Activity

lexcovery_bot wrote a new post 2 hours, 14 minutes ago

Огляд судової практики Верховного Суду за 12/07/2026Справа №648/1274/19 від 23/06/2026 Предметом спору є перевірка законності ухвали апеляційного суду, якою було залишено без змін рішення суду першої інстанції у кримінальному провадженні щодо обвинувачення особи у вчиненні крадіжки (ч. 1 ст. 185 КК України). Верховний Суд, розглядаючи касаційну скаргу прокурора, проаналізував дотримання судом апеляційної інстанції норм кримінального процесуального закону при перегляді вироку. Колегія суддів дійшла висновку, що апеляційний суд у межах своїх повноважень належним чином перевірив доводи сторін та обґрунтованість висновків суду першої інстанції. Суд не виявив істотних порушень вимог КПК України, які б стали підставою для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення. Аргументація прокурора, викладена у касаційній скарзі, не знайшла свого підтвердження під час перевірки матеріалів провадження. Верховний Суд підтвердив, що правова оцінка дій обвинуваченого та призначене покарання відповідають вимогам чинного законодавства. Таким чином, підстави для втручання у рішення апеляційного суду були відсутні. Верховний Суд залишив касаційну скаргу прокурора без задоволення, а ухвалу Херсонського апеляційного суду — без змін. Справа №560/15237/25 від 07/07/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вас: 1. Предметом спору є правомірність бездіяльності Пенсійного фонду щодо непроведення перерахунку пенсії позивача з урахуванням щорічних коефіцієнтів індексації заробітної плати за період з 2022 по 2025 роки. 2. Верховний Суд наголосив, що пенсія є щомісячним періодичним платежем, тому її розмір відомий отримувачу, який має об’єктивну можливість дізнатися про порушення своїх прав одразу після виплати пенсії у зменшеному розмірі. Суд підкреслив, що отримання пенсіонером листа-відповіді від Пенсійного фонду не змінює момент, з якого особа повинна була дізнатися про порушення, якщо вона не вчиняла активних дій для перевірки нарахувань протягом розумного строку. Відповідно до принципу юридичної визначеності, встановлення строків звернення до суду є необхідним для балансу між захистом прав особи та стабільністю правовідносин. Суд зазначив, що позивач, звернувшись до суду лише у вересні 2025 року, пропустив шестимісячний строк для оскарження дій за минулі періоди, починаючи з 2022 року. Верховний Суд підтвердив, що поважність причин пропуску строку не була доведена, а тому вимоги за період до 03 березня 2025 року не підлягають розгляду. Таким чином, суд застосував статтю 122 КАС України, обмеживши можливість судового захисту лише останніми шістьма місяцями перед зверненням до суду. 3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу Пенсійного фонду, скасував рішення судів попередніх інстанцій у частині вимог за період з 01 березня 2022 року по 02 березня 2025 року та залишив позов у цій частині без розгляду, залишивши рішення без змін лише в частині вимог, що стосуються періоду з 03 березня 2025 року. Справа №280/4591/25 від 07/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Позивач намагався через суд зобов’язати орган юстиції виключити з Єдиного державного реєстру відомості про нього як про керівника (координатора) місцевого осередку політичної партії, оскільки він вийшов з партії, але партія не провела процедуру обрання нового керівника. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд підтвердив, що державний реєстратор діяв правомірно, оскільки закон чітко визначає вичерпний перелік документів для зміни керівника структурного утворення партії, і ці документи не були подані. Суд наголосив, що вихід особи з партії за власною заявою відбувається автоматично в силу закону, проте це не скасовує обов’язку партії оновити дані в реєстрі через встановлену процедуру. Важливо, що суд розмежував поняття «припинення членства» та «реєстраційна дія»: вихід з партії не потребує реєстрації, а от зміна керівника в реєстрі — потребує подання протоколів про обрання нового очільника. Суд також зазначив, що неможливість проведення партійних зборів через окупацію не наділяє реєстратора правом ігнорувати вимоги закону або замінювати собою статутні органи партії. Водночас Верховний Суд виправив помилку судів нижчих інстанцій, вказавши, що повноваження керівника місцевого осередку припиняються саме в момент подання заяви про вихід, а не з моменту обрання наступника. У підсумку, хоча мотивувальна частина рішень судів попередніх інстанцій була змінена через помилкове тлумачення моменту припинення повноважень, фінальний висновок про відмову у позові залишився незмінним. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши мотивувальну частину рішень судів попередніх інстанцій, але залишив без змін їхню резолютивну частину про відмову в задоволенні позову. Справа №904/4510/24 від 30/06/2026 Вітаю. Як фахівець із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий виклад суті справи та правової позиції Верховного Суду: 1. Предметом спору є вимога Дніпровської міської ради про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою комунальної власності шляхом знесення самочинно збудованої автозаправної станції (АЗС) та припинення права володіння нею відповідачем. 2. Суд виходив із того, що об’єкт є самочинним будівництвом, оскільки він зведений на земельній ділянці, яка не відводилася для цієї мети, за відсутності належної дозвільної документації. Верховний Суд підкреслив, що право власності на об’єкт нерухомості може належати лише особі, яка має відповідне речове право на земельну ділянку, а принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та споруди виключає можливість легітимізації самочинного будівництва лише через факт державної реєстрації права власності. Суд зазначив, що реєстрація права власності за відповідачем не змінює правового режиму об’єкта як самочинного, а тому вимога про знесення є належним та ефективним способом захисту прав територіальної громади. Втручання у право власності відповідача визнано пропорційним, оскільки воно переслідує суспільний інтерес, а відповідач не позбавлений права на відшкодування збитків у межах регресних вимог до попереднього власника. Також суд вказав, що вимога про припинення права власності є неналежним способом захисту, оскільки вона не вирішує юридичної долі самого об’єкта будівництва. 3. Верховний Суд залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, підтвердивши правомірність вимоги про знесення самочинно збудованого об’єкта. Справа №454/2293/23 від 07/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. Предметом спору є вирішення питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, понесених стороною в суді касаційної інстанції. 2. Суд при винесенні рішення керувався тим, що строк на подання доказів про витрати був пропущений з поважних причин, оскільки сторона не була зареєстрована в «Електронному суді», а паперова копія постанови не надходила. Щодо розміру гонорару, суд підкреслив, що хоча договір між адвокатом та клієнтом передбачав фіксовану суму в 20 000 грн, це не є безумовною підставою для стягнення всієї суми з іншої сторони. Суд проаналізував обсяг виконаної роботи, який обмежився лише підготовкою відзиву на касаційну скаргу, зміст якого фактично дублював попередні процесуальні документи. Враховуючи критерії співмірності, розумності та реальності витрат, суд дійшов висновку, що заявлена сума є завищеною. Відтак, керуючись принципами справедливості, суд самостійно оцінив обсяг наданих послуг та складність справи на стадії касації. У результаті суд визнав обґрунтованим зменшення розміру відшкодування до 5 000 грн. 3. Верховний Суд частково задовольнив заяву, поновив строк на подання доказів та стягнув з відповідача на користь позивача 5 000 грн витрат на правничу допомогу. Справа №916/1736/24 від 02/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Оскарження ухвал про затвердження плану реструктуризації боргів боржника-фізичної особи та закриття провадження у справі про неплатоспроможність через пасивну процесуальну поведінку одного з кредиторів. 2. **Аргументи суду:** – Верховний Суд наголосив, що процедура неплатоспроможності фізичної особи має на меті реабілітацію боржника, а не лише задоволення вимог кредиторів, тому пріоритет надається виконанню плану реструктуризації. – Суд підкреслив, що Кодекс України з процедур банкрутства покладає на кредиторів обов’язок самостійно подавати заяви з грошовими вимогами у встановлений законом строк. – Хоча керуючий реструктуризацією зобов’язаний інформувати відомих кредиторів, їхня пасивна поведінка (ігнорування справи) не може бути підставою для безкінечного затягування процедури. – У даній справі кредитор ОСОБА_2 була обізнана про існування провадження, оскільки сама ініціювала апеляційне оскарження попередніх ухвал, проте не скористалася правом заявити свої вимоги навіть після повернення справи на новий розгляд. – Суд визнав повідомлення кредитора належним, оскільки воно було направлене на поштову адресу, а ризики неотримання кореспонденції за цією адресою лежать на самому адресаті. – Відтак, затвердження плану та закриття провадження після його виконання є законними, оскільки права кредитора, який не заявив вимоги, не були порушені, а боржник виконав свій обов’язок перед визнаним кредитором. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін. Справа №925/1339/24 від 01/07/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: 1. Предметом спору є правомірність покладення солідарної відповідальності на органи управління боржника за незадоволення вимог кредиторів у справі про банкрутство через несвоєчасне подання заяви про відкриття провадження у справі. 2. Верховний Суд наголосив, що солідарна відповідальність за статтею 34 Кодексу України з процедур банкрутства має деліктну (відшкодувальну) природу, а тому її розмір має дорівнювати реальному розміру збитків, завданих кредиторам. Суд встановив, що ліквідатор звернувся із заявою про стягнення солідарної відповідальності передчасно, оскільки на той момент ще не було завершено процедуру реалізації активів боржника та не було встановлено остаточний розмір незадоволених вимог кредиторів. Більше того, у справі було виявлено значну дебіторську заборгованість, стягнення якої могло б покрити вимоги кредиторів, що робить вимогу до керівників передчасною. Суд підкреслив, що солідарна відповідальність не може бути автоматично рівною загальній сумі вимог кредиторів, а повинна розраховуватися як різниця між сумою вимог та вартістю активів, які реально вдалося повернути до ліквідаційної маси. Таким чином, відсутність доказів вичерпання всіх заходів щодо наповнення ліквідаційної маси унеможливлює притягнення керівників до відповідальності на даному етапі. Суд також зазначив, що передчасність подання заяви є самостійною підставою для відмови у її задоволенні, незалежно від наявності чи відсутності факту порушення строків звернення до суду. 3. Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду, якою було відмовлено у задоволенні заяви ліквідатора про покладення солідарної відповідальності на органи управління боржника через передчасність такої вимоги. Справа №638/5965/22 від 07/07/2026 Вітаю. Як фахівець із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір справи: 1. **Предмет спору:** Оскарження боржником дій державного виконавця щодо розрахунку заборгованості зі сплати аліментів, який було здійснено виходячи із середньої заробітної плати для даної місцевості, а не на основі фактично отриманого боржником доходу у вигляді відсотків за банківським депозитом. 2. **Аргументи суду:** – Суд наголосив, що згідно з частиною 2 статті 195 Сімейного кодексу України, якщо платник аліментів не працював на час виникнення заборгованості, її розмір визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості. – Хоча відсотки за депозитом дійсно є доходом, з якого можуть стягуватися аліменти, це не звільняє боржника від обов’язку доводити розмір своїх доходів та своєчасно надавати відповідні документи виконавцю. – Боржник не надав виконавцю належних доказів отримання доходів у спірний період та не здійснював регулярну добровільну сплату аліментів, що унеможливило проведення розрахунку за іншою методикою. – Суд підкреслив, що статус працездатної особи покладає на боржника обов’язок забезпечувати утримання дитини, а відсутність офіційного працевлаштування не є підставою для звільнення від виконання рішення суду. – Верховний Суд зазначив, що заявник не спростував розрахунок виконавця жодними альтернативними доказами чи власним контррозрахунком, який би базувався на підтверджених доходах. – Суди попередніх інстанцій правильно встановили, що дії виконавця відповідали вимогам Закону «Про виконавче провадження» та Інструкції з організації примусового виконання рішень. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін. Справа №163/1691/21 від 02/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, я проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. **Предмет спору:** Кримінальне провадження щодо обвинувачення лікаря-акушера-гінеколога у неналежному виконанні професійних обов’язків, що спричинило смерть пацієнтки (ч. 1 ст. 140 КК України). 2. **Аргументи суду:** * Суд наголосив, що обвинувачення має бути доведене «поза розумним сумнівом», а будь-які сумніви щодо вини мають тлумачитися на користь обвинуваченої. * Встановлено, що інкриміновані лікарю порушення нормативних актів не підтвердилися, оскільки чинні на той час клінічні протоколи не містили вимог, які, на думку обвинувачення, були порушені. * Суд критично оцінив висновки судово-медичних експертиз, зазначивши, що вони носять імовірнісний характер, не містять категоричних висновків про дефекти надання допомоги та не доводять прямого причинно-наслідкового зв’язку між діями лікаря і смертю пацієнтки. * Досліджені докази вказали на те, що причиною смерті стала закрита тупа травма живота (розрив селезінки), а не акушерська патологія, що виключає вину лікаря-гінеколога. * Суд визнав безпідставними доводи прокурора щодо обов’язку направлення пацієнтки на вищий рівень медичної допомоги, оскільки це не було передбачено відповідними наказами МОЗ у даному клінічному випадку. * Апеляційний суд правомірно відмовив у повторному дослідженні доказів та призначенні додаткових експертиз, оскільки сторона обвинувачення не довела істотної неповноти дослідження матеріалів справи. * Суд касаційної інстанції підтвердив, що суди попередніх інстанцій надали належну оцінку всім доказам, а доводи скаржників фактично зводяться до незгоди з цією оцінкою, що не є підставою для скасування вироку. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційні скарги прокурора та представника потерпілого — без задоволення. Справа №591/3720/24 від 02/07/2026 Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, я проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір: 1. **Предмет спору:** Перегляд законності засудження особи за державну зраду (ч. 2 ст. 111 КК України) через використання недопустимих доказів та неправильну правову кваліфікацію діяння. 2. **Основні аргументи суду:** – Суд встановив, що ключовим доказом обвинувачення було відеоінтерв’ю з полоненим, яке було отримане за системного сприяння державних органів, що фактично перетворило його на «функціональний еквівалент допиту» без дотримання процесуальних гарантій. – Верховний Суд наголосив, що дозвіл держави на публікацію таких інтерв’ю порушує норми міжнародного гуманітарного права (ст. 13 Третьої Женевської конвенції), які забороняють піддавати військовополонених «цікавості публіки». – Суд визнав відеозапис недопустимим доказом, оскільки він був отриманий в обхід конституційного права на захист та права не свідчити проти себе. – Апеляційний суд припустився істотних порушень, проігнорувавши доводи захисту про примус до вчинення дій, що є критично важливим для встановлення суб’єктивної сторони злочину. – Також суди попередніх інстанцій не надали правової оцінки конкуренції норм, не пояснивши, чому дії особи кваліфіковано за загальною статтею про держзраду (ст. 111 КК), а не за спеціальною нормою про участь у збройних формуваннях ворога (ч. 7 ст. 111-1 КК). – Оскільки касаційний суд не має права самостійно встановлювати фактичні обставини, справу було повернуто на новий розгляд до апеляційної інстанції для виправлення вказаних помилок. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу захисника, скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Справа №755/8937/21 від 02/07/2026 1. Предметом спору є розгляд касаційної скарги захисника на ухвалу апеляційного суду у кримінальному провадженні щодо обвинувачення громадянина Республіки Польща у вчиненні низки злочинів, зокрема шахрайства та несанкціонованого втручання в роботу інформаційних систем. 2. Суд дійшов висновку про необхідність передачі справи на розгляд об’єднаної палати Касаційного кримінального суду через виявлені розбіжності у правозастосовній практиці. Колегія суддів встановила, що існують суперечності між їхнім баченням правової норми та позицією, яка була викладена іншим складом суду (Третьою судовою палатою) зовсім нещодавно, у березні 2026 року. Для забезпечення єдності судової практики та усунення правової невизначеності, колегія вважає за необхідне переглянути раніше сформульований висновок. Це дозволить уникнути ситуацій, коли суди в аналогічних справах ухвалюють діаметрально протилежні рішення. Таким чином, питання правової кваліфікації дій обвинуваченого потребує вищого рівня судового узагальнення. : Суд прямо зазначає, що він ініціює відступ від попередньої правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 09 березня 2026 року. 3. Верховний Суд постановив передати кримінальне провадження на розгляд об’єднаної палати Касаційного кримінального суду для відступу від раніше висловленого правового висновку. Справа №904/1926/23 (904/3629/25) від 08/07/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вас: 1. Предметом спору є законність накладення арешту на грошові кошти ТОВ «Термінал «Боріваж» як заходу забезпечення позову у справі про визнання недійсним договору доручення та стягнення коштів у межах справи про банкрутство. 2. Суд виходив із того, що забезпечення позову є інструментом запобігання ситуаціям, коли виконання майбутнього рішення суду стає неможливим або суттєво ускладнюється. Апеляційний суд належним чином виконав вказівки Верховного Суду, надані під час попереднього розгляду, та перевірив обґрунтованість ризиків, пов’язаних із можливим виведенням активів боржника. Було встановлено, що існує реальна загроза втрати відповідачем основних активів через паралельні судові процеси, що ставить під сумнів спроможність виконання рішення у цій справі. Обраний захід (арешт коштів у межах ціни позову) визнано адекватним, співмірним та безпосередньо пов’язаним із предметом спору. Суд також наголосив, що відповідач мав достатньо часу для надання доказів на спростування цих ризиків, проте не скористався цим правом належним чином. Крім того, процесуальне законодавство передбачає механізми для скасування таких заходів у майбутньому або відшкодування збитків, якщо позов буде відхилено. 3. Верховний Суд залишив ухвалу апеляційного суду про накладення арешту на грошові кошти без змін, а касаційну скаргу ТОВ «Термінал «Боріваж» — без задоволення. Справа №5015/2060/11 від 08/07/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору: 1. Предметом спору є правомірність бездіяльності приватного виконавця, який відмовився закінчити виконавче провадження, попри доводи боржника про повне виконання рішення суду в національній валюті. 2. Верховний Суд керувався принципом правової визначеності та обов’язковості попередніх висновків суду касаційної інстанції, прийнятих у цій же справі. Суд наголосив, що кредитне зобов’язання було виражене в іноземній валюті, а судове рішення, хоч і містило суму в гривнях, передбачало валютну прив’язку, тому виконання має здійснюватися з урахуванням офіційного курсу НБУ на день платежу. Касаційна інстанція підкреслила, що суди попередніх інстанцій не мали права ігнорувати раніше сформульовану правову позицію Верховного Суду щодо природи цього зобов’язання. Також було зазначено, що судове рішення не може змінювати зміст договірного зобов’язання, а боржник зобов’язаний погашати борг з урахуванням курсової різниці. Суд відхилив доводи боржника про преюдиціальність інших судових рішень, оскільки вони стосувалися лише правової оцінки, а не встановлення нових фактичних обставин. В результаті, дії виконавця щодо продовження стягнення були визнані правомірними, оскільки борг не вважається повністю погашеним у валютному еквіваленті. 3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив нове рішення про відмову в задоволенні скарги боржника на бездіяльність приватного виконавця. Справа №911/743/24 (911/278/25) від 30/06/2026 Вітаю. Як юрист з 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу: **1. Предмет спору** Предметом спору є вимога ліквідатора про покладення субсидіарної відповідальності на керівника та засновника товариства-банкрута за його зобов’язаннями у зв’язку з доведенням підприємства до банкрутства. **2. Аргументи суду** Верховний Суд підкреслив, що для притягнення керівника до субсидіарної відповідальності ліквідатор зобов’язаний довести наявність повного складу правопорушення, включаючи умисел та причинно-наслідковий зв’язок між діями особи та неплатоспроможністю боржника. Суд зазначив, що сам факт наявності боргу або неналежного виконання обов’язків (наприклад, неподання звітності чи непередача документів) не є автоматичною підставою для такої відповідальності, якщо не доведено, що саме ці дії призвели до банкрутства. У цій справі неплатоспроможність виникла через об’єктивний фактор — пожежу, що знищила майно, у якому велася діяльність, а не через умисні махінації керівника. Суд розмежував відповідальність за збереження майна (цивільно-правову) та відповідальність за доведення до банкрутства (спеціальну, передбачену Кодексом з процедур банкрутства). Оскільки ліквідатор не надав доказів того, що керівник цілеспрямовано виводив активи або вчиняв дії для умисного банкрутства, підстави для стягнення коштів з особистого майна директора відсутні. Таким чином, Верховний Суд підтвердив, що субсидіарна відповідальність не може бути інструментом для покриття будь-яких боргів компанії без доведення вини конкретної особи у знищенні платоспроможності бізнесу. **3. Рішення суду** Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду, якою у задоволенні позову про покладення субсидіарної відповідальності на керівника було повністю відмовлено. Справа №904/868/22 від 30/06/2026 Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, я проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір: 1. **Предмет спору:** Позивачі намагалися визнати протиправними та скасувати наказ військової частини та акти про примусове відчуження їхнього нерухомого майна в умовах воєнного стану, а також витребувати це майно з чужого володіння. 2. **Аргументи суду:** – Суд підтвердив, що примусове відчуження майна в умовах воєнного стану є формою реквізиції, яка здійснюється в адміністративному порядку для забезпечення потреб оборони, і власник не має права блокувати цей процес, якщо він відповідає закону. – Військове командування має законні повноваження приймати рішення про реквізицію, а відсутність власника під час складання акта не робить такий акт незаконним, оскільки закон прямо передбачає можливість його складання без участі власника. – Суд наголосив, що оскаржувані наказ та акти вже виконані (майно демонтовано), тому їх скасування є неефективним способом захисту, який не відновить право власності, а лише позбавить позивачів права на отримання компенсації. – Втручання держави у право власності було визнано пропорційним та таким, що переслідує легітимну мету — захист національної безпеки в умовах збройної агресії. – Суд відхилив доводи позивачів про невідповідність дій держави нормам права, зазначивши, що власник не може оцінювати доцільність чи ефективність військових заходів, оскільки це сфера виключної компетенції держави в умовах воєнного стану. – Також суд вказав, що позивачі обрали неналежний спосіб захисту, оскільки замість оскарження процедурних документів їм слід було зосередитися на механізмах отримання повної компенсації за відчужене майно. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій, якими у задоволенні позовних вимог було відмовлено повністю. Справа №910/28/21 від 07/07/2026 Предметом цього спору є стягнення заборгованості за надані послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, а також зустрічна вимога про визнання зобов’язання за відповідним договором припиненим. Оскільки наданий текст містить лише вступну та резолютивну частини постанови, ми не маємо доступу до мотивувальної частини, де викладено детальні правові висновки суду. Проте, виходячи з процесуального результату, можна зробити висновок, що Верховний Суд виявив істотні порушення норм процесуального права або неповноту дослідження доказів судами попередніх інстанцій. Ймовірно, суди першої та апеляційної інстанцій не належним чином оцінили обставини, що мають значення для визначення обсягу спожитих послуг або правової природи припинення зобов’язань. Верховний Суд, як касаційна інстанція, не має повноважень самостійно встановлювати нові факти, тому він був змушений скасувати попередні рішення. Справа направлена на новий розгляд для того, щоб суд першої інстанції усунув виявлені недоліки та забезпечив повне і всебічне з’ясування обставин справи. Такий підхід є стандартним для забезпечення права сторін на справедливий судовий розгляд, коли попередні висновки базуються на неповній доказовій базі. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасував рішення судів попередніх інстанцій у частині стягнення заборгованості та передав справу на новий розгляд до Господарського суду міста Києва. Справа №904/2216/21 (904/3700/25) від 02/07/2026 Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Розірвання договору оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення через систематичну несплату орендної плати орендарем, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство. 2. **Аргументи суду:** – Суд встановив, що орендар (боржник) систематично не виконував свій основний обов’язок — сплату орендної плати, що є істотним порушенням умов договору та підставою для його розірвання згідно з нормами Цивільного та Земельного кодексів України. – Верховний Суд наголосив, що хоча право оренди є майновим активом, який може бути включений до ліквідаційної маси банкрута, це не дає боржнику права безстроково та безоплатно користуватися чужою власністю. – Суд зазначив, що захист інтересів кредиторів у справі про банкрутство не може відбуватися шляхом порушення прав власника землі, який позбавлений доходу від своєї власності та змушений нести податковий тягар. – Оскільки на орендованій ділянці відсутні будь-які об’єкти нерухомості боржника, відсутні й перешкоди для припинення права оренди, які могли б виникнути через необхідність обслуговування будівель. – Суд відхилив доводи ліквідатора про неможливість розірвання договору через процедуру банкрутства, вказавши, що примусове утримання власника у правовідносинах з недобросовісним орендарем суперечить принципам справедливості та захисту права власності. – Також суд підкреслив, що ліквідатор не надав жодних доказів фактичної сплати орендних платежів, що унеможливлює збереження чинності договору. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими договір оренди землі було розірвано. Справа №902/1032/25 від 30/06/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. Предметом спору є стягнення оператором системи розподілу вартості необлікованої електроенергії на підставі акта про порушення та зустрічна вимога споживача про визнання цього рішення комісії неправомірним. 2. Суд встановив, що акт про порушення складено з грубими процедурними порушеннями, оскільки він не був підписаний споживачем, а факт відмови від підпису не було зафіксовано ні відеозйомкою, ні підписами незаінтересованих осіб, як того вимагають Правила роздрібного ринку електричної енергії (ПРРЕЕ). Крім того, висновок експертизи щодо пошкодження пломб виявився неоднозначним та альтернативним, що не дозволило суду прийняти його як належний доказ втручання в роботу лічильника. Також суд звернув увагу на помилковість розрахунків обленерго, оскільки період нарахування був безпідставно завищений порівняно з датою останнього контрольного огляду. Суд наголосив, що вимоги ПРРЕЕ щодо процедури фіксації порушень є імперативними та не допускають розширеного тлумачення, навіть за умови обмеженого доступу до обладнання. Щодо витрат на правничу допомогу, суд підтвердив право на їх відшкодування, керуючись критеріями розумності та реальності, частково задовольнивши вимоги споживача. 3. Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими було відмовлено у задоволенні позову обленерго та задоволено зустрічний позов споживача про скасування рішення комісії. Справа №380/8058/25 від 07/07/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вашого матеріалу: 1. Предметом спору є правомірність відмови Пенсійного фонду у перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з урахуванням актуального розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня 2024 року. 2. **.** Верховний Суд у цій справі відступив від своєї попередньої позиції, викладеної у справі № 520/32171/24, щодо застосування «замороженого» розміру прожиткового мінімуму (2102 грн) для розрахунку суддівських виплат. Суд наголосив, що конституційна гарантія незалежності суддів не дозволяє підміняти передбачений законом «Про судоустрій і статус суддів» прожитковий мінімум іншими розрахунковими величинами, встановленими законом про Державний бюджет. Колегія суддів підкреслила, що будь-яка заміна цієї складової на меншу величину є протиправною. Суд також розмежував поточну справу з практикою Великої Палати Верховного Суду у справі № 240/9028/24, зазначивши, що остання стосувалася інших правовідносин (виплат при звільненні), а не перерахунку утримання судді у відставці. Крім того, суд врахував нові законодавчі зміни, які закріпили неможливість використання інших вартісних величин, окрім прожиткового мінімуму, для визначення посадового окладу судді. Зрештою, суд дійшов висновку, що збільшення прожиткового мінімуму в бюджеті автоматично створює підстави для перерахунку виплат суддям у відставці. 3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу позивача, скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції, яким зобов’язано Пенсійний фонд здійснити перерахунок довічного грошового утримання. Справа №904/5517/20 від 08/07/2026 Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 904/5517/20: 1. Предметом спору є правомірність відмови апеляційного суду у відкритті провадження через пропуск відповідачем строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції. 2. Верховний Суд підтримав позицію апеляційної інстанції, наголосивши, що право на апеляційне оскарження не є абсолютним і має реалізовуватися в межах встановлених законом строків. Суд встановив, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи, а рішення суду першої інстанції отримав особисто ще у 2021 році, тому посилання на необізнаність є безпідставними. Аргументи скаржника щодо продовження процесуальних строків через карантинні обмеження були відхилені, оскільки карантин було скасовано, а воєнний стан сам по собі не є автоматичною підставою для поновлення строків без доведення об’єктивних перешкод. Суд зазначив, що відповідач не надав доказів існування непереборних обставин, які б завадили йому подати скаргу вчасно. Також було підкреслено, що недбале ставлення сторони до своїх процесуальних прав не може бути підставою для поновлення строків, оскільки це порушує принцип правової визначеності та остаточності судових рішень. Зрештою, Верховний Суд констатував, що апеляційний суд діяв у межах своїх дискреційних повноважень, правильно оцінивши доводи сторін та дотримавшись норм процесуального права. 3. Верховний Суд залишив ухвалу апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження без змін, а касаційну скаргу — без задоволення. Справа №600/1007/24-а від 07/07/2026 Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, я проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір: 1. Предметом спору є правомірність звільнення державного службовця з посади у зв’язку з отриманням негативної оцінки за результатами щорічного оцінювання службової діяльності. 