Справа №732/1780/24 від 10/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. Предметом спору була скарга стягувача на бездіяльність державного виконавця щодо звернення стягнення на майно боржника (ДП «Укрспирт») у межах виконавчого провадження.
2. Верховний Суд при винесенні рішення керувався тим, що ключовим критерієм для визначення юрисдикції спору є сутність оскаржуваних дій виконавця. Суд встановив, що виконавче провадження стягувача входить до складу зведеного виконавчого провадження, де об’єднані рішення судів різних юрисдикцій (цивільної, господарської, адміністративної). Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду, оскарження дій виконавця у таких зведених провадженнях належить виключно до компетенції адміністративних судів. Суди попередніх інстанцій припустилися процесуальної помилки, розглянувши справу в порядку цивільного судочинства, хоча не мали на це повноважень. Верховний Суд наголосив, що дотримання правил предметної юрисдикції є обов’язковим і перевіряється судом касаційної інстанції незалежно від доводів сторін. Оскільки спір не підлягав розгляду в порядку цивільного судочинства, рішення судів попередніх інстанцій підлягали скасуванню.
3. Верховний Суд прийняв рішення скасувати ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, закрити провадження у справі та роз’яснити стягувачу право звернутися до адміністративного суду.
Справа №761/23185/24 від 10/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з урахуванням вашого запиту:
1. **Предмет спору:** Справа стосується законності звільнення працівника (голови профспілкового комітету) за прогул та вимог про поновлення на роботі і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд наголосив, що для звільнення працівника за прогул роботодавець зобов’язаний довести відсутність працівника на робочому місці без поважних причин понад три години.
– Суд підкреслив, що поважність причин відсутності оцінюється індивідуально, а тягар доведення об’єктивних обставин, що виключають вину працівника, лежить на самому працівнику.
– Ключовим моментом стало питання дотримання спеціальних гарантій для працівників, обраних до профспілкових органів, передбачених статтею 252 КЗпП України.
– Суд зазначив, що звільнення керівника профспілкового органу потребує не лише згоди первинної профспілки, а й, за наявності, згоди вищого виборного органу цієї професійної спілки.
– Суди попередніх інстанцій не перевірили, чи існує у даної профспілки вищий виборний орган, що є критично важливим для дотримання процедури звільнення.
– Оскільки апеляційний суд не дослідив це питання, він не зміг належним чином оцінити, чи було дотримано законний порядок звільнення профспілкового лідера.
– Верховний Суд вказав, що без встановлення цих обставин висновок про законність звільнення є передчасним, що вимагає нового розгляду справи.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №924/871/25 від 11/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, я проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. **Предмет спору:** Оскарження рішення територіального відділення Антимонопольного комітету України про визнання дій Управління поліції охорони та ФОП Савченко В.С. антиконкурентними узгодженими діями, що призвели до спотворення результатів тендерних торгів.
2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд наголосив, що для кваліфікації дій як антиконкурентних узгоджених не обов’язково доводити завдання збитків, достатньо самого факту координації поведінки учасників, що усуває конкуренцію.
– Суд підкреслив, що оцінка доказів має здійснюватися у їх сукупності та взаємозв’язку, а не ізольовано, відповідно до вимог статті 86 Господарського процесуального кодексу України.
– Встановлено, що використання учасниками однієї ІР-адреси, наявність родинних зв’язків між працівником позивача та іншим учасником, а також ідентичні дефекти друку на документах та схожість їх оформлення є достатніми доказами обміну інформацією.
– Верховний Суд відхилив аргумент апеляційного суду про “зволікання” АМК, зазначивши, що рішення було прийнято в межах встановленого законом строку давності.
– Суд вказав, що апеляційна інстанція помилково оцінила ці докази як непрямі, не врахувавши, що їх сукупність виключає випадковий збіг обставин.
– Верховний Суд підтвердив, що змагальність на торгах вимагає самостійності дій учасників, чого в даному випадку не було дотримано.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції, яким у задоволенні позову Управлінню поліції охорони було відмовлено.
Справа №569/3196/20 від 10/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. **Предмет спору:** Рівненська міська рада звернулася з позовом про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинно збудованого нежитлового приміщення та скасування державної реєстрації прав власності на нього.
2. **Аргументи суду:**
– Суд підтвердив, що спірне приміщення є самочинним будівництвом, оскільки воно зведене без дозвільних документів на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети.
– Верховний Суд наголосив, що захист прав власника землі (територіальної громади) через знесення самочинного будівництва є пропорційним втручанням у право власності недобросовісного набувача.
– Суд розмежував вимоги: визнання незаконними реєстраційних дій та скасування договорів відчуження не є ефективним способом захисту, оскільки вони не відновлюють право на землю, а лише стосуються юридичного зв’язку з об’єктом.
– Ефективним способом захисту є саме вимога про знесення об’єкта, проте для її задоволення необхідно чітко встановити особу забудовника та належного відповідача.
– Суд зазначив, що відповідачем за вимогою про знесення має бути особа, яка чинить перешкоди у користуванні ділянкою (останній набувач), тому апеляційний суд мав детальніше дослідити ланцюг передачі прав на майно.
– : Верховний Суд у цьому рішенні врахував правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 грудня 2025 року у справі № 908/2388/21, щодо визначення належного відповідача у спорах про знесення самочинного будівництва.
– Оскільки апеляційний суд не встановив належним чином, хто саме є забудовником та чи є останній власник належним суб’єктом відповідальності, справу в частині знесення було направлено на новий розгляд.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасував рішення апеляційного суду в частині скасування реєстраційних дій (залишивши в силі відмову в їх задоволенні з інших мотивів) та направив справу на новий розгляд до апеляційного суду в частині вимоги про знесення будівлі.
Справа №756/4936/22 від 11/06/2026
Предметом цього спору є перегляд законності вироку апеляційного суду, яким було змінено кваліфікацію дій засудженого з убивства через необережність на умисне вбивство.
Верховний Суд при винесенні рішення керувався тим, що апеляційний суд належним чином перевірив докази та обґрунтовано спростував версію захисту про випадковий постріл. Суд наголосив, що суб’єктивна сторона злочину (умисел) встановлюється через сукупність обставин: спосіб вчинення, використання вогнепальної зброї та характер дій особи. Зокрема, було встановлено, що засуджений усвідомлював небезпечність зброї, направив її в голову потерпілої та натиснув на спусковий гачок, що виключає необережну форму вини. Суд підкреслив, що технічні висновки експертизи спростовують можливість пострілу без свідомого натискання на гачок. Також було зазначено, що подальша поведінка засудженого (виклик допомоги) не впливає на кваліфікацію умисного вбивства, оскільки умисел на заподіяння смерті вже був реалізований. Таким чином, апеляційний суд правомірно скасував вирок першої інстанції, який не містив належного обґрунтування для кваліфікації за статтею про необережне вбивство.
Верховний Суд залишив касаційні скарги засудженого та захисника без задоволення, а вирок апеляційного суду — без змін.
Справа №509/4257/18 від 10/06/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий професійний аналіз:
1. **Предмет спору:** Прокурор звернувся до суду з позовом про скасування рішення державного реєстратора та запису про право власності на об’єкти нерухомого майна, які, на думку прокуратури, є тимчасовими спорудами та не підлягають державній реєстрації.
2. **Аргументи суду:**
* Верховний Суд наголосив, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у виключних випадках, коли відповідний орган державної влади не здійснює захист або робить це неналежним чином.
* Суд підкреслив, що прокурор зобов’язаний заздалегідь звернутися до компетентного органу (у даному випадку — Мін’юсту або ДАБІ) для надання йому можливості самостійно відреагувати на порушення.
* У цій справі прокурор не довів, що він звертався до вказаних органів з повідомленням про порушення, тому факт «бездіяльності» компетентних органів не був підтверджений.
* Верховний Суд зазначив, що прокурор не має права на представництво інтересів держави «автоматично», а повинен обґрунтувати підстави такого представництва в позовній заяві.
* Оскільки прокурор не дотримався процедури, передбаченої статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», це є процесуальним порушенням, яке унеможливлює розгляд справи по суті.
* Суд вказав, що при виборі способу захисту інтересів держави прокурор має діяти як субсидіарний орган, а не підміняти собою державні органи, які мають відповідні повноваження.
* Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позов подано з порушенням вимог щодо представництва, що є підставою для залишення його без розгляду.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і залишив позовну заяву прокурора без розгляду.
Справа №2-747/11 від 08/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Оскарження дій приватного виконавця щодо незаконного закінчення виконавчого провадження та зняття арештів з майна боржника за відсутності для цього законних підстав (скасування рішення суду, на підставі якого видано виконавчий лист).
2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд наголосив, що виконавче провадження є завершальною стадією судового розгляду, а право на виконання рішення суду є невід’ємною складовою права на судовий захист.
– Суд встановив, що рішення, на підставі якого видано виконавчий лист, залишається чинним, оскільки попередні спроби його скасування за нововиявленими обставинами були визнані безпідставними.
– Виконавець не мав законних підстав для застосування пункту 5 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки не відбулося повного скасування судового рішення, що є обов’язковою умовою для закінчення провадження з цих підстав.
– Суд відхилив доводи про упередженість судді першої інстанції, зазначивши, що незгода сторони з процесуальними рішеннями чи відмова у задоволенні клопотань не є підставою для відводу.
– Також було підкреслено, що у разі визнання дій виконавця незаконними, виконавче провадження підлягає відновленню на первісних умовах, а втрата оригіналу виконавчого документа під час поштового пересилання не звільняє від обов’язку його виконання.
– Верховний Суд підтвердив, що апеляційний суд у попередніх інстанціях помилково намагався переглянути справу по суті в межах процедури за нововиявленими обставинами, що було виправлено Верховним Судом раніше.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду без змін, а касаційні скарги боржника та приватного виконавця — без задоволення.
Справа №761/14803/23 від 16/06/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Спір стосується правомірності набуття права власності на гараж, розташований на земельній ділянці комунальної власності, та законності дій суду першої інстанції щодо залишення позову без розгляду через невнесення позивачем грошових коштів на депозит суду.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд зосередився на перевірці процесуальних повноважень представника Київської міської ради, оскільки саме це питання стало ключовим у касаційній скарзі відповідача. Суд встановив, що представник діяв у порядку самопредставництва, оскільки його повноваження підтверджувалися сукупністю документів: трудовим договором, посадовою інструкцією та довіреністю від міського голови. Суд підкреслив, що для самопредставництва органу місцевого самоврядування достатньо, щоб право діяти від імені органу випливало із закону, положення про структурний підрозділ або посадових обов’язків працівника. Верховний Суд зазначив, що касаційна скарга не містила аргументів щодо суті спору (застосування Закону № 4292-ІХ), тому суд обмежився перевіркою лише процесуального питання про повноваження представника. Посилаючись на власну сталу практику, Верховний Суд підтвердив, що працівники Департаменту земельних ресурсів мають право представляти інтереси Київради в судах. Таким чином, апеляційний суд правомірно визнав повноваження представника та відкрив апеляційне провадження.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову Київського апеляційного суду, якою справу було повернуто до суду першої інстанції для розгляду по суті, — без змін.
Справа №464/5945/21 від 16/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до ваших вимог:
1. **Предмет спору:** Оскарження ухвали апеляційного суду про закриття апеляційного провадження, відкритого за скаргою особи, яка не брала участі у справі (стягувача у виконавчому провадженні), на рішення суду першої інстанції про скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд підкреслив, що право на апеляційне оскарження для осіб, які не брали участі у справі, виникає лише тоді, коли судове рішення безпосередньо вирішує питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов’язки.
– Суд зазначив, що ймовірний або опосередкований вплив рішення на правове становище особи (наприклад, через потенційні наслідки для електронних торгів чи інших судових справ) не є достатньою підставою для визнання такої особи учасником процесу.
– У мотивувальній та резолютивній частинах рішення суду першої інстанції відсутні будь-які висновки щодо прав чи обов’язків скаржника, що свідчить про відсутність у нього правового зв’язку зі спірними правовідносинами.
– Суд наголосив, що встановлення відсутності права на апеляційне оскарження є самостійною та достатньою підставою для закриття провадження, тому невирішення апеляційним судом інших процесуальних клопотань (зокрема, про зупинення провадження) не впливає на законність такого рішення.
– Верховний Суд підтвердив, що апеляційний суд не має повноважень змінювати процесуальний статус особи, яка подала скаргу як «особа, що не брала участі у справі», на статус «третьої особи», якщо підстави для такого оскарження не підтвердилися.
– Таким чином, апеляційний суд правильно застосував норми процесуального права, закривши провадження, оскільки скаржник не довів безпосереднього впливу рішення на свої права.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду про закриття апеляційного провадження — без змін.
Справа №510/634/19 від 16/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вашого інтерв’ю:
**1. Предмет спору**
Предметом спору є визнання права власності на квартиру в порядку спадкування за законом та скасування державної реєстрації права комунальної власності на це майно, яке було незаконно відчужене міською радою.
**2. Аргументи суду**
Суд встановив, що позивач є законним спадкоємцем, оскільки своєчасно прийняв спадщину після смерті обох батьків, які володіли квартирою на праві спільної сумісної власності. Ключовим аргументом стало те, що право комунальної власності на квартиру було зареєстровано на підставі судового рішення, яке згодом було скасоване за нововиявленими обставинами, а в подальшому суд остаточно відмовив у визнанні цієї квартири безхазяйним майном. Верховний Суд підкреслив, що спадкоємець стає власником майна з моменту відкриття спадщини, а відсутність правовстановлюючих документів не позбавляє його права на судовий захист. Суд також відхилив доводи відповідача про неналежний спосіб захисту, зазначивши, що в даній ситуації вимоги про визнання права власності та скасування реєстрації є ефективними для відновлення порушених прав. Щодо розбіжностей у написанні по батькові спадкодавця в документах, суд визнав їх технічними помилками перекладу, які не спростовують тотожність особи. Зрештою, суд дійшов висновку, що оскільки первинна підстава для реєстрації права власності за міською радою відпала, державна реєстрація підлягає скасуванню, а право власності позивача — визнанню.
**3. Рішення суду**
Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій (у нескасованій частині) — без змін, підтвердивши право позивача на спадкове майно.
Справа №569/12524/24 від 16/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Працівник звернувся до суду з позовом про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу через порушення роботодавцем процедури працевлаштування під час скорочення штату.
2. **Аргументи суду:** Суд встановив, що роботодавець дійсно порушив вимоги трудового законодавства, оскільки не запропонував звільненому працівнику всі наявні вакантні посади, які існували на підприємстві до моменту звільнення. Попри цей факт, суд відмовив у задоволенні позову, оскільки позивач пропустив встановлений законом місячний строк на оскарження звільнення. Суд критично оцінив доводи позивача про поважність пропуску строку через службу в добровольчому формуванні, зазначивши, що позивач не надав доказів, які б підтверджували неможливість звернутися до суду вчасно. Також суд відхилив посилання на рішення Конституційного Суду, оскільки воно стосувалося інших видів виплат, а не строків оскарження звільнення. Щодо позову до філії підприємства, суд закрив провадження, оскільки філія не є юридичною особою і не може бути відповідачем у суді. У підсумку, суд дійшов висновку, що порушення процедури звільнення не скасовує обов’язку працівника дотримуватися процесуальних строків звернення до суду.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду, якою було відмовлено в задоволенні позову через пропуск строку звернення до суду та закрито провадження в частині вимог до філії.
Справа №163/630/25 від 10/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
1. Предметом спору є визначення порядку участі батька у вихованні малолітньої дитини та усунення перешкод у спілкуванні з нею.
2. Суд керувався принципом рівності прав та обов’язків обох батьків щодо дитини, незалежно від їхніх особистих стосунків чи факту перебування у шлюбі. Верховний Суд наголосив, що обмеження контактів дитини з одним із батьків можливе лише за наявності вагомих доказів того, що таке спілкування шкодить розвитку дитини, чого в даному випадку відповідачкою належним чином доведено не було. Суд критично оцінив надані матір’ю докази (психологічні висновки та звіти з дитячого садка), вказавши на їхню недостатню обґрунтованість та відсутність перевірки викладених фактів у судовому засіданні. Також було враховано, що дитина має право на підтримання регулярних стосунків з обома батьками, а ізоляція батька від дитини не відповідає її найкращим інтересам. Верховний Суд підкреслив, що встановлений апеляційним судом графік спілкування є збалансованим та спрямованим на відновлення психоемоційного зв’язку між батьком і дочкою. Зрештою, суд зазначив, що не має повноважень переоцінювати докази, які вже були досліджені судами нижчих інстанцій, якщо ті діяли в межах своїх повноважень.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу матері без задоволення, а постанову апеляційного суду, яка встановила графік побачень батька з дитиною, — без змін.
Справа №317/3250/21 від 10/06/2026
Ось детальний аналіз цього судового рішення:
1. Предметом спору є витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння та скасування державної реєстрації договору оренди, який позивач вважає підробленим.
