Предметом цього спору є стягнення на користь колишнього прокурора недоплаченої заробітної плати за період з березня по вересень 2020 року, яку роботодавець розраховував на підставі урядової постанови, а не відповідно до спеціального закону про прокуратуру.
**** Верховний Суд у цій справі врахував зміну правових підходів та рішення Конституційного Суду України, які визнали неконституційним обмеження рівня матеріального забезпечення прокурорів через підзаконні акти уряду. Суд наголосив, що заробітна плата прокурора є ключовою гарантією його незалежності, а тому її розмір має визначатися виключно законом, а не постановами Кабінету Міністрів. Оскільки норми, що обмежували виплати позивачу, суперечать Конституції України, суди мали застосувати положення Основного Закону як норми прямої дії. Також колегія суддів зауважила, що належним відповідачем у справі є саме обласна прокуратура, де безпосередньо працював позивач, а не Офіс Генерального прокурора. Водночас, оскільки суди попередніх інстанцій взагалі не досліджували фінансові розрахунки та не встановлювали точну суму боргу, Верховний Суд не зміг самостійно ухвалити остаточне рішення по суті стягнення коштів.
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу позивача, скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції для точного розрахунку суми недоплаченої зарплати.
