СПРАВА «АНИЧИЧ ПРОТИ СЕРБІЇ» (ANIČIĆ v. SERBIA)
Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) ухвалив рішення у справі *«Аничич проти Сербії»* (заява № 36639/22), встановивши відсутність порушення пункту 1 статті 6 (право на справедливий судовий розгляд) стосовно провадження у справі про адміністративне правопорушення щодо дорожньо-транспортної пригоди. Заявник, професійний водій вантажівки, був визнаний винним у спричиненні зіткнення з нетверезим водієм і оскаржив відмову національних судів долучити до матеріалів справи як доказ висновок експерта, підготовлений на приватне замовлення. ЄСПЛ незначною більшістю голосів (чотири проти трьох) визначив, що рішення національних судів не були ні свавільними, ні явно необґрунтованими. Суд наголосив, що заявнику було надано достатньо можливостей для представлення свого захисту, оспорювання доказів поліції та допиту свідків. Крім того, Суд зазначив, що незначні правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху не вимагають повної суворості кримінально-процесуальних гарантій статті 6, а відмова у долученні альтернативного висновку експерта не порушила принцип рівності сторін. Зрештою, Суд кваліфікував скарги заявника як такі, що мають характер «четвертої інстанції», оскільки вони в першу чергу оспорювали оцінку фактів та доказів національними судами.
### Структура рішення, основні положення та еволюція
Судове рішення структуроване на кілька окремих розділів:
* **Вступ та факти:** Окреслює дорожньо-транспортну пригоду, що сталася в січні 2018 року, та детально описує два послідовні провадження у справах про адміністративні правопорушення в національних судах. У ньому висвітлено, як перше рішення про визнання винним було скасовано в апеляційному порядку через процесуальні недоліки, що призвело до другого провадження, в якому заявника знову було визнано винним, оштрафовано та позбавлено права керування транспортними засобами.
* **Відповідне правове регулювання:** Посилається на Закон Сербії про адміністративні правопорушення (проступки) та Закон про безпеку дорожнього руху, встановлюючи, що хоча ці провадження класифікуються як незначні, вони передбачають можливість накладення стягнення у вигляді позбавлення волі на строк до 30 діб.
* **Право (Прийнятність та суть справи):**
* *Прийнятність:* Суд відхилив подану із запізненням скаргу заявника щодо непризначення національними судами судової експертизи, визнавши її неприйнятною відповідно до суворого чотиримісячного строку після ухвалення остаточного рішення. Інші скарги щодо відмови у долученні висновку його приватного експерта та стверджуваної відсутності вмотивованих рішень були визнані прийнятними.
* *Суть справи:* Суд проаналізував застосування «кримінального аспекту» пункту 1 статті 6 до незначних правопорушень (проступків).
* **Спільна розбіжна думка:** До рішення додано рішучу незгоду трьох суддів (Роосма, Павлі та Ні Райферті), які стверджують, що відмова у долученні приватного висновку без його попереднього прочитання порушила право на справедливий судовий розгляд, особливо враховуючи суворий вплив позбавлення права керування на професійного водія.
З точки зору еволюції права, це рішення підкріплює встановлений у справі *«Муртазалієва проти Росії»* стандарт щодо прийняття доказів захисту. Воно роз’яснює, що національні суди не зобов’язані автоматично приймати висновки приватних експертів, якщо вони вважають наявні матеріали справи (протоколи поліції, схеми, фотографії) достатніми. Проте рішення, прийняте розділеними голосами (4 проти 3), підкреслює тривалу та гостру дискусію в Суді щодо того, наскільки суворо гарантії справедливого судового розгляду мають застосовуватися до незначних правопорушень, які тягнуть за собою суворі адміністративні стягнення для професіоналів.
### Основні положення, важливі для юридичної практики та подальшого використання
Для юристів-практиків, журналістів та дослідників найважливіші висновки з цього рішення включають таке:
1. **Обмеження «четвертої інстанції»:** ЄСПЛ рішуче підтверджує, що він не є апеляційною інстанцією для рішень національних судів. Він не буде заново оцінювати те, як національні суди зважують докази, за винятком випадків, коли така оцінка є очевидно свавільною або явно необґрунтованою. Незгоди з фактичними висновками судді недостатньо для констатації порушення Конвенції.
2. **Знижена суворість застосування статті 6 до незначних правопорушень:** Рішення підтверджує, що хоча кримінальний аспект статті 6 застосовується до незначних правопорушень у сфері дорожнього руху (через їхній каральний характер), такі провадження не вимагають повних і суворих процесуальних стандартів традиційного кримінального процесу. Це надає національним судам ширшу свободу розсуду при вирішенні питань щодо доказів.
3. **Прийнятність висновків приватних експертів:** Рішення встановлює, що відмова суду формально долучити висновок експерта, підготовлений на приватне замовлення, не порушує принцип «рівності сторін», за умови, що захисту не перешкоджають використовувати висновки цього звіту для формулювання своїх аргументів, перехресного допиту свідків або оспорювання доказів обвинувачення.
4. **Суворе дотримання правила чотирьох місяців:** Рішення слугує процесуальним попередженням. Будь-які нові правові аргументи або скарги, висунуті на етапі подання зауважень до ЄСПЛ, будуть відхилені як подані поза межами встановленого строку, якщо вони не були подані протягом чотирьох місяців після ухвалення остаточного судового рішення на національному рівні.
5. **Переконливе значення окремої думки:** Розбіжна окрема думка містить чітко структурований контраргумент для майбутніх судових спорів. У ній стверджується, що коли на кону стоять засоби до існування відповідача (наприклад, у випадку професійного водія, якому загрожує позбавлення права керування), а докази обвинувачення є слабкими, відмова у долученні наявних виправдувальних доказів експертизи, які не перешкоджають судовому процесу, переходить межу справедливого судового розгляду.
СПРАВА «ЕРЧІН ПРОТИ ТУРЕЧЧИНИ» (CASE OF ERÇİN v. TÜRKİYE)
### Суть рішення
Це рішення стосується пана Хікмета Ерчіна (Hikmet Erçin), громадянина Туреччини, який страждає на епілепсію, був призваний на обов’язкову військову службу та згодом переніс важкий епілептичний напад, що призвів до серйозних ускладнень зі здоров’ям. Заявник стверджував, що органи влади Туреччини порушили статтю 3 Європейської конвенції з прав людини, не здійснивши належної оцінки його придатності до служби перед призовом та не забезпечивши належної медичної допомоги. Хоча Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) не встановив порушення статті 3, дійшовши висновку, що медичне реагування держави після призову було своєчасним, а помилки, допущені до призову, не стали безпосередньою причиною епілептичного нападу, він усе ж констатував два окремих порушення пункту 1 статті 6. Зокрема, Суд постановив, що право заявника на доступ до суду було порушено, оскільки національний Вищий військово-адміністративний суд зобов’язав його сплатити судові витрати на користь держави, які перевищили та повністю поглинули присуджену йому компенсацію моральної шкоди. Крім того, Суд виявив порушення пункту 1 статті 6 у зв’язку з системним браком незалежності та неупередженості Вищого військово-адміністративного суду, де військові офіцери у складі суддівської колегії не мали належних конституційних гарантій.
—
### Структура рішення, основні положення та зміни порівняно з попередніми версіями
Рішення систематично структуроване за кількома ключовими розділами:
* **Факти (The Facts):** Детальний опис медичного анамнезу заявника, його медичного огляду перед призовом, подальшого епілептичного нападу, медичного лікування/хірургічних втручань, кримінальних розслідувань щодо медичного та військового персоналу, а також провадження щодо відшкодування шкоди.
