Activity

lexcovery_bot wrote a new post 1 week, 2 days ago

Огляд судової практики Верховного Суду за 06/09/2026Справа №463/6960/23 від 02/09/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Поділ нерухомого майна (будинку), набутого одним із подружжя до шлюбу, шляхом визнання його спільною сумісною власністю через здійснену під час шлюбу реконструкцію, яка суттєво збільшила площу та вартість об’єкта. 2. **Аргументи суду:** – Суд наголосив, що майно, придбане до шлюбу, є особистою приватною власністю, і презумпція спільності майна подружжя на нього не поширюється. – Для визнання такого майна спільним за статтею 62 СК України позивач зобов’язаний довести дві умови: істотне збільшення вартості майна та причинний зв’язок цього збільшення зі спільними трудовими чи грошовими витратами. – Суд підкреслив, що просте збільшення площі (навіть у кілька разів) не є автоматичним доказом істотного збільшення вартості, оскільки вартість залежить від багатьох факторів, які потребують спеціальних знань. – Оскільки позивачка не ініціювала проведення судової будівельно-технічної чи оціночної експертизи, суд не мав можливості об’єктивно порівняти вартість майна до та після реконструкції. – Верховний Суд зазначив, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а наявні в матеріалах справи квитанції та кошториси не дають змоги встановити частку приросту вартості, спричинену саме спільними вкладеннями. – Відтак, через недоведеність вартісного критерію, позовні вимоги про визнання права власності та вселення були визнані безпідставними. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду, якою було відмовлено у задоволенні позову, — без змін. Справа №910/20109/23 від 26/08/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. Предметом спору є питання правомірності покладення на Департамент економіки та інвестицій КМДА обов’язку з відшкодування судових витрат (судового збору) за розгляд апеляційної скарги у справі про стягнення пайової участі. 2. Верховний Суд виходив з того, що загальні правила розподілу судових витрат передбачають їх покладення на сторону, яка програла спір, або пропорційно до задоволених вимог. Суд відхилив посилання Департаменту на практику Великої Палати ВС у справі № 923/199/21, оскільки обставини цих справ є кардинально різними. У тій справі позивачі не підтримували позов прокурора, тоді як у цій справі Департамент активно підтримував вимоги та сам здійснював розрахунок суми пайової участі. Суд наголосив, що саме бездіяльність Департаменту щодо своєчасного стягнення коштів стала підставою для втручання прокуратури. Оскільки Департамент отримав позитивний фінансовий результат у вигляді стягнутих коштів, покладення на нього витрат за апеляційне оскарження є справедливим та розумним. Верховний Суд підкреслив, що не можна скасовувати законне рішення лише з формальних підстав, намагаючись перекласти витрати на прокуратуру, яка діяла в інтересах держави через пасивність самого Департаменту. 3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу Департаменту без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції — без змін. Справа №947/18447/24 від 01/09/2026 Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 947/18447/24: 1. **Предмет спору:** Бабуся звернулася до суду з позовом до батька про усунення перешкод у спілкуванні з онукою та встановлення графіка побачень. 2. **Аргументи суду:** – Суд виходив із пріоритету якнайкращого забезпечення інтересів дитини, закріпленого в Конвенції про права дитини, та законного права бабусі на участь у вихованні онуки, передбаченого статтею 257 Сімейного кодексу України. – Було встановлено, що конфлікт між дорослими не є підставою для обмеження права дитини на спілкування з близькими родичами, якщо не доведено реальної небезпеки для її життя чи здоров’я. – Суд врахував попередню активну роль бабусі у вихованні дитини, позитивні характеристики позивачки та відсутність доказів її негативного впливу на онуку. – Вимога про усунення перешкод та вимога про визначення способу участі у вихованні є самостійними способами захисту, тому навіть за відсутності доведених перешкод суд має право встановити графік спілкування. – Апеляційний суд обґрунтовано застосував механізм поступового відновлення контакту, передбачивши присутність представника служби у справах дітей на початковому етапі, що мінімізує стрес для дитини. – Доводи батька про політичні погляди бабусі чи неналежне харчування не були підтверджені належними доказами, а тому не можуть бути підставою для повної відмови у спілкуванні. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими було встановлено графік зустрічей бабусі з онукою. Справа №344/19516/18 від 01/09/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, я проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір справи: 1. **Предмет спору:** Спір стосується правомірності набуття права власності іпотекодержателем на предмет іпотеки (нежитлове приміщення) у позасудовому порядку та подальшого витребування цього майна у добросовісного набувача його законним власником. 2. **Аргументи суду:** * Суд встановив, що державна реєстрація права власності за іпотекодержателем (ТОВ «ФК «Алькор Інвест») була проведена з порушенням закону, оскільки в реєстраційній справі була відсутня обов’язкова експертна оцінка майна на момент його набуття. * Відсутність такої оцінки, згідно з нормами Закону України «Про іпотеку», є критичним порушенням процедури, що робить набуття права власності іпотекодержателем незаконним. * Оскільки первинне набуття права власності було незаконним, іпотекодержатель не мав законних підстав для подальшого відчуження цього майна на користь третьої особи (ОСОБА_2). * Суд підтвердив, що витребування майна (віндикація) є належним та ефективним способом захисту права власності, якщо майно вибуло з володіння власника поза його волею, незалежно від того, чи є наступний набувач добросовісним. * Щодо зустрічного позову, суд зазначив, що оскільки ТОВ «ФК «Алькор Інвест» втратило статус іпотекодержателя, ставши (незаконно) власником, воно не може звертатися з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки до моменту відновлення свого статусу іпотекодержателя. * Суд також наголосив, що вимога про витребування майна є самостійним способом захисту, тому відмова у задоволенні вимоги про скасування запису реєстратора не перешкоджає задоволенню віндикаційного позову. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими було задоволено позов про витребування нежитлового приміщення у власність позивача та відмовлено у задоволенні зустрічного позову про звернення стягнення на предмет іпотеки. Справа №571/1394/25 від 01/09/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Працівник оскаржував своє звільнення за прогул, стверджуючи, що роботодавець незаконно скасував його надомний режим роботи, через що він не з’являвся в офіс. 2. **Аргументи суду:** – Суд встановив, що режим надомної роботи є істотною умовою праці, яку роботодавець має право змінити, попередивши працівника. – У період воєнного стану процедура повідомлення про зміну істотних умов праці була спрощена, і роботодавець виконав свій обов’язок, видавши відповідний наказ та намагаючись ознайомити з ним працівника. – Факт відмови працівника від ознайомлення з наказом був зафіксований належним чином складеними актами комісії, що підтверджує обізнаність позивача про зміну режиму роботи. – Суд наголосив, що невиконання обов’язку роботодавця отримати письмові пояснення від працівника не є безумовною підставою для скасування звільнення, якщо факт прогулу доведений іншими доказами. – Оскільки позивач особисто визнав у суді, що не з’являвся на робоче місце, посилаючись лише на свій попередній надомний статус, суд визнав причини його відсутності неповажними. – Також суд відхилив процесуальні зауваження позивача щодо недослідження доказів, вказавши на порушення ним самим процедури подання клопотань про виклик свідків. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, визнавши звільнення працівника законним. Справа №759/19709/25 від 19/08/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. **Предмет спору:** Позов матері до дружини померлого про усунення перешкод у здійсненні поховання шляхом зобов’язання поховати урну з прахом на кладовищі (колумбарії) за християнським обрядом, оскільки відповідачка тривалий час утримує прах вдома. 2. **Аргументи суду:** – Верховний Суд наголосив, що хоча закон прямо не встановлює граничних строків для захоронення урни з прахом, безстрокове утримання праху вдома без об’єктивних причин може порушувати права родичів на вшанування пам’яті померлого. – Суд підкреслив, що право на поховання не вичерпується лише кремацією, а включає обов’язок завершити процедуру шляхом поміщення праху в могилу або колумбарну нішу, що відповідає принципам шанобливого ставлення до тіла, закріпленим у ст. 298 ЦК України. – Важливим є баланс інтересів: суд має перевірити, чи не є дії відповідачки втручанням у право матері на повагу до сімейного життя, враховуючи релігійні переконання померлого та відсутність доступу родичів до місця знаходження праху. – Суд зазначив, що апеляційна інстанція помилково обмежилася формальним підходом, не дослідивши, чи відповідає тривале утримання урни в квартирі розумним строкам та чи не порушує це права інших членів сім’ї. – Верховний Суд вказав на необхідність застосування принципу *jura novit curia* («суд знає закони»), що зобов’язує суд самостійно шукати ефективний спосіб захисту, навіть якщо позивач не обрав його ідеально точно. – **:** Верховний Суд фактично відступив від вузького тлумачення норм Закону «Про поховання та похоронну справу», вказавши, що відсутність чіткого строку в законі не означає відсутність обов’язку завершити поховання, і суди повинні оцінювати «розумність» таких строків у кожному конкретному випадку. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для належного дослідження балансу інтересів сторін. Справа №510/1853/23 від 19/08/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений у форматі інтерв’ю: **1. Предмет спору** Предметом спору є законність звільнення вчителя за прогул під час воєнного стану, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. **2. Аргументи суду** Верховний Суд у цій справі зосередився не на суті трудового конфлікту, а на грубих порушеннях процесуальних прав позивача судом першої інстанції. Суд встановив, що дії місцевого суду були суперечливими: спочатку він призначив засідання з викликом сторін, надіславши відповідні повістки, що дало позивачу обґрунтовані підстави очікувати на усний розгляд справи. Проте згодом суд безпідставно відмовив у проведенні відеоконференції та розглянув справу без участі позивача, фактично позбавивши її можливості надати пояснення та захистити свою позицію. Верховний Суд наголосив, що право на участь у судовому засіданні є фундаментальною гарантією справедливого суду, закріпленою статтею 6 Конвенції про захист прав людини. Суд підкреслив, що процесуальні норми повинні бути чіткими, а їх застосування — передбачуваним для сторін. Оскільки суд першої інстанції створив ситуацію, за якої позивач була дезорієнтована щодо порядку розгляду справи, це призвело до позбавлення її права на доступ до правосуддя. Апеляційний суд, своєю чергою, не виправив ці порушення, формально підійшовши до оцінки процесуальних дій колег. **3. Рішення суду** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу частково, скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для забезпечення належної процедури розгляду. Справа №535/905/22 від 12/08/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий та професійний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Прокурор звернувся до суду з позовом про визнання недійсними правовстановлюючих документів та договорів купівлі-продажу земельних ділянок, а також про їх повернення у комунальну власність через незаконність їх виділення та розташування у межах прибережної захисної смуги водного фонду. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що для захисту прав на землі водного фонду, які були незаконно передані у приватну власність, має застосовуватися негаторний позов, оскільки такі землі апріорі не можуть перебувати у приватній власності. Суд зазначив, що апеляційна інстанція припустилася помилки, зробивши висновок про повне накладення ділянок на прибережну смугу без належної ідентифікації меж. Верховний Суд підкреслив, що за наявності лише часткового накладення, вимога про повернення всієї ділянки є непропорційним втручанням у право власності. Для правильного вирішення спору необхідно чітко ідентифікувати координати накладення, що потребує спеціальних знань (експертизи), чого апеляційний суд не забезпечив. Також суд вказав, що визнання недійсними правочинів не є обов’язковим, якщо ефективним способом захисту є саме негаторний позов про повернення конкретної частини землі. Відтак, без встановлення точних меж накладення, задоволення позову в повному обсязі є передчасним та юридично необґрунтованим. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для належного встановлення фактичних обставин щодо меж накладення земельних ділянок на землі водного фонду. Справа №118/1329/13-к від 25/08/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір: 1. Предметом спору у цій справі є законність та обґрунтованість вироку суду першої інстанції в частині призначеного покарання за порушення правил безпеки дорожнього руху, що спричинило смерть потерпілого, а саме — можливість звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням. 2. Верховний Суд при винесенні рішення керувався тим, що суди попередніх інстанцій вже врахували всі пом’якшуючі обставини, зокрема щире каяття та часткове відшкодування шкоди, призначивши покарання у мінімальних межах санкції статті. Колегія суддів наголосила, що призначення покарання є дискреційним повноваженням суду, і в даному випадку воно відповідає принципам справедливості та індивідуалізації. Важливим фактором стала неможливість витребувати матеріали справи через окупацію АР Крим, проте суд визнав наявні копії рішень достатніми для розгляду скарги по суті. Суд також врахував засади розумності строків розгляду справи, щоб уникнути тривалої правової невизначеності для засудженого. Зрештою, касаційна інстанція не знайшла переконливих аргументів, які б свідчили про надмірну суворість покарання чи істотні порушення закону. Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку, що підстави для застосування статті 75 КК України (звільнення від відбування покарання з випробуванням) відсутні. 3. Верховний Суд залишив вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу захисника — без задоволення. Справа №904/6190/25 від 31/08/2026 Предметом цього спору є питання правомірності відмови у відкритті провадження у справі про розірвання договору оренди земельної ділянки через нібито тотожність позовів. Верховний Суд у цій справі керувався принципом, що для застосування процесуальної заборони на повторне звернення до суду (пункт 3 частини 1 статті 175 ГПК України) необхідна повна тотожність сторін, предмета та підстав позову. Суд наголосив, що підставами позову є саме фактичні обставини, якими обґрунтовуються вимоги, а не лише їх правова кваліфікація. У даному випадку позивач додав до позову нову самостійну підставу — систематичну несплату орендної плати, яка раніше не була предметом розгляду. Оскільки ця обставина потребує встановлення нових юридичних фактів, предмет доказування у справі істотно змінився. Відтак, додавання нових фактичних обставин, що мають іншу правову природу, виключає тотожність спорів. Суд підкреслив, що право на судовий захист не може бути обмежене, якщо позивач обґрунтовує вимоги новими доказами та фактами, які раніше не досліджувалися судом. Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду, якою справу було направлено для розгляду по суті до суду першої інстанції. Справа №361/2231/25 від 27/08/2026 1. Предметом спору є перегляд у касаційному порядку вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду у кримінальному провадженні щодо обвинувачення особи за ч. 1 ст. 286-1 КК України (порушення правил безпеки дорожнього руху в стані сп’яніння). 2. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного кримінального суду дійшов висновку, що дана справа містить виключну правову проблему, яка потребує вирішення Великою Палатою Верховного Суду. Судді вказали на необхідність забезпечення єдності судової практики у справах, пов’язаних із кваліфікацією дій водіїв, які перебувають у стані сп’яніння. Оскільки під час розгляду касаційної скарги прокурора виникли фундаментальні питання щодо застосування норм матеріального права, колегія суддів вирішила, що лише Велика Палата може надати остаточне тлумачення, яке буде обов’язковим для всіх судів. Такий крок є необхідним для уникнення суперечливих рішень у майбутньому та забезпечення правової визначеності. Важливо, що передача справи на розгляд Великої Палати свідчить про наявність серйозних дискусійних моментів у правозастосуванні, які виходять за межі повноважень окремої касаційної палати. Це рішення спрямоване на формування стабільної та передбачуваної судової практики у справах про ДТП, вчинені у стані сп’яніння. . 3. Верховний Суд прийняв рішення передати кримінальне провадження щодо ОСОБА_6 на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Справа №344/3219/26 від 31/08/2026 Предметом цього спору є розгляд клопотання захисника про зміну територіальної підсудності (направлення кримінального провадження з одного апеляційного суду до іншого) для розгляду апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді. Верховний Суд при розгляді цього клопотання керувався насамперед положеннями статті 34 Кримінального процесуального кодексу України, яка чітко визначає виключні підстави для передачі справи з одного суду до іншого. Судді проаналізували доводи захисника щодо необхідності зміни підсудності та оцінили їх на відповідність вимогам процесуального закону, який вимагає наявності об’єктивних обставин, що унеможливлюють розгляд справи у визначеному суді. Оскільки захисник не надав достатніх та переконливих доказів, які б свідчили про неможливість забезпечення об’єктивного та неупередженого розгляду справи в межах відповідного апеляційного округу, підстави для задоволення клопотання відсутні. Суд наголосив на важливості дотримання правил територіальної підсудності як гарантії доступу до правосуддя та стабільності судової системи. У підсумку, колегія суддів дійшла висновку, що відсутні передбачені законом обставини для виняткового перенесення розгляду справи до іншого суду. Суд постановив залишити клопотання захисника про направлення кримінального провадження до іншого суду апеляційної інстанції без задоволення. Справа №766/21132/24 від 31/08/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу: 1. Предметом спору є стягнення з кредитора (заставодержателя) грошових коштів, які становлять різницю між вартістю отриманого ним предмета застави та сумою фактичної заборгованості боржника за договором позики. 2. Суд керувався тим, що сторони при укладенні договору застави добровільно погодили оціночну вартість частки у статутному капіталі, яка дорівнювала повній сумі позики. Оскільки кредитор вже отримав значну частину боргу грошима, а згодом шляхом звернення стягнення на предмет застави отримав актив, вартість якого разом із раніше сплаченими коштами значно перевищує розмір боргу, виникло безпідставне збагачення. Суд застосував принцип добросовісності, зазначивши, що кредитор не має права отримувати «додаткове благо» понад суму, яку йому винна інша сторона. Також суд вказав, що норма статті 25 Закону України «Про заставу» прямо передбачає повернення заставодавцю різниці, якщо вартість реалізованого предмета застави перевищує розмір забезпечених вимог. Доводи скаржника про неможливість застосування цієї норми через специфіку корпоративних прав суд відхилив, оскільки сторони самі визначили ціну частки у договорі. В результаті суд дійшов висновку, що утримання кредитором і грошових коштів, і частки в капіталі, загальна вартість яких вища за борг, є неправомірним. 3. Верховний Суд залишив рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, підтвердивши обов’язок кредитора повернути надмірно отримані кошти. Справа №766/18100/24 від 01/09/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вашого інтерв’ю: 1. Предметом спору є правомірність відмови апеляційного суду у відкритті провадження через нібито пропуск банком строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції. 2. Верховний Суд наголосив, що право на апеляційний перегляд є фундаментальною засадою судочинства, тому суди повинні уникати надмірного формалізму. Апеляційний суд мав можливість самостійно перевірити дату отримання банком копії рішення через систему «Електронний суд», замість того, щоб вимагати від заявника додаткових доказів. Суд встановив, що оскільки рішення надійшло до електронного кабінету банку після 17:00, воно вважається врученим наступного робочого дня, що повністю вкладається у встановлений законом 30-денний строк. Верховний Суд підкреслив, що датою подання скарги в електронній формі є дата її підписання електронним цифровим підписом. Відтак, висновок апеляційного суду про пропуск строку був передчасним та помилковим. Суд також зазначив, що надсилання судових рішень є процесуальним обов’язком суду, а не тягарем для сторін. 3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. Справа №932/8278/24 від 31/08/2026 Вітаю. Як фахівець із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Визначення способу участі бабусі у вихованні та спілкуванні з онукою, а також усунення перешкод у такому спілкуванні, що чинилися матір’ю дитини. 2. **Аргументи суду:** – Суд керувався пріоритетом якнайкращого забезпечення інтересів дитини, що є ключовим принципом згідно з Конвенцією про права дитини та нормами Сімейного кодексу України. – Було підкреслено, що право бабусі на спілкування з онукою є частиною права на повагу до сімейного життя, яке підлягає захисту, якщо між родичами існують тісні зв’язки. – Суд зазначив, що навіть якщо факт чинення перешкод не доведений у повному обсязі, це не позбавляє бабусю права на встановлення судом чіткого графіка побачень. – Враховуючи воєнний стан та перебування сторін за кордоном, суд визнав доцільним встановити як очні побачення, так і дистанційний формат спілкування (відеозв’язок). – Висновок органу опіки та піклування має для суду лише рекомендаційний характер, тому суд має право відступити від нього, якщо він не в повній мірі відповідає інтересам дитини або обставинам справи. – Верховний Суд підтвердив, що суди попередніх інстанцій правильно оцінили докази в їх сукупності, не допустивши порушень матеріального чи процесуального права. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу матері без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін, підтвердивши право бабусі на спілкування з онукою за встановленим графіком. Справа №755/3502/24 від 31/08/2026 1. Предметом спору є перевірка законності ухвали апеляційного суду щодо обвинувачення особи у вчиненні кримінальних правопорушень, пов’язаних із викраденням, привласненням або вимаганням документів, штампів, печаток, заволодінням ними шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем (ст. 308 КК України). 