2. Суд встановив, що процедура оцінювання була проведена з дотриманням вимог Закону України «Про державну службу» та Порядку № 640. Ключовим аргументом стало те, що безпосередній керівник позивача надав детальне та обґрунтоване пояснення щодо кожного виставленого бала, підкріпивши їх фактами систематичного порушення виконавської дисципліни та неналежного виконання посадових обов’язків. Суд підкреслив, що обґрунтування оцінки не було формальним, оскільки містило конкретні приклади невиконання завдань, що відповідає критеріям, визначеним у додатку 5 до Порядку № 640. Також було враховано, що позивач мала можливість надати свої пояснення перед затвердженням висновку, чим було дотримано її право на захист. Верховний Суд наголосив на дискреційних повноваженнях суб’єкта оцінювання, зазначивши, що суд не має права підміняти собою керівника та переоцінювати бали, якщо процедура була дотримана. Відтак, наявність негативної оцінки є законною підставою для звільнення згідно з пунктом 3 частини першої статті 87 Закону. 3. Верховний Суд залишив рішення судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову без змін, визнавши звільнення позивача правомірним. Справа №760/29397/25 від 06/07/2026 1. Предметом спору є клопотання захисника про зміну територіальної підсудності кримінального провадження та передачу справи з одного суду до іншого в межах юрисдикції різних апеляційних судів. 2. Суд при розгляді цього клопотання керувався насамперед вимогами статей 31, 32 та 34 Кримінального процесуального кодексу України, які чітко регламентують правила визначення підсудності. Верховний Суд виходить із того, що зміна підсудності є винятковим заходом, який потребує наявності об’єктивних та вагомих підстав, передбачених законом. У даному випадку колегія суддів не знайшла достатніх правових аргументів, які б виправдовували необхідність передачі справи до іншого суду. Суд врахував, що дотримання встановлених правил підсудності є гарантією права на розгляд справи законним складом суду. Оскільки захист не довів наявності обставин, що унеможливлюють розгляд справи у визначеному суді, підстави для задоволення клопотання відсутні. Таким чином, суд забезпечив стабільність судового процесу, відмовившись від безпідставного перерозподілу справ між судами. 3. Суд постановив залишити клопотання захисника про направлення матеріалів кримінального провадження до іншого суду без задоволення. Справа №760/28242/25 від 06/07/2026 1. Предметом спору є клопотання захисника про зміну територіальної підсудності кримінального провадження та направлення справи з одного суду до іншого в межах юрисдикції різних апеляційних судів. 2. Суд при розгляді цього питання керувався насамперед вимогами статей 31, 32 та 34 Кримінального процесуального кодексу України, які регламентують правила визначення підсудності. Верховний Суд виходить із того, що зміна підсудності є винятковим заходом, який має бути належним чином обґрунтований наявністю об’єктивних обставин, що унеможливлюють розгляд справи у визначеному законом суді. У даному випадку захист не надав переконливих доказів того, що розгляд справи у відповідному суді порушить права обвинуваченої або призведе до неможливості здійснення правосуддя. Суд врахував, що загальним правилом є розгляд справи судом, у межах територіальної юрисдикції якого було вчинено кримінальне правопорушення. Відсутність виняткових обставин, передбачених законом для передачі справи, стала ключовим чинником для відмови у задоволенні клопотання. Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для втручання у визначену законом підсудність. 3. Верховний Суд постановив залишити клопотання захисника про направлення кримінального провадження до іншого суду без задоволення. Справа №916/4972/24 від 30/06/2026 Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 916/4972/24: **1. Предмет спору** Предметом спору є стягнення з АТ «Одесагаз» на користь ТОВ «Оператор ГТС України» понад 221 млн грн за несанкціонований відбір природного газу, здійснений споживачем (АТ «Одеський припортовий завод») у вересні 2024 року. **2. Аргументи суду** Верховний Суд дійшов висновку, що апеляційний суд припустився суттєвих порушень процесуального права, не дослідивши належним чином усі обставини справи. По-перше, суд апеляційної інстанції безпідставно послався на преюдиційність обставин з іншої справи, хоча предмет доказування та правові підстави в них відрізняються. По-друге, не було надано оцінки доводам відповідача про те, що замовником послуг транспортування у спірний період виступав інший суб’єкт (ТОВ «Укрнафтогазбуріння»), з якого вже було стягнуто кошти за небаланси у межах іншого судового провадження. Суд також не з’ясував, чи було повідомлення за формою № 9 достатньою правовою підставою для виникнення у АТ «Одесагаз» обов’язку фізичного припинення газопостачання. Крім того, залишилося нез’ясованим питання, чи мав відповідач реальну технічну можливість та законні підстави для примусового відключення споживача, враховуючи факти недопуску працівників на об’єкт. Нарешті, суд не проаналізував системний взаємозв’язок норм Кодексу ГТС щодо відповідальності замовника послуг транспортування та оператора газорозподільних мереж у разі відхилення номінацій через відсутність фінансового забезпечення. **3. Рішення суду** Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до Південно-західного апеляційного господарського суду. Справа №911/343/16 від 30/06/2026 Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний аналіз: 1. Предметом спору є правомірність відмови судів попередніх інстанцій у зміні черговості задоволення вимог забезпеченого кредитора на вимоги четвертої черги у зв’язку з фактичною відсутністю предмета застави. 2. Верховний Суд вказав, що суди попередніх інстанцій формально підійшли до питання, не дослідивши належним чином докази щодо наявності чи відсутності предмета застави. Суд наголосив, що у разі загибелі або втрати предмета застави, заставний кредитор не позбавлений права просити суд про зміну черговості своїх вимог, оскільки застава як спосіб забезпечення зобов’язання фактично припиняється. Колегія суддів підкреслила, що ліквідатор володіє найбільш достовірною інформацією про склад ліквідаційної маси, тому його звіти та фінансові аналізи мають бути ретельно досліджені судом. Суди помилково відхилили аргументи кредитора лише через відсутність додаткових експертних висновків, не надавши оцінки наявним у справі матеріалам. Верховний Суд також зазначив, що забезпечення балансу інтересів кредиторів та боржника є ключовим завданням суду, а тому відмова у розгляді клопотання по суті є порушенням процесуальних норм. 3. Верховний Суд скасував ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, направивши справу на новий розгляд до Господарського суду Київської області. Справа №902/858/15(902/541/21) від 29/06/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вашого інтерв’ю: 1. Предметом спору є оскарження бездіяльності приватного виконавця, який, на думку боржника, не вчинив належних дій для перевірки факту знищення майна, що підлягало витребуванню за рішенням суду. 2. Суд встановив, що приватний виконавець не виконав належним чином вимоги статті 60 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки не провів фактичної перевірки доводів боржника про знищення майна (відсутність виїздів на місце, відсутність належної фіксації стану об’єктів). Суди попередніх інстанцій помилково зобов’язали виконавця вчинити дії, передбачені статтею 39 Закону, що фактично означало б автоматичне закінчення виконавчого провадження без належного процесуального оформлення результатів перевірки. Верховний Суд наголосив, що виконавець зобов’язаний спочатку вчинити дії з перевірки наявності майна, передбачені статтею 60 Закону, і лише за результатами цієї перевірки приймати рішення про подальшу долю виконавчого провадження. Суд підкреслив, що не можна зобов’язувати виконавця до закінчення провадження (ст. 39), поки не встановлено об’єктивну неможливість виконання через відсутність предмета стягнення. Таким чином, Верховний Суд виправив процесуальну помилку судів нижчих інстанцій, які передчасно визначили результат виконавчих дій. 3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши рішення судів попередніх інстанцій шляхом виключення вимоги до виконавця вчинити дії, передбачені статтею 39 Закону України «Про виконавче провадження» (закінчення провадження), залишивши в силі зобов’язання лише щодо вчинення дій, передбачених статтею 60 Закону (перевірка наявності майна). Справа №917/718/25 від 07/07/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вашого інтерв’ю: 1. Предметом спору є питання розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем під час розгляду справи у суді касаційної інстанції. 2. Суд керувався тим, що витрати на правничу допомогу мають бути реальними, обґрунтованими та співмірними зі складністю справи, а також обсягом виконаних адвокатом робіт. Верховний Суд наголосив, що при вирішенні питання про розподіл витрат суд не обмежений лише умовами договору між адвокатом та клієнтом, а повинен самостійно оцінювати розумність заявленої суми. Суд відхилив доводи відповідача про «надмірний формалізм» щодо розбіжностей у назвах доручень, визнавши їх технічною помилкою, яка не впливає на суть справи. Водночас, враховуючи, що адвокат був залучений до справи з першої інстанції і правова позиція позивача була сталою, суд дійшов висновку, що заявлена сума у 22 235,96 грн є завищеною. Відтак, керуючись принципами справедливості та верховенства права, суд застосував критерій співмірності, зменшивши розмір відшкодування до 12 000 грн. Такий підхід забезпечує баланс між правом сторони на захист та недопущенням зловживання правом на відшкодування надмірних витрат. 3. Суд частково задовольнив заяву позивача, стягнувши з відповідача 12 000 грн витрат на професійну правничу допомогу та відмовивши у задоволенні решти вимог. Справа №742/3509/21 від 07/07/2026 Вітаю. Як фахівець із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір: 1. **Предмет спору:** Позивач намагався усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом її повернення, стверджуючи, що договір оренди є неукладеним через відсутність підпису його матері (орендодавця) на документі. 2. **Аргументи суду:** – Верховний Суд виходив із того, що навіть за наявності висновку експерта про непідписання договору орендодавцем, такий договір не можна вважати неукладеним, якщо він фактично виконувався сторонами. – Суд наголосив, що ключовим фактором є волевиявлення сторін, яке підтверджується тривалим користуванням земельною ділянкою орендарем та регулярною сплатою орендної плати, яку приймали як спадкодавець, так і сам позивач. – Оскільки договір оренди був виконаний обома сторонами, він набув ознак чинного правочину, що виключає можливість визнання його неукладеним лише на підставі відсутності особистого підпису. – Суд зазначив, що позивач, отримуючи орендну плату після смерті матері, фактично підтвердив дію договірних відносин, а його спроба визнати договір неукладеним суперечить принципу добросовісності. – Посилання позивача на практику Великої Палати Верховного Суду щодо неефективного способу захисту було відхилено, оскільки обставини цієї справи суттєво відрізняються від тих, де договір не виконувався взагалі. – Верховний Суд підкреслив, що суди повинні оцінювати не лише формальну наявність підпису, а й реальну поведінку сторін, яка свідчить про досягнення згоди щодо істотних умов оренди. – У підсумку, суд дійшов висновку, що відсутність підпису не є безумовною підставою для повернення землі, якщо орендар добросовісно виконував зобов’язання, а орендодавець їх приймав. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду, якою було відмовлено у позові, залишив без змін. Справа №369/10160/22 від 01/07/2026 Вітаю. Як фахівець із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. Предметом спору є витребування нерухомого майна (квартири) з чужого незаконного володіння, що виникло внаслідок звернення стягнення на предмет іпотеки. 2. Верховний Суд виходив із того, що іпотека майнових прав не припиняється автоматично після введення будинку в експлуатацію та реєстрації права власності на квартиру за іпотекодавцем, навіть якщо сторони не уклали окремий договір іпотеки на новостворене майно. Суд підтвердив, що іпотечне застереження, яке містилося в початковому договорі, є достатньою правовою підставою для позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки. Щодо доводів про порушення процедури, передбаченої статтею 35 Закону України «Про іпотеку», суд встановив, що первісний іпотекодержатель належним чином направив вимогу про усунення порушень, а новий іпотекодержатель (правонаступник) не зобов’язаний повторно надсилати таку вимогу. Також суд зазначив, що відсутність нового договору іпотеки на квартиру не свідчить про припинення іпотеки, оскільки правова природа обтяження зберігається. Суд відхилив посилання позивача на практику Верховного Суду в інших справах, вказавши на суттєву відмінність фактичних обставин у тих спорах. Зрештою, суд дійшов висновку, що дії іпотекодержателя щодо реєстрації права власності були правомірними, а отже, підстави для витребування майна у добросовісного набувача відсутні. 3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду — без змін. Справа №686/25049/25 від 02/07/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з урахуванням вашого запиту: 1. **Предмет спору:** Позивач звернувся до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди, завданої йому тривалим невиконанням Державою Україна рішення суду про стягнення коштів. 2. **Аргументи суду:** Суд наголосив, що для стягнення моральної шкоди позивач зобов’язаний довести факт її заподіяння, наявність протиправної поведінки відповідача та причинно-наслідковий зв’язок між ними. У цій справі суди встановили, що Казначейство вжило всіх передбачених законом заходів для виконання рішення, а затримка виплат була зумовлена об’єктивною відсутністю бюджетного фінансування, що не є протиправною бездіяльністю. Верховний Суд підкреслив, що сам по собі факт неотримання коштів не є автоматичною підставою для компенсації моральних страждань без доведення конкретних негативних наслідків для особи. Позивач не надав доказів, які б підтверджували глибину його душевних страждань чи погіршення стану здоров’я внаслідок дій держави. Суд також зазначив, що переоцінка доказів, які вже були досліджені судами нижчих інстанцій, виходить за межі повноважень касаційної інстанції. Зрештою, колегія суддів підтвердила сталу практику Верховного Суду, згідно з якою відповідальність держави настає лише за наявності всіх елементів цивільного правопорушення, які в даному випадку відсутні. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін. Справа №910/28/21 від 07/07/2026 Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, я проаналізував надане судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Спір стосується стягнення заборгованості за послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, надані гуртожитку, за період з квітня 2019 року по жовтень 2020 року, а також визначення обсягу споживання послуг за відсутності належного обліку. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд вказав, що суди попередніх інстанцій не виконали попередні вказівки касаційної інстанції щодо встановлення ключових обставин справи. Зокрема, суди не надали належної оцінки доказам щодо кількості фактичних споживачів послуг у спірний період, посилаючись на документи, що не стосуються предмету доказування. Суд підкреслив, що посилання на рішення в іншій справі (№ 760/9127/20) є некоректним, оскільки там не встановлювалася кількість мешканців для розрахунку комунальних послуг, а загальна кількість осіб була визначена невірно. Також було наголошено на необхідності застосування Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг (наказ № 315), яка чітко регламентує порядок розрахунків за відсутності вузлів обліку. Суд зазначив, що суди не дослідили належним чином докази, які мають значення для правильного визначення розміру заборгованості. В результаті, через неповне з’ясування обставин та порушення норм процесуального права, попередні рішення було визнано передчасними. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій у частині стягнення заборгованості та направив справу на новий розгляд до Господарського суду міста Києва. Справа №904/5764/23 (199/1883/23) від 02/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Спір стосується правомірності залишення позовної заяви без розгляду через несплату позивачем судового збору у розмірі, встановленому для господарського судочинства, після передачі справи з цивільного суду до господарського суду в межах провадження у справі про банкрутство. 2. **Аргументи суду:** * Верховний Суд наголосив, що при передачі справи до господарського суду (зокрема, у межах справи про банкрутство) позовна заява повинна відповідати вимогам господарського процесуального законодавства, чинного на дату її подання. * Суд підкреслив, що сплата судового збору за ставками цивільного судочинства не звільняє позивача від обов’язку доплатити різницю до розміру, встановленого для господарських судів, якщо позов підлягає розгляду саме за правилами ГПК України. * Позиція апеляційного суду про те, що повторна сплата (або доплата) є порушенням принципу правової визначеності, була визнана помилковою, оскільки доступ до правосуддя не є абсолютним і вимагає дотримання встановлених законом процесуальних алгоритмів. * Суд зазначив, що зміна підсудності відбулася через дії самої позивачки (зміна відповідача на особу, яка перебуває у процедурі банкрутства), тому покладення на неї обов’язку сплатити судовий збір відповідно до правил господарського процесу є справедливим. * Верховний Суд розмежував ситуації, коли йдеться про просту зміну територіальної підсудності (де повторна сплата не потрібна), та ситуації зміни юрисдикції (цивільна на господарську), де ставки судового збору суттєво відрізняються. * Встановлено, що залишення позову без розгляду через неусунення недоліків (недоплату збору) є законним процесуальним наслідком, який не позбавляє особу права звернутися до суду повторно після виконання вимог закону. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу прокуратури, скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі ухвалу суду першої інстанції про залишення позовної заяви без розгляду. Справа №914/1872/25 від 01/07/2026 Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 914/1872/25: 1. Предметом спору є правомірність відмови у визнанні податкового боргу фізичної особи-підприємця безнадійним та його списанні в межах процедури реструктуризації боргів на підставі частини 2 статті 125 Кодексу України з процедур банкрутства. 2. Суд виходив з того, що застосування механізму списання податкового боргу за цією статтею не є автоматичним і потребує попереднього встановлення судом низки юридичних фактів, зокрема моменту узгодження грошового зобов’язання та першого дня прострочення його сплати. Верховний Суд наголосив, що трирічний критерій для списання боргу має обчислюватися саме від дати виникнення прострочення, а не від дати прийняття податкового повідомлення-рішення чи судового рішення про стягнення. Також суд підкреслив, що процедура неплатоспроможності спрямована на захист добросовісного боржника, тому суд має перевіряти майновий стан боржника та його реальну здатність виконати зобов’язання. Одночасний розгляд вимог кредитора та клопотання про списання боргу є передчасним, оскільки спочатку необхідно сформувати реєстр вимог кредиторів. Відтак, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову у списанні, але зробили це передчасно, не дослідивши належним чином усі необхідні обставини. 3. Верховний Суд вирішив змінити мотивувальні частини рішень судів попередніх інстанцій, виклавши їх у редакції своєї постанови, а в іншій частині залишити їх без змін, відмовивши у задоволенні касаційної скарги. Справа №320/15746/24 від 07/07/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вас: 1. Предметом спору є правомірність відмови Територіального управління ДСА у видачі судді у відставці довідки про суддівську винагороду, розрахованої із застосуванням прожиткового мінімуму у розмірі 3028 грн, для перерахунку її щомісячного довічного грошового утримання. 2. **** Суд при винесенні рішення керувався позицією, сформованою судовою палатою Касаційного адміністративного суду у справі № 200/2309/25, якою було здійснено відступ від попередньої практики щодо застосування «заниженого» розміру прожиткового мінімуму для суддів. Верховний Суд наголосив, що гарантії незалежності суддів, закріплені в Законі «Про судоустрій і статус суддів», не можуть бути змінені нормами Закону про Державний бюджет, які встановлюють штучні, відмінні розрахункові величини. Суд підкреслив, що для обчислення винагороди має застосовуватися саме той розмір прожиткового мінімуму, який встановлений для працездатних осіб загалом, без виокремлення спеціальних «суддівських» показників. Будь-яка заміна цієї величини на меншу в бюджетному законі визнана протиправною, оскільки це порушує конституційні гарантії матеріального забезпечення суддів. Відтак, зростання загального прожиткового мінімуму автоматично тягне за собою право судді у відставці на перерахунок грошового утримання. Суд також зазначив, що нові законодавчі зміни, прийняті у червні 2026 року, лише підтверджують правильність такого підходу, хоча і не застосовуються до спірних правовідносин ретроспективно. 3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу Територіального управління ДСА без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій, якими позов було задоволено, — без змін. Справа №914/1353/16(914/3218/23) від 02/07/2026 Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу: **1. Предмет спору** Предметом спору є вимога АТ «Мегабанк» про скасування рішень державного реєстратора щодо припинення іпотеки та визнання за банком права іпотекодержателя на нерухоме майно, яке було повернуто боржнику (ТОВ «Мальви-Маркет») після визнання недійсними прилюдних торгів. **2. Аргументи суду** * Суд виходив із того, що іпотека має похідний характер від основного зобов’язання і припиняється виключно за підставами, прямо передбаченими законом (ст. 17 Закону України «Про іпотеку»). * Верховний Суд наголосив, що визнання недійсними прилюдних торгів, на яких було реалізовано майно, усуває правову підставу для припинення іпотеки, оскільки недійсний правочин не створює юридичних наслідків. * Суд розмежував матеріальне право (існування іпотеки) та державну реєстрацію: відсутність запису в реєстрі не означає припинення права іпотеки, якщо не настали визначені законом підстави для такого припинення. * Аргументи апеляційного суду про преюдиційне значення попередніх ухвал (щодо виконання рішення суду та закінчення виконавчих проваджень) були відхилені, оскільки ті рішення стосувалися лише грошових вимог, а не питання чинності іпотеки як такої. * Суд також зазначив, що втрата кредитором можливості примусового виконання виконавчого документа не є тотожною припиненню основного зобов’язання та не є підставою для припинення іпотеки. * Щодо способу захисту, Верховний Суд вказав, що вимога про скасування реєстраційних дій є неефективною, тоді як вимога про визнання права іпотекодержателя є належним способом захисту, що безпосередньо поновлює права банку. **3. Рішення суду** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу: скасував постанову апеляційного суду в частині відмови у визнанні права іпотекодержателя, залишивши в силі рішення суду першої інстанції про задоволення цієї вимоги, а в іншій частині — змінив мотивувальну частину рішення апеляційного суду. Справа №910/9241/20 від 30/06/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір: 1. **Предмет спору:** Покупець звернувся до суду з вимогою про заміну неякісного лабораторного обладнання (експрес-аналізатора) на аналогічне та стягнення штрафу, стверджуючи про наявність прихованих виробничих дефектів. 2. **Аргументи суду:** * Суд встановив, що позивач не довів наявність саме виробничих дефектів, які існували на момент передачі товару, що є ключовою умовою для задоволення таких вимог. * На основі висновку комплексної судової експертизи суд дійшов висновку, що виявлені помилки в роботі приладу (зокрема, помилка «F51») не є наслідком несправності обладнання, а свідчать про неправильну експлуатацію або порушення правил користування пристроєм. * Суд критично оцінив надані позивачем докази (зокрема, експертний висновок ТПП), вказавши на їхню неповноту та відсутність у них висновків про істотність недоліків, які неможливо усунути. * Було встановлено, що відповідач неодноразово пропонував сервісне обслуговування для налагодження роботи приладу, проте позивач відмовлявся надавати доступ до обладнання. * Суд підкреслив, що Верховний Суд не є судом факту, тому не може переоцінювати докази, які вже були належним чином досліджені судами першої та апеляційної інстанцій. * Щодо розподілу витрат, суд визнав обґрунтованими та співмірними витрати відповідача на професійну правничу допомогу та проведення експертизи, поклавши їх на позивача у зв’язку з відмовою в позові. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими в задоволенні позовних вимог було відмовлено повністю. Справа №163/1691/21 від 02/07/2026 1. Предметом спору є перегляд законності виправдувального вироку та ухвали апеляційного суду щодо обвинувачення особи у неналежному виконанні професійних обов’язків медичним або фармацевтичним працівником, що спричинило тяжкі наслідки для хворого (ч. 1 ст. 140 КК України). 2. Суд при винесенні рішення керувався принципом перевірки дотримання судами попередніх інстанцій норм процесуального права та правильності застосування норм матеріального права. Верховний Суд дійшов висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій належним чином дослідили всі зібрані докази та надали їм відповідну правову оцінку. Колегія суддів встановила, що доводи касаційних скарг прокурора та представника потерпілого не містять обґрунтованих підстав для скасування оскаржуваних рішень, оскільки фактичні обставини справи були встановлені повно та всебічно. Суд підтвердив, що висновки нижчих інстанцій про відсутність у діях обвинуваченої складу інкримінованого кримінального правопорушення є вмотивованими та відповідають вимогам кримінального процесуального закону. Жодних істотних порушень, які б перешкодили суду ухвалити законне рішення, під час розгляду справи виявлено не було. Таким чином, касаційна інстанція не знайшла підстав для втручання у вирок та ухвалу, які були визнані обґрунтованими. 3. Верховний Суд залишив вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційні скарги — без задоволення. Справа №382/535/25 від 01/07/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору: 1. Предметом спору є встановлення факту смерті військовослужбовця, який зник безвісти під час бойових дій, для реалізації дружиною та дітьми права на спадкування та отримання соціальних виплат. 2. Суд при винесенні рішення керувався тим, що наявні в матеріалах справи докази (акт службового розслідування, покази свідків, відсутність інформації про перебування в полоні) з високим ступенем вірогідності підтверджують факт загибелі військовослужбовця під час штурмових дій противника. Верховний Суд наголосив, що положення статті 46 Цивільного кодексу України не слід тлумачити як такі, що вимагають очікування закінчення воєнного стану на всій території країни для оголошення особи померлою. Колегія суддів зазначила, що шестимісячний строк для оголошення особи померлою має відраховуватися від дати події, за якої відбулася ймовірна загибель, якщо подальше очікування не має сенсу через відсутність перспектив отримання нових даних. Суд підкреслив, що неможливість доступу до місця події через окупацію не повинна позбавляти родичів права на судовий захист та соціальне забезпечення. Також було враховано інтереси чотирьох неповнолітніх дітей заявниці, які потребують правової визначеності та державної підтримки. Суд дійшов висновку, що апеляційна інстанція помилково скасувала рішення першої інстанції, оскільки останнє було законним та обґрунтованим. 3. Верховний Суд прийняв рішення скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції про оголошення військовослужбовця померлим. Справа №904/2630/23 від 30/06/2026 Ось детальний аналіз судового рішення: 1. Предметом спору є вимога постачальника природного газу до операторів ГТС та ГРМ, а також до контрагента-продавця, про зобов’язання здійснити перерахунок обсягів газу та усунути його недоліки шляхом коригування (зменшення) обсягів у комерційних актах через невідповідність фізико-хімічних показників газу вимогам Кодексу ГТС. 2. Суд виходив із того, що правовідносини сторін на оптовому ринку природного газу регулюються спеціальним законодавством (Закон «Про ринок природного газу», Кодекс ГТС, Кодекс ГРМ), які встановлюють вичерпний механізм відповідальності та компенсацій, що виключає застосування загальних норм Цивільного кодексу України про наслідки передання товару неналежної якості (ст. 678 ЦК України). Суд підкреслив, що позивач не є суб’єктом, перед яким оператори несуть відповідальність за якість газу в межах цих правовідносин, оскільки перехід права власності на газ відбувався у віртуальній торговій точці. Верховний Суд також зазначив, що доводи скаржника про неврахування попередніх висновків ВС є безпідставними, оскільки правовідносини у наведених справах не є подібними за предметом та змістом. Крім того, суд вказав на неможливість переоцінки доказів у касаційній інстанції та відсутність підстав для формування нового висновку щодо застосування ст. 678 ЦК України, оскільки судова практика з цього питання вже є сталою. Щодо процесуальних порушень, пов’язаних із невиконанням ухвали про експертизу, суд визнав їх безпідставними, оскільки вони зводяться до власного тлумачення скаржником норм права. 3. Верховний Суд постановив закрити касаційне провадження в частині підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а в іншій частині — залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін. Справа №420/23606/24 від 07/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. **Предмет спору:** Спір стосується правомірності відмови у задоволенні позову комунальної установи «ОДЕСРЕКЛАМА» про зобов’язання обслуговуючого кооперативу демонтувати самовільно встановлену рекламну конструкцію. 2. **Аргументи суду:** – Верховний Суд наголосив, що органи місцевого самоврядування та їх виконавчі органи (в даному випадку Управління реклами Одеської міської ради та підпорядкована йому КУ «ОДЕСРЕКЛАМА») наділені повноваженнями щодо контролю за розміщенням зовнішньої реклами та демонтажу незаконних конструкцій. – Суд відкинув позицію апеляційної інстанції про те, що такі питання належать виключно до компетенції Держпродспоживслужби, підтвердивши, що місцева влада має право самостійно забезпечувати благоустрій та демонтаж реклами на своїй території. – Верховний Суд послався на сталу практику Великої Палати, яка підтверджує право комунальних установ на звернення до суду з вимогами про демонтаж, якщо власник конструкції ігнорує припис. – Водночас касаційна інстанція вказала, що суди попередніх інстанцій не встановили ключові фактичні обставини: хто саме відповідальний за експлуатацію будівлі та чи дійсно відповідач чинив перешкоди у доступі до даху. – Суд підкреслив, що не було надано належної оцінки статусу третьої особи (ТОВ «КАДОРР ГРУПП МЕНЕДЖМЕНТ») та їхньої ролі у забезпеченні доступу до об’єкта демонтажу. – Через неповноту з’ясування обставин, які мають значення для справи, Верховний Суд визнав неможливим ухвалення остаточного рішення без додаткового дослідження доказів. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції для повного встановлення фактичних обставин. Справа №160/4500/25 від 06/07/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: **1. Предмет спору:** Предметом спору є правомірність бездіяльності Комісії Міністерства оборони України, яка полягала у неодноразовому поверненні документів вдови загиблого військовослужбовця на доопрацювання замість прийняття рішення по суті щодо виплати одноразової грошової допомоги у розмірі 15 млн грн. **2. Аргументи суду:** Суд наголосив, що для отримання допомоги у підвищеному розмірі (15 млн грн) недостатньо лише факту загибелі під час воєнного стану, оскільки необхідно підтвердити причинно-наслідковий зв’язок смерті з безпосередньою участю у бойових діях у визначених районах. Верховний Суд підкреслив, що територіальний критерій не є формальним, а має конкретну прив’язку до районів ведення бойових дій, що має бути доведено належними документами. Водночас суд визнав, що Комісія Міноборони не має права безкінечно повертати документи на доопрацювання, якщо вони є достатніми для прийняття рішення. Повернення документів на доопрацювання не може підміняти собою прийняття рішення по суті, коли спір стосується правової оцінки вже наявних фактів. Відтак, орган зобов’язаний завершити адміністративну процедуру, прийнявши мотивоване рішення про призначення виплати або про відмову в ній, обґрунтувавши свою позицію. Суд також відхилив клопотання про передачу справи до Великої Палати, зазначивши, що правові підходи до цього питання вже є сформованими та сталими. **3. Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу Міноборони, змінивши спосіб захисту прав позивачки: зобов’язав Комісію повторно розглянути заяву по суті та прийняти мотивоване рішення з урахуванням висновків суду про необхідність доведення обставин загибелі. Справа №460/14758/24 від 07/07/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до вашого запиту: 1. Предметом спору є правомірність дій Управління СБУ щодо визначення розмірів надбавки за особливості проходження служби та премії у довідках для перерахунку пенсії колишнього військовослужбовця, які, на думку позивача, були безпідставно занижені. 2. Суд при винесенні рішення керувався тим, що суди попередніх інстанцій формально підійшли до вирішення справи, обмежившись лише перевіркою того, чи не перевищують встановлені у довідках розміри виплат граничні показники, визначені постановою КМУ №704. Верховний Суд наголосив, що для пенсіонерів військової служби такі виплати, як надбавка за особливості проходження служби та премія, повинні зазначатися у середніх розмірах, що фактично виплачувалися за відповідною посадою у місяці виникнення права на перерахунок пенсії. Суди не встановили цих фактичних середніх розмірів, не дослідили належним чином докази та не надали оцінку доводам позивача про невідповідність показників вимогам пункту 5 Порядку №45. Також було враховано правову позицію, сформовану у зразковій справі №380/19324/23, яка вимагає об’єктивного підходу до формування довідок без необґрунтованого зменшення складових грошового забезпечення. В результаті, через неповноту встановлення обставин справи, суди не забезпечили справедливого вирішення спору, що є порушенням процесуального права. 3. Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення фактичних середніх розмірів виплат. Справа №200/8295/24 від 07/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. **Предмет спору:** Справа стосується визнання протиправною бездіяльності військової частини щодо ненарахування та невиплати військовослужбовцю індексації грошового забезпечення («індексації-різниці») та перерахунку грошового забезпечення з урахуванням актуального прожиткового мінімуму. 2. **Аргументи суду:** * Суд виходив з того, що індексація грошового забезпечення є обов’язковою державною гарантією, а право на неї не залежить від наявності бюджетних асигнувань. * Ключовим моментом стало застосування пункту 5 Порядку № 1078, який передбачає виплату «індексації-різниці», якщо в місяці підвищення посадових окладів (у даному випадку — березень 2018 року) сума підвищення доходу виявилася меншою за суму можливої індексації. * Суд встановив, що оскільки в березні 2018 року відбулося підвищення окладів, цей місяць став «місяцем підвищення доходу», від якого почався відлік індексації. * Важливим висновком суду стало те, що право на таку індексацію-різницю прив’язане до конкретної посади: оскільки позивач 10 березня 2019 року була переведена на іншу посаду з іншим окладом, розрахунок індексації за попередньою посадою втратив актуальність. * Суд підкреслив, що застосування механізму індексації-різниці можливе лише до моменту чергового підвищення тарифних ставок або зміни посади, після чого алгоритм розрахунку змінюється. * Верховний Суд підтвердив правильність позиції апеляційної інстанції, зазначивши, що доводи скаржника зводяться до переоцінки доказів, а висновки суду апеляційної інстанції повністю відповідають нормам матеріального права та правовим позиціям Верховного Суду. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду, яка обмежила виплату індексації періодом до дати переведення позивача на іншу посаду (09 березня 2019 року), — без змін. Справа №800/346/17 (9991/1182/12) від 06/07/2026 Предметом цього спору є оскарження позивачем рішення Вищої ради юстиції від 2012 року про внесення подання до Верховної Ради України щодо його звільнення з посади судді за порушення присяги. Суд при винесенні рішення керувався тим, що процедура притягнення судді до дисциплінарної відповідальності повинна суворо відповідати принципам правової визначеності та верховенства права. Колегія суддів проаналізувала матеріали справи та встановила, що під час ухвалення оскаржуваного рішення Вищою радою юстиції було допущено порушення процедурних гарантій, передбачених законодавством на той час. Суд наголосив, що звільнення судді за порушення присяги є крайнім заходом, який вимагає наявності беззаперечних доказів вчинення дій, що несумісні зі статусом судді та підривають авторитет правосуддя. У даному випадку аргументація відповідача щодо наявності складу порушення присяги не була підтверджена належними та допустимими доказами в повному обсязі. Відтак, суд дійшов висновку про неправомірність дій органу в частині ініціювання звільнення позивача. Водночас, відмовляючи у задоволенні решти позовних вимог, суд виходив із відсутності правових підстав для задоволення вимог, які виходять за межі компетенції суду або не підкріплені належним обґрунтуванням. Суд частково задовольнив позовні вимоги, визнавши протиправним та скасувавши рішення Вищої ради юстиції в частині внесення подання про звільнення ОСОБА_1 з посади судді за порушення присяги. Справа №648/1274/19 від 23/06/2026 Предметом цього спору є законність закриття кримінального провадження щодо особи, обвинуваченої у крадіжці, через недоведеність стороною обвинувачення факту належності викраденого майна потерпілій. Верховний Суд у своєму рішенні керувався принципом презумпції невинуватості та обов’язком сторони обвинувачення довести кожен елемент складу злочину, включаючи право власності на предмет посягання. Суд наголосив, що для кваліфікації дій за статтею 185 КК України (крадіжка) майно обов’язково має бути «чужим», тобто таким, на яке винний не має жодних прав. У цій справі апеляційний суд належним чином переоцінив докази та встановив, що потерпіла лише мала обіцянку отримати майно, але фактично не набула права власності на нього. Верховний Суд підкреслив, що апеляційна інстанція діяла в межах своїх повноважень, ретельно дослідивши матеріали справи та надавши вичерпні відповіді на доводи прокурора. Оскільки прокурор не зміг довести факт переходу права власності на гідрофор до потерпілої, висновок про відсутність складу кримінального правопорушення в діях обвинуваченого визнано правильним. Касаційний суд також зазначив, що не має повноважень переоцінювати докази, якщо апеляційний суд уже надав їм належну правову оцінку. Верховний Суд залишив касаційну скаргу прокурора без задоволення, а ухвалу апеляційного суду про закриття провадження — без змін. Справа №363/807/20 від 07/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. **Предмет спору:** Прокурор звернувся до суду з позовом про визнання незаконним рішення сільської ради про передачу земельних ділянок у приватну власність та їх витребування, стверджуючи, що ці землі належать до водного фонду. 2. **Аргументи суду:** – Суд встановив, що прокурор не надав належних та достатніх доказів того, що спірні ділянки фактично накладаються на землі водного фонду. – Ключовим фактором стало існування затвердженого у 2013 році проєкту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги, який чітко визначив межі цієї зони. – Суди попередніх інстанцій встановили, що спірні ділянки розташовані поза межами цієї захисної смуги, а отже, не мають статусу земель водного фонду. – Верховний Суд підкреслив, що прокурор не виконав свій процесуальний обов’язок щодо доведення обставин, на які він посилався, а його доводи базувалися на припущеннях. – Суд зазначив, що посилання на загальні нормативні розміри прибережних смуг (згідно зі ст. 88 Водного кодексу) не є вирішальними, коли існує спеціально розроблений та затверджений проєкт землеустрою, що встановлює конкретні межі. – Також суд вказав, що незгода прокурора з оцінкою доказів не є підставою для скасування рішень, оскільки суд касаційної інстанції не має повноважень переоцінювати докази. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу прокуратури без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін. Справа №320/15548/24 від 07/07/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: 1. Предметом спору є правомірність наказу Департаменту охорони культурної спадщини КМДА про занесення будівлі позивача до Переліку об’єктів культурної спадщини міста Києва. 2. Суд касаційної інстанції дійшов висновку, що попередні інстанції не забезпечили повного та всебічного дослідження обставин справи, зокрема, не перевірили відповідність облікової документації вимогам законодавства станом на момент прийняття наказу. Суд наголосив, що при оцінці правомірності рішення про включення об’єкта до Переліку необхідно перевіряти повноту документів, наявність в історичній довідці обов’язкових даних про автентичність та цінність об’єкта, а також дотримання вимог щодо кваліфікації осіб, які підписували ці документи. Важливим аргументом стало те, що суди попередніх інстанцій безпідставно послалися на висновки Верховного Суду у справі №640/28045/20, оскільки правове регулювання повноважень Департаменту змінилося після прийняття нового Положення у 2023 році. Суд підкреслив, що суди не проаналізували належним чином, чи мав Департамент на дату видання наказу відповідні повноваження та чи не були вони делеговані з порушенням процедури. Також суд вказав, що не можна вважати формальними недоліки в документації, якщо вони перешкоджають ідентифікації об’єкта або перевірці законності дій органу влади. В результаті, через неповне встановлення фактичних обставин та неналежну оцінку доказів, рішення судів попередніх інстанцій було визнано передчасними. 3. Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Справа №910/5983/22 від 25/06/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: **1. Предмет спору:** Предметом спору є вимога про визнання недійсним статуту релігійної громади в новій редакції, прийнятій у зв’язку зі зміною її канонічної підлеглості. **2. Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що релігійна громада має автономію у питаннях членства, а чинне законодавство не передбачає обов’язкового «фіксованого членства», тому критерієм для участі у зборах є досягнення 18-річного віку та регулярне відвідування богослужінь. Суд зазначив, що апеляційна інстанція помилково застосувала критерій «сталого складу парафіян», оскільки це суперечить правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, яка визнає право громади вільно визначати свій склад. Крім того, суд вказав на необхідність критичної оцінки доказів щодо «відновлення» втраченого протоколу зборів 2019 року, оскільки апеляційний суд не перевірив, чи є документ, складений у 2022 році за підписами лише 27 осіб, належним доказом волевиявлення 296 осіб, які нібито були присутні на первинних зборах. Верховний Суд підкреслив, що апеляційний суд не надав належної оцінки суперечностям у доказах та не проаналізував, чи була дотримана вимога закону про прийняття рішення двома третинами голосів членів громади. В результаті, через неповноту дослідження обставин справи та ігнорування стандартів доказування, рішення апеляційного суду було визнано передчасним. **3. Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного господарського суду та направив справу на новий розгляд до того ж суду апеляційної інстанції для повного та всебічного дослідження доказів. Справа №904/2216/21 (904/3634/25) від 02/07/2026 Вітаю. Як фахівець із багаторічним досвідом, проаналізував надане судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Позов власника земельної ділянки до орендаря (боржника у справі про банкрутство) про розірвання договору оренди землі у зв’язку із систематичною несплатою орендних платежів. 2. **Аргументи суду:** – Суд встановив, що орендар допустив істотне порушення умов договору, оскільки не надав жодних доказів сплати орендної плати за весь період користування ділянкою, що позбавило орендодавця очікуваного прибутку. – Верховний Суд наголосив, що хоча право оренди є майновим активом боржника, який може бути включений до ліквідаційної маси, це не дає боржнику права безстроково та безоплатно користуватися чужою власністю. – Суд відхилив аргументи ліквідатора про пріоритет інтересів кредиторів, зазначивши, що захист ліквідаційної маси не може нівелювати конституційне право власності орендодавця та його право на отримання плати за землю. – Було підкреслено, що наявність у боржника статусу банкрута не звільняє його від виконання зобов’язань за договорами оренди, якщо вони не стосуються збереження нерухомого майна, розташованого на цій ділянці (якого в даному випадку не було). – Суд дійшов висновку, що примушування власника до продовження орендних відносин із боржником, який не платить за користування землею, порушує баланс інтересів сторін та принципи справедливості. – Також було визнано нерелевантними посилання скаржника на практику Верховного Суду у справах, де на орендованих ділянках знаходилося нерухоме майно боржника, оскільки в цій справі об’єкти нерухомості були відсутні. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій про розірвання договору оренди, відмовивши у задоволенні касаційної скарги ліквідатора. Справа №926/2274/25 від 30/06/2026 Предметом цього спору є стягнення з орендаря на користь міської ради заборгованості з орендної плати за земельну ділянку, що виникла внаслідок зміни нормативної грошової оцінки землі. Верховний Суд при винесенні рішення керувався такими основними аргументами: 1. Суд підтвердив, що зміна нормативної грошової оцінки (НГО) земель комунальної власності є імперативною підставою для автоматичного перерахунку орендної плати, що не потребує обов’язкового внесення змін до договору шляхом укладення додаткових угод. 2. Обов’язок орендаря сплачувати оновлену орендну плату виникає безпосередньо з моменту набрання чинності рішенням органу місцевого самоврядування про затвердження нової НГО. 3. Суд зазначив, що витяг з технічної документації про НГО є належним доказом, який формується автоматично в режимі реального часу, і не потребує надання окремих витягів за кожен календарний рік. 4. Щодо посилань відповідача на рішення адміністративного суду про скасування рішення міськради, Верховний Суд встановив, що це рішення стосувалося іншої земельної ділянки, а тому не впливає на правовідносини у цій справі. 5. Суд наголосив, що касаційна інстанція не має повноважень здійснювати переоцінку доказів, а доводи скаржника зводяться до незгоди з оцінкою, наданою судами попередніх інстанцій. 