Activity

Огляд рішень ЄСПЛ за 04/09/2026СПРАВА «АШУТТО ТА ІНШІ ПРОТИ ІТА […]

Review of ECHR decisions for 04/09/2026CASE OF ASCIUTTO AND OTHERS v. ITALY This judgment, *Asciutto and Others v. Italy*, addresses the compatibility of […]

СПРАВА «СИТНИК ПРОТИ УКРАЇНИ»**1. […]

CASE OF SYTNYK v. UKRAINE**** **1. Essence of the Decision** The case of *Sytnyk v. Ukraine* concerns the prolonged inability of a property owner to evict […]

СПРАВА «СПИРИДОНІДІС ПРОТИ ВІРМЕНІЇ»Рішення у справі «Спиридонідіс проти Вірменії» (заява № 35845/24) стосується делікатного перетину між провадженнями про міжнародне викрадення дітей та правом на сімейне життя згідно зі статтею 8 Європейської конвенції з прав людини. Справа стосувалася громадянина Греції, який вимагав повернення своїх двох дітей з Вірменії до Греції на підставі Гаазької конвенції після того, як їх утримала мати. Національні суди Вірменії відмовили у поверненні, посилаючись на інтеграцію дітей у Вірменії, висловлене старшою дитиною заперечення проти повернення та потенційну психологічну травму. Хоча Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) залишив у силі рішення національних судів по суті щодо залишення дітей у Вірменії, він встановив процедурне порушення, що стосувалося тривалості судового провадження. Зрештою, Суд постановив, що 15-місячна тривалість розгляду справи не відповідає вимозі «невідкладності», передбаченій Конвенцією у справах про викрадення дітей. ### Структура та положення Рішення структуроване у вигляді двох окремих правових оцінок за статтею 8: 1. **Оцінка по суті:** Суд дослідив, чи була відмова у поверненні дітей «необхідною в демократичному суспільстві». Він дійшов висновку, що вірменські суди навели доречні та достатні підстави, належним чином зваживши найкращі інтереси дітей та права заявника. 2. **Процедурна оцінка:** Суд ретельно проаналізував хронологію судового процесу. Він розмежував провадження в суді першої інстанції (яке було визнано ретельним і помірним за темпом) та подальші стадії апеляційного та касаційного оскарження, які були визнані надмірно повільними та необґрунтованими. Порівняно з попередньою судовою практикою, це рішення посилює послідовну позицію Суду про те, що, хоча держави мають певну свободу розсуду в оцінці винятку щодо «серйозного ризику» згідно з Гаазькою конвенцією, вони мають суворе позитивне зобов’язання гарантувати, що такі провадження вирішуються з надзвичайною терміновістю. ### Ключові положення для юридичної практики Для юристів це рішення містить кілька критично важливих висновків: * **«Серйозний ризик» та експертні висновки:** Суд уточнив, що використання приватно замовленого психологічного звіту у незмагальному порядку не призводить автоматично до недійсності рішення національного суду, за умови, що цей звіт не є єдиною підставою для рішення, а заявник мав можливість оскаржити його або надати власні докази. * **Думка дитини:** Рішення підтверджує, що заперечення дитини проти повернення, якщо вона досягла достатнього рівня зрілості, може самостійно обґрунтовувати відмову у поверненні згідно з Гаазькою конвенцією. * **Вимога «терміновості»:** Це найбільш значущий аспект рішення. Суд чітко заявив, що 15-місячний строк для проваджень про повернення є несумісним зі статтею 8. Юристам слід врахувати, що навіть якщо суд першої інстанції діє ефективно, затримки на апеляційному рівні — особливо там, де не досліджуються нові докази — швидше за все, призведуть до висновку про порушення. * **Справедлива сатисфакція:** Суд присудив 4 500 євро як компенсацію моральної шкоди, наголосивши, що порушення процедурної вимоги щодо невідкладного розгляду справ у сімейному праві має відчутні правові наслідки для держави-відповідача. **Примітка:** Ця справа є особливо актуальною в поточному геополітичному контексті, оскільки вона висвітлює складність транскордонних сімейних спорів, пов’язаних із сім’ями, які були переміщені внаслідок війни в Україні. Вона слугує нагадуванням практикуючим юристам, що хоча травма війни та вимушеного переміщення є вагомим фактором при оцінці «найкращих інтересів» дитини, це не звільняє національні суди від обов’язку розглядати заяви про повернення з мак […]