2. Суд встановив, що договір оренди був підписаний не позивачем, а іншою особою, що підтверджено висновком почеркознавчої експертизи, а отже, волевиявлення власника на укладення цього правочину було відсутнє. Суди попередніх інстанцій помилково ототожнили факт видачі довіреності у 2012 році та отримання коштів за іншими домовленостями з волевиявленням на укладення конкретного договору оренди у 2014 році. Верховний Суд наголосив, що підпис є обов’язковим реквізитом письмового правочину, а його відсутність свідчить про те, що правочин не був вчинений. Оскільки договір не був укладений, він не створює жодних правових наслідків для власника. Ефективним способом захисту права власності у таких випадках є негаторний позов, тобто вимога про усунення перешкод у користуванні майном шляхом його повернення. Тому суд дійшов висновку, що земельна ділянка підлягає поверненню власнику, оскільки відповідач не довела наявності законних підстав для її використання.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу: скасував рішення судів попередніх інстанцій у частині відмови у поверненні земельної ділянки та ухвалив нове рішення про зобов’язання відповідача повернути її власнику, в іншій частині рішення залишив без змін.
Справа №490/7902/16-ц від 10/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. Предметом спору є визнання нікчемними правочинів щодо відчуження та передачі в іпотеку нерухомого майна, яке перебувало в іпотеці банку, через зміну його адреси та площі без згоди іпотекодержателя.
2. Верховний Суд у своєму рішенні зосередився виключно на процесуальних порушеннях, допущених судом апеляційної інстанції. Ключовим аргументом стало те, що суд розглянув справу за відсутності одного з відповідачів (ОСОБА_4), який не був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання. Суд наголосив, що повернення судової повістки з відміткою «за закінченням терміну зберігання» не є доказом належного інформування учасника процесу. Оскільки право на участь у судовому засіданні є фундаментальною засадою цивільного судочинства, його порушення є безумовною підставою для скасування рішення. Апеляційний суд, всупереч вимогам процесуального закону, не надав оцінки доводам апеляційної скарги щодо цього порушення та залишив рішення суду першої інстанції без змін. У зв’язку з цим Верховний Суд визнав неможливим надання оцінки іншим доводам сторін, оскільки процесуальні порушення апеляційної інстанції унеможливили законний розгляд справи по суті.
3. Верховний Суд скасував постанову Миколаївського апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №205/7675/20 від 10/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Позивачка звернулася до суду з вимогою визнати недійсними довіреності та договори купівлі-продажу квартири, а також витребувати майно з чужого незаконного володіння, оскільки нерухомість була відчужена на підставі підробленої довіреності без її волевиявлення.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд підтвердив, що оскільки підпис на довіреності був підроблений, волевиявлення власника на відчуження майна було відсутнє, що є ключовим фактором для захисту права власності. Суд наголосив, що у випадках, коли майно вибуває з володіння власника поза його волею, воно підлягає витребуванню від останнього набувача шляхом віндикаційного позову, навіть якщо набувач є добросовісним. При цьому визнання недійсними всіх ланцюжків договорів є неефективним способом захисту, тому суд правильно зосередився на вимозі про витребування майна. Суд також відхилив доводи про пропуск позовної давності, оскільки позивачка дізналася про порушення своїх прав лише у 2020 році, коли отримала відповідь від нотаріуса. Щодо добросовісного набувача, суд зазначив, що він не позбавлений права на відшкодування збитків від продавця, проте це не може бути перешкодою для повернення майна законному власнику. Нарешті, Верховний Суд визнав висновок почеркознавчої експертизи, проведеної в межах кримінального провадження, належним та допустимим доказом, що підтверджує факт шахрайського заволодіння майном.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими позовні вимоги про витребування квартири з чужого незаконного володіння було задоволено.
Справа №726/1637/25 від 03/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з урахуванням вашого запиту:
1. Предметом спору є вимога позивача про визнання договору іпотеки припиненим та зняття обтяжень з нерухомого майна у зв’язку з нібито повним виконанням основного кредитного зобов’язання.
2. Суд виходив з того, що іпотека має акцесорний (похідний) характер, тому її припинення можливе лише за умови повного припинення основного зобов’язання. Апеляційний суд, з яким погодився Верховний Суд, встановив, що підписаний сторонами «протокол узгодження» не був додатковою угодою про припинення кредитного договору, а лише визначав умови реструктуризації. Сторони чітко обумовили, що після сплати коштів має бути підписана окрема додаткова угода, чого фактично не відбулося. Верховний Суд зазначив, що принцип «contra proferentem» (тлумачення проти того, хто склав договір) застосовується лише тоді, коли умови договору є неоднозначними, проте в цій справі питання полягало у відсутності необхідних юридичних дій для закриття кредиту. Також суд відхилив доводи про «суперечливу поведінку» банку, оскільки позивач не довів, що банк вчинив дії, які б свідчили про остаточне припинення зобов’язання. Таким чином, відсутність доказів повного виконання кредитного договору унеможливлює припинення іпотеки як способу забезпечення.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду — без змін.
Справа №904/2585/23 від 15/06/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір:
1. Предметом спору є правомірність повернення апеляційним судом скарги стягувача без розгляду через несплату судового збору за оскарження ухвали суду, постановленої в порядку судового контролю за виконанням рішення.
2. Верховний Суд керувався тим, що судовий контроль за виконанням рішення є невід’ємною складовою права на судовий захист, закріпленого в Конституції України. Суд наголосив, що особа, яка вже отримала рішення на свою користь, не повинна нести додаткові фінансові витрати у вигляді судового збору для того, щоб домогтися реального виконання цього рішення. Було враховано правову позицію Конституційного Суду України, згідно з якою запровадження плати за такі процесуальні дії нівелює дієвість судочинства та суперечить принципу верховенства права. Суд підкреслив, що Закон України «Про судовий збір» не передбачає ставок для заяв у межах судового контролю, а тому вимога апеляційного суду про сплату збору є безпідставною. Верховний Суд зазначив, що перешкоджання доступу до апеляційного оскарження у таких питаннях порушує конституційні гарантії. Відтак, повернення скарги через несплату збору було визнано незаконним порушенням процесуальних прав стягувача.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду про повернення апеляційної скарги та направив справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду зі стадії вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
Справа №521/17473/23 від 10/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір справи:
1. Предметом спору є законність дій державного реєстратора щодо переходу права власності на житловий будинок до іпотекодержателя (ТОВ «Ісагіс») у позасудовому порядку.
2. Суд касаційної інстанції прийшов до висновку, що попередні інстанції припустилися помилок при оцінці доказів та застосуванні норм права. По-перше, Верховний Суд підтвердив, що іпотекодержатель зобов’язаний надати звіт про оцінку майна, оскільки стаття 37 Закону України «Про іпотеку» має вищу юридичну силу, ніж Порядок державної реєстрації прав, який на той час не містив такої прямої вимоги. По-друге, суд зазначив, що суди попередніх інстанцій безпідставно відхилили докази належного повідомлення боржників про звернення стягнення. Верховний Суд наголосив, що підпис працівника пошти на рекомендованому повідомленні є достатнім підтвердженням вручення, а неналежне виконання поштовими службовцями своїх обов’язків не повинно тягнути негативних наслідків для іпотекодержателя. Також було підкреслено, що саме на позивачів покладено обов’язок спростувати презумпцію належного повідомлення. Оскільки суди не надали належної оцінки цим обставинам, рішення не можна вважати обґрунтованими.
3. Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №465/8/19 від 10/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний аналіз:
1. Предметом спору є правомірність дій банку щодо позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки (квартиру) та реєстрації права власності на неї без належного повідомлення всіх іпотекодавців про необхідність усунення порушень кредитного договору.
2. Суд виходив з того, що для реалізації права на позасудове звернення стягнення на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов’язаний суворо дотримуватися процедури, передбаченої статтею 35 Закону України «Про іпотеку». Ключовим аргументом стало те, що банк не надав доказів належного направлення та вручення вимог про усунення порушень усім співвласникам (іпотекодавцям) спірного майна. Оскільки державний реєстратор не отримав підтвердження дотримання 30-денного строку з моменту отримання вимог усіма іпотекодавцями, реєстрація права власності за банком була проведена з порушенням законодавства. Також суд підкреслив, що після змін у законодавстві від 16 січня 2020 року ефективним способом захисту є саме скасування рішення державного реєстратора, а не скасування запису в реєстрі. Щодо розподілу судових витрат, суд зазначив, що оскільки позовні вимоги до банку були частково задоволені, банк зобов’язаний відшкодувати витрати на правничу допомогу пропорційно до задоволених вимог. Насамкінець, суд відхилив посилання банку на практику Верховного Суду, вказавши, що обставини у наведених банком справах не є тотожними обставинам цієї справи.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу «ПриватБанку» без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій (у частині скасування рішення державного реєстратора) — без змін.
Справа №932/8952/20 від 10/06/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. **Предмет спору:** Позивач звернулася до суду з вимогою визнати незаконними рішення органу місцевого самоврядування про прийняття в експлуатацію об’єктів нерухомості та зобов’язати співвласників домоволодіння знести самочинні добудови й відновити спільне підвальне приміщення до попереднього стану.
2. **Аргументи суду:**
– Суд виходив із того, що сторони є співвласниками єдиного об’єкта нерухомості, тому будь-які зміни (реконструкції, добудови) мають здійснюватися за згодою всіх співвласників, якщо вони зачіпають спільне майно.
– Ключовим фактором стало встановлення преюдиційних обставин у попередніх судових справах, які підтвердили факт перепланування спільного підвалу та обмеження доступу позивача до нього.
– Верховний Суд наголосив, що право власності є непорушним, а захист прав співвласника має бути ефективним, тому зобов’язання привести підвал до попереднього стану є належним способом захисту.
– Щодо інших вимог (знесення гаража та реконструкції будинку «Б-1»), суд відмовив, оскільки позивач не надала належних доказів того, що ці об’єкти реально порушують її права чи створюють перешкоди у користуванні майном.
– Суд зазначив, що сам факт проведення реконструкції без згоди співвласника не є автоматичною підставою для знесення, якщо не доведено реального порушення прав позивача.
– Верховний Суд підкреслив, що суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права, а доводи сторін про порушення цих норм не знайшли свого підтвердження під час касаційного розгляду.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційні скарги без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін.
Справа №906/780/24 від 09/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. **Предмет спору:** Прокурор звернувся до суду в інтересах Житомирської міської ради з вимогою визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, повернути її територіальній громаді, знести об’єкт самочинного будівництва та скасувати відповідні записи про право власності.
2. **Аргументи суду:**
* Суд наголосив, що для правильного вирішення справи необхідно чітко встановити, чи є спірний об’єкт нерухомим майном, чи тимчасовою спорудою, оскільки це кардинально змінює правовий режим майна та підстави для реєстрації прав на нього.
* Верховний Суд вказав, що суди попередніх інстанцій не дослідили належним чином, чи було будівництво здійснено з дотриманням містобудівних норм та чи мав відповідач законні підстави для набуття права власності на будівлю, а отже — і на земельну ділянку під нею.
* Суд підкреслив, що реєстрація права власності на самочинне будівництво не легалізує його автоматично, якщо об’єкт збудовано з порушеннями, тому суди повинні були перевірити наявність дозвільної документації на будівництво та введення об’єкта в експлуатацію.
* Також було зазначено, що суди не надали оцінки доводам прокурора щодо можливої суперечливої поведінки міської ради та того, чи була вона обізнана про відсутність підстав для реєстрації права власності на павільйон під час продажу землі.
* Щодо посилання апеляційного суду на практику ЄСПЛ, Верховний Суд зауважив, що суди не з’ясували, чи є втручання у право власності відповідача пропорційним, оскільки не встановили всіх фактичних обставин щодо добросовісності набуття майна та дотримання балансу інтересів.
* Оскільки суди попередніх інстанцій не встановили ключові фактичні обставини, необхідні для правильного застосування норм матеріального права, їхні висновки визнано передчасними.
* Верховний Суд підкреслив, що він є судом права, а не факту, тому не може самостійно встановлювати обставини справи, які не були досліджені судами нижчих інстанцій.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і передав справу на новий розгляд до Господарського суду Житомирської області.
Справа №120/2559/25 від 16/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір справи:
1. **Предмет спору:** Позивачка оскаржила рішення Міністерства оборони України про виплату їй лише 50% одноразової грошової допомоги (ОГД) у зв’язку із загибеллю чоловіка-військовослужбовця, вимагаючи виплати повної суми (15 млн грн) через відсутність у інших осіб законних підстав на отримання частки цієї допомоги.
2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що одноразова грошова допомога має компенсаторний характер і призначається лише тим членам сім’ї, які мають на це законне право відповідно до статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців».
– У даній справі донька загиблого була повнолітньою та не надала доказів перебування на утриманні батька, що позбавляє її права на отримання частки допомоги.
– Верховний Суд підкреслив, що чинне законодавство не передбачає механізму «резервування» частини виплати за особами, які не підтвердили свій соціально-правовий статус отримувача.
– Міністерство оборони не мало правових підстав штучно ділити суму допомоги навпіл, оскільки на момент прийняття рішення інша особа не підтвердила своє право на виплату.
– Суд зазначив, що у разі, якщо згодом з’являться інші особи, які доведуть своє право на допомогу, питання перерозподілу коштів має вирішуватися окремо — за згодою сторін або в судовому порядку.
– Таким чином, оскільки позивачка на момент розгляду справи була єдиною особою, яка довела своє право на отримання допомоги, вона має право на виплату всієї суми в повному обсязі.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без задоволення касаційну скаргу Міністерства оборони України, а рішення судів попередніх інстанцій, якими позов було задоволено, залишив без змін.
Справа №927/231/25(750/9526/23) від 03/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до вашого запиту:
1. Предметом спору є позов фізичної особи про визнання недійсним договору поруки на тій підставі, що підпис у документі був виконаний не позивачем, а іншою особою.
2. Суд керувався тим, що обрання способу захисту має бути ефективним та спрямованим на остаточне вирішення спору, щоб уникнути необхідності повторних звернень до суду. Оскільки раніше вже було ухвалено судове рішення про солідарне стягнення заборгованості за цим же договором, яке набрало законної сили, позивач втратив можливість оспорювати дійсність договору в окремому позовному провадженні. Суд зазначив, що позивач мав захищати свої права безпосередньо під час розгляду справи про стягнення коштів, заперечуючи проти позову та доводячи факт непідписання договору там. Окремий позов після завершення спору про стягнення боргу суперечить принципам процесуальної економії та юридичної визначеності. Навіть наявність висновку експертизи, який підтверджує, що підпис виконано іншою особою, не може бути підставою для задоволення позову, оскільки обраний спосіб захисту є неналежним. Відтак, обрання неефективного способу захисту є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
3. Верховний Суд залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, відмовивши у задоволенні касаційної скарги позивача.
Справа №910/10501/25 від 16/06/2026
Предметом цього спору є вимога Департаменту економіки та інвестицій КМДА про визнання додаткової угоди до договору укладеною у судовому порядку.
Суд при винесенні рішення керувався принципом свободи договору та недопустимістю примусового нав’язування контрагенту умов, які не були погоджені сторонами під час переговорів. Верховний Суд підкреслив, що для визнання додаткової угоди укладеною необхідно довести наявність у сторін дійсного волевиявлення на зміну умов договору, чого в даному випадку встановлено не було. Суд також звернув увагу на те, що інститут визнання угоди укладеною не може бути використаний як інструмент для зміни істотних умов договору в односторонньому порядку без згоди іншої сторони. Аргументація позивача щодо обов’язковості підписання такої угоди була визнана недостатньою, оскільки матеріали справи не містили доказів досягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов. Відтак, суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права, оцінивши докази в їх сукупності. Суд не знайшов підстав для втручання у дискреційні повноваження суб’єкта господарювання щодо відмови від підписання запропонованих змін.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу Департаменту без задоволення, а постанову апеляційного господарського суду — без змін.
Справа №522/20626/15-к від 16/06/2026
1. Предметом спору є перегляд вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду в частині призначення покарання засудженому за порушення правил безпеки дорожнього руху, що спричинило тяжкі тілесні ушкодження, а також порядку вирішення цивільного позову про відшкодування моральної шкоди страховою компанією.
2. Верховний Суд дійшов висновку, що засуджений підлягає звільненню від призначеного покарання у зв’язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, що є імперативною вимогою закону. Щодо цивільного позову, суд встановив, що питання стягнення моральної шкоди зі страховика в межах кримінального провадження було вирішено з порушенням процесуальних норм. Зокрема, суд вказав на необхідність розмежування юрисдикцій, оскільки спори про відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП, за участю страхових компаній мають розглядатися в порядку цивільного судочинства. Суд наголосив, що кримінальний процес не повинен підміняти собою цивільний процес у частині вирішення майнових вимог до юридичних осіб, які не є стороною кримінального правопорушення. Таким чином, скасування рішень у цій частині спрямоване на забезпечення права сторін на належний судовий розгляд у відповідній юрисдикції. Це дозволить потерпілій та страховій компанії обґрунтувати свої позиції згідно з нормами цивільного законодавства.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційні скарги, звільнив засудженого від покарання через сплив строків давності та направив справу в частині цивільного позову на новий розгляд до суду першої інстанції в порядку цивільного судочинства.
