Справа №0610/1-81/2011 від 22/06/2026
1. Предметом спору є перегляд кримінальної справи за касаційною скаргою засудженої після того, як міжнародна судова установа встановила порушення Україною міжнародних зобов’язань під час попереднього розгляду.
2. Суд керувався тим, що Велика Палата Верховного Суду вже скасувала попередню ухвалу касаційної інстанції, яка була винесена ще у 2013 році, у зв’язку з виявленими міжнародними порушеннями. Оскільки справа була повернута на новий розгляд до Касаційного кримінального суду, виникла процесуальна необхідність повторного розгляду касаційної скарги по суті. Суддя перевірила наявні матеріали та встановила, що справа підлягає призначенню до розгляду відповідно до вимог кримінального процесуального законодавства, що діяло на момент виникнення правовідносин. Також було враховано положення перехідних норм КПК України, які регулюють порядок розгляду справ, розпочатих за правилами КПК 1960 року. Таким чином, суд забезпечує виконання рішення Великої Палати та реалізацію права засудженої на належний касаційний перегляд.
3. Суд постановив призначити кримінальну справу до касаційного розгляду на 29 жовтня 2026 року.
Справа №752/15110/22 від 18/06/2026
Предметом цього спору є правомірність повернення апеляційної скарги захисника через нібито неусунення ним недоліків, визначених судом апеляційної інстанції.
Верховний Суд у цій справі наголосив, що право на апеляційне оскарження є фундаментальною гарантією доступу до правосуддя, закріпленою як Конституцією України, так і Конвенцією про захист прав людини. Суд встановив, що апеляційний суд формально підійшов до питання усунення недоліків, вимагаючи подання нової скарги замість оцінки змісту поданої захисником заяви. Верховний Суд підкреслив, що єдиним критерієм для прийняття скарги є її відповідність вимогам статті 396 КПК України, а не формальна назва документа, яким усуваються недоліки. Апеляційний суд не проаналізував зміст заяви захисника на предмет її відповідності процесуальним вимогам, чим допустив істотне порушення кримінального процесуального закону. Таким чином, відмова у доступі до правосуддя через надмірний формалізм була визнана незаконною, оскільки вона перешкодила реалізації права на перегляд вироку.
Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду про повернення апеляційної скарги та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Справа №750/4388/22 від 18/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз справи:
1. Предметом спору є кримінальне провадження щодо умисного заподіяння середньої тяжкості тілесних ушкоджень та пов’язаний із ним цивільний позов потерпілого про відшкодування моральної шкоди та втраченого заробітку.
2. Суд касаційної інстанції підтвердив законність вироку в частині кваліфікації злочину та призначеного покарання, визнавши, що суди попередніх інстанцій мали право застосувати до засудженого звільнення від відбування покарання з випробуванням. Водночас Верховний Суд вказав на істотні недоліки у вирішенні цивільного позову щодо втраченого заробітку. Суди першої та апеляційної інстанцій формально підійшли до оцінки доказів, не надавши належної мотивації відмови у стягненні коштів, які потерпілий обґрунтовував як втрачений дохід фізичної особи-підприємця. Верховний Суд наголосив, що суд зобов’язаний перевіряти аргументи сторін та давати на них вичерпні відповіді, чого зроблено не було. Оскільки касаційна інстанція не має повноважень самостійно досліджувати докази, справу в частині цивільного позову про втрачений заробіток було повернуто на новий розгляд. При цьому суд підкреслив, що позиція потерпілого щодо покарання не є визначальною для суду, а застосування ст. 75 КК України було обґрунтованим з огляду на особу засудженого та тяжкість злочину.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, залишивши вирок у силі в частині кримінального покарання, але скасував судові рішення в частині відмови у стягненні втраченого заробітку та направив справу на новий розгляд у цій частині в порядку цивільного судочинства.
Справа №520/23186/24 від 23/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений у форматі інтерв’ю:
1. **Предмет спору:** Справа стосується правомірності донарахування податкових зобов’язань та штрафних санкцій з податку на додану вартість, податку на прибуток, єдиного податку та інших платежів, які були застосовані податковим органом за результатами перевірки сільськогосподарського підприємства.
2. **Аргументи суду:**
– Суд підтвердив, що операції з передачі активів під час реорганізації (виділу) юридичної особи не є об’єктом оподаткування ПДВ, оскільки не передбачають переходу права власності на товари, а є перерозподілом майна.
– Щодо списання кормів, добрив та палива, суд визнав позицію податкової безпідставною, оскільки підприємство надало достатньо доказів реального ведення господарської діяльності (звіти про посівні площі, поголів’я худоби, технологічні карти).
– Суд наголосив, що неістотні недоліки в первинних документах не можуть бути підставою для невизнання реальності господарських операцій, якщо самі операції фактично відбулися.
– Щодо статусу платника єдиного податку, суд підтримав підприємство, визнавши, що дохід від реалізації продукту ферментації органічної речовини правомірно враховується у складі доходу від власної сільськогосподарської продукції.
– Водночас суд погодився з податковою щодо правомірності нарахування штрафів за несвоєчасну реєстрацію податкових накладних та несвоєчасну сплату податків, оскільки після 27 травня 2022 року дія «ковідного» мораторію на штрафи була припинена нормами Закону № 2260-IX.
– Важливо, що суд підкреслив: якщо податковий орган вважає реорганізацію фіктивною, він зобов’язаний звертатися до суду з позовом про визнання такого виділу недійсним, а не просто ігнорувати його наслідки під час перевірки.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу підприємства, скасував рішення апеляції в частині відмови у позові щодо донарахування ПДВ на суму понад 91 млн грн та ухвалив нове рішення про скасування цього податкового повідомлення-рішення, залишивши інші частини рішення апеляційного суду без змін.
Справа №902/68/25 від 18/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Спір стосується правомірності нарахування оператором системи розподілу (обленерго) вартості необлікованої електричної енергії через виявлені пошкодження пломб та засобів обліку на об’єкті споживача.
2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що споживач за договором та актами розмежування балансової належності прийняв на себе повну відповідальність за збереження пломб та цілісність вузла обліку.
– Апеляційний суд, з яким погодився Верховний Суд, наголосив, що факт пошкодження пломб, які закривають доступ до струмоведучих частин, є достатньою підставою для застосування санкцій згідно з ПРРЕЕ, незалежно від доведення факту навмисного викрадення енергії.
– Суд відхилив доводи споживача про «незначні дефекти» акта про порушення, зазначивши, що вони не спростовують сам факт виявленого порушення, зафіксованого у сукупності з іншими доказами.
– Щодо розрахунку суми збитків, суд визнав правомірним застосування цілодобового режиму роботи обладнання, оскільки це відповідало умовам договору та додатків до нього.
– Верховний Суд підкреслив, що для застосування пункту 8.4.2 ПРРЕЕ не вимагається обов’язкового проведення експертизи, якщо факт пошкодження пломб, що закривають доступ до струмоведучих частин, є очевидним та зафіксованим у належний спосіб.
– Суд також зазначив, що посилання скаржника на попередню практику Верховного Суду є безпідставним, оскільки ті справи стосувалися інших видів порушень або відмінних фактичних обставин.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду, якою було відмовлено у позові підприємства про скасування рішення комісії обленерго та задоволено зустрічний позов обленерго про стягнення 1 068 928,31 грн вартості необлікованої електроенергії.
Справа №910/22/24 від 19/06/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. Предметом спору є правомірність нарахування пені за порушення строків поставки товару за період, що перевищує шість місяців, з урахуванням дії карантинних обмежень.
2. Суд виходив з того, що пункт 7 розділу IX «Прикінцеві положення» Господарського кодексу України (ГК України) є імперативною нормою, яка прямо передбачає продовження строків, визначених статтею 232 ГК України, на період дії карантину. Верховний Суд наголосив, що цей припис є абсолютно визначеним і не потребує розширеного чи звуженого тлумачення, а отже, обмеження щодо шестимісячного строку нарахування пені на час карантину не діяло. Суд відхилив аргументи апеляційної інстанції про те, що ці законодавчі зміни стосувалися лише строків звернення до суду, вказавши, що законодавець свідомо поширив дію норми на період нарахування штрафних санкцій. Також було підкреслено, що висновки Верховного Суду є обов’язковими для врахування незалежно від того, чи завершено розгляд справи по суті, чи справу було направлено на новий розгляд. Об’єднана палата дійшла висновку, що підстави для відступу від раніше сформованої правової позиції відсутні, оскільки вона є сталою та узгодженою. У підсумку суд визнав, що апеляційна інстанція помилково обмежила розмір пені, неправильно застосувавши норми матеріального права.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного господарського суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції, яким позовні вимоги про стягнення пені були задоволені в повному обсязі.
Справа №914/2400/25 від 16/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Спір стосується правомірності відмови апеляційного господарського суду у поновленні процесуального строку на подання доказів витрат на професійну правничу допомогу та, як наслідок, залишення заяви про ухвалення додаткового рішення без розгляду.
2. **Аргументи суду:**
* Суд наголосив, що право на відшкодування судових витрат не є безумовним і вимагає дотримання чітких процесуальних строків, встановлених Господарським процесуальним кодексом України.
* Ключовим моментом стало те, що перебування адвоката (який також є керівником адвокатського об’єднання) у відпустці не є об’єктивною непереборною обставиною, що виправдовує пропуск строку.
* Суд зазначив, що адвокатське об’єднання має внутрішні механізми для заміщення, зокрема можливість залучення інших адвокатів до виконання договорів, тому відсутність одного фахівця не паралізує діяльність усієї юридичної компанії.
* Верховний Суд підкреслив, що поновлення строку є винятковою «пільгою», яка застосовується лише за наявності об’єктивних, а не суб’єктивних причин, які заявник має довести.
* У даному випадку докази витрат були підготовлені ще до початку відпустки адвоката, що свідчить про відсутність об’єктивних перешкод для їх своєчасного подання до суду.
* Суд також вказав, що питання поважності причин пропуску строку вирішується виключно на основі внутрішнього переконання суду, і в цій ситуації доводи заявника про «надмірний формалізм» суду були визнані безпідставними.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду про залишення заяви без розгляду — без змін.
Справа №520/7710/25 від 23/06/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Оскарження податкових повідомлень-рішень, якими контролюючий орган зменшив від’ємне значення ПДВ та донарахував податкові зобов’язання через нібито відсутність товарно-матеріальних цінностей, виявлену під час перевірки.
2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд наголосив, що проведення інвентаризації на вимогу податкової є єдиним законним способом доказування нестачі товарів, яка б свідчила про їх використання в негосподарській діяльності.
– Суд встановив, що позивач фактично надав доступ до складів, а податківці не скористалися правом бути присутніми під час проведення інвентаризації, яку ініціювало саме підприємство.
– Апеляційний суд припустився помилки, застосувавши надмірно формальний підхід до оцінки інвентаризаційних документів (зокрема, щодо структури комісії та групування товарів), що не спростовує факту наявності активів.
– Також було враховано, що позивач не ухилявся від надання документів, а затримка була зумовлена об’єктивною неможливістю підготувати великий обсяг інформації у вкрай стислі строки, встановлені податківцями.
– Суд підкреслив, що доводи контролюючого органу про нестачу товарів ґрунтувалися виключно на припущеннях, тоді як позивач надав належні докази наявності товарно-матеріальних цінностей.
– Верховний Суд підтвердив, що відсутність окремого групування товарів за адресами складів у межах єдиного складського обліку не є підставою для невизнання результатів інвентаризації.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції, яким позовні вимоги Товариства були задоволені.
Справа №320/43936/23 від 22/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. **Предмет спору:** Оскарження платником податків податкового повідомлення-рішення, яким йому було відмовлено у бюджетному відшкодуванні ПДВ через нібито ненадання документів під час податкової перевірки.
2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що наказ на проведення перевірки містив суттєві недоліки: у ньому були некоректно вказані періоди діяльності, що підлягали перевірці, зокрема ті, що ще не настали на момент видання наказу.
– Податковий орган не довів факт належного вручення акта перевірки платнику, оскільки поштове відправлення було направлено з порушенням адресної інформації, що позбавило позивача права на подання заперечень.
– Суд наголосив, що акт про ненадання документів, який є обов’язковим згідно з нормами Податкового кодексу України, податківцями не складався, що ставить під сумнів твердження про відмову платника від співпраці.
– Верховний Суд підкреслив, що навіть якщо документи не були надані під час перевірки, платник має право надати їх до прийняття податкового повідомлення-рішення, а контролюючий орган зобов’язаний їх врахувати.
– Суд дійшов висновку, що процедурні порушення при організації перевірки (некоректний наказ, неналежне вручення акта, відсутність акта про ненадання документів) є суттєвими та порушують принцип правової визначеності.
– Враховуючи, що податковий орган не надав належних доказів правомірності відмови у відшкодуванні ПДВ, а лише посилався на формальні підстави, суд визнав дії податківців протиправними.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу податкового органу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій, якими позов було задоволено, — без змін.
Справа №420/35560/23 від 23/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. Предметом спору є правомірність відмови комунального підприємства (БТІ) у наданні копій технічного паспорта та правовстановлюючих документів на об’єкт нерухомості на запит фізичної особи.
2. Суд першої інстанції задовольнив позов частково, вважаючи, що інформація про комунальне майно є суспільно необхідною, а БТІ як її володілець зобов’язане надати доступ до документів. Натомість апеляційний суд скасував це рішення, вказавши, що БТІ не є розпорядником публічної інформації у розумінні закону, а запитувана інформація має приватний, а не суспільний інтерес. Верховний Суд не погодився з висновками обох інстанцій, зазначивши, що суди не дослідили належним чином статус БТІ як «зберігача» інвентаризаційних справ на момент виникнення спору. Також Верховний Суд наголосив на необхідності застосування «трискладового тесту» для перевірки правомірності обмеження доступу до інформації. Суди попередніх інстанцій не здійснили балансування між приватним інтересом позивачки та суспільним інтересом, що є обов’язковим. В результаті, через неповноту дослідження доказів та обставин справи, Верховний Суд визнав рішення судів попередніх інстанцій передчасними.
3. Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №8/471-23/1(917/2049/25) від 16/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Предметом спору є правомірність стягнення витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем у справі про зобов’язання вчинити певні дії (передача об’єкта житлового фонду до комунальної власності).
2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд підкреслив, що головним критерієм для відшкодування витрат є їх реальність та документальне підтвердження факту надання послуг, а не лише наявність формального «детального опису робіт».
– Суд послався на позицію Великої Палати Верховного Суду, згідно з якою надмірний формалізм при оцінці опису робіт, за відсутності чітких законодавчих критеріїв, є неприпустимим та порушує принцип верховенства права.
– У випадку фіксованого гонорару, де не вираховується погодинна оплата, вимога щодо детального звітування про кожну хвилину роботи адвоката втрачає свій першочерговий зміст.
– Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій правомірно врахували складність справи та її розгляд у спрощеному провадженні, що стало підставою для зменшення суми гонорару з 40 000 грн до 15 000 грн (по 7 500 грн з кожного відповідача).
– Верховний Суд наголосив, що обов’язок доведення неспівмірності витрат лежить на стороні, яка заявляє клопотання про їх зменшення, а суди не мають права робити це з власної ініціативи без відповідних доводів.
– Доводи скаржника про відсутність детального опису робіт були відхилені, оскільки матеріали справи підтверджували факт реального надання правової допомоги (подання позову, пояснень тощо).
– Суд підтвердив, що оскаржувані рішення ухвалені з дотриманням норм процесуального права, а спроби скаржника переоцінити докази виходять за межі повноважень касаційної інстанції.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу Полтавської міської ради без задоволення, а додаткове рішення місцевого суду та постанову апеляційного суду — без змін.
Справа №175/17998/24 від 11/06/2026
Предметом цього спору є законність застосування судом апеляційної інстанції положень про звільнення від відбування покарання з випробуванням (ст. 75 КК України) до особи, яка раніше вже була судима за аналогічні злочини у сфері обігу наркотичних засобів.
Верховний Суд дійшов висновку, що апеляційний суд припустився істотних порушень кримінального процесуального закону та неправильно застосував норми матеріального права. Суд наголосив, що застосування ст. 75 КК України не може бути формальним і вимагає детального обґрунтування з огляду на особу винного та тяжкість вчиненого. У даному випадку апеляційний суд проігнорував той факт, що засуджений раніше вже звільнявся від покарання, але належних висновків не зробив і продовжив вживати психотропні речовини, перебуваючи під наглядом медичного закладу. Верховний Суд підкреслив, що суд апеляційної інстанції не надав оцінки доводам прокурора щодо суспільної небезпеки вчиненого та не мотивував, чому саме в цій ситуації можливе виправлення особи без реального відбування покарання. Таким чином, рішення апеляційного суду було визнано невмотивованим, оскільки воно не відповідає вимогам законності та обґрунтованості, передбаченим ст. 370 КПК України.
Верховний Суд скасував вирок апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Справа №153/1184/25 від 16/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до вашого запиту:
1. Предметом спору є законність призначення реального покарання у виді позбавлення волі за незаконне переправлення осіб через державний кордон України в умовах воєнного стану.
2. Суд касаційної інстанції підтримав позицію апеляційного суду, зазначивши, що при призначенні покарання було враховано всі обставини справи, включаючи тяжкість злочину та особу засудженого. Колегія суддів наголосила, що відсутність досудової доповіді не є порушенням, оскільки сторона захисту не заявляла відповідного клопотання у суді першої інстанції. Суд також відхилив доводи про вихід за межі обвинувачення, вказавши, що незаконне переправлення осіб через кордон під час воєнного стану за своєю природою використовує умови, створені цим правовим режимом, що обґрунтовано визнано обтяжуючою обставиною. Крім того, суд підкреслив, що наявність малолітньої дитини була врахована як характеристика особи, а не як формальна обставина, що автоматично звільняє від реального відбування покарання. Процесуальні доводи захисту щодо порушення принципу безпосередності дослідження доказів були відхилені, оскільки апеляційний суд не переоцінював докази, а лише переглядав вирок у частині призначеного покарання. У підсумку, касаційна інстанція не знайшла підстав для застосування ст. 75 КК України (звільнення від відбування покарання з випробуванням) у даному кримінальному провадженні.
3. Верховний Суд залишив вирок Вінницького апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу захисника — без задоволення.
Справа №132/1925/23 від 16/06/2026
1. Предметом спору є перегляд законності вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо притягнення особи до кримінальної відповідальності за залишення в небезпеці та порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом у стані сп’яніння, що спричинило загибель потерпілого.
2. Верховний Суд прийшов до висновку, що під час апеляційного розгляду були допущені істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили ухваленню законного та обґрунтованого рішення. Колегія суддів встановила, що апеляційний суд не надав належної оцінки доводам захисту, викладеним у скарзі, та не перевірив повною мірою обставини, на які посилався захисник при оскарженні вироку. Суд касаційної інстанції наголосив на важливості дотримання принципу змагальності сторін та обов’язку апеляційного суду мотивувати свої висновки щодо кожного аргументу, наведеного в апеляційній скарзі. Оскільки ці вимоги не були виконані, рішення апеляційної інстанції визнано передчасним та таким, що підлягає скасуванню. Відтак, для забезпечення права на справедливий суд та належного перегляду справи, матеріали провадження мають бути повернуті на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Додатково суд врахував тяжкість інкримінованих злочинів та ризики, що зумовили обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
3. Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції, обравши обвинуваченому запобіжний захід у виді тримання під вартою.
Справа №740/3165/24 від 19/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. **Предмет спору:** Встановлення факту проживання жінки та чоловіка однією сім’єю без реєстрації шлюбу з метою отримання одноразової грошової допомоги у зв’язку із загибеллю військовослужбовця.
2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд наголосив, що Міністерство оборони та сільська рада не є належними відповідачами у справах про встановлення факту проживання однією сім’єю, оскільки вони не є суб’єктами отримання грошової допомоги, а спір щодо неї може виникати лише між потенційними отримувачами (членами сім’ї).
– Суд вказав на процесуальну помилку апеляційної інстанції, яка прийняла нові докази (витяг з наказу), але не надала їм належної правової оцінки та не мотивувала їх прийняття чи відхилення у своєму рішенні.
– Верховний Суд підкреслив, що апеляційний суд зобов’язаний імперативно відповідати на кожен аргумент апеляційної скарги, чого в даному випадку зроблено не було, що є порушенням процесуальних норм.
– Щодо суті спору, суд нагадав, що факт спільного проживання має підтверджуватися сукупністю доказів: спільним побутом, бюджетом, взаємними правами та обов’язками, а не лише показаннями свідків чи наявністю спільних фото.
– Суд зазначив, що попередні інстанції не врахували доводи відповідачів про те, що після розірвання шлюбу сторони фактично не вели спільного господарства, а позивачка стягувала аліменти, що ставить під сумнів наявність сімейних відносин.
– Верховний Суд вказав на необхідність ретельного перегляду доказів, які свідчать про відсутність спільного проживання (зокрема, дані про реєстрацію військовослужбовця за адресою батьків).
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення попередніх інстанцій у частині вимог до Міністерства оборони та сільської ради, ухваливши нове рішення про відмову в позові до них, а в частині вимог до родичів загиблого — скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до апеляційної інстанції.
Справа №274/2998/24 від 16/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до ваших вимог:
1. Предметом спору є встановлення факту родинних відносин між заявницею та її батьком, громадянином України, для подальшого оформлення нею громадянства України за територіальним походженням.
2. Суд виходив із того, що встановлення факту родинних відносин у порядку окремого провадження є законним механізмом захисту прав особи, коли інший спосіб отримання чи відновлення документів є неможливим. Було встановлено, що заявниця народилася за кордоном, проте її батько народився на території України, що дає їй право на набуття громадянства за територіальним походженням згідно зі статтею 8 Закону України «Про громадянство України». Суд підкреслив, що наявність судового рішення про встановлення такого факту прямо передбачена чинним Порядком провадження за заявами з питань громадянства як необхідна умова для подання документів до органів міграційної служби. Доводи міграційної служби про нібито неможливість розгляду таких справ у судовому порядку були відхилені як такі, що суперечать нормам ЦПК України та практиці Верховного Суду. Суд також застосував принцип «балансу вірогідностей», визнавши надані докази (копії свідоцтва про народження, довідки з місця навчання та проживання) достатніми для підтвердження родинного зв’язку. Зрештою, суд дійшов висновку, що відсутність у заявниці оригіналу свідоцтва про народження через об’єктивні обставини (воєнні дії) не може бути перешкодою для реалізації її права на набуття громадянства.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу Управління Державної міграційної служби без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін.
Справа №910/7390/25 від 18/06/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, я проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір справи:
1. **Предмет спору:** Оскарження рішення Антимонопольного комітету України про визнання дій позивача та іншого учасника торгів антиконкурентними узгодженими діями, що призвели до спотворення результатів закупівель, та накладення штрафів.
2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що учасники торгів діяли не як конкуренти, а як скоординовані суб’єкти, що підтверджується низкою доказів: використанням однієї ІР-адреси для подання пропозицій та керування банківськими рахунками, а також використанням одного номера телефону.
– Суд звернув увагу на те, що державна реєстрація одного з учасників була проведена працівником іншого учасника безпосередньо перед оголошенням торгів, що свідчить про тісний зв’язок між ними.
– Додатковими доказами узгодженості стали ідентичні помилки в тендерній документації, спільні дефекти друку на документах та завантаження документів зі схожим форматуванням, що виключає випадковий збіг.
– Щодо строків розгляду справи, суд зазначив, що перебіг строку давності притягнення до відповідальності зупиняється на час розгляду справи органами АМК, тому порушень у діях Комітету щодо строків не виявлено.
– Суд підкреслив, що для кваліфікації дій як антиконкурентних не обов’язково доводити завдання реальних збитків, достатньо самого факту обміну інформацією та відсутності незалежної поведінки учасників.
– Верховний Суд також відхилив посилання скаржника на інші постанови ВС, зазначивши, що вони стосувалися інших фактичних обставин або не містили висновків, на які посилався позивач.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу позивача — без задоволення.
Справа №910/423/23 від 17/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Оскарження ухвали апеляційного суду про закриття провадження за скаргою особи (ченця), яка не брала участі у справі про усунення перешкод у користуванні майном (культовими спорудами), але вважала, що рішення суду першої інстанції порушує її права.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що право на апеляційне оскарження для особи, яка не брала участі у справі, не є абсолютним і вимагає доведення наявності очевидного та безумовного правового зв’язку з предметом спору. Суд встановив, що оскаржуване рішення стосувалося виключно господарських відносин між юридичними особами (Монастирем та Заповідником) щодо договорів користування майном, а не особистих прав ченця. У мотивувальній та резолютивній частинах рішення суду першої інстанції не містилося жодних висновків про права, обов’язки чи інтереси скаржника. Суд підкреслив, що сам факт проживання особи на території монастиря не створює автоматичного правового зв’язку з господарським спором про право користування нерухомістю. Також було зазначено, що питання релігійних прав та свободи віросповідання не є предметом доказування в межах господарського процесу. Відтак, апеляційний суд правомірно закрив провадження, оскільки скаржник не довів, що рішення суду безпосередньо стосується його прав.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив ухвалу апеляційного суду про закриття апеляційного провадження без змін, а касаційну скаргу — без задоволення.
