Справа №991/1081/19 від 16/06/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, я проаналізував наданий вами вирок Вищого антикорупційного суду у справі № 991/1081/19. Ось детальний аналіз:
1. **Предмет спору:** Кримінальне провадження щодо обвинувачення судді у вчиненні двох епізодів одержання неправомірної вигоди (хабарництва) за вплив на розгляд справ про адміністративні правопорушення.
2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що обвинувачений, використовуючи службове становище, висловлював прохання та отримував грошові кошти (1000 євро та 500 доларів США) за закриття адміністративних справ або уникнення відповідальності шляхом маніпуляцій із підсудністю.
– Винуватість підтверджена сукупністю доказів: заявами заявників, протоколами негласних слідчих (розшукових) дій (аудіо- та відеоконтроль), результатами ідентифікації грошових коштів та обшуків.
– Суд відхилив доводи захисту про провокацію злочину, зазначивши, що правоохоронні органи діяли пасивно, лише документуючи злочинну діяльність, а обвинувачений не визнав факту вчинення дій, що, згідно з практикою ЄСПЛ, робить посилання на провокацію непослідовними.
– Суд визнав докази сторони обвинувачення належними та допустимими, відхиливши клопотання захисту про їх виключення через нібито порушення процедури отримання чи відсутність повноважень у слідчих.
– Суд наголосив на підвищеній суспільній небезпеці злочину, вчиненого суддею, що підриває авторитет правосуддя та довіру до державних інституцій.
– Аргументи щодо порушення права на захист (участь адвоката з БПД) визнано безпідставними, оскільки обвинувачений мав можливість реалізувати своє право на правничу допомогу, а процедурні моменти не вплинули на законність слідчих дій.
3. **Рішення суду:** Суд визнав обвинуваченого винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 368 КК України, та призначив йому покарання у виді 8 років позбавлення волі з конфіскацією майна та позбавленням права обіймати певні посади строком на 3 роки.
Справа №570/2753/23 від 18/06/2026
1. Предметом спору є перегляд законності судових рішень у кримінальному провадженні щодо обвинувачення особи у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди з тяжкими наслідками (ч. 2 ст. 286 КК України) в частині правильності призначення покарання.
2. Верховний Суд при розгляді касаційної скарги прокурора проаналізував дотримання судами нижчих інстанцій вимог кримінального закону при обранні міри покарання. Суд дійшов висновку, що попередні рішення потребують корекції з огляду на необхідність дотримання принципів індивідуалізації покарання та його відповідності ступеню тяжкості вчиненого діяння. Колегія суддів визнала за можливе застосувати положення статті 69 КК України, яка дозволяє призначити більш м’яке покарання, ніж передбачено законом, за наявності відповідних обставин. Одночасно з цим, суд врахував можливість виправлення засудженого без реального відбування покарання в місцях обмеження волі. Відтак, було прийнято рішення про застосування статті 75 КК України, що передбачає звільнення від відбування покарання з випробуванням. Такий підхід забезпечує баланс між необхідністю покарання за злочин та можливістю соціальної реабілітації особи без ізоляції від суспільства.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу прокурора, змінивши судові рішення попередніх інстанцій шляхом призначення засудженому більш м’якого покарання із застосуванням іспитового строку.
Справа №643/7307/20 від 10/06/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним стажем, проаналізував надане судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Оскарження відмови апеляційного суду у стягненні витрат на професійну правничу допомогу через нібито недотримання стороною вимог щодо подання попереднього розрахунку таких витрат.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що процесуальне законодавство не містить імперативної вимоги про безумовну відмову у відшкодуванні витрат у разі неподання попереднього розрахунку, оскільки це право, а не обов’язок суду. У цій справі сторона фактично виконала вимоги закону, зазначивши орієнтовний розмір витрат у відзиві на апеляційну скаргу. Суд підкреслив, що докази понесення витрат були подані в межах встановленого п’ятиденного строку після ухвалення рішення, що відповідає вимогам статті 141 ЦПК України. Верховний Суд також звернувся до практики Європейського суду з прав людини, застерігши від «надмірного формалізму», який перешкоджає ефективному доступу до правосуддя. Суд зазначив, що відмова у відшкодуванні витрат за таких умов є порушенням права на справедливий судовий захист. Зрештою, апеляційний суд помилково проігнорував подані документи, що підтверджують реальність та обґрунтованість витрат на адвоката.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував додаткову постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про розподіл судових витрат.
Справа №199/2741/20 від 10/06/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Спадкоємиця оскаржувала рішення міської ради про передачу земельної ділянки у власність третій особі, стверджуючи, що ця земля історично належала її родині та перебувала у їхньому фактичному користуванні.
2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що спадкодавиця за життя не завершила процедуру приватизації та не отримала державний акт на право власності, що було обов’язковою умовою виникнення права власності на землю за законодавством того часу.
– Верховний Суд наголосив, що фактичне користування земельною ділянкою та сплата податків не є достатньою правовою підставою для визнання права власності на нерухоме майно.
– Відповідачка, натомість, набула право власності на ділянку у 2019 році, дотримавшись встановленої законом процедури приватизації земель запасу.
– Суд зазначив, що право на користування землею, необхідною для обслуговування будинку, не означає автоматичного права на всю площу ділянки, яку родина позивачки використовувала десятиліттями без належного оформлення.
– Оскільки позивачка не довела, що спірна ділянка накладається саме на ту частину землі, яка необхідна для обслуговування її будинку, підстав для скасування реєстрації права власності відповідачки немає.
– Верховний Суд підкреслив, що не має повноважень переоцінювати докази, які вже були досліджені апеляційним судом, та підтвердив законність відмови у позові.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду, якою у задоволенні позовних вимог було відмовлено повністю.
Справа №910/7256/25 від 18/06/2026
Предметом цього спору є вимога Товариства з обмеженою відповідальністю «Сота Україна» про визнання недійсними та скасування окремих пунктів рішення Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України.
Суд при винесенні рішення керувався тим, що органи Антимонопольного комітету діяли в межах наданих їм законом повноважень та з дотриманням процедури прийняття рішень. Верховний Суд проаналізував матеріали справи та дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій правильно встановили фактичні обставини справи, надавши їм належну правову оцінку. Аргументи скаржника щодо порушення його прав не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду, оскільки доводи позивача зводилися до переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції. Суд також підтвердив, що висновки АМК щодо наявності порушень конкурентного законодавства є обґрунтованими та базуються на зібраних доказах. Таким чином, правові підстави для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій були відсутні.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін.
Справа №927/1005/24 від 17/06/2026
1. Предметом спору є перегляд законності ухвали апеляційного господарського суду, якою вирішувалися питання в межах провадження у справі про банкрутство ТОВ «АМТТ».
2. Верховний Суд при розгляді касаційних скарг керувався необхідністю забезпечення єдності судової практики та дотримання норм процесуального права при вирішенні справ про банкрутство. Суд встановив, що під час розгляду справи в апеляційній інстанції було допущено порушення, які перешкодили повному та всебічному дослідженню обставин, що мають значення для правильного вирішення спору. Зокрема, колегія суддів звернула увагу на те, що апеляційний суд не в повній мірі оцінив доводи сторін щодо правомірності вимог кредитора та процедурних аспектів відкриття провадження. Верховний Суд наголосив на важливості дотримання балансу інтересів усіх учасників справи про банкрутство, включаючи боржника та кредиторів. Оскільки для встановлення фактичних обставин справи необхідна додаткова оцінка доказів, яку суд касаційної інстанції згідно з процесуальним законом здійснювати не має права, справу було повернуто на новий розгляд. Такий підхід забезпечує право сторін на справедливий судовий розгляд та належний захист їхніх прав у межах процедури банкрутства.
3. Верховний Суд задовольнив касаційні скарги частково, скасував ухвалу Північного апеляційного господарського суду та передав справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №915/1177/24 від 17/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Позивачка намагалася визнати недійсними рішення загальних зборів учасників товариства, стверджуючи, що її не було належним чином повідомлено про їх проведення, а самі збори відбулися без кворуму.
2. **Аргументи суду:** Суд встановив, що процедура скликання зборів була повністю дотримана, оскільки ініціатор зборів надав докази отримання товариством вимоги про їх скликання, що підтверджується внутрішнім журналом реєстрації вхідної кореспонденції. Оскільки директор не скликав збори протягом 10 днів, учасник, який володіє 60% капіталу, мав законне право ініціювати їх самостійно. Суд також врахував, що статут товариства дозволяв повідомляти учасників простим поштовим відправленням, що і було зроблено, а факт неотримання повідомлення позивачкою не свідчить про порушення процедури з боку ініціатора. Аргументи позивачки про нерелевантність доказів та недотримання процедури були відхилені як такі, що не підтверджені належними доказами. Верховний Суд також підкреслив, що не має повноважень на переоцінку доказів, які вже були досліджені судами нижчих інстанцій. Зрештою, суд дійшов висновку, що права позивачки не були порушені, оскільки вона була належним чином повідомлена про збори відповідно до статуту.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд закрив касаційне провадження в частині посилання на неврахування попередніх висновків ВС та залишив рішення судів попередніх інстанцій про відмову в позові без змін.
Справа №910/12685/25 від 17/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Прокурор звернувся до суду з вимогою скасувати результати аукціону та дозвільні документи на користування надрами, видані ТОВ «Черембуд», через відсутність обов’язкового висновку з оцінки впливу на довкілля.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що держава бере участь у процесі через свої органи, проте за відсутності спеціально уповноваженого органу для захисту інтересів держави у таких правовідносинах, прокурор має право звертатися до суду самостійно. Суд відкинув позицію апеляційної інстанції, яка відмовила у позові лише через те, що прокурор обрав «неналежного позивача» (Держекоінспекцію Карпатського округу замість центрального апарату). Верховний Суд підкреслив, що помилкове визначення органу, в інтересах якого діє прокурор, не повинно ставати перешкодою для розгляду справи по суті. Суд також зазначив, що законодавство не визначає конкретного органу, уповноваженого оскаржувати процедуру надання спецдозволів на надра, тому прокурор діє в публічних інтересах. Відтак, апеляційний суд не мав права відмовляти у позові, не дослідивши справу по суті, а лише через формальні процедурні питання. **** — у цій справі Верховний Суд фактично відступив від попередньої практики, яка вимагала суворого дотримання визначення «належного позивача» у справах, де прокурор звертається в інтересах держави, визнаючи, що за відсутності чітко визначеного законом органу, прокурор не має бути обмежений у праві на звернення до суду через формальні помилки у визначенні такого органу.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду для вирішення спору по суті.
Справа №755/460/24 від 17/06/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Позивачі намагалися витребувати з чужого незаконного володіння підвальне приміщення, стверджуючи, що воно є допоміжним приміщенням багатоквартирного будинку і належить співвласникам на праві спільної сумісної власності.
2. **Аргументи суду:**
* Суд наголосив, що ключовим критерієм для визначення статусу приміщення є його функціональне призначення: чи забезпечує воно експлуатацію всього будинку та побутові потреби мешканців.
* Позивачі не надали належних доказів того, що у спірному приміщенні розташоване інженерне обладнання, яке обслуговує більше одного приміщення в будинку.
* Суд зазначив, що хоча в проектній документації приміщення було позначене як «комори для мешканців», самі по собі комори не є допоміжними приміщеннями, оскільки не є необхідними для життєдіяльності будинку.
* Верховний Суд підкреслив важливість стандарту доказування: обов’язок довести, що приміщення є допоміжним, лежить на позивачах, а не на відповідачеві.
* Суд відхилив аргумент про «негативний доказ», вказавши, що позивачі не можуть будувати свою позицію лише на тому, що відповідач не спростував їхні твердження.
* Оскільки позивачі не надали висновків експертизи чи інших доказів, які б підтвердили технічне призначення приміщення як допоміжного, суд визнав їхні вимоги необґрунтованими.
* Суд також підтвердив, що нежитлові приміщення, які не входять до житлового фонду, є самостійними об’єктами цивільних прав, що виключає їх автоматичне віднесення до спільної власності мешканців.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими у задоволенні позову було відмовлено.
Справа №757/60733/18-ц від 17/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Спадкоємиця звернулася до суду з позовом про визнання нікчемним свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів, скасування рішень про державну реєстрацію прав власності та визнання недійсними договорів іпотеки та купівлі-продажу квартири, яка вибула з володіння спадкодавця за його життя.
2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд підкреслив, що обрання позивачем неналежного способу захисту є самостійною підставою для відмови у позові.
– Суд зазначив, що у випадках, коли майно вибуло з володіння власника (або спадкодавця) поза його волею, належним способом захисту є віндикаційний позов — витребування майна з чужого незаконного володіння на підставі статті 388 Цивільного кодексу України.
– Вимоги про визнання правочинів недійсними або скасування реєстраційних записів у таких ситуаціях є неефективними, оскільки вони не забезпечують реального повернення майна у володіння позивача.
– Суд наголосив, що право на витребування майна переходить до спадкоємців разом із спадщиною, тому позивачка мала право пред’явити саме віндикаційні вимоги до поточних володільців квартири.
– Оскільки позивачка не заявила вимогу про витребування майна, а обрала шлях оскарження окремих документів та реєстраційних дій, суд дійшов висновку про неможливість задоволення позову.
– Також суд вказав, що питання оцінки доказів (зокрема, копії свідоцтва про торги) не впливає на результат, оскільки обраний спосіб захисту апріорі не призведе до відновлення прав позивачки.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду, якою було відмовлено у задоволенні позову, — без змін.
Справа №990/585/25 від 15/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 990/585/25:
1. Предметом спору є правомірність дій та рішень Вищої ради правосуддя (ВРП) щодо розгляду повідомлення судді про втручання в його діяльність, а також законність окремих положень Регламенту ВРП.
2. Суд виходив з того, що ВРП є колегіальним органом, який діє в межах дискреційних повноважень, і сам факт тривалого розгляду повідомлення не є автоматичним доказом протиправної бездіяльності, якщо орган вчиняв необхідні запити та перевірочні дії. Суд зазначив, що ВРП не наділена повноваженнями здійснювати кримінально-правову кваліфікацію дій, тому звернення до правоохоронних органів є належним способом реагування на факти, що містять ознаки злочину. Щодо оскарження рішення ВРП, суд встановив, що воно було прийнято колегіально, підписано членами ВРП та ґрунтувалося на матеріалах перевірки, проведеної робочою групою Ради суддів України. Суд також підкреслив, що відсутність у Регламенті ВРП чітко визначених строків для кожного етапу перевірки не робить цей нормативний акт протиправним чи таким, що суперечить законам вищої юридичної сили. На думку суду, процедурні питання діяльності ВРП належать до її виключної компетенції, а позивач не надав доказів дискримінаційного характеру оскаржуваних норм Регламенту. Відтак, суд не знайшов підстав для визнання дій ВРП незаконними, оскільки орган діяв у межах своїх повноважень та в межах розумних строків, враховуючи складність справи.
3. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду прийняв рішення відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.
Справа №990/44/26 від 04/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення Великої Палати Верховного Суду. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
1. Предметом спору є оскарження суддею рішення Вищої ради правосуддя про притягнення її до дисциплінарної відповідальності у виді догани за безпідставне затягування розгляду кримінальної справи та невжиття заходів щодо своєчасного розгляду клопотання про скасування арешту майна.
2. Суд встановив, що дисциплінарний орган діяв у межах своїх повноважень, а рішення про притягнення судді до відповідальності є вмотивованим та ґрунтується на належних доказах. Велика Палата підтвердила, що суддя протягом тривалого часу (понад 5 років) не забезпечила розгляд кримінального провадження, допускаючи невиправдано тривалі перерви між засіданнями та не вживаючи жодних заходів для виклику учасників процесу. Окремо суд звернув увагу на факт ігнорування суддею клопотання про скасування арешту майна, яке мало бути розглянуте протягом трьох днів, проте фактично залишалося без належного розгляду понад 900 днів. Аргументи судді щодо надмірного навантаження були відхилені, оскільки вони не виправдовують повну бездіяльність у конкретних процесуальних питаннях. Суд наголосив, що дисциплінарне стягнення у виді догани є пропорційним вчиненому проступку та відповідає принципам справедливості. Таким чином, Велика Палата не знайшла підстав для скасування рішення ВРП, оскільки процедура притягнення до відповідальності була дотримана, а висновки про наявність проступку — обґрунтовані.
3. Велика Палата Верховного Суду постановила залишити скаргу судді без задоволення, а рішення Вищої ради правосуддя — без змін.
Справа №361/7341/21 від 10/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. **Предмет спору:** Позивач звернувся до суду з позовом про витребування нерухомого майна (об’єкта незавершеного будівництва) з чужого незаконного володіння, стверджуючи, що він є його законним власником на підставі договору купівлі-продажу 2003 року.
2. **Аргументи суду:**
* Суд касаційної інстанції встановив, що суди попередніх інстанцій помилково відмовили у позові, безпідставно вважаючи, що відсутність запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно автоматично позбавляє позивача права власності.
* Верховний Суд наголосив, що державна реєстрація є лише підтвердженням права, а не способом його набуття, тому суди мали дослідити правові підстави набуття майна позивачем у 2003 році.
* Суди попередніх інстанцій неправомірно застосували преюдицію щодо рішень у справі № 15/318-08-27/218-08, оскільки позивач не був учасником того процесу і його доводи щодо права власності не досліджувалися.
* Верховний Суд вказав на необхідність оцінки принципу «належного урядування» та практики ЄСПЛ, оскільки держава не може виправляти власні помилки (подвійний продаж майна) за рахунок добросовісних набувачів.
* Суди не надали оцінки доказам реєстрації договору позивача у 2003 році, що суперечить матеріалам справи.
* Водночас суд касаційної інстанції підтримав дії суду першої інстанції щодо розгляду справи за відсутності позивача, визнавши, що це не було порушенням процесуальних норм у даному конкретному випадку.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і передав справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №580/1002/26 від 17/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору:
1. **Предмет спору:** Оскарження дій Пенсійного фонду щодо застосування понижуючих коефіцієнтів до пенсійних виплат військовослужбовців у 2026 році на підставі положень Закону про Державний бюджет та відповідної постанови Кабінету Міністрів.
2. **Аргументи суду:** Суд виходив з того, що пенсійне забезпечення військовослужбовців регулюється спеціальним законом, який має пріоритет над іншими нормативно-правовими актами. Було наголошено, що Закон про Державний бюджет не може змінювати або скасовувати обсяг прав і гарантій, передбачених спеціальними законами, оскільки це суперечить принципу верховенства права та статтям 8, 19, 92 Конституції України. Суд підкреслив, що будь-які зміни умов пенсійного забезпечення мають вноситися виключно шляхом зміни профільного закону, а не через бюджетні акти чи підзаконні акти уряду. Також суд застосував принцип «спеціальний закон має перевагу над загальним» (lex specialis derogat generali), визнавши норми бюджетного законодавства у цій частині такими, що не підлягають застосуванню через їх невідповідність Конституції. Важливим є те, що суд вказав на недопустимість звуження змісту та обсягу існуючих прав громадян при прийнятті нових законів. На цій підставі суд дійшов висновку, що дії Пенсійного фонду щодо обмеження пенсії є протиправними, оскільки вони базуються на нормах, які порушують конституційні гарантії соціального захисту.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій, якими позовні вимоги пенсіонера було задоволено, визнавши дії Пенсійного фонду протиправними та зобов’язавши його здійснювати виплату пенсії без застосування понижуючих коефіцієнтів.
Справа №280/4259/25 від 17/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору:
1. **Предмет спору:** Оскарження відмови Пенсійного фонду у перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на підставі довідки про суддівську винагороду, розраховану з урахуванням прожиткового мінімуму, встановленого на 1 січня 2024 року.
2. **Аргументи суду:**
– Суд наголосив, що розмір суддівської винагороди та, відповідно, довічного утримання судді у відставці, має обчислюватися виключно на підставі Закону України «Про судоустрій і статус суддів», який є спеціальним законом.
– Верховний Суд підкреслив, що Закон про Державний бюджет не може змінювати гарантії незалежності суддів, встановлені Конституцією та спеціальним законом, зокрема шляхом штучного обмеження прожиткового мінімуму для розрахунку окладів.
– Суд зазначив, що положення Закону про Держбюджет щодо «спеціального» прожиткового мінімуму для суддів є протиправним втручанням у гарантований рівень матеріального забезпечення.
– Важливим аспектом стало те, що суд відмежував цю справу від висновків Великої Палати Верховного Суду у справі № 240/9028/24, оскільки там вирішувалися питання розрахунків при звільненні, а не перерахунку довічного утримання.
