Activity

Review of ECHR decisions for 15/08/2026No new decisions were published today

Review of Ukrainian Supreme Court's decisions for 15/08/2026Case No. 569/5857/25 dated 03/08/2026 Greetings. As a lawyer with many years of experience, I […]

Огляд судової практики Верховного Суду за 15/08/2026Справа №569/5857/25 від 03/08/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір справи: 1. **Предмет спору:** Визначення додаткового строку для прийняття спадщини за законом спадкоємцем, який пропустив встановлений законом шестимісячний термін. 2. **Аргументи суду:** * Суд виходив із того, що поважність причин пропуску строку має оцінюватися через призму наявності об’єктивних, непереборних та істотних перешкод для вчинення спадкоємцем відповідних дій. * У цій справі суд встановив, що позивачка тривалий час перебувала за межами України, що ускладнювало її комунікацію та реалізацію прав. * Ключовим фактором стала підтверджена медичними документами тривала хвороба позивачки, яка супроводжувалася фізичними та психологічними розладами, що об’єктивно перешкоджало їй вчасно звернутися до нотаріуса. * Суд наголосив, що оцінка доказів поважності причин належить до дискреційних повноважень суду, який діє на основі внутрішнього переконання та аналізу всіх обставин у їх сукупності. * При прийнятті рішення суд також врахував принцип пропорційності, зваживши на те, що позивачка не є єдиним спадкоємцем, а пропущений нею строк був незначним. * Верховний Суд підкреслив, що не має повноважень переоцінювати докази, які вже були досліджені судами першої та апеляційної інстанцій, якщо ті не допустили порушень норм права. * У підсумку, суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права, встановивши баланс інтересів між спадкоємцями та захистивши право позивачки на спадкування. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін. Справа №299/7281/24 від 05/08/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним стажем, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір справи: 1. **Предмет спору:** Оскарження рішення суду про призначення військовослужбовця опікуном над його недієздатною матір’ю, ініційоване військовою частиною з метою перевірки обґрунтованості підстав для звільнення зі служби. 2. **Основні аргументи суду:** * **:** Суд послався на позицію Об’єднаної палати КЦС ВС від 22 червня 2026 року (справа № 305/1557/24), зазначивши, що сам по собі статус військовослужбовця не є перешкодою для призначення опікуном, проте суди зобов’язані ретельно перевіряти наявність інших осіб, здатних здійснювати такий догляд. * Верховний Суд наголосив, що висновок органу опіки та піклування має лише рекомендаційний характер і не звільняє суд від обов’язку самостійно перевірити, чи є інші родичі, які можуть взяти на себе обов’язки опікуна. * Суди попередніх інстанцій формально підійшли до питання, не дослідивши, чому інші близькі родичі (син та онука) не можуть виконувати функції опікуна, та не оцінивши роль особи, яка вже фактично здійснює догляд за довіреністю. * Суд підкреслив, що призначення опікуна має ґрунтуватися на принципі «найкращих інтересів» підопічної особи, а не лише на бажанні заявника отримати підставу для звільнення з військової служби. * Преюдиційне значення попереднього рішення суду про встановлення факту догляду не є абсолютним, оскільки воно не виключає необхідності з’ясування здатності інших осіб виконувати опікунські обов’язки у поточному процесі. * Оскільки апеляційний суд не встановив ці критично важливі факти, він припустився порушення норм процесуального права, що унеможливило правильне вирішення справи. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для повного з’ясування обставин щодо наявності інших потенційних опікунів. Справа №509/3590/16-ц від 05/08/2026 Ось аналіз цього судового рішення: 1. Предметом спору було визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та її повернення державі через незаконне, на думку прокурора, вилучення земель оборони органом місцевого самоврядування. 2. Верховний Суд наголосив, що обрання способу захисту права має бути ефективним та відповідати характеру порушення. Суд зазначив, що у спорах про витребування майна, яке вибуло з володіння власника, належним способом захисту є саме віндикаційний позов (витребування майна з чужого незаконного володіння), а не оскарження окремих документів чи рішень органів влади. Оскільки прокурор не заявив вимогу про витребування земельної ділянки, а обмежився лише вимогою про визнання недійсним державного акта, такий спосіб захисту є неефективним. Верховний Суд підкреслив, що для захисту права власності не потрібно оскаржувати ланцюг правочинів чи документів, якщо метою є повернення володіння майном. Оскільки позивач обрав неналежний спосіб захисту, суд не може задовольнити позов, навіть якщо факти порушення при передачі землі мали місце. Таким чином, касаційна інстанція скасувала попередні рішення та ухвалила нове — про відмову в позові. 3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив нове рішення, яким повністю відмовив у задоволенні позовних вимог через обрання позивачем неналежного способу захисту права. Справа №369/8769/20 від 05/08/2026 Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. **Предмет спору:** Визнання незаконними рішень органу місцевого самоврядування, недійсними правовстановлюючих документів на землю та скасування державної реєстрації права власності через накладення меж земельних ділянок. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що суди повинні насамперед встановлювати, чи порушене право позивача і чи є обраний ним спосіб захисту ефективним. Апеляційний суд припустився помилки, задовольнивши позовні вимоги щодо всіх ділянок відповідача, хоча експертиза підтвердила накладення лише на одну з них, не надавши при цьому належних мотивів щодо інших об’єктів. Суд підкреслив, що у спорах про право власності на нерухоме майно, яке вже зареєстроване за іншою особою, належним способом захисту є віндикаційний позов (витребування майна з чужого незаконного володіння). Вимоги про скасування рішень органів влади чи державних актів у таких випадках є неефективними, оскільки вони не відновлюють володіння позивача майном. Верховний Суд зазначив, що суд апеляційної інстанції не перевірив, у чиєму фактичному володінні перебуває спірна ділянка, що є критично важливим для вибору способу захисту. Відтак, апеляційний суд не дослідив повною мірою докази та не обґрунтував необхідність втручання у право власності відповідача щодо ділянок, які не є спірними. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Справа №480/10066/24 від 10/08/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним стажем, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір цієї справи: 1. **Предмет спору:** Оскарження відмови Міністерства оборони України у призначенні частки одноразової грошової допомоги малолітній дитині загиблого військовослужбовця, яка була зачата за його життя, але народжена після смерті. 2. **Аргументи суду:** – Верховний Суд підтвердив, що дитина, зачата за життя військовослужбовця та народжена після його смерті, має повне право на отримання допомоги, оскільки належить до сім’ї загиблого за ознакою кровного споріднення. – Суд наголосив, що право дитини на допомогу виникло в момент її звернення, яке було подане своєчасно, ще до того, як Міноборони розподілило всю суму допомоги між іншими родичами. – Ключовим моментом стало те, що Міноборони припустилося помилки, не врахувавши право дитини під час первинного розподілу коштів, тому тепер саме відомство зобов’язане виправити цю ситуацію, а не перекладати її на плечі родини через цивільні суди. – Суд також встановив, що на момент розгляду справи допомога не була виплачена у повному обсязі, тому механізм «перерозподілу» між родичами, на який посилалося Міноборони, тут не застосовується. – Верховний Суд відхилив доводи Міноборони про необхідність відступу від попередніх правових позицій, зазначивши, що нове законодавство лише конкретизувало коло отримувачів, але не скасувало права, що виникли раніше. – Позиція суду полягає в тому, що неналежне виконання обов’язків державним органом не може бути підставою для позбавлення дитини її законних соціальних гарантій. – У підсумку суд визнав, що Міноборони зобов’язане повторно розглянути заяву та забезпечити виплату частки дитині в межах загального ліміту допомоги. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу Міноборони, змінивши лише мотивувальну частину рішень судів попередніх інстанцій, при цьому залишивши в силі їхні висновки про необхідність повторного розгляду заяви про призначення допомоги дитині. Справа №759/7489/24 від 05/08/2026 1. Предметом спору є перегляд законності вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду в частині кваліфікації дій засудженої за ч. 1 та ч. 2 ст. 185 КК України та призначеного їй покарання. 2. Суд при винесенні рішення керувався імперативними нормами кримінального законодавства щодо строків давності притягнення особи до кримінальної відповідальності. Встановивши, що на момент розгляду справи строки давності за злочином, передбаченим ч. 1 ст. 185 КК, сплинули, суд дійшов висновку про неможливість подальшого кримінального переслідування за цим епізодом. Відповідно до вимог КПК України, закінчення строків давності є безумовною підставою для звільнення особи від кримінальної відповідальності та закриття провадження. Оскільки первинне покарання було призначене за сукупністю злочинів, скасування вироку в частині одного з них вимагало перегляду правил призначення покарання. Суд виключив посилання на застосування ч. 1 ст. 70 КК України, оскільки підстави для призначення покарання за сукупністю злочинів відпали. У результаті було скориговано остаточний обсяг обвинувачення та розмір покарання, що підлягає відбуванню засудженою. 3. Верховний Суд частково задовольнив касаційні скарги, закрив провадження в частині ч. 1 ст. 185 КК у зв’язку із закінченням строків давності та залишив у силі покарання у виді 3 років позбавлення волі за ч. 2 ст. 185 КК. Справа №753/12634/25 від 29/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу: **1. Предмет спору** Предметом спору є стягнення з відповідача у порядку регресу витрат, понесених Моторним (транспортним) страховим бюро України (МТСБУ) на виплату страхового відшкодування потерпілій особі внаслідок ДТП, спричиненої відповідачем, який не мав чинного договору страхування. **2. Аргументи суду** * Суд наголосив на фундаментальному праві особи на інформацію про розгляд справи, що є невід’ємною складовою права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини. * Верховний Суд підкреслив, що повернення поштової кореспонденції з відміткою «за закінченням терміну зберігання» не є беззаперечним доказом належного повідомлення відповідача, якщо суд не вжив усіх можливих заходів для інформування сторони. * Суд першої інстанції припустився процесуальної помилки, розглянувши справу без участі відповідача та без перевірки факту вручення йому копії позову, чим фактично позбавив особу права на захист та подання відзиву. * Апеляційний суд, своєю чергою, не виправив ці порушення, проігнорувавши доводи відповідача про відсутність належного повідомлення та безпідставно відхиливши клопотання про призначення експертизи. * Верховний Суд зазначив, що суди зобов’язані перевіряти докази вручення кореспонденції (наприклад, через сервіси трекінгу), а не формально ставитися до повернення конвертів. * Відсутність належного повідомлення про апеляційну скаргу та провадження в апеляційному суді порушує принцип рівності сторін, що є неприпустимим у цивільному процесі. * Через допущені процесуальні порушення, які унеможливили встановлення обставин справи, рішення апеляційної інстанції не може вважатися законним. **3. Рішення суду** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу частково, скасував постанову апеляційного суду та передав справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Справа №446/2432/18 від 29/07/2026 Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Стягнення майнової шкоди, завданої внаслідок пожежі, що виникла через неналежне утримання електромережі у квартирі відповідачів. 2. **Аргументи суду:** * Верховний Суд наголосив на дії презумпції вини заподіювача шкоди у деліктних зобов’язаннях: позивач доводить факт шкоди та причинний зв’язок, а відповідач — відсутність своєї вини. * Суд визнав висновок експерта, зроблений у межах кримінального провадження, належним та допустимим доказом, оскільки він базується на спеціальних знаннях, а не на припущеннях. * Касаційна інстанція відхилила доводи апеляційного суду про «недопустимість» експертизи через нібито вихід експерта за межі компетенції, зазначивши, що питання пожежно-технічного дослідження не тотожні електротехнічній експертизі. * Суд звернув увагу на процесуальну поведінку відповідачів, які ухилялися від участі в оглядах місця події, що ускладнило фіксацію доказів, але не спростувало вину власників квартири. * Апеляційний суд помилково надав перевагу ймовірним висновкам з актів пожежників, які не мають статусу експертного дослідження, над категоричними висновками судового експерта. * Верховний Суд підкреслив, що додаткове рішення суду є невід’ємною частиною основного, тому при скасуванні незаконного рішення апеляції, первинне рішення суду першої інстанції підлягає поновленню в повному обсязі. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанови апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції, яким позов про відшкодування шкоди було задоволено. Справа №487/3171/21 від 03/08/2026 Предметом цього спору є законність закриття кримінального провадження за фактом можливого катування потерпілого працівниками правоохоронних органів у зв’язку з невстановленням особи, яка вчинила злочин, та закінченням строків давності. Верховний Суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій допустили істотні порушення кримінального процесуального закону, оскільки їхні висновки є передчасними та суперечливими. По-перше, суд вказав на логічну невідповідність у рішенні місцевого суду, який одночасно послався на невстановлення особи злочинця та на відсутність самої події злочину, що є різними правовими підставами. По-друге, суди формально поставилися до доводів потерпілого, який вказував на конкретних осіб, причетних до насильства, і не перевірили, чи були ці особи належним чином допитані або перевірені слідством. По-третє, суд наголосив, що закриття провадження за п. 3-1 ч. 1 ст. 284 КПК можливе лише після вичерпання всіх можливостей для розслідування, чого в даному випадку зроблено не було. Також було підкреслено, що суди проігнорували висновки ЄСПЛ щодо неефективності розслідування скарг на жорстоке поводження, не з’ясувавши, чи були усунуті ці недоліки після рішення Європейського суду. В результаті Верховний Суд підтвердив свою сталу практику, згідно з якою суд не може закривати справу, не переконавшись у повноті та об’єктивності проведеного досудового розслідування. Верховний Суд скасував ухвали судів першої та апеляційної інстанцій і призначив новий розгляд справи в суді першої інстанції. Справа №357/9091/18 від 09/04/2025 Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, укладеного власником з новим орендарем під час дії попереднього договору оренди з іншою особою, та скасування державної реєстрації цього права. 2. **Аргументи суду:** – Суд виходив із того, що орендодавець зобов’язаний не вчиняти дій, які перешкоджають орендарю користуватися ділянкою, а укладення другого договору оренди на той самий об’єкт є прямим порушенням цього обов’язку. – Оскільки на момент підписання оспорюваного договору попередній договір оренди був чинним і не розірваним, у власника не було правових підстав для передачі землі в оренду іншому суб’єкту. – Поділ земельної ділянки на менші частини після передачі її в оренду не припиняє права користування орендаря, тому договір оренди продовжує діяти щодо утворених ділянок. – Суд відхилив доводи про відсутність предмета спору, зазначивши, що розірвання договору сторонами не позбавляє заінтересовану особу права оспорювати його дійсність у суді. – Щодо витрат на правничу допомогу, суд визнав їх співмірними та обґрунтованими, враховуючи складність справи та обсяг виконаної адвокатами роботи. – Верховний Суд підтвердив, що укладення “подвійного” договору оренди суперечить вимогам цивільного законодавства, що є підставою для визнання такого правочину недійсним. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду, якою договір оренди визнано недійсним, а державну реєстрацію права оренди за новим орендарем скасовано. Справа №757/21774/23-ц від 04/08/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. **Предмет спору:** Позивач намагався визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень, укладений боржником у 2013 році, стверджуючи, що цей правочин є фраудаторним (вчиненим на шкоду кредитору з метою уникнення виконання зобов’язань). 2. **Аргументи суду:** – Суд встановив, що відчуження майна відбулося не на користь пов’язаної особи, а покупець придбав приміщення за ринковою ціною та фактично використовував їх у власній господарській діяльності, що спростовує ознаки фіктивності чи фраудаторності. – Важливим фактором стало те, що боржник раніше вже вживав заходів для погашення кредитної заборгованості, зокрема шляхом реалізації іншого майна (земельних ділянок) на прилюдних торгах, що свідчить про відсутність умислу на ухилення від виконання зобов’язань. – Суд зазначив, що на момент укладення оспорюваного договору майно не перебувало під арештом, а кредитор мав достатньо часу та можливостей для вжиття заходів щодо забезпечення позову, проте не зробив цього. – Також було встановлено, що на момент звернення з позовом основна заборгованість за кредитним договором була фактично погашена, що нівелює підстави для тверджень про завдання шкоди кредитору. – Суд підкреслив, що правочин не порушує публічний порядок, оскільки не загрожує конституційному ладу чи економічній безпеці держави, а тому підстави для застосування статті 228 ЦК України відсутні. – Насамкінець, суд вказав, що касаційна скарга зводиться до переоцінки доказів, тоді як Верховний Суд у цій справі виступає як «суд права», а не «суд факту», і не знайшов підстав для скасування рішень попередніх інстанцій. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін. Справа №758/1829/24 від 29/07/2026 Предметом цього спору є поділ квартири, придбаної подружжям у період шлюбу, щодо якої виник конфлікт стосовно того, чи є вона спільною сумісною власністю, чи особистою власністю одного з подружжя через використання ним власних коштів. Суд при винесенні рішення керувався тим, що правовий режим майна, набутого до 1 січня 2004 року, має визначатися нормами Кодексу про шлюб та сім’ю України, а не Сімейного кодексу. Верховний Суд підтвердив, що хоча майно, придбане у шлюбі, за замовчуванням вважається спільним, ця презумпція може бути спростована, якщо один із подружжя доведе, що майно було куплене виключно за його особисті кошти. У цій справі суд встановив, що частина коштів на купівлю квартири була отримана відповідачем від продажу його власної частки в іншому житлі, що відбулося в той самий день. Оскільки особисті кошти відповідача покрили лише частину вартості квартири, а решта була визнана спільною, суд дійшов висновку про необхідність пропорційного поділу права власності. Суд також наголосив, що при визнанні права на частку в майні слід чітко формулювати резолютивну частину як визнання «права на частку у праві спільної часткової власності», а не просто поділ майна в натурі. Зрештою, Верховний Суд змінив мотивувальну частину рішення апеляції, виправивши помилкове застосування норм права, та уточнив формулювання часток сторін. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши мотивувальну частину рішення апеляційного суду та уточнивши резолютивну частину щодо визнання за сторонами права на відповідні частки у праві спільної часткової власності на квартиру. Справа №185/614/25 від 29/07/2026 Предметом спору є вимога Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про витребування у сина померлої особи крісла колісного, виданого їй безоплатно за державні кошти. Суд при винесенні рішення керувався такими аргументами: 1. Верховний Суд наголосив на фундаментальному принципі цивільного процесу — диспозитивності, згідно з яким позивач самостійно визначає предмет та підстави позову, а суд не може виходити за їх межі. 2. Суди попередніх інстанцій помилково зосередилися виключно на доведенні факту перебування крісла у володінні відповідача, тоді як ключовою проблемою була відсутність у позивача законних підстав для звернення до суду в інтересах іншої особи (Управління соціального захисту). 3. Позивач не надав суду документів, які б підтверджували його право або обов’язок витребовувати майно саме на користь Управління соціального захисту населення, що є процесуальним порушенням. 4. Хоча законодавство передбачає обов’язок членів сім’ї повернути засіб реабілітації після смерті особи, це не звільняє позивача від обов’язку правильно формулювати позовні вимоги та обґрунтовувати право на звернення до суду. 5. Верховний Суд підкреслив, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про відмову в позові, проте мотивували це лише недоведеністю факту володіння майном, проігнорувавши неправильно обраний спосіб захисту та відсутність підстав для представництва інтересів іншої установи. 6. Враховуючи ці обставини, Верховний Суд визнав за необхідне змінити мотивувальні частини рішень судів попередніх інстанцій, вказавши на неправильне застосування норм процесуального права щодо підстав звернення до суду. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, залишивши рішення про відмову в позові в силі, але змінивши їх мотивувальну частину. Справа №753/2080/25 від 29/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий та професійний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Оскарження бездіяльності директора Департаменту державної виконавчої служби, який відмовився розглядати скаргу стягувача у процесуальному порядку, передбаченому статтею 74 Закону України «Про виконавче провадження», обмежившись розглядом її як звичайного звернення громадян. 2. **Аргументи суду:** – Верховний Суд наголосив на неприпустимості надмірного формалізму: оцінку скарзі слід надавати за її змістовним наповненням, а не за формальною назвою чи наявністю уточнень. – Суд підкреслив, що незалежно від результату перевірки (обґрунтована скарга чи ні), директор Департаменту ДВС зобов’язаний оформити результати розгляду саме постановою, а не листом. – Було спростовано висновок судів попередніх інстанцій про те, що скарга не відповідала вимогам закону, оскільки матеріали справи підтверджують наявність у ній змісту оскаржуваних дій та посилань на норми права. – Верховний Суд вказав, що суди не надали належної оцінки доводам заявника щодо протиправної бездіяльності посадової особи, фактично ухилившись від вирішення спору по суті. – Суд також врахував свою попередню практику, яка чітко визначає, що розгляд скарг у виконавчому провадженні має відбуватися виключно у процесуальний спосіб, передбачений статтею 74 Закону. – Відсутність процесуального реагування у формі постанови на скаргу учасника виконавчого провадження є порушенням прав стягувача на ефективний судовий контроль. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Справа №161/5306/24 від 29/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. **Предмет спору:** Оскарження відмови судів попередніх інстанцій у призначенні заявника опікуном над його недієздатним тестем. 2. **Аргументи суду:** – Верховний Суд наголосив, що перелік підстав, за яких особа не може бути опікуном, є вичерпним і визначений статтею 64 Цивільного кодексу України, тому розширювальне тлумачення цих обмежень є неприпустимим. – Сам по собі факт перебування заявника на військовому обліку або проходження військової служби не є автоматичною чи безумовною підставою для відмови у призначенні опікуном. – Суд підкреслив, що при вирішенні таких справ пріоритетом мають бути «найкращі інтереси» недієздатної особи, а не лише формальна оцінка статусу заявника. – Суди попередніх інстанцій допустили процесуальну помилку, не надавши належної оцінки доводам заявника про неможливість інших родичів (дружини, яка проживає за кордоном, та дочки, яка доглядає дитину-інваліда) виконувати обов’язки опікуна. – Апеляційний суд не перевірив доцільність призначення саме цього заявника та не дослідив, чи не є відмова у призначенні опікуна такою, що погіршує становище недієздатної особи, залишаючи її у «правовому вакуумі». – Верховний Суд вказав на необхідність збалансованого підходу, де суд має з’ясувати дійсність намірів заявника та його реальну здатність забезпечити догляд, уникаючи зловживань правом, але не створюючи додаткових перешкод, не передбачених законом. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Справа №295/4672/24 від 29/07/2026 Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Батько дитини звернувся до суду з вимогою визнати незаконним переміщення та утримання малолітньої доньки в Україні та зобов’язати матір повернути дитину до Чеської Республіки на підставі Гаазької конвенції 1980 року. 2. **Аргументи суду:** – Верховний Суд підтвердив, що Гаазька конвенція не передбачає автоматичного повернення дитини, а пріоритетом завжди є її найкращі інтереси. – Суд визнав, що апеляційна інстанція помилково застосувала статтю 12 Конвенції про «приживання» дитини, оскільки батько звернувся до суду в межах річного строку, тому цей критерій не мав враховуватися. – Водночас суд погодився з наявністю підстав для відмови у поверненні дитини згідно зі статтею 13(b) Конвенції, яка стосується серйозного ризику заподіяння дитині фізичної чи психічної шкоди. – Суди нижчих інстанцій детально дослідили психологічний стан дитини, яка повністю адаптувалася в Україні, має міцний емоційний зв’язок із матір’ю та родичами, а також висловлює страх щодо батька. – Було враховано медичні висновки та результати психологічних експертиз, які вказують на те, що примусове розлучення з матір’ю та повернення в інше середовище стане для дитини травмуючою подією. – Верховний Суд наголосив, що право дитини бути почутою є базовою гарантією, і в цій справі думка дитини, виражена через поведінкові реакції та висновки фахівців, була належним чином оцінена. – У підсумку, хоча мотиви апеляційного суду щодо «приживання» дитини були визнані помилковими, загальний висновок про неможливість повернення дитини через ризик психічної шкоди визнано законним та обґрунтованим. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши мотивувальні частини рішень судів попередніх інстанцій, але залишивши в силі їхній кінцевий висновок про відмову в задоволенні позову про повернення дитини. Справа №274/4507/21 від 04/08/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до вашого запиту: 1. **Предмет спору:** Касаційний розгляд кримінального провадження щодо перевірки законності засудження осіб за вчинення умисного вбивства за попередньою змовою групою осіб та крадіжки, зокрема в частині доведеності вини однієї із засуджених та допустимості доказів. 2. **Аргументи суду:** – Суд підтвердив, що винуватість засуджених доведена сукупністю належних доказів, зокрема протоколами слідчих експериментів та висновками судово-медичних експертиз, які в сукупності виключають розумний сумнів. – Колегія суддів наголосила, що протоколи слідчих експериментів є самостійним процесуальним джерелом доказів, а їх проведення з дотриманням вимог КПК не суперечить практиці Верховного Суду, навіть якщо обвинувачений згодом змінює свої показання. – Суд відхилив доводи захисту про недопустимість доказів через часткову відсутність або технічні проблеми з відеозаписами, оскільки сам факт проведення слідчих дій був підтверджений іншими матеріалами та показаннями понятих. – Щодо заяв про застосування недозволених методів слідства, суд зазначив, що такі заяви мають бути «небезпідставними», а оскільки засуджені повідомили про це лише через три роки без надання конкретних фактів, підстави для проведення спеціальної перевірки були відсутні. – Суд визнав доведеним факт вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб через конклюдентні дії, оскільки всі учасники спільно наносили тілесні ушкодження потерпілому, усвідомлюючи характер своїх дій та не перешкоджаючи один одному. – При перегляді вироку Верховний Суд самостійно оцінив роль засудженої, її сімейний стан та відсутність попередніх судимостей, що стало підставою для перегляду суворості призначеного покарання. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу захисника, змінивши вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду в частині призначення покарання, пом’якшивши його для засудженої ОСОБА_6 до 10 років позбавлення волі. Справа №758/17900/21 від 29/07/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору: 1. Предметом спору є поділ квартири, набутої під час шлюбу, та визначення її правового режиму (спільна сумісна чи особиста приватна власність) залежно від джерела походження коштів, використаних на її придбання. 2. Верховний Суд наголосив, що суди попередніх інстанцій не врахували правовий режим майна, встановлений Кодексом про шлюб та сім’ю України, який діяв на момент купівлі квартири у 2003 році. Суд зазначив, що презумпція спільності майна подружжя може бути спростована, якщо один із подружжя доведе, що майно придбано виключно за його особисті кошти. У даній справі відповідачка навела вагомі аргументи: одночасність продажу її особистого майна та купівлі спірної квартири, що підтверджується послідовною нумерацією нотаріальних бланків та іншими доказами. Апеляційний суд не надав належної оцінки цим доказам та не встановив дійсних обставин щодо джерела походження коштів. Верховний Суд вказав, що за відсутності згоди іншого з подружжя, купівля майна в той же день, коли було продано особисте майно, може свідчити про використання саме особистих коштів. Відтак, передчасний висновок апеляції про спільну власність без повного дослідження доказів став підставою для скасування рішення. 3. Верховний Суд прийняв рішення скасувати постанову апеляційного суду та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Справа №757/10348/23-ц від 29/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Стягнення страхового відшкодування за договором добровільного страхування наземного транспорту у зв’язку з незаконним заволодінням автомобілем. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що обов’язок страховика виплатити відшкодування виникає лише за умови настання страхового випадку, а порушення страхувальником умов договору є підставою для відмови лише тоді, коли це перешкоджає страховику встановити обставини події. Суд визнав помилковими висновки апеляції про те, що просте ненадання документів у встановлений строк або заміна сигналізації автоматично звільняють страховика від виплати. Водночас суд підтвердив правомірність відмови у виплаті через надання страхувальником завідомо неправдивих відомостей про обставини викрадення (зокрема, приховування факту перебування в авто пасажирів, які згодом викрали транспортний засіб). Оскільки надання неправдивих відомостей є самостійною підставою для відмови згідно з умовами договору та статтею 991 ЦК України, Верховний Суд залишив рішення про відмову в позові в силі, але суттєво скоригував мотивувальну частину рішення апеляційного суду. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши мотивувальну частину постанови апеляційного суду, проте залишив у силі рішення про відмову в задоволенні позову. Справа №334/10888/25 від 05/08/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вас: 1. Предметом спору є правомірність ухвали апеляційного суду про повернення апеляційної скарги через її нібито невідповідність формальним вимогам кримінального процесуального закону. 2. Верховний Суд наголосив, що доступ до правосуддя є фундаментальним принципом, який не можна обмежувати надмірним формалізмом. Суд встановив, що апелянт долучив копію оскаржуваного рішення, що дозволяло чітко ідентифікувати предмет оскарження, попри певні недоліки у викладі тексту скарги. Колегія суддів підкреслила, що зміст скарги дозволяв зрозуміти позицію особи щодо незгоди з ухвалою слідчого судді, зокрема в частині відсутності апелянта в судовому засіданні та суті його претензій до дій прокурора. Суд зазначив, що висунення завищених вимог до чіткості та логічності скарги, які не передбачені законом, фактично позбавляє особу права на апеляційний перегляд. Відтак, висновок апеляційного суду про неможливість прийняття скарги до розгляду був визнаний передчасним та таким, що не відповідає вимогам законності та обґрунтованості судового рішення. 3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу частково, скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Справа №201/10481/23 від 05/08/2026 Вітаю. Як фахівець із 15-річним стажем, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір: 1. **Предмет спору:** Касаційний розгляд законності засудження громадянина України за колабораційну діяльність (ч. 2 ст. 28, ч. 5 ст. 111-1 КК України) у формі добровільного зайняття посади в окупаційній адміністрації м. Маріуполя. 2. **Основні аргументи суду:** – Суд підтвердив, що стандарт доведення «поза розумним сумнівом» було дотримано, оскільки зібрані докази (зокрема, указ про призначення та відеозапис інтерв’ю) є взаємопов’язаними та логічними. – Верховний Суд визнав допустимими докази, отримані шляхом огляду інтернет-ресурсів, зазначивши, що їх цифрове збереження відповідає міжнародним стандартам (Протоколам Берклі). – Щодо процедурних питань, суд відхилив доводи захисту про порушення підслідності, вказавши, що виділення матеріалів стосовно обвинуваченого з провадження щодо правоохоронців-зрадників було законним і обґрунтованим. – Суд наголосив, що процедура спеціального судового провадження (in absentia) була проведена з дотриманням вимог КПК України, включаючи належне повідомлення обвинуваченого через офіційні канали. – Аргументи захисту про неефективність попередніх адвокатів були відхилені, оскільки матеріали справи свідчать про активну участь захисників у процесі. – Суд підкреслив, що не має повноважень переоцінювати докази або встановлювати фактичні обставини справи, оскільки це є виключною компетенцією судів першої та апеляційної інстанцій. – Призначене покарання визнано справедливим та таким, що відповідає тяжкості злочину, враховуючи рецидив та характер вчиненого правопорушення проти основ національної безпеки. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу захисника — без задоволення. Справа №759/7489/24 від 05/08/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надану вами постанову Верховного Суду. Ось детальний аналіз: 1. **Предмет спору:** Касаційний перегляд законності вироку та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за вчинення крадіжок (ч. 1 та ч. 2 ст. 185 КК України) з огляду на доводи прокурора та потерпілих про м’якість покарання, а також питання застосування строків давності притягнення до кримінальної відповідальності. 2. **Аргументи суду:** * Суд підтвердив, що питання призначення покарання належить до дискреційних повноважень суду, тому вибір мінімального строку позбавлення волі за ч. 2 ст. 185 КК є обґрунтованим з огляду на особу засудженої та обставини справи. * Верховний Суд встановив, що суди попередніх інстанцій припустилися процесуальної помилки, не роз’яснивши засудженій її право на звільнення від відповідальності за ч. 1 ст. 185 КК у зв’язку із закінченням строків давності. * Оскільки на момент касаційного розгляду строки давності за ч. 1 ст. 185 КК (три роки) вже сплинули, суд визнав за необхідне виправити цю помилку. * Засуджена під час засідання в касаційній інстанції надала згоду на закриття провадження за цією статтею з нереабілітуючих підстав. * Посилаючись на правову позицію Об’єднаної палати ККС ВС, суд підтвердив свою процесуальну можливість самостійно закрити провадження в цій частині, не направляючи справу на новий розгляд. * Щодо решти вироку, суд визнав покарання у виді 3 років позбавлення волі за ч. 2 ст. 185 КК справедливим та таким, що відповідає принципам індивідуалізації покарання. * Суд відхилив доводи прокурора про необхідність призначення максимального покарання, оскільки обрана міра є достатньою для виправлення засудженої. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційні скарги, скасував судові рішення в частині засудження за ч. 1 ст. 185 КК, закрив провадження в цій частині у зв’язку із закінченням строків давності, а в іншій частині залишив вирок без змін. Справа №183/7165/23 від 03/08/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вас: 1. Предметом спору є питання правомірності засудження військовослужбовця за самовільне залишення військової частини (ч. 5 ст. 407 КК України) та можливість його звільнення від кримінальної відповідальності на підставі нових законодавчих змін, що дозволяють поновлення на службі. 2. Суд при винесенні рішення керувався тим, що після вчинення правопорушення законодавство було змінено (Закон № 3902-IX), що дозволяє звільняти від відповідальності військовослужбовців, які вперше вчинили СЗЧ, за умови їхнього повернення до служби та згоди командира. Верховний Суд встановив, що хоча формального клопотання про звільнення на етапі слідства не було, фактичне повернення засудженого до військової частини та наказ командира про зарахування на забезпечення є достатнім підтвердженням добровільного волевиявлення та згоди командування. Суд також наголосив на принципі презумпції невинуватості, зазначивши, що не може враховувати інші епізоди СЗЧ, за якими немає обвинувального вироку, тому правопорушення вважається вчиненим вперше. Важливим аргументом стало застосування зворотної дії закону в часі, оскільки нові норми покращують становище особи. Суд також підкреслив, що поточне перебування особи на службі не є обов’язковою умовою для застосування механізму звільнення, якщо дотримано матеріально-правових підстав. **** Суд у цій справі відступив від попередньої позиції, яка вимагала наявності чітко оформленого клопотання про звільнення на етапі досудового розслідування, визнавши достатнім фактичне повернення до військової частини та відповідні накази командира. 3. Верховний Суд скасував вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, звільнив ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності на підставі ч. 5 ст. 401 КК України та закрив кримінальне провадження, постановивши негайно звільнити його з-під варти. Справа №185/1596/25 від 29/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. Предметом спору є визнання недійсним правочину з відчуження частки у статутному капіталі товариства, який, на думку позивача, був укладений боржником з метою ухилення від виконання судових рішень про стягнення заборгованості. 2. Суд виходив із того, що ключовим критерієм для визначення юрисдикції є предмет спору, а не лише суб’єктний склад учасників. Оскільки спір стосується саме правочину щодо корпоративних прав (частки у статутному капіталі), він підпадає під дію пункту 4 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України. Суд наголосив, що природа правовідносин, з яких виник спір, є господарською, незалежно від того, що сторонами угоди виступають фізичні особи. Винятком із цього правила є лише сімейні та спадкові правовідносини, до яких даний випадок не належить. **** Суд зазначив, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01 червня 2021 року у справі № 910/2388/20 відступила від попередніх висновків щодо підвідомчості таких спорів судам цивільної юрисдикції, підтвердивши виключну компетенцію господарських судів у справах про визнання недійсними договорів відчуження часток у статутному капіталі. Таким чином, суди попередніх інстанцій правильно відмовили у відкритті провадження в порядку цивільного судочинства. 