Справа №916/4248/23 від 18/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. Предметом спору є правомірність дій державного виконавця під час примусового виконання рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки та стягнення судового збору в умовах воєнного стану.
2. Верховний Суд керувався тим, що наявність мораторію на реалізацію іпотечного майна є самостійною підставою для скасування виконавчих дій, тому суди попередніх інстанцій правильно скасували постанови про відкриття провадження щодо іпотеки. Водночас Суд наголосив на важливості дотримання правил юрисдикції: оскарження постанов про стягнення витрат виконавчого провадження має відбуватися виключно в порядку адміністративного судочинства, а не господарського. Щодо стягнення судового збору, Верховний Суд вказав на необхідність детального дослідження питання, чи порушує таке стягнення права майнового поручителя, оскільки суди попередніх інстанцій не надали цьому належної оцінки. Також було підкреслено, що суд не може виходити за межі доводів, які були предметом апеляційного перегляду, дотримуючись принципу заборони повороту до гіршого. В результаті, через порушення правил предметної юрисдикції, провадження в частині оскарження витрат виконавчого провадження було закрито, а питання щодо стягнення судового збору направлено на новий розгляд.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасував попередні рішення в частині відмови у скасуванні постанов про відкриття провадження щодо судового збору (направивши справу на новий розгляд) та закрив провадження у частині оскарження постанов про стягнення витрат виконавчого провадження через порушення правил юрисдикції.
Справа №990/484/25 від 11/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вас:
1. Предметом спору є правомірність дій Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККС) щодо встановлення прохідного бала для третього етапу кваліфікаційного іспиту (тестування когнітивних здібностей) на рівні, вищому за мінімально допустимий, що призвело до недопуску позивача до наступного етапу добору.
2. Суд виходив із того, що ВККС наділена дискреційними повноваженнями визначати прохідний бал з урахуванням кількості вакантних посад, що є невід’ємною ознакою конкурентної процедури добору. Велика Палата розмежувала поняття «середній допустимий бал» (мінімальний поріг компетентності) та «прохідний бал» (конкурсний поріг), зазначивши, що досягнення першого є лише умовою для визнання етапу складеним, але не гарантує автоматичного допуску до наступного етапу. Суд підкреслив, що Закон України «Про судоустрій і статус суддів» не обмежує Комісію у встановленні прохідного бала для тестування когнітивних здібностей, на відміну від інших етапів іспиту. Також було встановлено, що алгоритм визначення прохідного бала був оприлюднений заздалегідь, що забезпечило прозорість процедури. Суд наголосив, що участь у доборі за декількома спеціалізаціями обґрунтовує формування окремих рейтингів, а отже, дії ВККС були послідовними та рівними для всіх кандидатів. Зрештою, суд дійшов висновку, що відсутність позивача у списку осіб, допущених до наступного етапу, є наслідком його низького рейтингового місця, а не порушенням його прав.
3. Велика Палата Верховного Суду залишила апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції про відмову в позові — без змін.
Справа №916/2186/24 від 17/06/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надану вами постанову Верховного Суду. Ось детальний розбір справи:
1. **Предмет спору:** Визнання відсутнім права оренди земельної ділянки, скасування державної реєстрації цього права та зобов’язання повернути земельну ділянку державі через відсутність державної реєстрації договору оренди.
2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що договір оренди, укладений у 2006 році, не пройшов обов’язкову державну реєстрацію, що згідно з чинним на той час законодавством було умовою набрання ним чинності.
– Верховний Суд підкреслив, що подальша реєстрація речового права оренди у 2017 році не замінює собою реєстрацію самого договору і не створює правових наслідків, якщо договір не був належним чином зареєстрований раніше.
– Щодо участі прокурора, суд визнав правомірність його звернення, оскільки орган державної влади (Одеська ОДА) був обізнаний про порушення, але протягом тривалого часу не вживав жодних заходів для захисту інтересів держави, що підтверджує факт бездіяльності.
– Суд відхилив доводи скаржника про порушення прав третіх осіб (ТОВ “Інститут морської аквакультури”), зазначивши, що резолютивна частина рішення не містить жодних зобов’язань щодо цієї компанії, а отже, її права не були порушені.
– Суд також наголосив на неможливості заволодіння землями водного фонду всупереч вимогам Земельного кодексу України.
– Верховний Суд підтвердив, що висновки попередніх інстанцій повністю узгоджуються з актуальною практикою Великої Палати Верховного Суду щодо моменту набрання чинності договорами оренди землі, укладеними до 2013 року.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін, поновивши при цьому виконання рішення суду першої інстанції.
Справа №910/19775/23 від 23/06/2026
Ось аналіз наданого судового рішення:
1. Предметом спору є захист прав інтелектуальної власності на твір, що супроводжувався зустрічними вимогами про визнання недійсним свідоцтва про реєстрацію авторського права та визнання відсутності майнових прав.
2. Верховний Суд при винесенні рішення керувався необхідністю чіткого розмежування обсягу правової охорони об’єктів авторського права та дотримання процедурних норм при реєстрації таких прав. Суд проаналізував матеріали справи та дійшов висновку, що попередні інстанції помилково оцінили правомірність реєстрації свідоцтва №102874, що стало підставою для скасування рішення в частині задоволення зустрічного позову. Колегія суддів підкреслила, що докази, надані ДП «Україна», є достатніми для підтвердження наявності авторських прав, тоді як аргументи ДП «Зоря» щодо їх відсутності не знайшли належного підтвердження в судовому процесі. Окрему увагу було приділено питанню розподілу судових витрат, де суд скоригував розмір відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, виходячи з принципів співмірності та обґрунтованості. Таким чином, Верховний Суд забезпечив захист прав первісного позивача, водночас оптимізувавши фінансові наслідки спору для обох сторін.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу ДП «Україна», скасував рішення апеляційного суду в частині задоволення зустрічного позову та відмовив у ньому, а також частково переглянув питання розподілу судових витрат.
Справа №10/11 (910/6100/25) від 09/06/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір:
1. **Предмет спору:** Позивач (кредитор банкрута) намагався визнати недійсним договір 2005 року про передачу колекції творів мистецтва ВАТ «Градобанк» у державну власність, стверджуючи, що він порушує права кредиторів та був укладений з порушенням вимог законодавства.
2. **Аргументи суду:**
* Суд встановив, що оспорюваний договір був спрямований на виконання рішення суду про стягнення заборгованості банку перед НБУ, а не лише на виконання положень закону, які згодом були визнані неконституційними.
* Верховний Суд наголосив, що визнання окремих положень Закону № 1881-IV неконституційними не скасовує цивільно-правову природу договору, укладеного сторонами добровільно для врегулювання заставних відносин.
* Суд підкреслив, що держава має переважне право на придбання об’єктів національного культурного надбання, а сама колекція була предметом застави, тому її передача є логічним наслідком невиконання банком кредитних зобов’язань.
* Важливим аспектом стало застосування принципу *res judicata*: суд зазначив, що питання законності цього договору вже неодноразово розглядалося в інших справах, і спроби кредиторів переглянути ці рішення є лише намаганням повторного слухання справи.
* Суд критично оцінив доводи про занижену вартість колекції, вказавши, що перегляд оцінки через 20 років не є підставою для визнання договору недійсним, особливо коли кредитор не довів порушення своїх прав при укладенні правочину.
* Також суд звернув увагу на пріоритет публічних інтересів у сфері охорони культурної спадщини, що покладає на державу обов’язок збереження таких об’єктів.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, відмовивши у задоволенні касаційної скарги.
Справа №911/539/25 від 16/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. **Предмет спору:** Державне підприємство «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» звернулося до суду з позовом до ТОВ «Аеро Ресторантс» про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, та стягнення коштів.
2. **Аргументи суду:**
* Суд встановив, що договір оренди, на підставі якого було вчинено виконавчий напис, передбачав обов’язок балансоутримувача (аеропорту) повернути орендарю суму завдатку після закінчення строку дії договору.
* Суд дійшов висновку, що аеропорт, хоч і не був безпосередньою стороною договору оренди, є учасником орендних правовідносин та отримувачем частини орендної плати, тому договір створював для нього відповідні зобов’язання.
* Щодо доводів про припинення зобов’язання шляхом зарахування зустрічних вимог, суд зазначив, що заява про зарахування була отримана відповідачем лише після того, як виконавчий напис був вчинений, а кошти за ним вже списані.
* Суд підкреслив, що чинне законодавство не вимагає від нотаріуса повідомляти боржника про початок процедури вчинення виконавчого напису (крім випадків іпотеки), тому процедурних порушень з боку нотаріуса не встановлено.
* Акт звірки розрахунків, підписаний сторонами, був визнаний судом належним доказом безспірності заборгованості, оскільки він підтверджував наявність боргу, який не був погашений на момент вчинення напису.
* Верховний Суд також зазначив, що доводи скаржника про неврахування висновків попередніх постанов ВС є безпідставними, оскільки фактичні обставини у цих справах суттєво відрізняються, а посилання на них є спробою переоцінити докази, що виходить за межі повноважень касаційної інстанції.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими у задоволенні позову аеропорту було відмовлено.
Справа №274/1838/25 від 10/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Визнання незаконним наказу про припинення виплати середнього заробітку мобілізованому працівнику (тренеру-викладачу) та зобов’язання роботодавця здійснити відповідні нарахування за період з 19 липня 2022 року по 23 грудня 2023 року.
2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд наголосив, що суди попередніх інстанцій припустилися помилки, застосувавши суто формальний підхід до визначення статусу позивача.
– Суд встановив, що тренер-викладач дитячо-юнацької спортивної школи є педагогічним працівником, оскільки виконує виховні та педагогічні функції, а його діяльність зараховується до стажу педагогічної роботи.
– Ключовим правовим аспектом стало застосування принципу «спеціальна норма має перевагу над загальною»: норми Закону України «Про освіту» щодо збереження заробітку для педагогів є спеціальними та мають пріоритет над загальними змінами до КЗпП України, внесеними Законом № 2352-IX.
– Суд підкреслив, що зміни до статті 119 КЗпП не скасовували гарантій, передбачених спеціальним освітнім законодавством для педагогічних працівників до моменту внесення відповідних змін до Закону «Про освіту» (24 грудня 2023 року).
– Таким чином, у спірний період (з липня 2022 року по грудень 2023 року) за позивачем зберігалося право на отримання середнього заробітку як за педагогічним працівником.
– Верховний Суд також послався на власну сталу практику, зокрема постанову від 27 листопада 2024 року, яка підтверджує аналогічний підхід до захисту прав педагогів у подібних правовідносинах.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив нове рішення, яким повністю задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1, визнавши наказ про припинення виплат незаконним та зобов’язавши відповідача виплатити середній заробіток за вказаний період.
Справа №577/3757/23 від 17/06/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення Верховного Суду. Ось детальний аналіз у зрозумілому для вас форматі:
1. **Предмет спору:**
Предметом спору є усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом зобов’язання сусідів демонтувати паркан та альтанку, які були зведені з порушенням меж суміжної земельної ділянки.
2. **Аргументи суду:**
* Суд встановив, що позивачі є законними власниками земельної ділянки, межі якої чітко визначені, сформовані та внесені до Державного земельного кадастру.
* Ключовим доказом порушення прав позивачів став висновок судової земельно-технічної експертизи, який підтвердив факт накладання (заступу) паркану та альтанки на територію ділянки позивачів.
* Суд відхилив доводи відповідачів про те, що паркан будувався за погодженням, оскільки відповідачі не надали належних доказів такого погодження, а матеріали справи свідчать про зворотне — звернення позивачів до узгоджувальної комісії через порушення меж.
* Верховний Суд підкреслив, що право власності є непорушним, а власник має законне право вимагати усунення будь-яких перешкод у користуванні своїм майном, навіть якщо ці порушення не позбавляють його права володіння.
* Суд визнав вимогу про демонтаж пропорційною та такою, що відповідає принципу «справедливого балансу», оскільки вона спрямована на відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав.
* Також суд зазначив, що відповідачі не надали альтернативних експертних висновків або доказів, які б спростовували результати проведеної експертизи, тому оцінка доказів судами попередніх інстанцій була визнана правильною.
3. **Рішення суду:**
Верховний Суд залишив касаційну скаргу відповідачів без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій, якими позов було задоволено, — без змін.
Справа №922/2891/25 від 18/06/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір справи:
1. **Предмет спору:**
Предметом спору є визнання недійсною додаткової угоди до договору про організацію пасажирських перевезень у частині зміни назви маршруту та виключення з нього автостанції, а також визнання незаконними дій перевізника щодо затвердження паспорта маршруту без зазначення автостанції як місця відправлення/прибуття.
2. **Аргументи суду:**
* Суд встановив, що згідно з чинним законодавством (зокрема, Законом «Про автомобільний транспорт» та Правилами надання послуг пасажирського автомобільного транспорту), місцем відправлення та прибуття автобусів на приміських маршрутах мають бути саме автостанції.
* Апеляційний суд дійшов висновку, що виключення назви автостанції з паспорта маршруту та назви самого маршруту фактично створює новий маршрут без проведення обов’язкового конкурсу, що порушує права позивача як власника автостанції.
* Суд підкреслив, що розклад руху є складовою частиною паспорта маршруту, і він повинен відповідати вимогам законодавства, які пріоритетно визначають автостанцію як обов’язкову зупинку.
* Верховний Суд підтвердив, що цей спір підлягає розгляду саме в порядку господарського судочинства, оскільки сторони договору є рівними суб’єктами господарювання, а відносини між ними мають цивільно-правовий (господарський) характер, а не адміністративний.
* Касаційна інстанція відхилила доводи перевізника про те, що зміна назви маршруту є формальністю, оскільки фактична зміна місця відправлення/прибуття без належного погодження порушує імперативні норми закону.
* Суд також зазначив, що позивач, як заінтересована особа, має право оспорювати правочин, який безпосередньо впливає на його майнові інтереси та можливість виконання ним своїх функцій як власника автостанції.
3. **Рішення суду:**
Верховний Суд закрив касаційне провадження в частині посилань на невідповідність висновків суду попереднім рішенням ВС через неподібність правовідносин, а в іншій частині залишив постанову Східного апеляційного господарського суду та додаткову постанову про стягнення витрат на правничу допомогу без змін.
Справа №520/23186/24 від 23/06/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. **Предмет спору:** Оскарження платником податків (ПСП «НОВЕ ЖИТТЯ») податкових повідомлень-рішень, якими контролюючий орган донарахував податкові зобов’язання та штрафні санкції через нібито безтоварність операцій, непідтвердження витрат та порушення строків реєстрації податкових накладних.
2. **Аргументи суду:**
* Суд встановив, що операції з передачі активів при реорганізації (виділі) юридичної особи не є операціями з поставки товарів, а отже, не підлягають оподаткуванню ПДВ, оскільки це перерозподіл активів, а не цивільно-правовий договір.
* Щодо списання кормів, добрив та пального, суд дійшов висновку, що надані платником первинні документи (накладні, акти списання, технологічні карти) є достатніми для підтвердження реальності господарських операцій, а доводи податківців про їх «безтоварність» ґрунтуються на припущеннях.
* Суд підтвердив правомірність віднесення доходу від реалізації продукту ферментації до доходу від реалізації власної сільськогосподарської продукції, що дозволяє платнику перебувати на спрощеній системі оподаткування (4 група).
* Щодо несвоєчасної реєстрації податкових накладних, суд застосував правову позицію, згідно з якою з 27 травня 2022 року (після набрання чинності Законом № 2260-IX) дія «ковідного» мораторію на штрафи припинилася, тому нарахування штрафів за порушення строків реєстрації після цієї дати є законним.
* Суд також визнав правомірним нарахування штрафів за несвоєчасну сплату орендної плати та податку на нерухоме майно, оскільки факт несвоєчасної сплати був доведений і не заперечувався платником.
* **** Суд у своєму рішенні прямо посилається на правові позиції Верховного Суду (зокрема, у справах № 160/32652/24, № 160/29715/23, № 160/29144/24), підкреслюючи, що реорганізація шляхом виділу не є цивільно-правовим договором, і відступає від попередніх підходів, які могли трактувати такі операції як поставку, якщо вони не мають розумної економічної мети, проте наголошує, що податкова має доводити фіктивність виділу через суд, а не через донарахування податків.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу позивача, скасувавши постанову апеляційного суду в частині відмови у скасуванні податкового повідомлення-рішення щодо ПДВ на суму 91,5 млн грн, та залишив без змін рішення апеляції в іншій частині, де було підтверджено правомірність штрафів за несвоєчасну реєстрацію накладних та сплату податків.
Справа №924/1095/25 від 16/06/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** ФОП Денисенко О. М. звернувся до суду з позовом про визнання недійсним та скасування рішення Антимонопольного комітету, яким його було визнано винним у вчиненні антиконкурентних узгоджених дій, що призвели до спотворення результатів публічних торгів, та накладено штраф.
2. **Аргументи суду:**
* Суд встановив, що АМК надав достатню сукупність доказів, які у взаємозв’язку свідчать про координацію поведінки між учасниками торгів, що виключає випадковий збіг обставин.
* Ключовими доказами стали використання спільного номера телефону, вхід до банківських систем з однієї IP-адреси, наявність господарських відносин між учасниками та ідентичні властивості електронних файлів тендерних пропозицій.
* Суд критично оцінив доводи позивача про «технічну помилку» при завантаженні документів, зазначивши, що система електронних закупівель вимагає персоналізованої авторизації, а доказів технічного збою (наприклад, офіційних висновків адміністратора системи) надано не було.
* Верховний Суд підкреслив, що для кваліфікації дій як антиконкурентних не обов’язково мати письмову угоду про змову — достатньо доведення факту узгодженої поведінки, яка обмежує змагальність.
* Суд зазначив, що мотиви учасників (чи була в них реальна мета перемогти) не впливають на кваліфікацію порушення, якщо їхні дії фактично спотворили результати торгів.
* Суди попередніх інстанцій належним чином дослідили докази відповідно до вимог статті 86 ГПК України, а доводи скаржника зводяться до спроби переоцінити встановлені факти, що виходить за межі повноважень касаційної інстанції.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін.
Справа №907/1044/25 від 18/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. **Предмет спору:** Учасник товариства з обмеженою відповідальністю звернувся до суду з позовом про зобов’язання товариства надати доступ та копії документів, що стосуються його господарської та фінансової діяльності.
2. **Основні аргументи суду:**
* Суд виходив з того, що право учасника на отримання інформації про діяльність товариства є фундаментальним корпоративним правом, закріпленим як у Цивільному кодексі України, так і в спеціальному Законі «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю».
* Верховний Суд підтвердив, що перелік документів, які товариство зобов’язане надавати учаснику, не є вичерпним, оскільки закон передбачає обов’язок розкриття будь-якої інформації, що стосується діяльності товариства.
* Суди встановили факт неодноразового звернення позивача із запитами та відсутність відповіді з боку товариства, що свідчить про порушення корпоративних прав учасника.
* Водночас суд відмовив у наданні доступу до облікової бази даних в режимі перегляду, оскільки такий спосіб не передбачений законом і може розцінюватися як втручання в поточну діяльність виконавчого органу.
* Суд наголосив, що для задоволення позову достатньо підтвердження того, що запитувані документи стосуються господарської діяльності та підпадають під категорію документів, які товариство зобов’язане зберігати.
* Верховний Суд відхилив доводи скаржника про неврахування попередньої практики, зазначивши, що відмінність рішень зумовлена різними фактичними обставинами справ, а не неправильним застосуванням норм права.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій, якими позов було задоволено частково (зобов’язано надати копії документів, але відмовлено у наданні доступу до електронної бази даних).
Справа №554/96/23 від 23/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 554/96/23:
1. **Предмет спору:** Споживач звернувся до суду з позовом до фітнес-клубу та пов’язаних з ним суб’єктів господарювання про зобов’язання виконувати умови договору про надання послуг, усунення перешкод у доступі до приміщення клубу та відшкодування моральної шкоди через безпідставне припинення обслуговування.
2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що між позивачем та відповідачем було укладено договір про надання послуг у спрощений спосіб (шляхом оплати), а оскільки доказів порушення позивачем правил клубу не надано, одностороння відмова від договору є неправомірною.
– Апеляційний суд обґрунтовано визнав факт заміни сторони у зобов’язанні, оскільки ФОП ОСОБА_3 публічно підтвердила надання послуг клієнтам, які раніше оплатили їх ФОП ОСОБА_2, що робить її належним відповідачем.
– Суд відхилив доводи відповідачів про відсутність волевиявлення на заміну сторони, зазначивши, що внутрішні фінансові відносини між підприємцями не можуть обмежувати права споживача, який належним чином виконав свій обов’язок з оплати.
– Щодо ТОВ «Ауріта-Полтава», суд встановив, що товариство як власник приміщення та сторона, з якою погоджуються правила клубу, несе відповідальність за чинення перешкод у доступі до приміщення, оскільки не вжило заходів для відновлення прав споживача.
– Суд підкреслив, що право на відшкодування моральної шкоди виникає внаслідок самого факту порушення прав споживача, а її розмір визначено з урахуванням принципів розумності та справедливості.
– Верховний Суд підтвердив, що встановлення обставин справи та оцінка доказів належать до компетенції судів попередніх інстанцій, а касаційна скарга фактично зводиться до спроби переоцінити ці докази, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду, якою позовні вимоги споживача про зобов’язання виконувати договір, усунення перешкод та стягнення моральної шкоди були задоволені.
Справа №920/214/23(920/1185/25) від 18/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до вашого запиту:
1. Предметом спору в цій частині є правомірність відмови судів попередніх інстанцій у задоволенні вимоги про скасування державної реєстрації транспортного засобу за відповідачем у межах справи про банкрутство.
2. Верховний Суд керувався усталеною практикою Великої Палати, згідно з якою віндикація (витребування майна з чужого незаконного володіння) є самостійним та найбільш ефективним способом захисту права власності. Суд наголосив, що при задоволенні позову про витребування майна немає потреби окремо оскаржувати проміжні правочини чи реєстраційні дії, оскільки саме судове рішення про витребування є достатньою підставою для внесення відповідних змін до державних реєстрів. Вимога про скасування державної реєстрації в такому контексті визнана неефективною, оскільки вона не має самостійного значення, якщо майно вже підлягає поверненню власнику. Суд зазначив, що задоволення віндикаційного позову автоматично відновлює права кредиторів та власника, а отже, додаткові вимоги про скасування реєстрації не підлягають задоволенню. Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій, хоч і з інших мотивів, дійшли правильного висновку про відсутність підстав для задоволення цієї конкретної вимоги.
3. Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій у частині відмови у скасуванні державної реєстрації транспортного засобу, визнавши такий спосіб захисту неефективним.
Справа №910/1509/24 від 18/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, я проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашої публікації:
1. **Предмет спору:** Підрядник намагався в судовому порядку змінити строки виконання договору про закупівлю та скасувати оперативно-господарську санкцію, посилаючись на форс-мажорні обставини (воєнні дії, мобілізація працівників, повітряні тривоги).
2. **Аргументи суду:** Суд встановив, що оскільки договір було укладено вже під час дії воєнного стану, підрядник мав усвідомлювати ризики та об’єктивно оцінювати свої можливості щодо дотримання графіку робіт. Суд критично оцінив надані сертифікати ТПП, зазначивши, що вони не є автоматичним звільненням від відповідальності, а лише одним із доказів, який має бути підкріплений причинно-наслідковим зв’язком. Докази щодо мобілізації працівників та повітряних тривог не були визнані достатніми, оскільки позивач не довів, що ці обставини унеможливили виконання робіт саме за цим конкретним договором. Крім того, суд підкреслив, що форс-мажор та істотна зміна обставин (ст. 652 ЦК України) є різними правовими категоріями, і в даному випадку підстави для втручання суду в умови договору відсутні. Суд також вказав, що зміна істотних умов договору про закупівлю в судовому порядку можлива лише у виняткових випадках, які тут не були доведені.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позовних вимог ТОВ “Норма Плюс”.
Справа №920/1170/23(920/23/25) від 18/06/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір справи:
1. **Предмет спору:**
Предметом спору є вимога АТ «Полтава-банк» про визнання недійсними результатів другого повторного аукціону з продажу майна банкрута (ТОВ «БАКС») та застосування наслідків реституції через нібито порушення процедури його проведення.
