Activity

Огляд рішень ЄСПЛ за 30/07/2026Сьогодні не було опубліковано нових рішень

Review of ECHR decisions for 30/07/2026No new decisions were published today

Review of Ukrainian Supreme Court's decisions for 30/07/2026Case No. 120/16674/25 of 07/07/2026 Greetings. As a lawyer with many years of experience, I […]

Огляд судової практики Верховного Суду за 30/07/2026Справа №120/16674/25 від 07/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: 1. Предметом спору є правомірність залишення судом без розгляду позовної заяви через пропуск позивачем 30-денного строку звернення до суду з оскарженням рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури (КДКА). 2. Суд виходив із пріоритету спеціальних норм права над загальними, наголошуючи, що Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» є спеціальним актом, який чітко визначає строк оскарження рішень КДКА. Верховний Суд підкреслив, що хоча позивач має альтернативу — оскаржити рішення або до Вищої КДКА, або до суду — в обох випадках законодавець встановив обмежений 30-денний строк для реалізації цього права. Суд відхилив аргумент позивача про застосування загального шестимісячного строку, передбаченого Кодексом адміністративного судочинства України (КАС України), оскільки спеціальний закон має перевагу. Також було зазначено, що процесуальні строки існують для забезпечення правової визначеності, тому їх пропуск без поважних причин є безумовною підставою для залишення позову без розгляду. Суд не знайшов об’єктивних та непереборних обставин, які б завадили позивачу звернутися до суду вчасно. У підсумку, позиція судів попередніх інстанцій була визнана законною та обґрунтованою. 3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін. Справа №643/8803/23 від 07/07/2026 Предметом цього спору є правомірність закриття кримінального провадження у зв’язку із закінченням строків давності, а також відмова судів попередніх інстанцій у визнанні осіб цивільними позивачами та вирішенні питання щодо розподілу процесуальних витрат. Верховний Суд, аналізуючи матеріали справи, наголосив, що суди нижчих інстанцій допустили істотні порушення норм кримінального процесуального права. По-перше, суд апеляційної інстанції безпідставно повернув апеляційну скаргу цивільним позивачам, оскільки вони, згідно з нормами КПК, мають право оскаржувати судове рішення в частині, що стосується їхнього цивільного позову. По-друге, Верховний Суд підкреслив, що питання розподілу процесуальних витрат у кримінальному провадженні має вирішуватися безпосередньо в межах кримінальної справи, навіть якщо особу звільняють від відповідальності за нереабілітуючими підставами. Суд першої інстанції помилково залишив цивільний позов без розгляду, не розмежувавши витрати, пов’язані з кримінальним провадженням, та витрати, що стосуються цивільного позову. Апеляційний суд, своєю чергою, не виправив ці помилки та не надав належної оцінки доводам скаржників, чим порушив їхнє право на доступ до правосуддя. Таким чином, суди проігнорували сталу практику Верховного Суду щодо обов’язковості вирішення питання про процесуальні витрати при завершенні розгляду справи. Верховний Суд скасував ухвали Харківського апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Справа №922/3791/25 від 22/07/2026 Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 922/3791/25: 1. Предметом спору є вимога орендаря про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки на новий строк у редакції, запропонованій у другому зверненні до орендодавця. 2. Суд виходив із того, що реалізація переважного права на поновлення договору оренди вимагає послідовної та добросовісної поведінки орендаря під час переговорного процесу. У цій справі позивач тричі звертався до міської ради, причому друге та третє звернення містили різні за змістом проєкти додаткових угод, що фактично свідчило про відкликання орендарем своєї попередньої пропозиції. Верховний Суд наголосив, що оскільки орендар власноруч змінив своє волевиявлення та ініціював нові умови, він не може вимагати від суду примусового укладення договору в редакції, від якої сам же відмовився. Суд зазначив, що посилання на практику Верховного Суду щодо обов’язку орендодавця вести переговори є безпідставним, оскільки в тих справах поведінка орендаря була сталою, тоді як тут орендар сам перервав переговорний процес. Відтак, дії міської ради не можуть кваліфікуватися як зловживання правом, а неможливість укладення угоди є наслідком непослідовності самого позивача. 3. Верховний Суд залишив рішення судів попередніх інстанцій про відмову в позові без змін, а касаційне провадження в частині посилання на неврахування висновків Верховного Суду — закрив через неподібність правовідносин. Справа №201/12349/18 від 22/07/2026 Вітаю. Як фахівець із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір ситуації: 1. **Предмет спору:** Предметом спору є правомірність заміни сторони позивача (процесуальне правонаступництво) у справі про звернення стягнення на предмет іпотеки після відступлення прав вимоги за кредитним договором. 2. **Аргументи суду:** * Верховний Суд наголосив, що право на апеляційне оскарження не є абсолютним і має реалізовуватися з дотриманням процесуальних строків та принципу юридичної визначеності. * Суд встановив, що апеляційний суд безпідставно поновив строк на оскарження, не навівши переконливих мотивів щодо поважності причин пропуску тривалістю понад два роки. * Особливу увагу було звернуто на те, що апелянт (ОСОБА_2) була залучена до справи ще у 2025 році, проте подала скаргу лише через шість місяців після цього, що не було належним чином обґрунтовано. * Суд зазначив, що апеляційна інстанція не з’ясувала, чи був законний представник неповнолітньої особи обізнаний про судове рішення раніше, що є критично важливим для оцінки поважності причин пропуску строку. * Верховний Суд підкреслив, що формальне посилання на відсутність статусу учасника справи на момент ухвалення рішення не звільняє суд від обов’язку перевіряти поведінку заявника після того, як він дізнався про справу. * Внаслідок неповного дослідження обставин щодо строків, апеляційний суд допустив порушення норм процесуального права, що унеможливило правильне вирішення питання про відкриття апеляційного провадження. * Таким чином, рішення апеляції було скасовано через відсутність належної мотивації щодо поновлення процесуального строку, що є порушенням права на справедливий судовий розгляд. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував ухвалу та постанову апеляційного суду, направивши справу до суду апеляційної інстанції для нового вирішення питання про відкриття апеляційного провадження. Справа №314/4851/24 від 23/07/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним стажем, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: 1. Предметом спору було встановлення факту проживання жінки та чоловіка однією сім’єю без реєстрації шлюбу з метою отримання статусу члена сім’ї загиблого військовослужбовця для оформлення відповідних пільг та допомоги. 2. Суд керувався тим, що заявниця надала достатньо доказів, які в сукупності підтверджують існування сталих сімейних відносин, притаманних подружжю. Зокрема, було доведено факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільного бюджету та взаємної фінансової підтримки. Суд врахував свідчення очевидців, які підтвердили спільний побут, а також офіційні документи, де загиблий за життя зазначав заявницю як свою цивільну дружину. Верховний Суд наголосив, що встановлення таких фактів має ґрунтуватися на балансі вірогідностей, а не лише на окремих доказах. При цьому касаційна інстанція підкреслила, що не має повноважень на переоцінку доказів, які вже були належним чином досліджені судами попередніх інстанцій. Аргументи Міністерства оборони про недостатність доказів були відхилені, оскільки суди нижчих інстанцій діяли в межах своїх повноважень та правильно застосували норми матеріального права. 3. Верховний Суд залишив рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, визнавши факт проживання однією сім’єю доведеним. Справа №753/11522/20 від 15/07/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з урахуванням вашого запиту: **1. Предмет спору** Предметом спору є поділ нерухомого майна, набутого під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, та визнання за колишньою дружиною права власності на 1/2 частку цього майна. **2. Аргументи суду** Суд керувався презумпцією спільної сумісної власності подружжя, встановленою статтями 60 та 70 Сімейного кодексу України, згідно з якою майно, набуте під час шлюбу, належить обом дружинам у рівних частках, незалежно від того, на чиє ім’я воно зареєстроване. Щодо позовної давності, суд зазначив, що її перебіг починається не з моменту розірвання шлюбу, а з дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права, чого в даному випадку відповідач не довів. Суд також відхилив доводи правонаступника про фактичне припинення шлюбних відносин у 2008 році, наголосивши, що встановлення факту проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу неможливе, якщо один із партнерів у цей час перебував в іншому офіційному шлюбі, оскільки це суперечить принципу одношлюбності та моральним засадам суспільства. Щодо процесуальних порушень, суд встановив, що правонаступник був належним чином залучений до справи та мав можливість реалізувати свої права, а повернення відзиву було обґрунтованим через пропуск встановлених судом строків. Верховний Суд підкреслив, що правонаступник зобов’язаний діяти в межах процесуальних дій, вчинених до його вступу у справу, і не має підстав для поновлення строків, які були пропущені попереднім відповідачем. У підсумку суд дійшов висновку, що оскаржувані рішення ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та повному дослідженні обставин справи. **3. Рішення суду** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін. Справа №521/19438/22 від 22/07/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з урахуванням вашого запиту: 1. Предметом спору є вимога позивачів про визнання за ними права користування додатковими приміщеннями (сараями) загальною площею 21,63 кв. м, які, на їхню думку, були помилково не включені до розпорядження районної адміністрації від 2003 року. 2. Суд виходив з того, що право на звернення до суду виникає лише у разі реального порушення, невизнання або оспорювання прав особи, чого у цій справі не було доведено. Встановлено, що розпорядження 2003 року чітко визначало перелік приміщень, переданих у користування, і жодних доказів надання дозволу на користування іншими сараями (площею 21,63 кв. м) матеріали справи не містять. Суд підкреслив, що використання в документі множини («сараї») повністю відповідало фактичному стану об’єктів, які були переобладнані в єдине підсобне приміщення, тому жодної «технічної помилки» в розпорядженні не було. Позивачі не надали жодних правовстановлюючих документів, які б підтверджували законність їхнього користування спірними сараями. Оскільки відповідач не вчиняв дій, спрямованих на позбавлення позивачів права користування вже наданим майном, підстави для судового захисту відсутні. Суд також наголосив, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а обраний позивачами спосіб захисту не є ефективним за відсутності самого факту порушення права. 3. Верховний Суд залишив без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій, якими у задоволенні позову було відмовлено. Справа №910/8323/25 від 22/07/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Визнання недійсним договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства та похідних від нього документів через відсутність нотаріально посвідченої згоди іншого з подружжя на відчуження спільного майна. 2. **Аргументація суду:** * Суд виходив із того, що частка у статутному капіталі, набута під час шлюбу, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, що передбачає необхідність отримання згоди іншого з подружжя на її відчуження. * Ключовим фактором стало встановлення недобросовісності набувача частки, який знав про перебування продавця у шлюбі, оскільки сторони тривалий час були співзасновниками одного товариства. * Суд наголосив, що презумпція згоди другого з подружжя на розпорядження майном діє лише на користь добросовісного набувача, а в даному випадку ця презумпція була спростована доказами обізнаності покупця про відсутність такої згоди. * Щодо довіреності, на яку посилався відповідач, суд зазначив, що наявність широких повноважень у представника не замінює собою обов’язкового волевиявлення іншого з подружжя як співвласника майна. * Суд також відхилив аргументи скаржника про “суперечливу поведінку” позивача, вказавши, що видача довіреності не є автоматичною згодою на відчуження спільного майна без відома іншого з подружжя. * Врешті, суд підкреслив, що правочин щодо відчуження корпоративних прав не є дрібним побутовим, тому вимагає належного оформлення згоди іншого з подружжя. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими договір купівлі-продажу частки та акт приймання-передачі були визнані недійсними, а записи в ЄДР — скасовані. Справа №354/591/15-ц від 22/07/2026 Предметом цього спору є вирішення питання про розподіл судових витрат, а саме стягнення судового збору, сплаченого прокурором за подання касаційної скарги у справі про витребування земельної ділянки з незаконного володіння. Суд керувався положеннями статті 270 Цивільного процесуального кодексу України, яка надає право суду ухвалити додаткове рішення, якщо під час основного розгляду питання про судові витрати не було вирішене. Згідно зі статтею 141 цього ж Кодексу, судові витрати покладаються на сторони пропорційно до розміру задоволених вимог. Оскільки Верховний Суд у попередньому рішенні скасував постанову апеляції та залишив у силі рішення суду першої інстанції на користь держави, прокурор фактично виграв справу. Суд встановив, що прокурор документально підтвердив сплату судового збору в розмірі 6 056 грн за подання касаційної скарги. Відтак, оскільки позовні вимоги прокурора були задоволені, обов’язок відшкодування цих витрат покладається на відповідача, який програв спір. Таким чином, ухвалення додаткового рішення є процесуально необхідним для повного відновлення справедливості щодо розподілу судових витрат. Верховний Суд задовольнив заяву прокурора та постановив стягнути з відповідача на користь Івано-Франківської обласної прокуратури 6 056 грн судового збору. Справа №692/372/25 від 22/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір справи: 1. **Предмет спору:** Визначення способу участі батька, який проживає за кордоном, у вихованні та спілкуванні з малолітнім сином, а також усунення перешкод у такому спілкуванні. 2. **Аргументи суду:** – Суд виходив із пріоритету найкращих інтересів дитини, які вимагають збереження емоційного зв’язку з обома батьками, незалежно від їхнього місця проживання. – Суди попередніх інстанцій не встановили фактів реального чинення перешкод з боку матері, тому відмовили у задоволенні вимог про «усунення перешкод». – Верховний Суд підкреслив, що питання виїзду дитини за кордон має вирішуватися за спеціальним алгоритмом, передбаченим ст. 157 СК України, а не через примусове зобов’язання матері передавати дитину третім особам. – Щодо присутності матері під час зустрічей, суд зазначив, що обмеження у вигляді обов’язкової присутності іншої особи (матері) є винятковим заходом, який має бути обґрунтований ризиками для дитини. – Оскільки матеріали справи не містили доказів негативного впливу батька на дитину, Верховний Суд визнав недоцільним нав’язувати присутність матері під час побачень. – Суд наголосив, що наявність конфлікту між батьками не повинна ставати інструментом обмеження прав дитини на спілкування з батьком, якщо це не шкодить її розвитку. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши рішення судів попередніх інстанцій шляхом виключення вимоги про обов’язкову присутність матері під час особистих зустрічей та дистанційного спілкування батька з дитиною. Справа №727/5281/24 від 22/07/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий та професійний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Витребування нерухомого майна (квартири) з чужого незаконного володіння законним власником, право власності якого було поновлено внаслідок повороту виконання попереднього судового рішення. 2. **Аргументи суду:** – Суд встановив, що квартира вибула з володіння позивача поза його волею, оскільки первинне рішення про стягнення боргу, на підставі якого майно було відчужене, ґрунтувалося на підробленій борговій розписці. – Оскільки право власності позивача було поновлено судовим рішенням, подальші правочини (договір про задоволення вимог іпотекодержателя та договір дарування) були укладені особами, які не мали на це законних підстав. – Суд наголосив, що відповідач (мати) була обізнана про незаконність відчуження, оскільки брала участь у попередніх судових процесах щодо цього майна. – Щодо набувача (сина), суд визнав його недобросовісним, оскільки він отримав майно безвідплатно (за договором дарування), а сама схема відчуження (швидка зміна власників між пов’язаними особами) свідчить про недобросовісність. – Верховний Суд підкреслив, що втручання у право власності набувача є пропорційним, оскільки захищає права первинного власника, який втратив майно через шахрайські дії третіх осіб. – Суд також відхилив доводи скаржника про необхідність зупинення провадження, зазначивши, що інші судові справи (про недієздатність чи поділ майна) не спростовують факту незаконного вибуття майна з володіння позивача. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими позов було задоволено та витребувано квартиру у незаконного володільця на користь позивача. Справа №757/1863/25-ц від 22/07/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до вашого запиту: 1. **Предмет спору:** Стягнення з дружини заборгованості за договором позики, укладеним її померлим чоловіком, як із солідарного боржника. 2. **Аргументи суду:** – Суд виходив із презумпції спільності інтересів подружжя: оскільки кошти були отримані під час шлюбу за нотаріально засвідченою письмовою згодою дружини, вони вважаються об’єктом спільної сумісної власності. – Відповідачка не спростувала презумпцію використання цих коштів в інтересах сім’ї, що є ключовим фактором для виникнення солідарного зобов’язання. – Формулювання в нотаріальній згоді «на умовах та за його розсудом» не означає, що кошти були отримані для особистих потреб чоловіка, а лише надає йому право визначати умови договору. – Смерть чоловіка-позичальника не припиняє солідарного обов’язку другого з подружжя, що прямо передбачено нормами цивільного законодавства. – Суд наголосив, що тягар доказування використання коштів не в інтересах сім’ї лежить саме на тому з подружжя, хто заперечує солідарну відповідальність. – Верховний Суд підтвердив, що апеляційний суд правильно застосував норми права, а доводи касаційної скарги зводяться до спроби переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень касаційної інстанції. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду про стягнення коштів — без змін. Справа №755/3942/24 від 22/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу: **1. Предмет спору:** Предметом спору є визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, укладеного в порядку позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки, скасування державної реєстрації права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння. **2. Аргументи суду:** Суд встановив, що іпотекодержатель (ТОВ «Мегаінвест Сервіс») порушив процедуру позасудового звернення стягнення, оскільки не направив письмову вимогу про усунення порушень основного зобов’язання власнику предмета іпотеки, який на момент виникнення спірних правовідносин був відмінним від боржника. Верховний Суд наголосив, що обов’язок повідомлення обох осіб — і боржника, і іпотекодавця — є імперативною вимогою закону, що забезпечує право власника на захист свого майна. Крім того, суд визнав критичним порушенням відсутність звіту про незалежну оцінку майна на момент його відчуження, що є обов’язковою умовою для законності позасудового продажу іпотечного майна. Суд також відхилив доводи відповідачів щодо порушення презумпції невинуватості, зазначивши, що суди не встановлювали винуватість осіб у кримінальному провадженні, а лише оцінювали дотримання цивільно-правових процедур. Щодо процесуальних питань, суд дійшов висновку, що ТОВ «Алфхейм» було належним чином повідомлене про розгляд справи, а його представник фактично брав участь у процесі, тому підстав для скасування рішень через нібито відсутність повідомлення немає. У підсумку, оскільки процедура звернення стягнення була проведена з грубими порушеннями, майно вибуло з володіння власника поза його волею, що дає законні підстави для його витребування. **3. Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими було задоволено позов про витребування квартири на користь позивача, підтвердивши неможливість набуття права власності за процедурою, що порушує вимоги Закону України «Про іпотеку». Справа №757/52615/21-ц від 08/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував для вас це рішення Великої Палати Верховного Суду. Ось суть справи: 1. Предметом спору є стягнення заборгованості за договором позики, інфляційних втрат та трьох відсотків річних, а також питання процесуальних наслідків розгляду справи судом за відсутності учасника, який подав клопотання про відкладення засідання. 2. Суд виходив з того, що право на участь у судовому засіданні не є абсолютним, а процесуальне законодавство не гарантує особисту присутність, якщо сторона була належним чином повідомлена про час і місце розгляду. Велика Палата наголосила, що обов’язкове скасування рішення можливе лише у випадку, якщо учасник взагалі не був повідомлений про засідання. Якщо ж учасник був повідомлений, але суд не розглянув його клопотання про відкладення, це не є автоматичною підставою для скасування рішення. Суд має оцінити, чи призвело таке порушення до позбавлення особи права на ефективний захист та чи поставило її у суттєво невигідне становище порівняно з опонентом. У цій справі суд встановив, що відповідач був повідомлений належним чином, а його численні клопотання про відкладення через хворобу виглядали сумнівними та формальними. Відтак, відсутність сторони не вплинула на законність рішення по суті, а формальні порушення не можуть бути підставою для скасування правильного рішення. 3. Велика Палата Верховного Суду залишила рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу — без задоволення. Справа №953/10853/24 від 22/07/2026 Вітаю. Як фахівець із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір справи: 1. Предметом спору є встановлення факту проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу та визнання права власності на квартиру в порядку спадкування за законом як спадкоємця четвертої черги. 2. Суд при винесенні рішення керувався тим, що позивач надав достатньо доказів, які в сукупності підтверджують факт спільного проживання, ведення спільного господарства та наявність взаємних прав і обов’язків зі спадкодавцем. Зокрема, суди врахували довідку про реєстрацію за однією адресою, договори на проведення ремонтних робіт у квартирі, укладені позивачем, а також послідовні показання свідків, які підтвердили тривалість та характер стосунків пари. Суд наголосив, що обов’язковою умовою для спадкування у четверту чергу є саме спільне проживання не менше п’яти років до часу відкриття спадщини, що було доведено матеріалами справи. Верховний Суд підкреслив, що докази слід оцінювати в їхній сукупності, а не ізольовано, що і було зроблено судами попередніх інстанцій. Також було відхилено доводи міської ради про недопустимість окремих доказів, оскільки вони не спростовували загальну картину сімейних відносин. Зрештою, касаційний суд вказав, що скаржник фактично намагався домогтися переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції. 3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу Харківської міської ради без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін. Справа №754/13965/23 від 22/07/2026 Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: **1. Предмет спору** Предметом спору є вимоги колишніх працівників та спадкоємців померлих працівників ДП «Укртелефільм» про стягнення компенсацій за невикористані відпустки, втрату частини заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди. **2. Аргументи суду** * Суд встановив, що право на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, компенсації за відпустки та втрату частини доходу не входить до складу спадщини, якщо ці суми не були нараховані або присуджені спадкодавцеві за життя. * Щодо вимог про компенсацію за невикористані відпустки, суд визнав надану позивачами довідку неналежним доказом, оскільки вона не містила печатки підприємства, а оригінали первинних документів були відсутні. * Суд наголосив на принципі добросовісності, зазначивши, що звернення до суду з вимогами через п’ять років після звільнення суперечить критеріям розумності та справедливості. * Щодо компенсації втрати частини заробітної плати, суд вказав на недоведеність позивачами розміру заборгованості та періодів прострочення, що унеможливило проведення правильного розрахунку. * Стосовно середнього заробітку за час затримки розрахунку, суд застосував нову редакцію статті 117 КЗпП України (що діє з 19 липня 2022 року), обмеживши виплату шестимісячним строком, оскільки правовідносини є триваючими. * У задоволенні моральної шкоди було відмовлено через відсутність доказів заподіяння нових страждань, оскільки аналогічні вимоги вже були задоволені судом у попередніх справах. **3. Рішення суду** Верховний Суд залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, а касаційну скаргу позивачів — без задоволення. Справа №757/22701/13-ц від 08/07/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Великої Палати Верховного Суду. Ось детальний аналіз: 1. **Предмет спору:** Перегляд судових рішень за виключними обставинами у зв’язку з встановленням Європейським судом з прав людини (ЄСПЛ) порушення Україною права на справедливий суд через неналежне обґрунтування судових рішень у справі про визнання недійсними договорів оренди та виселення з квартири. 