– **** Суд прямо зазначив, що він відступає від правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 17 листопада 2025 року у справі № 520/32171/24, яка раніше дозволяла Пенсійному фонду застосовувати обмежений розмір прожиткового мінімуму.
– Замість цього, суд підтримав позицію судової палати КАС ВС від 17 лютого 2026 року (справа № 200/2309/25), яка підтверджує право суддів у відставці на перерахунок утримання при кожному збільшенні прожиткового мінімуму, встановленого на 1 січня відповідного року.
– Таким чином, відмова Пенсійного фонду була визнана необґрунтованою, оскільки вона базувалася на неконституційному звуженні соціальних гарантій суддів.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив нове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1, зобов’язавши Пенсійний фонд здійснити перерахунок довічного грошового утримання.
Справа №389/3293/21 від 17/06/2026
Справа №640/24404/20 від 16/06/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, я проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір цієї справи:
1. **Предмет спору:** Оскарження ПАТ «Укрнафта» податкових повідомлень-рішень, якими на товариство було накладено штрафні санкції за несвоєчасну сплату податку на додану вартість (ПДВ).
2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що податковий орган безпідставно зараховував поточні податкові платежі «Укрнафти» в рахунок погашення неіснуючого (скасованого) податкового боргу, що виник на підставі раніше скасованих податкових повідомлень-рішень.
– Ключовим фактором стало те, що податковий орган не виконав обов’язок щодо приведення даних інтегрованої картки платника податків у відповідність до реального стану розрахунків після скасування попередніх податкових повідомлень-рішень.
– Оскільки податковий борг фактично був відсутній, а поточні зобов’язання сплачувалися платником своєчасно, автоматичне зарахування коштів на погашення «фіктивного» боргу призвело до штучного виникнення прострочення за поточними деклараціями.
– Суд наголосив, що оскільки податкові повідомлення-рішення, на підставі яких нараховувався борг, були скасовані в адміністративному та судовому порядку, вони втратили свою регулюючу дію і не створювали для платника жодних обов’язків.
– Податковий орган не надав доказів правомірності нарахування пені та наявності податкового боргу, які б виправдовували застосування пункту 87.9 статті 87 Податкового кодексу України.
– Відтак, накладення штрафів за несвоєчасну сплату податків, які насправді були сплачені вчасно, є протиправним, оскільки виникло виключно через помилкові дії самого контролюючого органу в облікових системах.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу податкового органу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про скасування податкових повідомлень-рішень — без змін.
Справа №466/4655/25 від 18/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору.
**1. Предмет спору**
Предметом спору є питання правомірності відмови судів попередніх інстанцій у стягненні з позивача на користь відповідачів витрат на професійну правничу допомогу після того, як позивач подав заяву про залишення позову без розгляду.
**2. Аргументи суду**
Верховний Суд керувався тим, що право позивача на залишення позову без розгляду є диспозитивним процесуальним правом, реалізація якого сама по собі не є «необґрунтованою дією» у розумінні статті 142 ЦПК України. Суд наголосив, що для покладення на позивача обов’язку компенсувати витрати відповідача, останній має довести наявність саме недобросовісних дій позивача, які свідчать про зловживання процесуальними правами. У цій справі відповідачі не змогли довести, що позивач діяв умисно з метою затягування процесу, перешкоджання правосуддю чи завдання шкоди інтересам відповідачів. Верховний Суд підкреслив, що звернення до суду є конституційним правом, і сам факт подання позову, який згодом було залишено без розгляду, не є автоматичною підставою для стягнення витрат на адвокатів. Суд також зазначив, що матеріали справи не підтвердили доводів про систематичне затягування розгляду або недобросовісну зміну представників позивачем. Таким чином, суди попередніх інстанцій правильно застосували норми процесуального права, оцінивши відсутність ознак зловживання правом у діях позивача.
**3. Рішення суду**
Верховний Суд залишив касаційну скаргу приватного виконавця без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду — без змін.
Справа №910/2111/24 від 10/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. Предметом спору є правомірність закриття апеляційного провадження за скаргою особи (Державної іпотечної установи), яка не брала участі у справі про неплатоспроможність фізичної особи, але стверджує, що судове рішення безпосередньо стосується її прав та інтересів як кредитора.
2. Верховний Суд керувався тим, що апеляційний суд формально підійшов до питання процесуального статусу скаржника, не дослідивши реальний вплив ухвали про закриття провадження у справі на майнові права установи. Суд наголосив, що особа, яка не брала участі у справі, має право на апеляційне оскарження, якщо судове рішення містить висновки про її права, інтереси чи обов’язки, або ж якщо рішення фактично позбавляє її можливості реалізувати свої вимоги. Апеляційний суд зобов’язаний був перевірити доводи установи про те, що боржник свідомо приховав зміну кредитора, вказавши у заяві неактуальну інформацію, що призвело до списання багатомільйонного боргу без участі реального кредитора. Верховний Суд підкреслив, що право на апеляційний перегляд є гарантією справедливого судового розгляду, тому суд не може обмежуватися лише перевіркою формального статусу учасника. Відмова у перегляді без аналізу того, чи було порушено майнові інтереси скаржника, є порушенням процесуальних норм, що перешкоджає подальшому провадженню. Таким чином, апеляційний суд мав з’ясувати наявність правового зв’язку між оскаржуваною ухвалою та правами установи, а не просто закривати провадження.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду апеляційної скарги по суті.
Справа №902/243/25 від 16/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір справи:
1. Предметом спору є вимога підприємця зобов’язати оператора системи розподілу (обленерго) укласти договір про надання послуг з розподілу електричної енергії для бази відпочинку, яку позивач придбав без відповідних електротехнічних об’єктів (трансформаторної підстанції та ліній).
2. Суд встановив, що позивач не є власником електроустановок, через які здійснюється живлення об’єкта, і не має домовленостей з їхнім власником щодо користування ними. Оскільки істотні умови договору, такі як перелік електроустановок, межі балансової належності та дозволена потужність, потребують індивідуального погодження, суд визнав вимогу про примусове укладення типового договору необґрунтованою. Верховний Суд підкреслив, що посилання позивача на попередні рішення Верховного Суду є безпідставними, оскільки правовідносини у тих справах не є подібними до цієї ситуації. Зокрема, у наведених позивачем справах йшлося про інші обставини щодо акцептування дій оператора або наявності преюдиційних рішень, тоді як тут відсутні технічні умови та права на мережі. Суд також зазначив, що для укладення договору позивачу необхідно спочатку врегулювати питання розділення потужності або отримати нові технічні умови на приєднання. Оскільки підстави для касаційного оскарження не підтвердилися, суд відмовив у задоволенні скарги.
3. Верховний Суд закрив касаційне провадження в частині посилання на неврахування висновків Верховного Суду та залишив рішення судів попередніх інстанцій про відмову в позові без змін.
Справа №910/19061/21 від 18/06/2026
1. Предметом спору є вимога аудиторської фірми про визнання недійсним та скасування рішення територіального відділення Антимонопольного комітету України в частині накладення санкцій або встановлення порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
2. Суд при винесенні рішення керувався принципом законності та обґрунтованості дій адміністративного органу при застосуванні заходів впливу. Верховний Суд перевірив дотримання судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема щодо повноти з’ясування обставин, які мають значення для справи. Суд дійшов висновку, що докази, на яких ґрунтувалося рішення АМКУ, не підтверджують належним чином факт вчинення позивачем інкримінованого порушення. Також було враховано, що під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій було надано належну оцінку всім доводам сторін щодо правомірності дій аудиторської фірми. Суд підтвердив, що висновки попередніх інстанцій про відсутність підстав для притягнення позивача до відповідальності є логічними та відповідають фактичним обставинам справи. Таким чином, касаційна скарга не містила достатніх правових підстав для скасування оскаржуваних судових актів.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу Антимонопольного комітету без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін.
Справа №910/3232/25 від 03/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
1. Предметом спору є правомірність визнання грошових вимог двох кредиторів у справі про банкрутство ПрАТ «АК «Сатер» та дотримання судами попередніх інстанцій процедури перевірки цих вимог.
2. Верховний Суд наголосив, що у справах про банкрутство діє «підвищений стандарт доказування», який зобов’язує суд критично оцінювати будь-які вимоги, навіть якщо боржник їх визнає. Суди першої та апеляційної інстанцій формально підійшли до питання, не дослідивши належним чином зміст документів, на яких ґрунтувалися вимоги (зокрема, угод про розірвання договорів та додаткових угод). Верховний Суд вказав, що суди не перевірили, чи були ці докази подані у встановлений законом 30-денний строк, що є критично важливим для конкурсних кредиторів. Також було проігноровано необхідність детального аналізу правової природи зобов’язань, що створює ризик легалізації фіктивної заборгованості. В результаті, через неповноту встановлення обставин справи та порушення процесуальних норм, рішення попередніх інстанцій були визнані передчасними. Суд підкреслив, що визнання вимог без належного правового аналізу порушує права інших кредиторів, які претендують на задоволення своїх вимог за рахунок активів боржника.
3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу частково, скасував рішення судів попередніх інстанцій у відповідній частині та направив справу на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Справа №160/31220/24 від 17/06/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:
**1. Предмет спору**
Предметом спору є правомірність постанови Держпраці про накладення на ТОВ «Альфа СБ» штрафу у розмірі 3 360 000 грн за фактичний допуск 14 працівників до роботи без належного оформлення трудових відносин.
**2. Аргументи суду**
Верховний Суд скасував рішення попередніх інстанцій, оскільки вони не дослідили ключові докази та неправильно застосували норми права щодо «повторності» порушення. Суд наголосив, що ознака повторності за статтею 265 КЗпП пов’язується з фактом виявлення порушення уповноваженим органом протягом двох років, а не з наявністю остаточного судового рішення у справі про адміністративне правопорушення. Також суд вказав, що відеозаписи інспекторів є належними електронними доказами, які суди першої та апеляційної інстанцій безпідставно проігнорували, не провівши їхнього аналізу. Окремо Верховний Суд підкреслив, що охоронна діяльність за своєю природою вимагає укладення трудових договорів, а не цивільно-правових угод, і суди мали перевірити, чи не було це «прихованим працевлаштуванням». Щодо процедурних порушень, суд зазначив, що формальні недоліки (як-от питання повідомлення про розгляд справи) не є підставою для скасування рішення, якщо вони не вплинули на суть справи або якщо особа могла захистити свої права в суді. Зрештою, суди не дослідили зміст припису від 02 квітня 2024 року, який є фактичною передумовою для кваліфікації дій як повторних.
**3. Рішення суду**
Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу Держпраці частково, скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №360/773/14-ц(360/773/13-ц) від 10/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним стажем, проаналізував для вас це рішення Великої Палати Верховного Суду. Ось суть справи:
1. Предметом спору є витребування у приватної особи земельної ділянки на користь держави та визнання недійсними державних актів на право власності на цю землю.
2. Суд керувався тим, що Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) у своєму рішенні встановив порушення Україною статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки втручання у право власності заявниці було непропорційним та викликало сумніви щодо його законності. Велика Палата зазначила, що національні суди попередніх інстанцій не аналізували питання пропорційності втручання та не досліджували належним чином обставини добросовісності набуття майна. Оскільки Верховний Суд є судом права, а не факту, він позбавлений можливості самостійно встановлювати обставини справи чи оцінювати докази, які не були досліджені раніше. Тому для виконання рішення ЄСПЛ та відновлення прав заявниці необхідно скасувати всі попередні судові рішення. Справа має бути передана на новий розгляд до суду першої інстанції, який зобов’язаний дослідити питання законності, пропорційності втручання та дотримання позовної давності. Такий підхід забезпечує дотримання принципу субсидіарності міжнародного механізму захисту прав людини.
3. Суд прийняв рішення скасувати рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №520/32309/24 від 16/06/2026
Предметом цього спору є оскарження сільськогосподарським товариством «Мрія» податкових повідомлень-рішень, винесених Головним управлінням ДПС у Харківській області, а також подальший спір сторін щодо розміру та обґрунтованості витрат на професійну правничу допомогу.
Верховний Суд, переглядаючи справу, дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій повно та всебічно дослідили обставини, які мають значення для правильного вирішення справи. Суд підтвердив правомірність висновків про скасування податкових повідомлень-рішень, оскільки податковий орган не довів належними доказами правомірність своїх нарахувань. Окрему увагу колегія суддів приділила питанню розподілу судових витрат, зокрема витрат на правничу допомогу. Суд зазначив, що заявлені сторонами суми витрат відповідають критеріям реальності, розумності та співмірності, враховуючи складність справи та обсяг виконаної адвокатами роботи. При цьому суд не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли б стати підставою для скасування оскаржуваних рішень. Таким чином, позиція судів першої та апеляційної інстанцій була визнана такою, що відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Верховний Суд залишив без задоволення касаційні скарги обох сторін, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін.
Справа №280/8287/25 від 16/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Визначення дати, з якої пенсіонер має право на поновлення виплати пенсії за вислугу років після звільнення з роботи, що давала право на таку пенсію.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що право на пенсію за вислугу років виникає безпосередньо з моменту звільнення з відповідної посади, а не з моменту подання заяви до Пенсійного фонду. Суд розмежував поняття «виплати, не отримані з вини пенсіонера» та «виплати, не отримані з вини органу ПФУ», вказавши, що у цій справі обмеження виплати датою звернення є безпідставним. Колегія суддів підкреслила, що оскільки позивачка звернулася за поновленням виплат у межах трирічного строку, встановленого законом, вона має право на отримання пенсії за весь період з дня, що слідує за днем звільнення. Суд відкинув позицію апеляційної інстанції, яка безпідставно обмежила виплати датою подання заяви (31.07.2025), замість дати звільнення (01.09.2023). Також було зазначено, що відмова ПФУ через відсутність інформації про пенсію з РФ є необґрунтованою та не підтверджена жодними нормами права. Таким чином, Верховний Суд підтвердив пріоритет права особи на отримання пенсії з моменту виникнення підстав для її поновлення.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу позивачки, скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції, яким зобов’язано Пенсійний фонд поновити та виплатити пенсію з 01.09.2023.
Справа №907/771/21 від 18/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Стягнення з товариства з додатковою відповідальністю понад 14,7 млн грн шкоди, завданої навколишньому природному середовищу внаслідок забруднення земельної ділянки фенолами.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд вказав, що апеляційний суд формально підійшов до оцінки доказів, безпідставно відкинувши матеріали, отримані під час досудового розслідування кримінального провадження. Суд наголосив, що докази, зібрані в межах кримінальної справи, можуть бути використані в господарському процесі, якщо вони стосуються предмета доказування. Верховний Суд підкреслив, що акт відбору проб ґрунту був підписаний представником відповідача без зауважень, що має бути враховано при оцінці вини. Також суд зазначив, що у разі виникнення сумнівів щодо достовірності висновку експерта, апеляційний суд мав право, а не просто право відмовити в позові, призначити судову експертизу з власної ініціативи. Оскільки апеляційний суд не дослідив усі докази в їх сукупності та не надав оцінку всім аргументам прокуратури, його висновки визнано передчасними. В результаті, для встановлення істини та повного з’ясування обставин, справу необхідно переглянути повторно.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного господарського суду та направив справу на новий розгляд до того ж суду апеляційної інстанції.
Справа №907/742/25 від 18/06/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий виклад справи:
1. Предметом спору є правомірність вжиття заходів забезпечення позову у вигляді арешту грошових коштів та рухомого майна відповідача (ФОП) у справі про стягнення збитків, завданих незбереженням вантажу.
2. Верховний Суд підтримав позицію апеляційної інстанції, наголосивши, що забезпечення позову є інструментом запобігання ситуаціям, коли виконання рішення стане неможливим через відчуження майна боржником. Суд вказав, що у спорах про стягнення коштів можливість розпорядження майном є беззаперечною, тому вимога доводити ризик його зникнення не повинна перетворюватися на «недосяжний стандарт доказування». Адекватність заходів оцінюється через їх співмірність із ціною позову, а не через повну заборону господарської діяльності. Суд підкреслив, що арешт майна лише обмежує право розпорядження, але не позбавляє власника права користування ним. Питання щодо того, чи є сума збитків обґрунтованою та чи є відповідач належним, мають вирішуватися під час розгляду справи по суті, а не на стадії забезпечення позову. Відтак, накладення арешту в межах суми позову визнано розумним та збалансованим заходом, що гарантує реальне виконання рішення суду в майбутньому.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу відповідача без задоволення, а постанову апеляційного суду про вжиття заходів забезпечення позову — без змін.
Справа №910/1800/22 (910/7737/22) від 10/06/2026
Вітаю. Як юрист з 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. Предметом спору є визнання недійсним договору про переведення боргу, укладеного боржником у справі про банкрутство, на підставі спеціальних норм Кодексу України з процедур банкрутства (КУзПБ).
2. Суд виходив з того, що інститут визнання правочинів недійсними в межах справи про банкрутство є механізмом захисту інтересів кредиторів від дій боржника, які погіршують його фінансовий стан. Встановлено, що боржник уклав договір про переведення на себе боргу в розмірі 65 млн грн у «підозрілий період» (протягом трьох років до відкриття справи про банкрутство). Суд наголосив, що такий правочин був безоплатним, оскільки боржник прийняв на себе значні зобов’язання без отримання будь-яких майнових еквівалентів чи вигоди. Така поведінка боржника була визнана такою, що суперечить принципам добросовісності та розумності, оскільки вона об’єктивно зменшила обсяг майна, доступного для задоволення вимог інших кредиторів. Суди попередніх інстанцій правильно застосували частину 2 статті 42 КУзПБ, яка дозволяє визнавати недійсними правочини, де боржник бере на себе зобов’язання без відповідних майнових дій іншої сторони. Верховний Суд підтвердив, що доводи скаржників про порушення норм права не знайшли свого підтвердження, а фактичні обставини справи були оцінені судами вірно.
3. Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими договір про переведення боргу було визнано недійсним.
Справа №910/9482/24 від 02/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір:
1. Предметом спору є стягнення солідарної заборгованості за кредитними договорами, укладеними в межах Генеральної кредитної угоди, між банком та групою компаній-позичальників і поручителів.
2. Верховний Суд при винесенні рішення керувався принципом свободи договору, закріпленим у статтях 3 та 627 Цивільного кодексу України. Суд зазначив, що сторони в договорі мають право самостійно визначати черговість погашення заборгованості, навіть якщо вона відрізняється від диспозитивної норми статті 534 ЦК України. Колегія суддів дійшла висновку, що апеляційний суд помилково витлумачив умови кредитних договорів, оскільки в них прямо було передбачено право банку самостійно визначати черговість зарахування платежів. Суд підкреслив, що наявність такого права у банку не містить суперечностей і є обов’язковою для виконання сторонами. Щодо скарги третьої особи (поручителя), суд закрив провадження, оскільки оскаржуване рішення не вирішувало питання про його права чи обов’язки, а преюдиційне значення для нього відсутнє. Таким чином, Верховний Суд визнав дії банку щодо зарахування коштів правомірними та такими, що відповідають умовам укладених угод.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції про повне задоволення позовних вимог банку.
Справа №495/8640/21 від 17/06/2026
Ось детальний юридичний аналіз цього судового рішення:
1. Предметом спору є питання надання дозволу на примусове виконання в Україні рішення іноземного суду (Італія), яке стосується як немайнових питань (позбавлення батьківських прав та визначення місця проживання дитини), так і майнового питання (стягнення судових витрат).
2. Верховний Суд розмежував вимоги заявника, вказавши, що рішення іноземного суду не завжди є єдиним цілим у контексті процедури виконання. Суд наголосив, що питання батьківської відповідальності та опіки за своєю природою не підлягають примусовому виконанню через виконавчу службу, а мають визнаватися як юридичний факт або правовий стан. Тому апеляційний суд помилково застосував норми Гаазької конвенції 1980 року про викрадення дітей, оскільки в цій справі йдеться про легітимізацію вже ухваленого рішення по суті спору. Водночас, у частині стягнення судових витрат рішення іноземного суду має майновий характер і підлягає примусовому виконанню. Верховний Суд також зазначив, що національні суди не повинні самостійно перераховувати суми, присуджені в іноземній валюті, у гривневий еквівалент, оскільки це змінює резолютивну частину іноземного рішення. Таким чином, суд чітко розділив процедури визнання статусу та примусового стягнення коштів.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу: змінив мотивувальну частину рішення апеляційного суду щодо немайнових вимог та скасував відмову у виконанні рішення в частині стягнення судових витрат, залишивши в силі ухвалу суду першої інстанції про стягнення коштів (без перерахунку у гривні).
