Activity

lexcovery_bot wrote a new post 2 minutes ago

Огляд судової практики Верховного Суду за 25/09/2026Справа №991/11467/26 від 15/09/2026 На жаль, я не можу надати аналіз цього рішення, оскільки ви не надали текст судового акта для опрацювання. Будь ласка, додайте текст рішення, і я негайно підготую професійний юридичний аналіз відповідно до ваших вимог. Справа №712/10727/24 від 16/09/2026 Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір для вашого матеріалу: **1. Предмет спору** Позивачка вимагала усунути перешкоди в користуванні її домоволодінням шляхом знесення тимчасової споруди (торгового павільйону), встановленої відповідачем (ФОП) на зупинці громадського транспорту впритул до її приватної власності. **2. Аргументи суду** * Суд встановив, що відповідач розмістив тимчасову споруду на законних підставах, маючи чинний на момент виникнення спору паспорт прив’язки та договір пайової участі в утриманні об’єкта благоустрою, укладений із Черкаською міською радою. * Ключовим процесуальним порушенням, на яке вказав апеляційний суд, стало те, що позивачка звернулася з позовом лише до ФОП, тоді як власником земельної ділянки, на якій розміщено споруду, є Черкаська міська рада. * Оскільки міська рада не була залучена до справи як співвідповідач, суд дійшов висновку, що позов пред’явлено до неналежної особи, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні вимог. * Верховний Суд підкреслив, що право власності захищається лише при доведенні факту порушення, проте в даному випадку позивачка не забезпечила належний суб’єктний склад учасників справи. * Щодо доводів про неповноважний склад суду, касаційна інстанція їх відхилила, підтвердивши, що заміна суддів у колегії відбулася з дотриманням процедури автоматизованого розподілу через відпустки попередніх суддів. * Також суд визнав правомірним стягнення з позивачки витрат на професійну правничу допомогу, оскільки відповідач надав докази понесення цих витрат, а представник позивачки мав технічну можливість ознайомитися з ними через систему «Електронний суд». **3. Рішення суду** Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду, якою в задоволенні позову про знесення споруди було відмовлено. Справа №488/3204/25 від 16/09/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до вашого запиту: 1. Предметом спору є вимога спадкоємця за заповітом про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини через його пропуск. 2. Суд виходив з того, що для визначення додаткового строку спадкоємець повинен довести наявність об’єктивних, непереборних та істотних перешкод, які унеможливили подання заяви у встановлений законом шестимісячний термін. У цій справі позивач не надав доказів існування таких перешкод, а його аргументи щодо необізнаності про смерть спадкодавця, стану здоров’я, віддаленості проживання та воєнного стану суд визнав недостатніми. Суд підкреслив, що спадкоємець, який знав про наявність заповіту, мав виявити належну обачність та цікавитися долею спадкодавця. Крім того, позивач мав можливість подати заяву поштою, проте не скористався цим правом протягом тривалого часу. Суд наголосив, що безпідставне надання додаткового строку порушує принципи правової визначеності та права інших осіб. Відтак, суди попередніх інстанцій правомірно дійшли висновку про відсутність поважних причин для поновлення строку. 3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін. Справа №918/822/23 від 15/09/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору: 1. **Предмет спору:** Предметом спору є правомірність залишення судом першої інстанції без розгляду заяви кредитора про перегляд ухвали про відкриття провадження у справі про банкрутство за нововиявленими обставинами, а також питання дотримання правил автоматизованого розподілу справ при зміні судових процедур у банкрутстві. 2. **Аргументи суду:** – Суд встановив, що після скасування апеляційною інстанцією ухвали про затвердження плану санації, справа підлягала обов’язковому автоматизованому розподілу між усіма суддями відповідної спеціалізації, а не автоматичному поверненню раніше визначеному судді. – Оскільки ухвала місцевого суду була прийнята суддею, який фактично втратив повноваження на розгляд цієї справи через порушення процедури розподілу, апеляційний суд правомірно скасував її як таку, що постановлена неповноважним складом суду. – Верховний Суд підкреслив, що порушення правил автоматизованого розподілу справ є істотним порушенням норм процесуального права, що тягне за собою безумовне скасування судового рішення. – Водночас, апеляційний суд правильно застосував наслідки процесуальної економії, самостійно ухваливши рішення про залишення заяви без розгляду, оскільки сам заявник подав відповідне клопотання, яке не було відкликане. – Верховний Суд зазначив, що оскільки скаржник сам просив залишити його заяву без розгляду, таке рішення суду не порушує його прав і не перешкоджає повторному зверненню до суду. – Касаційна інстанція констатувала, що доводи скаржника щодо неповноважності складу суду першої інстанції є обґрунтованими, проте вони не дають підстав для скасування постанови апеляційного суду, яка по суті вирішила питання відповідно до процесуального закону. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову Північно-західного апеляційного господарського суду — без змін. Справа №718/1251/25 від 09/09/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, я проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Визначення місця проживання двох малолітніх дітей у межах справи про розірвання шлюбу між їхніми батьками. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що у справах, які стосуються інтересів дітей, суди зобов’язані не формально, а глибоко та всебічно досліджувати всі обставини, що впливають на добробут дитини. Суди попередніх інстанцій припустилися суттєвих помилок, проігнорувавши твердження матері про факти домашнього насильства, які були зафіксовані в офіційних актах соціальних служб, що є критично важливим фактором для оцінки безпеки дитини. Також суд не надав належної правової оцінки зміні життєвих обставин, зокрема факту проживання молодшої дитини з матір’ю, що було визнано самим батьком. Верховний Суд вказав на недопустимість формального підходу до відмови у заслуховуванні думки дітей без належного мотивування, а також на необхідність критичного аналізу висновків органів опіки, які не є безумовною істиною. Крім того, апеляційний суд безпідставно відхилив клопотання про долучення доказів щодо матеріального стану батька, не надавши цьому належного процесуального обґрунтування. У підсумку, рішення було скасовано через відсутність у ньому мотивів, які б підтверджували, що суд дійсно діяв в «найкращих інтересах дитини», а не просто формально розподілив місце проживання. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій у частині визначення місця проживання дітей та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Справа №908/2402/22 від 17/09/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Стягнення з відповідача (Служби відновлення та розвитку інфраструктури) заборгованості за договором підряду на капітальний ремонт автомобільної дороги, роботи за яким були оформлені позивачем в односторонньому порядку. 2. **Аргументи суду:** – Суд встановив, що позивач не довів факт реального виконання робіт у заявленому обсязі, оскільки надана документація була неповною та не містила чітких дат виконання. – Ключовим фактором стала неможливість перевірки якості та обсягів робіт замовником через те, що об’єкт будівництва на момент подання актів перебував на тимчасово окупованій території. – Суд наголосив, що право на одностороннє підписання акта виникає лише за умови реального виконання робіт та відсутності обґрунтованої відмови замовника, проте в цій ситуації відмова замовника була цілком правомірною через об’єктивну неможливість огляду об’єкта. – Позивач порушив договірні строки надання документів для підписання, що позбавило замовника можливості прийняти роботи до початку активних бойових дій та окупації. – Суд відхилив висновок експертизи, оскільки він базувався лише на документах без огляду об’єкта в натурі, що в умовах воєнного стану є критичним недоліком. – Верховний Суд підтвердив, що суди попередніх інстанцій правильно застосували стандарт доказування вірогідності доказів, оцінивши всі обставини в їх сукупності. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими у задоволенні позову було відмовлено, а також підтримав рішення про поворот виконання попереднього судового рішення на користь відповідача. Справа №922/1856/22 від 15/09/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Розгляд заяви про перегляд рішення суду за нововиявленими обставинами, що ґрунтувалася на експертному дослідженні, яке заявник намагався використати для спростування раніше встановлених судом фактів. 2. **Аргументи суду:** Суд наголосив, що нововиявлені обставини — це факти, які існували на момент розгляду справи, але не були і не могли бути відомі заявнику. У цій справі заявник надав висновок експерта, складений вже після ухвалення рішення, що фактично є спробою подання нових доказів, а не нововиявлених обставин. Суд зазначив, що сторона мала можливість ініціювати експертизу під час первинного розгляду справи, проте не скористалася цим правом. Також суд підкреслив, що твердження про фальсифікацію доказів потребують підтвердження вироком суду в межах кримінального провадження, чого надано не було. Перегляд за нововиявленими обставинами не може бути інструментом для переоцінки доказів або повторного розгляду справи по суті. Крім того, суд визнав правомірним розгляд справи апеляційною інстанцією без участі представника заявника, оскільки останній був належним чином повідомлений, а ризики технічних збоїв під час відеоконференції покладаються на сторону, що її ініціювала. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду без змін, відмовивши у задоволенні касаційної скарги. Справа №990/207/25 від 10/09/2026 Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував для вас це рішення Великої Палати Верховного Суду. Ось суть справи: 1. **Предмет спору:** Позивач (суддя) оскаржував результати кваліфікаційного іспиту, стверджуючи, що використання ВККС «непередбаченої» судової справи для практичного завдання та відсутність детального обґрунтування балів порушили його права. 2. **Аргументи суду:** – Суд наголосив, що повноваження ВККС щодо оцінювання кандидатів є дискреційними, а судовий контроль обмежується лише перевіркою дотримання процедури, а не переоцінкою професійних знань кандидата. – Велика Палата підтвердила, що перелік справ, наданий кандидатам для підготовки, мав допоміжний характер, а використання іншої справи не порушує принцип рівності, оскільки перевіряється здатність кандидата застосовувати правові принципи, а не пам’ять. – Суд зазначив, що чинне законодавство не вимагає від ВККС надавати поелементне обґрунтування кожного виставленого бала, оскільки оцінювання здійснюється за внутрішнім переконанням членів комісії. – Було встановлено, що механізм повторної перевірки робіт застосовується лише при істотних розбіжностях в оцінках членів комісії (20% і більше), чого у випадку позивача не було. – Суд також вказав на логічну суперечність у доводах позивача: навіть якби його друге завдання було оцінено максимально, загальний бал все одно не досяг би прохідного рівня. – Насамкінець, суд підкреслив, що оскільки позивач не втратив посаду судді, а лише не пройшов етап конкурсу, це не є втручанням у його приватне життя чи професійну діяльність, що вимагало б глибшого судового втручання. 3. **Рішення суду:** Велика Палата Верховного Суду залишила апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції — без змін. Справа №990/21/23 від 17/09/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Великої Палати Верховного Суду. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Оскарження ухвали суду першої інстанції про відмову у забезпеченні позову шляхом зупинення дії рішення РНБО про застосування санкцій до позивача. 2. **Аргументи суду:** Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що застосування санкцій є нерозривним процесом: рішення РНБО набуває обов’язковості лише після його введення в дію відповідним Указом Президента України. Суд наголосив, що процесуальне законодавство (ст. 151 КАС України) прямо забороняє забезпечувати позов шляхом зупинення актів Президента України. Крім того, зупинення рішення РНБО, яке не є самостійним предметом оскарження в межах даного позову, також заборонено законом, оскільки це фактично блокує виконання Указу Президента. Суд підкреслив, що забезпечення позову не може підміняти собою вирішення спору по суті. Також було зазначено, що відмова у забезпеченні позову не порушує право особи на доступ до правосуддя, оскільки розгляд справи по суті триває. Насамкінець, суд підтвердив, що обраний позивачем спосіб захисту є недопустимим з огляду на імперативні норми адміністративного судочинства. 