Activity

lexcovery_bot wrote a new post 2 hours, 19 minutes ago

Огляд судової практики Верховного Суду за 26/09/2026Справа №686/18006/25 від 15/09/2026 Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір: 1. **Предмет спору:** Касаційне оскарження вироку апеляційного суду щодо правильності визначення розміру штрафу за отримання неправомірної вигоди (ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 369-2 КК України) та незастосування положень про пом’якшення покарання з урахуванням попереднього ув’язнення. 2. **Аргументи суду:** – Верховний Суд підтвердив, що згідно з ч. 2 ст. 53 КК України, при призначенні штрафу за злочини, де санкція передбачає понад 3000 н.м.д.г., розмір штрафу не може бути меншим за суму отриманого незаконного доходу, незалежно від домовленостей між співучасниками. – Суд наголосив, що отримані засудженими 12 000 доларів США (498 876 грн) є незаконним доходом, тому апеляційний суд правомірно збільшив розмір штрафу до 510 000 грн, щоб він не був меншим за суму хабаря. – Щодо доводів про врахування попереднього ув’язнення (ч. 5 ст. 72 КК України), суд роз’яснив, що це право, а не обов’язок суду, і воно застосовується на розсуд суду з урахуванням конкретних обставин справи. – Верховний Суд визнав дискреційні повноваження апеляційного суду достатніми, зазначивши, що 6 днів перебування під вартою не є безумовною підставою для автоматичного пом’якшення штрафу в даному випадку. – Суд підкреслив, що апеляційна інстанція належним чином врахувала ступінь тяжкості злочину, дані про особу засуджених та суспільну небезпеку діяння, тому підстав для зміни вироку немає. – Колегія суддів дійшла висновку, що апеляційний суд не припустився помилок у застосуванні норм матеріального права, а вирок є законним та вмотивованим. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив вирок Хмельницького апеляційного суду без змін, а касаційні скарги засудженого та захисника — без задоволення. Справа №601/1253/25 від 17/09/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Касаційний розгляд скарги захисника на вирок апеляційного суду, яким засудженому за умисне тяжке тілесне ушкодження (ч. 1 ст. 121 КК) було скасовано звільнення від відбування покарання з випробуванням та призначено реальний строк позбавлення волі. 2. **Аргументи суду:** * Верховний Суд підтвердив, що призначення покарання є дискреційним повноваженням суду, який має враховувати не лише пом’якшуючі обставини, а й характер злочину та особу винного в сукупності. * Суд наголосив, що вчинення тяжкого злочину проти здоров’я особи в стані наркотичного сп’яніння, а також попередня схильність до насильницької поведінки, свідчать про підвищену суспільну небезпеку засудженого. * Апеляційний суд мав повне право переоцінити характеристику особи з «позитивної» на «нейтральну», оскільки відсутність скарг у побуті не є доказом високих моральних якостей. * Верховний Суд погодився, що позиція потерпілого, який просив не карати суворо, є важливою, але не вирішальною у справах публічного обвинувачення, де держава має забезпечити загальну превенцію злочинів. * Колегія суддів зазначила, що одночасне застосування ст. 69 КК (призначення нижче межі) та ст. 75 КК (звільнення від відбування з випробуванням) потребує виключних підстав, яких у цій справі не було встановлено. * Також суд підкреслив, що прокурор має право змінювати свою позицію щодо покарання в апеляційній інстанції, оскільки це є реалізацією його процесуальних прав, закріплених у КПК. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив вирок апеляційного суду без змін, визнавши призначення реального покарання законним та обґрунтованим. Справа №162/643/22 від 16/09/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до вашого запиту: 1. Предметом спору є правомірність застосування спеціальної конфіскації майна (трактора та причепа), використаного як знаряддя злочину, та оцінка пропорційності такого втручання у право власності засудженого. 2. Суд касаційної інстанції прийшов до висновку, що апеляційний суд формально підійшов до питання спеціальної конфіскації, обмежившись лише арифметичним порівнянням вартості майна та розміру завданої шкоди. Верховний Суд наголосив, що спеціальна конфіскація не є покаранням, а є заходом для запобігання вчиненню нових злочинів, тому її застосування має бути належним чином вмотивоване. Суд зазначив, що оцінка пропорційності втручання у право власності вимагає комплексного аналізу: характеру злочину, способу життя засудженого, його майнового стану та значимості майна для його життєдіяльності. Оскільки апеляційний суд не провів такого глибокого аналізу щодо кожного об’єкта конфіскації окремо, його рішення визнано недостатньо вмотивованим. Верховний Суд підкреслив, що при вирішенні таких питань суди зобов’язані дотримуватися балансу між інтересами держави та захистом фундаментальних прав особи, уникаючи покладання на неї надмірного індивідуального тягаря. Відсутність належної мотивації в ухвалі апеляції щодо цих аспектів стала підставою для скасування рішення та направлення справи на новий розгляд. 3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Справа №757/36046/24 від 15/09/2026 1. Предметом спору є правомірність відмови апеляційного суду у відкритті провадження за скаргою на ухвалу слідчого судді, якою було відмовлено у задоволенні клопотання про закриття кримінального провадження. 2. Верховний Суд встановив, що апеляційний суд припустився істотного порушення норм кримінального процесуального закону, безпідставно обмеживши право особи на апеляційне оскарження. Суд наголосив, що згідно з чинною редакцією статей 307 та 309 КПК України, ухвали слідчого судді про відмову в задоволенні скарги на рішення прокурора щодо закриття провадження (на підставі п. 9-1 ч. 1 ст. 284 КПК) підлягають апеляційному перегляду. Апеляційний суд помилково застосував застарілі правові підходи, ігноруючи зміни до законодавства, внесені Законом № 2548-VIII від 2018 року. Верховний Суд підкреслив, що право на оскарження є фундаментальною гарантією справедливого суду, закріпленою як у національному законодавстві, так і в ст. 6 Конвенції про захист прав людини. Оскільки апеляційний суд неправомірно відмовив у відкритті провадження, це перешкодило доступу до правосуддя та ухваленню законного рішення. Відтак, касаційна інстанція визнала необхідним скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу на новий розгляд до апеляційного суду для забезпечення належного перегляду справи по суті. 3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував ухвалу Київського апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Справа №534/985/22 від 16/09/2026 Ось аналіз наданого судового рішення: 1. Предметом спору в касаційному порядку стало виправлення технічної помилки в резолютивній частині вироку апеляційного суду щодо виду покарання, від якого звільнено засудженого з випробуванням. 2. Верховний Суд встановив, що апеляційний суд, призначивши засудженому покарання у виді обмеження волі, у резолютивній частині вироку помилково вказав на звільнення його від відбування покарання у виді позбавлення волі. Суд підкреслив, що судове рішення має бути законним, обґрунтованим та вмотивованим, а застосування положень ст. 75 КК України про звільнення від відбування покарання з випробуванням повинно чітко відповідати призначеному виду покарання. Оскільки з матеріалів справи та змісту вироку було однозначно зрозуміло, що йдеться саме про обмеження волі, ця невідповідність була визнана технічною помилкою. Колегія суддів зазначила, що виправлення такої помилки не змінює суті прийнятого рішення та не погіршує становище засудженого. Відтак, суд дійшов висновку про необхідність внесення змін до вироку для приведення його у відповідність до вимог кримінального закону. 3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу прокурора та змінив вирок апеляційного суду, чітко зазначивши, що засуджений звільняється від відбування покарання саме у виді обмеження волі з випробуванням. Справа №127/15899/24 від 15/09/2026 Предметом цього спору є перегляд законності вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо призначення покарання за вчинення особливо тяжкого злочину у сфері обігу наркотичних засобів (ч. 3 ст. 307 КК України). Суд касаційної інстанції прийшов до висновку, що призначене покарання у виді 9 років позбавлення волі є справедливим та відповідає вимогам закону. Колегія суддів наголосила, що захист не надав переконливих доказів наявності обставин, які б істотно знижували ступінь тяжкості вчиненого злочину для застосування ст. 69 КК України. Суд зазначив, що активне сприяння розкриттю злочину має бути ініціативною допомогою, а не просто визнанням вини, чого в даному випадку не було встановлено. Також суд критично оцінив доводи про «тяжкі сімейні обставини», оскільки засуджена вчиняла злочин у присутності своїх дітей, а догляд за матір’ю фактично не здійснювала. Суд підкреслив, що наявність дітей та утриманців сама по собі не є безумовною підставою для пом’якшення покарання за особливо тяжкий злочин. В результаті, касаційна інстанція підтвердила, що суди попередніх інстанцій правильно врахували всі обставини справи, особу винної та корисливий характер її дій. Верховний Суд залишив вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу захисника — без задоволення. Справа №991/14114/24 від 21/09/2026 Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 991/14114/24: 1. **Предмет спору:** Кримінальне провадження щодо обвинувачення колишнього першого заступника директора ДП «Украерорух» у зловживанні службовим становищем, що призвело до втрати підприємством 70 млн грн через розміщення коштів у неплатоспроможному банку. 2. **Аргументи суду:** – Суд встановив, що обвинувачений, виконуючи обов’язки директора, наклав резолюцію на перерахування 70 млн грн до ПАТ «Платинум Банк» всупереч внутрішнім наказам підприємства та рекомендаціям Міністерства інфраструктури щодо виведення коштів з недержавних банків. – Хоча сторона обвинувачення інкримінувала зловживання владою (ч. 2 ст. 364 КК), суд не знайшов доказів прямого умислу на отримання неправомірної вигоди банком або особистої корисливої мети обвинуваченого. – Суд дійшов висновку, що дії обвинуваченого мали ознаки необережності: він передбачав можливість настання негативних наслідків, але легковажно розраховував на їх відвернення, сподіваючись на отримання короткострокового прибутку для підприємства. – Враховуючи відсутність доказів корисливого умислу, суд здійснив перекваліфікацію дій обвинуваченого з ч. 2 ст. 364 КК України (зловживання владою) на ч. 2 ст. 367 КК України (службова недбалість). – Суд визнав доведеним факт завдання збитків державному підприємству, оскільки кошти були фактично втрачені внаслідок ліквідації банку, а їх облікове відображення як «дебіторської заборгованості» є лише бухгалтерською формальністю. – Оскільки з моменту вчинення злочину (грудень 2016 року) до моменту ухвалення вироку минуло понад 5 років, суд звільнив обвинуваченого від призначеного покарання у зв’язку із закінченням строків давності. 3. **Рішення суду:** Суд визнав обвинуваченого винним у службовій недбалості (ч. 2 ст. 367 КК України), призначив покарання у вигляді 5 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати певні посади, але звільнив його від відбування покарання у зв’язку із закінченням строків давності, при цьому частково задовольнивши цивільний позов про стягнення 70 млн грн майнової шкоди. Справа №522/14032/18 від 15/09/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. Предметом спору є перевірка законності виправдувального вироку щодо чотирьох осіб, обвинувачених у вимаганні грошових коштів (ч. 4 ст. 189 КК України), через незгоду прокурора з оцінкою доказів та висновками судів попередніх інстанцій про недопустимість доказів і провокацію злочину. 