Справа №916/3473/24 від 25/11/2025
1. Предметом спору є стягнення з ПрАТ “Херсон-авто” на користь ТОВ “Промінь-21” заборгованості у розмірі 5 081 750,27 грн, що виникла внаслідок нібито неналежного виконання відповідачем зобов’язань за договором купівлі-продажу автомобіля.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, який скасував рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позову. Апеляційний суд встановив, що, незважаючи на відсутність первинних документів, зокрема акту приймання-передачі автомобіля, відповідач довів факт передачі автомобіля позивачу, спираючись на сукупність інших доказів. Зокрема, суд врахував факт державної реєстрації транспортного засобу на позивача, що вимагає заяви від власника, а також дії позивача, які свідчать про набуття ним правомочностей власника, такі як формування податкового кредиту, видача наказу про реєстрацію ТЗ, звернення до військкомату, сплата пенсійного збору та інших платежів, пов’язаних з реєстрацією автомобіля. Суд також взяв до уваги, що позивач не змінив своєї податкової адреси після окупації території, що свідчить про можливість виконання грошового зобов’язання. Суд касаційної інстанції підкреслив, що він є судом права, а не факту, і не переоцінює докази, надані судами попередніх інстанцій.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ “Промінь-21” без задоволення, а постанову Південно-західного апеляційного господарського суду та додаткову постанову без змін.
Справа №910/16322/24 від 18/11/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним договору про умови ведення мисливського господарства та зобов’язання звільнити мисливські угіддя, розташовані в межах об’єктів природно-заповідного фонду.
2. Суд касаційної інстанції не погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що Державна екологічна інспекція України є неналежним позивачем у справі, оскільки суди не врахували, що позовні вимоги прокурора обґрунтовані порушенням природоохоронного законодавства, а саме законодавства про охорону та використання територій та об’єктів природно-заповідного фонду, де Державна екологічна інспекція є уповноваженим органом контролю. Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій помилково не врахували підстави позову, поданого прокурором, та не дослідили надані сторонами докази, а також не врахували неподібність спірних правовідносин у даній справі з іншою справою, на яку посилалися суди попередніх інстанцій, оскільки в іншій справі позов був мотивований порушенням норм Закону України “Про мисливське господарство та полювання”. Суд наголосив, що Державна екологічна інспекція Поліського округу є органом, уповноваженим здійснювати державний нагляд (контроль) за додержанням вимог природоохоронного законодавства, зокрема, щодо режиму використання земель природно-заповідного фонду.
3. Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та передав справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №922/154/22 від 18/11/2025
1. Предметом спору є стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими частково задоволено заяву ОСОБА_2 про стягнення з прокуратури витрат на професійну правничу допомогу, оскільки суди врахували критерії реальності, обґрунтованості, розумності та співмірності таких витрат, а також практику Верховного Суду щодо дискреції суду при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Суд зазначив, що сам факт надання доказів понесених витрат на правничу допомогу не є безумовною підставою для їх відшкодування в повному обсязі, оскільки суд має оцінювати їх необхідність та співмірність зі складністю справи та обсягом наданих послуг. Суд касаційної інстанції також вказав, що суди попередніх інстанцій надали належну оцінку доводам прокуратури щодо завищення вартості окремих послуг адвоката.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №380/5886/22 від 27/11/2025
1. Предметом спору є відмова суду апеляційної інстанції у відкритті апеляційного провадження за скаргою особи, яка не брала участі у справі, але вважає, що рішення суду першої інстанції стосується її прав та інтересів.
2. Верховний Суд наголосив, що право на апеляційний перегляд гарантоване Конституцією та законами України не лише учасникам справи, а й особам, які не брали участі у справі, якщо рішення суду першої інстанції вирішує питання про їхні права, свободи, інтереси та/або обов’язки. Суд підкреслив, що вичерпний перелік підстав для відмови у відкритті апеляційного провадження міститься у статті 299 КАС України і не підлягає розширеному тлумаченню. З’ясування обставин щодо вирішення судом питання про права особи, яка не брала участі у справі, має здійснюватися при розгляді справи по суті, а не на стадії відкриття апеляційного провадження. Суд також зазначив, що можливість подання апеляційної скарги після закінчення апеляційного розгляду справи регламентована статтею 323 КАС України. Суд вказав, що апеляційний суд передчасно констатував відсутність впливу рішення суду першої інстанції на права та інтереси ТОВ «Люксар», не надавши оцінки доводам апеляційної скарги.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Справа №320/10895/21 від 26/11/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення сільської ради про затвердження генерального плану села та оскарження бездіяльності виконавчого комітету сільської ради щодо планування територій.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що сільська рада дотрималася процедури громадського обговорення при розробці генерального плану, зокрема, щодо опублікування рішень, проектів, звіту про стратегічну екологічну оцінку, реєстрації та розгляду пропозицій громадськості, проведення громадських слухань та оприлюднення їх результатів. Суд зазначив, що формальне недотримання послідовності внесення змін до проекту містобудівної документації не призвело до порушення процедури прийняття генерального плану в цілому та не вплинуло на суть прийнятого рішення. Суд також відхилив аргументи позивачів про те, що депутатам було надано інший документ для голосування, ніж оприлюднений, оскільки позивачі не надали належних доказів на підтвердження цього факту. Суд врахував, що встановлені судами попередніх інстанцій обставини у сукупності не дають підстав для висновку про порушення відповідачем процедури затвердження містобудівної документації та незаконність оскаржуваного рішення. Суд касаційної інстанції підкреслив, що не має права переоцінювати встановлені обставини справи та додатково перевіряти докази.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №120/5263/24 від 27/11/2025
1. Предметом спору є оскарження ухвали апеляційного суду про повернення апеляційної скарги позивачу.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд порушив норми процесуального права, повернувши апеляційну скаргу позивачу. Апеляційний суд залишив поза увагою, що апеляційна скарга була залишена без руху через пропуск строку на апеляційне оскарження, а не через недоліки в оформленні. У такому випадку, якщо скаржник не подав заяву про поновлення строку, наслідком має бути відмова у відкритті апеляційного провадження, а не повернення скарги. Суд касаційної інстанції підкреслив, що учасники судового процесу повинні використовувати процесуальні права для виконання завдань адміністративного судочинства, а не для зловживань, таких як вияв неповаги до суду. Суд касаційної інстанції також зазначив, що дії учасників судового процесу мають відповідати завданням адміністративного судочинства як за формою, так і за змістом, і що суди не повинні розглядати справи, в яких особа використовує процесуальні права на шкоду іншим учасникам процесу та інтересам правосуддя.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Справа №910/10468/23 (910/19481/23) від 27/11/2025
1. Предметом спору є визнання недійсними рішень загальних зборів ТСББ “Комфорт” щодо затвердження звіту правління, бюджету, розмірів внесків на 2016 рік та нової редакції статуту, прийнятих 06.02.2016 року.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, які встановили, що позивачем не доведено порушень під час прийняття рішень загальними зборами ТСББ “Комфорт”. Суд зазначив, що для визначення правомірності рішень зборів необхідно враховувати дані про співвласників та площі їх приміщень на момент проведення зборів у 2016 році, а не станом на 2022-2023 роки, на які посилалася позивач. Також, суд врахував, що за рішення про затвердження бюджету та внесків проголосувала необхідна більшість співвласників. Суд касаційної інстанції підкреслив, що не має права переоцінювати докази, які вже були оцінені судами попередніх інстанцій. Суд також зазначив, що позивачем не було наведено доводів щодо незгоди з висновками судів у частині позовної вимоги про визнання недійсним рішення загальних зборів щодо внесення змін до Статуту.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.
Справа №910/15609/24 від 25/11/2025
1. Предметом спору є стягнення пені та штрафу з ТОВ “Євромедтехніка” за несвоєчасну поставку товару за договором закупівлі, а також зустрічний позов ТОВ “Євромедтехніка” про розтлумачення умов додаткової угоди до договору.
2. Суд касаційної інстанції залишив рішення попередніх судів без змін, підтримавши позицію, що ТОВ “Євромедтехніка” порушило договірні зобов’язання щодо своєчасної поставки товару, що стало підставою для нарахування пені та штрафу. Суд зазначив, що попередня оплата за товар була здійснена ще до укладення додаткової угоди, яка змінювала терміни оплати, і ця угода не містила положень про зміну термінів поставки. Суд також відхилив аргументи ТОВ “Євромедтехніка” про необхідність тлумачення умов додаткової угоди, оскільки не було виявлено формулювань, які б ускладнювали виконання зобов’язань. Суд відхилив посилання скаржника на практику Верховного Суду, оскільки правовідносини у цих справах не є подібними. Суд також відхилив клопотання ТОВ “Євромедтехніка” про зменшення суми штрафних санкцій, оскільки не було надано доказів наявності поважних причин для порушення зобов’язань.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу ТОВ “Євромедтехніка” без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №910/14682/20 від 20/11/2025
1. Предметом спору є стягнення витрат на професійну правничу допомогу, понесених ТОВ “Енергетичне Об`єднання “Проект монтаж наладка” у зв’язку з касаційним розглядом справи.
2. Верховний Суд частково задовольнив клопотання ТОВ “Енергетичне Об`єднання “Проект монтаж наладка”, зазначивши, що витрати на професійну правничу допомогу підлягають розподілу між сторонами. Суд врахував договір про надання правової допомоги та докази надання послуг адвокатом, а саме складання відзиву на касаційну скаргу та участь у судовому засіданні. Водночас, суд погодився з доводами АТ “Укртрансгаз” про завищений розмір заявлених витрат, враховуючи незначну складність справи та обізнаність адвоката з матеріалами справи. Суд також зазначив, що відсутність доказів фактичної сплати гонорару не є підставою для відмови у стягненні витрат, якщо підтверджено обсяг наданих послуг та їх вартість. Суд відхилив аргументи відповідача щодо невідповідності розміру витрат середній заробітній платі адвокатів, оскільки гонорар визначається домовленістю сторін.
3. Суд постановив стягнути з Акціонерного товариства “Укртрансгаз” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Енергетичне Об`єднання “Проект монтаж наладка” 5 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Справа №991/1453/25 від 27/11/2025
Предметом спору у цій справі є позов Спеціалізованої антикорупційної прокуратури до фізичних осіб про визнання необґрунтованим активу та стягнення в дохід держави грошових коштів.
Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду, розглядаючи апеляційну скаргу, погодилася з рішенням суду першої інстанції. Суд врахував аргументи сторін, дослідив докази та дійшов висновку, що рішення Вищого антикорупційного суду є законним та обґрунтованим. Апеляційний суд підкреслив, що відповідачі не надали достатніх доказів законності походження коштів, які вимагає стягнути держава. Суд також взяв до уваги роль Спеціалізованої антикорупційної прокуратури у захисті інтересів держави у сфері боротьби з корупцією. Судді апеляційної палати ретельно перевірили всі обставини справи та не знайшли підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.
Суд вирішив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Вищого антикорупційного суду – без змін.
Справа №520/9056/23 від 27/11/2025
1. Предметом спору є оскарження дій Харківської міської ради та її департаментів щодо демонтажу трамвайної колії на вулиці Весніна у Харкові та невідповідності цих дій Генеральному плану міста.
2. Суд касаційної інстанції вказав, що суди попередніх інстанцій формально підійшли до розгляду справи, не встановивши, яке конкретно рішення, дія чи бездіяльність якого суб’єкта владних повноважень є предметом оскарження, та чи породжують вони, змінюють або припиняють права та обов’язки позивачів у сфері публічно-правових відносин. Суд наголосив на необхідності всебічного, повного та об’єктивного дослідження доказів, визначення характеру спірних правовідносин, встановлення фактів, що лежать в основі позовних вимог, та з’ясування наявності доказів на підтвердження цих фактів. Суд також зазначив, що для надання правового захисту судом необхідне встановлення порушення прав, свобод або інтересів особи на момент звернення до суду, а також наявність причинно-наслідкового зв’язку між діями відповідача та наслідками для позивача. Суд касаційної інстанції вказав на те, що суди попередніх інстанцій допустили поверхневий підхід до вирішення спору, а тому Верховний Суд не може визнати законними і обґрунтованими рішення судів попередніх інстанцій у цій справі.
3. Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №921/555/22 від 18/11/2025
1. Предметом спору є оскарження ухвали про закриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи.
2. Суд касаційної інстанції залишив в силі рішення судів попередніх інстанцій про закриття провадження у справі про неплатоспроможність, оскільки боржник не надав повної та достовірної інформації про свій майновий стан та доходи, а також членів його сім’ї, що є порушенням вимог Кодексу України з процедур банкрутства (КУзПБ). Суд зазначив, що процедура неплатоспроможності має на меті відновлення платоспроможності боржника, а не списання боргів, і вимагає від боржника добросовісної поведінки та співпраці з кредиторами. В даному випадку, боржник не надав обґрунтованих пояснень щодо обставин своєї неплатоспроможності, не надав виправлені декларації з повною інформацією, а також запропонував план реструктуризації, який не відповідав вимогам КУзПБ. Суд підкреслив, що добросовісність боржника є визначальним критерієм для оцінки обставин справи, і в разі її відсутності провадження у справі підлягає закриттю.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №340/1779/24 від 27/11/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності Онуфріївської селищної ради щодо незабезпечення робіт з винесення меж ландшафтного заказника місцевого значення «Лозуватський».
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення апеляційного суду, який залишив позов прокурора без розгляду, мотивуючи це тим, що прокурор не довів неналежного здійснення захисту інтересів держави Державною екологічною інспекцією. Верховний Суд зазначив, що прокурор має право представляти інтереси держави в суді, якщо уповноважений орган не здійснює захист цих інтересів або робить це неналежно. Суд вказав, що прокурор обґрунтовано стверджував про бездіяльність Інспекції щодо захисту інтересів держави у сфері охорони навколишнього природного середовища, оскільки Інспекція не вжила заходів для усунення порушень природоохоронного законодавства, а саме невстановлення меж заказника. Суд наголосив, що саме на уповноважені органи покладено обов’язок захищати інтереси держави, а прокурор виконує субсидіарну роль, коли ці органи не діють. Враховуючи це, Верховний Суд дійшов висновку, що апеляційний суд помилково вирішив, що у прокурора не було підстав для звернення до суду.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №560/4579/25 від 26/11/2025
Предметом спору було оскарження дій Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області щодо обмеження максимальним розміром пенсії ОСОБА_1, призначеної відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”.
Суд обґрунтував своє рішення тим, що Конституція України гарантує соціальний захист громадян, а пенсійне забезпечення військовослужбовців регулюється спеціальним законом, який має на меті реалізацію їхнього конституційного права на державне пенсійне забезпечення. Суд зазначив, що обмеження максимального розміру пенсії, призначеної на підставі Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, було введено в дію Законом України “Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи”, але Рішенням Конституційного Суду України визнано неконституційними положення, які обмежували максимальний розмір пенсій. Суд також врахував, що Конституційний Суд України наголосив, що будь-яке обмеження максимального розміру пенсій, призначених відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, не відповідає сутності соціальних гарантій високого рівня для осіб, на яких поширюється дія частини п’ятої статті 17 Основного Закону.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін, підтвердивши, що дії Пенсійного фонду щодо обмеження пенсії позивача максимальним розміром є протиправними.
Справа №160/20937/23 від 27/11/2025
1. Предметом спору є правомірність наказу Міністерства юстиції України про залишення без розгляду скарги Дніпровської міської ради на дії приватного нотаріуса щодо державної реєстрації права власності на квартиру.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення судів попередніх інстанцій, які визнали протиправним наказ Міністерства юстиції, оскільки міністерство порушило строки розгляду скарги Дніпровської міської ради, не обґрунтувало причин такого порушення та не надало належної оцінки доказам, наданим міською радою на підтвердження порушення її прав. Суди зазначили, що для визначення наявності порушеного права особи, яка звернулася зі скаргою, необхідно розглянути скаргу по суті, а не обмежуватися лише констатацією відсутності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про вже зареєстровані за скаржником права на спірне майно. Суд касаційної інстанції також врахував попередні висновки Верховного Суду про те, що порушення суб’єктом владних повноважень строків розгляду скарги ставить під сумнів законність всієї процедури розгляду скарги та прийнятого за її результатами рішення.