Справа №362/5608/24 від 10/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до вашого запиту:
1. Предметом спору є вимога позивачки про стягнення з держави-агресора (російської федерації) грошової компенсації моральної шкоди, завданої внаслідок збройної агресії проти України, що призвела до вимушеного переміщення та душевних страждань.
2. Суд виходив із того, що збройна агресія рф є загальновідомим фактом, який не потребує доказування, а звернення до українського суду є єдиним доступним засобом захисту прав постраждалих осіб. Верховний Суд підтвердив, що моральна шкода, спричинена порушенням прав внаслідок агресії, підлягає відшкодуванню на підставі статті 23 Цивільного кодексу України. При цьому суд наголосив, що розмір компенсації не має фіксованої шкали і визначається судом індивідуально, виходячи із принципів розумності, виваженості та справедливості. Апеляційний суд обґрунтовано врахував, що хоча позивачі зазнали стресу та були вимушені покинути дім, їхній населений пункт не входив до переліку територій активних бойових дій, що вплинуло на оцінку глибини страждань. Верховний Суд погодився з тим, що сума у 30 000 грн на кожну особу є достатньою сатисфакцією, яка не призводить до безпідставного збагачення. Касаційні доводи про неврахування попередньої практики були відхилені, оскільки суд апеляційної інстанції належним чином оцінив конкретні обставини справи та дотримався критеріїв подібності правовідносин.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду про часткове задоволення позову — без змін.
Справа №183/4502/16 від 13/05/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вас:
1. **Предмет спору:** Стягнення заборгованості за договором позики, яка включає основну суму боргу, проценти за користування коштами та три проценти річних після смерті позикодавця.
2. **Аргументи суду:**
* Суд підтвердив факт укладення договору позики на підставі наявної розписки, яка є належним доказом отримання коштів та зобов’язання їх повернути.
* Верховний Суд чітко розмежував правову природу процентів: проценти за користування позикою (ст. 1048 ЦК України) можуть нараховуватися лише в межах строку дії договору.
* Після закінчення строку повернення позики (у цьому випадку — 01 січня 2016 року) правовідносини сторін переходять у площину охоронних, де нарахування договірних процентів стає безпідставним.
* У період прострочення виконання грошового зобов’язання кредитор має право лише на стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат (ст. 625 ЦК України), а не договірних процентів.
* Суд зазначив, що попередні інстанції помилково стягнули проценти за користування позикою за період після 01 січня 2016 року, тому це рішення було виправлено.
* Щодо судових витрат, суд застосував принцип пропорційності, перерозподіливши їх між сторонами відповідно до розміру задоволених позовних вимог (71% на користь позивача).
3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасувавши рішення попередніх інстанцій у частині стягнення процентів за користування позикою після закінчення строку її дії та ухваливши нове рішення про відмову в цій частині, залишивши решту стягнень без змін.
Справа №474/1673/23 від 17/06/2026
Предметом цього спору є перевірка законності вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за вчинення крадіжки в умовах воєнного стану (ч. 4 ст. 185 КК України).
Верховний Суд, розглядаючи касаційну скаргу захисника, зосередився на перевірці дотримання судом апеляційної інстанції вимог кримінального процесуального закону під час перегляду вироку. Суд дійшов висновку, що апеляційний суд не забезпечив належного рівня судового контролю, який вимагається для гарантування права на справедливий суд. Зокрема, було встановлено, що під час апеляційного розгляду залишилися поза увагою або були недостатньо досліджені доводи захисту, що мають істотне значення для законності засудження. Суд наголосив, що ігнорування аргументів сторони захисту в апеляції є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. У результаті було визнано, що процедура апеляційного перегляду не відповідала стандартам повноти та об’єктивності, що унеможливило залишення ухвали апеляційного суду в силі. Відтак, для виправлення допущених порушень та забезпечення законності вироку, справу необхідно направити на новий розгляд до апеляційної інстанції.
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу захисника, скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Справа №907/1048/25 від 16/06/2026
Предметом спору є вимога фізичної особи до товариства з обмеженою відповідальністю про зобов’язання вчинити певні дії, що випливають із корпоративних або господарських правовідносин.
Суд при винесенні рішення керувався принципом законності та всебічного розгляду матеріалів справи, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права судами попередніх інстанцій. Верховний Суд дійшов висновку, що Господарський суд Закарпатської області та Західний апеляційний господарський суд повно та об’єктивно дослідили всі обставини, які мають значення для вирішення спору. Судді встановили, що доводи касаційної скарги ТОВ «СН Девелопмент» не спростовують висновків судів нижчих інстанцій та не свідчать про порушення норм права, які могли б стати підставою для скасування оскаржуваних рішень. Колегія суддів підтвердила, що правова позиція, покладена в основу рішень першої та апеляційної інстанцій, відповідає вимогам чинного законодавства України. Таким чином, касаційна скарга була визнана необґрунтованою, оскільки суди попередніх інстанцій правильно застосували норми права до встановлених ними фактичних обставин справи.
Суд залишив рішення Господарського суду Закарпатської області та постанову Західного апеляційного господарського суду без змін, а касаційну скаргу — без задоволення.
Справа №447/2207/23 від 27/05/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Визнання недійсними договорів дарування нерухомого майна, укладених 80-річною матір’ю на користь сина, через відсутність вільного волевиявлення та застосування до неї психологічного і фізичного тиску.
2. **Аргументи суду:**
* Суд встановив, що волевиявлення позивачки не було вільним, оскільки вона діяла під впливом психологічного тиску та погроз з боку сина, з яким проживала в одному будинку.
* Факт вчинення домашнього насильства підтверджено документально: сім’я перебувала на обліку в соціальних службах через відповідні дії відповідача.
* Суд врахував похилий вік позивачки, її стан здоров’я та той факт, що вона не мала іншого житла, що робило її вразливою до погроз сина.
* Показання свідків, які підтвердили систематичні конфлікти та насильницьку поведінку відповідача, були визнані судом достовірними та належними доказами.
* Доводи відповідача про те, що позивачка добровільно підписала договори, були спростовані сукупністю зібраних доказів, зокрема наявністю попереднього заповіту на користь іншої особи, що свідчить про відсутність у неї наміру дарувати майно сину.
* Верховний Суд підкреслив, що для визнання правочину недійсним через насильство не обов’язково мати вирок у кримінальній справі, достатньо довести факт тиску та причинно-наслідковий зв’язок між цим тиском і вчиненням правочину.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій, якими договори дарування визнано недійсними.
Справа №759/5072/21 від 08/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Розгляд заяви про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених стороною під час касаційного перегляду справи про зняття арешту з майна та визнання недійсним договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі.
2. **Аргументи суду:**
– Суд наголосив, що витрати на правничу допомогу мають бути не лише фактичними, а й співмірними, обґрунтованими та необхідними, зважаючи на складність справи та обсяг виконаної адвокатом роботи.
– Верховний Суд підкреслив, що організаційні дії (похід на пошту, відправка документів) не є правничою допомогою і не підлягають окремій оплаті.
– Суд визнав безпідставним стягнення витрат за підготовку заяви про ухвалення додаткового рішення, оскільки це є технічною реалізацією права на відшкодування, а не правовою допомогою.
– Окремо зазначено, що витрати на підготовку документів, які згодом були повернуті судом без розгляду (через процесуальні помилки представника), не можуть бути покладені на іншу сторону.
– Суд врахував заперечення опонента щодо неспівмірності гонорару, оскільки адвокат дублював раніше подані документи, що не потребувало значних часових витрат.
– Верховний Суд підтвердив, що має право зменшувати розмір витрат, якщо вони не відповідають критеріям розумності та реальності, навіть якщо між клієнтом та адвокатом існує договір про іншу суму гонорару.
– Враховуючи часткове задоволення первісних вимог, суд застосував пропорційний розподіл витрат, стягнувши з опонента лише дві третини від визнаної судом суми (10 000 грн), що склало 6 666,67 грн.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив заяву, поновив строк на подання доказів та стягнув з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 6 666,67 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Справа №926/3689/25 від 09/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. Предметом спору є стягнення з бюджетної установи (Квартирно-експлуатаційного відділу) заборгованості за договором постачання природного газу, а також пені, інфляційних втрат та 3% річних.
2. Суд виходив із того, що наявність воєнного стану не звільняє боржника від виконання грошових зобов’язань автоматично, оскільки форс-мажор має індивідуальний характер і потребує доведення причинно-наслідкового зв’язку між обставинами та неможливістю оплати. Відповідач не надав сертифікат Торгово-промислової палати, який би стосувався саме цього договору, що є ключовою вимогою згідно з умовами контракту. Суд наголосив, що відсутність бюджетних асигнувань не є форс-мажорною обставиною, яка звільняє від відповідальності, оскільки це внутрішні організаційні питання установи. Також було підкреслено, що нарахування інфляційних втрат та 3% річних є компенсаторним механізмом, який захищає кредитора від знецінення грошей, і це право кредитора закріплене законом. Суди попередніх інстанцій правильно встановили факт прострочення та арифметично вірно здійснили розрахунки. Верховний Суд підтвердив, що обов’язок доведення відсутності вини лежить на боржнику, чого відповідач у цій справі не зробив.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про стягнення заборгованості — без змін.
Справа №910/15005/24 від 09/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Покупець звернувся до суду з позовом про зобов’язання постачальника виконати умови договору купівлі-продажу деревини в натурі, а саме — здійснити поставку товару в повному обсязі.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що примусове виконання обов’язку в натурі можливе лише тоді, коли особа має виконати зобов’язання, але уникає цього, проте таке рішення не повинно підміняти собою умови договору. Суд зазначив, що апеляційна інстанція передчасно задовольнила позов, не дослідивши належним чином момент виникнення обов’язку постачальника щодо відвантаження товару та факт виконання покупцем умов щодо 100% передоплати. Ключовим є те, що право покупця вимагати поставки в натурі обмежене строком дії договору, а закінчення цього строку не звільняє сторони від відповідальності, але змінює правову природу зобов’язань. Суд підкреслив, що апеляція не надала оцінки доводам про те, чи виник у продавця обов’язок поставити товар, якщо покупець не виконав умови щодо оплати конкретних партій. Також суд вказав на необхідність оцінки добросовісності поведінки сторін та дотримання принципу «заборони суперечливої поведінки». Зрештою, Верховний Суд констатував, що апеляційний суд не встановив усіх фактичних обставин, необхідних для правильного вирішення спору, що унеможливлює перевірку законності рішення в касаційному порядку.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та додаткову постанову про стягнення витрат на правничу допомогу, передавши справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №922/3194/25 від 09/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Спір стосується правомірності зменшення судами попередніх інстанцій розміру пені та договірної штрафної санкції, нарахованих замовником підряднику за порушення строків виконання робіт за договором підряду.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що питання зменшення неустойки належить до дискреційних повноважень суду, який має діяти на засадах справедливості, добросовісності та розумності. Суд підкреслив, що правовідносини у кожному спорі про стягнення неустойки є індивідуальними, тому не існує універсальних критеріїв чи алгоритмів для визначення розміру її зменшення. У цій справі суди врахували комплекс обставин: відсутність доказів реальних майнових втрат у замовника, систематичні повідомлення підрядника про обставини, що перешкоджали роботам, та ігнорування цих повідомлень замовником. Також було враховано скрутне фінансове становище підрядника, який веде діяльність у місті, що зазнає постійних обстрілів. Верховний Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій належним чином оцінили докази та обґрунтували баланс інтересів сторін. Оскільки скаржник не довів подібності правовідносин у наведених ним постановах Верховного Суду, касаційне провадження в цій частині було закрито.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд закрив касаційне провадження в частині посилання на неврахування висновків Верховного Суду, в іншій частині залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін.
Справа №300/1941/25 від 16/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Оскарження рішення комісії Міністерства оборони України щодо розміру одноразової грошової допомоги, призначеної дружині померлого військовослужбовця.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд вказав, що суди попередніх інстанцій допустили формальний підхід, обмежившись лише аналізом діагнозу смерті без дослідження обставин виконання військовослужбовцем бойових завдань. Суд наголосив, що для правильного застосування норм права необхідно встановити, чи безпосередньо пов’язана смерть військового з участю у заходах із забезпечення національної безпеки та оборони в районах бойових дій. Верховний Суд підкреслив, що адміністративний суд має активну роль і зобов’язаний самостійно витребувати докази, такі як бойові накази, журнали бойових дій та рапорти, якщо вони необхідні для встановлення істини. Оскільки суди не дослідили ці документи та не надали оцінку причинно-наслідковому зв’язку між службовою діяльністю та смертю, їхні висновки визнано передчасними. Відтак, для встановлення фактичних обставин справи, які мають вирішальне значення для визначення розміру виплати, справу необхідно розглянути повторно.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №640/21270/21 від 16/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. **Предмет спору:** Оскарження дій контролюючого органу щодо проведення інспекційного відвідування та скасування постанови про накладення штрафу за порушення трудового законодавства.
2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд наголосив, що для закриття провадження через тотожність позовів (п. 4 ч. 1 ст. 238 КАС України) необхідно, щоб збігалися не лише сторони та предмет, а й підстави позову, тобто фактичні обставини, якими обґрунтовуються вимоги.
– Суди попередніх інстанцій помилково вирішили, що наведення нових аргументів та доказів (зокрема, акта Державної регуляторної служби) є лише «додатковим обґрунтуванням», тоді як ці обставини суттєво змінюють підстави позову порівняно з попередньою справою.
– Верховний Суд підкреслив, що при попередньому скасуванні рішень у цій же справі він уже вказував на відмінність підстав позову, тому суди були зобов’язані виконати ці вказівки та розглянути справу по суті.
– Закриття провадження у цій ситуації було визнано необґрунтованим, оскільки воно позбавляє позивача права на судовий захист, гарантованого Конституцією України.
– Суд зазначив, що доводи позивача щодо процедурних порушень при призначенні перевірки (відсутність погоджень, неналежне оформлення направлення тощо) не були оцінені судами, що є порушенням процесуального права.
– Внаслідок цього, Верховний Суд дійшов висновку, що суди не встановили всіх істотних обставин справи, оскільки передчасно закрили провадження, не дослідивши докази по суті спору.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, направивши справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №160/8753/24 від 16/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 160/8753/24:
1. Предметом спору є правомірність податкового повідомлення-рішення, яким контролюючий орган зменшив ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» суму бюджетного відшкодування з ПДВ та нарахував штрафні санкції через нібито нереальність господарських операцій із низкою контрагентів.
2. Суд при винесенні рішення керувався тим, що позивач надав належним чином оформлені первинні документи, які підтверджують реальність здійснення господарських операцій та їх відображення в бухгалтерському обліку. Суд наголосив, що податкова інформація з баз даних контролюючого органу щодо контрагентів має лише довідковий характер і не є достатнім доказом нереальності операцій. Також було зазначено, що сам по собі факт наявності кримінальних проваджень щодо контрагентів не є беззаперечним доказом відсутності реальних правових наслідків операцій, якщо не встановлено конкретних порушень з боку самого платника. Суд застосував підхід Великої Палати Верховного Суду, який вимагає диференційованого аналізу операцій, а не автоматичного визнання їх фіктивними через статус контрагента. Доводи податкового органу були відхилені як такі, що базуються на припущеннях та не спростовують реальність господарської діяльності позивача. Зрештою, суд дійшов висновку, що контролюючий орган не довів відсутність ділової мети чи неможливість виконання операцій.
3. Верховний Суд залишив рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу податкового органу — без задоволення.
Справа №911/2142/24 від 16/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вас:
1. **Предмет спору:** Перегляд законності ухвали апеляційного суду про закриття провадження за скаргою особи, яка не брала участі у справі, але вважала, що судове рішення порушує її права.
2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд наголосив, що право на апеляційне оскарження для осіб, які не були залучені до справи, виникає лише тоді, коли судове рішення безпосередньо вирішує питання про їхні права, інтереси чи обов’язки.
– Суд чітко розмежував поняття «висновки про права особи» у мотивувальній та резолютивній частинах рішення, спираючись на актуальну практику Великої Палати Верховного Суду.
– Було підкреслено, що висновки у мотивувальній частині рішення не мають преюдиціального значення для осіб, які не брали участі у справі, і не створюють для них обов’язків, тому вони не можуть бути підставою для апеляційного оскарження.
– Вирішальним фактором є наявність у резолютивній частині рішення «присуду», який безпосередньо змінює правовий стан особи (наприклад, скасовує право власності або зобов’язує вчинити певні дії).