Справа №741/1681/24 від 17/06/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий юридичний аналіз для вашої публікації:
1. **Предмет спору:** Встановлення фактів проживання однією сім’єю з померлим дядьком-військовослужбовцем та перебування на його утриманні з метою отримання соціальних виплат.
2. **Аргументи суду:**
* Суд наголосив, що для визнання осіб членами сім’ї недостатньо лише родинних зв’язків; необхідно довести спільне проживання, ведення спільного господарства, наявність спільного бюджету та взаємних прав і обов’язків.
* Апеляційний та Верховний Суди дійшли висновку, що надані докази (довідки, покази свідків) не підтверджують факту ведення спільного побуту, оскільки заявниця має батьків, які за законом зобов’язані її утримувати.
* Щодо факту перебування на утриманні, суд зазначив, що допомога від дядька не була доведена як «постійне та основне» джерело засобів до існування, оскільки мати заявниці мала власний дохід.
* Верховний Суд підкреслив, що суд у справах окремого провадження має право, а не обов’язок збирати докази, і тягар доказування лежить на заявнику.
* Суд також вказав, що непрямі покази свідків не можуть бути єдиною підставою для встановлення юридичного факту, якщо відсутні інші об’єктивні підтвердження спільного господарювання.
* Касаційна інстанція підтвердила, що суди попередніх інстанцій правильно оцінили докази в їх сукупності, а доводи скарги зводяться до спроби переоцінити фактичні обставини, що виходить за межі повноважень Верховного Суду.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій (про відмову у встановленні фактів) — без змін.
Справа №910/7759/25 від 18/06/2026
Предметом цього спору є розгляд заяви про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених відповідачем під час касаційного провадження.
Суд при винесенні рішення керувався принципом співмірності витрат на правничу допомогу із складністю справи та обсягом виконаної адвокатом роботи. Верховний Суд наголосив, що хоча договір між клієнтом та адвокатом є підставою для оплати, він не є обов’язковим для суду при визначенні суми, що підлягає відшкодуванню за рахунок іншої сторони. Суд врахував, що правова позиція відповідача була сталою протягом усіх інстанцій, тому підготовка до касаційного розгляду не потребувала значного обсягу додаткової юридичної роботи. Крім того, суд застосував положення статті 129 ГПК України, зазначивши, що заявлена сума витрат істотно перевищувала попередньо задекларовану в орієнтовному розрахунку без належного обґрунтування такого перевищення. Також суд врахував правову позицію Об’єднаної палати КГС ВС, згідно з якою витрати на підготовку самої заяви про відшкодування витрат не підлягають відшкодуванню. У підсумку суд дійшов висновку, що лише 6 000 грн із заявлених 20 000 грн відповідають критеріям розумності та необхідності.
Суд частково задовольнив заяву, стягнувши з позивача на користь відповідача 6 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Справа №906/957/24 від 17/06/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, я проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір справи:
1. **Предмет спору:** Прокурор звернувся до суду в інтересах міської ради з вимогою зобов’язати підприємця звільнити земельну ділянку комунальної власності шляхом демонтажу самовільно встановлених тимчасових споруд.
2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що підприємець використовує земельну ділянку без належних правовстановлюючих документів та без отримання паспорта прив’язки на тимчасові споруди, що є порушенням містобудівного та земельного законодавства.
– Щодо юрисдикції, суд зазначив, що спір стосується захисту речового права на землю, тому він має приватноправовий характер і підлягає розгляду саме в господарському суді, а не в адміністративному.
– Верховний Суд підтвердив, що прокурор мав право на представництво інтересів держави, оскільки міська рада, будучи обізнаною про порушення, офіційно відмовилася від вжиття заходів через відсутність коштів, що свідчить про її бездіяльність.
– Суд відхилив доводи підприємця про те, що спірні споруди не розташовані на вказаній ділянці, оскільки ці твердження суперечать матеріалам справи та актам перевірок, складеним уповноваженими комісіями.
– Суд наголосив, що ефективним способом захисту права власника земельної ділянки у випадку розміщення на ній тимчасових споруд є саме негаторний позов (вимога про усунення перешкод у користуванні).
– Верховний Суд також послався на свою попередню практику (справа № 914/1785/22), яка підтверджує, що демонтаж тимчасових споруд, встановлених без правових підстав, є законним способом захисту прав територіальної громади.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу підприємця без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій, якими позов прокурора було задоволено — без змін.
Справа №334/9606/24 від 17/06/2026
Ось детальний юридичний аналіз наданого судового рішення:
1. **Предмет спору:** Стягнення з Енергодарської міської ради заборгованості із заробітної плати, інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих колишньому виконувачу обов’язків директора комунального підприємства «Чисте місто».
2. **Аргументи суду:**
* Суд виходив із того, що комунальне підприємство є окремою юридичною особою, яка самостійно здійснює господарську діяльність, має власний баланс і несе відповідальність за своїми зобов’язаннями, зокрема щодо виплати заробітної плати.
* Орган місцевого самоврядування (засновник) не несе відповідальності за зобов’язаннями комунального підприємства, а підприємство — за зобов’язаннями засновника, що прямо закріплено у Статуті та ст. 176 Цивільного кодексу України.
* Субсидіарна відповідальність засновника може настати лише у виняткових випадках, наприклад, якщо буде доведено, що саме діями засновника підприємство було доведено до банкрутства, чого в цій справі встановлено не було.
* Суд відхилив доводи позивача про те, що міська рада є його роботодавцем лише на тій підставі, що міський голова призначав його на посаду, оскільки трудові правовідносини виникають саме з юридичною особою — підприємством.
* Посилання позивача на практику Верховного Суду (справа № 761/13951/22) було визнано нерелевантним, оскільки в тій справі йшлося про специфічні трудові відносини в закладі освіти, тоді як у цій справі йдеться про госпрозрахункове комунальне підприємство.
* Суд наголосив, що оскільки підприємство перебуває в стані реорганізації, а не ліквідації, воно продовжує залишатися належним відповідачем за своїми боргами до моменту завершення процедури правонаступництва.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив рішення судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в задоволенні позову без змін, підтвердивши, що позов було пред’явлено до неналежного відповідача.
Справа №902/90/21 від 09/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з урахуванням вашого запиту:
1. **Предмет спору:** Предметом касаційного перегляду є законність ухвали апеляційного суду про зупинення провадження у справі про банкрутство до моменту формування Верховним Судом єдиної правової позиції щодо списання податкового боргу.
2. **Аргументи суду:**
– Суд виходив із того, що процесуальне законодавство дозволяє зупинити провадження, якщо в іншій справі розглядається питання у подібних правовідносинах, а заборона на зупинення провадження у справах про банкрутство стосується лише розгляду справи по суті, а не окремих процесуальних питань.
– Верховний Суд застосував критерії подібності правовідносин, визначені Великою Палатою, наголосивши, що змістовий критерій (спільність прав та обов’язків) є пріоритетним над суб’єктним складом.
– Суд встановив, що попри різний статус боржників (юридична особа у цій справі та фізична особа у справі № 908/1194/24), в обох випадках виникла ідентична правова колізія між нормами Кодексу України з процедур банкрутства та Податкового кодексу України щодо механізму визнання податкового боргу безнадійним.
– Оскільки судова палата Верховного Суду вже розглядає справу № 908/1194/24 для усунення розбіжностей у практиці, очікування на цей висновок є необхідним для забезпечення правової визначеності та уникнення суперечливих рішень.
– Суд відхилив доводи податкового органу про неможливість зупинення провадження, вказавши, що відсутність єдиної позиції щодо списання боргу унеможливлює правильне вирішення спору по суті в апеляційній інстанції.
– Верховний Суд підтвердив, що зупинення провадження в даному випадку не порушує прав учасників процедури банкрутства, оскільки спрямоване на правильне застосування норм матеріального права.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив ухвалу апеляційного суду про зупинення провадження без змін, а касаційну скаргу податкового органу — без задоволення.
Справа №307/2899/21 від 17/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Позивачі намагалися скасувати рішення органу місцевого самоврядування про надання дозволу іншій особі на розробку проєкту землеустрою щодо земельної ділянки, на якій розташований їхній житловий будинок.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд підтримав позицію апеляційної інстанції, наголосивши, що для задоволення позову позивачі повинні довести реальне порушення своїх прав, чого в даному випадку зроблено не було. Суд вказав, що обставини справи вже були предметом розгляду в інших судових процесах, де було встановлено законність оскаржуваного рішення міської ради. Верховний Суд підкреслив, що преюдиційні факти (встановлені раніше іншими судами) є обов’язковими для врахування і не підлягають повторному доказуванню. Також суд зазначив, що позивачі намагалися здійснити переоцінку вже встановлених фактів, що виходить за межі повноважень касаційної інстанції. Оскільки позивачі не довели, що оскаржуване рішення створює їм перешкоди у реалізації права власності, підстави для його скасування відсутні. Крім того, суд відхилив заяву відповідача про закриття провадження, оскільки не знайшов для цього процесуальних підстав, передбачених статтею 255 ЦПК України.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу позивачів без задоволення, а постанову апеляційного суду — без змін.
Справа №334/5661/24 від 10/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення Верховного Суду. Ось детальний аналіз:
1. **Предмет спору:** Позивачка звернулася до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні нежитловим приміщенням, що перебуває у спільній частковій власності, шляхом демонтажу встановлених відповідачем конструкцій (ролетів), відновлення дверей та забезпечення доступу до комунікацій.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд зосередився на процесуальних порушеннях, допущених апеляційною інстанцією при дослідженні доказів. Суд наголосив, що апеляційний суд прийняв нові докази (технічні висновки та договори), які не були подані в першу інстанцію, без жодного обґрунтування поважності причин такого несвоєчасного подання. Згідно з процесуальним законом, сторони зобов’язані розкривати всі докази на стадії підготовчого провадження, а апеляційний суд може приймати нові докази лише у виняткових випадках. Апеляційний суд не лише не мотивував прийняття цих доказів, а й поклав їх в основу свого рішення, що є грубим порушенням принципу змагальності. Верховний Суд підкреслив, що суд апеляційної інстанції зобов’язаний був обговорити питання прийнятності цих доказів та винести відповідну ухвалу або мотивувати це в рішенні. Оскільки апеляційний суд проігнорував ці вимоги, він передчасно вирішив справу по суті, не забезпечивши належного процесуального порядку.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №334/3292/25 від 10/06/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір справи:
1. **Предмет спору:** Встановлення факту батьківства померлого військовослужбовця щодо малолітньої дитини та внесення відповідних змін до актового запису про її народження (зміна прізвища та по батькові).
2. **Аргументи суду:**
– Суд виходив із пріоритету найкращих інтересів дитини, закріплених у Конвенції про права дитини, що вимагає забезпечення її права на ідентичність та родинні зв’язки.
– Було встановлено біологічне батьківство померлого на підставі молекулярно-генетичної експертизи з вірогідністю 99,99999%, що стало беззаперечним доказом для суду.
– Апеляційний суд визнав, що попереднє рішення суду першої інстанції було надмірно формальним, оскільки відмова у зміні прізвища та по батькові дитини порушувала право матері на ініціювання таких змін та не враховувала інтересів дитини.
– Верховний Суд підкреслив, що сімейні відносини мають регулюватися на засадах справедливості, а зміна прізвища та по батькові дитини після встановлення батьківства сприяє її гармонійному розвитку.
– Суд відхилив доводи касаційної скарги про наявність спору про право, оскільки ці обставини не були предметом оскарження в апеляційному порядку, а також вказав на відсутність підстав для застосування висновків іншої справи, на яку посилався скаржник, через різницю у фактичних обставинах.
– Верховний Суд підтвердив, що задоволення вимоги про внесення змін до актового запису є достатньою підставою для видачі нового свідоцтва, а анулювання попереднього свідоцтва не є необхідним заходом.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду, якою було задоволено вимоги про зміну прізвища та по батькові дитини, залишив без змін.
Справа №755/12340/25 від 10/06/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. Предметом спору є позов матері про позбавлення батька батьківських прав через його тривале ухилення від виховання та утримання спільного сина.
2. Суд виходив із того, що позбавлення батьківських прав є винятковим, крайнім заходом, який застосовується лише тоді, коли вичерпано всі інші можливості впливу на недобросовісного батька. Верховний Суд підкреслив, що позивачка не надала достатніх доказів свідомого та умисного ухилення відповідача, а також не довела, що розрив юридичного зв’язку з батьком відповідатиме найкращим інтересам дитини. Суд критично оцінив висновок органу опіки, оскільки той був складений без участі батька та не містив об’єктивної оцінки причин його поведінки. Водночас, враховуючи встановлений факт тривалої відсутності батька в житті дитини, суд визнав за необхідне застосувати превентивний захід. Таким чином, замість радикального позбавлення прав, суд обрав механізм офіційного попередження батька про необхідність змінити ставлення до дитини під наглядом органів опіки.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, залишивши батька у батьківських правах, але доповнив рішення судів попередніх інстанцій офіційним попередженням відповідачу про необхідність виконання батьківських обов’язків та поклав контроль за цим на орган опіки та піклування.
Справа №826/18233/15 від 16/06/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Визнання протиправною та скасування податкової вимоги щодо сплати податкового боргу з податку на прибуток, що виник за договором про спільну діяльність.
2. **Аргументи суду:**
– Суд виходив із того, що уповноважена особа за договором про спільну діяльність, попри відсутність статусу юридичної особи у самого договору, зобов’язана вести податковий облік та виконувати податкові обов’язки, зокрема сплачувати податок на прибуток.
– Оскільки позивач самостійно задекларував податкове зобов’язання у податковій звітності, воно набуло статусу узгодженого, що автоматично створює обов’язок його сплати у встановлені законом строки.
– Податкова вимога була визнана судом лише похідним документом, який фіксує факт наявності податкового боргу, а не інструментом, що створює нові зобов’язання.
– Щодо нарахування пені, суд підтримав позицію про часткове скасування вимоги, оскільки було встановлено факт неправомірного нарахування пені за 12 березня 2015 року, що суперечило нормам Податкового кодексу щодо граничних строків сплати.
– Верховний Суд підкреслив, що питання щодо граничних строків виконання податкового обов’язку та моменту виникнення боргу вже були предметом оцінки у попередніх рішеннях у цій же справі, тому вони є обов’язковими для врахування.
– Суд відхилив доводи обох сторін щодо переоцінки доказів, зазначивши, що суди попередніх інстанцій повно та всебічно дослідили обставини справи, а касаційні скарги фактично спрямовані на перегляд встановлених фактів, що виходить за межі повноважень касаційної інстанції.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційні скарги обох сторін без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін.
Справа №2-2930/09 від 10/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вашого матеріалу:
1. Предметом спору є вимога комунального підприємства про знесення самочинно збудованої прибудови до житлового будинку та приведення прибудинкової території у попередній стан.
2. Верховний Суд зосередився не на суті конфлікту щодо будівництва, а на грубому порушенні процесуального порядку, оскільки матеріали справи були втрачені через закінчення терміну зберігання. Суд наголосив, що за таких обставин апеляційна інстанція не мала права розглядати скаргу по суті, не ініціювавши процедуру відновлення втраченого судового провадження. Відновлення провадження є обов’язковою гарантією права на судовий захист, оскільки без матеріалів справи неможливо встановити фактичні обставини та перевірити законність рішень. Апеляційний суд припустився помилки, проігнорувавши цей механізм, що унеможливило справедливий розгляд справи. Верховний Суд підкреслив, що без належного відновлення матеріалів справи подальший розгляд спору в будь-якій інстанції є юридично неможливим. Відтак, рішення апеляції було визнано незаконним через порушення процесуальних норм, які перешкоджають подальшому провадженню.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відновлення втраченого судового провадження.
Справа №753/2379/22 від 18/06/2026
Предметом спору є перевірка законності ухвали апеляційного суду в межах кримінального провадження за обвинуваченням особи у вчиненні умисного тяжкого тілесного ушкодження (ч. 1 ст. 121 КК України) за касаційною скаргою прокурора.
Верховний Суд у даному випадку розглядав питання допустимості та процесуальної доцільності подальшого касаційного перегляду оскаржуваного рішення. Суд проаналізував дотримання стороною обвинувачення вимог кримінального процесуального законодавства при зверненні до суду касаційної інстанції. Враховуючи специфіку стадії провадження та наявні процесуальні підстави, колегія суддів дійшла висновку про неможливість продовження розгляду скарги по суті. Суд не вбачав підстав для скасування чи зміни ухвали апеляційного суду в межах поданої скарги, що зумовило застосування механізму закриття провадження. Таке рішення є процесуальним інструментом, який забезпечує дотримання принципу правової визначеності та запобігає безпідставному затягуванню судового розгляду. Суд діяв суворо в межах повноважень, визначених статтями 432 та 441 КПК України, не вбачаючи порушень, які б вимагали втручання касаційної інстанції.
Суд постановив закрити касаційне провадження за скаргою прокурора на ухвалу апеляційного суду.
Справа №359/4515/24 від 18/06/2026
1. Предметом спору є правомірність відмови апеляційного суду у поновленні строку на апеляційне оскарження вироку суду першої інстанції, поданого представником цивільного відповідача (страхової компанії).
2. Верховний Суд, переглядаючи справу, дійшов висновку, що апеляційний суд формально підійшов до питання оцінки поважності причин пропуску строку. Суд наголосив, що право на апеляційне оскарження є складовою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Апеляційна інстанція зобов’язана була детально дослідити обставини, на які посилався заявник, та перевірити, чи не було обмеження доступу до правосуддя надмірним. Суд вказав на необхідність дотримання балансу між принципом правової визначеності та правом особи на перегляд судового рішення. Також було підкреслено, що відмова у поновленні строку без належного обґрунтування позбавляє сторону можливості захистити свої майнові інтереси у справі, де цивільний відповідач несе фінансові зобов’язання. У результаті, Верховний Суд визнав висновки апеляційного суду передчасними та такими, що не відповідають вимогам кримінального процесуального закону щодо забезпечення права на апеляцію.
3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу частково, скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Справа №607/21326/24 від 16/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір справи:
1. **Предмет спору:** Касаційне оскарження вироку та ухвали апеляційного суду щодо кваліфікації дій засудженого як закінченого замаху на умисне вбивство та суворості призначеного покарання.
2. **Аргументи суду:**
– Суд наголосив, що питання наявності умислу на вбивство вирішується через сукупність обставин: спосіб, знаряддя (ніж), локалізацію ударів (життєво важливі органи) та поведінку винного.
– Встановлено, що засуджений діяв з прямим умислом, оскільки завдав два цілеспрямовані удари ножем у живіт та грудну клітку, що свідчить про бажання настання смерті.
– Аргумент захисту про те, що засуджений добровільно припинив злочин, був спростований показаннями свідків, які підтвердили, що ніж у нападника вирвали силою, а не він віддав його сам.
– Суд підкреслив, що замах є стадією злочину, яка виконується виключно з прямим умислом, і в даному випадку злочин не був доведений до кінця виключно через вчасне втручання очевидців та медиків.
– Щодо покарання, суд погодився з апеляційною інстанцією, яка обґрунтовано пом’якшила вирок, виключивши з переліку обтяжуючих обставин невизнання вини, що є правом особи на захист.
– Верховний Суд підтвердив, що призначене покарання у виді 7 років позбавлення волі є справедливим, співмірним тяжкості злочину та достатнім для виправлення засудженого.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив судові рішення без змін, а касаційну скаргу захисника — без задоволення.
Справа №938/665/25 від 16/06/2026
Предметом цього спору є законність конфіскації відбійного молотка як знаряддя вчинення кримінального правопорушення (хуліганства) після звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям.
Верховний Суд при винесенні рішення керувався такими аргументами:
1. Суд чітко розмежував поняття «спеціальної конфіскації» (передбаченої ст. 96-1 КК) та вирішення долі речових доказів у порядку ч. 9 ст. 100 КПК.
2. Було встановлено, що відбійний молоток беззаперечно використовувався як знаряддя вчинення злочину, що є прямою підставою для його конфіскації в дохід держави згідно з процесуальним законом.
3. Суд наголосив, що приписи ст. 96-1 КК щодо обмежень спеціальної конфіскації за кримінальні проступки в даному випадку не застосовуються, оскільки йдеться про загальний порядок розпорядження речовими доказами.
4. Аргумент скаржника про «надмірний індивідуальний тягар» був відхилений, оскільки конфіскація знаряддя злочину є пропорційною заходом, враховуючи значний розмір завданих потерпілому збитків (понад 235 тисяч гривень).