6. Верховний Суд також відхилив посилання скаржника на порушення норм права, оскільки той не зміг належним чином обґрунтувати невідповідність висновків судів практиці Верховного Суду. Суд прийняв рішення залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін. Справа №922/4587/13 (922/2765/25) від 02/07/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: **1. Предмет спору** Предметом спору є стягнення з представника боржника (дружини банкрута) на користь ліквідаційної маси грошових коштів, отриманих нею від передачі в оренду нерухомого майна банкрута без погодження з арбітражним керуючим. **2. Аргументи суду** Суд виходив із того, що з моменту визнання фізичної особи-підприємця банкрутом усі повноваження щодо розпорядження майном, яке входить до ліквідаційної маси, переходять виключно до арбітражного керуючого. Відповідачка, діючи на підставі довіреності, не мала права самостійно розпоряджатися майном банкрута та отримувати від нього дохід, оскільки це прямо суперечить нормам Кодексу України з процедур банкрутства. Суд встановив, що кошти, отримані від орендарів, є безпідставно набутими, оскільки вони мали бути спрямовані на погашення вимог кредиторів у межах ліквідаційної процедури. Аргументи відповідачки про те, що вона витрачала ці кошти на утримання майна, суд відхилив, зазначивши, що такі витрати мають здійснюватися арбітражним керуючим у встановленому законом порядку. Також суд підкреслив, що представник не може бути звільнений від відповідальності за безпідставне збагачення лише на тій підставі, що він діяв за довіреністю від імені боржника. Відтак, отримані суми підлягають поверненню до ліквідаційної маси для забезпечення черговості задоволення вимог кредиторів. **3. Рішення суду** Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій в частині стягнення з відповідачки на користь ліквідаційної маси 890 786,14 грн, а касаційну скаргу залишив без задоволення. Справа №910/3868/26 від 08/07/2026 Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Оскарження наказу Міністерства юстиції України про задоволення скарги у сфері державної реєстрації прав на нерухоме майно та вирішення питання про забезпечення позову шляхом заборони вчинення реєстраційних дій на виконання цього наказу. 2. **Аргументи суду:** – Суд наголосив, що забезпечення позову є інструментом гарантування реального виконання майбутнього рішення суду та запобігання недобросовісним діям сторін. – Ключовим критерієм для суду стала наявність достатньо обґрунтованого припущення, що без вжиття заходів захист прав позивача стане неможливим або суттєво ускладниться через можливе відчуження майна третім особам. – Суд розмежував поняття «зупинення дії наказу» (що не завжди є допустимим) та «заборону вчиняти дії на виконання наказу», визнавши останнє ефективним способом захисту у даній справі. – Було встановлено, що заходи забезпечення є співмірними, адекватними та спрямованими виключно на збереження *status quo* до вирішення спору по суті. – Суд відхилив доводи Мін’юсту про наявність інших обтяжень, оскільки попередні судові заборони на реєстраційні дії були скасовані, що створило ризик негайного виконання оскаржуваного наказу. – Верховний Суд підтвердив, що заборона суб’єктам державної реєстрації вчиняти дії щодо майна, яке є предметом спору, повністю відповідає вимогам процесуального закону та усталеній практиці. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду, якою було задоволено заяву про забезпечення позову шляхом заборони вчинення будь-яких реєстраційних дій на виконання наказу Мін’юсту. Справа №910/2876/24 від 08/07/2026 Предметом цього спору є правомірність повернення судом позовної заяви третьої особи, яка намагалася вступити у господарський процес із самостійними вимогами щодо майна, яке вже є об’єктом судового розгляду між іншими компаніями. Верховний Суд при винесенні рішення керувався такими аргументами: 1. Право третьої особи на вступ у справу не є абсолютним і має відповідати критеріям предметної та суб’єктної юрисдикції господарського суду. 2. Господарські суди розглядають спори, що виникають із господарської діяльності, тоді як вимоги фізичної особи, яка не має статусу підприємця, у даному випадку ґрунтуються на цивільно-правових відносинах. 3. Суд підкреслив, що позов третьої особи має бути взаємопов’язаним із первісним позовом, проте він не може змінювати юрисдикційну природу спору. 4. Якщо спір за своєю суттю виходить за межі господарської юрисдикції, суд зобов’язаний повернути таку заяву, оскільки не допускається об’єднання вимог, що підлягають розгляду в різних видах судочинства. 5. Верховний Суд наголосив, що третя особа, чиї права порушені, має право звернутися з окремим позовом у порядку цивільного судочинства, але не може «втягувати» господарський суд у розгляд цивільного спору. 6. Таким чином, суди попередніх інстанцій правильно застосували норми процесуального права, відмовивши у прийнятті заяви, яка за суб’єктним складом не підвідомча господарському суду. Верховний Суд залишив ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду без змін, підтвердивши правомірність повернення позовної заяви ОСОБА_1. Справа №14/41 від 30/06/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Стягнення з ПАТ «Центренерго» на користь Держрезерву України заборгованості зі сплати відсотків за користування тимчасовою позичкою природного газу, а також інфляційних втрат та 3% річних за період прострочення. 2. **Аргументи суду:** * Суд встановив, що договір про тимчасове позичання матеріальних цінностей є оплатним, а відповідач не виконав зобов’язання щодо повернення газу у встановлений строк. * Ключовим фактором стало те, що постанова Кабінету Міністрів України № 2045 фактично продовжила строк повернення позиченого газу до 01.01.2023, що спростувало доводи відповідача про припинення зобов’язань зі сплати відсотків ще у 1999 році. * Суд наголосив, що спірна сума відсотків не входила до складу кредиторських вимог у справі про банкрутство «Центренерго», тому вони підлягають стягненню. * Щодо посилань відповідача на практику Верховного Суду, суд зазначив, що правовідносини у наведених скаржником справах не є подібними, оскільки вони регулюються іншими нормами права та стосуються інших договірних відносин (зокрема, звичайної позики чи купівлі-продажу). * Суд також відхилив доводи про списання боргу на підставі Закону № 3319-VI, оскільки цей закон стосується лише основного боргу за газ, а не нарахованих відсотків за користування позичкою. * Таким чином, суд дійшов висновку, що нарахування відсотків, інфляційних втрат та 3% річних є правомірним та обґрунтованим. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу ПАТ «Центренерго» без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін. Справа №454/1222/22 від 23/06/2026 Предметом спору є перегляд законності вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду у кримінальному провадженні щодо обвинувачення особи у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 286-1 КК України (порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом у стані сп’яніння, що спричинило загибель потерпілого). Верховний Суд, розглядаючи касаційну скаргу прокурора, дійшов висновку про наявність істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, допущених судом апеляційної інстанції. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд не надав належної оцінки доводам сторони обвинувачення, які стосувалися правильності кваліфікації дій засудженого та обґрунтованості призначеного покарання. Зокрема, було проігноровано вимоги щодо повноти дослідження обставин справи, що є обов’язковим для ухвалення законного та вмотивованого рішення. Верховний Суд наголосив, що апеляційний розгляд має бути спрямований на перевірку доводів сторін та усунення помилок, допущених судом першої інстанції, чого в даному випадку зроблено не було. Відсутність належної мотивації в ухвалі апеляційного суду щодо відхилення аргументів прокурора свідчить про порушення права на справедливий суд. Таким чином, для забезпечення законності та об’єктивності правосуддя, матеріали провадження потребують повторного апеляційного перегляду з урахуванням висловлених касаційним судом зауважень. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу прокурора частково, скасував ухвалу Львівського апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Справа №454/1222/22 від 23/06/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору: 1. **Предмет спору:** Оскарження законності перекваліфікації дій засудженого з ч. 3 ст. 286-1 КК (ДТП у стані сп’яніння, що спричинило смерть) на ч. 2 ст. 286 КК (ДТП у тверезому стані, що спричинило смерть) через нібито недопустимість доказів сп’яніння. 2. **Основні аргументи суду:** – Верховний Суд вказав, що апеляційний суд при повторному розгляді проігнорував попередні вказівки касаційної інстанції та не надав належної оцінки всім доказам у їх сукупності. – Суди попередніх інстанцій формально підійшли до питання допустимості висновку експерта щодо стану сп’яніння, не врахувавши при цьому інші докази, зокрема результати тестування приладом «Драгер» (1,26 ‰) та результати дихальної проби в лікарні (0,47 ‰). – Апеляційний суд не виконав вимоги ст. 419 КПК України, оскільки не надав вичерпних відповідей на доводи прокурора щодо суперечливих даних про стан засудженого та безпідставно обмежився лише переказом вироку суду першої інстанції. – Важливим є те, що суд апеляційної інстанції не скористався своїм правом на повторне дослідження доказів, попри наявність суттєвих розбіжностей у матеріалах справи, що є обов’язковим для ухвалення законного рішення. – Верховний Суд наголосив, що при апеляційному розгляді за скаргою прокурора суд має право (і обов’язок) повторно дослідити обставини справи, якщо вони були досліджені неповно, навіть без окремого клопотання сторін. – Внаслідок ігнорування цих процесуальних обов’язків, висновки апеляційного суду про правильність перекваліфікації злочину визнано передчасними та необґрунтованими. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу прокурора частково, скасував ухвалу Львівського апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Справа №360/113/24 від 07/07/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору: 1. **Предмет спору:** Позивач звернувся до суду з вимогою визнати протиправною бездіяльність військової частини щодо ненарахування та невиплати йому збільшеної додаткової винагороди у розмірі до 100 000 грн за період участі у бойових діях та забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що суди попередніх інстанцій формально підійшли до вирішення спору, обмежившись лише констатацією відсутності належно оформлених документів, не дослідивши фактичні обставини справи. Суд підкреслив, що сам по собі факт перебування військовослужбовця в районі бойових дій не є автоматичною підставою для виплати винагороди, проте ключовим є встановлення того, які саме завдання виконував військовослужбовець. Суди повинні були з’ясувати, чи входив підрозділ, до якого був відряджений позивач, до переліку частин, що беруть участь у бойових діях, та чи виконував позивач завдання, що дають право на таку виплату. Верховний Суд зазначив, що порушення процедури передачі рапортів чи довідок між військовими частинами не може бути підставою для позбавлення військовослужбовця права на належне грошове забезпечення. Суди не надали оцінки доказам у їх сукупності та не встановили, чи дійсно позивач брав безпосередню участь у заходах, передбачених Постановою № 168. Відтак, висновки судів першої та апеляційної інстанцій визнано передчасними через неповноту з’ясування обставин, що мають суттєве значення для справи. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції для повного та всебічного встановлення фактичних обставин. Справа №908/2635/25 від 08/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу: 1. Предметом спору є правомірність повернення апеляційної скарги позивача через несплату судового збору у справі за позовом до низки юридичних осіб (ПАТ «Газпром» та інших) про стягнення збитків. 2. Суд виходив з того, що пільга, передбачена пунктом 22 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», стосується виключно позовів до держави-агресора, а не до комерційних юридичних осіб. Верховний Суд наголосив, що ця норма є виключною, має вузьке тлумачення і не може поширюватися на інших відповідачів, навіть якщо вони пов’язані з державою-агресором. Позивач не надав доказів сплати судового збору, хоча був належним чином повідомлений про необхідність усунення цього недоліку. Суд відхилив аргументи скаржника про застосування доктрини «alter ego», оскільки питання відповідальності за шкоду не було предметом розгляду в цій конкретній ухвалі, де вирішувалося лише питання доступу до апеляційного оскарження. Також суд зазначив, що посилання на практику Великої Палати Верховного Суду є нерелевантними, оскільки в тих справах не вирішувалося питання застосування пільг зі сплати судового збору. У підсумку, суд дійшов висновку, що апеляційна інстанція діяла правомірно, повернувши скаргу через невиконання вимог процесуального закону. 3. Верховний Суд залишив ухвалу апеляційного суду про повернення апеляційної скарги без змін, а касаційну скаргу позивача — без задоволення. Справа №560/965/24 від 07/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Військовослужбовець звернувся до суду з вимогою зобов’язати військову частину нарахувати та виплатити йому додаткову винагороду у розмірі 100 000 грн за період участі у бойових діях у грудні 2022 року та січні 2023 року, яку відповідач виплатив лише частково. 2. **Аргументи суду:** – Верховний Суд наголосив, що підстави для виплати додаткової винагороди визначені Постановою КМУ № 168, яка має вищу юридичну силу, ніж відомчі накази. – Суд підкреслив, що право на виплату виникає за фактом безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні заходів з нацбезпеки в районах їх ведення, а не лише за умови прямого вогневого контакту. – Будь-які відомчі інструкції (зокрема, Наказ № 628-АГ) можуть визначати лише порядок документального оформлення, але не можуть звужувати підстави для отримання виплат, встановлені Урядом. – Суди попередніх інстанцій правильно встановили факт участі позивача у відповідних заходах на підставі довідок та бойових розпоряджень, які відповідач не спростував належними доказами. – Верховний Суд зазначив, що хоча суди першої та апеляційної інстанцій припустилися помилок у мотивуванні (посилаючись на документи, що не підлягали застосуванню), результат вирішення справи по суті є правильним. – Тому касаційна інстанція вирішила не скасовувати рішення, а лише змінити їх мотивувальну частину, залишивши резолютивну частину про задоволення позову без змін. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу військової частини, змінивши мотивувальну частину рішень судів попередніх інстанцій, але залишив без змін їхні висновки про зобов’язання виплатити позивачу додаткову винагороду. Справа №914/707/25(914/2231/25) від 01/07/2026 Ось аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору: 1. **Предмет спору:** Позивач (боржник у справі про неплатоспроможність) звернувся до суду з вимогою про визнання недійсними низки договорів комісії та відступлення права вимоги (факторингу), укладених між банком та іншими суб’єктами господарювання, вважаючи, що ці правочини порушують його майнові права через безпідставне збільшення розміру кредитної заборгованості. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що при розгляді спорів про недійсність правочинів суди зобов’язані перевіряти, чи було порушене право позивача та чи є обраний ним спосіб захисту ефективним. Апеляційний суд відмовив у позові, визнавши обраний спосіб захисту неефективним, проте не дослідив повною мірою, чи дійсно існують порушення прав позивача та який спосіб захисту був би належним у цій ситуації. Касаційна інстанція зазначила, що суд апеляційної інстанції формально підійшов до оцінки ефективності захисту, не надавши належної правової оцінки доводам сторін щодо суті порушень. Верховний Суд підкреслив, що ефективність способу захисту має оцінюватися через призму конкретних обставин справи та принципу процесуальної економії. Оскільки апеляційний суд не з’ясував фактичні обставини щодо наявності самого порушення права, його висновки були визнані передчасними. У зв’язку з цим, Верховний Суд дійшов висновку про порушення апеляційним судом вимог процесуального закону щодо повноти встановлення обставин справи та обґрунтованості судового рішення. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасував постанову апеляційного господарського суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Справа №908/2103/24 від 30/06/2026 Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Визначення правомірності списання податкового боргу фізичної особи-підприємця як безнадійного в межах процедури реструктуризації боргів у справі про неплатоспроможність. 