– Оскільки рішення місцевого суду про відмову в позові не містило жодних розпоряджень щодо прав ТОВ «Будімпекс Україна», апеляційний суд правомірно закрив провадження.
– Суд також зазначив, що незгода особи з мотивами судового рішення, які вона вважає помилковими, не є достатньою підставою для втручання в остаточне рішення суду.
– Касаційна скарга була відхилена, оскільки заявник помилково ототожнив власні інтереси з наявністю судового рішення, що безпосередньо стосується його прав.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив ухвалу суду апеляційної інстанції без змін, а касаційну скаргу — без задоволення.
Справа №911/1358/25 від 09/06/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. Предметом спору є вимога Бориспільської міської ради про розірвання договору суперфіцію (права забудови земельної ділянки) через систематичну несплату відповідачем платежів за користування землею.
2. Верховний Суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій передчасно відмовили у позові, не дослідивши належним чином докази систематичного порушення відповідачем умов договору. Суд наголосив, що систематична несплата (два і більше випадків) або часткова недоплата орендних платежів є істотним порушенням, яке дає право на розірвання договору на підставі частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України. Верховний Суд підкреслив, що факт подальшого погашення заборгованості, зокрема через примусове стягнення податковим органом, не нівелює самого факту порушення умов договору в минулому. Також було зазначено, що суди повинні оцінювати істотність порушення крізь призму справедливості та балансу інтересів сторін, а не обмежуватися формальним підходом. Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій не надали оцінки наявним доказам заборгованості, їхні рішення визнано необґрунтованими.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до Господарського суду Київської області.
Справа №916/1951/25 від 16/06/2026
1. Предметом спору є стягнення заборгованості у розмірі 1 905 093,75 грн, що виникла між приватним підприємством та комунальним підприємством у межах господарських правовідносин.
2. Верховний Суд під час перегляду справи керувався принципом остаточності судових рішень та перевіряв правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права. Суд дійшов висновку, що доводи касаційної скарги комунального підприємства не спростовують правомірності висновків попередніх інстанцій щодо наявності підстав для стягнення вказаної суми. Колегія суддів встановила, що суди попередніх інстанцій повно та всебічно дослідили обставини справи, надали належну оцінку зібраним доказам та правильно кваліфікували правовідносини сторін. Процесуальних порушень, які були б безумовною підставою для скасування оскаржуваних рішень, Верховним Судом не виявлено. Таким чином, касаційна скарга була визнана необґрунтованою, оскільки оскаржувані рішення відповідають вимогам чинного законодавства.
3. Верховний Суд залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, а касаційну скаргу комунального підприємства — без задоволення.
Справа №911/2266/24 від 09/06/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення Верховного Суду. Ось детальний аналіз:
1. Предметом спору є визнання за позивачем права власності на нерухоме майно (адміністративну будівлю) за набувальною давністю.
2. Суд при винесенні рішення керувався тим, що набувальна давність як спосіб виникнення права власності вимагає сукупності певних умов, зокрема, добросовісного та безтитульного володіння майном. Верховний Суд підкреслив, що володіння майном на підставі юридичного титулу (наприклад, передача на баланс) виключає можливість застосування набувальної давності, оскільки в такому разі особа не володіє майном як власник. Суди встановили, що позивач був обізнаний про те, що майно має власника, а передача майна на баланс є лише формою бухгалтерського обліку, а не підставою для набуття права власності. Крім того, позивач не довів належними доказами факт безперервного та відкритого володіння всією площею будівлі протягом встановленого законом десятирічного строку. Суд також зазначив, що позов про визнання права власності за давністю володіння не може пред’являти особа, яка володіє майном з волі власника і знає, хто ним є. Зрештою, Верховний Суд констатував, що доводи скаржника фактично зводяться до спроби переоцінити докази, що виходить за межі повноважень касаційної інстанції.
3. Верховний Суд залишив без змін рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, якими у задоволенні позову було відмовлено повністю.
Справа №914/2441/15 від 11/06/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий та професійний аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Розгляд касаційної скарги щодо правомірності відсторонення арбітражної керуючої від виконання обов’язків керуючої санацією ПАТ «Львівська вугільна компанія» через тривале невиконання нею процесуальних обов’язків.
2. **Аргументи суду:**
* Суд встановив, що процедура санації тривала понад сім років без затвердженого плану, що прямо суперечить меті оздоровлення підприємства.
* Арбітражна керуюча систематично ігнорувала вимоги ухвал суду щодо подання плану санації, що було кваліфіковано як неналежне виконання професійних обов’язків.
* Суди попередніх інстанцій обґрунтовано врахували погіршення фінансово-економічних показників боржника та зростання збитків протягом усього періоду перебування керуючої на посаді.
* Верховний Суд наголосив, що касаційна інстанція не має повноважень переоцінювати докази або встановлювати нові факти, зокрема щодо ймовірної фіктивності вимог окремих кредиторів, на чому наполягав скаржник.
* Суд підкреслив, що доводи скаржника про «неповноту» мотивувальної частини рішення не спростовують факту допущеної керуючою бездіяльності, яка є достатньою підставою для її усунення.
* Верховний Суд відхилив клопотання про відкладення розгляду справи, зазначивши, що сторона мала можливість забезпечити належне представництво, а матеріалів справи було достатньо для прийняття рішення.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду в частині відсторонення арбітражної керуючої — без змін.
Справа №303/2687/24 від 27/05/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий та професійний аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Позивач намагався через суд скасувати наказ Міністерства юстиції, яким було анульовано рішення нотаріуса про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку.
2. **Аргументи суду:** **** Верховний Суд у цій справі відступив від попередньої практики, чітко визначивши, що Міністерство юстиції не може бути єдиним відповідачем у спорах про скасування його наказів, якщо такі накази стосуються речових прав на майно. Суд наголосив, що у подібних випадках виникає спір про право власності між двома приватними особами, тому особа, яка ініціювала скаргу до Мін’юсту, обов’язково має бути залучена до справи як співвідповідач. Оскільки позивач не заявив вимог до іншої приватної особи (співвідповідача), а лише до Міністерства, це унеможливлює ефективний захист прав у межах цього позову. Суд зазначив, що визначення належного складу сторін є обов’язком суду, а не лише правом позивача, і в даному випадку склад відповідачів був сформований неправильно. Відтак, Верховний Суд не став переоцінювати обставини справи по суті, оскільки процесуальна помилка у суб’єктному складі сторін є самостійною та достатньою підставою для відмови у позові.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалив нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1.
Справа №487/4607/24 від 17/06/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, я проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. **Предмет спору:** Позивачка звернулася до суду з вимогою про припинення поруки та визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, у зв’язку з тим, що основний боржник був звільнений від боргів у межах процедури неплатоспроможності фізичної особи.
2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що наявність судового рішення про солідарне стягнення боргу, яке набрало законної сили, трансформує правовідносини між сторонами, і ці зобов’язання підлягають виконанню незалежно від подальших процедур банкрутства основного боржника.
– Верховний Суд наголосив, що процедура неплатоспроможності основного боржника (позичальника) не припиняє автоматично зобов’язання поручителя, якщо кредитор вже отримав судове рішення про стягнення боргу з поручителя до завершення банкрутства.
– Суд відхилив доводи позивачки про те, що реструктуризація боргу основного боржника автоматично зменшує обсяг відповідальності поручителя, оскільки поручитель не був стороною у справі про неплатоспроможність і не ставив питання про власну неплатоспроможність.
– Суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права, оскільки зобов’язання поручителя за рішенням суду є самостійним і не припиняється через звільнення основного боржника від боргів у межах Кодексу України з процедур банкрутства.
– Щодо процесуальних питань, суд зазначив, що відмова апеляційної інстанції у долученні нових доказів була оформлена належним чином (протокольною ухвалою), що не є порушенням процесуального закону.
– Верховний Суд підкреслив, що посилання позивачки на іншу практику Верховного Суду є безпідставним, оскільки фактичні обставини у наведених нею справах суттєво відрізнялися від обставин цієї справи.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін.
Справа №369/20514/24 від 16/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Розгляд подання приватного виконавця про звернення стягнення на грошові кошти, що належать третій особі (дебітору боржника), у межах зведеного виконавчого провадження.
2. **Аргументи суду:**
– Суд наголосив, що для звернення стягнення на кошти третьої особи за статтею 440 ЦПК України обов’язковою умовою є безспірність боргу або наявність чинного судового рішення про його стягнення.
– У цій справі було встановлено, що зобов’язання між боржником та третьою особою регулювалися мировою угодою, затвердженою ще у 2020 році, яка, за даними сторін, була виконана.
– Виконавець не надав переконливих доказів того, що на момент звернення до суду у третьої особи існував реальний та неоспорюваний борг перед боржником.
– Суд зазначив, що сам виконавець не може самостійно перекваліфікувати виконання мирової угоди як прострочене та нараховувати штрафні санкції без відповідного судового рішення, що підтверджувало б наявність такого боргу.
– Оскільки виконавець не довів факт наявності боргу, а третя особа та боржник заперечували його існування, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення подання.
– Також було враховано, що доводи скаржників фактично зводилися до незгоди з оцінкою доказів, що не є підставою для скасування законних рішень у касаційному порядку.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду без змін, відмовивши у задоволенні касаційних скарг.
Справа №757/4248/24-ц від 15/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. Предметом спору є правомірність закриття провадження у справі про стягнення заборгованості за кредитним договором у зв’язку з нібито відсутністю предмета спору після часткового погашення боргу відповідачкою.
2. Верховний Суд підтримав позицію апеляційної інстанції, зазначивши, що закриття провадження за пунктом 2 частини 1 статті 255 ЦПК України можливе лише тоді, коли предмет спору був відсутній на момент подання позову. Суд наголосив, що якщо предмет спору зник після відкриття провадження (наприклад, через часткове виконання зобов’язань), це не є підставою для закриття справи, а має вирішуватися іншими процесуальними способами. У даному випадку відповідачка не виконала умови угоди про прощення боргу в повному обсязі, оскільки не було підписано додаткову заяву про прощення залишку заборгованості. Отже, зобов’язання між банком та клієнткою не припинилися, а спір щодо стягнення залишку коштів залишається актуальним. Суд також відхилив аргументи про порушення процесуальних прав відповідачки, оскільки вона була належним чином повідомлена про розгляд справи, але не скористалася своїм правом на подання відзиву чи клопотань.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду про направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції — без змін.
Справа №908/1877/24(908/3441/24) від 11/06/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний аналіз:
1. **Предмет спору:** Визнання недійсним правочину (акта приймання-передачі нерухомого майна) як фраудаторного та витребування цього майна у власність боржника, що перебуває у процедурі банкрутства.
2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що правочин був вчинений з метою виведення активів боржника на користь пов’язаних осіб (колишніх учасників та директора боржника), що свідчить про недобросовісність сторін.
– Верховний Суд підтвердив, що правочини, вчинені боржником у період наявності у нього зобов’язань перед кредиторами, мають ознаки фраудаторності, якщо вони спрямовані на уникнення виконання цих зобов’язань.
– Суд наголосив, що для кваліфікації правочину як фраудаторного не обов’язково порушувати спеціальні норми КУзПБ, достатньо доведення порушення загальних засад цивільного законодавства, зокрема принципу добросовісності та заборони зловживання правом.
– Встановлено, що створення нової юридичної особи учасниками боржника та передача їй майна в рахунок виплати частки відбулися в умовах незадовільного фінансового стану боржника, що прямо шкодило інтересам інших кредиторів.
– Суд відхилив доводи скаржника про відсутність неплатоспроможності, зазначивши, що об’єктивний стан неплатоспроможності існує незалежно від формальних дій керівництва боржника.
– Верховний Суд підкреслив, що оцінка доказів та встановлення обставин справи належать до виключної компетенції судів першої та апеляційної інстанцій, тому касаційний суд не здійснював переоцінку фактів.
– Рішення ґрунтується на тому, що кінцевий результат комплексу дій (передача майна) є недійсним, оскільки він мав на меті створення преференцій для окремих осіб на шкоду загальній масі кредиторів.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими правочин було визнано недійсним, а майно витребувано на користь боржника.
Справа №922/1134/17 (922/722/22) від 11/06/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом у господарському процесі, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір:
1. **Предмет спору:** Ліквідатор підприємства-банкрута намагався повернути майно до ліквідаційної маси шляхом визнання недійсними договорів купівлі-продажу нерухомості та припинення права власності поточних власників.
2. **Аргументи суду:**
* Суд виходив із того, що обрання способу захисту має бути ефективним, тобто таким, що реально відновлює порушене право без необхідності повторного звернення до суду.
* Апеляційний суд, з яким погодився Верховний Суд, встановив, що оспорювання ланцюга правочинів не є належним способом захисту, якщо майно вже вибуло з володіння та зареєстроване за іншими особами.
* У таких випадках належним і єдиним ефективним способом захисту є віндикаційний позов — витребування майна від останнього набувача на підставі статей 387 та 388 Цивільного кодексу України.
* Суд підкреслив, що навіть у разі визнання договорів недійсними, це автоматично не повертає майно у володіння боржника і не скасовує реєстрацію права власності за третіми особами.
* Верховний Суд відхилив доводи скаржника про те, що попередні висновки суду щодо юрисдикції спору автоматично роблять обраний спосіб захисту ефективним.
* Оскільки обраний спосіб захисту є неефективним, суд не вбачав необхідності детально аналізувати інші матеріально-правові аргументи (щодо статусу іпотекодержателя чи фраудаторності правочинів), адже це не вплинуло б на результат справи.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу ліквідатора без задоволення, а постанову апеляційного господарського суду, якою було відмовлено у задоволенні позову, залишив без змін.
Справа №910/9916/24 від 16/06/2026
Предметом цього спору є стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Буйфіш Холдінгс» на користь держави в особі Департаменту економіки та інвестицій КМДА грошових коштів у розмірі понад 10 мільйонів гривень.
Верховний Суд, переглядаючи справу в касаційному порядку, дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій правильно встановили фактичні обставини справи та вірно застосували норми матеріального і процесуального права. Суд виходив із того, що доводи касаційної скарги відповідача не спростовують правомірності висновків апеляційного суду щодо наявності підстав для стягнення заявленої суми. Колегія суддів проаналізувала дотримання процедурних вимог при розгляді справи та підтвердила, що прокуратура діяла в межах своїх повноважень, представляючи інтереси держави. Суд також врахував наявні в матеріалах справи докази, які підтверджують обґрунтованість фінансових вимог позивача до товариства. У підсумку, касаційна інстанція не знайшла підстав для переоцінки доказів, які вже були належним чином досліджені апеляційним судом, та визнала оскаржуване рішення законним.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ «Буйфіш Холдінгс» без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду — без змін.
Справа №926/1245-б/23 від 11/06/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним стажем, проаналізував надане судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Розгляд заяви ліквідатора про покладення субсидіарної відповідальності на колишнього керівника боржника за зобов’язаннями ТОВ, що виникли внаслідок доведення підприємства до банкрутства через штучне завищення податкового кредиту.
2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд наголосив, що субсидіарна відповідальність у справах про банкрутство має деліктну природу, а її ключовими елементами є наявність вини керівника та причинно-наслідковий зв’язок між його діями та неплатоспроможністю компанії.
– Суд відкинув позицію попередніх інстанцій, які помилково вважали, що для доведення провини керівника обов’язково потрібно визнавати правочини з контрагентами недійсними.
– Вирішальним фактором суд визнав встановлений факт подання до податкових органів неправдивих відомостей та підписання недостовірних первинних документів, що призвело до нарахування штрафів та виникнення податкового боргу.
– Суд підкреслив, що керівник зобов’язаний діяти добросовісно та розумно, а свідомі маніпуляції з податковим кредитом не є звичайним господарським ризиком, а свідчать про умисел на шкоду інтересам кредиторів.
– Верховний Суд роз’яснив, що розмір субсидіарної відповідальності має визначатися як різниця між сумою вимог кредиторів та реальною ліквідаційною масою після продажу активів.
– Оскільки суди попередніх інстанцій не дослідили питання розміру відповідальності та не встановили точну суму непогашених вимог, Верховний Суд визнав їхні висновки передчасними та недостатньо обґрунтованими.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до Господарського суду Чернівецької області.
Справа №201/13525/25 від 16/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Спір щодо стягнення з територіального органу Пенсійного фонду України інфляційних втрат та трьох відсотків річних за невиконання грошового зобов’язання, встановленого попереднім рішенням адміністративного суду.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд виходив із того, що ключовим критерієм для визначення юрисдикції є природа спірних правовідносин та суб’єктний склад. Оскільки Пенсійний фонд є суб’єктом владних повноважень, а спір безпосередньо стосується виконання ним функцій з нарахування та виплати пенсійних коштів, такі правовідносини мають публічно-правовий характер. Суд наголосив, що вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3% річних у цьому контексті є похідними від спору про пенсійні виплати, а отже, нерозривно пов’язані з діяльністю органу влади. Верховний Суд підкреслив, що адміністративні суди мають виключну компетенцію розглядати справи, де оскаржуються дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень щодо пенсійного забезпечення. Посилання позивача на практику Верховного Суду в цивільних справах було відхилено як нерелевантне, оскільки в тих випадках правовідносини мали іншу правову природу. У підсумку суд дійшов висновку, що цивільний суд не мав повноважень розглядати цей спір, тому закриття провадження було законним.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду про закриття провадження — без змін.