5. Апеляційний суд діяв у межах своїх повноважень, належним чином мотивувавши своє рішення, а тому підстав для скасування ухвали немає.
6. Суд підтвердив, що питання долі речових доказів є обов’язковим елементом судового рішення, яким завершується провадження, незалежно від підстави звільнення особи від відповідальності.
Верховний Суд залишив ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу — без задоволення.
Справа №914/2474/25 від 18/06/2026
Предметом цього спору є вимога ТОВ «Західземлепроект» про визнання недійсним та скасування рішення Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України в частині накладених санкцій або висновків.
Суд при винесенні рішення керувався тим, що під час розгляду справи суди попередніх інстанцій повно та всебічно дослідили всі обставини, які мають значення для правильного вирішення спору. Верховний Суд перевірив дотримання норм матеріального та процесуального права і не виявив порушень, які могли б стати підставою для скасування оскаржуваних судових актів. Аргументи касаційної скарги ТОВ «Західземлепроект» були визнані безпідставними, оскільки вони зводилися до переоцінки доказів, що, згідно з процесуальним законом, виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції. Суд підтвердив, що висновки Антимонопольного комітету щодо порушення законодавства про захист економічної конкуренції були обґрунтованими та базувалися на належній доказовій базі. Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій правильно застосували норми права, а їхні висновки узгоджуються з матеріалами справи.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін.
Справа №910/10047/25 від 18/06/2026
1. Предметом спору є стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «Грінтех Харвест» на користь державного підприємства «Агенція оборонних закупівель» грошових коштів у розмірі 1 704 370 грн.
2. Суд касаційної інстанції, переглядаючи справу, дійшов висновку, що попередні інстанції правильно вирішили спір по суті, проте допустили певні неточності у правовому обґрунтуванні своїх висновків. Верховний Суд детально проаналізував матеріали справи та встановив, що фактичні обставини, на яких ґрунтувалися вимоги позивача, не дають підстав для задоволення позову в повному обсязі. Колегія суддів акцентувала увагу на необхідності правильного застосування норм матеріального права, що регулюють договірні відносини між сторонами. Суд підкреслив, що мотивувальна частина рішень судів першої та апеляційної інстанцій потребує коригування для забезпечення єдності судової практики. При цьому, попри зміну мотивування, остаточний результат вирішення спору залишився незмінним, оскільки він відповідає вимогам закону. Таким чином, Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, фактично підтвердивши правомірність відмови у стягненні заявленої суми.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін у резолютивній частині, водночас змінивши їх мотивувальну частину.
Справа №910/15810/25 від 15/06/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. **Предмет спору:** Оскарження ухвали суду першої інстанції та постанови апеляційного суду про повернення позовної заяви через порушення правил об’єднання позовних вимог та зловживання процесуальними правами.
2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд встановив, що апеляційний суд формально підійшов до розгляду справи, фактично скопіювавши висновки суду першої інстанції без надання власної оцінки доводам скаржника.
– Суд наголосив, що апеляційна інстанція проігнорувала аргументи позивача щодо незаконного поділу одного значного правочину на кілька окремих, що є ключовим для оцінки правомірності об’єднання вимог.
– Верховний Суд підкреслив, що право на звернення до суду після усунення недоліків є процесуальною гарантією, а повернення позову через “зловживання правами” без належного аналізу попередніх звернень позивача є передчасним.
– Суд зазначив, що господарський суд має право самостійно роз’єднати позовні вимоги у підготовчому провадженні, якщо вважає їх об’єднання недоцільним, замість того, щоб одразу повертати позовну заяву.
– Апеляційний суд не дослідив доводи позивача про те, що він вносив зміни до позову відповідно до попередніх вказівок суду, що ставить під сумнів висновок про “неусунення недоліків”.
– Верховний Суд нагадав, що забезпечення права на апеляційний перегляд є фундаментальним принципом, який було порушено через відсутність мотивованої оцінки аргументів сторін.
– У підсумку, рішення апеляції визнано необґрунтованим через порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасував постанову Північного апеляційного господарського суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №910/8513/25 від 17/06/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір:
1. **Предмет спору:** Стягнення з ПрАТ НЕК «Укренерго» на користь ТОВ «Д.Трейдінг» інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих через несвоєчасне виконання грошових зобов’язань за договором про врегулювання небалансів електричної енергії.
2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що факт прострочення виконання грошового зобов’язання та наявність заборгованості вже були підтверджені в межах попередніх судових справ, тому ці обставини мають преюдиційне значення і не потребують повторного доказування.
– Верховний Суд наголосив, що нарахування інфляційних втрат та 3% річних є мірою відповідальності за прострочення, яка виникає автоматично з факту несвоєчасної оплати.
– Щодо методики розрахунку, суд підтвердив, що сукупний індекс інфляції має заокруглюватися до десяткового числа після коми, що відповідає усталеній практиці Верховного Суду.
– Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій належним чином перевірили розрахунки позивача та визнали їх обґрунтованими, тоді як доводи «Укренерго» зводилися лише до незгоди з арифметичними результатами.
– Касаційна інстанція підкреслила, що не має повноважень переоцінювати докази або самостійно здійснювати перерахунки, оскільки це виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
– У підсумку суд дійшов висновку, що оскаржувані рішення повністю узгоджуються з правовими позиціями Верховного Суду, а скаржник не навів переконливих аргументів для їх скасування.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу ПрАТ НЕК «Укренерго» без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін.
Справа №910/26/22 (911/2442/24) від 10/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Розірвання договору оренди земельної ділянки та стягнення заборгованості з орендної плати в межах справи про банкрутство орендаря.
2. **Аргументи суду:**
* Верховний Суд встановив, що апеляційний суд допустив грубе порушення процесуальних норм, відмовивши у залученні ліквідатора банкрута до участі у справі.
* Суд наголосив, що з моменту винесення постанови про визнання боржника банкрутом, саме ліквідатор стає єдиною особою, уповноваженою управляти майном та представляти інтереси підприємства.
* Апеляційний суд помилково вважав, що оскарження постанови про визнання банкрутом автоматично зупиняє її дію та позбавляє ліквідатора повноважень, що суперечить нормам Кодексу України з процедур банкрутства.
* Верховний Суд підкреслив, що оскарження рішень у процедурі банкрутства не зупиняє провадження у справі, а отже, ліквідатор мав повне право на участь у процесі.
* Відмова у залученні ліквідатора фактично позбавила банкрута права на справедливий суд та можливість надати докази, що мають вирішальне значення для справи.
* Через ці процесуальні порушення висновки апеляційного суду щодо суті спору були визнані передчасними, оскільки вони були зроблені без належної участі законного представника боржника.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу частково, скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №333/9154/23 від 17/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вашого огляду:
1. **Предмет спору:** Позивач намагався визнати незаконним та скасувати наказ Міністерства юстиції України про скасування реєстрації права власності на нерухоме майно, а також витребувати це майно з чужого незаконного володіння.
2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд наголосив, що у спорах про оскарження наказів Мін’юсту, прийнятих за результатами розгляду скарг у сфері державної реєстрації, Міністерство юстиції має виступати одним із відповідачів.
– Суд зазначив, що процесуальний статус третьої особи, яку Мін’юст мав у цій справі, суттєво відрізняється від статусу відповідача, оскільки третя особа позбавлена можливості подавати відзив чи заявляти про застосування позовної давності.
– Оскільки позивач не залучив Міністерство юстиції як співвідповідача, а самостійно суд не має права змінювати склад відповідачів, виникла ситуація неналежного суб’єктного складу.
– Верховний Суд підтвердив позицію апеляційної інстанції: пред’явлення позову до неналежного складу відповідачів у справах з обов’язковою співучастю є самостійною та безумовною підставою для відмови в задоволенні позову.
– Суд також врахував висновки Великої Палати Верховного Суду, згідно з якими Мін’юст не може бути єдиним відповідачем, але обов’язково має бути одним із них, якщо вирішується питання про скасування його наказу.
– У підсумку, касаційна інстанція визнала, що апеляційний суд правильно застосував норми процесуального права, відмовивши в позові через відсутність належного складу відповідачів, що унеможливлює вирішення спору по суті.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду, якою було відмовлено в позові, — без змін.
Справа №705/4840/16-ц від 17/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до ваших інструкцій:
1. Предметом спору є визнання недійсними договорів дарування житлового будинку та земельної ділянки, укладених під впливом помилки, та подальше витребування цього майна з чужого незаконного володіння.
2. Суд касаційної інстанції прийшов до висновку, що суди попередніх інстанцій не врахували сукупність обставин, які свідчать про можливу помилку позивача щодо природи правочину, зокрема його похилий вік, стан здоров’я, відсутність іншого житла та продовження фактичного проживання у будинку після «дарування». Верховний Суд наголосив, що для встановлення помилки недостатньо лише факту підписання договору у нотаріуса, необхідно оцінити реальну волю особи та її життєві обставини. Важливим аргументом стало те, що визнання договору недійсним не є ефективним способом захисту, якщо майно вже було відчужене третім особам. У таких випадках, згідно з позицією суду, власник має застосовувати віндикаційний позов (витребування майна) до кінцевого набувача. Суд також вказав на необхідність оцінки факту визнання позову відповідачем та відсутності заперечень з боку інших учасників. Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили ці аспекти належним чином, їхні рішення не можуть вважатися обґрунтованими.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу: змінив мотивувальну частину рішень судів попередніх інстанцій у частині вимог про визнання договорів недійсними, а в частині вимог про витребування майна — скасував судові рішення та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №990/167/26 від 17/06/2026
1. Предметом спору є оскарження позивачем рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України щодо процедурних питань добору та кваліфікаційного оцінювання, а також вимоги про визнання протиправною бездіяльності Комісії та зобов’язання вчинити певні дії.
2. Суд при винесенні рішення керувався тим, що діяльність Вищої кваліфікаційної комісії суддів України в межах спірних правовідносин здійснювалася виключно в межах повноважень та у спосіб, передбачений чинним законодавством України. Колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення № 40/зп-26 прийнято з дотриманням процедурних вимог, а доводи позивача щодо порушення його прав не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду. Суд наголосив, що дискреційні повноваження Комісії у питаннях добору суддів не можуть бути підмінені судовим втручанням, якщо відсутні докази свавілля чи перевищення компетенції. Також було враховано позицію Національної школи суддів України, яка підтвердила відповідність дій Комісії встановленим стандартам підготовки та оцінювання. В результаті, суд не встановив правових підстав для задоволення позовних вимог, оскільки не було виявлено порушень норм матеріального чи процесуального права з боку відповідача.
3. Верховний Суд ухвалив рішення про повну відмову у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1.
Справа №826/5911/18 від 17/06/2026
Предметом спору є оскарження податкового повідомлення-рішення, винесеного Західним міжрегіональним управлінням ДПС, яке приватне підприємство «Комплекс Сервіс Центр» вважає протиправним.
Верховний Суд, розглядаючи касаційну скаргу платника податків, дійшов висновку про необхідність скасування рішень судів попередніх інстанцій через порушення ними норм процесуального права. Суд встановив, що під час розгляду справи в окружному та апеляційному судах не було забезпечено повного та всебічного з’ясування всіх обставин, що мають значення для правильного вирішення спору. Зокрема, суди не надали належної правової оцінки доводам позивача щодо правомірності його дій у податкових правовідносинах. Верховний Суд наголосив, що для встановлення істини у справі необхідно дослідити докази, які були проігноровані або оцінені поверхнево. Оскільки касаційна інстанція позбавлена права самостійно збирати чи переоцінювати докази, які не були належним чином досліджені нижчими судами, було прийнято рішення про повернення справи на новий розгляд. Це дозволить забезпечити право сторін на справедливий суд та об’єктивний розгляд усіх матеріалів справи.
Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №320/46809/24 від 17/06/2026
1. Предметом спору є оскарження податкового повідомлення-рішення, винесеного Головним управлінням ДПС у м. Києві щодо ТОВ «ГРАВІС-КІНО».
2. Суд касаційної інстанції під час перегляду справи дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій не повною мірою дослідили всі обставини, які мають значення для правильного вирішення спору. Зокрема, було встановлено, що під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій залишилися поза увагою ключові докази, надані платником податків, або ж їм не було надано належної правової оцінки. Верховний Суд наголосив на необхідності дотримання принципу офіційного з’ясування всіх обставин у справі, що є обов’язковим для адміністративного судочинства. Оскільки для встановлення фактичних обставин справи необхідне додаткове дослідження доказів, яке виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, справу було вирішено направити на новий розгляд. Такий підхід забезпечує право сторін на повний та всебічний судовий розгляд із дотриманням процесуальних гарантій. Суд також вказав на необхідність усунення виявлених недоліків під час повторного розгляду справи в суді першої інстанції.
3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу частково, скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №990/417/25 від 04/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення Великої Палати Верховного Суду. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
1. Предметом спору є оскарження рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККС) про непідтвердження здатності кандидата на посаду судді апеляційного господарського суду здійснювати правосуддя через сумніви у її доброчесності та законності походження доходів.
2. Суд виходив з того, що ВККС наділена виключними дискреційними повноваженнями оцінювати доброчесність кандидатів, що включає не лише формальну перевірку податкових декларацій, а й морально-етичну оцінку поведінки особи. Велика Палата наголосила, що кандидат на посаду судді має обов’язок надати переконливі пояснення та докази щодо походження значних доходів, якщо у Комісії виникають обґрунтовані сумніви. Суд зазначив, що відсутність у кандидата обов’язку зберігати певні документи (через сплив строків) не звільняє його від обов’язку довести законність отриманих коштів у межах процедури кваліфікаційного оцінювання. Також було підкреслено, що для висновку про недоброчесність не обов’язково встановлювати факт вчинення кримінального чи податкового правопорушення — достатньо наявності обґрунтованих сумнівів, які кандидат не зміг усунути. Суд вказав, що рішення ВККС було логічним, раціональним та не містило ознак свавілля, а тому втручання суду в таку дискрецію є неприпустимим. Зрештою, Велика Палата підтвердила, що процедура оцінювання спрямована на формування довіри до судової влади, тому високі стандарти поведінки є пріоритетними.
3. Велика Палата Верховного Суду залишила апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції про відмову в позові — без змін.
Справа №160/15207/25 від 17/06/2026
1. Предметом спору є стягнення податкового боргу з державного промислового підприємства на користь контролюючого органу.
2. Суд при винесенні рішення керувався принципом законності та необхідністю дотримання процедурних вимог, встановлених Податковим кодексом України. Колегія суддів проаналізувала матеріали справи та дійшла висновку, що судом апеляційної інстанції було правильно застосовано норми матеріального та процесуального права. Суд встановив, що доводи податкового органу, викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновків апеляційного суду, які ґрунтуються на повному та всебічному дослідженні обставин справи. Також було враховано, що податковий орган не надав належних та допустимих доказів, які б підтверджували правомірність вимог щодо стягнення боргу у заявленому розмірі. Відтак, підстави для скасування оскаржуваного судового рішення відсутні, оскільки воно є обґрунтованим та відповідає вимогам чинного законодавства.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу Головного управління ДПС без задоволення, а постанову апеляційного суду — без змін.
Справа №904/685/24 від 16/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з урахуванням вашого запиту:
1. **Предмет спору:** Стягнення з постачальника (ТОВ «Інтерпайп Ніко Тьюб») на користь покупця (АТ «Укргазвидобування») понад 124 млн грн штрафних санкцій (пені та штрафу) за порушення строків поставки трубної продукції.
2. **Основні аргументи суду:**
* Суд встановив, що сторони в договорі прямо визначили війну як обставину непереборної сили (форс-мажор), що звільняє від відповідальності за порушення зобов’язань.
* Відповідач належним чином виконав договірний обов’язок щодо своєчасного повідомлення позивача про настання форс-мажорних обставин, надавши відповідні сертифікати Торгово-промислової палати.
* Суди попередніх інстанцій на основі експертних висновків та доказів встановили, що виробничі потужності відповідача перебували в зоні активних бойових дій та систематичних обстрілів, що об’єктивно унеможливлювало виконання поставок у довоєнних обсягах.
* Суд наголосив, що форс-мажор має індивідуальний характер, і в даному випадку доведено прямий причинно-наслідковий зв’язок між воєнними діями та неможливістю дотримання графіку поставок.
* Верховний Суд підкреслив, що не є «судом факту», а тому не здійснює переоцінку доказів, які вже були належним чином досліджені судами нижчих інстанцій.
* Аргументи позивача про те, що відповідач здійснював поставки в період воєнного стану, не спростовують факту наявності форс-мажору, оскільки обставини об’єктивно обмежували виробничі можливості підприємства.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін рішення Господарського суду Дніпропетровської області та постанову Центрального апеляційного господарського суду, якими у задоволенні позову було відмовлено.
Справа №620/10029/24 від 16/06/2026
Ось аналіз цього судового рішення, підготовлений для вашого матеріалу:
1. Предметом спору є право членів сім’ї військовослужбовця, який помер від захворювання під час виконання обов’язків військової служби, на отримання одноразової грошової допомоги у розмірі 15 000 000 грн, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 168.
2. **.** Верховний Суд у складі судової палати відступив від попередніх висновків, викладених у постановах від 17.07.2024 (справа № 600/548/23-а) та від 22.08.2024 (справа № 380/9868/23), де раніше допускалося розширене тлумачення підстав для виплати допомоги. Суд наголосив, що постанова № 168 є винятковою соціальною гарантією воєнного часу, тому її положення не можуть тлумачитися розширено. Суд розмежував поняття «загибель» та «смерть внаслідок захворювання», вказавши, що для отримання виплати у 15 млн грн необхідно довести прямий причинний зв’язок смерті саме з пораненням, контузією, травмою чи каліцтвом, отриманими під час захисту Батьківщини. Сам по собі висновок військово-лікарської комісії про зв’язок захворювання із захистом Батьківщини не є автоматичною підставою для виплати цієї суми. У разі смерті від захворювання, що не має прямого зв’язку з пораненням, члени сім’ї мають право на допомогу, але в розмірах, визначених загальним Законом № 2011-XII та Порядком № 975, а не постановою № 168. Відтак, оскільки в цій справі смерть настала від гострої печінково-ниркової недостатності без доведеного зв’язку з пораненням, підстави для виплати 15 млн грн відсутні.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Справа №520/32309/24 від 16/06/2026
Предметом цього спору є оскарження сільськогосподарським товариством «Мрія» податкових повідомлень-рішень, винесених Головним управлінням ДПС у Харківській області, а також подальші розбіжності сторін щодо розміру відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Верховний Суд, переглядаючи справу, дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій повно та всебічно дослідили обставини, які мають значення для правильного вирішення спору. Суд підтвердив правомірність висновків про скасування податкових повідомлень-рішень, оскільки податковий орган не довів належними доказами наявність порушень з боку платника податків. Окрему увагу було приділено питанню розподілу судових витрат, де суд перевірив обґрунтованість та співмірність заявлених сум витрат на правову допомогу. Суд встановив, що витрати, стягнуті з податкового органу на користь товариства, відповідають критеріям реальності, необхідності та розумності. Касаційні скарги обох сторін були визнані безпідставними, оскільки вони не містили нових аргументів, здатних спростувати правильність застосування норм матеріального та процесуального права судами нижчих ланок. Таким чином, Верховний Суд підтвердив сталість судової практики у цій категорії справ, не знайшовши підстав для перегляду результатів розгляду по суті.
Верховний Суд залишив рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а касаційні скарги обох сторін — без задоволення.
Справа №927/561/21 від 18/06/2026
1. Предметом спору є вимога Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про стягнення з колишніх посадових осіб банку майнової шкоди у розмірі понад 434 мільйони гривень, завданої, на думку позивача, їхніми неправомірними діями.
2. Суд при винесенні рішення керувався тим, що позивач не надав належних та допустимих доказів, які б беззаперечно підтверджували наявність усіх елементів цивільного правопорушення, зокрема факту протиправної поведінки кожного з відповідачів, наявності прямого причинно-наслідкового зв’язку між їхніми діями та настанням збитків, а також розміру такої шкоди. Суд наголосив, що сам факт перебування особи на посаді в банку, який згодом було визнано неплатоспроможним, не є автоматичною підставою для покладення на неї майнової відповідальності за всі фінансові втрати установи. Також було враховано, що Фонд не довів вину відповідачів у прийнятті рішень, які призвели до погіршення фінансового стану банку, оскільки такі рішення приймалися в межах корпоративного управління та банківського регулювання. Суд зазначив, що господарські суди попередніх інстанцій правильно встановили відсутність доказової бази для задоволення позовних вимог. Відтак, підстави для скасування судових рішень, якими було відмовлено у позові, відсутні.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про відмову у стягненні шкоди — без змін.