3. **Рішення суду:** Велика Палата Верховного Суду залишила апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції про відмову у забезпеченні позову — без змін. Справа №990/43/24 від 17/09/2026 Предметом цього спору є оскарження дій та рішень Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККС), вчинених у межах процедури кваліфікаційного оцінювання або добору суддів. Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи апеляційну скаргу ВККС, дійшла висновку про неможливість розгляду цього спору в порядку адміністративного судочинства. Суд виходив із того, що повноваження ВККС у межах відповідних процедур є дискреційними та спрямовані на реалізацію конституційних функцій щодо формування суддівського корпусу. Встановлено, що такі рішення не підлягають судовому оскарженню в адміністративних судах, оскільки вони не є актами індивідуальної дії у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, а стосуються виключно професійної оцінки кандидатів. Суд підкреслив, що втручання суду в дискреційні повноваження ВККС порушує принцип розподілу владних повноважень. Відповідно, правова природа спірних відносин виключає можливість їх вирішення через позовне провадження, що передбачене для захисту порушених прав у межах публічно-правових спорів. Таким чином, суд дійшов висновку, що справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, що є безумовною підставою для закриття провадження. Суд прийняв рішення про часткове задоволення апеляційної скарги ВККС, скасування рішення суду першої інстанції та закриття провадження у справі. Справа №910/15948/24 від 16/09/2026 Вітаю. Як фахівець із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Стягнення солідарних збитків з двох відповідачів у зв’язку з незаконним, на думку позивача, знищенням предмета іпотеки, що унеможливило задоволення вимог кредитора. 2. **Аргументи суду:** – Суд встановив, що іпотекодавець (ПрАТ «Укрпромтеплиця») порушив умови іпотечного договору, оскільки здійснив знесення будівель без згоди іпотекодержателя та не повідомив про це належним чином. – Щодо другого відповідача (ПрАТ «ХК «Київміськбуд»), суд дійшов висновку, що він не був обізнаний про специфічні договірні зобов’язання між позивачем та іпотекодавцем, а сам факт наявності обтяження в Реєстрі не є достатньою підставою для автоматичного визнання його винним у завданні шкоди. – Верховний Суд наголосив, що для солідарної відповідальності за статтею 1190 ЦК України необхідна наявність «спільності» дій, тобто єдність наміру або неподільність результату неправомірних дій, чого у відносинах із забудовником не було доведено. – Суд підкреслив, що визначення належного відповідача є обов’язком суду, і в даному випадку забудовник не може нести відповідальність за порушення іпотечних зобов’язань, які виникли виключно між іпотекодавцем та іпотекодержателем. – Касаційна скарга першого відповідача була частково закрита, оскільки посилання на практику Верховного Суду стосувалися неподібних правовідносин, а доводи щодо переоцінки доказів вийшли за межі повноважень касаційної інстанції. – У підсумку суд розмежував відповідальність, залишивши обов’язок відшкодування збитків лише за іпотекодавцем, який безпосередньо порушив умови договору. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу ПрАТ «ХК «Київміськбуд», скасувавши рішення попередніх інстанцій у частині стягнення збитків з цього товариства та ухваливши нове рішення про відмову в позові до нього, залишивши при цьому в силі стягнення збитків виключно з ПрАТ «Укрпромтеплиця». Справа №2-44/2011(1) від 16/09/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Оскарження відмови судів попередніх інстанцій у заміні сторони у справі (процесуальне правонаступництво) та у відкритті провадження за нововиявленими обставинами після завершення розгляду справи по суті. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що процесуальне правонаступництво є похідним від матеріального і може здійснюватися на будь-якій стадії судового процесу, включаючи стадію перегляду рішення за нововиявленими обставинами. Суди першої та апеляційної інстанцій помилково вважали, що після ухвалення остаточного рішення заміна сторони неможлива, чим фактично позбавили правонаступника доступу до правосуддя. Суд підкреслив, що правонаступник набуває всіх процесуальних прав свого правопопередника, тому він має право ініціювати перегляд справи. Відповідно, суд першої інстанції зобов’язаний спочатку розглянути питання про заміну сторони (процесуальне правонаступництво), а вже після цього — вирішувати питання про відкриття провадження за нововиявленими обставинами. **** Суд вказав, що правонаступник учасника справи має право подати заяву про перегляд за нововиявленими обставинами, відступаючи від вузького тлумачення, згідно з яким це право мають лише особи, що брали участь у справі на момент її розгляду. Суди не дослідили належним чином докази правонаступництва та не з’ясували, чи дійсно заявник є правонаступником осіб, які мали статус учасників справи. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, направивши справу до суду першої інстанції для продовження розгляду та вирішення питання про відкриття провадження за заявою правонаступника. Справа №824/84/25 від 17/09/2026 Предметом цього спору є вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, понесених стороною під час апеляційного перегляду справи у Верховному Суді. При винесенні рішення суд керувався тим, що витрати на правничу допомогу підлягають відшкодуванню, якщо вони є документально підтвердженими та співмірними зі складністю справи. Верховний Суд наголосив, що згідно з принципом змагальності, саме на сторону, яка заперечує проти стягнення витрат, покладається обов’язок доведення їхньої неспівмірності. Оскільки заявник надав належні докази надання послуг (договір, акт виконаних робіт, докази оплати), а боржник не надав жодних обґрунтованих заперечень щодо розміру цих витрат, суд визнав їх обґрунтованими. Суд також врахував критерії розумності та справедливості, оцінивши обсяг виконаної адвокатом роботи, яка полягала у підготовці відзиву на апеляційну скаргу та супроводі справи. Верховний Суд підкреслив, що не може діяти як ініціатор зменшення витрат, якщо інша сторона не висловила відповідних аргументованих заперечень. У підсумку, суд дійшов висновку про повне задоволення вимог заявника щодо компенсації витрат на правову допомогу в суді апеляційної інстанції. Суд прийняв рішення задовольнити заяву та стягнути з боржника на користь стягувача 1 500 євро витрат на професійну правничу допомогу. Справа №757/35073/21-ц від 16/09/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір справи: 1. **Предмет спору:** Працівник оскаржив своє звільнення у зв’язку зі скороченням штату, вимагаючи поновлення на роботі та виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу через неналежне виконання роботодавцем обов’язку щодо пропонування вакантних посад. 2. **Аргументи суду:** – Суд встановив, що роботодавець порушив статтю 49-2 КЗпП України, оскільки не запропонував працівнику всі наявні вакансії, які з’являлися на підприємстві протягом двомісячного строку попередження про звільнення. – Апеляційний суд правильно визначив, що поновлення на роботі є імперативним наслідком незаконного звільнення, тому поновлення працівника на посаді, яку він обіймав до звільнення, не є виходом за межі позовних вимог. – Верховний Суд підтвердив, що поновлення на роботі полягає у поверненні працівника на ту саму посаду, яку він обіймав раніше, і це не є процедурою призначення на посаду, що належить до дискреції роботодавця. – Щодо стягнення заробітку за весь період прогулу (понад один рік), суд проаналізував хронологію подій і не знайшов доказів того, що затягування розгляду справи відбулося з вини позивача. – Суд наголосив, що відсутність належного повідомлення позивача про судові засідання в суді першої інстанції виключає можливість покладання на нього відповідальності за тривалість розгляду справи. – Таким чином, суд дійшов висновку, що відсутні підстави для зменшення розміру виплати середнього заробітку, оскільки баланс інтересів сторін не був порушений недобросовісними діями працівника. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду, якою позивача було поновлено на посаді та стягнуто на його користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу в розмірі понад 3 мільйони гривень. Справа №522/22370/23 від 21/09/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз справи: **1. Предмет спору:** Позивачка звернулася до суду з позовом про усунення її брата від права на спадкування за законом після смерті їхньої матері, мотивуючи це його ухиленням від надання допомоги спадкодавцеві, яка за життя перебувала у безпорадному стані. **2. Аргументи суду:** * Суд наголосив, що усунення від спадкування є виключним заходом, який застосовується лише за наявності сукупності трьох умов: ухилення від надання допомоги, перебування спадкодавця у безпорадному стані та потреба у допомозі саме від цієї особи. * Позивачка не надала достатніх доказів того, що відповідач умисно ухилявся від обов’язку піклуватися про матір, маючи при цьому реальну можливість таку допомогу надавати. * Суд встановив, що наявність у відповідача судимостей або неприязних стосунків між родичами сама по собі не є юридичною підставою для позбавлення його права на спадщину. * Показання свідків, надані позивачкою, були оцінені судом як недостатні для підтвердження факту винної бездіяльності відповідача. * Суд зазначив, що факт стаціонарного лікування спадкодавця не є автоматичним доказом її «безпорадного стану» у розумінні статті 1224 Цивільного кодексу України. * Також суд підкреслив, що факт надання допомоги одним спадкоємцем (позивачкою) не створює автоматичного обов’язку усунути іншого спадкоємця від спадкування, якщо не доведено його умисне ухилення від виконання обов’язків. * Верховний Суд підтвердив, що суди попередніх інстанцій правильно оцінили докази та не допустили порушень норм матеріального чи процесуального права. **3. Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу позивачки без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні позову — без змін. Справа №607/15144/20 від 09/09/2026 Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував для вас це рішення Великої Палати Верховного Суду. Це прецедентна справа, яка чітко розмежовує межі втручання держави у справи релігійних організацій. **1. Предмет спору:** Колишня монахиня звернулася до суду з позовом до монастиря про усунення перешкод у користуванні келією (житловим приміщенням), вимагаючи надати їй безперешкодний доступ до приміщення та ключі від нього. **2. Аргументи суду:** * Суд підтвердив, що наявність релігійного елементу не позбавляє особу права на судовий захист, якщо вона обґрунтовує свої вимоги нормами національного, а не лише канонічного права. * Велика Палата наголосила на принципі автономії релігійних організацій: світський суд не має права втручатися у внутрішні питання церкви, такі як чернеча дисципліна, статус монаха чи правила проживання у клявзурі (закритій території). * Суд встановив, що келія в монастирі має особливий функціональний статус, який не є тотожним звичайному житлу, оскільки її використання нерозривно пов’язане з виконанням монаших обов’язків. * Позивачка не довела наявності самостійного цивільно-правового титулу (договору найму, сервітуту тощо) на користування цим майном, який діяв би незалежно від її перебування у монашому стані. * Реєстрація місця проживання за адресою монастиря сама по собі не створює права власності чи права користування конкретним приміщенням, якщо відсутні інші правові підстави. * Суд дійшов висновку, що примусове вселення особи, яка вже не є членом монашої спільноти, до келії монастиря було б грубим втручанням у право власності релігійної організації та свободу віросповідання інших монахів. * Таким чином, суди попередніх інстанцій помилково ототожнили факт попереднього проживання з наявністю постійного права на житло. **3. Рішення суду:** Велика Палата Верховного Суду скасувала рішення судів попередніх інстанцій та ухвалила нове рішення, яким повністю відмовила колишній монахині у задоволенні позову. **** У цій справі Велика Палата Верховного Суду відступила від попередньої позиції, викладеної Об’єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 12 червня 2023 року, уточнивши межі юрисдикції національних судів у спорах, що стосуються внутрішнього життя релігійних організацій та їхнього майна. Справа №524/3244/23 від 16/09/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення Верховного Суду. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Спір стосувався стягнення заборгованості за договором поворотної фінансової допомоги та зустрічних вимог про визнання цього договору удаваним правочином, який нібито приховував договір доручення щодо передачі коштів третій особі. 2. **Аргументи суду:** – Суд виходив із презумпції правомірності правочину (ст. 204 ЦК України), зазначивши, що договір є дійсним, доки не доведено протилежне. – Позивачка за зустрічним позовом не надала жодних належних доказів того, що вона діяла як посередник чи передавала отримані кошти третій особі. – Факт реального отримання коштів на банківський рахунок підтверджений платіжними документами, що свідчить про виконання товариством своїх зобов’язань. – Суд відхилив доводи про «господарський» характер спору, підтвердивши правильність розгляду справи в порядку цивільного судочинства, оскільки сторони діяли як фізичні особи. – Суди попередніх інстанцій правильно застосували норми про відповідальність за прострочення грошового зобов’язання (ст. 625 ЦК України), врахувавши період дії воєнного стану. – Верховний Суд наголосив, що касаційна інстанція не має повноважень на переоцінку доказів, а доводи скаржника зводяться лише до незгоди з оцінкою, наданою судами нижчих інстанцій. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про стягнення боргу, інфляційних втрат та 3% річних — без змін. Справа №916/2045/26 від 17/09/2026 Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Спір стосується правомірності вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на об’єкти нерухомого майна (склади), які прокурор вважає самочинно збудованими на державній землі. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що інститут забезпечення позову є інструментом для запобігання ситуаціям, коли виконання рішення суду стане неможливим або істотно ускладниться. Колегія суддів підкреслила, що арешт майна є тимчасовим заходом, який не позбавляє власника права користування, а лише обмежує розпорядження ним, що є співмірним із захистом інтересів держави. Суд визнав помилковим висновок апеляції про те, що відсутність державної реєстрації права власності на об’єкти унеможливлює накладення арешту. Навпаки, саме потенційна можливість такої реєстрації та подальшого відчуження майна третім особам створює реальні ризики для ефективного захисту прав позивача. Верховний Суд підтримав позицію, що арешт є належним способом запобігання реєстраційним діям, які могли б ускладнити виконання майбутнього рішення. Таким чином, суд касаційної інстанції підтвердив, що заходи забезпечення мають бути спрямовані на збереження майна до завершення судового розгляду. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу прокурора, скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі ухвалу суду першої інстанції про накладення арешту на спірні об’єкти. Справа №394/15/25 від 18/09/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Позивач намагався в судовому порядку визначити місце проживання дитини з ним та встановити юридичний факт самостійного утримання й виховання дитини батьком. 2. **Аргументи суду:** Суд виходив з того, що сімейні обов’язки батьків є невід’ємними, а їх невиконання одним із батьків має бути доведено належними доказами, а не лише фактом проживання за кордоном. Верховний Суд підкреслив, що сам по собі факт перебування матері в іншій країні не свідчить про її ухилення від батьківських обов’язків, оскільки вона може підтримувати зв’язок із дитиною дистанційно. Також суд зазначив, що встановлення юридичного факту самостійного виховання можливе лише тоді, коли є докази припинення або обмеження батьківських прав матері, наприклад, через їх позбавлення або визнання її недієздатною. Оскільки позивач не надав доказів того, що мати самоусунулася від виховання, суд дійшов висновку, що обов’язки батьків залишаються рівними. Крім того, суд вказав, що питання визначення місця проживання дитини, яка досягла 14 років, вирішується з урахуванням її вільного вибору, а не лише через судовий позов. Таким чином, суди попередніх інстанцій правильно оцінили докази, не знайшовши підстав для задоволення вимог позивача. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін. Справа №521/19110/25 від 16/09/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним стажем, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір ситуації: 1. Предметом спору є правомірність повернення апеляційної скарги судом апеляційної інстанції через часткове неусунення недоліків (несплату судового збору та відсутність відповідного клопотання). 2. Верховний Суд у своєму рішенні керувався принципом забезпечення права на апеляційний перегляд, який є однією з ключових засад судочинства. Суд наголосив, що процесуальні обмеження не повинні перетворюватися на надмірний формалізм, який блокує доступ до правосуддя. У даній справі скаржниця частково виконала вимоги суду, подавши оновлену скаргу, проте технічно не долучила клопотання про звільнення від сплати збору, хоча згадала про нього в тексті. Верховний Суд підкреслив, що в таких випадках суд не має автоматично повертати скаргу, а повинен діяти пропорційно. Зокрема, суд апеляційної інстанції мав право та обов’язок продовжити строк для усунення недоліків, надавши особі можливість виправити технічну помилку. Оскільки апеляційний суд обмежився лише формальним поверненням документів, це було визнано порушенням процесуальних норм, що перешкоджає доступу до суду. 3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження. Справа №520/5026/22 від 16/09/2026 Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 520/5026/22: 1. Предметом спору є правомірність нарахування податковим органом штрафних санкцій у розмірі 75% від суми податку за несвоєчасну сплату ПДФО та військового збору через застосування кваліфікуючої ознаки «повторності» вчинення правопорушення. 2. Суд виходив з того, що для застосування підвищеної ставки штрафу (75%) згідно з пунктом 125-1.4 статті 125-1 ПК України, обов’язковою умовою є наявність фактів притягнення платника до відповідальності за аналогічні діяння щонайменше двічі протягом 1095 днів. Верховний Суд наголосив, що сама лише фіксація порушень в актах перевірок не є достатньою підставою для кваліфікації діяння як «повторного», оскільки юридичним фактом притягнення до відповідальності є саме прийняття податкових повідомлень-рішень (ППР). Оскільки податковий орган не надав доказів того, що підприємство раніше отримувало ППР за аналогічні порушення, ознака повторності відсутня. Також суд зазначив, що податковий орган не довів наявності умислу в діях платника, що є необхідним елементом для застосування штрафів за статтею 125-1 ПК України. Суд підкреслив, що не має повноважень самостійно перераховувати штрафні санкції за іншими нормами, якщо контролюючий орган обрав невірну кваліфікацію правопорушення. Відтак, за відсутності доведеного складу правопорушення, оскаржувані ППР підлягають скасуванню в повному обсязі. 3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу податкового органу без задоволення, а постанову апеляційного суду про скасування податкових повідомлень-рішень — без змін. Справа №904/2985/25 від 16/09/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий виклад суті справи та правової позиції Верховного Суду: 1. **Предмет спору:** Позивач (КП «Теплоенерго») звернувся до суду з вимогою скасувати рішення комісії оператора газорозподільних мереж про донарахування вартості природного газу через виявлений «позаштатний режим роботи» вузла обліку. 2. **Аргументи суду:** – Суди попередніх інстанцій відмовили у позові, спираючись на факт виявлення витоків газу, що підтверджено актами перевірки та фотофіксацією. – Верховний Суд погодився з тим, що витік газу на імпульсних трубках дійсно свідчить про некоректну роботу вимірювального комплексу, оскільки це впливає на точність фіксації тиску. – Водночас касаційна інстанція встановила, що суди нижчих ланок не надали оцінки ключовому доводу позивача щодо періоду донарахування. – Позивач надав докази (акт перевірки від 20.03.2025), згідно з якими за кілька днів до виявлення порушення вузол обліку був справним, проте суди проігнорували цей документ. – Верховний Суд наголосив, що для законності рішення суди зобов’язані всебічно дослідити всі докази, а не лише ті, що підтверджують позицію оператора ГРМ. – Оскільки суди не встановили обставини щодо правомірності саме обраного періоду нарахування, рішення було визнано передчасними. – Таким чином, суд касаційної інстанції вказав на порушення процесуальних норм щодо повноти з’ясування обставин справи. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до господарського суду першої інстанції. Справа №689/1693/20 від 16/09/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до вашого запиту: 1. Предметом спору є визнання недійсними та скасування рішень виконавчого комітету селищної ради та свідоцтв про право власності на частки в житловому будинку, виданих у 1959–1974 роках. 2. Суд встановив, що позивачка не довела свого права на позов, оскільки її батько, на чиї права вона посилалася, не був членом колгоспного двору щодо спірного домоволодіння на момент прийняття оспорюваних рішень. На підставі аналізу погосподарських книг та інших доказів суд з’ясував, що батько позивачки з 1960-х років проживав в іншому місці, не брав участі у веденні спільного господарства та згодом отримав право власності на інший житловий будинок. Суд зазначив, що оспорювані свідоцтва про право власності були видані іншим особам, які на той час були законними власниками (членами колгоспного двору). Оскільки позивачка не довела порушення прав свого спадкодавця, суд не вбачав підстав для визнання документів недійсними. Також суд підкреслив, що касаційна скарга фактично спрямована на переоцінку доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції. 3. Верховний Суд залишив рішення судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову без змін, а касаційну скаргу — без задоволення. Справа №175/3216/14-ц від 16/09/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним стажем, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір цієї справи: 1. **Предмет спору:** Скаржниця звернулася до суду зі скаргою на бездіяльність державного виконавця, стверджуючи, що той не вживав належних заходів для стягнення аліментів, що призвело до накопичення значної заборгованості. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд підкреслив, що примусове виконання рішень має здійснюватися ефективно та в межах повноважень, визначених законом. Суд встановив, що державний виконавець протягом усього періоду вчиняв активні дії: направляв запити до контролюючих органів, накладав арешти на майно, обмежував боржника у виїзді за кордон та праві керування транспортними засобами, а також звертав стягнення на доходи боржника. Важливим фактором стало те, що в період 2023–2025 років заборгованість зі сплати аліментів була фактично погашена у повному обсязі, що свідчить про результативність роботи виконавця. Суд зазначив, що дії виконавця були достатніми та відповідали вимогам Закону України «Про виконавче провадження». Апеляційний суд, на думку Верховного Суду, помилково скасував рішення першої інстанції, оскільки не врахував наявність доказів активної діяльності виконавця. Відтак, підстави для визнання бездіяльності протиправною були відсутні, а отже, і витрати на правничу допомогу за апеляційне оскарження не підлягають відшкодуванню. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу відділу ДВС, скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі ухвалу суду першої інстанції про відмову в задоволенні скарги на бездіяльність виконавця. Справа №910/3462/25 від 08/09/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Позивач намагався довести, що договір дарування частки у статутному капіталі товариства був удаваним правочином, який насправді приховував договір купівлі-продажу, та вимагав розірвання цього прихованого договору з поверненням частки. 