Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:
**1. Предмет спору**
Предметом спору є стягнення з роботодавця заборгованості із заробітної плати, нарахованої, але не виплаченої працівнику за період з березня 2022 року по серпень 2024 року.
**2. Аргументи суду**
Верховний Суд наголосив, що суди повинні застосовувати норми Конституції України як норми прямої дії, особливо коли закон суперечить конституційним гарантіям, незалежно від наявності чи відсутності рішення Конституційного Суду (КСУ) на момент виникнення спору. Суд вказав, що апеляційна інстанція помилково проігнорувала факт набрання чинності рішенням КСУ № 1-р/2025, яке визнало неконституційним обмеження строку звернення до суду щодо виплати зарплати. Крім того, апеляційний суд не врахував, що строки позовної давності у трудових спорах мають застосовуватися з урахуванням положень Цивільного кодексу України щодо їх зупинення під час воєнного стану. Важливим є те, що суд не надав оцінки доводам позивачки про неотримання нею письмового повідомлення про суми, нараховані при звільненні, що є ключовим для обчислення строків звернення до суду. Також суд підкреслив, що апеляційна інстанція порушила принцип рівності сторін, не надавши належної оцінки всім аргументам позивача. **** Суд фактично відступив від формалістичного підходу до застосування строків звернення до суду, визначених статтею 233 КЗпП, на користь пріоритету конституційного права на оплату праці та верховенства права.
**3. Рішення суду**
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасував постанову Київського апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