Справа №201/1790/26 від 17/06/2026
Предметом спору є правомірність відмови апеляційного суду у відкритті провадження за заявою про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами.
Верховний Суд, аналізуючи матеріали справи, дійшов висновку, що апеляційний суд припустився процесуальних порушень, які перешкодили належному доступу особи до правосуддя. Суд наголосив, що процедура перегляду за нововиявленими обставинами є важливим механізмом виправлення судових помилок, тому формальний підхід до вирішення питання про відкриття провадження є неприпустимим. Колегія суддів встановила, що апеляційний суд не надав належної оцінки доводам заявника, які могли б свідчити про наявність підстав для перегляду справи. Верховний Суд підкреслив необхідність дотримання балансу між принципом правової визначеності та правом на справедливий суд. В результаті було визнано, що відмова у відкритті провадження була передчасною та недостатньо обґрунтованою. Відтак, для забезпечення законності та повноти судового розгляду, справу необхідно направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Суд ухвалив частково задовольнити касаційну скаргу, скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Справа №908/1877/24(908/3444/24) від 11/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, я проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
**1. Предмет спору**
Предметом спору є визнання недійсним правочину (акта приймання-передачі нерухомого майна) як фраудаторного, вчиненого боржником на користь пов’язаної особи в період наявності у боржника непогашеної кредиторської заборгованості, та подальше витребування цього майна.
**2. Аргументи суду**
Суд виходив із того, що дії боржника та пов’язаної з ним особи (директора та засновника) були спрямовані на штучне виведення активів з підприємства, яке перебувало у скрутному фінансовому стані. Верховний Суд підкреслив, що правочини, вчинені боржником у період наявності зобов’язань перед кредиторами, мають презумпцію фраудаторності, якщо вони призводять до зменшення активів і унеможливлюють задоволення вимог кредиторів. Суд встановив, що створення нової юридичної особи та її вихід зі складу учасників боржника з отриманням нерухомості відбулися протягом надзвичайно короткого терміну, що свідчить про відсутність розумної ділової мети та наявність зловмисного умислу. Важливим аргументом стало те, що оцінка частки була проведена формально і не відображала реальної ринкової вартості нерухомого майна, переданого в рахунок цієї частки. Суд також зазначив, що незвернення керівника боржника із заявою про банкрутство не спростовує факту об’єктивної неплатоспроможності підприємства на момент вчинення правочину. Зрештою, суд дійшов висновку, що такі дії порушують принципи добросовісності та заборону зловживання правом, закріплені у статтях 3 та 13 Цивільного кодексу України.
**3. Рішення суду**
Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими правочин було визнано недійсним, а майно витребувано на користь боржника.
Справа №761/1356/24 від 27/05/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний аналіз:
1. Предметом спору було визнання права власності на квартиру, придбану на електронних торгах, та скасування заборони на вчинення реєстраційних дій, що перешкоджала реєстрації цього права.
2. Суд виходив з того, що хоча позивач дійсно набув право власності на майно через процедуру електронних торгів, позов про визнання права власності (ст. 392 ЦК України) не є належним способом захисту в цій ситуації, оскільки позивач не довів факту оспорювання свого права відповідачами. Верховний Суд підкреслив, що наявність у позивача акта про проведення торгів та свідоцтва про право власності вже є достатнім підтвердженням його прав, а перешкоди у реєстрації виникли через заходи забезпечення позову в іншій справі, де позивач не був учасником. Суд зазначив, що припущення позивача про штучні перешкоди з боку відповідачів не підтверджені доказами, тому підставою для відмови у позові є саме недоведеність порушення права, а не неефективність обраного способу захисту. Щодо додаткового рішення про витрати на правничу допомогу, суд вказав на порушення апеляційною інстанцією процесуальних норм, оскільки суд не навів належної мотивації щодо пропорційності витрат та не оцінив їх розумність. Відтак, питання розподілу витрат на адвоката потребує повторного розгляду апеляційним судом з урахуванням критеріїв співмірності та обґрунтованості.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу: змінив мотивувальну частину постанови апеляційного суду щодо відмови у позові про визнання права власності та скасував додаткову постанову про стягнення витрат на правничу допомогу, направивши справу в цій частині на новий розгляд.
Справа №560/14905/24 від 16/06/2026
Предметом спору у цій справі є правомірність відмови Пенсійного фонду у переведенні позивачки з пенсії за віком (за загальним законом) на пенсію державного службовця із застосуванням нової довідки про заробітну плату після того, як право на таку «спеціальну» пенсію було нею раніше реалізоване.
Верховний Суд при винесенні рішення керувався такими аргументами:
1. Право на пенсію державного службовця за статтею 37 Закону № 3723-ХІІ є «реалізованим» правом, якщо особа вже отримувала таку пенсію в минулому.
2. Чинне законодавство не передбачає механізму повторного призначення пенсії державного службовця або її перерахунку на підставі нових довідок про заробітну плату після того, як особа добровільно перейшла на інший вид пенсійного забезпечення (за Законом № 1058-IV).
3. Пункти 10 та 12 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону № 889-VIII гарантують лише збереження права на призначення пенсії, але не надають можливості «нескінченного» переходу між видами пенсій з метою отримання вигіднішого розміру виплат.
4. Суд наголосив, що звернення позивачки фактично було спробою перерахунку пенсії через нові показники заробітку, що суперечить чинним нормам права.
5. Верховний Суд зазначив, що навіть якщо Пенсійний фонд надав не зовсім коректне мотивування відмови (пославшись на «недоцільність»), це не скасовує того факту, що у позивачки відсутні матеріально-правові підстави для задоволення її вимог.
6. Отже, порушення процедури з боку Пенсійного фонду не є підставою для скасування рішення, якщо по суті воно є законним та обґрунтованим.
Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив нове рішення, яким повністю відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1.
Справа №560/3069/25 від 16/06/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Визнання протиправним та нечинним рішення селищної ради про затвердження генерального плану населеного пункту в частині віднесення земель прибережної захисної смуги до зон житлової та рекреаційної забудови.
2. **Аргументи суду:**
* Суд наголосив, що прибережні захисні смуги є природоохоронними територіями з обмеженим режимом господарської діяльності, встановленим законом, і їх межі не можуть бути довільно змінені містобудівною документацією.
* Верховний Суд підтвердив право прокурора на звернення до суду в інтересах держави, оскільки органи місцевого самоврядування самі виступили джерелом порушення, а іншого органу, уповноваженого на оскарження таких рішень, не існує.
* Суд встановив, що відповідач не надав доказів розробки та затвердження проєкту землеустрою, який би обґрунтовував зменшення нормативної ширини захисної смуги (100 метрів) у межах населеного пункту.
* Було підкреслено, що генеральний план не може суперечити імперативним нормам Водного та Земельного кодексів України щодо охорони водних об’єктів.
* Суд відхилив доводи скаржника про відсутність у прокурора повноважень, зазначивши, що прокурор діяв субсидіарно після того, як селищна рада проігнорувала вимоги про усунення порушень.
* Також було підтверджено, що Державна інспекція архітектури та містобудування (ДІАМ) не має повноважень на оскарження генеральних планів, що робить звернення прокурора єдиним ефективним способом захисту публічного інтересу.
* В результаті суд дійшов висновку, що забудова прибережної смуги порушує права громадян на вільний доступ до водних об’єктів та екологічну безпеку.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу селищної ради без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про часткове задоволення позову прокурора — без змін.
Справа №910/13240/22 (910/14563/23) від 11/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. Предметом спору є витребування боржником у процедурі банкрутства нерухомого майна, яке було передане стягувачу приватним виконавцем у рахунок погашення боргу після відкриття провадження у справі про банкрутство.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення попередніх судів, оскільки вони не виконали обов’язкові вказівки Верховного Суду, надані під час попереднього розгляду цієї ж справи. Зокрема, суди не надали належної правової оцінки доводам позивача щодо недобросовісності набувача майна (стягувача). Верховний Суд наголосив, що для вирішення питання про витребування майна (віндикації) критично важливо встановити, чи знав набувач про незаконність вибуття майна з володіння боржника, зокрема через дію мораторію на задоволення вимог кредиторів. Суди попередніх інстанцій обмежилися лише формальною констатацією відсутності доказів недобросовісності, проігнорувавши активні дії стягувача у виконавчому провадженні, які могли свідчити про його обізнаність щодо порушень закону. Таким чином, суди не дослідили зібрані докази в їхній сукупності, що є порушенням процесуального права та унеможливлює встановлення фактичних обставин справи. Верховний Суд підкреслив, що оцінка добросовісності набувача є ключовою для застосування статей 387 та 388 Цивільного кодексу України.
3. Верховний Суд прийняв рішення скасувати постанову апеляційного суду та рішення суду першої інстанції в частині відмови у витребуванні майна і передати справу на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Справа №918/69/26 від 16/06/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Спір стосується правомірності вжиття заходів забезпечення позову у вигляді заборони надрокористувачу проводити будь-які роботи на земельній ділянці в межах справи про розірвання договору про проведення розвідувальних робіт.
2. **Аргументи суду:**
* Верховний Суд наголосив, що заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими вимогами та не повинні фактично підміняти собою рішення по суті спору.
* Суд встановив, що повна заборона на проведення будь-яких робіт, пов’язаних із використанням спеціальної техніки, є непропорційним втручанням у господарську діяльність відповідача, який має чинний спеціальний дозвіл на користування надрами.
* Апеляційний суд обґрунтовано зазначив, що такі заходи блокують виконання відповідачем його виробничих функцій, що виходить за межі мети інституту забезпечення позову.
* Верховний Суд підкреслив, що предмет позову про розірвання договору не пов’язаний із негайним відшкодуванням шкоди, а тому застосування обмежувальних заходів у цій ситуації є передчасним та необґрунтованим.
* Також було враховано, що договір між сторонами вже передбачає механізми відшкодування збитків у разі погіршення стану земельної ділянки, що нівелює необхідність застосування таких радикальних заходів забезпечення.
* Суд касаційної інстанції вказав, що позивач не довів наявності реальної загрози, яка б унеможливлювала виконання майбутнього рішення суду, а лише висловив незгоду з висновками апеляції.
* В підсумку, Верховний Суд підтвердив, що відсутність універсального алгоритму забезпечення позову вимагає оцінки кожного випадку окремо, і в даній справі апеляційний суд діяв у межах закону.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного господарського суду — без змін.
Справа №902/1397/22 від 03/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 902/1397/22:
1. Предметом спору є вимога Вінницької міської ради про звільнення ТОВ «Промресурс 1» самовільно зайнятої земельної ділянки комунальної власності шляхом демонтажу розташованих на ній будівель, споруд та елементів благоустрою.
2. Суд встановив, що відповідач використовує земельну ділянку площею 0,0987 га без жодних правовстановлюючих документів, що є прямим порушенням норм Земельного кодексу України. На підставі висновку експертизи було підтверджено, що спірна ділянка фактично інтегрована в інфраструктуру закладу громадського харчування «Колиба над Бугом» та використовується для комерційної діяльності. Суд наголосив, що об’єкти, зведені на цій ділянці, мають ознаки самочинного будівництва, оскільки вони побудовані на землі, яка не була відведена для цієї мети, та за відсутності належних дозвільних документів. Аргументи відповідача про те, що він не є належним відповідачем, були відхилені, оскільки саме він фактично користується ділянкою та здійснює на ній господарську діяльність. Суд також зазначив, що посилання на попередню практику Верховного Суду є безпідставними, оскільки обставини цієї справи свідчать про відсутність будь-яких правових підстав для забудови, що робить знесення об’єктів законним способом захисту прав власника землі. У підсумку, суд дійшов висновку, що захист права комунальної власності шляхом звільнення ділянки є цілком правомірним та обґрунтованим.
3. Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду, якою позовні вимоги Вінницької міської ради були задоволені, зобов’язавши відповідача звільнити земельну ділянку шляхом демонтажу самочинно збудованих об’єктів.
Справа №910/9645/25 від 02/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний аналіз:
1. **Предмет спору:** Спір стосується стягнення штрафних санкцій за порушення підрядником строків виконання робіт з ремонту систем контролю вібрації на об’єктах газотранспортної системи.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що суди попередніх інстанцій допустили суттєві процесуальні порушення, не дослідивши належним чином причини прострочення підрядника. Суд підкреслив, що згідно з нормами Цивільного кодексу України, прострочення боржника не настає, якщо зобов’язання не може бути виконане через прострочення кредитора (замовника). Підрядник неодноразово заявляв, що реальний технічний стан обладнання не відповідав проектним даним, що робило виконання робіт без коригування документації неможливим. Суди першої та апеляційної інстанцій безпідставно відхилили клопотання підрядника про призначення судової будівельно-технічної експертизи та витребування проектної документації. Верховний Суд зазначив, що без встановлення цих обставин неможливо визначити, чи є вина підрядника у затримці робіт. Відтак, суди не забезпечили всебічного та об’єктивного розгляду справи, що є порушенням процесуальних норм.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій у частині первісного позову та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №528/759/23 від 17/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Позивачка намагалася через суд припинити право власності відповідача на неіснуючі (знищені) об’єкти нерухомості, щоб отримати можливість зареєструвати право власності на новозбудований нею будинок.
2. **Аргументи суду:** Суд виходив із того, що право власності є непорушним, а його припинення у зв’язку зі знищенням майна має відбуватися за волевиявленням самого власника або на підставі належних доказів порушення прав позивача. Хоча факт знищення будівель був підтверджений технічною документацією, позивачка не довела, що вона мала законні підстави розпоряджатися чужим майном, зокрема, зносити його. Суд наголосив, що державна реєстрація не є способом набуття права власності, а лише підтверджує вже існуючі факти. Оскільки позивачка не отримала від власника повноважень на вчинення дій щодо припинення його права власності, її вимоги визнано безпідставними. Суди попередніх інстанцій правильно встановили, що позивачка не довела факту порушення її прав саме відповідачем у спосіб, який би дозволяв суду втрутитися у право власності останнього. Верховний Суд підтвердив, що доводи скарги зводяться до переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень касаційної інстанції.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін.
Справа №990/463/25 від 21/05/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення Великої Палати Верховного Суду. Ось його стислий аналіз:
1. **Предмет спору:** Оскарження бездіяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККС) щодо недопуску кандидата до наступного етапу кваліфікаційного іспиту через встановлення прохідного бала, що перевищує середній допустимий бал.
2. **Аргументи суду:**
– Суд розмежував поняття «середній допустимий бал» (який є лише порогом успішного складання етапу) та «прохідний бал» (який визначає можливість подальшої участі в конкурсі).
– Велика Палата підкреслила, що Закон України «Про судоустрій і статус суддів» покладає на ВККС обов’язок встановлювати прохідний бал з урахуванням кількості вакантних посад.
– Суд зазначив, що встановлення прохідного бала на рівні, вищому за середній допустимий, є правомірним інструментом конкурсної процедури для відбору найбільш підготовлених кандидатів.
– ВККС має дискреційні повноваження визначати прохідний бал після проведення тестування, оскільки він залежить від загальних результатів усіх учасників та кількості вакансій.
– Позивачка була заздалегідь ознайомлена з умовами добору та методикою оцінювання, проте не оскаржувала відповідні рішення Комісії до моменту отримання негативного для себе результату.
– Формування окремих рейтингів за спеціалізаціями є об’єктивно виправданим, оскільки кількість вакансій у різних судах суттєво відрізняється.
3. **Рішення суду:** Велика Палата Верховного Суду залишила апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції — без змін, підтвердивши правомірність дій ВККС.
Справа №1-176 від 16/06/2026
Предметом спору є спроба засудженого ініціювати повторний касаційний перегляд вироку суду від 2000 року, який вже був предметом розгляду в касаційному порядку понад 25 років тому.
Суд при винесенні рішення керувався насамперед нормами КПК 1960 року, оскільки справа стосується вироку, ухваленого до набрання чинності чинним Кримінальним процесуальним кодексом. По-перше, суд встановив, що оскаржуваний вирок вже був предметом касаційного перегляду Верховним Судом України ще у 2000 році, а процесуальний закон не передбачає можливості повторного касаційного оскарження для однієї й тієї ж особи. По-друге, суд звернув увагу на те, що засуджений пропустив встановлений законом семиденний строк на подання касаційної скарги, який сплив ще десятиліття тому. Оскільки засуджений не подавав клопотання про поновлення цього строку, правові підстави для відкриття провадження відсутні. Суд також наголосив, що скарга була подана з порушенням процедури, адже вона мала бути подана через суд першої інстанції, а не безпосередньо до Верховного Суду. Враховуючи ці обставини, суддя дійшов висновку про неможливість розгляду скарги по суті.
