Activity

lexcovery_bot wrote a new post 1 day, 21 hours ago

Огляд судової практики Верховного Суду за 14/08/2026Справа №922/2677/25 від 06/08/2026 Предметом цього спору є вирішення питання про розподіл судових витрат, а саме стягнення з відповідача на користь позивача суми сплаченого судового збору за подання касаційної скарги, яке не було вирішено в основному судовому рішенні. Суд керувався положеннями статті 244 Господарського процесуального кодексу України, яка надає право ухвалити додаткове рішення, якщо питання про судові витрати залишилося поза увагою суду. Ключовим аргументом стало дотримання принципу відшкодування судових витрат стороні, на користь якої було ухвалено рішення по суті спору. Суд перевірив матеріали справи та підтвердив факт сплати позивачем судового збору за подання касаційної скарги через систему «Електронний суд». При розрахунку суми, що підлягає відшкодуванню, суд застосував понижуючий коефіцієнт 0,8, передбачений законом для подання документів в електронній формі. Встановивши, що фактично сплачена сума відповідає вимогам законодавства, суд визнав обґрунтованими вимоги позивача про відшкодування цих витрат за рахунок відповідача. У підсумку, суд частково задовольнив заяву, визначивши точний розмір витрат, які підлягають стягненню. Суд ухвалив стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Аксіома” на користь Харківської міської ради 157 255,10 грн витрат зі сплати судового збору. Справа №910/2908/25 від 29/07/2026 Вітаю. Як фахівець із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Витребування територіальною громадою міста Києва нежитлових приміщень з незаконного володіння ТОВ «Руж-косметик» та скасування державної реєстрації права власності на них. 2. **Аргументи суду:** Суд встановив, що спірне майно вибуло з комунальної власності незаконно, а попередні операції з ним, включаючи внесення до статутного капіталу відповідача, були спрямовані на створення видимості добросовісного набуття. Ключовим фактором стало те, що керівник ТОВ «Руж-косметик» була обізнана про наявність судового рішення у справі № 757/27707/17-ц, яким це ж майно вже було витребувано у попереднього власника. Суд наголосив, що використання конструкції юридичної особи для легалізації майна, вибулого з володіння власника поза його волею, є недобросовісною поведінкою. При цьому суд відхилив доводи скаржника про порушення правил преюдиції, зазначивши, що прокурор звернувся з новим позовом, а не з вимогою про виконання попереднього рішення. Суд також підкреслив, що не може вважатися добросовісним набувачем особа, яка знала або могла знати про незаконність відчуження майна. У підсумку, касаційна інстанція визнала, що апеляційний суд правильно застосував норми матеріального права щодо віндикації, а процесуальні зауваження скаржника не є підставою для скасування законного рішення. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ «Руж-косметик» без задоволення, а постанову апеляційного суду — без змін. Справа №911/1552/23 від 20/05/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору: 1. Предметом спору є вимога прокурора про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом скасування державної реєстрації права власності на нежитлові будівлі та їх знесення через твердження про самочинне будівництво на землях водного фонду. 2. Верховний Суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій не забезпечили всебічного та повного дослідження обставин справи, що є критично важливим для вирішення спору. Зокрема, суди не надали належної оцінки доводам відповідача про те, що споруджений ним об’єкт є портовим комплексом (об’єктом водного транспорту), для яких законодавство передбачає особливий правовий режим, що виключає встановлення прибережних захисних смуг. Також суд вказав на необхідність перевірки законності дій відповідача при отриманні земельної ділянки у 2002 році, враховуючи наявні докази, які суди проігнорували або оцінили поверхнево. Верховний Суд підкреслив, що суди не обґрунтували, чому вони надають перевагу одним доказам (актам перевірки) над іншими, не дослідивши їх у сукупності. Крім того, суди не врахували вимоги щодо пропорційності втручання у право власності відповідно до практики Європейського суду з прав людини. Внаслідок цих процесуальних порушень, які унеможливили встановлення фактичних обставин, рішення попередніх інстанцій не можуть вважатися законними та обґрунтованими. 3. Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Справа №925/1124/24 від 07/08/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. Предметом спору є правомірність стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 30 000 грн, понесених стороною під час розгляду заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами. 2. Верховний Суд підтвердив, що перегляд справи за нововиявленими обставинами є окремою стадією процесу, яка передбачає право сторони на відшкодування витрат на адвоката. Суд встановив, що позивач дотримався всіх процесуальних вимог: своєчасно заявив про намір стягнути витрати під час судового засідання та подав докази їх понесення протягом п’яти днів після ухвалення рішення. Аргументи відповідача про неспівмірність суми гонорару були відхилені, оскільки той не надав належних доказів нерозумності витрат, а питання оцінки їх розміру належить до дискреції суду. Суд також наголосив, що посилання скаржника на інші справи є недоречними, оскільки фактичні обставини та обсяг виконаної адвокатом роботи в кожному випадку є унікальними. Крім того, суд підкреслив, що відсутність попереднього орієнтовного розрахунку не є безумовною підставою для відмови у відшкодуванні, якщо це не порушило принцип змагальності. 3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а додаткову ухвалу суду апеляційної інстанції — без змін. Справа №917/1865/25 від 04/08/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Прокурор звернувся до суду в інтересах територіальної громади з вимогою визнати за нею право власності на нежитлову будівлю, яку він вважає об’єктом самочинного будівництва, розташованим на комунальній земельній ділянці. 2. **Аргументи суду:** * Верховний Суд наголосив, що суди попередніх інстанцій помилково зосередилися лише на факті реєстрації права власності за відповідачем, проігнорувавши необхідність перевірки статусу самого об’єкта нерухомості. * Суд підкреслив, що реєстрація права власності на самочинне будівництво не легалізує його автоматично, тому статус «добросовісного набувача» не звільняє від обов’язку доводити законність зведення будівлі. * Верховний Суд вказав на необхідність встановлення того, чи було дотримано вимог законодавства щодо відведення земельної ділянки та наявності дозвільної документації на момент будівництва. * Також суд зазначив, що попередня суперечлива інформація щодо року побудови об’єкта (1959, 1967 або 2009 роки) вимагає ретельного дослідження, оскільки від цього залежить застосовність норм права, чинних на той час. * Суди нижчих інстанцій не надали належної оцінки сумнівним обставинам укладення біржової угоди, через яку відповідач набув право власності. * Верховний Суд наголосив, що при новому розгляді необхідно оцінити поведінку відповідача: чи проявив він достатню обачність, перевіряючи законність походження майна та наявність прав на землю. * **** Суд, посилаючись на позицію Великої Палати Верховного Суду, підтвердив право власника земельної ділянки пред’являти позов про визнання права власності на самочинне будівництво безпосередньо до останнього набувача такого майна, відступаючи від підходу, що обмежував відповідальність лише первинним забудовником. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до Господарського суду Полтавської області для повного встановлення фактичних обставин. Справа №918/1209/25 від 06/08/2026 Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий юридичний аналіз: 1. Предметом спору є стягнення з орендаря заборгованості з орендної плати за земельну ділянку комунальної власності, що виникла внаслідок зміни розміру нормативної грошової оцінки (НГО) землі. 2. Верховний Суд наголосив, що обов’язок щодо обчислення та сплати орендної плати, виходячи з актуальної нормативної грошової оцінки, покладається саме на орендаря, який має самостійно відстежувати зміни в законодавстві та нормативних актах органів місцевого самоврядування. Суд підкреслив, що чинне законодавство не встановлює виключного переліку доказів для підтвердження НГО, тому витяг з Державного земельного кадастру не є єдиним можливим доказом. Апеляційний суд помилково відмовив у позові лише через відсутність певних документів, тоді як наявні в матеріалах справи рішення сільської ради про затвердження технічної документації з оцінки земель є належними доказами. Верховний Суд також вказав, що орендар не може посилатися на необізнаність про зміну НГО, оскільки це є його прямим податковим обов’язком. Таким чином, касаційна інстанція констатувала, що апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального права та порушив процесуальні правила оцінки доказів. 3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції, яким позовні вимоги сільської ради було задоволено в повному обсязі. Справа №916/1969/24 від 04/08/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий та професійний огляд справи: 1. **Предмет спору:** Орендар (ПП «Ліра») намагався через суд визнати недійсним договір купівлі-продажу комунального майна, укладений за результатами аукціону, та визнати за собою право на викуп цього майна як орендаря, що здійснив невід’ємні поліпшення. 2. **Аргументи суду:** – Верховний Суд наголосив, що обрання способу захисту має бути ефективним, а позивач не довів наявності у нього законного права на приватизацію саме шляхом викупу. – Суд встановив, що спірні правовідносини регулюються Законом України «Про приватизацію державного і комунального майна», а не застарілими нормами, на які посилався позивач. – Було підтверджено, що первинний об’єкт, щодо якого позивач мав наміри на приватизацію у 2007 році, фактично припинив існування внаслідок поділу на нові об’єкти нерухомості. – Суд зазначив, що позивач не дотримався процедури приватизації, передбаченої чинним законодавством, а його дії протягом багатьох років були суперечливими (спроби стягнути вартість поліпшень паралельно з вимогами про викуп). – Також суд вказав, що рішення місцевої ради про внесення змін до переліку об’єктів приватизації не є «адміністративним актом» у розумінні Закону «Про адміністративну процедуру», оскільки орган місцевого самоврядування діяв як власник майна, а не як орган публічної адміністрації. – Верховний Суд підкреслив, що договір купівлі-продажу, укладений за результатами аукціону з добросовісним набувачем, не може бути визнаний недійсним лише через незгоду орендаря, який не реалізував своє право на викуп у встановленому порядку. