Activity

lexcovery_bot wrote a new post 1 minute ago

Огляд судової практики Верховного Суду за 20/07/2026Справа №915/648/24 від 15/07/2026 Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Стягнення з Управління будівництва та ремонтів заборгованості у розмірі 2 787 660 грн за договором підряду на виконання робіт з капітального ремонту вулиці, які, за твердженням підрядника, були фактично виконані, але не оплачені замовником. 2. **Аргументи суду:** * Суд наголосив, що ключовим аспектом у спорах про оплату робіт є доведення їх реальності, а не лише наявність підписаних актів. * Верховний Суд вказав, що суди попередніх інстанцій не забезпечили повного дослідження доказів, зокрема щодо того, чи дійсно роботи були виконані саме в межах спірного договору, а не попереднього (від 2023 року). * Суд підкреслив, що замовник має право відмовитися від договору підряду в будь-який час, але це не звільняє його від обов’язку оплатити вже фактично виконану частину робіт. * Важливим процесуальним моментом стало те, що апеляційний суд не повинен був враховувати нові підстави заперечень відповідача (щодо відсутності первинних документів на матеріали), які не заявлялися в суді першої інстанції, оскільки це порушує принцип змагальності. * Суд також зазначив, що формальне зазначення в актах «квітень 2024 року» (після розірвання договору) не є автоматичним доказом виконання робіт поза межами дії договору, тому суди мають оцінювати реальний період виконання робіт у сукупності з іншими доказами. * Врешті, суд визнав, що попередні інстанції не з’ясували правового значення умов договору щодо передачі будівельного майданчика та дозволів на початок робіт, що є критичним для визначення обов’язку оплати. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій та направив справу на новий розгляд до Господарського суду Миколаївської області для повного та всебічного встановлення фактичних обставин. Справа №922/239/26 від 16/07/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Правомірність відмови суду першої інстанції у відстроченні сплати судового збору юридичній особі та, як наслідок, повернення позовної заяви без розгляду. 2. **Аргументи суду:** – Суд наголосив, що право на доступ до суду не є абсолютним, проте будь-які фінансові обмеження (судовий збір) мають бути пропорційними та не повинні підривати саму суть цього права. – Верховний Суд підкреслив, що суди не мають права формально відмовляти юридичним особам у відстроченні сплати збору лише через суб’єктний склад, не дослідивши реальний майновий стан заявника. – У рішенні зазначено, що суд першої інстанції припустився помилки, не надавши жодної оцінки доказам скрутного фінансового становища позивача (арешти рахунків, відсутність активів тощо). – **:** Верховний Суд фактично закріпив відступ від попередньої вузької практики, вказавши, що суди зобов’язані індивідуально оцінювати пропорційність обмеження доступу до правосуддя для юридичних осіб, спираючись на практику ЄСПЛ (зокрема, справи «Телтронік-КАТВ» та «Нальбант проти Туреччини»). – Суд апеляційної інстанції вірно встановив, що відмова у відстроченні без належного мотивування та аналізу фінансових документів порушує статтю 6 Конвенції про захист прав людини. – Відтак, формальний підхід суду першої інстанції до застосування статті 8 Закону «Про судовий збір» був визнаний таким, що не відповідає вимогам процесуального закону та принципам верховенства права. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без задоволення касаційну скаргу відповідача, а постанову апеляційного суду, якою справу було повернуто до суду першої інстанції для розгляду питання про прийняття позову, — без змін. Справа №910/9939/18 від 16/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Розгляд заяви відповідача про стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу, понесених під час касаційного провадження. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд керувався принципами реальності, необхідності та розумності витрат на правничу допомогу, наголошуючи, що сам факт наявності договору та акта виконаних робіт не є безумовною підставою для їх повного відшкодування. Суд детально проаналізував наданий адвокатом перелік послуг, встановивши, що частина з них (наприклад, підготовка заперечень проти відкриття провадження, які були відхилені, або дублююча робота) не підлягає компенсації. Також суд врахував, що підготовка відзиву на касаційну скаргу вже включає в себе аналіз матеріалів справи та судової практики, тому окреме виділення цих дій у вартості послуг є необґрунтованим. Окрему увагу було приділено перевірці фактичного надання послуг, зокрема, суд критично поставився до заявлених витрат на синхронний переклад, оскільки доказів його здійснення в судовому засіданні не було. У підсумку, суд застосував критерій пропорційності, зменшивши суму до стягнення до розміру, який він визнав справедливим та співмірним із обсягом виконаної роботи. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив клопотання, стягнувши з позивача на користь відповідача 20 850,00 грн витрат на правничу допомогу замість заявлених 40 800,00 грн. Справа №345/5838/25 від 15/07/2026 Вітаю. Як юрист з 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. **Предмет спору:** Стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, інфляційних втрат та трьох відсотків річних. 2. **Аргументи суду:** – Суд підтвердив, що закриття провадження у справі через відмову позивача від позову (п. 4 ч. 1 ст. 255 ЦПК України) є законним, оскільки це є проявом диспозитивності — права позивача розпоряджатися своїми вимогами на власний розсуд. – Щодо доводів відповідача про необхідність закриття справи через «відсутність предмета спору» (п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України), суд зазначив, що ця підстава застосовується, коли спір припинив існування, але в даному випадку позивач сам обрав процесуальну форму відмови від позову. – Суд наголосив, що оскільки позивач відмовився від позову саме через добровільне погашення боргу відповідачем після відкриття провадження, він має право на відшкодування судових витрат згідно з ч. 3 ст. 142 ЦПК України. – Верховний Суд визнав помилковим підхід судів попередніх інстанцій, які одночасно стягнули частину судового збору з відповідачів та повернули іншу частину з державного бюджету, назвавши це «взаємовиключними підставами». – У зв’язку з цим, суд скасував повернення збору з бюджету та зобов’язав відповідачів відшкодувати повну суму сплаченого позивачем судового збору. – Питання витрат на правничу допомогу суд залишив без змін, погодившись із висновком нижчих інстанцій про їх часткове зменшення через неспівмірність із обсягом виконаної роботи. – Клопотання про передачу справи до Великої Палати та постановлення окремої ухвали суд відхилив через відсутність правових підстав. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши судові рішення в частині розподілу судового збору (збільшивши суму стягнення з відповідачів) та скасувавши повернення збору з державного бюджету, в іншій частині рішення залишено без змін. Справа №199/9026/23 від 15/07/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з урахуванням вашого запиту: 1. **Предмет спору:** Стягнення з роботодавця (ТОВ «Нова пошта») майнової та моральної шкоди, завданої смертю особи внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, скоєної працівником товариства під час виконання ним трудових обов’язків. 2. **Аргументи суду:** * Суд встановив, що водій перебував у трудових відносинах з ТОВ «Нова пошта» і на момент ДТП керував транспортним засобом саме під час виконання своїх посадових обов’язків кур’єра. * Згідно зі статтею 1172 Цивільного кодексу України, відповідальність за шкоду, завдану працівником під час виконання трудових обов’язків, покладається на юридичну особу (роботодавця), а не на самого працівника. * Суд відхилив доводи ТОВ «Нова пошта» про відсутність відповідальності через те, що вони були лише замовниками послуг перевезення, оскільки факт виконання працівником трудових завдань на момент ДТП був підтверджений матеріалами справи. * Щодо моральної шкоди, суд підкреслив, що вона відшкодовується незалежно від вини, якщо шкода завдана смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки. * Розмір компенсації у 2,5 млн грн на користь кожного позивача був визнаний судом співмірним, виваженим та таким, що відповідає засадам справедливості, враховуючи глибину душевних страждань родичів загиблого. * Верховний Суд підтвердив, що суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права та не допустили порушень процесуального закону, а доводи касаційної скарги фактично зводилися до переоцінки доказів, що не входить до повноважень касаційної інстанції. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ «Нова пошта» без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін. Справа №916/3203/25 від 13/07/2026 Предметом цього спору є правомірність накладення приватним виконавцем арешту на право оренди та суборенди нерухомого майна, що належить боржнику. Верховний Суд, аналізуючи дії виконавця, виходив із того, що право оренди є похідним майновим правом, яке має обмежену оборотоздатність. Суд наголосив, що виконавець не може мати ширших повноважень щодо розпорядження майновими правами, ніж сам боржник за договором. Оскільки договори оренди та суборенди прямо забороняли боржнику передавати права третім особам без попередньої письмової згоди орендодавця, таке право не є вільно відчужуваним. Відповідно, накладення арешту на ці права без урахування їхньої специфіки та обмежень, встановлених договорами, є порушенням вимог закону. Суд підкреслив, що арешт майна боржника та арешт майнових прав — це різні категорії, і виконавець не мав правових підстав ототожнювати їх у цьому випадку. Таким чином, Верховний Суд констатував, що суди попередніх інстанцій помилково обмежилися лише формальним фактом наявності у боржника права користування приміщеннями. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив нове рішення, яким визнав неправомірною та скасував постанову приватного виконавця про арешт майнових прав боржника. Справа №905/1015/25 від 08/07/2026 Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Стягнення з ПрАТ «ДТЕК ПЕМ-Енерговугілля» на користь ПрАТ «НЕК «Укренерго» понад 237 млн грн заборгованості за договором про врегулювання небалансів електричної енергії, що виникла внаслідок коригування обсягів споживання. 2. **Аргументи суду:** – Суд встановив, що спірні обсяги електроенергії фактично спожиті іншим суб’єктом — КП «Компанія «Вода Донбасу», тому покладання відповідальності за ці небаланси на відповідача є безпідставним. – Суди попередніх інстанцій вірно кваліфікували вимоги позивача як такі, що мають позадоговірний характер, оскільки вони ґрунтуються на застосуванні Правил роздрібного ринку, а не на договірних зобов’язаннях сторін. – Верховний Суд наголосив, що він є судом права, а не факту, тому не має повноважень переоцінювати докази, які вже були досліджені судами нижчих інстанцій. – Позивач не довів невідповідність оскаржуваних рішень висновкам Верховного Суду, а його посилання на судову практику мали декларативний характер без належного обґрунтування релевантності. – Суд підкреслив, що неврахування висновку Верховного Суду має місце лише тоді, коли суд застосував норму права інакше, ніж це зроблено у подібних правовідносинах, чого в даному випадку не було встановлено. – Врешті-решт, висновки судів попередніх інстанцій визнані такими, що відповідають чинному законодавству та узгоджуються з усталеною практикою Верховного Суду. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу ПрАТ «НЕК «Укренерго» без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін. Справа №560/11510/24 від 15/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Спір стосувався правомірності нарахування податковим органом податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, та стягнення відповідного податкового боргу з фізичної особи. 2. **Аргументи суду:** – Суд підтвердив, що пропуск контролюючим органом строку надсилання податкового повідомлення-рішення (до 1 липня) не є підставою для скасування податкового зобов’язання, оскільки діє загальний строк давності у 1095 днів (згідно зі ст. 102 ПК України). – Щодо пільг, суд зазначив, що оскільки власниця не була зареєстрована як ФОП і не використовувала приміщення у промисловому виробництві, підстави для звільнення від оподаткування за підпунктом «є» п. 266.2.2 ПК України відсутні. – Водночас суд встановив, що податкове повідомлення-рішення за 2020 рік було прийняте та надіслане з порушенням граничного строку у 1095 днів, що робить його протиправним. – Щодо строків звернення до суду, Верховний Суд роз’яснив, що для податкового органу у справах про стягнення боргу, що ґрунтується на узгодженому рішенні, застосовується шестимісячний строк звернення. – Суд також підкреслив, що податковий обов’язок не припиняється лише через процедурні затримки контролюючого органу, якщо вони не виходять за межі загального строку давності. – У результаті Верховний Суд частково підтримав позицію платника податків у частині скасування нарахувань за 2020 рік, але залишив у силі зобов’язання за 2021–2022 роки. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасувавши рішення попередніх інстанцій у частині стягнення боргу за 2020 рік та визнавши протиправним відповідне податкове повідомлення-рішення, залишивши решту нарахувань без змін. Справа №909/1125/24 від 15/07/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір: 1. **Предмет спору:** Витребування на користь держави земельної ділянки лісогосподарського призначення, яку Івано-Франківська міська рада безпідставно перевела у комунальну власність та передала в оренду третій особі. 