримуватися принципів пропорційності та обґрунтованості, закріплених у профільному законі. – Ключовим недоліком рішення НКРЕКП стало те, що постанова про накладення штрафу не містила належного обґрунтування обраного розміру санкції та оцінки ступеня тяжкості правопорушення. – Суд зазначив, що посилання на факти, викладені лише в акті перевірки, не звільняє регулятора від обов’язку мотивувати рішення безпосередньо в тексті постанови. – Оскільки НКРЕКП не оцінила пом’якшуючі чи обтяжуючі обставини та не пояснила, чому неможливо застосувати менший розмір штрафу, рішення було визнано протиправним. – Також суд відхилив спробу регулятора застосувати до спірних відносин Закон України «Про адміністративну процедуру», оскільки він набрав чинності пізніше дати прийняття оскаржуваної постанови. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду, якою позов ТОВ «УТЕК» було задоволено, а постанову про накладення штрафу — скасовано. Справа №640/19175/19 від 04/08/2026 Предметом цього спору є правомірність повернення апеляційної скарги митного органу через нібито недостатню сплату судового збору при оскарженні рішення про коригування митної вартості товарів. Суд апеляційної інстанції помилково виходив із того, що розмір судового збору за апеляцію має розраховуватися виходячи з фактично сплаченої позивачем суми збору, а не з вимог закону щодо ціни позову. Верховний Суд наголосив, що при оскарженні рішень про коригування митної вартості ціною позову є саме різниця між митними платежами, розрахованими декларантом та митним органом. Відповідно, ставка судового збору має обчислюватися від цієї різниці, а не від довільних сум, які сторона сплатила раніше. Апеляційний суд проігнорував аргументи митниці щодо правильного розрахунку збору, що призвело до безпідставного повернення скарги та обмеження права на доступ до правосуддя. Верховний Суд підкреслив, що в діях митниці не було зловживання процесуальними правами, оскільки вона діяла згідно з усталеною практикою Верховного Суду. Таким чином, апеляційний суд порушив норми процесуального права, не забезпечивши баланс між процесуальною дисципліною та правом на апеляційне оскарження. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. Справа №826/9416/18 від 04/08/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. **Предмет спору:** Оскарження податкових повідомлень-рішень, якими позивачу було збільшено суми грошових зобов’язань з податку на прибуток та ПДВ через висновки контролюючого органу про нереальність господарських операцій із низкою контрагентів. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що для цілей оподаткування первинні документи мають підтверджувати фактичний рух активів, а не лише формальне оформлення операцій. Суд вказав, що апеляційна інстанція при повторному розгляді справи проігнорувала обов’язкові вказівки Верховного Суду, викладені у попередній постанові від 17 червня 2020 року. Зокрема, апеляційний суд не надав належної оцінки доводам податківців про відсутність у контрагентів позивача трудових ресурсів, виробничих потужностей та матеріально-технічної бази для виконання робіт. Також залишилися поза увагою суду протоколи допитів свідків, які заперечували свою участь у діяльності контрагентів, що ставить під сумнів достовірність первинних документів. Суд підкреслив, що апеляційна інстанція обмежилася лише загальними висновками, не проаналізувавши докази в їх сукупності та не встановивши, чи було реальне транспортування та зберігання товарів. Таким чином, було порушено принцип всебічного та об’єктивного дослідження доказів, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову Шостого апеляційного адміністративного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Справа №808/3208/17 від 04/08/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Оскарження платником податків податкового повідомлення-рішення, яким йому було донараховано податок на прибуток через нібито нереальність господарських операцій з контрагентами. 2. **Аргументи суду:** * Суд наголосив, що сам по собі факт наявності вироку суду щодо керівника контрагента за ст. 205 КК України (фіктивне підприємництво) не є безумовним доказом нереальності конкретних господарських операцій. * Вирішальним фактором для суду стало дослідження сукупності первинних документів, які підтверджують реальний рух активів, а не лише формальне відображення операцій у звітності. * Суди встановили, що податковий орган не навів жодних зауважень до змісту, форми чи достовірності наданих позивачем первинних документів (актів, ТТН, платіжних доручень). * Було підтверджено, що операції мали ділову мету, оскільки транспортні послуги були необхідні позивачу для виконання його власних зобов’язань перед третіми особами. * Суд зазначив, що податкова служба не довела відсутності у контрагентів ресурсів для надання послуг, а лише обмежилася посиланням на вироки, які не стосувалися безпосередньо взаємовідносин із позивачем. * Верховний Суд підтвердив, що адміністративний суд зобов’язаний аналізувати фактичні правовідносини, а не обмежуватися лише перевіркою формальних ознак документів чи наявністю кримінальних проваджень щодо контрагентів. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу податкового органу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій на користь платника податків — без змін. Справа №360/1566/19 від 04/08/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до вашого запиту: 1. Предметом спору є підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків, застосованого контролюючим органом через відмову підприємства у допуску посадових осіб до проведення документальної планової виїзної перевірки. 2. Суд при винесенні рішення керувався тим, що адміністративний арешт майна є винятковим заходом забезпечення, який може бути застосований лише за наявності законних підстав для проведення перевірки. Ключовим фактом стало те, що наказ про проведення перевірки, який став підставою для арешту, був раніше скасований судовим рішенням, що набрало законної сили. Також судом було встановлено, що рішення про застосування самого арешту майна було визнано протиправним та скасовано в іншому судовому процесі. Відповідно до норм процесуального права, обставини, встановлені в інших справах, не потребують повторного доказування. Оскільки наказ про перевірку втратив чинність, у платника податків відсутній обов’язок допускати податківців до її проведення. Відтак, відсутні і правові підстави для підтвердження обґрунтованості арешту майна, оскільки первинна підстава для такого заходу (законна перевірка) була спростована судом. 3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу податкового органу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову — без змін. Справа №811/1826/18 від 04/08/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору: 1. **Предмет спору:** Оскарження фермерським господарством податкових повідомлень-рішень та податкової вимоги, якими контролюючий орган донарахував податкові зобов’язання з ПДВ, ПДФО та військового збору через нібито неправомірне перебування на спеціальному режимі оподаткування та порушення правил використання готівкових коштів. 2. **Аргументи суду:** * Верховний Суд наголосив, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили формальний підхід до розгляду справи, фактично обмежившись лише посиланням на висновок судового експерта. * Суд підкреслив, що висновок експерта не має наперед встановленої сили і не може замінювати собою всебічне дослідження доказів, яке є обов’язком суду. * Суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки доводам податкового органу щодо відсутності у позивача реальних залишків сільськогосподарської продукції та сумнівності договору відповідального зберігання, укладеного з фізичною особою. * Також залишилися поза увагою суду аргументи ДПС про невідповідність даних бухгалтерського обліку (балансу) та фактичних обсягів реалізації продукції, що прямо впливає на правомірність застосування спеціального режиму оподаткування. * Верховний Суд вказав на необхідність активної ролі суду в адміністративному процесі: суд мав самостійно дослідити первинні документи, а не лише покладатися на експертне дослідження. * Оскільки суди не встановили дійсні обставини справи та не надали оцінку всім ключовим доказам, рішення були визнані передчасними та необґрунтованими. * Внаслідок цих процесуальних порушень Верховний Суд позбавлений можливості перевірити правильність застосування норм матеріального права, що вимагає повторного розгляду справи. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Справа №520/19657/23 від 04/08/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення Верховного Суду. Ось детальний аналіз: 1. Предметом спору є правомірність податкових повідомлень-рішень, якими ТОВ «БЕТА РІСЬОЧ» було донараховано податкові зобов’язання з податку на прибуток та ПДВ, а також застосовано штрафні санкції через невизнання податковим органом реальності господарських операцій з контрагентами та неправильне застосування податкового законодавства. 