Ось детальний аналіз цього судового рішення:
1. Предметом спору було питання правомірності незастосування судами нижчих інстанцій положень статті 69-1 КК України (призначення більш м’якого покарання) до особи, засудженої за злочини у сфері обігу наркотичних засобів, за наявності лише однієї пом’якшуючої обставини (щирого каяття).
2. Велика Палата Верховного Суду прийшла до висновку, що для застосування статті 69-1 КК України необхідна сукупність умов: наявність обставин, що пом’якшують покарання, передбачених як пунктом 1 (наприклад, щире каяття), так і пунктом 2 (відшкодування збитків або усунення шкоди) частини першої статті 66 КК України. **** Суд офіційно відступив від правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 14 квітня 2016 року (справа № 5-23кс16), яка дозволяла застосовувати ці спеціальні правила призначення покарання навіть за відсутності шкоди, яку можна було б відшкодувати. Велика Палата наголосила, що законодавець використав сполучник «та» у статті 69-1 КК України, що вимагає наявності обох груп пом’якшуючих обставин. Суд підкреслив, що навіть у злочинах з формальним складом (де немає прямого потерпілого) необхідно встановлювати наявність шкоди, яку особа могла б усунути. Оскільки у справі ОСОБА_22 була встановлена лише одна пом’якшуюча обставина (щире каяття), підстави для застосування пільгового порядку призначення покарання були відсутні. Таким чином, суди попередніх інстанцій правильно не застосували статтю 69-1 КК України.
3. Велика Палата Верховного Суду залишила вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу прокурора — без задоволення.