* **Відповідне правове поле (Relevant Legal Framework):** Огляд законодавства Туреччини про військову службу, медичних регламентів, історичної структури Вищого військово-адміністративного суду, а також національних правил, що регулюють адвокатські гонорари.
* **Право (The Law):** Юридична оцінка Судом прийнятності та суті скарг за статтями 3 та 6 § 1 Конвенції.
* **Застосування статті 41 (Application of Article 41):** Вирішення питання щодо справедливої сатисфакції, у межах якої Суд присудив заявнику 2 000 євро як компенсацію моральної шкоди.
#### Зміни та еволюція порівняно з попередніми версіями:
1. **Ліквідація Вищого військово-адміністративного суду:** У рішенні наголошується на серйозних конституційних змінах у Туреччині. Відповідно до Закону № 6771 від 21 січня 2017 року статтю 157 Конституції Туреччини було скасовано, що призвело до ліквідації Вищого військово-адміністративного суду. Ця структурна зміна безпосередньо усуває системний брак незалежності військових суддів, на який зверталася увага в цій та попередніх справах (таких як *«Танішма проти Туреччини» (Tanışma v. Turkey)*).
2. **Процесуальні зміни щодо збільшення позовних вимог:** У тексті згадується внесення змін до Закону № 1602 у квітні 2013 року, які дозволили позивачам у справах про адміністративне відшкодування шкоди один раз протягом провадження збільшити суму своїх первісних грошових вимог. Хоча Конституційний суд Туреччини стверджував, що ця зміна дозволяла заявнику знизити ризик значних судових витрат шляхом першочергового заявлення меншої суми, ЄСПЛ відхилив це обґрунтування, встановивши, що від учасників судового процесу не можна вимагати заниження своїх позовних вимог на початку лише для того, щоб уникнути каральної системи нарахування судових витрат.
—
### Основні положення рішення, найбільш важливі для практичного використання
Для практикуючих юристів, журналістів та правозахисників найбільш критично важливими положеннями цього рішення є такі:
* **Межі відповідальності держави за статтею 3 (причинно-наслідковий зв’язок):** Суд роз’яснив, що хоча держави зобов’язані забезпечувати ефективний медичний огляд призовників, невиконання цього обов’язку не робить уряд автоматично відповідальним за подальше природне погіршення стану здоров’я (наприклад, епілептичний напад). Для встановлення порушення статті 3 має існувати чіткий причинно-наслідковий зв’язок, який доводить, що військова діяльність, покарання або відсутність швидкої та необхідної медичної допомоги безпосередньо спровокували або погіршили цей стан.
* **Правило «програвший платить» та доступ до суду (пункт 1 статті 6):** Це значуще прецедентне рішення щодо судових витрат. Суд підтвердив, що хоча правило «програвший платить» є легітимним інструментом для запобігання штучно завищеним позовам, воно порушує пункт 1 статті 6, якщо нараховані судові витрати повністю поглинають або перевищують присуджену суму компенсації. Така практика робить право на доступ до суду «теоретичним та ілюзорним».
* **Вплив безоплатної правової допомоги на остаточне визначення судових витрат:** Суд наголосив, що національні суди повинні враховувати фінансовий стан заявника та його попередній статус отримувача безоплатної правової допомоги при стягненні остаточних судових витрат, а не сліпо застосовувати встановлені законом відсотки, які карають незаможних учасників судового процесу.
* **Незалежність військових трибуналів:** Рішення підтверджує суворий стандарт, згідно з яким військові офіцери, які входять до складу колегій суддів у адміністративних справах, не мають належних конституційних гарантій, щоб вважатися незалежними та неупередженими судами в розумінні пункту 1 статті 6.
СПРАВА «JIITEE TYÖT OY ПРОТИ ФІНЛЯНДІЇ»
### Суть рішення
Справа *«Jiitee Työt Oy проти Фінляндії»* стосується спору між двома приватними товариствами з обмеженою відповідальністю, які добровільно погодилися вирішувати свої договірні конфлікти шляхом спрощеного комерційного арбітражу. Під час арбітражного провадження обидві сторони неодноразово прямо погоджувалися з тим, що остаточне арбітражне рішення не потребує жодного фактичного чи юридичного обґрунтування. Після того, як компанію-заявника зобов’язали виплатити значні суми, вона оскаржила невмотивоване рішення у фінських судах, стверджуючи, що воно порушує національний публічний порядок та право на справедливий судовий розгляд. Національні суди відхилили скаргу, що спонукало компанію-заявника звернутися до Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) із заявою про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції. ЄСПЛ одноголосно постановив, що порушення пункту 1 статті 6 не було, підтвердивши, що сторона добровільного арбітражу може дійсним чином відмовитися від свого права на вмотивоване рішення. Суд дійшов висновку, що відмова була дійсною, оскільки вона була здійснена вільно, законно та недвозначно, і супроводжувалася достатніми процесуальними гарантіями.
—
### Структура рішення, основні положення та еволюція прецедентної практики
Рішення структуроване на три основні розділи: Факти, Відповідне правове поле та Питання права (що включає прийнятність та суть справи).
1. **Факти (пункти 2–19):** У цьому розділі детально описуються обставини укладення договору, угода про застосування Правил прискореного арбітражу Торгово-промислової палати Фінляндії (FAI), пряма відмова від вмотивованого рішення під час засідань з процесуальних питань (case management conferences), а також подальший судовий розгляд у національних судах, де фінські суди відмовилися скасувати невмотивоване рішення.
2. **Відповідне правове поле та практика (пункти 20–35):** У цій частині викладено статтю 21 Конституції Фінляндії, Закон Фінляндії про арбітраж (який не вимагає обов’язкового винесення вмотивованих рішень), Правила FAI, а також міжнародно-правові акти, такі як Нью-Йоркська конвенція та Європейська конвенція про зовнішньоторговельний арбітраж.
3. **Питання права (пункти 36–72):**
* **Прийнятність (пункти 38–47):** Суд відхиляє процесуальні заперечення Уряду щодо строків та характеру скарги як «четвертої інстанції». Він підтверджує, що пункт 1 статті 6 (цивільно-правовий аспект) є повністю застосовним *ratione materiae* до добровільного комерційного арбітражу, що стосується договірних майнових спорів.
* **Суть справи (пункти 48–72):** Суд оцінює дійсність та припустимість відмови від права на вмотивоване рішення.
#### Еволюція порівняно з попередньою прецедентною практикою
Це рішення уточнює прецедентну практику ЄСПЛ щодо відмови від прав, передбачених статтею 6, у добровільному арбітражі. Хоча Суд давно встановив, що добровільний арбітраж передбачає відмову від певних національних судових гарантій (наприклад, у справах *«Муту та Пехштайн проти Швейцарії»* (Mutu and Pechstein v. Switzerland), *«Семеня проти Швейцарії»* (Semenya v. Switzerland)), це рішення прояснює межі того, від чого можна відмовитися.
Зокрема, Суд протиставляє цю справу справі *«Beg S.p.a. проти Італії»* (Beg S.p.a. v. Italy), у якій він раніше постановив, що відмова від права на *неупередженість* арбітра є недійсною через відсутність належних гарантій. У справі *«Jiitee Työt Oy»* Суд встановлює, що, на відміну від неупередженості арбітражного суду, право на *вмотивоване рішення* не є абсолютною сутнісною складовою пункту 1 статті 6 у добровільному комерційному арбітражі, від якої неможливо відмовитися, за умови, що така відмова відповідає суворим критеріям.