3. Верховний Суд залишив у силі рішення судів попередніх інстанцій, підтвердивши, що даний спір має розглядатися виключно в порядку господарського судочинства. Справа №760/16866/22 від 29/07/2026 Ось детальний аналіз цього судового рішення: 1. Предметом спору є заява позивача про ухвалення додаткового рішення Верховним Судом щодо стягнення з відділу державної виконавчої служби інфляційних втрат та 3% річних, які були пропущені в резолютивній частині попередньої постанови суду касаційної інстанції. 2. Суд керувався тим, що при розгляді касаційної скарги він уже фактично визнав обґрунтованими вимоги позивача до відділу ДВС, оскільки встановив факт прострочення виконання грошового зобов’язання з повернення коштів за недійсним правочином. Попри те, що в мотивувальній частині попередньої постанови від 11 квітня 2024 року суд підтвердив правомірність стягнення коштів, у резолютивній частині питання щодо інфляційних втрат та 3% річних залишилося невирішеним. Відповідно до статті 270 ЦПК України, суд зобов’язаний ухвалити додаткове рішення, якщо стосовно певної позовної вимоги, щодо якої сторони подавали докази, не було ухвалено рішення. Верховний Суд підкреслив, що додаткове рішення не змінює суті основного, а лише усуває недоліки щодо повноти судового акта. Оскільки обов’язок боржника сплатити інфляційні та 3% річних за статтею 625 ЦК України є похідним від прострочення основного грошового зобов’язання, суд дійшов висновку про необхідність повного задоволення вимог позивача. Таким чином, касаційний суд виправив власну технічну помилку, забезпечивши повноту судового захисту прав позивача. 3. Верховний Суд задовольнив заяву позивача, скасував постанову апеляційного суду в частині відмови у стягненні інфляційних втрат та 3% річних і залишив у силі рішення суду першої інстанції, яким ці кошти були присуджені до стягнення. Справа №337/4022/24 від 31/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір справи: 1. **Предмет спору:** Заявник звернувся до суду з вимогою про визнання його шурина недієздатним та призначення себе його опікуном. 2. **Аргументи суду:** * Суд встановив, що подання органу опіки та піклування про призначення заявника опікуном було формальним, не містило належної мотивації та не пояснювало, чому саме цей кандидат є найбільш підходящим. * Верховний Суд підкреслив, що при призначенні опікуна пріоритетом є якнайкращі інтереси недієздатної особи, тому орган опіки зобов’язаний дослідити наявність інших родичів, які можуть виконувати ці обов’язки. * Суди попередніх інстанцій обґрунтовано звернули увагу на те, що у недієздатного є батьки та сестра, проте орган опіки не надав доказів, чому вони не можуть або не повинні бути опікунами. * Факт проходження заявником служби в Національній поліції сам по собі не є забороною для опікунства, проте суд має право оцінювати реальну можливість особи забезпечувати постійний догляд та захист прав підопічного. * Суд зазначив, що приватноправовий інструментарій не може використовуватися для уникнення виконання інших громадянських обов’язків, а призначення опікуна має бути підкріплене доказами довірливих стосунків та спроможності заявника виконувати покладені законом функції. * Верховний Суд підтвердив, що відмова у призначенні конкретної особи опікуном не позбавляє орган опіки обов’язку в подальшому вирішити питання опіки над недієздатним належним чином. * Важливо, що суд не обмежився лише формальними підставами, а проаналізував сукупність обставин, включаючи наявність інших родичів та відсутність належного обґрунтування доцільності призначення саме заявника. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими заявнику було відмовлено у призначенні опікуном через необґрунтованість подання органу опіки та піклування. Справа №369/6235/21 від 10/12/2025 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Позивач звернувся до суду з вимогою визнати недійсним державний акт на право приватної власності на земельну ділянку, виданий іншій особі ще у 2002 році, стверджуючи про порушення своїх прав як співвласника житлового будинку. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що суди попередніх інстанцій припустилися фундаментальної помилки, намагаючись застосувати позовну давність, не з’ясувавши головного — чи було взагалі порушене право позивача. Суд підкреслив, що спочатку необхідно встановити факт порушення або оспорювання права, оскільки лише за наявності такого порушення можна розглядати питання про сплив позовної давності. Апеляційний суд не надав належної оцінки доказам щодо того, чи дійсно оспорюваний державний акт стосується тієї ж самої земельної ділянки, на якій розташована частка будинку позивача. Також суд вказав, що відмова у позові з підстави спливу позовної давності без встановлення факту порушення права є юридично некоректною. Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили ці обставини повною мірою, а касаційний суд не має повноважень самостійно встановлювати факти, справу необхідно було повернути на новий розгляд. Верховний Суд також звернув увагу на необхідність перевірки того, чи є позивач належним суб’єктом, чиї права реально зачіпає оспорюваний акт. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Справа №761/4014/21 від 29/07/2026 Ось детальний юридичний аналіз цього судового рішення: 1. Предметом спору є законність звільнення працівника у зв’язку зі змінами в організації виробництва і праці, а також вимоги про виплату заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди. 2. Суд встановив, що роботодавець порушив процедуру звільнення, оскільки не запропонував працівнику всі наявні вакантні посади, що є обов’язковою умовою при скороченні штату. Водночас суд дійшов висновку, що позивач пропустив місячний строк на звернення до суду, встановлений статтею 233 КЗпП України, оскільки його попередній позов був залишений без розгляду через повторну неявку в судові засідання без поважних причин. Суд наголосив, що повторне звернення до суду після залишення позову без розгляду не є автоматичною підставою для поновлення пропущеного строку, якщо позивач не довів об’єктивних перешкод для своєчасного захисту своїх прав. Щодо вимог про премії, суд зазначив, що вони не були нараховані роботодавцем, а позивач не довів наявності обов’язку їх виплати, оскільки не надав доказів виконання показників ефективності (КПЕ). Щодо моральної шкоди, суд визнав, що на вимоги про її відшкодування, пов’язані з порушенням трудових прав, не поширюється короткий строк позовної давності, передбачений для трудових спорів. Тому, попри пропуск строку на поновлення на роботі, суд частково задовольнив вимогу про моральну шкоду, врахувавши факт незаконного звільнення. 3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу позивача, скасував рішення нижчих інстанцій у частині відмови у відшкодуванні моральної шкоди та ухвалив нове рішення про її стягнення в розмірі 7 000 грн, залишивши в іншій частині рішення без змін. Справа №370/2035/20 від 06/05/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Поділ спільного майна подружжя, а саме земельної ділянки, об’єкта незавершеного будівництва на ній та стягнення грошової компенсації за відчужений автомобіль. 2. **Аргументи суду:** Суд касаційної інстанції вказав, що апеляційний суд передчасно вирішив питання про поділ незавершеного будівництва, не перевіривши належним чином, чи є воно самочинним, оскільки відсутність дозвільних документів на будівництво виключає визнання права власності на такий об’єкт як на нерухомість. Верховний Суд наголосив, що до завершення будівництва та введення в експлуатацію об’єкт є лише сукупністю будівельних матеріалів, а не нерухомим майном, тому його поділ має свої особливості. Також суд зазначив, що апеляційна інстанція не надала оцінки доводам відповідача щодо відсутності проектної документації, що є ключовим для визначення правового режиму майна. Водночас, у частині автомобіля суд підтримав рішення апеляції, оскільки відповідач відчужив спільне майно без згоди дружини, а надані ним докази про ДТП не стосувалися спірного транспортного засобу. Верховний Суд підкреслив, що не має повноважень самостійно встановлювати обставини справи, тому питання поділу ділянки та будинку потребує додаткового дослідження в апеляції. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційні скарги, скасував постанову апеляційного суду в частині поділу земельної ділянки та будинку, направивши справу на новий розгляд до апеляційної інстанції, а в частині стягнення компенсації за автомобіль — залишив рішення без змін. Справа №175/5459/25 від 05/08/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. Предметом спору було питання правомірності відмови судів попередніх інстанцій у звільненні водія від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 286 КК України у зв’язку з примиренням із потерпілим. 2. Суд касаційної інстанції наголосив, що ст. 46 КК України передбачає обов’язкове звільнення особи від відповідальності за наявності двох умов: вчинення необережного нетяжкого злочину (що не пов’язаний зі сп’янінням) та примирення з потерпілим, який отримав відшкодування шкоди. Суд підкреслив, що «двооб’єктний» характер злочину (порушення ПДР) не є законною підставою для обмеження права сторін на примирення, оскільки закон прямо визначає вичерпний перелік винятків, де таке звільнення неможливе. Суд апеляційної інстанції помилково надав пріоритет абстрактному «публічному інтересу» над чіткими приписами кримінального закону. Касаційний суд підтвердив, що примирення є інструментом балансу інтересів, де держава досягає своєї мети через відновлення прав потерпілого. Важливо, що суд послався на позицію Об’єднаної палати ККС ВС від 01 червня 2026 року, яка вимагає від судів не встановлювати жодних додаткових вимог, окрім зазначених у ст. 46 КК України. Відтак, за наявності розписки про відшкодування шкоди та згоди потерпілого, закриття провадження є безальтернативним обов’язком суду. 3. Верховний Суд скасував попередні вироки та закрив кримінальне провадження щодо ОСОБА_7 у зв’язку з його звільненням від кримінальної відповідальності на підставі примирення з потерпілим. **:** У цьому рішенні суд посилається на правову позицію Об’єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 01 червня 2026 року (справа № 629/612/25), яка фіксує відступ від попередньої практики щодо можливості обмеження застосування ст. 46 КК України у справах про ДТП з посиланням на «публічний інтерес». Справа №725/1410/23 від 06/08/2026 Вітаю. Як юрист з 15-річним стажем, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось суть справи: 1. Предметом спору є перевірка законності ухвали апеляційного суду, який, попри попередні вказівки Верховного Суду, не надав належної оцінки доводам захисту щодо ідентифікації особи на відеозаписі та якості цього доказу. 2. Суд касаційної інстанції керувався тим, що апеляційний суд формально підійшов до виконання обов’язків, покладених на нього під час попереднього скасування рішення. Верховний Суд наголосив, що апеляційна інстанція зобов’язана надати вичерпну відповідь на кожен аргумент захисту, зокрема щодо неможливості ідентифікувати обвинуваченого на відеозаписі. Оскільки апеляційний суд проігнорував вказівки касаційної інстанції та не проаналізував якість відеодоказу, це було визнано істотним порушенням кримінального процесуального закону. Суд підкреслив, що вмотивованість рішення є ключовою вимогою правосуддя, а ігнорування доводів сторін робить ухвалу незаконною. Відтак, обов’язковість виконання вказівок суду вищої інстанції при новому розгляді справи є імперативною вимогою, яку апеляційний суд порушив. 3. Верховний Суд прийняв рішення скасувати ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Справа №678/734/22 від 05/08/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. Предметом спору є законність вироку апеляційного суду, яким було скасовано виправдувальний вирок місцевого суду та визнано двох осіб винними у незаконному зайнятті рибним промислом (ч. 1 ст. 249 КК України). 2. Верховний Суд підтримав позицію апеляційного суду, зазначивши, що суд першої інстанції допустив вибірковість в оцінці доказів та безпідставно визнав частину з них недопустимими. Апеляційний суд, натомість, повторно дослідив докази та встановив, що вина засуджених підтверджується сукупністю показань свідків (інспекторів рибоохорони та поліції) та матеріалами огляду місця події. Суд наголосив, що факт використання заборонених знарядь лову (сіток) та вилучення риби був зафіксований належним чином, а доводи захисту про психологічний тиск не знайшли свого підтвердження. Також було підкреслено, що оскільки обвинувачені відмовилися від закриття справи за нереабілітуючими підставами (у зв’язку із закінченням строків давності) на стадії апеляційного розгляду, суд мав право ухвалити обвинувальний вирок із подальшим звільненням від покарання. Верховний Суд вказав, що апеляційний суд правильно застосував норми матеріального права, стягнувши шкоду та застосувавши спеціальну конфіскацію знарядь злочину. Зрештою, касаційна інстанція підтвердила, що апеляційний суд діяв у межах своїх повноважень, належним чином мотивувавши своє рішення. 