2. Верховний Суд дійшов висновку, що апеляційний суд формально підійшов до розгляду справи, не надавши вичерпних відповідей на ключові доводи прокурора. Зокрема, апеляція не спростувала аргументи щодо правомірності проведення досудового розслідування та не надала належної оцінки доводам про відсутність істотних порушень прав при отриманні доказів. Суд підкреслив, що апеляційна інстанція зобов’язана була ретельно перевірити, чи дійсно мали місце провокація злочину та порушення правил підслідності, а не просто погодитися з висновками місцевого суду. Також було наголошено на необхідності повторного дослідження доказів, включаючи допит свідків та потерпілої, якщо виникають сумніви у правильності встановлених обставин. Апеляційний суд обмежився лише цитуванням вироку першої інстанції, що є грубим порушенням вимог процесуального закону щодо вмотивованості судового рішення. Відтак, рішення апеляційного суду було визнано передчасним та таким, що не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України. 3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Справа №711/2475/21 від 16/09/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вас: 1. **Предмет спору:** Касаційне оскарження вироку та ухвали апеляційного суду, якими особу було визнано винною у заподіянні легких тілесних ушкоджень працівникам поліції під час виконання ними службових обов’язків (ч. 2 ст. 345 КК України). 2. **Аргументи суду:** – Верховний Суд наголосив, що згідно з процесуальним законом, касаційна інстанція не має повноважень переоцінювати докази або встановлювати нові факти, а лише перевіряє правильність застосування норм права судами нижчих інстанцій. – Суд визнав доведеним факт умисного заподіяння тілесних ушкоджень, оскільки висновки судів першої та апеляційної інстанцій ґрунтуються на сукупності узгоджених доказів: показаннях потерпілих, свідків, висновках судово-медичних експертиз та відеозаписах з бодікамер поліцейських. – Щодо доводів захисту про недопустимість впізнання за фотознімками, Суд зазначив, що це прямо передбачено ч. 6 ст. 228 КПК України, і послався на усталену практику Об’єднаної палати Верховного Суду. – Суд відхилив аргументи про неправомірність дій поліції, вказавши на результати дисциплінарного розслідування та закриття кримінального провадження за заявою засудженого про перевищення поліцейськими службових повноважень (ст. 365 КК). – Також було спростовано доводи про порушення строків досудового розслідування, оскільки з урахуванням вихідних днів прокурор направив обвинувальний акт до суду в межах встановленого законом строку. – Насамкінець, Суд підкреслив, що суди попередніх інстанцій дотрималися засад змагальності та надали належну оцінку всім доказам, включаючи показання свідка захисту, які не спростували встановлених обставин події. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу захисника — без задоволення. Справа №202/2316/24 від 15/09/2026 Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Законність закриття кримінального провадження судами першої та апеляційної інстанцій через нібито порушення прокурором строків досудового розслідування. 2. **Аргументи суду:** – Суди попередніх інстанцій помилково включили день повідомлення про підозру до загального строку досудового розслідування, що призвело до неправильного визначення дати його закінчення. – Верховний Суд, посилаючись на позицію своєї Об’єднаної палати, наголосив, що згідно з ч. 5 ст. 115 КПК України день, коли особі вручено підозру, не враховується при обчисленні процесуальних строків. – Відповідно до правильного розрахунку, строк досудового розслідування закінчувався 20 грудня 2023 року, а не 19 грудня, як помилково вважали нижчі суди. – Оскільки прокурор виніс постанову про продовження строку розслідування саме 20 грудня, він діяв у межах наданих йому повноважень і не порушив процесуальний закон. – Суд також відхилив клопотання захисту про передачу справи до Великої Палати, оскільки правова позиція щодо обчислення строків уже була чітко сформована раніше і не потребує додаткового тлумачення. – Внаслідок неправильного підрахунку днів суди безпідставно закрили провадження, що є істотним порушенням кримінального процесуального закону. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу прокурора, скасував ухвали судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Справа №946/3544/23 від 16/09/2026 Предметом цього спору є законність ухвали апеляційного суду про повернення апеляційної скарги засудженого через пропуск ним строку на оскарження вироку суду першої інстанції. Суд при винесенні рішення керувався такими аргументами: 1. Верховний Суд підтвердив, що право на апеляційне оскарження має бути реалізоване в межах встановленого законом 30-денного строку, а його поновлення можливе лише за наявності об’єктивно поважних причин. 2. Колегія суддів встановила, що засуджений звернувся з апеляцією лише через два роки після винесення вироку, що свідчить про відсутність належної процесуальної дисципліни. 3. Суд проаналізував надані медичні документи та дійшов висновку, що вони не підтверджують неможливість засудженого подати скаргу вчасно, оскільки в цей же період він брав участь в інших судових засіданнях та контактував з органами пробації. 4. Верховний Суд наголосив на важливості принципу правової визначеності, зазначивши, що особа повинна вживати розумних заходів для реалізації своїх прав якнайшвидше після закінчення строку, якщо він був пропущений. 5. Доводи засудженого щодо незабезпечення його захисником були відхилені, оскільки матеріали справи підтверджують належне роз’яснення йому прав та відсутність клопотань про залучення адвоката. 6. У підсумку суд визнав, що апеляційна інстанція правомірно відмовила у поновленні строку, оскільки жодних об’єктивних перешкод для своєчасного звернення до суду засуджений не довів. Верховний Суд залишив ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу засудженого — без задоволення. Справа №607/9955/25 від 17/09/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним стажем, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Касаційне оскарження вироку та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за завідомо неправдиве повідомлення про підготовку вибуху (ч. 2 ст. 259 КК України). 2. **Аргументи суду:** – Суд наголосив, що касаційна інстанція не переоцінює докази, а лише перевіряє правильність застосування норм права судами нижчих інстанцій. – Використання відеозапису з обшуку як зразка голосу для експертизи є цілком законним, оскільки обшук проводився з дотриманням процедури, а сам запис не є свідченнями проти себе, що виключає порушення прав людини. – Суд відхилив доводи захисту про недопустимість доказів, зазначивши, що захист не навів аргументів щодо істотних порушень прав, які б робили докази недопустимими згідно зі ст. 87 КПК. – Щодо осудності засудженого, суд спирався на висновок судово-психіатричної експертизи, яка підтвердила, що особа усвідомлювала свої дії, а підстав для призначення комплексної експертизи не було. – Суд підкреслив, що сторона захисту мала рівні можливості для залучення власних експертів, проте не скористалася цим правом. – Апеляційний суд належним чином перевірив усі доводи захисту та надав на них вичерпні відповіді, тому підстав для скасування рішень немає. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу захисника — без задоволення. Справа №243/8882/17 від 17/09/2026 Предметом цього спору є правильність кваліфікації дій засудженого, а саме — чи було вчинене ним діяння закінченим замахом на умисне вбивство (ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК), чи умисним тяжким тілесним ушкодженням (ч. 1 ст. 121 КК). Верховний Суд при винесенні рішення керувався тим, що для розмежування замаху на вбивство та умисного тяжкого тілесного ушкодження вирішальним є суб’єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій. Суд зазначив, що при замаху на вбивство умисел має бути прямим і спрямованим саме на позбавлення життя, тоді як у цій справі обвинувачений діяв з неконкретизованим (невизначеним) умислом. Встановлено, що засуджений не висловлював погроз вбивством, а після пострілу бачив, що потерпілий живий, проте не вчинив жодних дій для завершення злочину, що свідчить про відсутність прямого наміру на вбивство. Суди попередніх інстанцій ретельно проаналізували докази, включаючи покази свідків, експертні висновки щодо характеру зброї та локалізації поранення, і дійшли висновку, що дії обвинуваченого охоплюються складом ч. 1 ст. 121 КК. Верховний Суд підкреслив, що при неконкретизованому умислі відповідальність настає лише за фактично заподіяні наслідки. Таким чином, касаційні доводи прокурора про неправильну кваліфікацію та м’якість покарання були визнані безпідставними, оскільки суди належним чином обґрунтували свої висновки. Верховний Суд залишив ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу прокурора — без задоволення. Справа №522/3068/24 від 16/09/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Позивач (молдовська компанія) намагався через суд припинити право власності відповідача на низку торговельних марок із найменуванням «CRICOVA», посилаючись на невиконання відповідачем умов договорів щодо їх уступки. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд вказав, що суди попередніх інстанцій формально підійшли до справи, обмежившись лише констатацією «неналежного способу захисту» без належного аналізу суті правовідносин. Суд наголосив, що для ефективного захисту необхідно спочатку встановити, чи існують договірні зобов’язання між сторонами та чи порушені права позивача. Важливо розрізняти вимоги про припинення правовідносин (що можливо за ЦК України) та спеціальні процедури припинення правової охорони торговельних марок, передбачені профільним законом. Апеляційний суд не з’ясував, чи є обраний спосіб захисту ефективним у конкретній ситуації, а лише відмовив у позові, не дослідивши фактичні обставини справи. Верховний Суд підкреслив, що суд зобов’язаний перевірити, чи призведе обраний спосіб захисту до відновлення порушеного права, а не просто відхилити позов через формулювання вимог. Оскільки апеляційний суд не здійснив повного та всебічного розгляду, його рішення не може вважатися законним та обґрунтованим. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для встановлення всіх фактичних обставин. Справа №450/3483/17 від 16/09/2026 Предметом цього спору є перегляд законності ухвали апеляційного суду, якою було залишено в силі виправдувальний вирок водію у справі про порушення правил дорожнього руху, що призвело до ДТП із загиблим. Верховний Суд прийшов до висновку, що апеляційний суд допустив істотне порушення процесуальних норм, яке вимагає скасування рішення. Ключовим аргументом стало те, що розгляд справи в апеляції відбувся за відсутності потерпілого та його представника, які не були належним чином повідомлені про дату та час засідання. Суд встановив, що судові повістки були направлені за неправильними адресами, через що повернулися до суду неврученими. Відповідно до вимог Кримінального процесуального кодексу України, розгляд справи без належного повідомлення потерпілого є безумовною підставою для скасування судового рішення. Суд наголосив, що формальне направлення кореспонденції без перевірки факту отримання особою повідомлення порушує право потерпілого на участь у провадженні. Оскільки це порушення є фундаментальним, Верховний Суд не став розглядати інші доводи прокурора щодо оцінки автотехнічних експертиз, зосередившись на забезпеченні процесуальних прав учасників. Суд прийняв рішення скасувати ухвалу Львівського апеляційного суду та призначити новий розгляд справи в суді апеляційної інстанції. Справа №910/11304/25 від 18/09/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Розгляд заяви ТОВ «Доломіт Груп» про стягнення з прокуратури витрат на професійну правничу допомогу, понесених під час розгляду справи у суді касаційної інстанції. 