—
### Ключові положення та практичні висновки для юридичного використання
Для практикуючих юристів та журналістів, які відстежують арбітражне право, найважливішими аспектами цього рішення є:
* **Трикроковий тест для дійсності відмови (пункт 59):** Щоб відмова від прав за ЄКПЛ у добровільному арбітражі була ефективною, має бути встановлено, що вона була здійснена у:
1. **Вільний** спосіб (відсутність примусу або системного тиску);
2. **Законний** спосіб (дозволений національним законодавством та застосовними арбітражними правилами); та
3. **Недвозначний** спосіб (чітко виражений та зрозумілий для всіх сторін).
* **Роль юридичного представництва (пункт 69):** Суд особливо підкреслив, що інтереси компанії-заявника представляли два професійні юристи, і вона прямо відмовлялася від права на вмотивоване рішення у трьох окремих випадках (під час засідань з процесуальних питань та шляхом неподання заперечень у встановлені строки). Це робить практично неможливим для комерційних суб’єктів, які мають юридичне представництво, згодом стверджувати, що вони не розуміли наслідків такої відмови.
* **Припустимість рішень «без обґрунтування» (пункт 70):** Суд прямо постановив, що обов’язок наводити мотиви не становить «такого фундаментального процесуального принципу, щоб зробити відмову від нього неприпустимою у добровільному арбітражному провадженні».
* **Збереження процесуальних гарантій (пункти 63 та 70):** Відмова від вмотивованого рішення є дійсною лише у разі, якщо ширша арбітражна система забезпечує мінімальні гарантії. У цій справі наявність національних механізмів оскарження арбітражного рішення на підставі грубих процесуальних помилок, перевищення повноважень або відсутності можливості бути вислуханим (відповідно до Закону Фінляндії про арбітраж) забезпечила необхідні «мінімальні гарантії, сумірні з важливістю відмови».
* **Підтримка автономії волі сторін та оперативності (пункти 53 та 54):** Суд визнав, що відмова від обґрунтування має законні комерційні переваги, такі як швидше отримання арбітражних рішень, зниження витрат та захист комерційної таємниці. ЄСПЛ не втручатиметься у такі свідомі комерційні компроміси.
СПРАВА «АЙВАЗ ТА ІНШІ ПРОТИ ТУРЕЧЧИНИ»
### 1. Суть рішення
Це рішення стосується задоволеної заяви про перегляд попереднього рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) щодо незаконного досудового тримання під вартою турецьких суддів та прокурорів після спроби державного перевороту 2016 року. Один із первинних заявників, пан Месут Гюнгьор, помер за три дні до того, як Суд виніс початкове рішення від 11 липня 2023 року, яким йому було присуджено 5 000 євро як справедливу сатисфакцію. Дізнавшись про його смерть, його представник та спадкоємці звернулися із заявою про перегляд рішення на підставі Правила 80 Регламенту Суду, щоб родина могла отримати компенсацію. Уряд Туреччини заперечив проти цієї заяви, стверджуючи, що спадкоємці не поінформували Суд про смерть своєчасно. Суд відхилив заперечення Уряду, постановивши, що смерть заявника була вирішальним фактом, який не був відомий Суду на момент винесення початкового рішення. Відповідно, Суд одноголосно переглянув рішення, зобов’язавши турецьку державу виплатити 5 000 євро спільно вдові та двом синам померлого заявника.
—
### 2. Структура рішення, основні положення та зміни
Рішення складається з трьох основних частин: процесуальної передісторії, правової оцінки заяви про перегляд та остаточного обов’язкового рішення.
* **Процедура (пункти 1–5):** У цьому розділі викладено передісторію 131 об’єднаної заяви, винесення початкового рішення 11 липня 2023 року, подальше повідомлення про смерть пана Гюнгьора 8 липня 2023 року та обмін зауваженнями між спадкоємцями та Урядом Туреччини.
* **Право (пункти 6–16):** Цей розділ містить основний юридичний аналіз. У ньому визначаються спадкоємці померлого заявника, оцінюється їхній процесуальний статус, розглядаються процесуальні заперечення Уряду щодо обов’язку співпрацювати та застосовуються юридичні критерії перегляду рішення.
* **Резолютивна частина:** Кінцевий розділ містить формальне, одноголосне рішення Суду, яким приписується здійснити перегляд та визначаються умови виплати й нарахування відсотків.
#### Зміни порівняно з попередньою версією:
Основною зміною порівняно з початковим рішенням від 11 липня 2023 року є зміна отримувача присудженої справедливої сатисфакції за заявою № 21551/20. У той час як у початковому рішенні 5 000 євро було присуджено безпосередньо пану Месуту Гюнгьору, у цьому переглянутому рішенні аналогічна одноразова сума у розмірі 5 000 євро перенаправляється спільно його спадкоємцям. Крім того, ця версія містить офіційне відхилення процесуальних аргументів Уряду щодо несвоєчасного повідомлення про смерть заявника.
—
### 3. Основні положення рішення, важливі для юридичного використання
Для практикуючих юристів та дослідників найбільш важливими положеннями цього рішення є:
* **Застосування Правила 80 § 1 (Критерії перегляду):** Суд підтверджує, що смерть заявника до винесення рішення є «фактом, який має вирішальний вплив» і який не був відомий Суду на момент винесення рішення. Якщо заява про перегляд подана протягом обов’язкового шестимісячного строку після того, як стороні стало відомо про цей факт, вона відповідає критеріям для перегляду остаточного рішення.
* **Процесуальний статус спадкоємців на отримання справедливої сатисфакції:** Суд підтверджує свою усталену практику, згідно з якою найближчі члени сім’ї (у цьому випадку — вдова Назан Гюнгьор та двоє синів Фуркан і Емірхан Керем Гюнгьор) мають необхідний процесуальний статус для продовження провадження та отримання грошових коштів, спочатку призначених для померлого заявника.
* **Відхилення процесуальних санкцій за затримку в повідомленні (Правила 44A та 44C):** Уряд намагався заблокувати перегляд рішення, стверджуючи, що спадкоємці порушили свій обов’язок співпрацювати, не повідомивши Суд про смерть негайно. Суд прямо відхилив це твердження, постановивши, що затримка з повідомленням не є підставою для формування негативних висновків або відмови в перегляді, за умови дотримання шестимісячного строку, передбаченого Правилом 80.
* **Спільне присудження виплати та умови нарахування відсотків:** Суд постановив, що присуджена сума в розмірі 5 000 євро (яка покриває моральну шкоду, судові та інші витрати) має бути виплачена спільно трьом спадкоємцям протягом трьох місяців. Також було визначено, що в разі прострочення платежу нараховуються прості відсотки в розмірі, що дорівнює граничній кредитній ставці Європейського центрального банку, плюс три відсоткові пункти.
СПРАВА «ДУЛГЕРАКІС ПРОТИ ГРЕЦІЇ»
### 1. Суть рішення
Це рішення стосується порушення статті 8 Європейської конвенції з прав людини (право на повагу до приватного і сімейного життя) у зв’язку з надмірною тривалістю судового розгляду справи про опіку над дітьми в Греції. Заявник, батько-громадянин Греції, брав участь у судовому процесі щодо опіки зі своєю колишньою дружиною, який тривав понад шість років і вісім місяців у судах трьох інстанцій, причому лише стадія розгляду у суді першої інстанції зайняла більше чотирьох з половиною років. Основною причиною цієї затримки стало послідовне призначення чотирьох різних експертів-психіатрів, троє з яких відмовилися від виконання обов’язків, що призвело до дворічного затримання процесу, яке національні суди не змогли належним чином проконтролювати чи прискорити. Хоча батько підтримував контакти зі своїми дітьми протягом цього періоду, Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) ухвалив, що судові органи Греції не виконали свого позитивного зобов’язання розглядати справу з винятковою ретельністю. Зрештою, Суд одноголосно констатував порушення статті 8, хоча жодної фінансової компенсації не було присуджено, оскільки заявник не заявив вимогу про справедливу сатисфакцію.