2. **Аргументи суду:** * Суд наголосив, що інститут неплатоспроможності фізичних осіб створений для допомоги добросовісним боржникам, а не для формального уникнення податкових зобов’язань. * Ключовим моментом є те, що наявність судового рішення про стягнення податкового боргу свідчить про ініціювання його примусового стягнення, що виключає автоматичне визнання такого боргу «безнадійним» лише за фактом спливу часу. * Суд підкреслив, що застосування частини 2 статті 125 Кодексу України з процедур банкрутства (КУзПБ) не має автоматичного характеру і потребує ретельної перевірки майнового стану боржника та його добросовісності. * Верховний Суд вказав, що трирічний критерій для списання боргу має обчислюватися від дати виникнення прострочення виконання узгодженого грошового зобов’язання, а не від дати прийняття податкового повідомлення-рішення чи судового рішення. * Суд зауважив, що списання боргу можливе лише після того, як суд переконається у неможливості його погашення та належному виконанні керуючим реструктуризацією всіх передбачених законом процедурних дій. * Оскільки суди попередніх інстанцій не встановили всіх необхідних обставин для списання боргу, а сам боржник намагався використати процедуру банкрутства як інструмент для ухилення від сплати податків, підстави для задоволення заяви про списання боргу відсутні. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду, якою було відмовлено у визнанні податкового боргу безнадійним та його списанні. Справа №910/13431/25 від 25/06/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: 1. Предметом спору є стягнення Національною поліцією України з ТОВ «Українська бронетехніка» понад 38 млн грн відсотків за користування грошовими коштами, які були повернуті як частина попередньої оплати через зміну курсу валют. 2. Суд виходив з того, що повернення частини попередньої оплати відбулося на підставі додаткової угоди, укладеної за взаємною згодою сторін, і не свідчить про порушення договірних зобов’язань. Оскільки відповідач належним чином виконав умови контракту щодо поставки товару та повернув надмірно сплачені кошти у визначені додатковою угодою строки, підстави для нарахування відсотків за користування чужими коштами відсутні. Верховний Суд підкреслив, що право на стягнення таких відсотків виникає лише у разі неналежного виконання продавцем обов’язку щодо передачі товару, чого в даному випадку не було. Крім того, суд звернув увагу на правовий статус Національної поліції, зазначивши, що цей орган не є фінансовою установою і не наділений повноваженнями здійснювати підприємницьку діяльність з метою отримання прибутку від надання коштів у користування. Доводи скаржника про наявність підстав для стягнення відсотків були визнані необґрунтованими, оскільки вони суперечать суті договірних відносин та спеціальному статусу позивача. Суд також наголосив, що не має права на переоцінку доказів, які вже були досліджені судами попередніх інстанцій. 3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу Національної поліції України без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін. Справа №761/12144/20 від 07/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Розгляд заяви стягувача про видачу дубліката виконавчого листа у зв’язку з його втратою під час пересилання органами державної виконавчої служби. 2. **Аргументи суду:** * Суд наголосив, що обов’язковою умовою видачі дубліката є доведення факту втрати оригіналу виконавчого документа та дотримання строку пред’явлення його до виконання. * Встановлено, що державний виконавець повернув виконавчий лист стягувачу поштою, проте доказів вручення цього листа стягувачу матеріали справи не містять, а сам документ у стягувача відсутній. * Суд зазначив, що втрата виконавчого листа під час пересилання поштовим зв’язком є достатньою підставою для видачі його дубліката. * Важливим аспектом стало те, що питання втрати стягувачем права власності на частку в квартирі (яке висував боржник) не є предметом розгляду при вирішенні питання про видачу дубліката. * Суд роз’яснив, що такі обставини можуть бути підставою для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, але це є окремою процесуальною процедурою, яка не перешкоджає видачі дубліката. * Верховний Суд підкреслив, що не можна змінювати зміст судового рішення або відмовляти у видачі дубліката лише через зміну обставин, що виникли після ухвалення рішення по суті. * У підсумку суд дійшов висновку, що відмова у видачі дубліката в цій ситуації фактично унеможливила б виконання законного рішення суду, що є неприпустимим. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив у силі ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду про задоволення заяви стягувача та видачу дубліката виконавчого листа. Справа №903/702/25 від 02/07/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Визначення правомірності переходу від процедури реструктуризації боргів до процедури погашення боргів (банкрутства) фізичної особи у зв’язку зі спливом встановленого законом строку для схвалення плану реструктуризації. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що сплив 120-денного строку, передбаченого статтею 130 Кодексу України з процедур банкрутства, не є автоматичною підставою для визнання боржника банкрутом. Суд зобов’язаний не формально констатувати закінчення часу, а дослідити причини, чому план реструктуризації не був затверджений вчасно. У цій справі затримка була об’єктивно зумовлена необхідністю коригування плану через появу нових кредиторів, а не зловживанням правами чи бездіяльністю сторін. Апеляційний суд правильно встановив, що кредитори виявляли інтерес до реструктуризації та фактично підтримували її, а банк вчиняв дії для погодження плану своїми внутрішніми органами. Оскільки існувала реальна можливість відновлення платоспроможності боржника через виконання плану, перехід до процедури погашення боргів був визнаний передчасним. Таким чином, Верховний Суд підтвердив, що пріоритетом процедури неплатоспроможності є саме реструктуризація, якщо вона є економічно доцільною та можливою. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду, якою справу було повернуто на стадію процедури реструктуризації боргів для продовження розгляду. Справа №120/16674/25 від 07/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Оскарження правомірності залишення судом без розгляду позову про визнання протиправними дій та рішень Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури (КДКА) через пропуск позивачем строку звернення до суду. 2. **Аргументи суду:** – Верховний Суд підтвердив, що спеціальним законом, який регулює діяльність адвокатури, встановлено чіткий 30-денний строк для оскарження рішень КДКА, і цей строк є спеціальним відносно загальних норм Кодексу адміністративного судочинства України (КАС). – Суд наголосив, що використання в законі сполучника «або» при визначенні порядку оскарження (до ВКДКА або до суду) надає особі право вибору, але не скасовує імперативну вимогу щодо дотримання 30-денного строку в обох випадках. – Позивач помилково ототожнював право на оскарження з можливістю застосування загального шестимісячного строку, передбаченого статтею 122 КАС України, який застосовується лише за відсутності спеціальних норм. – Суд зазначив, що процесуальні строки існують для забезпечення правової визначеності, тому їх пропуск без поважних, об’єктивно непереборних причин є підставою для залишення позову без розгляду. – Верховний Суд не знайшов підстав вважати причини пропуску строку поважними, оскільки позивач не довів наявність обставин, що перешкоджали йому звернутися до суду вчасно. – Суд підкреслив, що суди попередніх інстанцій правильно застосували норми процесуального права, надавши належну оцінку доводам сторін та встановивши факт пропуску строку. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін. Справа №910/4248/25 від 06/07/2026 Предметом цього спору є вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем під час розгляду справи у Верховному Суді. Суд при винесенні рішення керувався принципом відшкодування судових витрат стороні, на користь якої ухвалено рішення, що є важливою гарантією ефективного захисту прав. Верховний Суд наголосив, що хоча договір між адвокатом та клієнтом є підставою для надання послуг, суд не є зв’язаним цими домовленостями при визначенні суми компенсації, яка має бути стягнута з іншої сторони. Ключовими критеріями для оцінки витрат стали їхня реальність, необхідність, розумність розміру та співмірність зі складністю справи. Суд проаналізував надані докази (звіт про надання допомоги, договір, свідоцтва адвокатів) та встановив, що частина заявлених послуг (вивчення скарги та аналіз практики) фактично охоплюється підготовкою відзиву. Враховуючи заперечення відповідача щодо неспівмірності суми, суд застосував право на зменшення розміру витрат, визначивши їх обґрунтований рівень у 10 000 грн замість заявлених 12 000 грн. Таким чином, суд дотримався балансу між правом сторони на професійну допомогу та принципом справедливості при розподілі витрат. Верховний Суд частково задовольнив заяву позивача, стягнувши з відповідача 10 000 грн витрат на професійну правничу допомогу. Справа №904/5850/25 від 30/06/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашої публікації: 1. **Предмет спору:** Позивач (підрядник) звернувся до суду з вимогою скасувати оперативно-господарські санкції (штраф та пеню), які замовник застосував в односторонньому порядку шляхом утримання відповідних сум із вартості виконаних робіт. 2. **Аргументи суду:** * Суд встановив, що підрядник дійсно порушив строки виконання робіт, що підтверджується умовами договору та графіком виконання робіт, а доводи про вину замовника (прострочення кредитора) не знайшли свого підтвердження належними доказами. * Оперативно-господарські санкції були передбачені договором, тому замовник мав законне право застосувати їх в односторонньому порядку, навіть після закінчення строку дії договору, оскільки зобов’язання сторін не припинилися. * Суд підкреслив, що оперативно-господарські санкції за своєю природою є заходом оперативного впливу, а не судовим штрафом, тому до них не застосовуються норми про зменшення розміру санкцій (ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України). * Водночас суд погодився з необхідністю перерахунку суми санкцій, оскільки замовник помилково нарахував їх на загальну вартість договору, тоді як за умовами договору базою нарахування мала бути лише вартість конкретних прострочених робіт. * Верховний Суд зазначив, що позивач не довів невідповідність санкцій меті їх застосування, а всі його доводи щодо неврахування судами попередніх інстанцій правових позицій Верховного Суду є безпідставними, оскільки фактичні обставини справи не є подібними до тих, на які посилався скаржник. * Суд касаційної інстанції також наголосив, що не має повноважень на переоцінку доказів, які вже були досліджені судами першої та апеляційної інстанцій. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій, якими позов було задоволено лише в частині перерахунку суми санкцій, — без змін. Справа №522/11518/22 від 07/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. Предметом спору є позов про захист честі, гідності та ділової репутації, спростування недостовірної інформації та її видалення, поширеної відповідачами у соціальній мережі Facebook та на вебсайті інтернет-видання. 2. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій через грубі порушення норм процесуального права. Суд встановив, що відповідач не був належним чином повідомлений про розгляд справи, оскільки суди обмежилися лише публікацією оголошення на сайті, хоча мали перевірити відомості про його фактичне місце проживання як внутрішньо переміщеної особи. Крім того, суди порушили правила територіальної юрисдикції, оскільки справа мала розглядатися за місцем фактичного проживання відповідача на підконтрольній території України, а не за місцем його реєстрації на тимчасово окупованій території. Верховний Суд наголосив, що обов’язок суду повідомити учасників справи є реалізацією принципу відкритості судового процесу, а його невиконання є безумовною підставою для скасування рішення. Також суд підкреслив, що довідка ВПО засвідчує місце проживання особи, і ігнорування цих даних призвело до помилкового визначення підсудності. В результаті Верховний Суд направив справу на новий розгляд до Шевченківського районного суду міста Києва. 3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував усі попередні судові рішення та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції за належною територіальною юрисдикцією. Справа №922/3117/25 від 08/07/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий та професійний розбір ситуації: 1. **Предмет спору:** Законність закриття апеляційного провадження за скаргою особи, яка не була учасником справи про банкрутство, на ухвалу про відкриття провадження у цій справі. 2. **Аргументи суду:** – Суд наголосив, що право на апеляційне оскарження у справах про банкрутство мають лише учасники справи або особи, чиї права та обов’язки були безпосередньо вирішені судом. – Скаржник на момент відкриття провадження не був ні засновником, ні керівником боржника, а його грошові вимоги до боржника на той час ще не були розглянуті судом. – Верховний Суд підтвердив, що статус кредитора та повна процесуальна дієздатність у справі про банкрутство набуваються лише після офіційного визнання судом грошових вимог кредитора. – Суд вказав, що посилання скаржника на потенційну субсидіарну відповідальність у майбутньому є лише припущенням, а не доказом порушення прав на момент винесення оскаржуваної ухвали. – Доводи щодо фіктивності правочинів, на яких базуються вимоги ініціюючого кредитора, мають розглядатися в межах окремих позовних проваджень, а не шляхом блокування процедури банкрутства. – Отже, апеляційний суд правомірно закрив провадження, оскільки оскаржувана ухвала не вирішувала питання про права чи обов’язки скаржника. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду про закриття апеляційного провадження — без змін. Справа №902/1206/24 від 30/06/2026 Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Позивач (АТ «РВС БАНК») звернувся до суду з вимогою захистити право власності на цілісний майновий комплекс, який незаконно перебував у володінні відповідача через подвійну реєстрацію прав власності та зміну поштової адреси об’єкта. 2. **Аргументи суду:** – Суд встановив, що позивач набув право власності на майно на законних підставах у процесі звернення стягнення на предмет іпотеки, тоді як відповідач не є добросовісним набувачем. – Ключовим аргументом стало застосування принципу «jura novit curia» (суд знає закони): хоча позивач просив «зобов’язати передати майно», суд правильно кваліфікував це як віндикаційний позов (витребування майна з чужого незаконного володіння), що є найбільш ефективним способом захисту. – Суд наголосив, що одночасне існування державної реєстрації прав власності на один і той самий об’єкт за двома різними особами є неприпустимим і порушує права первинного власника. – Щодо рішень місцевої ради про зміну адреси об’єкта, суд визнав їх незаконними, оскільки вони не мали правових підстав і були спрямовані на створення перешкод для реального власника. – Щодо позовної давності, суд зазначив, що вона застосовується лише за заявою сторони, поданою в суді першої інстанції, чого відповідач не зробив. – Верховний Суд відхилив доводи скаржника про неврахування попередніх висновків ВС, вказавши, що обставини цієї справи є унікальними, а посилання на інші справи є нерелевантними через різну фактичну базу. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій, якими позов було задоволено частково, зокрема в частині витребування майна та скасування незаконних рішень про реєстрацію прав власності. Справа №910/14487/21 від 02/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Стягнення з ТОВ «МНТ-Агро» на користь АТ «Українська залізниця» понад 8,6 млн грн неустойки за невиконання зобов’язань щодо обсягів залізничних перевезень, а також зустрічні вимоги відповідача про скасування нарахувань. 2. **Аргументи суду:** – Суд підтвердив, що замовник дійсно порушив умови договору, не забезпечивши погоджений обсяг перевезень, що є формальною підставою для нарахування неустойки. – Водночас апеляційний суд встановив, що АТ «Українська залізниця» в односторонньому порядку змінювала тарифи, що призвело до втрати конкурентоспроможності послуг для відповідача та об’єктивного зменшення попиту на його продукцію. – Суд наголосив, що неустойка має компенсаторний, а не каральний характер, і її розмір має відповідати принципам розумності та справедливості. – Враховуючи відсутність реальних збитків у залізниці та вжиття відповідачем заходів для виконання договору в межах можливостей, суд визнав первісну суму штрафу надмірним тягарем. – Верховний Суд підкреслив, що питання зменшення розміру штрафних санкцій належить до дискреційних повноважень суду, який оцінює сукупність обставин справи. – Касаційна інстанція погодилася з висновком апеляції, що зменшення неустойки на 90% (до 869 855,40 грн) є справедливим балансом інтересів сторін. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду, якою розмір стягуваної неустойки було зменшено на 90% від заявленої суми. Справа №440/7539/24 від 08/07/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до ваших вимог: 1. Предметом спору є правомірність відмови Полтавської міської ради у зміні цільового призначення двох земельних ділянок, що перебувають у користуванні позивача (ТОВ «ЛЕВАДА-ОАЗИС ПЛЮС»). 2. Суд виходив з того, що повноваження міської ради щодо розпорядження землями не є абсолютною дискрецією, а повинні реалізовуватися виключно в межах закону та з дотриманням принципів адміністративної процедури. Ключовим аргументом стало те, що зміна цільового призначення ділянок повністю відповідає чинній містобудівній документації (Детальному плану території), яка на момент розгляду справи не була скасована. Суд наголосив, що листи державних органів (зокрема Міндовкілля щодо порушень при розробці плану) мають лише рекомендаційний характер і не можуть бути самостійною підставою для відмови, якщо сам план залишається чинним. Щодо стратегічної екологічної оцінки, суд зазначив, що вона є обов’язковою процедурою до затвердження плану, проте її порушення не нівелює чинність документа автоматично. Відтак, за відсутності законних підстав для відмови та при відповідності клопотання містобудівній документації, рада зобов’язана прийняти позитивне рішення. Суд також підкреслив, що вмотивованість рішення є обов’язковою вимогою, а її відсутність свідчить про протиправність дій органу місцевого самоврядування. 3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу Полтавської міської ради без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій, якими позов було задоволено, — без змін. Справа №420/37993/24 від 08/07/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до ваших вимог: 1. Предметом спору є правомірність відмови Пенсійного фонду у призначенні дружині загиблого працівника одноразової грошової допомоги через відсутність підприємства, на якому працював загиблий, у Реєстрі об’єктів критичної інфраструктури на момент нещасного випадку. 2. Суд виходив із того, що право на отримання допомоги виникає безпосередньо в момент загибелі працівника внаслідок збройної агресії, а не в момент формального внесення підприємства до Реєстру. Верховний Суд підкреслив, що на дату трагедії Реєстр об’єктів критичної інфраструктури як такий ще не був запроваджений, тому вимагати наявності запису в ньому є юридично безпідставним. Суд застосував принцип належного урядування, зазначивши, що громадяни не повинні нести негативні наслідки через державну бездіяльність або несвоєчасне створення процедурних реєстрів. Також було враховано, що підприємство за своєю суттю та видом діяльності (енергетика) належало до критичної інфраструктури згідно з нормами Закону №1882-IX та Постанови №1109, чинними на той час. Додатково суд звернув увагу на те, що Уряд уже вжив заходів для виправлення таких ситуацій, зобов’язавши органи Пенсійного фонду переглянути подібні відмови. Отже, формальні недоліки в обліку не можуть бути підставою для позбавлення сім’ї загиблого права на соціальний захист, гарантований законом. 3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу Пенсійного фонду без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій, якими позов було задоволено, — без змін. Справа №340/5561/25 від 08/07/2026 Вітаю. Як фахівець із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір: 1. **Предмет спору:** Оскарження дій органу ДСНС щодо відмови у включенні до довідки для перерахунку пенсії актуальних розмірів надбавки за особливості проходження служби та премії, обчислених у середніх розмірах, фактично виплачених за відповідною посадою. 2. **Аргументи суду:** * Суд наголосив, що підставою для перерахунку пенсії є зміна розміру грошового забезпечення, а алгоритм дій уповноважених органів чітко визначений Порядком №45. * Верховний Суд підтвердив, що чинне законодавство не встановлює фіксованих (сталих) розмірів премій та надбавок, тому вони не можуть бути довільними. * Ключовим аргументом стало застосування пункту 5 Порядку №45, який вимагає зазначати додаткові види грошового забезпечення у середніх розмірах, що фактично виплачені за місяць, у якому виникло право на перерахунок пенсії. * Суд відхилив позицію апеляції про те, що ці виплати є змінними величинами, які не підлягають врахуванню, оскільки це порушує право пенсіонера на належне пенсійне забезпечення. * Колегія суддів застосувала правову позицію, викладену у зразковій справі №380/19324/23, зазначивши, що вона є універсальною для всіх силових структур, включаючи ДСНС. * Суд дійшов висновку, що відповідач при складанні довідки безпідставно застосував довільні відсотки, проігнорувавши фактичні показники, що діяли на момент виникнення права на перерахунок. * У підсумку, суд визнав, що довідка має відображати реальні середні показники виплат, які отримували діючі співробітники на аналогічних посадах. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції, яким дії ДСНС визнано протиправними та зобов’язано орган підготувати оновлену довідку з урахуванням висновків суду. Справа №640/9548/21 від 08/07/2026 1. Предметом спору є правомірність прийняття податковим органом податкових повідомлень-рішень, якими до ТОВ «БІЗНЕС ЦЕНТР “ПОДІЛ”» були застосовані штрафні санкції та донараховані податкові зобов’язання. 2. Верховний Суд, розглядаючи касаційну скаргу, дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій не в повному обсязі дослідили докази, надані платником податків на підтвердження реальності господарських операцій. Суд наголосив, що формальний підхід до оцінки первинних документів, без урахування специфіки діяльності підприємства та наданих пояснень, є неприпустимим. Також було встановлено, що суди не надали належної правової оцінки доводам позивача щодо відсутності у податкового органу достатніх підстав для висновків про фіктивність правочинів. Верховний Суд підкреслив необхідність дотримання принципу індивідуальної відповідальності платника податків та заборону покладання на нього відповідальності за дії третіх осіб, якщо не доведено обізнаність платника про такі дії. Враховуючи неповноту з’ясування обставин, що мають значення для справи, касаційна інстанція визнала неможливим ухвалення нового рішення без додаткового дослідження доказів. Відтак, для забезпечення повного та всебічного розгляду справи, вона потребує повернення на новий розгляд до суду першої інстанції. 3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасував рішення судів попередніх інстанцій у частині відмови в позові та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції, залишивши інші частини рішень без змін. Справа №380/5945/25 від 08/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Оскарження прокурором повернення позовної заяви, поданої в інтересах держави до органу місцевого самоврядування щодо ліквідації несанкціонованого сміттєзвалища. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що прокурор має право на представництво інтересів держави, якщо уповноважений орган (Держекоінспекція) виявляє пасивність або діє неналежним чином. Суд підкреслив, що екологічна безпека є конституційною цінністю, тому «інтереси держави» у цій сфері мають пріоритетне значення. У даній справі факт існування сміттєзвалища підтверджено лабораторно, а тривале зволікання з його ліквідацією свідчить про неефективність дій контролюючого органу. Суд зазначив, що прокурор виконав вимоги закону щодо досудового з’ясування обставин та обґрунтування підстав для втручання. Попередні інстанції помилково обмежилися формальним підходом, не оцінивши реальний стан захисту інтересів держави. Таким чином, суд дійшов висновку, що прокурор правомірно реалізував свою субсидіарну роль для захисту довкілля. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу прокурора, скасував рішення судів попередніх інстанцій про повернення позову та направив справу до суду першої інстанції для продовження розгляду по суті. Справа №540/92/22 від 08/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Предметом касаційного перегляду стала законність окремої ухвали апеляційного суду, якою було ініційовано кримінальне провадження щодо дій профспілки та кур’єрської служби через підозру у підробці документів про відправлення апеляційної скарги. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд виходив з того, що інститут окремої ухвали є процесуальним інструментом реагування на порушення закону, виявлені виключно під час розгляду справи по суті. У цій ситуації апеляційний суд відмовив у відкритті апеляційного провадження, тобто фактично не розпочав розгляд справи, а отже, втратив процесуальну можливість для винесення окремої ухвали. Суд наголосив, що окрема ухвала не може бути інструментом для вирішення питань, які виходять за межі судового розгляду конкретного спору. Також було підкреслено, що апеляційний суд не досліджував докази по суті, тому не мав достатньої бази для висновків про наявність ознак кримінального правопорушення. Верховний Суд вказав, що після відмови у відкритті провадження розгляд справи був завершений, що унеможливлює подальше застосування механізмів статті 249 КАС України. **** Суд у своєму рішенні прямо посилається на правові позиції Великої Палати Верховного Суду (зокрема, у справі № 490/10876/23), підтверджуючи сталість підходу щодо неможливості винесення окремих ухвал поза межами розгляду справи по суті. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу та скасував окрему ухвалу П’ятого апеляційного адміністративного суду. Справа №540/92/22 від 08/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Справа стосується правомірності звільнення державного службовця у зв’язку з реорганізацією державного органу та дотримання процедури пропонування вакантних посад. 2. **Аргументи суду:** * Суд встановив, що реорганізація державного органу є законною підставою для звільнення державного службовця, якщо дотримано процедурні гарантії, передбачені Законом України «Про державну службу». * Апеляційний суд обґрунтовано зазначив, що суб’єкт призначення не зобов’язаний пропонувати всі наявні вакансії в системі Міністерства юстиції, а лише ті, що відповідають структурі реорганізованого органу. * Суд визнав, що доведення інформації про вакансії до відома службовця через засоби телекомунікаційного зв’язку (електронна пошта) відповідає вимогам статті 9-1 Закону України «Про державну службу», навіть якщо внутрішні доручення передбачали інший спосіб ознайомлення. * Щодо профспілки, суд вказав, що відсутність погодження звільнення не є порушенням, оскільки роботодавець не був належним чином повідомлений про членство позивача в профспілці на момент прийняття рішення. * Верховний Суд підкреслив, що не має повноважень переоцінювати докази (такі як скріншоти електронних листів чи накази про штатний розпис), оскільки це є виключною компетенцією судів попередніх інстанцій. * Встановлено, що позивач була попереджена про звільнення за 30 днів, а наказ про звільнення видано з дотриманням строків, що спростовує доводи про порушення процедури. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду, якою було відмовлено в позові, — без змін. Справа №240/35801/23 від 08/07/2026 Предметом цього спору є правомірність відмови ДСНС у виплаті одноразової грошової допомоги особі, якій було встановлено інвалідність внаслідок травми, пов’язаної з виконанням службових обов’язків, після спливу шестимісячного строку з моменту звільнення. Верховний Суд при винесенні рішення керувався такими аргументами: 1. Суд підтвердив, що шестимісячний строк, визначений пунктом 4 частини другої статті 118 Кодексу цивільного захисту України, є преклюзивним (присічним), тобто таким, що за загальним правилом не підлягає поновленню. 2. Водночас Суд наголосив, що цей строк не може вважатися завершеним, якщо інвалідність не була встановлена вчасно з об’єктивних, поважних та незалежних від волі особи причин, зокрема через тривале безперервне лікування. 3. Позбавлення особи права на соціальний захист лише через формальний сплив строку, без оцінки причин такого пропуску, нівелює сутність конституційного права на соціальне забезпечення та суперечить принципам справедливості. 4. Суд зазначив, що для реалізації права на допомогу після спливу строку особа повинна продемонструвати активну поведінку, зокрема вчасно звернутися за виплатою та оскаржити неправомірну відмову в судовому порядку. 5. У даній справі позивач довів, що затримка у встановленні інвалідності була зумовлена тривалим лікуванням травми, отриманої під час служби, що є об’єктивною перешкодою, яка не залежить від його волі. 6. Враховуючи викладене, Верховний Суд сформулював правовий висновок, що встановлення інвалідності поза межами шестимісячного строку не позбавляє особу права на отримання допомоги, якщо це сталося з поважних причин, підтверджених доказами. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ДСНС без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін. Справа №300/1766/25 від 08/07/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: **1. Предмет спору** Предметом спору є правомірність дій та бездіяльності адвоката, який надавав безоплатну вторинну правничу допомогу, а також питання можливості оскарження таких дій у порядку адміністративного судочинства. **2. Аргументи суду** * Суд наголосив, що адвокат є незалежним професіоналом і не належить до суб’єктів владних повноважень, тому його дії не можуть бути предметом оскарження в адміністративному суді. * Відносини між Центром з надання безоплатної правничої допомоги та адвокатом мають цивільно-правовий характер, а не адміністративно-підпорядкований. * Законодавство чітко визначає, що оцінку професійній поведінці адвоката та наявність дисциплінарного проступку здійснюють виключно органи адвокатського самоврядування (Кваліфікаційно-дисциплінарні комісії адвокатури). * Суд зазначив, що скаржник помилково ототожнює спори щодо рішень самих КДКА (які можуть бути предметом судового контролю) зі спорами щодо дій самих адвокатів, які мають вирішуватися в межах дисциплінарної процедури. * Верховний Суд підкреслив, що право на суд не є абсолютним, і якщо закон встановлює спеціальний позасудовий порядок вирішення конфлікту (дисциплінарне провадження), звернення до адміністративного суду є неналежним способом захисту. * Відтак, оскільки спір не належить до юрисдикції адміністративних судів, суди попередніх інстанцій правомірно відмовили у відкритті провадження. **3. Рішення суду** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду — без змін. Справа №280/1528/25 від 08/07/2026 Предметом цього спору є правомірність повернення апеляційної скарги судом апеляційної інстанції через нібито відсутність у адвоката підтверджених повноважень на представництво інтересів позивача. Верховний Суд при винесенні рішення керувався тим, що право на доступ до правосуддя є фундаментальним, а процесуальні норми не повинні тлумачитися надмірно формально. Суд наголосив, що згідно з частиною 8 статті 59 КАС України, представник не зобов’язаний повторно подавати документи, що підтверджують його повноваження, якщо вони вже наявні в матеріалах справи. У цій справі апеляційний суд витребував матеріали справи з суду першої інстанції ще до моменту винесення ухвали про повернення скарги. Оскільки ордер та договір про надання правничої допомоги вже містилися в матеріалах справи, суд апеляційної інстанції мав усі технічні та юридичні можливості перевірити повноваження адвоката. Відтак, висновок апеляційного суду про відсутність повноважень був помилковим і таким, що порушує право особи на апеляційне оскарження. Верховний Суд підкреслив, що формальний підхід до оцінки повноважень представника за наявності відповідних документів у справі є неприпустимим обмеженням доступу до суду. Верховний Суд постановив задовольнити касаційну скаргу, скасувати ухвалу Третього апеляційного адміністративного суду та направити справу […]