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційні скарги Одеської міської ради, Департаменту комунальної власності та покупця, скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову ПП «Ліра». Справа №756/6766/24 від 06/08/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: **1. Предмет спору:** Працівниця оскаржувала своє звільнення за прогул, вимагаючи змінити формулювання звільнення на «за власним бажанням» через нібито вчинений щодо неї мобінг та стягнути відповідні виплати. **2. Аргументи суду:** * Суд встановив, що позивачка не надала жодних належних доказів систематичного психологічного чи економічного тиску (мобінгу) з боку роботодавця. * Всі організаційні зміни та позбавлення доплат були обґрунтовані результатами внутрішньої перевірки, яка виявила збитки підприємства та неналежне виконання посадових обов’язків самою працівницею. * Роботодавець офіційно відмовив у звільненні за статтею 38 КЗпП (у зв’язку з порушенням законодавства про працю), оскільки факти порушень не підтвердилися, про що працівницю було належним чином повідомлено. * Після отримання відмови позивачка самовільно припинила виходити на роботу, не маючи на те поважних причин та не подавши нової заяви про звільнення за загальними правилами. * Суд підкреслив, що вимоги роботодавця щодо належного виконання обов’язків не є мобінгом, а відсутність на робочому місці без поважних причин є класичним прогулом. * Верховний Суд підтвердив, що тягар доведення факту мобінгу лежить на працівнику, а законності звільнення — на роботодавці, і в цій справі роботодавець повністю виконав свій обов’язок, надавши докази прогулу. **3. Рішення суду:** Верховний Суд залишив рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, визнавши звільнення за прогул правомірним, а позовні вимоги — безпідставними. Справа №753/10685/20 від 06/08/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий та професійний огляд для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Позивач намагався визнати недійсними результати електронних торгів з реалізації його квартири, а також похідні від них документи (акт про реалізацію та свідоцтво про право власності). 2. **Аргументи суду:** * Суд наголосив, що процедура реалізації майна на електронних торгах є різновидом договору купівлі-продажу, тому оскаржувати потрібно саме цей правочин, а не окремі документи, що його супроводжують. * Вимоги про визнання недійсними протоколу торгів, акта про реалізацію чи свідоцтва про право власності є неналежними та неефективними способами захисту порушених прав. * Суд зазначив, що сторонами договору, укладеного на торгах, є виконавча служба (як продавець) та переможець торгів (як покупець), проте позивач не залучив належних відповідачів до участі у справі. * Верховний Суд підтвердив, що навіть за наявності преюдиційних фактів (встановлених в інших справах щодо незаконності дій виконавця), суд не може задовольнити позов, якщо обрано неправильний спосіб захисту. * Суд не має повноважень переоцінювати докази, а лише перевіряє правильність застосування норм права, тому втручання у фактичні обставини справи було обмеженим. * Зрештою, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню саме через обрання позивачем неефективного механізму відновлення своїх прав. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін. Справа №522/2624/25 від 06/08/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вас: 1. **Предмет спору:** Законність повернення судом зустрічної позовної заяви працівника про стягнення заробітної плати у справі за первісним позовом роботодавця про стягнення штрафу за порушення умов контракту. 2. **Аргументи суду:** * Суд наголосив, що для прийняття зустрічного позову до спільного розгляду необхідно дотриматися двох умов: взаємопов’язаність вимог та доцільність їх спільного розгляду. * Верховний Суд підкреслив, що ці вимоги мають імперативний характер, тому суд не має дискреції (свободи вибору) щодо їх об’єднання, якщо умови не дотримані. * У даному випадку суд встановив, що хоча обидва позови базуються на одному контракті, вони стосуються різних правовідносин: дисциплінарної відповідальності (штраф) та оплати праці. * Застосування дисциплінарного стягнення за порушення умов контракту не виключає обов’язку роботодавця виплатити заробітну плату за фактично відпрацьований час. * Оскільки предмет доказування за цими вимогами є різним, а задоволення зустрічного позову не впливає на можливість задоволення первісного, підстави для їх об’єднання відсутні. * Суд також зазначив, що повернення зустрічного позову не є порушенням права на доступ до правосуддя, оскільки працівник має право звернутися з окремим позовом у загальному порядку. * Доводи скаржника про процесуальну економію були відхилені, оскільки спільний розгляд непов’язаних вимог лише ускладнив би процес і суперечив би принципу правової визначеності. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу — без задоволення. Справа №363/1304/23 від 07/08/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Вирішення питання про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові активи відповідача у межах справи про поділ спільного майна подружжя. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд підтримав позицію апеляційної інстанції, зазначивши, що арешт є превентивним заходом, який має гарантувати реальне виконання майбутнього рішення суду в умовах тривалого майнового спору. Суд наголосив, що вимога до позивача доводити щоденний актуальний баланс рахунків відповідача за кілька років є застосуванням завищеного стандарту доказування, який фактично нівелює інститут забезпечення позову. Колегія суддів визнала співмірним арешт грошових коштів, зафіксованих станом на дату припинення спільного ведення господарства, оскільки це перешкоджає недобросовісному виведенню активів. Також суд відхилив доводи відповідача про «подвоєння» обтяження, вказавши на відсутність належних доказів транзитного походження коштів на різних рахунках. Наявність на рахунку овердрафту (від’ємного залишку) не є перешкодою для арешту, оскільки такий захід блокує надходження майбутніх коштів, що є правомірним способом захисту інтересів позивача. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду — без змін. Справа №154/653/25 від 06/08/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до вашого запиту: 1. **Предмет спору:** Встановлення факту проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з метою отримання статусу члена сім’ї зниклого безвісти військовослужбовця для реалізації права на грошове забезпечення. 2. **Аргументи суду:** * Суд встановив, що для визнання факту проживання однією сім’єю необхідна сукупність доказів: спільне проживання, ведення спільного господарства, наявність спільного бюджету та взаємних прав і обов’язків, притаманних подружжю. * Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що надані докази (показання свідків, фотографії, перекази коштів) є суперечливими та не підтверджують сталість відносин, оскільки позивачка та військовослужбовець часто конфліктували, а перед мобілізацією останній тривалий час проживав окремо за місцем своєї реєстрації. * Верховний Суд наголосив, що показання свідків та спільні фотографії самі по собі не є достатньою підставою для встановлення такого факту без доведення ведення спільного побуту та бюджету. * Суд відхилив доводи про необхідність розгляду справи в окремому провадженні, оскільки між позивачкою та сестрою зниклого військовослужбовця існує реальний спір про право на отримання грошових виплат. * Також було зазначено, що визначення відповідачів є правом позивача, а суд не вбачає підстав для скасування рішень через неналежний суб’єктний склад, оскільки спір про право на виплати між сторонами є очевидним. * Верховний Суд підкреслив, що не має повноважень на переоцінку доказів, а суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно дослідили обставини справи, не допустивши порушень норм матеріального чи процесуального права. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову — без змін. Справа №370/1679/24 від 07/08/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий та професійний аналіз для вашого матеріалу: 1. Предметом спору є правомірність залишення судом першої інстанції без розгляду позову прокурора про витребування земельних ділянок через невиконання вимоги щодо внесення вартості майна на депозитний рахунок суду. 2. Верховний Суд підтримав позицію апеляції, вказавши, що обов’язок внесення коштів на депозит згідно зі статтею 390 Цивільного кодексу України (у редакції Закону № 4292-ІХ) стосується виключно випадків витребування майна у добросовісного набувача. Оскільки прокурор у позові посилався на недобросовісність відповідачів та обґрунтовував вимоги статтею 387 ЦК України, питання добросовісності набувачів є предметом доказування під час розгляду справи по суті. Суд наголосив, що на стадії відкриття провадження або залишення позову без руху суд не може апріорі вважати набувача добросовісним. Відповідно, вимога про внесення коштів на депозит до вирішення спору по суті є передчасною та безпідставною. Верховний Суд підкреслив, що застосування нових норм про компенсацію залежить від підстав позову, які мають бути досліджені в судовому засіданні. Таким чином, процесуальні дії суду першої інстанції щодо залишення позову без розгляду були визнані помилковими. 3. Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду, якою скасовано ухвалу про залишення позову без розгляду та направлено справу до суду першої інстанції для продовження розгляду по суті. Справа №755/16397/25 від 06/08/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Вирішення питання про видачу обмежувального припису стосовно співвласника квартири у зв’язку з нібито вчиненням ним домашнього насильства під час конфлікту щодо користування житлом. 2. **Аргументи суду:** * Суд наголосив, що обмежувальний припис є превентивним заходом, тому для його застосування необхідно довести реальний ризик продовження або повторення насильства, а не просто факт конфлікту. * Суди попередніх інстанцій обґрунтовано встановили, що надані заявником докази (медична довідка, витяг з ЄРДР) не підтверджують механізм виникнення тілесних ушкоджень саме внаслідок дій заінтересованої особи. * Верховний Суд підкреслив, що наявність майнового спору між співвласниками не виключає можливості домашнього насильства, проте сам по собі конфлікт не є автоматичною підставою для видачі припису без доведення факту насильницьких дій. * Суд зазначив, що присутність дітей під час суперечки дорослих не створює автоматичної презумпції домашнього насильства, якщо не доведено протиправну поведінку кривдника щодо них. * Також було роз’яснено, що участь органу опіки та піклування не є обов’язковою у кожній справі про обмежувальний припис, якщо інтереси дітей належним чином представляє один із батьків. * Зрештою, касаційний суд дійшов висновку, що доводи скаржника зводяться до спроби переоцінити докази, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, а суди нижчих інстанцій надали належну оцінку всім обставинам справи. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у видачі обмежувального припису — без змін. Справа №607/20829/24 від 03/08/2026 Ось професійний аналіз судового рішення, підготовлений з урахуванням вашого запиту: 1. Предметом спору є стягнення з медичного закладу матеріальної та моральної шкоди, завданої смертю малолітньої дитини внаслідок неналежного надання медичної допомоги лікарями цього закладу. 2. Суд виходив з того, що факт неналежного виконання лікарями своїх професійних обов’язків, що перебуває у прямому причинно-наслідковому зв’язку зі смертю дитини, підтверджений висновками комісійної судово-медичної експертизи. Суд наголосив, що закриття кримінального провадження щодо лікарів у зв’язку із закінченням строків давності є нереабілітуючою підставою, яка не спростовує факту вчинення ними протиправних дій та не звільняє заклад охорони здоров’я від цивільно-правової відповідальності як роботодавця. Верховний Суд підкреслив, що у справах про медичні помилки тягар доказування відсутності вини покладається на медичний заклад, оскільки пацієнт не володіє спеціальними знаннями. Також суд визнав обґрунтованим розмір моральної шкоди у 2 000 000 грн, враховуючи глибину душевних страждань матері через непоправну втрату дитини та вимоги розумності й справедливості. Суд касаційної інстанції зазначив, що не має повноважень переоцінювати докази, які вже були належним чином досліджені судами попередніх інстанцій. 3. Верховний Суд залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, а касаційну скаргу — без задоволення. Справа №501/3166/21 від 06/05/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. Предметом спору є вимога особи про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом вселення до квартири, яку новий власник придбав після того, як позивач набув право користування нею на законних підставах. 2. Суд керувався тим, що право на житло є фундаментальним, а його обмеження має бути пропорційним та виправданим. Верховний Суд наголосив, що перехід права власності на квартиру до іншої особи не є автоматичною підставою для позбавлення права користування нею осіб, які вселилися туди на законних підставах раніше. Суд встановив, що новий власник при купівлі нерухомості не проявив належної обачності, оскільки не врахував наявність зареєстрованої особи, яка не була стороною договору. Відсутність у позивача іншого житла робить його виселення надмірним тягарем, що порушує статтю 8 Конвенції про захист прав людини. Суд підкреслив, що у таких справах необхідно завжди шукати справедливий баланс між правом власності нового власника та правом на повагу до житла особи, яка там проживає. Враховуючи відсутність доказів наявності у позивача іншого житла, інтереси останнього в цій ситуації переважають інтереси власника. 3. Верховний Суд залишив рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, підтвердивши право позивача на вселення до спірної квартири. Справа №569/21724/25 від 07/08/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Оскарження відмови судів попередніх інстанцій у призначенні другого опікуна для недієздатної особи за заявою чинного опікуна. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд підкреслив, що хоча закон дозволяє призначати кількох опікунів, це не є автоматичною процедурою і вимагає доведення об’єктивної необхідності такого кроку. Суди встановили, що чинний опікун продовжує належно виконувати свої обов’язки, а похилий вік сам по собі не є безумовною підставою для залучення додаткової особи. Подання органу опіки та піклування було визнано недостатньо обґрунтованим, оскільки воно не містило чіткого розподілу обов’язків між опікунами та доказів реальної спроможності кандидата забезпечувати постійний догляд. Також суд зазначив, що відсутність адвоката підопічного в апеляції не є порушенням, оскільки статус недієздатності вже був встановлений раніше, а не вирішувався в цьому процесі. Зрештою, Верховний Суд підтвердив, що суди першої та апеляційної інстанцій правильно оцінили докази та не допустили порушень процесуального права. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін. Справа №160/2292/26 від 07/08/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вас: 1. **Предмет спору:** Спір стосується правомірності дій військових частин щодо обчислення грошового забезпечення військовослужбовця без урахування актуального розміру прожиткового мінімуму та питання дотримання позивачем строку звернення до суду з позовними вимогами за певний період. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що для застосування тримісячного строку звернення до суду, передбаченого статтею 233 КЗпП України, критично важливим є встановлення моменту, коли особа отримала достовірну інформацію про обсяг нарахованих їй сум. Суд зазначив, що наказ про виключення зі списків особового складу сам по собі не є належним письмовим повідомленням про суми, нараховані та виплачені при звільненні, оскільки не містить деталізації виплат. Апеляційний суд помилково пов’язав початок перебігу строку звернення до суду виключно з датою видання такого наказу, не перевіривши, чи мав позивач доступ до документально підтвердженої інформації про склад свого грошового забезпечення. Верховний Суд підкреслив, що суд має з’ясувати дату отримання військовослужбовцем саме письмового повідомлення (наприклад, грошового атестата чи розрахункового листа), яке дозволяє оцінити повноту виплат. Оскільки апеляційний суд не встановив ці фактичні обставини, його висновок про пропуск строку звернення до суду був визнаний передчасним. Відтак, порушення процесуальних норм щодо офіційного з’ясування обставин справи стало підставою для скасування рішення апеляційної інстанції в частині залишення позову без розгляду. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасував постанову апеляційного суду в частині залишення позову без розгляду та направив справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, залишивши решту рішення без змін. Справа №552/8734/24 від 07/08/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. Предметом спору було встановлення факту проживання жінки та померлого військовослужбовця однією сім’єю без реєстрації шлюбу для отримання соціальних виплат. 2. Верховний Суд дійшов висновку, що права позивачки на доступ до правосуддя не були порушені, оскільки її інтереси в суді першої інстанції протягом усього процесу представляв адвокат, чия участь у засіданнях прирівнюється до належного повідомлення сторони. Суд наголосив, що позивачка була зобов’язана проявляти процесуальну активність та добросовісність, а не покладати відповідальність за неотримання повісток на поштову систему чи суд. Оскільки представник позивачки отримував повістки та брав участь у засіданнях, доводи про «неналежне повідомлення» були визнані безпідставними. Також суд звернув увагу на те, що позивачка сама вказувала адресу свого тимчасового проживання для листування, тому направлення документів саме туди було правомірним. Зрештою, касаційна інстанція підтвердила, що суди попередніх інстанцій діяли в межах процесуального закону, а сама позивачка не оспорювала висновки судів щодо відсутності доказів спільного проживання по суті. 3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін. Справа №200/9586/25 від 07/08/2026 Предметом цього спору є правомірність зупинення апеляційним судом провадження у справі щодо перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці до моменту ухвалення рішення Великою Палатою Верховного Суду в іншій справі. Верховний Суд дійшов висновку, що апеляційний суд припустився помилки, зупинивши провадження на підставі пункту 5 частини 2 статті 236 КАС України. Суд наголосив, що зупинення провадження можливе лише у разі, якщо в іншій справі, що розглядається Великою Палатою, правовідносини є подібними до тих, що розглядаються у поточній справі. У даному випадку Верховний Суд встановив, що предмет спору у справі, на яку послався апеляційний суд, стосується розрахунків при звільненні судді, тоді як у поточному спорі йдеться про перерахунок довічного утримання судді у відставці на підставі оновленої довідки. Суд підкреслив, що правові висновки Верховного Суду не є універсальними для всіх справ, а повинні застосовуватися з урахуванням фактичних обставин кожного конкретного спору. Оскільки правовідносини у цих справах не є тотожними, підстави для зупинення провадження були відсутні. Відтак, апеляційний суд безпідставно заблокував розгляд справи, що перешкоджає доступу до правосуддя. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду по суті. Справа №694/1845/22 від 06/08/2026 Вітаю. Як фахівець із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Позивач намагався визнати заповіт своєї померлої бабусі нікчемним, посилаючись на нібито відсутність у спадкодавця фізичної можливості його підписати та невідповідність форми документа вимогам закону. 2. **Аргументи суду:** Суд наголосив, що вимога про визнання заповіту нікчемним сама по собі не є ефективним способом захисту прав, оскільки нікчемність правочину має бути встановлена законом, а не судовим рішенням. Суди попередніх інстанцій обґрунтовано відхилили доводи позивача, оскільки він не довів наявності дефектів волі чи волевиявлення спадкодавця під час складання заповіту. Щодо висновку експертизи, який вказував на розбіжності у підписах, суд зазначив, що експерт не встановив категорично факту підробки, а лише вказав на можливі вікові зміни або незвичні умови підписання. Позивач, своєю чергою, не скористався правом заявити клопотання про призначення повторної чи додаткової експертизи для усунення сумнівів. Верховний Суд підкреслив, що вільне волевиявлення заповідача є основоположним принципом, і кваліфікація заповіту як нікчемного без прямих доказів порушень закону суперечить принципу свободи заповіту. Зрештою, касаційний суд підтвердив, що суди нижчих інстанцій правильно оцінили докази та не допустили порушень норм права. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про відмову в позові — без змін. Справа №143/684/24 від 29/07/2026 Ось аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до ваших вимог: 1. **Предмет спору:** Встановлення факту проживання однією сім’єю та перебування повнолітньої дочки на утриманні загиблого військовослужбовця для отримання одноразової грошової допомоги. 