СПРАВА «БРЮН ПРОТИ ШВЕЙЦАРІЇ» (CASE OF BRUN v. SWITZERLAND)
### 1. Суть рішення
Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) одноголосно постановив у справі *«Брюн проти Швейцарії»*, що швейцарський податок за звільнення від військової служби, який стягується з чоловіків-швейцарців, визнаних непридатними до служби, але не стягується зі швейцарських жінок чи іноземних резидентів, не порушує заборону дискримінації (стаття 14 Конвенції) у поєднанні із забороною примусової праці (стаття 4). Заявник, громадянин Швейцарії, визнаний непридатним до військової служби за станом здоров’я, стверджував, що примус до сплати цього компенсаційного податку становить дискримінацію за ознакою статі та громадянства. Суд установив, що оскільки податок за звільнення від служби нерозривно пов’язаний з обов’язком проходити службу, він є солідарним обов’язком у сфері національної оборони, а не стандартним фіскальним податком, що підпадає під дію статті 4. Проте Суд дійшов висновку, що швейцарські жінки та іноземні громадяни не перебувають у порівнянній ситуації із заявником, оскільки вони від самого початку не несуть юридичного обов’язку проходити військову службу. Зрештою, Суд зробив висновок, що базові відмінності в самому обов’язку проходити військову службу є об’єктивно та розумно обґрунтованими й повністю охоплюються широкою свободою розсуду Швейцарії в організації своєї національної оборони.
—
### 2. Структура рішення, основні положення та еволюція прецедентної практики
#### Структура рішення
* **Обставини справи (факти):** детально описують призов заявника у 2000 році, його подальше звільнення від служби за станом здоров’я у 2001 році, нарахування податку за 2005 і 2010 роки, а також його безуспішні апеляції в кантональних судах Швейцарії та Федеральному верховному суді.
* **Відповідне законодавство:** містить посилання на Федеральну конституцію Швейцарії (статті 8, 58 і 59), Федеральний закон про податок за звільнення від військової служби та Федеральний закон про армію та військове управління.
* **Право:**
* *Прийнятність:* аналізується питання про те, чи застосовується стаття 14 у поєднанні зі статтею 4, і робиться висновок, що податок підпадає під поняття «служба військового характеру» (пункт 3 (b) статті 4).
* *Суть справи:* оцінюється наявність «порівнянної ситуації» та наявність об’єктивного і розумного обґрунтування різниці в поводженні за ознаками статі та громадянства.
* **Рішення (резолютивна частина):** одноголосно визнає заяву прийнятною, але не виявляє порушення статті 14 у поєднанні зі статтею 4.
#### Основні положення
* **Застосовність статті 4:** Суд підтвердив, що хоча пункт 3 (b) статті 4 виключає військову службу з визначення «примусової чи обов’язкової праці», це положення слугує для окреслення меж права. Податок за звільнення від служби, як фінансовий замінник служби, є солідарним обов’язком у сфері національної оборони, а отже, підпадає під дію статті 4.
* **Тест на порівнянність (компаративний тест):** для встановлення факту дискримінації за статтею 14 має існувати різниця в поводженні з особами, які перебувають в аналогічних або суттєво схожих ситуаціях.
* **Обґрунтування розрізнення:** Суд погодився, що виключення іноземних громадян із військової служби (та звільнення від податку) є виправданим через відсутність у них прав громадянства та необхідність уникнення двосторонніх конфліктів щодо подвійного військового обов’язку. Для жінок така різниця виправдана національними традиціями у сфері військової оборони та відсутністю європейського консенсусу щодо призову жінок.
#### Зміни та відмінності порівняно з попередньою прецедентною практикою
* **Відмінність від справ *«Глор проти Швейцарії» (Glor v. Switzerland)* та *«Різер проти Швейцарії» (Ryser v. Switzerland)*:** у цих попередніх справах ЄСПЛ констатував порушення статті 14, оскільки групи порівняння (чоловіки з тяжкою інвалідністю порівняно з чоловіками з незначними обмеженнями здоров’я) обидві мали первинний законний обов’язок проходити службу, але оподатковувалися по-різному. У справі *«Брюн»* групи порівняння (жінки та іноземці) не мають базового обов’язку проходити службу, що означає, що вони не перебувають у порівнянній ситуації щодо замінника податку.