Справа №927/1140/24(927/889/25) від 09/06/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. **Предмет спору:** Позивач (банкрут ТОВ «Ашер») намагався визнати недійсним іпотечний договір, укладений із відповідачем, стверджуючи про його фраудаторність (вчинення на шкоду кредиторам) та порушення директором товариства правил представництва при підписанні угоди.
2. **Аргументи суду:**
* Суд встановив, що позивач не надав доказів недобросовісної поведінки боржника, а сам договір іпотеки був укладений на підставі рішення загальних зборів учасників товариства, що свідчить про схвалення угоди власниками бізнесу.
* Факт надання позик, які забезпечувалися цією іпотекою, був підтверджений платіжними документами, що спростовує доводи про відсутність реальної мети правочину.
* Суд зазначив, що на момент укладення іпотеки майно не було обтяжене, а у боржника не було доведеної заборгованості перед іншими кредиторами, яка б свідчила про намір ухилитися від виконання зобов’язань.
* Щодо доводів про порушення директором правил представництва (ст. 238 ЦК України), суд вказав, що директор діяв на підставі протоколу зборів учасників, а не самовільно, тому ознак зловживання повноваженнями не виявлено.
* Суд підкреслив, що касаційна інстанція не має права переоцінювати докази, а позивач фактично намагався змінити підстави позову, що заборонено процесуальним законом.
* Також суд наголосив, що сам по собі факт укладення договору за наявності боргів не є автоматичною підставою для визнання його недійсним без доведення мети завдати шкоди кредиторам.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій, якими у задоволенні позову про визнання іпотечного договору недійсним було відмовлено повністю.
Справа №910/12930/18 від 04/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
**1. Предмет спору:**
Предметом спору є позов Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про стягнення з колишніх посадових осіб ПАТ «КБ «Даніель» понад 1,1 млрд грн шкоди, завданої банку внаслідок ухвалення ними ризикових рішень під час кредитування та інвестування у «сміттєві» цінні папери.
**2. Аргументи суду:**
* Суд наголосив, що при розгляді справ про відшкодування шкоди, завданої посадовими особами банку, діє презумпція вини заподіювача шкоди, тому саме відповідачі мають доводити відсутність своєї вини та добросовісність своїх дій.
* Верховний Суд вказав, що суди попередніх інстанцій формально підійшли до справи, проігнорувавши обов’язкові вказівки, надані під час попереднього скасування рішень у цій же справі.
* Суди не надали належної оцінки діям відповідачів на предмет дотримання ними фідуціарних обов’язків, зокрема, чи були їхні рішення розумними, обґрунтованими та чи не виходили вони за межі нормального господарського ризику.
* Суди не дослідили докази ризиковості діяльності банку, зокрема звіти Національного банку України та незалежну оцінку активів, які свідчать про те, що банк свідомо заміщував ліквідні активи неліквідними.
* Суд підкреслив, що «правило ділового рішення» (business judgment rule) не захищає посадових осіб, які приймають абсурдні, нераціональні рішення або діють з недбалістю та порушенням фідуціарних обов’язків.
* Суди помилково поклали відповідальність за розмір шкоди на Фонд, вказуючи, що він самостійно здійснював продаж активів, тоді як предметом спору є саме протиправність дій відповідачів, що призвели до неплатоспроможності банку.
* Суди не проаналізували доводи Фонду щодо ознак фіктивності цінних паперів, які були придбані банком за рішеннями відповідачів, що є ключовим для встановлення протиправності їхньої поведінки.
**3. Рішення суду:**
Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу Фонду, скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до господарського суду міста Києва.
Справа №911/2221/24 від 16/06/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Спір стосується стягнення заборгованості за договором поставки товарів (первісний позов) та стягнення пені за порушення строків поставки (зустрічний позов), а також процесуальної правомірності залишення зустрічного позову без розгляду через нібито несплату судового збору.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд зосередився на перевірці дотримання процесуальних строків при усуненні недоліків позовної заяви. Суд встановив, що апеляційна інстанція помилково залишила зустрічний позов без розгляду, оскільки неправильно вирахувала дату отримання ухвали про залишення позову без руху. Згідно з нормами ГПК України, ухвала, надіслана до електронного кабінету після 17:00, вважається врученою наступного робочого дня. Верховний Суд підрахував, що позивач за зустрічним позовом мав право подати докази сплати судового збору до 14 листопада 2024 року включно. Оскільки докази були подані 6 листопада, недоліки були усунуті вчасно, а отже, підстав для залишення позову без розгляду не існувало. Апеляційний суд, припустившись цієї помилки, фактично не розглянув зустрічні вимоги по суті, що є порушенням права на судовий захист.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував постанову апеляційного суду в частині залишення зустрічного позову без розгляду та направив справу до Північного апеляційного господарського суду для продовження розгляду по суті.
Справа №922/3171/25 від 17/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору.
1. Предметом спору є захист прав територіальної громади шляхом визнання за Харківською міською радою права власності на самочинно збудований об’єкт нерухомості, розташований на земельній ділянці комунальної власності без належних дозвільних документів.
2. Суд виходив з того, що оскільки під будівництво об’єкта не було відведено земельну ділянку та не надано дозвільних документів, такий об’єкт є самочинним, а особа, яка його збудувала, не набула на нього права власності. Верховний Суд підкреслив, що державна реєстрація права власності за відповідачем не змінює правового режиму самочинного будівництва, оскільки така реєстрація була проведена з порушенням вимог статті 376 Цивільного кодексу України. Суд зазначив, що власник земельної ділянки має право обрати ефективний спосіб захисту, зокрема, визнання права власності на самочинно збудоване майно. Важливим аргументом стало те, що належним відповідачем у таких спорах є саме останній набувач майна, який зареєстрував за собою право власності, оскільки саме він чинить перешкоди у користуванні ділянкою. Суд також вказав, що відповідач не позбавлений права звернутися з позовом про відшкодування збитків до особи, в якої він придбав цей об’єкт. Зрештою, касаційна інстанція констатувала, що доводи скаржника про добросовісність набуття не спростовують факту самочинності будівництва та порушення прав власника землі.
3. Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими позов прокурора в інтересах Харківської міської ради було задоволено.
Справа №910/9462/25 від 18/06/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. **Предмет спору:** Позивач намагався в судовому порядку примусово змінити умови договорів застави транспортних засобів, встановивши мораторій на звернення стягнення на предмет застави до закінчення воєнного стану, посилаючись на істотну зміну обставин (ст. 652 ЦК України).
2. **Аргументи суду:**
* Суд наголосив, що для зміни договору за ст. 652 ЦК України необхідно одночасне доведення чотирьох умов, чого позивач не зробив.
* По-перше, на момент укладення договорів (навіть у 2023 році) сторони вже усвідомлювали ризики воєнного стану, тому ці обставини не є непередбачуваними.
* По-друге, позивач не довів, що вжив усіх можливих заходів для виконання зобов’язань, а лише надіслав пропозицію про зміну договору, що не є доказом неможливості виконання.
* По-третє, суд зазначив, що підприємницька діяльність здійснюється на власний ризик, і передача майна в заставу є добровільним обмеженням права власності для забезпечення боргових зобов’язань.
* По-четверте, аргументи про використання транспорту для потреб ЗСУ не звільняють від виконання договірних зобов’язань перед кредитором, оскільки банк не набуває додаткових прав, а вимагає лише повернення коштів за кредитним договором.
* Суд підкреслив, що зміна договору в судовому порядку є винятковим заходом, який не може підміняти собою комерційний розрахунок сторін.
* Врешті, суд констатував, що доводи скаржника зводяться до незгоди з оцінкою доказів, що виходить за межі повноважень касаційної інстанції.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду, якою було відмовлено у позові, — без змін.
Справа №910/8649/24 від 18/06/2026
Предметом цього спору є стягнення заборгованості у розмірі понад 21,7 млн грн, що виникла між суб’єктами господарювання у сфері логістичних послуг.
Верховний Суд при розгляді цієї справи зосередився на перевірці правильності застосування норм матеріального та процесуального права судом апеляційної інстанції. Суд дійшов висновку, що апеляційний суд повно та всебічно дослідив обставини справи, надавши належну оцінку всім доказам, які були подані сторонами. Касаційна інстанція підтвердила, що доводи скаржника про порушення норм права не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду. Суд наголосив, що переоцінка доказів, якими вже оперували суди попередніх інстанцій, виходить за межі повноважень Верховного Суду, визначених Господарським процесуальним кодексом України. Також було встановлено, що висновки апеляційного суду щодо наявності підстав для стягнення коштів відповідають фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства. У результаті, колегія суддів не знайшла правових підстав для скасування оскаржуваного рішення, оскільки воно є законним та обґрунтованим.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду — без змін.
Справа №910/1761/25 від 18/06/2026
1. Предметом спору є стягнення з товариства «Оператор газотранспортної системи України» на користь ТОВ «Норма плюс» заборгованості у розмірі 1 559 134,80 грн.
2. Верховний Суд при розгляді справи керувався принципом процесуальної економії та дотримання вимог Господарського процесуального кодексу України щодо меж перегляду судових рішень у касаційному порядку. Суд встановив, що підстави для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій відсутні, оскільки матеріали справи свідчать про правильне застосування норм матеріального та процесуального права. Зокрема, було закрито касаційне провадження в частині, де скаржник не довів належним чином наявність підстав для касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України. Щодо інших частин скарги, суд дійшов висновку, що доводи «Оператора ГТС» не спростовують законності висновків попередніх інстанцій щодо наявності боргу. Додаткові рішення та постанови, що стосувалися розподілу судових витрат, також були визнані обґрунтованими та такими, що відповідають фактичним обставинам справи. Таким чином, Верховний Суд підтвердив, що суди нижчих інстанцій повно та всебічно дослідили докази, надані сторонами.
3. Верховний Суд постановив закрити касаційне провадження в одній частині, а в іншій — залишити рішення судів попередніх інстанцій та додаткові постанови без змін, відмовивши у задоволенні скарги «Оператора ГТС».
Справа №275/271/17 від 11/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вас:
1. **Предмет спору:** Касаційний розгляд законності ухвали апеляційного суду, яким було скасовано обвинувальний вирок щодо колишнього голови районної державної адміністрації у справі про одержання неправомірної вигоди (ч. 4 ст. 368 КК України) та закрито кримінальне провадження через визнання доказів недопустимими.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що апеляційний суд не виконав обов’язок щодо належної оцінки кожного доказу окремо, обмежившись лише загальними фразами про недопустимість доказів через порушення правил підслідності. Суд підкреслив, що просте посилання на порушення процедури не є достатнім для визнання доказів недопустимими, оскільки необхідно довести, що такі порушення призвели до обмеження фундаментальних прав і свобод людини, гарантованих Конституцією та Конвенцією. Апеляційний суд формально процитував правову позицію Великої Палати Верховного Суду, але фактично проігнорував її зміст, не проаналізувавши, чи було порушено права обвинуваченого внаслідок дій слідчої групи. Також було зазначено, що закриття провадження апеляційним судом можливе лише за умови безпосереднього дослідження доказів, чого в даному випадку не було здійснено належним чином. В результаті, через відсутність вмотивованих висновків щодо кожного доказу та ігнорування сталої практики Верховного Суду, оскаржуване рішення було визнано передчасним та необґрунтованим.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу прокурора частково, скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Справа №990/138/25 від 11/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Великої Палати Верховного Суду. Ось детальний розбір:
1. **Предмет спору:** Оскарження кандидатом на посаду судді рішень Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККС) про результати кваліфікаційного іспиту та припинення його участі в конкурсі через отримання балів нижче прохідного рівня.
2. **Аргументи суду:**
– Суд підкреслив, що ВККС наділена широкими дискреційними повноваженнями у процедурах кваліфікаційного оцінювання, а оцінювання практичних завдань здійснюється членами комісії за їхнім внутрішнім переконанням.
– Велика Палата зазначила, що чинне законодавство не містить вимог щодо обов’язкового поелементного відображення балів у рішенні Комісії, а Методичні вказівки мають допоміжний (інструктивний) характер для членів комісії, а не імперативний для оформлення підсумкового акта.
– Факт перебування окремих членів екзаменаційної комісії у відпустці чи на лікарняному не свідчить про їхню неможливість здійснювати оцінювання, оскільки це не заборонено законом і не впливає на об’єктивність результатів.
– Суд наголосив на важливості принципу анонімності іспиту, який є ключовою гарантією об’єктивності, і зазначив, що повторна перевірка роботи конкретного кандидата фактично нівелювала б цю анонімність.
– Велика Палата вказала, що оскаржувані рішення ВККС містять усі необхідні мотиви та підстави, передбачені законом, а суб’єктивна незгода кандидата з оцінкою його професійних навичок не є підставою для скасування результатів конкурсу.
– Суд також підкреслив, що втручання в дискреційні повноваження ВККС шляхом зобов’язання її переоцінити роботу або визнати кандидата таким, що склав іспит, є неприпустимим, оскільки це підміняє собою колегіальний орган.
3. **Рішення суду:** Велика Палата Верховного Суду скасувала рішення суду першої інстанції та ухвалила нове — про повну відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1.
Справа №906/1178/25 від 10/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Вирішення питання про правомірність відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ «Баранівка-Агро» за заявою кредитора ТОВ «Шулявська-Капітал» за наявності іншої, раніше поданої заяви від іншого кредитора (ТОВ «Техніка ПК»).
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд виходив із фундаментального принципу концентрації справ про банкрутство, який забороняє одночасне існування кількох проваджень щодо одного й того самого боржника. Суд встановив, що оскільки заява ТОВ «Техніка ПК» була подана календарно раніше і за нею вже було відкрито провадження, відкриття паралельної справи за заявою ТОВ «Шулявська-Капітал» є неприпустимим. Хоча на момент подання заяви ТОВ «Шулявська-Капітал» перша справа була тимчасово закрита (ухвалою про відмову), згодом це рішення було скасовано апеляцією, що відновило пріоритет першої заяви. Верховний Суд зазначив, що апеляційний суд помилково відмовив у відкритті провадження, оскільки для відмови існують вичерпні підстави, передбачені статтею 39 КУзПБ, яких у цьому випадку не було. Натомість, з огляду на необхідність дотримання принципу концентрації та черговості, заяву другого кредитора слід було залишити без розгляду. Таким чином, суд застосував аналогію закону, спираючись на положення статті 35 КУзПБ, щоб усунути процесуальний конфлікт і забезпечити єдність банкрутного провадження.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та ухвалив нове рішення, яким залишив заяву ТОВ «Шулявська-Капітал» про відкриття провадження у справі про банкрутство без розгляду.
Справа №990/557/25 від 04/06/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, я проаналізував надане вами рішення Великої Палати Верховного Суду. Ось детальний аналіз:
1. **Предмет спору:** Оскарження суддею рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККС) про непідтвердження здатності здійснювати правосуддя в апеляційному суді через нібито неналежне мотивування та неправильну оцінку критеріїв компетентності й доброчесності.
2. **Аргументи суду:**
– Велика Палата наголосила, що ВККС наділена дискреційними повноваженнями, а суди не мають права перебирати на себе функцію оцінювання професійних якостей кандидата, якщо процедура була дотримана.
– Суд зазначив, що оцінка таких якостей, як «рішучість» та «відповідальність», базується на внутрішньому переконанні членів Комісії, яке формується під час співбесіди та аналізу досьє.
– Суд підкреслив, що Комісія оцінювала не зміст судових рішень (що було б втручанням у правосуддя), а поведінку кандидата під час співбесіди, зокрема її нездатність критично аналізувати власні помилки та несприйняття суспільної критики.
– Велика Палата відхилила аргумент про те, що Комісія не надала детальної мотивації для кожного бала, вказавши, що чинне законодавство не вимагає розкриття мотивації кожного індивідуального оціночного судження члена Комісії.
– Суд першої інстанції помилково здійснив переоцінку доказів, які вже були предметом дослідження ВККС, що виходить за межі судового контролю за дискреційними повноваженнями.
– Встановлення невідповідності кандидата критерію доброчесності за одним із показників є достатньою підставою для висновку про неможливість підтвердження здатності здійснювати правосуддя.
3. **Рішення суду:** Велика Палата Верховного Суду скасувала рішення суду першої інстанції та ухвалила нове рішення, яким повністю відмовила в задоволенні позову ОСОБА_1.
Справа №380/28883/23 від 17/06/2026
1. Предметом спору є правомірність податкового повідомлення-рішення, винесеного податковим органом щодо Товариства з обмеженою відповідальністю «ФЛЕКСТРОНІКС ТзОВ».
2. Суд при винесенні рішення керувався тим, що доводи податкового органу, викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій щодо протиправності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення. Верховний Суд перевірив застосування норм матеріального та процесуального права судами першої та апеляційної інстанцій і дійшов висновку, що вони були застосовані правильно. Суд встановив, що підстави для скасування рішень, які вже пройшли перевірку в апеляційному порядку, відсутні. Також суд окремо розглянув питання розподілу судових витрат, визнавши обґрунтованими вимоги позивача щодо відшкодування витрат на правничу допомогу, проте частково зменшив їх розмір відповідно до критеріїв співмірності та розумності. Таким чином, Верховний Суд підтвердив законність позиції платника податків, залишивши рішення судів попередніх інстанцій без змін.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу податкового органу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін, додатково стягнувши з відповідача на користь позивача 50 000 гривень витрат на правничу допомогу.
Справа №916/938/22 від 17/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вашого інтерв’ю:
1. Предметом спору є визнання недійсним договору оренди об’єкта культурної спадщини, укладеного з порушенням спеціальної процедури, та зобов’язання орендаря повернути це майно власнику.
2. Верховний Суд дійшов висновку, що договір оренди пам’ятки архітектури є недійсним через відсутність обов’язкового погодження з органом охорони культурної спадщини та невключення до нього істотних умов щодо збереження об’єкта. Суд відхилив аргументи попередніх інстанцій про те, що відповідальність за ці порушення лежить виключно на орендодавці, наголосивши на принципі добросовісності орендаря. Суд встановив, що громадська організація, як професійний учасник цивільних відносин, була обізнана про спеціальний статус будівлі, що підтверджується умовами самого договору та її подальшими судовими діями щодо оскарження охоронного статусу об’єкта. Верховний Суд підкреслив, що недобросовісна поведінка орендаря виключає можливість посилання на «помилку органу влади», а захист культурної спадщини є пріоритетним суспільним інтересом. Відтак, повернення майна державі не є надмірним тягарем для орендаря, а є необхідним заходом для відновлення правопорядку.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив нове рішення, яким позовні вимоги прокурора задовольнив у повному обсязі, визнавши договір оренди недійсним та зобов’язавши орендаря повернути об’єкт культурної спадщини.
Справа №400/7555/24 від 16/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення у справі №400/7555/24:
1. Предметом спору є правомірність податкових повідомлень-рішень, якими позивачу було донараховано податкові зобов’язання з ПДВ та застосовано штрафні санкції через безпідставне, на думку податкового органу, формування податкового кредиту за маркетинговими та інформаційними послугами.
2. Суд апеляційної інстанції, з яким погодився Верховний Суд, дійшов висновку, що надані позивачем первинні документи мають лише формальний характер і не підтверджують реальність здійснення господарських операцій. Суди встановили, що контрагент позивача, який є його єдиним покупцем продукції, фактично не надав доказів виконання маркетингових послуг, таких як звіти з конкретними результатами, методиками досліджень чи підтвердженням використання послуг у господарській діяльності. Відсутність деталізації послуг, калькуляції їх вартості та доказів їх впливу на збут продукції свідчить про відсутність ділової мети та економічної доцільності таких витрат. Верховний Суд підкреслив, що наявність первинних документів не є безумовною підставою для формування податкового кредиту, якщо зміст цих документів не розкриває фактичного змісту операції. Суд також зазначив, що позивач не довів належним чином, яким чином маркетингові послуги від дистриб’ютора сприяли просуванню продукції самого виробника. Відтак, податковий орган правомірно виключив ці суми зі складу податкового кредиту, оскільки операції не мали реального господарського характеру.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ «Миколаївський коньячний завод» без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції, якою було відмовлено в позові, — без змін.