2. **Основні аргументи суду:**
* Верховний Суд наголосив, що для визнання результатів аукціону недійсними недостатньо лише формальних порушень; необхідно довести, що ці порушення реально перешкодили продажу майна за найвищою ціною та порушили права позивача.
* Суд визнав помилковим висновок апеляції про «неповноважність» комітету кредиторів, оскільки участь у голосуванні є правом, а не обов’язком кредитора, і відсутність одного з них не нівелює результати опитування, проведеного з дотриманням процедури.
* Верховний Суд підкреслив, що питання надання згоди на продаж майна фактично охоплюється затвердженням умов такого продажу, тому вимагати окремий пункт «надати згоду» є надмірним формалізмом.
* Щодо строків проведення аукціону, суд вказав, що 10-денний строк після публікації оголошення чітко встановлений Порядком № 865, тому посилання апеляційного суду на «необґрунтовану стислість» строку є безпідставним.
* Також суд зазначив, що позивач (банк) був обізнаний про умови продажу, погоджував їх і не надав доказів того, що мав реальний намір придбати майно на інших умовах.
* Верховний Суд зауважив, що апеляційна інстанція безпідставно застосувала практику, яка стосувалася застарілого законодавства (до введення в дію КУзПБ), що призвело до неправильного тлумачення актуальних норм.
3. **Рішення суду:**
Верховний Суд задовольнив касаційні скарги, скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції, яким у задоволенні позову було відмовлено.
Справа №588/1279/21 від 18/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору:
1. Предметом спору є законність кваліфікації дій засудженого за статтею про шахрайство (ст. 190 КК України) замість статті про зловживання впливом (ст. 369-2 КК України) та повнота перевірки апеляційним судом доводів сторін щодо провокації злочину і допустимості доказів.
2. Верховний Суд вказав, що апеляційний суд формально підійшов до розгляду справи, не надавши вичерпних відповідей на ключові аргументи сторін. По-перше, суд помилково погодився з тим, що для кваліфікації за ст. 369-2 КК України обов’язково потрібно встановлювати конкретну особу, на яку здійснювався вплив, що суперечить усталеній практиці Верховного Суду. По-друге, апеляція не надала належної оцінки доводам прокурора щодо наявності ознак вимагання, оскільки засуджений сам створював умови, за яких потерпілий був змушений надати кошти. По-третє, суд проігнорував серйозні заяви захисту про можливу фальсифікацію доказів (зокрема, обставини допиту свідка) та провокацію злочину з боку правоохоронців. Також було наголошено, що у вироку відсутнє чітке формулювання способу вчинення шахрайства, що є істотним порушенням процесуального закону. Суд підкреслив, що апеляційна інстанція зобов’язана була перевірити ці аргументи, а не обмежуватися формальним посиланням на висновки місцевого суду.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Справа №607/1286/21 від 11/06/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, я проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір справи:
1. **Предмет спору:** Перекваліфікація дій обвинувачених із вимагання (ст. 189 КК України) на примушування до виконання цивільно-правових зобов’язань (ст. 355 КК України) та оскарження призначеного покарання.
2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що ключовою відмінністю між вимаганням та примушуванням є спрямованість умислу: при вимаганні особа має корисливий мотив на незаконне збагачення, тоді як при примушуванні — намір домогтися виконання реального чи уявного зобов’язання.
– Апеляційний суд на основі матеріалів негласних слідчих дій та показань встановив, що обвинувачені діяли не з метою особистого збагачення, а через переконання у наявності боргу потерпілого перед підприємством.
– Наявність реальної недостачі товарно-матеріальних цінностей на підприємстві була підтверджена аудиторським звітом та показаннями свідків, що спростовує версію про фіктивність боргу.
– Суд наголосив, що для кваліфікації за ст. 355 КК України не має значення, чи дійсно потерпілий вчинив правопорушення, що призвело до боргу; визначальним є суб’єктивне сприйняття обвинуваченими своїх дій як законного повернення коштів.
– Щодо розміру шкоди, суд підтвердив кваліфікацію за ознакою «великого розміру», оскільки вона визначається сумою, яку вимагали зловмисники, незалежно від того, чи були ці кошти особистими грошима потерпілого чи наданими правоохоронцями для документування злочину.
– При призначенні покарання суд врахував позитивні характеристики обвинувачених, відсутність судимостей та визнання ними фактичних обставин справи, що дало підстави для застосування ст. 75 КК України (звільнення від відбування покарання з випробуванням).
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив ухвалу апеляційного суду без змін, визнавши перекваліфікацію дій обвинувачених та призначене їм покарання законними.
Справа №466/4414/15-к від 11/06/2026
Вітаю. Як юрист з 15-річним стажем, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось стислий та професійний аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Касаційний перегляд ухвали апеляційного суду щодо законності вироку в частині кваліфікації злочинів, призначення покарання та вирішення цивільних позовів у кримінальному провадженні про викрадення людей та розбій.
2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд вказав на неприпустимість ситуації, коли апеляційний суд ігнорує апеляційну скаргу прокурора, не надаючи жодної оцінки її доводам, що є грубим порушенням процесуальних гарантій.
– Суд підкреслив, що після скасування попереднього рішення касаційною інстанцією, апеляційний суд зобов’язаний розглянути всі подані апеляційні скарги по суті, а не ухилятися від цього під приводом того, що прокурор нібито «погодився» з вироком.
– Окремо Верховний Суд розкритикував рішення апеляції про передачу цивільного позову до цивільного судочинства, оскільки розмір шкоди безпосередньо впливає на кваліфікацію розбою (особливо великі розміри), що є виключною компетенцією кримінального суду.
– Щодо таємниці нарадчої кімнати, Суд підтвердив свою позицію, що участь суддів в інших справах під час наради є порушенням лише тоді, коли це обґрунтовано ставить під сумнів їхню неупередженість, чого в даному випадку захист не довів.
– Також було роз’яснено, що чинний КПК не вимагає обов’язкової присутності адвоката в залі суду для фіксації відмови обвинуваченого від нього, якщо процедура була дотримана належним чином.
– Верховний Суд наголосив, що апеляційний суд допустив істотні порушення вимог статей 370 та 419 КПК України, які перешкодили ухваленню законного рішення.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Справа №368/699/24 від 09/06/2026
Предметом цього спору є перегляд законності та справедливості призначеного покарання засудженому за умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження (ч. 1 ст. 122 КК України).
Верховний Суд, аналізуючи матеріали справи, дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій не навели достатнього обґрунтування для призначення максимально суворого виду покарання — позбавлення волі на 3 роки. Колегія суддів підкреслила, що при виборі покарання суд зобов’язаний дотримуватися принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, враховуючи всі дані про особу винного. У цій справі було встановлено, що засуджений раніше не судимий, позитивно характеризується, має міцні соціальні зв’язки та повністю відшкодував шкоду потерпілому. Окрему увагу Суд звернув на посткримінальну поведінку засудженого, зокрема на той факт, що він проходив військову службу за призовом під час мобілізації. Враховуючи ці обставини, касаційна інстанція визнала обрану раніше міру покарання надмірно суворою та такою, що не відповідає вимогам закону. Відтак, Суд скористався своїм правом вийти за межі касаційних вимог, щоб виправити допущену несправедливість, не погіршуючи при цьому становище засудженого.
Верховний Суд постановив змінити вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, пом’якшивши призначене покарання з 3 років позбавлення волі на 3 роки обмеження волі.
Справа №718/263/25 від 16/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з урахуванням вашого запиту:
1. Предметом спору є питання правильної правової кваліфікації дій засуджених: чи є їхні дії закінченим злочином з незаконного переправлення осіб через державний кордон (ч. 3 ст. 332 КК України), чи, як наполягав захист, це був замах на шахрайство (ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 190 КК України).
2. Суд касаційної інстанції підтримав позицію апеляційного суду, зазначивши, що для доведення умислу за ст. 332 КК не обов’язково мати детальний план перетину кордону, оскільки така діяльність за своєю природою є висококонспіративною. Суд встановив, що засуджені діяли не хаотично, а координували свої дії з іншими учасниками схеми, що підтверджується даними негласних слідчих (розшукових) дій та показаннями свідка-водія. Зокрема, було доведено факт «бронювання» місця для незаконного перетину та узгодження конкретного часу й маршруту, що спростовує версію захисту про намір лише заволодіти грошима. Суд наголосив, що засуджені не просто імітували послугу, а вчиняли реальні організаційні дії, спрямовані на переміщення особи до кордону. Відсутність у матеріалах справи відомостей про точні методи перетину кордону не спростовує наявності умислу, оскільки засуджені діяли в межах злочинного ланцюга. Таким чином, касаційні доводи захисту про неправильну кваліфікацію були визнані безпідставними, а вирок апеляційного суду — законним.
3. Верховний Суд залишив вирок Чернівецького апеляційного суду без змін, а касаційні скарги захисників — без задоволення.
Справа №908/3082/21 від 16/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору:
1. **Предмет спору:** Розгляд касаційної скарги щодо правомірності визнання наказу суду таким, що не підлягає виконанню, у зв’язку з фактичним виконанням ліквідатором обов’язку з передачі покупцю прав вимоги та відповідної документації за результатами аукціону в межах справи про банкрутство.
2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що ліквідатор вчинила всі необхідні дії для виконання попереднього рішення суду, зокрема, підписала акт придбання майна на аукціоні та передала покупцю наявний пакет документів.
– Верховний Суд наголосив, що обов’язковість судового рішення не означає, що воно має виконуватися нескінченно, якщо боржник (ліквідатор) вже виконав свій обов’язок у повному обсязі.
– Суд зазначив, що відсутність у тексті акта специфічних формулювань, на яких наполягав скаржник, не є підставою для невизнання факту виконання, оскільки суть правочину була зрозумілою та реалізованою.
– Скаржник, беручи участь в аукціоні, погодився з умовами лоту та переліком документації, тому його подальші вимоги щодо отримання додаткових документів, наявність яких не була доведена, визнані судом безпідставними.
– Суд підкреслив, що державний виконавець правомірно закінчив виконавче провадження, оскільки на момент прийняття відповідної постанови рішення суду було фактично виконано.
– Верховний Суд вказав, що не має повноважень на переоцінку доказів, а доводи скаржника зводяться саме до спроби переглянути встановлені судами нижчих інстанцій фактичні обставини справи.
– З огляду на те, що ліквідатор підписала акт у редакції, запропонованій самим скаржником, будь-які твердження про порушення процедури оформлення майна були відхилені як необґрунтовані.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення попередніх інстанцій — без змін.
Справа №908/1802/25 від 24/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з урахуванням вашого запиту:
**1. Предмет спору**
Предметом спору є правомірність закриття апеляційного провадження за скаргою податкового органу на ухвалу суду першої інстанції про затвердження звіту ліквідатора та ліквідацію боржника у справі про банкрутство.
**2. Основні аргументи суду**
Верховний Суд наголосив, що хоча податковий орган не мав статусу учасника справи на момент ухвалення рішення про ліквідацію, це не позбавляє його права на апеляційне оскарження, якщо судове рішення безпосередньо стосується його прав та інтересів. Суд підкреслив, що відкриття провадження у справі про банкрутство є законною підставою для проведення податкової перевірки, результати якої необхідні для формування обґрунтованих грошових вимог до боржника. Апеляційний суд помилково проігнорував доводи податківців про те, що ліквідатор та суд першої інстанції перешкоджали проведенню такої перевірки, ігноруючи запити про надання документів. Верховний Суд зазначив, що без дослідження обставин неможливості проведення перевірки висновок про те, що права податкового органу не були порушені, є передчасним. Таким чином, апеляційний суд мав обов’язково надати правову оцінку доводам скаржника щодо обмеження його можливості реалізувати право на формування кредиторських вимог. : Суд відступив від попередньої позиції, підтвердивши право контролюючого органу на оскарження ухвали про ліквідацію навіть за відсутності статусу учасника справи, якщо така ухвала перешкоджає виконанню його функцій.
**3. Рішення суду**
Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував ухвалу апеляційного суду про закриття провадження та направив справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду по суті.
Справа №910/10256/25 від 22/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір:
1. **Предмет спору:** Розгляд заяви про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених відповідачем у суді касаційної інстанції.
2. **Аргументи суду:**
– Суд підтвердив, що відповідач дотримався процесуальних строків та вимог щодо подання доказів витрат на правничу допомогу, передбачених статтями 124, 126 та 129 ГПК України.
– Верховний Суд наголосив, що хоча сторони вільні у визначенні розміру гонорару, суд не зобов’язаний автоматично відшкодовувати всю суму, якщо вона є неспівмірною зі складністю справи та обсягом виконаних робіт.
– Суд критично оцінив детальний опис робіт, вказавши, що окремі послуги (зустрічі з клієнтом, технічне завантаження документів в «Електронний суд») фактично поглинаються основною послугою з підготовки відзиву.
– Було враховано, що правова позиція відповідача залишалася незмінною протягом усіх інстанцій, а відзив на касаційну скаргу значною мірою дублював попередні процесуальні документи, що свідчить про завищення вартості послуг.
– Суд відхилив клопотання позивача про витребування доказів фактичної оплати гонорару, підтвердивши усталену практику, що для розподілу витрат достатньо доказів того, що сторона «має сплатити» ці кошти.
– У підсумку, керуючись принципами розумності та пропорційності, суд визнав обґрунтованими витрати лише в розмірі 13 000 грн замість заявлених 32 662,40 грн.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив заяву частково, стягнувши з позивача на користь відповідача 13 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Справа №910/9916/24 від 16/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 910/9916/24:
1. Предметом спору є стягнення з забудовника на користь місцевого бюджету коштів пайової участі у розвитку інфраструктури, які виникли як різниця між початково розрахованою сумою та фактичною площею введеного в експлуатацію об’єкта будівництва.
2. Суд встановив, що між сторонами був укладений договір пайової участі, який передбачав можливість коригування суми внеску залежно від фактичних техніко-економічних показників об’єкта. Забудовник самостійно взяв на себе зобов’язання повідомляти Департамент про зміну площі будівництва, проте не виконав його, попри те, що фактична площа об’єкта виявилася значно більшою за проектну. Суд відхилив аргументи забудовника про те, що відсутність додаткової угоди про зміну суми звільняє його від обов’язку сплати, оскільки сам обов’язок пайової участі встановлений законом, а договір лише визначає порядок розрахунку. Також суд зазначив, що забудовник не надав доказів неправильності розрахунку суми заборгованості, здійсненого позивачем, під час розгляду справи в судах попередніх інстанцій. Верховний Суд підкреслив, що відкладення розгляду справи через хворобу представника є правом, а не обов’язком суду, особливо коли позиція сторони вже була чітко викладена в матеріалах справи. Зрештою, суд дійшов висновку, що невиконання забудовником обов’язку щодо повідомлення про зміну площі не звільняє його від обов’язку сплатити пайовий внесок у повному обсязі відповідно до фактичних показників.
3. Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного господарського суду про задоволення позовних вимог, залишивши касаційну скаргу Товариства без задоволення.
Справа №910/8649/24 від 18/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз справи:
**1. Предмет спору:**
Предметом спору є стягнення з відповідача заборгованості за договором надання послуг з використання залізничних вагонів, включаючи основний борг, пеню, інфляційні втрати та 3% річних за період, коли вагони перебували у розпорядженні замовника.
**2. Аргументи суду:**
* Суд встановив, що договір має відплатний характер, а обов’язок оплати послуг виникає за весь період перебування вагонів у розпорядженні замовника, незалежно від того, чи були вони фактично задіяні у перевезеннях, чи простоювали.
* Суд відхилив доводи відповідача про відсутність надання послуг, оскільки період, за який нараховано борг, входить у часовий проміжок між першою відправкою вагонів замовнику та їх фактичним поверненням виконавцю.
* Суд наголосив, що обов’язок оплати не ставиться в залежність від дотримання виконавцем строків направлення актів наданих послуг, оскільки такі умови прямо не передбачені договором як підстава для звільнення від оплати.
* Було встановлено, що відповідач не надав доказів досягнення домовленостей про оплату послуг виключно за час фактичного руху вагонів, а процедура внесення змін до договору передбачала лише укладення додаткових угод, яких сторони не підписували.
* Суд визнав акти наданих послуг прийнятими без зауважень, оскільки відповідач не надав обґрунтованих розбіжностей у встановлений договором триденний строк після їх отримання.
* Щодо акта звірки, на який посилався відповідач, суд зазначив, що він не є первинним документом і не охоплював весь спірний період, тому не може спростовувати наявність заборгованості.
* Верховний Суд підтвердив, що апеляційний суд належним чином виконав вказівки щодо оцінки доказів та правильно застосував норми матеріального права, врахувавши фактичні обставини справи.
**3. Рішення суду:**
Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду, якою було частково задоволено позов про стягнення заборгованості, — без змін.
Справа №908/3830/23 від 17/06/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. Предметом спору є стягнення з виробника електричної енергії за «зеленим» тарифом надмірно сплачених йому коштів, що виникло внаслідок коригування адміністратором комерційного обліку даних про обсяги відпущеної електроенергії до нульових значень.
2. Суд виходив із того, що єдиним легітимним джерелом інформації для розрахунків на ринку електричної енергії є сертифіковані дані комерційного обліку, надані адміністратором (НЕК «Укренерго»). Оскільки за результатами коригування (версія MMS 2) обсяг фактично відпущеної відповідачем енергії за квітень-травень 2023 року виявився нульовим, у відповідача не виникло права на отримання оплати за цей період. Суд встановив, що відповідач не надав доказів синхронної роботи своїх електроустановок з ОЕС України, що було ключовою умовою для сертифікації обсягів енергії згідно з протоколом НКРЕКП. Відповідач не оскаржував рішення регулятора та дії адміністратора обліку, тому ці дані є обов’язковими для застосування. Суд також відхилив доводи скаржника про неврахування практики Верховного Суду, оскільки скаржник лише цитував норми, не довівши подібності правовідносин у наведених ним справах. У підсумку, суд дійшов висновку, що отримані кошти є безпідставно набутими, а обов’язок їх повернення прямо випливає з умов договору та норм цивільного законодавства.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про стягнення заборгованості — без змін.
Справа №193/1833/24 від 17/06/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Позивачка звернулася до суду з позовом про визнання відсутнім права оренди земельної ділянки та скасування державної реєстрації договору оренди, стверджуючи, що договір був укладений без волевиявлення її спадкодавця та містить суттєві недоліки.
2. **Аргументи суду:**
– Суд наголосив, що тягар доказування обставин, на які посилається позивач, лежить виключно на сторонах, і суд не може збирати докази за власною ініціативою.
– Ключовим аргументом стало те, що позивачка не надала належних доказів (зокрема, висновку почеркознавчої експертизи) на підтвердження того, що її спадкодавець не підписував договір.
– Суд зазначив, що відмова позивачки від призначення експертизи через нібито відсутність зразків підпису є її процесуальним вибором, а не неможливістю доведення, оскільки саме експертна установа має встановлювати можливість проведення дослідження.
– Щодо відсутності кадастрового номера в договорі, суд вказав, що оскільки земельна ділянка була ідентифікована іншими даними (площа, місце розташування), це не є безумовною підставою для визнання права оренди відсутнім.
– Суди попередніх інстанцій правильно встановили, що навіть за наявності претензій до виконання договору (несплата орендної плати), належним способом захисту є позов про розірвання договору, а не про визнання права оренди відсутнім.
– Верховний Суд підкреслив, що дотримання принципу змагальності є обов’язковим, а формальні недоліки в оформленні реєстраційної справи не можуть бути підставою для скасування права оренди, якщо сам факт користування землею та наявність волевиявлення сторін не були спростовані.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про відмову в позові — без змін.
Справа №126/1157/25 від 10/06/2026
Предметом цього спору є позов матері про позбавлення батька батьківських прав через його тривалу відсутність у житті дітей та несплату аліментів.
Верховний Суд при винесенні рішення керувався тим, що позбавлення батьківських прав є виключним та крайнім заходом, який застосовується лише тоді, коли всі інші методи впливу на недобросовісного з батьків вичерпані. Суд наголосив, що для задоволення такого позову необхідно довести факт саме свідомого та винного ухилення від виконання батьківських обов’язків, а не просто констатувати факт роздільного проживання чи наявність заборгованості. У цій справі суди не встановили обставин, які б свідчили про неможливість зміни поведінки батька у майбутньому, а також не побачили реальної загрози для дітей з його боку. Хоча думка дитини була врахована, суд зазначив, що вона не є вирішальною, якщо рішення суду має ґрунтуватися на об’єктивному аналізі найкращих інтересів дитини. Також було підкреслено, що висновок органу опіки та піклування має лише рекомендаційний характер і підлягає критичній оцінці в сукупності з іншими доказами. Зрештою, суд дійшов висновку, що втручання у сімейні права батька шляхом їх позбавлення на даному етапі було б непропорційним заходом.
Верховний Суд залишив рішення судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову без змін, а касаційну скаргу — без задоволення.
Справа №600/4841/25-а від 23/06/2026
Предметом цього спору є правомірність відмови суду апеляційної інстанції у відкритті провадження через нібито пропуск позивачем строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.
Верховний Суд у своєму рішенні керувався фундаментальним принципом забезпечення права на апеляційний перегляд справи, закріпленим у Конституції України. Суд наголосив, що згідно з нормами КАС України, якщо в судовому засіданні оголошувалися лише вступна та резолютивна частини рішення, строк на апеляцію обчислюється саме з дати складення повного тексту судового рішення. У цій справі суд апеляційної інстанції помилково відрахував строк від дати проголошення резолютивної частини, проігнорувавши дату виготовлення повного тексту. Крім того, касаційна інстанція застосувала правила обчислення процесуальних строків, згідно з якими, якщо останній день строку припадає на вихідний, він переноситься на наступний робочий день. Оскільки 08 березня 2026 року було вихідним, подання скарги 09 березня 2026 року було здійснено в межах встановленого законом строку. Таким чином, суд апеляційної інстанції припустився процесуальної помилки, яка безпідставно обмежила доступ особи до правосуддя.
Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Справа №732/1559/25 від 16/06/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий та професійний аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Визначення належної юрисдикції (цивільної чи господарської) для розгляду позову власників земельних ділянок до нових орендарів про дострокове розірвання договорів оренди та припинення речових прав.
2. **Аргументи суду:**
* Суд виходив із того, що після продажу права оренди на аукціоні в межах процедури банкрутства, це право вибуло з ліквідаційної маси боржника (АПК «Старосільський») і перейшло до нового орендаря (ТОВ «Селіт Маш»).
* Оскільки майнові права вже відчужені, а кошти за них отримані, розірвання договорів оренди з новим власником права не впливає на розмір ліквідаційної маси боржника.
* Відсутність вимог до самого боржника (банкрута) у межах цього позову виключає необхідність розгляду справи господарським судом у межах справи про банкрутство.
* Суд наголосив, що право оренди є об’єктом цивільних прав, а спір між власниками землі та новим орендарем щодо виконання умов договору оренди є приватноправовим.
* Верховний Суд підтвердив, що за таких обставин справа підлягає розгляду саме в порядку цивільного судочинства, оскільки предмет спору не стосується безпосередньо ліквідаційної процедури.
* Суд також врахував, що позивачі не оспорюють сам факт продажу права оренди на аукціоні, а лише реалізують своє право на розірвання договорів, передбачене їхніми умовами.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду — без змін, підтвердивши правомірність розгляду справи в порядку цивільного судочинства.
Справа №925/686/13 від 10/06/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним стажем, проаналізував надану постанову Верховного Суду. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Розгляд заяви ліквідатора про покладення субсидіарної відповідальності на керівника та заступника директора за доведення сільськогосподарського підприємства до банкрутства.
2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд наголосив, що притягнення до субсидіарної відповідальності за статтею 61 КУзПБ вимагає встановлення не лише статусу особи, а й її здатності давати обов’язкові вказівки боржнику.
– Суди попередніх інстанцій не з’ясували, чи мав заступник директора повноваження визначати дії підприємства, що є ключовим для застосування загальної норми про субсидіарну відповідальність.
– Важливим є розмежування загальної відповідальності (ст. 61 КУзПБ) та спеціальної відповідальності за збитки, завдані конкретними правочинами (ст. 42 КУзПБ), чого суди нижчих ланок не зробили.
– **:** Суд підкреслив, що при застосуванні статті 61 КУзПБ не допускається механічний поділ суми кредиторських вимог між відповідачами пропорційно до завданих ними збитків, оскільки це суперечить природі субсидіарної відповідальності.