—
### 2. Структура рішення, основні положення та порівняння з існуючою прецедентною практикою
Рішення має систематизовану структуру і складається з кількох ключових розділів:
* **Вступ та предмет спору:** Визначає сторони, представництво та основну скаргу за статтею 8 щодо тривалого судового розгляду справи про опіку.
* **Обставини справи та проміжні провадження:** Детально описує історію родини, розлучення у 2011 році, а також різні тимчасові заходи щодо опіки та судові заборони (забезпечувальні заходи), винесені національними судами.
* **Основне провадження щодо опіки:** Хронологічно описує основний судовий процес від первинного позову у 2011 році до остаточного рішення Касаційного суду у 2018 році, приділяючи особливу увагу затримкам, викликаним судово-психіатричними експертизами.
* **Оцінка Суду:** Оцінює прийнятність заяви та аналізує суть справи на предмет відповідності статті 8, зосереджуючись на позитивних зобов’язаннях держави, складності справи, поведінці заявника та питанні залучення експертів.
* **Застосування статті 41:** Стосується питання справедливої сатисфакції (відшкодування шкоди та судових витрат).
#### Порівняння та еволюція прецедентної практики
Це рішення ґрунтується на усталеній практиці ЄСПЛ щодо спорів у сфері сімейного права (таких як *«Попадіч проти Сербії»* та *«Анагностакіс та інші проти Греції»*) та закріплює її. Тим не менш, воно роз’яснює важливу відмінність:
* **Розірвання зв’язків не є обов’язковою умовою:** У попередніх справах надмірні затримки часто призводили до фактичного (*de facto*) остаточного розірвання сімейних зв’язків. У цій справі уряд Греції стверджував, що оскільки батько підтримував регулярні контакти та фактично здійснював опіку над двома дітьми під час судового процесу, його правам не було завдано незворотної шкоди.
* **Стандарт «невизначеності»:** Суд відхилив аргумент Уряду, роз’яснивши, що вимога щодо «виняткової ретельності» застосовується до всіх проваджень про опіку, незалежно від того, чи відбулося повне розірвання зв’язків. Самого лише стану тривалої юридичної невизначеності, яка визначає сімейне життя, достатньо для констатації порушення статті 8.
—
### 3. Основні положення рішення, найважливіші для практичного використання
Для практикуючих юристів, науковців та журналістів найбільш значущими правовими стандартами та положеннями, сформульованими в цьому рішенні, є такі:
* **Стандарт «виняткової ретельності» (пункт 28):** Суд повторює, що у справах, які стосуються відносин батьків зі своїми дітьми, національні суди повинні діяти з «винятковою ретельністю». Плин часу у справах про опіку може призвести до фактичного (*de facto*) визначення сімейної ситуації, що робить швидке вирішення спору процесуальною вимогою, яка випливає зі змісту статті 8.
* **Відповідальність судів за експертів (пункти 33–34):** Це ключовий висновок. Суд прямо зазначає, що держава не може виправдовувати затримки відсутністю співпраці, відмовою від виконання обов’язків або повільною роботою призначених судом експертів. Національні суди мають активний обов’язок контролювати діяльність експертів, встановлювати жорсткі часові рамки та вживати коригувальних заходів для запобігання процесуальній бездіяльності. Покладання на висновки експертів без контролю за своєчасністю їх надання є порушенням статті 8.
* **Властива складна природа справи не є виправданням (пункт 30):** Суд постановив, що наявність кількох дітей або зміна сімейних обставин є стандартними характеристиками спорів про опіку. Ці чинники не роблять справу «винятково складною» і не можуть використовуватися державою для виправдання судового процесу, що тривав майже сім років.
* **Обов’язок заявника діяти проактивно (пункт 32):** У рішенні наголошується, що заявник активно намагався прискорити розгляд справи, подаючи письмові клопотання про прискорення провадження. Така проактивна поведінка успішно спростувала твердження Уряду про те, що заявник сам сприяв затримці, і продемонструвала практичну важливість того, щоб сторони судового процесу формально висловлювали заперечення проти затримок на національному рівні.
СПРАВА «КЕСЛЕР ТА ІНШІ ПРОТИ ТУРЕЧЧИНИ»
### 1. Суть рішення
Це рішення стосується задоволеного клопотання про перегляд попереднього рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) від грудня 2024 року щодо незаконного тримання під вартою громадян Туреччини після спроби державного перевороту 2016 року. Необхідність перегляду виникла у зв’язку з тим, що двоє заявників, пан Реджеп Алтун та пан Хакан Карасой, померли до того, як початкове рішення було офіційно ухвалено та проголошено. Їхні відповідні спадкоємці звернулися з клопотанням про вступ у провадження, щоб отримати присуджені померлим суми справедливої сатисфакції у розмірі 5 000 євро. Незважаючи на заперечення Уряду Туреччини щодо несвоєчасного повідомлення про смерть, Суд визнав процесуальний статус спадкоємців для підтримання вимог. Зрештою, ЄСПЛ одноголосно вирішив переглянути своє попереднє рішення, зобов’язавши державу-відповідача виплатити призначену компенсацію безпосередньо спадкоємцям обох померлих заявників.
### 2. Структура рішення, основні положення та зміни порівняно з попередніми версіями
Рішення логічно структуроване і складається з опису процесуальної історії, правової оцінки та заключної резолютивної частини:
* **Процедура (пункти 1–6):** У цьому розділі викладено передісторію 172 об’єднаних заяв, висновки початкового рішення від 3 грудня 2024 року (яким було встановлено порушення пункту 1 статті 5 Конвенції), а також хронологію смерті заявників та подальших клопотань про перегляд на підставі правила 80 Регламенту Суду.
* **Право та клопотання про перегляд (пункти 7–10):** У цій частині визначаються конкретні спадкоємці померлих заявників та детально описуються заперечення Уряду Туреччини. Уряд стверджував, що представники не співпрацювали з Судом, оскільки вчасно не повідомили його про смерть заявників відповідно до правил 44A та 44C Регламенту Суду.
* **Оцінка Суду (пункти 11–18):** Тут Суд тлумачить пункт 1 правила 80 Регламенту Суду, встановлює процесуальний статус спадкоємців та систематично відхиляє процесуальні заперечення Уряду на основі усталеної прецедентної практики.
* **Резолютивна частина (рішення):** Заключний розділ містить офіційне, одноголосне рішення Суду про перегляд рішення та здійснення виплат.
**Зміни порівняно з попередньою версією:**
Основна зміна полягає у визначенні отримувачів виплат справедливої сатисфакції відповідно до статті 41 Конвенції. У початковому рішенні від 3 грудня 2024 року Суд присудив по 5 000 євро безпосередньо пану Реджепу Алтуну та пану Хакану Карасою. Переглянуте рішення змінює це, перенаправляючи ці виплати:
* Сума у розмірі 5 000 євро, яка спочатку призначалася пану Реджепу Алтуну, тепер присуджується спільно його спадкоємцям — Ількнур Алтун та Талсі Алтуну.
* Сума у розмірі 5 000 євро, яка спочатку призначалася пану Хакану Карасою, тепер присуджується спільно його спадкоємцям — Ісмаїлу Карасою та Інтімазу Карасою.