2. **Аргументи суду:** Велика Палата Верховного Суду керувалася тим, що рішення ЄСПЛ у справі «Кривченко та Олійник проти України» прямо вказує на порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, оскільки національні суди не надали належної оцінки ключовим аргументам заявника. Зокрема, суди попередніх інстанцій помилково ототожнили два різні договори оренди, поширивши дію мирової угоди щодо одного договору на інший, який не був предметом цієї угоди. Суд зазначив, що національні суди не пояснили, чому закриття провадження щодо договору від 05 червня 2008 року перешкоджало розгляду позову щодо договору від 28 травня 2008 року. Це призвело до того, що позовні вимоги заявника фактично не були розглянуті по суті. Велика Палата підкреслила, що для відновлення порушених прав (restitutio in integrum) необхідний повторний розгляд справи, оскільки попередні рішення не були вмотивованими. Суд також врахував, що відсутність належного обґрунтування ставить під сумнів законність результату судового розгляду в цій частині. 3. **Рішення суду:** Велика Палата Верховного Суду задовольнила заяву, скасувала рішення судів попередніх інстанцій у відповідній частині та направила справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Справа №464/1275/25 від 17/07/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з урахуванням вашого запиту: 1. **Предмет спору:** Встановлення в судовому порядку факту розірвання шлюбу у зв’язку з неможливістю отримання відповідного свідоцтва через перебування актових записів на тимчасово окупованій території. 2. **Аргументи суду:** – Суд встановив, що чинне законодавство, зокрема Правила внесення змін до актових записів цивільного стану, передбачає чіткий позасудовий порядок поновлення втрачених записів через органи ДРАЦС. – Наявність у паспорті заявниці відмітки (штампа) про розірвання шлюбу є достатньою підставою для звернення до органів юстиції з метою поновлення актового запису, а не підставою для звернення до суду. – Суд підкреслив, що звернення до суду з метою встановлення юридичного факту можливе лише тоді, коли заявник не має іншої можливості (позасудової) отримати чи відновити документ, що у даному випадку не доведено. – Верховний Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій мали б закрити провадження у справі через наявність адміністративного порядку вирішення питання, проте скасування рішень лише з формальних підстав було б недоцільним («правовий пуризм»). – Суд вказав, що відсутність оригіналу свідоцтва не є перешкодою для позасудового поновлення запису, оскільки відмітка в паспорті є належним доказом для органів ДРАЦС. – Будь-яка відмова адміністративного органу у поновленні запису може бути оскаржена в судовому порядку, що є правильним шляхом захисту прав заявниці. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін. Справа №9901/492/21 від 21/07/2026 Предметом цього спору є оскарження громадянином законності Указу Президента України № 203/2021 в частині застосування до нього персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій). Суд при винесенні рішення керувався тим, що питання застосування санкцій належить до сфери дискреційних повноважень Ради національної безпеки і оборони України та Президента України, які діють у межах забезпечення національної безпеки. Велика Палата Верховного Суду підтвердила, що процедура прийняття таких рішень відповідає вимогам Закону України «Про санкції», а судовий контроль у таких справах обмежений перевіркою дотримання процедури та наявності правових підстав для видання акта. Суд вказав, що надання оцінки доцільності чи обґрунтованості застосування санкцій по суті виходить за межі компетенції адміністративного суду, оскільки це є політико-правовим рішенням глави держави. Також було підкреслено, що відсутність у позивача права на попереднє повідомлення про розгляд питання щодо застосування санкцій не є порушенням його прав, оскільки специфіка цього механізму передбачає оперативність та конфіденційність. Зрештою, суд дійшов висновку, що оскаржуваний Указ був прийнятий у межах повноважень Президента та з дотриманням встановленої законом процедури. Велика Палата Верховного Суду залишила апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції — без змін. Справа №904/1347/25 від 22/07/2026 Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу. ### 1. Предмет спору Предметом спору є вимога орендодавця (ТОВ «БГС Рейл») до орендаря (ТОВ «Металургтранс») про примусове повернення 33 залізничних вагонів, які після закінчення строку дії договору оренди залишилися на тимчасово окупованих територіях України. ### 2. Аргументи суду * Суди першої та апеляційної інстанцій відмовили у позові, мотивуючи це тим, що через воєнний стан та окупацію територій, де знаходяться вагони, виконання рішення суду в натурі є об’єктивно неможливим, а отже, обраний спосіб захисту є неефективним. * Верховний Суд, переглядаючи справу, не погодився з висновком про «неефективність» способу захисту, натомість застосував договірний підхід до оцінки форс-мажорних обставин. * Суд встановив, що сторони в договорі чітко врегулювали порядок дій під час форс-мажору, зокрема, передбачивши, що строк виконання зобов’язань пропорційно відсувається на час дії таких обставин. * Оскільки відповідач належним чином повідомив позивача про настання форс-мажору та отримав відповідні сертифікати Торгово-промислової палати, вимога про повернення вагонів на даному етапі є передчасною. * Верховний Суд підкреслив, що суди не повинні встановлювати факт знищення майна на підставі доказів, які лише підтверджують логістичну неможливість його переміщення, оскільки це питання виходить за межі доказування в даному спорі. * Також суд зазначив, що посилання скаржника на попередні постанови Верховного Суду не є релевантними, оскільки фактичні обставини тих справ (підряд, енергоринок) суттєво відрізняються від орендних правовідносин щодо рухомого майна в умовах війни. ### 3. Рішення суду Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши мотивувальну частину рішень судів попередніх інстанцій (замінивши аргумент про «неефективність способу захисту» на аргумент про «передчасність вимог через форс-мажор»), але залишив без змін резолютивну частину про відмову в задоволенні позову. Справа №639/2634/20 від 23/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Визначення порядку користування спільною частковою власністю на житловий будинок, усунення перешкод у користуванні ним шляхом вселення та оскарження свідоцтва про право на спадщину. 2. **Аргументи суду:** – Суд встановив, що позивачка є законним співвласником 1/2 частки будинку на підставі свідоцтва про право на спадщину, що надає їй право користуватися майном. – Оскільки між співвласниками відсутня згода щодо користування приміщеннями, суд, керуючись принципом розумності та рівності часток, визначив конкретні кімнати для кожного, залишивши частину приміщень у спільному користуванні. – Суд відхилив вимогу про визнання свідоцтва про спадщину недійсним, оскільки право на спадкування не було оскаржене, а наявність у свідоцтві самочинних споруд не є підставою для скасування документа в цілому. – Натомість, застосувавши статтю 1300 ЦК України, суд вніс зміни до свідоцтва, виключивши з нього дані про самочинні господарські будівлі, які не можуть бути об’єктом права власності. – Суд наголосив, що вселення власника до належної йому частини будинку є законним способом захисту права власності, а наявність інших осіб, що проживають у будинку, не позбавляє власника права на користування своєю часткою. – Верховний Суд підтвердив, що апеляційний суд правильно розмежував поняття «визнання свідоцтва недійсним» та «внесення змін до свідоцтва», обравши належний спосіб захисту прав сторін. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду, якою було встановлено порядок користування будинком, задоволено вимогу про вселення та частково задоволено зустрічний позов шляхом внесення змін до свідоцтва про право на спадщину. Справа №9901/205/21 від 21/07/2026 1. Предметом спору є оскарження громадянином законності Указу Президента України в частині застосування до нього персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій). 2. Суд при винесенні рішення керувався необхідністю розмежування повноважень між судами різних інстанцій та чітким дотриманням процедури оскарження актів глави держави. Велика Палата Верховного Суду проаналізувала межі судового контролю за дискреційними повноваженнями Президента у сфері національної безпеки. Суд акцентував увагу на тому, що хоча право на судовий захист є абсолютним, воно має здійснюватися в межах, визначених процесуальним законом для справ такої категорії. Важливим аспектом стало уточнення мотивувальної частини рішення суду першої інстанції для усунення правової невизначеності щодо підстав застосування санкцій. Суд підкреслив, що зміна мотивувальної частини не впливає на кінцевий результат, але забезпечує правильне тлумачення норм права для майбутньої судової практики. Таким чином, суд збалансував інтереси особи та державні інтереси в питаннях національної безпеки, не виходячи за межі своїх повноважень. 3. Велика Палата Верховного Суду частково задовольнила апеляційну скаргу, змінивши мотивувальну частину рішення суду першої інстанції та залишивши його резолютивну частину без змін. Справа №4/1873/2011 від 24/07/2026 Предметом спору є перегляд у касаційному порядку законності ухвали Апеляційного суду Автономної Республіки Крим щодо закриття кримінальної справи за скаргою ОСОБА_2. Суд при винесенні цієї ухвали керувався виключно процесуальними нормами щодо забезпечення руху справи, яка тривалий час перебувала на розгляді. Оскільки касаційна скарга була подана ще у 2014 році до Вищого спеціалізованого суду, виникла необхідність її передачі до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду через реформу судової системи. Суддя встановив, що матеріали справи вже були витребувані раніше, тому правових перешкод для призначення справи до розгляду немає. Керуючись перехідними положеннями КПК України, суд забезпечив реалізацію права особи на касаційне оскарження, яке було заблоковане через ліквідацію попередніх судових інстанцій. Таким чином, суд реалізував свої повноваження щодо процесуального правонаступництва та організації судового процесу. Це рішення не стосується суті кримінального обвинувачення, а спрямоване на виконання вимог закону щодо завершення розгляду справи, яка роками очікувала на розгляд у вищій інстанції. Суд постановив призначити касаційний розгляд справи на 24 вересня 2026 року. Справа №753/11522/20 від 15/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Поділ майна, набутого подружжям під час шлюбу, та визначення часток у праві власності на нерухоме майно. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що при поділі майна подружжя діє презумпція спільної сумісної власності, тому тягар доказування протилежного лежить на тому з подружжя, хто заперечує цей статус. Суд підтвердив, що визначення часток у спільному майні не є вирішенням питання про спадкові права, оскільки до спадщини входить лише частка померлого, а не все майно. Водночас Верховний Суд вказав на процесуальну помилку апеляційної інстанції: якщо особа, яка не брала участі у справі, оскаржує рішення, посилаючись на порушення своїх прав, суд має перевірити цей факт. Якщо ж суд апеляційної інстанції встановив, що права цієї особи не порушені, він мав закрити апеляційне провадження, а не переглядати рішення суду першої інстанції по суті. Оскільки апеляційний суд розглянув справу по суті, не закривши провадження за скаргою особи, яка не була залучена до справи, це стало підставою для скасування постанови. ****: Суд відступив від попередньої практики, вказавши на необхідність закриття апеляційного провадження у випадках, коли особа, що не брала участі у справі, не довела порушення своїх прав, замість розгляду апеляційної скарги по суті. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Справа №367/501/25 від 22/07/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Позов про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини через тривале самоусунення батька від виконання своїх обов’язків. 2. **Аргументи суду:** – Суд наголосив, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який застосовується лише за наявності винної поведінки та свідомого нехтування обов’язками, що було доведено в цій справі протягом 15-річного періоду. – Ключовим фактором стала думка самої дитини (15 років), яка чітко висловилася про відсутність емоційного зв’язку з батьком та негативний вплив його рідкісних появ на її психоемоційний стан. – Суд відхилив аргументи відповідача про його «участь» у житті дитини (оформлення дозволів на виїзд, зміна прізвища), розцінивши їх як формальні дії, що не замінюють реального виховання та турботи. – Факт добровільної сплати аліментів не був визнаний судом достатнім доказом належного виконання батьківських обов’язків, оскільки матеріальне утримання не вичерпує поняття батьківства. – Суд правомірно відхилив висновок органу опіки та піклування, оскільки той був загальним, не містив конкретних обґрунтувань і суперечив інтересам дитини, що дозволено законом. – Верховний Суд підтвердив, що заперечення батька проти позову не є автоматичною підставою для відмови, якщо його реальна поведінка свідчить про відчуження від дитини. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій, якими батька було позбавлено батьківських прав та стягнуто аліменти у розмірі 1/6 частки доходу. Справа №990/109/23 від 23/06/2026 Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, я проаналізував надане вами рішення Великої Палати Верховного Суду. Ось детальний розбір: 1. **Предмет спору:** Оскарження указів Президента України про введення в дію рішень РНБО щодо застосування до позивача персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій). 2. **Аргументи суду:** * Суд підкреслив, що застосування санкцій є превентивним заходом для захисту національної безпеки, а не видом юридичної відповідальності, тому наявність вироку суду чи кримінального провадження не є обов’язковою умовою для їх запровадження. * Велика Палата встановила нові стандарти судового перегляду, які вимагають від суду не лише перевірки процедури, а й оцінки наявності достатньої фактичної основи для висновку про загрозу національним інтересам. * Суд визнав, що хоча в оскаржуваних указах було недостатньо індивідуалізоване обґрунтування, цей недолік був компенсований повноцінним судовим розглядом, під час якого позивач мав доступ до матеріалів справи та можливість спростувати доводи відповідача. * На підставі досліджених доказів (зокрема, лінгвістичної та релігієзнавчої експертиз) суд підтвердив, що дії позивача створювали реальні загрози розколу суспільства за релігійною ознакою та підтримки агресії проти України. * Суд зазначив, що втручання у право власності є пропорційним, оскільки санкції мають тимчасовий характер, не позбавляють права власності назавжди та передбачають механізм дострокового скасування у разі зміни обставин. * **:** Суд зазначив, що він відступає від попередньої позиції, яка була в інших рішеннях Верховного Суду, щодо обмеженого обсягу судового перегляду у справах про санкції, конкретизувавши необхідність перевірки фактичної основи та пропорційності таких рішень. 3. **Рішення суду:** Велика Палата Верховного Суду змінила мотивувальну частину рішення суду першої інстанції, залишивши резолютивну частину про відмову в задоволенні позову без змін. Справа №910/9954/25 від 21/07/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору: 1. Предметом спору є стягнення з ПрАТ «НЕК «Укренерго» на користь ТОВ «Київська обласна енергопостачальна компанія» інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих через прострочення оплати послуг із забезпечення збільшення частки виробництва електроенергії з альтернативних джерел. 2. **** Суд при винесенні рішення керувався тим, що відповідач допустив прострочення виконання грошового зобов’язання, що є безумовною підставою для застосування відповідальності за статтею 625 Цивільного кодексу України. Ключовим моментом стало те, що Верховний Суд у цій справі відступив від попередньої практики, викладеної у постанові Великої Палати від 18.03.2020 (справа № 902/417/18), яка допускала можливість зменшення судом розміру 3% річних та інфляційних втрат. Натомість суд застосував нову правову позицію Великої Палати від 02.07.2025 (справа № 903/602/24). Згідно з цією новою позицією, 3% річних та інфляційні втрати є законодавчо встановленим способом захисту майнового права, а не штрафними санкціями. Відтак, вони не підлягають зменшенню судом, оскільки є мінімальною гарантією збереження цінності грошових коштів. Суд підкреслив, що при вирішенні таких спорів необхідно керуватися саме цим останнім висновком, який забезпечує баланс інтересів сторін. 3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ПрАТ «НЕК «Укренерго» без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про стягнення коштів — без змін. Справа №347/305/17 від 14/07/2026 Вітаю. Як фахівець із 15-річним стажем, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось суть справи: 1. Предметом спору є законність ухвали апеляційного суду про закриття кримінального провадження щодо особи, обвинуваченої у нанесенні тяжких тілесних ушкоджень, що спричинили смерть потерпілого, через нібито недостатність доказів винуватості. 2. Верховний Суд скасував рішення апеляції, оскільки судді апеляційної інстанції припустилися істотних процесуальних порушень. Головний аргумент полягає в тому, що апеляційний суд, фактично переоцінивши докази та дійшовши протилежних висновків порівняно з судом першої інстанції, не дотримався принципу безпосередності дослідження доказів. Суд наголосив, що для скасування обвинувального вироку та закриття справи апеляція зобов’язана була самостійно дослідити докази: допитати свідків, обвинуваченого та перевірити матеріали справи, а не просто дати нову оцінку вже дослідженим раніше доказам. Оскільки апеляційний суд не провів належного судового слідства, його рішення було визнано необґрунтованим та незаконним. Водночас Верховний Суд відхилив доводи прокурора про порушення прав потерпілої, оскільки вона була повідомлена про засідання та сама висловила бажання, щоб справу розглядали без її участі. 3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу прокурора частково, скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Справа №532/1223/18 від 14/07/2026 Вітаю. Як фахівець із 15-річним стажем, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір: 1. **Предмет спору:** Касаційний перегляд вироку апеляційного суду щодо правомірності закриття частини кримінального провадження та питання про можливість звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням. 2. **Аргументи суду:** – Суд врахував, що з моменту вчинення злочинів минуло понад 8 років, протягом яких засуджений продемонстрував виключно позитивну посткримінальну поведінку. – Було взято до уваги, що засуджений офіційно працює на критично важливому для економіки підприємстві, має міцні соціальні зв’язки та раніше не притягувався до кримінальної відповідальності. – Верховний Суд визнав, що зменшення обсягу обвинувачення внаслідок закриття одного з епізодів суттєво змінює правову оцінку особи засудженого. – Щодо доводів прокурора про порушення процесуальної форми рішення (вирок замість ухвали), суд зазначив, що це не є істотним порушенням, оскільки воно не погіршило становище засудженого. – Суд також погодився з необхідністю застосування ст. 75 КК України, оскільки мета покарання — виправлення особи — може бути досягнута без реального позбавлення волі. – Колегія суддів підкреслила, що тривалий час розгляду справи (понад 5 років після першого скасування) також є фактором, який слід враховувати при призначенні покарання. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив скаргу прокурора, повністю задовольнив скаргу захисника та змінив вирок апеляційного суду, звільнивши засудженого від відбування покарання з випробуванням та встановленням іспитового строку тривалістю 2 роки. Справа №756/2713/24 від 22/07/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз справи: 1. **Предмет спору:** Позивач звернувся до суду з вимогою скасувати державну реєстрацію права власності на квартиру за банком, визнати недійсним договір купівлі-продажу та витребувати майно з чужого незаконного володіння через порушення банком мораторію на стягнення іпотечного майна. 2. **Аргументи суду:** Суд встановив, що спірна квартира була предметом іпотеки за валютним кредитом, використовувалася позивачем як єдине місце постійного проживання, а її площа не перевищувала 140 кв. м, що підпадає під дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Оскільки банк здійснив позасудове звернення стягнення на майно всупереч прямій забороні цього Закону, таке відчуження було визнано незаконним. Суд наголосив, що майно вибуло з володіння власника поза його волею, що дає право на його віндикацію (витребування) навіть у добросовісного набувача. Доводи відповідачів про те, що позивач не довів відсутність іншого житла, були спростовані матеріалами справи, зокрема даними з Державного реєстру речових прав. Також суд відхилив аргументи про винятки з мораторію для суб’єктів антикорупційного законодавства, оскільки жодних доказів належності позивача до таких осіб надано не було. Зрештою, суд підкреслив, що добросовісний набувач, який втратив майно, має право на захист своїх інтересів шляхом стягнення збитків з продавця, але це не перешкоджає поверненню житла законному власнику. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційні скарги без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій про витребування квартири на користь позивача — без змін. Справа №537/985/17 від 22/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Стягнення солідарної заборгованості за кредитним договором з позичальника та поручителя, а також питання правомірності перегляду заочного рішення суду першої інстанції через багато років після його ухвалення. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що апеляційний суд припустився помилки, скасувавши заочне рішення без належної оцінки добросовісності поведінки відповідача. Суд зазначив, що відповідачка була обізнана про існування рішення ще з 2020 року через виконавче провадження, проте ініціювала перегляд справи лише через шість років, що може свідчити про зловживання процесуальними правами. Важливим є те, що апеляційний суд не дослідив докази обізнаності відповідача про хід виконання рішення, які надав правонаступник банку. Верховний Суд підкреслив, що принцип правової визначеності (*res judicata*) є фундаментальним, і перегляд остаточних рішень можливий лише у виняткових випадках. Також суд вказав, що апеляційна інстанція не має права ігнорувати питання пропуску процесуальних строків, які є обов’язковими для всіх учасників процесу. В результаті, апеляційний суд не надав належної правової оцінки тому, чи не суперечить скасування рішення принципу остаточності судового акта. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. **:** У цьому рішенні Верховний Суд прямо зазначає, що він відступає від своєї попередньої позиції, викладеної у постанові від 09 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16, щодо порядку застосування повноважень суду при розгляді заяви про перегляд заочного рішення у разі пропуску строку на її подання. Справа №910/6519/24 від 22/07/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір: 1. **Предмет спору:** Предметом спору є законність стягнення з позивача на користь відповідача судових витрат (судового збору та витрат на професійну правничу допомогу), понесених під час апеляційного та касаційного перегляду справи, у якій у задоволенні позовних вимог було повністю відмовлено. 2. **Аргументи суду:** – Суд підтвердив, що за результатами розгляду справи, де в позові відмовлено повністю, витрати на правничу допомогу та судовий збір підлягають розподілу на користь сторони, яка виграла справу. – Щодо судового збору, суд зазначив, що норма про покладення витрат на сторону, через «неправильні дії» якої виник спір, є дискреційним правом суду, а не обов’язком, і позивач не довів фактів зловживання процесуальними правами з боку відповідача. – Суд наголосив, що наявність господарського спору та різне трактування умов договору не є «неправильними діями» чи деліктом, а є реалізацією конституційного права на судовий захист. – Стосовно правничої допомоги, суд вказав, що зобов’язання між адвокатом та клієнтом не є обов’язковими для суду при розподілі витрат, тому суд має право оцінювати їхню реальність, необхідність та розумність розміру. – Суди попередніх інстанцій обґрунтовано застосували критерії співмірності та пропорційності, зменшивши заявлені суми витрат на адвокатів, оскільки обсяг виконаної роботи не вимагав значних часових витрат. – Верховний Суд підкреслив, що незгода скаржника з оцінкою доказів щодо розміру витрат не є підставою для скасування рішень, якщо суди дотрималися норм процесуального права. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційні скарги без задоволення, а додаткові рішення судів попередніх інстанцій — без змін. Справа №9901/167/21 від 21/07/2026 Предметом цього спору є оскарження громадянином Указу Президента України щодо застосування до нього персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій). Суд при винесенні рішення керувався тим, що повноваження Президента України щодо введення в дію рішень Ради національної безпеки і оборони України про застосування санкцій є дискреційними та реалізуються в межах конституційних повноважень глави держави для забезпечення національної безпеки. Велика Палата Верховного Суду підтвердила, що процедура прийняття таких рішень відповідає вимогам Закону України «Про санкції», а сам Указ не порушує прав позивача у спосіб, що вимагав би його скасування. Суд наголосив, що питання доцільності застосування санкцій належить до сфери політичної та безпекової відповідальності суб’єктів владних повноважень, а не до сфери судового контролю за суттю таких рішень. Також було враховано, що позивач не надав належних доказів протиправності дій відповідача під час підготовки та прийняття оскаржуваного акта. Суд дійшов висновку, що оскаржуваний Указ був виданий на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Таким чином, правові підстави для задоволення позовних вимог відсутні. Велика Палата Верховного Суду залишила апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції — без змін. Справа №464/5457/21 від 22/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. **Предмет спору:** Стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди через неможливість використання нерухомого майна внаслідок протиправних дій відповідача та визнання недійсними договорів дарування майна, укладених з метою уникнення відповідальності (фраудаторні правочини). 2. **Аргументи суду:** – Суд встановив, що позивачі були позбавлені права власності та можливості отримувати дохід від оренди через злочинні дії відповідача (ОСОБА_4), що підтверджено вироком суду та скасуванням попередніх рішень за нововиявленими обставинами. – Розмір упущеної вигоди був правомірно визначений судами на підставі експертного висновку, який оцінював потенційний дохід від оренди, що позивачі могли б отримати за звичайних обставин. – Щодо договорів дарування, суд визнав їх фраудаторними, оскільки вони були укладені відповідачем з метою приховати майно від стягнення після того, як він усвідомив ризик цивільно-правової відповідальності. – Верховний Суд підкреслив, що для солідарної відповідальності необхідно довести спільність дій обох відповідачів (чоловіка та дружини) у завданні шкоди, чого в даному випадку не було встановлено щодо дружини. – Факт перебування у шлюбі та визнання майна спільним не є автоматичною підставою для покладення солідарної відповідальності за делікт (правопорушення) одного з подружжя. – Суд касаційної інстанції підтвердив, що встановлення обставин справи та оцінка доказів належать до компетенції судів першої та апеляційної інстанцій, тому втручання в ці питання можливе лише у разі порушення норм права. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасувавши рішення апеляційного суду в частині солідарного стягнення збитків з обох відповідачів та залишивши в силі рішення суду першої інстанції про стягнення збитків лише з ОСОБА_4, залишивши решту судових рішень без змін. Справа №175/3999/21 від 22/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. **Предмет спору:** Оскарження боржником дій приватного виконавця щодо відкриття виконавчого провадження та стягнення основної винагороди й витрат виконавчого провадження через пропуск строку пред’явлення виконавчого листа та неналежність стягувача. 2. **Аргументи суду:** * Суд встановив, що повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання (з підстав, передбачених ст. 4 Закону «Про виконавче провадження») не перериває строк пред’явлення такого документа до виконання. * Верховний Суд підкреслив, що оскільки виконавчий лист повертався двічі саме з таких підстав, строк пред’явлення його до виконання сплив, а банк не звертався до суду з клопотанням про його поновлення. * Щодо питання належності стягувача, суд погодився з апеляційною інстанцією, що доказів відступлення прав саме за договором іпотеки надано не було, тому банк залишається належним стягувачем у цій частині. * **:** Суд зазначив, що відступає від попередньої позиції, яка була в інших рішеннях Верховного Суду, щодо можливості розгляду спорів про оскарження постанов виконавця про стягнення витрат виконавчого провадження у порядку цивільного судочинства. * Верховний Суд наголосив, що такі спори мають розглядатися виключно в порядку адміністративного судочинства, оскільки виконавець у цих правовідносинах діє як суб’єкт владних повноважень. * Враховуючи це, суд закрив провадження у частині оскарження постанов про стягнення винагороди та витрат, роз’яснивши право на звернення до адміністративного суду. * У частині відкриття виконавчого провадження суд визнав дії виконавця неправомірними через пропуск строку пред’явлення виконавчого листа. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу: скасував рішення попередніх інстанцій та закрив провадження у частині оскарження стягнення винагороди та витрат, а також скасував постанову апеляційного суду в частині відкриття виконавчого провадження, ухваливши нове рішення про визнання дій виконавця неправомірними та скасування постанови про відкриття провадження. Справа №4813/1333/24 від 16/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір справи: 1. Предметом спору є законність зупинення провадження у справі про скасування рішення третейського суду до набрання законної сили рішенням іншого суду, яким вирішується питання дійсності договору позики та третейської угоди, що стали підставою для третейського розгляду. 2. Суд керувався тим, що між справою про скасування рішення третейського суду та справою про визнання недійсним договору позики (який містить третейське застереження) існує прямий матеріально-правовий та процесуальний зв’язок. Верховний Суд наголосив, що суд, який розглядає заяву про скасування рішення третейського суду, не має компетенції самостійно вирішувати питання дійсності третейської угоди, оскільки це є предметом окремого позовного провадження. Оскільки законною підставою для скасування рішення третейського суду є, зокрема, визнання третейської угоди недійсною, результати розгляду справи про недійсність договору мають преюдиційне значення. Відсутність остаточного рішення в іншій справі створює об’єктивну неможливість розгляду заяви про скасування рішення третейського суду, оскільки неможливо встановити наявність чи відсутність правових підстав для такого скасування. Таким чином, зупинення провадження є необхідним заходом для забезпечення правової визначеності та запобігання ухваленню суперечливих судових рішень. Суд також відхилив доводи скаржника про “делегування повноважень”, вказавши, що зупинення провадження є процесуальним інструментом, а не передачею юрисдикції. 3. Верховний Суд залишив апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу Одеського апеляційного суду про зупинення провадження у справі — без змін. Справа №910/11507/25 від 22/07/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір: 1. **Предмет спору:** Стягнення заборгованості за договором підряду, що складається з пені, штрафу та відсотків річних за прострочення виконання робіт. 2. **Аргументи суду:** – Суд встановив факт порушення підрядником строків виконання робіт, що підтверджується актом приймання-передачі, підписаним із запізненням. – Щодо пені та штрафу: суд підтвердив право апеляційної інстанції на дискреційне зменшення цих санкцій на 90% з огляду на відсутність доведених збитків у замовника та соціальну значущість діяльності підрядника (підтримка критичної інфраструктури). – Щодо відсотків річних: суд розмежував правову природу неустойки та відсотків за користування коштами (ст. 536 ЦК України). – Верховний Суд наголосив, що відсотки за користування попередньою оплатою є платою за користування грошима, а не штрафною санкцією, тому вони не підлягають зменшенню на підставі ст. 551 ЦК України. – Суд підкреслив, що дискреція суду щодо зменшення неустойки є індивідуальною для кожної справи, тому попередні рішення ВС не є універсальними шаблонами. – У підсумку, касаційна інстанція залишила в силі рішення про зменшення штрафних санкцій, але скасувала зменшення відсотків річних, повернувши їх до повної суми. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасувавши постанову апеляційного суду в частині зменшення відсотків річних та залишивши в силі рішення суду першої інстанції щодо їх стягнення у повному обсязі, в іншій частині (щодо зменшення штрафу та пені) — залишив без змін. Справа №523/8395/21 від 22/07/2026 Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий та професійний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Позов про розірвання договору довічного утримання у зв’язку з неналежним виконанням набувачем своїх обов’язків щодо догляду та матеріального забезпечення відчужувача. 2. **Аргументи суду:** – Суд встановив, що позивач не надав належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт невиконання або неналежного виконання відповідачем умов договору. – Натомість відповідач спростував доводи позивача, надавши докази надання медичної допомоги (результати аналізів) та матеріальної підтримки (накладні на продукти). – Суд критично оцінив показання свідка з боку позивача, оскільки той був заінтересованою особою (заповіт було складено на його користь незадовго до звернення до суду). – Було враховано, що позивач за життя не висував жодних письмових претензій до відповідача щодо якості догляду, що ставить під сумнів доводи про повне самоусунення набувача. – Суд наголосив на стандарті доказування: оскільки позивач не довів факт порушення договору, а відповідач, навпаки, підтвердив виконання своїх зобов’язань, підстави для розірвання договору відсутні. – Верховний Суд підкреслив, що не має повноважень на переоцінку доказів, а висновки судів попередніх інстанцій повністю відповідають усталеній практиці Верховного Суду щодо застосування статей 755 та 756 ЦК України. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін. Справа №759/8767/24 від 22/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: 1. Предметом спору є визнання договору міни частки у квартирі удаваним правочином, що приховував договір купівлі-продажу, з метою переведення на позивача прав та обов’язків покупця через порушення його переважного права співвласника. 2. Суд виходив з того, що правова природа договору визначається не його назвою, а фактичним змістом та дійсним наміром сторін. У даному випадку договір міни передбачав обмін частки нерухомості на побутові речі (чайник та тример) із грошовою доплатою, що становила 99% вартості нерухомості, що є ознакою прихованого договору купівлі-продажу. Відповідачі не змогли обґрунтувати економічну доцільність такого обміну або унікальність отриманих товарів, що підтвердило відсутність у них наміру саме на міну. Оскільки фактично відбувся продаж частки, до правовідносин застосовуються положення статті 362 Цивільного кодексу України щодо переважного права співвласника на купівлю. Оскільки позивач не був повідомлений про продаж і вніс кошти на депозит суду, суд визнав його право на переведення прав покупця. Верховний Суд підкреслив, що такий механізм захисту є законним і не порушує право власності первісного покупця, оскільки йому повертаються кошти з депозиту. 3. Верховний Суд залишив рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, підтвердивши правомірність задоволення позову. Справа №686/16223/22 від 22/07/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору: 1. **Предмет спору:** Позивач намагався через суд скасувати державну реєстрацію та правовстановлюючі документи на земельні ділянки відповідачів, які частково накладалися на його спадкову земельну частку (пай), з метою повернення цих ділянок у комунальну власність. 2. **Аргументи суду:** – Верховний Суд наголосив, що обрання способу захисту має відповідати характеру порушеного права, а обраний позивачем шлях (вимога про скасування реєстрації та повернення земель у комунальну власність) є неефективним. – Суд підкреслив, що у випадках накладення меж земельних ділянок належним способом захисту є віндикаційний позов — тобто вимога про витребування саме тієї частини ділянки, яка накладається на землю позивача. – Задоволення вимог про скасування реєстрації всього майна відповідача, коли спірною є лише його частина, є непропорційним втручанням у право власності, оскільки позбавляє відповідачів права на ту частину землі, щодо якої спору немає. – Суд вказав, що для витребування частини ділянки не потрібно визнавати недійсними розпорядження органів влади чи державні акти, оскільки оцінка законності цих документів надається судом у межах розгляду віндикаційного позову. – Оскільки позивач не заявляв вимогу про витребування конкретних частин земельних ділянок, а обрав неналежний спосіб захисту, позов у цій частині не підлягає задоволенню. – **:** Суд у своєму рішенні спирався на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 22 січня 2025 року у справі № 446/478/19, підтверджуючи сталість практики щодо застосування віндикації у спорах про накладення меж земельних ділянок. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасував рішення апеляційного суду в частині задоволення позову та ухвалив нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 щодо скасування державної реєстрації земельних ділянок відповідачів. Справа №991/8139/24 від 23/07/2026 Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 991/8139/24: 1. Предметом спору є визнання необґрунтованими активів (квартири та двох автомобілів), набутих родичами посадової особи, та їх подальше стягнення в дохід держави. 