– Також було вказано на процесуальні порушення: апеляційний суд не надав належної оцінки ключовим доказам, зокрема постановам про закриття кримінальних проваджень, які могли спростовувати вину відповідачів.
– Через неповне дослідження обставин та неправильне застосування норм права, рішення судів попередніх інстанцій визнано передчасними.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до Господарського суду Черкаської області.
Справа №333/6938/23 від 11/06/2026
1. Предметом спору є правомірність конфіскації грошових коштів у кримінальному провадженні щодо обвинуваченого у державній зраді, вчиненій за попередньою змовою групою осіб.
2. Суд при винесенні рішення керувався необхідністю перевірки дотримання апеляційним судом вимог кримінального процесуального законодавства при вирішенні питання про долю майна. Верховний Суд дійшов висновку, що під час розгляду справи в апеляційній інстанції не було належним чином враховано права власника майна та його спадкоємців. Зокрема, суд звернув увагу на те, що питання конфіскації майна, яке належить третім особам, потребує ретельного дослідження правових підстав такого вилучення. Апеляційний суд не надав вичерпної оцінки доводам захисту щодо походження та належності цих коштів, що є порушенням права на справедливий судовий розгляд. Відтак, для забезпечення законності та обґрунтованості рішення, матеріали провадження в цій частині мають бути переглянуті повторно. Це дозволить усунути допущені процесуальні недоліки та забезпечити захист майнових прав осіб, які не є обвинуваченими у справі.
3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував ухвалу апеляційного суду в частині конфіскації коштів та направив справу на новий апеляційний розгляд.
Справа №357/10154/23 від 11/06/2026
Вітаю. Як фахівець із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір:
1. **Предмет спору:** Касаційне оскарження вироку та ухвали в частині вирішення цивільного позову про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд наголосив, що навіть при розгляді справи у спрощеному порядку (ч. 3 ст. 349 КПК України) суд зобов’язаний дослідити докази, якщо учасники процесу оспорюють певні обставини, зокрема розмір цивільного позову.
– Суд першої інстанції припустився помилки, проігнорувавши заперечення відповідача щодо наявності в діях потерпілого грубої необережності, що згідно зі ст. 1193 ЦК України є підставою для зменшення розміру відшкодування.
– Апеляційний суд, своєю чергою, не виконав вимоги ст. 419 КПК України, оскільки формально залишив скаргу без задоволення, не надавши вичерпних відповідей на аргументи щодо співвідношення вини сторін та обґрунтованості розміру моральної шкоди.
– Верховний Суд підкреслив, що обов’язок суду встановити обставини, що підлягають доказуванню (ст. 91 КПК України), не знімається з нього через спрощений порядок розгляду, якщо виникає спір щодо цивільних вимог.
– Через допущені істотні порушення процесуального закону, які перешкодили ухваленню законного рішення, касаційна інстанція визнала неможливим залишити оскаржувані рішення в силі.
– Суд зазначив, що оцінка доводів про надмірність моральної шкоди має бути надана місцевим судом повторно, після належного дослідження всіх матеріалів справи.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасував вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду в частині вирішення цивільного позову і призначив новий розгляд у суді першої інстанції.
Справа №623/3391/16 від 16/06/2026
1. Предметом спору є законність засудження особи за незаконне придбання та носіння вогнепальної зброї і боєприпасів (ч. 1 ст. 263 КК України) за відсутності дозвільних документів.
2. Суд встановив, що засуджений не надав жодних доказів на підтвердження своєї версії про перебування у стані крайньої необхідності чи виконання офіційного завдання. Ключовим фактором стало те, що зброя була вилучена далеко від зони бойових дій, а сам пістолет мав ознаки незаконної переробки (встановлений глушник). Крім того, засуджений намагався ввести правоохоронців в оману, представившись іншою особою та пред’явивши підроблене посвідчення з власною фотокарткою. Суд наголосив, що для застосування ст. 39 КК (крайня необхідність) особа повинна довести наявність безпосередньої загрози, яку неможливо було усунути іншими засобами, чого в даному випадку не було. Аргументи захисту про застосування ст. 43-1 КК визнані безпідставними, оскільки обставини справи не підпадають під умови звільнення від кримінальної відповідальності за дії, вчинені в умовах воєнного стану. Відтак, кваліфікація дій засудженого за ч. 1 ст. 263 КК є правильною та обґрунтованою.
3. Верховний Суд залишив вирок апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу захисника — без задоволення.
Справа №910/423/23 від 17/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 910/423/23:
1. Предметом спору є правомірність закриття апеляційного провадження за скаргою особи, яка не брала участі у справі (ченця монастиря), на рішення суду першої інстанції про відмову в усуненні перешкод у користуванні майном (культовими будівлями).
2. Суд керувався тим, що право на апеляційне оскарження для осіб, які не були залучені до справи, виникає лише тоді, коли судове рішення безпосередньо вирішує питання про їхні права, інтереси чи обов’язки. Верховний Суд наголосив, що такий правовий зв’язок має бути очевидним, безумовним та підтверджуватися наявністю висновків суду щодо конкретної особи у мотивувальній або резолютивній частині рішення. У даному випадку спір стосувався виключно господарських відносин між юридичними особами (монастирем та заповідником) щодо договорів користування майном. Суд зазначив, що статус ченця та його релігійні права не є предметом доказування в господарському процесі, а будь-які потенційні порушення прав фізичної особи мають вирішуватися в порядку цивільного судочинства. Також було підкреслено, що факт залучення інших ченців до справи як третіх осіб раніше не створює автоматичного права на участь для всіх інших осіб, оскільки процесуальні питання вирішуються індивідуально. Зрештою, суд дійшов висновку, що апеляційний суд правомірно закрив провадження, оскільки оскаржуване рішення не містить жодних суджень про права чи обов’язки скаржника.
3. Верховний Суд залишив ухвалу апеляційного суду про закриття апеляційного провадження без змін, а касаційну скаргу — без задоволення.
Справа №927/1005/24(927/410/25) від 17/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до вашого запиту:
1. **Предмет спору:** Визнання недійсним правочину з відчуження нерухомого майна боржника (акта приймання-передачі до статутного капіталу), витребування цього майна з чужого незаконного володіння та визнання недійсним похідного іпотечного договору в межах справи про банкрутство.
2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що оспорюваний правочин був вчинений боржником у «підозрілий період» (протягом трьох років до відкриття провадження у справі про банкрутство) за суттєво заниженою вартістю, що свідчить про його фраудаторність (спрямованість на завдання шкоди кредиторам).
– Було доведено, що відчуження майна відбулося на користь заінтересованих осіб, які були пов’язані з боржником через спільних кінцевих бенефіціарних власників, що підтверджує недобросовісність набувачів.
– Суд наголосив, що оскільки майно вибуло з власності боржника внаслідок фраудаторного правочину, а кінцевий набувач не є добросовісним, існують законні підстави для витребування майна на підставі статей 387, 388 Цивільного кодексу України.
– Щодо іпотечного договору, суд визнав його недійсним як похідний правочин, оскільки він був укладений на підставі права власності, яке виникло внаслідок недійсного (фраудаторного) акта приймання-передачі.
– Суд відхилив доводи скаржника про відсутність шкоди кредиторам, вказавши на наявність значної кредиторської заборгованості, яка не може бути погашена через виведення активів боржника.
– Також суд зазначив, що посилання скаржника на численні судові рішення Верховного Суду є безпідставними, оскільки вони або не стосуються подібних правовідносин, або підтверджують правову позицію апеляційної інстанції.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду, якою позовні вимоги було задоволено в повному обсязі, а касаційну скаргу — без задоволення.
Справа №757/20115/13-ц від 23/06/2026
Ось професійний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до вашого запиту:
1. **Предмет спору:** Стягнення заборгованості за кредитним договором у зв’язку з неналежним виконанням позичальником зобов’язань щодо повернення кредитних коштів та сплати відсотків.
2. **Аргументи суду:**
* Суд встановив, що факт укладення кредитного договору та отримання відповідачем коштів підтверджується належними доказами, зокрема меморіальним ордером, а також фактом часткового погашення кредиту самим позичальником у попередні періоди.
* Щодо процесуального питання повідомлення відповідача, суд підтвердив правомірність дій суду першої інстанції, який здійснив виклик через публікацію в пресі, оскільки відповідач не мав зареєстрованого місця проживання в Україні, а поштові відправлення за відомими адресами поверталися.
* Суд відхилив доводи відповідача про недопустимість доказів, зазначивши, що меморіальний ордер є первинним бухгалтерським документом, який підтверджує факт видачі кредиту, а додаткові документи, надані в апеляції, лише підтверджують обставини, що вже були встановлені.
* Верховний Суд наголосив на важливості принципу правової визначеності та остаточності судового рішення, вказавши, що спроби перегляду рішення через значний проміжок часу не можуть ґрунтуватися виключно на формальних підставах.
* Суд визнав обґрунтованим розрахунок заборгованості, оскільки відповідач не надав жодних доказів на спростування суми боргу або власного контррозрахунку.
* Також суд зазначив, що клопотання про призначення почеркознавчої експертизи було правомірно відхилено апеляційною інстанцією, оскільки воно стосувалося обставин, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції та виходили за межі апеляційного перегляду.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін.
Справа №922/2185/19 від 18/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. **Предмет спору:** Розгляд заяви про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, понесених відповідачем у суді касаційної інстанції.
2. **Аргументи суду:**
* Суд наголосив, що право на відшкодування витрат на правничу допомогу є невід’ємною частиною господарського процесу, проте воно має бути належним чином обґрунтоване та документально підтверджене.
* Для стягнення таких витрат сторона зобов’язана надати не лише договір про надання допомоги, а й детальний опис виконаних робіт (акт приймання-передачі послуг), розрахунок витраченого часу та докази фактичної оплати цих послуг.
* Верховний Суд підкреслив, що сам факт наявності договору, ордера та свідоцтва адвоката лише підтверджує повноваження представника, але не доводить обсяг наданих послуг чи факт понесення витрат у заявленому розмірі.
* У цій справі заявник не надав суду ані акта виконаних робіт, ані додаткової угоди про вартість послуг, ані платіжних документів, що підтверджують перерахування коштів адвокату.
* Суд зазначив, що відсутність документального підтвердження витрат та їх розрахунку є безумовною підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.
* Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що заявлені вимоги на суму 100 000 грн не підкріплені належними доказами, що унеможливлює їх стягнення з іншої сторони.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд відмовив у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Справа №369/16593/20 від 18/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Перегляд законності виправдувального вироку щодо водія, якого обвинувачували в умисному заподіянні легких тілесних ушкоджень велосипедисту під час дорожнього конфлікту.
2. **Аргументи суду:**
* Суд наголосив на фундаментальній різниці між необережним порушенням правил дорожнього руху та умисним злочином проти здоров’я особи.
* Верховний Суд визнав помилковими висновки судів нижчих інстанцій про недопустимість окремих доказів (зокрема, щодо повноважень дізнавача), проте зазначив, що ці порушення не вплинули на законність фінального рішення.
* Ключовим фактором стало те, що обвинувачення не змогло довести «поза розумним сумнівом» наявність у водія прямого умислу на травмування потерпілого.
* Суд підкреслив, що сам факт порушення ПДР не автоматизує висновок про наявність умислу на заподіяння тілесних ушкоджень.
* Оскільки умисел не був доведений, питання про наявність чи відсутність стану крайньої необхідності втратило своє правове значення для кваліфікації діяння.
* Суди попередніх інстанцій мали можливість безпосередньо дослідити відеозаписи події, що дозволило їм об’єктивно оцінити дії водія як такі, що не містять складу умисного злочину.
* В результаті, Верховний Суд дійшов висновку, що суди нижчих інстанцій правильно встановили фактичні обставини справи та вірно застосували норми кримінального права.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив виправдувальний вирок та ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційні скарги прокурора та потерпілого — без задоволення.
Справа №990SСGС/51/25 від 18/06/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами рішення Великої Палати Верховного Суду. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Оскарження суддею рішення Вищої ради правосуддя (ВРП) про притягнення його до дисциплінарної відповідальності у виді подання про звільнення з посади через умисне порушення норм процесуального права та вчинення дій, що порочать звання судді.
2. **Аргументи суду:**
– Велика Палата встановила, що ВРП діяла в межах повноважень, а склад Ради, який ухвалював рішення, був правомочним, оскільки попередня робота одного з членів ВРП у НАБУ сама по собі не створює конфлікту інтересів.
– Суд підтвердив, що ВРП мала право розглянути справу без участі судді та його представника, оскільки їх неодноразово повідомляли, а попередні клопотання про відкладення задовольнялися, що відповідає принципу розумних строків.
– Встановлено, що суддя допустив істотні порушення територіальної підсудності та ігнорував обов’язкові процедури залучення органів опіки у справах, що стосуються прав дітей.
– Суд наголосив, що дисциплінарний орган не переглядав судові рішення по суті, а оцінював саме поведінку судді та дотримання ним процесуальних гарантій, що є допустимим у межах дисциплінарного провадження.
– Використання відомостей із кримінального провадження (за наявності дозволу слідчого) визнано правомірним, оскільки дисциплінарна відповідальність має автономний характер і не залежить від результатів кримінального переслідування.
– Застосоване стягнення у виді звільнення визнано пропорційним, оскільки дії судді, що сприяли ухиленню від мобілізації, завдали істотної шкоди авторитету правосуддя.
3. **Рішення суду:** Велика Палата Верховного Суду залишила скаргу судді без задоволення, а рішення ВРП про його звільнення — без змін.
Справа №757/16119/18-ц від 16/06/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. **Предмет спору:** Розгляд подання приватного виконавця про надання дозволу на звернення стягнення на 1/2 частку квартири боржника, у якій зареєстровані неповнолітні діти.
2. **Аргументи суду:**
* Суд наголосив, що реалізація житла, де проживають діти, є крайнім заходом, тому виконавець зобов’язаний надати переконливі докази того, що це майно не є єдиним місцем проживання дітей та що у них немає іншого житла.
* Важливим фактором стала відсутність дозволу органу опіки та піклування, який, згідно з практикою Верховного Суду, є обов’язковим для передачі на реалізацію майна, де мають права користування діти.
* Суд встановив, що виконавець не дослідив належним чином житлові умови дітей та не надав доказів того, що звернення стягнення на це конкретне майно є економічно виправданим та необхідним.
* Також було враховано, що виконавець не надав належного звіту про оцінку майна, що є порушенням процедури виконавчого провадження.
* Суд зазначив, що посилання виконавця на попередню практику Верховного Суду є безпідставним, оскільки фактичні обставини в тих справах (наявність у дітей іншого житла) суттєво відрізнялися від обставин цієї справи.
* Встановлено, що боржник не є законним представником усіх дітей, зареєстрованих у квартирі, тому аргументи про «зловживання правами дітей» з боку боржника не були визнані достатніми для задоволення подання.
* У підсумку, суд дійшов висновку, що пріоритет захисту житлових прав дітей у цій ситуації переважає над інтересами стягувача, оскільки виконавець не довів відсутність іншого майна для погашення боргу.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду без змін, відмовивши у задоволенні подання приватного виконавця.
Справа №607/1286/21 від 11/06/2026
1. Предметом спору є перегляд законності ухвали апеляційного суду у кримінальному провадженні щодо обвинувачення групи осіб у вчиненні вимагання (ч. 3 ст. 189 КК України) та пособництва у цьому злочині (ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 189 КК України).
2. Верховний Суд, перевіряючи доводи касаційних скарг засуджених, потерпілого та прокурора, дійшов висновку, що апеляційний суд належним чином перевірив усі обставини кримінального провадження. Колегія суддів встановила, що під час розгляду справи в апеляційній інстанції не було допущено істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б перешкодили ухваленню законного та обґрунтованого рішення. Суд підтвердив, що кваліфікація дій обвинувачених відповідає встановленим фактичним обставинам справи та вимогам Кримінального кодексу України. Аргументи сторін щодо незгоди з висновками апеляції були визнані безпідставними, оскільки вони здебільшого стосувалися переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції. Верховний Суд також констатував, що судом апеляційної інстанції було надано вичерпні відповіді на всі доводи апеляційних скарг, а призначене покарання відповідає ступеню тяжкості вчинених правопорушень та особі засуджених. Таким чином, підстав для скасування оскаржуваного судового рішення не виявлено.
3. Верховний Суд залишив ухвалу Тернопільського апеляційного суду без змін, а касаційні скарги всіх сторін — без задоволення.
Справа №910/423/23 від 17/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Предметом касаційного перегляду стала законність ухвали апеляційного суду про закриття провадження за скаргою особи (монаха), яка не брала участі у справі про усунення перешкод у користуванні майном (будівлями Лаври), але вважала, що рішення суду першої інстанції порушує її права на свободу віросповідання.
2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд наголосив, що право на апеляційне оскарження для осіб, які не брали участі у справі, виникає лише тоді, коли судове рішення безпосередньо вирішує питання про їхні права, інтереси або обов’язки.
– Суд підкреслив, що такий зв’язок має бути очевидним, безумовним і підтвердженим наявністю висновків суду щодо конкретної особи у мотивувальній або резолютивній частині рішення.
– У даному випадку оскаржуване рішення стосувалося виключно господарських відносин між юридичними особами (монастирем та заповідником) щодо договорів користування майном, а не прав окремого ченця.
– Суд розмежував поняття залучення третьої особи під час розгляду справи та право на оскарження рішення особою, яка не була залучена: у другому випадку тягар доведення порушення прав лежить на скаржнику.
– Верховний Суд зазначив, що господарський суд не є належним органом для вирішення індивідуальних спорів щодо свободи віросповідання ченців, якщо вони не є предметом господарського спору.
– Також було підтверджено, що посилання на практику Верховного Суду є обов’язковим для судів нижчих інстанцій, а процедура закриття апеляційного провадження у разі відсутності правового зв’язку між рішенням та скаржником повністю відповідає нормам ГПК України.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив ухвалу апеляційного суду про закриття апеляційного провадження без змін, а касаційну скаргу — без задоволення.
Справа №910/4162/25 від 18/06/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:
**1. Предмет спору**
Предметом спору є питання правомірності закриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи через імовірну недобросовісність боржника, який, на думку кредитора, приховував реальний майновий стан та джерела доходів.
**2. Аргументи суду**
* Верховний Суд наголосив, що добросовісність боржника є ключовим критерієм у справах про неплатоспроможність, тому суд зобов’язаний ретельно перевіряти будь-які ознаки приховування активів чи доходів.
* Суд зазначив, що хоча боржник виправив декларації після зауважень кредитора, це не звільняє суд від обов’язку з’ясувати, чи не було первинне подання недостовірних даних спробою введення суду в оману.
* Особливу увагу Верховний Суд звернув на неодноразові закордонні поїздки боржника у період воєнного стану, які за офіційними даними не підкріплені доходами, що дозволяли б такі витрати.
* Суди попередніх інстанцій помилково поклали тягар доказування джерел фінансування цих поїздок на кредитора, тоді як саме боржник зобов’язаний розкривати всі отримані майнові блага, включаючи допомогу від третіх осіб.
* Верховний Суд підкреслив, що пояснення боржника про фінансування поїздок «за рахунок волонтерів та друзів» потребують документального підтвердження, чого суди першої та апеляційної інстанцій не зробили.
* Відтак, висновок про перехід до процедури погашення боргів був визнаний передчасним, оскільки він ґрунтувався на неповно встановлених обставинах щодо реального фінансового стану боржника.
**3. Рішення суду**
Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до Господарського суду міста Києва для повного з’ясування обставин майнового стану боржника.
Справа №914/2450/22(914/1083/24) від 18/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Стягнення з відповідача (ПП «Трансоіл Груп») вартості безпідставно збереженого майна (бензину) у межах справи про банкрутство позивача (ТОВ «БНК-Україна»).
2. **Аргументи суду:**
* Суд виходив із того, що кондикційні зобов’язання (статті 1212, 1213 ЦК України) виникають лише тоді, коли майно набуте або збережене особою без достатньої правової підстави.
* Ключовим фактором стало встановлення того, що спірне майно було фактично отримане та злите на нафтобазу ТОВ «Аліум-Пром», яке не заперечує факт отримання товару.
* Суд зазначив, що відповідач (ПП «Трансоіл Груп») виступав лише як вантажоодержувач у межах договірних відносин з перевезення, і сам факт переадресації вагонів за його ініціативою не свідчить про набуття ним права власності чи безпідставне збагачення за рахунок позивача.
* Оскільки позивач обрав неналежного відповідача, а обставини справи не підтверджують виникнення кондикційного зобов’язання саме між позивачем та ПП «Трансоіл Груп», позовні вимоги до останнього є безпідставними.
* Верховний Суд підкреслив, що питання законності передачі майна ТОВ «Аліум-Пром» та наявність договірних відносин між ним і позивачем мають вирішуватися в межах окремих правовідносин, а не шляхом стягнення коштів з особи, яка не володіє спірним майном.
* Суд також відхилив посилання скаржника на іншу справу, зазначивши, що там обставини щодо подальшої долі майна були іншими (майно було передано невстановленим особам), тому висновки тієї справи не є тотожними.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного господарського суду, якою було відмовлено у задоволенні позову, — без змін.
Справа №920/1061/23(920/1071/25) від 16/06/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Стягнення заборгованості за послуги з постачання теплової енергії, надані нежитловому приміщенню, що розташоване у багатоквартирному будинку.
2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що між сторонами фактично склалися договірні відносини, а відсутність підписаного паперового договору не звільняє споживача від обов’язку оплати, оскільки діє публічний договір приєднання.
– Навіть якщо приміщення відключене від системи централізованого опалення, власник не звільняється від обов’язку відшкодовувати витрати на опалення місць загального користування та функціонування внутрішньобудинкових систем.
– Суд підкреслив, що нежитлове приміщення є невід’ємною частиною багатоквартирного будинку, тому його власник несе солідарну відповідальність за утримання спільного майна, до якого належить і система опалення.
– Доводи відповідача щодо неправильності розрахунків площі були відхилені, оскільки він не надав технічної документації, яка б спростовувала дані з Державного реєстру речових прав.
– Суд зазначив, що своєчасність оплати не залежить від факту виставлення рахунків, а факт споживання послуги підтверджується актами приймання теплоносія та показаннями лічильників.
– Касаційна інстанція наголосила, що не має повноважень переоцінювати докази, а суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права, зокрема Закон «Про житлово-комунальні послуги».
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про стягнення заборгованості — без змін.
Справа №910/4867/24 від 16/06/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Визнання недійсними додаткових угод до договору про постачання електроенергії та стягнення з постачальника безпідставно отриманих бюджетних коштів через необґрунтоване підвищення ціни.
2. **Аргументи суду:**
– Суд наголосив, що зміна ціни за одиницю товару в договорі про закупівлю не може перевищувати 10% від початкової ціни, визначеної за результатами тендеру, незалежно від кількості таких змін протягом дії договору.
– Будь-яке підвищення ціни має бути пропорційним ринковим коливанням, що потребує належного документального підтвердження, якого відповідач не надав.
– Суд підкреслив, що норми Постанови КМУ № 1178 (щодо особливостей закупівель під час воєнного стану) не скасовують імперативні вимоги Закону «Про публічні закупівлі» щодо граничного рівня підвищення ціни.
– Було підтверджено право прокурора на представництво інтересів держави, оскільки розпорядники бюджетних коштів не вжили належних заходів для захисту фінансових інтересів держави самостійно.
– Суд відхилив доводи відповідача про необхідність зупинення провадження, зазначивши, що наявні докази є достатніми для винесення рішення без очікування результатів конституційного провадження.
– Застосування реституції (повернення коштів) визнано законним, оскільки підстава для їх набуття відпала через недійсність додаткових угод.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими позов прокурора було задоволено, а додаткові угоди визнано недійсними.
Справа №910/6720/25 від 16/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Оскарження наказу Міністерства юстиції України, яким було скасовано рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності позивача на нерухоме майно.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що у спорах про скасування наказів Мін’юсту, які стосуються речових прав, Міністерство не може бути єдиним відповідачем, оскільки воно не є стороною спору про право власності. Суд зазначив, що належним відповідачем у таких справах має бути особа, яка ініціювала скаргу до Мін’юсту і чиї інтереси безпосередньо стосуються спірного майна. Позивач, попри наявність такої особи (ДП «МАСМА»), не залучив її як співвідповідача, що є самостійною підставою для відмови у позові. Суд також підкреслив, що право на визначення складу сторін належить позивачу, проте суд зобов’язаний перевіряти належність відповідачів ex officio. Оскільки Міністерство не оспорює речове право позивача, а спір фактично існує між двома суб’єктами господарювання, позов до Мін’юсту є безпідставним. Верховний Суд також підтвердив, що доводи скаржника про неврахування попередніх висновків суду не знайшли підтвердження, оскільки обставини справ були різними.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного господарського суду — без змін.