2. **Аргументи суду:** * Суд підкреслив, що хоча договір між адвокатом та клієнтом визначає вартість послуг, ці домовленості не є автоматично обов’язковими для суду при розподілі витрат між сторонами. * Вирішуючи питання про відшкодування, суд зобов’язаний оцінювати реальність, необхідність та розумність витрат, керуючись критеріями співмірності, встановленими у статті 126 Господарського процесуального кодексу України. * Суд врахував доводи прокуратури щодо неспівмірності заявленої суми (96 000 грн) складності справи та обсягу виконаної адвокатом роботи. * Було взято до уваги практику Європейського суду з прав людини, яка вимагає, щоб відшкодовувалися лише ті витрати, які були фактичними, неминучими та обґрунтованими за розміром. * Суд також врахував принцип диспозитивності, зазначивши, що зменшення витрат можливе лише за наявності відповідного клопотання іншої сторони, яке в даному випадку було подано прокуратурою. * В результаті, оцінивши надані докази та обсяг фактично виконаних адвокатом робіт, суд дійшов висновку, що заявлена сума є завищеною та не відповідає критерію розумності. * Суд самостійно визначив справедливий розмір відшкодування, виходячи з конкретних обставин справи та принципу пропорційності. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив заяву, зменшивши суму відшкодування витрат на правничу допомогу з 96 000 грн до 40 000 грн. Справа №902/16/25 від 15/09/2026 Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір: 1. Предметом спору є вимога прокурора про визнання недійсним договору підряду на капітальний ремонт та стягнення коштів у дохід держави через антиконкурентні узгоджені дії учасників закупівлі. 2. Суд керувався тим, що застосування наслідків недійсності правочину згідно з частиною 3 статті 228 Цивільного кодексу України має виключний та конфіскаційний характер, тому не може бути автоматичним наслідком будь-якого порушення конкурентного законодавства. Верховний Суд наголосив, що ця норма застосовується лише у виняткових випадках, наприклад, за наявності обвинувального вироку у кримінальній справі або у разі завдання державі значних збитків, коли особа незаконно збагатилася. У цій справі прокурор не довів наявності умислу сторін на завдання шкоди інтересам держави, а також не надав доказів понесення державою реальних збитків. Суд врахував правову позицію Об’єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.12.2025, яка чітко розмежувала цивільно-правову відповідальність та публічно-правові санкції. Також суд зазначив, що посилання прокурора на інші рішення Верховного Суду є безпідставними, оскільки правовідносини у тих справах не є подібними до цієї. В результаті суд дійшов висновку, що підстави для застосування такої суворої санкції, як стягнення всього отриманого за договором у дохід держави, відсутні. 3. Верховний Суд залишив рішення судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в задоволенні позову без змін, а касаційну скаргу прокурора — без задоволення. Справа №757/10356/23-ц від 22/09/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Позивачка намагалася стягнути з держави відшкодування шкоди, стверджуючи, що незаконні дії митниці щодо класифікації товару призвели до банкрутства її компанії та покладення на неї особистої субсидіарної відповідальності. 2. **Аргументи суду:** * Суд наголосив, що для відшкодування шкоди за статтею 1173 ЦК України позивач зобов’язаний довести факт протиправності дій органу влади, наявність реальної шкоди та безпосередній причинно-наслідковий зв’язок між ними. * У цій справі позивачка не змогла довести незаконність дій митниці, оскільки Верховний Суд у попередніх адміністративних провадженнях скасував рішення про визнання дій митників протиправними. * Суд встановив, що субсидіарна відповідальність була покладена на позивачку господарським судом через її власні неефективні управлінські рішення як керівника, а не через дії митниці. * Відсутність доказів причинного зв’язку між митним оформленням та банкрутством компанії стала ключовим фактором для відмови в позові. * Позивачка також не надала чіткого розрахунку суми шкоди, що є порушенням процесуального обов’язку доказування. * Суд підкреслив, що проста послідовність подій у часі не є автоматичним доказом причинного зв’язку, необхідного для цивільно-правової відповідальності держави. * Всі доводи скарги були визнані такими, що зводяться до спроби переоцінити докази, що виходить за межі повноважень касаційної інстанції. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, відмовивши у задоволенні позову та касаційної скарги. Справа №910/8679/25 від 22/09/2026 Предметом цього спору є вимога ТОВ «Феномен-Ю.М.» про визнання недійсним та скасування окремих пунктів рішення Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України. Суд при винесенні рішення керувався принципом законності та перевірки дотримання судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права. Верховний Суд проаналізував матеріали справи та дійшов висновку, що апеляційний суд повно і всебічно дослідив обставини, які мають значення для вирішення спору. Судді встановили, що оскаржуване рішення АМКУ було прийняте в межах повноважень та з дотриманням вимог законодавства про захист економічної конкуренції. Аргументи скаржника щодо порушень з боку антимонопольного органу не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду. Суд наголосив, що підстави для скасування постанови апеляційного суду, передбачені Господарським процесуальним кодексом України, відсутні. Таким чином, правова позиція апеляційної інстанції була визнана обґрунтованою та такою, що відповідає фактичним обставинам справи. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ «Феномен-Ю.М.» без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду — без змін. Справа №913/496/24 від 09/09/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий виклад суті справи та правової позиції суду: 1. Предметом спору є питання правомірності та обґрунтованості розподілу витрат на професійну правничу допомогу між сторонами у справі про стягнення банківської заборгованості за умови часткового задоволення позовних вимог. 2. Верховний Суд керувався тим, що при частковому задоволенні позову судові витрати, включаючи витрати на правничу допомогу, підлягають розподілу пропорційно до задоволених вимог, навіть якщо рішення в цілому ухвалено на користь позивача. Суд наголосив, що розмір таких витрат має бути співмірним зі складністю справи, обсягом виконаних робіт та часом, витраченим адвокатом, а не базуватися виключно на фіксованих сумах, зазначених у договорах. У даному випадку суди попередніх інстанцій належним чином дослідили докази та встановили факт дублювання процесуальних документів і позицій відповідачів, що свідчило про завищення заявлених до відшкодування сум. Верховний Суд підтвердив правомірність зменшення судом першої інстанції розміру витрат до розумних меж, оскільки вони не відповідали критеріям реальності та обґрунтованості. Також суд зазначив, що факт повної оплати гонорару на момент звернення до суду не є обов’язковою умовою для стягнення витрат, якщо підтверджено обсяг наданих послуг. Зрештою, касаційна скарга банку була відхилена, оскільки суди виконали вказівки Верховного Суду щодо перевірки співмірності витрат. 3. Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду та додаткове рішення суду першої інстанції, якими заяви відповідачів про відшкодування витрат на правничу допомогу були задоволені лише частково. Справа №910/11110/25 від 16/09/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане судове рішення. Ось стислий виклад справи для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Стягнення заборгованості за послуги розподілу (замовленої) потужності газотранспортної системи, надані оператором (“Укртрансгаз”) замовнику (“Укрнафта”) у квітні 2017 року. 2. **Аргументи суду:** – Суд підтвердив, що підписаний сторонами додаток до договору є достатньою підставою для виникнення обов’язку оплатити замовлену місячну потужність, незалежно від того, чи була вона використана повністю. – Верховний Суд наголосив, що невнесення попередньої оплати не припиняє договірні відносини автоматично і не перетворює місячне замовлення на подобове. – Щодо тарифів, суд роз’яснив, що зупинення дії нормативного акта (постанови НКРЕКП) ухвалою суду діє лише на майбутнє і не скасовує правових наслідків, які вже настали до моменту такого зупинення. – Оскільки зобов’язання з оплати місячної потужності сформувалося та строк його виконання настав до моменту зупинення дії тарифу, це зупинення не є підставою для перерахунку вартості послуг за минулий період. – Суд також відхилив доводи “Укрнафти” про необхідність подобового розрахунку, вказавши, що договір передбачає єдиний місячний розрахунковий період. – Верховний Суд підкреслив, що зупинення дії тарифної постанови не змінює погоджений сторонами тип послуги та не дає підстав для пропорційного зменшення ціни. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу “Укртрансгазу”, скасував постанову апеляційного суду в частині зменшення суми стягнення та залишив у силі рішення суду першої інстанції, яким позов було задоволено в повному обсязі. Справа №906/1033/24 від 08/09/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. Предметом спору є законність передачі в оренду земельних ділянок водного фонду без проведення земельних торгів на підставі права власності орендаря на гідротехнічні споруди, розташовані на цих ділянках. 2. Верховний Суд вказав, що суди попередніх інстанцій не дослідили належним чином, чи є передана площа земельних ділянок пропорційною та необхідною для обслуговування саме того нерухомого майна, яке належить орендарю. Суд підкреслив, що право користування землею без аукціону, яке виникає у власника нерухомості, не може бути інструментом для уникнення конкурентних процедур при отриманні значних площ земель водного фонду. Також суд зазначив, що гідротехнічні споруди не є самостійними об’єктами нерухомості, а є складовою частиною земельної ділянки, тому їх правовий статус потребує ретельного аналізу в кожному конкретному випадку. Суди не встановили реальний обсяг прав попередніх землекористувачів та не надали оцінку доводам прокурора про невідповідність площі ділянок фактичним потребам для обслуговування об’єктів. Відсутність паспорта водного об’єкта також була визначена як суттєва обставина, що потребує перевірки. В результаті, висновки судів про правомірність передачі землі були визнані передчасними через неповне з’ясування фактичних обставин справи. 3. Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до Господарського суду Житомирської області. Справа №910/6919/25 від 02/09/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Визнання недійсним одностороннього правочину про розірвання договору будівельного підряду, вчиненого замовником через нібито повільне виконання робіт підрядником. 2. **Аргументи суду:** – Суд встановив, що замовник має право на односторонню відмову від договору підряду, якщо підрядник виконує роботи настільки повільно, що їх завершення у визначений строк стає об’єктивно неможливим (згідно з ч. 2 ст. 849 ЦК України). – Апеляційний суд обґрунтовано відкинув тезу про «неукладеність» договору, оскільки сторони фактично розпочали його виконання, що підтверджується частковими оплатами та актами виконаних робіт. – Верховний Суд підкреслив, що договірні відносини допускають можливість одностороннього розірвання, якщо це передбачено умовами самого договору, що і було зафіксовано у пункті 11.3.2 договору сторін. – Суд констатував, що підрядник виконав лише 5,18% від загального обсягу робіт за пів року, що є критично низьким показником для дотримання кінцевого строку будівництва. – Доводи підрядника про відсутність технічних актів чи дефектних відомостей суд розцінив як спробу переоцінити докази, що виходить за межі повноважень касаційної інстанції. – Верховний Суд зазначив, що законність відмови від договору підтверджується фактичними обставинами справи, а не лише формальним посиланням на норми закону. – Зрештою, суд дійшов висновку, що оскаржуваний правочин був вчинений правомірно, а підстави для його визнання недійсним відсутні. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду — без змін, підтвердивши правомірність розірвання договору замовником. Справа №673/14/24 від 17/09/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. Предметом спору є стягнення заборгованості за договором позики в розмірі 37 000 доларів США та 3% річних. 2. Суд виходив із того, що факт укладення договору позики та отримання коштів підтверджується самим текстом договору, де прямо зазначено про передачу грошей до моменту його підписання. Хоча експертиза встановила, що підпис одного з відповідачів був підроблений, це не спростовує дійсність зобов’язання для іншого відповідача, чий підпис був визнаний справжнім. Суд відхилив аргументи про необхідність додаткових доказів передачі грошей (окремої розписки), оскільки умови договору вже містили підтвердження факту отримання коштів. Також суд наголосив, що питання платоспроможності позивача та перевірка походження коштів не є вирішальними за наявності належно оформленого договору. Касаційні доводи про порушення норм права були відхилені, оскільки вони зводилися до спроби переоцінити докази, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції. Суд підкреслив, що оцінка доказів є виключною прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. 3. Верховний Суд залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, а касаційну скаргу відповідача — без задоволення. Справа №904/4067/24 від 17/09/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Оскарження рішення Антимонопольного комітету України про визнання дій позивача та іншого учасника торгів антиконкурентними узгодженими, що призвели до спотворення результатів закупівель. 2. **Аргументи суду:** * Верховний Суд наголосив, що для доведення антиконкурентних узгоджених дій не обов’язково мати прямі докази (наприклад, письмові угоди), оскільки достатньо встановити намір суб’єктів погодити свою поведінку. * Суд підкреслив, що оцінка доказів має здійснюватися в їх сукупності та взаємозв’язку, а не ізольовано, відповідно до вимог статті 86 Господарського процесуального кодексу України. * Колегія суддів зазначила, що збіг IP-адрес, синхронність дій, фінансові зв’язки та спільні засновники в сукупності виключають випадковість поведінки учасників торгів. * Апеляційний суд помилково зосередився на окремих доказах, не врахувавши їх загальну вагу, чим порушив принцип всебічного та повного дослідження обставин справи. * Верховний Суд підтвердив, що сам факт узгодження поведінки, який спотворює суть конкуренції, є достатньою підставою для притягнення до відповідальності, незалежно від наявності прямих збитків. * Щодо строків оскарження, суд відхилив доводи АМК, встановивши, що позовна заява була подана вчасно (через поштове відправлення), проте це не вплинуло на остаточний результат справи по суті. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу Антимонопольного комітету, скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції, яким у задоволенні позову було відмовлено. Справа №274/7800/25 від 16/09/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Оскарження ухвали апеляційного суду про повернення апеляційної скарги через нібито відсутність належного підпису позивача на документі. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що право на судовий захист є фундаментальним і не може обмежуватися через надмірний формалізм у питаннях оформлення документів. Суд зазначив, що процесуальні норми не повинні тлумачитися таким чином, щоб створювати «нові» формальні вимоги, не передбачені законом. Посилання апеляційного суду на попередню практику Великої Палати було визнано нерелевантним, оскільки в тій справі йшлося про місце розташування підпису, а не про його зміст. Верховний Суд підкреслив, що рукописний напис імені (у цьому випадку «Авт.: Вадим») ідентифікує особу та свідчить про її намір надати документу юридичної сили. Використовуючи досвід німецької судової практики, колегія суддів вказала, що підпис не обов’язково має бути розбірливим, головне — його індивідуальний характер та відсутність сумнівів в авторстві. Відтак, повернення скарги через такий підпис було визнано помилковим та таким, що порушує право на доступ до правосуддя. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу до того ж суду для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження. Справа №904/4090/25 від 08/09/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з урахуванням вашого запиту: 1. Предметом спору є правомірність закриття провадження у справі про стягнення орендної плати за землю у зв’язку з припиненням відповідачем статусу фізичної особи-підприємця до моменту подання позову. 2. Верховний Суд виходив із того, що припинення статусу підприємця не є підставою для закриття провадження у господарській справі, оскільки фізична особа не припинила свого існування, а спірні правовідносини за своєю природою є господарськими. Суд наголосив, що ключовим критерієм юрисдикції є характер правовідносин (використання земельної ділянки для обслуговування виробничих будівель), а не лише формальний статус сторони на момент звернення до суду. Верховний Суд підкреслив, що пункт 6 частини першої статті 231 ГПК України передбачає закриття провадження лише у разі смерті фізичної особи, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва, що у даному випадку не має місця. Також було зазначено, що визначення відповідача є виключним правом позивача, а суд під час розгляду справи має оцінити обґрунтованість вимог по суті, а не закривати провадження з формальних підстав. Суд також вказав, що нерухоме майно, розташоване на орендованій ділянці, за своїм цільовим призначенням передбачає ведення господарської діяльності, що підтверджує належність спору до господарської юрисдикції. Таким чином, касаційна скарга була визнана безпідставною, оскільки апеляційний суд правильно застосував норми процесуального права. 3. Верховний Суд залишив постанову апеляційного господарського суду без змін, а касаційну скаргу відповідача — без задоволення. Справа №932/1967/22 від 21/09/2026 Предметом цього спору є правомірність відмови апеляційного суду у перегляді власного рішення за нововиявленими обставинами, які заявник пов’язував зі скасуванням Верховним Судом іншого судового акта в адміністративній справі. Верховний Суд у своєму рішенні керувався чітким розмежуванням між «нововиявленими обставинами» та «судовими помилками». Суд наголосив, що нововиявлені обставини — це юридичні факти, які існували на момент розгляду справи, але не були відомі заявнику, тоді як скасування іншого рішення суду з процесуальних підстав не підпадає під цю категорію. Колегія суддів підкреслила, що процедура перегляду за нововиявленими обставинами не може використовуватися для переоцінки доказів або виправлення правових помилок, допущених судом при ухваленні рішення. Суд також зазначив, що оскільки постанова адміністративного суду не була єдиною підставою для винесення оскаржуваного рішення, її скасування не має вирішального значення для зміни результату справи. Крім того, Верховний Суд вказав, що заявник фактично намагається переглянути справу по суті, що виходить за межі процесуальних повноважень суду при розгляді заяви про нововиявлені обставини. У підсумку суд підтвердив, що апеляційна інстанція правильно застосувала норми процесуального права, відмовивши у задоволенні заяви. Верховний Суд залишив ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу — без задоволення. Справа №910/6962/25 від 17/09/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. **Предмет спору:** Стягнення збитків (упущеної вигоди) у розмірі 8 958 562,50 грн, завданих перевізнику внаслідок наднормативних простоїв транспортних засобів у зоні митного контролю через протиправні дії та бездіяльність митного органу. 2. **Аргументи суду:** * Суд встановив, що позивач не довів обґрунтованість стягнення 8 556 000 грн за користування транспортними засобами, оскільки фактично намагався ототожнити договірну штрафну санкцію зі збитками, не надавши належних доказів реального доходу, який міг би бути отриманий. * Щодо суми 402 562,50 грн, суд визнав її обґрунтованою упущеною вигодою, оскільки вона відповідає звичайним умовам господарської діяльності перевізника та підтверджує дохід, який позивач мав отримати за договором перевезення, якби не втручання митниці. * Верховний Суд дійшов висновку, що посилання скаржників на інші рішення Верховного Суду є безпідставними, оскільки правовідносини у наведених ними справах не є подібними до обставин цієї справи. * Суд наголосив, що питання вини замовника послуг у простої транспортних засобів не було предметом розгляду, тому доводи позивача про необхідність відступлення від попередніх висновків Верховного Суду щодо «абсолютного характеру відсутності вини» є недоречними. * Касаційний суд підкреслив, що не має повноважень на переоцінку доказів та встановлення нових обставин, а суди попередніх інстанцій належним чином оцінили надані сторонами докази. * Враховуючи відсутність підстав для скасування рішень, суд залишив їх без змін, а касаційні провадження в частині посилань на неподібні правовідносини — закрив. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, якими позов було задоволено частково, а касаційні скарги обох сторін — без задоволення. Справа №916/3057/25 від 15/09/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** ТОВ «МАЛВІ В» звернулося з позовом про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора, яким було скасовано запис про право власності позивача на нерухоме майно. 2. **Аргументи суду:** * Суд виходив із фундаментального принципу *res judicata*, який означає, що остаточне судове рішення, яке набрало законної сили, є обов’язковим до виконання і не може бути поставлене під сумнів. * Встановлено, що оскаржувана реєстраційна дія була вчинена державним реєстратором на виконання іншого рішення господарського суду, яке вже набрало законної сили та не було скасоване. * Суд наголосив, що позивач фактично намагається переглянути вже вирішений спір, що суперечить принципу правової визначеності. * Верховний Суд зазначив, що касаційна скарга не містить належного обґрунтування подібності правовідносин у наведених скаржником справах, тому посилання на іншу практику є безпідставними. * Суд підкреслив, що не має повноважень переоцінювати докази або встановлювати обставини, які вже були досліджені судами попередніх інстанцій. * У підсумку, дії реєстратора були визнані правомірними, оскільки вони були спрямовані на виконання обов’язкового судового рішення. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд закрив касаційне провадження в частині підстав, що не підтвердилися, та залишив рішення судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову без змін. Справа №916/2094/25 від 18/09/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий та професійний аналіз для вашого матеріалу: 1. Предметом спору є правомірність відмови апеляційного господарського суду у відкритті провадження через пропуск відповідачем строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції про стягнення заборгованості. 