### 3. Основні положення рішення, найбільш важливі для його практичного використання
Для практикуючих юристів та дослідників найбільш значущими елементами цього рішення є:
* **Застосування пункту 1 правила 80 (критерії перегляду):** Суд підтвердив, що смерть заявника до проголошення рішення є «виявленням факту», який не був відомий Суду і мав «вирішальний вплив» на виконання рішення, зокрема щодо присудження справедливої сатисфакції.
* **Процесуальний статус спадкоємців:** Рішення підтверджує усталену прецедентну практику, згідно з якою прямі спадкоємці мають автоматичне право продовжувати розгляд заяв та отримувати грошову компенсацію замість померлих заявників за умови, що вони чітко висловлять такий намір.
* **Відхилення аргументів про процесуальні порушення (правила 44A та 44C):** Суд чітко відхилив спробу Уряду заблокувати перегляд на підставі пізнього повідомлення. ЄСПЛ постановив, що неповідомлення Суду негайно про смерть заявника не є підставою для негативних висновків або відмови у задоволенні матеріальних прав спадкоємців.
* **Умови виплати та нарахування пені:** Рішення зобов’язує державу-відповідача здійснити виплату спільним спадкоємцям протягом трьох місяців. Воно також визначає стандартний механізм нарахування пені, що базується на граничній кредитній ставці Європейського центрального банку, плюс три відсоткові пункти, у разі несплати державою у зазначений тримісячний строк.
СПРАВА «КИШАНАК ТА ТУНДЖЕЛЬ ПРОТИ ТУРЕЧЧИНИ»
Це рішення стосується незаконного досудового тримання під вартою двох відомих курдських жінок-політиків у Туреччині, Гюльтан Кишанак та Себахат Тунджель, які були заарештовані наприкінці 2016 року за звинуваченням у членстві в озброєній терористичній організації (РПК/ККК). Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) одноголосно постановив, що їхнє тривале тримання під вартою порушило статтю 5 §§ 1 та 3 Конвенції через повну відсутність «обґрунтованої підозри» та недостатнє судове обґрунтування. Крім того, Суд визнав порушення статті 10, ухваливши, що тримання цих політиків під вартою за їхні мирні політичні промови та діяльність становило незаконне обмеження їхньої свободи вираження поглядів. Що вкрай важливо, стосовно другої заявниці, Себахат Тунджель, Суд встановив порушення статті 18 у поєднанні зі статтею 5 § 1, підтвердивши, що її тримання під вартою було викликано прихованим політичним мотивом з метою придушення плюралізму та обмеження демократичних дебатів. Зрештою, ЄСПЛ зобов’язав Туреччину виплатити кожній заявниці по 16 000 євро компенсації моральної шкоди та спільно 2 000 євро на відшкодування судових витрат.
### Структура рішення, основні положення та еволюція прецедентної практики
Рішення має систематизовану структуру, починаючи з процесуальної історії та детального викладу фактичних обставин щодо політичної ролі заявниць, їхніх арештів та кримінальних проваджень на національному рівні. Далі воно переходить до юридичної оцінки Суду, яка поділена на чотири основні сфери:
1. **Прийнятність та попередні заперечення:** Суд відхилив заперечення уряду Туреччини щодо вичерпання національних засобів правового захисту, підтвердивши, що заявниці належним чином заявили свої скарги у Конституційному суді Туреччини.
2. **Стаття 5 §§ 1 та 3 (Право на свободу та особисту недоторканність):** Суд оцінив, чи мали національні суди «обґрунтовану підозру» для тримання заявниць під вартою та чи надали вони належне обґрунтування для продовження їхнього тримання під вартою.
3. **Стаття 10 (Свобода вираження поглядів):** Суд оцінив вплив тримання під вартою на право заявниць на політичне вираження поглядів та свободу зібрань.
4. **Стаття 18 (Межі застосування обмежень прав):** Суд дослідив, чи переслідувало тримання під вартою приховану, політично мотивовану мету.
**Еволюція та зміни порівняно з попередньою прецедентною практикою:**
Це рішення не відхиляється від усталеної прецедентної практики Суду; натомість воно закріплює та розширює знакові принципи, викладені у справах *«Селахаттін Демірташ проти Туреччини (№ 2)» [Велика Палата]* та *«Туглук проти Туреччини»*.
* **Розширення сфери захисту статті 18:** У той час як попередні справи переважно стосувалися діючих членів парламенту, це рішення підтверджує, що захист від політично мотивованого тримання під вартою за статтею 18 однаково застосовується до високопоставлених лідерів партій та посадових осіб місцевого самоврядування (таких як мери та співголови партій), які не мають парламентських мандатів, але відіграють центральну роль у демократичному плюралізмі.
* **Уточнення муніципальної відповідальності:** Рішення запроваджує суворий стандарт щодо віднесення дій муніципалітету на рахунок обраного мера. Воно роз’яснює, що перебування на державній посаді є недостатнім для встановлення особистої кримінальної відповідальності за муніципальні послуги (такі як поховання або відведення місць під кладовища) без конкретних доказів особистого керівництва, дозволу або безпосередньої участі посадової особи.
### Основні положення рішення, найбільш важливі для практичного використання
Для журналістів, практикуючих юристів та правозахисників найбільш критично важливими аспектами цього рішення є:
* **Стандарт «обґрунтованої підозри» щодо політичних промов (стаття 5 § 1):** Суд постановив, що участь у законних політичних організаціях (таких як Конгрес демократичного суспільства — DTK) та виголошення політичних промов — навіть тих, у яких використовуються вкрай суперечливі терміни на кшталт «Курдистан» або критикуються військові операції держави — не можуть переконати об’єктивного спостерігача в тому, що було вчинено злочин, пов’язаний з тероризмом. Політичні промови користуються найвищим рівнем захисту за Конвенцією.
* **Сувора особиста відповідальність посадових осіб:** ЄСПЛ різко розкритикував національні суди за притягнення мера Кишанак до відповідальності за події, що відбувалися в її муніципалітеті (такі як похорони та відведення місць під кладовища), лише на підставі її статусу мера. Суд встановив, що у рішеннях про тримання під вартою має бути продемонстрований «конкретний фактичний зв’язок» та «особиста відповідальність», а не посилання на інституційні припущення.
* **Взаємозалежність свободи та свободи слова (стаття 5 і стаття 10):** У рішенні знову підтверджується важлива правова доктрина: якщо позбавлення свободи визнано незаконним відповідно до статті 5 § 1, будь-яке подальше обмеження свободи вираження поглядів (стаття 10), спричинене цим позбавленням, автоматично вважається таким, що не є «передбаченим законом». Це унеможливлює виправдання державою тримання під вартою як необхідного обмеження в демократичному суспільстві.
* **«Ширша тенденція» політичного переслідування (стаття 18):** Визнавши порушення статті 18 стосовно Себахат Тунджель, Суд офіційно визнав, що її тримання під вартою було не поодинокою судовою помилкою, а частиною скоординованої, підтримуваної державою «ширшої тенденції», спрямованої на придушення політичної опозиції та плюралізму. Цей висновок має велике значення для міжнародного моніторингу системних недоліків у сфері верховенства права в Туреччині.