3. Суд залишив касаційну скаргу Міністерства юстиції України без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №420/37042/24 від 26/11/2025
1. Предметом спору є оскарження реєстраційної дії приватного нотаріуса щодо закриття розділу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що стосується об’єкта незавершеного будівництва.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що позивач оскаржує дії нотаріуса, мотивуючи це порушенням його прав як члена споживчого товариства, який інвестував кошти в будівництво об’єкта нерухомості, і вважає, що рішення про закриття розділу реєстру було прийнято без згоди загальних зборів членів товариства, що є порушенням їхніх прав на розпорядження майном. Суд наголосив, що спір виник у зв’язку з незгодою позивача з діями голови споживчого товариства, а не з публічно-правовими відносинами з нотаріусом. Враховуючи, що позовні вимоги спрямовані на захист майнових прав, спір має приватноправовий характер і не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Суд також послався на практику Великої Палати Верховного Суду, згідно з якою спори щодо скасування державної реєстрації речового права на нерухоме майно, ініційовані особою, яка не була заявником у реєстраційній дії, є спорами про цивільне право.
3. Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій і закрив провадження у справі, роз’яснивши позивачу право звернутися до суду господарської юрисдикції для вирішення спору.
Справа №914/521/22 від 18/11/2025
1. Предметом спору є витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння, а також скасування наказу Держгеокадастру та рішення міської ради щодо передачі цих ділянок у комунальну власність.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову, але змінив їхню мотивацію. Суд зазначив, що університет не є належним позивачем у вимозі про витребування земельних ділянок, оскільки такі вимоги спрямовані на захист інтересів держави, а не права постійного користування університету. Також, суд погодився з тим, що вимога про скасування наказу Держгеокадастру та рішення міської ради не є ефективним способом захисту, оскільки ці акти вже були виконані. Суд підкреслив, що обрання неефективного способу захисту є самостійною підставою для відмови в позові. Суд також врахував, що судове рішення має бути обґрунтованим, законним і відповідати завданню господарського судочинства.
3. Суд касаційної інстанції частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши мотивувальні частини рішень судів попередніх інстанцій, але залишив їхні резолютивні частини без змін, тобто в задоволенні позову відмовлено.
Справа №991/11905/24 від 28/11/2025
1. Предметом спору є обвинувачення колишнього народного депутата у зловживанні владою, що призвело до незаконного отримання компенсації за проживання в готелі за рахунок державних коштів.
2. Суд визнав доведеним, що обвинувачений, будучи народним депутатом, зловживав владою, оскільки, маючи житло в Києві, він подав неправдиві відомості про його відсутність і отримував компенсацію за готельний номер протягом депутатської каденції. Суд зазначив, що визначальною умовою для отримання компенсації було незабезпечення житлом у Києві, і обвинувачений був про це обізнаний. Суд відхилив аргументи захисту про використання однієї з квартир як офісу, оскільки це не змінює її статусу як житла, а також не взяв до уваги доводи про непридатність іншої квартири для проживання через недостатність доказів. Суд також врахував, що обвинувачений не повідомив Апарат Верховної Ради про наявність житла, що призвело до безпідставного відшкодування вартості готельного номера. Суд визнав, що дії обвинуваченого були умисними та мали на меті отримання неправомірної вигоди.
3. Суд визнав обвинуваченого винним та призначив покарання у вигляді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців з позбавленням права обіймати певні посади на строк 3 роки та штрафом у розмірі 8 500 грн.
Справа №183/8847/24 від 27/11/2025
1. Предметом спору є оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення за порушення частини другої статті 117 КУпАП.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін ухвалу апеляційного суду, яким було відмовлено у відкритті апеляційного провадження за скаргою Департаменту патрульної поліції на рішення суду першої інстанції. Суд апеляційної інстанції визнав неповажними причини пропуску строку на апеляційне оскарження, на які посилався Департамент патрульної поліції, а саме організаційні труднощі, значне навантаження на працівників, формальні процедури та введення воєнного стану. Верховний Суд підкреслив, що організаційні складнощі в роботі суб’єкта владних повноважень не можуть бути поважними причинами пропуску процесуального строку, оскільки держава повинна дотримуватися принципів належного врядування. Суд також зазначив, що введення воєнного стану саме по собі не є достатньою підставою для поновлення строку, якщо не доведено конкретний вплив цих обставин на можливість своєчасного звернення до суду.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду апеляційної інстанції – без змін.
Справа №904/3453/24 від 27/11/2025
Предметом спору є стягнення витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем у зв’язку з розглядом касаційної скарги.
Суд частково задовольнив заяву про стягнення витрат на правову допомогу, оскільки позивач не обґрунтував перевищення суми витрат, заявленої у попередньому розрахунку. Суд зазначив, що згідно з ГПК України, якщо заявлена до відшкодування сума судових витрат істотно перевищує суму, вказану в попередньому розрахунку, суд може відмовити у відшкодуванні різниці, якщо сторона не доведе, що не могла передбачити ці витрати на момент подання попереднього розрахунку. Суд врахував, що договір про надання правової допомоги, де визначено вартість послуг, був підписаний до формування касаційної скарги, тому позивач міг зазначити повну суму витрат у попередньому розрахунку. Суд також наголосив, що критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночним і визначається судом на основі всебічного дослідження доказів.
Суд вирішив стягнути з Об’єднання співвласників багатоквартирного будинку “Дніпровські Вежі” на користь ОСОБА_1 15 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції.
Справа №922/831/23 від 18/11/2025
1. Предметом спору є визнання грошових вимог Акціонерного товариства “Мегабанк” до Комунального підприємства “Жилкомсервіс” як кредитора, забезпеченого заставою майна боржника, у справі про банкрутство.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, які встановили, що між АТ “Мегабанк” та КП “Жилкомсервіс” було укладено кредитний договір та договір застави майнових прав, що забезпечував виконання зобов’язань за кредитним договором; АТ “Мегабанк” виконав свої зобов’язання за кредитним договором, надавши кошти, але КП “Жилкомсервіс” порушив умови договору щодо своєчасної сплати кредиту та відсотків, внаслідок чого виникла заборгованість; кредитор має право на реалізацію права звернення стягнення на предмет застави, але не зобов’язаний це робити, і в даному випадку кредитор обрав спосіб захисту у справі про банкрутство; відкриття провадження у справі про банкрутство не змінює суті заставного зобов’язання, а лише змінює процедуру задоволення вимог кредитора. Суд касаційної інстанції зазначив, що АТ “Мегабанк” мав право звернутися до суду з вимогою про переведення на кредитора права вимоги боржника, але не реалізував його, обравши звернення у справу про банкрутство, що не суперечить законодавству.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №910/3378/24 від 25/11/2025
1. Предметом спору є стягнення витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.
2. Суд касаційної інстанції розглянув касаційну скаргу ТОВ “НТ Аденіум” на додаткову постанову апеляційного суду, якою було частково задоволено заяву ТОВ “НТ Агротоніка” про стягнення витрат на правничу допомогу. Суд касаційної інстанції зазначив, що апеляційний суд правильно застосував положення частини восьмої статті 129 ГПК України, оскільки відповідач заявив вимогу про відшкодування витрат та подав докази їх понесення ще у відзиві на апеляційну скаргу, тобто до закінчення судових дебатів. Суд також врахував висновки Великої Палати Верховного Суду щодо деталізації опису робіт, виконаних адвокатом, та дійшов висновку, що апеляційний суд, оцінивши надані документи та заперечення іншої сторони, обґрунтовано зменшив розмір витрат на правничу допомогу. Крім того, суд касаційної інстанції зазначив, що Скаржник скористався своїм правом на подання заперечень щодо вимог Відповідача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, і суд апеляційної інстанції надав їм відповідну оцінку, що підтверджує дотримання принципу змагальності господарського судочинства.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ “НТ Аденіум” без задоволення, а додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду без змін.
Справа №480/207/25 від 26/11/2025
1. Предметом спору є оскарження дій Головного управління Пенсійного фонду України щодо відмови у проведенні індексації пенсії із застосуванням встановлених коефіцієнтів збільшення середньої заробітної плати.
2. Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення апеляційного суду, наголосив на тому, що індексація пенсій є невід’ємною складовою пенсійних виплат, спрямованою на підтримання купівельної спроможності громадян в умовах інфляції, та має обов’язковий характер. Суд вказав, що положення Порядку №124, які визначають індексацію від показника середньої зарплати станом на 01.10.2017, суперечать частині другій статті 42 Закону №1058-IV, яка передбачає індексацію від показника середньої зарплати, що враховувався при призначенні пенсії. Суд підкреслив, що у випадку суперечності між нормами закону та підзаконного акту, перевагу має закон. Також суд зазначив, що пенсійне забезпечення має здійснюватися на принципах законодавчого визначення умов та диференціації розмірів пенсій залежно від страхового стажу та заробітної плати. Суд підкреслив, що при проведенні перерахунку пенсій має застосовуватися показник середньої заробітної плати, який враховувався при обчисленні пенсії під час її призначення, а не станом на 01.10.2017.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі рішення суду першої інстанції, яким визнано протиправними дії Пенсійного фонду та зобов’язано провести перерахунок пенсії з урахуванням відповідних коефіцієнтів збільшення середньої заробітної плати.
Справа №910/1828/25 від 25/11/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним розпорядження Антимонопольного комітету України про початок розгляду справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
2. Суд касаційної інстанції залишив рішення попередніх інстанцій без змін, вказавши, що Антимонопольний комітет має право розпочинати розгляд справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, якщо є ознаки узгоджених дій між учасниками аукціону, які можуть спотворити його результати. Суд зазначив, що у даному випадку АМКУ не перевіряє законність проведення земельних торгів, а встановлює наявність ознак узгодженої поведінки між конкурентами, що є порушенням економічної конкуренції. Також, суд вказав, що скаржник не довів, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки Верховного Суду у подібних справах, оскільки правовідносини у справах, на які посилався скаржник, не є подібними до даної справи. Суд також зазначив, що відсутні підстави для надання правового висновку щодо застосування статті 7 Закону України “Про Антимонопольний комітет України”, оскільки суди попередніх інстанцій дослідили та оцінили доводи учасників справи через призму предмету, підстав позову та кола доказування.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №910/12284/24 від 27/11/2025
1. Предметом спору є заява ТОВ “Спейсикс” про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу у справі про визнання недійсними договорів купівлі-продажу майнових прав на торговельну марку та витребування цих прав.
2. Суд касаційної інстанції, розглядаючи заяву про розподіл судових витрат, керувався принципами реальності, обґрунтованості та пропорційності витрат на професійну правничу допомогу. Суд зазначив, що сторона, яка вимагає відшкодування витрат, повинна довести їхню необхідність та обґрунтованість. При цьому, суд враховує складність справи, обсяг наданих послуг, час, витрачений адвокатом, а також фінансовий стан сторін. Суд також наголосив, що втручання у договірні відносини між адвокатом та клієнтом щодо розміру гонорару можливе лише за наявності доказів невідповідності витрат фактично наданим послугам. У даному випадку, хоча ТОВ “Спейсикс” і надало докази понесення витрат, суд визнав заявлену суму надмірною, враховуючи сталість правової позиції, обізнаність адвоката з матеріалами справи та відсутність клопотання від іншої сторони про зменшення витрат.
3. Верховний Суд частково задовольнив заяву ТОВ “Спейсикс”, стягнувши з ТОВ “Гравітіфол” 10 000 грн витрат на професійну правничу допомогу, відмовивши у задоволенні решти суми.
Справа №909/763/24 від 18/11/2025
1. Предметом спору є вимога ПП “Пріма МЕД” про скасування державної реєстрації прав на нерухоме майно та визнання за ним прав та обов’язків забудовника об’єкта реконструкції.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки ПП “Пріма МЕД” не було власником об’єкта нерухомості до реконструкції, а здійснило лише реконструкцію існуючого об’єкта, що належить Івано-Франківській міській раді; суди попередніх інстанцій врахували обставини, встановлені у іншій справі, де було встановлено, що права та законні інтереси ПП “Пріма Мед” щодо набуття речових прав на спірне нерухоме майно не були порушені; позивач не довів порушення його прав та обрав неналежний спосіб захисту, оскільки вимога про визнання прав забудовника не сприяє поновленню порушеного права та не відповідає законодавчим вимогам щодо набуття і реєстрації речових прав на нерухоме майно; скасування державної реєстрації права власності на об’єкт за відповідачем не відновить права позивача, оскільки він не набув права власності на об’єкт. Суд касаційної інстанції також зазначив, що відсутні підстави для формування висновку щодо застосування положень Закону України “Про регулювання містобудівної діяльності” та Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень”, оскільки суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність порушення прав позивача та обрання ним неналежного способу захисту.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу ПП “Пріма МЕД” без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №280/672/24 від 27/11/2025
1. Предметом спору є вимога зобов’язати орган державної виконавчої служби закінчити виконавче провадження зі стягнення виконавчого збору.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд не врахував попередні висновки Верховного Суду щодо застосування аналогії закону у подібних правовідносинах, а саме частини восьмої статті 27 Закону України “Про виконавче провадження”. Верховний Суд раніше зазначав, що у випадку, коли державний виконавець повернув виконавчий лист стягувачу, а той пред’явив його приватному виконавцю, який відкрив провадження та виніс постанову про стягнення основної винагороди, виконавчий збір надалі не стягується, щоб уникнути подвійного стягнення з боржника. Суд наголосив, що належним способом захисту прав боржника в такому випадку є закінчення виконавчого провадження зі стягнення виконавчого збору. Суд також вказав, що апеляційний суд посилався на рішення Верховного Суду, які не є релевантними до обставин цієї справи, оскільки вони не стосувалися одночасного стягнення виконавчого збору та основної винагороди.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі рішення суду першої інстанції, яким позов було задоволено.
Справа №925/1634/24 від 18/11/2025
1. Предметом спору є стягнення з приватного підприємства заборгованості за договором про право спеціального використання водних біоресурсів.
2. Верховний Суд скасував рішення апеляційного суду, оскільки апеляційний суд не забезпечив участі представника відповідача в судовому засіданні в режимі відеоконференції, хоча попередньо задовольнив клопотання про таку участь, що позбавило сторону можливості реалізувати її процесуальні права та порушило принцип рівності сторін. Суд касаційної інстанції наголосив, що право бути почутим є ключовим принципом процесуальної справедливості, гарантованим Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Оскільки суд касаційної інстанції не має права встановлювати нові обставини справи, справу було направлено на новий розгляд до апеляційного суду для усунення порушень процесуального права та забезпечення повноцінного розгляду справи з урахуванням усіх аргументів сторін. Суд також зазначив, що інші доводи скаржника можуть бути предметом касаційного перегляду тільки після нового розгляду справи апеляційним судом з дотриманням норм процесуального права.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №280/11149/24 від 27/11/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності військової частини щодо відмови у перерахунку та виплаті грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд передчасно залишив позов без розгляду, не врахувавши важливі обставини. Зокрема, апеляційний суд не визначив момент, коли позивачка отримала достовірну інформацію про обсяг виплачених їй сум. Суд також не розділив спірний період на дві частини: до та після 19 липня 2022 року (дати набрання чинності Законом №2352-IX, який змінив редакцію ст. 233 КЗпП), щоб правильно застосувати норми щодо строків звернення до суду. Суд зазначив, що необхідно відступити від попередніх висновків Верховного Суду у подібних справах, щоб забезпечити єдиний підхід до вирішення питання строків звернення до суду у спорах щодо оплати праці. Суд вказав, що у випадку триваючих правовідносин, які почалися до 19 липня 2022 року, слід застосовувати редакцію ст. 233 КЗпП, яка діяла до цієї дати, а для періоду після 19 липня 2022 року – нову редакцію.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до апеляційної інстанції.
Справа №759/16084/24 від 26/11/2025
1. Предметом спору є визнання недійсними договорів підряду, укладених між ОСББ та фізичною особою, та стягнення коштів у порядку реституції.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, вказавши, що тимчасове покладення обов’язків голови правління ОСББ на одного з членів правління було правомірним, оскільки це стосувалося поточної діяльності об’єднання, а згодом було схвалено загальними зборами. Суд також зазначив, що договори підряду не були договорами про управління багатоквартирним будинком, а стосувалися виконання обов’язків, покладених на штатного працівника ОСББ, менеджера будинку, що передбачено штатним розписом та кошторисом. Суд відхилив посилання скаржника на те, що договори мали бути укладені лише за рішенням загальних зборів, оскільки вони не передбачали передачу функцій управління будинком управителю, а були спрямовані на забезпечення поточної діяльності ОСББ. Суд також врахував, що загальні збори ОСББ затвердили рішення правління, прийняті у 2022-2023 роках, що підтверджує схвалення дій відповідача.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін, частково задовольнивши заяви відповідачів про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Справа №922/3921/21 (922/1371/22) від 18/11/2025
1. Предметом спору є оскарження постанови апеляційного господарського суду про скасування рішення суду першої інстанції щодо визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури.