Справа №420/8806/25 від 16/06/2026
Ось аналіз цього судового рішення:
1. Предметом спору є визначення характеру позовних вимог (майнові чи немайнові) для правильного обчислення розміру судового збору при поданні апеляційної скарги на рішення суду про надання дозволу на погашення податкового боргу за рахунок майна, що перебуває у податковій заставі.
2. Верховний Суд виходив із того, що вимога контролюючого органу про надання дозволу на погашення податкового боргу за рахунок майна не є вимогою, що підлягає вартісній оцінці, а тому не може вважатися майновою. Суд зазначив, що розгляд такої справи не має безпосереднього впливу на зміну складу майна відповідача у розумінні майнового спору. Апеляційний суд помилково кваліфікував цей спір як майновий, не навівши при цьому жодних обґрунтувань свого висновку. Оскільки відповідач сплатив судовий збір, виходячи з немайнового характеру спору, підстави для повернення апеляційної скарги були відсутні. Верховний Суд наголосив, що рішення суду має бути законним та обґрунтованим, а повернення скарги через неправильне визначення судом розміру збору порушує право на апеляційний перегляд. В результаті, дії апеляційного суду були визнані такими, що не відповідають вимогам процесуального закону.
3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував ухвалу апеляційного суду про повернення апеляційної скарги та направив справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Справа №160/1299/23 від 16/06/2026
Предметом спору є правомірність прийняття податковим органом податкових повідомлень-рішень щодо донарахування податкових зобов’язань ПрАТ «КАМЕТ-СТАЛЬ» та їх подальше скасування в судовому порядку.
Суд при винесенні рішення керувався принципом верховенства права та необхідністю суворого дотримання податкового законодавства під час проведення перевірок. Верховний Суд проаналізував матеріали справи та дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій правильно встановили фактичні обставини, надавши їм належну правову оцінку. Зокрема, було підтверджено, що доводи податкового органу не знайшли свого об’єктивного підтвердження під час розгляду справи, а докази, надані платником податків, є належними та допустимими. Суд наголосив, що будь-які сумніви щодо правомірності рішень контролюючого органу мають тлумачитися на користь платника податків, згідно з принципом презумпції правомірності рішень платника. Також було враховано, що податковий орган не довів наявність порушень, які б стали законною підставою для винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень. У підсумку, касаційна інстанція не знайшла підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального чи процесуального права.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу податкового органу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про скасування податкових повідомлень-рішень — без змін.
Справа №560/2089/25 від 16/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Оскарження податкового повідомлення-рішення про нарахування пені за порушення граничних строків розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності через нібито непоставлення товару нерезидентом.
2. **Аргументи суду:**
* Суд встановив, що позивач здійснив передоплату за контрактом, проте товар у встановлений законом строк не отримав, що автоматично створює дебіторську заборгованість.
* Верховний Суд підкреслив, що банківська установа офіційно підтвердила зарахування коштів на рахунок контрагента, зазначений у платіжній інструкції.
* Позивач не надав належних доказів того, що кошти були перераховані на рахунок сторонньої особи або вкрадені шахраями, оскільки відсутній вирок суду, який би підтвердив факт шахрайства.
* Наявність відкритого кримінального провадження сама по собі не є доказом недобросовісності отримувача коштів або відсутності валютної операції.
* Суд зазначив, що не має повноважень переоцінювати докази або встановлювати нові обставини, а суди попередніх інстанцій правильно застосували норми Закону «Про валюту і валютні операції».
* Відповідальність у вигляді пені є наслідком невиконання резидентом обов’язку щодо своєчасного надходження товару, і позивач не довів наявність форс-мажорних обставин, які б звільняли його від цієї відповідальності.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін.
Справа №201/1790/26 від 17/06/2026
Предметом цього спору є правомірність відмови апеляційного суду у відкритті провадження за заявою про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами.
Верховний Суд у цій справі наголосив на важливості дотримання процедурних вимог при розгляді заяв про перегляд рішень за нововиявленими обставинами. Ключовою помилкою апеляційного суду стало те, що заяву було розглянуто суддею одноособово, тоді як закон вимагає колегіального розгляду, якщо це можливо, або дотримання чіткого порядку визначення складу суду. Крім того, суддя апеляційної інстанції фактично вийшов за межі своїх повноважень на стадії вирішення питання про відкриття провадження, розпочавши оцінку заяви по суті. Верховний Суд підкреслив, що такі дії є істотним порушенням кримінального процесуального закону, оскільки вони перешкоджають ухваленню законного та обґрунтованого рішення. Суд зазначив, що право на доступ до правосуддя не може бути обмежене через формальний підхід до розгляду процесуальних документів. В результаті, касаційна інстанція підтвердила необхідність суворого дотримання вимог статей 35 та 464 КПК України для забезпечення права особи на належний судовий захист.
Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Справа №240/22077/25 від 17/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 240/22077/25:
1. Предметом спору є правомірність податкових повідомлень-рішень, якими фізичній особі донараховано податок на доходи фізичних осіб та військовий збір на підставі інформації, отриманої від іноземного податкового органу щодо доходів, нібито отриманих від платформи OnlyFans.
2. Суд касаційної інстанції дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій не забезпечили повного та всебічного з’ясування обставин справи, що є критично важливим для прийняття законного рішення. По-перше, суди не встановили, чи була дотримана процедура повідомлення позивача про проведення перевірки, оскільки виник спір щодо того, яка адреса є податковою адресою платника. По-друге, суд зазначив, що хоча міжнародна податкова інформація є допустимим джерелом доказів, вона не звільняє податковий орган від обов’язку довести факт отримання доходу, його розмір та період, а також зв’язок цієї інформації з конкретною особою. Суди не дослідили, чи відображають отримані дані реальний дохід, чи це лише узагальнені показники діяльності облікового запису, що не є тотожним об’єкту оподаткування. Також залишилося поза увагою питання щодо належного оформлення та перекладу документів іноземного походження, які були покладені в основу податкових донарахувань. В результаті, висновки судів про правомірність дій податкового органу були визнані передчасними через недостатнє дослідження доказів.
3. Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №569/9837/22 від 10/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до ваших вимог:
1. **Предмет спору:** Стягнення з правонаступників позичальника заборгованості за кредитним договором, що включає інфляційні втрати та 3% річних, нараховані на підставі статті 625 Цивільного кодексу України після ухвалення попереднього судового рішення про стягнення основного боргу.
2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд наголосив, що після ухвалення рішення про дострокове стягнення кредиту договірні правовідносини переходять в охоронні, тому банк втрачає право на нарахування договірних відсотків та неустойки, але зберігає право на захист інтересів через статтю 625 ЦК України.
– Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій помилково відмовили у позові через нібито недоведеність факту видачі кредиту, ігноруючи наявність попереднього судового рішення, яке підтверджує існування боргу та правонаступництво.
– **** Верховний Суд, посилаючись на позицію Великої Палати від 11 лютого 2026 року у справі № 754/511/23, відступив від попередніх підходів, вказавши, що у разі пропуску строку пред’явлення виконавчого документа до виконання та відмови суду у його поновленні, стягувач остаточно втрачає право на примусове виконання рішення, а отже, втрачає і право на нарахування 3% річних та інфляційних втрат за статтею 625 ЦК України.
– Суд підкреслив, що надання стягувачу можливості постійно нараховувати інфляційні втрати на «невиконувану» вимогу суперечить принципу правової визначеності.
– Суди попередніх інстанцій не перевірили ключові обставини: чи перебував виконавчий лист на виконанні, чи не був пропущений строк його пред’явлення, та чи не було відмовлено у його поновленні.
– Верховний Суд вказав, що суди не надали належної оцінки випискам за особовим рахунком як доказам наявності заборгованості, що є порушенням процесуальних норм.
– Оскільки суди не встановили фактичних обставин щодо можливості примусового виконання попереднього рішення, справу необхідно направити на новий розгляд для з’ясування цих юридично значущих фактів.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №910/9165/18 (910/3663/25) від 02/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вас:
1. Предметом спору є вимога про визнання недійсним договору поставки та застосування наслідків реституції у зв’язку з твердженням позивача про фраудаторний (спрямований на завдання шкоди кредиторам) характер правочину.
2. Суд виходив з того, що позивач не надав належних доказів на підтвердження фраудаторності правочину, зокрема, не довів, що договір був укладений з метою виведення активів або завдання шкоди кредиторам. Суди встановили, що спірні правочини (договір позики та договір поставки) були укладені поза межами «підозрілого періоду» (трьох років до відкриття справи про банкрутство). Також суд підтвердив законність припинення зобов’язань шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, оскільки це відповідає положенням статті 601 Цивільного кодексу України. Позивач не спростував реальність господарських операцій та не довів, що ці правочини призвели до неплатоспроможності боржника. Верховний Суд наголосив, що обов’язок доведення неправомірності дій сторони та порушення прав кредиторів лежить саме на позивачеві, чого в даному випадку зроблено не було. Крім того, суд зазначив, що доводи скаржника фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень касаційної інстанції.
3. Верховний Суд залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, а касаційну скаргу — без задоволення.
Справа №922/2891/25 від 18/06/2026
1. Предметом спору є вимога про визнання недійсним правочину, визнання незаконними дій та зобов’язання вчинити певні дії у сфері організації пасажирських перевезень.
2. Верховний Суд при розгляді цієї справи виходив із того, що касаційна скарга не відповідає вимогам процесуального закону в частині обґрунтування підстав для відкриття касаційного провадження. Суд встановив, що заявник не навів належних аргументів щодо того, в чому саме полягає неправильне застосування норм права апеляційною інстанцією. Оскільки підстава, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не була підтверджена належним чином, суд дійшов висновку про неможливість перегляду справи в цій частині. Щодо решти доводів скаржника, Верховний Суд визнав їх безпідставними, оскільки апеляційний суд повно та всебічно дослідив обставини справи. Суд підкреслив, що оскаржувані рішення апеляції ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та дотриманні процесуальних норм. У підсумку, касаційна інстанція не знайшла правових підстав для скасування або зміни прийнятих раніше постанов.
3. Верховний Суд ухвалив закрити касаційне провадження в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, а в іншій частині — залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову та додаткову постанову апеляційного суду — без змін.
Справа №902/913/25 від 11/06/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Учасник товариства з часткою 50% звернувся до суду з позовом про примусове надання товариством доступу до широкого переліку корпоративних, фінансових та кадрових документів для здійснення контролю за діяльністю підприємства.
2. **Аргументи суду:**
– Суд підтвердив, що право учасника на отримання інформації про діяльність товариства є фундаментальним корпоративним правом, закріпленим у ст. 116 ЦК України та ст. 43 Закону «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю».
– Апеляційний суд встановив, що позивач неодноразово звертався до товариства з відповідними запитами, а відмова або ігнорування цих вимог з боку відповідача є порушенням закону.
– Верховний Суд наголосив, що закон не встановлює жорсткої форми для вимоги учасника, тому неодноразові звернення, навіть якщо вони містили різний перелік документів, мають розцінюватися як належна вимога про надання інформації.
– Суд зазначив, що касаційна інстанція не є «судом фактів» і не має повноважень переоцінювати докази, які вже були досліджені судами попередніх інстанцій.
– Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій правильно встановили факт ухилення товариства від надання документів, підстав для скасування їхніх рішень немає.
– Також суд звернув увагу на необхідність дотримання вимог Закону «Про захист персональних даних» при наданні копій документів, що містять конфіденційну інформацію про працівників.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, зобов’язавши товариство надати учаснику запитувані документи.
Справа №904/3566/25 від 16/06/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз справи:
1. **Предмет спору:** Товариство з обмеженою відповідальністю «Грінтопс Енерджі Україна» звернулося до суду з позовом про визнання недійсними пунктів рішення Антимонопольного комітету України, яким позивача було визнано винним у вчиненні антиконкурентних узгоджених дій, що призвели до спотворення результатів аукціону.
2. **Основні аргументи суду:**
* Суд встановив, що поведінка позивача та іншого учасника аукціону не була випадковою, а свідчила про свідому координацію дій з метою перемоги конкретного суб’єкта.
* Ключовим доказом стала сукупність обставин: пов’язаність учасників через спільних засновників та бенефіціарів, використання однакових номерів телефонів та ІР-адрес при реєстрації та подачі пропозицій.
* Суд звернув увагу на те, що фінансування участі в аукціоні (сплата гарантійних внесків, послуг оператора, геологічних робіт) здійснювалося позивачем за рахунок безвідсоткової поворотної фінансової допомоги від осіб, пов’язаних з іншим учасником аукціону, що вказує на єдність економічних інтересів.
* Факт відмови іншого учасника від підписання протоколу аукціону після перемоги, що призвело до втрати ним гарантійного внеску та автоматичної перемоги позивача, суд розцінив як інструмент маніпуляції результатами торгів.
* Суд підкреслив, що для кваліфікації дій як антиконкурентних не обов’язково доводити наявність письмових домовленостей; достатньо довести факт узгодженої поведінки, яка виключає реальну конкуренцію.
* Суди попередніх інстанцій правильно застосували стандарт «вірогідності доказів», оцінивши їх у сукупності та дійшовши висновку, що іншого пояснення таким численним збігам, окрім як змова, не існує.
* Верховний Суд зазначив, що доводи позивача фактично зводяться до спроби переоцінити докази, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу Товариства без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій, якими у позові було відмовлено, — без змін.
Справа №904/3867/23 від 26/05/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий та професійний аналіз для вашої роботи:
1. **Предмет спору:** Розгляд касаційної скарги кредитора на рішення судів попередніх інстанцій про відмову у закритті провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи та перехід до процедури погашення боргів.
2. **Аргументи суду:**
* Суд підкреслив, що процедура реструктуризації є пріоритетною, проте вона не може тривати нескінченно, якщо сторони не досягли згоди щодо плану виплат.
* Верховний Суд зазначив, що приписи Кодексу України з процедур банкрутства не допускають примусового затвердження плану реструктуризації: ні на умовах кредитора, якщо боржник проти, ні на умовах боржника, якщо кредитор не погоджується.
* Суд визнав поведінку боржниці добросовісною, оскільки вона працевлаштувалася, надала докази доходів та неодноразово намагалася узгодити план реструктуризації.
* Щодо аргументів кредитора про приховані доходи від цінних паперів, суд вказав, що ці докази не були належним чином обґрунтовані та не спростовують загальну добросовісність боржниці.
* Суд наголосив, що дискреція (право вибору) господарського суду дозволяє обрати перехід до процедури погашення боргів, якщо мета реструктуризації не досягнута, а закриття справи не є автоматичним наслідком.
* Встановлено, що суди попередніх інстанцій виконали вказівки Верховного Суду, надані під час попереднього розгляду справи, та правильно застосували норми процесуального права.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанови судів першої та апеляційної інстанцій — без змін, підтвердивши правомірність переходу до процедури погашення боргів боржника.
Справа №344/4525/20 від 18/06/2026
Предметом цього спору є перегляд законності засудження особи за ч. 1 ст. 382 Кримінального кодексу України (невиконання судового рішення) у касаційному порядку.
Верховний Суд, проаналізувавши матеріали справи, дійшов висновку, що попередні судові інстанції припустилися помилок у кваліфікації дій обвинуваченого. Суд встановив, що в діях особи відсутній склад кримінального правопорушення, передбаченого статтею 382 КК України, оскільки не було доведено наявності всіх необхідних елементів об’єктивної та суб’єктивної сторін злочину. Зокрема, суд звернув увагу на те, що кримінальна відповідальність за цією статтею настає лише за умисне невиконання судового рішення, тоді як у даному випадку обставини справи не підтверджували наявність прямого умислу або реальної можливості виконання рішення суду з боку обвинуваченого. Колегія суддів наголосила на важливості правильного розмежування цивільно-правової відповідальності та кримінальної, де остання є крайнім заходом впливу. В результаті, оцінивши зібрані докази, Верховний Суд визнав, що обвинувачення не знайшло свого підтвердження в судовому засіданні. Відтак, було констатовано відсутність складу злочину, що є безумовною підставою для закриття кримінального провадження.
Верховний Суд скасував вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, закривши кримінальне провадження щодо ОСОБА_7 у зв’язку з відсутністю в його діянні складу інкримінованого кримінального правопорушення.
Справа №907/1048/25 від 16/06/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір:
1. **Предмет спору:** Учасник товариства з обмеженою відповідальністю звернувся до суду з вимогою зобов’язати товариство надати доступ до широкого переліку документів про його господарську діяльність, оскільки попередні запити учасника були проігноровані.
2. **Аргументи суду:**
* Суд виходив із того, що право учасника на отримання інформації про діяльність товариства є фундаментальним корпоративним правом, закріпленим у Цивільному кодексі та Законі «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю».
* Верховний Суд підтвердив, що перелік документів, наведений у ст. 43 профільного Закону, не є вичерпним, тому товариство зобов’язане надавати будь-яку інформацію, що стосується його діяльності, якщо вона не є конфіденційною в розумінні закону.
* Суд відхилив доводи відповідача про те, що позивач не конкретизував перелік документів, зазначивши, що саме товариство має забезпечити прозорість своєї діяльності перед учасником, який володіє часткою у статутному капіталі.
* Щодо захисту персональних даних, суд вказав, що вимога надати рішення загальних зборів про виплату дивідендів не є порушенням конфіденційності, оскільки стосується корпоративних рішень, а не розголошення приватної інформації третіх осіб.
* Суд також підкреслив, що відсутність відповіді на запит учасника є прямим порушенням його прав, що дає підстави для судового захисту.
* Водночас суд відмовив у наданні доступу до облікової бази даних у режимі перегляду, оскільки це є технічним інструментом, а не документом, проте підтвердив право учасника отримувати інформацію, яка в цій базі міститься.
* Верховний Суд не знайшов підстав для скасування рішень попередніх інстанцій, оскільки вони повністю відповідають усталеній практиці щодо захисту корпоративних прав учасників.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, підтвердивши обов’язок товариства надати учаснику витребувані документи.
Справа №910/7390/25 від 18/06/2026
Предметом спору є вимога ТОВ «УТМК» про визнання недійсним та скасування рішення Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України в частині застосованих до позивача санкцій.
Суд при винесенні рішення керувався тим, що органи Антимонопольного комітету діяли в межах наданих їм законом повноважень та з дотриманням процедури розгляду справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції. Верховний Суд перевірив правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, не виявивши жодних порушень, які б могли стати підставою для скасування оскаржуваних актів. Колегія суддів дійшла висновку, що доводи касаційної скарги не спростовують правомірності висновків АМК щодо наявності в діях позивача складу правопорушення. Суд підкреслив, що господарські суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно дослідили всі обставини справи, надавши належну оцінку зібраним доказам. Встановлено, що рішення АМК ґрунтується на об’єктивних даних, а доводи позивача щодо неправомірності накладених санкцій є безпідставними. Таким чином, правова позиція судів попередніх інстанцій була визнана такою, що відповідає вимогам чинного законодавства та усталеній практиці розгляду подібних спорів.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ «УТМК» без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін.
Справа №463/11546/20 від 17/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з урахуванням вашого запиту:
1. Предметом цього спору є вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем під час розгляду справи у суді касаційної інстанції.
2. Суд при винесенні рішення керувався тим, що право на професійну правничу допомогу гарантоване Конституцією, а витрати на неї підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи. Верховний Суд підкреслив, що хоча сторони мають право вільно визначати розмір гонорару в договорі, суд не позбавлений права оцінювати його співмірність, виходячи з критеріїв реальності, необхідності та розумності. Оскільки відповідач не подав клопотання про зменшення розміру витрат, суд оцінив надані докази (договір, акти, опис робіт) та визнав їх підтвердженими. Важливим аспектом стало застосування принципу пропорційності: оскільки позовні вимоги були задоволені частково, суд здійснив відповідний перерахунок суми, що підлягає стягненню. Також суд визнав поважними причини пропуску строку на подання доказів, оскільки доступ до тексту постанови був обмежений, і поновив цей строк для заявника. Зрештою, суд дійшов висновку, що сума у 15 000 грн є обґрунтованою та відповідає складності справи.
3. Верховний Суд частково задовольнив заяву, поновив строк на подання доказів та стягнув з відповідача на користь позивача 15 000 гривень витрат на правничу допомогу.
Справа №990/243/25 від 11/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував для Вас це рішення Великої Палати Верховного Суду. Ось детальний розбір:
1. **Предмет спору:** Оскарження суддею рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів (ВККС) про визнання його таким, що не відповідає займаній посаді, у ситуації, коли подання про звільнення не було розглянуто Вищою радою правосуддя (ВРП) через досягнення суддею граничного віку.
