Activity

Огляд рішень ЄСПЛ за 24/07/2026СПРАВА «ДЕРЕВ’ЯНКО ТА ТАРАСОВА ПРО […]

Review of ECHR decisions for 24/07/2026CASE OF DEREVYANKO AND TARASOVA v. UKRAINE This judgment, *Derevyanko and Tarasova v. Ukraine* (applications nos. […]

СПРАВА «КОЛЕСНИК ТА СМЕЛЬНИЦЬКИЙ ПРОТИ УКРАЇНИ»Це рішення у справі «Колесник і Смельницький проти України» стосується відповідності тримання під вартою досудового характеру вимогам статті 5 § 3 Європейської конвенції з прав людини в умовах воєнного стану в Україні. Заявники, обвинувачені у злочинах проти національної безпеки — зокрема у державній зраді та несанкціонованому поширенні військової інформації — оскаржили необхідність та тривалість їхнього тримання під вартою, а також відмову у звільненні під заставу. Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) розглянув, чи надали національні суди «доречні та достатні» підстави для продовження тримання під вартою та чи здійснювалося провадження з вимогою «особливої ретельності». Зрештою, Суд постановив, що порушення статті 5 § 3 не було, наголосивши на безпрецедентному воєнному контексті та специфічних безпекових ризиках. Рішення підтверджує, що хоча тримання під вартою повинно бути обґрунтованим, надзвичайні обставини повномасштабного вторгнення Росії дозволяють певну межу розсуду в тому, як здійснюється правосуддя в прифронтових регіонах. ### Структура та основні положення Рішення структуроване на три основні сегменти: 1. **Факти та правова база:** У ньому детально описано арешт заявників у Харкові, подальшу перекваліфікацію їхніх обвинувачень із несанкціонованого поширення інформації на державну зраду, а також застосування «застереження про воєнний стан» та «винятків із положення про обов’язкову заставу» Кримінального процесуального кодексу України. 2. **Прийнятність:** Суд відхилив скаргу заявників за статтею 5 § 1 щодо «обґрунтованості підозри», визнавши перекваліфікацію обвинувачень стандартним еволюційним процесом слідства, а не актом недобросовісності. 3. **По суті (стаття 5 § 3):** Суд оцінив необхідність тримання під вартою. Він проаналізував взаємодію між національним законодавством та стандартами Конвенції, зокрема пославшись на рішення Конституційного Суду України від червня 2024 року, в якому було роз’яснено, що положення про тримання під вартою в умовах воєнного стану не передбачають автоматичного тримання під вартою, а допускають судовий розсуд. Порівняно з попередньою судовою практикою (такою як «Грубник проти України»), це рішення уточнює, що чинна законодавча база воєнного часу не створює системи «обов’язкового тримання під вартою», яка б за своєю суттю порушувала Конвенцію, за умови, що національні суди зберігають повноваження оцінювати індивідуальні ризики та можливість внесення застави. ### Ключові положення для юридичної практики * **Судовий розсуд під час воєнного стану:** Найважливішим висновком є підтвердження Судом того, що «застереження про воєнний стан» не є загальним дозволом на тримання під вартою. Суди все одно повинні проводити змістовну оцінку ризиків (втеча, вплив на свідків, вчинення нового правопорушення) та зберігають повноваження призначати заставу, якщо обставини того вимагають. * **Контекстуальна «особлива ретельність»:** Суд прямо пов’язав вимогу «особливої ретельності» з контекстом воєнного стану. Він визнав, що в регіонах поблизу лінії фронту відправлення правосуддя стикається з надзвичайними викликами. Як наслідок, Суд буде більш поблажливим до процесуального темпу держави, якщо заявник не зможе довести конкретні, надмірні затримки, зумовлені діями органів влади. * **Достатність обґрунтування:** У рішенні встановлено, що, хоча ухвали про тримання під вартою повинні бути мотивованими, «лаконічне» обґрунтування, яке спирається на раніше встановлені факти, є прийнятним за умови, що основне виправдання тримання під вартою (конкретні ризики для національної безпеки) залишається чинним і було чітко сформульоване на попередніх етапах провадження. * **Перекваліфікація обвинувачень:** Суд підтвердив, що перекваліфікація обвинувачень на ранніх стадіях розслідування сама по собі не є порушенням Конвенції, за умови, що існують об’єктивні елементи, які підтверджують нові, більш серйозні обви […]

CASE OF KOLESNYK AND SMELNYTSKYY v. UKRAINE**** This judgment, *Kolesnyk and Smelnytskyy v. Ukraine*, concerns the compatibility of pre-trial detention […]