2. Верховний Суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій допустили суттєві порушення норм процесуального права, не забезпечивши повного та всебічного дослідження обставин справи. Зокрема, суди не проаналізували зміст укладених договорів та специфіку послуг (рекрутинг, юридичний супровід, розробка компонентів ПЗ), обмежившись формальним посиланням на висновки податкового органу про недостатність ресурсів у контрагентів. Верховний Суд наголосив, що суди повинні були оцінити, чи вимагав характер послуг залучення додаткового персоналу та чи підтверджують акти виконаних робіт реальність операцій, навіть за відсутності деталізації, яку вимагав контролюючий орган. Також суд вказав на необхідність з’ясувати, чи є результати робіт від нерезидента «програмною продукцією», що звільняється від ПДВ, та чи призвела помилка в РНОКПП у звітності до реальних податкових наслідків, що є обов’язковою умовою для застосування штрафу. Суди не надали оцінки всім наданим доказам, включаючи висновок експерта, що є порушенням вимог щодо мотивування судових рішень. 3. Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Справа №320/10922/23 від 04/08/2026 Предметом цього спору є правомірність нарахування податковим органом штрафних санкцій за порушення платником податків граничних строків реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі. Суд при винесенні рішення керувався необхідністю перевірки обґрунтованості застосування фінансових санкцій до ПрАТ «Саливонківський цукровий завод» за несвоєчасну реєстрацію документів у період 2021 року. Касаційна інстанція проаналізувала матеріали справи та дійшла висновку, що суди попередніх інстанцій не в повній мірі врахували обставини, які виключають вину платника або свідчать про відсутність підстав для застосування штрафів у спірній частині. Верховний Суд встановив, що нарахування штрафу на суму 2 848 468,68 грн було здійснено без належного правового обґрунтування, що суперечить нормам Податкового кодексу України. Суд наголосив на важливості дотримання принципу правової визначеності при притягненні бізнесу до відповідальності за податкові правопорушення. Відтак, касаційний суд дійшов висновку про необхідність виправлення помилок, допущених судами першої та апеляційної інстанцій, шляхом часткового скасування їхніх рішень. Це рішення забезпечує захист прав платника податків від безпідставного фінансового обтяження у вигляді значних штрафних санкцій. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасував рішення нижчих судів у частині відмови в позові та ухвалив нове рішення про скасування податкового повідомлення-рішення в частині застосування штрафних санкцій на суму 2 848 468,68 грн. Справа №440/4867/23 від 04/08/2026 Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 440/4867/23: 1. Предметом спору є правомірність податкових повідомлень-рішень, якими контролюючий орган безпідставно кваліфікував експортні операції підприємства як безоплатне постачання товарів та донарахував податкові зобов’язання з ПДВ. 2. Суд встановив, що господарські операції з експорту товарів були фактично здійснені, оформлені належними митними деклараціями та підпадають під дію нульової ставки ПДВ згідно з нормами Податкового кодексу. Суд наголосив, що наявність дебіторської заборгованості через несплату покупцями (внаслідок воєнного стану) не перетворює оплатні за своєю природою контракти на договори дарування чи безоплатне постачання. Контролюючий орган не зміг довести обґрунтованість перекваліфікації операцій та не надав чітких доказів виникнення обов’язку з нарахування «компенсуючих» податкових зобов’язань. Суд також звернув увагу на суперечливість висновків податкової, яка одночасно намагалася оскаржити формування витрат та кваліфікувати операції як безоплатні, не дотримуючись критеріїв правомірності адміністративних актів. Зрештою, суд підтвердив, що факт несплати за товар не є підставою для зміни податкового режиму експортної операції. 3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу Головного управління ДПС без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін. Справа №Н/240/1919/23 від 04/08/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до вашого запиту: 1. Предметом спору є правомірність відмови судів попередніх інстанцій у перегляді рішення про нарахування «чорнобильських» виплат за нововиявленими обставинами, на яких наполягав Пенсійний фонд. 2. Верховний Суд підтримав позицію судів нижчих інстанцій, вказавши, що нові докази, отримані в межах кримінального провадження, не можуть автоматично вважатися нововиявленими обставинами. Суд наголосив, що ці докази стосуються обставин, які вже були предметом оцінки під час розгляду справи по суті, що прямо заборонено процесуальним законом. Крім того, на момент звернення Пенсійного фонду із заявою кримінальне провадження не було завершене, а отже, відсутні встановлені вироком суду факти, які б свідчили про фальсифікацію доказів. Суд також зазначив, що відповідач мав можливість перевірити факт проживання позивача ще під час первинного розгляду справи, тому ці обставини не є такими, що не могли бути відомі раніше. Верховний Суд підкреслив, що лише наявність вироку суду, який набрав законної сили та підтверджує, наприклад, фальшивість документів, могла б стати підставою для перегляду справи. Таким чином, спроба Пенсійного фонду здійснити переоцінку доказів через механізм нововиявлених обставин була визнана безпідставною. 