2. **Основні аргументи суду:** Суд касаційної інстанції наголосив, що встановлення факту перебування на утриманні є цивільно-правовим питанням, яке підлягає розгляду в порядку окремого провадження, оскільки воно є необхідною передумовою для реалізації права на соціальний захист. Суди попередніх інстанцій помилково відмовили у задоволенні заяви, формально підійшовши до оцінки доказів та не врахувавши правову позицію Конституційного Суду України щодо поняття «член сім’ї» та «утриманець». Зокрема, суд зазначив, що працездатна особа, яка не працює через догляд за дитиною з інвалідністю, може бути визнана такою, що перебуває на утриманні, якщо допомога померлого була для неї основним джерелом засобів до існування. Верховний Суд підкреслив, що на етапі встановлення юридичного факту публічно-правовий спір з Міністерством оборони ще не виникає, тому відмова у встановленні факту лише через відсутність статусу «непрацездатного» є передчасною. Суд також вказав на необхідність дослідження реальних обставин ведення спільного господарства та надання допомоги, що не було належним чином здійснено судами нижчих інстанцій. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Справа №143/398/25 від 06/08/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Стягнення неустойки та упущеної вигоди за договором доручення у зв’язку з порушенням довірителем умов договору щодо самостійного продажу земельної ділянки. 2. **Основні аргументи суду:** * Суд встановив, що відповідач дійсно порушив умови договору, самостійно продавши земельну ділянку, попри наявність чинного договору доручення з позивачем. * Водночас суд застосував статтю 551 Цивільного кодексу України, зменшивши розмір неустойки з 649 540 грн до 16 238,50 грн, оскільки початковий розмір був надмірним, а збитки позивача не були доведені. * Щодо упущеної вигоди, суд зазначив, що позивач не довів наявність усіх елементів цивільного правопорушення, зокрема причинно-наслідкового зв’язку між діями відповідача та збитками. * Суд підкреслив, що позивач не мав правових підстав для укладення угоди з третіми особами до спливу місячного строку, наданого орендарю (суб’єкту переважного права) для відповіді на намір продажу. * Оскільки позивач втратив повноваження представника через скасування довіреності ще до закінчення вказаного строку, він об’єктивно не міг реалізувати домовленість про продаж ділянки. * Суд наголосив, що тягар доведення реальної можливості отримання доходу покладається на позивача, чого в даному випадку зроблено не було. * Верховний Суд підтвердив, що суди попередніх інстанцій правильно оцінили відсутність причинно-наслідкового зв’язку, що є достатньою підставою для відмови у відшкодуванні упущеної вигоди. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін. Справа №317/711/24 від 06/08/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. **Предмет спору:** Прокурор звернувся до суду в інтересах держави з вимогою про скасування державної реєстрації права власності на садові будинки та їх знесення як об’єктів самочинного будівництва, зведених на землях рекреаційного призначення без дозвільних документів. 2. **Аргументи суду:** Суд встановив, що спірні об’єкти були збудовані на земельній ділянці комунальної власності, яка не відводилася відповідачам для забудови, а дозвільні документи на проведення будівельних робіт були відсутні. Верховний Суд підкреслив, що членство в дачному кооперативі та сплата пайових внесків не легітимізують самочинне будівництво, якщо воно здійснене з порушенням містобудівного та земельного законодавства. Суд наголосив, що розташування капітальних споруд у прибережній захисній смузі річки Дніпро є імперативно забороненим законом, тому перебудова об’єктів неможлива, а їх знесення є єдиним ефективним способом відновлення прав територіальної громади. Також суд зазначив, що державна реєстрація права власності на самочинно збудоване майно, проведена з порушенням процедури (зокрема, за відсутності документів про присвоєння адреси), підлягає скасуванню. Верховний Суд відхилив доводи скаржника про те, що знесення є «крайнім заходом», вказавши, що в даному випадку це необхідний наслідок захисту публічного інтересу. Насамкінець, суд підтвердив, що суди попередніх інстанцій правильно оцінили докази та застосували норми матеріального права, не допустивши фундаментальних порушень процесуального порядку. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін, поновивши при цьому виконання судового рішення про знесення самочинно збудованих об’єктів. Справа №523/17895/24 від 05/08/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний аналіз справи: 1. **Предмет спору:** Визначення місця проживання двох дітей разом із матір’ю в судовому порядку за відсутності згоди батька на формалізацію цього статусу. 2. **Аргументи суду:** * Суд наголосив, що право на судовий захист виникає лише тоді, коли право особи є порушеним, невизнаним або оспорюваним, чого в даному випадку не встановлено. * Щодо старшої дитини (14 років), суд зазначив, що вона має законне право самостійно обирати місце свого проживання, тому позов у цій частині є безпредметним. * Стосовно молодшої дитини, суд встановив, що між батьками фактично відсутній спір, оскільки батько не заперечує проти проживання дитини з матір’ю та не вчиняє дій, спрямованих на зміну цього стану. * Суд підкреслив, що звернення до суду є «останнім інструментом» і не може бути задоволене лише з метою формальної фіксації вже існуючого стану речей, якщо права дитини не порушуються. * Відмова у позові не означає, що права матері чи дитини порушені, а свідчить про відсутність підстав для втручання держави у сімейні відносини, які врегульовані за взаємною згодою. * Верховний Суд підтвердив, що суди попередніх інстанцій правильно оцінили докази та не допустили порушень норм матеріального права, оскільки відсутність спору не дає підстав для задоволення позовних вимог. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в позові — без змін. Справа №904/354/24 від 06/08/2026 Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 904/354/24: 1. **Предмет спору:** Стягнення з постачальника суми попередньої оплати за непоставлений товар, а також пені, інфляційних втрат та 3% річних у зв’язку з порушенням умов договору поставки. 2. **Аргументи суду:** Суд встановив, що за умовами договору (умови EXW) постачальник зобов’язаний був не лише виготовити товар, а й належним чином повідомити покупця про його готовність до відвантаження, чого зроблено не було. Суди попередніх інстанцій обґрунтовано відхилили внутрішні документи відповідача (оборотно-сальдові відомості, накладні), оскільки вони не підтверджують факт готовності товару саме для позивача та повідомлення останнього про це. Докази відправлення повідомлень через кур’єрську службу були визнані неналежними, оскільки компанія-кур’єр припинила діяльність в Україні ще до дати нібито відправлення. Щодо листування в месенджері Telegram, суд зазначив, що воно не є належним доказом, оскільки неможливо достовірно встановити авторів повідомлень, їх цілісність та незмінність, а також відсутня домовленість сторін про використання месенджера як офіційного каналу комунікації. Верховний Суд підкреслив, що під час нового розгляду суди виконали попередні вказівки, всебічно дослідили докази та надали їм належну оцінку, не допустивши порушень норм процесуального права. Оскільки відповідач не довів факт виконання свого обов’язку щодо повідомлення про готовність товару, позовні вимоги про повернення авансу та стягнення штрафних санкцій визнані правомірними. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу відповідача без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій про стягнення коштів — без змін. Справа №910/15099/24 від 06/08/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір: 1. **Предмет спору:** Справа стосується стягнення банком заборгованості за кредитним договором у розмірі понад 1,5 млн доларів США з позичальників та поручителів, які посилалися на форс-мажорні обставини через воєнні дії та окупацію їхніх активів у м. Маріуполь. 2. **Аргументи суду:** – Суди попередніх інстанцій помилково обмежилися лише фактом наявності сертифіката Торгово-промислової палати, визнавши його беззаперечним доказом форс-мажору, що суперечить усталеній практиці Верховного Суду. – Верховний Суд наголосив, що форс-мажор має індивідуальний характер і сторона повинна довести не лише факт надзвичайної події, а й причинно-наслідковий зв’язок між нею та неможливістю виконання зобов’язань саме на момент виникнення спору. – Суди не дослідили реальний майновий та фінансовий стан позичальника на час звернення банку з позовом, зокрема, чи здійснює компанія господарську діяльність та чи має вона активи для погашення боргу. – Посилання апеляційного суду на іншу справу як на аналогічну було визнано некоректним, оскільки фактичні обставини щодо майнового стану боржників у них суттєво відрізняються. – Додаткове рішення про стягнення витрат на правничу допомогу було скасовано автоматично, оскільки воно є похідним від основного рішення, яке також було направлено на новий розгляд. – Суд підкреслив, що сертифікат ТПП не є «індульгенцією» і має оцінюватися судом критично у сукупності з іншими доказами, а не автоматично звільняти від відповідальності. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій (включаючи додаткове рішення) та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції для належного дослідження доказів. Справа №630/1350/25 від 05/08/2026 Предметом цього спору є правомірність відмови апеляційного суду у відкритті провадження через пропуск банком строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції. Верховний Суд при винесенні рішення керувався такими аргументами: 1. Право на апеляційне оскарження не є абсолютним і має здійснюватися у межах встановлених законом процесуальних строків. 2. Поважними причинами пропуску строку можуть бути лише об’єктивні, непереборні обставини, що не залежать від волі сторони. 3. Суд наголосив, що банк є юридичною особою, яка має штатний юридичний відділ, тому хвороба одного конкретного юриста не є об’єктивною перешкодою для вчинення процесуальних дій від імені всієї установи. 4. Поновлення строків без належного обґрунтування порушує принцип правової визначеності та права іншої сторони на остаточність судового рішення. 5. Верховний Суд підтримав позицію апеляційного суду, зазначивши, що банк не довів наявності поважних причин для поновлення строку. 6. Суд також послався на практику ЄСПЛ, яка підкреслює неприпустимість безпідставного поновлення строків, що шкодить інтересам правосуддя. Верховний Суд залишив касаційну скаргу АТ «Таскомбанк» без задоволення, а ухвалу апеляційного суду — без змін. Справа №522/4023/21 від 08/07/2026 Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Позивач намагався визнати недійсними електронні торги з реалізації його квартири, а також усі похідні документи (протокол, акт, свідоцтво про право власності) та повернути право власності на нерухомість. 