2. **Аргументи суду:**
– Суд першої інстанції помилково закрив провадження, вважаючи, що рішення ВККС є лише проміжним актом, який не підлягає самостійному оскарженню без рішення ВРП.
– Велика Палата визнала, що в цій конкретній справі рішення ВРП ніколи не буде ухвалено, оскільки повноваження судді припинилися у зв’язку з досягненням 65 років.
– Суд наголосив, що відсутність можливості оскаржити висновки ВККС у цій ситуації порушує саму суть права особи на доступ до суду, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини.
– Оскільки висновки ВККС про невідповідність займаній посаді можуть негативно впливати на професійну репутацію та приватне життя особи, вони мають бути предметом судового контролю.
– **** Велика Палата фактично відступила від своєї попередньої сталої практики, згідно з якою рішення ВККС про невідповідність займаній посаді не могло бути окремим предметом судового оскарження, якщо воно не було предметом розгляду ВРП.
– Суд підкреслив, що право на судовий захист не може бути заблоковане лише через специфіку процедурних стадій, якщо ці стадії об’єктивно не можуть бути завершені.
3. **Рішення суду:** Велика Палата задовольнила апеляційну скаргу позивача, скасувала ухвалу суду першої інстанції про закриття провадження та направила справу до Касаційного адміністративного суду для розгляду по суті.
Справа №947/27228/22 від 17/06/2026
Вітаю. Як юрист з 15-річним стажем, я проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Позивачка намагалася встановити факт проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу з померлим чоловіком, щоб визнати майно (квартиру та автомобіль) спільною сумісною власністю та отримати на нього право власності, тоді як спадкоємиця померлого заперечувала це і вимагала визнати за нею право власності на це майно в порядку спадкування.
2. **Аргументи суду:**
* Суд наголосив, що законодавство України не передбачає можливості встановлення факту проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу за період до 1 січня 2004 року (дати набрання чинності Сімейним кодексом).
* Щодо періоду після 2004 року, суд вказав, що сам факт спільного проживання, наявність спільної дитини чи періодичний спільний відпочинок не є достатніми доказами для визнання майна спільною сумісною власністю.
* Позивачка не надала переконливих доказів ведення спільного бюджету, спільного господарства та взаємних прав і обов’язків, притаманних саме подружжю.
* Суд відхилив доводи про істотне збільшення вартості квартири через ремонт, оскільки надані чеки на будматеріали не містили даних про покупця чи адресу об’єкта, що не доводить істотного покращення майна саме за рахунок позивачки.
* Апеляційний суд обґрунтовано визнав право спадкоємиці на 1/2 частку майна, оскільки вона є спадкоємицею першої черги, а позивачка не довела своїх прав на це майно.
* Верховний Суд підтвердив, що апеляційний суд правильно оцінив докази та застосував норми матеріального права, а доводи касаційної скарги зводяться лише до спроби переоцінити встановлені судом обставини.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу позивачки без задоволення, а постанову апеляційного суду, якою їй було відмовлено у позові, а вимоги спадкоємиці задоволено частково — без змін.
Справа №915/1793/23 від 27/05/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір:
1. Предметом спору є відмова судів попередніх інстанцій у перегляді рішення за нововиявленими обставинами та у витребуванні доказів щодо законності рішень загальних зборів акціонерів.
2. Верховний Суд керувався тим, що процедура перегляду за нововиявленими обставинами не є інструментом для виправлення судових помилок чи повторної оцінки доказів, а має на меті лише врахування фактів, які існували на момент розгляду справи, але не були відомі заявнику. Суд підкреслив, що документи, створені у 2024 році, не можуть вважатися нововиявленими обставинами для подій 2023 року, оскільки вони не спростовують легітимність дій управителя на той час. Також було зазначено, що правова позиція щодо застосування статті 320 ГПК України є сталою, а клопотання про передачу справи до Великої Палати не містило переконливих аргументів про наявність виключної правової проблеми. Суд вказав, що витребувані докази не стосуються предмета доказування, оскільки не можуть змінити правову оцінку обставин, що існували на момент проведення зборів. Верховний Суд підтвердив, що діє як «суд права», а не «суд факту», тому не вбачає підстав для втручання у висновки судів нижчих інстанцій.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду — без змін.
Справа №520/32309/24 від 16/06/2026
Предметом цього спору є оскарження податкових повідомлень-рішень, винесених Головним управлінням ДПС у Харківській області стосовно Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Мрія», а також питання розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу.
Суд при винесенні рішення керувався принципом законності та обґрунтованості судових актів, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій. Верховний Суд перевірив матеріали справи та дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій правильно встановили фактичні обставини справи та надали їм належну правову оцінку. Колегія суддів підтвердила, що доводи касаційних скарг як податкового органу, так і платника податків не спростовують висновків судів нижчих інстанцій щодо суті спору. Також суд визнав правомірним порядок розподілу витрат на професійну правничу допомогу, оскільки вони були документально підтверджені та співмірні з обсягом наданих послуг. Верховний Суд не знайшов підстав для переоцінки доказів, які вже були досліджені під час розгляду справи по суті. У підсумку, касаційна інстанція не виявила порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли б стати підставою для скасування оскаржуваних рішень.
Верховний Суд залишив касаційні скарги без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін.
Справа №560/10595/24 від 16/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, я проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий та професійний огляд справи.
**1. Предмет спору**
Предметом спору є правомірність податкових повідомлень-рішень (ППР), якими контролюючий орган донарахував ТОВ «АБЗ-ІНВЕСТ» податок на прибуток та зменшив від’ємне значення об’єкта оподаткування з податку на прибуток і ПДВ через нібито безпідставне відображення витрат та амортизації основних засобів, що перебували на окупованій території.
**2. Аргументи суду**
* Суд встановив, що податковий орган не довів порушень, оскільки не дослідив належним чином первинні документи платника, які підтверджують реальність господарських операцій.
* Щодо витрат минулих періодів (рахунок 39), суд зазначив, що податківці не надали доказів неправомірності їх відображення, а також не дослідили дотримання платником вимог П(С)БО 16 «Витрати».
* Стосовно амортизації основних засобів на окупованій території, суд підкреслив, що критерієм для амортизації є призначення активу для використання в господарській діяльності, а не його фізичне місцезнаходження.
* Оскільки підприємство продовжувало отримувати дохід від оренди цих активів до моменту розірвання договорів, вони залишалися виробничими основними засобами, що давало право на амортизацію.
* Суд вказав, що податковий орган не довів, що активи перестали відповідати критеріям визнання їх основними засобами згідно з П(С)БО 7.
* Також суд відхилив доводи податкової щодо неможливості формування податкового кредиту, оскільки податкові накладні були належним чином зареєстровані в ЄРПН і не містили помилок, що перешкоджали б ідентифікації операцій.
* Верховний Суд підкреслив, що не має повноважень на переоцінку доказів, які вже були досліджені судами першої та апеляційної інстанцій, якщо ті не допустили порушень процесуального права.
**3. Рішення суду**
Верховний Суд залишив касаційну скаргу Головного управління ДПС у Хмельницькій області без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін.
Справа №389/3293/21 від 17/06/2026
1. Предметом спору є правильність зарахування судами попередніх інстанцій строку перебування обвинуваченого під цілодобовим домашнім арештом у строк призначеного покарання у виді позбавлення волі.
2. Верховний Суд, розглядаючи касаційну скаргу прокурора, зосередився на необхідності дотримання вимог частини 7 статті 72 Кримінального кодексу України, відомої як «закон Савченко». Суд встановив, що попередні інстанції не в повному обсязі виконали приписи закону щодо обов’язкового зарахування періодів перебування особи під цілодобовим домашнім арештом. Верховний Суд наголосив, що такий запобіжний захід суттєво обмежує права та свободи особи, тому його врахування при призначенні остаточного покарання є імперативною вимогою. Суд перевірив хронологію перебування обвинуваченого під арештом та підтвердив правомірність застосування коефіцієнта перерахунку, де три дні домашнього арешту дорівнюють одному дню позбавлення волі. Таким чином, касаційна інстанція виправила допущену судами помилку, забезпечивши правильне застосування норм матеріального права. Це рішення спрямоване на дотримання принципу законності та забезпечення прав засудженого при виконанні покарання.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу прокурора, змінивши рішення судів попередніх інстанцій та зарахувавши обвинуваченому строк перебування під цілодобовим домашнім арештом у строк покарання згідно з правилами частини 7 статті 72 КК України.
Справа №160/24231/25 від 17/06/2026
Предметом цього спору є правомірність податкового повідомлення-рішення, винесеного Головним управлінням ДПС, яке оскаржувалося платником податків — ТОВ «Донбаське промислово-транспортне підприємство».
Верховний Суд, розглядаючи касаційну скаргу податкового органу, прийшов до висновку, що рішення судів попередніх інстанцій є законними та обґрунтованими. Суд наголосив, що податковий орган не надав належних та допустимих доказів, які б підтверджували правомірність прийнятого ним податкового повідомлення-рішення. Колегія суддів проаналізувала матеріали справи та встановила, що висновки апеляційного суду ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права. Суд підкреслив, що тягар доказування обставин, які стали підставою для прийняття оскаржуваного рішення, лежить саме на суб’єкті владних повноважень. У даному випадку контролюючий орган не зміг спростувати доводи позивача та довести наявність порушень податкового законодавства з боку підприємства. Відтак, підстави для скасування постанови апеляційного суду відсутні, оскільки вона відповідає вимогам законності та справедливості.
Суд залишив касаційну скаргу податкового органу без задоволення, а постанову апеляційного суду — без змін.
Справа №120/530/24 від 17/06/2026
Предметом спору є правомірність прийняття податкового повідомлення-рішення, яким контролюючий орган намагався донарахувати податкові зобов’язання ТОВ «ОЛЬВІЯЛАТІНВЕСТ».
Суд при винесенні рішення керувався принципом верховенства права та необхідністю дотримання податковим органом процедурних вимог при проведенні перевірок. Колегія суддів дійшла висновку, що доводи податкового органу, викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій щодо відсутності правових підстав для прийняття оскаржуваного рішення. Суд підкреслив, що податковий орган не надав належних та допустимих доказів, які б підтверджували порушення позивачем податкового законодавства. Також було враховано, що суди попередніх інстанцій повно та всебічно дослідили обставини справи, надавши їм належну правову оцінку. Встановлено, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення було прийнято без урахування фактичних обставин господарської діяльності платника податків. Відтак, підстави для скасування рішень судів попередніх інстанцій, які стали на бік бізнесу, були відсутні.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу Головного управління ДПС у Миколаївській області без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін.
Справа №304/1089/20 від 16/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Касаційний розгляд кримінального провадження щодо законності засудження особи за вчинення розбійного нападу та незаконного позбавлення волі групи осіб, включаючи малолітніх дітей.
2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій ґрунтуються на всебічному дослідженні доказів, які є належними, допустимими та взаємопов’язаними.
– Касаційний суд наголосив, що не має повноважень переоцінювати фактичні обставини справи або робити власні висновки щодо неповноти судового розгляду, оскільки це виходить за межі його компетенції.
– Щодо посилання на вирок іншого суду стосовно спільника, суд підкреслив, що такий вирок не має преюдиціального значення для інших обвинувачених, оскільки це порушувало б гарантії статті 6 Конвенції про захист прав людини.
– Суд визнав процедуру впізнання за відеозаписом та подальші слідчі дії законними, оскільки вони були оформлені з дотриманням вимог КПК України.
– Доводи захисту про недопустимість доказів та порушення права на захист були відхилені, оскільки апеляційний суд надав на них вичерпні відповіді, а процесуальні порушення, на які вказувала сторона захисту, не є істотними.
– Суд підтвердив, що відмова апеляційного суду у повторному дослідженні доказів була правомірною, оскільки захист фактично намагався домогтися лише іншої оцінки вже досліджених доказів без надання нових обґрунтувань.
– Призначене покарання визнано таким, що відповідає принципам індивідуалізації та є достатнім для виправлення засудженого.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційні скарги захисників — без задоволення.
Справа №640/9669/20 від 17/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний аналіз:
1. **Предмет спору:** Позивач вимагав визнати протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора щодо невиплати йому вихідної допомоги при звільненні та зобов’язати відповідача здійснити таку виплату.
2. **Аргументи суду ():** Верховний Суд у цій справі відступив від попередньої позиції, яка допускала стягнення вихідної допомоги незалежно від факту поновлення працівника на посаді. Суд наголосив, що вихідна допомога є спеціальною гарантією для забезпечення працівника доходом у період пошуку нової роботи, коли звільнення відбувається не з його волі. Оскільки позивач у паралельному судовому процесі вже домігся скасування наказу про звільнення та отримав середній заробіток за час вимушеного прогулу, його право на дохід було повністю відновлено. Суд пояснив, що виплата вихідної допомоги та стягнення середнього заробітку за вимушений прогул є взаємовиключними, оскільки обидві виплати мають компенсаційну природу. Одночасне їх стягнення призвело б до безпідставного подвійного збагачення особи, що суперечить принципам справедливості та правової визначеності. Відтак, за наявності рішення про поновлення на роботі, підстави для виплати вихідної допомоги відпадають.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалив нове рішення — про повну відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1.
Справа №910/13257/24 від 18/06/2026
Предметом цього спору є вирішення питання про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу, понесених під час розгляду справи у суді касаційної інстанції.
Верховний Суд при винесенні рішення керувався тим, що право на відшкодування судових витрат є однією з ключових засад господарського судочинства. Суд встановив, що позивач належним чином дотримався процесуальних вимог: своєчасно подав попередній орієнтовний розрахунок витрат та надав докази їх фактичного понесення протягом п’яти днів після ухвалення постанови. Дослідивши надані документи — договір, акт приймання-передачі послуг та платіжну інструкцію, — суд дійшов висновку, що заявлена сума у 25 000 грн є реальною та співмірною зі складністю справи. Важливим фактором стало те, що відповідач не скористався своїм правом на подання клопотання про зменшення розміру витрат, не навівши аргументів щодо їх неспівмірності. Оскільки суд не має права зменшувати витрати з власної ініціативи, він визнав заявлену суму обґрунтованою та такою, що підлягає стягненню.
Верховний Суд постановив задовольнити заяву позивача та стягнути з відповідача 25 000 гривень витрат на професійну правничу допомогу.
Справа №205/11250/21 від 18/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до вашого запиту:
1. Предметом спору є касаційна скарга захисника засудженого на вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, якими особу було засуджено за умисне вбивство, вчинене за попередньою змовою групою осіб (п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України).
2. Суд при винесенні рішення керувався тим, що вина засудженого була доведена сукупністю зібраних доказів, включаючи протоколи слідчих експериментів, висновки судово-медичних експертиз та показання свідків. Верховний Суд наголосив, що при вчиненні вбивства групою осіб за попередньою змовою не є обов’язковим розмежування конкретних ударів кожного співучасника, оскільки всі вони діють як співвиконавці з єдиним умислом на позбавлення життя. Суд підкреслив, що спільне проникнення до помешкання, одночасне завдання ударів життєво важливим органам потерпілого та подальша відсутність спроб надати допомогу свідчать про наявність прямого умислу на вбивство. Також було зазначено, що кожен із співучасників несе відповідальність за результат злочину, незалежно від того, чиї саме дії стали безпосередньою причиною смерті. Апеляційний суд, на думку касаційної інстанції, належним чином перевірив доводи захисту та надав на них вмотивовані відповіді, не допустивши порушень процесуального закону. Таким чином, суди попередніх інстанцій правильно кваліфікували дії засудженого та призначили справедливе покарання.
3. Верховний Суд залишив вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу захисника — без задоволення.
Справа №911/3234/24 від 18/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 911/3234/24:
1. Предметом спору є вимога підрядника до замовника про відшкодування збитків у вигляді вартості будівельних матеріалів, які, на думку позивача, залишилися на будівельному майданчику після розірвання договорів підряду.
2. Верховний Суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій допустили суттєві порушення норм процесуального права, оскільки фактично не досліджували обставини справи, а лише формально послалися на висновки з інших судових рішень. Суд наголосив, що преюдиціальність (обов’язковість фактів з інших справ) не звільняє суд від обов’язку самостійно оцінювати докази та встановлювати склад цивільного правопорушення у конкретному спорі. Зокрема, суди не перевірили належним чином наявність протиправної поведінки відповідача, реальний обсяг та вартість матеріалів, а також причинно-наслідковий зв’язок між діями замовника та заявленими збитками. Верховний Суд підкреслив, що для стягнення збитків позивач зобов’язаний довести всі елементи цивільного правопорушення, а суд — надати мотивовану оцінку кожному аргументу сторін, чого зроблено не було. Оскільки касаційна інстанція позбавлена права встановлювати нові факти або переоцінювати докази, рішення судів попередніх інстанцій були визнані передчасними та необґрунтованими.
3. Верховний Суд прийняв рішення скасувати постанову апеляційного суду та рішення суду першої інстанції, передавши справу на новий розгляд до Господарського суду Київської області.
Справа №910/1405/14 (910/16475/21) від 03/06/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надану постанову Верховного Суду. Ось детальний аналіз справи:
1. **Предмет спору:** Визнання недійсним договору доручення, укладеного між боржником (ТОВ «Хліб Інвестбуд») та фізичною особою-підприємцем, щодо повернення дебіторської заборгованості.
2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що оспорюваний договір був укладений незадовго до банкрутства компанії та фактично використовувався не для повернення коштів, а для ухилення від виконання зобов’язань перед кредиторами.
– Верховний Суд підтвердив висновок попередніх інстанцій, що укладення такого правочину в умовах неплатоспроможності боржника свідчить про зловживання правом, що є підставою для визнання його недійсним згідно зі статтями 16, 203, 215 Цивільного кодексу України.
– Щодо позовної давності, суд дійшов висновку, що ліквідатор дізнався про існування спірного договору лише у вересні 2021 року, отримавши відповідні пояснення від боржника у межах іншої судової справи, тому строк звернення до суду не було пропущено.
– Суд відхилив доводи скаржників про неналежний спосіб захисту, зазначивши, що в контексті справи про банкрутство такі вимоги є ефективним інструментом захисту прав кредиторів.
– Щодо процесуальних порушень (відсутність електронного кабінету в «Електронному суді» та питання розподілу витрат), суд вказав, що вони мають формальний характер і не можуть бути підставою для скасування законного по суті рішення.
– Суд наголосив, що обов’язок доведення обізнаності ліквідатора про правочин раніше 2021 року лежав на відповідачеві, проте належних доказів цього надано не було.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без задоволення касаційні скарги, а рішення судів попередніх інстанцій, якими договір було визнано недійсним, а також додаткове рішення про стягнення судових витрат — без змін.
Справа №293/1488/24 від 17/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Позивачка звернулася до суду з позовом про позбавлення колишнього чоловіка батьківських прав щодо двох спільних дітей через його тривале ухилення від виконання батьківських обов’язків.
2. **Аргументи суду:**
– Суд наголосив, що позбавлення батьківських прав є винятковим та крайнім заходом, який застосовується лише тоді, коли змінити поведінку батька неможливо, а його дії є винними та свідомими.
– Було встановлено, що відповідач не був притягнутий до кримінальної чи адміністративної відповідальності за неналежне виконання обов’язків, а його заперечення проти позову свідчать про наявність інтересу до дітей.
– Суд критично оцінив висновок органу опіки, зазначивши, що він не містить обґрунтованих доказів умисного ухилення батька від виховання, а лише констатує факт проживання дітей з матір’ю.
– Наявність заборгованості зі сплати аліментів сама по собі не є достатньою підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки це питання вирішується іншими способами захисту прав дитини.
– Суд вказав, що конфлікт між колишнім подружжям не повинен ставати причиною розриву зв’язку дитини з біологічним батьком, якщо останній не становить реальної загрози для її життя чи здоров’я.
– Враховуючи відсутність доказів свідомого нехтування обов’язками, суд вирішив надати батькові шанс змінити ставлення до дітей, попередивши його про наслідки та поклавши контроль за його поведінкою на орган опіки.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими у задоволенні позову про позбавлення батьківських прав було відмовлено.
Справа №910/8282/25 від 18/06/2026
Предметом цього спору є стягнення з Державного підприємства «Гарантований покупець» на користь АТ «НАЕК «Енергоатом» заборгованості у розмірі понад 242 мільйони гривень.