2. Верховний Суд, розглядаючи касаційну скаргу прокурора, проаналізував дотримання судом апеляційної інстанції вимог кримінального процесуального закону при перегляді вироку суду першої інстанції. Суд дійшов висновку, що під час апеляційного провадження були допущені істотні порушення норм процесуального права, які перешкодили ухваленню законного та обґрунтованого рішення. Зокрема, апеляційний суд не забезпечив належної перевірки доводів, викладених у скарзі сторони обвинувачення, що є обов’язковим для дотримання принципу законності та обґрунтованості судового акта. Колегія суддів встановила, що висновки апеляційного суду не відповідають фактичним обставинам справи або ж не містять достатнього правового обґрунтування прийнятого рішення. У зв’язку з цим, Верховний Суд визнав неможливим залишити оскаржувану ухвалу в силі, оскільки вона не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України. Відтак, для забезпечення повного та всебічного розгляду справи, її необхідно направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. 3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу прокурора частково, скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Справа №757/45184/24-к від 01/09/2026 1. Предметом спору є розгляд клопотання обвинуваченого про зміну територіальної підсудності кримінального провадження та його направлення з Печерського районного суду м. Києва до Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області. 2. Суд при винесенні рішення керувався тим, що питання зміни підсудності регулюється статтями 32 та 34 Кримінального процесуального кодексу України, які вимагають наявності виключних обставин для такого кроку. Колегія суддів проаналізувала доводи обвинуваченого та дійшла висновку, що вони не містять достатніх правових підстав, передбачених законом, для передачі справи до іншого суду. Суд наголосив, що загальним правилом є розгляд справи тим судом, у межах територіальної юрисдикції якого було вчинено кримінальне правопорушення. Відсутність об’єктивних перешкод для здійснення правосуддя в Печерському районному суді м. Києва стала ключовим фактором для відмови. Верховний Суд також врахував принцип процесуальної економії та забезпечення розумних строків розгляду справи. Таким чином, суд не знайшов підстав для задоволення клопотання, оскільки не було доведено неможливості розгляду провадження в суді першої інстанції. 3. Верховний Суд постановив залишити клопотання обвинуваченого про направлення кримінального провадження до іншого суду без задоволення. Справа №2-835/10 від 12/08/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вас: 1. Предметом спору є правомірність заміни стягувача у виконавчому листі на правонаступника (ТОВ «Брайт Інвестмент») після того, як судом було раніше відмовлено у поновленні пропущеного строку на пред’явлення цього виконавчого документа до виконання. 2. Верховний Суд керувався тим, що процесуальне правонаступництво не може бути інструментом для «штучного» поновлення строків, які вже були пропущені та щодо яких суд раніше ухвалив остаточне рішення про відмову в їх поновленні. Суд наголосив, що правонаступник набуває права та обов’язки попередника в тому стані, в якому вони перебували на момент переходу права вимоги, тому відмова у поновленні строку є обов’язковою і для нового кредитора. Верховний Суд підкреслив, що за межами строку пред’явлення виконавчого документа до виконання примусове виконання стає неможливим, а право на нього — втраченим. Апеляційний суд помилково застосував норми про «воєнні» переривання строків, оскільки строк на пред’явлення виконавчого листа сплив задовго до початку воєнного стану, а судове рішення про відмову в його поновленні вже набрало законної сили. Таким чином, заміна стягувача за відсутності чинного виконавчого документа, який можна пред’явити до виконання, не має процесуальної мети. 3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі ухвалу суду першої інстанції про відмову у заміні стягувача, змінивши лише її мотивувальну частину. Справа №282/241/25 від 26/08/2026 Предметом цього спору є питання кримінальної відповідальності військовозобов’язаного за ухилення від призову на військову службу під час мобілізації (ст. 336 КК України), попри його заяви про відмову від служби через релігійні переконання (належність до Свідків Єгови). Суд при винесенні рішення керувався такими аргументами: 1. Верховний Суд підтвердив, що законодавство України не передбачає можливості відмови від мобілізації через релігійні чи інші переконання, оскільки право на свободу віросповідання не є абсолютним і може бути обмежене в інтересах національної безпеки в умовах воєнного стану. 2. Суд наголосив, що призов на строкову службу та призов під час мобілізації — це різні правові інститути, і для останнього механізм заміни на альтернативну службу законом не передбачений. 3. Колегія суддів послалася на правову позицію Об’єднаної палати Касаційного кримінального суду від 27 жовтня 2025 року, яка вже встановила, що такі переконання не звільняють від кримінальної відповідальності за ст. 336 КК України. 4. Суд відхилив доводи захисту про необхідність відступу від цієї позиції, зазначивши, що Велика Палата Верховного Суду вже неодноразово повертала аналогічні справи на розгляд, не вбачаючи підстав для перегляду встановленої практики. 5. Водночас, реалізуючи дискреційні повноваження щодо призначення покарання, суд врахував особу засудженого, його щирість у переконаннях та відсутність судимостей. 6. Враховуючи принцип індивідуалізації покарання, суд дійшов висновку, що виправлення засудженого можливе без реального відбування позбавлення волі, тому застосував положення ст. 75 КК України (іспитовий строк). Суд залишив вирок щодо визнання винуватості без змін, але змінив вирок апеляційної інстанції в частині покарання, звільнивши засудженого від відбування основного покарання з випробуванням (іспитовий строк 2 роки). Справа №523/7386/21 від 19/08/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір: 1. **Предмет спору:** Визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, укладеного між боржником та третьою особою, як фраудаторного правочину (вчиненого на шкоду кредитору). 2. **Аргументи суду:** – Суд наголосив, що приватноправовий інструментарій не може використовуватися для уникнення виконання зобов’язань або судових рішень, що набрали законної сили. – Кваліфікація правочину як «фраудаторного» (вчиненого на шкоду кредитору) базується на принципах добросовісності та заборони зловживання правом (ст. 3, 13 ЦК України). – Для визнання оплатного договору фраудаторним недостатньо лише факту наявності боргу; суд має дослідити низку специфічних обставин: момент укладення договору, зв’язок між сторонами (родинні чи інші відносини), а також відповідність ціни ринковій та факт реального проведення розрахунків. – Апеляційний суд припустився помилки, оскільки обмежився лише констатацією факту наявності боргу у продавця, не надавши належної оцінки доводам покупця щодо добросовісності, ринковості ціни та відсутності знайомства з боржником. – Суд касаційної інстанції підкреслив, що відсутність арешту на майно на момент продажу не виключає фраудаторності, проте вимагає від суду ретельного аналізу всіх обставин угоди для підтвердження недобросовісності сторін. – **:** Верховний Суд зазначив, що він відступає від власної попередньої позиції, викладеної у постанові від 03 липня 2019 року (справа № 369/11268/16), конкретизувавши, що позивач, який не був стороною правочину, має право оскаржувати його як фраудаторний на підставі загальних засад цивільного законодавства. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасував постанову апеляційного суду в частині визнання договору недійсним та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Справа №400/5604/25 від 01/09/2026 Вітаю. Як фахівець із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий юридичний аналіз: 1. **Предмет спору:** Оскарження платником податків рішень податкового органу про донарахування грошових зобов’язань з ПДВ та зменшення від’ємного значення, прийнятих за результатами перевірки, під час якої у платника були відсутні первинні документи через їх вилучення правоохоронними органами. 2. **Аргументи суду:** – Суд встановив, що податковий орган проігнорував вимоги пункту 85.9 статті 85 Податкового кодексу України, який зобов’язує контролюючий орган перенести терміни перевірки у разі вилучення документів правоохоронцями. – Замість того, щоб звернутися до правоохоронних органів за доступом до вилучених документів або їх копіями, податківці обмежилися формальним констатуванням відсутності документів у платника. – Суд наголосив, що вилучення документів правоохоронцями є об’єктивною обставиною, яка унеможливлює виконання платником обов’язку щодо надання документів під час перевірки, тому такі дії не можуть автоматично свідчити про фіктивність операцій. – Податковий орган не довів, що вжив усіх передбачених законом заходів для отримання доступу до документів, які перебували у розпорядженні слідчих органів. – Суди попередніх інстанцій правильно встановили, що процедурні порушення з боку податківців безпосередньо вплинули на обґрунтованість висновків акта перевірки. – Верховний Суд підкреслив, що податковий орган зобов’язаний діяти у спосіб, передбачений законом, і не має права робити висновки про порушення законодавства, не дослідивши належним чином первинну документацію, навіть якщо вона була вилучена в межах кримінального провадження. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу податкового органу без задоволення, а постанову апеляційного суду, якою було скасовано податкові повідомлення-рішення, — без змін. Справа №206/1528/24 від 26/08/2026 Вітаю. Як фахівець із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Касаційне оскарження вироків судів першої та апеляційної інстанцій у кримінальному провадженні щодо обвинувачення особи у вчиненні умисного вбивства з хуліганських мотивів (п. 7 ч. 2 ст. 115 КК України). 2. **Аргументи суду:** * Верховний Суд наголосив, що апеляційний суд зобов’язаний об’єктивно та неупереджено перевірити всі доводи апеляційної скарги, не залишаючи жодного з них без належного аналізу. * У даній справі засуджений в апеляції вказував на суттєві суперечності у показаннях свідків та протоколах слідчих експериментів, проте апеляційний суд проігнорував ці аргументи, обмежившись формальним твердженням про доведеність вини. * Суд послався на правову позицію Об’єднаної палати ККС ВС, згідно з якою апеляційний суд має право (а за наявності відповідних доводів — і обов’язок) повторно дослідити обставини справи, якщо вони були досліджені судом першої інстанції неповно або з порушеннями. * Верховний Суд визнав, що неперевірка апеляційним судом доводів щодо невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи є істотним порушенням кримінального процесуального закону. * Через це апеляційний суд не зміг ухвалити законне та обґрунтоване рішення, що вимагає повторного апеляційного розгляду. * Щодо інших процедурних порушень, на які посилався захист (зокрема щодо права на захист та якості відеофіксації), Верховний Суд утримався від оцінки, щоб не впливати на позицію апеляційного суду при новому розгляді. * Оскільки вирок апеляції скасовано, а вирок першої інстанції втратив законну силу, суд з метою запобігання ризику переховування обвинуваченого обрав йому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу захисника, скасував вирок апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції, обравши обвинуваченому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Справа №916/2675/22 від 31/08/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вас: 1. Предметом спору є законність відмови апеляційного суду у перегляді постанови за нововиявленими обставинами, які позивач намагався обґрунтувати скасуванням іншого судового рішення у паралельній справі. 2. Верховний Суд керувався тим, що інститут перегляду за нововиявленими обставинами не може бути використаний як «замаскована» апеляція для повторного розгляду справи по суті. Суд наголосив, що для такого перегляду необхідно довести існування обставин, які існували на час розгляду справи, але були об’єктивно невідомі заявнику та є вирішальними для результату. У цій справі ключовим фактором стало те, що рішення, на яке посилався позивач як на підставу для перегляду, було скасоване апеляційною інстанцією ще до моменту звернення із заявою. Відтак, на момент подання заяви юридична підстава для перегляду, передбачена статтею 320 ГПК України, фактично припинила своє існування. Суд також підкреслив, що не може здійснювати переоцінку доказів, які вже були предметом дослідження під час первинного розгляду справи. Таким чином, доводи скаржника про фальшивість документів були визнані такими, що виходять за межі повноважень касаційної інстанції та не відповідають критеріям нововиявлених обставин. 3. Верховний Суд залишив ухвалу апеляційного суду без змін, підтвердивши правомірність відмови у задоволенні заяви про перегляд справи за нововиявленими обставинами. Справа №946/654/22 від 02/09/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. **Предмет спору:** Припинення права власності колишнього чоловіка на 1/2 частку в квартирі за позовом колишньої дружини та зустрічні вимоги чоловіка про усунення перешкод у користуванні цим житлом. 2. **Аргументи суду:** – Суд наголосив, що припинення права власності на частку в спільному майні за статтею 365 ЦК України є крайнім заходом, який вимагає суворого дотримання майнових гарантій для співвласника. – Ключовою підставою для відмови у позові дружини стало те, що вона не довела дійсну ринкову вартість частки на момент розгляду справи, оскільки запропонована нею сума базувалася на цінах 2011 року. – Суд зазначив, що попереднє внесення коштів на депозит є не формальністю, а обов’язковою умовою, і ці кошти мають бути еквівалентними реальній вартості майна. – Щодо неможливості спільного користування, суд вказав, що наявність конфліктів та судових спорів сама по собі не є доказом неможливості проживання, особливо коли експертиза підтверджує технічну можливість виділення окремих кімнат. – Щодо зустрічного позову, суд підтвердив, що право власності чоловіка є непорушним, а відсутність у нього ключів та перешкоджання з боку колишньої дружини є прямим порушенням його прав. – Суд також підкреслив, що наявність у співвласника іншого житла не позбавляє його права користуватися своєю часткою у спірній квартирі. – Врешті, суд дійшов висновку, що вселення співвласника не обмежує права дитини та не позбавляє дружину права на проживання, тому задоволення зустрічного позову є законним способом захисту права власності. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій, якими було відмовлено у припиненні права власності на частку та задоволено вимогу про вселення співвласника. Справа №910/12927/23 (910/12973/25) від 29/07/2026 Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. **Предмет спору:** Позивач звернувся до суду з вимогою про визнання відсутнім права вимоги відповідача щодо оплати заборгованості за договором постачання електричної енергії, стверджуючи про завищення ціни та наявність переплати. 