2. **Аргументи суду:** – Суд наголосив, що для визнання торгів недійсними недостатньо лише формальних порушень; необхідно довести, що ці порушення безпосередньо вплинули на результат торгів та порушили права позивача. – Верховний Суд підтвердив, що дії виконавця на етапі підготовки до торгів (оцінка майна, відкриття провадження тощо) мають оскаржуватися окремо, а не через позов про визнання торгів недійсними. – Важливим є висновок, що законність торгів оцінюється станом на момент їх проведення, тому подальше скасування судових рішень, на підставі яких видано виконавчий лист, не робить торги автоматично недійсними. – Суд зазначив, що вимоги про визнання недійсними протоколу торгів, акта виконавця та свідоцтва про право власності є неефективними способами захисту, оскільки ці документи лише фіксують результат правочину. – **** Суд у цій справі послався на позицію Об’єднаної палати КЦС ВС від 03 червня 2024 року, яка відступила від попередніх висновків щодо можливості визнання торгів недійсними через подальше скасування виконавчого документа, закріпивши принцип незворотності правових наслідків торгів, що відбулися на момент чинності виконавчого документа. – Суд дійшов висновку, що позивач не надав належних доказів того, що ціна продажу квартири була занижена або що процедура торгів була порушена критично. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій, якими позивачу було повністю відмовлено у задоволенні позовних вимог. Справа №914/1360/24(914/1502/25) від 05/08/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з урахуванням вашого запиту: 1. **Предмет спору:** Позивач звернувся до суду з вимогою визнати відсутнім у відповідачів право вимоги до нього за договорами поворотної фінансової допомоги та відсутність у нього відповідного обов’язку перед ними. 2. **Аргументи суду:** * Суд встановив, що позивач обрав неналежний спосіб захисту, оскільки на момент звернення з цим позовом вже існував інший судовий процес у межах справи про банкрутство. * У тому паралельному спорі вже розглядаються вимоги про визнання недійсними тих самих правочинів та стягнення коштів, що є предметом доказування і в цій справі. * Верховний Суд наголосив, що позов про визнання відсутності права вимоги має превентивний характер і є ефективним лише тоді, коли правова невизначеність ще не трансформувалася у реальний судовий спір. * Оскільки всі обставини щодо виконання договорів та наявності заборгованості вже підлягають дослідженню в іншому провадженні, ініціювання окремого позову є спробою вплинути на результат іншого спору, а не самостійним захистом права. * Суд підкреслив, що правосуддя має відповідати принципу процесуальної економії, а не створювати паралельні процеси для встановлення одних і тих самих фактів. * Обрання неефективного способу захисту є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, якими у задоволенні позову було відмовлено повністю. Справа №758/10383/21 від 08/07/2026 Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надану постанову Верховного Суду. Ось суть справи: 1. **Предмет спору:** Позивачка намагалася визнати незаконними акти приватного виконавця про передачу іпотечного майна (будинку та земельної ділянки) стягувачу-банку та скасувати державну реєстрацію права власності на це майно. 2. **Аргументи суду:** – Верховний Суд підтвердив, що спори щодо оскарження актів виконавця про передачу майна стягувачу є спорами про цивільне право, тому вони підлягають розгляду в судах, а не є виключно адміністративними. – Суд наголосив, що вимога про отримання дозволу органу опіки та піклування на реалізацію майна, де зареєстрована дитина, є обов’язковою, але вона не застосовується, якщо дитина була зареєстрована в іпотечному житлі вже після укладення договору іпотеки без згоди банку. – У цій справі дитина була зареєстрована в будинку через роки після оформлення іпотеки, що суд розцінив як недобросовісні дії боржниці, спрямовані на ускладнення виконання рішення суду. – Суд зазначив, що примусове виконання рішення суду про звернення стягнення на конкретний предмет іпотеки не потребує додаткового дозволу органів опіки, оскільки такий спосіб реалізації вже був визначений судовим рішенням, що набрало законної сили. – Щодо вимоги про скасування державної реєстрації свідоцтв, суд підтримав позицію попередніх інстанцій, що це є неефективним способом захисту, який не призводить до автоматичного відновлення прав позивачки. – Верховний Суд також вказав, що розгляд справи в порядку спрощеного провадження замість загального не є безумовною підставою для скасування рішення, якщо це не вплинуло на встановлення фактичних обставин справи. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши мотивувальну частину рішень судів попередніх інстанцій, але залишивши їхні резолютивні частини (відмову в позові) без змін. Справа №924/106/24 (924/336/26) від 10/08/2026 Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Справа стосується правомірності повернення позовної заяви підприємства-банкрута через несплату судового збору та відмови суду у наданні відстрочки на його сплату. 2. **Аргументи суду:** Суд виходив із того, що чинна редакція ст. 8 Закону України «Про судовий збір» чітко визначає перелік процедур банкрутства, за яких можливе відстрочення збору, і ліквідаційна процедура до них не належить. Верховний Суд наголосив, що скрутний майновий стан боржника не є автоматичною підставою для пільг, а має оцінюватися в контексті реальної можливості виконання цього обов’язку. Суди попередніх інстанцій детально дослідили докази (відсутність коштів, безрезультатність аукціонів та стягнення дебіторки) і дійшли висновку, що відстрочка фактично перетворилася б на звільнення від сплати. Також було зазначено, що ліквідатор мав достатньо часу для усунення недоліків після відмови в першому клопотанні, проте не надав доказів сплати, обмежившись повторним проханням про відстрочку. Суд підкреслив, що право на доступ до правосуддя не є абсолютним і має бути пропорційним, а в цій ситуації повернення позову не позбавляє позивача права звернутися до суду повторно після появи реальних джерел фінансування. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про повернення позовної заяви — без змін. Справа №914/2291/25 від 29/06/2026 Предметом спору є вимога компанії Invest OU про відшкодування шкоди у розмірі понад 15 мільйонів гривень, завданої діями Територіального управління Державного бюро розслідувань. Верховний Суд, аналізуючи матеріали справи, дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій не повною мірою дослідили всі обставини, які мають значення для правильного вирішення спору. Зокрема, касаційна інстанція вказала на необхідність більш ретельної оцінки правових підстав для виникнення відповідальності держави за шкоду, завдану органами досудового розслідування. Суд звернув увагу на те, що для задоволення або відмови у позові про відшкодування шкоди недостатньо лише формального встановлення факту дій чи бездіяльності посадових осіб. Необхідно чітко встановити наявність причинно-наслідкового зв’язку між діями правоохоронців та виникненням збитків у позивача. Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій не надали належної правової оцінки доказам, які стосуються протиправності дій відповідачів, Верховний Суд визнав їхні рішення передчасними. Відтак, для встановлення об’єктивної істини та забезпечення права на справедливий суд, справу необхідно направити на новий розгляд. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та передав справу на новий розгляд до Господарського суду міста Києва. Справа №757/61570/21-ц від 05/08/2026 Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Позов фізичної особи про захист честі, гідності, ділової репутації та спростування недостовірної інформації, поширеної народним депутатом у відеоролику на YouTube, у якому позивача звинувачували у корупційних діях (продажі державних посад). 2. **Аргументи суду:** * Суд наголосив, що при розгляді справ про захист репутації необхідно чітко розмежовувати фактичні твердження, які можна перевірити, та оціночні судження, які не підлягають доведенню. * Ключовим моментом стало питання допустимості цивільного позову, якщо обставини, викладені у спірній інформації, вже є предметом доказування у кримінальних провадженнях. * Верховний Суд послався на правову позицію Великої Палати, згідно з якою ініціювання цивільного позову з метою оцінки доказів, що вже збираються в межах кримінального провадження, є неприпустимим, оскільки це створює ризик підміни функцій слідчих органів. * Суд апеляційної інстанції припустився процесуальної помилки, не надавши належної оцінки доводам відповідача про наявність низки кримінальних проваджень, де досліджуються саме ті факти, які стали підставою для позову. * Апеляційний суд не навів мотивів, чому він відхилив аргументи щодо паралельного кримінального розслідування, що є порушенням вимог процесуального закону. * Касаційний суд підкреслив, що не може самостійно встановлювати обставини справи, тому для перевірки цих фактів справа має бути повернута на новий розгляд. * Водночас суд відхилив посилання на низку інших постанов Верховного Суду, зазначивши, що зміст інформації у тих справах був іншим, а тому правовідносини не є подібними. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу частково: скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Справа №761/388/22 від 05/11/2025 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. Предметом спору був поділ майна подружжя, зокрема визначення правового режиму квартири, придбаної під час шлюбу, та її поділ між колишнім подружжям. 2. Суд керувався презумпцією спільної сумісної власності подружжя, проте наголосив, що вона може бути спростована, якщо один із подружжя доведе, що майно було придбане за його особисті кошти. У цій справі відповідач надала переконливі докази того, що кошти на купівлю квартири були подаровані їй батьком, який отримав їх від продажу власних акцій. Суд врахував сукупність доказів: покази свідків, квитанції про отримання коштів та нотаріально посвідчені заяви-свідчення (афідевіти), які підтвердили цільове призначення цих грошей. Верховний Суд зазначив, що відсутність письмового договору дарування коштів у цій конкретній ситуації не є вирішальною, оскільки суди попередніх інстанцій на підставі інших доказів встановили факт використання саме особистих коштів відповідача. Також суд підкреслив, що не має повноважень переоцінювати докази, які вже були належним чином досліджені судами нижчих інстанцій. Зрештою, суд дійшов висновку, що презумпція спільності майна була спростована, а посилання позивача на нерелевантну судову практику відхилив через відмінність обставин у порівнюваних справах. 