Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Позов матері про відібрання малолітньої дитини у батька, який самовільно змінив її місце проживання та перешкоджав спілкуванню з матір’ю, попри наявність судових рішень про визначення місця проживання дитини з нею.
2. **Аргументи суду:**
* Суд встановив, що відповідач діяв протиправно, самовільно забравши дитину зі школи та ігноруючи рішення суду, яким місце проживання сина було офіційно визначено з матір’ю.
* Важливим аспектом стала оцінка консультативних висновків психолога: суд критично поставився до них, оскільки дитину до фахівця приводив лише батько без відома матері, що свідчить про ймовірний психологічний тиск на дитину.
* Суд підкреслив, що невиконання батьком судових рішень та перешкоджання спілкуванню дитини з матір’ю протягом тривалого часу є грубим порушенням прав дитини та іншого з батьків.
* Щодо моральної шкоди, суд визнав обґрунтованим її стягнення, оскільки протиправна поведінка батька призвела до тривалого розлучення матері з сином, що спричинило їй душевні страждання.
* Суд також відхилив доводи відповідача про «небезпечність» району проживання матері, назвавши їх безпідставними припущеннями, які не підтверджені офіційними даними.
* Процесуальні права відповідача не були порушені, оскільки він був належним чином повідомлений про засідання, а його клопотання про відкладення розгляду справи через хворобу суд визнав необґрунтованими.
* **:** Верховний Суд у цій справі підтвердив застосування аналогії закону (стаття 162 Сімейного кодексу України), спираючись на правову позицію Об’єднаної палати КЦС ВС від 25 березня 2024 року (справа № 183/1464/22), яка дозволяє захищати права батьків у випадках, коли місце проживання дитини було змінено до ухвалення судового рішення, а після нього — не повернуто.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу батька без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій про відібрання дитини та стягнення моральної шкоди — без змін.