Суд постановив визнати касаційну скаргу засудженого такою, що не підлягає розгляду.
Справа №404/1503/25 від 17/06/2026
1. Предметом спору є перевірка законності ухвали апеляційного суду щодо обвинувачення особи у вчиненні умисного тяжкого тілесного ушкодження (ч. 1 ст. 121 КК України).
2. Суд касаційної інстанції прийшов до висновку, що під час апеляційного перегляду справи були допущені істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили ухваленню законного та обґрунтованого рішення. Зокрема, касаційна інстанція встановила, що апеляційний суд не надав належної оцінки доводам прокурора та потерпілої сторони, що є обов’язковим для забезпечення права на справедливий суд. Оскільки процедура розгляду в апеляції була проведена з порушенням норм КПК, Верховний Суд визнав неможливим залишити оскаржувану ухвалу в силі. Важливим аспектом стало питання забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого, у зв’язку з чим було вирішено застосувати запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Таким чином, рішення апеляційного суду було скасовано через його невідповідність вимогам щодо повноти та вмотивованості судового акта. Справа була направлена на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для виправлення допущених помилок.
3. Верховний Суд задовольнив касаційні скарги частково, скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд справи в суді апеляційної інстанції, обравши обвинуваченому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Справа №809/1294/17 від 16/06/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. **Предмет спору:** Оскарження платником податків податкових повідомлень-рішень, якими було збільшено грошові зобов’язання з податку на прибуток та ПДВ через висновки контролюючого органу про нереальність господарських операцій з низкою контрагентів.
2. **Аргументи суду:**
* Суд наголосив, що для підтвердження реальності господарських операцій необхідно досліджувати сукупність первинних документів, а не лише податкову інформацію чи дані про контрагентів.
* Сам факт порушення кримінальних проваджень щодо контрагентів не є доказом фіктивності операцій без наявності відповідного обвинувального вироку суду, який би встановлював конкретні обставини.
* Суд підкреслив, що контролюючий орган не надав доказів обізнаності позивача про протиправну діяльність контрагентів або наявності узгодженості дій між ними.
* Відсутність у контрагентів трудових чи матеріальних ресурсів, на яку посилалася податкова, не може бути єдиною підставою для висновку про нереальність операцій, якщо платник податків надав належно оформлені первинні документи.
* Суд відхилив аргумент про відсутність погодження із замовниками залучення субпідрядників, оскільки договори позивача не містили заборони на таку діяльність.
* Верховний Суд вказав, що суд апеляційної інстанції помилково скасував рішення першої інстанції, не надавши належної оцінки первинним документам, які підтверджують фактичне виконання робіт та надання послуг.
* Позиція суду ґрунтується на принципі індивідуальної відповідальності платника податків та необхідності доведення податковим органом неправомірності дій конкретного платника.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції, яким позов було задоволено частково.
Справа №910/11796/25 від 09/06/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Стягнення з АТ «Гарантований покупець» інфляційних втрат, нарахованих на суму заборгованості за договором купівлі-продажу електричної енергії за «зеленим» тарифом.
2. **Аргументи суду:**
* Суд виходив із того, що факт прострочення виконання грошового зобов’язання відповідачем був раніше встановлений іншим судовим рішенням, яке набрало законної сили.
* При перевірці розрахунку інфляційних втрат суди застосували методику, згідно з якою інфляційна складова за неповний місяць прострочення залежить від кількості днів: якщо прострочення становить понад 15 днів, індекс інфляції враховується, якщо 15 днів і менше — ні.
* Суди попередніх інстанцій правомірно відхилили частину позовних вимог, оскільки позивач при розрахунку не врахував цю сталу практику Верховного Суду щодо математичного округлення періодів прострочення.
* Верховний Суд підтвердив, що суди нижчих інстанцій правильно дослідили докази та надали належну оцінку аргументам сторін щодо методики нарахувань.
* Доводи скаржника про неврахування судами позиції Верховного Суду у справі № 905/21/19 були відхилені, оскільки суди фактично застосували саме цю методику, але скоригували її з урахуванням специфіки розрахунку за неповні місяці.
* Касаційна інстанція наголосила, що не має повноважень переоцінювати докази, а оскаржувані рішення ґрунтуються на повному з’ясуванні обставин справи.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін.
Справа №922/3179/25 від 11/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений у форматі інтерв’ю:
1. **Предмет спору:** Спір стосувався стягнення з підрядника пені та штрафних санкцій за порушення строків виконання робіт та часткове невиконання умов договору підряду.
2. **Аргументи суду:**
– Суд наголосив, що зменшення розміру неустойки є дискреційним правом суду, яке реалізується на основі внутрішнього переконання та оцінки обставин кожної конкретної справи.
– Верховний Суд підтвердив, що суди попередніх інстанцій правомірно врахували об’єктивні обставини, зокрема ведення бойових дій у м. Харкові, що суттєво вплинуло на фінансовий стан відповідача.
– Враховано високий ступінь виконання робіт підрядником (понад 98% від загальної вартості), що свідчить про відсутність умисного ухилення від зобов’язань.
– Суд взяв до уваги неодноразові повідомлення підрядника про обставини, що перешкоджали вчасному виконанню робіт, та відсутність доказів настання для позивача критичних майнових втрат.
– Верховний Суд зазначив, що правовідносини у справах, на які посилався скаржник, не є подібними до цієї справи, тому висновки в них не можуть бути автоматично застосовані.
– Оскільки підстави для касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не підтвердилися, суд не вбачав підстав для перегляду справи чи скасування рішень.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд закрив касаційне провадження в частині посилання на неврахування висновків ВС та залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими розмір неустойки було зменшено на 80%.
Справа №904/3566/25 від 16/06/2026
1. Предметом спору є вимога ТОВ «Грінтопс Енерджі Україна» про визнання недійсними окремих пунктів рішення територіального відділення Антимонопольного комітету України, яким на товариство було накладено певні зобов’язання або санкції.
2. Суд при винесенні рішення керувався принципом законності та перевірки повноважень органу АМК у межах наданої йому компетенції. Верховний Суд проаналізував матеріали справи та дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій правильно встановили фактичні обставини справи, надавши їм належну правову оцінку. Колегія суддів підтвердила, що процедура прийняття рішення відповідачем відповідала вимогам законодавства про захист економічної конкуренції. Суд також звернув увагу на те, що доводи скаржника не спростовують правомірності висновків АМК щодо наявності порушення. Крім того, було підкреслено, що господарські суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли б стати підставою для скасування прийнятих ними актів. У результаті, Верховний Суд визнав оскаржувані рішення обґрунтованими та такими, що відповідають чинному законодавству.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ «Грінтопс Енерджі Україна» без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін.
Справа №924/1095/25 від 16/06/2026
Предметом спору є вимога фізичної особи-підприємця про визнання недійсним та скасування рішення територіального відділення Антимонопольного комітету України щодо накладення санкцій за порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
Суд при винесенні рішення керувався тим, що органи Антимонопольного комітету України діють виключно в межах повноважень, визначених законом, та мають право самостійно встановлювати факти порушень на основі зібраних доказів. Верховний Суд перевірив дотримання судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при оцінці правомірності дій АМКУ. Було встановлено, що позивач не надав переконливих доказів, які б спростовували висновки антимонопольного органу щодо вчиненого ним порушення. Суд підкреслив, що господарські суди не повинні підміняти собою орган, уповноважений на розгляд справ про порушення конкуренційного законодавства, якщо такий орган не допустив істотних процедурних помилок. Оскільки рішення АМКУ було прийнято з дотриманням процедури, а доводи скаржника зводяться до переоцінки встановлених судами фактів, підстав для скасування оскаржуваних рішень не виявлено. Таким чином, суди нижчих інстанцій правильно застосували норми права, а доводи касаційної скарги не спростували законність та обґрунтованість висновків попередніх інстанцій.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін.
Справа №904/3305/22 від 16/06/2026
1. Предметом спору є стягнення заборгованості між ПрАТ «НЕК «Укренерго» та ТОВ «Дніпровські енергетичні послуги» у межах господарських правовідносин.
2. Верховний Суд дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження в частині посилань на пункт 1 частини 2 статті 287 ГПК України, оскільки заявник не довів належним чином факт неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду щодо застосування відповідних норм права. Щодо підстави, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, суд перевірив доводи скаржника про порушення процесуальних норм, проте не знайшов підстав для їх задоволення. Суд підкреслив, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ґрунтуються на повному та всебічному дослідженні обставин справи, а доводи скаржника фактично зводяться до переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції. Таким чином, Верховний Суд не встановив порушень норм матеріального чи процесуального права, які були б безумовною підставою для скасування оскаржуваних рішень. Суд підтвердив законність та обґрунтованість висновків судів нижчих інстанцій, залишивши їх без змін.
3. Верховний Суд постановив закрити касаційне провадження в одній частині, в іншій — залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін.
Справа №183/501/25 від 17/06/2026
1. Предметом спору є перегляд законності вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за ч. 3 ст. 114-2 КК України (несанкціоноване поширення інформації про направлення, переміщення зброї, озброєння та бойових припасів в Україну, рух, переміщення або розміщення Збройних Сил України).
2. Верховний Суд, розглядаючи касаційну скаргу захисту, перевіряв дотримання судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при кваліфікації дій засудженої. Колегія суддів дійшла висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно дослідили обставини кримінального провадження, надавши належну оцінку зібраним доказам. Аргументи захисту щодо безпідставності обвинувачення або порушення процедури не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду. Суд визнав, що висновки про винуватість особи у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 114-2 КК України, є обґрунтованими та відповідають фактичним обставинам справи. Процесуальних порушень, які б тягли за собою обов’язкове скасування судових рішень, касаційна інстанція не виявила. Таким чином, правова позиція судів нижчих інстанцій була визнана законною та такою, що відповідає вимогам Кримінального процесуального кодексу України.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу захисника без задоволення, а вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду — без змін.
Справа №916/1246/23 від 09/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 916/1246/23:
1. Предметом спору є вимога прокурора про розірвання договору купівлі-продажу пам’ятки архітектури та повернення її у комунальну власність через неналежне утримання об’єкта новим власником.
2. Суд апеляційної інстанції, з яким погодився Верховний Суд, виходив із того, що договір купівлі-продажу від 2012 року був повністю виконаний сторонами ще у 2014 році, про що свідчить акт підсумкової перевірки, а отже, він припинив свою дію і не може бути розірваний у судовому порядку. Суд наголосив, що розірвання договору можливе лише щодо чинного правочину, тоді як у цій ситуації правовідносини сторін щодо приватизації вже вичерпані. Натомість, оскільки об’єкт є пам’яткою культурної спадщини, відповідач зобов’язаний дотримуватися вимог охоронного договору та профільного законодавства. Суд констатував, що у разі неналежного утримання пам’ятки ефективним способом захисту права держави є не розірвання давно виконаного договору купівлі-продажу, а пред’явлення позову про викуп пам’ятки у власника відповідно до статті 352 Цивільного кодексу України та статті 21 Закону України «Про охорону культурної спадщини». Верховний Суд також підкреслив, що не має повноважень переоцінювати докази, встановлені апеляційним судом, і погодився з правильністю застосування норм матеріального права щодо неможливості розірвання припиненого договору.
3. Верховний Суд залишив постанову апеляційного господарського суду без змін, відмовивши у задоволенні касаційної скарги прокурора.
Справа №187/2297/23 від 10/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Позивач намагається скасувати державну реєстрацію земельної ділянки відповідача та рішення місцевої ради про її передачу у власність, оскільки ця ділянка частково накладається на територію, якою позивач користується з моменту придбання житлового будинку у 1996 році.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив на фундаментальному принципі єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна. Суд підкреслив, що особа, яка законно придбала будинок, автоматично набуває право користування земельною ділянкою, необхідною для його обслуговування, що було закріплено ще статтею 30 Земельного кодексу УРСР 1990 року. Суди попередніх інстанцій помилково проігнорували висновки двох судових експертиз, які чітко підтвердили факт накладення ділянки відповідача на ділянку позивача на площі понад 0,1 га. Верховний Суд вказав, що орган місцевого самоврядування не мав права формувати та передавати у власність іншим особам земельну ділянку, яка вже фактично перебувала у користуванні власника будинку без припинення такого права. Також було зазначено, що суди не надали належної оцінки доказам щодо неможливості обслуговування будинку позивача без використання спірної території. В результаті, через неповне з’ясування обставин справи, рішення попередніх інстанцій було визнано передчасними та необґрунтованими.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції для повного та всебічного дослідження доказів.
Справа №689/467/25 від 10/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Позивачка намагалася визнати недійсним договір емфітевзису (права користування земельною ділянкою), укладений між відповідачами, стверджуючи, що він є фіктивним та фраудаторним (укладеним з метою заподіяння шкоди кредитору та новому власнику).
2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що сторони договору емфітевзису фактично виконали його умови: земельна ділянка була передана в користування, а плата за неї — внесена, що виключає ознаку фіктивності правочину.
– Щодо фраудаторності (завдання шкоди), суд зазначив, що позивачка не є кредитором боржника, а тому не може оспорювати правочин на цій підставі.
– Суд наголосив, що на момент укладення договору емфітевзису позивачка ще не мала жодних прав на цю землю, а купуючи її пізніше, вона була офіційно обізнана про наявне обтяження (право користування іншої особи).
– Оскільки позивачка добровільно придбала ділянку з уже зареєстрованим правом емфітевзису, вона не може посилатися на порушення своїх прав цим договором.
– Верховний Суд також підкреслив, що конструкція фраудаторного правочину не застосовується, якщо кредитор вже звернув стягнення на майно, як це сталося в даному випадку.
– Суд відхилив посилання позивачки на практику Верховного Суду, вказавши, що обставини в наведених нею справах суттєво відрізняються від обставин цього спору.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив постанову апеляційного суду без змін, відмовивши позивачці у задоволенні позову.
Справа №910/9657/23 від 16/06/2026
Предметом цього спору є правомірність дій державного виконавця щодо повернення виконавчого документа стягувачу через нібито відсутність у боржника майна, на яке можна звернути стягнення.
Верховний Суд у своєму рішенні наголосив, що виконання судового рішення є невід’ємною складовою права на судовий захист, тому виконавець не має права на власний розсуд визначати «ефективність» заходів, ігноруючи вимоги закону. Суд підкреслив, що виконавець зобов’язаний вчиняти всі передбачені законом дії: періодично перевіряти майновий стан боржника, розшукувати не лише кошти, а й рухоме та нерухоме майно, а також належним чином фіксувати всі дії в Автоматизованій системі виконавчого провадження (АСВП). Повернення виконавчого документа можливе лише після того, як виконавець доведе, що вжив увесь комплекс заходів, передбачених законом, і вони виявилися безрезультатними. Суди попередніх інстанцій припустилися помилки, обмежившись лише формальним переліком дій виконавця, не перевіривши їх повноту та відповідність вимогам закону. Таким чином, Верховний Суд вказав, що без належного дослідження того, чи справді виконавець вичерпав усі законні можливості для стягнення, висновки судів про правомірність повернення документа є передчасними.
Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції для повного та всебічного з’ясування обставин.
Справа №732/1031/25 від 15/06/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надану вами постанову Верховного Суду. Ось детальний розбір справи:
1. **Предмет спору:** Визначення юрисдикції спору щодо дострокового розірвання договорів оренди землі та припинення речового права оренди, набутого новим орендарем у результаті аукціону в межах справи про банкрутство попереднього орендаря.
2. **Аргументи суду:**
– Суд виходив із того, що після продажу права оренди на аукціоні це право вибуло з ліквідаційної маси боржника (АПК «Старосільський»), а кошти від продажу вже спрямовані на задоволення вимог кредиторів.
– Оскільки право оренди перейшло до ТОВ «Селіт Маш», саме це товариство стало новим орендарем, а отже, спір виник між власниками землі та новим орендарем, а не з боржником у справі про банкрутство.
– Верховний Суд наголосив, що задоволення позовних вимог у цій справі жодним чином не вплине на розмір ліквідаційної маси боржника чи обсяг його грошових зобов’язань, оскільки боржник уже реалізував свій актив.
– Суд зазначив, що позивачі не заявляли майнових вимог до боржника (наприклад, про стягнення орендної плати) і не оспорювали сам договір купівлі-продажу права оренди, укладений на аукціоні.
– Відтак, оскільки спір не стосується майна боржника та не впливає на процедуру банкрутства, він не підлягає розгляду в межах господарського провадження про банкрутство.
– Суд підкреслив, що за таких обставин спір має цивільно-правовий характер і повинен розглядатися судом загальної юрисдикції.