3. Верховний Суд залишив вирок Хмельницького апеляційного суду без змін, а касаційні скарги захисників — без задоволення. Справа №554/11215/26 від 11/08/2026 Предметом спору є розгляд клопотання обвинуваченого про зміну територіальної підсудності кримінального провадження та його направлення з одного суду до іншого, що знаходяться в межах юрисдикції різних апеляційних судів. Верховний Суд при розгляді цього питання керувався насамперед вимогами Кримінального процесуального кодексу України, які чітко регламентують підстави для зміни підсудності. Суд оцінював наявність об’єктивних обставин, які б унеможливлювали розгляд справи у визначеному законом суді, зокрема, чи є достатні підстави для виключного направлення провадження до іншого суду. Оскільки під час розгляду клопотання не було встановлено виняткових обставин, передбачених статтею 34 КПК України, які б вимагали передачі справи, суд не знайшов правових підстав для задоволення вимог заявника. Судді виходили з принципу територіальної підсудності як загального правила, що забезпечує ефективність та швидкість судового розгляду. Відсутність переконливих доказів неможливості розгляду справи в суді, визначеному за правилами підсудності, стала вирішальним фактором для відмови. Таким чином, суд підтвердив сталість процесуального порядку визначення суду, який має розглядати кримінальне провадження. Суд постановив залишити клопотання обвинуваченого про направлення кримінального провадження до іншого суду без задоволення. Справа №1328/6904/12 від 29/07/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з урахуванням вашого запиту: **1. Предмет спору** Предметом спору є стягнення заборгованості за трьома кредитними договорами (траншами), укладеними в межах рамкової угоди, та зустрічні вимоги позичальника про визнання цих договорів недійсними. **2. Основні аргументи суду** * Суд встановив, що банк надав достатньо доказів (кредитні договори, меморіальні ордери, виписки з рахунків) для підтвердження факту видачі кредитних коштів, а позичальник своїми діями — частковим погашенням боргу та поданням власного контррозрахунку — фактично визнав існування кредитних зобов’язань. * Верховний Суд підкреслив, що банківські виписки є належними та допустимими доказами руху коштів, а відсутність окремих касових документів (заяв на видачу готівки) не спростовує факту отримання кредиту, якщо інші докази в сукупності підтверджують виконання договору. * Суд зазначив, що після пред’явлення вимоги про дострокове повернення кредиту право банку на нарахування процентів та пені за договором припиняється, тому апеляційний суд правильно обмежив період нарахувань. * Ключовим процесуальним порушенням апеляційного суду стало вихід за межі позовних вимог: банк просив стягнути заборгованість у гривні, а апеляційний суд самостійно змінив валюту стягнення на долари США, що є порушенням принципу диспозитивності. * Верховний Суд наголосив, що суд не може формулювати позовні вимоги замість позивача, тому рішення має бути приведено у відповідність до заявлених банком вимог у національній валюті. * Суд відхилив доводи скаржника про недопустимість доказів, вказавши, що вони спрямовані на переоцінку встановлених обставин, що виходить за межі повноважень касаційної інстанції. **3. Рішення суду** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу позичальника, змінивши постанову апеляційного суду в частині резолютивної частини шляхом стягнення заборгованості виключно у гривневому еквіваленті, як це було заявлено банком у позові. Справа №495/3492/18 від 29/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надану вами постанову Верховного Суду. Ось стислий та професійний аналіз цієї справи: 1. **Предмет спору:** Справа стосується звільнення попереднього опікуна від обов’язків за станом здоров’я та призначення нового опікуна для особи, визнаної недієздатною. 2. **Аргументи суду:** – Суди попередніх інстанцій безпідставно відмовили у призначенні нового опікуна лише через факт перебування кандидата на військовому обліку та його статус військовозобов’язаного, що Верховний Суд визнав помилковим. – Верховний Суд наголосив, що перелік підстав, за яких особа не може бути опікуном, є вичерпним (ст. 64 ЦК України) і не включає проходження військової служби чи мобілізацію. – Суд підкреслив, що законодавство про мобілізацію не забороняє призначати військовослужбовців опікунами, а навпаки — передбачає механізм звільнення з військової служби за сімейними обставинами у разі здійснення опіки над недієздатною особою. – Важливим процесуальним моментом стало те, що суди не перевірили актуальність рішення про визнання особи недієздатною, ухваленого ще до 2017 року, без встановлення строку його дії, як того вимагає чинний ЦПК України. – Суд зазначив, що перед призначенням нового опікуна необхідно було з’ясувати, чи продовжує особа не усвідомлювати свої дії (через експертизу) та встановити строк дії рішення про недієздатність. – Таким чином, суди нижчих інстанцій не дослідили належним чином усі обставини справи, що призвело до передчасного висновку про неможливість призначення опікуна. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасував рішення судів попередніх інстанцій у частині відмови у призначенні опікуна та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Справа №991/468/26 від 04/08/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Законність відмови суду апеляційної інстанції у відкритті провадження за скаргою на ухвалу слідчого судді про надання дозволу на проведення обшуку. 2. **Аргументи суду:** * Суд наголосив, що перелік ухвал слідчого судді, які підлягають апеляційному оскарженню під час досудового розслідування, є вичерпним і визначений статтями 309 та 392 КПК України. * Ухвала про надання дозволу на обшук не входить до цього переліку, тому апеляційний суд діяв правомірно, відмовивши у відкритті провадження на підставі ч. 4 ст. 399 КПК України. * Верховний Суд підкреслив, що відсутність права на окреме апеляційне оскарження не означає відсутність судового контролю, оскільки сторона захисту має право подати заперечення на такі дії під час підготовчого провадження в суді першої інстанції. * Суд зазначив, що питання усунення законодавчих прогалин щодо оскарження обшуків належить виключно до компетенції Верховної Ради, а не суду. * Посилання захисту на практику ЄСПЛ та рішення Конституційного Суду не спростовують чинних норм КПК, які на момент розгляду справи не передбачали можливості такого оскарження. * Колегія суддів вказала, що суд першої інстанції при розгляді справи по суті зобов’язаний надати оцінку законності обшуку, якщо захист подасть відповідні заперечення, з урахуванням правових позицій Верховного Суду щодо невідкладності слідчих дій. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу захисника — без задоволення. Справа №461/991/23 від 16/04/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вас: 1. Предметом спору є стягнення заборгованості за договором позики, оформленим розпискою. 2. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду, оскільки той передчасно відмовив у позові, кваліфікувавши договір як такий, що вчинений на шкоду іншому кредитору (фраудаторний правочин), без наявності відповідного рішення суду про визнання його недійсним. Суд наголосив на дії презумпції правомірності правочину, згідно з якою договір вважається дійсним, доки його недійсність не буде встановлена законом або судовим рішенням. Апеляційний суд не врахував, що на момент ухвалення рішення питання дійсності розписки було предметом окремого судового розгляду, який на той час не був завершений. Верховний Суд підкреслив, що неможливо відмовляти у захисті права на підставі припущень про недобросовісність сторін без належних доказів та встановлених судом фактів недійсності правочину. Також було вказано на порушення процесуальних норм, оскільки апеляційний суд не надав належної оцінки доводам сторін та не вирішив клопотання про зупинення провадження до вирішення пов’язаної справи. У результаті, справу було повернуто на новий розгляд до апеляційної інстанції для повного та об’єктивного дослідження обставин. 3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу частково: скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Справа №2-1973/11 від 29/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. Предметом спору є правомірність заміни стягувача у виконавчому провадженні на фізичну особу, яка набула право вимоги за кредитним договором на підставі договору відступлення права вимоги (цесії). 2. Суд при винесенні рішення керувався тим, що під час розгляду заяви про заміну сторони виконавчого провадження суд не має права виходити за межі процесуального питання та самостійно констатувати недійсність договору відступлення права вимоги. Верховний Суд наголосив, що діє презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України), тому договір є чинним, допоки він не визнаний недійсним у судовому порядку або не є нікчемним за законом. Суди попередніх інстанцій помилково ототожнили перевірку дійсності вимоги з оцінкою правомірності самого договору цесії. Ключовим завданням суду в цій процедурі є лише перевірка факту переходу матеріальних прав від первісного кредитора до нового, а не вирішення спору про дійсність правочину. Оскільки договір відступлення права вимоги не був оскаржений та визнаний недійсним, підстави для відмови у заміні сторони виконавчого провадження були відсутні. Суд також підкреслив, що правонаступництво у виконавчому провадженні є похідним від матеріального правонаступництва, яке було належним чином підтверджено документально. 3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив нове рішення, яким задовольнив заяву про заміну стягувача у виконавчому провадженні на фізичну особу. Справа №2-4513/11 від 29/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний аналіз: 1. Предметом спору є правомірність дій приватного виконавця щодо відкриття виконавчого провадження, накладення арешту на кошти, а також стягнення витрат виконавчого провадження та основної винагороди. 2. Верховний Суд обґрунтував своє рішення тим, що приватний виконавець при відкритті провадження діяв у межах своїх повноважень, оскільки на момент подання заяви стягувачем не було надано ухвали суду про виправлення помилки у виконавчому листі, а виконавець не зобов’язаний самостійно перевіряти такі дані. Суд також зазначив, що оскільки АТ «Мегабанк» перебуває в процесі ліквідації, а стягнення ініційовано уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів, підстави для повернення виконавчого документа без виконання відсутні. Важливим аспектом стало розмежування юрисдикції: суд вказав, що оскарження постанов про стягнення витрат виконавчого провадження та основної винагороди належить виключно до компетенції адміністративних судів, а не цивільних. Тому, попри законність дій виконавця щодо відкриття провадження, суди попередніх інстанцій помилково розглянули вимоги про стягнення винагороди та витрат у порядку цивільного судочинства. У цій частині провадження було закрито, а боржнику роз’яснено право звернутися до адміністративного суду. 3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу: залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій в частині відкриття провадження та арешту коштів, але скасував їх у частині оскарження постанов про стягнення витрат і винагороди, закривши провадження у цій частині через порушення правил предметної юрисдикції. Справа №727/10471/25 від 03/08/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вас: 1. Предметом спору є законність призначення покарання засудженому за грабіж, вчинений в умовах воєнного стану (ч. 4 ст. 186 КК України), а саме — питання про можливість звільнення особи від відбування реального покарання з випробуванням. 2. Верховний Суд підтримав позицію апеляційної інстанції, яка скасувала умовне звільнення, призначене районним судом, та постановила відбувати реальний строк позбавлення волі. Суд наголосив, що хоча засуджений має пом’якшуючі обставини (щире каяття, відшкодування шкоди, утримання дітей), вони вже були враховані при застосуванні ст. 69 КК (призначення покарання нижче нижньої межі). Апеляційний суд обґрунтовано вказав, що вчинення тяжкого злочину в умовах воєнного стану особою, яка вже мала незняту судимість, свідчить про відсутність належного виправлення. Верховний Суд підкреслив, що дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання мають бути спрямовані на досягнення мети виправлення та попередження нових злочинів. У даному випадку звільнення від реального відбування покарання було визнано передчасним та таким, що не відповідає принципам справедливості. Таким чином, касаційна скарга захисту була відхилена, оскільки апеляційний суд належним чином мотивував необхідність ізоляції засудженого від суспільства. 