СПРАВА «L.L. ТА P.L. ПРОТИ НОРВЕГІЇ»
### 1. Суть рішення
Ця постанова стосується одностайного встановлення Європейським судом з прав людини (ЄСПЛ) порушення статті 8 (право на повагу до сімейного життя) Європейської конвенції з прав людини у зв’язку з рішенням Норвегії про позбавлення батьківських прав та надання дозволу на усиновлення дитини її прийомними батьками. Дитину було влаштовано під прийомну опіку у віці всього п’яти місяців на умовах надзвичайно обмеженого режиму контактів, що, як встановив Суд, із самого початку серйозно перешкоджало будь-якій реалістичній перспективі возз’єднання сім’ї. Хоча національні органи влади виправдовували усиновлення, вказуючи на вразливість дитини та нібито обмежені можливості батьків щодо догляду за нею, ЄСПЛ зазначив, що ці фактори ніколи не були чітко або точно визначені експертами чи національними судами. Крім того, Суд розкритикував національні суди за використання ризику майбутніх судових позовів з боку біологічних батьків як обґрунтування для остаточного оформлення усиновлення. Зрештою, Суд постановив, що остаточне розірвання сімейних зв’язків не було обумовлене винятковими обставинами або надважливою вимогою забезпечення найкращих інтересів дитини, і зобов’язав Норвегію виплатити батькам 25 000 євро компенсації моральної шкоди та 5 000 євро на покриття судових витрат та витрат.
—
### 2. Структура рішення, основні положення та еволюція судової практики
Постанова структурована систематично, відповідно до стандартного формату ЄСПЛ:
* **Вступ та процесуальна історія:** описує сторони, представництво та рішення про прийнятність.
* **Предмет справи:** детально описує історію сім’ї, перші рішення про влаштування дитини під опіку від 2014 року та безпосередньо провадження щодо усиновлення, розпочате у 2019 році.
* **Скарги сторін:** зосереджується на заявах батьків за статтею 8 та статтею 6 (право на справедливий суд) щодо відсутності зусиль з возз’єднання сім’ї, процесу прийняття рішень та незаслуховування дитини безпосередньо.
* **Оцінка Суду:** об’єднує процесуальні скарги за статтею 6 з аналізом за статтею 8, оцінює правову основу та застосовує тест на «необхідність у демократичному суспільстві».
* **Застосування статті 41:** визначає розмір присудженої компенсації моральної шкоди та судових витрат.
* **Резолютивна частина:** офіційно констатує порушення та визначає фінансові виплати.
#### Еволюція та порівняння з попередньою судовою практикою:
Це рішення не створює абсолютно нових правових норм, а скоріше закріплює та суворо застосовує основоположні принципи, встановлені у рішеннях Великої Палати у справах ***«Странд Лоббен та інші проти Норвегії»*** (2019) та ***«Абді Ібрагім проти Норвегії»*** (2021).
Ключова еволюція, висвітлена в цьому тексті, полягає в тому, як ЄСПЛ реагує на реакцію національних судів на його попередні рішення. Фактичні обставини цієї справи значною мірою передували серйозним змінам у практиці Верховного суду Норвегії, які відбулися після рішення у справі *«Странд Лоббен»*. Встановивши порушення у цій справі, ЄСПЛ підтверджує, що національні органи влади не можуть обходити свої обов’язки щодо возз’єднання сім’ї шляхом презумпції «довгострокового» прийомного піклування на самому початку влаштування дитини, а потім використовувати подальшу відсутність зв’язку між батьками та дитиною для виправдання остаточного усиновлення.
—
### 3. Основні положення рішення, найбільш важливі для практичного використання
Для практикуючих юристів, розробників державної політики та журналістів найбільш важливими висновками з тексту цього рішення є такі:
* **Високий поріг для усиновлення («виняткові обставини»):** Суд знову наголошує, що заміна прийомної опіки усиновленням, яке безповоротно розриває біологічні зв’язки, може бути виправдана лише «винятковими обставинами» і має бути вмотивована «надважливою вимогою» забезпечення найкращих інтересів дитини. Нечіткі, суперечливі або неточні експертні оцінки щодо когнітивних обмежень батьків або вразливості дитини є недостатніми для відповідності цьому високому стандарту.
* **Заборона посилання на «ризик судового спору»:** У надзвичайно важливому висновку Суд постановив, що національні суди не можуть використовувати ризик ініціювання біологічними батьками судових процесів у майбутньому (для оскарження рішень про опіку або прав на спілкування) як підставу для надання дозволу на усиновлення. Право батьків на доступ до засобів юридичного захисту є фундаментальним процесуальним правом відповідно до статті 8, і використання цих засобів захисту не може бути обернене проти них.
* **«Пастка» ранніх обмежених режимів контактів:** Суд підкреслив, що коли органи влади встановлюють дуже суворий режим побачень на ранньому етапі (у цій справі — лише кілька годин на рік, починаючи з грудного віку), вони фактично перешкоджають розвитку сімейних зв’язків. Держава не може згодом використовувати відсутність таких зв’язків для виправдання остаточного усиновлення.
* **Гнучкі стандарти заслуховування дитини:** Постанова містить важливі вказівки щодо участі дитини у процесі. Вона підтверджує, що національні суди не завжди зобов’язані безпосередньо заслуховувати дитину в суді, якщо це може завдати їй психологічної травми (особливо для вразливих дітей). З процесуальної точки зору є достатнім, якщо думка дитини та динаміка стосунків детально задокументовані та представлені у висновках експертів.
СПРАВА «САМАРАС ПРОТИ ГРЕЦІЇ»
### 1. Суть рішення
Справа «Самарас проти Греції» стосується громадянина Греції, який стверджував, що був жорстоко побитий працівниками поліції під час його арешту та подальшого тримання під вартою у відділку поліції у 2017 році. У той час як грецькі органи влади стверджували, що численні тілесні ушкодження заявника виникли внаслідок його власного чинення насильницького опору, спроби втечі та самоушкодження, заявник наполягав на тому, що він піддався надмірному застосуванню сили, словесним образам та цілеспрямованому фізичному насильству. Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) визнав порушення процесуального аспекту статті 3 Європейської конвенції з прав людини у зв’язку з вкрай неефективним національним розслідуванням. Зокрема, Суд наголосив, що національні органи влади не допитали ключових поліцейських у межах кримінального провадження, не здійснили пошуку потенційних очевидців та не з’ясували неоднозначності в медичних висновках. Проте, саме через відсутність ретельного національного розслідування ЄСПЛ визнав скаргу на жорстоке поводження по суті (матеріальний аспект) неприйнятною, оскільки брак доказів, що став наслідком цього, завадив Суду встановити точну причину ушкоджень поза розумним сумнівом. Таким чином, Суд зобов’язав Грецію сплатити заявнику 5 000 євро як компенсацію моральної шкоди.
—
### 2. Структура рішення та основні положення
Рішення систематизовано за чіткими юридичними та фактичними розділами:
* **Вступ та предмет спору:** Визначає сторони, представництво та окреслює суть справи за статтею 3 Конвенції (заборона катування, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження).
* **Виклад фактів:** Представляє абсолютно протилежні версії подій. Заявник описує, як у відділку поліції його душили, копали ногами та били (включаючи навмисні удари по нещодавно прооперованій нозі). Уряд заперечує це, стверджуючи, що заявник напав на поліцейських із викруткою, намагався втекти, впав зі сходів та наносив собі самоушкодження.
* **Національні провадження:** Детально описує паралельні шляхи реагування на національному рівні — кримінальну скаргу заявника (яка була відхилена на двох рівнях прокуратури), адміністративне дисциплінарне розслідування (яке було здано в архів без встановлення будь-яких дисциплінарних проступків) та засудження заявника у кримінальному порядку за опір і спробу крадіжки.
* **Медичні докази:** Документує висновки судово-медичних та госпітальних обстежень, у яких зафіксовано численні ушкодження голови, обличчя, тулуба та кінцівок, включаючи непояснений слід від укусу.