3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін, підтвердивши, що спірна квартира є особистою приватною власністю дружини і не підлягає поділу. Справа №211/280/22 від 08/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним стажем, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір для вашого матеріалу: **1. Предмет спору** Предметом спору є визначення місця проживання малолітньої дитини між її батьками, які проживають окремо. **2. Аргументи суду** * Суд наголосив, що при вирішенні таких спорів пріоритетним є забезпечення «найкращих інтересів дитини», а не реалізація амбіцій батьків. * Ключовим порушенням суду першої інстанції визнано ігнорування права дитини на висловлення своєї думки, оскільки на момент розгляду справи дитині виповнилося 10 років. * Апеляційний суд, заслухавши дитину, встановив, що вона має міцні емоційні зв’язки з матір’ю та сестрою, а також відчуває себе в більшій безпеці, проживаючи з матір’ю, що стало вирішальним фактором. * Суд підкреслив, що рівність прав батьків не означає автоматичного поділу часу чи переваги одного з них, а матеріальний стан батька не є вирішальним аргументом для визначення місця проживання дитини. * Верховний Суд підтвердив, що відсутність у рішенні конкретної адреси проживання не є порушенням, якщо визначено, з ким саме з батьків проживатиме дитина. * Також суд відхилив клопотання батька про зупинення провадження через ініціювання ним іншого спору (про оспорювання батьківства), оскільки не вбачав об’єктивної неможливості розгляду справи без результатів того процесу. **3. Рішення суду** Верховний Суд залишив у силі постанову апеляційного суду, якою визначено місце проживання дитини разом із матір’ю, а касаційну скаргу батька залишив без задоволення. Справа №766/2529/24 від 05/08/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору: 1. **Предмет спору:** Визнання недійсним договору дарування квартири як фраудаторного правочину, вчиненого боржником з метою уникнення виконання зобов’язань перед кредитором. 2. **Аргументи суду:** – Верховний Суд наголосив, що для кваліфікації правочину як фраудаторного критично важливим є момент його вчинення відносно виникнення зобов’язання перед кредитором. – Суд встановив, що договір дарування був укладений у 2014 році, тоді як провадження у справі про банкрутство підприємства було порушено лише у 2015 році, а субсидіарна відповідальність боржника виникла взагалі у 2019 році. – Відсутні докази того, що у 2014 році відповідач міг передбачити майбутнє виникнення боргу та діяв з метою заподіяння шкоди конкретному кредитору. – Суд підкреслив, що юридична особа відповідає за своїми зобов’язаннями самостійно, а засновник не несе відповідальності за її борги, окрім випадків, прямо передбачених законом, які на момент дарування не були реалізовані. – Апеляційний суд помилково ототожнив податкову заборгованість підприємства з особистим боргом засновника, що не дає підстав для визнання правочину недійсним як такого, що вчинений на шкоду кредитору. – Верховний Суд підтвердив, що на момент укладення договору у відповідача не було зобов’язань перед позивачем, тому відсутня ознака недобросовісності чи зловживання правом у розумінні фраудаторності. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції, яким у задоволенні позову про визнання договору дарування недійсним було відмовлено. Справа №910/6131/25 від 06/08/2026 Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Позивач (ФОП) намагався визнати недійсним свідоцтво на торговельну марку відповідача (ТОВ «Епіцентр К»), стверджуючи, що вона є схожою до ступеня змішування з його власною торговельною маркою та вводить споживачів в оману. 2. **Аргументи суду:** – Суд встановив, що ключовий словесний елемент, на який посилався позивач, має слабку розрізняльну здатність, оскільки активно використовується іншими учасниками ринку зоотоварів. – Порівняльний аналіз показав, що торговельні марки мають суттєві графічні відмінності, а наявність додаткового слова «зоотовари» у знаку відповідача надає йому чіткого смислового значення, що виключає плутанину. – Суд надав перевагу висновку експертизи, проведеної КНДІСЕ, визнавши його більш обґрунтованим та переконливим порівняно з висновком, наданим позивачем. – Важливим фактором стало те, що правова охорона спірних марок поширюється на різні види послуг у межах 35 класу МКТП, що нівелює ризик асоціації між ними у споживача. – Щодо процесуальних скарг позивача, суд зазначив, що долучення доказів (висновку експерта) на стадії розгляду по суті було правомірним, оскільки відповідач обґрунтував неможливість подання цього доказу раніше. – Верховний Суд підкреслив, що не має повноважень переоцінювати докази, а суди попередніх інстанцій дотрималися принципу змагальності та надали вичерпну оцінку всім аргументам сторін. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, якими у задоволенні позову було відмовлено. Справа №554/410/25 від 01/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. Предметом спору є стягнення з держави моральної шкоди, завданої особі внаслідок незаконного кримінального переслідування та виправдання судом. 2. Верховний Суд при винесенні рішення керувався тим, що право на відшкодування моральної шкоди виникає лише у разі повної реабілітації особи, що було підтверджено виправдувальним вироком. Суд наголосив, що період «перебування під слідством» для розрахунку компенсації починається виключно з моменту повідомлення особі про підозру, а не з дати внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Також суд відхилив доводи прокуратури щодо застосування зменшеної «розрахункової величини» з бюджетного законодавства, підтвердивши застосування мінімальної заробітної плати, передбаченої спеціальним Законом № 266/94-ВР. Верховний Суд вказав, що суди попередніх інстанцій помилково включили до розрахункового періоду час до вручення підозри, що призвело до завищення суми компенсації. У підсумку, суд здійснив перерахунок суми шкоди, виходячи з фактичної кількості місяців перебування у статусі підозрюваного та обвинуваченого. Також було здійснено перерозподіл судових витрат пропорційно до задоволеної частини позовних вимог. 3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу прокуратури, змінивши рішення судів попередніх інстанцій та зменшивши розмір стягнутої моральної шкоди та витрат на правничу допомогу. Справа №243/3847/24 від 08/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Витребування земельної ділянки сільськогосподарського призначення з володіння добросовісного набувача через її незаконне вибуття з державної власності внаслідок повторної безоплатної приватизації. 2. **Аргументи суду:** – Верховний Суд підтвердив, що безоплатна передача земельної ділянки громадянину, який вже скористався таким правом раніше, є порушенням вимог Земельного кодексу України. – Суд наголосив, що оскільки майно вибуло з державної власності поза волею власника, воно може бути витребуване навіть у добросовісного набувача на підставі статті 388 ЦК України. – Важливим аспектом стало врахування нових положень Закону № 4292-ІХ, який набрав чинності 09 квітня 2025 року та запровадив механізм обов’язкової компенсації вартості майна добросовісному набувачу при його витребуванні державою. – Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки доводам відповідача щодо спливу позовної давності, що є порушенням права на справедливий суд. – Також було підкреслено, що при новому розгляді апеляційний суд зобов’язаний застосувати ретроспективну дію норм Закону № 4292-ІХ щодо компенсації та перевірити обставини початку перебігу позовної давності. – Суд касаційної інстанції вказав на необхідність дотримання принципу змагальності та надання чіткої відповіді на всі ключові аргументи сторін, чого не було зроблено в оскаржуваних рішеннях. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасував постанову апеляційного суду в частині витребування земельної ділянки та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Справа №2-1564/11 від 08/07/2026 Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. **Предмет спору:** Оскарження дій державного виконавця щодо повернення стягувачу виконавчого листа без прийняття до виконання через наявність раніше винесеної постанови про закінчення виконавчого провадження. 2. **Аргументи суду:** – Верховний Суд наголосив, що виконання судового рішення є невід’ємною складовою права на справедливий суд, а органи ДВС зобов’язані забезпечувати реальний захист прав стягувача. – Суд встановив, що хоча постанова про закінчення виконавчого провадження формально не була скасована, вона базувалася на ухвалі суду, яка згодом була скасована апеляційною інстанцією. – Виконавець помилково застосував пункт 9 частини 4 статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки виконавчий лист залишається чинним, а рішення суду, на підставі якого він виданий, не втратило своєї обов’язковості. – Суд підкреслив, що право на судовий захист не може бути обмежене через формальні процедурні перешкоди, створені самим виконавцем, який не врахував зміну обставин (скасування ухвали про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню). – Повернення виконавчого документа за таких умов порушує конституційні гарантії обов’язковості судових рішень та підриває авторитет правосуддя. – Верховний Суд вказав, що тлумачення «права на суд» вимагає від виконавця сприймати виконавчий документ як частину судового рішення, що підлягає виконанню, а не як папір, що втратив силу через попередні помилкові дії. – Отже, дії виконавця визнано протиправними, оскільки вони перешкоджають реалізації законного права стягувача на примусове виконання рішення суду. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, якими скаргу банку було задоволено, а дії виконавця визнано неправомірними. Справа №126/2891/23 від 08/07/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до ваших вимог: 1. **Предмет спору:** Усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом її повернення власнику та скасування державної реєстрації права оренди, оформленого на підставі підробленого договору. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд виходив із того, що оскільки судово-почеркознавчою експертизою встановлено факт підписання договору оренди не власником, а іншою особою, такий правочин є неукладеним через відсутність волевиявлення сторони. Суд наголосив, що власник, чиї права порушені безпідставним користуванням його майном, має право на захист шляхом пред’явлення негаторного позову. При цьому Верховний Суд підкреслив, що вибір конкретного способу захисту (повернення землі, скасування реєстрації тощо) залежить від характеру порушень, а формальна відмова в позові через нібито «неправильний спосіб захисту» є неприпустимою, якщо мета позивача є зрозумілою та законною. Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій помилково застосували формальний підхід, проігнорувавши завдання цивільного судочинства щодо ефективного захисту прав. Важливим є те, що Верховний Суд підтвердив право власника вимагати усунення перешкод у користуванні майном навіть шляхом скасування запису про оренду, якщо такий запис створений на підставі неукладеного договору. **** Суд у своєму рішенні послався на правову позицію Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2026 року у справі № 456/252/22, яка суттєво розширює можливості власників у виборі способів захисту при негаторних позовах, фактично відступаючи від вузького тлумачення, що раніше обмежувало позивачів у виборі вимог. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив нове рішення, яким повністю задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1, зобов’язавши відповідача повернути земельну ділянку та скасувавши державну реєстрацію права оренди. Справа №910/4814/25 від 05/08/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. Предметом спору є правомірність повернення апеляційної скарги ТОВ «Профі Люкс» через неусунення недоліків (недодання доказів надсилання копії скарги іншій стороні та відсутність підтвердження повноважень представника). 2. Суд виходив із того, що апеляційна скарга була подана з порушенням вимог статті 258 ГПК України, оскільки скаржник не надав доказів направлення копії скарги позивачу. Апеляційний суд надав строк для усунення цих недоліків, проте вони не були усунуті у встановлений термін. Верховний Суд підкреслив, що направлення судом ухвали про залишення скарги без руху на адресу, зазначену скаржником, є належним повідомленням, навіть якщо поштове відправлення повернулося через закінчення строку зберігання. Ризик неотримання кореспонденції за своєю адресою лежить на самому учасникові справи. Хоча Верховний Суд визнав помилковим висновок апеляції щодо відсутності повноважень адвоката, це не вплинуло на законність повернення скарги, оскільки основний недолік (ненадсилання документів іншій стороні) усунуто не було. Суд також зазначив, що сторони зобов’язані самостійно відстежувати рух справи, а процесуальна рівність сторін забезпечується саме дотриманням таких формальних вимог. 3. Верховний Суд залишив ухвалу апеляційного господарського суду про повернення апеляційної скарги без змін, а касаційну скаргу ТОВ «Профі Люкс» — без задоволення. Справа №910/11426/25 від 06/08/2026 Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 910/11426/25: 1. **Предмет спору:** Оскарження рішення Антимонопольного комітету України про визнання дій підприємства антиконкурентними узгодженими діями, що призвели до спотворення результатів тендерних торгів, та накладення відповідного штрафу. 2. **Аргументи суду:** – Суд підкреслив, що доведення антиконкурентних узгоджених дій не вимагає наявності письмових угод, а базується на аналізі сукупності доказів, які вказують на скоординовану поведінку учасників торгів. – Ключовим фактором стало встановлення судами попередніх інстанцій цілої низки обставин: використання учасниками торгів однієї IP-адреси, наявність між ними господарських відносин та фінансової допомоги, а також синхронність подання тендерних пропозицій. – Суд зазначив, що один із учасників торгів не завантажив повний пакет документів, що свідчить про його роль як «технічного учасника», який не мав реального наміру перемагати, а лише створював видимість конкуренції. – Верховний Суд наголосив, що оцінка доказів є виключною компетенцією судів першої та апеляційної інстанцій, а касаційний суд не має права переоцінювати фактичні обставини справи. – Суд відхилив доводи скаржника про неврахування попередніх правових позицій Верховного Суду, вказавши, що кожна справа про антиконкурентні дії є індивідуальною, а відмінності в рішеннях зумовлені різними фактичними обставинами, а не неправильним тлумаченням норм права. – Також було підтверджено, що для кваліфікації дій як антиконкурентних не обов’язково доводити завдання збитків, достатньо самого факту погодження конкурентної поведінки, що спотворює результати торгів. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін. Справа №686/10070/24 від 08/07/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Позивачі намагалися примусово припинити право власності неповнолітнього співвласника на незначну частку у квартирі з виплатою йому грошової компенсації. 2. **Аргументи суду:** – Суд наголосив, що припинення права власності на частку можливе лише за умови, що це не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника, що є визначальним критерієм. – Встановлено, що відповідач є неповнолітнім і не має іншого житла, тому позбавлення його права власності на єдине житло є неприпустимим втручанням у його майнові права. – Суд підкреслив, що компенсація, яку пропонували позивачі, є недостатньою для придбання відповідачем іншого житла, що прямо суперечить законодавству про захист прав дітей. – Втручання у право власності має бути пропорційним, а позивачі мають інші способи захисту своїх інтересів, наприклад, продаж власної частки з дотриманням переважного права відповідача. – Суд зазначив, що наявність неприязних стосунків між співвласниками чи неможливість виділу частки в натурі не є безумовною підставою для примусового позбавлення особи права власності. – Щодо витрат на правничу допомогу, суд застосував критерії реальності, розумності та співмірності, частково задовольнивши вимоги про їх стягнення, оскільки заявлені суми були завищеними. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, відмовивши у задоволенні позову про припинення права власності неповнолітнього на частку в квартирі. Справа №502/2529/23 від 05/08/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу: **1. Предмет спору** Предметом спору є вимога прокурора про усунення перешкод державі у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом скасування рішень про її передачу у приватну власність, визнання недійсним договору купівлі-продажу та повернення ділянки державі, оскільки вона, на думку позивача, належить до земель природно-заповідного фонду та лісогосподарського призначення. **2. Аргументи суду** * Верховний Суд наголосив, що суди попередніх інстанцій не дослідили належним чином докази, які підтверджують перебування спірної ділянки в межах Дунайського біосферного заповідника. * Суд підкреслив, що відсутність встановлених меж об’єкта природно-заповідного фонду в натурі не означає, що такий об’єкт не існує, і це не звільняє органи влади від обов’язку дотримуватися процедури вилучення земель. * Верховний Суд вказав на помилковість висновку апеляційного суду про те, що прокурор обрав неефективний спосіб захисту (негаторний позов замість віндикаційного), оскільки спочатку необхідно встановити фактичні обставини розташування ділянки. * Суд зазначив, що апеляційна інстанція обмежилася лише загальними фразами, не надавши оцінки доводам прокурора щодо порушення порядку передачі землі у приватну власність. * Верховний Суд нагадав свою сталу практику, згідно з якою землі природно-заповідного фонду не можуть передаватися у приватну власність, а їхній статус визначається проєктами створення, навіть за відсутності оформлених державних актів на конкретну ділянку. * У підсумку, через неповноту дослідження доказів та неврахування правових позицій Верховного Суду, рішення апеляційного суду було визнано передчасним та таким, що не відповідає вимогам законності. **3. Рішення суду** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу частково, скасував постанову Одеського апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Справа №916/3837/24 від 06/08/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Предметом касаційного перегляду стало питання правомірності розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, які позивач (LEGO Holding A/S) вважав необґрунтовано зменшеними судами попередніх інстанцій. 2. **Аргументи суду:** – Суд наголосив, що розмір витрат на правничу допомогу має бути не лише підтверджений документально, а й відповідати критеріям реальності, розумності та співмірності з предметом спору. – Верховний Суд підкреслив, що оцінка складності справи та обсягу наданих послуг є дискреційним повноваженням судів першої та апеляційної інстанцій, у яке касація не втручається, якщо немає порушень норм права. – Суди попередніх інстанцій обґрунтовано встановили, що заявлена сума гонорару (понад 110 тисяч євро) є надмірною та неспівмірною з ціною позову (7 225 грн) та фактичним обсягом виконаної адвокатами роботи. – Суд зазначив, що підготовка численних процесуальних документів, які є типовими для представництва, не може автоматично конвертуватися у високий гонорар, якщо це не відповідає складності справи. – Також було враховано соціально-економічний контекст (воєнний стан) та фінансовий стан відповідачів-підприємців при оцінці справедливості розподілу витрат. – Верховний Суд підтвердив, що суди мають право зменшувати розмір витрат на правничу допомогу, якщо вони є очевидно завищеними, навіть за відсутності детального спростування від іншої сторони, керуючись принципами справедливості та розумності. – Втручання в оцінку доказів, здійснену нижчими судами, виходить за межі повноважень касаційної інстанції, визначених статтею 300 ГПК України. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу LEGO Holding A/S без задоволення, а оскаржувані судові рішення — без змін. Справа №907/433/24 від 05/08/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: **Предмет спору** Предметом спору є правомірність закриття апеляційного провадження за скаргою особи, яка не брала участі у справі, але стверджувала, що судове рішення про визнання права власності на нерухомість за набувальною давністю порушує її права як учасника (співвласника) компанії-відповідача. **Аргументи суду** Суд виходив із того, що право на апеляційне оскарження для осіб, які не були залучені до справи, виникає лише тоді, коли судове рішення безпосередньо вирішує питання про їхні права, інтереси чи обов’язки. Верховний Суд підкреслив, що такий зв’язок має бути очевидним і безумовним, а не ймовірним, що підтверджується сталою практикою Великої Палати та об’єднаних палат. У цій справі апеляційний суд встановив, що скаржник не надав належних доказів свого права власності на спірне майно, а відомості в Державному реєстрі підтверджували право власності виключно за відповідачем. Суд зазначив, що факт володіння часткою в статутному капіталі компанії-відповідача не робить особу автоматичним співвласником конкретного нерухомого майна, яке належить цій компанії. Оскільки рішення суду першої інстанції не містило жодних висновків щодо прав чи обов’язків скаржника, апеляційний суд правомірно закрив провадження. Верховний Суд погодився з цим висновком, вказавши, що скаржник не довів порушення своїх прав, а отже, не має процесуального статусу для оскарження рішення. **Рішення суду** Верховний Суд залишив ухвалу апеляційного суду про закриття апеляційного провадження без змін, а касаційну скаргу — без задоволення. Справа №127/38480/23 від 08/07/2026 Вітаю. Як юрист з 15-річним стажем, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось стислий та професійний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення, укладеного між двома товариствами, як фраудаторного правочину, вчиненого з метою уникнення виконання судового рішення про поділ майна подружжя. 