2. Суд при винесенні рішення керувався такими аргументами: * Суд встановив, що відповідачка, як посадова особа ДПС, є суб’єктом, на якого поширюються вимоги щодо декларування та моніторингу способу життя. * Щодо квартири суд дійшов висновку, що вона була придбана за дорученням посадової особи, оскільки саме її родина підшукувала житло, здійснювала оплату та фактично користувалася ним, тоді як титульний власник (сестра) не мала до активу реального інтересу. * Стосовно автомобілів суд визнав, що позивач не довів відсутність законних доходів у родичів для їх придбання, а також не підтвердив факт набуття цих активів за дорученням посадової особи. * Суд відхилив доводи відповідачів про неможливість використання доказів, зібраних НАЗК, підтвердивши правомірність проведення моніторингу способу життя. * Суд підкреслив, що для цивільної конфіскації критично важливим є доведення зв’язку посадової особи з активом та відсутність законних доходів для його придбання. * Суд застосував стандарт «більшої переконливості доказів», визнавши докази прокуратури достатніми лише щодо квартири, але недостатніми щодо транспортних засобів. 3. Суд прийняв рішення про часткове задоволення позову: визнав необґрунтованою та стягнув у дохід держави лише квартиру, відмовивши у задоволенні вимог щодо двох автомобілів. Справа №527/2907/24 від 23/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Встановлення факту проживання однією сім’єю жінки та загиблого військовослужбовця без реєстрації шлюбу з метою отримання одноразової грошової допомоги. 2. **Аргументи суду:** * Суд наголосив, що для визнання осіб членами сім’ї недостатньо лише факту спільного проживання чи близьких стосунків. * Необхідно довести наявність сукупності ознак: ведення спільного господарства, наявність спільного бюджету, спільних витрат та взаємних прав і обов’язків, притаманних подружжю. * Апеляційний суд, з яким погодився Верховний Суд, встановив, що надані докази (фото, переписка, акти про проживання) не підтверджують реальність сімейних відносин та спільного бюджету. * Суд підкреслив, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а тягар доведення обставин лежить на заявнику. * Верховний Суд зазначив, що не має повноважень переоцінювати докази, якщо суди попередніх інстанцій вже надали їм оцінку. * Також було вказано, що посилання заявниці на попередні рішення Верховного Суду є безпідставними, оскільки фактичні обставини у тих справах суттєво відрізнялися від обставин цієї справи. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду, якою було відмовлено у встановленні факту проживання однією сім’єю, — без змін. Справа №295/13265/24 від 22/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Стягнення заборгованості за договором позики, право вимоги за яким повернулося до первісного кредитора після розірвання договору відступлення права вимоги (цесії). 2. **Аргументи суду:** – Суди першої та апеляційної інстанцій помилково вважали, що договір цесії, який був виконаний сторонами, не може бути розірваний, а отже, право вимоги не могло повернутися до позивача. – Верховний Суд наголосив, що відступлення права вимоги не є тотожним погашенню боргу боржником, а є лише заміною кредитора у зобов’язанні. – Розірвання договору цесії припиняє зобов’язання між цедентом та цесіонарієм, що автоматично повертає право вимоги до первісного кредитора, якщо інше не передбачено угодою про розірвання. – Суди попередніх інстанцій не дослідили належним чином умови угод про розірвання та не перевірили, чи була фактично погашена заборгованість боржником перед будь-ким із кредиторів. – Ігнорування судом апеляційної інстанції доводів позивача щодо повернення права вимоги та відсутність оцінки всіх доказів є порушенням процесуальних норм та права на справедливий суд. – Верховний Суд підкреслив, що суд зобов’язаний мотивувати свої висновки та надати оцінку кожному аргументу сторін, чого в даному випадку зроблено не було. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Справа №185/5597/15-ц від 24/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Оскарження дій державного виконавця щодо визначення приватного виконавця боржником у виконавчому провадженні як фізичної особи, а не як суб’єкта професійної діяльності. 2. **Аргументи суду:** – Суд встановив, що державний виконавець діяв у межах технічних можливостей автоматизованої системи виконавчого провадження (АСВП), яка не передбачає окремої категорії боржника «приватний виконавець». – Верховний Суд підкреслив, що приватні виконавці належать до самозайнятих осіб, які в податковому та виконавчому обліку ідентифікуються через реєстраційний номер облікової картки платника податків (РНОКПП) конкретної фізичної особи. – Суд зазначив, що хоча суди попередніх інстанцій помилково вказали на «відсутність іншої можливості» у виконавця, це не вплинуло на законність результату, оскільки ідентифікація приватного виконавця через його фізичну особу є правомірною. – Виконавче провадження було фактично завершене виконанням, тому права заявниці не були порушені. – Верховний Суд наголосив, що судове рішення не може бути скасоване з одних лише формальних міркувань, якщо воно є правильним по суті. – Таким чином, статус приватного виконавця не виключає його відповідальності як фізичної особи, а технічні обмеження системи не є підставою для визнання дій виконавця незаконними. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін. Справа №463/1779/24 від 22/07/2026 Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір для вашого матеріалу: **1. Предмет спору:** Предметом спору є визнання фізичної особи недієздатною та призначення опікуна за заявою особи, яка стверджує, що є родичем недієздатного, за відсутності відповідного подання органу опіки та піклування. **2. Основні аргументи суду:** * Суд підтвердив, що ключовою умовою для призначення конкретної особи опікуном є наявність відповідного подання органу опіки та піклування, що прямо передбачено статтею 60 Цивільного кодексу України та статтею 300 Цивільного процесуального кодексу України. * Оскільки орган опіки та піклування відмовив заявнику у підготовці такого подання через неповний пакет документів та сумніви щодо родинних зв’язків, суд не мав правових підстав призначати заявника опікуном самостійно. * Верховний Суд наголосив, що при визнанні особи недієздатною суд має діяти в її інтересах, тому тимчасове покладення обов’язків опікуна на орган опіки та піклування до вирішення питання про призначення постійного опікуна є законним та обґрунтованим заходом. * Суд відхилив доводи касаційної скарги про відсутність родинних зв’язків, оскільки факт родинних відносин між заявником та недієздатним уже був встановлений іншим судовим рішенням, що набрало законної сили. * Касаційна інстанція підкреслила, що не має повноважень на переоцінку доказів, а апеляційний суд ухвалив рішення, яке відповідає усталеній практиці Верховного Суду щодо процедури призначення опікунів. * Суд також зазначив, що орган опіки та піклування, виконуючи тимчасові обов’язки, зобов’язаний захищати права недієздатного, а у разі виявлення зловживань чи зникнення особи — негайно звертатися до правоохоронних органів. **3. Рішення суду:** Верховний Суд залишив без задоволення касаційну скаргу Личаківської районної адміністрації, а постанову апеляційного суду — без змін, підтвердивши правильність визнання особи недієздатною та тимчасового покладення опікунських обов’язків на орган опіки. Справа №623/3047/19 від 23/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Спадкоємці власника житлового будинку намагалися стягнути з держави Україна матеріальну шкоду за знищення нерухомості внаслідок артилерійських обстрілів під час проведення антитерористичної операції (АТО). 2. **Аргументи суду:** – Суд встановив, що на момент руйнування майно знаходилося на тимчасово окупованій території, де Україна фактично не здійснювала свої повноваження, а отже, не мала юрисдикції для гарантування безпеки цього об’єкта в розумінні Конвенції про захист прав людини. – Відповідальність за шкоду, завдану внаслідок збройної агресії, покладається на державу-окупанта — Російську Федерацію, а не на Україну. – Позивачі не довели наявності причинно-наслідкового зв’язку між діями чи бездіяльністю української влади та фактом знищення будинку. – Суд зазначив, що держава Україна не порушувала своїх негативних чи позитивних зобов’язань, оскільки не вона завдала шкоди майну, а позивачі не скористалися наявними державними механізмами компенсації. – Верховний Суд підкреслив, що посилання на порушення конвенційних прав без доведення конкретного невиконання державою своїх обов’язків не є підставою для задоволення позову. – Суд також вказав, що не має повноважень переоцінювати докази, які вже були належним чином досліджені судами попередніх інстанцій. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про відмову у позові — без змін. Справа №946/945/23 від 30/06/2026 Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 946/945/23: 1. **Предмет спору:** Перегляд законності вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду, якими особу було засуджено за вчинення розбійного нападу та грабежу, за касаційною скаргою захисника, що наполягала на недоведеності вини та порушенні процесуальних норм. 2. **Аргументи суду:** – Суд касаційної інстанції підкреслив, що згідно з процесуальним законом він не має повноважень переоцінювати фактичні обставини справи, а лише перевіряє правильність застосування норм права. – Щодо доводів про недопустимість доказів, суд зазначив, що слідчий експеримент не є допитом, тому його проведення за участю захисника та з дотриманням процедури є законним, що відповідає сталій практиці Верховного Суду. – Суд визнав правомірним використання показань свідка «з чужих слів» (сина померлого потерпілого), оскільки це було обґрунтовано смертю потерпілого та підтверджувалося іншими доказами, що відповідає вимогам статті 97 КПК. – Апеляційний суд, на думку колегії, належним чином розглянув клопотання захисту і правомірно відмовив у повторному дослідженні доказів, оскільки захисник фактично намагалася оскаржити лише їхню оцінку, а не процедуру отримання. – Суд не знайшов істотних порушень процесуального закону, які б вимагали скасування вироку, проте вирішив скористатися правом на вихід за межі касаційних вимог для пом’якшення покарання. – При призначенні нового покарання суд врахував тривалий час, що минув з моменту вчинення злочинів (понад 9 років), молодий вік засудженого на момент подій та наявність у нього на утриманні малолітніх дітей і хворої матері. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, проте змінив судові рішення в частині призначення покарання, пом’якшивши його до 8 років позбавлення волі з конфіскацією майна. Справа №211/3391/20 від 22/07/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору: 1. **Предмет спору:** Оскарження дій державного виконавця щодо відмови у перерахунку заборгованості зі сплати аліментів шляхом включення до доходу боржника грошового забезпечення, яке він отримує як член сім’ї безвісно зниклого військовослужбовця. 2. **Аргументи суду:** – Суд встановив, що грошове забезпечення, яке виплачується членам сімей військовослужбовців, зниклих безвісти, за своєю правовою природою не є особистим доходом (заробітком) боржника, з якого мають утримуватися аліменти. – Відповідно до податкового законодавства, такі виплати не включаються до загального оподатковуваного доходу, що підтверджує їх цільовий характер як соціальної допомоги сім’ї, а не заробітної плати чи іншого доходу платника аліментів. – Суд наголосив, що обов’язок зі сплати аліментів розраховується виключно з фактичного заробітку чи доходу боржника, а не з будь-яких грошових надходжень, які він отримує. – Апеляційний суд, з яким погодився Верховний Суд, правильно встановив, що заборгованість за спірний період була відсутня, що підтверджувалося матеріалами справи та попередніми судовими рішеннями. – Верховний Суд підкреслив, що не має повноважень переоцінювати докази або встановлювати обставини, які вже були досліджені судами нижчих інстанцій, якщо ті не допустили порушень норм права. – Також суд зазначив, що заявниця обмежила свої вимоги саме питанням врахування виплат за зниклого сина, тому суд розглядав скаргу виключно в межах цих заявлених вимог. – Зрештою, суд дійшов висновку, що дії виконавця були правомірними, оскільки відсутні правові підстави для стягнення аліментів з виплат, які не є доходом боржника. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без задоволення касаційну скаргу заявниці, а постанову апеляційного суду — без змін. Справа №305/29/24 від 22/07/2026 Предметом цього спору є правомірність повернення апеляційної скарги учасника бойових дій через несплату ним судового збору у справі за позовом прокурора про вилучення земельної ділянки, наданої йому як пільга. Верховний Суд у своєму рішенні керувався тим, що законодавство про статус ветеранів війни гарантує учасникам бойових дій звільнення від сплати судових витрат у справах, пов’язаних з їхнім соціальним захистом. Суд наголосив, що право на отримання земельної ділянки є однією з таких пільг, тому оскарження рішення про її вилучення безпосередньо стосується соціальних прав ветерана. Важливо, що суд підкреслив: статус учасника бойових дій дає право на звільнення від судового збору незалежно від того, чи виступає така особа позивачем чи відповідачем. Апеляційний суд припустився помилки, формально підійшовши до питання та не врахувавши специфіку правового статусу заявника. В результаті, Верховний Суд застосував правову позицію, викладену в постанові Об’єднаної палати КЦС ВС від 22 червня 2026 року, яка розширює гарантії для ветеранів у судових процесах. **** Верховний Суд у цій справі фактично закріпив обов’язкову для врахування позицію Об’єднаної палати, яка відступає від вузького тлумачення норм про звільнення від судового збору, що раніше могло обмежувати права ветеранів у статусі відповідачів. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду зі стадії вирішення питання про відкриття апеляційного провадження. Справа №757/5609/24-ц від 23/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий та професійний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Визнання недійсним одностороннього правочину банку щодо розірвання ділових відносин та закриття рахунків клієнта через встановлення «неприйнятно високого рівня ризику». 2. **Аргументи суду:** – Суд наголосив, що хоча банк має право розривати договір у межах фінансового моніторингу, це право не є абсолютним і потребує належного обґрунтування. – Банк зобов’язаний довести, що він застосував ризик-орієнтований підхід, який є пропорційним та задокументованим, чого в цій справі зроблено не було. – Відповідач не надав доказів того, які саме операції клієнта були підозрілими та чому вони класифіковані як такі, що несуть загрозу легалізації коштів. – Суд встановив, що банк не скористався своїм правом додатково запитати у клієнта пояснення чи документи щодо сумнівних операцій, перш ніж вдаватися до радикального заходу — розірвання відносин. – Принцип змагальності сторін вимагає від банку надання переконливих доказів, а не лише посилання на внутрішні рішення, які не підкріплені фактичними обставинами. – Верховний Суд підтвердив, що відсутність належного обґрунтування підстав для «де-рискінгу» (відмови від обслуговування) робить дії банку неправомірними. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду, якою позов клієнта було задоволено, а дії банку визнано неправомірними. Справа №638/12282/17 від 20/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Позивачка звернулася до суду з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, витребування майна та визнання права власності на 1/2 частку квартири як спільного майна подружжя. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд зосередився на процесуальному аспекті, а саме на порушенні права відповідача на участь у судовому розгляді. Суд встановив, що суди попередніх інстанцій надсилали повістки за адресою, де відповідачка вже не була зареєстрована, хоча інформація про її актуальне місце проживання була доступна в реєстрах. Верховний Суд наголосив, що право на публічний розгляд справи є фундаментальним, і сторона повинна бути повідомлена належним чином, щоб мати реальну можливість захистити свої інтереси. Оскільки суди не вжили належних заходів для повідомлення відповідача, це призвело до порушення принципу рівності сторін та змагальності процесу. Суд зазначив, що розгляд справи за відсутності належно повідомленого учасника є безумовною підставою для скасування судових рішень. Таким чином, Верховний Суд не надавав оцінку суті спору щодо поділу майна, а зосередився виключно на процесуальній справедливості розгляду. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Справа №377/184/22 від 23/07/2026 Ось детальний аналіз судового рішення: 1. Предметом спору є правомірність повернення апеляційної скарги позивача через невиконання ним вимог суду щодо надання доказів надсилання копій скарги іншим учасникам справи. 2. Суд виходив із того, що право на апеляційне оскарження не є абсолютним і має реалізовуватися з дотриманням процесуальних вимог, передбачених ЦПК України. Апеляційний суд правомірно залишив скаргу без руху, оскільки позивач не надав доказів надсилання копій документів іншим учасникам справи, що є обов’язковою вимогою статті 356 ЦПК України. Верховний Суд підкреслив, що навіть якщо учасники справи не мають електронних кабінетів, заявник зобов’язаний надіслати їм копії документів у паперовій формі листом з описом вкладення. Позивач, подавши скаргу через електронну пошту з використанням кваліфікованого електронного підпису, прирівняв себе до особи, що звертається до суду, а отже, має виконувати всі супутні процесуальні обов’язки. Оскільки позивач не усунув недоліки у встановлений строк, апеляційний суд мав законні підстави визнати скаргу неподаною та повернути її. Верховний Суд не знайшов підстав для скасування цього рішення, оскільки воно ґрунтується на правильному застосуванні процесуальних норм. 3. Верховний Суд залишив ухвалу апеляційного суду про повернення апеляційної скарги без змін, а касаційну скаргу позивача — без задоволення. Справа №160/14876/25 від 23/07/2026 1. Предметом спору є оскарження платником податків (ломбардом) правомірності винесення податкових повідомлень-рішень територіальним органом ДПС. 2. Суд касаційної інстанції прийшов до висновку, що попередні суди не повною мірою дослідили всі обставини справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Зокрема, було встановлено, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволення позову ґрунтуються на недостатньо перевірених доказах. Верховний Суд вказав на необхідність детальнішого аналізу правових підстав для застосування штрафних санкцій, визначених податковим органом. Оскільки для встановлення фактичних обставин потрібне додаткове дослідження доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, справу було частково направлено на новий розгляд. Водночас у частині, де матеріали справи дозволяли зробити однозначний висновок, Верховний Суд залишив рішення попередніх інстанцій без змін. Таким чином, суд забезпечив баланс між захистом прав платника податків та необхідністю дотримання процедурних вимог податкового законодавства. 3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу податкового органу, скасував рішення нижчих судів у частині задоволення позову та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції, залишивши решту судових рішень без змін. Справа №600/3913/25-а від 24/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Оскарження бездіяльності військової частини щодо ненарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення. 2. **Аргументи суду:** Суд виходив із того, що право на компенсацію втрати частини доходу виникає саме в момент виплати основної суми заборгованості, оскільки саме тоді особа дізнається про порушення свого права на отримання такої компенсації. У цій справі виплата індексації відбулася 15 квітня 2025 року, тому саме з цієї дати почав відраховуватися тримісячний строк звернення до суду, передбачений статтею 233 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX. Позивачка звернулася до суду лише в серпні 2025 року, тобто з пропуском встановленого законом строку. Суд відхилив доводи позивачки про те, що правовідносини є «триваючими» і на них поширюється стара редакція закону, яка не обмежувала строки звернення. Верховний Суд підкреслив, що застосування тримісячного строку є правильним, оскільки він обчислюється з моменту, коли особа дізналася про порушення свого права. Оскільки позивачка пропустила цей строк і не навела поважних причин для його поновлення, суди попередніх інстанцій правомірно залишили позов без розгляду. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу позивачки — без задоволення. Справа №380/17904/25 від 24/07/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору: 1. **Предмет спору:** Оскарження платником податків рішення податкового органу про відмову в реєстрації податкової накладної та вимога зобов’язати ДПС України здійснити таку реєстрацію. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд вказав, що суди попередніх інстанцій допустили суттєві порушення процесуального права, оскільки обмежилися лише формальною констатацією факту отримання авансу, не дослідивши реальність господарської операції. Суд наголосив, що при розгляді справ щодо зупинення реєстрації податкових накладних суди зобов’язані перевіряти не лише наявність первинних документів, а й їх змістовну достатність для підтвердження заявленої операції. Зокрема, суди проігнорували аргументи податкової про пов’язаність сторін угоди (спільний засновник та адреса реєстрації), що може свідчити про штучне формування податкового кредиту. Також суд звернув увагу на відсутність у матеріалах справи кошторисної та проєктної документації, яка є обов’язковою для підтвердження реальності будівництва об’єкта площею понад 12 тис. кв. м. Крім того, суди не надали оцінки доводам про очевидну невідповідність трудових ресурсів позивача (лише 5 працівників) масштабам заявленої господарської діяльності. Таким чином, Верховний Суд підкреслив, що суди повинні займати активну роль у процесі та перевіряти докази на предмет їх достовірності та достатності, а не просто формально підходити до перевірки процедури зупинення реєстрації. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції для повного та всебічного дослідження обставин справи. Справа №380/4316/25 від 23/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Оскарження податкового повідомлення-рішення про застосування штрафу за нібито ненадання документів, що підтверджують облік та походження товарів під час фактичної перевірки. 2. **Аргументи суду:** – Суд наголосив, що податковий орган зобов’язаний діяти виключно в межах процедури, визначеної законом, і не може довільно трактувати відсутність документів, якщо вони не були чітко витребувані в офіційному запиті. – Встановлено, що в запиті податківців до платника податків вимоги щодо надання документів на товарні запаси взагалі були відсутні, а стосувалися лише банківського еквайрингу. – Суд підкреслив, що накладні на внутрішнє переміщення товарів у сукупності з іншими доказами можуть підтверджувати облік товарів, якщо податковий орган не довів їх недостовірності чи недопустимості. – Верховний Суд вказав, що тягар доказування правомірності застосування штрафних санкцій лежить виключно на контролюючому органі, який у цій справі не зміг обґрунтувати факт порушення. – Суд відхилив доводи податкової про необхідність формування нового правового висновку, зазначивши, що скарга фактично зводиться до незгоди з оцінкою доказів, що не є підставою для втручання касаційної інстанції. – Також було підтверджено, що процедура фіксації ненадання документів (складання відповідного акта) має суворо дотримуватися, чого в даному випадку зроблено не було щодо документів на товар. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу податкового органу без задоволення, а постанову апеляційного суду, якою скасовано штраф, — без змін. Справа №160/17107/25 від 22/07/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вас: 1. Предметом спору є правомірність донарахування податковим органом грошових зобов’язань з ПДВ та застосування штрафних санкцій через нібито нереальність господарських операцій з контрагентами та безпідставне формування податкового кредиту при заміні боржника у зобов’язанні. 2. Суд при винесенні рішення керувався тим, що податковий орган не надав належних доказів фіктивності господарських операцій, а лише послався на інформацію з внутрішніх баз даних, що є недостатнім для спростування реальності операцій. Верховний Суд наголосив, що платник податків не несе відповідальності за порушення, допущені його контрагентами, якщо сам платник має належні первинні документи, що підтверджують рух активів. Щодо заміни боржника, суд зазначив, що чинне податкове законодавство не передбачає обов’язку платника нараховувати податкові зобов’язання з ПДВ (згідно з п. 198.5 ст. 198 ПК України) лише на підставі факту заміни сторони у договорі. Суд також звернув увагу на те, що податковий орган не проводив зустрічних перевірок контрагентів, які могли б підтвердити або спростувати реальність операцій. Крім того, було підкреслено, що вилучення документів правоохоронними органами не може бути підставою для позбавлення платника права на податковий кредит, якщо ці документи не були повернуті або до них не було забезпечено доступ. В результаті, Верховний Суд підтвердив, що висновки податкової про нереальність операцій носили характер припущень і не були підтверджені належними доказами. 