3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін. Справа №676/3444/24 від 01/07/2026 Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір цієї справи: **1. Предмет спору** Предметом спору є визначення місця проживання дітей, позбавлення матері батьківських прав та стягнення аліментів на користь бабусі, яка фактично виховує дітей після загибелі їхнього батька. **2. Аргументи суду** Верховний Суд наголосив, що при вирішенні таких справ пріоритетом є «найкращі інтереси дитини», які вимагають ретельного дослідження обставин, а не формального підходу. Суд вказав, що апеляційна інстанція припустилася грубих помилок: вона не надала належної оцінки доводам позивачки про систематичне неналежне виконання матір’ю своїх обов’язків, зокрема про залишення дітей без нагляду та нецільове використання аліментів. Також апеляційний суд безпідставно відхилив клопотання про повторний допит дітей, чим порушив їхнє право бути почутими, гарантоване Конвенцією про права дитини та національним законодавством. Верховний Суд підкреслив, що просте заперечення матері проти позбавлення прав та її декларативні наміри «відновити стосунки» не можуть бути єдиною підставою для відмови в позові, якщо факти свідчать про тривале ухилення від виховання. Крім того, апеляція не обґрунтувала, чому вона проігнорувала висновок органу опіки та піклування, який рекомендував позбавити матір батьківських прав. Через ці процесуальні порушення та неповне з’ясування обставин, апеляційне рішення було визнано незаконним. **3. Рішення суду** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу частково: скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Справа №640/294/20 від 04/08/2026 Вітаю. Як юрист з 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. **Предмет спору:** Оскарження податкових повідомлень-рішень, якими контролюючий орган зменшив ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» суму бюджетного відшкодування з ПДВ та застосував штрафні санкції через нібито безтоварний характер господарських операцій з низкою контрагентів. 2. **Аргументи суду:** – Суд встановив, що позивач надав повний пакет первинних документів, які містять усі обов’язкові реквізити та підтверджують фактичне здійснення господарських операцій. – Контролюючий орган не надав належних доказів того, що операції були фіктивними, а його висновки ґрунтувалися лише на припущеннях та податковій інформації про контрагентів. – Суд наголосив, що відсутність у контрагентів матеріальних чи трудових ресурсів сама по собі не спростовує реальність операцій, якщо платник податків діяв добросовісно. – Було враховано, що позивач надав докази реального доступу працівників контрагентів на територію підприємства (пропуски, транспортні накладні) та наявність у підрядників необхідних дозволів на виконання робіт підвищеної небезпеки. – Суд підкреслив, що податкова відповідальність є індивідуальною, тому порушення контрагентів у їхніх власних відносинах з іншими особами не можуть автоматично позбавляти позивача права на податковий кредит. – Суд зазначив, що податкова інформація має лише інформативний характер і не є самостійним доказом нереальності операцій, якщо вона не підкріплена іншими фактами, що свідчать про недобросовісність платника. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без задоволення касаційну скаргу податкового органу, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій, якими позов було задоволено частково, залишив без змін. Справа №673/253/24 від 01/07/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення Верховного Суду. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Оскарження бездіяльності органів опіки та місцевого самоврядування щодо незабезпечення постановки особи з числа дітей-сиріт на квартирний облік та відмови у включенні до списку на позачергове отримання житла. 