Це рішення у справі «Колесник і Смельницький проти України» стосується відповідності тримання під вартою досудового характеру вимогам статті 5 § 3 Європейської конвенції з прав людини в умовах воєнного стану в Україні. Заявники, обвинувачені у злочинах проти національної безпеки — зокрема у державній зраді та несанкціонованому поширенні військової інформації — оскаржили необхідність та тривалість їхнього тримання під вартою, а також відмову у звільненні під заставу. Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) розглянув, чи надали національні суди «доречні та достатні» підстави для продовження тримання під вартою та чи здійснювалося провадження з вимогою «особливої ретельності». Зрештою, Суд постановив, що порушення статті 5 § 3 не було, наголосивши на безпрецедентному воєнному контексті та специфічних безпекових ризиках. Рішення підтверджує, що хоча тримання під вартою повинно бути обґрунтованим, надзвичайні обставини повномасштабного вторгнення Росії дозволяють певну межу розсуду в тому, як здійснюється правосуддя в прифронтових регіонах.
### Структура та основні положення
Рішення структуроване на три основні сегменти:
1. **Факти та правова база:** У ньому детально описано арешт заявників у Харкові, подальшу перекваліфікацію їхніх обвинувачень із несанкціонованого поширення інформації на державну зраду, а також застосування «застереження про воєнний стан» та «винятків із положення про обов’язкову заставу» Кримінального процесуального кодексу України.
2. **Прийнятність:** Суд відхилив скаргу заявників за статтею 5 § 1 щодо «обґрунтованості підозри», визнавши перекваліфікацію обвинувачень стандартним еволюційним процесом слідства, а не актом недобросовісності.
3. **По суті (стаття 5 § 3):** Суд оцінив необхідність тримання під вартою. Він проаналізував взаємодію між національним законодавством та стандартами Конвенції, зокрема пославшись на рішення Конституційного Суду України від червня 2024 року, в якому було роз’яснено, що положення про тримання під вартою в умовах воєнного стану не передбачають автоматичного тримання під вартою, а допускають судовий розсуд.
Порівняно з попередньою судовою практикою (такою як «Грубник проти України»), це рішення уточнює, що чинна законодавча база воєнного часу не створює системи «обов’язкового тримання під вартою», яка б за своєю суттю порушувала Конвенцію, за умови, що національні суди зберігають повноваження оцінювати індивідуальні ризики та можливість внесення застави.
### Ключові положення для юридичної практики
* **Судовий розсуд під час воєнного стану:** Найважливішим висновком є підтвердження Судом того, що «застереження про воєнний стан» не є загальним дозволом на тримання під вартою. Суди все одно повинні проводити змістовну оцінку ризиків (втеча, вплив на свідків, вчинення нового правопорушення) та зберігають повноваження призначати заставу, якщо обставини того вимагають.
* **Контекстуальна «особлива ретельність»:** Суд прямо пов’язав вимогу «особливої ретельності» з контекстом воєнного стану. Він визнав, що в регіонах поблизу лінії фронту відправлення правосуддя стикається з надзвичайними викликами. Як наслідок, Суд буде більш поблажливим до процесуального темпу держави, якщо заявник не зможе довести конкретні, надмірні затримки, зумовлені діями органів влади.
* **Достатність обґрунтування:** У рішенні встановлено, що, хоча ухвали про тримання під вартою повинні бути мотивованими, «лаконічне» обґрунтування, яке спирається на раніше встановлені факти, є прийнятним за умови, що основне виправдання тримання під вартою (конкретні ризики для національної безпеки) залишається чинним і було чітко сформульоване на попередніх етапах провадження.
* **Перекваліфікація обвинувачень:** Суд підтвердив, що перекваліфікація обвинувачень на ранніх стадіях розслідування сама по собі не є порушенням Конвенції, за умови, що існують об’єктивні елементи, які підтверджують нові, більш серйозні обвинувачення.