2. **Аргументи суду:** – Суд встановив, що одночасне підписання договору дарування та додаткової угоди, яка передбачала обов’язок обдаровуваного компенсувати вартість частки, свідчить про відсутність у сторін волі на безоплатну передачу майна. – Верховний Суд підкреслив, що дарування майна значної вартості без економічного сенсу та за відсутності родинних чи дружніх зв’язків між сторонами є класичною ознакою удаваного правочину. – Суд зазначив, що принцип змагальності зобов’язує сторони доводити свої позиції, і в цій справі докази позивача щодо прихованого характеру угоди виявилися більш переконливими. – Щодо доводів скаржника про незалучення дружини до справи, суд вказав, що оскільки резолютивна частина рішення не покладає на неї жодних обов’язків, підстави для скасування рішення з цієї причини відсутні. – Суд також відхилив аргумент про преюдиційне значення іншого судового рішення, оскільки в тій справі не досліджувалася ключова додаткова угода, що змінює суть правовідносин. – Зрештою, суди попередніх інстанцій правильно застосували статтю 235 Цивільного кодексу України, а пропущений строк позовної давності став остаточним процесуальним бар’єром для задоволення позову. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій, якими було відмовлено у позові через сплив позовної давності, залишив без змін. Справа №393/119/25 від 17/09/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Визнання недійсною додаткової угоди до договору оренди землі, укладеної представником за довіреністю, та пов’язані з цим вимоги про розірвання договору, стягнення заборгованості та припинення права оренди. 2. **Аргументи суду:** – Суд встановив, що на момент підписання додаткової угоди представник діяв у межах повноважень, наданих йому чинною на той час нотаріально посвідченою довіреністю. – Позивачка не надала належних доказів того, що представник діяв виключно у власних інтересах або на шкоду інтересам довірителя, що є ключовим для визнання правочину недійсним через дефект волі. – Верховний Суд підкреслив, що правочин, вчинений представником, створює права та обов’язки для довірителя, якщо представник не вийшов за межі наданих йому повноважень. – Оскільки довіреність не була скасована до моменту вчинення правочину, підстави для визнання додаткової угоди недійсною відсутні. – Суд також зазначив, що доводи скаржника фактично зводяться до спроби переоцінити докази, що виходить за межі повноважень касаційної інстанції. – Щодо судових витрат, суд визнав стягнення 20 000 грн за правничу допомогу обґрунтованим, зважаючи на принципи розумності та співмірності виконаної адвокатом роботи. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін. Справа №908/2131/24 від 15/09/2026 Предметом спору у цій справі є стягнення заборгованості за договором про надання послуг з диспетчерського управління, зокрема правомірність нарахування 3% річних на суми планової вартості послуг. Суд при винесенні рішення керувався тим, що зобов’язання зі сплати 3% річних та інфляційних втрат є акцесорним (додатковим) до основного грошового зобов’язання, тому їх нарахування має здійснюватися виключно на суму фактично наданих послуг, а не на планові обсяги. Верховний Суд врахував правову позицію об’єднаної палати Касаційного господарського суду, яка наголошує на необхідності визначення вартості послуг на підставі актів надання послуг, а не абстрактних планових показників. Суди попередніх інстанцій не перевірили належним чином розрахунки позивача та не встановили, яка частина стягуваних сум стосується фактично наданих послуг, а яка — планових. Оскільки суди не надали правової оцінки доводам відповідача щодо неправомірності нарахування процентів на планові обсяги, це було визнано порушенням норм процесуального права. Відтак, суд дійшов висновку, що рішення в частині нарахування 3% річних є передчасними та потребують додаткового дослідження доказів. : Суд у своєму рішенні послався на правову позицію об’єднаної палати Касаційного господарського суду у справі №914/2625/23, яка фактично уточнює підхід до застосування ст. 625 ЦК України у правовідносинах щодо диспетчеризації, відступаючи від попередньої практики нарахування санкцій на планові обсяги. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій в частині стягнення 3% річних у розмірі 396 040,67 грн та передав справу в цій частині на новий розгляд до Господарського суду Запорізької області. Справа №990/440/25 від 10/09/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення Великої Палати Верховного Суду. Ось детальний аналіз: 1. **Предмет спору:** Позивач оскаржував дії Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККС) щодо відмови у наданні інформації та документів стосовно процедури кваліфікаційного оцінювання кандидатів на посади суддів, вважаючи такі дії протиправними та такими, що обмежують його право на доступ до публічної інформації. 2. **Аргументи суду:** – Суд встановив, що ВККС є належним розпорядником інформації, проте право на доступ до неї не є абсолютним і може бути обмежене законом, зокрема для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя. – Велика Палата підтвердила, що матеріали суддівського досьє та інформація про процедури оцінювання (зокрема, зміст баз практичних завдань та методика їх оцінювання) належать до службової інформації з обмеженим доступом, що прямо передбачено внутрішнім Переліком відомостей ВККС. – Суд наголосив, що позивачу було забезпечено доступ до матеріалів його досьє для ознайомлення та фотофіксації, а відмова у наданні копій в електронному вигляді була обґрунтованою з огляду на вимоги законодавства про захист інформації. – Щодо доводів про дискримінацію, суд зазначив, що вони ґрунтуються виключно на припущеннях позивача та не підтверджені належними доказами. – Процесуальні дії суду першої інстанції, включаючи автоматизований розподіл справи та відмову у залученні третьої особи, визнані такими, що відповідають нормам Кодексу адміністративного судочинства України. – Суд дійшов висновку, що шкода від оприлюднення запитуваної інформації (щодо розробки та оцінювання завдань) переважає суспільний інтерес у її отриманні, оскільки це може зашкодити цілісності конкурсних процедур. 3. **Рішення суду:** Велика Палата Верховного Суду залишила апеляційну скаргу позивача без задоволення, а рішення суду першої інстанції — без змін. Справа №320/3047/23 від 16/09/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору: 1. **Предмет спору:** Оскарження платником податків податкового повідомлення-рішення, яким до нього було застосовано штраф у розмірі понад 28 млн грн за нібито зберігання алкогольних напоїв у місці, не внесеному до Єдиного державного реєстру місць зберігання. 2. **Аргументи суду:** * Верховний Суд розмежував процедурні питання призначення перевірки та питання доведеності самого факту податкового правопорушення. * Суд зазначив, що підпункт 80.2.5 статті 80 Податкового кодексу України є самостійною підставою для проведення фактичної перевірки, яка не вимагає попереднього отримання інформації про порушення, тому висновок судів нижчих інстанцій про незаконність наказу на перевірку був помилковим. * Водночас, по суті порушення, суд підтвердив, що податковий орган не довів факт зберігання алкоголю в нереєстрованому місці, оскільки умовне позначення «склад №1» у товарно-транспортних накладних не свідчить про використання іншого приміщення, ніж те, що було офіційно внесене до реєстру. * Суд врахував, що під час інвентаризації, яка проводилася за участю податківців, не було виявлено жодних інших приміщень чи складів, окрім тих, що орендувалися позивачем на законних підставах. * Податковий орган не надав жодних доказів (актів чи довідок), які б підтверджували існування іншого об’єкта зберігання, окрім того, що був внесений до реєстру. * Таким чином, Верховний Суд визнав, що помилкові висновки судів попередніх інстанцій щодо процедури призначення перевірки не вплинули на правильність остаточного рішення про скасування штрафу, оскільки сам факт правопорушення не підтвердився. * В результаті Верховний Суд залишив рішення про скасування штрафу в силі, лише змінивши мотивувальну частину щодо правомірності призначення перевірки. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу податкового органу, змінивши мотивувальну частину рішень судів попередніх інстанцій, але залишив без змін їхні резолютивні частини про скасування податкового повідомлення-рішення. Справа №760/29309/23 від 09/09/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Встановлення в судовому порядку факту проходження військової служби під час навчання у військових навчальних закладах для подальшого внесення відповідних записів до послужного списку та перерахунку вислуги років. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що окреме провадження призначене лише для підтвердження фактів, які не мають спірного характеру та не можуть бути встановлені в інший (позасудовий) спосіб. Суд зазначив, що питання проходження військової служби та зарахування періодів навчання до вислуги років не підлягають встановленню в порядку окремого провадження, оскільки це питання належить до компетенції органів військового управління. Якщо особа вважає, що її права порушені (наприклад, відмовою у внесенні запису до послужного списку), вона повинна звертатися з позовом до адміністративного суду, а не намагатися встановити факт через цивільний суд. Суди першої та апеляційної інстанцій припустилися помилки, залишивши заяву без розгляду, оскільки в таких випадках, коли справа взагалі не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, провадження має бути закрите. Верховний Суд підкреслив, що суди не можуть підміняти собою органи державної влади у питаннях, які мають вирішуватися через адміністративну процедуру або позовне провадження. Таким чином, суди попередніх інстанцій невірно застосували норми процесуального права щодо форми закінчення розгляду справи. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, направивши справу до суду першої інстанції для продовження розгляду (вирішення питання про закриття провадження). Справа №521/21513/23 від 16/09/2026 Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. **Предмет спору:** Стягнення з іноземної компанії-судновласника відшкодування шкоди, завданої здоров’ю моряка внаслідок нещасного випадку під час виконання трудових обов’язків на судні. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій допустили передчасні висновки, не дослідивши належним чином усі обставини справи. По-перше, суди не встановили, чи поширюється компетенція українських судів на цей спір, зокрема, чи має відповідач на території України майно або представництва. По-друге, суди не визначили, право якої держави підлягає застосуванню до цих правовідносин, що є критично важливим для справ з іноземним елементом. По-третє, суд касаційної інстанції вказав на необхідність ретельного аналізу трудового договору та акта про нещасний випадок для з’ясування статусу позивача та реального роботодавця. Суди першої та апеляційної інстанцій фактично ухилилися від розгляду справи по суті, обмежившись формальними висновками про неналежність відповідача або громадянство позивача. Таким чином, для встановлення істини справа потребує повного перегляду з дотриманням норм матеріального та процесуального права. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і передав справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Справа №990/327/25 від 17/09/2026 1. Предметом спору є оскарження позивачем рішень Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та вимога зобов’язати Комісію вчинити певні дії в межах процедури кваліфікаційного оцінювання або добору суддів. 2. Суд при винесенні рішення керувався тим, що дискреційні повноваження Вищої кваліфікаційної комісії суддів України щодо оцінювання кандидатів не можуть бути підмінені судовим рішенням. Велика Палата Верховного Суду встановила, що процедура, проведена Комісією, відповідала вимогам чинного законодавства та не порушувала прав позивача на доступ до публічної служби. Суд наголосив, що втручання у внутрішні процедури ВККС можливе лише у випадках очевидного порушення процедурних норм, чого в даній справі не було доведено. Аргументи позивача щодо неправомірності дій Комісії були визнані безпідставними, оскільки рішення органу базувалися на об’єктивних критеріях оцінки. Також суд підкреслив, що судова перевірка рішень ВККС обмежується перевіркою дотримання процедури, а не переоцінкою професійних якостей кандидата. У підсумку, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для скасування оскаржуваних рішень. 3. Велика Палата Верховного Суду залишила апеляційну скаргу позивача без задоволення, а рішення суду першої інстанції — без змін. Справа №905/485/25 від 15/09/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Стягнення заборгованості за договором про врегулювання небалансів електричної енергії, що виникла через розбіжності в обсягах споживання та технологічних втратах енергії. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що сам факт підписання або автоматичного визнання актів через пропуск строку на заперечення не є беззаперечною підставою для стягнення коштів, якщо існує спір щодо реальності господарської операції. Суд вказав, що апеляційна інстанція помилково обмежилася лише формальним дотриманням договірних строків, проігнорувавши докази щодо фактичного споживання енергії іншими суб’єктами. Зокрема, не було надано оцінки рішенню іншого суду, яке підтверджує, що спірні обсяги енергії були спожиті третьою особою, а не відповідачем. Також суд звернув увагу на необхідність дослідження обставин щодо технологічних втрат, спричинених використанням мереж відповідача для потреб позивача. Верховний Суд підкреслив, що суди зобов’язані оцінювати реальність господарських операцій у їх сукупності, а не лише формальні первинні документи. В результаті було визнано, що апеляційний суд не врахував правові позиції Верховного Суду, викладені у подібних справах, що призвело до передчасного висновку про обґрунтованість позову. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасував постанову апеляційного суду в частині стягнення спірної суми (66,7 млн грн основного боргу та похідних нарахувань) і направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Справа №520/21530/25 від 21/09/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з урахуванням вашого запиту: 1. **Предмет спору:** Оскарження ухвали суду апеляційної інстанції про повернення апеляційної скарги через невиконання вимог щодо надання доказів надсилання копій документів відповідачу. 2. **Аргументи суду:** – Верховний Суд наголосив, що право на апеляційний перегляд є фундаментальною гарантією судового захисту, а надмірний формалізм при застосуванні процесуальних норм є неприпустимим. – Суд встановив, що відповідач (суб’єкт владних повноважень) був зобов’язаний мати зареєстрований «Електронний кабінет» у системі ЄСІТС, проте на момент подання скарги він його не мав. – Згідно з процесуальним законом, якщо учасник справи, який зобов’язаний мати електронний кабінет, його не зареєстрував, інша сторона звільняється від обов’язку надсилати йому копії документів. – Відтак, вимога апеляційного суду про надання доказів надсилання копій скарги листом з описом вкладення була помилковою, оскільки позивач не мав такого обов’язку в цій ситуації. – Суд також підкреслив, що комунікація через «Електронний кабінет» представника (адвоката) є належним способом вручення документів, проте це не скасовує обов’язку суду правильно застосовувати норми щодо доступу до правосуддя. – Верховний Суд застосував право вийти за межі доводів касаційної скарги, оскільки виявив порушення, що перешкоджають реалізації права особи на судовий захист. – У результаті було констатовано, що апеляційний суд застосував норми процесуального права без урахування їхньої мети, що призвело до безпідставного обмеження доступу до апеляційного суду. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу до Другого апеляційного адміністративного суду для продовження розгляду. Справа №522/11871/21 від 16/09/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. **Предмет спору:** Позов Департаменту комунальної власності Одеської міської ради про скасування рішень державного реєстратора щодо реєстрації права власності на нежитлові приміщення, утворені внаслідок поділу майна, яке перебувало під арештом. 2. **Аргументи суду:** – Суд встановив, що на момент проведення реєстраційних дій щодо поділу приміщення на два окремі об’єкти, на первісний об’єкт нерухомості вже було накладено арешт у межах іншої судової справи, що прямо забороняло вчинення будь-яких реєстраційних дій. – Верховний Суд підкреслив, що державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, а лише офіційним засвідченням державою вже набутого права, тому реєстрація, проведена всупереч накладеному обтяженню, є неправомірною. – Щодо способу захисту, суд дійшов висновку, що в даній конкретній ситуації скасування рішень державного реєстратора є ефективним способом захисту прав територіальної громади, оскільки це дозволяє усунути перешкоди у розпорядженні майном. – Суд відхилив доводи відповідача про необхідність застосування позовної давності, вказавши, що вимоги позивача за своєю суттю є негаторним позовом (вимога власника про усунення перешкод у користуванні майном), на який позовна давність не поширюється. – Також було зазначено, що оскільки позивач не був власником новоутворених об’єктів у момент реєстрації, він обрав належний спосіб захисту, спрямований на відновлення правового стану майна, що існував до незаконного поділу. – Верховний Суд підтвердив, що суди попередніх інстанцій правильно оцінили докази та застосували норми матеріального права, не допустивши порушень, які могли б стати підставою для скасування рішень. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін. Справа №990/70/26 від 10/09/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вас: 1. Предметом спору є правомірність повернення позовної заяви ОСОБА_1, у якій він намагався оскаржити дії Президента України щодо використання бюджетних коштів та порядку розподілу гуманітарної допомоги. 2. Суд виходив із того, що позивач не виконав вимоги ухвали про залишення позову без руху, не усунувши недоліки, визначені судом першої інстанції. Зокрема, позивач не конкретизував предмет позову, не пояснив, у чому саме полягає порушення його прав діями Президента, та не обґрунтував зв’язок між повноваженнями глави держави і спірними подіями. Також суд звернув увагу на недотримання позивачем строків звернення до суду, оскільки події відбувалися у 2022–2023 роках, а позов подано лише у 2026 році. Окрім цього, позивач не надав належних доказів свого майнового стану для звільнення від сплати судового збору, обмежившись неналежно оформленим витягом. Велика Палата підтвердила, що оскільки позивач не усунув ці процесуальні недоліки у встановлений строк, повернення заяви було законним та обґрунтованим. Суд наголосив, що судовий захист не може надаватися щодо абстрактних чи гіпотетичних порушень прав. 3. Велика Палата Верховного Суду залишила апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції про повернення позовної заяви — без змін. Справа №686/8957/25 від 17/09/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Позивач звернувся до суду з вимогою про відшкодування моральної шкоди, завданої йому тривалим невиконанням рішення суду в адміністративній справі щодо зобов’язання прокуратури вчинити певні дії. 2. **Аргументи суду:** Суд виходив з того, що для стягнення моральної шкоди з держави необхідно довести наявність повного складу цивільного правопорушення, включаючи факт заподіяння шкоди, протиправність дій та безпосередній причинно-наслідковий зв’язок між ними. У цій справі позивач не надав належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт виникнення у нього душевних страждань чи немайнових втрат саме у визначений період невиконання рішення. Суд підкреслив, що сам факт скасування постанови прокурора чи невиконання судового рішення автоматично не означає автоматичного виникнення моральної шкоди, що підлягає грошовій компенсації. Позивач не зміг обґрунтувати, як саме бездіяльність органів влади вплинула на його особистий стан у конкретний проміжок часу. Крім того, суд зазначив, що доводи касаційної скарги фактично зводяться до спроби переоцінити докази, що виходить за межі повноважень касаційної інстанції. Верховний Суд також наголосив, що тягар доведення обґрунтованості вимог у деліктних зобов’язаннях лежить виключно на позивачеві. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про відмову у позові — без змін. Справа №420/17392/25 від 16/09/2026 Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Оскарження комунальним підприємством податкових повідомлень-рішень про донарахування ПДВ та застосування штрафних санкцій через порушення порядку складання податкових накладних при роздрібній торгівлі. 2. **Аргументи суду:** * Верховний Суд наголосив на принципі активної ролі суду в адміністративному процесі, який зобов’язує суддів самостійно з’ясовувати всі обставини справи, а не лише покладатися на доводи сторін. * Суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки доказам податкового органу, зокрема таблицям розбіжностей між даними Z-звітів та Єдиним реєстром податкових накладних, обмежившись формальним висновком про недоведеність порушень. * Касаційна інстанція вказала, що суди не встановили, чи дійсно мало місце «безперервне постачання» товарів, яке б виправдовувало використання зведених податкових накладних замість щоденних підсумкових. * Суд підкреслив, що для вирішення спору необхідно перевірити, чи переважають докази податкової (стандарт «балансу імовірностей») над аргументами платника, чого зроблено не було. * Також було зазначено, що суди не проаналізували, чи є роздрібний продаж анонімним покупцям підставою для застосування режиму зведених накладних, що вимагає детального дослідження первинної документації. * Внаслідок того, що суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили зібрані докази та не надали оцінку всім доводам сторін, їхні рішення визнано передчасними та необґрунтованими. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Справа №927/131/26 від 21/09/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. Предметом спору є правомірність зупинення апеляційного провадження у справі про стягнення заборгованості за кредитним договором у зв’язку з призовом одного з відповідачів-поручителів на військову службу. 2. Суд виходив з того, що положення пункту 3 частини 1 статті 227 ГПК України є спеціальною процесуальною гарантією для військовослужбовців, які через виконання конституційного обов’язку об’єктивно не можуть брати участь у судовому процесі. Оскільки відповідач виявив волю на зупинення провадження, суд зобов’язаний був застосувати цю норму. Важливим аргументом стало те, що всі відповідачі є солідарними боржниками за одним кредитним договором, а їхні апеляційні скарги стосуються одного й того самого рішення суду першої інстанції в цілому. Розгляд справи без участі одного з відповідачів-поручителів порушив би його право на участь у судових дебатах та висловлення позиції щодо скарг інших учасників. Верховний Суд підкреслив, що процесуальне законодавство не передбачає можливості виділення вимог щодо одного відповідача-військовослужбовця для зупинення провадження лише в цій частині. Таким чином, зупинення провадження у справі в цілому є пропорційним заходом, що забезпечує справедливий баланс між правами сторін та дотримання принципів змагальності. 3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу банку без задоволення, а ухвалу суду апеляційної інстанції про зупинення провадження — без змін. Справа №673/1254/23 від 16/09/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Позивачка намагалася скасувати державну реєстрацію земельної ділянки іншої особи в Державному земельному кадастрі через наявність «накладки» (перетину меж), що перешкоджало їй оформити спадщину. 2. **Аргументи суду:** * Суд наголосив на фундаментальному принципі цивільного процесу: обов’язок визначення належного відповідача лежить виключно на позивачеві. * Верховний Суд підтвердив, що пред’явлення позову до неналежного відповідача є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, незалежно від їхньої обґрунтованості по суті. * У даній справі спір виник щодо земельної ділянки, яка перебуває у комунальній власності Вовковинецької селищної ради, проте позивачка не залучила раду як відповідача, обмежившись лише Держгеокадастром. * Суд зазначив, що Держгеокадастр у таких спорах не є належним відповідачем, оскільки він лише здійснює технічну функцію реєстрації, а не розпоряджається землею. * Оскільки позивачка не скористалася своїм процесуальним правом на залучення селищної ради як співвідповідача, суд не мав законних підстав самостійно змінювати склад сторін. * Відтак, апеляційний суд правомірно відмовив у позові через неправильний суб’єктний склад учасників справи, не переходячи до оцінки самих вимог щодо скасування реєстрації. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив постанову апеляційного суду про відмову в позові без змін, а касаційну скаргу позивачки — без задоволення. Справа №641/9180/24 від 16/09/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Прокурор в інтересах Харківської міської ради намагався визнати право власності територіальної громади на самочинно збудований гараж та зобов’язати відповідача передати його за актом прийому-передачі. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд підтвердив, що право власності на самочинно збудоване майно може бути визнане за власником земельної ділянки лише за умови, що це майно відповідає державним будівельним нормам (ДБН). Прокурор у цій справі не надав жодних доказів (наприклад, висновків експертизи), які б підтверджували безпечність гаража та його відповідність технічним стандартам. Суд наголосив, що легалізація об’єкта, який не відповідає будівельним нормам, є неможливою, оскільки це створює небезпеку для третіх осіб. Оскільки позивач не довів відповідність об’єкта нормам, він не виконав свій обов’язок щодо доказування обставин, на які посилався. Суд також зазначив, що у разі неможливості визнання права власності через невідповідність нормам, належним способом захисту прав власника землі є вимога про знесення самочинного будівництва, а не визнання права власності на нього. Таким чином, рішення апеляційного суду про відмову в позові визнано законним та обґрунтованим. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду, якою прокурору було відмовлено у задоволенні позовних вимог. Справа №320/8367/26 від 10/09/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. Предметом спору є правомірність дій Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України під час проведення засідань та відмова у наданні копій протоколів і стенограм за адвокатським запитом. 2. Суд виходив із того, що діяльність Тимчасових слідчих комісій (ТСК) має внутрішньоорганізаційний характер і спрямована на здійснення парламентського контролю, а не на виконання публічно-владних управлінських функцій щодо конкретних осіб. Суд наголосив, що ТСК не є самостійною юридичною особою і не наділена власною адміністративною процесуальною правосуб’єктністю. Крім того, було встановлено, що між позивачем та Верховною Радою України як суб’єктом владних повноважень не виникло правовідносин, які б підлягали розгляду в порядку адміністративного судочинства. Суд також підкреслив, що право на доступ до суду не є абсолютним і може обмежуватися законом, якщо це не порушує суті самого права. Оскільки оскаржувані дії ТСК не стосуються індивідуального правового регулювання прав чи обов’язків позивача, вони не підпадають під юрисдикцію адміністративних судів. Насамкінець, суд зазначив, що позивач не довів наявності реального порушення його прав, яке б вимагало судового захисту саме в межах адміністративного процесу. 3. Велика Палата Верховного Суду залишила апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження — без змін. Справа №752/18060/22 від 16/09/2026 Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надану вами постанову Верховного Суду. Ось суть справи та висновки суду: 1. **Предмет спору:** Позивач намагався визнати за собою право постійного користування земельною ділянкою, успадкованою разом із частиною житлового будинку, та скасувати державну реєстрацію земельної ділянки, здійснену на користь іншої особи. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд вказав, що суди попередніх інстанцій допустили низку процесуальних та матеріальних помилок, передчасно відмовивши у позові. По-перше, суди не врахували, що у спорах про спадкові права належним відповідачем має бути спадкоємець, а якщо таких немає — орган місцевого самоврядування, тоді як залучення інших осіб як відповідачів потребує ретельнішої перевірки. По-друге, суд наголосив на принципі цілісності об’єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій він розташований, що вимагало від судів детального дослідження правового режиму користування землею, що виник ще до 2001 року. По-третє, суди не перевірили належним чином, чи дійсно реєстрація нової земельної ділянки порушує права позивача на користування його присадибною ділянкою. Також суд зазначив, що визначення відповідачів є правом позивача, а обов’язок суду — встановити їх належність під час розгляду справи, а не відмовляти у позові формально. Врешті, суди не надали належної оцінки доказам щодо тривалого користування земельною ділянкою родиною позивача, що є критично важливим для вирішення спору. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій у частині відмови в позові та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Справа №308/11361/25 від 16/09/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Заявниця звернулася до суду із заявою про забезпечення позову шляхом заборони відповідачу проводити будівельні роботи на суміжних земельних ділянках через порушення будівельних норм та прав власності. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що інститут забезпечення позову є механізмом охорони інтересів позивача, який гарантує реальне виконання майбутнього рішення суду. Суд дійшов висновку, що існує прямий зв’язок між забороною будівництва та предметом позову, оскільки завершення робіт та введення об’єкта в експлуатацію фактично унеможливить відновлення порушених прав заявниці. Колегія суддів підкреслила, що забезпечення позову є тимчасовим заходом, який має на меті запобігти незворотним наслідкам до моменту вирішення спору по суті. Суд врахував наявність експертного висновку та припису ДАБК, які підтверджують порушення будівельних норм при зведенні об’єкта. Верховний Суд визнав помилковим висновок апеляційної інстанції про те, що заборона будівництва до завершення справи є передчасною констатацією неправомірності дій відповідача. Таким чином, було підтверджено, що забезпечення позову є необхідним для дотримання балансу інтересів сторін та забезпечення ефективного судового захисту. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі ухвалу суду першої інстанції, якою було застосовано заходи забезпечення позову у вигляді заборони проведення будівельних робіт. Справа №580/6299/25 від 16/09/2026 Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, я проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий юридичний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Оскарження податкового повідомлення-рішення про нарахування пені та штрафних санкцій за порушення граничних строків розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності (ЗЕД). 2. **Основні аргументи суду:** * Суд встановив, що позивач порушив граничні строки розрахунків за експортно-імпортними контрактами, що є підставою для нарахування пені згідно із Законом України «Про валюту і валютні операції». * Ключовим аргументом позивача було посилання на форс-мажорні обставини (повінь у Казахстані), проте суд наголосив, що сам факт стихійного лиха не звільняє від відповідальності автоматично. * Суд підкреслив, що позивач зобов’язаний довести причинно-наслідковий зв’язок між форс-мажором та неможливістю виконання саме грошового зобов’язання, чого зроблено не було. * Надання сертифіката ТПП не є безумовним доказом, оскільки суд має оцінювати його в сукупності з іншими обставинами справи, а в даному випадку докази не підтверджували неможливість проведення оплати. * Також суд зазначив, що позивач не вживав заходів для примусового стягнення заборгованості з нерезидента, посилаючись на небажання псувати ділові стосунки, що не є законною підставою для звільнення від пені. * Верховний Суд підтвердив, що суди попередніх інстанцій правильно оцінили докази, а посилання позивача на інші судові рішення є безпідставними через відмінність фактичних обставин справ. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін. Справа №461/5264/22 від 16/09/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до вашого запиту: 1. **Предмет спору:** Визначення місця проживання двох неповнолітніх дітей між батьком та матір’ю, які проживають окремо, а також вирішення питання про надання дозволу на виїзд дітей за кордон. 2. **Основні аргументи суду:** * Суд першої інстанції при визначенні місця проживання дітей з батьком керувався наявністю сталих соціальних зв’язків дітей в Україні, їхнім навчанням та висновком органу опіки і піклування, який визнав умови проживання у батька більш сприятливими. * Суд апеляційної інстанції формально погодився з цим рішенням, не надавши належної оцінки доводам матері про створення батьком перешкод у спілкуванні з дітьми. * Верховний Суд наголосив, що суди попередніх інстанцій зобов’язані були ретельно дослідити докази вчинення домашнього насильства та перешкоджання спілкуванню, оскільки такі дії прямо впливають на психоемоційний стан дітей та їхні найкращі інтереси. * Касаційний суд підкреслив, що при вирішенні таких спорів перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків не є вирішальною, а інтереси дитини мають пріоритет над інтересами батьків. * Апеляційний суд не виконав процесуальний обов’язок щодо надання мотивованої відповіді на кожен аргумент апеляційної скарги, що є порушенням принципу змагальності та права на справедливий суд. * Верховний Суд зазначив, що вибіркове оцінювання висновків судово-психіатричних експертиз, які вказують на психологічний тиск батька на дітей, є неприпустимим. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу матері, скасував постанову апеляційного суду в частині визначення місця проживання дітей та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Справа №990/604/25 від 21/09/2026 1. Предметом спору є оскарження позивачем рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України щодо результатів кваліфікаційного оцінювання або процедурних питань добору суддів. 2. Суд при винесенні рішення керувався тим, що Вища кваліфікаційна комісія суддів України діяла в межах наданих їй законом повноважень та з дотриманням визначеної процедури. Колегія суддів встановила, що оскаржуване рішення було прийнято на підставі повної та всебічної оцінки матеріалів досьє кандидата, а доводи позивача щодо порушення його прав не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду. Суд наголосив, що дискреційні повноваження ВККС щодо оцінки професійної компетентності та доброчесності кандидатів не можуть бути підмінені судовим контролем, якщо не доведено грубих процедурних порушень. Також було враховано, що позивач не надав достатніх доказів, які б свідчили про упередженість або необґрунтованість висновків Комісії. У підсумку суд дійшов висновку, що оскаржуваний акт відповідає критеріям законності, обґрунтованості та пропорційності, передбаченим статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України. 3. Верховний Суд ухвалив відмовити у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України в повному обсязі. Справа №910/3606/25 від 17/09/2026 Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір: 1. **Предмет спору:** Позивач звернувся до суду з позовом про визнання банківських гарантій такими, що не підлягають виконанню, проте через систематичну неявку в судові засідання справа була залишена без розгляду. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що процесуальні норми (ст. 202 та ст. 226 ГПК України) є імперативними та не вимагають від суду оцінювати, чи перешкоджає неявка позивача розгляду справи, якщо він був належно повідомлений, не подав заяву про розгляд за його відсутності та не повідомив про причини неявки. Суд підкреслив, що право на доступ до правосуддя не звільняє позивача від обов’язку бути процесуально активним та добросовісно виконувати свої обов’язки. Верховний Суд вказав, що апеляційна інстанція помилково скасувала ухвалу місцевого суду, оскільки остання була прийнята з дотриманням вимог закону. Колегія суддів послалася на сталу практику об’єднаної палати Касаційного господарського суду, яка чітко визначає умови для залишення позову без розгляду у разі неявки позивача. Суд також зазначив, що залишення позову без розгляду не позбавляє позивача права звернутися до суду повторно, тому це не є порушенням його прав. У підсумку, Верховний Суд констатував, що позивач, ініціювавши процес, мав виявляти зацікавленість у його розгляді, чого в даному випадку не відбулося. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі ухвалу суду першої інстанції про залишення позову без розгляду. Справа №908/2404/22 від 17/09/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, я проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу: **1. Предмет спору** Предметом спору є вимога підрядника (ТОВ «Автомагістраль-Південь») до замовника (Служба відновлення та розвитку інфраструктури) про стягнення понад 31 млн грн заборгованості за виконані роботи з капітального ремонту автомобільної дороги. **2. Аргументи суду** * Суд встановив, що підрядник не довів факт реального виконання робіт, оскільки надані ним акти (форми КБ-2в та КБ-3) не містили дати їх складання та конкретного звітного періоду виконання робіт. * Через відсутність у первинних документах часових орієнтирів суд не зміг співвіднести обсяги робіт із календарним планом договору та встановити, чи виконувалися вони до чи після початку повномасштабного вторгнення. * Суд визнав обґрунтованою позицію замовника, який через тимчасову окупацію території, де розташована ділянка дороги, був об’єктивно позбавлений можливості здійснити огляд об’єкта та перевірити якість і обсяги виконаних робіт. * Суд критично оцінив висновок будівельно-технічного дослідження, оскільки експертиза проводилася лише на основі документів, без огляду об’єкта в натурі, що в умовах окупації є неможливим. * Верховний Суд підкреслив, що право на стягнення за односторонньо підписаним актом виникає лише за умови доведеності реальності виконання робіт, чого в даному випадку позивач не зробив. * Суд зазначив, що несвоєчасне направлення документів та неможливість їх перевірки замовником через форс-мажорні обставини (окупацію) виключають обов’язок замовника оплачувати роботи, які неможливо верифікувати. **3. Рішення суду** Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду, якою у задоволенні позову було повністю відмовлено, а також поновив виконання рішення про поворот виконання судового рішення (повернення стягнутих коштів). Справа №160/32413/25 від 21/09/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. **Предмет спору:** Оскарження податкового повідомлення-рішення про застосування штрафних санкцій за проведення розрахункових операцій через РРО без зазначення у фіскальних чеках обов’язкового реквізиту — цифрового значення штрихового коду марки акцизного податку. 2. **Аргументи суду:** * Суд наголосив, що відсутність обов’язкового реквізиту у фіскальному чеку позбавляє такий документ статусу розрахункового, що є підставою для застосування фінансових санкцій згідно із Законом № 265/95-ВР. * Верховний Суд підтвердив, що інформація з системи обліку даних РРО є належним доказом, на підставі якого контролюючий орган робить висновки під час перевірки. * Суд зазначив, що саме платник податків зобов’язаний спростувати висновки акта перевірки належними та допустимими доказами (первинними бухгалтерськими документами), а не загальними довідками чи листами постачальників. * Колегія суддів визнала помилковим висновок апеляції про те, що відповідач не довів порушення, оскільки тягар доказування наявності марок «старого зразка» лежить на позивачеві. * Водночас суд вказав, що апеляційна інстанція проігнорувала доводи позивача щодо процедурних порушень під час призначення та проведення повторної фактичної перевірки. * Оскільки суд апеляційної інстанції не надав оцінки доводам про незаконність повторної перевірки, це унеможливило встановлення всіх фактичних обставин справи. * Відтак, рішення апеляційного суду було визнано передчасним та таким, що не відповідає вимогам повноти дослідження обставин справи. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Справа №947/38840/23 від 16/09/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий та професійний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Позивачка намагалася через суд визнати за собою право власності на майнові права на нежитлове приміщення та зобов’язати споживче товариство замінити сторону в договорі асоційованого членства, оскільки первісний пайовик ухилився від оформлення тристоронньої угоди. 2. **Аргументи суду:** * Суд встановив, що відповідач (пайовик) помер ще до моменту звернення позивачки до суду, тому він не міг набути статусу учасника справи, що є підставою для закриття провадження в цій частині. * Оскільки спір стосувався майнових прав, які належали померлому, належними відповідачами у справі мали бути його спадкоємці, проте позивачка не заявила до них жодних вимог. * Суд наголосив, що визначення належного складу відповідачів є обов’язком позивача, а пред’явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. * Також було враховано, що на майно померлого претендують інші кредитори, і вирішення спору без участі спадкоємців порушувало б їхні законні права. * Верховний Суд підтвердив, що залучення правонаступників можливе лише тоді, коли смерть особи настала після відкриття провадження у справі, чого в даному випадку не було. * Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що апеляційна інстанція правомірно закрила провадження щодо померлого та відмовила у позові до споживчого товариства через неналежний склад відповідачів. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду, якою було відмовлено у позові та закрито провадження, — без змін. Справа №488/4186/18 від 18/09/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Розгляд заяви про перегляд постанови апеляційного суду за нововиявленими обставинами у справі щодо визнання незаконним надання земельної ділянки та її витребування на користь держави. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що інститут перегляду за нововиявленими обставинами не призначений для виправлення судових помилок чи переоцінки доказів, а має на меті лише врахування фактів, які об’єктивно не могли бути відомі стороні під час розгляду справи. Суд встановив, що заявник не довів наявності об’єктивних перешкод, які заважали йому отримати архівні документи та з’ясувати обставини щодо правового статусу землі ще під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій. Отримання нових доказів (архівних листів) у 2026 році не означає, що самі юридичні факти не могли бути встановлені раніше при виявленні належної процесуальної обачності. Відтак, наведені заявником обставини не відповідають критеріям «нововиявлених» у розумінні статті 423 ЦПК України, оскільки заявник не обґрунтував неможливість їх з’ясування під час попередніх стадій процесу. Суд підкреслив, що нові докази самі по собі не є нововиявленими обставинами, якщо вони лише підтверджують факти, які могли бути досліджені раніше. У результаті касаційна скарга була визнана безпідставною, оскільки доводи заявника зводяться до незгоди з судовими рішеннями та спроби переоцінити докази, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив ухвалу апеляційного суду про відмову у перегляді справи за нововиявленими обставинами без змін, а касаційну скаргу — без задоволення. Справа №922/3725/25 від 21/09/2026 Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 922/3725/25: 1. **Предмет спору:** Оскарження боржником (АТ «Укргазвидобування») дій та бездіяльності державного виконавця під час примусового виконання судового рішення, зокрема щодо правомірності відкриття виконавчого провадження та стягнення виконавчого збору. 2. **Аргументи суду:** – Суд встановив, що на момент відкриття виконавчого провадження сума зобов’язання була зменшена внаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог і стала меншою за 50 мільйонів гривень, що виключає порушення правил підвідомчості. – Верховний Суд наголосив, що при визначенні підвідомчості виконавець має виходити з реального розміру заборгованості, що підлягає стягненню на момент відкриття провадження, а не лише з номінальної суми, зазначеної у виконавчому документі. – Суди попередніх інстанцій помилково посилалися на нерелевантну практику Верховного Суду (справа № 910/15184/21), оскільки правовідносини у цій справі та справі, на яку посилався апеляційний суд, не є подібними за змістом. – Суд зазначив, що оскільки виконавче провадження вже закінчене у зв’язку з фактичним виконанням рішення суду, скасування дій виконавця не призведе до поновлення прав боржника, проте визнав аргументи скаржника щодо нерелевантності судової практики слушними. – Верховний Суд підкреслив, що державний виконавець не зобов’язаний ставити під сумнів суму боргу, заявлену стягувачем, якщо вона підтверджена відповідними документами про зарахування зустрічних вимог. – Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про необхідність зміни мотивувальної частини рішень судів попередніх інстанцій, оскільки їхні правові висновки щодо застосування норм права були частково помилковими. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши мотивувальну частину ухвали суду першої інстанції та постанови апеляційного суду, залишивши їх резолютивні частини без змін. Справа №363/1306/21 від 16/09/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий та професійний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Позивач намагався витребувати земельну ділянку з чужого незаконного володіння, стверджуючи, що вона вибула з його власності поза його волею через шахрайські дії третіх осіб. 2. **Аргументи суду:** * Суд встановив, що позивач не надав належних доказів того, що відчуження майна відбулося поза його волею, оскільки він сам передав правовстановлюючі документи та заяву про об’єднання ділянок іншим особам перед виїздом за кордон. * Щодо процесуальних питань, суд обґрунтовано відмовив у залишенні позову без розгляду, оскільки заява про це була подана позивачем вже на стадії розгляду справи по суті, що суперечить вимогам процесуального закону. * Суд підкреслив, що неявка позивача у засідання не перешкоджала розгляду справи, оскільки він був належним чином повідомлений, а його попередня активна участь у процесі свідчила про відсутність втрати інтересу до позову. * Апеляційний суд правомірно закрив провадження за скаргою третьої особи (цивільної дружини), оскільки вона не довела наявність правового зв’язку зі спірним майном та не надала доказів проживання однією сім’єю, що є обов’язковим для визнання майна спільною сумісною власністю. * Верховний Суд підтримав позицію попередніх інстанцій, зазначивши, що суди діяли в межах дискреційних повноважень для запобігання зловживанню процесуальними правами. * Встановлено, що оскаржувані рішення ґрунтуються на повному та всебічному з’ясуванні обставин справи, а доводи касаційних скарг є безпідставними та не спростовують висновків судів. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційні скарги без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін. Справа №200/12768/18-а від 21/09/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору: 1. Предметом спору є правомірність заміни боржника у виконавчому провадженні (Управління Державної казначейської служби у м. Дебальцевому на Управління у м. Бахмуті) за відсутності офіційного припинення юридичної особи-боржника та процедури правонаступництва. 2. Верховний Суд обґрунтував своє рішення тим, що заміна сторони виконавчого провадження можлива лише у разі її вибуття, що підтверджується припиненням юридичної особи або передачею її повноважень іншому органу. Суд встановив, що Управління у м. Дебальцевому не перебуває в процесі припинення, а його переміщення до іншого міста не є підставою для автоматичного правонаступництва. Також було наголошено, що суди попередніх інстанцій помилково застосували практику Європейського суду з прав людини, оскільки вона стосується захисту прав фізичних осіб, тоді як у цій справі сторонами є юридичні особи. Крім того, Верховний Суд зазначив, що посилання на попередню практику у справі № 757/42871/15-а було недоречним, оскільки обставини тих справ не є подібними (там існували розпорядчі документи про реорганізацію). Фактично, суд підкреслив, що неможливість виконання рішення через відсутність належної організації роботи державного органу не дає суду права самостійно ініціювати процес правонаступництва, що суперечить нормам матеріального права. 3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив нове рішення, яким відмовив у задоволенні заяви про заміну сторони виконавчого провадження. Справа №758/12940/25 від 18/09/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Позивач намагався визнати договір дарування частки квартири удаваним правочином, який фактично мав на меті припинення обов’язку зі сплати аліментів на дітей. 2. **Аргументи суду:** Суд наголосив, що договір про припинення права на аліменти у зв’язку з передачею нерухомості є специфічним правочином, який вимагає обов’язкового дозволу органу опіки та піклування та нотаріального посвідчення саме як такого договору, а не як звичайного дарування. Оскільки сторони уклали стандартний договір дарування без відповідного дозволу та без зазначення умов про аліменти, суд не може перекваліфікувати його на інший вид правочину за бажанням однієї зі сторін. Також суд зазначив, що посилання на тиск при підписанні договору не є підставою для припинення аліментів, а має вирішуватися в межах окремого позову про визнання договору недійсним. Щодо процесуальних порушень, суд підтвердив, що апеляційна інстанція правомірно скасувала рішення першої інстанції через розгляд справи у спрощеному провадженні, хоча вона не підлягала такому розгляду. Допит свідків у цій справі суд визнав недоцільним, оскільки закон вимагає письмових доказів (дозволу органу опіки та нотаріального договору) для підтвердження припинення аліментів, які не можуть бути замінені показаннями свідків. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду, якою позивачу було відмовлено у задоволенні позовних вимог. Справа №990/437/25 від 17/09/2026 1. Предметом спору є оскарження позивачкою рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККС) з вимогою визнати його протиправним, скасувати та зобов’язати Комісію вчинити певні дії. 2. Велика Палата Верховного Суду при розгляді цієї справи виходила з того, що рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 03 березня 2026 року було ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Суд проаналізував доводи апеляційної скарги ВККС та дійшов висновку, що вони не спростовують правової позиції, викладеної у рішенні суду першої інстанції. Велика Палата підтвердила, що дії та рішення Комісії мають відповідати критеріям законності, обґрунтованості та пропорційності, визначеним Кодексом адміністративного судочинства України. Суд не знайшов підстав для переоцінки встановлених обставин справи, оскільки вони були належним чином досліджені під час попереднього розгляду. Таким чином, правові підстави для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції були відсутні. 3. Велика Палата Верховного Суду залишила апеляційну скаргу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України без задоволення, а рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду — без змін. Справа №317/830/26 від 18/09/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Позивач намагався в межах цивільного позову про відшкодування моральної шкоди домогтися визнання протиправною бездіяльності органів поліції та прокуратури під час досудового розслідування. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд підтримав позицію судів попередніх інстанцій, наголосивши на принципі спеціалізації судочинства та розмежуванні юрисдикцій. Суд зазначив, що дії або бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування мають свій чітко визначений процесуальний порядок оскарження, передбачений главою 26 Кримінального процесуального кодексу України (через слідчого суддю). Спроба позивача вирішити питання правомірності дій органів досудового розслідування через цивільний позов є неприпустимою, оскільки це підміняє спеціальну процедуру, встановлену КПК. Суд підкреслив, що цивільне судочинство не призначене для перевірки законності процесуальних дій слідчих чи прокурорів у кримінальних провадженнях. Водночас, позивач не позбавлений права доводити факт заподіяння шкоди в межах цивільного процесу, але він не може використовувати цей процес для оскарження процесуальних рішень, які підлягають контролю виключно слідчим суддею. Таким чином, закриття провадження в цій частині було визнано законним та обґрунтованим. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про закриття провадження в оскаржуваній частині — без змін. Справа №308/2486/17 від 16/09/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Прокурор намагався витребувати на користь територіальної громади земельні ділянки, які були відчужені приватним особам на підставі рішень міської ради, прийнятих з порушенням містобудівної документації та на основі підроблених документів. 2. **Аргументи суду:** Суд встановив, що хоча рішення про виділення землі дійсно базувалося на підробленому висновку, що є підставою для перегляду справи за нововиявленими обставинами, це не дає автоматичного права на витребування майна у добросовісних набувачів. Суд наголосив на важливості принципу «належного урядування», згідно з яким держава не може виправляти власні помилки за рахунок добросовісних громадян. Відповідачі придбали ділянки на підставі чинних на той момент рішень органу місцевого самоврядування і не могли знати про незаконність первинного виділення землі. Крім того, на ділянках вже збудовані об’єкти нерухомості, тому їх вилучення без компенсації створило б для власників непропорційний тягар. Суд дійшов висновку, що втручання у право власності відповідачів у цій ситуації не є виправданим, оскільки вони покладалися на легітимність дій державного органу. Відтак, заходи забезпечення позову, які обмежували права власників, були скасовані як такі, що втратили підстави. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду, якою прокурору було відмовлено у задоволенні позовних вимог про витребування земельних ділянок. Справа №650/2689/25 від 16/09/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Оскарження ухвали апеляційного суду про повернення апеляційної скарги через часткове неусунення недоліків (несплату судового збору). 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що право на апеляційний перегляд є фундаментальною гарантією, тому суди повинні уникати надмірного формалізму при вирішенні процесуальних питань. У цій справі апелянт частково виконав вимоги суду, усунувши частину недоліків, проте через технічний збій системи «Електронний суд» не долучив платіжну інструкцію про сплату збору. Суд зазначив, що у випадках, коли недоліки усунуті не в повному обсязі, апеляційний суд не позбавлений права, а навпаки — має продовжити строк для їх повного усунення, замість негайного повернення скарги. Верховний Суд підкреслив, що автоматичне повернення скарги без надання додаткового часу на виправлення технічних помилок є передчасним та порушує право на доступ до правосуддя. Таким чином, апеляційний суд мав проявити процесуальну гнучкість, врахувавши часткове виконання вимог скаржником. Це рішення базується на принципі пропорційності та необхідності забезпечення балансу між дотриманням процесуальних норм і реальним доступом сторін до апеляційного оскарження. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження. Справа №911/3300/25 від 15/09/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. Предметом спору є правомірність включення податку на додану вартість (ПДВ) до ціни договорів будівельного підряду, що фінансувалися за рахунок державних коштів, та наявність підстав для стягнення цих сум як безпідставно набутих коштів. 2. Верховний Суд керувався тим, що визначення операцій як таких, що підлягають чи не підлягають оподаткуванню ПДВ, належить до сфери публічно-правових відносин, а не договірних, тому волевиявлення сторін у договорі не може змінювати податковий статус операції. Суд наголосив, що ПДВ є непрямим податком, який входить до ціни товару чи послуги, але його сплата до бюджету є обов’язком підрядника, а не приватно-правовим зобов’язанням перед замовником. Оскільки відповідач належним чином задекларував та сплатив ПДВ до Державного бюджету, інтереси держави не були порушені, а отже, відсутні підстави для кваліфікації цих коштів як безпідставно набутих (кондикційних). Суд також підкреслив, що позивач не довів факту порушення своїх прав, оскільки фактичним отримувачем податкових коштів є держава, а не підрядник. Крім того, Верховний Суд врахував власну сталу практику, зокрема постанову від 13.08.2026 у справі №911/1553/25, яка є обов’язковою для застосування у подібних правовідносинах. На цій підставі суд дійшов висновку, що відсутність порушеного права є самостійною підставою для відмови у позові. 3. Верховний Суд прийняв рішення скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове, яким повністю відмовити у задоволенні позовних вимог прокурора. Справа №569/5712/14-ц від 09/09/2026 Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами рішення Великої Палати Верховного Суду. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Перегляд судових рішень за виключними обставинами у зв’язку зі встановленням Європейським судом з прав людини (ЄСПЛ) порушення Україною права на справедливий суд через недотримання принципу правової визначеності при вирішенні питання позовної давності. 2. **Аргументи суду:** * Суд виходив із того, що ЄСПЛ у справі «Гумінський проти України» встановив порушення статті 6 Конвенції, оскільки національні суди безпідставно застосували преюдицію до питання позовної давності. * Апеляційний суд помилково визнав обставини, встановлені в іншій справі (де заявник не був стороною), обов’язковими для вирішення спору про позовну давність у цій справі. * Велика Палата наголосила, що преюдиційне значення мають лише фактичні обставини (дії, події), а не правова оцінка, надана судом в іншому процесі. * Оскільки суд апеляційної інстанції не дослідив самостійно момент початку перебігу позовної давності, а лише послався на чуже рішення, він не виконав свого обов’язку як «суд, встановлений законом». * Велика Палата підкреслила, що вона як касаційна інстанція не має повноважень самостійно встановлювати фактичні обставини (зокрема, дату, коли прокурор дізнався про порушення), тому не може ухвалити рішення по суті. * Єдиним ефективним способом відновлення прав заявника (restitutio in integrum) є скасування рішень та направлення справи на новий розгляд для належного дослідження доказів. 3. **Рішення суду:** Велика Палата Верховного Суду задовольнила заяву частково, скасувала рішення апеляційного та ухвалу касаційного судів і направила справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. *** **Важливе зауваження:** У цьому рішенні Велика Палата Верховного Суду не відступає від своїх попередніх правових позицій, а навпаки, послідовно застосовує усталену практику щодо меж перегляду справ за виключними обставинами та розмежування преюдиційних фактів і правової оцінки. Тому слово “” у даному випадку не додається. Справа №755/10113/24 від 16/09/2026 Вітаю. Як юрист з 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Позивач вимагав визнати частково недійсним свідоцтво на торговельну марку «ІНФОРМАЦІЯ_3», видане відповідачу, та заборонити її використання, стверджуючи, що вона є схожою до ступеня змішування з його власною торговельною маркою «ІНФОРМАЦІЯ_2». 2. **Аргументи суду:** * Суд касаційної інстанції наголосив, що питання схожості торговельних марок та ймовірності введення споживача в оману потребують спеціальних знань, якими судді не володіють. * Суди попередніх інстанцій, відхиливши висновок експерта, фактично перебрали на себе функції експертів, зробивши власні висновки про відсутність схожості позначень без належного обґрунтування. * Верховний Суд підкреслив, що якщо суд має сумніви у висновку експерта, він зобов’язаний призначити повторну або додаткову експертизу, а не ігнорувати докази. * Апеляційний суд не надав оцінки доводам позивача щодо недобросовісної поведінки відповідача, який, за твердженням позивача, здійснив «ребрендинг» незаконно використовуваної раніше чужої марки. * Суд зазначив, що рішення не може ґрунтуватися лише на декларативних твердженнях без аналізу доказів, які спростовують висновки експертизи. * В результаті було встановлено, що суди не забезпечили змагальність процесу та не дослідили належним чином обставини, що мають значення для справи. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Справа №372/2898/21 від 16/09/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Позивачка намагалася скасувати накази Держгеокадастру про передачу земельних ділянок іншим особам та подальші договори їх купівлі-продажу, стверджуючи, що ці ділянки накладаються на землю, якою вона користувалася понад 30 років. 2. **Аргументи суду:** * Суд встановив, що позивачка не змогла довести своє право на користування конкретною земельною ділянкою, оскільки жодних правовстановлюючих документів, які б визначали межі та координати її ділянки з 1991 року, не існувало. * Апеляційний суд обґрунтовано зазначив, що надання дозволу на розробку проєкту землеустрою не є правовстановлюючим актом і не гарантує автоматичного набуття права власності. * Суд підкреслив, що позивачка невиправдано зволікала з оформленням документів, звернувшись до кадастрового реєстратора лише через 14 місяців після отримання дозволу. * Водночас відповідачі, які отримали ділянки, діяли згідно з процедурою, передбаченою статтею 118 Земельного кодексу України, і їхні ділянки були сформовані та зареєстровані в кадастрі ще у 2016 році. * Верховний Суд погодився з висновком, що оскільки позивачка не довела порушення своїх прав, а відповідачі вчинили юридично значущі дії раніше, підстави для скасування наказів та договорів відсутні. * Суд також відхилив доводи про відсутність документів у Держгеокадастрі, оскільки матеріали справи підтверджують наявність відповідних клопотань та наказів, на підставі яких було здійснено реєстрацію права власності. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу позивачки без задоволення, а пос […]

Вересень 2026
Пн	Вт	Ср	Чт	Пт	Сб	Нд
	1	2	3	4	5	6
7	8	9	10	11	12	13
14	15	16	17	18	19	20
21	22	23	24	25	26	27
28	29	30