– Також суд відхилив доводи скаржника про необхідність залучення ліквідатора боржника, оскільки боржник більше не є стороною орендних правовідносин.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду, якою справу було направлено до місцевого суду для продовження розгляду по суті в порядку цивільного судочинства.
Справа №369/17168/23 від 10/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Виконання оператором системи розподілу зобов’язань за договором про стандартне приєднання до електричних мереж та зустрічна вимога енергокомпанії про розірвання цього договору через нібито істотну зміну обставин.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що оператор системи розподілу не має права відмовляти в приєднанні за умови виконання замовником усіх вимог, зокрема оплати послуг. Суд встановив, що позивачка повністю виконала свої зобов’язання за договором, тоді як енергокомпанія не довела наявність підстав для розірвання договору згідно зі статтею 652 ЦК України. Аргумент відповідача про неможливість виконання робіт через відсутність згоди садового товариства визнано неспроможним, оскільки енергокомпанія знала про існуючі мережі ще на етапі укладення договору. Суд підкреслив, що істотна зміна обставин — це оціночна категорія, і в даному випадку рівновага договірних стосунків не була порушена обставинами, які неможливо було передбачити. Відтак, примусове виконання обов’язку в натурі (підключення до мереж) є єдиним ефективним способом захисту порушеного права споживача.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції, яким позов споживача задоволено, а в задоволенні зустрічного позову енергокомпанії відмовлено.
Справа №520/21274/25 від 16/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. Предметом спору є правомірність припинення Пенсійним фондом виплати індексації пенсії, передбаченої постановою КМУ № 118, після того, як пенсіонер здійснив перерахунок своєї пенсії на підставі судового рішення.
2. Верховний Суд виходив з того, що індексація пенсії за постановою № 118 є невід’ємною складовою пенсійної виплати, яка має спеціальний статус і спрямована на компенсацію знецінення грошових доходів. Суд наголосив, що підвищення пенсії на коефіцієнт 1,14 стало частиною пенсії позивача, і подальший перерахунок пенсії за іншими підставами (стаття 63 Закону № 2262-XII) не дає Пенсійному фонду законних підстав для скасування вже нарахованої індексації. Колегія суддів підкреслила, що постанова № 118 прямо передбачає врахування цього підвищення під час майбутніх перерахунків. Суди попередніх інстанцій помилково ототожнили перерахунок пенсії у зв’язку зі зміною грошового забезпечення з підставами для позбавлення особи права на індексацію. Таким чином, Верховний Суд захистив право пенсіонера на сталість пенсійного забезпечення, вказавши, що перерахунок за рішенням суду не може бути підставою для зменшення розміру пенсії шляхом вилучення індексації.
3. Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалив нове рішення, яким повністю задовольнив позовні вимоги, зобов’язавши Пенсійний фонд поновити виплату індексації з 01.04.2025.
Справа №640/21838/19 від 16/06/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. **Предмет спору:** Оскарження дій та рішень Національного банку України (НБУ) та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (ФГВФО) щодо відкликання банківської ліцензії та ліквідації ПАТ «КБ «Фінансова Ініціатива», а також вимоги про відновлення діяльності банку та скасування відповідних записів у реєстрах.
2. **Аргументи суду:**
– Суд керувався положеннями статті 266-1 КАС України та Закону № 590-IX, які встановлюють спеціальний порядок оскарження рішень про виведення банків з ринку.
– Ключовим аргументом стало те, що після початку процедури ліквідації банку закон обмежує способи захисту прав його учасників виключно вимогою про відшкодування шкоди у грошовій формі.
– Суд наголосив, що скасування рішень НБУ чи ФГВФО не відновлює правовий статус банку та не зупиняє процес його ліквідації, тому вимоги позивача про відновлення діяльності банку є неефективним способом захисту.
– Верховний Суд підкреслив, що законодавство України в цій частині адаптовано до директив ЄС, які передбачають неможливість повернення банку до попереднього стану після початку процедури ліквідації.
– Суд зазначив, що позовні вимоги ТОВ «Інвест-сервіс» фактично спрямовані на відновлення діяльності банку, що прямо суперечить імперативним нормам статті 266-1 КАС України.
– Враховуючи невідповідність обраного способу захисту вимогам закону, суд дійшов висновку, що спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
– Суд також послався на сталу практику Великої Палати Верховного Суду, яка підтверджує, що в таких категоріях справ єдиним законним засобом захисту є стягнення збитків, а не скасування ліквідаційних процедур.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без задоволення касаційну скаргу ТОВ «Інвест-сервіс», а ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду про закриття провадження у справі — без змін.
Справа №918/918/25 від 09/06/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий та професійний огляд для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Визнання недійсними додаткових угод до договору про постачання електроенергії через незаконне збільшення ціни за одиницю товару понад встановлений законом ліміт та стягнення надмірно сплачених коштів.
2. **Аргументи суду:**
– Суд наголосив, що Закон України «Про публічні закупівлі» є пріоритетним, а його норма про обмеження зміни ціни за одиницю товару до 10% є імперативною.
– Постанова Кабміну № 1178 («Особливості»), на яку посилався відповідач, є підзаконним актом, що не скасовує та не змінює вимоги Закону, а лише деталізує процедуру закупівель під час воєнного стану.
– Суд застосував правову позицію Великої Палати Верховного Суду, згідно з якою загальне збільшення ціни за весь період дії договору не може перевищувати 10% від початкової ціни, визначеної за результатами тендеру.
– Відповідач не довів належними доказами пропорційність коливання ціни на ринку, що є обов’язковою умовою для перегляду ціни.
– Оскільки додаткові угоди визнані недійсними, вони не створюють юридичних наслідків, тому надмірно сплачені кошти підлягають поверненню як безпідставно набуті.
– Клопотання про зупинення провадження до рішення Конституційного Суду було відхилено через відсутність об’єктивних підстав для неможливості розгляду справи.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими позов прокурора було задоволено, а додаткові угоди визнано недійсними.
Справа №904/5093/25 від 16/06/2026
Предметом цього спору є стягнення заборгованості у розмірі 4 708 304,62 грн, що виникла між АТ «Криворізька теплоцентраль» та ТОВ «Барнат».
Суд при винесенні рішення керувався необхідністю перевірки правильності застосування норм матеріального та процесуального права судами попередніх інстанцій у межах доводів касаційної скарги. Верховний Суд проаналізував обґрунтованість нарахувань та правову природу зобов’язань, що стали підставою для позову. Встановлено, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили певні неточності у правовій кваліфікації правовідносин, що потребувало коригування мотивувальної частини судових рішень. Колегія суддів дійшла висновку, що фактичні обставини справи були встановлені вірно, проте їх юридична оцінка потребувала уточнення для забезпечення єдності судової практики. При цьому суд не знайшов підстав для повного скасування рішень, оскільки кінцевий результат вирішення спору по суті є правильним. Таким чином, Верховний Суд обмежився зміною мотивувальної частини, не змінюючи резолютивну частину в частині суми стягнення.
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши мотивувальні частини рішень судів попередніх інстанцій та залишивши їх без змін в іншій частині.
Справа №916/1285/23(916/5366/24) від 03/06/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
**1. Предмет спору**
Предметом спору є вимога ліквідатора про покладення субсидіарної відповідальності на засновників та керівників ТОВ «Фірлес Компані» у зв’язку з доведенням підприємства до банкрутства та стягнення з них 1 672 786,25 грн.
**2. Аргументи суду**
Верховний Суд наголосив, що субсидіарна відповідальність у справах про банкрутство має деліктну природу і може бути застосована лише за умови доведення факту доведення боржника до банкрутства та наявності непогашеної кредиторської заборгованості після повної реалізації ліквідаційної маси. Суд вказав, що ліквідатор не має права ініціювати такий спір до завершення формування ліквідаційної маси та проведення розрахунків, оскільки саме тоді визначається фактичний розмір шкоди. Апеляційний суд при затвердженні мирової угоди не перевірив, чи не порушує вона права всіх кредиторів, адже ліквідатор діє не у власних інтересах, а в інтересах усієї спільноти кредиторів. Також суд зазначив, що рішення комітету кредиторів не може підміняти волевиявлення всіх кредиторів у питанні розпорядження майновими вимогами. Оскільки апеляційний суд не дослідив, чи завершені ліквідаційні заходи та чи не призведе мирова угода до затягування процедури, висновки суду визнано передчасними. В результаті Верховний Суд дійшов висновку, що справа потребує додаткового з’ясування обставин, які мають істотне значення для захисту прав кредиторів.
**3. Рішення суду**
Верховний Суд скасував постанову апеляційного господарського суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №911/2221/24 від 16/06/2026
1. Предметом спору є стягнення заборгованості за господарським договором, що переросло у розгляд касаційної скарги щодо правомірності залишення без розгляду зустрічного позову ПАТ «Центренерго».
2. Верховний Суд при винесенні рішення керувався необхідністю забезпечення права сторін на судовий захист та дотримання процесуальних норм щодо розгляду зустрічних вимог. Суд дійшов висновку, що апеляційна інстанція припустилася помилки, залишивши зустрічний позов без розгляду, оскільки це перешкоджає повному та всебічному вирішенню спору між сторонами. Касаційний господарський суд наголосив на важливості дотримання принципу процесуальної економії та недопустимості формального підходу до вирішення питання про прийнятність зустрічних позовних вимог. Оскільки зустрічний позов був поданий у межах встановлених законом вимог та безпосередньо пов’язаний з первісним позовом, відмова у його розгляді була визнана необґрунтованою. Таким чином, Верховний Суд констатував порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору.
3. Суд задовольнив касаційну скаргу ПАТ «Центренерго», скасував постанову апеляційного суду в частині залишення зустрічного позову без розгляду та направив справу в цій частині на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.
Справа №902/1256/25 від 03/06/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий та професійний аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Стягнення з забудовника на користь міської ради коштів пайової участі у розвитку інфраструктури, а також інфляційних втрат та 3% річних через ухилення від укладення відповідного договору.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд виходив із того, що хоча законодавчі зміни 2020 року скасували обов’язкову пайову участь, вони не позбавили органи місцевого самоврядування права залучати такі кошти на підставі власних нормативно-правових актів, прийнятих у межах повноважень за законом «Про місцеве самоврядування в Україні». Суд встановив, що Вінницька міська рада ще у 2019 році затвердила відповідний Порядок, який є обов’язковим для виконання всіма суб’єктами на території громади. Хоча апеляційний суд помилково застосував норми скасованого Закону № 132-IX, це не призвело до неправильного результату, оскільки обов’язок забудовника випливає безпосередньо з місцевого регулювання. Суд також підкреслив, що ефективним способом захисту порушеного права в таких випадках є стягнення коштів як безпідставно збережених (стаття 1212 Цивільного кодексу України). Оскільки забудовник не уклав договір і не сплатив внесок, він безпідставно зберіг кошти, які мали бути спрямовані на розвиток інфраструктури. Зрештою, суд зазначив, що формальні помилки в мотивуванні не є підставою для скасування правильного по суті рішення.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу забудовника без задоволення, а постанову апеляційного суду про стягнення коштів — без змін.
Справа №910/8763/25 від 16/06/2026
Предметом цього спору є вимоги ПрАТ «ДТЕК Київські регіональні електромережі» до ПрАТ «НЕК «Укренерго» про визнання відсутніми прав, зобов’язання вчинити певні дії та стягнення грошових коштів у розмірі 9 872 297,00 грн.
Верховний Суд при розгляді цієї справи керувався принципом законності та перевірив правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. Суд дійшов висновку, що рішення Господарського суду міста Києва та постанова Північного апеляційного господарського суду були ухвалені з дотриманням усіх вимог законодавства. Колегія суддів встановила, що фактичні обставини справи були досліджені повно та всебічно, а надані сторонами докази отримали належну правову оцінку. Аргументи скаржника, викладені у касаційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду та не спростували висновків судів нижчих інстанцій. Суд не вбачав підстав для переоцінки доказів або зміни вже ухвалених рішень, оскільки вони ґрунтуються на правильному застосуванні норм права до встановлених обставин. Таким чином, касаційна скарга була визнана необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу ПрАТ «НЕК «Укренерго» без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін.
Справа №140/9757/25 від 16/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Оскарження ухвали апеляційного суду про вжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення стягнення штрафу, накладеного Держпраці на фізичну особу-підприємця.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що інститут забезпечення позову є винятковим заходом, який має застосовуватися лише за наявності реальної загрози ускладнення виконання майбутнього рішення суду. Суд зазначив, що сам факт відкриття виконавчого провадження та накладення арешту на рахунки не є автоматичною підставою для зупинення стягнення, оскільки підприємницька діяльність за своєю природою пов’язана з ризиками. Апеляційний суд не дослідив фінансовий стан позивача та не довів, що стягнення штрафу призведе до неможливості подальшої господарської діяльності або унеможливить ефективний захист прав. Верховний Суд підкреслив, що заявник не надав доказів того, що невжиття заходів завдасть йому шкоди, яка перевищує інтереси держави у виконанні постанови про штраф. Відтак, висновок апеляції про необхідність забезпечення позову був визнаний необґрунтованим та таким, що не відповідає критеріям співмірності та адекватності.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу Держпраці, скасував ухвалу апеляційного суду та відмовив у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Справа №903/810/25 від 09/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. Предметом спору є стягнення з комунального підприємства понад 8,9 млн грн вартості необлікованого природного газу, донарахованого оператором газорозподільних мереж через виявлену непридатність лічильника.
2. Суд дійшов висновку, що оскільки лічильник газу за результатами позачергової повірки був офіційно визнаний непридатним до використання, це є законною підставою для застосування процедури донарахування обсягів спожитого газу згідно з Кодексом газорозподільних систем. Верховний Суд підкреслив, що оператор ГРМ у таких випадках зобов’язаний діяти виключно в межах регламентованої методики розрахунку за номінальною потужністю обладнання, а не на власний розсуд. Суд відхилив аргументи відповідача щодо використання внутрішніх журналів роботи котельні як альтернативного доказу фактичного споживання, оскільки такі дані не передбачені нормами Кодексу для перерахунку в умовах позаштатної роботи приладу обліку. Також було встановлено, що відповідач не надав доказів, які б спростовували факт непридатності засобу вимірювальної техніки або підтверджували іншу дату виходу лічильника з ладу. Суд зазначив, що посилання скаржника на практику Верховного Суду в інших справах є безпідставним, оскільки фактичні обставини тих справ суттєво відрізнялися від поточного спору. У підсумку, касаційна інстанція підтвердила правомірність дій позивача та правильність проведених нарахувань.
3. Верховний Суд закрив касаційне провадження в частині посилань на неврахування судової практики та залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позову в повному обсязі.
Справа №0610/1-81/2011 від 27/05/2026
Ось детальний аналіз цього судового рішення:
1. Предметом спору є перегляд ухвали суду касаційної інстанції за виключними обставинами у зв’язку з встановленням Європейським судом з прав людини (ЄСПЛ) порушення права особи на справедливий суд через її неналежне повідомлення про дату засідання.
2. Суд керувався тим, що згідно з рішенням ЄСПЛ «Гур’янова проти України», держава не виконала обов’язок щодо належного повідомлення засудженої про час розгляду її касаційної скарги, оскільки повістка була направлена до установи, де вона вже не перебувала. Це призвело до розгляду справи за відсутності заявниці, тоді як прокурор був присутній, що є прямим порушенням принципу рівності сторін, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Велика Палата наголосила, що право обвинуваченого бути присутнім у судовому засіданні має першорядне значення для забезпечення справедливості провадження. Оскільки матеріали справи не містять доказів добровільної відмови особи від участі в засіданні, суд дійшов висновку, що попереднє рішення було ухвалене з грубими процедурними недоліками. Відтак, для відновлення порушених прав особи необхідно скасувати ухвалу касаційного суду та призначити новий розгляд справи.
3. Велика Палата Верховного Суду задовольнила заяву захисника, скасувала ухвалу Вищого спеціалізованого суду України та направила справу на новий касаційний розгляд до Касаційного кримінального суду.
Справа №725/9150/25 від 17/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору:
1. **Предмет спору:**
Позивач звернувся до суду з позовом про розірвання шлюбу, визначення місця проживання дитини з батьком та встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини, що фактично мало на меті отримання підстав для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
2. **Аргументи суду:**
* Суд апеляційної інстанції, з яким погодився Верховний Суд, встановив, що позов був спрямований на штучне створення умов для отримання відстрочки від мобілізації, що зачіпає інтереси держави.
* Відповідно до процесуального законодавства, територіальний центр комплектування та соціальної підтримки (ТЦК та СП) має право на апеляційне оскарження рішень, які безпосередньо впливають на виконання військового обов’язку та мобілізаційні процеси.
* Суд наголосив, що приватно-правовий інструментарій (сімейні спори) не може використовуватися для уникнення виконання публічних обов’язків, що є зловживанням правом.