2. Суд касаційної інстанції залишив в силі постанову апеляційного суду, погодившись з тим, що місцевий господарський суд передчасно визнав боржника банкрутом та відкрив ліквідаційну процедуру, оскільки належним чином не перевірив майновий та фінансовий стан боржника, не з’ясував співвідношення активів і пасивів, та не дослідив повноту дій розпорядника майна щодо визначення вартості виявленого майна. Суд касаційної інстанції підкреслив, що на момент ухвалення рішення судом першої інстанції, тривали судові спори щодо грошових вимог одного з основних кредиторів, що суттєво впливало на розмір пасиву та активу боржника. Також, суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду про повернення справи на стадію розпорядження майном, для здійснення всіх необхідних заходів у цій процедурі, що відповідає цілям та завданням процедури банкрутства.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.
Справа №902/181/22(902/1003/24) від 18/11/2025
1. Предметом спору є розірвання договору оренди землі та повернення земельної ділянки у зв’язку з систематичним невиконанням орендарем зобов’язань по сплаті орендної плати.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, який відмовив у задоволенні позову про розірвання договору оренди землі, враховуючи, що відносно орендаря відкрито провадження у справі про банкрутство, і розірвання договору оренди може негативно вплинути на формування ліквідаційної маси та задоволення вимог кредиторів. Суд зазначив, що процедура банкрутства має на меті максимальне задоволення вимог кредиторів, а розірвання договору оренди може зменшити привабливість майна банкрута для потенційних покупців, що призведе до зменшення надходжень від продажу майна. Також, суд врахував, що заборгованість з орендної плати не була заявлена як кредиторська вимога у справі про банкрутство. Суд підкреслив, що пріоритетними є спеціальні норми Кодексу України з процедур банкрутства, а не загальні норми земельного та цивільного законодавства.
3. Касаційну скаргу залишено без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №922/1327/25 від 25/11/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення Антимонопольного комітету України (АМКУ) про визнання антиконкурентними узгодженими діями спотворення результатів торгів.
2. Суд касаційної інстанції залишив в силі рішення апеляційного суду, який відмовив у задоволенні позову ТОВ “Нові теплотехнології” про визнання недійсним рішення АМКУ, мотивуючи це тим, що доведення порушення у вигляді антиконкурентних узгоджених дій має ґрунтуватися на аналізі сукупності обставин, а не на окремому факті, і що апеляційний суд врахував вірогідність і взаємний зв’язок доказів, проаналізованих АМКУ в їх сукупності. Суд касаційної інстанції зазначив, що кожна справа за участю органів АМКУ є індивідуальною, і не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена неоднаковими фактичними обставинами справ. Суд також підкреслив, що для кваліфікації дій як антиконкурентних не обов’язково настання негативних наслідків, достатньо встановлення факту погодження конкурентної поведінки, яка може мати негативний вплив на конкуренцію. Суд касаційної інстанції також зазначив, що господарські суди повинні оцінювати обставини справи та докази за своїм внутрішнім переконанням, досліджувати вірогідність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення апеляційного суду – без змін.
Справа №367/5747/23 від 26/11/2025
1. Предметом спору є захист ділової репутації благодійного фонду, який вважає, що відповідачка поширила недостовірну інформацію про його діяльність у своїх статтях в інтернеті.
2. Суд задовольнив позов частково, спираючись на такі аргументи: відповідачка є власником веб-сайту, де були розміщені спірні статті; інформація у статтях містить твердження про шахрайські дії фонду, що є фактичними твердженнями, а не оціночними судженнями; відповідачка не надала доказів на підтвердження достовірності поширеної інформації; експертиза підтвердила, що інформація у статтях є реальною, а не уявною або прогнозованою; поширена інформація завдає шкоди діловій репутації позивача, який займається благодійною діяльністю. Суд врахував баланс між свободою вираження поглядів та правом на захист ділової репутації, а також те, що поширена інформація не є оціночним судженням, а містить конкретні звинувачення у протиправних діях. Суд касаційної інстанції підкреслив, що встановлення обставин справи та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, і не вбачає підстав для втручання в їхню оцінку.
3. Суд касаційної інстанції залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
Справа №161/21832/23 від 28/11/2025
1. Предметом спору є стягнення заборгованості за договором позики між фізичними особами.
2. Суд касаційної інстанції залишив в силі рішення апеляційного суду, який зменшив суму стягнення, виходячи з таких аргументів:
* Апеляційний суд врахував надані відповідачем скріншоти листування з позивачем у месенджері, де позивач визнавала борг відповідача у меншому розмірі.
* Подання електронного доказу у паперовій копії не робить його недопустимим, якщо суд не має сумнівів щодо відповідності копії оригіналу.
* Суд може розглядати електронне листування як доказ, якщо воно дає змогу встановити авторів та зміст листування.
* Позивач не спростувала доводи відповідача про часткове погашення боргу та не надала доказів на підтвердження більшої суми заборгованості.
* Наявність оригіналу розписки у позивача не спростовує доказів часткового погашення боргу відповідачем.
3. Верховний Суд постановив залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №215/1484/20 від 19/11/2025
1. Предметом спору є вимога про відшкодування моральної шкоди, завданої тривалим невиконанням рішення суду.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, які відмовили у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, мотивуючи це тим, що суди не врахували, що підставою позову є не сам факт протиправної бездіяльності державного органу, а тривале невиконання судового рішення, яким цю бездіяльність було встановлено. Суд зазначив, що тривале невиконання судового рішення є порушенням права на справедливий суд та однією з фундаментальних засад судочинства, що не може не спричиняти моральних страждань особі. Також, суд врахував, що відповідач не надав жодних пояснень щодо причин невиконання судового рішення та не заперечував проти позовних вимог. Враховуючи принципи розумності та справедливості, суд визначив розмір грошової компенсації моральної шкоди у розмірі 4 000 грн. Суд відхилив клопотання позивача про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, не знайшовши для цього підстав.
3. Суд частково задовольнив позов, стягнувши з Державного бюджету України на користь позивача 4 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди.
Справа №352/2521/24 від 28/11/2025
1. Предметом спору є розірвання шлюбу та визнання шлюбу недійсним у зв’язку з його фіктивністю.
2. Суд розірвав шлюб, оскільки встановив, що подальше спільне життя подружжя суперечить інтересам одного з них, враховуючи відсутність підтримки шлюбних відносин та формальний характер шлюбу; суд відмовив у визнанні шлюбу недійсним, оскільки позивач за зустрічним позовом не довів, що відповідачка мала виключний намір отримати матеріальні блага при укладенні шлюбу, а тривале непроживання подружжя через військову службу не свідчить про фіктивність шлюбу; суд також врахував, що надання позивачем грошових коштів відповідачці відбувалося ще до укладення шлюбу, коли він перебував в іншому шлюбі, і що позивач не надав достатніх доказів наявності у нього інвалідності на момент реєстрації шлюбу. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, зазначивши, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Суд також зазначив, що адвокат може підтвердити оплату гонорару клієнтом довідкою у довільній формі.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін, частково задовольнивши вимогу про відшкодування витрат на правничу допомогу.
Справа №447/118/24 від 26/11/2025
1. Предметом спору є вимога ОСОБА_1 до держави про відшкодування моральної шкоди, завданої, як він стверджує, незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури у кримінальному провадженні, в якому його було виправдано.
2. Суд першої інстанції частково задовольнив позов, виходячи з того, що виправдувальний вирок є підставою для відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності. Апеляційний суд скасував це рішення, мотивуючи це тим, що позивач був засуджений в інших кримінальних провадженнях, і тому не може вважатися потерпілим від незаконних дій у даному конкретному провадженні. Верховний Суд не погодився з апеляційним судом, вказавши, що наявність обвинувальних вироків в інших справах не позбавляє особу права на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності у конкретному провадженні, в якому її було виправдано. Суд також підкреслив, що підставою для відшкодування є саме незаконне перебування під слідством і судом у даному кримінальному провадженні та наявність виправдувального вироку, який набрав законної сили. Верховний Суд послався на попередню практику Верховного Суду, зокрема на постанову від 24 грудня 2024 року у справі № 740/6706/23, яка підтримує цю позицію.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позову ОСОБА_1.
Справа №461/4997/23 від 26/11/2025
1. Предметом спору є визнання недійсними додаткової угоди до договору безпроцентної позики та договору іпотеки, укладених між фізичними особами.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, який відмовив у задоволенні позову про визнання недійсними додаткової угоди та договору іпотеки, враховуючи суперечливість дій позивача, який спочатку стверджував про неукладеність договору позики через непередачу коштів, а потім укладав додаткові угоди до договору іпотеки, що забезпечував цей договір, підтверджуючи зобов’язання. Апеляційний суд також взяв до уваги преюдиційні обставини, встановлені в іншій справі, де вже розглядалася дійсність договору позики між тими ж сторонами, а також факт надання позивачем заяви, в якій вона підтверджувала підписання додаткової угоди. Суд касаційної інстанції підкреслив важливість добросовісної поведінки учасників цивільних правовідносин та неприпустимість дій, що суперечать попередній поведінці сторони, на яку розумно покладалася інша сторона. Суд також зазначив, що встановлення обставин справи та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №725/10846/24 від 27/11/2025
1. Предметом спору є встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини батьком в порядку окремого провадження.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що встановлення факту самостійного виховання дитини батьком пов’язане зі спором про право, оскільки зачіпає питання участі матері у вихованні дитини та її обов’язки, а також може вплинути на інтереси дитини, тому такі питання мають вирішуватися в порядку позовного провадження, де враховуються інтереси всіх сторін, включаючи дитину. Суд також зазначив, що сімейні обов’язки є невідчужуваними і не можуть бути передані іншій особі, а встановлення факту самостійного виховання може бути використане для створення преюдиційних фактів у майбутніх спорах. Крім того, суд вказав, що існують обставини, коли обсяг прав матері обмежується або припиняється на підставі актів цивільного стану або рішення суду, що унеможливлює користування батьківською правосуб’єктністю.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін, підтвердивши, що встановлення факту самостійного виховання дитини має розглядатися в порядку позовного провадження, а не окремого.
Справа №346/2210/24 від 28/11/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним договору про поділ спадщини та визнання права власності на майно колгоспного двору.
2. Суд відмовив у визнанні недійсним договору про поділ спадщини, оскільки позивач не довів факту обману з боку відповідачки при укладенні договору, а саме відсутність умислу в діях відповідачки, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману. Суд зазначив, що стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести обставини, які не відповідають дійсності, їх істотність для правочину, невідповідність обставин її волі та умисні дії другої сторони. Суд також вказав, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, і касаційний суд не має повноважень втручатися в оцінку доказів. Щодо посилання на порушення пункту 230 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій, суд зазначив, що на час укладення договору ця інструкція втратила чинність. Суд визнав за позивачем право власності на 1/2 частку житлового будинку, виходячи з того, що він та його батьки були членами колгоспного двору, і він успадкував частки батьків.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.
Справа №711/5752/24 від 26/11/2025
1. Предметом спору є виселення колишніх працівників університету та членів їх сім’ї зі службової квартири.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, наголошуючи на тому, що суди не врахували, що у справі не було залучено всіх належних відповідачів, зокрема неповнолітню дитину, яка проживає у спірній квартирі, а також не було залучено орган опіки та піклування, участь якого є обов’язковою при розгляді справ про виселення дітей. Суд вказав, що права третьої особи, якою була дитина у даній справі, є значно вужчими ніж права відповідача. Також, суди попередніх інстанцій не врахували, що виселення дитини порушує її права та інтереси, а висновки суду мають бути зроблені за належного суб’єктного складу. Крім того, касаційний суд зазначив, що оскільки судове рішення ухвалене на користь відповідачів, то судові витрати мають бути компенсовані позивачем.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив нове рішення про відмову в задоволенні позову про виселення.
Справа №240/25314/24 від 28/11/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності Пенсійного фонду щодо ненарахування та невиплати підвищення до пенсії особі, яка проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що суди попередніх інстанцій помилково відмовили у відкритті провадження у справі, вважаючи її тотожною до попередньої справи №240/19381/20. Верховний Суд підкреслив, що позови є тотожними лише за умови збігу сторін, предмету та підстав позову. У даній справі, на відміну від попередньої, позивачка оскаржує бездіяльність Пенсійного фонду щодо нарахування виплат з 18 жовтня 2024 року, виходячи з розміру двох прожиткових мінімумів, а не двох мінімальних заробітних плат, як було у попередній справі. Таким чином, матеріально-правові вимоги та обставини, що обґрунтовують звернення до суду, є різними, а отже, спір не є тотожним. Суд також зазначив, що суди попередніх інстанцій помилково застосували критерій кінцевої мети звернення позивача до суду, що не відповідає приписам КАС України.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Справа №179/2192/23 від 19/11/2025
1. Предметом спору є усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою природно-заповідного призначення шляхом визнання незаконним наказу Держгеокадастру, скасування державної реєстрації права власності та оренди, та повернення земельної ділянки державі.
2. Суд касаційної інстанції погодився з тим, що Держгеокадастр не мав повноважень розпоряджатися земельною ділянкою, яка знаходиться у межах ландшафтного заказника загальнодержавного значення, оскільки це землі природно-заповідного фонду, а отже, наказ про передачу ділянки в оренду є незаконним. Суд зазначив, що повернення земельної ділянки державі є належним способом захисту, оскільки держава не втрачала володіння цією ділянкою. Водночас, суд вказав, що вимога про скасування державної реєстрації права власності та права оренди є неефективним способом захисту, оскільки задоволення вимог про визнання незаконним наказу та повернення ділянки державі повністю відновлює її права, і таке судове рішення є підставою для припинення речових прав відповідачів. Суд також наголосив, що втручання у право орендаря на мирне володіння земельною ділянкою є пропорційним, оскільки переслідує легітимну мету контролю за використанням землі згідно з суспільними інтересами, і ця мета переважає приватний інтерес орендаря.
3. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій в частині визнання незаконним та скасування наказу Держгеокадастру, змінив постанову апеляційного суду в частині вимог про скасування державної реєстрації права власності та права оренди, повернення земельної ділянки, виклавши її мотивувальну частину в новій редакції, та відмовив у задоволенні касаційної скарги Держгеокадастру.
Справа №611/846/24 від 19/11/2025
1. Предметом спору є усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою природно-заповідного фонду, яка була передана у приватну власність, а потім в оренду, що суперечить законодавству.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення апеляційного суду про закриття апеляційного провадження, оскільки рішення суду першої інстанції не вирішувало питань про права, свободи, інтереси та обов’язки Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (ГУ Держгеокадастру), хоча саме воно видало наказ про передачу спірної землі у приватну власність. Суд зазначив, що рішення органу державної влади, яке не відповідає закону, не тягне за собою юридичних наслідків, і що належним способом захисту права власності на землі природно-заповідного фонду є негаторний позов про повернення земельної ділянки. Суд також підкреслив, що вимога про скасування наказу ГУ Держгеокадастру не є ефективним способом захисту в даній справі, оскільки це було б пред’явлення вимоги державою до самої себе. Крім того, суд вказав, що ГУ Держгеокадастру може виконати рішення суду про скасування державної реєстрації земельної ділянки в силу закону, а не через оскаржуване рішення суду.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ГУ Держгеокадастру без задоволення, а ухвалу апеляційного суду – без змін.
Справа №592/7657/23 від 26/11/2025
1. Предметом спору є стягнення грошових коштів солідарно з колишнього подружжя за договорами позики, укладеними одним з подружжя в період шлюбу.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, оскільки позивач не надав належних та допустимих доказів того, що кошти, отримані дружиною за договорами позики, були використані саме в інтересах сім’ї, а саме на будівництво будинку. Суди попередніх інстанцій не врахували, що зазначення в розписках про цільове призначення коштів (на будівельні матеріали) не є беззаперечним доказом їх фактичного використання саме на ці потреби. Також, відсутні докази згоди чоловіка на отримання дружиною позики. Відповідно до сімейного законодавства, для покладення солідарної відповідальності на подружжя необхідно довести, що договір укладено в інтересах сім’ї, а майно, одержане за договором, використане в інтересах сім’ї. Оскільки докази використання коштів в інтересах сім’ї відсутні, то немає підстав для солідарного стягнення боргу з колишнього чоловіка.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій в частині стягнення боргу з колишнього чоловіка та відмовив у задоволенні позовних вимог до нього.