2. **Аргументи суду:** – Суд встановив, що спірна ділянка належить до земель лісового фонду, які перебувають у постійному користуванні державного лісогосподарського підприємства, що підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування. – Верховний Суд підкреслив, що згідно з пунктом 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України, саме такі матеріали є належним доказом права постійного користування лісовими землями, якщо державний акт ще не був оформлений. – Суд відхилив доводи міської ради про законність переходу землі у комунальну власність, оскільки землі лісогосподарського призначення державної власності не підлягають автоматичній передачі територіальним громадам без відповідного вилучення у встановленому законом порядку. – Було визнано, що витребування майна (віндикація) є ефективним способом захисту права державної власності, оскільки ділянка вибула з володіння держави поза її волею. – Щодо позовної давності, суд чітко зазначив, що перебіг строку розпочався з моменту прийняття міською радою незаконного рішення у 2023 році, тому прокурор звернувся до суду в межах встановленого трирічного строку. – Суд також наголосив, що незгода скаржників з оцінкою доказів не є підставою для скасування рішення, оскільки апеляційний суд дослідив усі матеріали справи, включаючи технічну документацію та дані лісовпорядкування, у їх сукупності. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду, якою позов прокурора було задоволено та витребувано земельну ділянку на користь держави. Справа №904/4893/23 (904/6230/25) від 16/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. **Предмет спору:** Стягнення заборгованості за договорами поворотної фінансової допомоги (позики), нарахованих 3% річних та інфляційних втрат. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд вказав, що суди попередніх інстанцій не дослідили належним чином зміст та умови кожного окремого правочину, обмежившись лише аналізом призначення платежів у банківських виписках. Суд наголосив, що договір позики є реальним, тому для його підтвердження недостатньо лише факту перерахування коштів, а необхідно встановити наявність письмової форми та погоджені сторонами умови повернення. Також суд звернув увагу на те, що акт звірки взаєморозрахунків не є первинним бухгалтерським документом, проте має оцінюватися в сукупності з іншими доказами, чого суди нижчих інстанцій не зробили. Окремо було підкреслено, що до відносин позики, де строк повернення не визначений, застосовується спеціальний 30-денний строк з моменту пред’явлення вимоги (ст. 1049 ЦК України), а не загальний 7-денний строк (ст. 530 ЦК України). Крім того, суд вказав на необхідність ретельної перевірки арифметичного розрахунку боргу, оскільки наявні суперечності між сумами, зазначеними в матеріалах справи, та сумами, стягнутими судами. Нарешті, суд зазначив, що розподіл витрат на правничу допомогу має бути обґрунтованим, а їх розмір — співмірним, чого апеляційна інстанція не забезпечила. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасував рішення попередніх інстанцій у частині стягнення основного боргу та витрат на правничу допомогу, направивши справу на новий розгляд, а в частині стягнення 3% річних ухвалив нове рішення про відмову в позові. Справа №289/502/23 від 15/07/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вашого огляду: 1. Предметом спору є визнання права на земельну частку (пай) та зобов’язання вчинити дії щодо оформлення права власності на землю особою, яка не була включена до списку членів колективного сільськогосподарського підприємства. 2. Суд встановив, що позивач мав право на отримання паю як колишній член підприємства, проте не вжив жодних заходів для захисту своїх прав протягом тривалого часу (понад 27 років). Верховний Суд підкреслив, що право на позов виникає з моменту, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права, а саме — з моменту видачі державного акта на право колективної власності на землю (1995 рік). Суд зазначив, що позов про визнання права на пай є позовом про захист порушеного права, на який поширюється позовна давність, і позивач не надав доказів поважності причин її пропуску. Також суд відхилив доводи позивача про порушення процедури розгляду справи в апеляції, оскільки той був належним чином повідомлений про засідання, але не з’явився. Додатково суд вказав, що процесуальні строки для уточнення апеляційної скарги не підлягають поновленню, якщо вони були пропущені без поважних причин. 3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду — без змін, підтвердивши правомірність відмови у позові через сплив позовної давності. Справа №910/19189/23 від 16/07/2026 1. Предметом спору є стягнення заборгованості у розмірі 130 747 443,64 грн між суб’єктами господарювання у сфері нафтогазового ринку. 2. Суд при винесенні рішення керувався принципом верховенства права та необхідністю дотримання норм процесуального права при оцінці доказів, наданих сторонами. Верховний Суд перевірив законність висновків суду апеляційної інстанції, який раніше вже проаналізував обставини справи та правовідносини між ТОВ «Нафтогаз Ойл Трейдинг» та ТОВ «Глуско Рітейл». Суд дійшов висновку, що апеляційний суд правильно застосував норми матеріального права, які регулюють договірні зобов’язання та порядок виконання грошових зобов’язань. Аргументи скаржника — АТ «Укрнафта» — були визнані безпідставними, оскільки вони не спростовували встановлених судом фактів щодо наявності боргу. Суд також врахував статус третіх осіб та їхню роль у процесі, проте не знайшов підстав для переоцінки доказів, які вже були належним чином досліджені в апеляції. У підсумку, касаційна інстанція підтвердила, що судове рішення попередньої інстанції є обґрунтованим, законним та таким, що відповідає вимогам чинного законодавства України. 3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу АТ «Укрнафта» без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду — без змін. Справа №158/588/25 від 15/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. **Предмет спору:** Позивачі намагалися визнати недійсними свідоцтво про право на спадщину, договір дарування будинку та скасувати рішення міської ради про передачу земельної ділянки, стверджуючи про порушення своїх спадкових прав. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд зосередився на процесуальному питанні дотримання строків апеляційного оскарження, оскільки це є фундаментальною гарантією правової визначеності. Суд встановив, що апеляційний суд без належного обґрунтування поновив строк на апеляцію відповідачу, хоча повний текст рішення суду першої інстанції був доставлений до електронного кабінету його представника ще 5 грудня 2025 року. Верховний Суд наголосив, що посилання на «поважні причини» без конкретизації та перевірки доказів є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Оскільки представник отримав рішення в електронному вигляді, це прирівнюється до вручення рішення самій стороні, і ризик настання наслідків пропуску строку лежить на відповідачі. Апеляційний суд не перевірив ці обставини, чим допустив порушення норм процесуального права, що призвело до передчасного розгляду справи по суті. В результаті, через процесуальну помилку апеляційної інстанції, рішення по суті спору не могло бути залишено в силі. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував ухвалу про поновлення строку та постанову апеляційного суду, направивши справу до суду апеляційної інстанції для повторного вирішення питання про відкриття апеляційного провадження. Справа №757/35518/25-ц від 15/07/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до вашого запиту: 1. Предметом спору є стягнення грошових коштів, сплачених на виконання вироку суду в частині цивільного позову, який згодом був скасований Верховним Судом. 2. Суд виходив з того, що кошти, сплачені на виконання судового рішення, не можуть вважатися безпідставно набутими в розумінні статті 1212 Цивільного кодексу України, оскільки на момент їх отримання існувала законна підстава — вирок суду. Верховний Суд наголосив, що для повернення таких коштів існує спеціальний процесуальний механізм — поворот виконання судового рішення, передбачений статтею 444 Цивільного процесуального кодексу України. Оскільки цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається за правилами цивільного судочинства, застосування норм ЦПК України щодо повороту виконання є цілком правомірним та не суперечить засадам кримінального процесу. Суд підкреслив, що обрання позивачем неналежного способу захисту (кондикційного позову замість заяви про поворот виконання) є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. Також було зазначено, що такий підхід забезпечує правову визначеність та ефективний захист прав сторін, а намагання позивача застосувати норми про безпідставне збагачення є помилковим. 3. Верховний Суд залишив постанову апеляційного суду без змін, підтвердивши відмову у задоволенні позову про стягнення безпідставно набутих коштів. Справа №694/1492/24 від 15/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий та професійний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину, скасування державної реєстрації прав та витребування 1/4 частки земельної ділянки спадкоємцем, який має право на обов’язкову частку. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що право на обов’язкову частку виникає безпосередньо із закону в момент відкриття спадщини, а не з моменту видачі свідоцтва чи подання документів нотаріусу. Суд зазначив, що нотаріус має активний обов’язок перевіряти коло осіб, які мають право на таку частку, і просте повернення поштового відправлення не є відмовою спадкоємця від своїх прав. Касаційна інстанція розмежувала поняття «внесення змін до свідоцтва» та «визнання свідоцтва недійсним», вказавши, що у разі порушення прав спадкоємця на обов’язкову частку, саме визнання свідоцтва недійсним є належним способом захисту. Крім того, суд підкреслив, що спадкоємець, який прийняв спадщину, має право на віндикацію (витребування) майна з чужого незаконного володіння як самостійну вимогу. Апеляційний суд помилково кваліфікував вимогу про витребування майна як похідну, не дослідивши питання добросовісності набувача та пропорційності втручання у його права. У зв’язку з цим, для повного та всебічного встановлення обставин, справу було направлено на новий розгляд до апеляційної інстанції. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасував постанову апеляційного суду та передав справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Справа №383/1513/23 від 15/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Позивачка звернулася до суду з негаторним позовом про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом її повернення з незаконного володіння та скасування державної реєстрації права оренди, посилаючись на те, що договір оренди вона не підписувала. 2. **Аргументи суду:** Суд апеляційної інстанції, з яким погодився Верховний Суд, встановив, що договір оренди землі був підписаний позивачкою, оскільки висновок експертизи підтвердив справжність її підписів на 3-й та 4-й сторінках документа. Суд наголосив, що чинне законодавство не вимагає обов’язкового підписання кожного аркуша договору, а відсутність підпису на перших сторінках не свідчить про відсутність волевиявлення сторони на укладення правочину. Окрім того, сторони вчинили дії на виконання договору, зокрема підписали акти приймання-передачі земельної ділянки та визначення її меж у натурі. Суд зазначив, що позивачка досягла згоди з усіма істотними умовами договору, що підтверджує його укладення. Хоча апеляційний суд помилково послався на факт отримання орендної плати за відсутності належних доказів, Верховний Суд визнав це формальним порушенням, яке не вплинуло на правильність остаточного висновку про відмову в позові. Касаційну скаргу було відхилено, оскільки доводи заявниці зводилися до спроби переоцінити докази, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду, якою у задоволенні позову було відмовлено. Справа №676/5247/24 від 16/07/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з урахуванням вашого запиту: 1. Предметом спору є вимога власниці квартири про зняття арешту з нерухомого майна, накладеного судом ще у 1996 році в межах кримінального провадження, який перешкоджає їй у розпорядженні власністю та оформленні спадщини. 2. Суд виходив з того, що позивачка є законним власником квартири, право на яку було набуто нею в порядку приватизації вже після винесення ухвали про арешт, а отже, майно не належало боржнику на момент накладення обтяження. Верховний Суд підтвердив, що у справах про зняття арешту, накладеного для забезпечення конфіскації майна на користь держави, належним відповідачем є саме територіальний орган Державної податкової служби, оскільки він наділений відповідними фіскальними повноваженнями. Суд відхилив доводи податківців про їхню неналежність як сторони, зазначивши, що саме цей орган виконує функції, пов’язані з конфіскованим майном. Також було наголошено, що арешт, накладений на майно, яке не належало засудженому, порушує право власності позивачки, гарантоване законом. Суди попередніх інстанцій правильно встановили фактичні обставини, а касаційна скарга фактично зводилася до спроби переоцінити докази, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції. У підсумку, Верховний Суд не знайшов підстав для скасування рішень, оскільки вони ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права. 3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу Головного управління ДПС без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій про зняття арешту з майна — без змін. Справа №757/22502/21-ц від 15/07/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вас: 1. **Предмет спору:** Позивач звернувся до суду з вимогою про визнання нікчемними договорів купівлі-продажу квартири, скасування рішень про державну реєстрацію прав на неї та витребування майна з чужого незаконного володіння через те, що нерухомість вибула з його власності поза його волею. 2. **Основні аргументи суду:** * **:** Верховний Суд, посилаючись на правову позицію Великої Палати Верховного Суду (постанова від 27 листопада 2024 року у справі № 204/8017/17), відступив від попередньої практики щодо визнання правочинів нікчемними у разі відсутності підпису сторони, наголосивши, що такий договір є неукладеним, а не нікчемним. * Суд зазначив, що неукладений правочин не може бути визнаний недійсним чи нікчемним, оскільки він взагалі не породжує правових наслідків. * Щодо витребування майна, суд підкреслив, що віндикаційний позов (витребування майна від добросовісного набувача) є найбільш ефективним способом захисту права власності. * Для витребування майна власнику не потрібно скасовувати всі попередні правочини чи рішення реєстраторів, оскільки судове рішення про витребування є самостійною підставою для реєстрації права власності за позивачем. * Суд встановив, що відповідачка не проявила належної обачності при купівлі квартири, оскільки в реєстрі на момент угоди містилися відомості про арешт майна, що спростовує її статус добросовісного набувача. * Таким чином, суд дійшов висновку, що вимоги про визнання договорів нікчемними та скасування реєстраційних дій є неефективними способами захисту, тоді як витребування майна — законним та обґрунтованим. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу: скасував рішення судів попередніх інстанцій у частині визнання договорів нікчемними та скасування реєстраційних дій, відмовивши в цій частині позову, але залишив без змін рішення в частині витребування квартири на користь позивача. Справа №420/9659/24 від 14/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Оскарження податкового повідомлення-рішення про застосування штрафних санкцій за порушення законодавства про застосування реєстраторів розрахункових операцій (РРО) та обіг готівки. 2. **Аргументи суду:** – Суд встановив, що позивач є правонаступником підприємства, якому було винесено податкове повідомлення-рішення, тому він має законне право на звернення до суду з позовом. – Верховний Суд відхилив доводи податкового органу щодо неможливості оскарження акта правонаступником, оскільки вказані податковим органом судові прецеденти стосувалися інших фактичних обставин і не є подібними до цієї справи. – Суд наголосив, що податковий орган у касаційній скарзі фактично не оскаржував висновки апеляційного суду по суті спору (щодо відсутності доказів порушень та неправильного застосування штрафів), а зосередився лише на процесуальному питанні правонаступництва. – Оскільки податковий орган не надав належних доказів отримання позивачем готівкових коштів, які б підлягали проведенню через РРО, апеляційний суд правомірно скасував податкове повідомлення-рішення. – Також суд підтримав позицію апеляції щодо того, що строки для контролюючого органу не були зупинені, оскільки йшлося про проведення документальної позапланової перевірки. – Верховний Суд констатував, що доводи скаржника не спростовують законності рішення апеляційної інстанції, а посилання на практику Верховного Суду є безпідставними через відсутність подібності правовідносин. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу податкового органу без задоволення, а постанову апеляційного суду, якою позов було задоволено — без змін. Справа №924/638/24 від 08/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення Верховного Суду. Ось детальний аналіз: 1. Предметом спору є відмова у задоволенні заяви про перегляд за нововиявленими обставинами рішення суду, яким позивачу було відмовлено у визнанні недійсними рішень загальних зборів житлово-будівельного кооперативу та скасуванні державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу. 2. Суд керувався тим, що заявлені позивачем обставини (зокрема, щодо відсутності у певної особи статусу члена кооперативу на момент зборів) не є нововиявленими у розумінні процесуального закону. По-перше, ці доводи фактично є новим обґрунтуванням позовних вимог, які могли бути заявлені під час первісного розгляду справи, оскільки відповідні документи існували ще з 2013 року. По-друге, суд наголосив, що перегляд за нововиявленими обставинами не може бути використаний як «замаскована» апеляційна процедура для переоцінки доказів, які вже були досліджені судами раніше. По-третє, суди попередніх інстанцій встановили наявність кворуму на зборах незалежно від статусу окремих осіб, що робить аргументи заявника несуттєвими для зміни результату справи. Також суд підкреслив важливість принципу правової певності (*res judicata*), згідно з яким остаточне судове рішення не може бути піддане перегляду лише задля нового судового розгляду. Насамкінець, Верховний Суд підтвердив, що заявник не довів об’єктивної неможливості дізнатися про ці обставини раніше, що є обов’язковою умовою для задоволення такої заяви. 3. Верховний Суд залишив без змін ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, якими було відмовлено у задоволенні заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами. Справа №907/140/25 від 07/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. Предметом спору є вимога Свалявської міської ради про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою комунальної власності шляхом зобов’язання відповідача демонтувати самочинно розміщені на ній об’єкти (теплиці, будівлю та огорожу). 2. Суд керувався тим, що право власності територіальної громади на земельну ділянку є непорушним, а позивач як власник має законне право вимагати усунення будь-яких перешкод у користуванні нею. Було встановлено, що договір оренди з відповідачем припинився, проте ділянка не була звільнена від майна, що фактично позбавляє власника можливості вільно розпоряджатися своєю землею. Суд наголосив, що за законом особа, яка використовує ділянку без правових підстав, зобов’язана привести її у придатний стан, зокрема шляхом знесення споруд за власний кошт. Аргументи скаржників про перехід права власності на це майно до третьої особи суд відхилив, оскільки це не звільняє від обов’язку звільнити ділянку, а сам позов є класичним негаторним позовом для захисту речових прав. Також суд зазначив, що попередні рішення у справі щодо припинення оренди є преюдиційними, а доводи скаржників про необхідність залучення інших осіб чи застосування іншої процедури захисту є безпідставними та спрямованими на переоцінку доказів, що виходить за межі повноважень касаційної інстанції. 3. Верховний Суд залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, а касаційні скарги — без задоволення. Справа №910/12927/23 (910/10532/25) від 16/07/2026 Вітаю. Як фахівець із 15-річним стажем, проаналізував надане судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Ліквідатор банкрута звернувся з позовом про визнання недійсним договору про надання консультаційних та IT-послуг і стягнення з контрагента 720 000 грн, стверджуючи, що цей правочин є фраудаторним (вчиненим на шкоду кредиторам). 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що в межах справи про банкрутство суди не мають обмежуватися лише формальною перевіркою наявності договору та актів виконаних робіт. Суд зобов’язаний дослідити реальність господарської операції, зокрема, чи дійсно послуги були надані, чи була у них економічна доцільність та чи не було метою договору виведення активів боржника. Попередні інстанції припустилися помилки, формально підійшовши до оцінки доказів і не перевіривши, чи мав виконавець технічну спроможність надати вказані послуги. Також суди не встановили, чи вплинула ця оплата на платоспроможність боржника та чи не призвела вона до неможливості задоволення вимог інших кредиторів. Верховний Суд підкреслив, що фраудаторні правочини часто маскуються під звичайну господарську діяльність, тому суд має оцінювати їх через призму добросовісності та заборони зловживання правом. У підсумку, висновки попередніх інстанцій визнано передчасними через недостатнє дослідження фактичних обставин справи. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до Господарського суду міста Києва. Справа №305/2027/23 від 13/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Прокурор звернувся до суду з позовом про витребування з незаконного володіння відповідачів земельної ділянки лісогосподарського призначення, яка, на думку позивача, була незаконно виведена з державної власності. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд виходив із того, що обов’язок позивача вносити на депозитний рахунок суду вартість майна (згідно з новим Законом № 4292-ІХ) виникає лише у разі пред’явлення позову до добросовісного набувача. Оскільки прокурор у своїх вимогах обґрунтовував недобросовісність відповідачів, посилаючись на статтю 387 Цивільного кодексу України, ці вимоги про попереднє внесення коштів до нього не застосовуються. Суд підкреслив, що питання добросовісності набувача є предметом доказування під час розгляду справи по суті, а не на стадії вирішення питання про прийнятність позову. Відтак, вимога суду першої інстанції про обов’язкове внесення грошових коштів на депозит була передчасною та помилковою. Апеляційний суд правильно скасував ухвалу про залишення позову без розгляду, оскільки прокурор навів достатні доводи щодо недобросовісності набувачів, що виключає застосування механізму компенсації на етапі відкриття провадження. Верховний Суд підтвердив, що процесуальні обмеження, запроваджені новим законом, не можуть бути перешкодою для розгляду позову, в якому ставиться питання про повернення майна від недобросовісного володільця. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без задоволення касаційну скаргу відповідача, а постанову апеляційного суду, якою справу було направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду, залишив без змін. Справа №910/9871/25 від 14/07/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вас: 1. Предметом спору є законність рішення Антимонопольного комітету України, яким дії Київської міської державної адміністрації щодо затвердження Правил приймання стічних вод були визнані порушенням законодавства про захист економічної конкуренції у формі «легітимації» зловживання монопольним становищем з боку «Київводоканалу». 2. Суд апеляційної інстанції, з яким погодився Верховний Суд, виходив з того, що АМК не довів факт вчинення правопорушення, оскільки оскаржувані Правила не суперечили чинному законодавству, а передбачений ними механізм відповідальності (п’ятикратний тариф) був аналогічним до того, що містився в актах центральних органів влади. Суд наголосив, що для кваліфікації дій органу влади як «легітимації» порушення, АМК мав довести, що дії суб’єкта господарювання, які нібито були легітимізовані, дійсно є протиправними, чого зроблено не було. Крім того, суд встановив, що АМК порушив приписи статті 42 Закону України «Про захист економічної конкуренції», оскільки притягнув позивача до відповідальності через 14 років після прийняття відповідного розпорядження, що виходить за межі строків давності. Верховний Суд підтвердив, що триваюче правопорушення не може бути підставою для безстрокового притягнення до відповідальності, якщо воно не має ознак безперервного протиправного стану, що охоплюється строком давності. Також суд зазначив, що АМК не надав доказів того, що саме третя особа (Товариство) розробила спірні норми, що є ключовим для доведення складу правопорушення. Нарешті, суд вказав на відсутність підстав для скасування постанови апеляційного суду, оскільки доводи скаржника не спростували висновків про недоведеність складу правопорушення та порушення строків давності. 3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу Антимонопольного комітету без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду — без змін. Справа №908/1461/25 від 15/07/2026 Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: **1. Предмет спору** Предметом спору є вимога фермерського господарства про визнання незаконною відмови сільської ради в поновленні договору оренди землі та визнання укладеною додаткової угоди про продовження оренди на новий строк. **2. Аргументи суду** Суд виходив із того, що ключовою умовою для реалізації орендарем переважного права на поновлення договору оренди є належне виконання ним своїх обов’язків за чинним договором. У ході розгляду справи було встановлено, що позивач систематично порушував умови договору щодо повноти та строків сплати орендної плати у 2023–2024 роках, що є грубим порушенням договірних зобов’язань. Верховний Суд наголосив, що переважне право на укладення договору на новий строк належить виключно добросовісному орендарю, а факт неналежного виконання договору автоматично нівелює це право. Відповідно, будь-які процедурні питання щодо форми чи способу прийняття сільською радою рішення про відмову (наприклад, чи було це рішення сесії, чи лист голови) втрачають вирішальне значення, оскільки право на поновлення було втрачене орендарем ще до моменту звернення. Суд також зазначив, що не вбачає підстав для формування нового правового висновку, оскільки спір зводиться до оцінки доказів недобросовісної поведінки орендаря, що вже було належним чином встановлено судами попередніх інстанцій. Таким чином, захист у судовому порядку можливий лише щодо реального порушеного права, якого в даному випадку у позивача не виникло. **3. Рішення суду** Верховний Суд залишив касаційну скаргу фермерського господарства без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про відмову в позові — без змін. Справа №908/3874/23 (908/2504/25) від 16/07/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений у форматі інтерв’ю: 1. **Предмет спору:** Спір стосується стягнення ліквідатором підприємства-банкрута з банку понад 14,2 млн грн, які були сплачені як лізингові платежі (частина вартості майна) за договором фінансового лізингу, що був розірваний, а предмет лізингу — повернутий банку. 2. **Аргументи суду:** – Суд виходив із того, що договір фінансового лізингу є змішаним, тому після його розірвання та повернення майна лізингодавцю, у лізингоодержувача виникає право вимагати повернення коштів, сплачених як попередня оплата вартості майна, на підставі ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України. – Верховний Суд підкреслив, що оскільки обов’язок банку передати майно у власність лізингоодержувача припинився, утримування коштів, сплачених саме в рахунок вартості цього майна, є безпідставним. – Суд відхилив доводи банку про те, що ці кошти мають вважатися платою за користування, оскільки договір чітко розмежовував лізингові платежі (відшкодування вартості) та винагороду за користування. – Щодо позовної давності, суд зазначив, що банк не заявив про її сплив у суді першої інстанції, тому це питання не підлягало розгляду. – Суд також наголосив, що висновок експертів у галузі права, на який посилався банк, має лише консультативний характер і не є обов’язковим для суду. – Щодо судового збору, суд вказав, що банк не оскаржив ухвалу про відстрочення його сплати в апеляційному порядку, тому не може ставити це питання перед касаційною інстанцією. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими позов ліквідатора було задоволено в повному обсязі. Справа №5011-13/9207-2012 від 14/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Справа стосується правомірності відмови суду апеляційної інстанції у відкритті провадження за апеляційною скаргою, поданою через 13 років після ухвалення рішення судом першої інстанції. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд виходив із того, що процесуальні строки на оскарження не можуть бути поновлені автоматично, а заявник зобов’язаний довести наявність об’єктивних і непереборних перешкод, які завадили йому дізнатися про рішення раніше. Суд встановив, що матеріали справи містять належні докази направлення ухвали про відкриття провадження та самого рішення суду на адресу підприємця, яка була актуальною на той час. Оскільки поштові відправлення були вручені особі з прізвищем скаржниці, суд застосував презумпцію добросовісного виконання обов’язків працівниками пошти, яку заявниця не спростувала жодними доказами. Верховний Суд також підкреслив, що хоча оприлюднення рішення в ЄДРСР не є єдиним способом повідомлення, у сукупності з фактом направлення пошти це свідчить про відсутність підстав для поновлення строку. Суд наголосив на важливості принципу правової визначеності, зазначивши, що спроба переглянути рішення через 13 років спрямована лише на повторне слухання справи, що суперечить принципу остаточності судових рішень. Зрештою, Суд вказав, що невитребування матеріалів справи на стадії вирішення питання про відкриття апеляційного провадження не є порушенням процесуального права. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив ухвалу суду апеляційної інстанції без змін, а касаційну скаргу — без задоволення. Справа №404/9543/23 від 14/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом зобов’язання відповідача демонтувати паркан, який, за твердженням позивача, був встановлений на його території. 2. **Аргументи суду:** – Суд встановив, що позивач є власником земельної ділянки, межі якої офіційно внесені до Державного земельного кадастру, що підтверджується відповідною технічною документацією. – Ключовим доказом став висновок судової земельно-технічної експертизи, який чітко зафіксував, що фактичне розташування металевого паркану не відповідає межам земельної ділянки позивача і проходить безпосередньо по її території. – Верховний Суд наголосив, що відповідач не надав жодних альтернативних доказів або експертних висновків, які б спростовували результати проведеної експертизи. – Суд відхилив доводи відповідача про порушення його процесуальних прав, оскільки він був належним чином повідомлений про розгляд справи, а його посилання на неможливість участі через військову службу не підтверджувалися належними доказами. – Також було підкреслено, що посилання відповідача на практику Верховного Суду в інших справах є безпідставним, оскільки фактичні обставини тих справ суттєво відрізнялися від обставин цього спору. – Суд підтвердив, що власник має законне право вимагати усунення будь-яких перешкод у користуванні своїм майном, а обов’язок дотримання правил добросусідства є імперативною вимогою земельного законодавства. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду, якою позов було задоволено, та поновив виконання рішення про демонтаж паркану за рахунок відповідача. Справа №206/1169/24 від 15/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. **Предмет спору:** Позивач намагався через суд домогтися визнання припиненими зобов’язань за кредитним та іпотечним договорами, а також скасувати державну реєстрацію обтяжень на нерухоме майно, отримане у спадщину, посилаючись на пропуск банком строків пред’явлення вимог до спадкоємців. 2. **Аргументи суду:** * Суд виходив з того, що смерть боржника сама по собі не припиняє кредитне зобов’язання, оскільки воно не є нерозривно пов’язаним з особою боржника і переходить до спадкоємців. * Іпотека має похідний характер від основного зобов’язання і не припиняється зі смертю іпотекодавця, а продовжує діяти для спадкоємців, які прийняли спадщину. * Суд зазначив, що спадкоємці, які прийняли спадщину, замінюють боржника у всіх правовідносинах, що існували на момент відкриття спадщини. * Щодо строків пред’явлення вимог, суд вказав, що перебіг шестимісячного строку для кредитора пов’язується з моментом отримання спадкоємцями свідоцтва про право на спадщину, тому відсутність такого свідоцтва на момент звернення банку не означає втрату права вимоги. * Суд також підкреслив, що обрання позивачем способу захисту у вигляді «визнання договору припиненим» є неналежним, оскільки закон передбачає вичерпний перелік підстав для припинення іпотеки, серед яких смерть іпотекодавця відсутня. * Крім того, суд врахував, що на момент розгляду справи вже існував інший судовий процес за позовом банку про звернення стягнення на майно, де спадкоємці мають право захищати свої інтереси та доводити безпідставність вимог банку. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими позивачу було відмовлено у задоволенні позовних вимог. Справа №624/577/24 від 15/07/2026 Вітаю. Як юрист з 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. **Предмет спору:** Працівник оскаржував своє звільнення у зв’язку зі зміною істотних умов праці (встановлення неповного робочого дня), вимагаючи поновлення на роботі та виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу. 2. **Аргументи суду:** * Суди першої та апеляційної інстанцій спочатку стали на бік роботодавця, вважаючи, що затвердження нової організаційної структури є достатнім доказом змін в організації виробництва і праці. * Верховний Суд, переглядаючи справу, зазначив, що суди попередніх інстанцій не перевірили, чи дійсно ці зміни були об’єктивно необхідними та чи не можна було зберегти попередні умови праці. * Суд наголосив, що зміна істотних умов праці за статтею 32 КЗпП України не є тотожною зміні в організації виробництва, тому роботодавець зобов’язаний довести реальну потребу в таких діях. * Верховний Суд вказав на те, що суди не дослідили зміст посадових інструкцій позивача, щоб встановити, чи не були зміни формальними та чи не порушували вони трудову функцію працівника. * Також було підкреслено, що ігнорування судами доречних аргументів сторін є порушенням права на справедливий суд, гарантованого Конвенцією про захист прав людини. * Оскільки суди не встановили всіх фактичних обставин, необхідних для вирішення спору, Верховний Суд визнав їхні рішення передчасними та такими, що не відповідають вимогам законності й обґрунтованості. * Важливо, що Верховний Суд послався на свою попередню практику (зокрема, постанову від 14 січня 2026 року у справі № 626/1542/24), вимагаючи від нижчих судів ретельнішого дослідження доказів. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу позивача, скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Справа №932/2640/22 від 14/07/2026 Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення Верховного Суду. Ось стислий та професійний огляд для вашого матеріалу: **1. Предмет спору** Позивачка намагалася визнати недійсними розпорядження про приватизацію та свідоцтво про право власності на квартиру, стверджуючи, що відповідач незаконно брав участь у приватизації, оскільки тривалий час не проживав у спірному житлі, чим зменшив її частку у спадковому майні. **2. Аргументи суду** Суд наголосив, що право на звернення до суду виникає лише у разі реального порушення прав особи, чого позивачка не довела. Верховний Суд підтвердив, що приватизація квартири у 1998 році відбулася у законний спосіб, а відповідач та спадкодавець (мати сторін) мали рівні права на участь у цій процедурі. Оскільки спадкова маса формується лише з того майна, яке належало спадкодавцю на момент смерті, приватизована частка відповідача не входила до складу спадщини, тому права позивачки не були порушені. Суд також зазначив, що відсутність порушення прав позивача є самостійною підставою для відмови у позові, яка не потребує детального перегляду інших обставин справи. Крім того, касаційна інстанція підкреслила, що не має повноважень на переоцінку доказів, а доводи скаржника зводяться лише до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій. Щодо витрат на правничу допомогу, суд застосував критерії розумності та співмірності, зменшивши суму компенсації до 4 000 грн, виходячи з реального обсягу виконаної адвокатом роботи. **3. Рішення суду** Верховний Суд залишив рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, відмовивши у задоволенні касаційної скарги позивачки. Справа №522/1324/25-Е від 16/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Встановлення факту проживання однією сім’єю з вітчимом понад п’ять років для визнання за позивачкою права на спадкування за законом у четверту чергу. 2. **Аргументи суду:** Суд виходив з того, що для визнання особи членом сім’ї недостатньо лише факту родинних зв’язків чи реєстрації, необхідно довести реальне ведення спільного господарства, наявність спільного бюджету та взаємних прав і обов’язків. Позивачка не надала переконливих доказів, які б підтверджували спільний побут, харчування чи участь у витратах на утримання житла, оскільки проживання за різними адресами та відсутність доказів спільного бюджету не відповідають критеріям сімейних відносин. Суд підкреслив, що оплата ритуальних послуг після смерті спадкодавця сама по собі не є доказом тривалого спільного проживання однією сім’єю до моменту відкриття спадщини. Також суд зазначив, що докази, які позивачка намагалася долучити на стадії апеляції, не спростовують висновків про відсутність усталених сімейних відносин. Верховний Суд наголосив, що встановлення обставин справи та оцінка доказів є виключною прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, а касаційна інстанція не має повноважень переоцінювати їх. У підсумку, суд дійшов висновку, що позивачка не довела наявність підстав для спадкування у четверту чергу, а її доводи зводяться до незгоди з оцінкою доказів, що не є підставою для скасування рішень. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін. Справа №917/111/25 від 15/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** ТОВ «Фірма «Берізка» звернулося до суду з позовом до свого колишнього директора про примусове повернення печатки, установчих документів, бухгалтерської звітності та кодів доступу до електронної пошти, які, на думку позивача, залишилися у відповідача після його звільнення. 2. **Аргументи суду:** * Суд встановив, що трудові відносини між сторонами були припинені ще у 2013 році, проте позивач звернувся з позовом лише через 12 років, не надавши доказів того, що документи фізично знаходяться у відповідача. * Апеляційний суд обґрунтовано вказав, що після звільнення директора товариство не вчинило належних дій для фіксації стану справ та передачі документації, що унеможливлює покладення відповідальності на колишнього керівника через такий тривалий проміжок часу. * Верховний Суд підкреслив, що позивач не довів факт володіння відповідачем спірним майном на момент розгляду справи, а рішення суду не може ґрунтуватися виключно на припущеннях. * Касаційна скарга була відхилена, оскільки наведені позивачем судові прецеденти стосувалися інших правовідносин і не були подібними до даної справи. * Суд також відхилив клопотання про передачу справи до Великої Палати Верховного Суду, оскільки скаржник не обґрунтував наявність виключної правової проблеми. * В результаті касаційне провадження було закрито через невідповідність підстав оскарження вимогам процесуального закону. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд закрив касаційне провадження в частині підстав оскарження та залишив без змін постанову апеляційного суду, якою у задоволенні позову було відмовлено. Справа №991/5208/24 від 15/07/2026 Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 991/5208/24: 1. **Предмет спору:** Кримінальне провадження щодо обвинувачення колишнього директора державного підприємства у зловживанні службовим становищем, підробленні документів, заволодінні державним майном та викраденні офіційних документів, а також обвинувачення його заступника у заволодінні державним майном. 2. **Аргументи суду:** * Суд встановив, що директор підприємства, будучи службовою особою, умисно відчужив державне нерухоме майно за заниженою ціною, не врахувавши вартість права користування земельною ділянкою та не отримавши реальної згоди контролюючого органу. * Використання підробленого листа від імені податкового органу підтверджено експертизами (почеркознавчою та технічною), що доводить умисел на використання завідомо підробленого документа. * Факт заволодіння грошовими коштами підприємства доведено через схему перерахування коштів на фіктивні підприємства без надання реальних послуг, що підтверджено судово-економічною експертизою та показаннями свідків. * Суд визнав доведеним факт вилучення офіційних документів підприємства директором під приводом проведення слідчих дій, що кваліфіковано як заволодіння документами шляхом зловживання службовим становищем. * Щодо заступника директора, суд дійшов висновку про відсутність достатніх доказів його причетності до заволодіння коштами, оскільки показання свідків обвинувачення щодо нього були суперечливими або ґрунтувалися на припущеннях, а інші докази не підтверджували його злочинних дій. * Суд також зазначив, що оскільки майно вже було витребувано на користь держави в межах господарського процесу, підстави для застосування спеціальної конфіскації у кримінальному провадженні відсутні. 3. **Рішення суду:** Суд визнав директора підприємства винним у вчиненні низки злочинів та призначив йому остаточне покарання у виді 9 років позбавлення волі з конфіскацією майна, а заступника директора — виправдав у зв’язку з недоведеністю його винуватості. Справа №910/9791/25 від 15/07/2026 Ось аналіз судового рішення, підготовлений для вашого інтерв’ю: 1. Предметом спору є визнання недійсним одностороннього правочину про припинення зобов’язань шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, вчиненого ТОВ «Оператор ГТС України» щодо заборгованості АТ «Львівгаз». 