* **Відмінність від справи *«Карлхайнц Шмідт проти Німеччини» (Karlheinz Schmidt v. Germany)*:** у справі *«Шмідт»* Суд визнав дискримінаційним збір за звільнення від пожежної служби, який накладався лише на чоловіків, оскільки обов’язок служити в пожежній команді був суто теоретичним (через достатню кількість добровольців). У справі *«Брюн»* Суд наголосив, що швейцарська військова служба є практичною реальністю (де 80% армії складається з військовослужбовців міліційного формування), а це означає, що податок за звільнення від служби зберігає свій справжній компенсаційний, а не суто фіскальний характер.
—
### 3. Основні положення рішення, найбільш важливі для практичного застосування
Для юристів-практиків, науковців та розробників державної політики найбільш важливими висновками з цього рішення є:
* **Принцип «базового зобов’язання» для замінювальних податків:** Рішення встановлює, що платник податків не може успішно заявляти про дискримінацію щодо компенсаційного або замінювального податку, якщо обрана група порівняння не несе такого ж первинного базового юридичного обов’язку. Оскільки швейцарські жінки та іноземні громадяни не зобов’язані проходити військову службу, вони не можуть виступати належними суб’єктами для порівняння щодо податку, покликаного замінити таку службу.
* **Широка свобода розсуду у сфері національної безпеки:** Суд рішуче підтверджує, що держави-члени користуються «широкою свободою розсуду» в організації своєї національної оборони та збройних сил. Це включає право вирішувати, хто підлягає призову.
* **Збереження, але дотримання суворого стандарту щодо розрізнення за ознакою статі:** Хоча Суд знову підтвердив, що відмінності за ознакою статі потребують «особливо серйоних причин» для їхнього виправдання, він постановив, що захист національної безпеки та підтримання ефективної міліційної системи оборони є такими причинами.
* **Роль європейського консенсусу:** Суд значною мірою спирався на той факт, що на час виникнення спірних правовідносин не існувало європейського консенсусу щодо призову жінок на військову службу (при цьому Норвегія залишалася єдиним винятком із 2013 року). Ця відсутність консенсусу безпосередньо розширила свободу розсуду Швейцарії.
* **Легітимність обов’язків, пов’язаних із громадянством:** Рішення закріплює принцип, згідно з яким держави можуть легітимно пов’язувати військову службу та її фінансові замінники з громадянством, підтверджуючи правомірність виключення іноземних резидентів із виконання зобов’язань у сфері національної оборони.
СПРАВА «SEKSIMP GROUP SRL ПРОТИ РЕСПУБЛІКИ МОЛДОВА»
Це рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) у справі *Seksimp Group SRL проти Республіки Молдова* (справедлива сатисфакція) є вирішальним визначенням фінансового відшкодування після складного майнового спору. Справа походить із судового розгляду на національному рівні, в якому молдовські суди без належного обґрунтування зобов’язали компанію-заявника виплатити компенсацію приватній структурі, що призвело до таємного продажу з аукціону цінного нерухомого майна заявника. Хоча компанія-заявник вимагала астрономічну суму в розмірі майже одного мільярда євро — здебільшого заявляючи про упущену вигоду від високоспекулятивних бізнес-проєктів, таких як страусина ферма та аквапарк, — Суд відхилив таку оцінку. Натомість Суд зосередився на неспроможності держави забезпечити належний судовий форум для захисту майнових прав заявника, охарактеризувавши шкоду як таку, що підлягає компенсації у зв’язку з «втратою можливості». Визнаючи, що незавершені відновлені національні провадження не можуть повністю компенсувати шкоду, завдану продажем майна на аукціоні у 2011 році за заниженою вартістю, Суд ухвалив рішення на засадах справедливості. Відповідно, ЄСПЛ одноголосно зобов’язав Республіку Молдова виплатити компанії-заявнику 560 000 євро як компенсацію матеріальної шкоди.
### Структура рішення та зміни порівняно з основним рішенням
Структура цього рішення поділена на три основні частини:
1. **Процедура (пункти 1–6):** У цьому розділі коротко викладено історію процесу із зазначенням того, що в основному рішенні від 15 травня 2025 року було встановлено порушення пункту 1 статті 6 (відсутність належного обґрунтування) та статті 1 Першого протоколу (незабезпечення ефективного судового форуму). У ньому детально описуються події після ухвалення рішення, зокрема відмова Верховного суду Молдови вирішити питання компенсації на національному рівні, а також неспроможність сторін досягти дружнього врегулювання, що змусило ЄСПЛ винести рішення на підставі статті 41.