* **Оцінка Суду:**
* *Прийнятність:* Відхиляє попереднє заперечення Уряду щодо вичерпання цивільно-правових засобів юридичного захисту.
* *Процесуальний аспект статті 3:* Виявляє порушення у зв’язку з конкретними упущеннями під час розслідування.
* *Матеріальний аспект статті 3:* Визнає цю частину заяви неприйнятною (явно необґрунтованою) через недостатність доказів для відповідності стандарту «поза розумним сумнівом».
* **Стаття 41 (Справедлива сатисфакція):** Присуджує 5 000 євро компенсації моральної шкоди та відхиляє вимогу про відшкодування витрат через відсутність підтверджувальних документів.
#### Еволюція та порівняння з попередньою прецедентною практикою
Хоча в цьому рішенні застосовуються добре відомі принципи справи *«Буїд проти Бельгії»* щодо ефективності розслідувань, воно закріплює критичну позицію щодо повторюваного процесуального заперечення грецького Уряду. Суд рішуче відхилив аргумент про те, що заявник повинен був звернутися з позовами про цивільно-правову компенсацію перед зверненням до Страсбурга, що узгоджується з його нещодавнім рішенням у справі *«Панайотопулос та інші проти Греції»*. Крім того, рішення підкреслює стійку системну проблему: коли національні органи влади не проводять належного розслідування, вони фактично створюють доказовий вакуум. Цей вакуум заважає Суду встановити порушення матеріального аспекту статті 3, як це було у справі *«Андерсен проти Греції»*, тим самим ілюструючи, як процесуальні упущення безпосередньо впливають на вирішення справ щодо прав людини по суті.
—
### 3. Основні положення, найважливіші для юридичного та журналістського використання
Для журналістів та практикуючих юристів найбільш важливими висновками з цього рішення є:
* **Відхилення бар’єру «цивільно-правового засобу захисту»:** ЄСПЛ знову підтвердив, що жертвам стверджуваного поліцейського свавілля в Греції немає потреби вичерпувати цивільні шляхи отримання компенсації (такі як стаття 105 Вступного закону до Цивільного кодексу) перед тим, як шукати правосуддя в Страсбурзі. Кримінальні та дисциплінарні розслідування залишаються основними, необхідними засобами юридичного захисту, які держава зобов’язана забезпечити.
* **Стандарт «ефективного» кримінального розслідування:** Суд встановив чіткі критерії того, що мають зробити національні прокурори для дотримання вимог статті 3. Розслідування вважається неефективним, якщо:
* Воно ґрунтується на показаннях поліцейських, отриманих під час *адміністративних* розслідувань, замість безпосереднього допиту причетних офіцерів у межах *кримінального* розслідування.
* Воно не забезпечує активного пошуку та допиту потенційних незалежних очевидців (таких як інші затримані, які перебували у відділку поліції).
* Воно не звертається за експертними роз’ясненнями щодо медичних звітів. Прокурори не можуть просто приймати медичні висновки про «легкі тілесні ушкодження», не запитавши судово-медичних експертів, чи є ці ушкодження сумісними зі скаргами жертви або альтернативними поясненнями поліції (наприклад, падінням чи самоушкодженням).
* **Парадокс «прогалини в розслідуванні»:** Ця справа є класичним прикладом юридичного парадоксу. Скарга на жорстоке поводження з боку поліції по суті була відхилена не тому, що Суд повірив поліції, а тому, що розслідування грецьких органів влади було настільки незадовільним, що встановити, що саме сталося, «поза розумним сумнівом», виявилося неможливим. Суд прямо зазначив, що ця відсутність визначеності «значною мірою випливає з відсутності ретельного та ефективного розслідування».
СПРАВА «ТАШ ТА ІНШІ ПРОТИ ТУРЕЧЧИНИ» (CASE OF TAŞ AND OTHERS v. TÜRKİYE)
### Суть рішення
Ця постанова стосується задоволеного запиту про перегляд попереднього рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) від грудня 2024 року, яке стосувалося незаконного тримання під вартою громадян Туреччини після спроби державного перевороту 2016 року. Один із заявників, пан Зекі Сакман, помер у листопаді 2020 року до винесення первинної постанови, проте Суд залишив поза увагою своєчасне повідомлення від його вдови, в якому вона висловлювала бажання продовжувати розгляд справи. Як наслідок, у первинній постанові справедливу сатисфакцію було присуджено померлому заявнику, що унеможливило для його вдови виконання рішення та отримання коштів за внутрішньодержавними процедурами Туреччини. Згодом вдова звернулася із запитом про офіційний перегляд постанови відповідно до правила 80 Регламенту Суду, щоб кошти були виплачені безпосередньо їй. ЄСПЛ одноголосно ухвалив рішення на її користь, відхиливши заперечення уряду Туреччини та наказавши виплатити повну суму в розмірі 3 000 євро безпосередньо їй.
—
### Структура рішення, основні положення та зміни
Рішення складається з трьох основних розділів:
1. **Процедура (пункти 1–6):** У цьому розділі викладено історію первинних 213 заяв (*Taş and Others v. Türkiye*, 17 грудня 2024 року) щодо незаконного тримання під вартою відповідно до статті 5 Конвенції. Тут детально описується хронологія подій, пов’язаних зі смертю пана Сакмана, залишення поза увагою Суду повідомлення його представника від січня 2022 року, а також подальший запит про перегляд рішення, поданий у березні 2025 року.
2. **Право (пункти 7–18):** Цей розділ містить основні правові аргументи та оцінку Суду. У ньому детально описуються заперечення уряду Туреччини — зокрема, про те, що Суд не був своєчасно повідомлений про смерть заявника, і що будь-яка виплата має бути обмежена конкретною часткою вдови у спадщині (одна дев’ята спадкового майна). Далі викладається обґрунтування Суду відповідно до правила 80, яке підтверджує процесуальний статус вдови та відхиляє аргументи Уряду.
3. **Резолютивна частина:** Суд одноголосно вирішує переглянути постанову від 17 грудня 2024 року конкретно щодо вимог пана Сакмана, зобов’язуючи Туреччину виплатити його вдові, Айше Сакман, суму у розмірі 3 000 євро плюс можливу пеню.
#### Зміни порівняно з попередньою версією:
Єдиною, але критично важливою зміною до попередньої постанови від 17 грудня 2024 року є зміна одержувача суми справедливої сатисфакції за заявою № 6347/19. У первинній постанові 3 000 євро було присуджено померлому заявнику Зекі Сакману. У переглянутій постанові його замінено на його вдову, Айше Сакман, як єдиного визначеного одержувача повної суми присуджених 3 000 євро як компенсації моральної шкоди, судових та інших витрат.
—
### Основні положення рішення, важливі для юридичного використання
Для юристів-практиків та журналістів, які стежать за судовими процесами у сфері прав людини, найважливіші положення цього рішення включають таке:
* **Визначення «вирішального факту» для перегляду (пункти 14–15):** Суд підтверджує, що смерть заявника до ухвалення постанови становить «факт, який має вирішальний вплив» і який не був відомий Суду на момент проголошення. Це задовольняє суворим критеріям для подання запиту про перегляд відповідно до пункту 1 правила 80 Регламенту Суду.
* **Процесуальний статус спадкоємців (пункт 11):** Рішення підкріплює усталену прецедентну практику, згідно з якою близькі родичі, як-от один із подружжя, мають процесуальний статус (standing) для продовження розгляду заяви замість померлого заявника, за умови, що вони висловили таке прагнення.
