Справа №740/2368/20 від 01/10/2025
1. Предметом спору є визнання незаконною передачі майна та скасування записів про державну реєстрацію права власності на нежитлові будівлі.
2. Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції та частково задовольнив позов, мотивуючи це тим, що передача майна у власність відповідачів відбулася на підставі нелегітимних документів, а саме договору про спільне володіння майном та статуту спілки, які не містили необхідних даних про підписання та затвердження. Верховний Суд не погодився з таким рішенням, оскільки позивач не оскаржував законність цих документів, а також не залучив до участі у справі спілку співвласників, рішення якої оскаржував. Крім того, ВС зазначив, що апеляційний суд не врахував, що договір між співвласниками про порядок володіння спільним майном є обов’язковим і для особи, яка згодом придбала частку у праві спільної часткової власності. ВС також взяв до уваги, що позивач знав про те, що майно, яке було передано йому в суборенду, належало спілці співвласників.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову.
Справа №761/23680/23 від 01/10/2025
1. Предметом спору є оскарження постанови державного виконавця про визначення місця побачення з дитиною.
2. Суд касаційної інстанції, скасовуючи постанову апеляційного суду, зазначив, що державний виконавець має право самостійно визначати місце побачення з дитиною, якщо воно не було конкретно визначено судовим рішенням, яке підлягає виконанню. У даному випадку, ухвала суду про забезпечення позову визначала лише місто (Тячів), але не конкретну адресу для побачень. Апеляційний суд, задовольняючи скаргу, не врахував, що в скарзі, поданій до суду першої інстанції, не було посилання на те, що державний виконавець не викликав сторони для узгодження місця та часу побачення. Крім того, апеляційний суд не вказав, яким чином зміна виконавцем місця побачення не враховує інтереси дитини, враховуючи підстави, на яких подавалася скарга. Суд першої інстанції правильно врахував, що специфіка діяльності виконавця під час виконання рішення суду про встановлення побачення з дитиною, рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною полягає насамперед у тому, що виконавець може на власний розсуд визначати час та місце побачення з дитиною у тому випадку, якщо такі умови не визначив суд у рішенні, яке виконується виконавцем.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі ухвалу суду першої інстанції, відмовивши у задоволенні скарги на дії державного виконавця.
Справа №991/9023/25 від 07/10/2025
1. Предметом спору є кримінальне провадження щодо обвинувачення ОСОБА_3 у привласненні, розтраті майна або заволодінні ним шляхом зловживання службовим становищем, вчиненому організованою групою, в особливо великих розмірах, тобто у вчиненні злочину передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України.
2. Суд затвердив угоду про визнання винуватості, оскільки вона була укладена добровільно між прокурором та обвинуваченою за участі захисника, відповідала вимогам КПК України та інтересам суспільства, а також не порушувала права, свободи чи інтереси сторін або інших осіб. Суд врахував беззастережне визнання обвинуваченою своєї винуватості, її згоду на узгоджене покарання, а також відсутність підстав вважати, що угода не була добровільною. Суд також взяв до уваги пом’якшуючі обставини, такі як щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, а також відсутність обтяжуючих обставин. Суд зазначив, що узгоджене сторонами покарання відповідає санкції ч. 5 ст. 191 КК України та загальним засадам призначення покарання, встановленим ст. 65 КК України. Суд також врахував, що обвинувачена частково відшкодувала завдані збитки.
3. Суд затвердив угоду про визнання винуватості та ухвалив вирок, яким ОСОБА_3 визнано винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, та призначив покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з позбавленням права обіймати певні посади на строк 2 роки, звільнивши від відбування основного покарання з випробуванням.
Справа №488/2818/23 від 02/10/2025
1. Предметом спору було усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом виселення колишньої дружини померлого чоловіка позивачки та встановлення факту батьківства померлого чоловіка щодо його неповнолітньої дитини.
2. Суд апеляційної інстанції, задовольняючи позов про встановлення факту батьківства, врахував, що сторони не заперечували факт спільного проживання матері дитини та померлого, а також виховання ними дітей. Суд також взяв до уваги переписку позивачки з іншою дитиною померлого, де вона називала померлого “татом”, запрошувала дитину до себе та надавала фінансову допомогу. Важливим фактором стало те, що зразки ДНК померлого не збереглися, що унеможливило проведення генетичної експертизи. Суд наголосив, що встановлення батьківства відповідає найкращим інтересам дитини, враховуючи її право знати своїх батьків та реалізувати спадкові права. Суд зазначив, що поведінка померлого за життя свідчила про визнання ним батьківства щодо дитини.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.
Справа №373/211/21 від 25/09/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку щодо особи, засудженої за порушення правил дорожнього руху, що спричинило тяжкі тілесні ушкодження потерпілій, в частині призначеного покарання та вирішення цивільного позову про відшкодування майнової шкоди.
2. Верховний Суд, розглядаючи касаційну скаргу захисника, зазначив, що доводи щодо неправильного стягнення майнової шкоди з засудженого, а не страхової компанії, є непереконливими, оскільки цивільний позов було подано безпосередньо до засудженого, а не до страховика, і сторона захисту не заявляла клопотання про залучення страхової компанії як цивільного відповідача. ВС також погодився з апеляційним судом, що застосування умовного звільнення від відбування покарання не сприятиме виправленню засудженого, враховуючи тяжкість злочину та наслідки. Водночас, ВС взяв до уваги позитивні характеристики засудженого, його інвалідність, наявність малолітньої дитини, відшкодування моральної шкоди, волонтерську діяльність та травми, отримані внаслідок ДТП, що пом’якшують покарання. На підставі цього, ВС вирішив застосувати статтю 69 КК України та пом’якшити призначене покарання.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу захисника, змінивши вирок апеляційного суду та пом’якшивши призначене покарання засудженому до 3 років обмеження волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки, а в решті судові рішення залишив без змін.
Справа №440/13784/24 від 06/10/2025
1. Предметом спору є стягнення пені з комунального підприємства за прострочення сплати штрафних санкцій, накладених Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП).
2. Суд, відмовляючи у задоволенні позову НКРЕКП, виходив з того, що підприємство фактично сплатило штраф у повному обсязі, хоч і з помилкою в реквізитах, яка була оперативно виправлена. Суд наголосив, що підприємство вчасно повідомляло НКРЕКП про платежі, і Комісія не висловлювала жодних заперечень щодо реквізитів. Також, суд врахував, що НКРЕКП не надала підприємству вичерпної інформації щодо правильних реквізитів для сплати штрафу, обмежившись лише кодом бюджетної класифікації. Суд підкреслив, що помилка у сплаті не була навмисною чи результатом бездіяльності підприємства, а скоріше технічною неточністю. Суд також послався на попередню практику Верховного Суду у справах щодо помилкової сплати податків, де було визнано, що дії платника, які не містять ознак бездіяльності, не можуть бути підставою для застосування штрафних санкцій.
3. Суд залишив касаційну скаргу НКРЕКП без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №906/350/24 від 30/09/2025
1. Предметом спору є визнання незаконним рішення міської ради про продаж земельної ділянки, визнання недійсним договору купівлі-продажу цієї ділянки та скасування державної реєстрації права власності на неї.
2. Суд касаційної інстанції залишив рішення попередніх судів без змін, відмовивши прокурору в задоволенні позову, оскільки ТОВ “Завод мінераловатних виробів” є власником нерухомого майна на спірній ділянці, і міська рада правомірно продала йому цю ділянку без проведення земельних торгів, як це передбачено законом для власників нерухомості. Суд врахував, що прокурор не довів необхідність використання товариством меншої площі землі, а також не спростував законність набуття товариством у власність спірної земельної ділянки визначеного розміру для експлуатації та обслуговування належного йому нерухомого майна, розташованого на такій ділянці, поза конкурсною процедурою. Суд також зазначив, що сам факт перевищення площі відведеної земельної ділянки над площею, займаною об’єктами нерухомості, не є самостійною підставою для визнання передачі землі незаконною. Суд касаційної інстанції підкреслив, що прокурор не довів порушення прав територіальної громади міста Житомира внаслідок продажу земельної ділянки.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №910/25118/15 від 30/09/2025
1. Предметом спору є стягнення з Житлово-будівельного кооперативу “Індикатор-13” (ЖБК) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Київенерго-борг” (ТОВ) заборгованості за договором постачання теплової енергії.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими частково задоволено позов ТОВ “Київенерго-борг”, стягнувши з ЖБК “Індикатор-13” заборгованість. Суд виходив з того, що суди попередніх інстанцій, дослідивши обставини справи, встановили наявність заборгованості ЖБК перед ТОВ за спожиту теплову енергію у певний період, що підтверджується первинними документами. Суд також врахував, що ЖБК не надав доказів повної оплати спожитої теплової енергії. Важливо, що касаційний суд зазначив, що суди попередніх інстанцій виконали всі вказівки, надані при попередньому касаційному розгляді, зокрема, надали оцінку кількості спожитої теплової енергії протягом кожного розрахункового періоду та остаточному сальдо розрахунків. Також суд касаційної інстанції відхилив доводи скаржника про неврахування висновків Верховного Суду в інших справах, оскільки обставини цих справ не є подібними до обставин даної справи.
3. Суд залишив касаційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу “Індикатор-13” без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №990/253/25 від 07/10/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККС) про відмову в допуску до участі у доборі на посаду судді місцевого суду.
2. Суд обґрунтував своє рішення тим, що відповідно до Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, особа, яка бажає стати суддею, повинна подати всі необхідні документи, що підтверджують її відповідність вимогам закону на день подання заяви про участь у доборі. Однією з таких вимог є володіння державною мовою, яке підтверджується відповідним сертифікатом. У даному випадку, позивачка не надала сертифікат про володіння державною мовою у встановлений строк, а подала його пізніше, що не відповідає вимогам закону. Суд також зазначив, що посилання позивачки на диплом про вищу юридичну освіту з оцінкою “відмінно” з ділової української мови та презумпцію володіння державною мовою у зв’язку з посадою прокурора є безпідставними, оскільки закон вимагає наявності саме сертифіката. Суд підкреслив, що встановлення індивідуальних строків для подання документів окремим кандидатам не передбачено законодавством.
3. Суд вирішив відмовити в задоволенні позову.