2. **Право (пункти 7–32):** Цей основний розділ окреслює аргументи сторін та правову оцінку Суду. У ньому протиставляються величезна вимога заявника у розмірі 997 677 050 євро (на основі звітів про оцінку майна за 2022 рік та спекулятивних бізнес-планів) та заперечення Уряду про те, що ці вимоги є спекулятивними, надмірними та мають вирішуватися національними судами.
3. **Резолютивна частина:** Заключні, обов’язкові до виконання пункти, в яких Суд одноголосно присуджує заявнику 560 000 євро плюс відсотки та відхиляє решту вимог.
**Зміни порівняно з попередніми версіями:**
В основному рішенні від травня 2025 року було лише встановлено відповідальність Молдовської держави, а питання справедливої сатисфакції було відкладено. Це поточне рішення завершує провадження, перетворюючи ці абстрактні порушення положень Конвенції на конкретне грошове відшкодування. Воно також стосується критичної зміни ситуації після винесення рішення: національні суди намагалися перекласти завдання розрахунку збитків назад на виконавчу владу держави або на сам ЄСПЛ, що змусило Суд втрутитися і провести незалежну оцінку, замість того щоб покладатися на відновлене національне провадження.
### Основні положення рішення та їхнє практичне значення
Для юристів-практиків та журналістів, які стежать за міжнародним правом у сфері прав людини, кілька ключових положень у цьому тексті є надзвичайно важливими:
* **Принцип «втрати можливості» у позитивних зобов’язаннях (пункт 20):** Суд роз’яснює, що коли порушення статті 1 Першого протоколу ґрунтується на невиконанні державою своїх *позитивних зобов’язань* (незабезпечення захисту прав громадянина у приватному спорі), а не на прямій експропріації державою, компенсація не обов’язково має відображати повне усунення всіх наслідків. Натомість заявнику компенсується «реальна втрата можливості».
* **Межі відновлення національного провадження як засобу правового захисту (пункти 23–25):** Хоча ЄСПЛ часто вважає за краще, щоб національні суди відновлювали провадження для усунення порушень, цей текст встановлює, що відновлення провадження є недостатнім, якщо основна шкода виникла внаслідок незворотної виконавчої дії (такої як продаж активів третій особі на аукціоні за заниженою вартістю) і коли національна правова система не може гарантувати стягнення коштів з приватного боржника. У таких випадках ЄСПЛ безпосередньо присуджує компенсацію матеріальної шкоди.
* **Відхилення спекулятивної упущеної вигоди (пункт 30):** Суд повторює, що ведення бізнесу за своєю суттю пов’язане з ризиками та невизначеністю. Гіпотетичні бізнес-плани (такі як запропоновані заявником житлові забудови або страусині ферми) вважаються занадто спекулятивними для кількісної оцінки, а це означає, що Суд не присуджуватиме відшкодування за прогнозовані майбутні прибутки, які так і не були отримані.
* **Оцінка шкоди на засадах справедливості (пункт 31):** У випадках, коли точний розрахунок матеріальної шкоди неможливий через невизначений характер самої шкоди, Суд діятиме на власний розсуд, визначаючи суму відшкодування на засадах справедливості.
—
### **** Наслідки для України та українців
Це рішення має **** системне значення для України, українських громадян та юристів-практиків.
Україна історично стикається з великою кількістю справ у ЄСПЛ щодо невиконання або неналежного виконання рішень національних судів, а також рейдерства та незаконного виведення активів, чому сприяли погано обґрунтовані судові рішення.
Принципи, застосовані у цьому рішенні, є надзвичайно повчальними для українських учасників судових спорів:
1. **Відповідальність держави за невиконання рішень:** Це рішення підтверджує, що Українська держава може нести фінансову відповідальність за статтею 1 Першого протоколу, якщо її судова та виконавча системи допускають прихований продаж майна боржника з аукціону або його продаж за суттєво заниженою вартістю, навіть якщо спір існує виключно між приватними сторонами.