2. Суд керувався тим, що право на апеляційне оскарження не є абсолютним і має бути реалізоване у встановлені законом строки, а їх поновлення можливе лише за наявності об’єктивно непереборних обставин. Апеляційний суд встановив, що всі процесуальні документи надсилалися відповідачу за його офіційною адресою, зареєстрованою в Єдиному державному реєстрі, що згідно з процесуальним законом вважається належним повідомленням. Відповідач не надав жодних належних доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку, зокрема щодо свого перебування за кордоном чи неможливості отримання кореспонденції. Верховний Суд підкреслив, що сам факт подання клопотання про поновлення строку не створює для суду автоматичного обов’язку його задовольнити. Також було враховано, що навіть після ознайомлення представника відповідача з матеріалами справи, апеляційну скаргу було подано з великим запізненням, що свідчить про процесуальну пасивність сторони. Відтак, суд дійшов висновку, що відмова у відкритті провадження є пропорційним заходом, спрямованим на забезпечення принципу правової визначеності та остаточності судових рішень. 3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження — без змін. Справа №910/12515/24 від 15/09/2026 Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий виклад суті справи та правової позиції суду: **1. Предмет спору** Предметом спору є вимога прокурора про визнання недійсними результатів аукціону з продажу спеціального дозволу на користування надрами, а також визнання недійсними укладеного за результатами цього аукціону договору та самого спеціального дозволу через доведені антиконкурентні узгоджені дії учасників торгів. **2. Аргументи суду** Суд виходив із того, що встановлений Антимонопольним комітетом факт антиконкурентних узгоджених дій учасників аукціону (використання спільних ІР-адрес, однакових контактних даних, синхронність дій тощо) прямо спотворює результати торгів та нівелює принцип добросовісної конкуренції. Суд наголосив, що такі дії порушують інтереси держави, оскільки унеможливлюють отримання найбільш ефективного результату від розпорядження надрами. Оскільки правочин був спрямований на порушення публічного порядку та інтересів держави, він підпадає під дію частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України. Суд відхилив доводи скаржника про неврахування висновків Верховного Суду в інших справах, зазначивши, що правовідносини у них не є подібними через різний суб’єктний склад та специфіку регулювання дозвільної системи. Також суд підкреслив, що недобросовісна поведінка переможця аукціону виключає можливість захисту його прав як «мирного володіння майном» у розумінні Конвенції про захист прав людини. Зрештою, касаційна інстанція констатувала, що суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права, а доводи скаржника зводяться до спроби переоцінки встановлених фактів. **3. Рішення суду** Верховний Суд закрив касаційне провадження в частині посилання на неврахування висновків у подібних правовідносинах, в іншій частині залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін. Справа №910/7975/21 від 15/09/2026 Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 910/7975/21: 1. Предметом спору є вимога державного підприємства про визнання недійсним інвестиційного договору, укладеного з приватним товариством, через відсутність погодження з Кабінетом Міністрів України та Фондом державного майна України. 2. Суд дійшов висновку про відмову в позові, керуючись насамперед процесуальним принципом ефективності способу захисту порушеного права. Оскільки спірний договір уже частково виконаний (здійснено забудову, введено в експлуатацію об’єкти, розподілено майнові права), просте визнання його недійсним без вимоги про застосування наслідків такої недійсності (наприклад, повернення майна чи коштів) не призведе до реального відновлення прав держави. Суд наголосив, що господарський суд не має права застосовувати наслідки недійсності правочину з власної ініціативи, якщо позивач про це не просив. Також суд зазначив, що посилання скаржників на порушення матеріальних норм права не спростовують факту обрання позивачем неефективного способу захисту. Верховний Суд підкреслив, що в таких правовідносинах позовна вимога про визнання договору недійсним має обов’язково поєднуватися з вимогою про застосування наслідків недійсності. Зрештою, суд вказав, що касаційні скарги фактично спрямовані на переоцінку доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції. 3. Верховний Суд залишив рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а касаційні скарги — без задоволення. Справа №373/1381/25 від 16/09/2026 Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір для вашого матеріалу: **1. Предмет спору** Предметом спору є стягнення з роботодавця заборгованості із заробітної плати, нарахованої, але не виплаченої працівнику за період з березня 2022 року по серпень 2024 року. **2. Аргументи суду** Верховний Суд наголосив, що суди повинні застосовувати норми Конституції України як норми прямої дії, особливо коли закон суперечить конституційним гарантіям, незалежно від наявності чи відсутності рішення Конституційного Суду (КСУ) на момент виникнення спору. Суд вказав, що апеляційна інстанція помилково проігнорувала факт набрання чинності рішенням КСУ № 1-р/2025, яке визнало неконституційним обмеження строку звернення до суду щодо виплати зарплати. Крім того, апеляційний суд не врахував, що строки позовної давності у трудових спорах мають застосовуватися з урахуванням положень Цивільного кодексу України щодо їх зупинення під час воєнного стану. Важливим є те, що суд не надав оцінки доводам позивачки про неотримання нею письмового повідомлення про суми, нараховані при звільненні, що є ключовим для обчислення строків звернення до суду. Також суд підкреслив, що апеляційна інстанція порушила принцип рівності сторін, не надавши належної оцінки всім аргументам позивача. **** Суд фактично відступив від формалістичного підходу до застосування строків звернення до суду, визначених статтею 233 КЗпП, на користь пріоритету конституційного права на оплату праці та верховенства права. **3. Рішення суду** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасував постанову Київського апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Справа №709/1440/25 від 14/09/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з урахуванням вашого запиту: 1. Предметом спору є вимога заявниці про видачу обмежувального припису стосовно її брата через нібито вчинення ним домашнього насильства. 2. Суд при винесенні рішення керувався тим, що обмежувальний припис є превентивним заходом, який застосовується лише за наявності доведених ризиків продовження насильства у майбутньому. Верховний Суд підкреслив, що сам факт наявності неприязних стосунків, побутових конфліктів або звернень до поліції не є автоматичною підставою для видачі такого припису. Суди попередніх інстанцій встановили, що заявниця не надала достатніх доказів, які б підтверджували реальну загрозу її безпеці на момент розгляду справи. Крім того, було враховано, що сторони проживають в одному будинку, а конфлікти мають двосторонній характер, що підтверджується матеріалами справи, включаючи наявність заборонного припису стосовно самої заявниці. Верховний Суд зазначив, що оцінка доказів та встановлення обставин є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, і касаційний суд не має повноважень переоцінювати ці докази. В результаті, колегія суддів дійшла висновку, що суди правильно застосували норми матеріального права, а доводи скарги зводяться до незгоди з оцінкою доказів, що не є підставою для скасування рішень. 3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про відмову у видачі обмежувального припису — без змін. Справа №916/1513/25 від 22/09/2026 Предметом цього спору є стягнення ПрАТ «НЕК «Укренерго» з ТОВ «Нові енергетичні проекти» заборгованості, що включає основний борг, а також 3% річних та інфляційні втрати. Суд при винесенні рішення керувався принципом правової визначеності та суворим дотриманням норм матеріального права, що регулюють відповідальність за порушення грошових зобов’язань. Верховний Суд проаналізував доводи касаційної скарги та дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій правильно встановили фактичні обставини справи, які мають значення для вирішення спору. Зокрема, було перевірено правильність розрахунків інфляційних втрат та 3% річних, які позивач намагався стягнути з відповідача. Суд дійшов висновку, що підстави для задоволення вимог у цій частині відсутні, оскільки позивачем не було доведено правомірність нарахування цих сум у заявленому розмірі. Аргументація суду базується на тому, що суди першої та апеляційної інстанцій не припустилися порушень норм процесуального права, які могли б стати підставою для скасування прийнятих ними рішень. Таким чином, Верховний Суд підтвердив законність відмови у стягненні зазначених сум, визнавши висновки попередніх інстанцій обґрунтованими та такими, що відповідають чинному законодавству. Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позову про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, залишивши касаційну скаргу без задоволення. Справа №753/22912/23 від 18/09/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. **Предмет спору:** Стягнення збитків із продавця нерухомості на користь покупця, у якого за рішенням суду було витребувано квартиру (евікція) через незаконність попередніх операцій із цим майном. 2. **Аргументи суду:** * Суд встановив, що оскільки право власності продавця (ТОВ «Бі-Майно») було скасовано судом, покупець втратила право власності на квартиру, що є класичним випадком евікції, передбаченим статтею 661 Цивільного кодексу України. * Верховний Суд підкреслив, що спеціальні умови договору (п. 12 про штраф 25% у разі визнання договору недійсним) не застосовуються, оскільки договір не визнавався недійсним і не розривався з ініціативи продавця — відбулося саме витребування майна (віндикація). * Суд зазначив, що при евікції продавець зобов’язаний відшкодувати збитки у розмірі дійсної ринкової вартості майна на момент пред’явлення позову, а не лише суму, зазначену в договорі купівлі-продажу. * Щодо солідарної відповідальності, суд підтримав позицію, що ТОВ «Кей-Колект» не несе відповідальності перед покупцем, оскільки не було стороною договору купівлі-продажу, укладеного між позивачкою та ТОВ «Бі-Майно». * Суд відхилив доводи скаржника про необхідність застосування договірного обмеження відповідальності, вказавши, що при віндикації діють загальні принципи повного відшкодування збитків, справедливості та розумності. * Також суд наголосив, що переоцінка доказів (зокрема звіту про ринкову вартість) не входить до повноважень касаційної інстанції, а апеляційний суд надав їм належну оцінку. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду, якою з ТОВ «Бі-Майно» на користь позивачки стягнуто 3 383 798,00 грн збитків. Справа №914/3167/25 від 21/09/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору: 1. **Предмет спору:** Розгляд заяви ТОВ «Будхаб» про стягнення з ТОВ «Будівельна компанія «Профсуббуд» витрат на професійну правничу допомогу, понесених під час касаційного провадження у справі про заміну сторони виконавчого провадження. 2. **Аргументи суду:** – Суд наголосив, що право сторони на відшкодування витрат на правничу допомогу є похідним від результатів розгляду справи, за умови дотримання процесуальних вимог: попереднього зазначення орієнтовної суми витрат та подання доказів їх понесення у встановлений строк. – Колегія суддів встановила, що заявник належним чином підтвердив факт надання послуг договором, актом виконаних робіт, детальним описом послуг та платіжними документами, а також підтвердив повноваження адвоката ордером. – Суд підкреслив, що втручання у договірні відносини між адвокатом та клієнтом щодо розміру гонорару можливе лише за умови доведення неспівмірності витрат, тягар доведення якої покладається на сторону, що заперечує проти стягнення. – Оскільки заперечень від іншої сторони не надходило, суд оцінив заявлену суму (10 000 грн) як таку, що відповідає критеріям реальності, розумності та пропорційності складності справи. – Суд також врахував сталу практику Верховного Суду та ЄСПЛ, згідно з якою відшкодуванню підлягають лише фактичні та обґрунтовані витрати, що були необхідними для захисту прав у конкретному судовому процесі. – Враховуючи обсяг виконаної адвокатом роботи (аналіз скарги, підготовка відзиву, представництво інтересів), суд дійшов висновку про повну відповідність заявленої суми принципам справедливості та розумності. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив заяву ТОВ «Будхаб» та постановив стягнути з ТОВ «Будівельна компанія «Профсуббуд» 10 000 гривень витрат на професійну правничу допомогу. Справа №925/1289/25 від 17/09/2026 Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір справи: 1. **Предмет спору:** Позивач намагався визнати виконавчий напис нотаріуса про вилучення предмета лізингу таким, що не підлягає виконанню, посилаючись на нібито неправомірне розірвання договору та паралельне стягнення боргу в судовому порядку. 2. **Аргументи суду:** – Суд встановив, що лізингодавець мав законне право на одностороннє розірвання договору та вчинення виконавчого напису через прострочення платежів понад 30 днів. – Факт належного повідомлення боржника про розірвання договору був підтверджений доказами (фіскальний чек, опис вкладення, накладна), які позивач не спростував. – Суд наголосив, що виконавчий напис про повернення майна та судове рішення про стягнення грошового боргу мають різні предмети виконання, тому їх одночасне існування не є підставою для скасування напису. – Верховний Суд відхилив посилання позивача на недобросовісність лізингодавця, оскільки в цій справі не було встановлено суперечливих дій чи взаємовиключних вимог, як це було в інших прецедентах. – Суд також зазначив, що переоцінка доказів, які вже були досліджені судами попередніх інстанцій, не входить до повноважень касаційної інстанції. – В результаті, суд дійшов висновку, що нотаріус діяв у межах своїх повноважень, а процедура вчинення напису відповідала вимогам закону. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін. Справа №914/911/25 від 21/09/2026 Ось аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору: 1. **Предмет спору:** Справа стосується правомірності перегляду рішення суду про стягнення заборгованості за теплопостачання за нововиявленими обставинами, які відповідачка намагалася обґрунтувати отриманням нових документів після ухвалення рішення. 2. **Аргументи суду:** * Суд наголосив, що процедура перегляду за нововиявленими обставинами не є повторним розглядом справи чи способом виправлення судових помилок, а має на меті врахування лише тих фактів, які існували на момент розгляду, але об’єктивно не могли бути відомі стороні. * Верховний Суд підкреслив чітке розмежування між «нововиявленими обставинами» та «новими доказами»: подання документів, які сторона могла отримати раніше, але не зробила цього, не є підставою для перегляду справи. * Суд встановив, що інформація про площу приміщень та умови договору була доступною або могла бути з’ясована відповідачкою під час первинного розгляду справи, тому вона не відповідає критеріям нововиявлених обставин. * Посилання на висновки інших судів у паралельних справах не є нововиявленою обставиною, оскільки це лише інша правова оцінка, а не юридичний факт, що змінився. * Суд зазначив, що переоцінка доказів, які вже були або могли бути досліджені, заборонена в межах цієї процедури, оскільки це порушує принцип правової визначеності. * Відповідачка не довела об’єктивної неможливості отримання спірних документів до моменту винесення первісного рішення, що є ключовою умовою для задоволення заяви. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду, якою було відмовлено у задоволенні заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами. Справа №913/452/24 від 16/09/2026 1. Предметом спору є стягнення заборгованості за договором постачання природного газу, зокрема основного боргу, 3% річних та інфляційних втрат. 2. Суд при винесенні рішення керувався принципом належного доказування обставин, на які посилається позивач у своїх вимогах. Під час розгляду справи було встановлено, що позивач не надав достатніх та переконливих доказів, які б підтверджували наявність заборгованості саме у заявленому розмірі в межах спірної частини позову. Суди попередніх інстанцій, з якими погодився Верховний Суд, дійшли висновку, що матеріали справи не містять підстав для задоволення вимог про стягнення вказаних сум. Касаційний суд перевірив правильність застосування норм матеріального та процесуального права і не виявив порушень, які б стали підставою для скасування оскаржуваних судових актів. Таким чином, відсутність належної доказової бази з боку ТОВ “ГК “Нафтогаз Трейдинг” стала вирішальним фактором для відмови у задоволенні скарги. Суд підтвердив, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій частині є законними та обґрунтованими. 3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій в оскаржуваній частині — без змін. Справа №916/4221/25 від 15/09/2026 Вітаю. Як фахівець із багаторічним досвідом, проаналізував надане судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Оскарження ТОВ «ЕКОРЕНСІНГ» рішення територіального відділення Антимонопольного комітету України про визнання вчинення антиконкурентних узгоджених дій під час участі у тендерах та накладення штрафу. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд вказав на те, що суди попередніх інстанцій допустили істотні порушення процесуального права, вийшовши за межі позовних вимог та не дослідивши докази по суті. Зокрема, суд апеляційної інстанції самостійно ввів у предмет розгляду питання про «нерозумність строків» збору доказів АМК, хоча позивач на це не посилався. Верховний Суд підтвердив, що органи АМК мають право використовувати інформацію, зібрану до офіційного відкриття справи, як доказову базу, якщо вона отримана в межах їхніх повноважень. Водночас суди першої та апеляційної інстанцій не надали оцінки іншим доводам позивача щодо недопустимості доказів та припущень Комітету, обмежившись лише формальними висновками про процедурні порушення. Оскільки суди не встановили фактичних обставин справи, необхідних для вирішення спору, Верховний Суд позбавлений можливості ухвалити остаточне рішення самостійно. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до Господарського суду Одеської області. Справа №904/3749/25 від 18/09/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз: 1. Предметом спору є вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених ОСББ під час розгляду справи у Верховному Суді. 2. Суд керувався тим, що право на професійну правничу допомогу є конституційним, а витрати на неї підлягають відшкодуванню стороні, на користь якої ухвалено рішення. Верховний Суд наголосив, що договір про надання правової допомоги не є безумовно обов’язковим для суду в частині визначення суми гонорару, тому суд зобов’язаний оцінювати реальність, необхідність та розумність таких витрат. Колегія суддів проаналізувала надані ОСББ докази: договір, додаткові угоди, детальний опис робіт та платіжну інструкцію. Суд підтвердив, що заявлений обсяг послуг (підготовка відзиву та представництво в засіданні) відповідає складності справи. Враховуючи критерії співмірності та реальності, суд дійшов висновку, що заявлена сума у 10 000 грн є обґрунтованою. 3. Верховний Суд прийняв рішення задовольнити заяву ОСББ та стягнути з ПрАТ «Центральна енергетична компанія» 10 000 грн витрат на професійну правничу допомогу. Справа №910/14711/25 від 22/09/2026 Предметом спору є оскарження рішення Антимонопольного комітету України, ініційоване Товариством з обмеженою відповідальністю «БаДМ» з метою визнання такого рішення недійсним. Верховний Суд, розглядаючи касаційну скаргу АМК, зосередився на перевірці правильності застосування норм процесуального права судом апеляційної інстанції. Суд дійшов висновку, що апеляційний суд припустився помилок, які призвели до неправильного вирішення питання щодо правомірності дій Комітету. Верховний Суд наголосив на важливості дотримання процедурних вимог, встановлених Господарським процесуальним кодексом України, при перегляді рішень у справах, пов’язаних із компетенцією органів Антимонопольного комітету. У мотивувальній частині було підкреслено, що правова позиція суду першої інстанції була більш обґрунтованою та відповідала матеріалам справи. Відтак, касаційна інстанція визнала за необхідне виправити допущену апеляційним судом помилку для забезпечення єдності судової практики. В результаті, Верховний Суд відновив законність рішення, ухваленого на початковому етапі розгляду спору. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу Антимонопольного комітету України, скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції. Справа №914/2921/25 від 15/09/2026 Вітаю. Як юрист з 15-річним стажем, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Стягнення з підрядника інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих на суму неповернутого авансу за договором підряду, що фінансувався за кошти державного бюджету. 2. **Аргументи суду:** – Верховний Суд наголосив, що суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, оскільки не надали належної оцінки всім аргументам сторін, зокрема щодо правової природи зобов’язань та впливу додаткових угод на строки повернення авансу. – Суд підкреслив, що преюдиційне значення (обов’язковість врахування фактів з іншої справи) мають лише встановлені судом обставини, а не правова оцінка, надана іншим судом, тому суди не мали права ігнорувати нові обставини, що виникли після укладення додаткової угоди №62. – Важливим є висновок, що суди не з’ясували, чи виконувала Служба відновлення публічно-владні функції, що є обов’язковою умовою для представництва прокурором інтересів держави в особі юридичних осіб. – Суд вказав на необхідність застосування правил тлумачення правочинів (ст. 213 ЦК України), оскільки буквальне тлумачення умов договору без урахування мети та подальшої поведінки сторін призвело до помилкових висновків. – Верховний Суд зазначив, що форс-мажор не звільняє від виконання грошових зобов’язань, проте суди повинні були дослідити, чи вплинули нові домовленості сторін (додаткова угода №62) на зміну строків виконання зобов’язань, що безпосередньо пов’язано з виникненням обов’язку повернення авансу. – Суд наголосив, що викладення у рішенні лише доводів однієї сторони без належного спростування аргументів іншої є порушенням принципу рівності учасників процесу. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення Господарського суду Львівської області та постанову Західного апеляційного господарського суду, передавши справу на новий розгляд до суду першої інстанції. **:** Суд у цьому рішенні відступає від попередньої позиції, яка була в інших рішеннях Верховного Суду, щодо застосування приписів статті 23 Закону України «Про прокуратуру» та меж представництва прокурором інтересів держави в особі державних установ, що не наділені владними повноваженнями. Справа №922/4021/25 від 15/09/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Оскарження рішення Антимонопольного комітету України, яким приватне підприємство було визнано винним у недобросовісній конкуренції (дискредитації конкурента) та оштрафовано за поширення недостовірної інформації серед мешканців багатоквартирного будинку. 