CASE OF SPYRIDONIDIS v. ARMENIAThe judgment in *Spyridonidis v. Armenia* (application no. 35845/24) addresses the delicate intersection between […]

СПРАВА «NEW GENERATION HUMANITARIAN NGO» ПРОТИ ВІРМЕНІЇСправа […]

CASE OF NEW GENERATION HUMANITARIAN NGO v. ARMENIAThe case of *New Generation Humanitarian NGO v. Armenia* (application no. 5837/17) concerns a dispute […]

СПРАВА «НЕКРАСОВА ПРОТИ УКРАЇНИ»### 1. Суть рішення Справа «Некрасова проти України» стосується права на доступ до суду особи, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі, якій було відмовлено у можливості оскаржити її цивільну справу у Верховному Суді через неможливість сплатити судовий збір. Хоча заявниця була ув’язненою без доходу, Верховний Суд відхилив її клопотання про відстрочення сплати цього збору, посилаючись на відсутність достатніх доказів, попри надання нею офіційної документації про свій статус. Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) встановив, що така відмова була надмірно формалістичною і фактично позбавила заявницю права на справедливий судовий розгляд згідно зі статтею 6 § 1 Конвенції. Натомість Суд відхилив скаргу заявниці щодо неможливості взяти участь у судовому засіданні першої інстанції за допомогою відеоконференції, встановивши, що її юридичне представництво та подальша участь в апеляційному провадженні забезпечили справедливість цього розгляду. Зрештою, Суд постановив, що жорстке застосування державою процесуальних норм щодо судового збору для ув’язненого, який не має коштів, становить порушення Конвенції. ### 2. Структура та положення Рішення структуроване на три основні сегменти: предмет справи (процесуальна історія цивільного позову заявниці та подальша відмова у розгляді її касаційної скарги), правова оцінка Суду та застосування статті 41 щодо справедливої сатисфакції. Порівняно з попередньою судовою практикою, це рішення посилює усталену позицію Суду проти «надмірного формалізму» в судовому провадженні. Хоча Суд і раніше виносив рішення щодо права на доступ до суду в різних контекстах, це рішення окремо наголошує на обов’язку національних судів надавати чіткі вказівки сторонам у справі — особливо тим, хто перебуває у вразливому становищі, як-от під вартою, — щодо того, які докази необхідні для обґрунтування клопотань про звільнення від сплати збору або його відстрочення. Воно роз’яснює, що коли орган державної влади припускається помилки або створює бар’єр, який не є достатньо обґрунтованим, тягар цієї помилки не повинен покладатися на особу. ### 3. Основні положення для практичного застосування Для практикуючих юристів та спостерігачів найважливішими є такі пункти: * **Заборона надмірного формалізму:** Суд чітко постановив, що відмова Верховного Суду прийняти докази заявниці про відсутність у неї коштів без надання вказівок щодо того, яка додаткова документація потрібна, була «надмірно формалістичною». Це слугує прецедентом для оскарження рішень національних судів, які відхиляють процесуальні клопотання на основі розмитої або некорисної аргументації. * **Доступ до суду для осіб, які тримаються під вартою:** Рішення підтверджує, що право на доступ до суду не є абсолютним, проте воно має залишатися «практичним та ефективним». Для ув’язнених, які не мають самостійного доходу, держава повинна забезпечити, щоб вимоги щодо сплати судового збору не перетворювалися на нездоланний бар’єр на шляху до правосуддя. * **Розмежування між особистою присутністю та ефективним представництвом:** Відхилення Судом скарги щодо засідання в суді першої інстанції роз’яснює, що фізична присутність сторони не завжди є необхідною для справедливого судового розгляду, якщо її інтереси ефективно представляє адвокат і вона має можливість викласти свою позицію під час апеляційного розгляду. Це встановлює чіткий поріг того, що становить «справедливий судовий розгляд» у цивільних справах за участю осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі. * **Справедлива сатисфакція:** Суд присудив 1 500 євро як компенсацію моральної шкоди, сигналізуючи про те, що хоча порушення було процесуальним, воно все ж завдало заявниці значних страждань, позбавивши її права на розгляд справи найвищим судом. Повний те […]

CASE OF NEKRASOVA v. UKRAINE**** ### 1. Essence of the Decision The case of *Nekrasova v. Ukraine* concerns the right of access to a court for an […]