2. **Відновлення провадження не є універсальною панацеєю:** Для українців, які шукають справедливості, ця справа доводить: якщо відновлення цивільного провадження на національному рівні не може реально повернути втрачене майно (наприклад, через те, що воно було продане добросовісній третій особі), ЄСПЛ не змушуватиме заявника проходити марні кола національного судочинства і натомість присудить пряму фінансову компенсацію на підставі статті 41.
3. **Стандарт доказування збитків:** Українські підприємства, які вимагають відшкодування збитків у ЄСПЛ, мають узяти до уваги суворе відхилення Судом спекулятивних бізнес-планів. Для успішного стягнення упущеної вигоди необхідно надати конкретні, неспекулятивні докази збитків, інакше Суд за замовчуванням присудить набагато меншу суму на засадах справедливості.
СПРАВА «АДДОНІЦІО ТА ІНШІ ПРОТИ ІТАЛІЇ»
### 1. Суть рішення
Справа *«Аддоніціо та інші проти Італії»* стосується загроз для довкілля та безпеки, що виникли внаслідок будівництва та експлуатації сміттєзвалища в муніципалітеті Сант-Арканджело-Трімонте під час тривалої кризи у сфері управління відходами в регіоні Кампанія. Заявники, місцеві жителі, стверджували, що органи влади Італії не змогли захистити їхні домівки та здоров’я від забруднення підземних вод і ризиків зсувів ґрунту, порушивши тим самим статтю 8 Європейської конвенції з прав людини. Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) постановив, що Італія порушила матеріальний аспект статті 8, оскільки державні органи дозволили розміщення сміттєзвалища на завідомо нестабільній ділянці та не вжили своєчасних заходів безпеки та очищення. Водночас Суд відхилив скаргу на процесуальний аспект статті 8, дійшовши висновку, що органи влади належним чином інформували громадськість через офіційні звіти та судові рішення. Крім того, Суд відхилив скарги тих заявників, які не проживали безпосередньо в постраждалому муніципалітеті, визнавши, що вони не мають статусу жертви. Зрештою, Суд постановив, що саме встановлення порушення становить достатню справедливу сатисфакцію за моральну шкоду, та присудив спільно 10 000 євро на покриття судових витрат.
—
### 2. Структура рішення, основні положення та еволюція
Рішення має систематизовану структуру і складається з кількох ключових розділів:
* **Вступ та процесуальна історія:** детальний опис об’єднання заяв № 67766/11 та № 482/13, а також представництва сторін.
* **Обставини справи (предмет спору):** виклад фактичних обставин кризи у сфері управління відходами в Кампанії (1994–2009 роки), законодавчих декретів, що дозволяли функціонування сміттєзвалища, геологічної нестабільності ділянки, подальших кримінальних проваджень та екологічних звітів, що засвідчують забруднення підземних вод (ртуттю, сульфатами, марганцем).
* **Оцінка Суду:**
* *Попередні заперечення:* розгляд заперечень уряду щодо «статусу жертви» заявників та вичерпання національних засобів юридичного захисту.
* *Стаття 8 (матеріальний та процесуальний аспекти):* аналіз по суті скарг щодо забруднення довкілля та права на інформацію.
* *Стаття 13:* вирішення питання про те, чи є необхідним окремий розгляд національних засобів юридичного захисту.
* **Справедлива сатисфакція (стаття 41):** оцінка вимог про відшкодування шкоди та судових витрат.
* **Додаток:** список 138 індивідуальних заявників, роки їхнього народження та місця проживання.
#### Еволюція та порівняння з попередньою прецедентною практикою
Це рішення безпосередньо ґрунтується на принципах, сформульованих у справах *«Ді Сарно та інші проти Італії»* (2012) та *«Локаша та інші проти Італії»* (2023), які стосувалися системної кризи управління відходами в Кампанії. Однак у справі *«Аддоніціо»* Суд застосовує суворіші критерії прийнятності щодо географічної близькості. Якщо у попередніх справах ширшому колу постраждалих громадян дозволялося заявляти про свій статус жертви, то тут Суд чітко розмежовує заявників: ті, хто проживав у Сант-Арканджело-Трімонте, зберегли статус жертви завдяки безпосередній близькості до зсувонебезпечної ділянки, тоді як мешканці сусідніх Падулі або Беневенто були виключені (*ratione personae*) через відсутність індивідуальних доказів негативного впливу.