2. Суд дійшов висновку, що зарахування було неправомірним, оскільки зобов’язання зі сплати судового збору не є цивільно-правовим зобов’язанням у розумінні статті 509 Цивільного кодексу України, а тому не може бути предметом зарахування за статтею 601 ЦК України. Крім того, Верховний Суд наголосив, що правочин, вчинений на підставі судового рішення, яке згодом було скасоване, не породжує жодних юридичних наслідків. Суд також зазначив, що питання застосування спеціального Закону України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу» у цій справі є вторинним, оскільки відсутнє саме зобов’язання, яке могло б бути предметом зарахування. Верховний Суд підтвердив свою сталу практику, що відносини щодо розподілу судових витрат мають процесуальний, а не цивільний характер. Відтак, будь-які спроби «зарахувати» судовий збір в рахунок господарських боргів є юридично нікчемними. Суд також відхилив доводи відповідача про неврахування попередніх висновків Верховного Суду, оскільки вони стосувалися інших правовідносин. 3. Верховний Суд залишив без змін рішення про визнання правочину недійсним, проте змінив мотивувальну частину постанови апеляційного суду, обґрунтувавши це відсутністю цивільно-правового зобов’язання щодо сплати судового збору. Справа №460/2835/24 від 15/07/2026 Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, я проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Оскарження рішення податкового органу про відмову в реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних та зобов’язання її зареєструвати. 2. **Аргументи суду:** – Верховний Суд наголосив, що при зупиненні реєстрації податкової накладної контролюючий орган зобов’язаний чітко вказати, які саме документи відсутні та які конкретні порушення законодавства виявлені, а не обмежуватися загальними фразами. – Суд встановив, що позивач надав повний пакет документів, які підтверджують реальність господарської операції: договори на закупівлю сировини, договори на переробку давальницької сировини, документи на оренду виробничих потужностей та товарно-транспортні накладні. – Важливим фактом стало те, що на момент прийняття рішення про відмову в реєстрації накладної, платник податків уже був виключений з реєстру ризикових платників, проте податкова проігнорувала цю обставину. – Суд зазначив, що податкова не довела наявність порушень у поданих документах, а аргументи про «невідповідність адрес» у ТТН були спростовані матеріалами справи, які чітко вказували на місцезнаходження виробничих потужностей підрядника. – Верховний Суд підкреслив, що формальний підхід податкової до оцінки документів створює правову невизначеність та негативну дискрецію, що є неприпустимим у правовій державі. – Апеляційний суд припустився помилки, не надавши належної оцінки наданим доказам та не врахувавши правові висновки Верховного Суду щодо обов’язку податкової чітко обґрунтовувати відмову. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції про задоволення позову. Справа №420/22716/24 від 14/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Оскарження фізичною особою-підприємцем податкового повідомлення-рішення про застосування штрафних санкцій за порушення порядку проведення розрахункових операцій. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд підтвердив, що податківці мають право використовувати дані системи СОД РРО як податкову інформацію для проведення фактичних перевірок. Водночас суд наголосив, що сам по собі факт використання такої інформації не звільняє контролюючий орган від обов’язку довести факт вчинення правопорушення належними доказами. У цій справі апеляційний суд обмежився лише посиланням на дані системи, не дослідивши безпосередньо розрахункові документи, які є первинними доказами проведення операцій. Суд касаційної інстанції вказав, що апеляція не надала оцінки належності та достатності доказів, на яких базувалися висновки податкової. Оскільки суд апеляційної інстанції не встановив повною мірою фактичні обставини справи та не дослідив ключові докази, його рішення визнано передчасним. Відтак, для законного вирішення спору необхідно провести повторний розгляд із ретельним аналізом доказів кожної зі сторін. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Справа №560/21898/25 від 15/07/2026 Предметом цього спору є правомірність рішення митного органу про коригування митної вартості товарів, ввезених позивачем, та відмова у застосуванні основного методу визначення такої вартості за ціною договору. Суд при винесенні рішення керувався тим, що декларант не надав вичерпних доказів для підтвердження заявленої митної вартості, а наявні документи містили суттєві розбіжності, які не були усунуті під час консультацій. Зокрема, було встановлено невідповідність даних у митній декларації країни відправлення та українській декларації щодо відправника товару та портів відвантаження. Суд звернув увагу на відсутність документального підтвердження всіх складових транспортних витрат, зокрема, ненадання обов’язкової заявки на перевезення та розбіжності у вартості логістичних послуг. Також було виявлено хронологічні суперечності, такі як виписка інвойсу після дати фактичного відвантаження товару, що поставило під сумнів достовірність ціни операції. Оскільки декларант не виконав вимогу митниці щодо надання додаткових документів, митний орган мав законні підстави для переходу до резервного методу оцінки. Суд наголосив, що митниця обґрунтовано здійснила коригування на основі наявних у неї даних про подібні товари, дотримуючись вимог Митного кодексу України. Верховний Суд постановив залишити рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу позивача — без задоволення. Справа №904/4459/23 від 15/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Визнання недійсним договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства як фраудаторного правочину, вчиненого боржником з метою уникнення виконання зобов’язань перед кредитором. 2. **Аргументи суду:** Суд виходив із того, що боржник відчужив своє єдине ліквідне майно (частку в статутному капіталі) саме в період розгляду справи про стягнення з нього значної суми боргу, що свідчить про очевидну недобросовісність його дій. Верховний Суд підкреслив, що правопорядок не може ігнорувати ситуації, коли приватно-правові інструменти використовуються виключно для уникнення виконання судового рішення, що набрало законної сили. Суд зазначив, що фраудаторність правочину підтверджується відсутністю у боржника іншого майна для погашення заборгованості та відсутністю реальної економічної мети такої угоди. Також було спростовано доводи скаржника про порушення процесуальних прав, оскільки матеріали справи містять докази належного повідомлення відповідача про розгляд справи в апеляційній інстанції. У підсумку, суд дійшов висновку, що дії боржника є зловживанням правом, спрямованим на порушення майнових інтересів кредитора, що є підставою для визнання договору недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду, якою договір купівлі-продажу частки було визнано недійсним, — без змін. Справа №910/13229/24 від 15/07/2026 Предметом цього спору є вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених відповідачем під час розгляду справи у суді касаційної інстанції. Суд при винесенні рішення керувався такими аргументами: 1. Верховний Суд підтвердив, що відповідач дотримався процесуальних строків та вимог щодо подання заяви про відшкодування витрат, оскільки відповідне клопотання було заявлено ще у відзиві на касаційну скаргу. 2. Суд відхилив доводи позивача щодо неможливості підписання договору директором через її перебування за кордоном, вказавши, що це є лише припущенням, яке не спростовує факту надання послуг. 3. Колегія суддів застосувала принцип розумності та співмірності витрат, зазначивши, що хоча сторони вільні у визначенні гонорару, суд не зобов’язаний автоматично стягувати всю заявлену суму, якщо вона не відповідає критеріям реальності та необхідності. 4. Суд критично оцінив детальний опис робіт, вказавши, що послуги з «аналізу скарги» та «визначення стратегії» фактично є складовими частинами підготовки відзиву, а не окремими видами робіт. 5. Враховуючи, що адвокат супроводжував справу з першої інстанції і був повністю обізнаний з матеріалами, суд визнав заявлену суму у 35 000 грн завищеною. 6. На підставі внутрішнього переконання та оцінки складності справи, суд дійшов висновку, що 10 000 грн є достатньою та обґрунтованою сумою для компенсації витрат на правничу допомогу в касації. Суд частково задовольнив заяву, стягнувши з позивача на користь відповідача 10 000 грн витрат на професійну правничу допомогу. Справа №127/12515/25 від 15/07/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним стажем, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Визнання права власності на частку в спадковому майні за законом у зв’язку з відсутністю правовстановлюючих документів та наявністю спору між спадкоємцями. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що право на спадщину виникає з моменту її відкриття, а відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця цього права. Суд встановив, що позивачка, як спадкоємиця першої черги, вчинила всі необхідні дії для прийняття спадщини, проте зіткнулася з перешкодами через відсутність документів, які перебували у розпорядженні іншої спадкоємиці. Апеляційний суд помилково вважав позов передчасним, оскільки поклав на позивачку обов’язок самостійно збирати дублікати документів, що в даній ситуації було недоречним. Верховний Суд підкреслив, що поведінка відповідачки, яка відмовилася надати документи та заперечувала право позивачки на спадщину, свідчить про наявність реального спору про право. Судовий захист у формі визнання права власності є ефективним способом вирішення ситуації, коли нотаріальне оформлення спадщини стало неможливим через об’єктивні перешкоди. Таким чином, рішення суду першої інстанції було визнано законним, оскільки воно базувалося на встановленому складі спадкового майна та підтвердженому праві позивачки на частку в ньому. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції про задоволення позову ОСОБА_1. Справа №917/1054/24 від 15/07/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний аналіз справи: 1. **Предмет спору:** Прокурор звернувся до суду з вимогою усунути перешкоди у користуванні державою земельними ділянками, на яких розташовані пам’ятки археології національного значення (Більське городище), шляхом скасування наказів про передачу земель у комунальну власність та визнання недійсними договорів оренди. 2. **Аргументи суду:** Суд наголосив, що пам’ятки археології мають особливу правову природу та невіддільні від земельних ділянок, на яких вони розташовані, тому такі землі не можуть перебувати у приватній чи комунальній власності. Верховний Суд підкреслив, що відсутність розробленої науково-проєктної документації чи внесення меж пам’ятки до Державного земельного кадастру не позбавляє територію статусу об’єкта культурної спадщини. Суд зазначив, що ефективним способом захисту прав держави у таких випадках є негаторний позов, оскільки порушення права власності держави не пов’язане з позбавленням володіння. Водночас суди попередніх інстанцій припустилися помилки, не дослідивши належним чином докази накладення меж пам’ятки на спірні ділянки. Верховний Суд вказав на необхідність ідентифікації ділянок, можливо, шляхом призначення земельно-технічної експертизи, щоб уникнути втручання у право власності щодо частин ділянок, які не є пам’ятками. У підсумку, суди не надали вичерпної оцінки всім доводам прокурора та не здійснили правильну правову кваліфікацію спірних правовідносин. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Справа №2-484/2011 від 13/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Предметом спору є правомірність відмови суду першої інстанції у відкритті провадження за заявою банку про відновлення втраченого судового провадження у справі про стягнення кредитної заборгованості. 2. **Аргументи суду:** * Суд наголосив, що право на доступ до правосуддя є фундаментальним, тому надмірний формалізм при вирішенні питання про відкриття провадження є неприпустимим. * Ключовим моментом стало питання обчислення строку пред’явлення виконавчого документа: суд підтвердив, що кожне повернення виконавчого листа стягувачу через відсутність майна у боржника перериває строк і розпочинає його перебіг заново. * Верховний Суд підтримав позицію апеляції про те, що на період дії воєнного стану всі строки, визначені Законом «Про виконавче провадження», автоматично перериваються і продовжують свій перебіг лише після його скасування. * Суд відхилив доводи боржника про те, що банк мав знати про стан виконавчого провадження через електронні системи, зазначивши, що це не спростовує наявності підстав для відновлення втраченої справи. * Також було роз’яснено, що сам факт оскарження конституційності окремих норм закону не зупиняє їх дію, тому суди зобов’язані застосовувати чинне законодавство. * Насамкінець, суд вказав, що питання погашення боргу чи автентичності документів мають досліджуватися під час розгляду справи по суті, а не на стадії вирішення питання про відкриття провадження. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу боржника без задоволення, а постанову апеляційного суду, яка зобов’язує суд першої інстанції розглянути заяву про відновлення провадження, — без змін. Справа №160/22825/25 від 15/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Спір стосувався правомірності відмови Міністерства оборони України у виплаті одноразової грошової допомоги у розмірі 15 млн грн сім’ї померлого військовослужбовця, смерть якого настала внаслідок захворювання, пов’язаного із захистом Батьківщини. 2. **Аргументи суду:** – **:** Верховний Суд у складі судової палати відступив від своєї попередньої позиції (викладеної у справах № 600/548/23-а та № 380/9868/23), зазначивши, що вони ґрунтувалися на неправильному правозастосуванні. – Суд наголосив, що положення пункту 2 Постанови № 168 не можуть тлумачитися відокремлено від Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». – Виплата у розмірі 15 млн грн передбачена виключно у разі загибелі військовослужбовця або його смерті, що перебуває у прямому причинному зв’язку з пораненням, контузією, травмою чи каліцтвом, отриманими під час захисту Батьківщини. – Сам по собі висновок ВЛК про те, що захворювання, яке призвело до смерті, пов’язане із захистом Батьківщини, не є автоматичною підставою для виплати допомоги у підвищеному розмірі (15 млн грн). – Поняття «загибель» у розумінні Постанови № 168 має чітке юридичне значення і не охоплює кожен випадок смерті від загального захворювання, навіть якщо воно пов’язане з проходженням служби. – У разі відсутності доказів причинного зв’язку смерті з пораненням або травмою, соціальний захист членів сім’ї реалізується через загальні норми (Постанова № 975), що передбачають менший розмір виплати. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу позивачки без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції, якою було відмовлено у позові, залишив без змін. Справа №918/1236/25 від 15/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Оскарження ухвали апеляційного суду про зупинення провадження у справі щодо визнання недійсною додаткової угоди до договору про постачання електроенергії та стягнення коштів. 2. **Аргументи суду:** * Верховний Суд наголосив, що зупинення провадження є винятковим заходом, який застосовується лише за наявності об’єктивної неможливості розгляду справи до вирішення іншого спору. * Апеляційний суд не довів, що розгляд конституційної скарги в іншій справі унеможливлює встановлення фактів у поточному спорі. * Суд підкреслив, що наявні в матеріалах справи докази дозволяють апеляційній інстанції самостійно оцінити законність рішення суду першої інстанції. * Посилання на очікування рішення Конституційного Суду було визнано лише оціночним ставленням до вже сталих правових позицій Верховного Суду. * Необґрунтоване зупинення процесу призводить до затягування строків розгляду, що порушує право сторін на справедливий суд у розумні строки, гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини. * Отже, апеляційний суд припустився процесуальної помилки, не навівши переконливих мотивів для зупинення провадження. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу до того ж суду для продовження розгляду по суті. Справа №140/99/25 від 15/07/2026 Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 140/99/25: 1. Предметом спору є правомірність повернення апеляційної скарги військової частини через нібито несплату судового збору у повному обсязі. 2. Верховний Суд дійшов висновку, що апеляційний суд помилково кваліфікував позовні вимоги як такі, що складаються з чотирьох окремих вимог немайнового характеру. Суд наголосив, що вимога про визнання протиправними дій суб’єкта владних повноважень та вимога про зобов’язання вчинити певні дії (перерахунок) у даному контексті є взаємопов’язаними, де друга вимога має похідний характер від першої. Верховний Суд підкреслив, що тривалість періоду, за який здійснюється перерахунок, не збільшує кількість позовних вимог для цілей обчислення судового збору. Апеляційний суд, на думку касаційної інстанції, застосував надмірний формалізм, що призвело до безпідставного обмеження доступу до правосуддя. Оскільки військова частина сплатила судовий збір у розмірі, що відповідає одній немайновій вимозі, підстав для повернення скарги не було. Таким чином, дії апеляційного суду були визнані такими, що порушують процесуальні норми. 3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. Справа №911/437/25 від 15/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним стажем, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір для вашого матеріалу: **1. Предмет спору** Предметом спору є стягнення з орендаря (ТОВ «Аеро Ресторантс») штрафних санкцій за ненадання балансоутримувачу (ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль») обов’язкової звітності про чистий дохід та звітів касових апаратів, а також визначення судом розміру цих санкцій. **2. Аргументи суду** * Суд підтвердив, що право на зменшення розміру неустойки (штрафу) є дискреційним повноваженням суду, яке реалізується на основі внутрішнього переконання та оцінки обставин справи. * Верховний Суд наголосив, що при вирішенні питання про зменшення штрафу суди повинні враховувати майновий стан сторін, ступінь виконання зобов’язань та співмірність штрафу із завданими збитками. * У цій справі суди обґрунтовано врахували, що через воєнний стан та припинення авіасполучення орендар був позбавлений можливості повноцінно вести діяльність, що є вагомим фактором для зменшення фінансового тягаря. * Суд зазначив, що позивач не довів наявності збитків, які були б співмірними із заявленою сумою штрафу, тому стягнення його в повному обсязі було б несправедливим та непропорційним. * Щодо застосування частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, суд підтвердив правильність обмеження періоду нарахування штрафу шістьма місяцями, оскільки це відповідало законодавству, чинному на момент виникнення спірних правовідносин. * Верховний Суд підкреслив, що не має повноважень переоцінювати докази або змінювати розмір зменшення штрафу, якщо суди попередніх інстанцій діяли в межах своїх дискреційних повноважень та дотрималися принципів справедливості. * Відтак, касаційна скарга аеропорту була визнана безпідставною, оскільки суди нижчих інстанцій надали належну оцінку всім обставинам справи та забезпечили баланс інтересів сторін. **3. Рішення суду** Верховний Суд залишив касаційну скаргу ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» без задоволення, а постанову апеляційного суду, якою було зменшено розмір штрафу до 2 252 500,00 грн, — без змін. Справа №759/24054/21 від 15/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Власник квартири звернувся до суду з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу та витребування майна, оскільки воно було відчужене на підставі підробленої довіреності без його волевиявлення. 2. **Аргументи суду:** – Суд встановив, що довіреність, на підставі якої було продано квартиру, була видана на підставі недійсного паспорта, а нотаріус, який нібито її посвідчив, офіційно підтвердив відсутність такої нотаріальної дії у своєму реєстрі. – Оскільки волевиявлення власника на відчуження майна було відсутнє, суд визнав, що майно вибуло з володіння власника поза його волею, що є ключовою умовою для віндикації (витребування майна). – Суд наголосив, що вимога про визнання договору недійсним є неефективним способом захисту, тому правомірно відмовив у цій частині, зосередившись на витребуванні майна як належному способі захисту права власності. – Щодо доводів відповідача про статус «добросовісного набувача», суд зазначив, що майно було передане йому не в порядку примусового виконання судового рішення, а в межах процедури стягнення за виконавчим написом нотаріуса, тому обмеження статті 388 ЦК України щодо неможливості витребування майна тут не застосовуються. – Верховний Суд підкреслив, що право власності є непорушним, і захист прав законного власника, який став жертвою шахрайських дій, має пріоритет над інтересами набувача, який у подальшому може захистити свої права шляхом стягнення збитків з особи, у якої він придбав майно. – Суд також зазначив, що втручання у право власності є пропорційним, оскільки баланс інтересів забезпечується можливістю добросовісного набувача вимагати відшкодування збитків від продавця. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду, якою було витребувано квартиру у незаконного володільця на користь справжнього власника. Справа №947/13725/24 від 16/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. Предметом спору є встановлення юридичного факту постійного проживання особи на території України станом на 24 серпня 1991 року для подальшого оформлення громадянства України та отримання паспорта. 2. Суд виходив з того, що встановлення факту проживання на території України на момент проголошення незалежності є необхідною умовою для підтвердження належності особи до громадянства України відповідно до Закону «Про громадянство України». Суди першої та апеляційної інстанцій належним чином оцінили надані докази (свідоцтво про народження, довідки з навчальних закладів, рішення суду щодо членів сім’ї) та визнали їх достатніми для підтвердження факту постійного проживання заявника. Водночас апеляційний суд обґрунтовано виключив вимогу про встановлення факту проживання станом на 13 листопада 1991 року, оскільки для мети заявника достатньо доведення факту проживання саме на 24 серпня 1991 року. Верховний Суд підтримав цю позицію, посилаючись на правовий висновок Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду, згідно з яким встановлення факту на 13 листопада 1991 року не має самостійного юридичного значення, якщо особа вже довела факт проживання на 24 серпня 1991 року. Також суд відхилив доводи міграційної служби про наявність «спору про право», підкресливши, що встановлення юридичного факту в окремому провадженні є належним способом захисту прав особи для отримання адміністративної послуги. Касаційна скарга була відхилена, оскільки вона фактично зводилася до намагання переоцінити докази, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції. 3. Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими було встановлено факт постійного проживання заявника на території України станом на 24 серпня 1991 року. Справа №4813/1333/24 від 16/07/2026 Предметом спору є оскарження ухвали апеляційного суду, якою було скасовано рішення третейського суду (ad hoc) щодо стягнення заборгованості за договором позики. Верховний Суд при розгляді цієї справи виходив із того, що процедура скасування рішень третейських судів має чітко відповідати вимогам процесуального закону та принципам справедливості судочинства. Суд перевірив дотримання апеляційним судом норм матеріального та процесуального права при оцінці законності третейського розгляду. Було встановлено, що підстави для скасування рішення третейського суду, визначені апеляційною інстанцією, є обґрунтованими та відповідають фактичним обставинам справи. Верховний Суд наголосив, що третейський суд повинен суворо дотримуватися регламенту та забезпечувати рівність сторін у процесі. Оскільки апеляційний суд правильно застосував норми права, підстав для зміни або скасування його ухвали не виявлено. Таким чином, касаційна скарга була визнана безпідставною, а висновки суду попередньої інстанції — такими, що відповідають закону. Верховний Суд постановив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу Одеського апеляційного суду — без змін. Справа №904/2253/24 від 08/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Учасник товариства (ТОВ) з часткою 50% звернувся до суду з вимогою усунути від виконання обов’язків директора іншого учасника (який володіє іншими 50% і фактично блокує діяльність підприємства) та призначити себе тимчасовим виконувачем обов’язків директора. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що суди попередніх інстанцій проявили надмірний формалізм, відмовивши у позові лише через те, що питання зміни керівника належить до компетенції загальних зборів. Суд зазначив, що в умовах, коли діяльність товариства заблокована (директор не подає звітність, ігнорує збори, перебуває під вартою), а корпоративний конфлікт між учасниками 50/50 унеможливлює прийняття рішень, судовий захист є необхідним. Верховний Суд підкреслив, що право власності на частку в ТОВ є непорушним, тому держава повинна забезпечити ефективний механізм захисту корпоративних прав, коли позасудові способи вичерпані. Суд також вказав, що вимога про припинення повноважень директора за рішенням суду є належним способом захисту, якщо іншого шляху для розблокування роботи підприємства не існує. При цьому суд зауважив, що призначення тимчасового керівника є обов’язковим, аби товариство не залишилося без виконавчого органу. Нарешті, суд визнав, що залучення керівника як відповідача замість самого товариства у таких специфічних обставинах не є підставою для відмови у позові, оскільки це суперечить завданню господарського судочинства. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення фактичних обставин блокування діяльності товариства та надання оцінки доказам позивача. Справа №361/5524/19 від 16/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. **Предмет спору:** Вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених сторонами під час розгляду справи у суді касаційної інстанції. 2. **Аргументи суду:** * Суд відмовив позивачу у стягненні витрат, оскільки наданий ним акт прийомки-здачі робіт виявився недостовірним доказом: було встановлено, що документ створено за допомогою онлайн-редактора (iLovePDF), а підписи сторін накладені як зображення, що не відповідає вимогам до електронних доказів. * Щодо відповідача, суд підтвердив правомірність подання доказів через систему «Електронний суд», визнавши їх належними та допустимими, оскільки вони були підписані кваліфікованим електронним підписом у встановленому порядку. * Суд відхилив доводи позивача про необхідність «паритетного» зменшення гонорару адвоката відповідача, наголосивши на принципі свободи договору: розмір гонорару визначається домовленістю між клієнтом та адвокатом, а не порівнянням із витратами іншої сторони. * При оцінці співмірності витрат суд керувався критеріями складності справи, обсягом виконаної роботи та часом, витраченим адвокатом, визнавши заявлені відповідачем витрати (за вирахуванням витрат на власну касаційну скаргу) обґрунтованими. * Суд чітко розмежував витрати: витрати на підготовку власної касаційної скарги, у задоволенні якої було відмовлено, покладаються на сторону, що її подала, тому ці суми були виключені із загального розміру відшкодування. * Враховуючи викладене, суд застосував принцип пропорційного розподілу судових витрат, задовольнивши вимоги відповідача лише в частині, що стосується захисту від скарг позивача та інших процесуальних дій. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд відмовив у задоволенні заяви позивача про стягнення витрат на правничу допомогу та частково задовольнив заяву відповідача, стягнувши з позивача на його користь 39 000 грн витрат. Справа №921/476/24 від 16/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: 1. Предметом спору є визнання грошових вимог кредитора (ТОВ «ТІЕРРА») до боржника (ТОВ «БМБУД») у справі про банкрутство на підставі банківських виписок та податкових накладних за відсутності первинних договорів та актів виконаних робіт. 