Справа №362/2755/22-ц від 26/11/2025
1. Предметом спору є стягнення грошових коштів за договором підряду на виконання проектних робіт.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд помилково відмовив у відкритті апеляційного провадження, вважаючи, що відповідачем пропущено річний строк на апеляційне оскарження. Верховний Суд підкреслив, що забезпечення права на апеляційний перегляд є конституційною гарантією судового захисту. Суд касаційної інстанції зазначив, що апеляційна скарга була подана відповідачем в межах річного строку, оскільки останній день строку припав на вихідний, і скарга була подана в перший робочий день після вихідного. Суд також вказав на те, що апеляційний суд не врахував положення ЦПК України щодо обчислення строків, якщо їх закінчення припадає на вихідний день.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції зі стадії відкриття апеляційного провадження.
Справа №523/4682/20 від 26/11/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження ОСОБА_8 за замах на крадіжку, вчинену за попередньою змовою групою осіб, поєднану з проникненням у сховище, в умовах воєнного стану.
2. Верховний Суд вирішив, що апеляційний суд допустив істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, а саме статей 370 та 419 КПК, оскільки не надав належної оцінки доводам, викладеним у доповненні до апеляційної скарги засудженого ОСОБА_8, щодо відсутності доказів, які б підтверджували розмір завданої майнової шкоди та, відповідно, складу злочину. Суд касаційної інстанції наголосив, що апеляційний суд, прийнявши доповнення до скарги, не висловив жодного процесуального рішення щодо нього і не повідомив сторону захисту про його неприйняття, що створило у засудженого обґрунтоване очікування на розгляд цих доводів. Також, Верховний Суд врахував, що ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, і з метою запобігання ризикам, передбаченим ст. 177 КПК, обрав запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 днів.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу захисника, скасував ухвалу апеляційного суду в частині засудження ОСОБА_8 та ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 15 ч. 4 ст. 185 КК та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції, обравши їм запобіжні заходи у виді тримання під вартою на строк 60 днів.
Справа №132/1422/21 від 27/11/2025
Предметом спору у цій справі є оскарження вироку щодо особи, засудженої за крадіжки та грабіж.
Верховний Суд частково задовольнив касаційні скарги прокурора та засудженого, змінивши рішення апеляційного суду лише в частині покарання за грабіж (ч. 2 ст. 186 КК). Суд вирішив посилити покарання за цією статтею до 4 років позбавлення волі. При цьому, ВС залишив в силі вирок за крадіжку (ч. 2 ст. 185 КК) у вигляді 2 років позбавлення волі. На підставі сукупності злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточне покарання визначено у вигляді 4 років позбавлення волі. ВС також уточнив порядок обчислення строку відбування покарання, врахувавши час перебування особи під вартою.
Суд ухвалив: касаційні скарги прокурора та засудженого задовольнити частково, вирок апеляційного суду змінити в частині покарання за ч. 2 ст. 186 КК, призначивши 4 роки позбавлення волі, та остаточно визначити покарання у виді 4 років позбавлення волі.
Справа №160/4625/23 від 28/11/2025
1. Предметом спору є оскарження постанови та розпорядження НКРЕКП про накладення штрафу на АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі» за порушення ліцензійних умов та нормативних актів у сфері енергетики.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення апеляційного суду, підтримавши рішення суду першої інстанції, виходячи з того, що в умовах воєнного стану проведення перевірок можливе лише за наявності обґрунтованої загрози правам, інтересам, життю та здоров’ю людей, а також безпеці держави, як це передбачено постановою КМУ №303. Суд зазначив, що сам факт відсутності електропостачання в одній квартирі не є достатнім доказом існування такої загрози, особливо якщо немає доказів проживання там людей. Крім того, НКРЕКП при призначенні перевірки не посилалась на наявність таких загроз, а апеляційний суд зробив такі висновки самостійно. Суд також врахував, що квартира є частиною більшої адміністративної будівлі, яка вже підключена до електромережі, і не було надано доказів відсутності можливості забезпечення електропостачання цієї квартири через існуючу інфраструктуру. Суд касаційної інстанції підкреслив, що відповідальність за доведення наявності підстав для проведення перевірки в умовах воєнного стану покладається на контролюючий орган, чого в даному випадку зроблено не було.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі рішення суду першої інстанції, яким позовні вимоги АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі» було задоволено.
Справа №240/27566/23 від 28/11/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності військової частини щодо ненарахування та невиплати додаткової винагороди військовослужбовцю у розмірі 30 000 грн щомісячно за період з 01.06.2022 по 31.08.2022.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що підставою для невиплати додаткової винагороди за червень 2022 року стало невиконання військовослужбовцем бойового наказу, що підтверджено матеріалами службового розслідування та відповідним наказом. Щодо липня 2022 року, суд визнав правомірним позбавлення винагороди через самовільне залишення військової частини, що також підтверджено наказом командира. Суд зазначив, що позбавлення додаткової винагороди не є дисциплінарним стягненням, а є наслідком невиконання обов’язків військової служби. Щодо серпня 2022 року, суд встановив, що військовослужбовцю вже було виплачено додаткову винагороду у розмірі 100 000 грн за безпосередню участь у бойових діях, що виключає можливість отримання додаткової винагороди у розмірі 30 000 грн, оскільки ці виплати не сумуються. Суд також підкреслив, що окремі рішення Міністра оборони України щодо порядку виплати додаткової винагороди мають належне юридичне підґрунтя, навіть за відсутності їх державної реєстрації, зважаючи на умови воєнного стану.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №604/773/24 від 28/11/2025
1. Предметом спору є визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі та визнання договору оренди землі поновленим.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, який скасував рішення суду першої інстанції та відмовив у задоволенні позову фермерського господарства, мотивуючи це тим, що для поновлення договору оренди землі на новий строк необхідна воля обох сторін, а в даному випадку орендодавець чітко висловив своє небажання продовжувати договірні відносини, про що свідчать листи-повідомлення та заперечення у відзиві на позовну заяву. Суд зазначив, що переважне право орендаря на поновлення договору не було порушено, оскільки орендодавець не уклав новий договір з іншою особою. Також, суд врахував, що орендар запропонував змінити істотні умови договору, зокрема строк оренди, що вимагає згоди обох сторін. Суд касаційної інстанції підкреслив, що відсутність згоди орендодавця на змінені умови договору є підставою для відмови у задоволенні позову про поновлення договору оренди. Суд також зазначив, що доводи касаційної скарги зводяться до необхідності переоцінки доказів, що не входить до компетенції касаційного суду.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу фермерського господарства без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №205/7677/23 від 26/11/2025
1. Предметом спору є визнання незаконним звільнення позивача з посади заступника генерального директора та поновлення на роботі, а також стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
2. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, виходив з того, що наказ про звільнення позивача не містить чіткого формулювання конкретного грубого порушення трудових обов’язків, за яке її було звільнено, а роботодавець не довів, що звільнення було проведено з дотриманням вимог трудового законодавства. Суд зазначив, що в наказі про звільнення не конкретизовано, яке саме порушення стало підставою для звільнення, а посилання на доповідну записку та акти не містять достатньої інформації про одноразове грубе порушення трудових обов’язків. Також, суд врахував, що позивачка була незаконно звільнена, тому їй належить виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу. Щодо моральної шкоди, суд визнав її наявність, але зменшив суму компенсації, вважаючи заявлену позивачкою суму завищеною.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін, підтвердивши законність та обґрунтованість рішення апеляційного суду.
Справа №461/6724/21 від 28/11/2025
Предметом спору є стягнення витрат на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції.
Суд задовольнив клопотання про поновлення строку на подання заяви про ухвалення додаткового рішення, оскільки строк було пропущено через вихідні дні. Суд зазначив, що витрати на професійну правничу допомогу мають бути документально підтверджені, обґрунтовані та співмірні зі складністю справи, обсягом наданих послуг і витраченим часом. Суд врахував заяву ОСОБА_1 про зменшення суми витрат на правничу допомогу, а також те, що витрати на надсилання копії відзиву учасникам справи та подання відзиву до суду не є безпосередніми витратами, пов’язаними з касаційним переглядом. Враховуючи ці обставини, суд частково задовольнив заяву про стягнення витрат на правничу допомогу, зменшивши їх розмір до 10 000,00 грн.
Суд вирішив частково задовольнити заяву представника ОСОБА_2 та стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції у розмірі 10 000,00 грн.
Справа №500/4169/22 від 28/11/2025
1. Предметом спору є рішення Тернопільської міської ради щодо затвердження проекту землеустрою та відведення земельної ділянки релігійній організації для будівництва комплексу споруд, включаючи житлові.
2. Верховний Суд скасував рішення апеляційного суду, підтримавши рішення суду першої інстанції, виходячи з того, що надання релігійній організації в постійне користування земельної ділянки для будівництва житлових споруд суперечить положенням Земельного кодексу України, а саме статті 92, яка дозволяє таке надання лише для культових та інших будівель, необхідних для забезпечення діяльності цих культових споруд. Суд наголосив, що термін “виключно” у цій статті слід тлумачити вузько, щоб уникнути зловживань. Суд також зазначив, що визначення виду використання земельної ділянки як “для будівництва та обслуговування комплексу будівель житлових, громадських та релігійних організацій” не відповідає Класифікації видів цільового призначення земель. Суд підкреслив, що посилання апеляційного суду на Генеральний план міста та План зонування є недоречними, оскільки вони визначають функціональне, а не цільове призначення землі.
3. Верховний Суд постановив касаційну скаргу задовольнити, скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції про визнання рішення міської ради протиправним.
Справа №990SСGС/31/25 від 27/11/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення Вищої ради правосуддя щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності судді Звенигородського районного суду Черкаської області.
2. У тексті рішення відсутні аргументи суду. Наведені лише вступна та резолютивна частини. Для надання повної відповіді необхідний повний текст судового рішення.
3. Велика Палата Верховного Суду постановила залишити скаргу без задоволення, а рішення Вищої ради правосуддя – без змін.
Справа №759/1973/24 від 19/11/2025
1. Предметом спору є оскарження ухвали апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження за скаргою на ухвалу суду першої інстанції про залишення позовної заяви без розгляду.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд проявив надмірний формалізм, відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, оскільки позивач не отримав копію ухвали суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу в розумний строк після ознайомлення з матеріалами справи. Верховний Суд наголосив, що право на ефективний судовий захист передбачає можливість реалізації права на апеляцію з моменту фактичної поінформованості про судове рішення, а внутрішньодержавні суди повинні уникати надмірного формалізму при застосуванні процесуальних норм. Суд також врахував практику Європейського суду з прав людини щодо забезпечення доступу до правосуддя та необхідності гнучкого застосування обмежень, пов’язаних з пропуском процесуальних строків. Крім того, Верховний Суд послався на висновок Великої Палати Верховного Суду щодо неприпустимості надмірного формалізму при вирішенні питання поновлення строку на апеляційне оскарження.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
Справа №380/18997/21 від 27/11/2025
1. Предметом спору є оскарження наказу про анулювання спеціального дозволу на користування надрами.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення судів попередніх інстанцій, виходячи з того, що ТОВ «Новий Пласт» об’єктивно не могло дізнатися про анулювання спеціального дозволу у 2010 році, оскільки поштове відправлення було повернуто без вручення, а накази Мінприроди України за 2010 рік відсутні на офіційному вебсайті Держгеонадра. Суд також врахував, що позивач продовжував виконувати інвестиційні зобов’язання перед Лозинською сільською радою, що свідчить про його необізнаність з фактом анулювання дозволу. Важливим аргументом стало те, що прийняття контролюючим органом звітності від позивача без застережень щодо відсутності спеціального дозволу сформувало у позивача легітимні очікування щодо чинності його права користування надрами. Суд наголосив, що обов’язок суб’єкта владних повноважень повідомити особу про рішення, яке істотно впливає на її права, включає не лише формальне відправлення кореспонденції, а й забезпечення реальної можливості ознайомитися зі змістом такого рішення. Також суд зазначив, що для анулювання спеціального дозволу за відсутності згоди ТОВ «Новий Пласт», Мінприроди України мало діяти виключно у судовому порядку.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу Держгеонадр без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.
Справа №160/34098/24 від 28/11/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення Дніпровської міської ради про затвердження Положення про порядок демонтажу та зберігання рекламних засобів у місті Дніпрі.
2. Верховний Суд встановив, що апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, обмежився аналізом процедурних питань прийняття регуляторного акта в умовах воєнного стану, не дослідивши питання відповідності змісту оскаржуваного Положення матеріальним нормам законодавства, принципу правової визначеності та пропорційності. Суд касаційної інстанції підкреслив, що спрощена процедура прийняття нормативно-правових актів під час воєнного стану не звільняє від обов’язку дотримуватися критеріїв правової визначеності та пропорційності. Зокрема, апеляційний суд не надав оцінку доводам позивачів про те, що запровадження порядку демонтажу за відсутності чітких правил розміщення реклами може призвести до свавілля, а також не дослідив питання пропорційності покладання на розповсюджувачів реклами наслідків бездіяльності виконавчого комітету щодо продовження дозволів. Суд апеляційної інстанції не перевірив, чи не створює оскаржуване Положення умови для свавільних дій органів місцевого самоврядування за відсутності чітких критеріїв визначення рекламних засобів, що підлягають демонтажу.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №642/1538/22 від 26/11/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за незаконне придбання та зберігання з метою збуту наркотичних засобів, психотропних речовин у великих розмірах.
2. Суд касаційної інстанції залишив вирок без змін, оскільки дійшов висновку, що вина засудженого доведена належними та допустимими доказами, дослідженими судом першої інстанції. Зокрема, суд врахував покази свідка, протокол обшуку, висновок експерта. Суд зазначив, що умисел на збут підтверджується великим розміром наркотичних засобів, способом їх розфасування, наявністю грошей та записів. Суд відхилив доводи засудженого про застосування до нього фізичного та психологічного тиску, оскільки ці обставини перевірялися ДБР і не знайшли свого підтвердження. Суд також зазначив, що відсутність захисника під час обшуку не є порушенням, оскільки засуджений не звертався з вимогою про його надання. Суд визнав покарання справедливим, врахувавши тяжкість злочину та дані про особу засудженого.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу засудженого без задоволення, а вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду – без змін.
Справа №523/14914/24 від 19/11/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним кредитного договору та стягнення моральної шкоди.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд помилково повернув апеляційну скаргу, оскільки справа є малозначною, а отже, представник позивача не обов’язково мав бути адвокатом. Верховний Суд підкреслив, що відповідно до норм ЦПК України, у малозначних справах представником може бути особа, яка досягла вісімнадцяти років і має цивільну процесуальну дієздатність. Суд також врахував висновок Великої Палати Верховного Суду, згідно з яким справи про визнання недійсним кредитного договору на підставі Закону України «Про захист прав споживачів», ціна позову в яких не перевищує встановлений ліміт, є малозначними. Апеляційний суд не врахував, що ціна позову у даній справі не перевищує шістдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та передав справу до апеляційного суду для вирішення питання про відкриття провадження.
Справа №760/34774/19 від 26/11/2025
1. Предметом спору є визнання недійсними інвестиційного договору та договорів про відступлення прав на нежитлове приміщення в багатоквартирному будинку, а також зобов’язання привести це приміщення у попередній стан та скасування державної реєстрації прав на нього.
2. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, виходив з того, що спірне приміщення, розташоване на технічному поверсі, є допоміжним приміщенням багатоквартирного будинку, яке належить на праві спільної сумісної власності всім співвласникам. ТОВ «Альфа-Капітал-Буд» не мало права відчужувати це приміщення без згоди співвласників. Переобладнання приміщення в квартиру без дозволу співвласників є порушенням їхніх прав. Технічні паспорти не є доказом запланованого функціонального призначення приміщення і не підтверджують законність змін та переобладнань. Оскільки договори, на підставі яких було здійснено державну реєстрацію права власності на приміщення, визнано недійсними, це є підставою для скасування державної реєстрації. Суд також зобов’язав власника привести квартиру у стан нежитлового приміщення технічного поверху.
3. Суд касаційної інстанції залишив без змін постанову апеляційного суду, підтвердивши, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків апеляційного суду.