Крім того, щодо процесуального аспекту статті 8 (обов’язку інформувати) Суд дотримався прагматичного стандарту, постановивши, що публікація парламентських звітів та судових ухвал про накладення арешту є достатньою для виконання обов’язку держави з інформування громадськості. Це звужує межі того, що вважається процесуальним порушенням, порівняно зі справами, де інформація приховувалася повністю.
—
### 3. Основні положення, найважливіші для юридичного та практичного використання
Для практикуючих юристів, правозахисників у сфері екології та органів державної влади найважливіші положення та висновки цього рішення включають таке:
* **Суворі географічні межі «статусу жертви» (пункт 3(а) статті 35):** Суд встановив, що в екологічних спорах заявники мають довести наявність прямого, індивідуального зв’язку між екологічною загрозою та їхнім особистим благополуччям. Проживання в сусідньому муніципалітеті (наприклад, у Падулі, розташованому поблизу сміттєзвалища, але не в напрямку можливого зсуву ґрунту) без конкретних доказів зазнаного впливу є недостатнім для визнання статусу жертви.
* **Відповідальність держави за неналежне планування та вибір місця розташування (матеріальний аспект статті 8):** Суд підтвердив, що надання дозволу на розміщення об’єкта утилізації відходів на ділянці із завідомо нестабільним гідрогеологічним станом є порушенням обов’язку забезпечити «справедливий баланс» між інтересами суспільства та правами окремої особи. Це положення є надзвичайно корисним для оскарження рішень щодо муніципального планування у випадках, коли ігноруються оцінки впливу на довкілля або попередження геологів.
* **Відповідальність держави після закриття та арешту об’єкта:** у рішенні роз’яснюється, що закриття або накладення судового арешту на об’єкт, який забруднює довкілля, не припиняє позитивних зобов’язань держави за статтею 8. Якщо об’єкт продовжує забруднювати підземні води (внаслідок витоку фільтрату) через затримку або невиконання планів із рекультивації (санації), держава вважається такою, що продовжує вчиняти порушення.
* **Стандарт поширення інформації серед громадськості (процесуальний аспект статті 8):** Суд постановив, що держава виконує свій процесуальний обов’язок щодо інформування громадян про екологічні ризики, якщо відповідні дані містяться у загальнодоступних документах, таких як регіональні декларації про екологічну сумісність, звіти парламентських розслідувань або судові ухвали про накладення арешту. Активне безпосереднє сповіщення кожного мешканця не вимагається.
* **Поріг справедливої сатисфакції (стаття 41):** Суд підтвердив, що у справах, пов’язаних з охороною довкілля, саме лише встановлення порушення може само по собі становити достатню справедливу сатисфакцію за моральну шкоду, що обмежує можливість отримання грошової компенсації за моральні страждання, якщо не доведено наявність тяжкої, безпосередньої фізичної шкоди.
СПРАВА «РАСПОВІЧ ПРОТИ ХОРВАТІЇ»
### Суть рішення
Справа «Расповіч проти Хорватії» стосується хорватської адвокатки Івани Расповіч, яку було оштрафовано за неповагу до суду після того, як вона у своїх письмових апеляційних скаргах розкритикувала уявну бездіяльність та професійну діяльність судді. Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) одноголосно постановив, що ці грошові стягнення порушили її право на свободу вираження поглядів відповідно до статті 10 Європейської конвенції з прав людини. Хоча її зауваження були сформульовані у різкій формі та висловлені у їдкому тоні, Суд наголосив, що вони були зроблені в рамках внутрішньої судової комунікації, спрямованої на захист інтересів її клієнта, а не у публічному просторі. ЄСПЛ підкреслив, що суди не мають імунітету від критики, а національні органи влади не змогли розмежувати гостру професійну критику та прості особисті образи. Зрештою, Суд дійшов висновку, що накладені на адвокатку фінансові стягнення були непропорційними та становили непотрібне обмеження її професійної свободи слова.