3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу захисника без задоволення, а вирок апеляційного суду, яким засудженому призначено реальне покарання у виді 3 років позбавлення волі, — без змін. Справа №243/8566/19 від 10/08/2026 Предметом спору є перегляд ухвали апеляційного суду в межах кримінального провадження щодо обвинувачення групи осіб у вчиненні бандитизму, розбою та незаконного поводження зі зброєю. Верховний Суд, перевіряючи доводи касаційних скарг прокурора та захисника, проаналізував законність та обґрунтованість ухвали Дніпровського апеляційного суду. Суд дійшов висновку, що апеляційний суд під час розгляду справи не допустив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які могли б стати підставою для скасування або зміни оскаржуваного рішення. Колегія суддів встановила, що висновки апеляційної інстанції щодо кваліфікації дій засуджених за статтями 257 (бандитизм), 187 (розбій) та 263 (незаконне поводження зі зброєю) КК України є належним чином вмотивованими та відповідають фактичним обставинам справи. Суд також переконався, що права засуджених на захист були дотримані в повному обсязі, а докази, покладені в основу обвинувачення, були оцінені судами попередніх інстанцій відповідно до вимог КПК України. З огляду на це, Верховний Суд не знайшов підстав для задоволення вимог сторін щодо перегляду вироку чи ухвали апеляції. Таким чином, судова процедура була визнана такою, що відповідає принципам законності та справедливості. Верховний Суд залишив касаційні скарги без задоволення, а ухвалу Дніпровського апеляційного суду — без змін. Справа №643/11926/26 від 10/08/2026 1. Предметом спору є клопотання заявника про зміну підсудності та направлення матеріалів його апеляційної скарги з Харківського апеляційного суду до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду. 2. Верховний Суд розглядав питання щодо визначення належного суду для перегляду ухвали слідчого судді місцевого суду. Ключовим аспектом для суду було встановлення того, чи підпадає дане провадження під предметну юрисдикцію Вищого антикорупційного суду. Суд проаналізував положення Кримінального процесуального кодексу України, які чітко розмежовують компетенцію загальних апеляційних судів та Апеляційної палати ВАКС. Оскільки заявник не навів переконливих правових підстав, які б свідчили про віднесення цієї справи до категорії корупційних правопорушень, підсудних ВАКС, суд не знайшов законних підстав для передачі матеріалів. Верховний Суд виходив із принципу незмінності встановленої законом підсудності та відсутності виключних обставин для її зміни. Таким чином, суд дійшов висновку, що розгляд апеляційної скарги має продовжуватися у визначеному законом порядку в межах юрисдикції Харківського апеляційного суду. 3. Верховний Суд постановив залишити клопотання заявника про направлення матеріалів провадження до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду без задоволення. Справа №439/977/23 від 29/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення Верховного Суду. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Стягнення з банку коштів, списаних з рахунку клієнтки внаслідок несанкціонованих платіжних операцій, які позивачка не акцептувала. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що тягар доведення вини користувача у втраті контролю над платіжним інструментом лежить на банку, а не на клієнті. Суд зазначив, що банк не надав належних доказів того, що саме дії чи бездіяльність позивачки призвели до розголошення її облікових даних третім особам. Факт того, що кошти були перераховані на рахунок іншої особи (ФОП), не звільняє банк від відповідальності за несанкціоноване втручання в систему онлайн-банкінгу. Суд підкреслив, що припущення банку про “добровільність” дій клієнтки через зміну фінансового номера не є беззаперечним доказом її вини. Оскільки банк не довів провину споживача, сумніви мають тлумачитися на користь останнього, як слабшої сторони у договірних відносинах. Також суд вказав, що звернення клієнтки до правоохоронних органів та банку одразу після виявлення крадіжки підтверджує відсутність її волевиявлення на проведення цих операцій. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції, яким позов задоволено частково, зобов’язавши банк повернути списані кошти та сплатити пеню. Справа №153/313/25 від 10/08/2026 1. Предметом спору є перегляд законності вироку апеляційного суду щодо призначення покарання за ухилення від призову на військову службу під час мобілізації (ст. 336 КК України). 2. Верховний Суд прийшов до висновку, що попередні інстанції не повною мірою врахували можливість виправлення засудженого без реального відбування покарання у виді позбавлення волі. Колегія суддів застосувала положення статті 75 КК України, визнавши за можливе звільнити особу від відбування основного покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк тривалістю 2 роки. Одночасно суд поклав на засудженого низку обов’язків, передбачених статтею 76 КК України, зокрема щодо реєстрації в органі пробації та обмеження виїзду за кордон. Важливим аспектом стало виключення посилань на правила призначення покарання за сукупністю злочинів (статті 70, 72 КК), оскільки суд визнав за необхідне виконувати вирок за іншим кримінальним провадженням (щодо ст. 345 КК) самостійно. Таким чином, касаційна інстанція скоригувала правову оцінку щодо режиму відбування покарання, забезпечивши індивідуалізацію відповідальності. 3. Верховний Суд частково задовольнив касаційні скарги, змінивши вирок апеляційного суду шляхом звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням та встановленням іспитового строку. Справа №463/1474/25 від 05/08/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Перегляд законності засудження військовослужбовця за самовільне залишення місця служби або нез’явлення вчасно на службу без поважних причин в умовах воєнного стану (ч. 5 ст. 407 КК України). 2. **Аргументи суду:** – Суд встановив, що військовослужбовець був належним чином повідомлений про необхідність проходження військово-лікарської комісії (ВЛК) та мав прибути до визначеного місця після завершення медичного огляду, проте свідомо ухилився від виконання цього обов’язку. – Доводи захисту про нібито «поверхневий огляд» та відсутність направлень були спростовані матеріалами справи, зокрема, показаннями самого засудженого, який підтвердив, що знав про розпорядження командира щодо проходження ВЛК. – Суд відхилив аргумент про недопустимість висновку службового розслідування через відсутність «живих» підписів, вказавши, що документ було належним чином засвідчено кваліфікованим електронним підписом (КЕП) уповноваженої особи. – Стандарт доведення «поза розумним сумнівом» було дотримано, оскільки сукупність доказів (рапорти, листи медичних закладів, накази по частині) чітко вказувала на факт умисного нез’явлення на службу. – Апеляційний суд надав вичерпні відповіді на всі доводи захисту, а касаційна інстанція не знайшла підстав вважати, що суди попередніх інстанцій допустили істотні порушення процесуального закону. – Призначене покарання у виді 5 років позбавлення волі визнано судом таким, що відповідає тяжкості злочину та особі засудженого, з дотриманням принципів індивідуалізації покарання. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу захисника — без задоволення. Справа №686/20818/19 від 05/08/2026 Вітаю. Як фахівець із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. **Предмет спору:** Касаційне оскарження вироку та ухвали апеляційного суду у кримінальному провадженні щодо порушення правил безпеки дорожнього руху, що спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 286 КК України). 2. **Аргументи суду:** – Верховний Суд наголосив, що апеляційний суд формально підійшов до перегляду справи, не надавши належної оцінки доводам захисту щодо суперечливих висновків експертиз. – У матеріалах справи містяться експертні висновки з альтернативними варіантами розрахунків, де в одних випадках водій мав технічну можливість уникнути ДТП, а в інших — ні, проте апеляція не визначила, який саме варіант відповідає фактичним обставинам. – Суд підкреслив, що висновок експерта не є обов’язковим для суду, і у разі незгоди з ним або наявності суперечностей, суд зобов’язаний вмотивовано оцінити докази в їх сукупності, чого зроблено не було. – Апеляційна інстанція не виконала вимоги щодо вмотивованості рішення, оскільки не надала вичерпних відповідей на аргументи захисника щодо недоведеності винуватості та неправильної оцінки доказів. – Верховний Суд зазначив, що кваліфікація дій водія та встановлення причинно-наслідкового зв’язку є виключною компетенцією суду, який має спиратися на логічний аналіз усіх доказів, а не лише на цитування висновків експертів. – Оскільки касаційна інстанція не має права встановлювати фактичні обставини справи, суд дійшов висновку про необхідність скасування ухвали апеляційного суду для усунення допущених порушень під час нового апеляційного розгляду. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу частково, скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції, обравши обвинуваченому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Справа №347/1970/22 від 06/08/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним стажем, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось суть справи та правова позиція суду: 1. **Предмет спору:** Перегляд законності вироку апеляційного суду, яким було скасовано звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням (ст. 75 КК України) та призначено реальне відбування покарання у виді позбавлення волі. 2. **Аргументи суду:** – Верховний Суд підтвердив, що апеляційний суд має дискреційні повноваження щодо оцінки того, чи є виправлення особи можливим без реального відбування покарання. – Суд наголосив, що звільнення від відбування покарання з випробуванням не є безумовним і має ґрунтуватися на переконливому висновку про можливість ресоціалізації особи, чого в даному випадку місцевий суд належним чином не обґрунтував. – Апеляційний суд правомірно врахував ступінь тяжкості злочинів, суспільну небезпеку наркоманії та кількість вилучених речовин, що в сукупності свідчить про недостатність застосування ст. 75 КК для досягнення мети покарання. – Щодо посилань захисту на формальні порушення (помилкове посилання на п. 2 ч. 1 ст. 420 КПК замість інших підстав), Верховний Суд визнав їх неістотними, оскільки вони не вплинули на законність та обґрунтованість остаточного рішення. – Суд підкреслив, що апеляційний суд не зобов’язаний детально відповідати на кожен аргумент захисту, якщо основні мотиви для скасування випробувального терміну є чіткими та логічними. – Також було підтверджено, що рішення про зміну форми реалізації кримінальної відповідальності (з умовного на реальне) має ухвалюватися саме у формі вироку апеляційного суду. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу захисника без задоволення, а вирок апеляційного суду — без змін, визнавши його законним та вмотивованим. Справа №200/14300/18 від 03/06/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. Предметом спору є вимога Дніпровської міської ради про визнання спадщини відумерлою та передачу у власність територіальної громади квартири, яка була незаконно відчужена після смерті власника на користь добросовісного набувача. 2. Верховний Суд керувався тим, що право власності територіальної громади на відумерле майно не може порушувати права добросовісного набувача, який придбав нерухомість, покладаючись на дані Державного реєстру. Суд застосував аналогію закону (стаття 1280 ЦК України), вказавши, що якщо спадкове майно було відчужене і не збереглося в натурі, територіальна громада, як і спадкоємець, що пропустив строк, має право виключно на грошову компенсацію, а не на витребування самого майна. Суд наголосив, що покладення на добросовісного набувача тягаря через незаконні дії третіх осіб є неприйнятним та не відповідає принципу «справедливого балансу». Відтак, обрання міською радою способу захисту у вигляді визнання спадщини відумерлою та витребування квартири в натурі є неефективним. Суд також врахував позицію об’єднаної палати КЦС ВС від 9 грудня 2024 року щодо визначення розміру грошової компенсації за ринковою вартістю. **** Суд у цьому рішенні прямо зазначає, що він відступає від попередньої позиції, яка була в інших рішеннях Верховного Суду, щодо можливості витребування відумерлого майна у добросовісного набувача, закріплюючи пріоритет грошової компенсації. 3. Верховний Суд скасував рішення апеляційної інстанції в частині передачі квартири територіальній громаді та ухвалив нове рішення, яким повністю відмовив Дніпровській міській раді у задоволенні цих позовних вимог. Справа №349/924/19 від 03/08/2026 1. Предметом спору є перегляд законності ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 286 Кримінального кодексу України (порушення правил безпеки дорожнього руху). 2. Суд при винесенні рішення керувався необхідністю перевірки дотримання судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права під час розгляду кримінального провадження. Колегія суддів проаналізувала доводи касаційних скарг прокурора та захисника, які оскаржували попереднє судове рішення. В ході касаційного розгляду було встановлено, що апеляційний суд належним чином оцінив докази та обставини справи, не допустивши істотних порушень вимог кримінального процесуального закону. Суд дійшов висновку, що висновки апеляційної інстанції є обґрунтованими та відповідають фактичним обставинам, встановленим під час судового розгляду. Жодних підстав для скасування або зміни оскаржуваної ухвали, передбачених статтею 438 КПК України, виявлено не було. Відтак, Верховний Суд підтвердив правильність правової кваліфікації дій засудженого та відповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину. 3. Верховний Суд залишив ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу захисника — без задоволення. Справа №349/924/19 від 03/08/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Перевірка законності ухвали апеляційного суду, якою було залишено без змін вирок щодо засудження водія за порушення правил безпеки дорожнього руху, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесні ушкодження. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд встановив, що апеляційний суд діяв у межах своїх повноважень, передбачених кримінальним процесуальним законом. Захист наполягав на тому, що апеляційна інстанція не дослідила протокол огляду місця події, проте матеріали справи та технічний запис засідання спростували ці твердження, підтвердивши безпосереднє дослідження доказів суддями. Суд наголосив, що апеляційна інстанція має право переоцінювати докази, які були визнані недопустимими судом першої інстанції, якщо це не змінює загального висновку про винуватість особи. Верховний Суд підкреслив, що навіть якщо суд першої інстанції помилково оцінив частину доказів, це не є безумовною підставою для скасування вироку, якщо вина доведена іншою сукупністю належних доказів. Апеляційний суд надав вичерпні відповіді на всі доводи захисту, обґрунтувавши, чому саме дії засудженого стали причиною ДТП. У підсумку, касаційна інстанція не виявила істотних порушень процесуального закону, які б вимагали скасування оскаржуваних рішень. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу захисника — без задоволення. Справа №295/15359/24 від 31/07/2026 Предметом цього спору є вимога власника майна про зняття арешту, накладеного в межах кримінальної справи, яка була закрита ще за правилами КПК 1960 року без вирішення питання про долю цього обтяження. Суд при винесенні рішення керувався тим, що право власності є непорушним, а неможливість розпоряджатися майном через тривалий арешт порушує права особи, гарантовані Конвенцією про захист прав людини та Конституцією України. Верховний Суд підтвердив, що спори про зняття арешту, накладеного за правилами старого КПК у закритих кримінальних справах, підлягають розгляду саме в порядку цивільного судочинства. Щодо питання належного відповідача, суд зазначив, що оскільки арешт накладався для забезпечення конфіскації майна на користь держави, територіальний орган Державної податкової служби є належним відповідачем у таких правовідносинах. Суд відхилив доводи податкової про відсутність у них повноважень, вказавши, що держава бере участь у справі через орган, наділений відповідними функціями у спірних відносинах. Також було наголошено, що незгода відповідача з оцінкою доказів не є підставою для скасування законного рішення, якщо воно по суті є правильним. Верховний Суд залишив рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу Головного управління ДПС — без задоволення. Справа №678/734/22 від 05/08/2026 Предметом цього спору є перегляд законності вироку апеляційного суду щодо засудження двох осіб за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 249 Кримінального кодексу України (незаконне зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом). Верховний Суд під час касаційного розгляду перевіряв доводи захисників щодо можливих порушень норм матеріального та процесуального права, допущених судом апеляційної інстанції. Колегія суддів проаналізувала матеріали кримінального провадження та дійшла висновку, що апеляційний суд належним чином дослідив усі докази, надані сторонами обвинувачення та захисту. Суд касаційної інстанції не виявив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які могли б стати підставою для скасування або зміни оскаржуваного вироку. Аргументи захисту щодо безпідставності засудження були визнані необґрунтованими, оскільки висновки апеляційного суду ґрунтуються на об’єктивних даних, отриманих у встановленому законом порядку. Суд підтвердив, що кваліфікація дій засуджених є правильною, а призначене покарання відповідає вимогам закону та принципам справедливості. Таким чином, касаційна інстанція констатувала відсутність підстав для втручання у рішення суду попередньої інстанції. Верховний Суд ухвалив залишити вирок Хмельницького апеляційного суду без змін, а касаційні скарги захисників — без задоволення. Справа №1512/14114/2012 від 29/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий та професійний аналіз: 1. Предметом спору є правомірність відмови судів попередніх інстанцій у видачі дубліката виконавчого листа через недоведеність факту його втрати стягувачем. 2. Верховний Суд підтримав позицію судів нижчих інстанцій, наголосивши, що видача дубліката можлива лише за наявності належних доказів того, що оригінал документа було дійсно втрачено (загублено, викрадено чи знищено). Суд зазначив, що сам факт відсутності виконавчого листа у стягувача або виконавця не є автоматичною підставою для видачі дубліката без надання відповідних доказів обставин такої втрати. Водночас Верховний Суд визнав помилковим висновок апеляційного суду про пропуск банком строку пред’явлення документа до виконання, оскільки цей строк переривався поверненням виконавчого документа стягувачу. Суд підкреслив, що обов’язок доведення обставин втрати покладається саме на заявника, який ініціює процес. Оскільки банк не надав доказів втрати, а лише констатував відсутність документа, підстави для задоволення заяви відсутні. Зрештою, Верховний Суд вказав, що правильне по суті рішення не може бути скасоване лише з формальних міркувань, тому обмежився зміною мотивувальної частини постанови апеляційного суду. 3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши мотивувальну частину постанови апеляційного суду, але залишив у силі рішення про відмову у видачі дубліката виконавчого листа. Справа №149/2966/22 від 27/05/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини та визнання неправомірними дій нотаріуса щодо відкриття спадкової справи. 2. **Аргументи суду:** * Суд наголосив, що позивач не надав належних та допустимих доказів, які б беззаперечно підтверджували факт постійного проживання спадкодавця разом із сином (позивачем) за вказаною адресою. * Встановлено, що право на спадкування позивачем вже було реалізовано шляхом подання заяви через законного представника, тому окреме підтвердження факту проживання для прийняття спадщини не є обов’язковим. * Суд критично оцінив надані докази (зокрема, акт обстеження ОСББ), які свідчили про те, що спадкодавець хоч і був зареєстрований за адресою, фактично там не проживав. * Щодо дій нотаріуса, суд не виявив порушень статті 1221 ЦК України, оскільки спадкова справа була відкрита на підставі документів, що підтверджували останнє місце проживання померлого. * Верховний Суд відхилив посилання заявника на інші постанови ВС, оскільки правовідносини у тих справах не були подібними до цієї, а отже, висновки у них не могли бути застосовані як прецедент. * Суд підкреслив, що касаційна інстанція не має повноважень переоцінювати докази або встановлювати обставини, які не були доведені в судах нижчих інстанцій. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін. Справа №640/14916/16-ц від 03/06/2026 Предметом спору є вимога покупця про зміну умов договору купівлі-продажу житлового будинку та іпотечного договору шляхом зменшення ціни через виявлені після придбання приховані недоліки об’єкта нерухомості. Верховний Суд прийшов до висновку, що апеляційний суд припустився помилки, змішавши різні правові підстави для захисту прав: норми про істотну зміну обставин (ст. 652 ЦК України) та норми про наслідки передачі товару неналежної якості (ст. 678 ЦК України). Суд наголосив, що для застосування механізму зміни договору через істотне порушення (ст. 651 ЦК України) необхідно чітко встановити, чи позбавлена сторона того, на що вона обґрунтовано розраховувала при укладенні угоди. Апеляційна інстанція не надала належної правової кваліфікації відносинам сторін, що є обов’язковим згідно з принципом «суд знає закони». Крім того, суд не дослідив повною мірою питання про те, чи були виявлені дефекти наслідком саме винних дій продавця, чи це ризики, які покупець мав оцінити при огляді будинку. Оскільки касаційний суд не має повноважень самостійно встановлювати нові фактичні обставини, справу було повернуто на новий розгляд. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Справа №213/1130/24 від 29/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Стягнення заборгованості за кредитними договорами, укладеними між банком та фізичною особою, права вимоги за якими були відступлені фінансовій компанії. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що право на справедливий судовий розгляд вимагає обов’язкового інформування відповідача про розгляд справи, оскільки це є фундаментальним принципом змагальності процесу. Суд встановив, що відповідачка не була належним чином повідомлена про відкриття провадження, а копії документів повернулися до суду через закінчення терміну зберігання. Через це вона була позбавлена можливості подати відзив, докази часткового погашення боргу та заявити про свій статус військовослужбовця, що має значення для нарахування відсотків. Апеляційний суд, ігноруючи ці обставини, не виконав свого обов’язку щодо виправлення процесуальних порушень суду першої інстанції. Верховний Суд підкреслив, що навіть у малозначних справах, які розглядаються без виклику сторін, суд має переконатися, що відповідач був поінформований про процес. Відтак, нехтування правом сторони на захист є грубим порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Справа №155/640/25 від 06/08/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до ваших вимог: 1. Предметом спору є законність стягнення моральної шкоди з роботодавця (ТОВ «Європейські дороги України») за шкоду, завдану працівником під час виконання трудових обов’язків унаслідок ДТП, а також питання визначення розміру такої шкоди та права на її отримання особами, які фактично проживали з померлим. 2. Суд виходив із того, що згідно зі статтями 1172 та 1187 Цивільного кодексу України, відповідальність за шкоду, завдану працівником під час виконання трудових обов’язків, несе роботодавець, а не безпосередньо водій. Щодо права на відшкодування моральної шкоди, суд підкреслив, що право на компенсацію виникає внаслідок порушення прав особи, тому коло отримувачів не обмежується лише формальним статусом подружжя, а поширюється на осіб, які фактично проживали однією сім’єю. Суд зазначив, що розмір моральної шкоди є оціночною категорією, яку суд визначає на власний розсуд, виходячи із засад розумності та справедливості, без обов’язкової наявності медичних висновків про психологічний стан. Також було підтверджено, що страхова компанія відшкодовує лише частину шкоди в межах лімітів, а різницю між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою зобов’язаний покрити роботодавець. Щодо витрат на правничу допомогу, суд відмовив у їх стягненні через відсутність належних документальних підтверджень руху коштів між потерпілими та їхнім представником. 3. Верховний Суд залишив вироки судів попередніх інстанцій без змін, а касаційну скаргу цивільного відповідача — без задоволення. Справа №991/8984/26 від 07/08/2026 Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Затвердження угоди про визнання винуватості між прокурором САП та обвинуваченою, яка брала участь у діяльності злочинної організації, що займалася розкраданням коштів державних вугледобувних підприємств через маніпуляції з публічними закупівлями. 2. **Аргументи суду:** * Суд встановив, що угода повністю відповідає вимогам Кримінального процесуального кодексу України, зокрема щодо обов’язкової участі захисника та погодження угоди керівником Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. * Ключовим мотивом для затвердження угоди стало сприяння обвинуваченої слідству: вона зобов’язалася надавати правдиві викривальні показання щодо інших учасників злочинної організації, що має вагоме значення для встановлення істини у багатосуб’єктному провадженні. * Суд врахував суспільний інтерес, який у даному випадку полягає не лише в економії процесуальних ресурсів, а в забезпеченні принципу невідворотності покарання та отриманні доказів для притягнення до відповідальності організаторів та інших співучасників злочину. * При призначенні покарання суд врахував особу обвинуваченої, яка раніше не судима, щиро кається, а також об’єктивні обставини, такі як її службова залежність від керівників злочинної організації та відсутність отримання нею особистої матеріальної вигоди, окрім заробітної плати. * Суд переконався у добровільності укладення угоди, відсутності тиску на обвинувачену та наявності у неї реальної можливості виконати взяті на себе зобов’язання, включаючи часткове відшкодування завданої шкоди. * Застосування звільнення від відбування покарання з випробуванням (іспитовий строк 3 роки) суд визнав доцільним, оскільки це відповідає меті виправлення особи без її ізоляції від суспільства, при цьому зберігши додаткове покарання у вигляді заборони обіймати посади, пов’язані з публічними закупівлями. 3. **Рішення суду:** Вищий антикорупційний суд затвердив угоду про визнання винуватості, призначив обвинуваченій узгоджене покарання у вигляді 7 років позбавлення волі та звільнив її від відбування основного покарання […]

