Це судове рішення у справі «Дерев’янко та Тарасова проти України» (заяви № 39465/23 та 43066/23) стосується питання стандартів тримання під вартою в Україні під час дії воєнного стану. Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) досліджував, чи відповідало вимогам статті 5 Конвенції тримання під вартою двох осіб, підозрюваних у злочинах проти національної безпеки, а саме у «колабораційній діяльності» та «пособництві державі-агресору». Суд встановив, що, хоча первинне затримання другої заявниці не було свавільним, національні суди не навели «відповідних і достатніх» підстав для виправдання подальшого позбавлення волі обох заявників. У рішенні наголошується, що тяжкість потенційного покарання, хоч і є певним фактором, не може бути єдиною підставою для тримання під вартою без індивідуальної оцінки ризиків, таких як переховування від слідства або вплив на свідків. Зрештою, Суд постановив, що посилання української влади на шаблонні обґрунтування замість конкретних доказів призвело до порушення статті 5 § 3 в обох випадках.
### Структура та основні положення
Рішення структуроване на дві окремі частини, що відповідають кожному із заявників, після чого йде узагальнена правова оцінка.
* **Перший заявник (Дерев’янко):** Суд зосередився на відсутності конкретних доказів щодо ризику переховування від слідства або впливу на свідків. Було зазначено, що національні суди посилалися на «тяжкість покарання» за «менш тяжкий» злочин, що, на думку ЄСПЛ, не було переконливим.
* **Друга заявниця (Тарасова):** Суд проаналізував як статтю 5 § 1 (законність арешту), так і статтю 5 § 3 (обґрунтованість тримання під вартою). Хоча Суд не виявив порушення статті 5 § 1, визнавши, що первинна підозра не була свавільною, попри новизну законодавства, він встановив порушення статті 5 § 3 через неврахування попередньої співпраці заявниці зі слідством.
* **Зміни/Уточнення:** Важливим аспектом цього рішення є виправлення Судом «хибного уявлення», що склалося в національних судах. Українські суди цитували формулу про «більшу твердість в оцінці порушень суспільних цінностей», ніби це усталена прецедентна практика ЄСПЛ (посилаючись на справу *Letellier v. France*). ЄСПЛ уточнив, що це формулювання є неправильним тлумаченням іншого принципу зі справи *Selmouni v. France* (яка стосувалася статті 3, а не статті 5), і чітко заявив, що такий стандарт «твердості» не застосовується для виправдання тримання під вартою.
### Ключові положення для юридичної практики
Для юристів-практиків надзвичайно важливими є такі пункти:
1. **Індивідуальна оцінка:** Суд повторив, що небезпеку переховування неможливо оцінювати виключно за потенційним терміном покарання. Суди повинні оцінювати й інші фактори (соціальні зв’язки, відсутність попередніх спроб втечі, співпрацю з органами влади).
2. **Відмова від шаблонного обґрунтування:** Рішення слугує суворим попередженням проти використання «типових» або повторюваних судових формулювань. Якщо суд продовжує строк тримання під вартою, він має пояснити, чому ризики (переховування, вплив на свідків) залишаються високими *саме в цей конкретний момент часу*.
3. **Співпраця як пом’якшувальна обставина:** Рішення встановлює, що якщо підозрюваний був обізнаний про розслідування і співпрацював (наприклад, надаючи докази або не переховуючись), національні суди повинні чітко обґрунтувати, чому ця історія належної поведінки не спростовує наявність ризиків.
4. **Уточнення щодо «тримання під вартою у воєнний час»:** Суд підтвердив, що хоча «застереження про тримання під вартою у воєнний час» та «винятки з правила про обов’язкову заставу» не суперечать Конвенції за своєю суттю, вони не надають судам права ігнорувати фундаментальну вимогу щодо надання «відповідних і достатніх» підстав для тримання під вартою. Суд наголосив, що ці положення не вимагають обов’язкового тримання під вартою, а лише передбачають таку *можливість*, залишаючи незмінним судовий обов’язок обґрунтовувати необхідність цього заходу.
Це рішення є важливим, оскільки воно надає чіткі вказівки українським судам щодо того, як балансувати інтереси національної безпеки з правом на свободу згідно з Конвенцією, навіть в умовах повномасштабної війни.