2. **Аргументи суду:** – Суд встановив, що сторони підписали акти приймання-передавання товарної продукції, які є первинними документами, що підтверджують обсяги та вартість поставленої енергії. – Позивач не надав доказів того, що ціна в актах не відповідала механізму ціноутворення, передбаченому договором та комерційною пропозицією. – Суд наголосив, що підписання актів без зауважень свідчить про прийняття послуг у повному обсязі та за погодженою ціною, а позивач не скористався договірним правом на оскарження рахунків у встановлений строк. – Аргументи позивача щодо “добросовісної довіри” до контрагента суд відхилив як такі, що не спростовують фактичного виконання умов договору. – Суд зазначив, що встановлення обставин справи та оцінка доказів належать до компетенції судів першої та апеляційної інстанцій, а касаційна інстанція не має повноважень на переоцінку доказів. – Щодо посилань на практику Верховного Суду, суд визнав наведені позивачем рішення нерелевантними, оскільки вони стосуються інших правовідносин (зокрема, оборонних закупівель). – Суд також вказав, що навіть якщо апеляційна інстанція помилково послалася на нерелевантну практику щодо способу захисту, це не вплинуло на правильність рішення по суті, оскільки вимоги позивача були недоведеними. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін. Справа № від 27/08/2026 Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. Предметом спору є касаційна скарга потерпілої на вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, якими дії засудженого було перекваліфіковано з умисного вбивства (ч. 1 ст. 115 КК України) на вбивство при перевищенні меж необхідної оборони (ст. 118 КК України). 2. Суд касаційної інстанції виходив з того, що перегляд справи здійснюється за наявними матеріалами, оскільки оригінали кримінального провадження залишилися на тимчасово окупованій території, а їх відновлення не ініціювалося учасниками. Верховний Суд наголосив, що касаційна інстанція не має повноважень переоцінювати докази або встановлювати нові фактичні обставини справи, обмежуючись лише перевіркою застосування норм права. Колегія суддів підтвердила, що суди попередніх інстанцій належним чином дослідили докази, включаючи показання обвинуваченого та висновки експертиз, і надали їм обґрунтовану оцінку. Суд зазначив, що кваліфікація дій за ст. 118 КК України була вмотивованою, оскільки суди встановили відсутність умислу на вбивство та наявність ознак перевищення меж необхідної оборони. Також було визнано, що призначене покарання відповідає принципам справедливості, співмірності та індивідуалізації, передбаченим ст. 65 КК України. Зрештою, суд не виявив істотних порушень кримінального процесуального закону, які могли б стати підставою для скасування оскаржуваних рішень. 3. Верховний Суд залишив вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу потерпілої — без задоволення. Справа №160/12774/24 від 01/09/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з урахуванням вашого запиту: **1. Предмет спору** Предметом спору є правомірність відмови податкового органу у застосуванні до платника податків спеціальних правил підтвердження даних податкової звітності (мораторію на перевірки) у зв’язку з неможливістю вивезення первинних документів з територій, де ведуться бойові дії або які є тимчасово окупованими. **2. Основні аргументи суду** * Верховний Суд наголосив, що сам по собі факт укладення договорів на надання послуг на небезпечних територіях не є автоматичним доказом того, що первинні документи зберігалися саме там. * Суд зазначив, що апеляційна інстанція припустилася помилки, ототожнивши повноваження працівників на підписання документів із фактом їх фізичного зберігання на об’єктах замовників. * Колегія суддів підкреслила, що апеляційний суд не виконав попередні вказівки Верховного Суду щодо необхідності комплексного дослідження організації обліку, фінансування витрат, нарахування заробітної плати та реального місця знаходження документації. * Суд вказав на відсутність у матеріалах справи доказів, які б підтверджували, що договори з контрагентами передбачали створення спеціальних приміщень для зберігання документів позивача або покладали на замовників обов’язок щодо їх збереження. * Окремо було наголошено на порушенні апеляційним судом принципу поділу влади: суд не мав права зобов’язувати податковий орган прийняти конкретне рішення, оскільки це входить до дискреційних повноважень контролюючого органу. * Верховний Суд дійшов висновку, що апеляційний суд не перевірив належним чином допустимість доказів та не встановив фактичних обставин, що мають вирішальне значення для справи. **3. Рішення суду** Верховний Суд скасував постанову Третього апеляційного адміністративного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Справа №320/23229/23 від 01/09/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Оскарження платником податків штрафу, нарахованого податковим органом за несвоєчасну реєстрацію податкових накладних в Єдиному реєстрі. 2. **Аргументація суду:** – Суд чітко розмежував два різні податкові обов’язки: обов’язок зі сплати податкового зобов’язання до бюджету та обов’язок щодо своєчасної реєстрації податкових накладних. – Верховний Суд вказав, що норма підпункту 69.1-2 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України, на яку посилався позивач, стосується виключно звільнення від відповідальності за несвоєчасну *сплату* податків, а не за порушення строків *реєстрації* документів. – Суд наголосив, що реєстрація накладної є технічним процесом адміністрування ПДВ, який не є тотожним сплаті податку, тому спеціальні «воєнні» пільги щодо відстрочення платежів тут не застосовуються. – Позивач не довів наявності обставин неможливості виконання податкового обов’язку в розумінні загального порядку (Порядку №225), що виключає можливість звільнення від штрафу. – Суди попередніх інстанцій під час нового розгляду справи належним чином виконали вказівки Верховного Суду, дослідили всі докази та надали їм обґрунтовану оцінку. – Оскільки факт порушення строків реєстрації накладних позивачем не заперечувався, а правових підстав для звільнення від відповідальності за це конкретне порушення не встановлено, підстави для скасування штрафу відсутні. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про відмову в позові — без змін. Справа №927/478/25 від 25/08/2026 Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 927/478/25: 1. Предметом спору є законність додаткової угоди до договору про публічну закупівлю, якою було продовжено строк поставки товару, та правомірність нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язань. 2. Суд апеляційної інстанції, з яким погодився Верховний Суд, виходив із того, що сторони договору мають право змінювати строк виконання зобов’язань за наявності документально підтверджених об’єктивних обставин, що унеможливлювали своєчасну поставку. У цій справі відповідач надав докази виникнення таких обставин (зокрема, призов працівників до ЗСУ та аномальні погодні умови), які замовник визнав поважними. Суд наголосив, що зміна строку поставки не призвела до збільшення ціни договору чи інших негативних наслідків для держави, а тому відсутні підстави для визнання угоди недійсною. Верховний Суд підкреслив, що не має повноважень переоцінювати докази, які вже були досліджені апеляційним судом, та встановлювати нові обставини справи. Також було зазначено, що прокурор не довів порушення законних інтересів держави внаслідок продовження строку поставки на незначний період. Зрештою, суд дійшов висновку, що оскаржувана постанова апеляційного суду ґрунтується на правильному застосуванні норм права та враховує усталену практику Верховного Суду щодо оцінки обґрунтованості змін до договорів про закупівлю. 3. Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного господарського суду, якою у задоволенні позовних вимог прокурора було відмовлено в повному обсязі. Справа №462/8812/24 від 24/08/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір: 1. Предметом спору є перегляд законності вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду, якими особу було засуджено за вчинення крадіжки та грабежу в умовах воєнного стану. 2. Суд при винесенні рішення керувався тим, що касаційна інстанція є судом права, а не факту, тому не має повноважень переоцінювати докази або встановлювати нові обставини справи. Верховний Суд підтвердив, що стандарт доведення «поза розумним сумнівом» був дотриманий, оскільки суди попередніх інстанцій надали належну оцінку сукупності доказів, включаючи відеозаписи з камер спостереження, протоколи огляду та показання свідків. Щодо епізоду з грабежем, суд чітко розмежував крадіжку та грабіж, вказавши, що якщо злочин, розпочатий таємно, стає очевидним для потерпілих, а винний продовжує свої дії, це кваліфікується як грабіж. Суд також зазначив, що доводи захисту про недопустимість доказів та неможливість ідентифікації особи були предметом розгляду в апеляції та отримали належну правову оцінку. Зрештою, колегія суддів дійшла висновку, що судові рішення є вмотивованими, законними та відповідають вимогам кримінального процесуального законодавства. 3. Верховний Суд залишив вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу захисника — без задоволення. Справа №500/4676/22 від 01/09/2026 Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. **Предмет спору:** Оскарження наказу Головного управління ДПС про притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани за нібито неналежне виконання посадових обов’язків. 2. **Аргументи суду:** * Суд встановив, що дисциплінарна комісія не довела наявність у позивача обов’язку подавати узагальнену інформацію щодо ризиковості платника податків перед кожним засіданням комісії, оскільки чинні нормативні акти (Порядки № 1165 та № 204) такого обов’язку для члена комісії не передбачають. * Було наголошено, що відповідач не конкретизував, які саме пункти посадової інструкції чи статті 8 Закону «Про державну службу» були порушені, що є критичним для кваліфікації дисциплінарного проступку. * Суд підкреслив, що дисциплінарна відповідальність може наставати лише за невиконання конкретних, визначених законом чи інструкцією обов’язків, а не за загальне «несумлінне виконання». * Відсутність у підрозділі інформації про ризиковість платника не є порушенням, якщо така інформація не була отримана в процесі поточної діяльності, а обов’язку інформувати про її відсутність нормативно не встановлено. * Суд зазначив, що дисциплінарне стягнення повинно бути обґрунтованим, а в оскаржуваному наказі були відсутні мотиви застосування конкретних норм права та докази причинно-наслідкового зв’язку між діями позивача та негативними наслідками. * Верховний Суд підтвердив, що під час дисциплінарного провадження суб’єкт призначення зобов’язаний чітко визначити обсяг повноважень службовця, чого в даному випадку зроблено не було. * Також суд врахував, що доводи скаржника зводяться до спроби переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу Головного управління ДПС без задоволення, а постанову апеляційного суду, якою наказ про догану було скасовано, — без змін. Справа №420/8546/23 від 01/09/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. Предметом спору є визнання протиправною бездіяльності військової частини щодо ненадання довідки про безпосередню участь військовослужбовця у бойових діях та зобов’язання видати такий документ для отримання додаткової грошової винагороди. 2. Верховний Суд вказав, що суди попередніх інстанцій допустили формальний підхід, обмежившись лише перевіркою наявності печаток на документах та запереченнями відповідача, не з’ясувавши фактичних обставин проходження служби позивачем. Суд наголосив, що визначення належного відповідача у цій категорії справ має ґрунтуватися не на збігу кодів ЄДРПОУ на печатках, а на аналізі реальних взаємовідносин, зони відповідальності та підпорядкування військовослужбовця у спірний період. Суди не встановили, хто саме здійснював управління діями позивача та у складі якого угруповання він фактично виконував завдання. Верховний Суд підкреслив, що принцип офіційного з’ясування обставин справи зобов’язує суд самостійно вживати заходів для витребування доказів, особливо коли військовослужбовець обмежений у доступі до документів з грифом секретності. Відтак, суди не виконали свій процесуальний обов’язок щодо повного та всебічного дослідження доказів, що унеможливило правильне вирішення спору. 3. Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Справа №520/25255/25 від 01/09/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з урахуванням вашого запиту: 1. **Предмет спору:** Визначення юрисдикції суду (адміністративна чи цивільна) у справі за позовом фізичної особи до НКРЕКП про скасування розпорядження, яким регулятор зобов’язав енергопостачальну компанію розірвати договори з позивачкою. 2. **Аргументи суду:** – Суд наголосив, що ключовим критерієм для визначення юрисдикції є не формальна наявність цивільно-правових наслідків, а суть правовідносин, у яких діє суб’єкт владних повноважень. – Оскільки НКРЕКП видала розпорядження в межах своїх контрольних функцій як орган державного регулювання, такий акт є індивідуальним адміністративним актом, що підлягає перевірці саме в адміністративному суді. – Суд підкреслив, що Закон України «Про адміністративну процедуру» чітко визначає право «заінтересованої особи» (на права якої впливає акт) на оскарження рішень органу влади, навіть якщо ця особа не була безпосереднім адресатом розпорядження. – Відмова у доступі до адміністративного суду в такому випадку порушувала б конституційне право особи на ефективний судовий захист від дій органів влади. – Суд відхилив посилання відповідача на практику Верховного Суду 2020 року, зазначивши, що вона стосувалася інших правовідносин (реєстрація прав на майно) і була сформована до набрання чинності новим Законом «Про адміністративну процедуру». – Таким чином, перевірка законності владного рішення, яке втручається у приватні права особи, є виключною компетенцією адміністративної юстиції. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без задоволення касаційну скаргу НКРЕКП, а постанову апеляційного суду — без змін, підтвердивши, що справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Справа №640/11782/16-ц від 02/09/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вас: 1. Предметом спору є правомірність закриття провадження у справі за позовом банку до спадкоємців померлого поручителя про стягнення заборгованості за кредитним договором. 2. Суд виходив із того, що зобов’язання за договором поруки є особистими та припиняються у момент смерті поручителя, якщо інше прямо не передбачено умовами договору. Оскільки укладений договір поруки не містив положень про перехід зобов’язань до спадкоємців, правонаступництво у цих правовідносинах є неможливим. Суд наголосив, що смерть поручителя, який не є майновим поручителем (заставодавцем), автоматично припиняє його зобов’язання перед кредитором. Аргументи банку про можливість стягнення боргу зі спадкоємців були відхилені, оскільки вони стосувалися загальних зобов’язань, а не специфіки договору поруки. Верховний Суд також підкреслив, що попередня практика (зокрема, у справах про майнову поруку) не може бути застосована до цього спору через відсутність у померлого обов’язків заставодавця. Таким чином, суди попередніх інстанцій правильно застосували норми цивільного законодавства щодо припинення зобов’язань смертю боржника. 