* Щодо суті вимог, суд зазначив, що сам факт проживання дитини з батьком за домовленістю не доводить «самостійного виховання» у розумінні закону, оскільки батьки мають рівні права та обов’язки, а мати не самоусунулася від виховання.
* Для встановлення факту самостійного виховання необхідні докази ухилення іншого з батьків від виконання обов’язків, чого позивач не надав.
* Верховний Суд підтвердив, що сімейні обов’язки є невідчужуваними, а договір між батьками про місце проживання дитини лише фіксує домовленість, а не підтверджує відсутність участі матері у вихованні.
* Рішення суду першої інстанції було скасовано через відсутність доказів винної поведінки матері та наявність ознак зловживання правом з боку позивача.
3. **Рішення суду:**
Верховний Суд залишив касаційну скаргу позивача без задоволення, а постанову апеляційного суду, якою було відмовлено у задоволенні позовних вимог про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини, — без змін.
Справа №910/9652/24 від 16/06/2026
Предметом спору є вимога Товариства з обмеженою відповідальністю «Технофорс» про визнання недійсними та скасування окремих пунктів рішення Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України.
Суд при винесенні рішення керувався тим, що під час розгляду касаційної скарги не було встановлено порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли б стати підставою для скасування постанови апеляційної інстанції. Верховний Суд перевірив доводи скаржника щодо неправомірності дій Антимонопольного комітету та дійшов висновку, що попередні судові інстанції повно та всебічно дослідили обставини справи. Суд підтвердив, що рішення територіального відділення АМК було прийнято в межах повноважень та з дотриманням вимог законодавства про захист економічної конкуренції. Аргументи позивача щодо незаконності накладених санкцій або висновків щодо порушення конкурентного законодавства не знайшли свого підтвердження в ході касаційного провадження. Таким чином, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість висновків апеляційного суду, який залишив рішення АМК в силі.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ «Технофорс» без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду — без змін.
Справа №911/889/22 від 16/06/2026
Ось аналіз цього судового рішення:
1. Предметом спору є правомірність повернення апеляційної скарги через несплату судового збору за подання скарги на ухвалу суду про відмову у прийнятті заяви про встановлення судового контролю за виконанням рішення.
2. Верховний Суд виходив з того, що судовий контроль за виконанням рішень є невід’ємною стадією судового процесу, спрямованою на реалізацію конституційного права на судовий захист. Суд підкреслив, що Закон «Про судовий збір» не встановлює ставок для заяв у межах розділу VI Господарського процесуального кодексу, які стосуються судового контролю. Крім того, було враховано рішення Конституційного Суду України, яке визнало неконституційним справляння збору за аналогічні процесуальні дії в адміністративному судочинстві. Верховний Суд наголосив, що обов’язковість виконання судового рішення є конституційним принципом, тому створення фінансових перешкод для доступу до правосуддя у таких питаннях є неприпустимим. : Суд прямо послався на власну сталу практику (зокрема, постанови від 11.03.2026, 24.09.2025, 08.04.2025) та рішення Конституційного Суду, закріплюючи позицію про відсутність обов’язку сплати судового збору за подання скарг на ухвали, постановлені в порядку судового контролю за виконанням рішень.
3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував ухвалу апеляційного суду та передав справу до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
Справа №910/7601/25 від 11/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
**1. Предмет спору:**
Предметом спору є визнання грошових вимог АТ КБ «ПриватБанк» до боржника у справі про неплатоспроможність фізичної особи, що виникли з кредитних договорів та договорів поруки.
**2. Основні аргументи суду:**
* Суд підтвердив, що у справах про банкрутство діє підвищений стандарт доказування, тому кредитор зобов’язаний надати вичерпні докази існування та розміру заборгованості, а не лише посилатися на попередні судові рішення.
* Щодо договору поруки, суд встановив, що порука припинилася через сплив преклюзивного шестимісячного строку, оскільки банк не пред’явив позов до поручителя вчасно, а формулювання в договорі про дію поруки «до повного виконання зобов’язань» не є строком у розумінні цивільного законодавства.
* Суд наголосив, що преюдиційне значення мають лише ті обставини, які встановлені у справах, де боржник був стороною, тому рішення суду щодо основного позичальника не є автоматичним доказом боргу поручителя.
* Щодо залишку вимог за картковим договором, суд вказав на необхідність дослідження того, чи було пред’явлено виконавчі документи до виконання та чи не втрачено можливість примусового стягнення.
* Верховний Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій не надали оцінки рішенню Дніпровського районного суду від 21.04.2015, яке могло вплинути на визначення розміру боргу та валюти зобов’язання.
* Суд підкреслив, що після ухвалення рішення про стягнення боргу право на нарахування відсотків та неустойки припиняється, тому вимоги мають обмежуватися сумою, встановленою судом, з урахуванням можливого часткового погашення.
* В результаті, через неповне дослідження доказів щодо виконання попередніх рішень, суд визнав неможливим встановити актуальний розмір боргу без нового розгляду справи.
**3. Рішення суду:**
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасував рішення судів попередніх інстанцій у частині відмови у визнанні вимог на суму 168 072,34 грн та направив справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції, залишивши в іншому без змін.
Справа №905/1330/24 від 09/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору:
1. Предметом спору є позов податкового органу про визнання недійсним договору поставки та застосування наслідків його недійсності через нібито фіктивний характер господарських операцій та формування незаконного податкового кредиту.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення попередніх судів, оскільки вони помилково застосували норми про преюдицію, безпідставно звільнивши себе від обов’язку досліджувати реальність операцій. Верховний Суд наголосив, що висновки адміністративного суду у справі про реєстрацію податкових накладних стосуються лише процедурних питань (правомірності відмови в реєстрації), а не факту реальності господарських операцій. Суди попередніх інстанцій не надали оцінки доказам позивача щодо відсутності руху товару, обмежившись лише посиланням на преюдиціальне значення адміністративного рішення. Верховний Суд підкреслив, що преюдицію утворюють лише встановлені судом юридичні факти, а не правова оцінка дій сторін, надана іншим судом. Таким чином, суди не виконали свій процесуальний обов’язок щодо повного та всебічного дослідження обставин справи. : Суд відступив від попередньої практики, підтвердивши, що висновки адміністративних судів щодо процедурних питань реєстрації накладних не мають преюдиціального значення для встановлення реальності господарських операцій у господарському процесі.
3. Верховний Суд прийняв рішення скасувати рішення Господарського суду Донецької області та постанову Східного апеляційного господарського суду, направивши справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №904/4124/24 від 09/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
**1. Предмет спору:**
Предметом спору є витребування державою в особі Фонду державного майна України нерухомого майна, яке, на думку позивача, вибуло з державної власності поза його волею, а також визнання недійсними похідних правочинів (договорів купівлі-продажу та іпотеки).
**2. Аргументи суду:**
* Суд апеляційної інстанції, з яким погодився Верховний Суд, встановив, що спірне майно вибуло з володіння держави за її волею, оскільки на момент відчуження були отримані відповідні погодження від органу управління.
* Ключовим фактором стало застосування нових положень статті 388 Цивільного кодексу України (в редакції Закону № 4292-ІХ від 12.03.2025), які встановлюють десятирічний граничний строк для витребування державою майна у добросовісного набувача.
* Суд встановив, що з моменту першої реєстрації права власності на спірне майно за приватним суб’єктом минуло понад 10 років, що унеможливлює його витребування державою.
* Верховний Суд підкреслив, що добросовісність набувача презюмується, а позивач не надав належних доказів того, що останній власник знав або міг знати про порушення порядку відчуження майна в минулому.
* Також суд звернув увагу на імперативну вимогу статті 390 ЦК України щодо обов’язкової компенсації вартості майна добросовісному набувачеві, яку позивач не забезпечив.
* Верховний Суд зазначив, що не має повноважень на переоцінку доказів, а висновки апеляційного суду щодо добросовісності набувачів та відсутності підстав для віндикації є законними та обґрунтованими.
* Касаційні доводи Фонду державного майна були відхилені, оскільки вони зводилися до спроби перегляду встановлених судами фактичних обставин справи.
**3. Рішення суду:**
Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного господарського суду, якою у задоволенні позовних вимог Фонду державного майна України було відмовлено повністю.
Справа №910/8763/25 від 16/06/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний аналіз:
1. Предметом спору є правомірність дій оператора системи передачі («Укренерго») щодо проведення коригування небалансів електричної енергії за березень 2022 року та подальшого списання коштів фінансової гарантії позивача у 2025 році.
2. Суд встановив, що відповідач порушив встановлені Правилами ринку строки для проведення коригування небалансів, оскільки за законом такі дії мали бути завершені до кінця лютого 2023 року, тоді як акт було складено лише у травні 2023 року. Верховний Суд наголосив, що відповідач не довів наявності обґрунтованого рішення адміністратора розрахунків, яке б дозволяло проводити коригування поза межами встановленого 12-місячного терміну. Оскільки списання коштів на підставі такого акта відбувалося вже втретє, суд визнав обраний позивачем спосіб захисту (визнання відсутності права на коригування, зобов’язання відновити становище та стягнення коштів) належним та ефективним. Суд також підкреслив важливість принципу юридичної визначеності, зазначивши, що не можна нескінченно здійснювати списання коштів за одним і тим самим спірним актом, щодо якого вже існували попередні судові рішення. Відтак, дії «Укренерго» щодо повторного списання фінансової гарантії визнано протиправними, оскільки вони не відповідають вимогам Закону «Про ринок електричної енергії» та Правил ринку.
3. Верховний Суд залишив рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, відмовивши у задоволенні касаційної скарги «Укренерго».
Справа №161/3953/19 від 26/05/2026
Предметом цього спору є перевірка законності ухвали апеляційного суду, яким було залишено в силі виправдувальний вирок щодо державного інспектора митниці, обвинуваченого у службовій недбалості, що призвела до ненадходження митних платежів до бюджету.
Верховний Суд дійшов висновку, що апеляційний суд припустився істотних порушень кримінального процесуального закону, формально підійшовши до розгляду справи. Зокрема, суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки доводам прокурора щодо ігнорування обвинуваченим обов’язкових форм митного контролю та листів-орієнтувань, які могли свідчити про наявність складу злочину. Крім того, апеляційний суд безпідставно відмовив у повторному дослідженні доказів, хоча сторона обвинувачення обґрунтовано вказувала на неповноту їх оцінки судом першої інстанції. Верховний Суд наголосив, що при оскарженні виправдувального вироку апеляційний суд зобов’язаний забезпечити реалізацію права сторони обвинувачення на перевірку доказів, особливо якщо ставиться питання про постановлення обвинувального вироку. Апеляційний суд фактично продублював висновки місцевого суду, не навівши власного аналізу матеріалів справи та не спростувавши аргументи прокурора щодо допустимості та доказового значення наданих документів. Таким чином, рішення апеляції було визнано невмотивованим, що вимагає його скасування та проведення нового розгляду.
Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Справа №582/862/22 від 16/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Поділ майна колишнього подружжя, зокрема грошових коштів у валюті та гривні, а також земельної ділянки, набутих під час шлюбу.
2. **Аргументи суду:**
– Суд керувався презумпцією спільності майна подружжя, згідно з якою все набуте під час шлюбу є спільною сумісною власністю, незалежно від того, на кого воно оформлене.
– Тягар доказування того, що кошти є особистою власністю (наприклад, подаровані батьками), повністю лежить на тому з подружжя, хто це стверджує.
– Відповідач не надав переконливих доказів того, що спірні 23 000 доларів США були отримані ним як подарунок або за рахунок особистих коштів, набутих до шлюбу.
– Показання свідка (матері відповідача) суд оцінив критично, оскільки вони не були підкріплені жодними документальними доказами, що підтверджували б джерело походження грошей.
– Верховний Суд підкреслив, що не має повноважень переоцінювати докази, які вже були досліджені судами нижчих інстанцій, якщо ті не припустилися порушень процесуального права.
– Оскільки відповідач не спростував презумпцію спільності майна, суд визнав право позивачки на половину вказаної суми.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу відповідача без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про поділ грошових коштів — без змін.
Справа №638/15782/20 від 15/06/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Спір стосується усунення перешкод у користуванні квартирою, встановлення порядку користування нею між співвласниками, а також визнання недійсними свідоцтва про право на спадщину та договору дарування частки у цій квартирі.
2. **Аргументи суду:**
* Суд встановив, що між співвласниками виник конфлікт, який унеможливлює спільне користування житлом, тому визначення порядку користування відповідно до часток та висновків експерта є правомірним способом захисту прав позивача.
* Щодо вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, суд визнав, що воно було видане з порушенням процедури (пропуск строку на прийняття спадщини без належного продовження), проте відмовив у задоволенні цієї вимоги через сплив позовної давності.
* Суд наголосив, що позовна давність починає перебіг з моменту, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права, а не з моменту надання цьому факту юридичної оцінки.
* Оскільки позивач за зустрічним позовом отримав власне свідоцтво про спадщину ще у 2011 році, він мав об’єктивну можливість дізнатися про порушення своїх прав іншим спадкоємцем саме тоді, а не у 2020 році.
* Щодо договору дарування, суд зазначив, що правомірність цього правочину вже була предметом судового розгляду в іншій справі, де було встановлено відсутність підстав для визнання його недійсним.
* Також суд підкреслив, що співвласник має право самостійно розпоряджатися своєю часткою, тому згода інших співвласників на дарування частки не вимагається.
* Верховний Суд відхилив доводи скаржника про переривання позовної давності поданням зустрічного позову, вказавши на помилкове ототожнення процесуальних правил із нормами матеріального права.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу — без задоволення.
Справа №990/585/25 від 15/06/2026
Предметом цього спору є оскарження позивачем бездіяльності Вищої ради правосуддя, її окремого рішення, а також вимога визнати нечинним частину Регламенту ВРП.
Суд при винесенні рішення керувався тим, що діяльність Вищої ради правосуддя має здійснюватися виключно в межах повноважень, визначених Конституцією та профільним законом «Про Вищу раду правосуддя». Під час розгляду справи колегія суддів проаналізувала відповідність оскаржуваних положень Регламенту ВРП нормам законодавства вищої юридичної сили. Суд дійшов висновку, що позивач не довів наявності протиправної бездіяльності з боку відповідача, яка б порушувала його суб’єктивні права. Також було встановлено, що оскаржуване рішення ВРП було прийнято з дотриманням процедури, передбаченої чинним законодавством. Суд наголосив, що дискреційні повноваження органу не можуть бути підмінені судовим втручанням, якщо орган діяв у межах закону. Зрештою, аргументи позивача щодо нечинності окремих норм Регламенту були визнані безпідставними, оскільки ці норми не суперечать актам вищої юридичної сили.
Верховний Суд ухвалив рішення про повну відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1.
Справа №903/976/25 від 16/06/2026
Предметом спору є стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «РБП Транс-Мост» на користь Військової частини заборгованості у розмірі 2 222 208,23 грн.
Верховний Суд, переглядаючи справу в межах доводів касаційної скарги, дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій повно та всебічно дослідили обставини справи, надавши належну правову оцінку зібраним доказам. Суд підтвердив, що під час розгляду спору не було допущено порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли б стати підставою для скасування прийнятих рішень. Аргументи скаржника щодо неправильного застосування законодавства не знайшли свого підтвердження під час касаційного провадження. Суд також врахував, що висновки апеляційної інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог ґрунтуються на правильному тлумаченні умов договору та вимог чинного законодавства. Таким чином, Верховний Суд визнав, що оскаржувані рішення є законними, обґрунтованими та такими, що відповідають завданням господарського судочинства.
Верховний Суд залишив касаційні скарги Військової частини без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін.
Справа №924/1061/25 від 11/06/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. Предметом спору є законність рішення Антимонопольного комітету України про визнання дій Товариства та іншого учасника торгів антиконкурентними узгодженими діями, що призвели до спотворення результатів тендеру на закупівлю шкільних автобусів.
2. Суд дійшов висновку про правомірність рішення АМК, спираючись на сукупність доказів, які вказують на скоординовану поведінку учасників торгів. Зокрема, було встановлено, що учасники завантажували документи один одного, використовували однаковий контактний номер телефону та спільну IP-адресу для доступу до систем банківського обслуговування. Також суд звернув увагу на наявність господарських відносин між учасниками та ідентичні технічні параметри (метадані) створених ними електронних файлів тендерних пропозицій. Суд наголосив, що для кваліфікації порушення не обов’язково доводити наявність письмових угод, достатньо встановлення факту обміну інформацією та узгодження конкурентної поведінки. Верховний Суд підкреслив, що оцінка доказів за внутрішнім переконанням є виключною компетенцією судів попередніх інстанцій, а касаційна інстанція не має повноважень переоцінювати фактичні обставини справи. Відтак, аргументи скаржника про неврахування висновків Верховного Суду були відхилені, оскільки вони стосувалися не неправильного застосування норм права, а незгоди з оцінкою доказів у конкретних фактичних обставинах.
3. Верховний Суд залишив рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу Товариства — без задоволення.