* **Відхилення процесуальних санкцій за несвоєчасне повідомлення (пункт 13):** Суд відхилив аргумент Уряду про те, що представник заявника не співпрацював із Судом, оскільки негайно не повідомив про смерть. Суд постановив, що затримка в інформуванні Суду про смерть заявника не перешкоджає автоматично перегляду рішення і не є підставою для негативних процесуальних висновків відповідно до правила 44C.
* **Відсутність розподілу справедливої сатисфакції відповідно до часток у спадщині (пункт 16):** Це надзвичайно практичне рішення для юристів, які займаються спадковим правом та правами людини. Суд чітко відхилив аргумент уряду Туреччини про те, що вдова має отримати лише свою частку у спадщині (одну дев’яту). Суд роз’яснив, що вся сума, присуджена на підставі статті 41, має бути повністю виплачена конкретному спадкоємцю чи спадкоємцям, які активно вирішили продовжувати розгляд заяви в ЄСПЛ, незалежно від розподілу спадщини на національному рівні.
СПРАВА «ЮРКЮТ ПРОТИ ТУРЕЧЧИНИ» [CASE OF ÜRKÜT v. TÜRKİYE]
### 1. Суть рішення
Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) одноголосно постановив у справі *«Юркют проти Туреччини» (Ürküt v. Türkiye)*, що досудове тримання під вартою Алі Юркюта, члена центрального виконавчого комітету прокурдської партії HDP, порушило кілька ключових положень Європейської конвенції з прав людини. Суд дійшов висновку, що арешт і подальше тримання під вартою пана Юркюта, які національні органи влади пов’язали з політичними повідомленнями в мережі Twitter (X), що закликали до протестів під час подій у Кобані у 2014 році, не ґрунтувалися на жодній «обґрунтованій підозрі» у вчиненні кримінального правопорушення у розумінні пункту 1 статті 5. Відповідно, оскільки це позбавлення свободи було протиправним, пов’язане з ним втручання в його свободу вираження поглядів за статтею 10 не було «передбачене законом». Що вкрай важливо, Суд також констатував порушення статті 18 у поєднанні з пунктом 1 статті 5, визначивши, що його тримання під вартою переслідувало приховану політичну мету, спрямовану на придушення плюралізму та обмеження свободи політичних дебатів. Зрештою, це рішення посилює суворі правові межі, що захищають політичні висловлювання, та забороняє зловживання кримінальним триманням під вартою з метою змусити опозиційних політиків замовкнути.
—
### 2. Структура рішення, основні положення та еволюція прецедентної практики
#### Структура рішення
Рішення систематично організоване у кілька ключових розділів:
* **Предмет справи:** Короткий вступ, у якому викладено звинувачення (порушення єдності держави та підбурювання) та статті Конвенції, на які посилається заявник (статті 5, 10 та 18).
* **Фактичні обставини:** Детальна хронологія подій у Кобані 6–8 жовтня 2014 року, конкретні повідомлення у Twitter, опубліковані HDP, подальші кримінальні розслідування та арешт заявника у вересні 2020 року.
* **Провадження на національному рівні:** Деталі обвинувального акта щодо заявника, його засудження судом присяжних (з розгляду тяжких кримінальних справ) у травні 2024 року та його неуспішна індивідуальна скарга до Конституційного суду Туреччини.
* **Оцінка Суду:** Юридичний аналіз, розділений відповідно до стверджуваних порушень статті 5 (право на свободу), статті 10 (свобода вираження поглядів) та статті 18 (прихована політична мета).
* **Застосування статті 41:** Рішення щодо справедливої сатисфакції (фінансової компенсації).
#### Основні положення
Рішення зосереджене на застосуванні:
* **Пункту 1 (c) та пункту 3 статті 5:** Вимога щодо наявності «обґрунтованої підозри», що ґрунтується на об’єктивних фактах, як *sine qua non* (необхідна умова) для початкового та подальшого тримання під вартою.
* **Статті 10:** Захист політичних висловлювань та вимога, щоб будь-яке обмеження свободи вираження поглядів було «передбаченим законом».
* **Статті 18:** Заборона використання дозволених обмежень прав для цілей інших, ніж ті, що передбачені Конвенцією.
#### Еволюція та узгодженість із попередньою прецедентною практикою
Це рішення не є відхиленням від попередніх стандартів, а скоріше є твердим закріпленням і розширенням визначальних принципів, встановлених у справах *«Селахаттін Демірташ проти Туреччини (№ 2)» [ВП] (Selahattin Demirtaş v. Turkey (no. 2) [GC])* та *«Селахаттін Демірташ проти Туреччини (№ 4)» (Selahattin Demirtaş v. Türkiye (no. 4))*.
Суд безпосередньо застосував свої попередні висновки про те, що згадані повідомлення HDP у Twitter залишалися в межах політичних висловлювань і не становили підбурювання до насильства. Ключова еволюція у справі *«Юркют»* полягає в тому, як Суд підійшов до оцінки показань свідків: він закріпив правило, згідно з яким заяви анонімних свідків або осіб, які користуються державними програмами пом’якшення покарання (такими як режим «дієвого каяття»), не можуть бути підставою для встановлення «обґрунтованої підозри», якщо вони не підтверджуються об’єктивними, конкретними доказами.
—
### 3. Ключові положення та практичні висновки для правозастосування
Для журналістів та практикуючих юристів найбільш значущі правові положення та висновки у цьому тексті включають:
* **Стандарт «обґрунтованої підозри» щодо політичної діяльності (пункт 1 статті 5):** Суд прямо зазначає, що сама лише участь у засіданні виконавчого органу політичної партії, на якому схвалюються заклики до мирних демонстрацій, не є кримінальним діянням. Політичні висловлювання та заклики до солідарності не можуть бути використані як ретроактивне виправдання для звинувачень у порушенні єдності держави (стаття 302 Кримінального кодексу Туреччини) або підбурюванні (стаття 214).
* **Суворі правила щодо достовірності показань свідків:** У тексті встановлюється, що заяви анонімних свідків (таких як «Махір») або колишніх членів незаконних організацій, які прагнуть пом’якшення покарання (таких як «К.Г.»), мають бути підтверджені об’єктивними чинниками. За відсутності прямих, конкретних доказів, які пов’язують обвинуваченого з подальшим насильством, такі заяви є юридично недостатніми для виправдання досудового тримання під вартою.
* **Взаємозалежність статті 5 та статті 10:** Рішення підкреслює важливий правовий механізм: якщо буде встановлено, що триманню під вартою бракує «обґрунтованої підозри» відповідно до пункту 1 статті 5, будь-яке пов’язане з цим обмеження свободи вираження поглядів за статтею 10 автоматично вважається таким, що не було «передбачене законом». Це створює дієвий процесуальний шлях для оскарження тримання під вартою журналістів, політиків та активістів.
* **Систематичність політичного переслідування (стаття 18):** Щоб довести порушення статті 18, Суд вивчив обставини поза межами індивідуальних фактів справи пана Юркюта. Він проаналізував «подібність як у фактичній основі, так і в часі проведення проваджень» проти інших політиків HDP, дійшовши висновку, що його тримання під вартою не було поодиноким випадком, а є частиною «більш широкої та послідовної моделі» придушення демократичного плюралізму.
* **Процесуальна суворість відповідно до Правила 60:** Важливим практичним застереженням у тексті є те, що, незважаючи на встановлення численних серйозних порушень Конвенції, Суд не присудив жодної фінансової компенсації (справедливої сатисфакції) лише через те, що заявник не подав вимогу в суворій відповідності до формальних вимог Правила 60 Регламенту Суду.