Case No. 200/14300/18 dated 06/03/2026Greetings. As a lawyer with many years of experience, I have analyzed the court decision you provided. Here is a […]

Справа №200/14300/18 від 03/06/2026Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував н […]

Case No. 175/5459/25 dated 08/05/2026Greetings. As a lawyer with many years of experience, I have analyzed the court decision you provided. Here is a […]

Справа №175/5459/25 від 05/08/2026Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував […]

Case No. 185/1596/25 dated 07/29/20261. The subject matter of the dispute is the invalidation of a transaction for the alienation of a share in the […]

Справа №185/1596/25 від 29/07/2026Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував […]

Case No. 183/7165/23 dated 03/08/2026Here is the detailed analysis of the court decision prepared for you: 1. The subject of the dispute is the legality […]

Справа №183/7165/23 від 03/08/2026Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений дл […]

Case No. 299/7281/24 dated 05/08/2026Greetings. As a lawyer with many years of experience, I have analyzed the Supreme Court decision you provided. Here is […]

Справа №299/7281/24 від 05/08/2026Вітаю. Як юрист з багаторічним стажем, проаналізував на […]

Draft Law on Amendments to the Tax Code of Ukraine in connection with the adoption of the Law of Ukraine "On Administrative Procedure"The analysis could not be performed. Full text by link

Проєкт Закону про внесення змін до Податкового кодексу України у зв’язку з прийняттям Закону України "Про адміністративну процедуру"Аналіз виконати не вдалося. Повний текст за посиланням

Draft Law on Amendments to Article 188-57 of the Code of Ukraine on Administrative OffensesThe analysis could not be performed. Full text by link

Проєкт Закону про внесення змін до статті 188-57 Кодексу України про адміністративні правопорушенняАналіз виконати не вдалося. Повний текст за посиланням

Draft Law on Amending the Law of Ukraine "On Narcotic Drugs, Psychotropic Substances and Precursors"The analysis could not be performed. Full text by link

Проєкт Закону про внесення змін до Закону України "Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори"Аналіз виконати не вдалося. Повний текст за посиланням

Draft Law on Amendments to the State Program for Decommissioning of the Chernobyl NPP and Transformation of the "Shelter" Object into an Environmentally Safe SystemThe analysis could not be performed. Full text by link