Справа №183/6201/21 від 22/09/2025
1. Предметом спору є виселення осіб з житлового будинку, який перебуває в іпотеці.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що суди попередніх інстанцій не повно дослідили обставини справи, зокрема, чи було іпотечне майно придбано за кредитні кошти, що має значення для вирішення питання про можливість виселення мешканців без надання іншого житла. Також, суди не надали належної оцінки тому факту, що відповідачі були зареєстровані в будинку всупереч умовам іпотечного договору без згоди банку, що могло бути спрямоване на уникнення реалізації майна. Суд касаційної інстанції звернув увагу на суперечності в рішеннях судів попередніх інстанцій щодо дати ухвалення рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення іпотекодавця. Суд підкреслив, що завданням цивільного судочинства є ефективний захист порушених прав, свобод чи інтересів, і для застосування певного способу захисту необхідно встановити, які саме права позивача порушені. Суд зазначив, що принцип змагальності покладає тягар доказування на сторони, і суд не може вважати доведеною обставину, про яку стверджує сторона, без належних доказів.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №522/23430/23 від 01/10/2025
1. Предметом спору є визнання недійсними електронних торгів з продажу частини квартири та витребування майна з чужого незаконного володіння.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, мотивуючи це тим, що вимога про визнання недійсними електронних торгів є неналежним способом захисту, оскільки власник може захистити свої права шляхом витребування майна з чужого незаконного володіння. Суд також зазначив, що ОСОБА_3 є добросовісним набувачем, оскільки придбав квартиру на електронних торгах у порядку виконання судового рішення, і на момент придбання відомості про арешт квартири у державних реєстрах були відсутні. Суд підкреслив, що витребування майна від добросовісного набувача неможливе, якщо майно було продане в порядку, встановленому для виконання судових рішень. Суд врахував, що відсутні докази недобросовісності набуття майна відповідачем, а посилання на арешт квартири є необґрунтованими, оскільки відповідні відомості не були внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а згодом арешти були скасовані. Суд також зазначив, що доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій і зводяться до переоцінки доказів, що не входить до компетенції касаційного суду.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №127/27018/20 від 02/10/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК України).
2. Верховний Суд залишив вирок без змін, оскільки дійшов висновку, що винуватість особи доведена на підставі досліджених доказів, а доводи про необхідну оборону є необґрунтованими. Суд зазначив, що для визначення правомірності оборони необхідно встановити наявність суспільно небезпечного посягання та відповідність захисних дій небезпечності посягання. ВС встановив, що потерпілий не вчиняв суспільно небезпечного посягання, яке б загрожувало життю чи здоров’ю засудженого, а покази засудженого про отримані ним травми спростовані судово-медичною експертизою. Також, ВС вказав, що апеляційний суд надав достатньо часу для підготовки до дебатів, а повторне клопотання про ознайомлення з матеріалами справи було необґрунтованим, оскільки захисник вже був обізнаний з матеріалами справи.
3. Верховний Суд ухвалив залишити вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу засудженого та захисника – без задоволення.
Справа №348/1682/21 від 02/10/2025
Предметом спору було оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за порушення правил дорожнього руху, що спричинило тяжкі тілесні ушкодження потерпілому.
Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду, оскільки апеляційний суд не конкретизував, яке саме порушення ПДР стало безпосередньою причиною ДТП та її наслідків, а які з цих порушень лише сприяли цьому, не надав належної вмотивованої відповіді на доводи апеляційних скарг прокурора та потерпілого стосовно м`якості призначеного покарання, пославшись лише на причетність потерпілого до ДТП та дані, які характеризують особу засудженого, не взяв до уваги, що засуджений з самого початку не визнавав себе винуватим, всю провину намагався перекласти на потерпілого, не розкаявся у скоєному, станом здоров`я потерпілого не цікавився та не намагався відшкодувати завдану шкоду здоров`ю потерпілого, не врахував показань самого обвинуваченого в суді першої інстанції, де він пояснив, що керування автомобілем у нічний час завжди створювало для нього дискомфорт, оскільки під час роз`їзду із зустрічними автомобілями значно погіршувалася видимість дороги, недостатньо враховано, що внаслідок скоєного кримінального правопорушення потерпілому завдано тяжких тілесних ушкоджень у виді закритої черепно-мозкової травми, забою головного мозку важкого ступеня, перелому кісток черепа, внаслідок чого він переніс трепанацію черепа, за наслідками ДТП потерпілий став особою з інвалідністю. Суд наголосив, що думка всіх сторін повинна бути почута в суді та їй має бути надана відповідна оцінка, чого апеляційний суд не зробив.
Суд вирішив скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Справа №170/459/23 від 02/10/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження військовослужбовця за ч. 4 ст. 402 КК України (непокора).
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення апеляційного суду, підтримавши висновок про доведеність вини військовослужбовця ОСОБА_6 у непокорі, вчиненій в умовах воєнного стану. Суд зазначив, що апеляційний суд належним чином перевірив доводи захисника про відсутність складу злочину в діях ОСОБА_6, зокрема, щодо відсутності чіткого наказу та умислу на його невиконання. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що ОСОБА_6 усвідомлено залишив місце несення служби без дозволу, що свідчить про наявність прямого умислу на невиконання наказу. Також, суд касаційної інстанції підкреслив, що апеляційний суд надав належну оцінку всім доводам сторони захисту та обґрунтовано визнав їх безпідставними, а призначене покарання є справедливим і відповідає тяжкості злочину.
3. Верховний Суд залишив ухвалу Волинського апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу захисника – без задоволення.
Справа №576/3227/23 від 07/10/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за ч. 5 ст. 407 КК України (самовільне залишення військової частини або місця служби).
2. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та призначив новий розгляд у суді першої інстанції, частково задовольнивши касаційну скаргу захисника. Причини скасування у резолютивній частині не зазначені, оскільки повний текст постанови буде оголошено пізніше. Проте, зважаючи на звільнення засудженого з установи виконання покарань, можна припустити, що суд міг встановити істотні порушення кримінального процесуального закону або неправильне застосування кримінального закону, що призвело до незаконного засудження особи. Можливо, були враховані доводи захисника щодо відсутності складу злочину, неправильної кваліфікації дій засудженого, або порушення його права на захист під час судового розгляду. Остаточні підстави для скасування будуть відомі після оголошення повного тексту постанови.
3. Суд скасував вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду стосовно ОСОБА_7 та призначив новий розгляд у суді першої інстанції, звільнивши засудженого з установи виконання покарань.
Справа №990/5/25 від 07/10/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення Вищої ради правосуддя про залишення в силі рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів щодо накладення дисциплінарного стягнення на прокурора.
2. У рішенні, на жаль, не наведено аргументи суду. Щоб їх дізнатися, потрібно прочитати повний текст рішення, який буде виготовлено протягом п’яти днів. Без повного тексту рішення неможливо зрозуміти, чому суд задовольнив позовні вимоги прокурора та скасував рішення ВРП. Можливо, суд встановив порушення процедури притягнення до дисциплінарної відповідальності, або визнав відсутність достатніх доказів вини прокурора, або ж дійшов висновку про невідповідність стягнення тяжкості проступку. Також, можливо, суд взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини щодо дисциплінарної відповідальності прокурорів.
3. Суд задовольнив позов прокурора, визнав протиправним та скасував рішення Вищої ради правосуддя про залишення в силі рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів щодо накладення на нього дисциплінарного стягнення, а також стягнув на його користь судовий збір.
Справа №520/7611/22 від 07/10/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності виправної колонії щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що суди попередніх інстанцій помилково застосували статтю 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX, яка обмежує виплату середнього заробітку шістьма місяцями, не врахувавши, що правовідносини охоплюють період до та після набрання чинності цим Законом. Суд зазначив, що необхідно розділити період затримки на дві частини: до 19.07.2022 (коли діяла попередня редакція статті 117 КЗпП України) та після 19.07.2022 (коли набрала чинності нова редакція з обмеженням у шість місяців). До періоду до 19.07.2022 слід застосовувати висновки Верховного Суду щодо попередньої редакції статті 117 КЗпП України, зокрема, враховувати розмір середнього заробітку за весь час затримки та загальний розмір належних при звільненні виплат, а до періоду після 19.07.2022 застосовувати чинну редакцію статті 117 КЗпП України з обмеженням виплати шістьма місяцями, але без застосування принципу співмірності. **** Суд відступив від висновку щодо застосування статті 117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-IX, викладеного в постанові Верховного Суду від 20.06.2024 у справі № 120/10686/22.
3. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №911/1152/20 від 30/09/2025
1. Предметом спору є визнання незаконним розпорядження про передачу в оренду земельної ділянки, визнання недійсним договору оренди, скасування державної реєстрації права оренди та витребування земельної ділянки з незаконного володіння.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення апеляційного суду, оскільки апеляційний суд не з’ясував належним чином, чи має Управління лісового та мисливського господарства повноваження на розпорядження спірною земельною ділянкою та чи є воно належним позивачем у цій справі, враховуючи, що до компетенції управління входить лише погодження зміни цільового призначення земельних ділянок. Також, суд не надав належної оцінки обраному прокурором способу захисту у виді визнання незаконним і скасування розпорядження місцевого органу державної виконавчої влади з огляду на його ефективність, оскільки розпорядження вже було виконано. Крім того, суд не врахував, що у випадку наявності зареєстрованого права оренди, витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикація) є неналежним способом захисту, оскільки більш ефективним є негаторний позов про усунення перешкод у користуванні майном. Суд касаційної інстанції наголосив, що для правильного вирішення спору необхідно встановити, чи дійсно порушені права позивача та чи відповідає обраний спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством.
3. Суд касаційної інстанції скасував постанову апеляційного суду та передав справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №909/679/24 від 07/10/2025
1. Предметом спору є відмова апеляційного господарського суду в ухваленні додаткового рішення до постанови про банкрутство ТОВ “Костанза” за заявою ТОВ “Костанза”.
2. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, підтримавши рішення апеляційного суду, виходячи з наступного:
* Заявник просив конкретизувати суму безспірних вимог кредитора в резолютивній частині постанови апеляційного суду, посилаючись на розбіжності з мотивувальною частиною.
* Апеляційний суд обґрунтовано відмовив у задоволенні заяви, оскільки не було встановлено, що суд не вирішив певну заявлену вимогу, яка потребує окремого врегулювання через ухвалення додаткового рішення.
* Верховний Суд раніше вже підтвердив законність як ухвали суду першої інстанції, так і постанови апеляційного суду, в тому числі їх резолютивної частини.
* Заява про ухвалення додаткового рішення не може використовуватися як інструмент перегляду чи уточнення правових висновків суду, що вже були предметом касаційного перегляду.
* Суд касаційної інстанції погодився з висновком суду апеляційної інстанції про те, що заява про ухвалення додаткового рішення не може бути використана як інструмент перегляду чи уточнення правових висновків суду, що вже були предметом касаційного перегляду.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ “КОСТАНЗА” без задоволення, а ухвалу Західного апеляційного господарського суду – без змін.
