Ось розбивка рішення у справі «Бозьокуш та інші проти Туреччини»:
1. Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) розглянув серію заяв щодо засуджень у Туреччині за членство в «Фетхуллахістській терористичній організації/Паралельній державній структурі» (FETÖ/PDY), яку турецька влада вважає відповідальною за спробу державного перевороту 2016 року. Засудження в основному ґрунтувалися на використанні заявниками зашифрованого месенджера ByLock, який внутрішні суди вважали ексклюзивним для членів FETÖ/PDY. ЄСПЛ встановив, що ці засудження порушують статтю 7 Конвенції (ніякого покарання без закону), оскільки саме лише використання ByLock розглядалося як беззаперечний доказ членства в терористичній організації. Суд послався на свої попередні рішення у справах «Юксель Ялчинкайа проти Туреччини» та «Демірхан та інші проти Туреччини», які стосувалися подібних питань. ЄСПЛ вирішив окремо не розглядати скарги щодо статті 6 § 1 (право на справедливий судовий розгляд) та інших статей Конвенції, вважаючи порушення статті 7 достатнім. Суд постановив, що встановлення порушення статті 7 є достатньою справедливою сатисфакцією за будь-яку нематеріальну шкоду, заподіяну заявникам, зазначивши про можливість поновлення внутрішнього провадження.
2. Рішення починається з викладу суті справи, зосереджуючись на засудженнях заявників і покладанні на ByLock як на основний доказ. Воно посилається на ширший контекст, встановлений у попередніх справах, таких як «Юксель Ялчинкайа проти Туреччини». Структура переходить до оцінки Суду, яка включає об’єднання заяв через їхню подібну тематику. Основна частина рішення стосується ймовірного порушення статті 7 Конвенції, з аргументами уряду та міркуваннями Суду. Воно також торкається ймовірного порушення статті 6 § 1, але зрештою вирішує не розглядати його окремо. Рішення завершується застосуванням статті 41, яка стосується справедливої сатисфакції та витрат. Порівняно з попередніми рішеннями, це рішення підсилює принципи, встановлені у справах «Юксель Ялчинкайа» та «Демірхан», застосовуючи їх до нової групи заявників з подібними обставинами.
3. Найважливішим положенням є висновок про те, що підхід турецьких судів, який розглядає саме лише використання ByLock як беззаперечний доказ членства в терористичній організації, порушує статтю 7 Конвенції. Це підтверджує, що особи не повинні нести об’єктивну відповідальність виключно на підставі використання ними цієї програми. Рішення також підкреслює можливість для заявників домагатися поновлення внутрішнього провадження відповідно до статті 311 § 1 (f) Кримінально-процесуального кодексу, пропонуючи потенційний шлях для відшкодування збитків. Цей аспект є особливо важливим для тих, хто був засуджений на подібних підставах, оскільки він забезпечує правову основу для оскарження їхніх засуджень.