1. Предметом спору є оскарження бездіяльності виправної колонії щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що суди попередніх інстанцій помилково застосували статтю 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX, яка обмежує виплату середнього заробітку шістьма місяцями, не врахувавши, що правовідносини охоплюють період до та після набрання чинності цим Законом. Суд зазначив, що необхідно розділити період затримки на дві частини: до 19.07.2022 (коли діяла попередня редакція статті 117 КЗпП України) та після 19.07.2022 (коли набрала чинності нова редакція з обмеженням у шість місяців). До періоду до 19.07.2022 слід застосовувати висновки Верховного Суду щодо попередньої редакції статті 117 КЗпП України, зокрема, враховувати розмір середнього заробітку за весь час затримки та загальний розмір належних при звільненні виплат, а до періоду після 19.07.2022 застосовувати чинну редакцію статті 117 КЗпП України з обмеженням виплати шістьма місяцями, але без застосування принципу співмірності. **** Суд відступив від висновку щодо застосування статті 117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-IX, викладеного в постанові Верховного Суду від 20.06.2024 у справі № 120/10686/22.
3. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