Справа №754/7431/24 від 25/09/2025
1. Предметом спору є оскарження прокурором ухвали апеляційного суду, яким було пом’якшено покарання ОСОБА_7 за незаконний обіг психотропних речовин та звільнено її від відбування покарання з випробуванням.
2. Апеляційний суд, пом’якшуючи покарання, врахував, що ОСОБА_7 вперше притягується до кримінальної відповідальності, щиро розкаялася у вчиненому, має похилий вік та страждає на важкі хронічні захворювання, що було підтверджено медичними документами. Суд визнав ці обставини такими, що пом’якшують покарання, та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину. Також, апеляційний суд взяв до уваги відсутність обтяжуючих обставин та бездоганну процесуальну поведінку засудженої під час досудового розслідування та судового розгляду. На основі цих факторів, суд дійшов висновку про можливість застосування ст. 69 КК України (призначення покарання нижче найнижчої межі) та ст. 75 КК України (звільнення від відбування покарання з випробуванням), вважаючи, що виправлення засудженої можливе без ізоляції від суспільства. Суд зазначив, що врахування лише загальних обставин злочину без урахування конкретних обставин справи та даних про особу винного не відповідає принципу індивідуалізації покарання.
3. Верховний Суд залишив ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу прокурора – без задоволення.
Справа №910/15275/21 від 07/10/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення Антимонопольного комітету України.
2. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін, підтримавши таким чином рішення АМКУ. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій. В обгрунтуванні рішення, суди послались на те, що позивач не надав достатніх доказів на обгрунтування своїх вимог. Суд також врахував обставини справи та встановив відсутність порушень норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення АМКУ. Суд зазначив, що перегляд судових рішень в касаційному порядку має на меті виправлення судових помилок, а не переоцінку доказів.
3. Верховний Суд постановив залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №368/1067/22 від 02/10/2025
1. Предметом спору є касаційна скарга прокурора на вирок та ухвалу судів попередніх інстанцій щодо засудження особи за крадіжку, несанкціоноване втручання в роботу автоматизованих систем.
2. Суд касаційної інстанції, задовольняючи касаційну скаргу прокурора, виходив з того, що після вчинення злочину набрав чинності закон, який декриміналізував частину діянь, а саме крадіжку майна, вартість якого не перевищує двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Суд врахував, що згідно з Податковим кодексом України, у 2022 році ця сума становила 2481 грн. Оскільки деякі епізоди крадіжок, вчинені засудженим, не перевищували цю суму, кримінальне провадження в цій частині підлягає закриттю на підставі пункту 1-2 частини 2 статті 284 КПК України, у зв’язку з втратою чинності закону, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння. Суд також врахував правовий висновок об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, викладений у постанові від 07 жовтня 2024 року у справі № 278/1566/21. Водночас, суд касаційної інстанції не знайшов підстав для зміни міри покарання за тими епізодами, за якими засудження залишилось в силі.
3. Суд касаційної інстанції скасував судові рішення в частині засудження особи за окремими епізодами крадіжки та закрив кримінальне провадження в цій частині, а в решті судові рішення залишив без змін.
Справа №523/7645/23 від 06/10/2025
1. Предметом спору є визнання незаконним наказу про призупинення дії трудового договору та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що призупинення дії трудового договору було незаконним, оскільки у роботодавця була можливість забезпечити працівника роботою. Суд зазначив, що відсутня норма права, яка б регулювала питання виплати середнього заробітку за час незаконного призупинення дії трудового договору, тому застосував аналогію закону, а саме частину другу статті 235 КЗпП України, яка передбачає виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу у разі незаконного звільнення. При розрахунку середнього заробітку суд виходив з посадового окладу працівника, оскільки розрахунковий період був відсутній через тривалий простій. Суд відхилив доводи касаційної скарги про необхідність обчислення середньої заробітної плати виходячи з виплат, які передували простою, оскільки це суперечить Порядку обчислення середньої заробітної плати. Суд також відхилив доводи про необхідність відступу від висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 28 травня 2025 року у справі № 522/17582/22, оскільки не встановив наявності виключної правової проблеми.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №340/4308/24 від 06/10/2025
1. Предметом спору є відмова Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області у підготовці та направленні документів для призначення пенсії за вислугу років позивачу.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які відмовили у задоволенні позову, мотивуючи це тим, що для призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту “а” статті 12 Закону № 2262-XII необхідна вислуга 25 календарних років, а у позивача її недостатньо. Суд зазначив, що пільгова вислуга років враховується лише для визначення розміру пенсії, а не для її призначення. Також, суд врахував правовий висновок Верховного Суду у справі №520/5695/23, згідно з яким призначення пенсій за вислугу років особам, звільненим зі служби в поліції, здійснюється виходячи з обчислення календарної вислуги років, якщо вони звернулись із заявою після 19.02.2022. Суд відхилив посилання позивача на попередні рішення Верховного Суду, оскільки вони стосувалися інших підстав для призначення пенсії за вислугу років, а саме, на підставі пункту “б” статті 12 Закону № 2262-XII.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №904/4103/23 від 07/10/2025
1. Предметом спору є стягнення грошових коштів за первісним та зустрічним позовами між Акціонерним товариством “Укргазвидобування” та Товариством з обмеженою відповідальністю “Нафтосервіс”.
2. Верховний Суд ухвалив рішення, виходячи з наступного: по-перше, касаційне провадження було закрито частково, оскільки одна з підстав касаційного оскарження не відповідала вимогам процесуального закону. По-друге, щодо іншої підстави касаційного оскарження, суд не знайшов підстав для скасування рішень судів попередніх інстанцій. Суд касаційної інстанції, перевіривши матеріали справи, погодився з висновками попередніх судів. Суд касаційної інстанції діяв в межах своїх повноважень, визначених Господарським процесуальним кодексом України. Суд касаційної інстанції не встановив порушень норм матеріального та процесуального права, які б призвели до скасування оскаржуваних судових рішень.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення попередніх інстанцій – без змін.
Справа №910/10029/24 від 07/10/2025
1. Предметом спору є стягнення заборгованості, визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити певні дії.
2. На жаль, в наданому тексті відсутні аргументи суду касаційної інстанції, якими він керувався при прийнятті рішення. У вступній та резолютивній частинах постанови зазначаються лише формальні відомості про учасників справи, суддів, розгляд касаційної скарги та прийняте рішення. Для надання розгорнутого аналізу необхідна мотивувальна частина судового рішення, де суд викладає обґрунтування своєї позиції, посилання на норми права та оцінку доводів сторін.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ “Гарант Ойл групп” без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду – без змін.
Справа №757/46282/25-к від 02/10/2025
1. Предметом спору є клопотання захисника про направлення кримінального провадження з одного суду до іншого в межах юрисдикції різних апеляційних судів.
2. Верховний Суд задовольнив клопотання захисника, керуючись статтями 32, 33-1, 34, 376 Кримінального процесуального кодексу України. Суд врахував доводи захисника щодо необхідності зміни підсудності. Рішення про направлення кримінального провадження з Печерського районного суду м. Києва до Жовківського районного суду Львівської області було прийнято з метою забезпечення об’єктивного та неупередженого розгляду справи. Суд виходив з того, що існують обставини, які ускладнюють розгляд справи в Печерському районному суді, і що перенесення розгляду до іншого суду сприятиме більш ефективному здійсненню правосуддя. Суд зазначив, що ухвала набирає законної сили з моменту проголошення й оскарженню не підлягає.
3. Суд постановив задовольнити клопотання адвоката та направити кримінальне провадження з Печерського районного суду м. Києва до Жовківського районного суду Львівської області для розгляду по суті.
Справа №916/730/25 від 07/10/2025
1. Предметом спору є стягнення грошової суми в розмірі 169 317,19 грн.
2. У судовому рішенні не наведено жодних аргументів, якими керувався суд при винесенні рішення, оскільки надано лише вступну та резолютивну частини постанови. Відсутність мотивувальної частини унеможливлює аналіз позиції суду та обґрунтування прийнятого рішення. Для надання повної відповіді необхідний повний текст судового рішення.
3. Суд касаційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції залишив без змін.
Справа №685/1416/23 від 02/10/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку апеляційного суду, яким засуджено ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 286-1 КК України (порушення правил дорожнього руху в стані алкогольного сп’яніння, що спричинило смерть потерпілого).
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками апеляційного суду щодо доведеності вини ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 286-1 КК України, зазначивши, що апеляційний суд, на відміну від суду першої інстанції, належним чином дослідив та оцінив докази, зокрема, щодо стану алкогольного сп’яніння засудженого на момент ДТП. Суд касаційної інстанції відхилив доводи засудженого про порушення принципу безпосередності дослідження доказів, оскільки апеляційний суд повторно дослідив докази за клопотанням сторони обвинувачення. Також, касаційний суд визнав обґрунтованим призначення покарання, враховуючи тяжкість злочину та пом’якшуючі обставини. Водночас, суд касаційної інстанції погодився з доводами касаційних скарг прокурора та засудженого щодо незастосування апеляційним судом положень ч. 5 ст. 72 КК України про зарахування строку попереднього ув’язнення в строк покарання.
3. Суд касаційної інстанції змінив вирок апеляційного суду, зарахувавши ОСОБА_7 в строк покарання строк попереднього ув’язнення з 30 жовтня 2023 року по 20 лютого 2024 року включно, а в решті судове рішення залишив без змін.
Справа №756/8106/23 від 08/10/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним договору дарування 1/3 частки квартири та визнання цієї частки спільною сумісною власністю колишнього подружжя.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки позивачка звернулася до суду лише з позовом до дарувальника частки квартири, не залучивши обдаровану особу як співвідповідача, хоча суд і пропонував їй це зробити. Суд зазначив, що визначення відповідачів є правом позивача, але встановлення належності відповідачів є обов’язком суду. Позов до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в позові. Суд послався на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, згідно з якими у справах про визнання недійсним договору всі сторони договору мають бути залучені як відповідачі. Також суд відхилив доводи касаційної скарги про неналежне дослідження доказів, оскільки спір не розглядався по суті через неналежний склад учасників справи.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №910/11678/22 від 30/09/2025
1. Предмет спору – скасування рішень про державну реєстрацію права комунальної власності та права постійного користування на земельні ділянки за ПрАТ “Київський річковий порт”.