3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу платника податків, скасував постанову апеляційного суду в частині відмови у позові та залишив у силі рішення суду першої інстанції, яким позовні вимоги ТОВ «ЛЮБИМІВКА» були задоволені повністю. Справа №120/15658/25 від 24/07/2026 Предметом цього спору є правомірність повернення податковому органу позовної заяви про стягнення податкового боргу через нібито передчасне звернення до суду. Суди першої та апеляційної інстанцій помилково ототожнили податкову вимогу з рішенням суб’єкта владних повноважень, на підставі якого виникає грошове зобов’язання, і застосували до неї шестимісячний строк оскарження як перешкоду для подання позову. Верховний Суд наголосив, що податкова вимога за своєю природою є лише інструментом інформування платника про вже існуючий борг, а не першоджерелом самого зобов’язання. Справжніми підставами для стягнення є податкові повідомлення-рішення, тому саме від них слід обчислювати строки звернення до суду. Суди не встановили дату вручення цих рішень та факт їх можливого адміністративного оскарження, що є критично важливим для визначення початку перебігу процесуальних строків. Відтак, висновок про передчасність позову був зроблений передчасно та без належного дослідження обставин справи. Верховний Суд підкреслив, що податковий орган має право на стягнення боргу, якщо дотримано строки, пов’язані саме з податковими повідомленнями-рішеннями, а не з податковою вимогою. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Справа №440/12410/24 від 23/07/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: 1. Предметом спору є правомірність рішень податкового органу про відмову в реєстрації податкових накладних та розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН) і зобов’язання ДПС України здійснити таку реєстрацію. 2. Суд виходив із того, що позивач надав повний пакет первинних документів, які підтверджують реальність господарських операцій, а податковий орган не довів наявність у них дефектів, що позбавляли б їх юридичної сили. Суд наголосив, що електронні платіжні інструкції, сформовані через системи дистанційного обслуговування, мають таку ж юридичну силу, як і паперові, тому вимоги податківців щодо наявності на них «мокрих» печаток чи підписів банку є проявом надмірного формалізму. Щодо товарно-транспортних накладних (ТТН), суд підкреслив, що вони підтверджують лише факт перевезення, а не саму операцію поставки, тому незначні недоліки в них не можуть бути підставою для блокування накладних. Також суд зазначив, що контролюючий орган не має права на стадії реєстрації накладних проводити глибокий аналіз економічної доцільності операцій, оскільки це є предметом податкової перевірки. Крім того, рішення податкового органу були визнані немотивованими, оскільки вони містили лише загальні фрази без конкретизації того, яких саме документів не вистачає або в чому полягає суть порушення. Зрештою, суд дійшов висновку, що оскільки позивач виконав усі вимоги закону, у податкового органу вичерпалися дискреційні повноваження, і зобов’язання зареєструвати накладні є єдиним ефективним способом захисту прав. 3. Верховний Суд залишив рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу податкового органу — без задоволення. Справа №160/17107/25 від 22/07/2026 Вітаю. Як юрист з 15-річним стажем, проаналізував надане судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Оскарження платником податків (ТОВ «ЛЮБИМІВКА») податкових повідомлень-рішень, якими контролюючий орган донарахував ПДВ та застосував штрафні санкції через невизнання реальності господарських операцій з контрагентами та безпідставне, на думку податкової, формування податкового кредиту при заміні боржника у зобов’язанні. 2. **Аргументи суду:** – Суд наголосив, що податковий орган не довів фіктивність операцій, оскільки його висновки базувалися виключно на інформації з автоматизованих баз даних, що не є належним доказом реальності господарської діяльності. – Верховний Суд підтвердив, що платник податків не несе відповідальності за порушення податкової дисципліни своїми контрагентами, якщо він сам є добросовісним і має належно оформлені первинні документи. – Щодо заміни боржника, суд вказав, що чинне законодавство не містить прямої вимоги до платника нараховувати податкові зобов’язання з ПДВ (за п. 198.5 ст. 198 ПК України) лише на підставі факту заміни сторони у договорі, якщо господарська операція мала реальний характер. – Суд зазначив, що податкова не проводила зустрічних звірок, які є необхідними для підтвердження або спростування реальності операцій по ланцюгу постачання. – Було підкреслено, що наявність кримінальних проваджень щодо контрагентів без вироків суду щодо посадових осіб самого платника не є достатньою підставою для позбавлення права на податковий кредит. – Суд касаційної інстанції підтвердив, що встановлення фактичних обставин справи належить до компетенції судів першої та апеляційної інстанцій, і втручання в оцінку доказів, які вже були досліджені, є неприпустимим. – Верховний Суд також вказав на відсутність доказів того, що дії платника були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди або не мали розумної ділової мети. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу ТОВ «ЛЮБИМІВКА», скасував постанову апеляційного суду в частині відмови в позові та залишив у силі рішення суду першої інстанції, яким позовні вимоги платника були задоволені повністю. Справа №380/25650/24 від 22/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. **Предмет спору:** Оскарження фізичною особою-підприємцем податкових повідомлень-рішень про застосування штрафних санкцій та донарахування податкових зобов’язань з ПДВ через ненадання первинних документів під час перевірки, яку позивач не зміг пройти через перебування на військовій службі. 2. **Аргументи суду:** * Верховний Суд наголосив, що суди попередніх інстанцій не встановили ключові обставини справи, обмежившись лише абстрактними висновками. * Суд підкреслив, що обов’язок платника податків отримувати кореспонденцію за податковою адресою не є абсолютним, якщо існують поважні причини для його невиконання, такі як мобілізація. * Апеляційний суд помилково припустив, що факт проходження військової служби автоматично не звільняє від обов’язку забезпечити отримання пошти, не дослідивши, чи мав позивач реальну можливість це зробити. * Суди не з’ясували, де саме перебував позивач у період направлення йому документів, та чи не було це об’єктивною перешкодою для отримання поштових відправлень. * Верховний Суд вказав, що висновок про «недобросовісність» платника має ґрунтуватися на конкретних фактах ухилення від отримання кореспонденції, а не на припущеннях. * Оскільки суди не встановили фактичних обставин щодо можливості чи неможливості отримання документів позивачем, вони не можуть вважатися такими, що прийняли законне рішення. * Верховний Суд позбавлений права самостійно встановлювати нові обставини справи, тому єдиним виходом є направлення справи на новий розгляд. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував усі рішення судів попередніх інстанцій (як по суті спору, так і додаткові рішення щодо витрат) та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Справа №280/10123/25 від 24/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Оскарження ухвали апеляційного суду про повернення апеляційної скарги Пенсійного фонду через ненадання доказів її надсилання позивачу, який проживає на тимчасово окупованій території. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що право на апеляційне оскарження є фундаментальним, а його реалізація не повинна обмежуватися надмірним формалізмом. Суд встановив, що позивач проживає на тимчасово окупованій території, де поштовий зв’язок не функціонує, тому фізичне надсилання документів листом з описом вкладення є об’єктивно неможливим. Пенсійний орган вжив усіх доступних заходів, зокрема надіслав скаргу через підсистему «Електронний суд» на адресу представника позивача. Верховний Суд зазначив, що в таких умовах суд апеляційної інстанції мав використати механізм публікації оголошення на офіційному веб-порталі судової влади, а не повертати скаргу. Покладання на скаржника обов’язку, який неможливо виконати через збройну агресію, є порушенням права на доступ до правосуддя. Відтак, формальне дотримання процесуальних вимог не може переважати над суттю права на справедливий судовий розгляд. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. Справа №280/12206/24 від 22/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось стислий та професійний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Оскарження податкових повідомлень-рішень, винесених за результатами документальної позапланової перевірки, щодо правомірності визначення статусу постійного представництва іноземної компанії в Україні та нарахування податкових зобов’язань. 2. **Аргументи суду:** * Суд наголосив, що ключовим етапом розгляду є перевірка законності призначення самої податкової перевірки, оскільки істотні процедурні порушення є самостійною підставою для скасування податкових рішень. * Верховний Суд не погодився з висновком нижчих інстанцій про те, що скасування результатів попередньої перевірки в адміністративному порядку нівелює сам факт її проведення як юридичного факту. * Водночас суд підтвердив, що податковий орган не мав законних підстав для призначення позапланової перевірки за підпунктом 78.1.21 ПК України, оскільки отримана від іноземного органу інформація не містила доказів порушень законодавства. * Також було встановлено, що контролюючий орган безпідставно розширив предмет та період перевірки, вийшовши за межі питань, охоплених попередніми контрольними заходами. * Суд вказав, що при встановленні факту незаконності призначення перевірки суди не повинні переходити до оцінки суті податкових порушень, оскільки результати такої перевірки не мають правових наслідків. * Верховний Суд виправив мотивувальну частину рішень судів попередніх інстанцій, виключивши з них помилкові висновки щодо преюдиційного значення скасованої перевірки, проте залишив у силі рішення про скасування податкових повідомлень-рішень. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу податкового органу, змінивши мотивувальну частину рішень судів попередніх інстанцій, але залишив без змін їхню резолютивну частину про скасування податкових повідомлень-рішень. Справа №380/19405/23 від 23/07/2026 Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір: 1. **Предмет спору:** Оскарження фізичною особою-підприємцем податкового повідомлення-рішення про застосування фінансових санкцій за порушення порядку використання реєстраторів розрахункових операцій (РРО) при реалізації алкогольних напоїв. 2. **Аргументи суду:** – Верховний Суд підтвердив, що посилання в наказі на підпункт 80.2.2 ПК України є достатньою правовою підставою для проведення фактичної перевірки, навіть без деталізації змісту отриманої інформації про порушення. – Суд наголосив, що процедурні недоліки при призначенні перевірки не є підставою для скасування податкових рішень, якщо вони не вплинули на обґрунтованість висновків контролюючого органу. – Щодо суті порушення, суд зазначив, що відсутність у чеку штрих-коду акцизної марки не є автоматичним підтвердженням правопорушення, оскільки в обігу могли перебувати товари зі старими марками, які не містять таких кодів. – Суд підкреслив, що дані системи СОД РРО є лише інформацією для перевірки, а не самодостатнім доказом правопорушення, тому податковий орган зобов’язаний надати фіскальні чеки як належні докази. – Оскільки суди попередніх інстанцій не дослідили реальні розрахункові документи та не встановили, чи дійсно реалізовані товари підлягали обов’язковому маркуванню штрих-кодами, їхні висновки визнано передчасними. – **:** Суд підтвердив свою позицію, викладену в постанові від 26.03.2024 у справі № 420/9909/23, щодо мінімально допустимого обсягу інформації в наказі про призначення перевірки, відступаючи від практики, яка вимагала детального розкриття змісту підстав у наказі. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасував рішення судів попередніх інстанцій у частині штрафу на суму 710 816,82 грн та направив справу на новий розгляд до с […]

Case No. 380/19405/23 dated 07/23/20261. **Subject matter of the dispute:** Challenging by a private entrepreneur of a tax notification-decision on the […]

Справа №380/19405/23 від 23/07/2026Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізува […]

Case No. 305/29/24 dated 07/22/2026The subject of this dispute is the lawfulness of returning an appeal filed by a combat veteran due to their failure to […]

Справа №305/29/24 від 22/07/2026Предметом цього спору є правомірність повер […]

Case No. 686/16223/22 dated 07/22/2026Below is a detailed analysis of the court decision, prepared from a professional perspective: 1. **Subject of the […]

Справа №686/16223/22 від 22/07/2026Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з […]

Case No. 175/3999/21 dated 07/22/2026Greetings. As a lawyer with many years of experience, I have analyzed the court decision you provided. Here is a […]

Справа №175/3999/21 від 22/07/2026Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував […]

Case No. 537/985/17 dated 07/22/20261. **Subject of the dispute:** Recovery of joint and several liability debt under a loan agreement from a borrower and […]