Верховний Суд, розглядаючи касаційну скаргу, дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій не повною мірою дослідили всі обставини справи, які мають суттєве значення для правильного вирішення спору. Зокрема, було встановлено порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для справи. Суд касаційної інстанції вказав на необхідність детальнішої оцінки доказів, наданих сторонами, та перевірки правових підстав для нарахування заявленої суми боргу. Оскільки повноваження Верховного Суду не передбачають можливості самостійно встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду, справу було повернуто на новий розгляд. Такий підхід забезпечує дотримання принципу змагальності сторін та право на справедливий судовий розгляд. Суд наголосив на важливості повного та всебічного з’ясування всіх юридичних фактів, що лежать в основі договірних відносин між енергетичними гігантами.
Суд прийняв рішення скасувати рішення Господарського суду міста Києва та постанову Північного апеляційного господарського суду, направивши справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №927/1005/24(927/410/25) від 17/06/2026
Предметом спору є визнання недійсним правочину, витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання припиненою іпотеки, що розглядаються в межах справи про банкрутство ТОВ «АМТТ».
Суд при винесенні рішення керувався необхідністю перевірки законності та обґрунтованості висновків суду апеляційної інстанції в контексті норм матеріального та процесуального права. Верховний Суд проаналізував доводи касаційної скарги ОСОБА_1 та дійшов висновку, що вони не спростовують правомірності позиції апеляційного суду. Колегія суддів встановила, що судом попередньої інстанції було повно та всебічно з’ясовано обставини справи, а також надано належну правову оцінку доказам, поданим сторонами. Суд підтвердив, що оскаржувана постанова відповідає вимогам чинного законодавства, зокрема в частині захисту прав кредиторів у межах процедури банкрутства. Жодних підстав для скасування або зміни рішення, передбачених статтею 309 ГПК України, виявлено не було. Відтак, Верховний Суд визнав, що апеляційний суд правильно застосував норми права, що регулюють спірні правовідносини.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду — без змін.
Справа №826/18233/15 від 16/06/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Оскарження правомірності податкової вимоги щодо сплати податкового боргу з податку на прибуток, що виник за результатами спільної діяльності без створення юридичної особи.
2. **Аргументи суду:**
– Суд підтвердив, що уповноважена особа за договором про спільну діяльність зобов’язана вести податковий облік, подавати звітність та виконувати податкові зобов’язання, незалежно від свого статусу як окремого платника податків.
– Оскільки позивач самостійно задекларував податкове зобов’язання, воно набуло статусу узгодженого, а несплата цієї суми у встановлений законом строк об’єктивно призвела до виникнення податкового боргу.
– Суд відхилив доводи позивача про необхідність оподаткування лише розподіленого прибутку, оскільки показники податкової декларації не були змінені у встановленому законом порядку (через уточнюючий розрахунок).
– Щодо пені, суд визнав правомірним скасування її нарахування лише в частині, що стосувалася помилкового розрахунку за 12 березня 2015 року, оскільки це було підтверджено матеріалами справи.
– Верховний Суд наголосив, що податкова вимога є лише інструментом фіксації вже існуючого узгодженого боргу, а не заходом відповідальності, тому підстави для її повного скасування відсутні.
– Суд також зазначив, що сторони намагалися перекласти на касаційну інстанцію завдання з переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень Верховного Суду.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційні скарги обох сторін без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін.
Справа №620/2270/25 від 16/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Оскарження правомірності накладення податковим органом штрафу за неподання платником податків повідомлення про об’єкти оподаткування (форма №20-ОПП).
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд зосередився не на суті податкового спору, а на грубих процесуальних порушеннях, допущених апеляційною інстанцією. Суд встановив, що апеляційний суд безпідставно перейшов до письмового провадження, позбавивши позивача можливості взяти участь у засіданні в режимі відеоконференції, хоча технічні проблеми на стороні суду не можуть бути підставою для обмеження прав сторони. Крім того, апеляційний суд проігнорував наявність у матеріалах справи відзиву на апеляційну скаргу, помилково зазначивши, що він не надходив. Верховний Суд наголосив, що право бути почутим є ключовим елементом справедливого судового розгляду, закріпленим у ст. 6 Конвенції про захист прав людини. Ігнорування судом доводів сторони та позбавлення її права на участь у засіданні порушує принципи рівності, змагальності та диспозитивності. Відтак, рішення апеляційного суду було визнано таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №520/32309/24 від 16/06/2026
1. Предметом спору є правомірність прийняття Головним управлінням ДПС у Харківській області податкових повідомлень-рішень, якими до СТОВ «Мрія» було застосовано штрафні санкції, а також питання розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу.
2. Верховний Суд під час розгляду справи перевірив дотримання судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. Суд дійшов висновку, що Харківський окружний адміністративний суд та Другий апеляційний адміністративний суд повно та всебічно дослідили обставини справи, надавши належну правову оцінку доказам, поданим обома сторонами. Аргументи податкового органу щодо незаконності скасування податкових повідомлень-рішень не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду. Також суд визнав обґрунтованими висновки апеляційної інстанції щодо розміру витрат на правничу допомогу, які були стягнуті з відповідача на користь позивача. Верховний Суд підкреслив, що суди нижчих інстанцій правильно застосували критерії співмірності витрат на правову допомогу, врахувавши складність справи та обсяг виконаної адвокатами роботи. Таким чином, підстав для зміни або скасування оскаржуваних судових рішень у цій частині не встановлено.
3. Верховний Суд залишив рішення судів першої та апеляційної інстанцій, а також додаткові постанови щодо розподілу судових витрат без змін, а касаційні скарги сторін — без задоволення.
Справа №910/19919/21 від 17/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 910/19919/21:
1. Предметом спору є стягнення з відповідачів заборгованості за договором про надання правової допомоги, а також інфляційних втрат та 3% річних, що обґрунтовувалося актом приймання-передачі послуг та договором поруки.
2. Суд апеляційної інстанції, з яким погодився Верховний Суд, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову через недоведеність факту надання послуг та підробку ключових документів. Зокрема, судом було призначено комплексну судово-почеркознавчу та судово-технічну експертизу, яка встановила, що акт приймання-передачі та договір поруки були виготовлені шляхом монтажу (друкування тексту на аркушах, що вже містили підписи та печатки). Суд зазначив, що позивач не надав інших належних доказів (замовлень, доручень, звітів), які б підтверджували реальний обсяг наданої правової допомоги. Також суд відхилив заяви свідків, подані на стадії апеляції, оскільки вони не існували на момент ухвалення рішення судом першої інстанції, що порушувало процесуальні норми щодо подання нових доказів. Верховний Суд підкреслив, що аргументи скаржника зводяться до незгоди з оцінкою доказів, що не входить до повноважень касаційної інстанції.
3. Верховний Суд закрив касаційне провадження в частині посилань на неврахування правових висновків ВС через неподібність правовідносин, а в іншій частині залишив постанову апеляційного суду без змін, відмовивши у задоволенні касаційної скарги.
Справа №357/7533/22 від 17/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору:
1. **Предмет спору:** Встановлення факту проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу для реалізації права на отримання одноразової грошової допомоги як члена сім’ї загиблого військовослужбовця.
2. **Основні аргументи суду:**
* Суд касаційної інстанції наголосив, що спірні правовідносини не є спадковими, тому застосування до них п’ятирічного строку спільного проживання, передбаченого статтею 1264 Цивільного кодексу України, є помилковим.
* Верховний Суд підкреслив, що для отримання статусу члена сім’ї загиблого військовослужбовця з метою виплати допомоги, закон не встановлює вимоги щодо обов’язкового п’ятирічного терміну спільного проживання.
* Суд вказав, що попередня судова інстанція проігнорувала вказівки, надані в попередній касаційній постанові, що є порушенням процесуального закону.
* Касаційний суд роз’яснив, що подання електронних доказів (листування в месенджерах) у паперових копіях не робить їх автоматично недопустимими, а їх оцінка має здійснюватися у сукупності з іншими доказами.
* Також суд визнав помилковим відхилення висновку експерта лише на підставі того, що у документі не було прямо зазначено, що він готується для суду, оскільки в тексті містилося посилання на номер цивільної справи.
* Верховний Суд зазначив, що суд апеляційної інстанції не дослідив належним чином зібрані докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, тому справа потребує повторного розгляду.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №160/19604/25 від 17/06/2026
Предметом спору є правомірність прийняття податковим органом податкових повідомлень-рішень, якими до платника податків було застосовано штрафні санкції та донараховано податкові зобов’язання.
Верховний Суд, переглядаючи справу в касаційному порядку, дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій припустилися помилок у застосуванні норм матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних рішень. Суд виходив із того, що податковий орган не надав належних та допустимих доказів, які б підтверджували порушення позивачем податкового законодавства, що стало підставою для винесення оскаржуваних рішень. Колегія суддів наголосила на необхідності суворого дотримання принципу презумпції правомірності дій платника податків у разі відсутності беззаперечних доказів протилежного з боку контролюючого органу. Також було враховано, що висновки податкової перевірки базувалися на припущеннях, а не на фактичних обставинах господарської діяльності товариства. Суд підкреслив, що адміністративні суди зобов’язані перевіряти не лише формальну відповідність дій податкової вимогам закону, а й обґрунтованість самих висновків, викладених в акті перевірки. У результаті, касаційна інстанція визнала позицію податкового органу безпідставною, а дії щодо нарахування податків — протиправними.
Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу товариства, скасував рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив нове рішення, яким повністю задовольнив позовні вимоги про скасування податкових повідомлень-рішень.
Справа №554/1247/24 від 17/06/2026
Вітаю. Як юрист з 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий та професійний аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Позивач намагався визнати недійсними свідоцтво про право на спадщину та угоду про розподіл спадкового майна, укладені 23 роки тому, посилаючись на те, що він помилково не знав про існування заповітів матері на свою користь на момент укладення угоди.
2. **Аргументи суду:**
* Суд встановив, що позивач добровільно уклав угоду про поділ майна у 2001 році, і вона виконувалася сторонами протягом понад двох десятиліть, що спростовує доводи про порушення його прав.
* Посилання на помилку (ст. 229 ЦК України) суд відхилив, оскільки помилка має існувати на момент вчинення правочину, а необізнаність позивача про власні сімейні документи не є юридичною підставою для скасування угоди.
* Суд наголосив на презумпції правомірності правочину (ст. 204 ЦК України), яку позивач не зміг спростувати належними доказами.
* Щодо свідоцтва про право на спадщину, суд зазначив, що воно не є правочином, тому до нього не застосовуються норми про недійсність правочинів, а сам спадкоємець (чоловік померлої) мав законне право на спадкування.
* Суди попередніх інстанцій правильно оцінили, що мотив правочину (незнання про заповіт) не має істотного значення для визнання угоди недійсною, а доводи позивача фактично зводяться до спроби переоцінки доказів.
* Також суд підкреслив, що позовна давність не може бути поновлена, оскільки позивач не надав письмового клопотання та не довів поважність причин її пропуску.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, а касаційну скаргу позивача — без задоволення.
Справа №6/95-8/165(914/2218/24) від 26/05/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з урахуванням вашого запиту:
1. Предметом спору є витребування ліквідатором банкрута (ВАТ «Пасавтопром») портального крана з чужого незаконного володіння ЗАТ «Завод комунального транспорту».
2. Суд при винесенні рішення керувався принципом розподілу тягаря доказування у віндикаційних позовах, згідно з яким позивач має довести своє право власності, а відповідач — або відсутність у нього майна, або наявність власних законних підстав для володіння ним. Суди встановили, що позивач надав оригінал технічного паспорта на кран, який є належним доказом права власності, тоді як відповідач визнав факт фізичного утримання майна на своїй території, але не надав жодних документів, що підтверджували б його право власності чи правомірність володіння. Верховний Суд підкреслив, що в цивільних та господарських справах діє стандарт доказування «балансу вірогідностей», і в даному випадку докази позивача є значно вагомішими. Суд також зазначив, що відповідач не довів правонаступництва щодо майна, яке раніше належало виробничому об’єднанню, правонаступником якого є позивач. Крім того, суд вказав, що за відсутності спору про права третіх осіб, відповідач не може заперечувати позов, не маючи власних доказів на майно. У підсумку, касаційні доводи відповідача про недопустимість доказів та неправильне застосування норм права були відхилені як безпідставні.
3. Верховний Суд залишив без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позову та витребування майна на користь позивача.
Справа №918/982/25 від 02/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до ваших вимог:
1. Предметом спору є правомірність відмови судів попередніх інстанцій у відкритті провадження у справі про банкрутство через наявність між кредитором та боржником спору про право щодо розміру та підстав виникнення грошових вимог.
2. Суд при винесенні рішення керувався тим, що обов’язковою умовою для відкриття провадження у справі про банкрутство є безспірність грошових вимог кредитора. У цій справі було встановлено суттєву розбіжність між сумою боргу, заявленою кредитором, та даними акта звірки взаємних розрахунків, підписаного сторонами. Кредитор не надав первинних документів на підтвердження частини заборгованості, що утворилася до 2025 року, що свідчить про неоднозначність у питанні структури та підстав виникнення зобов’язань. Суд наголосив, що процедура банкрутства не може бути використана як інструмент для вирішення спірних питань щодо розміру боргу, які потребують повноцінного позовного провадження. Оскільки для перевірки обґрунтованості вимог кредитора необхідне застосування процесуальних інструментів, притаманних саме позовному провадженню (наприклад, призначення експертиз чи детальний аналіз первинної документації), наявність спору про право є очевидною. Відтак, за відсутності безспірності вимог, відкриття провадження у справі про банкрутство є неможливим.
3. Верховний Суд залишив без змін ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду про відмову у відкритті провадження у справі про банкрутство.
Справа №175/4781/17 від 10/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Позивач звернувся до суду з позовом про витребування квартири з чужого незаконного володіння, припинення права власності на неї поточного власника та визнання права власності за собою.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що суди попередніх інстанцій помилково вважали майно таким, що вибуло з володіння власника за його волею лише на підставі того, що раніше існувало судове рішення, яке згодом було скасоване. Суд підкреслив, що скасоване судове рішення не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення, тому воно не може бути законною підставою для переходу права власності. Також було зазначено, що попередній договір купівлі-продажу, укладений у простій письмовій формі, не є правовстановлюючим документом і не створює права власності. Верховний Суд вказав, що суди формально підійшли до питання добросовісності набувача, не дослідивши фактичні обставини того, чи знав останній покупець про відсутність у продавця прав на майно. Оскільки суди не встановили істотних обставин щодо добросовісності набувача та правової природи вибуття майна, рішення було визнано передчасним. Відтак, для правильного вирішення справи необхідно з’ясувати, чи була особа, яка придбала квартиру, дійсно добросовісною, оцінивши всі докази в сукупності.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №820/1945/15 від 04/06/2026
Вітаю. Як фахівець із багаторічним досвідом, я проаналізував надане вами рішення Великої Палати Верховного Суду. Ось детальний розбір:
1. **Предмет спору:** Перегляд судових рішень у справі про стягнення заборгованості із заробітної плати та відшкодування моральної шкоди за виключними обставинами у зв’язку з встановленням Європейським судом з прав людини (ЄСПЛ) порушення Україною права на справедливий суд.
2. **Аргументи суду:**
– Велика Палата виходила з того, що рішення ЄСПЛ у справі «Бабкініс проти України» є обов’язковим для виконання, оскільки воно встановило порушення пункту 1 статті 6 Конвенції через неналежне обґрунтування національними судами своїх рішень.
– Суд наголосив, що попередні інстанції припустилися помилки, застосувавши загальні положення Кодексу законів про працю та необов’язкові листи міністерства, замість того, щоб керуватися спеціальною постановою Уряду (Тимчасовим порядком), яка регулювала виплати держслужбовцям у період переміщення установ із зони бойових дій.
– Також було підкреслено, що суди не пояснили, чому вони застосували норми, що стосуються періоду після переміщення установи, до вимог позивачки, які стосувалися періоду до такого переміщення.
– Відповідно до Закону «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», встановлення ЄСПЛ порушення Конвенції є підставою для відновлення попереднього юридичного стану стягувача.
– Велика Палата визнала, що для усунення виявлених порушень необхідно скасувати попередні рішення, які не містили належної мотивації, та повернути справу на новий розгляд.
– Суд також врахував рекомендації Комітету міністрів Ради Європи щодо необхідності повторного розгляду справ, де національні рішення суперечать Конвенції або містять суттєві процедурні помилки.
3. **Рішення суду:** Велика Палата Верховного Суду задовольнила заяву ОСОБА_1, скасувала рішення судів попередніх інстанцій у частині відмови в позові та направила справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №380/28883/23 від 17/06/2026
Предметом цього спору є правомірність податкового повідомлення-рішення, винесеного Західним міжрегіональним управлінням ДПС по роботі з великими платниками податків, яке оскаржувалося платником податків у судовому порядку.
Суд при винесенні рішення керувався принципом законності та перевіркою дотримання податковим органом процедурних норм при здійсненні контрольних заходів. Верховний Суд проаналізував матеріали справи та дійшов висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій правильно встановили фактичні обставини справи, надавши їм належну правову оцінку. Колегія суддів не знайшла підстав для переоцінки доказів, які вже були досліджені нижчестоящими судами, оскільки ті не допустили порушень норм матеріального чи процесуального права. Аргументи податкового органу, викладені у касаційній скарзі, були визнані необґрунтованими та такими, що не спростовують висновків судів попередніх інстанцій. Окремо суд розглянув питання розподілу судових витрат, частково задовольнивши заяву позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, виходячи з критеріїв розумності та співмірності. У підсумку, Верховний Суд підтвердив правильність позиції, згідно з якою оскаржуване податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу податкового органу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій, якими позов платника податків було задоволено, — без змін.
Справа №757/30569/22-ц від 10/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення Верховного Суду. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Стягнення з держави Україна майнової та моральної шкоди, завданої приватному виконавцю внаслідок незаконного припинення його професійної діяльності Міністерством юстиції України.
2. **Аргументи суду:**
* Суд підтвердив, що для відшкодування шкоди, завданої органами державної влади, не обов’язково доводити їхню вину, проте обов’язковим є доведення трьох елементів: протиправності дій, наявності шкоди та причинно-наслідкового зв’язку між ними.
* Верховний Суд наголосив, що факт скасування наказу про припинення діяльності виконавця в адміністративному суді вже встановив протиправність дій Мін’юсту, що є ключовим для цивільного позову.
* Суд застосував доктрину «спростовної презумпції» моральної шкоди, зазначивши, що порушення прав людини з боку держави за своєю природою завдає негативних емоцій та страждань.
* Апеляційний суд правильно оцінив глибину душевних страждань позивача, пов’язаних із позбавленням права на професію та необхідністю докладати зусиль для відновлення своїх прав у судах.
* Верховний Суд підкреслив, що розмір відшкодування має відповідати принципам розумності та справедливості, не допускаючи безпідставного збагачення, тому сума у 5 000 грн була визнана обґрунтованою.
* Касаційну скаргу Мін’юсту було відхилено, оскільки суд не знайшов підстав для переоцінки доказів, які вже були належним чином досліджені судом апеляційної інстанції.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду, якою частково задоволено позов про стягнення моральної шкоди, відмовивши у задоволенні касаційної скарги Міністерства юстиції.
Справа №904/1809/24 від 17/06/2026
Предметом цього спору є стягнення з оператора газорозподільної системи на користь постачальника газу заборгованості, що включає пеню, 3% річних та інфляційні втрати, які виникли внаслідок неналежного виконання грошових зобов’язань.
Суд при винесенні цього рішення керувався необхідністю забезпечення належного захисту прав кредитора у договірних відносинах на ринку природного газу. Велика Палата Верховного Суду проаналізувала правову природу грошового зобов’язання між постачальником та оператором ГРМ, підтвердивши правомірність нарахування штрафних санкцій та компенсаційних виплат за прострочення платежів. Суд дійшов висновку, що попередні інстанції помилково відмовили у задоволенні позовних вимог у цій частині, неправильно застосувавши норми матеріального права, що регулюють відповідальність за порушення грошових зобов’язань. Велика Палата наголосила на обов’язковості дотримання умов договору та норм Цивільного кодексу України щодо відповідальності боржника. Також було враховано обсяг доведених фінансових втрат позивача, що виникли через знецінення грошових коштів та несвоєчасне виконання відповідачем своїх обов’язків. У підсумку, суд забезпечив єдність судової практики щодо стягнення інфляційних втрат та пені у подібних категоріях справ.
Велика Палата Верховного Суду частково задовольнила касаційну скаргу, скасувала рішення судів попередніх інстанцій у частині відмови в позові та ухвалила нове рішення про стягнення з АТ «Дніпрогаз» на користь ТОВ «ГК «Нафтогаз України» понад 45 мільйонів гривень пені, інфляційних втрат та 3% річних.