2. Суд, відмовляючи у задоволенні позову прокурора, виходив з того, що ПрАТ “Київський річковий порт” є правонаступником державного підприємства, якому ще в 1963 році було надано право постійного користування спірними земельними ділянками, що підтверджується відповідним актом. Технічна документація із землеустрою була розроблена у встановленому порядку, і не було виявлено порушень, які б могли вплинути на результати заходів, передбачених цією документацією. Суд також зазначив, що прокурор не обґрунтував, яким чином скасування державної реєстрації права комунальної власності на землю за Київською міською радою сприятиме захисту прав територіальної громади, особливо враховуючи, що спірні ділянки не вибули з комунальної власності. Суд також врахував висновок експертизи, яка підтвердила, що спірні земельні ділянки відповідають документації із землеустрою. Доводи прокурора щодо порушення цільового призначення земель суд визнав безпідставними, оскільки не було доведено факту зміни цільового призначення, а визначення виду використання земельних ділянок відповідачем в межах встановленої категорії земель є правомірним.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №910/2461/24 від 30/09/2025
1. Предметом спору є стягнення витрат на професійну правничу допомогу у вигляді “гонорару успіху”.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення апеляційного суду, який частково задовольнив заяву ТОВ “ГС-Трейдинг” про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, зменшивши суму “гонорару успіху” до 50 000 грн. Суд врахував, що розмір витрат на правничу допомогу має бути обґрунтованим, пропорційним до предмета спору, а також співмірним зі складністю справи, ціною позову, обсягом наданих послуг та витраченим часом адвоката. Суд зазначив, що сам факт домовленості про “гонорар успіху” не є безумовною підставою для його стягнення в повному обсязі, оскільки суд повинен оцінювати такі витрати на предмет їх розумності та відповідності критеріям, встановленим процесуальним законодавством. Суд також послався на практику Європейського суду з прав людини, згідно з якою відшкодуванню підлягають лише витрати, що мають розумний розмір. Суд касаційної інстанції підкреслив, що не є судом факту і не може переоцінювати докази, надані суду апеляційної інстанції.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу ТОВ “ГС-Трейдинг” без задоволення, а додаткову постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №755/2434/22 від 08/10/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за ч. 1 ст. 122 КК України (умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження).
2. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та закрив кримінальне провадження, керуючись наступним. Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 284 КПК України, кримінальне провадження закривається у разі, якщо потерпілий відмовився від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення. Частина 1 статті 122 КК України належить до кримінальних правопорушень, які розглядаються у формі приватного обвинувачення. У даній справі потерпіла відмовилася від обвинувачення, що є безумовною підставою для закриття кримінального провадження. Суд касаційної інстанції констатував, що суди попередніх інстанцій не врахували цю обставину та дійшли помилкових висновків щодо наявності підстав для засудження особи.
3. Суд ухвалив скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду і закрити кримінальне провадження на підставі відмови потерпілої від обвинувачення.
Справа №2604/267/2012 від 08/10/2025
1. Предметом спору є касаційна скарга засудженого ОСОБА_2 на вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду щодо нього.
2. Суддя Верховного Суду, отримавши матеріали кримінальної справи, встановив відсутність перешкод для її призначення до касаційного розгляду. Керуючись процесуальним кодексом, суддя призначив дату розгляду касаційної скарги, повідомивши про це сторони. Також, суд роз’яснив сторонам їхнє право подати заперечення на скаргу або власні касаційні скарги. Суддя наголосив, що його постанова оскарженню не підлягає, що є стандартною нормою для подібних процесуальних рішень. Фактично, це є організаційне рішення, необхідне для забезпечення подальшого руху справи в касаційному порядку.
3. Суд призначив розгляд касаційної скарги на певну дату та час.
Справа №916/3173/24 від 07/10/2025
1. Предметом спору є вимога фізичної особи до ОСББ про припинення трудового договору та стягнення заробітної плати і компенсацій.
2. Суд касаційної інстанції, задовольняючи касаційну скаргу, виходив з того, що даний спір не підлягає розгляду в господарському суді. Суд врахував, що хоча однією зі сторін спору є юридична особа (ОСББ), спір виник з трудових відносин між фізичною особою та ОСББ, а такі спори підвідомчі судам цивільної юрисдикції. Суд також послався на положення Господарського процесуального кодексу України, які визначають критерії віднесення справ до господарської юрисдикції, і дійшов висновку, що в даному випадку ці критерії не дотримані. Суд наголосив, що вирішення питання щодо трудових прав фізичної особи має здійснюватися в порядку цивільного судочинства, що забезпечує більш повний захист її прав.
3. Суд скасував рішення попередніх інстанцій і закрив провадження у справі, роз’яснивши позивачці право звернутися до суду цивільної юрисдикції.
Справа №607/23999/23 від 02/10/2025
1. Предметом спору є оскарження засудженим ОСОБА_6 ухвали апеляційного суду щодо кримінального провадження за ч. 1 ст. 286 КК України.
2. У резолютивній частині рішення, на жаль, не міститься жодних аргументів суду. Зазвичай, суд касаційної інстанції перевіряє законність та обґрунтованість рішень судів нижчих інстанцій, виходячи з доводів касаційної скарги. Він аналізує, чи правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, чи не було допущено порушень, які могли вплинути на законність судового рішення. Також, суд касаційної інстанції може перевірити відповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого. Проте, без повного тексту рішення, неможливо дізнатися, які саме аргументи були вирішальними для суду касаційної інстанції при залишенні ухвали апеляційного суду без змін.
3. Суд ухвалив залишити ухвалу Тернопільського апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу засудженого – без задоволення.
Справа №200/26960/15-ц від 30/09/2025
1. Предметом спору є захист авторського права на дизайн печива “Дніпро” та стягнення компенсації за його неправомірне використання.
2. Суд, залишаючи в силі рішення попередніх інстанцій, виходив з того, що авторське право виникає внаслідок факту створення твору і не потребує обов’язкової реєстрації. Суд підкреслив, що майнові права на дизайн печива “Дніпро” перейшли до позивача у спадок, і відповідачі порушили ці права, використовуючи дизайн без дозволу. Суд також зазначив, що реєстрація авторського права має декларативний характер і не є обов’язковою умовою для виникнення авторських прав. Наявність патенту на промисловий зразок у відповідача не звільняє його від відповідальності за порушення авторських прав на твір. Суд врахував попередні судові рішення, якими було встановлено факт створення твору позивачем. Щодо зустрічного позову, суд вказав, що обраний спосіб захисту (скасування реєстрації авторського права) не є ефективним, оскільки авторське право виникає незалежно від реєстрації.
3. Суд залишив касаційні скарги без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №757/55832/21-ц від 08/10/2025
1. Предметом спору є розподіл судових витрат, понесених сторонами у зв’язку з переглядом справи в касаційному порядку.
2. Верховний Суд, розглядаючи заяви Кабінету Міністрів України та ПриватБанку про ухвалення додаткового рішення, керувався нормами ЦПК України, які регулюють розподіл судових витрат між сторонами пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Суд врахував, що Кабінет Міністрів України виграв спір щодо обох відповідачів, а тому судовий збір, сплачений ним за подання касаційної скарги, підлягає стягненню з ПриватБанку та ОСОБА_1. Водночас, оскільки ПриватБанк також подавав касаційну скаргу і спір виграно Кабінетом Міністрів України, судовий збір, сплачений банком, має бути відшкодований йому стороною, яка програла спір, тобто ОСОБА_1. Суд послався на статтю 141 ЦПК України, яка передбачає відшкодування судових витрат за рахунок сторони, яка програла судовий спір, а також на статтю 416 ЦПК України, яка визначає, що постанова суду касаційної інстанції має містити розподіл судових витрат.
3. Суд постановив стягнути з ПриватБанку та ОСОБА_1 на користь Кабінету Міністрів України судовий збір за подання касаційної скарги, а також стягнути з ОСОБА_1 на користь ПриватБанку судовий збір за подання касаційної скарги.
Справа №461/4941/24 від 06/10/2025
1. Предметом спору є встановлення факту проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу між позивачем та померлим з метою отримання одноразової грошової допомоги відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, які відмовили у задоволенні позову, оскільки позивачка не надала достатніх доказів, які б підтверджували факт спільного проживання з померлим як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов’язків, притаманних подружжю, у період після розірвання шлюбу і до моменту смерті. Суд врахував, що надані докази, такі як спільні фотографії, переписки, історія карткового рахунку та акт обстеження, не підтверджують усталені подружні відносини. Також було враховано рішення суду про розірвання шлюбу, де було встановлено тривалий характер сімейного розладу та окреме проживання сторін. Суд зазначив, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, і кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №922/658/22 від 02/10/2025
1. Предметом спору є стягнення з комунального підприємства на користь приватного акціонерного товариства штрафних санкцій за договором про врегулювання небалансів електричної енергії.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які відмовили у задоволенні позову про стягнення пені та штрафу, оскільки договором між сторонами та чинним законодавством не встановлено конкретного розміру (ставки) пені за невиконання грошового зобов’язання. Суд зазначив, що застосування штрафних санкцій, передбачених статтею 231 Господарського кодексу України, можливе лише за умови, якщо розмір таких санкцій не визначений договором або законом, якщо порушено господарське зобов’язання, в якому хоча б одна сторона є суб’єктом державного сектора економіки, та якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов’язання. Суд також врахував, що розмір пені за порушення грошових зобов’язань встановлюється в договорі за згодою сторін, а у даному випадку такої згоди досягнуто не було. Суд відхилив посилання скаржника на неврахування правових висновків Верховного Суду в інших справах, оскільки ці справи стосувалися інших правовідносин та мали інші фактичні обставини.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №910/2097/24 від 02/10/2025
1. Предметом спору є покладення солідарної відповідальності на органи управління товариства-банкрута за порушення строків звернення до суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, які відмовили у задоволенні заяви про покладення солідарної відповідальності, вказавши на неправильне застосування норм матеріального права. Суди попередніх інстанцій помилково застосували положення Закону України “Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю” щодо порядку скликання зборів учасників товариства у разі зменшення вартості чистих активів, замість того, щоб дослідити обставини, що свідчать про загрозу неплатоспроможності боржника. Верховний Суд наголосив, що для покладення солідарної відповідальності важливим є встановлення моменту виникнення у керівництва боржника обов’язку звернутися до суду із заявою про банкрутство, що залежить від об’єктивних фактів, які підтверджують загрозу неплатоспроможності. Суд касаційної інстанції вказав на необхідність врахування його попередніх висновків щодо правової природи солідарної відповідальності та умов її застосування. Оскільки суди попередніх інстанцій не дослідили належним чином докази та не встановили наявність чи відсутність порушення, яке є умовою для покладення солідарної відповідальності, справу направлено на новий розгляд.
3. Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №555/66/24 від 07/10/2025
1. Предметом спору є вимога Фермерського господарства “АВМ-С” до Головного управління ДПС у Рівненській області про відшкодування шкоди.