Справа №604/774/24 від 22/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. **Предмет спору:** Оскарження боржником (ФГ «Золотий жайвір») дій та бездіяльності державного виконавця щодо примусового стягнення коштів у виконавчому провадженні, відкритого після початку процедури банкрутства цього боржника.
2. **Основні аргументи суду:**
– Суд наголосив на пріоритеті норм Кодексу України з процедур банкрутства (КУзПБ) як спеціального закону над загальними нормами процесуального права.
– **** Верховний Суд відступив від власної попередньої позиції (викладеної в ухвалі від 04 листопада 2025 року у справі № 604/773/24), яка допускала розгляд таких скарг у порядку цивільного судочинства, якщо вимоги стягувача є «поточними».
– Об’єднана палата встановила, що будь-який спір, наслідком вирішення якого може бути зміна розміру або складу ліквідаційної маси боржника, має розглядатися виключно господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство.
– Суд зазначив, що концентрація всіх майнових спорів в одному господарському суді є необхідною для ефективного судового контролю за активами боржника та захисту прав усіх кредиторів.
– Оскільки на момент звернення зі скаргою провадження у справі про банкрутство вже було відкрито, цивільні суди не мали права розглядати цю скаргу по суті.
– Суд підкреслив, що порушення правил предметної юрисдикції є безумовною підставою для скасування судових рішень, незалежно від доводів сторін.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій та передав матеріали справи на розгляд до Господарського суду Хмельницької області, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство боржника.
Справа №523/17342/24 від 22/06/2026
Предметом цього спору є законність призначеного судом покарання за незаконне придбання та зберігання з метою збуту особливо небезпечних психотропних речовин в особливо великих розмірах (ч. 3 ст. 307 КК України).
Верховний Суд підтримав позицію судів попередніх інстанцій, які призначили засудженому покарання у виді 9 років позбавлення волі. Суд наголосив, що при призначенні покарання враховано як пом’якшуючі обставини (щире каяття, сприяння розкриттю злочину), так і високий ступінь суспільної небезпеки злочину, вчиненого в умовах воєнного стану. Колегія суддів зазначила, що дискреційні повноваження суду щодо застосування ст. 69 КК (призначення покарання нижче межі) не є безумовними, а мають бути обґрунтовані істотним зниженням ступеня тяжкості злочину, чого в даному випадку не встановлено. Щодо застосування ст. 69-1 КК (обмеження покарання двома третинами), суд роз’яснив, що вона вимагає наявності сукупності умов, зокрема добровільного відшкодування шкоди, чого засуджений не вчинив. Верховний Суд підкреслив, що призначене мінімальне покарання в межах санкції статті є справедливим та відповідає меті виправлення засудженого. Таким чином, підстав для пом’якшення вироку касаційна інстанція не знайшла.
Верховний Суд залишив вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу захисника — без задоволення.
Справа №824/75/24 від 18/06/2026
1. Предметом спору є перегляд ухвали апеляційного суду щодо відмови у задоволенні заяви про скасування рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при ТПП України про стягнення заборгованості.
2. Суд при винесенні рішення керувався передусім нормами Цивільного процесуального кодексу України, що регулюють порядок оскарження рішень міжнародних комерційних арбітражів. Верховний Суд перевірив дотримання апеляційним судом процесуальних гарантій та оцінив, чи були підстави для скасування арбітражного рішення, передбачені статтею 459 ЦПК України. Колегія суддів дійшла висновку, що апеляційний суд правильно встановив відсутність порушень публічного порядку чи інших критичних процедурних помилок, які могли б стати підставою для скасування рішення арбітражу. Аргументи заявника щодо незаконності арбітражного рішення не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду. Суд підкреслив, що втручання в рішення арбітражу є винятковим заходом, і в даному випадку підстави для такого втручання відсутні. Відтак, рішення суду першої інстанції було визнано законним та обґрунтованим.
3. Верховний Суд залишив апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу Київського апеляційного суду — без змін.
Справа №358/1199/25 від 10/06/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:
**1. Предмет спору:**
Предметом спору є заява матері про оголошення її сина-військовослужбовця померлим у зв’язку з його зникненням безвісти під час активних бойових дій.
**2. Аргументи суду:**
* Верховний Суд наголосив, що оголошення особи померлою — це юридична фікція, яка базується на припущенні смерті (praesumptio mortis) через неможливість достеменно встановити факт загибелі, а не на вимозі надати неспростовні докази, як при встановленні факту смерті.
* Суд підкреслив, що для оголошення військовослужбовця померлим не обов’язково чекати закінчення воєнного стану в усій країні, оскільки ключовим є сплив шестимісячного строку з моменту завершення активних бойових дій на конкретній території.
* Колегія суддів зазначила, що матеріали службового розслідування, відсутність особи в списках полонених та покази свідка-побратима, який був очевидцем обстрілу позиції, є достатніми підставами для формування обґрунтованого припущення про загибель особи.
* Верховний Суд розкритикував позицію апеляційного суду за застосування завищеного стандарту доказування, оскільки той фактично вимагав доказів, притаманних процедурі встановлення факту смерті, а не оголошення померлим.
* Також суд врахував принцип правової визначеності, вказавши, що за відсутності відомостей про особу протягом тривалого часу (понад два роки) та неможливості проведення пошукових заходів на окупованій території, відмова в задоволенні заяви порушує права заявниці.
* Окремо було наголошено на необхідності однакового підходу до військовослужбовців, які зникли за однакових обставин, посилаючись на аналогічне рішення суду щодо іншого бійця з тієї ж групи.
**3. Рішення суду:**
Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції, яким військовослужбовця було оголошено померлим.
Справа №522/4235/20 від 17/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. Предметом спору було визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування про реєстрацію права комунальної власності на підвальне приміщення багатоквартирного будинку, яке позивач вважав допоміжним приміщенням, що належить співвласникам будинку.
2. Верховний Суд при винесенні рішення керувався тим, що обрання позивачем способу захисту у вигляді скасування рішення органу влади та свідоцтва про право власності є неефективним, оскільки це не призводить до автоматичного відновлення володіння майном. Суд наголосив, що у спорах щодо захисту права власності, коли майно вибуло з володіння власника, єдиним належним способом захисту є віндикаційний позов — тобто вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння. Оскільки позивач не заявив вимогу про витребування приміщення, а лише просив скасувати реєстраційні дії, суд дійшов висновку про обрання ним неналежного способу захисту. Верховний Суд підкреслив, що неналежність способу захисту є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні позову. При цьому суд не заперечував правовий статус приміщення як допоміжного, проте акцентував на процесуальній необхідності правильного формулювання вимог для досягнення реального результату.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив нове рішення, яким повністю відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 через обрання ним неналежного способу захисту прав.
Справа №443/949/24 від 17/06/2026
Предметом цього спору є оскарження відмови судів попередніх інстанцій у призначенні сина опікуном його недієздатної матері, попри наявність відповідного подання органу опіки та піклування.
Верховний Суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій формально підійшли до вирішення питання, безпідставно відмовивши у призначенні опікуна лише через відсутність у поданні органу опіки інформації про інших родичів. Суд наголосив, що в справах окремого провадження суд зобов’язаний самостійно вживати заходів для всебічного з’ясування обставин, а не перекладати цей обов’язок виключно на орган опіки. Верховний Суд підкреслив, що рішення органу опіки є лише дорадчим документом, а остаточне рішення про призначення опікуна приймає суд на основі оцінки всіх доказів у їх сукупності. Також було зазначено, що суди не надали належної оцінки наданим заявником доказам щодо відсутності інших осіб, які могли б або бажали виконувати обов’язки опікуна. Крім того, Верховний Суд вказав на необхідність перевірки реальних обставин догляду за недієздатною особою та обґрунтованості побоювань судів щодо мотивів заявника. У результаті, касаційний суд визнав висновки апеляційного суду передчасними та такими, що не ґрунтуються на повному дослідженні матеріалів справи.
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасував постанову апеляційного суду в частині відмови у призначенні опікуна та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №216/6127/23 від 17/06/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Стягнення боргу за договором позики, оформленим борговою розпискою, у розмірі 9 634 000 грн.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд виходив із того, що розписка є належним доказом як укладення договору позики, так і факту передачі грошових коштів, оскільки відповідач не спростував презумпцію правомірності правочину та не довів безгрошовість договору. Суд наголосив, що договір позики є реальним правочином, і якщо кошти були передані до моменту складання розписки, це не позбавляє документ юридичної сили. Апеляційний суд помилково вважав, що відсутність у розписці вказівки на «новацію» (заміну старого боргу новим) автоматично робить договір недійсним, проте Верховний Суд роз’яснив, що для кваліфікації правовідносин як позикових достатньо самого факту визнання боргу та зобов’язання його повернути. Також суд підкреслив, що новація можлива лише за наявності чітко вираженого наміру сторін припинити первісне зобов’язання, чого в даному випадку не було встановлено. Верховний Суд виправив мотивувальну частину рішення суду першої інстанції, виключивши з неї посилання на норми про новацію, оскільки вони не були застосовні до цих правовідносин. Зрештою, суд дійшов висновку, що оскільки договір позики не визнано недійсним, відповідач зобов’язаний повернути кошти, а суди попередніх інстанцій не мали підстав для відмови у позові.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції (зі зміною мотивувальної частини), задовольнивши позов про стягнення боргу.
Справа №462/2557/24 від 18/06/2026
Ось аналіз цього судового рішення:
1. Предметом спору є поділ майна подружжя, а саме визначення правового режиму квартири та автомобіля, придбаних під час шлюбу, та їх розподіл між колишнім подружжям.
2. Суд виходив із презумпції спільності майна подружжя, встановленої статтею 60 Сімейного кодексу України, згідно з якою майно, набуте під час шлюбу, вважається спільною сумісною власністю. Ключовим аргументом стало те, що відповідачка не спростувала цю презумпцію належними доказами, зокрема, не довела, що квартира була придбана виключно за її особисті кошти. Суд звернув особливу увагу на наявність нотаріально посвідченої заяви позивача про згоду на купівлю квартири, де прямо зазначено, що майно набувається за спільні кошти подружжя. Також було підкреслено, що надання коштів родичами для придбання майна в інтересах сім’ї не перетворює таке майно на особисту власність одного з подружжя. Щодо автомобіля, суд визнав правомірним його поділ у рівних частках, оскільки це відповідає вимогам закону про рівність часток подружжя при поділі спільного майна. Зрештою, суд зазначив, що не може підміняти собою домовленість сторін, зафіксовану в договорі купівлі-продажу, а касаційна скарга по суті спрямована на переоцінку доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
3. Верховний Суд залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, підтвердивши право колишнього подружжя на рівні частки у спірному майні.
Справа №679/1362/23 від 17/06/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Стягнення солідарної заборгованості за договором позики (розпискою) з колишнього подружжя, оскільки отримані кошти були використані на придбання спільного майна (квартири) в інтересах сім’ї.
2. **Аргументи суду:**
* Суд підтвердив, що розписка є належним доказом не лише факту укладення договору, а й факту отримання коштів, оскільки договір позики є реальним правочином.
* Встановлено, що кошти були використані на потреби сім’ї (перший внесок за квартиру), що згідно з нормами Сімейного кодексу України робить це зобов’язання спільним для обох з подружжя.
* Верховний Суд наголосив на презумпції спільності інтересів подружжя, а тягар спростування цієї презумпції лежить на тому з подружжя, хто заперечує борг.
* Доводи про підробку розписки були відхилені, оскільки відповідачка не надала належних доказів (експертиза не змогла встановити давність через відсутність порівняльних зразків), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
* Суд зазначив, що розірвання шлюбу не припиняє солідарної відповідальності за зобов’язаннями, виниклими в інтересах сім’ї, якщо вони не були поділені за згодою кредитора.
* Касаційна інстанція підкреслила, що не має повноважень на переоцінку доказів, а апеляційний суд надав вичерпну оцінку всім обставинам справи.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду, якою стягнуто борг солідарно з обох колишніх з подружжя, — без змін.
Справа №2-418/2009 від 17/06/2026
Предметом цього спору є питання правомірності заміни сторони виконавчого провадження (стягувача) на правонаступника після спливу строку пред’явлення виконавчого документа до виконання.
Верховний Суд у цій справі керувався принципом, що процесуальне правонаступництво не є самоціллю, а має на меті реальне виконання судового рішення. Суд наголосив, що заміна сторони можлива лише тоді, коли виконавчий документ є чинним, тобто строк його пред’явлення до виконання не сплив. У даному випадку виконавчий документ був повернутий стягувачу ще у 2018 році, а трирічний строк на його повторне пред’явлення закінчився у 2021 році. Суд підкреслив, що повернення виконавчого листа приватним виконавцем без прийняття до виконання у 2024 році не перериває перебіг цього строку. Оскільки правонаступник звернувся до суду із заявою про заміну сторони лише у 2025 році, він пропустив встановлений законом строк. Крім того, заявник не звертався з клопотанням про поновлення пропущеного строку, що, згідно з усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду, є безумовною підставою для відмови у задоволенні заяви про заміну сторони.
Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив нове рішення, яким відмовив у задоволенні заяви про заміну сторони виконавчого провадження.
Справа №320/28375/24 від 23/06/2026
Предметом спору є правомірність прийняття Головним управлінням ДПС у м. Києві податкових повідомлень-рішень, якими до позивача — повного товариства «Ломбард Донкредит» — були застосовані штрафні санкції або донараховані податкові зобов’язання.
Суд при винесенні рішення керувався принципом законності та перевіркою дотримання податковим органом процедури проведення перевірки та обґрунтованості висновків, викладених в акті перевірки. Верховний Суд проаналізував матеріали справи та дійшов висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій правильно встановили фактичні обставини справи, надавши їм належну правову оцінку. Суд підкреслив, що податковий орган не довів належними та допустимими доказами наявність порушень з боку позивача, які б стали підставою для прийняття оскаржуваних рішень. Також було враховано, що доводи касаційної скарги ДПС зводяться до переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції. У підсумку, колегія суддів не знайшла підстав для скасування рішень нижчих інстанцій, оскільки вони ґрунтуються на повному та всебічному дослідженні обставин справи.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін.
Справа №480/5366/22 від 23/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору:
**1. Предмет спору**
Предметом спору є правомірність податкового повідомлення-рішення, яким контролюючий орган донарахував підприємству податок на доходи нерезидентів через застосування, на думку податкової, неправомірної пільгової ставки 5% при виплаті дивідендів кіпрському акціонеру.
**2. Аргументи суду**
Суд виходив із того, що для застосування пільгової ставки 5% згідно з Конвенцією між Україною та Кіпром необхідно дотриматися двох умов: володіння не менше 20% капіталу та інвестування в придбання акцій (прав) в еквіваленті не менше 100 000 євро. Суд встановив, що позивач виконав обидві умови, оскільки кіпрський учасник володіє 25% статутного капіталу, а сума придбання цих корпоративних прав на вторинному ринку значно перевищує встановлений поріг. Верховний Суд наголосив, що Конвенція не містить вимоги, аби інвестиція обов’язково здійснювалася шляхом збільшення статутного капіталу підприємства, що сплачує дивіденди. Також суд відхилив доводи податкової про необхідність відступу від попередньої правової позиції, викладеної у справі № 340/3834/21. Суд зазначив, що для відступу від раніше сформованої практики мають бути вагомі підстави, такі як зміна законодавства або доктринальних підходів, чого в даному випадку не встановлено. Відтак, суд підтвердив, що придбання корпоративних прав на вторинному ринку є повноцінним інвестуванням у розумінні міжнародного договору.
**3. Рішення суду**
Верховний Суд залишив касаційну скаргу податкового органу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій, якими позов було задоволено, — без змін.
Справа №320/28375/24 від 23/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Оскарження податкових повідомлень-рішень, якими ломбарду було донараховано понад 75 млн грн податку на доходи фізичних осіб (ПДФО) та військового збору через нібито невиконання функцій податкового агента при реалізації заставного майна.
2. **Аргументи суду:**
* Суд встановив, що при реалізації заставного майна (золотого брухту) Національному банку України ломбард діє як посередник, а такі операції, згідно з нормами Податкового кодексу, не є базою оподаткування ПДФО.
* Податковий орган не надав жодних доказів у самому акті перевірки, які б підтверджували порушення: в акті були відсутні посилання на конкретні первинні документи, регістри обліку чи періоди, у яких нібито було допущено заниження податків.
* Суди попередніх інстанцій на основі дослідження первинної документації та висновку судової економічної експертизи підтвердили, що ломбард правомірно відображав операції та в окремих випадках (щодо іншого майна, крім брухту) самостійно утримував та сплачував податки.
* Верховний Суд підкреслив, що податкова служба не спростувала висновки судів щодо природи реалізованого майна, намагаючись безпідставно застосувати до спірних правовідносин Закон «Про металобрухт» замість спеціального законодавства про дорогоцінні метали.
* Суд зазначив, що контролюючий орган фактично намагався перекласти на суд обов’язок доказування, не навівши в акті перевірки жодних розрахунків чи обґрунтувань, що є грубим порушенням процедури оформлення результатів перевірки.
* Верховний Суд констатував, що доводи податкової зводяться до спроби переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень касаційної інстанції, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій повно і всебічно дослідили обставини справи.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу податкового органу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про скасування податкових повідомлень-рішень — без змін.
Справа №0540/9345/18-а від 23/06/2026
1. Предметом спору є правомірність податкових повідомлень-рішень, якими контролюючий орган зменшив суму бюджетного відшкодування ПДВ та застосував штрафні санкції до ПрАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча».
2. Суд при винесенні рішення керувався принципом всебічного аналізу доказів, наданих обома сторонами в межах касаційного провадження. Колегія суддів перевірила правильність застосування норм матеріального та процесуального права судами першої та апеляційної інстанцій. Враховуючи специфіку податкових правовідносин, суд оцінив обґрунтованість висновків податкового органу щодо відмови у бюджетному відшкодуванні ПДВ. Суд дійшов висновку, що в частині оскаржуваного податкового повідомлення-рішення на суму 1 422 860,00 грн та відповідних штрафних санкцій попередні інстанції припустилися помилок у застосуванні законодавства. Водночас, щодо решти позовних вимог, суд визнав позицію судів нижчих інстанцій законною та такою, що відповідає фактичним обставинам справи. Таким чином, рішення було частково змінено з метою забезпечення правильного застосування податкового законодавства.
3. Верховний Суд залишив без задоволення касаційні скарги сторін, скасував рішення судів попередніх інстанцій в частині зменшення бюджетного відшкодування на 1 422 860,00 грн та штрафу на 711 430,00 грн, залишивши в іншій частині судові рішення без змін.
Справа №0540/9345/18-а від 23/06/2026
1. Предметом спору є правомірність податкових повідомлень-рішень, якими контролюючий орган зменшив суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість та застосував штрафні санкції до ПрАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча».
2. Суд при винесенні рішення керувався принципом всебічного аналізу доказів, наданих обома сторонами процесу в межах касаційного провадження. Верховний Суд перевірив правильність застосування норм матеріального та процесуального права судами першої та апеляційної інстанцій. Враховуючи специфіку податкових правовідносин, колегія суддів дійшла висновку, що в частині оскаржуваних рішень суди попередніх інстанцій припустилися помилок при оцінці правомірності зменшення бюджетного відшкодування та нарахування штрафів. Водночас, щодо решти позовних вимог, суд визнав висновки нижчих інстанцій обґрунтованими та такими, що відповідають фактичним обставинам справи. Суд наголосив на необхідності суворого дотримання податкового законодавства при формуванні податкового кредиту та отриманні бюджетного відшкодування. Таким чином, рішення було прийнято на основі балансу між інтересами платника податків та фіскальними інтересами держави.
3. Верховний Суд залишив без задоволення касаційні скарги сторін, скасував рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позову щодо зменшення бюджетного відшкодування на 1 422 860,00 грн та штрафів на 711 430,00 грн, а в іншій частині залишив судові рішення без змін.
Справа №910/9652/24 від 16/06/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, я проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Оскарження рішення Антимонопольного комітету України про визнання дій ТОВ «Технофорс» антиконкурентними узгодженими діями, що призвели до спотворення результатів торгів, та накладення штрафу.
2. **Аргументи суду:**
* Суд встановив, що позивач та інший учасник торгів використовували одну й ту саму статичну IP-адресу для керування банківськими рахунками, що свідчить про спільний доступ до інформації та координацію дій.
* Було доведено наявність сталих господарських відносин між учасниками (зокрема, надання фінансової допомоги за договорами позики), що спростовує їхній статус як незалежних конкурентів.
* Апеляційний суд обґрунтовано відхилив доводи про надмірну тривалість розслідування, зазначивши, що справа розглядалася в межах строків давності, а затримки були зумовлені об’єктивними чинниками (пандемія COVID-19, воєнний стан, реорганізація органів АМК).
* Суд наголосив, що позивач не довів, яким саме чином тривалість розслідування обмежила його права чи можливість захисту, тому підстави для скасування рішення АМК відсутні.
* Верховний Суд підкреслив, що господарські суди не повинні перебирати на себе функції АМК, а мають лише перевіряти законність застосування норм права та дотримання процедури.
* Суд дійшов висновку, що докази, зібрані АМК, у своїй сукупності є вірогіднішими для підтвердження змови, ніж версія позивача про випадковий збіг обставин.
* Касаційна інстанція підтвердила, що суд апеляційної інстанції виконав усі вказівки Верховного Суду, надані під час попередніх розглядів, і прийняв рішення на основі всебічного аналізу доказів.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ «Технофорс» без задоволення, а постанову апеляційного суду, якою було відмовлено у позові, — без змін.
Справа №920/1369/23 від 17/06/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір:
1. Предметом спору є питання правомірності покладення субсидіарної відповідальності на Виконавчий комітет міської ради за зобов’язаннями комунального підприємства-банкрута через доведення останнього до неплатоспроможності.
2. Суд виходив із того, що субсидіарна відповідальність у справах про банкрутство має деліктну природу, а її ключовими елементами є вина контролюючої особи та причинно-наслідковий зв’язок між її бездіяльністю і банкрутством боржника. Встановлено, що Виконавчий комітет, будучи органом управління підприємства, самоусунувся від контролю за фінансовим станом боржника, не вживав заходів для запобігання банкрутству та не ініціював вчасне звернення до суду, що призвело до накопичення податкового боргу. Суд підкреслив, що презумпція вини контролюючої особи є спростовною, проте відповідач не надав доказів своєї добросовісності або впливу ринкових факторів, які б виключали його провину. Також суд зазначив, що міська рада та її виконавчий комітет є взаємопов’язаними органами, і оскільки рада не має відкритих рахунків у Казначействі, стягнення коштів з виконавчого комітету як головного розпорядника бюджетних коштів є законним способом захисту прав кредиторів. Суд відхилив доводи скаржника про відсутність вини, вказавши, що бездіяльність органу управління в умовах прогресуючої кризи є достатньою підставою для притягнення до відповідальності.
3. Верховний Суд залишив без змін ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, якими заяву про покладення субсидіарної відповідальності на Виконавчий комітет було задоволено.
Справа №5011-15/2045-2012 (910/839/24) від 16/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Вирішення питання про відшкодування Міністерством юстиції України витрат на професійну правничу допомогу, понесених ТОВ «Компанія «Ніко-Тайс» під час оскарження дій державного виконавця.
2. **Аргументи суду:**
– Суд підтвердив, що право на відшкодування витрат на адвоката виникає у сторони, на користь якої ухвалено остаточне рішення, що в даному випадку було реалізовано через апеляційну інстанцію.
– Апеляційний суд обґрунтовано визнав надані адвокатом послуги реальними та документально підтвердженими актами виконаних робіт, що відповідає вимогам процесуального закону.
– Верховний Суд наголосив, що зменшення розміру витрат на правничу допомогу можливе лише за наявності обґрунтованого клопотання іншої сторони, чого Міністерство юстиції належним чином не довело.
– Суд відхилив доводи скаржника про порушення правил надсилання доказів, оскільки матеріали були подані через систему «Електронний суд» з відповідними підтвердженнями отримання.
– Також було підкреслено, що посилання Міністерства на застарілу судову практику (2019–2022 років) є безпідставним, оскільки скаржник не довів ідентичності обставин та обсягу наданих послуг у тих справах.
– Зрештою, суд дійшов висновку, що оскаржувана додаткова постанова відповідає принципам співмірності та справедливості розподілу судових витрат.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу Міністерства юстиції України без задоволення, а додаткову постанову апеляційного суду — без змін.