2. **Аргументи суду:** – Верховний Суд наголосив, що держава несе прямий обов’язок щодо соціального захисту дітей-сиріт, а адміністрації навчальних закладів та служби у справах дітей виступають законними представниками, які зобов’язані вжити заходів для реалізації житлових прав підопічних. – Суд визнав помилковим висновок апеляції про «неефективність» обраного позивачем способу захисту, підкресливши, що суд має інтерпретувати позовні вимоги з метою реального відновлення порушеного права, а не тлумачити їх суто формально. – Важливим є акцент на тому, що відсутність у особи статусу перебування на обліку на момент досягнення 23 років не може бути безумовною підставою для відмови, якщо це сталося через бездіяльність державних органів, які мали діяти в інтересах дитини. – Суд вказав на необхідність дотримання балансу інтересів та врахування практики ЄСПЛ, де втручання у право на житло має бути пропорційним та законним, а процесуальні гарантії для вразливих категорій осіб — забезпеченими. – Верховний Суд зазначив, що якщо обраний спосіб захисту не суперечить закону і є ефективним для досягнення мети, він підлягає застосуванню, навіть якщо не є класичним. – Оскільки апеляційний суд не встановив усіх фактичних обставин справи та формально підійшов до питання ефективності захисту, Верховний Суд направив справу на новий розгляд до апеляційної інстанції для виправлення цих помилок. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Справа №523/3245/22 від 01/07/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вас: 1. **Предмет спору:** Одеська міська рада звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 та ТОВ «ЕЛАКС-XXI» про скасування рішень про державну реєстрацію прав на нерухоме майно, визнання недійсним правочину щодо передачі цього майна та зобов’язання знести об’єкти самочинного будівництва, розташовані на земельній ділянці комунальної власності. 2. **Аргументи суду:** – Верховний Суд наголосив, що ефективним способом захисту прав власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, є саме вимога про знесення такого об’єкта, оскільки це відновлює стан ділянки, що існував до порушення. – Суд зазначив, що вимоги про скасування рішень державних реєстраторів та визнання правочинів недійсними є неефективними, оскільки вони стосуються лише правового зв’язку недобросовісного власника з об’єктом, а не відновлюють право власності територіальної громади на землю. – Встановлено, що будівництво було здійснено без належних дозвільних документів на земельній ділянці, яка не відводилася для цієї мети, що свідчить про недобросовісність набувачів майна. – Суд підкреслив, що відповідачем за позовом про знесення самочинного будівництва має бути особа, яка чинить перешкоди у користуванні ділянкою на момент вирішення спору, тобто останній набувач майна. – Суди попередніх інстанцій не з’ясували належним чином, хто саме є забудовником, які права передавалися між відповідачами та хто є належним суб’єктом відповідальності за порушення. – Також було проігноровано доводи скаржника щодо необхідності перевірки дати побудови об’єктів (до чи після 1992 року), що має суттєве значення для кваліфікації будівництва як самочинного. – Враховуючи ці процесуальні недоліки, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність скасування рішень у частині знесення та направлення справи на новий розгляд для встановлення дійсних обставин. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу: скасував рішення судів попередніх інстанцій у частині скасування реєстраційних дій та визнання правочинів недійсними, ухваливши нове рішення про відмову в цій частині, а справу в частині вимог про знесення об’єктів нап […]

Case No. 340/5804/25 dated 04/08/2026The following is a detailed analysis of the court decision, prepared in accordance with your request: 1. The subject […]

Справа №340/5804/25 від 04/08/2026Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з […]

Case No. 756/9387/25 dated 07/22/20261. **Subject of the dispute:** A mother’s claim for the removal of a minor child from the father, who unilaterally c […]

Справа №756/9387/25 від 22/07/2026Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував […]

Case No. 583/2187/24 dated 07/27/2026Below is a detailed analysis of the court decision, prepared from a professional perspective. 1. **Subject matter of […]

Справа №583/2187/24 від 27/07/2026Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з […]

Overview of draft laws for 08/08/2026No updates of law bills.

Огляд законопроектів за 08/08/2026Оновлень законопроектів не було.

Огляд законодавства ЄС за 08/08/2026Огляд Дел […]

Review of the EU legislation for 08/08/2026Overview of Commission Delegated Regulation (EU) 2026/795 This Regulation serves as a technical consolidation […]