2. У цій справі Верховний Суд виступав як касаційна інстанція, переглядаючи рішення судів попередніх інстанцій. Суд заслухав аргументи позивача (Фермерського господарства “АВМ-С”) та відповідача (Головного управління ДПС у Рівненській області). Під час розгляду касаційної скарги, судді дослідили матеріали справи, оцінили доводи касаційної скарги та перевірили правильність застосування норм матеріального та процесуального права судами першої та апеляційної інстанцій. Суд врахував обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій, та дійшов висновку, що ці рішення є обґрунтованими та законними. Суд не знайшов підстав для скасування чи зміни оскаржуваних рішень.
3. Верховний Суд постановив залишити касаційну скаргу Фермерського господарства “АВМ-С” без задоволення, а рішення Господарського суду Рівненської області та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду – без змін.
Справа №577/6147/24 від 07/10/2025
1. Предметом спору є оскарження постанови поліцейського про притягнення особи до адміністративної відповідальності.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що Управління патрульної поліції в Чернігівській області, хоч і не є юридичною особою, але є територіальним підрозділом Департаменту патрульної поліції та суб’єктом владних повноважень, який має право видавати адміністративні акти. Суд зазначив, що згідно з процесуальним законодавством, суб’єкт владних повноважень може бути відповідачем у справі, навіть якщо не має статусу юридичної особи. Суд також врахував, що апеляційна скарга була підписана особою, уповноваженою діяти від імені Департаменту патрульної поліції на підставі довіреності. Суд підкреслив, що забезпечення права на апеляційний перегляд є однією з основних засад судочинства, гарантованих Конституцією України. Враховуючи ці обставини, суд дійшов висновку, що апеляційний суд помилково повернув апеляційну скаргу Управління патрульної поліції, оскільки воно мало право на оскарження рішення суду першої інстанції. Суд послався на власну практику, навівши аналогічну правову позицію, викладену в іншій постанові Верховного Суду.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Справа №569/11750/23 від 02/10/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку апеляційного суду щодо міри покарання за незаконне придбання, зберігання з метою збуту наркотичних засобів.
2. Суд касаційної інстанції залишив вирок апеляційного суду без змін, зазначивши, що апеляційний суд обґрунтовано зменшив строк покарання, але відмовився застосувати звільнення від відбування покарання з випробуванням, враховуючи тяжкість злочину. Суд касаційної інстанції відхилив доводи захисника про необхідність застосування положень про зворотну дію закону у зв’язку зі змінами в переліку наркотичних засобів, посилаючись на попередню практику об’єднаної палати ККС ВС, яка вказала, що зміни до переліку наркотичних засобів не є змінами до кримінального закону і не мають зворотної дії. Також суд не знайшов порушень у діях апеляційного суду щодо прийняття доповнень до апеляційної скарги прокурора, оскільки вони не призвели до погіршення становища обвинуваченого. Суд касаційної інстанції підкреслив, що призначення покарання є дискрецією суду, і він не вбачає підстав для перегляду висновків апеляційного суду щодо незастосування ст. 75 КК, враховуючи обставини справи та особу засудженого.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а вирок апеляційного суду – без змін.
Справа №922/10/25 від 07/10/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним та скасування рішення Антимонопольного комітету України.
2. У цій справі Верховний Суд погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, залишаючи в силі рішення Антимонопольного комітету. Суд касаційної інстанції, ймовірно, підтримав висновки попередніх судів щодо доведеності порушення конкуренційного законодавства. Можливо, суди попередніх інстанцій встановили, що дії ТОВ “Лубенське шляхо-будівельне управління № 9” призвели до обмеження конкуренції на ринку, що стало підставою для рішення Антимонопольного комітету. Також, суд міг врахувати обґрунтованість та пропорційність застосованих Антимонопольним комітетом санкцій до ТОВ “Лубенське шляхо-будівельне управління № 9”. Важливо, що суд касаційної інстанції підтвердив законність та обґрунтованість рішень попередніх судів, що свідчить про відсутність порушень норм матеріального та процесуального права.
3. Верховний Суд постановив залишити касаційну скаргу ТОВ “Лубенське шляхо-будівельне управління № 9” без задоволення, а рішення Господарського суду Харківської області та постанову Східного апеляційного господарського суду – без змін.
Справа №721/1001/22 від 02/10/2025
1. Предметом спору є оскарження ухвали апеляційного суду щодо перекваліфікації дій засудженого з умисного вбивства (ч. 1 ст. 115 КК України) на вбивство через необережність (ч. 1 ст. 119 КК України) та призначення покарання.
2. Верховний Суд погодився з рішенням апеляційного суду, зазначивши, що апеляційний суд ретельно перевірив докази, зокрема, показання засудженого, потерпілих, свідків, а також письмові докази, такі як протоколи огляду місця події, висновки експертів. Суд касаційної інстанції підкреслив, що апеляційний суд взяв до уваги характер поранення, який не свідчить про прицільний постріл у життєво важливі органи потерпілого, а також встановив відсутність умислу на вбивство. ВС наголосив, що апеляційний суд належним чином обґрунтував перекваліфікацію дій засудженого, врахувавши всі обставини справи та доводи апеляційних скарг. ВС також зазначив, що призначене покарання відповідає загальним засадам призначення покарання, є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та запобігання новим злочинам.
3. Верховний Суд залишив ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу потерпілої – без задоволення.
Справа №120/3056/23 від 07/10/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності військової частини щодо ненарахування та невиплати додаткової винагороди військовослужбовцю за участь у бойових діях.
2. Суд, залишаючи рішення попередніх інстанцій без змін, підкреслив, що військовослужбовці мають право на додаткову винагороду, встановлену постановою Кабінету Міністрів України № 168, особливо ті, хто безпосередньо бере участь у бойових діях. Суд зазначив, що довідка про участь у бойових діях, видана на підставі бойового розпорядження, є належним доказом, що підтверджує право на отримання збільшеної винагороди. Суд відхилив аргументи відповідача про те, що єдиною підставою для нарахування винагороди є списки за певною формою, наголосивши, що ці списки є лише елементом процедури виплати, а право на винагороду підтверджується іншими документами. Суд також врахував, що порушення порядку передачі документів між військовими частинами не може позбавити військовослужбовця права на винагороду. Суд касаційної інстанції підкреслив, що він не має права переоцінювати докази, які вже були оцінені судами попередніх інстанцій.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №200/3514/23 від 07/10/2025
1. Предметом спору є оскарження наказу про позбавлення військовослужбовця додаткової винагороди та зобов’язання нарахувати і виплатити цю винагороду.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки наказу військової частини про позбавлення позивача додаткової винагороди, що є ключовим актом індивідуальної дії у цій справі. Суди не перевірили цей наказ на відповідність критеріям правомірності, встановленим Кодексом адміністративного судочинства України. Важливо, що суди не вирішили основну позовну вимогу про оскарження цього наказу, від якого залежить вирішення інших вимог. Оскільки обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судів, Верховний Суд не може перевірити правильність висновків судів попередніх інстанцій по суті спору. Враховуючи обмежені повноваження касаційного суду, який не має права встановлювати нові обставини або переоцінювати докази, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність скасування рішень судів попередніх інстанцій. Це необхідно для забезпечення повного та всебічного розгляду справи з урахуванням усіх важливих обставин.
3. Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №380/3542/25 від 07/10/2025
1. Предметом спору є правомірність дій Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо зменшення розміру пенсії ОСОБА_1 на підставі постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює коефіцієнти для виплати пенсій, що перевищують певний розмір.
2. Суд, задовольняючи позов, виходив з того, що умови та норми пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, визначаються виключно Законом України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”. Зміна цих умов можлива лише шляхом внесення змін до цього закону. Постанова Кабінету Міністрів України не може змінювати або обмежувати права, встановлені законом. Суд також врахував попередні рішення Верховного Суду, які підтверджують протиправність обмеження максимального розміру пенсій, призначених відповідно до цього закону. Суд наголосив, що обмеження пенсій, встановлені постановою Кабінету Міністрів України, обмежують конституційне право на соціальний захист. Суд також врахував, що стаття 46 Конституції України гарантує право на соціальний захист, і обмеження, встановлені постановою КМУ, суперечать цій гарантії.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №990/262/25 від 07/10/2025
Предметом спору є оскарження рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККСУ) та зобов’язання ВККСУ вчинити певні дії на користь позивача.
У рішенні не наведено жодних аргументів, якими керувався суд, оскільки надано лише вступну та резолютивну частини. Для надання повної відповіді необхідний повний текст судового рішення.
Суд відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України в повному обсязі.
Справа №473/4406/24 від 01/10/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним договору позики, укладеного між чоловіком позивачки та третьою особою без її згоди.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки договір позики не є договором розпорядження спільним майном подружжя, а отримання грошей одним із подружжя не вимагає обов’язкової згоди іншого. Суд також врахував, що позивачка звернулася до суду лише через 10 років після укладення договору, вже на стадії виконання судового рішення про стягнення боргу, що свідчить про її недобросовісність та спробу ухилитися від виконання зобов’язань. Суд зазначив, що відсутні докази використання коштів, отриманих за договором позики, не в інтересах сім’ї. Крім того, суд апеляційної інстанції погодився з рішенням суду першої інстанції щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, оскільки розмір витрат був обґрунтованим та підтвердженим належними доказами, а клопотання про зменшення розміру витрат від позивача не надходило.
3. Суд касаційної інстанції залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, а касаційну скаргу – без задоволення.
Справа №752/22214/16-ц від 22/09/2025
1. Предметом спору є скарга ОСОБА_1 на дії державного виконавця щодо винесення постанов про виправлення помилок у процесуальних документах у виконавчому провадженні про усунення перешкод у вихованні дитини.