Справа №910/10047/25 від 18/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з урахуванням вашого запиту:
1. **Предмет спору:** Стягнення з виконавця оборонного контракту 1 704 370 грн як безпідставно сплачених коштів через перевищення граничного рівня прибутку та ненадання уточнених розрахунків вартості товару.
2. **Аргументи суду:**
* Суд встановив, що позивач обрав неналежний спосіб захисту права, намагаючись стягнути кошти як «безпідставно сплачені», тоді як у подібних правовідносинах такі вимоги мають кваліфікуватися як відшкодування збитків.
* Верховний Суд послався на власну правову позицію (постанова ОП КГС ВС від 19.12.2025 у справі № 915/222/24), згідно з якою майнові втрати замовника через завищення ціни контракту внаслідок неправомірної поведінки виконавця є збитками.
* Для стягнення таких збитків позивач зобов’язаний довести склад правопорушення: наявність збитків, неправомірну поведінку виконавця, причинно-наслідковий зв’язок та вину.
* Оскільки позивач не довів наявності всіх елементів цивільно-правової відповідальності, а обрав спосіб захисту, що не відповідає суті спору, позов не підлягає задоволенню.
* Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій помилково оцінювали докази по суті, не звернувши уваги на обрання позивачем неналежного способу захисту, що є самостійною підставою для відмови в позові.
* Верховний Суд підкреслив, що не може скасувати правильне по суті рішення лише через формальні мотиви, тому залишив відмову в позові в силі, змінивши лише мотивувальну частину рішень.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про відмову в позові — без змін, змінивши лише їхню мотивувальну частину.
Справа №910/16344/24 (910/6016/25) від 02/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий виклад суті справи та правової позиції Верховного Суду:
1. **Предмет спору:** Визнання недійсними договорів відступлення права вимоги та іпотечних прав, укладених між фінансовою компанією та нефінансовою установою в межах справи про банкрутство боржника.
2. **Аргументи суду:**
* Суд встановив, що право вимоги, яке виникло з договору факторингу, було передано фінансовою установою на користь особи, яка не має статусу фінансової установи, що прямо суперечить вимогам глави 73 Цивільного кодексу України.
* Верховний Суд підкреслив, що якщо договір факторингу передбачає можливість подальшого відступлення права вимоги, таке відступлення повинно здійснюватися виключно шляхом укладення нового договору факторингу з дотриманням спеціального суб’єктного складу сторін.
* Оскільки відступлення прав за іпотечним договором є похідним від основного зобов’язання, неможливість законної передачі права вимоги за основним боргом автоматично робить неможливим і відступлення прав за іпотекою.
* Суд відхилив доводи скаржника про відсутність порушеного права позивача, зазначивши, що боржник має законний інтерес у тому, щоб виконувати зобов’язання лише перед належним кредитором, який набув права вимоги на законних підставах.
* Послідовний продаж прав вимоги протягом короткого часу за ціною придбання викликав у суду обґрунтовані сумніви у добросовісності дій відповідачів.
* Верховний Суд наголосив, що посилання скаржника на попередню практику є безпідставними, оскільки вони не враховують специфіку конкретних обставин цієї справи та не доводять невідповідність висновків апеляційного суду нормам права.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив постанову апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу — без задоволення, підтвердивши недійсність оспорюваних правочинів.
Справа №908/3546/23 від 17/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. **Предмет спору:** Стягнення з виробника електроенергії (ПП «Нацпрод») на користь АТ «Гарантований покупець» понад 17 млн грн як надлишково сплачених коштів за електроенергію, яку, згідно з оновленими даними обліку, відповідач фактично не постачав в енергосистему України через роботу в несинхронному режимі на окупованій території.
2. **Аргументи суду:**
* Суд встановив, що об’єкти генерації відповідача перебували на тимчасово окупованій території та працювали несинхронно з Об’єднаною енергосистемою (ОЕС) України, що підтверджується даними операторів систем та Регулятора.
* **:** Верховний Суд у складі Об’єднаної палати Касаційного господарського суду відступив від власної попередньої позиції (викладеної у справі № 910/19641/23), визнавши, що дані комерційного обліку можуть і повинні коригуватися до «нульових» значень, якщо отримано достовірну інформацію про відсутність фактичного відпуску електроенергії.
* Суд наголосив, що протокол НКРЕКП № 48-п та листи операторів систем розподілу є достатніми доказами для коригування обсягів, навіть за відсутності прямої норми в договорі, оскільки це відповідає принципам функціонування ринку електроенергії.
* Було застосовано доктрину заборони суперечливої поведінки (*venire contra factum proprium*), оскільки відповідач раніше погоджувався з аналогічними коригуваннями, а його раптова відмова від підписання актів визнана недобросовісною.
* Суд підкреслив, що сертифіковані дані комерційного обліку не є незмінними і підлягають уточненню при виявленні невідповідності фактичним показникам.
* Аргументи скаржника про неможливість такого коригування були відхилені як такі, що не відповідають актуальній правовій позиції Верховного Суду.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу ПП «Нацпрод» без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про стягнення коштів — без змін.
Справа №709/1048/25 від 17/06/2026
Предметом цього спору є правомірність повернення апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі, але стверджує, що судове рішення порушує її майнові права.
Верховний Суд у своєму рішенні наголосив на важливості дотримання процесуальної процедури при розгляді скарг від осіб, які не були залучені до участі у справі першою інстанцією. Суд роз’яснив, що апеляційний суд не має права відмовляти у прийнятті такої скарги на стадії її подання, посилаючись на відсутність порушень прав заявника. Натомість, апеляційний суд зобов’язаний спочатку відкрити апеляційне провадження, щоб у межах повноцінного розгляду дослідити доводи скаржника. Лише після перевірки всіх обставин, якщо суд встановить, що рішення дійсно не стосується прав особи, він має право закрити апеляційне провадження. Повернення скарги без відкриття провадження є передчасним і позбавляє особу доступу до правосуддя. Таким чином, Верховний Суд підтвердив, що оцінка доводів про порушення прав має відбуватися не на етапі вирішення питання про прийняття скарги, а під час її розгляду по суті.
Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
Справа №917/1701/23 від 10/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
**1. Предмет спору**
Предметом спору є визнання недійсним договору оренди земельних ділянок, укладеного між міською радою та фізичною особою, та скасування державної реєстрації права оренди через порушення процедури надання землі без проведення обов’язкових земельних торгів.
**2. Аргументи суду**
* Суд встановив, що на момент отримання спірних ділянок відповідач уже був засновником фермерського господарства, тому мав отримувати землю виключно на конкурентних засадах (через аукціон), а не за спрощеною процедурою для створення нового господарства.
* Верховний Суд підтвердив, що спори щодо користування землями фермерських господарств підлягають розгляду саме в господарських судах, незалежно від того, чи виступає фізична особа-засновник єдиним відповідачем.
* Суд відхилив клопотання відповідача про відступлення від попередньої правової позиції Великої Палати Верховного Суду, зазначивши, що скаржник не навів вагомих підстав для зміни сталої судової практики.
* Щодо участі прокурора, суд визнав правомірним звернення прокуратури в інтересах територіальної громади, оскільки міська рада не вжила самостійних заходів для захисту своїх інтересів після виявлення порушень.
* Суд також відкинув аргумент про «неналежний спосіб захисту» (відсутність вимоги про повернення землі), вказавши, що визнання договору недійсним є самостійним способом захисту, а вимога про повернення ділянок була б доречною лише за умови доведення факту їх фактичного утримання відповідачем.
* Рішення ґрунтується на принципі правової визначеності, де суд наголосив, що не має підстав змінювати практику лише через незгоду однієї зі сторін із тлумаченням норм права.
**3. Рішення суду**
Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій, якими договір оренди було визнано недійсним, — без змін.
Справа №902/260/25 від 10/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору.
**1. Предмет спору**
Предметом спору є законність закриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи через відмову у затвердженні плану реструктуризації боргів та встановлення судом недобросовісної поведінки боржника.
**2. Аргументи суду**
* Суд встановив, що запропонований боржником план реструктуризації передбачав списання понад 91% заборгованості, що свідчить про відсутність реальних намірів боржника щодо погашення боргів та невідповідність цілям процедури неплатоспроможності.
* Ключовим критерієм для суду стала оцінка добросовісності боржника, оскільки Кодекс України з процедур банкрутства (КУзПБ) вимагає від особи повної відкритості та чесності щодо свого майнового стану.
* Суд підтвердив факт приховування боржником реальних доходів та витрат, зокрема, виявлено невідповідність між офіційними доходами та фактами відпочинку у дороговартісних готелях, а також використання транспортних засобів, про які не було повідомлено у декларації.
* Використовуючи принцип преюдиції, суд врахував обставини, встановлені іншим судовим рішенням (щодо спроби незаконного перетину кордону), які довели наявність у боржника фінансових ресурсів на відпочинок, що суперечило його заявам про скрутне матеріальне становище.
* Верховний Суд наголосив, що норми КУзПБ щодо переходу до процедури погашення боргів не повинні застосовуватися формально, якщо встановлено недобросовісність боржника, що є самостійною підставою для закриття провадження.
* Суд підкреслив, що обов’язок боржника розкривати повну інформацію про свій майновий стан та стан членів сім’ї є фундаментальним, а його порушення унеможливлює затвердження плану реструктуризації.
**3. Рішення суду**
Верховний Суд залишив касаційну скаргу боржника без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду про закриття провадження у справі — без змін.
Справа №523/16348/24 від 09/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Касаційний перегляд вироку та ухвали щодо правильності кваліфікації дій особи, яка вчинила опір та заподіяла легкі тілесні ушкодження працівникам поліції, а також щодо справедливості призначеного покарання.
2. **Аргументи суду:**
* Суд встановив, що дії засудженого (опір та насильство) були об’єднані єдиним умислом, відбувалися динамічно та практично одночасно, тому не потребують окремої кваліфікації за двома статтями.
* Верховний Суд підкреслив, що якщо особа спочатку вчиняє менш небезпечне діяння, а потім більш небезпечне однорідне посягання, це охоплюється єдиним складом більш тяжкого злочину.
* Відтак, кваліфікація за ч. 2 ст. 342 КК (опір) була визнана зайвою, оскільки ці дії повністю охоплюються об’єктивною стороною ч. 2 ст. 345 КК (насильство щодо працівника правоохоронного органу).
* Щодо доводів захисту про порушення процедури апеляційного розгляду, суд зазначив, що участь обвинуваченого не була обов’язковою, оскільки він не утримувався під вартою, а його захисник був присутній і не заперечував проти розгляду.
* Суд також підтвердив, що призначене покарання у виді 3 років обмеження волі є справедливим, оскільки засуджений не виявив щирого каяття та не відшкодував шкоду потерпілому.
* У підсумку, касаційна інстанція погодилася з прокурором, що окрема кваліфікація за ст. 342 КК є помилковою, і виключила її з обвинувачення.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційні скарги, змінивши судові рішення шляхом виключення засудження за ч. 2 ст. 342 КК та скасування призначення покарання за сукупністю злочинів, залишивши в силі покарання за ч. 2 ст. 345 КК у виді 3 років обмеження волі.
Справа №357/10920/24 від 17/06/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Встановлення факту самостійного виховання та утримання батьком малолітньої дитини в порядку окремого провадження для отримання відстрочки від мобілізації.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що сімейні обов’язки щодо виховання та утримання дитини є невідчужуваними та не можуть бути передані іншій особі, тому питання їх виконання не може вирішуватися у безспірному порядку. Суд підтвердив, що спроба встановити такий факт через окреме провадження фактично приховує спір про право, оскільки стосується обов’язків другого з батьків. Відповідно до усталеної практики, такі питання мають розглядатися виключно в порядку позовного провадження із залученням органу опіки та піклування. Апеляційний суд припустився помилки, коли, скасовуючи ухвалу першої інстанції, вийшов за межі доводів апеляційної скарги та надав вказівки щодо залучення органу опіки в межах окремого провадження, що є процесуально неможливим. Отже, Верховний Суд підкреслив пріоритет найкращих інтересів дитини та неможливість підміни позовного провадження окремим у справах, де наявний конфлікт чи невизначеність щодо батьківських прав.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі ухвалу суду першої інстанції про залишення заяви без розгляду.
Справа №916/1555/23 від 17/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з урахуванням вашого запиту:
1. Предметом спору є питання дотримання процесуального порядку оскарження грошових вимог кредитора у справі про неплатоспроможність фізичної особи, зокрема, можливості оскарження «індивідуальної» ухвали про відхилення вимог окремо від ухвали за результатами попереднього засідання.
2. Верховний Суд виходив з того, що згідно з положеннями Кодексу України з процедур банкрутства, ухвала про відхилення вимог окремого кредитора не може оскаржуватися окремо від ухвали, постановленої за результатами попереднього засідання. Суд наголосив, що ці два судові акти є нерозривно пов’язаними, оскільки «індивідуальна» ухвала містить мотивувальну частину щодо суті вимог, а ухвала за результатами попереднього засідання — підсумковий результат. Апеляційний суд помилково розглянув скаргу лише на ухвалу попереднього засідання, не звернувши уваги на те, що заявник не оскаржив «індивідуальну» ухвалу, якою фактично було вирішено питання по суті. Верховний Суд зазначив, що у такій ситуації апеляційний суд мав би повернути скаргу або закрити провадження, оскільки оскарження лише одного з цих документів порушує принцип диспозитивності та процесуальну логіку банкрутних процедур. Суд також підкреслив, що навіть якщо місцевий суд помилково вказав у своїй ухвалі, що вона не підлягає оскарженню, це не позбавляє кредитора права на апеляцію, проте реалізувати його необхідно шляхом одночасного оскарження обох пов’язаних ухвал. Відтак, апеляційний суд не мав права залишати ухвалу попереднього засідання без змін, не вирішивши питання про прийнятність скарги в контексті оскарження обох процесуальних документів.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного господарського суду та передав справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для належного вирішення питання щодо прийнятності апеляційної скарги.
Справа №907/801/20 від 22/06/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:
1. Предметом спору є заява ТОВ «Атлас Воловець Енерджи» про стягнення з прокуратури витрат на професійну правничу допомогу, понесених під час касаційного розгляду справи.
2. Суд при винесенні рішення керувався принципами розумності, співмірності та реальності витрат на правову допомогу, закріпленими у Господарському процесуальному кодексі України. Верховний Суд встановив, що заявлена сума у 375 024,01 грн є надмірною та не відповідає фактичному обсягу наданих послуг. Зокрема, суд виявив дублювання окремих видів робіт у рахунках-фактурах та штучне виокремлення етапів юридичного аналізу, які за своєю суттю є складовими однієї послуги. Також було враховано, що частина заявлених витрат стосувалася послуг адвоката, який не входив до складу об’єднання, що надавало допомогу, або ж стосувалася процесуальних дій, які не принесли результату. Суд наголосив, що право на гонорар не є абсолютним і має бути обґрунтованим складністю справи, яка в даному випадку була невисокою через наявність усталеної практики Верховного Суду щодо аналогічних спорів. У підсумку суд визнав обґрунтованими та співмірними лише витрати у розмірі 40 000 грн, що покривають підготовку відзиву та участь у судовому засіданні.
3. Суд частково задовольнив заяву, стягнувши з Львівської обласної прокуратури на користь ТОВ «Атлас Воловець Енерджи» 40 000 грн витрат на правничу допомогу, відмовивши у задоволенні решти вимог.
Справа №705/2711/25 від 19/05/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вашого огляду:
1. **Предмет спору:** Банк звернувся з позовом про скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, яке перебуває в іпотеці, та поновлення права власності на нього за іпотекодавцем (боржником).
2. **Аргументи суду:**
– Суд наголосив, що визначення належного складу відповідачів є ключовим для ефективного захисту прав, а пред’явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні вимог.
– У цій справі позивач (банк) вимагав поновити право власності на майно за ДП «Уманський консервний комбінат», проте залучив це підприємство лише як третю особу, а не як співвідповідача.
– Верховний Суд підкреслив, що оскільки спір безпосередньо стосується прав та обов’язків іпотекодавця (ДП «Уманський консервний комбінат»), вирішення вимог без його участі як відповідача є неможливим.
– Суд зазначив, що третя особа не може бути суб’єктом, щодо якого суд ухвалює рішення про поновлення права власності, оскільки це виходить за межі процесуального статусу третьої особи.
– Також було вказано на необхідність залучення до справи позичальника (ТОВ «ТК «Урожай»), оскільки спір впливає на обсяг зобов’язань за кредитним договором, що має похідний характер від іпотеки.
– Верховний Суд підтвердив правильність висновку апеляції про те, що за таких обставин позов не може бути задоволений через порушення процесуальних норм щодо складу учасників справи.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду, якою було відмовлено в задоволенні позову через неналежний склад відповідачів.
Справа №464/6398/24 від 17/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Банк намагався визнати недійсними договори дарування квартир, укладені боржником на користь своїх малолітніх дітей, стверджуючи, що ці правочини є фраудаторними (вчиненими з метою уникнення виконання зобов’язань перед кредитором).
2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що на момент укладення договорів дарування у 2013 році у боржника була відсутня прострочена заборгованість перед банком, а кредитний договір виконувався належним чином протягом багатьох років.
– Важливим фактором стало те, що боржник на той час володів іншим майном (земельними ділянками), яке могло бути використане для виконання зобов’язань, тому відчуження квартир не позбавляло банк можливості задовольнити свої вимоги.
– Суд зазначив, що оскільки боржник набув ці квартири безоплатно, їх відчуження не призвело до зменшення активів, за рахунок яких він міг би розрахуватися з банком, адже він не витрачав власні кошти на їх придбання.
– Щодо доводів банку про борги батьків боржника, суд вказав, що вони не стосуються предмета позову, оскільки оспорюються договори, укладені між боржником та його дітьми, а не між батьками та боржником.
– Верховний Суд підкреслив, що банк не довів факту зловживання правом з боку боржника, оскільки на момент дарування майна не існувало обставин, які б свідчили про намір ухилитися від виконання боргових зобов’язань.
– Також суд зауважив, що банк не надав доказів того, що реалізація іншого майна боржника (іпотеки) була недостатньою для покриття боргу, що спростовує твердження про неможливість виконання зобов’язань.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, відмовивши банку у задоволенні позовних вимог.
Справа №757/23711/25-ц від 18/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до ваших вимог:
1. **Предмет спору:** Оскарження нотаріальної дії (засвідчення справжності підпису на афідевіті) з вимогою визнати її протиправною та скасувати через невідповідність викладених у документі відомостей дійсності.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд виходив із того, що при засвідченні справжності підпису на документі нотаріус не наділений повноваженнями перевіряти достовірність інформації, викладеної у такому документі, а лише підтверджує факт того, що підпис зроблено конкретною особою. Суд наголосив, що афідевіт не є правочином, а нотаріус не несе відповідальності за зміст заяви, якщо вона не суперечить закону та не порушує вимог щодо заборони посвідчення фактів, які належать до компетенції державних органів. Також було зазначено, що відсутність додатків до афідевіту не є порушенням порядку вчинення нотаріальної дії, оскільки це не змінює суті процедури засвідчення підпису. Суд підкреслив, що позивач фактично намагається вирішити спір про цивільне право (щодо права власності на картину) шляхом оскарження дій нотаріуса, що є неефективним способом захисту. Оскільки позивач не довів порушення своїх прав саме діями нотаріуса, а не змістом самої заяви, підстави для задоволення позову відсутні.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін.
Справа №643/2468/25 від 17/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення:
1. Предметом спору є розподіл судових витрат (судового збору та витрат на професійну правничу допомогу) у справі про встановлення факту проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу та визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування.
2. Суд касаційної інстанції дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій помилково застосували норми процесуального права, відмовивши у відшкодуванні судового збору. Верховний Суд наголосив, що оскільки справа розглядалася у порядку позовного, а не окремого провадження, правила статті 294 ЦПК України щодо відсутності відшкодування витрат не застосовуються. Також суд відхилив аргумент про «неправильні дії позивачки» як підставу для відмови у відшкодуванні витрат, зазначивши, що відсутність документів на майно не є провиною спадкоємця. Водночас, у частині витрат на правничу допомогу суд відмовив, оскільки позивачка не надала докази їх понесення до закінчення судових дебатів у суді першої інстанції та не обґрунтувала поважність причин такого зволікання. Таким чином, обов’язок відшкодування судового збору було покладено на відповідача (міську раду) як на сторону, проти якої ухвалено рішення, тоді як у стягненні гонорару адвоката було відмовлено через порушення процесуального строку подання доказів.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив нове, яким частково задовольнив заяву позивачки, стягнувши з Харківської міської ради лише суму сплаченого судового збору.
Справа №160/10679/25 від 23/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий та професійний аналіз для вашого матеріалу:
1. Предметом спору є правомірність нарахування податковим органом грошових зобов’язань з податку на прибуток та застосування штрафних санкцій за неподання звітності FATCA і ненадання документів на запит контролюючого органу.
2. Суд дійшов висновку про безпідставність вимог податкової, оскільки на момент прийняття оскаржуваних рішень відповідальність за неподання звітності FATCA була скасована відповідними змінами до Податкового кодексу. Щодо штрафу за ненадання документів на запит, суд встановив, що податкова не довела факту належного вручення запиту платнику податків, а сам документ не відповідав встановленим законом вимогам до оформлення запитів. Стосовно донарахування податку на прибуток, суд підтвердив наявність економічного ефекту від операцій з векселями, відкинувши аргументи податкової про відсутність ділової мети. Суд також наголосив, що надані податковою посилання на попередню практику Верховного Суду стосуються інших фактичних обставин і не можуть бути застосовані у цій справі. Таким чином, дії контролюючого органу були визнані такими, що не ґрунтуються на нормах чинного законодавства.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу Головного управління ДПС без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про скасування податкових повідомлень-рішень — без змін.
Справа №440/2659/25 від 16/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до ваших вимог:
1. Предметом спору є правомірність податкових повідомлень-рішень, якими контролюючий орган зменшив від’ємне значення об’єкта оподаткування податком на прибуток (через дисконтування заборгованості) та донарахував зобов’язання з ПДВ, посилаючись на нереальність господарських операцій та порушення правил бухгалтерського обліку.
2. Суд касаційної інстанції прийшов до висновку, що суди попередніх інстанцій не повною мірою дослідили обставини справи, які мають вирішальне значення для правильного застосування норм матеріального права. Зокрема, Верховний Суд вказав, що суди не надали належної оцінки класифікації кредиторської заборгованості як поточної, оскільки умови договору передбачали можливість витребування коштів у будь-який момент, що потребує глибшого аналізу на предмет необхідності дисконтування. Суд підкреслив, що для правильного вирішення спору необхідно встановити, чи на дату балансу зобов’язання за контрактом були довгостроковими чи короткостроковими, оскільки від цього залежить застосування правил дисконтування згідно з МСФЗ. Також суд зазначив, що контролюючий орган не спростував реальність господарських операцій щодо використання бази Bloomberg, проте в частині податку на прибуток висновки судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для дисконтування є передчасними. Верховний Суд наголосив на обов’язку судів першої та апеляційної інстанцій дослідити правильність розрахунку вартості зобов’язання, здійсненого податківцями, з урахуванням строків дії контракту та фактичних обставин виникнення заборгованості. Таким чином, рішення було скасовано в частині податку на прибуток через недотримання вимог щодо повного та всебічного з’ясування обставин справи.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу податкового органу, скасував рішення судів попередніх інстанцій у частині податку на прибуток та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції, залишивши в іншій частині судові рішення без змін.
Справа №914/2400/25 від 16/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з урахуванням вашого запиту:
1. **Предмет спору:** Оскарження ухвали апеляційного суду про залишення без розгляду заяви про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу через пропуск строку на подання відповідних доказів.
2. **Аргументи суду:**
– Суд наголосив, що право на відшкодування витрат на правничу допомогу нерозривно пов’язане з обов’язком сторони дотримуватися процесуальних строків, встановлених Господарським процесуальним кодексом України.
– Верховний Суд підтвердив, що перебування адвоката у відпустці не є об’єктивною та непереборною обставиною, яка виправдовує пропуск строку, оскільки адвокатське об’єднання як юридична особа має можливість залучати інших фахівців для виконання процесуальних дій.
– Суд зазначив, що керівник адвокатського об’єднання не довів неможливості делегування повноважень іншим адвокатам чи помічникам для своєчасного подання документів до суду.
– Було підкреслено, що поновлення процесуального строку є винятковою мірою (пільгою), яка застосовується лише за наявності об’єктивних перешкод, а не суб’єктивних причин, пов’язаних із внутрішньою організацією роботи представника сторони.
– Суд також звернув увагу на те, що більшість документів, які підтверджують витрати, були підписані до початку відпустки адвоката, що свідчить про відсутність об’єктивної неможливості подати їх вчасно.
– Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що апеляційна інстанція правомірно відмовила у поновленні строку та залишила заяву без розгляду, не допустивши надмірного формалізму.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ “Транс Еко Енерджі” без задоволення, а ухвалу Західного апеляційного господарського суду — без змін.
Справа №916/3297/25 від 18/06/2026
Предметом цього спору є правомірність відмови апеляційного суду у відкритті провадження через пропуск заявником строку на апеляційне оскарження рішення господарського суду.
Верховний Суд у своєму рішенні керувався такими аргументами:
1. Право на апеляційне оскарження не є абсолютним і має реалізовуватися з дотриманням встановлених законом строків та процедур.
2. Суд підкреслив, що обов’язок юридичної особи зареєструвати «Електронний кабінет» у системі ЄСІТС є імперативною вимогою закону, а його невиконання не може вважатися поважною причиною для поновлення процесуальних строків.
3. Посилання скаржника на воєнний стан як на загальну обставину не є достатнім для автоматичного поновлення строку; заявник зобов’язаний довести, як саме конкретні події унеможливили вчинення процесуальних дій у визначений період.
4. Суд зазначив, що неодноразове повернення скарги через невиконання вимог суду свідчить про неналежну організацію діяльності підприємства, а не про об’єктивні перешкоди.
5. Верховний Суд наголосив, що питання поважності причин пропуску строку є дискреційними повноваженнями суду, який має оцінювати баланс між приватним інтересом та принципом юридичної визначеності.
6. Оскільки скаржник не надав належних доказів непереборності обставин, що завадили вчасному зверненню, апеляційний суд правомірно відмовив у відкритті провадження.
Верховний Суд залишив ухвалу апеляційного господарського суду без змін, а касаційну скаргу — без задоволення.
Справа №912/2412/24 від 18/06/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Військова частина звернулася до суду з позовом про стягнення з підрядника понад 1,8 млн грн як безпідставно набутих коштів, посилаючись на висновки аудиторського звіту щодо відсутності документального підтвердження витрат на відрядження працівників.
2. **Аргументи суду:** Суд виходив із того, що сторони уклали договори підряду, за якими роботи були фактично виконані, прийняті замовником без зауважень та оплачені в повному обсязі. Верховний Суд наголосив, що сам по собі аудиторський звіт не є автоматичною підставою для повернення коштів, оскільки він лише фіксує думку контролюючого органу і не змінює умови вже виконаного договору. Позивач не довів, що роботи не були виконані або що витрати на відрядження були фіктивними, а також не скористався своїм правом на перевірку документів під час прийняття робіт. Суд підкреслив, що замовник, підписавши акти без заперечень, втратив право посилатися на недоліки, які міг виявити при звичайному прийнятті робіт. Крім того, скаржник не навів переконливих правових підстав для відступу від усталеної практики Верховного Суду щодо юридичної сили актів ревізії. Отже, договірні зобов’язання вважаються виконаними належним чином, а підстави для стягнення коштів як безпідставно набутих відсутні.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу військової частини без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про відмову в позові — без змін.
Справа №753/7191/25 від 10/06/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. **Предмет спору:** Встановлення факту проживання однією сім’єю рідної сестри із загиблим братом-військовослужбовцем для реалізації права на отримання одноразової грошової допомоги.
2. **Аргументи суду:**
– Суд виходив із того, що законодавство не містить вичерпного переліку членів сім’ї, а ключовими критеріями є спільне проживання, ведення спільного побуту та наявність взаємних прав і обов’язків.
– Встановлено, що заявниця та загиблий були рідними братом і сестрою, зареєстрованими за однією адресою, що підтверджено документально та показаннями свідків.
– Суд наголосив, що встановлення факту в порядку окремого провадження є допустимим, оскільки заявниця не має іншої можливості підтвердити цей факт для реалізації своїх прав, а спір про право у цій справі відсутній.
– Верховний Суд відхилив доводи Міністерства оборони про те, що «проживання однією сім’єю» стосується виключно фактичних шлюбних відносин, зазначивши, що це поняття є ширшим і охоплює також інших родичів, які ведуть спільне господарство.
– Суд підкреслив, що в межах цієї справи він не вирішував питання про стягнення коштів, а лише підтвердив юридичний факт, необхідний для подальшого звернення заявниці до відповідних органів.
– Судові рішення попередніх інстанцій визнано законними, оскільки вони ґрунтуються на всебічному дослідженні доказів, зокрема спільних витрат, листування та спільного побуту, що свідчить про реальність сімейних відносин.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу Міністерства оборони України без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін.
Справа №910/423/23 від 17/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
1. Предметом спору є законність закриття апеляційного провадження за скаргою особи, яка не брала участі у справі (монаха), на рішення суду першої інстанції щодо усунення перешкод у користуванні майном Києво-Печерської лаври.
2. Верховний Суд виходив з того, що право на апеляційне оскарження для осіб, які не були залучені до справи, не є абсолютним і вимагає доведення наявності очевидного та безумовного правового зв’язку з предметом спору. Суд зазначив, що оскаржуване рішення має безпосередньо стосуватися прав, інтересів або обов’язків скаржника, що має бути відображено у мотивувальній чи резолютивній частині судового акта. У даному випадку суди встановили, що спір стосувався виключно договірних відносин між юридичними особами — монастирем та заповідником, і жодних висновків щодо прав конкретного ченця рішення не містило. Суд також підкреслив, що господарський суд не є належним органом для вирішення індивідуальних питань щодо свободи віросповідання окремих фізичних осіб, які мають вирішуватися в порядку цивільного судочинства. Крім того, Верховний Суд роз’яснив, що факт залучення інших ченців до справи як третіх осіб раніше не створює автоматичного права на участь для всіх інших осіб, оскільки процесуальний статус визначається індивідуально. Зрештою, суд дійшов висновку, що апеляційний суд правомірно закрив провадження, оскільки скаржник не довів, що рішення суду першої інстанції вплинуло на його права чи обов’язки.
3. Верховний Суд залишив без змін ухвалу апеляційного суду про закриття апеляційного провадження, визнавши її законною та обґрунтованою.
Справа №907/1034/25 від 18/06/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, я проаналізував надане судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Учасник товариства з обмеженою відповідальністю звернувся до суду з позовом про зобов’язання товариства надати йому доступ до широкого переліку документів про господарську діяльність компанії, у чому йому було попередньо відмовлено виконавчим органом.
2. **Аргументи суду:**
– Суд підтвердив, що право учасника на отримання інформації про діяльність товариства є фундаментальним корпоративним правом, закріпленим як у Цивільному кодексі, так і в спеціальному Законі «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю».
– Верховний Суд наголосив, що перелік документів, які товариство зобов’язане надавати учаснику, не є вичерпним, тому відмова товариства з посиланням на відсутність конкретного документа у списку ст. 43 Закону є безпідставною.
– Суди встановили, що позивач дотримався процедури запиту, а відповідач безпідставно відмовив у наданні інформації, посилаючись на комерційну таємницю, що не може бути перешкодою для реалізації корпоративних прав учасника.
– Водночас суд виважено підійшов до вимог, відмовивши у наданні доступу до облікової бази даних у режимі реального часу, оскільки це виходить за межі права на інформацію та є втручанням у поточну господарську діяльність виконавчого органу.
– Суд зазначив, що рішення не повинно мати умовного характеру, тому зобов’язав надати лише ті документи, які об’єктивно стосуються господарської діяльності та підтверджують права на майно, фінансовий стан та рішення органів управління.
– Касаційну скаргу було відхилено, оскільки доводи скаржника зводилися до незгоди з оцінкою доказів, а не до порушення судами норм матеріального права.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій, якими позовні вимоги про надання документів були задоволені частково.
Справа №333/6938/23 від 11/06/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. Предметом спору є законність конфіскації грошових коштів, вилучених під час обшуку в помешканні засудженого за державну зраду, які, за твердженням захисту, належать його батькові та не пов’язані зі злочинною діяльністю.
2. Верховний Суд вказав, що апеляційний суд формально підійшов до розгляду скарги, не надавши конкретних відповідей на аргументи захисту щодо походження коштів та їх належності третій особі. Суд наголосив, що згідно зі стандартом доказування «поза розумним сумнівом», обвинувачення зобов’язане пояснити всі обставини справи, а не ігнорувати версії, що суперечать позиції прокурора. Апеляційна інстанція обмежилася загальними фразами про законність вироку, не перевіривши належним чином доводи про те, що гроші є особистими накопиченнями батька засудженого. Також було підкреслено, що суд не має права залишати без уваги докази лише через те, що вони не вигідні стороні обвинувачення. В результаті, рішення апеляційного суду було визнано таким, що не відповідає вимогам вмотивованості та законності. Верховний Суд підкреслив необхідність ретельного дослідження зв’язку між вилученим майном та інкримінованим злочином перед його конфіскацією.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду в частині конфіскації грошових коштів та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для належної перевірки доводів захисту.
Справа №495/9874/21 від 17/06/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Позивач звернулася до суду з вимогою про знесення самочинно збудованої відповідачем надбудови (мансарди) у спільному домоволодінні, оскільки будівництво було здійснено без дозвільних документів та згоди співвласника.
2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що відповідач здійснив реконструкцію з втручанням у несучі та огороджувальні конструкції будинку без належних дозволів, що за законом кваліфікується як самочинне будівництво.
– Було підтверджено, що відповідач ігнорував приписи органу архітектурно-будівельного контролю щодо усунення порушень та приведення об’єкта до попереднього стану.
– Суд наголосив, що знесення є крайнім заходом, проте в даному випадку він є виправданим, оскільки відповідач протягом тривалого часу (понад 4 роки) не вживав жодних заходів для легалізації будівництва чи усунення порушень прав співвласника.
– Аргумент відповідача про те, що знесення є надмірним заходом, був відхилений, оскільки він свідомо ухилявся від виконання приписів та не пропонував альтернативних варіантів перебудови.
– Факт порушення прав позивача як співвласника був визнаний доведеним, оскільки будь-яке розпорядження спільним майном має здійснюватися за згодою всіх співвласників, якої отримано не було.
– Верховний Суд підтвердив, що суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права, а доводи касаційної скарги зводяться лише до спроби переоцінити докази, що не входить до повноважень касаційної інстанції.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій, якими позов про знесення самочинного будівництва було задоволено.
Справа №760/1894/20 від 10/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вас:
1. Предметом спору є визначення належного відповідача у справі про скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, здійсненої на підставі неіснуючого судового рішення.
2. Суд виходив із того, що у спорах про скасування реєстраційних записів належним відповідачем є виключно особа, за якою зареєстровано право власності на майно, оскільки саме її права оспорюються. Державний реєстратор у таких правовідносинах не є належним відповідачем, оскільки він лише виконує функцію з внесення запису до реєстру і не є суб’єктом матеріального спору щодо права власності. Суди попередніх інстанцій помилково залучили реєстратора як співвідповідача та поклали на нього частину судових витрат, що суперечить усталеній практиці Верховного Суду. Верховний Суд наголосив, що обов’язок суду — самостійно перевіряти належність суб’єктного складу учасників справи, навіть якщо сторони не заявляли відповідних клопотань. Оскільки позов до реєстратора є безпідставним, вимоги до нього підлягають відмові, а всі судові витрати мають бути покладені на особу, яка незаконно набула право власності.
3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував рішення судів попередніх інстанцій у частині вимог до державного реєстратора, відмовив у позові до нього та перерозподілив судові витрати, поклавши їх у повному обсязі на фізичну особу-відповідача.
Справа №910/8282/25 від 18/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. **Предмет спору:** Стягнення з ДП «Гарантований покупець» на користь АТ «НАЕК «Енергоатом» інфляційних втрат та 3% річних за прострочення оплати електричної енергії за період 2021–2025 років.
2. **Основні аргументи суду:**
– Суди попередніх інстанцій помилково застосували концепцію преюдиції (обов’язковості обставин, встановлених в іншому рішенні), вважаючи, що оскільки факт прострочення був встановлений у справі №910/20227/21, то будь-які нові докази у цій справі не мають значення.
– Верховний Суд наголосив, що преюдиція не є абсолютною: якщо в новій справі сторона надає докази, які не досліджувалися раніше (зокрема, Угоду про врегулювання взаєморозрахунків від 08.02.2022), суд зобов’язаний їх оцінити.
– Суд підкреслив, що ненадання доказів у попередній справі не позбавляє сторону права подати їх у новій справі для обґрунтування своєї позиції.
– Верховний Суд вказав на необхідність з’ясувати правову природу умов Угоди: чи є вони строком виконання зобов’язання, чи відкладальною обставиною, оскільки це безпосередньо впливає на наявність підстав для нарахування інфляційних та 3% річних.
– Суди не дослідили, чи змінює ця Угода порядок розрахунків за Договором та чи звільняє вона відповідача від відповідальності за прострочення.
– Верховний Суд зазначив, що висновки судів у цій справі можуть відрізнятися від попередніх, якщо вони ґрунтуються на ширшій доказовій базі, і це не є порушенням принципу остаточності судового рішення.
– **** Верховний Суд у цьому рішенні детально роз’яснює застосування ст. 75 ГПК України (преюдиція) та ст. 212 ЦК України (відкладальні обставини), фактично уточнюючи підхід до оцінки доказів, які не були предметом розгляду в попередніх справах між тими ж сторонами.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Справа №910/4028/25 від 10/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вас:
1. **Предмет спору:** ОСББ «Куб» звернулося до суду з позовом до ТОВ «Лайфселл» про усунення перешкод у користуванні спільним майном (дахом багатоквартирного будинку) шляхом демонтажу обладнання стільникового зв’язку, розміщеного без згоди співвласників.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд виходив із того, що власники квартир та нежитлових приміщень є співвласниками спільного майна, а ОСББ виступає законним представником їхніх колективних інтересів, маючи право на звернення до суду з негаторним позовом (про усунення перешкод). Суд наголосив, що право розпоряджатися спільним майном належить виключно співвласникам, а договір доступу, укладений раніше з управителем (ОЖБК «Зоряний-2»), не створює жодних зобов’язань для ОСББ, оскільки на момент його підписання кооператив не був власником чи законним титульним володільцем будинку. Верховний Суд відхилив доводи скаржника про необхідність рішення загальних зборів ОСББ для подання такого позову, вказавши, що це є поточною компетенцією правління щодо захисту майна від неправомірного втручання. Водночас суд уточнив, що питання припинення дії договору між попереднім управителем та оператором не було предметом позовних вимог, тому мотивувальну частину рішення апеляційного суду було змінено для виключення зайвих висновків. Суд підкреслив, що відсутність доказів права власності або законного володіння у ОЖБК «Зоряний-2» на момент укладення договору робить його нікчемним у контексті зобов’язань для нових власників.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу ТОВ «Лайфселл», змінивши мотивувальну частину постанови апеляційного суду, проте залишив без змін резолютивну частину, якою позов ОСББ «Куб» було задоволено.
Справа №910/2221/25 від 22/06/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. Предметом спору було питання про те, чи має право кредитор подавати заяву з грошовими вимогами до боржника в межах процедури превентивної реструктуризації, передбаченої Книгою третьою Кодексу України з процедур банкрутства.
2. Верховний Суд виходив із того, що превентивна реструктуризація є специфічною процедурою, яка ініціюється виключно боржником для запобігання неплатоспроможності, а не для встановлення судом складу кредиторської заборгованості. Суд наголосив, що Книга третя КУзПБ не містить механізму формування реєстру вимог кредиторів через судовий розгляд заяв, як це відбувається у класичному банкрутстві. Законодавець поклав обов’язок розкриття інформації про зобов’язання безпосередньо на боржника під час підготовки плану реструктуризації. Кредитори ж мають захищати свої права іншими шляхами: через участь у переговорах, подання заперечень до плану та судовий контроль за процедурою. Отже, спроба подати заяву про визнання грошових вимог у цій процедурі є помилковим ототожненням превентивної реструктуризації з провадженням у справі про банкрутство. Суд підтвердив, що суди попередніх інстанцій правомірно повернули заяви податкового органу без розгляду, оскільки такий процесуальний інструмент для кредиторів у цій процедурі не передбачений.
3. Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими заяви податкового органу про грошові вимоги були повернуті без розгляду.
Справа №910/10196/25 від 15/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. Предметом спору є вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем під час касаційного перегляду справи.
2. Суд керувався тим, що право на відшкодування витрат на правничу допомогу є невід’ємним елементом доступу до правосуддя, проте воно має бути обмежене критеріями реальності, необхідності та розумності розміру. Верховний Суд наголосив, що договірні відносини між адвокатом та клієнтом не є обов’язковими для суду при визначенні суми компенсації, яка покладається на іншу сторону. Суд проаналізував надані докази (договір, акт, ордер) та встановив, що фактично виконана робота обмежувалася підготовкою відзиву та участю в одному судовому засіданні. Враховуючи складність справи та обсяг наданих послуг, суд дійшов висновку, що заявлена сума у 30 000 грн є завищеною. Суд також підкреслив, що інститут відшкодування витрат не може бути інструментом для надмірного збагачення сторони. Відтак, суд застосував принцип пропорційності та зменшив розмір відшкодування до 15 000 грн, що, на думку колегії, відповідає принципам справедливості та розумності.
3. Верховний Суд частково задовольнив заяву позивача, стягнувши з відповідача 15 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Справа №873/52/22 від 12/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір:
1. Предметом спору є вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених стороною у зв’язку з розглядом справи у Верховному Суді.
2. Суд керувався принципом відшкодування судових витрат стороні, на користь якої ухвалено рішення, проте наголосив на необхідності дотримання критеріїв розумності та співмірності цих витрат. Верховний Суд зазначив, що хоча сторони мають право вільно визначати розмір гонорару в договорі, суд не зобов’язаний автоматично стягувати всю суму, якщо вона є завищеною або не відповідає складності справи. У даному випадку суд визнав, що справа не була особливо складною, оскільки стосувалася лише перегляду ухвали за заявою про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню. Суд критично оцінив включення до витрат окремої оплати за «аналіз скарги», вважаючи це частиною послуги з підготовки відзиву, а також відмовив у стягненні «гонорару успіху». В результаті суд застосував дискреційні повноваження для зменшення суми відшкодування, керуючись практикою Великої Палати Верховного Суду та Європейського суду з прав людини щодо реальності та необхідності таких витрат.
3. Верховний Суд частково задовольнив заяву, стягнувши з боржника на користь заявника 8 200 грн витрат на правничу допомогу замість заявлених 19 500 грн.
Справа №910/12359/25 від 23/06/2026
Предметом цього спору є стягнення з ПрАТ «НЕК «Укренерго» на користь ТОВ «ЗЕ.ТЕК» заборгованості, що включає 3% річних, а також вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу.
Верховний Суд при розгляді цієї справи керувався процесуальними нормами Господарського процесуального кодексу України, що регулюють порядок касаційного оскарження. Щодо основної суми спору (3% річних), суд дійшов висновку, що доводи скаржника не спростовують правомірності висновків судів попередніх інстанцій, тому касаційне провадження в цій частині було частково закрито, а частково — залишено без задоволення. Водночас, стосовно питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу, суд виявив порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Зокрема, суд вказав на необхідність більш ретельної перевірки обґрунтованості та пропорційності заявлених до стягнення витрат на адвокатів. Оскільки для встановлення цих обставин потрібне дослідження доказів, яке виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, справу в цій частині було направлено на новий розгляд. Таким чином, Верховний Суд забезпечив баланс між остаточним вирішенням спору по суті та дотриманням процесуальних гарантій при розподілі судових витрат.
Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій у частині стягнення 3% річних, проте скасував судові рішення в частині розподілу витрат на правничу допомогу та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №308/3017/20 від 11/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним стажем, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір:
1. Предметом спору є законність ухвали апеляційного суду, яким було скасовано обвинувальний вирок щодо особи, обвинуваченої у нанесенні тяжких тілесних ушкоджень та незаконному поводженні зі зброєю, із закриттям провадження через нібито недоведеність вини та відсутність повноважень у слідчих і прокурорів.
2. Верховний Суд дійшов висновку, що апеляційний суд припустився істотних порушень процесуального закону, оскільки фактично переоцінив докази, не дослідивши їх безпосередньо, що прямо суперечить вимогам статей 23 та 404 КПК України. Суд наголосив, що апеляційна інстанція не має права робити висновки про недопустимість доказів чи винуватість особи, не провівши їх повторного дослідження, якщо такі висновки суперечать вироку першої інстанції. Також апеляційний суд безпідставно проігнорував надані прокурором документи, що підтверджують повноваження слідчих та прокурорів, посилаючись на відсутність таких документів у матеріалах справи. Верховний Суд підкреслив, що процесуальні документи про призначення групи прокурорів чи слідчих можуть бути надані суду навіть на стадії апеляційного розгляду для спростування сумнівів у повноваженнях сторони обвинувачення. Крім того, апеляційний суд не надав належної оцінки доводам прокурора щодо виправдання особи за статтею 263 КК України, чим порушив вимоги статті 419 КПК України щодо вмотивованості судового рішення. У підсумку, Верховний Суд вказав, що рішення апеляції є формальним, неповним та таким, що не відповідає принципам законності та обґрунтованості.
3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу прокурора, скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Справа №285/3433/24 від 09/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення:
1. Предметом спору є правомірність повернення апеляційної скарги захисника через нібито неусунення недоліків, що фактично обмежило право сторони захисту на апеляційний перегляд вироку.
2. Верховний Суд наголосив, що суд апеляційної інстанції не має права підміняти стадію розгляду справи по суті стадією відкриття провадження. Судді підкреслили, що неточність формулювання вимог апелянтом не є підставою для повернення скарги, якщо загалом зрозуміла позиція сторони. Важливо, що дискреційні повноваження захисника щодо визначення вимог скарги не можуть розцінюватися як «недоліки» у розумінні статті 396 КПК. Суд вказав, що переконливість та обґрунтованість доводів мають оцінюватися під час апеляційного розгляду, а не на етапі вирішення питання про відкриття провадження. Також було зазначено, що суд має дотримуватися принципів змагальності та диспозитивності, не перешкоджаючи доступу до правосуддя через формальні підстави. У підсумку, дії судді апеляційного суду були визнані передчасними та такими, що порушують процесуальні права учасників провадження.
3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу захисника, скасував ухвалу апеляційного суду про повернення апеляційної скарги та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Справа №910/11071/23 від 24/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Оскарження ухвали апеляційного господарського суду про зупинення провадження у справі про банкрутство до моменту розгляду грошових вимог кредитора в суді першої інстанції.
2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд встановив, що апеляційний суд при розгляді справи порушив процесуальні права одного з учасників — ТОВ «Біпродукт», оскільки ухвалив рішення за його відсутності, не повідомивши належним чином про дату та час засідання.
– Відповідно до процесуального законодавства, розгляд справи за відсутності учасника, який не був повідомлений про засідання, є безумовною підставою для скасування судового рішення.
– Суд наголосив, що апеляційна інстанція при новому розгляді має детально дослідити питання правонаступництва, оскільки це безпосередньо впливає на можливість зупинення провадження.
– Верховний Суд вказав, що не можна посилатися на «об’єктивну неможливість» розгляду справи (як підставу для зупинення), якщо наявні докази дозволяють суду самостійно встановити та оцінити спірні факти.
– Також було підкреслено необхідність врахування доводів сторін щодо стадійності провадження у справі про банкрутство, які апеляційний суд проігнорував.
– Суд зазначив, що попередні висновки Верховного Суду не звільняють апеляційну інстанцію від обов’язку перевірити всі обставини справи, включаючи наявність чинних судових рішень, що вже вирішили питання правонаступництва.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційні скарги частково, скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №207/764/17 від 18/06/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення Верховного Суду. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Касаційний розгляд кримінального провадження щодо притягнення майстра з ремонту до відповідальності за порушення правил безпеки під час виконання робіт з підвищеною небезпекою, що призвело до травмування працівника.
2. **Аргументи суду:**
– Суд наголосив, що касаційна інстанція не має повноважень переоцінювати докази або встановлювати фактичні обставини справи, обмежуючись лише перевіркою правильності застосування норм права.
– Верховний Суд підтвердив, що обов’язки майстра щодо контролю за безпекою підлеглих на об’єкті підвищеної небезпеки були чітко визначені посадовою інструкцією та нарядом-допуском, і їх невиконання перебуває у прямому причинно-наслідковому зв’язку з нещасним випадком.
– Суд відхилив доводи засудженого про нібито нелегітимність інструкцій з охорони праці, зазначивши, що вони були чинними на момент події та належним чином оцінені судами нижчих інстанцій.
– Щодо тверджень про недопустимість висновку експерта, суд вказав, що сторона захисту мала процесуальну можливість залучити власного експерта або клопотати про повторну експертизу, проте не скористалася цим правом.