СПРАВА «ДЕРЕВ’ЯНКО ТА ТАРАСОВА ПРОТИ УКРАЇНИ»Це судове рішення у справі «Дерев’янко та Тарасова проти України» (заяви № 39465/23 та 43066/23) стосується питання стандартів тримання під вартою в Україні під час дії воєнного стану. Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) досліджував, чи відповідало вимогам статті 5 Конвенції тримання під вартою двох осіб, підозрюваних у злочинах проти національної безпеки, а саме у «колабораційній діяльності» та «пособництві державі-агресору». Суд встановив, що, хоча первинне затримання другої заявниці не було свавільним, національні суди не навели «відповідних і достатніх» підстав для виправдання подальшого позбавлення волі обох заявників. У рішенні наголошується, що тяжкість потенційного покарання, хоч і є певним фактором, не може бути єдиною підставою для тримання під вартою без індивідуальної оцінки ризиків, таких як переховування від слідства або вплив на свідків. Зрештою, Суд постановив, що посилання української влади на шаблонні обґрунтування замість конкретних доказів призвело до порушення статті 5 § 3 в обох випадках. ### Структура та основні положення Рішення структуроване на дві окремі частини, що відповідають кожному із заявників, після чого йде узагальнена правова оцінка. * **Перший заявник (Дерев’янко):** Суд зосередився на відсутності конкретних доказів щодо ризику переховування від слідства або впливу на свідків. Було зазначено, що національні суди посилалися на «тяжкість покарання» за «менш тяжкий» злочин, що, на думку ЄСПЛ, не було переконливим. * **Друга заявниця (Тарасова):** Суд проаналізував як статтю 5 § 1 (законність арешту), так і статтю 5 § 3 (обґрунтованість тримання під вартою). Хоча Суд не виявив порушення статті 5 § 1, визнавши, що первинна підозра не була свавільною, попри новизну законодавства, він встановив порушення статті 5 § 3 через неврахування попередньої співпраці заявниці зі слідством. * **Зміни/Уточнення:** Важливим аспектом цього рішення є виправлення Судом «хибного уявлення», що склалося в національних судах. Українські суди цитували формулу про «більшу твердість в оцінці порушень суспільних цінностей», ніби це усталена прецедентна практика ЄСПЛ (посилаючись на справу *Letellier v. France*). ЄСПЛ уточнив, що це формулювання є неправильним тлумаченням іншого принципу зі справи *Selmouni v. France* (яка стосувалася статті 3, а не статті 5), і чітко заявив, що такий стандарт «твердості» не застосовується для виправдання тримання під вартою. ### Ключові положення для юридичної практики Для юристів-практиків надзвичайно важливими є такі пункти: 1. **Індивідуальна оцінка:** Суд повторив, що небезпеку переховування неможливо оцінювати виключно за потенційним терміном покарання. Суди повинні оцінювати й інші фактори (соціальні зв’язки, відсутність попередніх спроб втечі, співпрацю з органами влади). 2. **Відмова від шаблонного обґрунтування:** Рішення слугує суворим попередженням проти використання «типових» або повторюваних судових формулювань. Якщо суд продовжує строк тримання під вартою, він має пояснити, чому ризики (переховування, вплив на свідків) залишаються високими *саме в цей конкретний момент часу*. 3. **Співпраця як пом’якшувальна обставина:** Рішення встановлює, що якщо підозрюваний був обізнаний про розслідування і співпрацював (наприклад, надаючи докази або не переховуючись), національні суди повинні чітко обґрунтувати, чому ця історія належної поведінки не спростовує наявність ризиків. 4. **Уточнення щодо «тримання під вартою у воєнний час»:** Суд підтвердив, що хоча «застереження про тримання під вартою у воєнний час» та «винятки з правила про обов’язкову заставу» не суперечать Конвенції за своєю суттю, вони не надають судам права ігнорувати фундаментальну вимогу щодо надання «відповідних і достатніх» підстав для тримання під вартою. Суд наголосив, що ці положення не вимагають обов’язкового тримання під вартою, а лише передбачають таку *можливість*, залишаючи незмінним судовий обов’язок обґрунтовувати необхідність цього заходу. Це рішення є важливим, оскільки воно надає чіткі вказівки українським судам щодо того, як балансувати інтереси національної безпеки з правом на свободу згідно з Конвенцією, навіть в умовах повномасштабної […]

CASE OF DEREVYANKO AND TARASOVA v. UKRAINEThis judgment, *Derevyanko and Tarasova v. Ukraine* (applications nos. 39465/23 and 43066/23), concerns the **** […]