2. **Аргументи суду:** – Верховний Суд наголосив, що правочин, вчинений боржником на шкоду кредиторам (фраудаторний правочин), є недійсним, якщо він має на меті уникнення виконання зобов’язань або судового рішення. – Суд встановив, що відчуження майна відбулося між пов’язаними особами (директори та засновники товариств) під час дії ухвали про забезпечення позову, що свідчить про недобросовісну поведінку сторін. – Важливим є висновок, що для визнання такого договору недійсним не має вирішального значення факт відсутності реєстрації арешту в Державному реєстрі речових прав на момент укладення угоди, якщо сторони були обізнані про наявність судової заборони. – Суд зазначив, що хоча майно належало товариству, а не безпосередньо подружжю, такі дії прямо впливали на зменшення активів, що унеможливлювало реальний поділ майна та отримання компенсації дружиною. – Водночас суд уточнив, що фізичні особи (чоловік та його родич) не є належними відповідачами у спорі про недійсність договору між юридичними особами, тому позов до них задоволенню не підлягає. – Суд підкреслив, що право власності не може бути використане як інструмент для зловживання правами та завдання шкоди іншим особам. – **:** Суд відступив від попередньої позиції, підтвердивши, що фраудаторний правочин може бути визнаний недійсним незалежно від того, чи було зареєстровано обтяження в реєстрі, якщо сторони знали про арешт, та уточнив критерії кваліфікації таких дій як зловживання правом. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив нове рішення, яким визнав договір купівлі-продажу недійсним, відмовивши у позові до фізичних осіб як неналежних відповідачів. Справа №527/643/20 від 08/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення Верховного Суду. Ось детальний аналіз: 1. **Предмет спору:** Розірвання договорів оренди земельних ділянок, повернення їх власнику та стягнення шкоди через використання земель сільськогосподарського призначення (сіножатей) не за цільовим призначенням (розорювання під посіви кукурудзи). 2. **Аргументи суду:** – Суд встановив, що орендар порушив умови договорів оренди, оскільки земельні ділянки, надані виключно для сінокосіння та випасання худоби, фактично використовувалися для вирощування сільськогосподарських культур (кукурудзи) із застосуванням механічного обробітку ґрунту. – Верховний Суд наголосив, що використання земельної ділянки не за цільовим призначенням є самостійною та достатньою підставою для примусового припинення права користування нею в судовому порядку. – Щодо вимоги про внесення відомостей до Державного реєстру речових прав, суд зазначив, що це є неналежним способом захисту, оскільки рішення суду про розірвання договору та повернення ділянки вже є самодостатньою підставою для реєстраційних дій, які виконує державний реєстратор. – У частині стягнення шкоди суд відмовив, оскільки прокурор не надав належних доказів, які б підтверджували розмір збитків та наявність усіх елементів цивільного правопорушення, зокрема реального погіршення якості ґрунтів. – Суд також підтвердив право прокурора на представництво інтересів держави та територіальної громади, оскільки було доведено бездіяльність уповноважених органів щодо захисту порушених прав. – Верховний Суд підкреслив, що договори оренди є обов’язковими для виконання, а зміна виду використання землі в межах однієї категорії без відповідних погоджень є порушенням умов договору. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу прокурора, скасував рішення судів попередніх інстанцій у частині відмови в позові та ухвалив нове рішення про розірвання договорів оренди і повернення земельних ділянок територіальній громаді, в іншій частині рішення залишив без змін. Справа №910/8212/25 від 06/08/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Розгляд касаційної скарги на ухвалу апеляційного суду про відмову у вжитті заходів забезпечення позову шляхом зупинення примусової реалізації нерухомого майна боржника у межах зведеного виконавчого провадження. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що забезпечення позову є виключним заходом, який має бути співмірним та безпосередньо пов’язаним із предметом позовних вимог, чого в даному випадку заявниця не довела. Суд розмежував інститути «зупинення дії рішення суду» (яке відбувається автоматично в силу закону при апеляційному оскарженні) та «забезпечення позову», зазначивши, що вони мають різну правову природу. Колегія суддів підкреслила, що зупинення одного виконавчого провадження, яке входить до складу зведеного, не тягне за собою автоматичного зупинення інших проваджень у межах цього зведеного провадження. Верховний Суд вказав, що заявниця обрала неналежний процесуальний інструмент, оскільки захист прав у виконавчому провадженні, зокрема при незгоді з діями виконавця, має здійснюватися шляхом подання скарги на дії виконавця, а не через забезпечення позову. Таким чином, суд дійшов висновку, що апеляційний суд правильно оцінив відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення, оскільки заявниця не довела реальної загрози, яку неможливо було б усунути іншими процесуальними засобами. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу — без задоволення. Справа №755/17068/24 від 05/08/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору: 1. **Предмет спору:** Визнання недійсним договору дарування квартири, укладеного між боржником та його родичем, як фраудаторного правочину, вчиненого з метою уникнення виконання судового рішення про стягнення кредитної заборгованості. 2. **Основні аргументи суду:** * Суд підтвердив, що правочин, вчинений боржником у період наявності невиконаного грошового зобов’язання, внаслідок якого боржник стає неплатоспроможним, має ознаки фраудаторності (вчиненого на шкоду кредитору). * **** Верховний Суд послався на позицію Великої Палати від 04 лютого 2026 року (справа № 910/6654/24), яка конкретизувала, що позивач, який не був стороною правочину, має право оскаржувати його на підставі загальних засад цивільного законодавства про добросовісність та заборону зловживання правом. * Суд наголосив, що безоплатне відчуження майна близькому родичу після ухвалення рішення суду про стягнення боргу об’єктивно свідчить про недобросовісність боржника. * Водночас суд вказав, що наявність іпотеки на інше майно не позбавляє кредитора права ставити під сумнів відчуження іншого нерухомого майна боржника, якщо це перешкоджає виконанню рішення суду. * Ключовою процесуальною помилкою апеляційного суду стало ігнорування заяви відповідача про застосування позовної давності. * Оскільки апеляційний суд не надав оцінки доводам щодо спливу позовної давності, Верховний Суд визнав це порушенням норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин справи. * Верховний Суд підкреслив, що він позбавлений можливості самостійно встановлювати ці обставини, тому справа потребує повторного розгляду. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Справа №127/7621/25 від 05/08/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір: 1. **Предмет спору:** Визначення місця проживання малолітньої дитини разом із батьком та припинення стягнення аліментів на користь матері. 2. **Аргументи суду:** * Суд керувався пріоритетом «найкращих інтересів дитини», що є ключовим принципом згідно з Конвенцією про права дитини та практикою ЄСПЛ. * Було встановлено, що дитина фактично проживає з батьком, який забезпечує їй належні умови для розвитку, навчання та психологічного комфорту, тоді як мати перебуває за кордоном. * Суд критично оцінив висновок органу опіки та піклування, який пропонував відмовити у позові лише через формальну відсутність спору, вказавши, що це не відповідає реальним обставинам справи. * Психологічні експертизи підтвердили наявність у дитини травматизації, пов’язаної з періодом проживання з матір’ю, та її чітке бажання проживати з батьком, що стало вирішальним фактором. * Суд наголосив, що юридична фіксація місця проживання дитини необхідна для усунення невизначеності у правах та обов’язках батьків, навіть якщо мати формально не заперечує проти проживання дитини з батьком. * Оскільки дитина перебуває на повному утриманні батька, суд визнав правомірним припинення стягнення аліментів на користь матері, що є логічним наслідком зміни місця проживання дитини. * Суд підкреслив, що рівність прав батьків не є абсолютною і завжди підпорядковується інтересам дитини, які в даному випадку переважають над інтересами матері. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій, якими позов було задоволено, визначивши місце проживання дитини з батьком та припинивши стягнення аліментів. Справа №990/160/24 від 10/08/2026 1. Предметом спору є вимога позивача про визнання протиправним та скасування Указу Президента України, яким було введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій). 2. Суд при винесенні рішення керувався тим, що повноваження Президента України щодо введення в дію рішень РНБО про застосування санкцій є дискреційними та реалізуються в межах конституційних повноважень глави держави у сфері національної безпеки. Суд підкреслив, що процедура прийняття таких рішень відповідає вимогам Закону України «Про санкції», а наявність відповідних подань від Служби безпеки України є достатньою підставою для ініціювання питання про застосування обмежувальних заходів. Важливим аспектом стало те, що суд не вбачає ознак перевищення Президентом своїх повноважень, оскільки оскаржуваний Указ виданий з метою захисту національних інтересів та безпеки держави. Суд також звернув увагу на те, що дискреційні повноваження вищого керівництва держави у питаннях національної безпеки підлягають обмеженому судовому контролю, особливо в умовах воєнного стану. Зрештою, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, оскільки позивач не довів порушення своїх прав у спосіб, що суперечить чинному законодавству. 3. Верховний Суд ухвалив рішення про відмову в задоволенні позовних вимог О […]