Справа №810/1044/18 від 27/11/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення сільської ради про затвердження містобудівної документації, що передбачає зміни до генерального плану села, зокрема щодо розміщення кладовища та санітарних зон.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, які відмовили в задоволенні позову, мотивуючи це тим, що сільська рада порушила процедуру проведення громадських слухань при затвердженні змін до генерального плану. Зокрема, не було забезпечено належного розгляду та врахування пропозицій громадськості, а саме мешканців масиву “Оришки”, які висловлювали заперечення щодо розміщення кладовища та зменшення санітарно-захисної зони. Суд зазначив, що звернення мешканців містило обґрунтування з посиланням на законодавство та санітарні норми, тому мало бути розглянуто відповідачем спільно з розробником проєкту, а заявникам мала бути надана відповідь. Крім того, суд вказав на обов’язковість створення погоджувальної комісії для вирішення спірних питань, чого не було зроблено у даному випадку. Суд підкреслив, що врахування громадських інтересів є обов’язковим елементом при затвердженні містобудівної документації.
3. Суд визнав протиправним та нечинним рішення сільської ради про затвердження містобудівної документації, але відмовив у задоволенні вимоги про заборону облаштування кладовища в майбутньому.
Справа №727/2938/21 від 25/11/2025
1. Предметом спору є оскарження прокурором ухвали апеляційного суду щодо вироку відносно ОСОБА_7, засудженого за грабіж та збут наркотиків, з огляду на м’якість призначеного покарання та застосування статей 69 та 75 КК України.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд не обґрунтував належним чином можливість застосування ст. 69 КК України, яка дозволяє призначення покарання нижче мінімальної межі санкції статті, незважаючи на наявність пом’якшуючих обставин, оскільки не було чітко показано, як саме ці обставини істотно знизили ступінь тяжкості злочину. Також, апеляційний суд не врахував тяжкість вчинених злочинів, попередні судимості ОСОБА_7 та вчинення злочинів у період незнятої судимості, що є важливим при вирішенні питання про можливість звільнення від відбування покарання з випробуванням згідно зі ст. 75 КК України. Суд зазначив, що посилання апеляційного суду на відшкодування збитків за одним злочином при застосуванні ст. 69 КК до іншого злочину є необґрунтованим. Крім того, касаційний суд вказав, що апеляційний суд помилково обґрунтував можливість застосування статей 69, 75 КК станом здоров’я засудженого, тоді як питання звільнення від покарання за хворобою регулюється ст. 84 КК України.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд в апеляційній інстанції.
Справа №726/1904/21 від 26/11/2025
Предметом спору є витребування майна з чужого незаконного володіння, а саме будівлі майстерні, яку позивач вважає своєю власністю, а відповідач використовує як житловий будинок.
Верховний Суд скасував рішення апеляційного суду, який задовольнив позов про витребування майна, та залишив в силі рішення суду першої інстанції, який відмовив у задоволенні позову. Суд касаційної інстанції наголосив, що апеляційний суд не врахував необхідність оцінки добросовісності набувача майна, а саме відповідачки. ВС вказав, що відповідачка набула право власності на спірний будинок на підставі договору купівлі-продажу, правомірно вважаючи, що продавець мав право ним розпоряджатися. Також, ВС взяв до уваги, що спірне майно тривалий час використовувалося як житло, було приватизоване та неодноразово відчужувалося, і позивач тривалий час не заявляв жодних претензій щодо цього майна. Враховуючи ці обставини, суд дійшов висновку, що витребування майна у добросовісного набувача порушить справедливий баланс інтересів сторін та статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Суд вирішив залишити в силі рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову про витребування майна.
Справа №332/2759/23 від 26/11/2025
1. Предметом спору є захист честі, гідності та ділової репутації позивачів, які вважають недостовірною інформацію, поширену відповідачами.
2. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що позивачі є публічними особами, а поширена інформація стосувалася їхньої публічної діяльності та мала суспільний інтерес, тому вони повинні бути терплячими до критики. Суд зазначив, що поширення інформації відбулося в рамках реалізації права на звернення до правоохоронних органів з метою перевірки фактів корупційних правопорушень, а не з метою поширення недостовірної інформації. Суд також врахував, що позивачі не довели, що поширення інформації відбулося зі зловмисним наміром та завдало шкоди їхнім немайновим благам. Крім того, суд взяв до уваги, що інформація про можливі корупційні дії позивачів була предметом перевірки Держаудитслужби та розслідування у кримінальному провадженні. Суд апеляційної інстанції наголосив, що інформація про неправомірну діяльність посадових осіб становить публічний інтерес, а тому притягнення до відповідальності за її поширення порушує статтю 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційні скарги без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №750/9588/23 від 25/11/2025
1. Предметом спору є законність застосування спеціальної конфіскації автомобіля, який був знаряддям злочину, але належить третій особі, яка не знала про його незаконне використання.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду про спеціальну конфіскацію автомобіля, яким було скоєно злочин, мотивуючи це тим, що засуджений мав право користування та розпорядження автомобілем на підставі довіреності, що прирівнюється до повноважень власника. Суд зазначив, що факт обізнаності засудженого у використанні автомобіля для злочину не оспорюється, а доведення обізнаності власника не вимагається. Суд також послався на практику Верховного Суду, згідно з якою застосування спеціальної конфіскації в апеляційному порядку не погіршує становище обвинуваченого. Суд вказав, що ухвала апеляційного суду є належно обґрунтованою та відповідає вимогам кримінального процесуального закону.
3. Верховний Суд залишив ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу представника третьої особи – без задоволення.
Справа №671/573/25 від 27/11/2025
1. Предметом спору є визначення юрисдикції щодо розгляду позовних вимог прокурора в інтересах держави до фізичної та юридичної особи щодо земельної ділянки.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення судів попередніх інстанцій, які відмовили у відкритті провадження в частині позовних вимог до фермерського господарства (юридичної особи) щодо припинення права оренди та витребування земельної ділянки, оскільки цей спір підлягає розгляду в господарському судочинстві, враховуючи суб’єктний склад та характер правовідносин. Суд зазначив, що критеріями розмежування судової юрисдикції є суб’єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Також суд врахував, що не допускається об’єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Суд касаційної інстанції підкреслив, що позовні вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння та припинення права оренди у фермерського господарства повинні розглядатися в господарському судочинстві.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №280/11142/24 від 27/11/2025
1. Предметом спору є оскарження дій військової частини щодо нарахування зниженого розміру додаткової винагороди військовослужбовцю за період участі у заходах з національної безпеки і оборони.
2. Суди попередніх інстанцій відмовили у задоволенні позову, мотивуючи це тим, що позивач не надав достатніх доказів безпосередньої участі у бойових діях в районах, визначених наказами Головнокомандувача ЗСУ, а сам факт несення служби на території м. Херсон не є підставою для виплати збільшеної винагороди. Суди послались на те, що у спірний період м. Херсон не входив до переліку районів ведення бойових дій, визначених наказами Головнокомандувача ЗСУ. Верховний Суд не погодився з таким підходом, вказавши, що вирішальним є не лише формальне віднесення території до переліку районів ведення бойових дій, а насамперед характер виконуваних військовослужбовцем завдань, ступінь залучення до бойової діяльності та реальні умови проходження служби. Також, суди не дослідили бойові розпорядження та інші документи, які могли б підтвердити участь позивача у бойових діях або виконанні спеціальних завдань.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №473/4916/24 від 28/11/2025
Предметом спору є визнання іпотеки припиненою та зняття заборони відчуження нерухомого майна, оскільки позивач вважає, що повністю виконала свої зобов’язання за кредитним договором.
Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, задовольнив позов, мотивуючи це тим, що позивач сплатила борг, визначений рішенням суду, і інших вимог до неї не заявлялося, тому зобов’язання за кредитним договором припинені у зв’язку з фактичним виконанням. Суди також врахували, що на момент погашення боргу стягувачем у виконавчому провадженні значився первісний кредитор, і позивача не було належним чином повідомлено про заміну кредитора. Верховний Суд погодився з цими висновками, зазначивши, що кредитор, який звернувся до суду з вимогою про дострокове стягнення, втратив право нараховувати проценти, а виконання зобов’язання первісному кредитору без належного повідомлення про заміну кредитора є належним виконанням. Доводи касаційної скарги про наявність непогашеної заборгованості та виконання зобов’язання неналежному кредитору були відхилені, оскільки на момент сплати боргу стягувачем залишався первісний кредитор, а про відступлення права вимоги позивача не було повідомлено.
Суд прийняв рішення залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №534/398/22 від 12/11/2025
Предметом спору у справі є оскарження наказу про звільнення позивача з роботи у зв’язку зі скороченням штату, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Суд касаційної інстанції скасував рішення апеляційного суду, оскільки апеляційний суд розглянув справу за відсутності позивача та його представника, належним чином не повідомивши їх про дату, час і місце судового засідання. Верховний Суд наголосив, що право бути почутим є одним з ключових принципів процесуальної справедливості, гарантованих Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Суд зазначив, що надсилання повідомлення про розгляд справи в той чи інший спосіб учаснику справи є процесуальним обов’язком суду, а відсутність відомостей про вручення судового повідомлення свідчить про те, що воно не було вручене. Також, суд касаційної інстанції вказав на те, що суд апеляційної інстанції не вирішив питання щодо задоволення клопотання представника позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції. Враховуючи зазначені порушення, Верховний Суд дійшов висновку, що апеляційний суд не забезпечив всебічний, повний і справедливий судовий розгляд справи.
Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №640/26347/20 від 27/11/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення Міністерства оборони України про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги особі з інвалідністю внаслідок травми, пов’язаної із захистом Батьківщини.
2. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду, який повернув апеляційну скаргу через неналежне оформлення ордеру адвоката, в якому було вказано не той апеляційний суд. Суд касаційної інстанції наголосив, що апеляційний суд надмірно формально підійшов до питання, не врахувавши конституційне право на апеляційний перегляд справи та волевиявлення позивача на оскарження рішення. ВС зазначив, що хоча формальні вимоги до ордеру важливі, вони не повинні перешкоджати реалізації права на апеляцію, особливо в ситуації, коли помилка в назві суду не впливає на суть повноважень адвоката. Суд також врахував, що справа розглядалася не у звичайному апеляційному окрузі через зміни в підсудності, викликані ліквідацією Окружного адміністративного суду міста Києва. Суд наголосив на необхідності уникати надмірного формалізму, який може обмежити доступ до правосуддя, посилаючись на практику Європейського суду з прав людини.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до апеляційного суду.
Справа №450/1711/23 від 19/11/2025
1. Предметом спору є стягнення з колишнього посадовця митниці майнової шкоди в порядку регресу, яка виникла внаслідок виплати середнього заробітку незаконно звільненому працівнику.
2. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій, мотивуючи це тим, що спір є публічно-правовим, оскільки стосується відшкодування шкоди, завданої особою під час виконання нею службових обов’язків на державній службі, що вимагає оцінки правомірності дій цієї особи, а такі спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів. Суд зазначив, що обставини, встановлені в адміністративній справі про незаконне звільнення, не мають преюдиційного значення для розгляду даного спору, оскільки відповідач не брав участі в тій справі. Також суд врахував, що у випадку вирішення спору щодо зобов’язання особи, яка перебуває на посаді державної/публічної служби, відшкодувати шкоду або збитки, завдані внаслідок виконання нею службових/посадових обов’язків, перед судом постає питання не лише встановлення обсягу завданої шкоди/збитків, а й оцінки правомірності дій такої особи.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та закрив провадження у справі, вказавши на необхідність розгляду справи в порядку адміністративного судочинства.
Справа №810/1044/18 від 27/11/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення сільської ради про затвердження змін до генерального плану села, зокрема щодо розміщення кладовища та санітарних зон.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, які відмовили в задоволенні позову, мотивуючи це тим, що сільська рада не дотрималася процедури громадських слухань при затвердженні змін до генерального плану села. Суд зазначив, що пропозиції мешканців, хоч і були розглянуті розробником проєкту, але не отримали належної оцінки та обґрунтованої відповіді від замовника (сільської ради), а спірні питання не були винесені на розгляд погоджувальної комісії, що є обов’язковим при наявності неврегульованих питань між громадськістю та замовником містобудівної документації. Суд підкреслив, що обов’язок узгодження спірних питань з громадськістю покладається саме на замовника, а не лише на проектувальника, оскільки містобудівна документація повинна розроблятися в інтересах мешканців. Суд також вказав, що нестворення погоджувальної комісії у випадках, коли є спірні питання, є порушенням процедури затвердження містобудівної документації.
3. Суд визнав протиправним та нечинним рішення сільської ради про затвердження змін до генерального плану в частині, що стосується порушень процедури громадських слухань, але залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови в задоволенні позовних вимог про зобов’язання відповідача утриматись від вчинення дій, направлених на облаштування та відкриття кладовища.
Справа №511/1738/13-ц від 26/11/2025
1. Предметом спору є стягнення заборгованості за кредитним договором з позичальника та поручителя.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд не врахував положення частини четвертої статті 559 ЦК України (в редакції, чинній до 19 жовтня 2016 року) щодо припинення поруки за зобов’язаннями, визначеними періодичними платежами, після шести місяців з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу. Суд зазначив, що пред’явлення кредитором вимоги до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку виконання частини основного зобов’язання, визначеної періодичним платежем, є підставою для відмови у задоволенні такої вимоги через припинення поруки за відповідною частиною основного зобов’язання. Оскільки апеляційний суд не звернув увагу на те, що позичальник здійснював періодичні платежі за кредитом, а потім припинив їх, і досудова вимога була направлена після спливу шестимісячного строку з моменту настання строку погашення чергових платежів, це свідчить про припинення поруки за відповідними частинами основного зобов’язання. Суд також послався на правову позицію Великої Палати Верховного Суду щодо застосування частини четвертої статті 559 ЦК України.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду в частині позовних вимог до поручителя та направив справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №460/6975/23 від 28/11/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності військової частини щодо невиплати військовослужбовцю додаткової винагороди за участь у бойових діях у період воєнного стану та зобов’язання здійснити відповідні виплати.
2. Суд касаційної інстанції підтвердив право військовослужбовця на отримання додаткової винагороди в розмірі 100 000 грн за період безпосередньої участі у бойових діях, посилаючись на постанову Кабінету Міністрів України № 168. Суд зазначив, що підтвердженням участі в бойових діях можуть бути довідки командира військової частини, до якої було відряджено військовослужбовця, і відповідальність за зміст цих довідок несе уповноважений командир. Суд також врахував, що формальні недоліки в документах не повинні впливати на підтвердження фактичної участі військовослужбовця у бойових діях, якщо є інші докази, що підтверджують цей факт. Суд наголосив, що держава не може відмовляти у виплаті, якщо військовослужбовець відповідає умовам для її отримання, а тягар доведення недбалості чи неефективної роботи посадових осіб не може перекладатися на військовослужбовця. Суд також взяв до уваги попередню практику Верховного Суду у подібних справах, де формальні недоліки в документах не були підставою для відмови у виплаті додаткової винагороди.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін, підтвердивши обов’язок військової частини виплатити військовослужбовцю додаткову винагороду.
Справа №465/89/23 від 19/11/2025
Предметом спору було визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Суд касаційної інстанції скасував постанову апеляційного суду, який визнав незаконним залишення позову без розгляду через повторну неявку позивача в суд першої інстанції. Верховний Суд наголосив, що апеляційний суд не врахував, що належне повідомлення представника позивача про судові засідання прирівнюється до повідомлення самої сторони, і що процесуальний закон не вимагає врахування поважності причин повторної неявки позивача, якщо не було подано заяви про розгляд справи за відсутності позивача. Суд касаційної інстанції підкреслив, що правове значення має лише належне повідомлення позивача про день та час розгляду справи, повторність неявки в судове засідання та неподання заяви про розгляд справи за відсутності позивача. Також, Верховний Суд зазначив, що апеляційний суд не звернув увагу на те, що в матеріалах справи містяться докази належного повідомлення представника позивача про судові засідання.
: Верховний Суд відступив від висновку щодо розподілу судових витрат у випадку скасування судових рішень з передачею справи на новий розгляд, вказавши, що розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи.
Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до апеляційної інстанції.
Справа №502/2141/21 від 26/11/2025
Предметом спору у справі є визнання незаконним розпорядження районної державної адміністрації про надання у власність земельної ділянки, скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, скасування рішення нотаріуса про державну реєстрацію права власності, витребування земельної ділянки та скасування державної реєстрації земельної ділянки.
Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, які встановили, що спірна земельна ділянка перебувала у постійному користуванні ДП «Ізмаїльське лісове господарство», належала до земель державного лісового фонду та знаходиться у межах Дунайського біосферного заповідника. Суди також врахували, що земельна ділянка була відведена у приватну власність неуповноваженим органом та всупереч порядку зміни цільового призначення. Верховний Суд підкреслив, що використання спірної земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва суперечитиме суспільному інтересу та визначеній законом меті утворення біосферного заповідника. Суд також зазначив, що відповідач не надав доказів фактичного використання земельної ділянки для дачного будівництва, а також міг проявити розумну обачність та дізнатися про перешкоди для вибуття ділянки з державної власності. Додатково, суд врахував вирок суду, яким було встановлено протиправні дії державного кадастрового реєстратора щодо зміни інформації про спірну земельну ділянку.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №711/2733/23 від 20/11/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за незаконне придбання, зберігання наркотичних засобів з метою збуту та незаконне придбання, зберігання з метою збуту сильнодіючих лікарських засобів.
2. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, оскільки суди попередніх інстанцій обґрунтовано визнали доведеною вину особи у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 307 та ч. 1 ст. 321 КК України, належним чином дослідивши та оцінивши всі докази у їх сукупності. Суд зазначив, що умисел на збут наркотичних засобів підтверджується великою кількістю розфасованих згортків, способом їх пакування, показаннями свідків та перепискою в месенджерах. Також, ВС погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності порушень права на захист, недопустимості доказів та інших процесуальних порушень, на які вказував захисник у касаційній скарзі. Суд касаційної інстанції підкреслив, що апеляційний суд обґрунтовано відмовив у повторному дослідженні доказів, оскільки суд першої інстанції дослідив їх повно та всебічно.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу захисника без задоволення, а вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду – без змін.
Справа №607/9519/24 від 19/11/2025
1. Предметом спору є оскарження дій комунального підприємства щодо організації поховання військовослужбовця та встановлення намогильної споруди на території Пантеону Героїв, а також зобов’язання не чинити перешкоди у встановленні індивідуальної намогильної споруди.
2. Суд касаційної інстанції частково задовольнив касаційну скаргу, вказавши, що суди попередніх інстанцій помилилися у мотивах відмови в задоволенні позовних вимог про визнання дій комунального підприємства незаконними, оскільки обраний спосіб захисту (визнання дій незаконними) не є належним для відновлення порушених прав позивача, а отже, не є ефективним. Водночас, касаційний суд скасував рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови в задоволенні позовних вимог про зобов’язання не встановлювати намогильних споруд без згоди родичів та не чинити перешкоди у встановленні індивідуальної споруди, оскільки суди не з’ясували правовий режим земельної ділянки, не визначили належного відповідача та не врахували, що умови використання земельної ділянки встановлюються виконавчим комітетом міської ради. Суд касаційної інстанції наголосив, що суди не дослідили, чи порушуються права позивача на використання місця поховання встановленням особливих умов використання частини земельної ділянки, відведеної під кладовище, та не здійснили оцінку наявних в матеріалах доказів у взаємозв’язку з питанням про належного відповідача. Суд касаційної інстанції також підкреслив, що суди не надали належної оцінки доводам сторін та не врахували важливі обставини справи, що призвело до передчасного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінив рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови у визнанні дій незаконними, виклавши мотивувальну частину в новій редакції, а в частині зобов’язання утриматись від дій та не чинити перешкод – скасував рішення та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №363/7036/23 від 19/11/2025
1. Предметом спору є встановлення факту батьківства померлої особи щодо дитини та внесення змін до актового запису про народження.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, оскільки вони не звернули увагу на сумніви відповідача щодо належності зразків біологічного матеріалу, використаних для проведення експертизи, та не перевірили законність підстав вилучення та зберігання цих матеріалів. Суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки доводам відповідача, зокрема, щодо сумнівів у належності зразків біологічного матеріалу, використаних при проведенні експертизи, та не врахували, що саме висновок судово-генетичної експертизи є визначальним для встановлення батьківства. Суд також зазначив, що висновок експертизи, проведеної в іншій справі, не є висновком судової експертизи в даній справі та повинен оцінюватися за загальними правилами оцінки доказів. Враховуючи ці порушення, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність призначення посмертної судової молекулярно-генетичної експертизи для з’ясування обставин, що потребують спеціальних знань.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та передав справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №507/1961/23 від 26/11/2025
1. Предметом спору є скасування державної реєстрації земельної ділянки, припинення права власності та поновлення запису про земельну ділянку в Державному земельному кадастрі.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій в частині поновлення запису про земельну ділянку в Державному земельному кадастрі, мотивуючи це тим, що поновлення запису про земельну ділянку з кадастровим номером, який набув статусу архівного, є технічно та юридично неможливим, оскільки чинне законодавство не передбачає процедури його відновлення. Суд зазначив, що обраний позивачем спосіб захисту є неналежним, оскільки відновлення архівного кадастрового номеру неможливе. Водночас, суд врахував, що позивач має судове рішення про визнання за ним права власності на цю землю, а також задоволені вимоги про скасування державної реєстрації та припинення права власності інших осіб на цю ділянку. Тому, на думку суду, позивач має можливість звернутися до уповноваженого органу для реєстрації права власності на своє ім’я. Суд також підкреслив, що ефективним способом захисту прав позивача було звернення до суду з вимогами про скасування державної реєстрації права власності та припинення права оренди, що і було зроблено.
3. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій в частині задоволення вимоги про поновлення запису про земельну ділянку в Державному земельному кадастрі та відмовив у задоволенні цієї вимоги.
Справа №623/4675/19 від 27/11/2025
Предметом спору у цій справі є стягнення заборгованості за договорами позики між фізичними особами.
Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, який залишив в силі рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позову. Суд касаційної інстанції зазначив, що неспроможність позивача надати оригінали боргових розписок не спростовує наявності між сторонами правовідносин позики, особливо враховуючи, що відповідач не заперечував факт підписання розписок, а посилався на відсутність передачі коштів та психологічний тиск, що не було належним чином доведено. Суд також врахував, що відповідач не звертався із зустрічним позовом про визнання договорів позики недійсними. Доводи касаційної скарги про неналежне повідомлення відповідача про розгляд справи також були відхилені, оскільки повідомлення надсилалися за адресою, вказаною відповідачем, і поверталися з відміткою “адресат відсутній”.
Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.
Справа №932/10789/23 від 12/11/2025
1. Предметом спору є обґрунтованість закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою АТ КБ «Приватбанк» на рішення суду першої інстанції про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме факту отримання фізичною особою коштів у банку як спадщини.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд, закриваючи апеляційне провадження, не надав належної оцінки доводам АТ КБ «Приватбанк» про те, що рішення суду першої інстанції може вплинути на права та обов’язки банку, зокрема, встановивши преюдиційні обставини для вирішення іншого спору між банком і заявником. Верховний Суд підкреслив, що право на апеляційне оскарження гарантовано особам, які не брали участі у справі, якщо рішення суду вирішує питання про їхні права та інтереси. Суд також зазначив, що апеляційний суд повинен був з’ясувати, чи порушуються права банку рішенням суду першої інстанції, перш ніж закривати апеляційне провадження. Крім того, Верховний Суд наголосив на необхідності врахування взаємовідносин банку із заявником у контексті обставин, які підлягають встановленню та можуть вплинути на їхні інтереси.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Справа №760/28242/25 від 28/11/2025
1. Предметом спору є клопотання захисника про направлення кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні державної зради з одного суду до іншого в межах юрисдикції різних апеляційних судів.
2. Верховний Суд відмовив у задоволенні клопотання захисника, посилаючись на статті 32 та 34 Кримінального процесуального кодексу України, які регулюють питання територіальної підсудності кримінальних проваджень та можливість її зміни. Суд не знайшов підстав для зміни підсудності, тобто не встановив обставин, які б унеможливлювали розгляд справи даним судом, або ставили під сумнів його об’єктивність та неупередженість. У рішенні не наведено детальних мотивів відмови, оскільки оголошено лише резолютивну частину, а повний текст ухвали буде проголошено пізніше. Суд зазначив, що ухвала оскарженню не підлягає. Фактично, Верховний Суд констатував відсутність законних підстав для зміни підсудності кримінального провадження.
3. Суд постановив залишити без задоволення клопотання захисника про направлення матеріалів кримінального провадження з одного суду до іншого.
Справа №613/1247/15 від 25/11/2025
1. Предметом спору є касаційна скарга прокурора на ухвалу апеляційного суду щодо виправдувального вироку ОСОБА_5, обвинуваченої у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 371, ч. 2 ст. 375 КК України.
2. У резолютивній частині рішення не наведено аргументів суду.
3. Верховний Суд залишив ухвалу Полтавського апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу прокурора – без задоволення.
Справа №686/6973/25 від 05/11/2025
1. Предметом спору є заява про встановлення опіки над недієздатною особою та призначення опікуна.
2. Суди попередніх інстанцій відмовили у задоволенні заяви, вважаючи подання органу опіки та піклування недостатньо обґрунтованим та не доведеною неможливість батьків здійснювати опікунські обов’язки, а також не проаналізували фізичну можливість заявника виконувати ці обов’язки з огляду на його роботу в поліції; Верховний Суд не погодився з такими висновками, вказавши, що суди не надали відповіді на основні аргументи заявника та не врахували особливості розгляду справ окремого провадження, де суд зобов’язаний сприяти у з’ясуванні всіх обставин справи; ВС наголосив, що опікун призначається переважно з осіб, які перебувають у сімейних відносинах з підопічним, з урахуванням особистих стосунків між ними, а можливість особи здійснювати повноваження опікуна перевіряється органом опіки та піклування, висновок якого суд зобов’язаний перевірити на відповідність вимогам закону щодо обґрунтованості та змісту; ВС вказав, що суди не перевірили наявність або відсутність неприязних відносин між заявником та його недієздатним братом, а також не врахували подання органу опіки та піклування про можливість призначення заявника опікуном; ВС зазначив, що висновки судів щодо відсутності доказів перевірки умов життя майбутнього опікуна є передчасними, оскільки заявник надав відповідну інформацію, а суд не позбавлений можливості перевірити ці обставини під час судового розгляду; ВС також вказав, що апеляційний суд не навів переконливих аргументів щодо відсутності фізичної можливості заявника виконувати опікунські обов’язки з огляду на його роботу в поліції.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №706/1003/24 від 27/11/2025
1. Предметом спору є оскарження ухвали апеляційного суду про повернення апеляційної скарги у зв’язку з невиконанням вимог щодо сплати судового збору.
2. Суд касаційної інстанції залишив ухвалу апеляційного суду без змін, зазначивши, що апеляційний суд обґрунтовано визнав апеляційну скаргу неподаною, оскільки позивач не надав достатніх доказів на підтвердження неможливості сплати судового збору через скрутний майновий стан, хоча йому було запропоновано надати такі докази. Суд наголосив, що обов’язок довести скрутне матеріальне становище покладено саме на особу, яка порушує питання про звільнення від сплати судового збору, і що вирішення питання про звільнення від сплати судового збору є дискреційним повноваженням суду, яке реалізовується на підставі оцінки наданих доказів. Також, Верховний Суд не знайшов підстав для відводу суддів апеляційного суду, оскільки незгода з процесуальними рішеннями судді не є підставою для відводу, а перебування дисциплінарної скарги щодо судді у ВРП не свідчить про упередженість. Суд касаційної інстанції підкреслив, що його повноваження мають реалізовуватися для виправлення судових помилок, а не для нового судового розгляду.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду – без змін.
Справа №620/12146/24 від 27/11/2025
1. Предметом спору є рішення сільської ради про прийняття у комунальну власність закладів освіти без кредиторської заборгованості, що, на думку прокуратури, є незаконним.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд порушив процесуальне право, вийшовши за межі доводів апеляційної скарги, оскільки відповідач не заявляв клопотання про залишення позову без розгляду, а апеляційний суд вирішив це питання з власної ініціативи. Суд апеляційної інстанції не розглянув питання правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального права при ухваленні рішення про задоволення позову, натомість розглянув питання щодо наявності чи відсутності у прокурора адміністративної процесуальної дієздатності, що виходило за межі доводів апеляційної скарги. Суд касаційної інстанції наголосив, що наявність у суду апеляційної інстанції повноважень скасовувати рішення суду першої інстанції із залишенням позовної заяви без розгляду не надає права суду апеляційної інстанції застосовувати ці повноваження з власної ініціативи поза межами вимог і доводів апеляційної скарги. Апеляційний суд не переглянув рішення суду першої інстанції по суті спору та не надав оцінку наведеним в апеляційній скарзі доводам відповідача.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №619/3341/23 від 19/11/2025
1. Предметом спору є відшкодування моральної шкоди, завданої особі незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури та суду.
2. Верховний Суд, розглядаючи касаційну скаргу на ухвалу про повернення заяви про відшкодування моральної шкоди, зазначив, що суд першої інстанції порушив процесуальні норми, оскільки вже відкрив провадження у справі та повторно залишив заяву без руху, а потім повернув її, що суперечить положенням ЦПК України. Суд першої інстанції мав залишити заяву без розгляду, а не повертати її. Апеляційний суд не перевірив ці обставини та не надав їм належної оцінки. Щодо касаційної скарги на ухвалу про повернення апеляційної скарги, Верховний Суд погодився з апеляційним судом, що апелянт не усунув недоліки апеляційної скарги, а саме не надав копії скарги для третьої особи, що є обов’язковим відповідно до ЦПК України.
3. Верховний Суд скасував ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду про повернення заяви про відшкодування моральної шкоди, направивши справу на новий розгляд до суду першої інстанції, а касаційну скаргу на ухвалу апеляційного суду про повернення апеляційної скарги залишив без задоволення.
Справа №420/25692/24 від 28/11/2025
1. Предметом спору було оскарження відмови Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області провести індексацію пенсії позивача із застосуванням відповідних коефіцієнтів збільшення середньої заробітної плати, а також виплата донарахованих сум пенсії.
2. Верховний Суд, розглядаючи касаційну скаргу пенсійного органу, зосередився на питанні дотримання позивачем строків звернення до суду, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України. Суд підкреслив, що право на індексацію пенсії не є абсолютним і може бути обмежене строком звернення до суду. Суд зазначив, що пенсія є щомісячним платежем, і особа, яка її отримує, має можливість дізнатися про її розмір та правильність нарахування. Враховуючи, що позивач звернувся до суду в серпні 2024 року, суд визнав обґрунтованим перерахунок пенсії лише за період, що не перевищує шестимісячний строк до моменту звернення до суду, а саме з 14 лютого 2024 року. Вимоги за попередній період були залишені без розгляду через пропуск строку звернення до суду.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши рішення судів попередніх інстанцій в частині періоду виплати донарахованої суми пенсії, обмеживши його шестимісячним строком до дати звернення позивача до суду, а саме з 14 лютого 2024 року, а вимоги за попередній період залишив без розгляду.
Справа №201/6646/22 від 26/11/2025
1. Предметом спору є витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння приватної особи на користь держави.
2. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій, оскільки вони не з’ясували повно та всебічно обставини справи, не дослідили належним чином надані докази, зокрема, не врахували планово-картографічні матеріали лісовпорядкування, не надали належної оцінки висновку експерта у кримінальному провадженні, а також не визначилися з належним способом захисту порушеного права держави. Суди не звернули увагу на те, чи є підстави для віндикації земельної ділянки, чи правомірно було об’єднано вимоги про витребування майна з вимогами про оспорювання рішення органу місцевого самоврядування та визнання недійсним договору купівлі-продажу. Крім того, суди не врахували, що оцінка пропорційності втручання держави в право на мирне володіння майном може бути підставою для відмови в позові лише за наявності обґрунтованих підстав для такого втручання.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій в частині позовних вимог про витребування земельної ділянки та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №127/8274/24 від 12/11/2025
1. Предметом спору є усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом її повернення, ініційоване прокуратурою в інтересах Вінницької міської ради.