2. Суд керувався принципом підвищеного стандарту доказування у справах про банкрутство, який вимагає від кредитора надання вичерпних доказів виникнення зобов’язань. Верховний Суд підкреслив, що подання лише банківських виписок та податкових накладних без договорів та актів не дозволяє встановити реальний обсяг заборгованості, строки її виникнення та зміст господарських операцій. Суд зазначив, що кредитор не довів поважності причин пропуску строку на подання клопотання про витребування доказів, оскільки не вжив жодних спроб отримати документи безпосередньо у боржника. Також було наголошено, що посилання на непередання документів колишнім керівником кредитора не звільняє ліквідатора від обов’язку звертатися до контрагента-боржника. Суд вказав, що арифметична різниця між податковими накладними та платежами не є доказом непогашеного боргу, якщо ці операції не співвіднесені між собою. Зрештою, суд дійшов висновку, що кредитор не виконав свій процесуальний обов’язок щодо доведення обґрунтованості своїх вимог. 3. Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій про відмову у визнанні грошових вимог кредитора. Справа №128/3413/19 від 13/07/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до вашого запиту: 1. Предметом спору є вимога власника земельної ділянки про усунення перешкод у користуванні нею шляхом знесення об’єктів самочинного будівництва, зведених відповідачами на його землі. 2. Суд керувався тим, що право власності на землю є непорушним, а будівництво на ділянці, яка не була відведена для цієї мети, є самочинним і порушує права власника. Верховний Суд наголосив, що особа, яка здійснила таке будівництво на чужій землі, не набуває права власності на зведені об’єкти, а державна реєстрація такого майна не легітимізує порушення прав власника ділянки. Суд відхилив аргумент про те, що знесення є «надмірним тягарем», оскільки відповідачі не є добросовісними набувачами та самовільно зайняли чужу територію. Також було підкреслено, що власник землі не може бути обмежений у своїх правах лише тому, що забудована лише частина його ділянки. Суд зазначив, що знесення є законним способом захисту, оскільки інші механізми (як-от визнання права власності) у цій ситуації неможливі через відсутність у відповідачів прав на землю. Нарешті, суд вказав, що позивач намагався врегулювати спір мирно, проте відповідачі проігнорували ці спроби. 3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про знесення самочинного будівництва — без змін. Справа №300/3302/25 від 16/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. Предметом спору є правомірність повернення апеляційної скарги територіального органу Держпраці через несплату судового збору, який, на думку скаржника, не мав сплачуватися в силу закону. 2. Верховний Суд виходив із того, що згідно з пунктом 20 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», територіальні органи Держпраці звільнені від сплати судового збору в усіх судових інстанціях. Суд наголосив, що апеляційний суд помилково застосував загальні норми процесуального права щодо майнового стану сторони, проігнорувавши спеціальну норму закону, яка надає органам Держпраці відповідну пільгу. Колегія суддів зазначила, що право на апеляційний перегляд є фундаментальною засадою судочинства, а безпідставне повернення скарги через неіснуючий обов’язок сплати збору є порушенням процесуальних прав відповідача. Верховний Суд також підкреслив, що мотивованість судового рішення є запорукою захисту від свавілля судової влади, чого не було дотримано апеляційною інстанцією. Відтак, висновок апеляційного суду про необхідність сплати збору був визнаний таким, що не ґрунтується на вимогах чинного законодавства. 3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував ухвалу апеляційного суду про повернення скарги та направив справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду по суті. Справа №160/3364/19 від 16/07/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Визначення обґрунтованого розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають відшкодуванню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань податкового органу після успішного оскарження податкових повідомлень-рішень. 2. **Аргументи суду:** – Суд наголосив, що при розподілі витрат на правничу допомогу ключовими критеріями є реальність, необхідність та розумність їх розміру, що кореспондується з практикою Європейського суду з прав людини. – Апеляційний суд мав право зменшити заявлену суму витрат, оскільки врахував, що справа не була надскладною, а правова позиція з подібних питань уже давно сформована Верховним Судом. – Верховний Суд підкреслив, що обов’язок доведення неспівмірності витрат лежить на стороні, яка заперечує проти їх стягнення (у даному випадку — на податковій). – Податковий орган у своїх запереченнях обмежився лише загальними фразами про завищеність суми, не навівши конкретних аргументів щодо того, які саме види робіт були зайвими або не підтвердженими. – Суд касаційної інстанції не має повноважень на переоцінку доказів, якщо апеляційний суд вже дослідив надані документи (договори, акти, детальні описи робіт) та надав їм належну оцінку. – Оскільки апеляційний суд обґрунтував зменшення суми з 375 050 грн до 150 000 грн, виходячи з критеріїв складності справи та обсягу виконаної роботи, підстав для втручання у це рішення немає. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу податкового органу без задоволення, а додаткову постанову апеляційного суду — без змін. Справа №400/7052/24 від 15/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Оскарження податкових повідомлень-рішень, якими платнику податків було донараховано податок на прибуток та ПДВ через висновки контролюючого органу про нереальність господарських операцій з контрагентами. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що для підтвердження реальності господарської операції ключовим є факт руху активів та зміни майнового стану платника, а не лише наявність формально оформлених документів. Суд підкреслив, що відсутність у контрагентів трудових чи матеріальних ресурсів не є безумовним доказом нереальності операцій, якщо платник довів факт використання придбаних товарів у власній господарській діяльності. Важливим аргументом стало те, що відсутність товарно-транспортних накладних не спростовує реальність операції, особливо якщо перевезення здійснювалося власним транспортом платника. Суд також вказав на право платника податків надавати документи, що підтверджують показники звітності, навіть після завершення перевірки, якщо вони не були подані раніше. Податкова дисципліна контрагентів не повинна автоматично позбавляти добросовісного платника права на податковий кредит чи витрати. Зрештою, суд дійшов висновку, що апеляційна інстанція помилково надала перевагу формальним недолікам над фактичними доказами реальності господарської діяльності. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував рішення апеляційної інстанції та залишив у силі рішення суду першої інстанції, яким позов платника податків було задоволено повністю. Справа №380/6985/24 від 16/07/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Оскарження рішення податкового органу про відмову в реєстрації податкової накладної та зобов’язання ДПС України здійснити таку реєстрацію. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що податковий орган зобов’язаний чітко обґрунтовувати причини відмови в реєстрації податкової накладної, вказуючи на конкретні недоліки в поданих документах. Суд зазначив, що використання загальних формулювань без деталізації того, яких саме документів не вистачає, є порушенням вимог щодо вмотивованості акта індивідуальної дії. Оскільки податкова у квитанції про зупинення реєстрації не надала чіткого переліку документів, які платник мав подати, це позбавило його можливості належним чином виконати вимоги контролюючого органу. Суд підкреслив, що механізм зупинення реєстрації не може підміняти собою повноцінну податкову перевірку і має базуватися на конкретних сумнівах щодо реальності операції. Відтак, рішення суду першої інстанції, яке підтвердило реальність господарської операції та протиправність дій податківців, було визнано законним та обґрунтованим. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції, яким позов платника податків було задоволено. Справа №380/5048/25 від 15/07/2026 Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Оскарження податкових повідомлень-рішень, якими контролюючий орган збільшив суму грошового зобов’язання з податку на прибуток та зменшив від’ємне значення об’єкта оподаткування через неправомірне, на думку податківців, списання дебіторської заборгованості без попереднього створення резерву сумнівних боргів. 2. **Аргументи суду:** – Суд встановив, що списана заборгованість за своєю природою є безнадійною, оскільки контрагенти були ліквідовані або визнані банкрутами, а щодо іншої частини заборгованості сплив строк позовної давності. – Верховний Суд підтвердив, що створення резерву сумнівних боргів є механізмом обліку для фінансових активів, тоді як заборгованість за виданими авансами (як у випадку з одним із контрагентів) не є фінансовим активом, тому резервування для неї не є обов’язковим. – Суд наголосив, що податкове законодавство дозволяє зменшувати фінансовий результат на суму списаної безнадійної заборгованості, і сам факт відсутності резерву не є підставою для відмови у визнанні таких витрат, якщо заборгованість фактично відповідає критеріям безнадійності. – Суд критично оцінив позицію податкового органу, зазначивши, що контролюючий орган не довів, яким саме чином відсутність резерву призвела до викривлення фінансового результату та заниження податку на прибуток. – Також було підтверджено, що податковий орган не має права застосовувати норми про продовження строків позовної давності (через карантин та воєнний стан) до правовідносин, де строк давності сплив до запровадження таких обмежень. – У підсумку суд дійшов висновку, що платник податків діяв у межах бухгалтерських стандартів, а доводи податкової зводяться до формального порушення методології, яке не вплинуло на реальний розмір податкових зобов’язань. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу Головного управління ДПС без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій, якими позов платника податків було задоволено частково — без змін. Справа №400/3656/24 від 16/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу: 1. Предметом спору є правомірність залишення судом апеляційної інстанції без розгляду позову агрофірми про скасування рішення податкового органу щодо відмови в реєстрації податкової накладної через пропуск строку звернення до суду. 2. **** Верховний Суд у цій справі підтвердив правову позицію Великої Палати Верховного Суду від 16.07.2025 (справа № 500/2276/24), яка чітко розмежовує строки оскарження залежно від того, чи використовував платник досудовий порядок оскарження та чи стосується спір нарахування грошових зобов’язань. Суд наголосив, що питання поважності причин пропуску строку є оціночним і вимагає від суду детального аналізу всіх наведених позивачем обставин, а не лише формального констатування факту пропуску. Апеляційний суд припустився помилки, зосередившись лише на факті попереднього звернення позивача до суду, проігнорувавши інші аргументи про об’єктивні перешкоди (обстріли, відсутність зв’язку, хвороба директора тощо). Верховний Суд підкреслив, що суворе застосування процесуальних строків під час воєнного стану без урахування реальних обставин може бути формою надмірного формалізму, що обмежує право на доступ до правосуддя. Відтак, суд зобов’язаний надати належну правову оцінку кожному доводу позивача щодо поважності причин пропуску строку, перш ніж залишати позов без розгляду. 3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. Справа №915/268/24 від 15/07/2026 Предметом цього спору є вимога прокурора про усунення перешкод у користуванні державною власністю шляхом скасування рішень сільської ради щодо відчуження гідротехнічної споруди та визнання недійсними результатів аукціону і договору купівлі-продажу. Суд при винесенні рішення керувався необхідністю чіткого розмежування повноважень органів місцевого самоврядування та держави при розпорядженні об’єктами гідротехнічної інфраструктури. Велика Палата Верховного Суду проаналізувала правовий статус спірного майна та встановила, що процедура його відчуження відбулася з порушенням встановленого законом порядку, що безпосередньо впливає на інтереси держави. Суд наголосив на важливості дотримання імперативних норм законодавства під час проведення електронних аукціонів, оскільки будь-які відступи від них нівелюють принцип прозорості та законності приватизаційних процесів. Також було враховано, що захист державних інтересів прокурором є обґрунтованим у випадках, коли орган, уповноважений на управління майном, не вжив належних заходів для його збереження. У підсумку, суд скоригував мотивувальну частину рішення апеляційної інстанції, щоб забезпечити єдине тлумачення норм матеріального права, не змінюючи при цьому кінцевий результат щодо суті спору. Велика Палата Верховного Суду частково задовольнила касаційну скаргу, змінивши мотивувальну частину постанови апеляційного суду та залишивши її резолютивну частину без змін. Справа №640/4000/19 від 16/07/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий та професійний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Оскарження платником податків податкового повідомлення-рішення, яким контролюючий орган зменшив суму від’ємного значення об’єкта оподаткування податком на прибуток через нібито неправомірне відображення курсових різниць, витрат від штрафів на користь нерезидента, результатів інвентаризації та сум ПДВ. 2. **Аргументи суду:** * Суд встановив, що заборгованість перед нерезидентом була торговельною монетарною заборгованістю, тому нарахування курсових різниць за нею відповідало правилам бухгалтерського обліку. * Щодо штрафів на користь нерезидента, суд підкреслив, що обов’язок збільшувати фінансовий результат до оподаткування виникає лише за умови, якщо нерезидент не є платником податку, проте в даному випадку статус нерезидента як платника податку в Туреччині був документально підтверджений. * Стосовно результатів інвентаризації, суд зазначив, що податковий орган не спростував фактичного руху активів та не довів безпідставність відображення операцій у бухгалтерському обліку, а формальні недоліки в документах не є підставою для донарахувань. * Суд визнав правомірним включення сум ПДВ до складу витрат, оскільки вони були задекларовані платником, а відсутність реєстрації податкової накладної в ЄРПН не спростовує факту здійснення господарської операції. * Верховний Суд також наголосив, що під час нового розгляду суд першої інстанції належним чином виконав усі вказівки касаційної інстанції, а доводи податківців зводяться лише до незгоди з оцінкою доказів, що не є підставою для скасування рішення. * Зрештою, суд дійшов висновку, що податковий орган не надав належних доказів, які б спростовували дані бухгалтерського обліку платника. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу податкового органу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій на користь платника податків — без змін. Справа №280/7371/24 від 15/07/2026 Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий юридичний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Оскарження податкового повідомлення-рішення, яким підприємству було донараховано податок на додану вартість через нібито нереальність господарських операцій з підрядником. 2. **Аргументи суду:** – Суд наголосив, що для підтвердження податкового кредиту ключовим є факт реального руху активів, а не лише наявність первинних документів, які, до того ж, не були оскаржені контролюючим органом щодо їхньої форми. – Верховний Суд підтвердив, що сам факт наявності кримінального провадження щодо контрагента не є автоматичним доказом нереальності операцій, якщо відсутній вирок суду. – Податковий орган не довів, що платник податків діяв нерозумно або без належної обачності при виборі контрагента, який на момент операцій мав статус діючого платника ПДВ. – Відсутність у контрагента достатньої кількості працівників чи техніки не свідчить про неможливість виконання робіт, оскільки закон дозволяє залучення субпідрядників або оренду ресурсів. – Суд застосував доктрину індивідуальної відповідальності: добросовісний платник не повинен нести негативні наслідки за порушення, допущені його контрагентами, якщо він сам не був обізнаний про такі порушення. – **:** Суд підтвердив, що Велика Палата Верховного Суду відступила від попередньої позиції, згідно з якою статус «фіктивного» підприємства автоматично нівелює легальність усіх його операцій, оскільки поняття «фіктивності» не має чіткого визначення в законодавстві, а правосуб’єктність таких осіб не припиняється автоматично. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційної інстанції, якою податкове повідомлення-рішення було визнано протиправним та скасовано. Справа №640/19600/21 від 16/07/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до вашого запиту: 1. **Предмет спору:** Оскарження правомірності рішень Постійно діючої конкурсної комісії КМДА про скасування результатів інвестиційного конкурсу, в якому позивач був визнаний переможцем, та оголошення нового конкурсу. 2. **Аргументи суду:** – Суд наголосив, що Постійно діюча конкурсна комісія, попри свій консультативно-дорадчий характер, під час проведення інвестиційних конкурсів здійснює делеговані владні управлінські функції, що робить її суб’єктом владних повноважень у розумінні КАС України. – Рішення комісії про скасування результатів конкурсу не є внутрішніми документами, а є актами індивідуальної дії, які безпосередньо створюють правові наслідки для учасників, позбавляючи їх права на укладення інвестиційного договору. – Суд підкреслив неприпустимість ситуації, коли орган ухвалює два протилежні за змістом рішення за результатами розгляду ідентичних скарг, оскільки це грубо порушує принцип правової визначеності та належного урядування. – Було відхилено доводи КМДА про те, що спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки відносини між територіальною громадою та інвестором у цій сфері мають публічно-правовий характер, заснований на засадах влади і підпорядкування. – Суд зазначив, що оскільки комісія діяла як носій делегованих повноважень, її рішення підлягають судовому контролю, а позивач має право на захист своїх інтересів як переможець конкурсу. – Також було відхилено посилання відповідача на інші справи як нерелевантні, оскільки фактичні обставини в них не є подібними до обставин цього спору. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу КМДА без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій, якими позов було задоволено, — без змін. Справа №160/15340/25 від 15/07/2026 Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Оскарження податкових повідомлень-рішень митниці про нарахування антидемпінгового мита та ПДВ через визнання сертифіката про походження товару недійсним (підробленим). 2. **Аргументи суду:** * Суд встановив, що наданий позивачем сертифікат про походження товару був підписаний особою, яка на момент видачі документа вже не мала відповідних повноважень, що підтверджено офіційною відповіддю компетентного органу Малайзії. * Верховний Суд наголосив, що митний орган має право перевіряти автентичність документів, а отримані в межах міжнародної співпраці (Кіотська конвенція) відповіді від іноземних органів не потребують додаткової легалізації чи апостилювання. * Суд відхилив доводи позивача про те, що інші комерційні документи (інвойси, контракти) можуть замінити сертифікат, оскільки в даному випадку саме сертифікат був ключовою підставою для застосування пільгової ставки мита. * Було підкреслено, що тягар доказування достовірності походження товару лежить на декларанті, і позивач не надав жодних доказів, які б спростовували інформацію про підробку сертифіката. * Суд зазначив, що при відсутності належного підтвердження походження товару, митний орган правомірно застосував антидемпінгові заходи, передбачені рішенням Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі. * Також суд вказав, що не має повноважень переоцінювати фактичні обставини справи, оскільки є судом права, а не факту, і попередні інстанції правильно застосували норми матеріального права. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ «ЄВРО-МОДУЛЬ» без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін. Справа №420/4044/25 від 15/07/2026 Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий виклад суті справи для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Стягнення з АТ «Одеський припортовий завод» дебіторської заборгованості на користь податкового органу в рахунок погашення податкового боргу третьої особи — ДПЗД «Укрінтеренерго». 2. **Аргументи суду:** – Суд підтвердив право податкового органу виступати стягувачем дебіторської заборгованості на підставі пункту 87.5 статті 87 та статті 95 Податкового кодексу України після того, як було укладено договір про переведення права вимоги. – Було встановлено, що податковий орган вжив усіх передбачених законом заходів для стягнення боргу з самого ДПЗД «Укрінтеренерго» (спроби списання коштів з рахунків, опис майна в податкову заставу), що є обов’язковою передумовою для звернення до дебіторів. – Суд відхилив доводи відповідача про порушення правил предметної юрисдикції, зазначивши, що участь контролюючого органу та специфіка процедури стягнення податкового боргу визначають публічно-правовий характер спору, який підлягає розгляду саме в адміністративному суді. – Факт наявності дебіторської заборгованості був підтверджений документально (акти звіряння, рахунки, звіти операторів системи розподілу електроенергії), а відповідач не спростував ці дані. – Суд також врахував, що під час дії воєнного стану перебіг позовної давності зупиняється, тому вимоги податкового органу є правомірними та не пропущеними. – Щодо клопотання про передачу справи до Великої Палати Верховного Суду, суд вказав на відсутність обґрунтованих підстав, оскільки питання юрисдикції в подібних спорах уже є врегульованим і послідовним у практиці Касаційного адміністративного суду. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу АТ «Одеський припортовий завод» без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін. Справа №560/5223/24 від 15/07/2026 Ось аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до ваших вимог: 1. Предметом спору є правомірність донарахування податковим органом податку на прибуток через віднесення платником витрат на ремонт орендованої сільськогосподарської техніки до складу поточних витрат, тоді як податкова наполягала на їх капіталізації як капітальних інвестицій. 2. Суд виходив з того, що ключовим критерієм для розмежування поточного ремонту та капітальних інвестицій є вплив проведених робіт на майбутні економічні вигоди та строк корисного використання об’єкта. Суд встановив, що виконані позивачем роботи мали на меті лише відновлення працездатності техніки, а не її модернізацію чи дообладнання, що підтверджується внутрішніми дефектними актами та висновком офіційного дилера техніки. Верховний Суд наголосив, що сам факт проведення ремонту, навіть із заміною окремих вузлів, не означає автоматичної необхідності капіталізації витрат, якщо ці роботи не призводять до покращення характеристик об’єкта порівняно з первісними. Керівництво підприємства має право класифікувати витрати, спираючись на фактичний стан техніки, проте така класифікація повинна базуватися на об’єктивних даних, а не бути довільною. Оскільки податковий орган не довів, що ремонт збільшив термін експлуатації або виробничий ресурс техніки, суд визнав віднесення витрат до собівартості правомірним. Відтак, рішення суду апеляційної інстанції, яке скасувало податкове повідомлення-рішення, було визнано законним та обґрунтованим. 3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу податкового органу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції — без змін. Справа №380/5048/25 від 15/07/2026 Предметом спору є правомірність прийняття податкових повідомлень-рішень Головним управлінням ДПС у Львівській області щодо ТОВ «Сад Агро Трейд», які позивач намагався скасувати в судовому порядку. Суд при винесенні рішення керувався принципом законності та перевіркою дотримання податковим органом процедури прийняття оскаржуваних рішень. Верховний Суд проаналізував матеріали справи та дійшов висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій правильно встановили фактичні обставини справи, надавши їм належну правову оцінку. Колегія суддів зазначила, що доводи касаційної скарги податкового органу не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, які ґрунтуються на повному та всебічному дослідженні доказів. Суд підкреслив, що податковий орган не довів наявності правових підстав для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень у межах наданих йому повноважень. Таким чином, порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли б стати підставою для скасування судових рішень, касаційною інстанцією не встановлено. Отже, правова позиція судів попередніх інстанцій була визнана обґрунтованою та такою, що відповідає вимогам чинного законодавства. Верховний Суд залишив касаційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін. Справа №580/5634/25 від 16/07/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вас: 1. Предметом спору є право членів сім’ї військовослужбовця, який помер внаслідок загального захворювання (пов’язаного із захистом Батьківщини), на отримання одноразової грошової допомоги у розмірі 15 000 000 грн, передбаченої Постановою КМУ № 168. 2. **.** Суд у цій справі відступив від попередньої позиції Верховного Суду, викладеної у справах № 600/548/23-а та № 380/9868/23, де раніше допускалося розширене тлумачення підстав для виплати допомоги. Верховний Суд у складі судової палати наголосив, що положення пункту 2 Постанови № 168 не можуть застосовуватися автономно і не охоплюють усі випадки смерті військовослужбовця під час воєнного стану. Суд роз’яснив, що право на виплату 15 млн грн виникає лише у разі загибелі або смерті внаслідок поранення, контузії, травми чи каліцтва, отриманих під час захисту Батьківщини. Сам по собі висновок військово-лікарської комісії про зв’язок «загального захворювання» із захистом Батьківщини не є достатньою підставою для виплати допомоги у збільшеному розмірі. У даній справі було встановлено, що військовослужбовець помер від серцево-судинної недостатності без отримання бойових ушкоджень. Тому суд дійшов висновку, що в такому випадку соціальний захист має здійснюватися на загальних підставах, передбачених Законом № 2011-XII та Порядком № 975, а не за «бойовою» нормою Постанови № 168. 3. Верховний Суд залишив без задоволення касаційну скаргу позивача, а постанову суду апеляційної інстанції, якою було відмовлено у виплаті 15 000 000 грн, залишив без змін. Справа №520/18349/23 від 16/07/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до вашого запиту: 1. Предметом спору є правомірність застосування податковим органом штрафних санкцій за несвоєчасну реєстрацію зведених податкових накладних, складених за операціями ритмічного постачання товарів. 2. Суд касаційної інстанції прийшов до висновку, що суди попередніх інстанцій помилково ототожнили всі види зведених податкових накладних, передбачених пунктом 201.4 статті 201 Податкового кодексу України. Верховний Суд роз’яснив, що зменшений розмір штрафу (2% від обсягу постачання), передбачений абзацом 12 пункту 120-1.1 статті 120-1 ПКУ, застосовується виключно до зведених накладних, складених на суму перевищення бази оподаткування над фактичною ціною постачання (згідно з абзацом 11 пункту 201.4 ПКУ). Оскільки спірні накладні позивача були складені на операції ритмічного постачання товарів (код ознаки «4»), а не на суму перевищення бази оподаткування (код ознаки «3»), вони не підпадають під винятки, що дозволяють застосування зменшеного розміру штрафу. Суд наголосив, що податковий орган правомірно застосував загальні штрафні санкції, оскільки позивач порушив граничні строки реєстрації, а законодавство не передбачає пільгового режиму відповідальності для таких типів зведених накладних. Відтак, висновки судів першої та апеляційної інстанцій про протиправність штрафу в цій частині були визнані такими, що ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального права. 3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій у частині задоволення позовних вимог та ухвалив нове рішення, яким повністю відмовив у задоволенні позову щодо скасу […]

Липень 2026
Пн	Вт	Ср	Чт	Пт	Сб	Нд
		1	2	3	4	5
6	7	8	9	10	11	12
13	14	15	16	17	18	19
20	21	22	23	24	25	26
27	28	29	30	31