– Суд також визнав безпідставними посилання на письмові заяви потерпілого, оскільки вони не були підтверджені усно в судовому засіданні, а сам потерпілий на момент розгляду справи помер.
– Встановлено, що відсутність майстра на робочому місці без належного повідомлення керівництва та передачі повноважень іншому відповідальному працівнику є грубим порушенням, що виключає можливість зняття з нього відповідальності.
– Суд дійшов висновку, що вирок та ухвала апеляційної інстанції є законними, обґрунтованими та вмотивованими, оскільки вина засудженого доведена поза розумним сумнівом.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу засудженого без задоволення, а вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду — без змін.
Справа №914/2474/25 від 18/06/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Оскарження рішення Антимонопольного комітету України про визнання ТОВ «Західземлепроект» та ТОВ «Терразем» винними у вчиненні антиконкурентних узгоджених дій, що призвели до спотворення результатів публічних закупівель, та накладення штрафу.
2. **Аргументи суду:**
* Суд встановив, що учасники торгів діяли не як незалежні конкуренти, а як суб’єкти з єдиними економічними інтересами, що підтверджується сукупністю доказів.
* Ключовими доказами стали використання однакових IP-адрес для подання тендерних пропозицій, доступу до банківських систем та подання податкової звітності.
* Суд звернув увагу на синхронність дій компаній: отримання банківських гарантій в один день та використання однакового програмного забезпечення для створення тендерної документації.
* Факт надання поворотної фінансової допомоги між учасниками торгів у період проведення закупівель свідчить про їхню фінансову взаємозалежність, що є неприпустимим для конкурентів.
* Аргументи позивача про те, що всі ці дії виконував один і той самий бухгалтер, суд відхилив, зазначивши, що це лише підтверджує координацію дій, а не спростовує її.
* Суд наголосив, що для доведення антиконкурентних дій не обов’язково мати прямий доказ змови, достатньо сукупності непрямих доказів, які у своїй цілісності виключають випадковість збігів.
* Також суд підкреслив, що спотворення результатів торгів полягає не лише у перемозі одного з учасників, а у самому порушенні принципів добросовісної конкуренції, коли учасники заздалегідь узгоджують свою поведінку.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій, якими у задоволенні позову ТОВ «Західземлепроект» було відмовлено повністю.
Справа №520/17811/24 від 23/06/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, я проаналізував це судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Оскарження фізичною особою-підприємцем податкового повідомлення-рішення, яким на неї було накладено штраф за незастосування реєстратора розрахункових операцій (РРО) через нібито перевищення граничного обсягу доходу у 2018 році.
2. **Аргументи суду:**
* Суд наголосив, що обов’язок застосовувати РРО виникає лише за умови фактичного перевищення ліміту доходу в 1 млн грн, при цьому до складу такого доходу не включаються суми коштів, повернуті покупцям за товар.
* Апеляційний суд встановив, що податковий орган безпідставно включив до доходу підприємця кошти, які фактично були повернуті покупцям, що автоматично нівелює висновок про перевищення ліміту.
* Верховний Суд підкреслив, що норми Податкового кодексу щодо наслідків ненадання документів під час перевірки (ст. 44.6) не можуть застосовуватися формально, якщо податкова не довела факт належного витребування цих документів у платника.
* Суд зазначив, що відсутність запитів від податкової під час перевірки та відсутність акта про відмову платника надати документи дають суду право оцінювати докази, подані платником безпосередньо під час судового розгляду.
* Верховний Суд вказав, що переоцінка доказів (зокрема банківських виписок) належить до повноважень апеляційного суду, а не касаційної інстанції.
* Оскільки сума повернутих коштів перевищила суму, на яку податкова нарахувала «перевищення» ліміту, питання правової природи інших договорів (комісії) втратило вирішальне значення для справи.
* В результаті, касаційна скарга податкового органу була визнана необґрунтованою, оскільки висновки апеляції базуються на правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив постанову апеляційного суду без змін, визнавши податкове повідомлення-рішення протиправним та скасувавши його.
Справа №910/1761/25 від 18/06/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір справи № 910/1761/25:
1. **Предмет спору:** Стягнення з Оператора ГТС на користь ТОВ «Норма плюс» грошових коштів у розмірі банківської гарантії, наданої як забезпечення виконання договору підряду, після повного виконання підрядником робіт за цим договором.
2. **Основні аргументи суду:**
* Суд встановив, що роботи за договором підряду були виконані підрядником у повному обсязі та прийняті замовником без зауважень, що підтверджено відповідними актами.
* Ключовим для вирішення спору стало застосування статті 27 Закону України «Про публічні закупівлі», яка чітко визначає, що забезпечення виконання договору підлягає поверненню після виконання учасником-переможцем своїх зобов’язань.
* Верховний Суд наголосив, що підставою для утримання (неповернення) банківської гарантії є саме невиконання договору (відсутність дій, що складають зміст зобов’язання), тоді як прострочення виконання (неналежне виконання) не дає замовнику права безпідставно утримувати суму забезпечення після того, як роботи фактично прийняті.
* Суд відхилив доводи скаржника про необхідність відступлення від попередніх правових позицій Верховного Суду, зазначивши, що вони є обґрунтованими та відповідають природі банківської гарантії як способу забезпечення виконання зобов’язань.
* Щодо розподілу витрат на правничу допомогу, суд визнав їх обґрунтованими та співмірними, підкресливши, що оцінка реальності та розумності таких витрат належить до дискреції судів першої та апеляційної інстанцій.
* Суд також підтвердив правомірність подання доказів понесення судових витрат після ухвалення рішення по суті, оскільки позивач дотримався вимог процесуального закону та умов договору про надання правової допомоги.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими позов було задоволено, а також залишив без змін додаткові рішення щодо розподілу судових витрат, закривши при цьому касаційне провадження в частині, де правовідносини не були подібними.
Справа №922/3735/25 від 10/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:
**Предмет спору**
Спір стосується стягнення з Лозівської міської ради на користь фермерського господарства «Лан» збитків у розмірі понад 1,5 млн грн, витрачених орендарем на очищення орендованих земельних ділянок від чагарників та бур’янів, які перешкоджали їх використанню за цільовим призначенням.
**Аргументи суду**
Верховний Суд прийшов до висновку, що суди попередніх інстанцій формально підійшли до розгляду справи та не забезпечили повного дослідження доказів. Суд наголосив, що згідно із Законом України «Про оренду землі», орендодавець несе відповідальність за недоліки переданої ділянки, якщо вони не були передбачені договором і заважають її використанню. Позивач надав акти обстеження, складені за участю представників відповідача, які підтверджують факт захаращеності земель, проте суди не надали належної оцінки цим доказам у контексті обґрунтованості понесених витрат. Верховний Суд підкреслив, що він є «судом права», а не «судом факту», тому не може самостійно переоцінювати докази, які були проігноровані нижчими інстанціями. Оскільки суди не встановили фактичні обставини щодо розміру збитків та правомірності їх відшкодування, рішення не можна вважати законними. Відтак, скасування рішень по суті автоматично тягне за собою скасування додаткових рішень про стягнення витрат на правничу допомогу, оскільки питання розподілу судових витрат має вирішуватися лише після ухвалення остаточного рішення у справі.
**Рішення суду**
Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу частково, скасував усі попередні рішення у справі та передав її на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №922/3385/25 від 23/06/2026
1. Предметом спору є вимога ТОВ «Дніпроспецторг 2019» про стягнення грошових коштів з Головного управління Національної поліції в Харківській області та зустрічні вимоги поліції щодо припинення дій, які, на їхню думку, порушують право.
2. Суд при винесенні рішення керувався принципом законності та повноти дослідження всіх обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій. Верховний Суд перевірив правильність застосування норм матеріального та процесуального права, не виявивши при цьому жодних порушень, які могли б стати підставою для скасування оскаржуваних актів. Колегія суддів дійшла висновку, що аргументи, наведені у касаційній скарзі, не спростовують правової позиції, викладеної у рішеннях попередніх інстанцій. Суд підтвердив, що висновки господарського суду та апеляційного суду ґрунтуються на належних та допустимих доказах, зібраних у справі. Також було враховано, що доводи скаржника фактично зводяться до переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції. У підсумку, суд визнав, що оскаржувані рішення є обґрунтованими та відповідають вимогам чинного законодавства.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ «Дніпроспецторг 2019» без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін.
Справа №910/19061/21 від 18/06/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Оскарження суб’єктом господарювання рішення Антимонопольного комітету України про притягнення до відповідальності за антиконкурентні узгоджені дії під час участі у тендерах.
2. **Аргументи суду:**
– Суд наголосив, що хоча закон передбачає зупинення перебігу строку давності на час розгляду справи АМК, це не надає органу права ігнорувати розумні строки розслідування та притягувати до відповідальності через 8-9 років після початку провадження.
– Встановлено, що АМК не довів об’єктивної складності справи, оскільки збір доказів фактично завершився ще у 2014 році, а подальша бездіяльність органу створила для бізнесу стан тривалої правової невизначеності.
– Суд підкреслив, що дискреційні повноваження АМК не є абсолютними та повинні реалізовуватися з дотриманням принципу «належного урядування», що вимагає від державних органів діяти вчасно та послідовно.
– Було зазначено, що посилання АМК на карантин та інші обставини як виправдання тривалого розслідування є безпідставними, оскільки орган не пояснив, що заважало прийняти рішення до 2020 року.
– Суд вказав, що надмірна тривалість розгляду справи позбавляє учасника можливості належного захисту, оскільки докази з часом втрачають свою достовірність та повноту.
– Верховний Суд підтвердив, що суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права, оцінивши дії АМК крізь призму розумності строків та захисту майнових прав позивача.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без задоволення касаційну скаргу Антимонопольного комітету, а рішення судів попередніх інстанцій, якими позов було задоволено, залишив без змін.
Справа №914/1333/25 від 23/06/2026
Предметом цього спору є оскарження Львівською міською радою рішення територіального відділення Антимонопольного комітету України про визнання дій органу місцевого самоврядування протиправними.
Суд при винесенні рішення керувався необхідністю перевірки законності дій Антимонопольного комітету в межах його повноважень щодо контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції. Верховний Суд проаналізував матеріали справи та дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи та правильно застосовано норми матеріального права. Зокрема, було підтверджено, що рішення АМКУ не відповідало вимогам законодавства, оскільки орган не довів наявності складу порушення з боку міської ради. Суд наголосив на важливості дотримання процедурних норм при прийнятті рішень, що обмежують права органів місцевого самоврядування. Також було враховано, що доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного суду щодо відсутності правових підстав для застосування санкцій. У підсумку, колегія суддів не знайшла підстав для перегляду або скасування оскаржуваної постанови, оскільки вона є обґрунтованою та відповідає чинному законодавству.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу Антимонопольного комітету без задоволення, а постанову апеляційного суду — без змін.
Справа №910/10501/25 від 16/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 910/10501/25:
1. **Предмет спору:** Визнання укладеною додаткової угоди до інвестиційного договору про будівництво торговельно-офісного комплексу в частині визначення розміру та порядку сплати додаткового інвестиційного внеску у зв’язку зі збільшенням площі об’єкта.
2. **Аргументи суду:**
– Суд виходив із того, що інвестиційний договір є чинним, а отже, сторони зобов’язані виконувати його умови, зокрема щодо погодження додаткового внеску при збільшенні площі будівництва.
– Ключовим питанням став період застосування індексу інфляції до суми такого внеску: позивач наполягав на розрахунку з 2006 року (дати укладення договору), тоді як відповідач заперечував проти будь-якої індексації.
– Суд апеляційної інстанції, з яким погодився Верховний Суд, застосував принцип незворотності дії нормативно-правових актів у часі (ст. 58 Конституції України).
– Було встановлено, що обов’язок індексації виник лише з набранням чинності Положенням № 7537/7578 у грудні 2023 року, оскільки попередні нормативні акти та сам договір не містили механізму індексації додаткового внеску.
– Верховний Суд підкреслив, що застосування нових правил до правовідносин, які виникли раніше, можливе лише за прямої вказівки в законі, якої в даному випадку не було.
– Відтак, суд визнав правомірним розрахунок інфляційних втрат лише за період з 14.12.2023 до моменту проведення розрахунку, відхиливши вимоги позивача про індексацію за весь період з 2006 року.
– Суд також зазначив, що доводи скаржника про необхідність формування нового висновку Верховного Суду є безпідставними, оскільки застосування ст. 5 ЦК України та принципу незворотності закону є усталеною практикою.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін постанову Північного апеляційного господарського суду, якою позовні вимоги були задоволені частково, а розмір додаткового внеску визначено з урахуванням індексації лише з дати набрання чинності відповідним Положенням КМР.
Справа №382/1/25 від 24/06/2026
1. Предметом спору є законність ухвали апеляційного суду про повернення апеляційної скарги органу пробації, поданої на рішення суду першої інстанції щодо скасування звільнення від відбування покарання з випробуванням.
2. Верховний Суд при розгляді цієї справи виходив із того, що процесуальний порядок оскарження судових рішень має чітко відповідати вимогам Кримінального процесуального кодексу України. Суд проаналізував дотримання апеляційним судом норм щодо прийнятності апеляційної скарги та встановив, що повернення скарги було обґрунтованим через наявність відповідних процесуальних перешкод або недотримання вимог до її оформлення чи строків подання. Касаційний суд перевірив, чи не було порушено право на доступ до правосуддя, і дійшов висновку, що апеляційний суд діяв у межах своїх повноважень. Аргументи скаржника про безпідставність повернення скарги не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду. Верховний Суд підкреслив, що формальні вимоги закону до апеляційного оскарження є обов’язковими для всіх учасників процесу, включаючи органи державної влади. У результаті колегія суддів не виявила порушень норм матеріального чи процесуального права, які були б підставою для скасування оскаржуваної ухвали.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу органу пробації без задоволення, а ухвалу апеляційного суду про повернення апеляційної скарги — без змін.
Справа №356/101/24 від 09/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір:
1. Предметом спору є касаційна скарга засудженого за ухилення від призову на військову службу під час мобілізації (ст. 336 КК України), у якій він просив пом’якшити покарання та застосувати звільнення від його відбування з випробуванням (ст. 75 КК України).
2. Верховний Суд при винесенні рішення керувався тим, що суди попередніх інстанцій правильно оцінили ступінь суспільної небезпеки злочину, вчиненого в умовах воєнного стану, та конституційний обов’язок громадянина щодо захисту Батьківщини. Суд наголосив, що призначення покарання є дискреційним повноваженням, і в даному випадку обраний захід є справедливим та достатнім для виправлення засудженого. Колегія суддів підкреслила, що доводи засудженого про наявність утриманців та стан здоров’я не підтверджені жодними матеріалами справи. Також було враховано процесуальну поведінку засудженого, зокрема неодноразові неявки в судові засідання, що потребували застосування приводу. Окремо Суд підтвердив правову позицію, що врахування погашених судимостей при характеристиці особи є неприпустимим, проте зазначив, що це не впливає на законність вироку в цілому. Зрештою, Суд дійшов висновку, що підстав для застосування ст. 75 КК України немає, оскільки це створило б у суспільстві враження безкарності за ухилення від мобілізації.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу засудженого без задоволення, а вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду — без змін.
Справа №953/2636/24 від 24/06/2026
Предметом спору є правомірність повернення апеляційної скарги представника органу пробації на рішення суду першої інстанції щодо скасування звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням.
Суд виходив із того, що право на апеляційне оскарження у кримінальному провадженні має бути реалізоване з дотриманням вимог процесуального закону, зокрема щодо суб’єктного складу та строків подання скарги. Апеляційний суд, повертаючи скаргу, встановив наявність процесуальних перешкод, які унеможливлювали її розгляд по суті, що відповідає положенням Кримінального процесуального кодексу України. Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та дійшов висновку, що апеляційна інстанція діяла в межах своїх повноважень, не допустивши порушень норм права, які б могли стати підставою для скасування ухвали. Аргументація суду базується на тому, що орган пробації не дотримався встановленого порядку оскарження, що призвело до законного повернення скарги. Суд підкреслив, що формальні вимоги процесуального закону є обов’язковими для всіх учасників провадження, включаючи органи державної влади. Таким чином, касаційна скарга не містила обґрунтованих підстав для перегляду рішення апеляційного суду.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу Харківського апеляційного суду — без змін.
Справа №643/2326/23 від 24/06/2026
Предметом цього спору є розгляд клопотання адвоката про направлення кримінального провадження з одного суду апеляційної інстанції до іншого для подальшого розгляду.
Верховний Суд у межах своїх повноважень розглянув подане клопотання, керуючись нормами статті 34 Кримінального процесуального кодексу України, яка регламентує питання зміни підсудності кримінальних проваджень. Суд проаналізував дотримання процесуальних вимог, необхідних для задоволення такого роду звернень, та перевірив наявність обґрунтованих підстав для передачі справи між апеляційними судами. Оскільки подане клопотання не відповідало встановленим законом критеріям або процесуальним вимогам, суд дійшов висновку про неможливість його задоволення у поданому вигляді. Важливо розуміти, що процедура направлення справи з одного суду до іншого є винятковою, тому суд висуває суворі вимоги до аргументації та доказової бази, наданої стороною захисту. У даному випадку Верховний Суд не знайшов достатніх правових підстав для задоволення вимог адвоката, що зумовило застосування процесуального механізму повернення клопотання заявнику. Це рішення є остаточним і не підлягає подальшому оскарженню, що забезпечує стабільність визначеної підсудності.
Верховний Суд постановив повернути клопотання адвоката про направлення кримінального провадження з одного суду апеляційної інстанції до іншого особі, яка його подала.
Справа №913/266/20(442/1520/18) від 10/06/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення Верховного Суду. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Стягнення з ПАТ «Українська інноваційна компанія» заборгованості за договорами банківського вкладу, укладеними позивачем із ПАТ «Укрінбанк».
2. **Аргументи суду:**
* Суд підтвердив, що ПАТ «Укрінбанк» та ПАТ «Українська інноваційна компанія» є однією юридичною особою, тому зміна назви не звільняє банк від виконання зобов’язань за раніше укладеними договорами.
* Ключовим аргументом стало застосування принципу *contra proferentem*: оскільки банк є професійним учасником ринку, будь-яка неясність умов договору або відсутність належного обліку коштів у внутрішніх системах банку тлумачиться проти нього.
* Суд наголосив, що договір банківського вкладу є реальним, а наявність письмового договору з підписом та печаткою банку є достатнім доказом факту передачі коштів, навіть якщо банк не відобразив ці кошти у своїй автоматизованій системі.
* Недотримання працівниками банку внутрішніх процедур при оформленні депозитів не може бути підставою для відмови вкладнику у поверненні його майна.
* Факт порушення кримінального провадження щодо договорів не спростовує існування цивільно-правових відносин та не звільняє банк від обов’язку повернути вклад.
* Верховний Суд вкотре підкреслив, що банківський вклад є «майном» у розумінні Конвенції про захист прав людини, тому захист прав вкладника є пріоритетним.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду, якою позовні вимоги вкладника про стягнення суми депозитів було задоволено, а касаційну скаргу банку — відхилено.
Справа №927/1005/24 від 17/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий та професійний аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Предметом спору є правомірність заміни кредитора (процесуального правонаступництва) у справі про банкрутство ТОВ «АМТТ» на підставі заяви ТОВ «Сансет-Карлайл Трейд Груп».
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що процесуальне правонаступництво є похідним від матеріального, тому суд зобов’язаний перевірити факт переходу прав від первісного кредитора до нового на основі конкретних доказів. Апеляційний суд припустився грубої процесуальної помилки, розглянувши заяву про заміну сторони без участі ТОВ «ФК «РІКАРД», чиє клопотання про відкладення розгляду через хворобу представника було фактично проігноровано. Також суд апеляційної інстанції безпідставно послався лише на рішення в інших справах, не дослідивши належним чином, чи відбулося реальне виконання солідарного обов’язку, яке б давало підстави для переходу прав вимоги. Верховний Суд підкреслив, що суд не надав оцінки аргументам скаржника щодо наявності непогашеного залишку боргу. Відсутність аналізу доказів матеріального правонаступництва та порушення принципу змагальності сторін унеможливили висновок про законність заміни кредитора. Як наслідок, рішення апеляції було визнано передчасним та таким, що не відповідає вимогам повноти судового розгляду.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційні скарги частково, скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №160/24214/24 від 23/06/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним стажем, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
**Предмет спору:**
Оскарження правомірності анулювання податковим органом ліцензії на виробництво алкогольних напоїв та застосування штрафних санкцій через нібито порушення технологічного процесу виробництва сидру.
**Основні аргументи суду:**
1. Верховний Суд визнав помилковим висновок судів попередніх інстанцій про незаконність наказу на проведення перевірки, оскільки позивач не заявляв такої підстави позову, а суди вийшли за межі позовних вимог.
2. Суд наголосив, що суди першої та апеляційної інстанцій формально підійшли до оцінки доказів, не проаналізувавши належним чином технологічні інструкції та стандарти (ДСТУ 4836:2007).
3. Верховний Суд погодився з доводами податкової, що використання хлібопекарських дріжджів замість винних, які чітко вимагаються технологічною документацією, є прямим порушенням технології виробництва.
4. Також суд вказав на необхідність критичного оцінювання використання нектару яблучного замість концентрованого соку, що є ключовим для встановлення факту фальсифікації продукції.
5. Суд підкреслив, що суди попередніх інстанцій не надали мотивованої оцінки всім істотним аргументам сторін, що свідчить про неповноту судового розгляду.
6. Встановлено, що суди не дослідили належним чином докази щодо залишків сировини та відповідності технологічного циклу, що унеможливило правильне вирішення спору.
7. Верховний Суд зазначив, що як суд права не має повноважень самостійно встановлювати фактичні обставини, тому справа потребує повторного дослідження доказів.
**Рішення суду:**
Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №160/24214/24 від 23/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору:
1. **Предмет спору:** Оскарження платником податків розпорядження ДПС про анулювання ліцензії на виробництво алкогольних напоїв та податкового повідомлення-рішення про застосування штрафних санкцій через нібито порушення технології виробництва сидру.
2. **Аргументи суду:**
* Верховний Суд визнав помилковим висновок судів попередніх інстанцій про незаконність наказу на проведення перевірки, оскільки позивач не заявляв про це як про підставу позову, а суди вийшли за межі позовних вимог.
* Суд наголосив, що використання інгредієнтів, які не передбачені технологічними інструкціями (зокрема, використання пекарських дріжджів замість винних), є прямим порушенням технології виробництва.
* Колегія суддів вказала, що суди першої та апеляційної інстанцій формально підійшли до оцінки доказів, не проаналізувавши належним чином відповідність використаної сировини вимогам ДСТУ 4836:2007.
* Верховний Суд підтвердив, що акт фактичної перевірки, який фіксує порушення технологічного процесу, є належним носієм доказової інформації для прийняття рішення про анулювання ліцензії.
* Суди попередніх інстанцій не надали мотивованої оцінки ключовим документам — технологічним інструкціям та стандартам, що унеможливило встановлення факту фальсифікації продукції.
* Враховуючи, що суди не дослідили всі обставини справи та не надали належної оцінки доказам, Верховний Суд дійшов висновку про неможливість самостійного встановлення фактичних обставин.
* Відтак, рішення судів попередніх інстанцій визнано такими, що ухвалені з порушенням норм процесуального та матеріального права.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №991/5014/24 від 18/06/2026
Предметом цього спору є розгляд апеляційної скарги Міністерства юстиції України на ухвалу суду першої інстанції щодо відмови у скасуванні заходів забезпечення позову, накладених на нерухоме майно.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу, виходив із необхідності балансу між захистом інтересів держави та обґрунтованістю подальшого застосування обмежень щодо майна. Колегія суддів проаналізувала доводи Міністерства юстиції та дійшла висновку, що в частині нежитлової будівлі (станції технічного обслуговування) підстави для збереження заборони на вчинення реєстраційних дій відпали або втратили свою актуальність. Суд врахував процесуальні обставини, що склалися з моменту накладення арешту у червні 2024 року, та визнав, що подальше обмеження прав власника щодо цього конкретного об’єкта є надмірним. Водночас, стосовно іншого майна, яке було предметом забезпечення, суд не знайшов підстав для зміни попереднього рішення, залишивши його в силі. Таким чином, апеляційний суд частково задовольнив вимоги позивача, забезпечивши диференційований підхід до кожного з об’єктів нерухомості, що перебували під обмеженнями.
Суд частково задовольнив апеляційну скаргу, скасувавши заходи забезпечення позову лише щодо нежитлової будівлі (станції технічного обслуговування) та залишивши ухвалу суду першої інстанції без змін в іншій частині.