2. Суд касаційної інстанції зазначив, що положення про обов’язкове попереднє внесення вартості майна на депозитний рахунок суду стосується лише випадків, коли позов про витребування майна подано проти добросовісного набувача. Якщо ж позивач (прокурор у даному випадку) обґрунтовує позов недобросовісністю набувача, то вимога про попереднє внесення коштів не застосовується, а питання про добросовісність набувача має бути вирішене судом на основі дослідження доказів під час розгляду справи. Суд також вказав, що апеляційний суд помилково не врахував, що прокурор у позовній заяві посилався на недобросовісність набувачів спірних земельних ділянок, а отже, положення про обов’язкове попереднє внесення вартості майна на депозитний рахунок суду не повинні були застосовуватися. Суд касаційної інстанції підкреслив, що апеляційний суд зробив правильний висновок про відсутність підстав для залишення позову без розгляду, але помилився у мотивах цього висновку, тому мотивувальну частину рішення апеляційного суду було змінено.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши мотивувальну частину постанови апеляційного суду, але залишив без змін рішення про направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Справа №580/5538/24 від 28/11/2025
1. Предметом спору є відмова Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області перерахувати пенсію ОСОБА_1, учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, із збільшенням її розміру на 1% заробітку за кожний рік роботи понад 20 років, але не вище 85% заробітку, відповідно до пункту 2 статті 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
2. Верховний Суд, задовольняючи касаційну скаргу ОСОБА_1, наголосив на тому, що згідно зі статтею 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, а тому зміни до пункту 2 статті 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій», не можуть застосовуватися до осіб, яким пенсію було призначено до набрання чинності цими змінами. Суд підкреслив, що держава гарантувала учасникам ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС особливі умови пенсійного забезпечення, і ці гарантії мають бути збережені, а погіршення існуючих прав є неприпустимим. Також, суд врахував правову позицію, висловлену Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 25 червня 2024 року (справа № 300/3435/21). **** Суд зазначив, що відступає від попередніх висновків щодо застосування пункту 2 статті 56 Закону № 796-ХІІ в редакції змін, внесених Законом № 2148-VIII.
3. Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив нове рішення, яким визнав протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області та зобов’язав здійснити перерахунок і виплату пенсії ОСОБА_1 з урахуванням збільшення її розміру на 1% заробітку за кожний рік роботи понад 20 років, але не вище 85% заробітку, відповідно до редакції пункту 2 статті 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що діяла до 11 жовтня 2017 року.
Справа №420/28161/23 від 28/11/2025
1. Предметом спору є відмова Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”.
2. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу позивача, вказавши, що позивач має право на пільгове зарахування вислуги років для призначення пенсії, передбачене Законом України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України», оскільки на момент звільнення його календарна вислуга в пільговому обчисленні становила більше 25 років. Суд підкреслив, що пільгове зарахування вислуги років є пільговим зарахуванням вже наявної вислуги, а не самостійним її видом, і воно дозволяє швидше набути необхідної кількості років для призначення пенсії. Суд також зазначив, що право позивача на пільгове зарахування вислуги років для призначення пенсії передбачене Законом України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України», який підлягає застосуванню у цій справі. Суд не погодився з доводами відповідача про те, що на момент звернення позивача за призначенням пенсії діяла редакція Постанови КМУ № 393, яка не передбачала пільгового зарахування, оскільки ця постанова регулює порядок обчислення вислуги років для визначення розміру пенсії, а не її призначення.
3. Суд скасував постанову апеляційного суду та змінив рішення суду першої інстанції в частині мотивів, залишивши в силі рішення про задоволення позову.
Справа №523/17273/16-ц від 26/11/2025
1. Предметом спору є визнання квартири об’єктом спільної сумісної власності та визнання права власності на частину квартири.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивач обрав неналежний спосіб захисту, оскільки у випадку оспорювання права власності на майно, яке вже було відчужене, належним способом захисту є подання віндикаційного позову, тобто позову про витребування майна з чужого незаконного володіння. Суди попередніх інстанцій відмовили в задоволенні позову, вказавши одночасно на те, що позивач не довів належними доказами обставини, на які він посилався. Верховний Суд підкреслив, що зазначені підстави для відмови у задоволенні позову є взаємовиключними. Обрання неналежного способу захисту є самостійною підставою для відмови в позові, незалежно від доведеності чи недоведеності обставин, на які посилається позивач. Тому Верховний Суд вирішив виключити з мотивувальних частин рішень судів попередніх інстанцій посилання на недоведеність позовних вимог.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши рішення судів попередніх інстанцій, виключивши з їх мотивувальних частин посилання на необґрунтованість позовних вимог.
Справа №466/1639/24 від 26/11/2025
1. Предметом спору є вимога Львівської міської ради про припинення права власності відповідача на житловий будинок, скасування державної реєстрації права власності та усунення перешкод у розпорядженні земельною ділянкою шляхом знесення самовільно збудованого паркану та 11 бетонних блоків.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, які відмовили у задоволенні позову Львівської міської ради, оскільки міська рада не довела належними доказами факт відсутності житлового будинку, право власності на який зареєстровано за відповідачем, а наданий міською радою акт обстеження земельної ділянки викликав сумніви щодо його достовірності. Суд зазначив, що суди обґрунтовано поставили під сумнів достовірність акту, оскільки датою його складання було вказано 27 грудня 2023 року, а додані до акту фотознімки вочевидь не відповідали цій даті, оскільки зроблені не у грудні. Також, суд врахував, що відповідач надав правовстановлюючі документи на житловий будинок, відомості про державну реєстрацію його права власності, технічний паспорт на будинок та рішення суду, яким скасовано постанову про притягнення відповідача до відповідальності за порушення правил благоустрою. Суд касаційної інстанції також підкреслив, що доводи касаційної скарги переважно спрямовані на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами його повноважень.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу Львівської міської ради без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №354/2240/24 від 08/10/2025
1. Предметом спору є поділ спільного майна подружжя, а саме нерухомого та рухомого майна.
2. Суд касаційної інстанції розглядав касаційну скаргу відповідача на рішення апеляційного суду, який скасував ухвалу суду першої інстанції про залишення позову без розгляду в частині поділу нерухомого майна. Верховний Суд зазначив, що для залишення позову без розгляду необхідна тотожність сторін, предмету та підстав позову у двох справах. Суд апеляційної інстанції правильно встановив, що підстави позовів не є тотожними, оскільки позивачка просила здійснити поділ майна таким чином, щоб кожна сторона отримала конкретні об’єкти у особисту приватну власність, а не у спільну часткову власність, як просив відповідач. Водночас, апеляційний суд вийшов за межі апеляційної скарги, скасувавши ухвалу суду першої інстанції в повному обсязі, хоча оскаржувалася вона лише в частині залишення позову без розгляду щодо нерухомого майна.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, залишивши без змін постанову апеляційного суду в частині скасування ухвали про залишення позову без розгляду щодо нерухомого майна, а в іншій частині скасував постанову апеляційного суду, залишивши в силі ухвалу суду першої інстанції.
Справа №761/19308/21 від 19/11/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого нотаріусом, оскільки позивач вважає, що до спадкової маси було включено її частку у спільному майні подружжя.
2. Суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції, мотивуючи це тим, що оскаржуване свідоцтво про право на спадщину було видане за формою №16, яка використовується для підтвердження права на спадщину, що знаходиться за кордоном, і не є правовстановлюючим документом на конкретне майно. Суд зазначив, що свідоцтво лише фіксує факт наявності спадкоємців та розмір їх часток у спадковому майні, не визначаючи конкретного майна, і тому не порушує прав позивача на її частку у спільному майні подружжя. Крім того, апеляційний суд вказав, що вимога про визнання свідоцтва недійсним не може бути звернена до нотаріуса, оскільки він не є належним відповідачем у спорі про право на спадщину. Верховний Суд погодився з висновком апеляційного суду про відмову в задоволенні позову, оскільки оспорюваним свідоцтвом не порушено прав позивача, проте змінив мотивувальну частину рішення, уточнивши, що нотаріус не є належним відповідачем у цій справі.
3. Верховний Суд постановив касаційну скаргу задовольнити частково, постанову апеляційного суду змінити в мотивувальній частині, в іншій частині залишити без змін.
Справа №736/1509/24 від 26/11/2025
1. Предметом спору є визнання недійсними договорів купівлі-продажу транспортного засобу, які, на думку позивача, були укладені з метою уникнення виконання рішення суду про стягнення боргу.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, зазначивши, що майновий інтерес позивача вже був захищений рішенням суду про поділ майна подружжя, яким їй було присуджено грошову компенсацію за відчужений без її згоди транспортний засіб. Суд також врахував, що на момент продажу автомобіля боргові зобов’язання відповідача перед позивачем ще не існували, оскільки поділ майна подружжя не був здійснений, що виключає ознаки фраудаторності в оспорюваних правочинах. Крім того, суд касаційної інстанції підкреслив, що позивач знала про оспорювані правочини під час розгляду справи про поділ майна, але обрала спосіб захисту у вигляді стягнення грошової компенсації, а не визнання договорів недійсними. Суд також зазначив, що доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій і зводяться до незгоди з встановленими обставинами справи.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №295/8121/22 від 19/11/2025
1. Предметом спору є оскарження відмови сервісного центру МВС у скасуванні реєстраційних дій щодо зняття з обліку автомобіля позивача, здійсненого на підставі довіреності, визнаної судом недійсною.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову, але змінив їхню мотивацію. Суд зазначив, що позивач звернулася до неналежних відповідачів (Головного та Територіального сервісних центрів МВС), оскільки спір виник з порушення її цивільних прав на майно іншою особою, а саме особою, за якою зареєстровано право власності на автомобіль на момент подання позову. Суд врахував, що у іншій справі було встановлено, що власником автомобіля є інша особа, а не сервісні центри МВС. Оскільки позивач не пред’явила вимог до належного відповідача (власника автомобіля) та не клопотала про його залучення до справи, суди правильно відмовили в задоволенні позову, хоча й помилилися в мотивах відмови. Суд також підкреслив, що спір має приватноправовий характер і підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, оскільки стосується порушення права власності.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши мотивувальні частини рішень судів попередніх інстанцій, але залишив рішення про відмову в задоволенні позову без змін.
Справа №464/8683/21 від 28/11/2025
1. Предметом спору є витребування квартири з чужого незаконного володіння та відшкодування моральної шкоди.
2. Суд касаційної інстанції залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, виходячи з того, що ефективним способом захисту прав позивача є витребування спірної квартири у останнього набувача. Суд встановив, що квартира була придбана за відплатним договором відповідно до вимог законодавства, і позивач не надав доказів вибуття квартири з володіння попереднього власника без його волі. Суд також погодився з висновком апеляційного суду про те, що приватний нотаріус не може відповідати за вимогами про витребування майна та є неналежним відповідачем. Доводи касаційної скарги зводились до незгоди з висновками судів стосовно встановлених обставин справи та до переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції підкреслив, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №2-614/12 від 19/11/2025
1. Предметом спору було стягнення заборгованості за кредитним договором.
2. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, підтримавши рішення судів попередніх інстанцій про залишення без розгляду заяви про перегляд заочного рішення, оскільки відповідач пропустив строк на подання такої заяви і не надав поважних причин для його поновлення. Суд зазначив, що відповідач був належним чином повідомлений про судовий процес та отримав копію заочного рішення, що спростовує його твердження про незнання про справу. Суд також підкреслив, що інститут процесуальних строків є важливим для правової визначеності та що загальні положення ЦПК України про наслідки пропуску процесуальних строків застосовуються до процедури заочного розгляду справи. Суд врахував, що відповідачем не спростовано презумпцію добросовісного виконання працівниками пошти своїх обов’язків при врученні поштового відправлення. **** Суд відступив від висновків, сформульованих у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16 (провадження № 14-74цс21), щодо застосування положень статей 126, 127 ЦПК України в сукупності зі статтями 284, 286, 287 цього Кодексу.
3. Верховний Суд ухвалив залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій в частині залишення без розгляду заяви про перегляд заочного рішення – без змін.
Справа №120/7316/23 від 28/11/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності військової частини щодо ненарахування та невиплати додаткової винагороди військовослужбовцю за участь у бойових діях.
2. Суд, задовольняючи позов, виходив з того, що позивач дійсно брав участь у бойових діях, що підтверджується відповідною довідкою, виданою на підставі бойового розпорядження, які є належними доказами згідно з Наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України. Суд відхилив аргументи відповідача про те, що єдиною підставою для нарахування винагороди є списки за встановленою формою, оскільки наявність довідки та бойового розпорядження достатньо підтверджують право позивача на отримання додаткової винагороди. Суд також зазначив, що порушення порядку передачі документів між військовими частинами не може позбавляти військовослужбовця права на винагороду. Важливо, що суд врахував попередню практику Верховного Суду щодо підтвердження участі у бойових діях довідкою командира військової частини, до якої відряджений військовослужбовець.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №359/580/17 від 27/11/2025
1. Предметом спору є стягнення витрат на правничу допомогу, понесених ОСОБА_1 у зв’язку з розглядом справи про звернення стягнення на предмет іпотеки.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення апеляційного суду, яким було частково задоволено заяву ОСОБА_1 про стягнення витрат на правничу допомогу. Суд виходив з того, що розмір витрат на правничу допомогу має бути співмірним зі складністю справи, обсягом наданих послуг та часом, витраченим адвокатом. Апеляційний суд, врахувавши заперечення ТОВ «Кей-Колект» щодо надмірного розміру заявлених витрат, дійшов висновку, що сума у 40 000 грн є обґрунтованою та співмірною, оскільки вона підтверджена документально та відповідає обсягу виконаних адвокатом робіт. Суд касаційної інстанції підкреслив, що обов’язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення цих витрат. Також, суд касаційної інстанції зазначив, що не має повноважень переоцінювати докази та встановлювати фактичні обставини справи.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ «Кей-Колект» без задоволення, а додаткову постанову Київського апеляційного суду – без змін.
Справа №120/1382/23 від 28/11/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності Вороновицької селищної ради щодо нестворення комісії для визначення збитків, завданих позивачу внаслідок незаконного вилучення його земельної ділянки.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд формально підійшов до питання перевірки підпису на апеляційній скарзі, не надавши можливості позивачу підтвердити його автентичність. Суд зазначив, що КАС України не зобов’язує особу надавати докази автентичності власного підпису на процесуальних документах. Апеляційний суд порівнював підпис на апеляційній скарзі з неякісними копіями документів, що містилися в матеріалах справи, не маючи оригіналів. Верховний Суд наголосив на практиці Європейського суду з прав людини, яка вимагає уникати надмірного формалізму, забезпечуючи не лише формальний, але й фактичний доступ до правосуддя. Враховуючи це, Верховний Суд дійшов висновку, що апеляційний суд передчасно повернув апеляційну скаргу.
3. Верховний Суд скасував ухвали апеляційного суду про повернення апеляційної скарги та направив справу до апеляційного суду для продовження розгляду.
Справа №534/1460/23 від 26/11/2025
1. Предметом спору є визнання осіб членами сім’ї наймача квартири, визнання незаконним рішення органу приватизації та недійсним свідоцтва про право власності на житло.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо пропуску строку позовної давності для вимог про визнання незаконним рішення про приватизацію та недійсним свідоцтва про право власності, оскільки позивачі знали або могли дізнатися про порушення своїх прав ще у 2005 році, коли повторно реєструвалися у квартирі, яка вже була приватизована відповідачем. Щодо вимог про визнання членами сім’ї наймача, суд касаційної інстанції вказав, що суди попередніх інстанцій помилково відмовили у задоволенні цих вимог через недоведеність особи наймача, натомість слід було відмовити через обрання позивачами неналежного способу захисту, оскільки вимога про визнання членом сім’ї наймача не є ефективним способом захисту прав у спорах щодо приватизації. Суд зазначив, що вимога про визнання осіб членами сім`ї наймача квартири не є вимогою, яка забезпечує ефективний захист прав у справах про визнання незаконним та скасування рішення органу приватизації, визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло, а лише підставою для вирішення такої справи.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційні скарги, змінивши мотивувальну частину рішень судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні вимог про визнання членами сім’ї наймача, але залишив без змін самі рішення в цій частині та в частині вимог про визнання незаконним рішення про приватизацію і недійсним свідоцтва про право власності.
Справа №573/927/24 від 26/11/2025
1. Предметом спору є встановлення факту постійного проживання заявника на території України станом на 24 серпня 1991 року для підтвердження громадянства України.