2. **Аргументи суду:** – Суд встановив, що підприємство поширювало неправдиві відомості про свого конкурента, що підтверджується матеріалами справи та результатами опитування споживачів, які негативно оцінили ділову репутацію конкурента після отримання такої інформації. – Верховний Суд підкреслив, що органи АМК мають виключні повноваження самостійно визначати джерела доказів, тому використання результатів опитування споживачів є правомірним, навіть за відсутності спеціальних вимог до процедури такого опитування. – Щодо процедурних порушень, на які скаржився позивач, суд зазначив, що підприємство було належним чином повідомлене про розгляд справи, проте самостійно зволікало з поданням заперечень, надіславши їх вже після того, як розгляд справи по суті було завершено. – Суд розмежував поняття «фактичних тверджень» та «оціночних суджень», вказавши, що поширена інформація містила саме неправдиві фактичні дані про діяльність конкурента, які не були підтверджені жодними доказами. – Верховний Суд також відхилив посилання скаржника на інші постанови ВС, оскільки фактичні обставини тих справ не були подібними до обставин цього спору, що унеможливлює застосування тих самих правових висновків. – У підсумку суд дійшов висновку, що дії позивача були спрямовані на отримання неправомірних переваг у конкуренції шляхом дискредитації іншого суб’єкта господарювання. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд закрив касаційне провадження в частині посилання на неврахування висновків ВС у подібних справах та залишив рішення судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову без змін. Справа №905/12/25 від 15/09/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Стягнення заборгованості за договором про врегулювання небалансів електричної енергії, що виникла через розбіжності в обсягах споживання та віднесення їх на баланс відповідача. 2. **Аргументи суду:** – Суд встановив, що спірні обсяги електроенергії спожиті КП «Компанія «Вода Донбасу», яке має статус захищеного споживача, щодо якого діє пряма законодавча заборона на відключення від електропостачання. – Оскільки оператор системи (позивач) не мав законної можливості припинити електроживлення цього споживача, покладення відповідальності за його небаланси на оператора системи розподілу (відповідача) є безпідставним. – Суд відхилив посилання позивача на практику Верховного Суду щодо «мовчазної згоди» з актами, оскільки в цій справі відповідач своєчасно та вмотивовано заперечив проти актів коригування, надавши власну редакцію. – Верховний Суд наголосив, що не є «судом фактів», а доводи скаржника не довели неправильного застосування норм права, оскільки наведені ним судові рішення стосувалися інших правовідносин або не враховували специфіку воєнного стану та статус захищених споживачів. – Суд підкреслив, що правовідносини між оператором системи передачі та стороною, відповідальною за баланс, регулюються окремим договором, тому посилання на практику роздрібного ринку є недоречними. – Враховуючи активну позицію відповідача щодо оскарження обсягів, суд дійшов висновку, що підстави для стягнення заборгованості в частині оспорюваних сум відсутні. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін. Справа №904/7374/25 від 15/09/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Оскарження комунальним підприємством «Водоканал» рішення Антимонопольного комітету, яким дії підприємства щодо включення прибутку та податку на прибуток до структури плати за абонентське обслуговування були визнані зловживанням монопольним становищем. 2. **Аргументи суду:** – Суд встановив, що підприємство займає монопольне становище на ринку водопостачання та водовідведення, а отже, його дії підлягають суворому антимонопольному контролю. – Ключовим стало те, що плата за абонентське обслуговування не є самостійним видом підприємницької діяльності, а є складовою частиною ліцензованих послуг, де прибуток уже врахований у загальному тарифі. – Суд підкреслив, що чинне законодавство (зокрема, Закон «Про житлово-комунальні послуги» та постанова КМУ № 808) чітко визначає перелік витрат, які можуть входити до абонплати, і прибуток чи податок на прибуток серед них відсутні. – Включення додаткових нарахувань до абонплати було визнано економічно необґрунтованим, оскільки це призвело до ущемлення інтересів споживачів, що було б неможливим за умов реальної конкуренції. – Суд зазначив, що підприємство має можливість планувати свою діяльність беззбитково в межах граничного розміру абонплати, встановленого Кабміном, без штучного завищення її структури. – Аргументи позивача про відсутність прямої законодавчої заборони на включення прибутку до абонплати були відхилені, оскільки суди виходили з принципу цільового призначення цього платежу як компенсації виключно витрат на обслуговування абонентів. – Верховний Суд підтвердив, що органи АМК мають дискреційні повноваження кваліфікувати такі дії як зловживання монопольним становищем, якщо вони призводять до необґрунтованого фінансового навантаження на споживачів. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими у задоволенні позову «Водоканалу» було відмовлено, визнавши позицію Антимонопольного комітету правомірною. Справа №910/14720/25 від 22/09/2026 Предметом спору у цій справі є стягнення заборгованості у розмірі 4 293 092,31 грн, що виникла між суб’єктами господарювання у сфері газотранспортних послуг. Суд при винесенні рішення керувався принципом законності та повноти дослідження матеріалів справи, перевіривши дотримання судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. Верховний Суд дійшов висновку, що Господарський суд міста Києва та Північний апеляційний господарський суд правильно встановили фактичні обставини справи, надавши їм належну правову оцінку. Аргументи касаційної скарги ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» були визнані безпідставними, оскільки вони не спростовували висновків судів нижчих інстанцій щодо наявності правових підстав для стягнення спірної суми. Суд підтвердив, що під час розгляду справи не було допущено порушень, які могли б стати підставою для скасування прийнятих рішень. Таким чином, колегія суддів дійшла переконання, що оскаржувані судові акти є обґрунтованими, відповідають вимогам чинного законодавства та не потребують змін. Верховний Суд залишив касаційні скарги без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін. Справа №752/10116/24 від 09/09/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Позивач намагався витребувати у добросовісного набувача автомобіль, який раніше був переданий ним у користування третій особі та в подальшому відчужений без відома власника. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що ключовим фактором для віндикації (витребування майна) є волевиявлення власника на передачу володіння річчю. Оскільки позивач добровільно передав автомобіль та реєстраційні документи іншій особі, він фактично надав згоду на вибуття майна зі свого володіння, навіть якщо в подальшому контрагент вчинив протиправні дії. Суд підкреслив, що власник несе ризики, пов’язані з вибором особи, якій він довіряє своє майно. Факт підробки договору купівлі-продажу третіми особами не скасовує того, що первинне вибуття автомобіля відбулося з волі власника. Відповідно, добросовісний набувач, який перевірив статус авто в реєстрах, має пріоритетний захист, а позивач має право лише на відшкодування збитків від особи, якій він безпосередньо передав авто. Суд також зазначив, що презумпція добросовісності набувача не була спростована позивачем. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив нове рішення про повну відмову в задоволенні позову про витребування автомобіля. Справа №910/9115/25 від 17/09/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний аналіз: 1. **Предмет спору:** Оскарження рішення територіального відділення Антимонопольного комітету України про визнання дій ТОВ «Юкойл» антиконкурентними узгодженими діями, що призвели до спотворення результатів закупівель, та накладення штрафу. 2. **Аргументи суду:** * Верховний Суд наголосив, що суди першої та апеляційної інстанцій формально підійшли до оцінки доказів, аналізуючи кожен з них окремо, а не в їх сукупності. * Суд підкреслив, що питання наявності чи відсутності антиконкурентних узгоджених дій має досліджуватися через призму стандарту «вірогідності доказів», передбаченого статтею 79 ГПК України. * Суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки тому, чи є сукупність обставин (спільна адреса, використання однакових ІР-адрес, сталі господарські відносини) випадковим збігом, чи свідченням скоординованої поведінки. * Верховний Суд зазначив, що для кваліфікації порушення не обов’язково доводити наявність письмових угод, оскільки такі домовленості рідко оформлюються документально. * Суд вказав, що збір та аналіз доказів є виключною компетенцією АМК, проте суди зобов’язані перевіряти, чи довів орган АМК свої висновки належними доказами, враховуючи їх взаємозв’язок. * Оскільки суди нижчих інстанцій не виконали вимоги статті 86 ГПК України щодо всебічного та повного дослідження доказів у їх сукупності, це призвело до передчасних висновків про відсутність порушення. * Верховний Суд констатував, що не має повноважень самостійно переоцінювати докази, тому справа потребує повторного розгляду для усунення вказаних процесуальних недоліків. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення Господарського суду міста Києва та постанову Північного апеляційного господарського суду, направивши справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Справа №924/47/26 від 22/09/2026 1. Предметом спору є вимога ТОВ «Житлово-експлуатаційне об’єднання» про визнання протиправним та скасування рішення територіального відділення Антимонопольного комітету України, яким було накладено санкції на позивача. 2. Верховний Суд, переглядаючи справу, дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій припустилися помилок у застосуванні норм матеріального та процесуального права при оцінці дій позивача. Суд касаційної інстанції проаналізував докази, надані сторонами, та встановив, що висновки Антимонопольного комітету про наявність порушення з боку ТОВ «Житлово-експлуатаційне об’єднання» не підтверджуються належними та допустимими доказами. Суд наголосив на важливості дотримання стандартів доказування у справах про порушення конкурентного законодавства, де тягар доведення правомірності своїх рішень покладається на орган АМКУ. Також було враховано, що попередні судові інстанції не надали належної правової оцінки доводам позивача щодо відсутності складу правопорушення у його діях. В результаті, Верховний Суд визнав, що оскаржуване рішення адміністративної колегії АМКУ було прийняте з порушенням вимог закону, що стало підставою для його скасування. 3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив нове рішення, яким повністю задовольнив позовні вимоги ТОВ «Житлово-експлуатаційне об’єднання». Справа №910/8987/25 від 22/09/2026 Предметом спору є вимога ТОВ «Компанія Укрспецінвест» про скасування окремих пунктів рішення Антимонопольного комітету України, яким на товариство було накладено санкції за порушення законодавства про захист економічної конкуренції. Суд при винесенні рішення керувався тим, що під час розгляду справи в судах попередніх інстанцій не було встановлено порушень норм матеріального чи процесуального права, які б могли стати підставою для скасування оскаржуваної постанови апеляційного суду. Колегія суддів дійшла висновку, що Північний апеляційний господарський суд повно та всебічно дослідив обставини справи, надавши належну правову оцінку доказам, які були зібрані Антимонопольним комітетом. Суд підтвердив, що висновки АМКУ щодо наявності в діях позивача ознак антиконкурентних дій є обґрунтованими та відповідають фактичним обставинам, встановленим під час адміністративного провадження. Також було наголошено, що доводи касаційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів, що, згідно з процесуальним законом, виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції. У підсумку, Верховний Суд не знайшов підстав для перегляду висновків апеляції, оскільки вони узгоджуються з нормами чинного законодавства та судовою практикою. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ «Компанія Укрспецінвест» без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду — без змін. Справа №495/5166/23 від 14/09/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. **Предмет спору:** Позивачка намагалася усунути перешкоди у користуванні земельними ділянками шляхом знесення розташованих на них тимчасових споруд (щитових будинків), які, на її думку, порушували її права як власника. 2. **Аргументи суду:** * Суд встановив, що спірне майно (база відпочинку) раніше вже було предметом іншого судового розгляду, за результатами якого було доведено, що воно вибуло з державної власності та управління ПрАТ «Шахта «Надія» поза волею держави. * Верховний Суд у попередній справі вже ухвалив рішення про витребування цього майна від позивачки на користь ПрАТ «Шахта «Надія», що фактично позбавляє її статусу законного власника, який має право вимагати усунення перешкод. * Суди попередніх інстанцій обґрунтовано відмовили у позові через недоведеність позивачкою своїх вимог та відсутність законних підстав для знесення споруд. * Верховний Суд відхилив доводи скаржника про те, що апеляційний суд не дослідив обставини набуття права власності, оскільки ці обставини вже були встановлені в межах іншої справи, що має преюдиційне значення. * Суд наголосив, що позивачка не позбавлена права на захист своїх інтересів, але іншим шляхом — наприклад, через стягнення збитків з продавця майна, а не через вимоги до ПрАТ «Шахта «Надія». * Також суд відхилив посилання на практику Верховного Суду, зазначивши, що наведені позивачкою постанови стосуються інших фактичних обставин, які не є подібними до цієї справи. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду — без змін. Справа №912/3132/24 від 21/09/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до вашого запиту: 1. Предметом цього спору є вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених відповідачем під час розгляду справи у суді касаційної інстанції. 2. При винесенні рішення суд керувався тим, що заявник (Ліцей) дотримався всіх процесуальних вимог: своєчасно подав заяву про відшкодування витрат, надав детальний опис виконаних адвокатом робіт та докази їх фактичної оплати. Суд перевірив надані документи (договір, додаткову угоду, акт наданих послуг, платіжну інструкцію) і визнав їх належними та допустимими доказами. Колегія суддів врахувала критерії реальності, необхідності та розумності розміру витрат, а також співмірність гонорару зі складністю справи та обсягом наданих послуг. Оскільки позивач не надав заперечень щодо неспівмірності витрат, суд не вбачав підстав для зменшення суми гонорару. Верховний Суд підкреслив, що втручання у договірні відносини між адвокатом та клієнтом щодо розміру гонорару можливе лише за наявності обґрунтованих доказів його невідповідності фактично наданим послугам. У підсумку суд дійшов висновку, що заявлена сума у 10 000 гривень повністю відповідає принципам справедливості та розумності. 3. Суд ухвалив задовольнити клопотання Ліцею та стягнути з ТОВ «Агрогран» на його користь 10 000 гривень витрат на професійну правничу допомогу. Справа №463/5736/21 від 21/09/2026 Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір справи: 1. **Предмет спору:** Стягнення заборгованості за договором позики з позичальника та солідарно з його дружини на тій підставі, що кошти були отримані під час шлюбу. 2. **Аргументи суду:** * Суд встановив, що факт укладення договору позики та передачі коштів підтверджується лише розпискою, виданою виключно одним із подружжя (чоловіком). * Верховний Суд наголосив, що сам факт перебування осіб у шлюбі на момент отримання позики не створює автоматично солідарного обов’язку для другого з подружжя щодо повернення боргу. * Для виникнення солідарної відповідальності дружини необхідно довести дві ключові умови: договір має бути укладений в інтересах сім’ї, а отримані кошти — використані на потреби сім’ї. * Оскільки позивач не надав належних доказів того, що гроші були витрачені на сімейні потреби, а дружина не надавала згоди на укладення цього договору, підстави для солідарного стягнення відсутні. * Суд також відхилив доводи скаржника про необхідність виклику свідків, зазначивши, що у справах про позику, де договір укладено в письмовій формі, покази свідків не можуть замінювати письмові докази. * Верховний Суд підкреслив, що він є судом права, а не факту, тому не має повноважень переоцінювати докази, які вже були досліджені судами нижчих інстанцій. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій, якими у стягненні боргу з дружини було відмовлено — без змін. Справа №910/11235/24 від 08/09/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: 1. Предметом спору є визнання недійсними односторонніх правочинів про зарахування зустрічних однорідних вимог, вчинених енергопостачальною компанією без згоди контрагента. 2. Верховний Суд підтримав позицію апеляційної інстанції, виходячи з того, що сторони у договорі (через комерційні пропозиції) прямо погодили умову про необхідність отримання згоди на зарахування зустрічних вимог. Суд наголосив, що згідно з пунктом 5 частини першої статті 602 Цивільного кодексу України, зарахування не допускається у випадках, встановлених договором. Оскільки відповідач вчинив зарахування в односторонньому порядку, ігноруючи договірну вимогу про обов’язкову згоду сторін, такі дії є неправомірними. Суд відхилив аргументи скаржника про нікчемність таких договірних умов, вказавши, що сторони вільні у визначенні порядку припинення зобов’язань. Також Верховний Суд підтвердив, що наявність судових рішень про стягнення боргу не надає автоматичного права на зарахування всупереч умовам договору. Таким чином, правочин, вчинений з порушенням встановленого сторонами порядку, є недійсним. 3. Верховний Суд залишив постанову апеляційного господарського суду без змін, а касаційну скаргу — без задоволення. Справа №761/31049/23 від 17/09/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний аналіз: 1. **Предмет спору:** Стягнення з банку залишку коштів за договором банківського рахунку, які були неправомірно видані сторонній особі через неналежну ідентифікацію клієнта працівниками банку. 2. **Аргументи суду:** – Суд встановив, що банк як сторона договору зобов’язаний забезпечити збереження коштів та їх видачу виключно власнику рахунку або його належно уповноваженому представнику. – Матеріалами службового розслідування самого банку та висновком експертизи було доведено, що кошти отримала інша особа за підробленими документами, а підписи на заявах про видачу готівки не належать позивачу. – Суд наголосив, що ризик втрати коштів до моменту їх фактичного отримання клієнтом несе виключно банк, оскільки саме на нього покладено обов’язок належної ідентифікації та верифікації особи. – Аргументи банку про те, що він діяв згідно з інструкціями, були відхилені, оскільки неналежне виконання працівниками банку внутрішніх процедур призвело до майнової шкоди клієнту. – Щодо витрат на правничу допомогу, суд визнав їх обґрунтованими, співмірними зі складністю справи та підтвердженими належними доказами, відхиливши доводи банку про їх завищення. – Верховний Суд підкреслив, що не має повноважень на переоцінку доказів, які вже були всебічно досліджені судами попередніх інстанцій, і не знайшов підстав для скасування рішень. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу банку без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін, зобов’язавши банк повернути позивачу суму вкладу та відшкодувати витрати на правничу допомогу. Справа №904/1769/26 від 22/09/2026 Предметом цього спору є стягнення заборгованості між Управлінням каналів річки Інгулець та ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг». Верховний Суд при розгляді цієї справи керувався процесуальними нормами Господарського процесуального кодексу України, що регулюють порядок касаційного оскарження. Суд встановив, що підстава для касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (щодо застосування норми права без урахування висновку Верховного Суду), не була належним чином обґрунтована скаржником, що стало підставою для закриття провадження в цій частині. Щодо іншої підстави оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, суд дійшов висновку про відсутність порушень норм процесуального права, які б могли бути підставою для скасування рішень судів попередніх інстанцій. Суд підтвердив, що суди першої та апеляційної інстанцій діяли в межах своїх повноважень, повно та всебічно дослідили обставини справи. Таким чином, Верховний Суд не знайшов правових підстав для перегляду справи по суті та задоволення вимог скаржника. Рішення судів попередніх інстанцій були визнані законними та обґрунтованими. Верховний Суд залишив рішення Господарського суду Дніпропетровської області та постанову Центрального апеляційного господарського суду без змін, а касаційну скаргу — без задоволення. Справа №947/12055/26 від 09/09/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Визначення тимчасового порядку спілкування батька з малолітньою дитиною як заходу забезпечення позову у сімейному спорі. 2. **Аргументи суду:** – Верховний Суд наголосив, що заходи забезпечення позову у сімейних спорах мають бути співмірними, тимчасовими та не вирішувати спір по суті, при цьому головним критерієм завжди є «найкращі інтереси дитини». – Суд першої інстанції правомірно змінив порядок спілкування, врахувавши вік дитини, її режим дня та досягнуті сторонами домовленості, що забезпечило справедливий баланс інтересів. – Апеляційний суд, своєю чергою, без належного обґрунтування та встановлення нових обставин безпідставно звузив обсяг спілкування, чим порушив баланс прав батька та дитини. – Верховний Суд зазначив, що посилання на режим дня дитини не є достатнім аргументом для додаткового обмеження контактів, якщо ці обставини вже були враховані судом першої інстанції. – Щодо процедурних питань, суд визнав формування складу апеляційного суду законним, оскільки заміна судді через відпустку відбулася згідно з правилами автоматизованого розподілу справ. – Верховний Суд підкреслив, що хоча попередні рішення ВС допускають можливість щоденного відеоспілкування, це не є обов’язковим стандартом, оскільки кожен випадок потребує індивідуального підходу. – У підсумку, касаційна інстанція дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції було найбільш збалансованим та відповідало вимогам закону. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу частково: скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі ухвалу суду першої інстанції, яка встановлювала порядок спілкування. Справа №922/51/26 від 22/09/2026 Предметом спору є вимога Приватного підприємства «Зміївський машинобудівний завод» про визнання недійсним та скасування рішення Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України. Верховний Суд, розглядаючи касаційну скаргу АМКУ, дійшов висновку про необхідність скасування постанови апеляційного суду через порушення норм процесуального права. Суд касаційної інстанції встановив, що під час розгляду справи апеляційний суд не повною мірою дослідив усі обставини, які мають значення для правильного вирішення спору, та не надав належної правової оцінки доводам сторін. Зокрема, було виявлено недоліки у встановленні фактичних обставин, що унеможливлює ухвалення законного та обґрунтованого рішення на поточній стадії. Оскільки повноваження Верховного Суду обмежені перевіркою застосування норм права, він не має права самостійно встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені раніше. Відтак, для забезпечення повного та всебічного розгляду справи, колегія суддів визнала за необхідне направити матеріали на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Такий підхід гарантує дотримання принципу змагальності та права сторін на належний судовий захист. Суд постановив скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду та […]

Вересень 2026
Пн	Вт	Ср	Чт	Пт	Сб	Нд
	1	2	3	4	5	6
7	8	9	10	11	12	13
14	15	16	17	18	19	20
21	22	23	24	25	26	27
28	29	30