СПРАВА МОЛІНИ МАРІНА ТА ІНШИХ ПРОТИ ІСПАНІЇЦе судове рішення стосується кримінального засудження чотирьох осіб, які брали участь у протесті 2011 року біля будівлі Парламенту Каталонії, де їх звинуватили у перешкоджанні членам парламенту (депутатам) у доступі на засідання з питань бюджету. Спочатку заявники були виправдані Національною судовою колегією (*Audiencia Nacional*), яка визнала їхні дії захищеною формою реалізації права на мирні зібрання, проте згодом Верховний суд скасував це рішення, визнав їх винними та засудив до трьох років позбавлення волі. Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) розглянув, чи порушили ці кримінальні засудження та призначені за ними покарання права заявників на свободу вираження поглядів і свободу зібрань згідно зі статтями 10 та 11 Конвенції. Хоча Суд визнав, що держава має законний інтерес у захисті функціонування парламентських інституцій, зрештою він постановив, що накладені суворі кримінальні санкції були непропорційними. У рішенні наголошується, що навіть коли протести спричиняють незручності, призначення тривалих термінів ув’язнення за ненасильницьку поведінку створює «стримувальний ефект» для демократичної участі. Як наслідок, Суд встановив порушення статті 11 у світлі статті 10, дійшовши висновку, що таке втручання не було «необхідним у демократичному суспільстві». ### Структура та положення Рішення відповідає стандартній структурі рішень ЄСПЛ: у ньому викладено фактичне підґрунтя демонстрації 2011 року, детально описано суперечливі тлумачення національних судів (від виправдання до засудження) та наведено правову оцінку Суду. Суть рішення полягає у застосуванні тесту на «необхідність» згідно зі статтею 11. На відміну від попередніх справ, де Суд визнавав допустимими незначні санкції за протести, що спричиняють перешкоди, це рішення уточнює, що характер санкції — а саме трирічний термін ув’язнення — має підлягати особливо ретельній перевірці, якщо дії особи не мали насильницького характеру. Суд проводить розмежування цієї справи з іншими, зазначаючи, що заявники не були організаторами протесту, не відігравали провідної ролі у насильницьких діях, вчинених іншими особами, і не несли індивідуальної відповідальності за пошкодження майна чи фізичне насильство. ### Ключові положення для застосування права Для юристів та спостерігачів найбільш значущими аспектами цього рішення є: * **Доктрина «стримувального ефекту»:** Суд підтверджує, що кримінальні засудження, навіть якщо вони не були реально виконані (наприклад, через відстрочку чи сплив строків давності), діють як стримувальний фактор, що відбиває в громадян бажання брати участь у політичних дискусіях та публічних демонстраціях. * **Пропорційність санкцій:** У рішенні встановлено, що, хоча держави мають певну межу розсуду для обмеження протестів, які перешкоджають функціонуванню парламенту, використання «тривалих термінів ув’язнення» щодо ненасильницьких, окремих учасників є за своєю суттю непропорційним. * **Індивідуальна та колективна відповідальність:** Суд уточнює, що особа не втрачає захисту за статтею 11 лише через те, що вона є частиною великого натовпу, де інші можуть діяти насильницько, за умови, що власні наміри та дії цієї особи залишаються мирними. * **Розмежування характеру дій:** Суд чітко відокремлює «послання протесту» від «обструктивних дій», зазначаючи, що, хоча держави можуть обмежувати останні, суворість відповіді має бути співмірною з конкретними діями особи, а не лише з загальним контекстом демонстрації. ***:*** *Це рішення є надзвичайно актуальним для України та її громадян, особливо в контексті триваючого розвитку демократичних інституцій та захисту громадянського суспільства. Оскільки Україна продовжує інтегруватися в європейський правовий простір, це рішення слугує важливим прецедентом щодо пропорційності державних заходів у відповідь на публічні протести. Воно підкріплює принцип, згідно з яким захист парламентських процесів не повинен використовуватися як привід для придушення легітимного, ненасильницького політичного інакомислення шляхом надмірної криміналізації — стандарт, який залишається критично важливим для захисту прав людини в будь-якому демократ […]

CASE OF MOLINA MARÍN AND OTHERS v. SPAINThis judgment concerns the criminal conviction of four individuals who participated in a 2011 protest outside the […]

NoneЦе рішення, **** щодо захисту прав людини в Україні, стосується справи пана Федора Бєлоусова, довічно ув’язненого з інвалідністю II групи, який пе […]