2. Суд відмовив у задоволенні заяви, оскільки заявник є громадянином Російської Федерації, а не України, і, отже, не підпадає під категорію осіб, визначених статтею 3 Закону України “Про громадянство України”, яка визначає належність до громадянства України; суди попередніх інстанцій виходили з того, що встановлення факту постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року має значення для підтвердження громадянства України, але оскільки заявник вже є громадянином іншої держави, встановлення цього факту не матиме юридичних наслідків; суди врахували, що заявник не позбавлений права набути громадянство України за територіальним походженням відповідно до статті 8 Закону України “Про громадянство України”, але для цього необхідно дотримуватися встановленої процедури; Верховний Суд підкреслив, що встановлення належності до громадянства України стосується осіб, які не мають паспорта громадянина України та не є громадянами іншої держави; суди також послалися на попередні рішення Верховного Суду, які розрізняють встановлення належності до громадянства України та процедуру набуття громадянства за територіальним походженням, і вказали, що використання судочинства для полегшення вирішення питання в обхід законної позасудової процедури є порушенням принципу верховенства права.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №160/32584/23 від 27/11/2025
1. Предметом спору є заміна сторони виконавчого провадження у справі щодо зобов’язання пенсійного органу переглянути рішення про відмову у призначенні пенсії померлому позивачу, де його дружина просила замінити його як стягувача.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими було відмовлено у задоволенні заяви дружини померлого позивача про заміну сторони виконавчого провадження. Суд виходив з того, що процесуальне правонаступництво можливе лише у випадку переходу матеріальних прав від попередника до правонаступника. У даній справі спір виник у зв’язку з відмовою пенсійного органу призначити пенсію на пільгових умовах, що є правом, нерозривно пов’язаним з особою позивача. Оскільки право на пенсію не було реалізовано позивачем за життя, воно не може бути успадковане, а отже, правонаступництво у виконавчому провадженні неможливе. Суд підкреслив, що предметом спадкування можуть бути лише конкретні суми пенсії, які належали спадкодавцю за життя і залишилися недоотриманими.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №638/19249/21 від 19/11/2025
1. Предметом спору є стягнення суми перевищення вартості предмета іпотеки над розміром забезпечення іпотекою вимог іпотекодержателя.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, оскільки позивач пропустив строк позовної давності для звернення до суду з вимогою про стягнення суми перевищення вартості іпотеки над розміром забезпечених вимог. Суд зазначив, що право на повернення цього перевищення виникає в момент передачі права власності на іпотечне майно іпотекодержателю, тобто з дати державної реєстрації. Оскільки позивач звернувся до суду з позовом після спливу трирічного строку з моменту реєстрації права власності на майно за іпотекодержателем, суд відмовив у задоволенні позову. Суд також вказав, що оскарження рішення про державну реєстрацію права власності на іпотечне майно та вимога про відшкодування різниці вартості є окремими правами іпотекодавця, і розгляд справи про оскарження реєстрації не впливає на обчислення позовної давності для вимоги про відшкодування. Суд також зазначив, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права щодо позовної давності, що призвело до помилкового задоволення позову.
3. Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та відмовив у задоволенні позову.
Справа №205/7439/24 від 19/11/2025
Предметом спору у справі є усунення перешкод у спілкуванні батька з дитиною та її вихованні.
Суд касаційної інстанції погодився з відмовою в задоволенні позову, але не погодився з мотивами судів попередніх інстанцій, які вважали обов’язковим подання висновку органу опіки та піклування. Верховний Суд вказав, що існувала мирова угода між батьками щодо порядку участі батька у вихованні дитини, затверджена судом, і позивач не довів, яким чином через два місяці після визначення способів його участі у вихованні дитини з’явились підстави для зміни встановленого порядку, які б відповідали інтересам дитини. Суд також зазначив, що покладання на позивача тягаря подання висновку органу опіки та піклування не може бути безумовною підставою для відмови в задоволенні позову. Доводи касаційної скарги щодо порушення апеляційним судом норм процесуального права при розгляді справи не були підтримані Верховним Судом.
Суд касаційної інстанції постановив змінити рішення судів попередніх інстанцій, виклавши їх мотивувальні частини в новій редакції.
Справа №752/20954/23 від 26/11/2025
1. Предметом спору є стягнення заборгованості за договором позики між фізичними особами.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення апеляційного суду, який задовольнив позов про стягнення боргу за договором позики, оскільки відповідач не надав доказів повернення коштів у строк, встановлений договором, а оригінал розписки, наданий позивачем, підтверджує факт отримання відповідачем грошей. Суд відхилив доводи відповідача про те, що розписка не підтверджує передачу коштів у національній валюті та не ідентифікує сторони, вказавши, що відповідач не довів, що предметом договору було інше майно, а його твердження суперечливі, оскільки він не заперечував факт складання розписки, але стверджував, що вона була написана для іншої мети. Також суд зазначив, що відповідач не звертався до суду з вимогою про визнання договору позики недійсним, знаючи про наявність розписки. Суд касаційної інстанції підкреслив, що переоцінка доказів не входить до його повноважень, а висновки апеляційного суду відповідають практиці Верховного Суду.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін, поновивши виконання рішення про стягнення боргу.
Справа №727/2938/21 від 25/11/2025
1. Предметом спору є оскарження прокурором ухвали апеляційного суду щодо кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 186 (грабіж) та ч. 2 ст. 307 (незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання чи збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів) КК України.
2. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу прокурора, скасувавши ухвалу апеляційного суду та призначивши новий розгляд в апеляційційній інстанції. На жаль, з наданої резолютивної частини постанови неможливо встановити конкретні аргументи, якими керувався Верховний Суд, оскільки повний текст рішення буде оголошено пізніше. Зазвичай, касаційний суд перевіряє законність та обґрунтованість рішень судів нижчих інстанцій, виявляє порушення норм матеріального чи процесуального права, які могли вплинути на правильність висновків суду. Можна припустити, що прокурор у своїй касаційній скарзі вказував на такі порушення, і Верховний Суд погодився з цими доводами, що і стало підставою для скасування ухвали апеляційного суду. Для більш точного аналізу потрібен повний текст постанови.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд справи в апеляційній інстанції.
Справа №694/2322/22 від 26/11/2025
Предметом спору є встановлення батьківства та виключення відомостей про іншу особу як батька з актового запису про народження дитини.
Суд касаційної інстанції не погодився з висновками судів попередніх інстанцій, які відмовили у задоволенні позову, мотивуючи це тим, що відповідачка ухилялася від проведення молекулярно-генетичної експертизи, і що позивач не вжив достатніх заходів для її повідомлення про розгляд справи та експертизу. Верховний Суд наголосив, що саме на суд покладено обов’язок повідомляти учасників справи про розгляд справи та призначені експертизи. Суд також вказав, що у таких справах необхідно враховувати інтереси дитини, а суди попередніх інстанцій обґрунтували відмову формальними міркуваннями, а не найкращими інтересами дитини. Суд зазначив, що збирання доказів у цивільних справах не є обов’язком суду, однак процесуальний закон передбачає виключення із цього правила, зокрема, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб.
Суд скасував рішення апеляційного суду та ухвалу про відмову у призначенні експертизи, передавши справу на новий розгляд до апеляційного суду.
Справа №160/17228/23 від 28/11/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності військової частини щодо невизначення та неперерахунку грошового забезпечення військовослужбовцю з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідних років.
2. Верховний Суд, задовольняючи касаційну скаргу, підкреслив, що після скасування пункту 6 Постанови КМУ № 103, яким вносилися зміни до Постанови КМУ № 704, відновилася первинна редакція пункту 4 Постанови № 704, яка передбачала обчислення посадових окладів та окладів за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт. Суд зазначив, що положення Законів про Державний бюджет України, які встановлювали спеціальний розмір прожиткового мінімуму для працівників державних органів, не поширюються на військовослужбовців, оскільки вони мають спеціальний статус. Суд також врахував, що грошове забезпечення військовослужбовців є гарантованим державою і має відповідати умовам військової служби, стимулюючи закріплення кваліфікованих кадрів. Враховуючи, що військова частина не здійснювала перерахунок грошового забезпечення позивача з урахуванням прожиткового мінімуму, встановленого на 1 січня відповідних років, суд визнав дії військової частини протиправними.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі рішення суду першої інстанції, яким визнано протиправною бездіяльність військової частини та зобов’язано здійснити перерахунок і виплату грошового забезпечення позивачу з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідних років.
Справа №201/6648/20 від 26/11/2025
1. Предметом спору є стягнення безпідставно отриманих коштів у розмірі 950 532,35 грн.
2. Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, виходив з того, що відповідач не продав позивачу нерухоме майно, обумовлене договором-розпискою, та не повернув отримані за нього кошти, що свідчить про наявність підстав для стягнення безпідставно отриманих коштів. Суд врахував, що право власності на спірне майно не було зареєстровано за позивачем, а оригінал договору-розписки підтверджував домовленість між сторонами. Також суд зазначив, що строк позовної давності не було пропущено, оскільки про порушення права позивач дізнався після звернення третьої особи до суду з позовом щодо земельних ділянок, на яких розташоване спірне нерухоме майно. Верховний Суд погодився з висновками апеляційного суду, підкресливши, що суди попередніх інстанцій правильно встановили фактичні обставини справи та застосували норми матеріального права.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін, поновивши її виконання.
Справа №185/6481/24 від 26/11/2025
1. Предметом спору є визнання незаконними рішень про державну реєстрацію права власності та визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що спірні правовідносини стосуються захисту прав сусідніх землекористувачів на землю та визначення накладення меж сусідніх земельних ділянок. Суд зазначив, що для застосування певного способу захисту необхідно встановити, які саме права позивача порушені, і спосіб захисту має бути ефективним та забезпечувати поновлення порушеного права. Оскільки позивач не оспорює право власності на житловий будинок, а спір стосується меж земельних ділянок, скасування державної реєстрації права власності на житловий будинок не призведе до захисту порушених прав позивача. Суд вказав, що належним способом захисту в даному випадку є усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, якщо такі дії вчиняються сусіднім землекористувачем на спірній частині ділянки. Суд наголосив, що завданням цивільного судочинства є ефективний захист порушених прав, а обраний позивачем спосіб захисту є неналежним і не забезпечить виконання цього завдання.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №750/9588/23 від 25/11/2025
1. Предметом спору є оскарження ухвали апеляційного суду щодо арешту майна у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України.
2. У резолютивній частині рішення не зазначено аргументів суду. З тексту постанови відомо лише те, що касаційний суд розглянув касаційну скаргу представника третьої особи (адвоката ОСОБА_6), щодо майна якої вирішується питання про арешт, на ухвалу Чернігівського апеляційного суду. Суд заслухав учасників процесу, зокрема прокурора та представника третьої особи в режимі відеоконференції. Враховуючи необхідність значного часу для складання повного тексту судового рішення, суд обмежився оголошенням резолютивної частини. Повний текст постанови буде проголошено пізніше.
3. Верховний Суд залишив ухвалу Чернігівського апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу адвоката ОСОБА_6 – без задоволення.
Справа №676/471/25 від 26/11/2025
1. Предметом спору є визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, вказуючи на те, що позивачка не довела наявність поважних причин для пропуску строку прийняття спадщини, оскільки надані нею докази не охоплювали весь період строку, відведеного законом для прийняття спадщини, і не свідчили про об’єктивні та непереборні перешкоди для звернення до нотаріуса. Суд зазначив, що позивачка не була позбавлена можливості звернутися із заявою про прийняття спадщини через засоби поштового або електронного зв’язку, а також, що суди попередніх інстанцій не врахували, що безпідставне надання додаткового строку для прийняття спадщини є порушенням правової визначеності та прав інших спадкоємців. Суд також послався на сталу практику Верховного Суду, згідно з якою поважними причинами пропуску строку є об’єктивні, непереборні, істотні труднощі для спадкоємця, а не просто його пасивна поведінка. Суд підкреслив, що оцінка поважності причин пропуску строку повинна стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини до спливу шестимісячного строку, і що саме протягом цього періоду мають існувати об’єктивні та істотні перешкоди.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та відмовив у задоволенні позову про визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
Справа №359/580/17 від 27/11/2025
1. Предметом спору є заміна сторони боржника у виконавчому провадженні щодо звернення стягнення на предмет іпотеки.
2. Апеляційний суд скасував ухвалу суду першої інстанції про заміну сторони боржника, оскільки суд першої інстанції не повідомив належним чином ОСОБА_2 про розгляд справи. Вирішуючи спір по суті, апеляційний суд виходив з того, що виконавче провадження, в якому ТОВ «Кей-Колект» просило замінити сторону боржника, було завершено. Крім того, апеляційний суд врахував, що рішення суду, на підставі якого було видано виконавчий лист, було скасовано, тому заміна боржника не матиме процесуальної мети. Верховний Суд погодився з висновками апеляційного суду, зазначивши, що для вирішення питання про заміну сторони у виконавчому провадженні вирішальним є встановлення наявності відкритого виконавчого провадження.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ «Кей-Колект» без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
: У цій справі Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладених у постанові від 15 вересня 2021 року у справі № 727/9430/13-ц, щодо порядку здійснення заміни сторони виконавчого провадження правонаступником, згідно з яким за відсутності відкритого виконавчого провадження заміна відповідної сторони виконавчого провадження правонаступником є можливою.
Справа №725/158/25 від 19/11/2025
1. Предметом спору є визначення місця проживання дитини з батьком та встановлення факту самостійного виховання батьком дитини, необхідного для звільнення з військової служби.
2. Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції про встановлення факту самостійного виховання, мотивуючи це тим, що суд першої інстанції не врахував інтереси дитини, мету подання позову та те, що позивач є військовослужбовцем, який проживає за місцем служби; апеляційний суд вказав, що встановлення факту самостійного виховання батьком дитини, мати якої жива і не позбавлена батьківських прав, але перебуває за кордоном, може бути використано для ухилення від військової служби, що є зловживанням правом; Верховний Суд погодився з апеляційним судом щодо скасування рішення суду першої інстанції, але зазначив, що апеляційний суд помилився щодо мотивів такого рішення, оскільки в даному випадку порушено інтереси держави, а не військової частини, і приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися для уникнення виконання публічних обов’язків.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши мотивувальну частину постанови апеляційного суду, але залишив без змін рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в частині встановлення факту самостійного виховання.
Справа №465/5603/15-ц від 24/11/2025
1. Предметом спору є стягнення з фізичної особи (поручителя) заборгованості за кредитними договорами, укладеними між банком та двома юридичними особами.
2. Суд відмовив у задоволенні позову банку, оскільки після укладення договору поруки до генеральної кредитної угоди та кредитних договорів вносилися зміни, що збільшили відповідальність поручителя, а згоди на ці зміни поручитель не давав. Суд зазначив, що договір поруки не передбачав автоматичної згоди поручителя на будь-які зміни основного зобов’язання, тому банк мав повідомляти поручителя про зміни та отримувати його згоду. Суд врахував, що участь поручителя у прийнятті рішень як члена наглядової ради одного з підприємств-позичальників не є рівнозначною наданню згоди як поручителя. Також суд взяв до уваги, що банк отримав кошти від продажу майна одного з банкрутів-позичальників, які були спрямовані на погашення заборгованості за кредитними договорами. Суд дійшов висновку, що порука припинилася на підставі статті 559 Цивільного кодексу України, оскільки зміни основного зобов’язання збільшили відповідальність поручителя без його згоди.
3. Суд залишив касаційну скаргу банку без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №613/1247/15 від 25/11/2025
1. Предметом спору є законність виправдувального вироку щодо судді ОСОБА_8, яку обвинувачували у постановленні завідомо неправосудних ухвал стосовно учасників мирної акції протесту.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність доказів вини ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованих їй злочинів, передбачених ч. 3 ст. 371 та ч. 2 ст. 375 КК України, оскільки прокурор не довів, яку саме завідомо неправильну норму матеріального права застосувала слідча суддя, які грубі порушення норм процесуального права вона допустила, або яку завідомо невідповідність висновків у її ухвалах фактичним обставинам справи було встановлено. Суд також зазначив, що не доведено кар’єристських мотивів чи інших особистих інтересів судді при винесенні рішень. Апеляційний суд, переглядаючи справу, повторно дослідив докази та допитав свідків, погодившись з оцінкою доказів, наданою судом першої інстанції. Суд касаційної інстанції відхилив доводи прокурора про порушення апеляційним судом правил повторного дослідження доказів, а також визнав необґрунтованими твердження про те, що апеляційний суд прийняв рішення занадто швидко.
3. Верховний Суд залишив ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу прокурора – без задоволення.
