Справа «ГО “New Generation Humanitarian” проти Вірменії» (заява № 5837/17) стосується спору щодо доступу до Касаційного суду після невдалого позову про наклеп проти засобу масової інформації. Заявник — неурядова організація, що виступає на захист прав ЛГБТ, — домагалася відшкодування збитків у зв’язку із серією статей, які вона охарактеризувала як мову ворожнечі, проте її апеляція була відхилена національним судом через суперечку щодо розрахунку судового збору. Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) встановив, що відмова національного суду розглядати апеляцію, яка ґрунтувалася на нечіткому та непередбачуваному застосуванні вимог щодо сплати збору, порушила право неурядової організації на суд згідно зі статтею 6 § 1 Конвенції. Хоча Суд визнав гомофобний характер оскаржуваних статей у ЗМІ, зрештою він постановив, що неурядова організація не змогла обґрунтувати рівень шкоди, необхідний для застосування захисту за статтею 8 щодо її репутації. Як наслідок, Суд визнав скаргу за статтею 6 прийнятною та обґрунтованою, відхиливши інші скарги щодо дискримінації та мови ворожнечі як неприйнятні.
**Структура та положення**
Рішення структуроване у три основні сегменти: фактичне підґрунтя щодо позову про наклеп та подальші процедурні перешкоди в Касаційному суді; правова оцінка Судом порушення статті 6; оцінка інших скарг за статтями 8, 13 та 14. Рішення ґрунтується на усталеній прецедентній практиці Суду щодо «права на доступ до суду», наголошуючи на тому, що процесуальні вимоги повинні бути передбачуваними та не надмірно формалістичними. Ключовою зміною у правовому полі, на яку звернув увагу Суд, є те, що Цивільний процесуальний кодекс Вірменії був змінений у 2018 році з метою уточнення структури зборів; однак, оскільки справа заявника мала місце у 2016 році, Суд поклав відповідальність на державу за відсутність ясності, що існувала на той час.
**Ключові положення для юридичного використання**
* **Передбачуваність процесуальних вимог:** Рішення є вагомим прецедентом для практиків, які виступають проти «надмірного формалізму». Суд постановив, що коли національне законодавство не має чіткої законодавчої бази для розрахунку судових зборів, держава не може карати учасника процесу за нездатність передбачити конкретне, неочевидне тлумачення розміру таких зборів.
* **Пропорційність у доступі до правосуддя:** Суд наголосив, що коли вищий суд відхиляє апеляцію через недоплату збору, не надаючи нового строку для виправлення помилки, він фактично позбавляє заявника його права на суд, що є непропорційною санкцією.
* **Поріг для юридичних осіб за статтею 8:** Рішення уточнює, що для того, аби юридична особа могла заявити про порушення статті 8 щодо репутації, вона повинна надати конкретні, підтверджені докази реальної шкоди (наприклад, втрата фінансування, припинення діяльності або задокументована шкода репутації). Самих лише тверджень про «кампанію з дискредитації» недостатньо, якщо неурядова організація не може довести відчутний вплив на свою діяльність або становище.
* **Несумісність пов’язаних скарг:** Це рішення слугує нагадуванням про те, що якщо первинна скарга (наприклад, за статтею 8) визнана несумісною *ratione materiae* (поза межами сфери застосування Конвенції), пов’язані з нею вимоги за статтями 13 та 14, як правило, також будуть відхилені, оскільки вони не мають «суттєвого» права за Конвенцією, до якого могли б приєднатися.
Це рішення є важливим для юристів-практиків у країнах Ради Європи, особливо в юрисдикціях, де процесуальні правила щодо судових зборів залишаються неоднозначними, оскільки воно закріплює принцип, згідно з яким держава повинна забезпечити правову визначеність для учасників процесу, що звертаються до вищих судів.