—
### Структура рішення, основні положення та еволюція прецедентної практики
Рішення побудоване логічно та охоплює як фактичні обставини справи, так і правові стандарти, застосовані Судом:
1. **Предмет справи:** У цьому розділі викладаються факти, детально описується, як заявницю двічі оштрафував (спочатку на 3 000 хорватських кун (HRK), потім на 10 000 HRK, згодом зменшених до 4 000 HRK під час апеляційного розгляду) той самий суддя, якого вона критикувала, а також її подальші безуспішні апеляційні скарги до Жупанійського суду в Осієку, Верховного суду та Конституційного суду Хорватії. Також зазначається про триваюче дисциплінарне провадження, порушене Хорватською палатою адвокатів.
2. **Оцінка Суду:**
* **Прийнятність:** Суд розглядає та відхиляє попередні заперечення Уряду щодо сумісності заяви та статусу «жертви» заявниці (оскільки вона ще не сплатила штрафи).
* **Суть справи (стаття 10):** Суд аналізує, чи було втручання у свободу вираження поглядів заявниці «необхідним у демократичному суспільстві», збалансовуючи захист авторитету судової влади та право адвоката наполегливо представляти інтереси свого клієнта.
3. **Застосування статті 41 (Справедлива сатисфакція):** Суд ухвалює рішення щодо вимог про відшкодування шкоди та судових витрат, постановляючи, що саме встановлення порушення становить достатню справедливу сатисфакцію за будь-яку моральну шкоду.
#### Еволюція та зміни порівняно з попередньою прецедентною практикою
Це рішення не відступає від усталеної прецедентної практики ЄСПЛ щодо свободи вираження поглядів представників юридичних професій, а радше підкріплює та вдосконалює її. Спираючись на такі прецеденти, як *«Радобуляц проти Хорватії»* (2016) та *«Писанський проти Хорватії»* (2024), Суд закріплює такі правові тенденції:
* **Контекстуальна оцінка:** Рішення підсилює відхід від оцінки образливих слів окремо від загального контексту. Воно зобов’язує національні суди оцінювати *майданчик (forum)* та *контекст* висловлювання.
* **Внутрішні висловлювання проти публічних:** Воно закріплює розмежування між критикою судді адвокатом у публічних ЗМІ та критикою у письмових заявах по суті справи (внутрішній судовій комунікації). Останні користуються значно вищим рівнем захисту.
* **Статус жертви та можливість примусового виконання:** Суд роз’яснює, що адвокату не обов’язково фактично сплачувати адміністративний штраф, щоб заявити про порушення своїх прав; самої наявності стягнення, яке підлягає примусовому виконанню за законом, достатньо для встановлення статусу жертви та підтвердження «стримуючого ефекту» (chilling effect).
—
### Основні положення рішення, найважливіші для практичного використання
Для журналістів, практикуючих юристів та громадянського суспільства найбільш важливі висновки та положення цього рішення, що мають практичне значення, включають таке:
* **Розмежування між критикою та образою (пункт 20):** Суд встановлює, що скарги на затягування судового розгляду або неналежне ознайомлення судді з матеріалами справи становлять критику відправлення правосуддя, а не особисту образу. Навіть якщо тон є «їдким» або висловлювання є різкими, вони захищаються статтею 10, якщо вони пов’язані з реальними процесуальними скаргами (наприклад, поданням засобів правового захисту для прискорення розгляду).
* **Захист внутрішньої судової комунікації (пункт 19):** Письмові заяви по суті справи, апеляційні скарги та внутрішні заперечення, подані в межах зали судового засідання або канцелярії суду, користуються посиленим захистом. Оскільки широка громадськість не знає про ці комунікації, вони становлять мінімальну загрозу для суспільної довіри до судової влади, а це означає, що суди повинні виявляти крайню стриманість, перш ніж карати адвокатів за їхній зміст.
* **Судді та суди не мають імунітету від контролю (пункт 20):** У рішенні підтверджується, що судова влада як державний інститут повинна толерувати відкриту критику та пильну увагу. Судді не можуть використовувати штрафи за неповагу до суду як щит для замовчування адвокатів, які вказують на системні або конкретні адміністративні недоліки.
* **Пропорційність фінансових санкцій (пункт 21):** Суд зазначає, що штрафи у розмірі приблизно 400 євро та 530 євро є суттєвими стягненнями для практикуючого адвоката. Коли національні суди не збалансовують суворість штрафу та обов’язок адвоката захищати свого клієнта, вони виходять за межі того, що є «необхідним у демократичному суспільстві».