2. Суд касаційної інстанції зазначив, що завданням цивільного судочинства є ефективний захист порушених прав, а в порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий лише за умови, що права сторони виконавчого провадження дійсно порушені. Суд підкреслив, що апеляційний суд не з’ясував, яким чином оскаржувані постанови державного виконавця, якими виключено слова “без присутності матері” з постанов про визначення способу виконання судового рішення, порушують права заявника та як ці права будуть поновлені внаслідок задоволення скарги. Верховний Суд вказав, що апеляційний суд не врахував, яке саме право (інтерес) заявника порушено і як воно буде поновлено внаслідок задоволення скарги. Суд касаційної інстанції наголосив, що відсутність порушеного права є самостійною підставою для відмови у задоволенні скарги в порядку судового контролю за виконанням судових рішень.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та передав справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №678/1464/22 від 01/10/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним договору оренди землі та припинення речового права оренди.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, який відмовив у задоволенні позову ТОВ «Агрофірма-Обрій», оскільки позивач не надав належних доказів порушення його права оренди на спірну земельну ділянку. Апеляційний суд встановив, що договір оренди між ТОВ «Агрофірма-Обрій» та ОСОБА_1 було розірвано за взаємною згодою сторін ще у 2012 році, що підтверджується відповідним записом у відділі Держкомзему. Крім того, було встановлено, що на момент укладення оспорюваного договору оренди між ОСОБА_1 та ТОВ «Зоряний Світанок», право оренди на цю ділянку вже було зареєстровано за ТОВ «Дністер-Агро». Суд касаційної інстанції підкреслив, що завданням цивільного судочинства є захист саме порушених прав, а позивач не довів факту порушення його права на спірну земельну ділянку. Суд також зазначив, що переоцінка доказів не входить до компетенції касаційного суду.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу ТОВ «Агрофірма-Обрій» без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №320/32216/23 від 06/10/2025
1. Предмет спору – скасування податкового повідомлення-рішення про застосування штрафу за порушення термінів реєстрації податкової накладної.
2. Суд першої інстанції задовольнив позов, виходячи з того, що господарська операція, за якою виписана податкова накладна, фактично не відбулася, отже, не було обов’язку її реєструвати. Апеляційний суд скасував це рішення, зазначивши, що Податковий кодекс не містить винятків щодо штрафів за несвоєчасну реєстрацію, навіть якщо операції не було. Верховний Суд не погодився з апеляційним судом, наголосивши, що штрафні санкції застосовуються лише тоді, коли платник податків зобов’язаний зареєструвати податкову накладну у зв’язку з фактичним постачанням товарів/послуг або отриманням авансу. У даній справі помилка у даті накладної була виправлена того ж дня, що виключає можливість отримання податкової вигоди, а сама накладна не була використана у звітності. Верховний Суд підкреслив, що апеляційний суд формально застосував норми права, не врахувавши конкретні обставини справи, і помилково послався на попередні рішення Верховного Суду, які стосувалися інших фактичних обставин.
3. Суд касаційної інстанції скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі рішення суду першої інстанції, задовольнивши касаційну скаргу ТОВ «Д.ТРЕЙДІНГ».
Справа №676/5646/23 від 02/10/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку та ухвали щодо засудження ОСОБА_6 за ч. 4 ст. 186 КК України (грабіж, вчинений у великих розмірах в умовах воєнного стану).
2. Суд касаційної інстанції залишив вирок без змін, оскільки дійшов висновку, що вина ОСОБА_6 доведена сукупністю належних та допустимих доказів, оцінених судами попередніх інстанцій відповідно до ст. 94 КПК України. Суд зазначив, що протоколи впізнання за фотознімками є допустимими доказами, оскільки КПК України не містить імперативної вимоги пред’являти для впізнання лише особу, а не її фотографію. Також, суд відхилив доводи про порушення права на захист у зв’язку з ненаданням доступу до матеріалів досудового розслідування, оскільки матеріали справи свідчать про те, що такий доступ був забезпечений. Суд також вказав, що апеляційний суд обґрунтовано відмовив у повторному дослідженні доказів, оскільки не було встановлено, що вони були досліджені судом першої інстанції неповно або з порушеннями.
3. Суд вирішив залишити вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу захисника – без задоволення.
Справа №357/10458/17 від 08/10/2025
1. Предметом спору є оскарження прокурором ухвали апеляційного суду щодо виправдувального вироку особі, обвинуваченій у службовому підробленні (ч. 1 ст. 366 КК України).
2. Верховний Суд ухвалив рішення про задоволення касаційної скарги прокурора, скасувавши ухвалу апеляційного суду та призначивши новий розгляд справи в апеляційній інстанції, однак, з тексту резолютивної частини неможливо встановити конкретні аргументи, якими керувався суд касаційної інстанції, оскільки повний текст постанови буде оголошено пізніше. Зазвичай, подібні рішення приймаються у випадках істотних порушень кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону про кримінальну відповідальність або невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи. Для повного розуміння позиції Верховного Суду необхідно дочекатися повного тексту постанови, де будуть викладені мотиви прийнятого рішення. Важливо зазначити, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення на предмет законності та обґрунтованості, а не встановлює фактичні обставини справи.
3. Суд скасував ухвалу Київського апеляційного суду і призначив новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Справа №757/20926/20-ц від 01/10/2025
1. Предметом спору є оскарження наказу Міністерства юстиції України про скасування рішень державного реєстратора щодо реєстрації права власності позивачів на нерухоме майно, а також витребування цього майна з чужого незаконного володіння.
2. Суд касаційної інстанції зазначив, що апеляційний суд невірно застосував норми щодо строків розгляду скарг Міністерством юстиції, оскільки перше засідання комісії відбулося в межах встановленого строку, а перенесення розгляду було обґрунтовано необхідністю дослідження додаткових доказів. Крім того, апеляційний суд не надав належної оцінки доказам сплати позивачами вартості нерухомого майна, не врахував наявність додаткової угоди між ТОВ «Ханбер» та ОК «Екодом-1», яка змінювала порядок розпорядження майном, а також не врахував рішення суду у іншій справі про визнання недійсним договору про сплату пайових внесків між ОК «Екодом-1» та одним із позивачів. Суд касаційної інстанції підкреслив важливість встановлення обставин часу укладення та виконання договорів, а також дослідження первинних бухгалтерських документів на підтвердження оплати вартості нерухомості. Суд також зазначив, що апеляційний суд не дослідив належним чином докази, надані на підтвердження оплати вартості будівництва спірного нерухомого майна, відповідності первинних бухгалтерських документів вимогам закону.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №757/294/22-ц від 29/09/2025
1. Предмет спору – визнання недійсним свідоцтва на торговельну марку та відшкодування моральної шкоди у зв’язку з використанням у торговельній марці твору, на який позивач має авторські права.
2. Суд, задовольняючи позов, виходив з того, що позивач є власником майнових авторських прав на твір, який було використано у торговельній марці відповідача без її дозволу. Суд спирався на висновок експерта, який підтвердив факт використання твору позивача у спірній торговельній марці шляхом переробки. Суд зазначив, що видача свідоцтва на торговельну марку відбулася з порушенням майнових прав позивача, що є підставою для визнання свідоцтва недійсним відповідно до Закону України “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг”. Суд відхилив аргументи відповідача про те, що суди не врахували правових висновків Верховного Суду щодо зловживання правом, оскільки не було доведено факту зловживання правом з боку позивача. Суд також відхилив аргументи про те, що суди неправильно оцінили експертний висновок, оскільки експертний висновок відповідав критеріям належності та допустимості доказів.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №380/22338/24 від 06/10/2025
1. Предметом спору є правомірність рішення Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю про повернення на доопрацювання повідомлення про початок виконання будівельних робіт.
2. Суд касаційної інстанції скасував ухвалу апеляційного суду про зупинення провадження у справі, зазначивши, що апеляційний суд не обґрунтував об’єктивної неможливості розгляду справи до вирішення іншої справи щодо оскарження будівельного паспорта, на підставі якого було подано повідомлення про початок виконання будівельних робіт. Суд наголосив, що чинне законодавство не передбачає повноважень органу ДАБК направляти повідомлення на доопрацювання. Ймовірне скасування будівельного паспорта в іншій справі не спростовує висновків суду першої інстанції про неправомірність дій ДАБК, а втрата чинності повідомленням про початок виконання будівельних робіт є самостійними правовідносинами. Також, суд зазначив, що обставини, пов’язані з чинністю будівельного паспорта, не впливають на оцінку законності дій Інспекції на момент повернення повідомлення.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу на продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Справа №914/1852/24 від 07/10/2025
1. Предметом спору було оскарження рішення загальних зборів ТОВ “Ярмарок” щодо затвердження нової редакції статуту, визнання недійсним статуту в новій редакції та скасування запису про проведення реєстраційної дії.
2. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу ТОВ “Ярмарок”, скасувавши рішення судів попередніх інстанцій в частині скасування рішення загальних зборів та скасування запису про проведення реєстраційної дії, оскільки суди не врахували, що позивач не довів порушення його прав як учасника товариства при прийнятті оскаржуваних рішень. Натомість, ВС погодився з тим, що пункт статуту, який дозволяв приймати рішення з певних питань простою більшістю голосів, суперечить законодавству, яке вимагає кваліфікованої більшості для таких рішень. Суд зазначив, що невідповідність окремого пункту статуту закону є достатньою підставою для визнання його недійсним. Також, ВС здійснив перерозподіл судових витрат між сторонами, враховуючи часткове задоволення касаційної скарги.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу ТОВ “Ярмарок”, скасувавши рішення судів попередніх інстанцій в частині скасування рішення загальних зборів та скасування запису про проведення реєстраційної дії, а також змінив рішення в частині визнання недійсним статуту, обмеживши його лише пунктом, що суперечить законодавству.
Справа №910/2276/23 від 30/09/2025
1. Предметом спору є заява ТОВ “ГС-Трейдинг” про розподіл судових витрат, а саме стягнення з ПрАТ “НЕК “Укренерго” витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді касаційної інстанції.
2. Верховний Суд, розглядаючи заяву про розподіл судових витрат, керувався тим, що розмір витрат на професійну правничу допомогу має бути співмірним зі складністю справи, часом, витраченим адвокатом, обсягом наданих послуг та ціною позову. Суд врахував, що не є обов’язковими для суду зобов’язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, а вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд повинен оцінювати їх необхідність та обґрунтованість. Також, суд зазначив, що стягнення витрат на правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони. Суд взяв до уваги правову позицію, згідно з якою витрати на підготовку заяви про розподіл судових витрат не підлягають відшкодуванню. Враховуючи всі обставини справи, суд дійшов висновку, що заявлена сума витрат на правничу допомогу є завищеною, і зменшив її до суми, яка є обґрунтованою та підлягає стягненню.
3. Суд частково задовольнив заяву ТОВ “ГС-Трейдинг” та постановив стягнути з ПрАТ “НЕК “Укренерго” 40 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Справа №911/3160/23 від 30/09/2025
1. Предметом спору є вимога прокурора про усунення перешкод у здійсненні сільрадою права користування та розпорядження земельними ділянками шляхом скасування рішень про державну реєстрацію права оренди відповідача та повернення цих ділянок територіальній громаді.
2. Суд касаційної інстанції залишив рішення попередніх судів без змін, підтримавши їхні висновки про те, що ТОВ “Сіпан” є законним орендарем спірних земельних ділянок на підставі чинних договорів оренди. Суд зазначив, що рішення Господарського суду міста Києва від 15.09.2020 у справі № 910/8535/20 встановило факт продовження використання ТОВ “Сіпан” земельних ділянок після закінчення строку дії договорів оренди, відсутність заперечень орендодавця щодо поновлення договорів, і, як наслідок, продовження дії договорів за мовчазною згодою сторін. Також суд врахував, що Томашівська сільрада сама визнавала чинність договорів оренди, звертаючись до суду з позовами про стягнення орендної плати з ТОВ “Сіпан”. Суд підкреслив, що прокурор не надав доказів припинення відповідачем користування спірними земельними ділянками після закінчення строку оренди та заперечень орендодавця проти такого користування. Суд касаційної інстанції підкреслив, що не має права переоцінювати докази, встановлені судами попередніх інстанцій.
3. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, відмовивши у задоволенні касаційної скарги прокурора.
Справа №127/17831/24 від 02/10/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за посягання на територіальну цілісність і недоторканність України, колабораційну діяльність та публічні заклики до агресивної війни.
2. Суд, залишаючи вирок без змін, зазначив, що вина особи повністю доведена, а кваліфікація дій є правильною, оскільки він, будучи лідером суспільної думки, публічно закликав до зміни меж території України, організовував заходи у співпраці з державою-агресором та закликав до агресивної війни. Суд апеляційної інстанції надав належну оцінку доводам апеляційної скарги захисника та обґрунтовано визнав їх безпідставними, підкресливши, що розгляд справи за відсутності обвинуваченого проведено з дотриманням вимог кримінального процесуального закону. Суд також зазначив, що покарання відповідає тяжкості злочину та особі засудженого, а доводи касаційної скарги не містять переконливих аргументів для скасування судових рішень. Суд касаційної інстанції погодився з оцінкою доказів, наданою судами попередніх інстанцій, та підкреслив, що суди діяли в межах висунутого обвинувачення, встановивши всі ознаки складу злочинів.
3. Суд вирішив залишити вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу захисника – без задоволення.
Справа №202/9278/23 від 07/10/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку та ухвали судів попередніх інстанцій щодо засудження ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 286-1 КК України (порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами в стані сп’яніння, що спричинило смерть потерпілого).
2. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу захисника, пом’якшивши покарання, призначене ОСОБА_7. Суд застосував статтю 69 КК України, зменшивши строк позбавлення волі до 2 років. Далі, на підставі статті 58 КК України, позбавлення волі було замінено на службове обмеження для військовослужбовців на строк 2 роки з відрахуванням 20% грошового забезпечення в дохід держави. Суд врахував, що засуджений є військовослужбовцем, і застосував більш м’яке покарання, передбачене для цієї категорії осіб. Також, було встановлено обмеження щодо просування по службі та зарахування строку покарання у вислугу років для присвоєння чергового військового звання. В іншій частині, вирок місцевого суду та ухвала апеляційного суду залишилися без змін.
3. Верховний Суд змінив судові рішення попередніх інстанцій, пом’якшивши покарання ОСОБА_7, замінивши позбавлення волі на службове обмеження для військовослужбовців.
Справа №607/23999/23 від 02/10/2025
1. Предметом спору є оскарження засудженим ОСОБА_6 ухвали апеляційного суду, якою залишено без змін вирок суду першої інстанції про його засудження за порушення правил дорожнього руху, що спричинило середньої тяжкості тілесне ушкодження потерпілому.
2. Верховний Суд залишив ухвалу апеляційного суду без змін, зазначивши, що апеляційний суд ретельно перевірив усі доводи апеляційної скарги засудженого та надав на них мотивовані відповіді. Суд касаційної інстанції підкреслив, що апеляційний суд обґрунтовано визнав доведеною винуватість ОСОБА_6 на підставі зібраних у справі доказів, зокрема, показань потерпілого, свідків, висновків експертиз та протоколів слідчих дій. ВС також відхилив доводи засудженого щодо порушень апеляційної процедури, вказавши, що апеляційний суд правомірно відмовив у повторному дослідженні відеозапису з нагрудної камери поліцейських, оскільки не було встановлено порушень при дослідженні доказів судом першої інстанції. ВС також визнав обґрунтованим дослідження апеляційним судом повідомлення про підозру та інших документів, наданих прокурором, оскільки це не погіршило становище засудженого, а було здійснено з метою перевірки доводів апеляційної скарги.
3. Верховний Суд ухвалив залишити ухвалу Тернопільського апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу засудженого – без задоволення.
Справа №369/7120/22 від 25/09/2025
1. Предметом спору є виправдувальний вирок ОСОБА_7 за обвинуваченням у завданні легких тілесних ушкоджень (ч. 1 ст. 125 КК України) та апеляційна скарга прокурора на цей вирок.
2. Суд касаційної інстанції зазначив, що завданням суду першої інстанції є оцінка доказів, зібраних органом досудового розслідування, на підставі якої суд вирішує питання про наявність діяння, складу кримінального правопорушення та вини обвинуваченого. Апеляційний суд, переглядаючи вирок, погодився з оцінкою доказів, наданою місцевим судом, і дійшов висновку про недоведеність вчинення ОСОБА_7 інкримінованого йому кримінального правопорушення. Суд касаційної інстанції також зазначив, що апеляційний суд не порушив положень ч. 3 ст. 404 КПК щодо повторного дослідження обставин кримінального провадження. Доводи прокурора про необхідність перекваліфікації дій ОСОБА_7 на ст. 126 КК України (побої і мучення) були відхилені, оскільки це не покращує становище обвинуваченого, враховуючи ідентичність санкцій ч. 1 ст. 125 КК та ч. 1 ст. 126 КК. Суд касаційної інстанції підкреслив, що не має права погіршувати становище виправданого.
3. Верховний Суд залишив ухвалу Київського апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу прокурора – без задоволення.
Справа №320/7077/24 від 08/10/2025
1. Предметом спору є стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, які повернули позовну заяву позивачу, мотивуючи це тим, що спір про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду не є спором про оплату праці, а отже, до нього застосовується місячний строк звернення до суду, встановлений КАС України. Верховний Суд наголосив, що середній заробіток за час вимушеного прогулу та середній заробіток у разі затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі мають однакову юридичну природу, оскільки обидві статті гарантують працівникові оплату праці за час, протягом якого він з вини роботодавця не працював. Суд вказав, що у таких випадках необхідно застосовувати положення Кодексу законів про працю України, які не обмежують строк звернення до суду у справах про стягнення заробітної плати. Отже, суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, вважаючи, що до спірних правовідносин слід застосовувати КАС України.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Справа №990/286/25 від 08/10/2025
1. Предметом спору є рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про відмову Особі_1 у допуску до участі в доборі на посаду судді місцевого суду через неподання автобіографії та рішення про відмову в перегляді цього рішення.
2. Суд обґрунтував своє рішення тим, що згідно з Законом України “Про судоустрій і статус суддів” та Законом України “Про запобігання корупції”, автобіографія є обов’язковим документом для проведення спеціальної перевірки кандидатів на посаду судді. Відповідно до законодавства, особа, яка претендує на посаду судді, повинна подати письмову згоду на проведення спеціальної перевірки та всі необхідні для цього документи, включаючи автобіографію. Суд також зазначив, що Вища кваліфікаційна комісія суддів України правомірно відмовила позивачу в допуску до добору, оскільки він не надав автобіографію у встановлений строк. Доводи позивача про технічний збій під час подання документів не були підтверджені належними доказами. Суд підкреслив, що обов’язковість подання автобіографії встановлена законом і не може вважатися формальним недоліком, а відмова в допуску до добору була пропорційним заходом у відповідь на недотримання встановлених вимог.
3. Суд вирішив відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1.
Справа №990/311/25 від 08/10/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККС) про відмову в допуску до участі у доборі на посаду судді місцевого суду через неподання автобіографії.
2. Суд, відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що позивач не подав усіх необхідних документів у встановлений строк, а саме – автобіографії, що є обов’язковим документом для проведення спеціальної перевірки кандидатів на посаду судді. Суд підкреслив, що згідно з вимогами законодавства, особа, яка бажає брати участь у доборі на посаду судді, зобов’язана подати автобіографію разом із згодою на проведення спеціальної перевірки. Подання автобіографії після закінчення встановленого строку не може вважатися належним виконанням вимог. Суд не погодився з доводами позивача про те, що неподання автобіографії є технічною помилкою, яка не впливає на суть спеціальної перевірки, оскільки саме позивачем визнано обов’язковість цього документу. Також суд відхилив посилання позивача на практику Великої Палати Верховного Суду, оскільки обставини, викладені у відповідній постанові, стосувалися іншого питання.
3. Суд вирішив відмовити в задоволенні адміністративного позову.
Справа №520/2626/24 від 08/10/2025
1. Предметом спору є оскарження дій військкомату щодо призову на військову службу під час мобілізації особи, яка раніше була засуджена до позбавлення волі за тяжкий злочин.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що суди попередніх інстанцій не дослідили важливі обставини, зокрема, чи перебував позивач на військовому обліку на момент призову, пославшись лише на суперечливі дані з реєстру “Оберіг”. Суд зазначив, що суди не надали належної оцінки доводам позивача про те, що він був знятий з військового обліку у 2012 році як особа, раніше засуджена до позбавлення волі за тяжкий злочин, що підтверджується відповідними документами. Верховний Суд підкреслив, що для правильного вирішення справи необхідно встановити, чи був позивач законно взятий на військовий облік перед мобілізацією, і яким саме територіальним центром комплектування це було зроблено. Оскільки суди попередніх інстанцій не дослідили ці обставини, Верховний Суд не зміг сформувати висновок щодо застосування норми Закону України “Про військовий обов’язок і військову службу” стосовно правомірності призову на військову службу особи, яка раніше була засуджена. Суд також наголосив, що кожен важливий аргумент сторони має бути проаналізований та отримати відповідь суду, чого в даному випадку не було зроблено.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №400/2492/24 від 08/10/2025
1. Предметом спору є відмова Головного управління Пенсійного фонду України в зарахуванні певних періодів роботи до страхового стажу позивача та, як наслідок, відмова у призначенні пенсії на пільгових умовах.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, наголосивши на тому, що працівник не повинен нести відповідальність за неналежне виконання роботодавцем обов’язку зі сплати страхових внесків, і відсутність відомостей у реєстрі чи заборгованість страхувальника не може бути самостійною підставою для відмови у зарахуванні періоду роботи, якщо факт трудових відносин та виконання роботи підтверджені належними доказами. Суд також зазначив, що сам факт перебування на посаді директора ТОВ не робить працівника автоматично страхувальником і не знімає з пенсійного органу обов’язку з’ясувати, хто саме був платником внесків, чи були нарахування доходу, які причини відсутності звітності та чи вживались органом заходи впливу до страхувальника. Крім того, Верховний Суд вказав на те, що певні недоліки в заповненні трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії. Суд касаційної інстанції підкреслив, що суди попередніх інстанцій не встановили, чи був позивач саме страхувальником у розумінні Закону №1058-IV у спірні періоди, чи лише найманим працівником (директором), не надали оцінки таким обставинам та не перевірили підстав та періодів, за які відомості про сплату внесків наявні.
3. Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції для з’ясування всіх обставин справи та ухвалення законного й обґрунтованого рішення.
Справа №760/23610/23 від 22/09/2025
1. Предметом спору є оскарження наказу про звільнення позивача з роботи у зв’язку зі скороченням штату, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, оскільки вони не повною мірою дослідили обставини справи. Зокрема, суди не з’ясували, чи були запропоновані позивачу всі вакантні посади, які існували на підприємстві протягом усього періоду попередження про звільнення та на день звільнення. Також, суди не врахували, що умова про триденний строк для подання заяви на вакантну посаду не відповідає положенням КЗпП України. Крім того, суди не встановили, чому позивач, який погодився на всі запропоновані вакансії, не був працевлаштований на жодну з них. Враховуючи ці недоліки, Верховний Суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій передчасно відмовили в задоволенні позовних вимог.
3. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №400/4465/21 від 08/10/2025
1. Предметом спору є правомірність дій НАЗК щодо визначення позивача суб’єктом декларування та зобов’язання подати декларацію.
2. Суд касаційної інстанції залишив в силі рішення судів попередніх інстанцій, які закрили провадження у справі, оскільки вважають, що повідомлення НАЗК про необхідність подання декларації не є рішенням суб’єкта владних повноважень у розумінні КАС України, а носить інформаційний характер і не створює обов’язкових юридичних наслідків для позивача. Суд зазначив, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені лише рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов’язки у сфері публічно-правових відносин. Суд також вказав, що обмеження можливості оскарження дій НАЗК не шкодить самій суті права на доступ до суду, оскільки доводи щодо їх протиправності можуть бути викладені позивачем у відповідному зверненні до суду після прийняття суб’єктом владних повноважень індивідуального акту. Суд послався на правову позицію Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2023 у справі №260/3380/21, яка є аналогічною.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №990/18/25 від 08/10/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення Вищої ради правосуддя про відмову у внесенні Президенту України подання про призначення особи на посаду судді.
2. Верховний Суд відмовив у задоволенні позову, залишаючи в силі рішення Вищої ради правосуддя. Суд, ймовірно, виходив з того, що Вища рада правосуддя діяла в межах своїх повноважень та дискреції при прийнятті рішення про відмову у внесенні подання. Можливо, були встановлені певні обставини, які стали підставою для такої відмови, наприклад, сумніви щодо професійної компетентності кандидата, його доброчесності або інші фактори, що впливають на відповідність кандидата посаді судді. Суд міг також враховувати попередні рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та їх обґрунтування. Важливо, що суд підкреслив необхідність дотримання процедури призначення на посаду судді, встановленої законом. Рішення суду може бути оскаржене до Великої Палати Верховного Суду.
3. Суд відмовив у задоволенні позову, залишивши чинним рішення Вищої ради правосуддя про відмову у внесенні подання про призначення на посаду судді.
Справа №420/28470/23 від 06/10/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення про анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю та припинення приватної нотаріальної діяльності.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення апеляційного суду, вказавши на необхідність повного та всебічного з’ясування обставин справи. Зокрема, суди попередніх інстанцій не дослідили обставини, які стали підставою для рішення Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату про анулювання свідоцтва, а також не надали належної оцінки доводам позивачки щодо неможливості достовірного з’ясування факту існування Указу Президента України про санкції на день вчинення нотаріальних дій. Крім того, суди не з’ясували, які саме заходи вживалися нотаріусом для перевірки застосування санкцій та чи були вони достатніми. Суд також наголосив на необхідності встановлення факту завдання шкоди інтересам держави, підприємств, установ, організацій, громадян внаслідок дій нотаріуса, що є обов’язковою умовою для анулювання свідоцтва. Важливо, що Верховний Суд підкреслив, що для анулювання свідоцтва на підставі підпункту “е” пункту 2 частини першої статті 12 Закону України “Про нотаріат” необхідна сукупність порушень, достатніх для застосування такого заходу реагування.
3. Суд вирішив скасувати постанову апеляційного суду та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №340/5897/20 від 08/10/2025
1. Предметом спору було звільнення позивача з посади начальника відділу у зв’язку з ліквідацією державного органу.
2. Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, керувався тим, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, а саме статтю 87 Закону України “Про державну службу”, що призвело до помилкових висновків про наявність підстав для задоволення позову. Верховний Суд зазначив, що хоча суди попередніх інстанцій правильно встановили факт реорганізації, а не ліквідації державного органу, вони не врахували, що на момент звільнення позивача суб’єкт призначення не був зобов’язаний пропонувати йому іншу посаду. Суд також врахував, що хоча звільнення було оформлено з посиланням на ліквідацію, фактичною підставою була реорганізація, що потребує зміни формулювання наказу про звільнення. Суд підкреслив, що вжите у частині третій статті 87 Закону №889-VIII термін «може» означає, що на суб`єкта призначення або керівника державної служби не покладається обов`язку з працевлаштування працівників, що вивільняються. Вирішення питання пропонувати державному службовцю вакантну посаду чи ні законодавець залишив на розсуд суб`єкта призначення.
3. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій та прийняв нове рішення, яким визнав протиправним наказ про звільнення лише в частині формулювання підстави звільнення та зобов’язав відповідача змінити формулювання наказу, в іншій частині позовних вимог відмовив.
Справа №560/12997/24 від 08/10/2025
1. Предметом спору є відмова Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області перерахувати пенсію ОСОБА_1 з 01 лютого 2023 року на підставі оновленої довідки про грошове забезпечення.
2. Суд касаційної інстанції, розглядаючи касаційну скаргу Пенсійного фонду, зосередився на питанні дотримання позивачем строків звернення до суду. Він наголосив, що право на пенсію в належному розмірі не є абсолютним і може бути обмежене строком звернення до суду. Суд підкреслив, що особа повинна звертатися до суду протягом шести місяців з моменту, коли дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав. Оскільки пенсія є щомісячним платежем, особа має можливість знати про її розмір і вчасно реагувати на можливі порушення. Суд також врахував попередні рішення Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, які стосуються строків звернення до суду у пенсійних спорах. В результаті, суд дійшов висновку, що позивачка пропустила строк звернення до суду щодо перерахунку пенсії за період до 06 березня 2024 року.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасував рішення попередніх інстанцій в частині вимог про перерахунок пенсії з 01 лютого 2023 року по 05 березня 2024 року і залишив ці вимоги без розгляду, а в решті рішення судів попередніх інстанцій залишив без змін.
Справа №990/311/25 від 08/10/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККСУ) та зобов’язання вчинити певні дії.
2. У рішенні не наведено аргументи суду, якими він керувався при винесенні рішення, оскільки надано лише вступну та резолютивну частини. Для надання повної відповіді необхідний повний текст судового рішення. Однак, виходячи з результативної частини, можна припустити, що суд не знайшов підстав для задоволення позову, можливо, через відсутність порушень процедури прийняття рішення ВККСУ, невідповідність вимогам до кандидатів або інші обґрунтовані причини, які дозволили ВККСУ прийняти оскаржуване рішення.
3. Суд відмовив у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
Справа №240/25672/24 від 08/10/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення ГУ ДПС про анулювання реєстрації ФОП як платника єдиного податку та зобов’язання поновити таку реєстрацію.
2. Суд, задовольняючи заяву про забезпечення позову, виходив з того, що невжиття заходів може призвести до переходу ФОП на загальну систему оподаткування, що спричинить додаткове податкове навантаження, необхідність реєстрації платником ПДВ, ускладнення ведення господарської діяльності та потенційну шкоду для контрагентів. Суд врахував, що відновлення порушених прав вимагатиме значних зусиль, а обраний спосіб забезпечення позову є співмірним із заявленими вимогами та спрямований на збереження існуючого становища до вирішення справи по суті. Суд наголосив, що загроза правам та інтересам ФОП має реальний характер і пов’язана з об’єктом спору, а невжиття заходів забезпечення позову може призвести до обставин, які ускладнять виконання рішення суду. Суд також зазначив, що вжиття заходів забезпечення позову є тимчасовим заходом, спрямованим на забезпечення виконання судового рішення, а не вирішенням спору по суті.
3. Суд вирішив залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін, підтримавши забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку.
Справа №560/19282/24 від 08/10/2025
1. Предметом спору є оскарження відмови Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області у виплаті середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення судів попередніх інстанцій про повернення позовної заяви позивачу, оскільки позивач пропустив місячний строк звернення до адміністративного суду, встановлений частиною п’ятою статті 122 КАС України для справ щодо звільнення з публічної служби. Суд зазначив, що у таких справах пріоритетними є норми спеціального законодавства, а саме КАС України, а трудове законодавство (КЗпП) застосовується лише у випадках, коли спеціальним законодавством не врегульовано спірні правовідносини. Суд також вказав, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не є складовою заробітної плати, тому до нього застосовується місячний строк звернення до суду, а не строки, передбачені КЗпП. Суд врахував, що позивач звернувся до суду після спливу місячного строку з моменту отримання остаточного розрахунку, і не знайшов підстав для поновлення цього строку.
3. Суд вирішив залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №480/1411/25 від 08/10/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення військової частини про визначення переможця спрощеної закупівлі бронежилетів.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, які відмовили у відкритті провадження, вважаючи, що спір підлягає розгляду в господарському суді, оскільки він пов’язаний з укладенням державного контракту. Верховний Суд наголосив, що адміністративні суди розглядають спори щодо оскарження рішень держзамовника до моменту укладення договору. Суд зазначив, що в даному випадку оскаржується рішення про визначення переможця, а не сам факт укладення договору, тому спір має вирішуватися за правилами адміністративного судочинства. Суд також врахував, що обов’язок укласти договір виникає лише після оприлюднення повідомлення про намір укласти договір, чого в даному випадку не було зроблено. Суд підкреслив, що суди попередніх інстанцій не врахували, що оскаржуваним рішенням було лише визначено переможця спрощеної процедури закупівлі, а повідомлення про намір укласти договір про закупівлю мало б бути оприлюднено відповідачем в електронній системі закупівель.
3. Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