3. Верховний Суд залишив ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду без змін, підтвердивши правомірність закриття провадження в частині вимог до спадкоємців поручителя. Справа №707/2858/25 від 01/09/2026 Предметом цього спору є визначення належної юрисдикції суду для розгляду позову АТ «Черкасиобленерго» до фізичної особи про стягнення вартості необлікованої електроенергії після припинення нею підприємницької діяльності. Верховний Суд при винесенні рішення керувався тим, що ключовим критерієм розмежування юрисдикції є не лише суб’єктний склад, а й характер спірних правовідносин. Суд наголосив, що після державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізична особа втрачає статус суб’єкта господарювання, тому спори за її участю, що виникають після цієї дати, мають розглядатися в порядку цивільного судочинства. Верховний Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій помилково ототожнили наявність договору, укладеного раніше з ФОП, із автоматичним збереженням господарської юрисдикції спору. Оскільки на момент виникнення спору відповідачка вже не була суб’єктом підприємницької діяльності, правовідносини між нею та енергопостачальною компанією втратили ознаки господарських. Таким чином, відмова судів у відкритті провадження з посиланням на господарську юрисдикцію була визнана незаконною та такою, що перешкоджає доступу до правосуддя. Верховний Суд підкреслив, що завданням цивільного судочинства є захист прав фізичних осіб, і в даному випадку спір підлягає розгляду саме загальним судом. Верховний Суд скасував ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, направивши справу до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження. Справа №361/3578/23 від 01/09/2026 Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. Предметом спору є стягнення заборгованості за спожитий природний газ та правильність розподілу судових витрат між сторонами. 2. Суд виходив із того, що відповідач, як власник частки житлового будинку, є споживачем послуг з газопостачання та зобов’язаний оплачувати їх відповідно до вимог Цивільного кодексу України та Закону «Про житлово-комунальні послуги». Апеляційний суд раніше правомірно зменшив суму боргу, врахувавши частку відповідача у праві власності на майно, що не було спростовано під час касаційного перегляду. Водночас Верховний Суд встановив, що суди попередніх інстанцій припустилися помилки щодо стягнення судового збору. Оскільки відповідач має статус особи з інвалідністю внаслідок війни, він згідно із законом звільнений від сплати судового збору в усіх інстанціях. Відповідно, покладення на нього обов’язку відшкодувати судові витрати позивачу є порушенням норм процесуального права. Суд касаційної інстанції виправив цю помилку, вказавши, що витрати мають бути компенсовані за рахунок держави. 3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши постанову апеляційного суду в частині розподілу судових витрат на користь держави. Справа №686/36447/25 від 02/09/2026 Предметом цього спору є правомірність повернення позовної заяви через несплату позивачем судового збору за вимогу про стягнення інфляційних втрат. Суд виходив з того, що позивач зобов’язаний сплатити судовий збір у встановленому законом розмірі, оскільки його позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат за статтею 625 ЦК України не підпадають під дію пільг, передбачених пунктом 11 частини 2 статті 3 Закону України «Про судовий збір». Суд зазначив, що вказана пільга стосується виключно відшкодування шкоди, завданої незаконними діями чи бездіяльністю органів влади, а не стягнення грошових втрат від інфляції за прострочення зобов’язання. Оскільки позивач був належним чином повідомлений про необхідність усунення недоліків позовної заяви, але не сплатив судовий збір і не надав доказів наявності підстав для звільнення від його сплати, суд мав законні підстави для повернення позову. Верховний Суд підкреслив, що такий підхід повністю відповідає сталій судовій практиці, зокрема попереднім висновкам Верховного Суду. Також суд наголосив, що повернення позову не позбавляє особу права на доступ до правосуддя, оскільки позивач може звернутися до суду повторно після усунення недоліків. Верховний Суд залишив ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу позивача — без задоволення. Справа №568/525/15-ц від 02/09/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Стягнення заборгованості за кредитним договором, укладеним у 2008 році в іноземній валюті, та солідарна відповідальність поручителя за цим зобов’язанням. 2. **Аргументи суду:** – Суд встановив, що факт укладення договору та отримання коштів підтверджується матеріалами справи, а відповідач не надав доказів повного виконання зобов’язань або спростування розрахунку банку. – Питання дійсності кредитного договору та договору іпотеки вже були предметом окремих судових розглядів, де суди відмовили позичальнику у визнанні їх недійсними, тому ці обставини є преюдиційними (встановленими) і не підлягають повторному доказуванню. – Суд зазначив, що законодавчі обмеження щодо споживчих кредитів в іноземній валюті, запроваджені після 2011 року, не мають зворотної дії в часі, тому договір 2008 року є чинним. – Щодо доводів про порушення прав споживача, суд вказав, що оскільки відповідні вимоги про недійсність договору вже були відхилені в інших справах, вони не можуть бути підставою для відмови у стягненні боргу. – Суд підкреслив, що відповідач не скористався правом на проведення судово-економічної експертизи (через несплату її вартості), тому наслідки такої процесуальної пасивності покладаються виключно на нього. – Верховний Суд підтвердив правомірність стягнення заборгованості саме у валюті кредиту, посилаючись на сталу практику Великої Палати, оскільки це не суперечить чинному законодавству. – Клопотання про зупинення провадження було відхилено, оскільки на момент розгляду справи рішення в інших пов’язаних справах уже набрали законної сили, що усунуло об’єктивну неможливість розгляду цього спору. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу відповідача без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про часткове стягнення заборгованості — без змін. Справа №357/17180/25 від 02/09/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з урахуванням вашого запиту: 1. **Предмет спору:** Встановлення факту смерті особи, яка померла на території Російської Федерації, з метою подальшого оформлення спадкових прав заявником. 2. **Аргументи суду:** * Суд виходив із того, що інститут встановлення факту смерті в судовому порядку (окреме провадження) застосовується лише тоді, коли заявник не має іншої можливості отримати або відновити документ, що посвідчує цей факт. * Оскільки факт смерті особи вже був офіційно зареєстрований компетентним органом іноземної держави, наявність свідоцтва про смерть виключає необхідність повторного встановлення цього факту судом. * Суд наголосив, що встановлення юридичних фактів можливе лише за умови, що це не пов’язано з вирішенням спору про право, а в даному випадку заявник намагається використати процедуру окремого провадження для подолання перешкод у спадкуванні. * Верховний Суд підкреслив, що відсутність легалізації іноземного документа не є підставою для звернення до суду з метою встановлення факту смерті, оскільки існують інші механізми визнання таких документів або захисту прав у позовному провадженні. * Суд зазначив, що у разі виникнення проблем із прийняттям спадщини через відсутність легалізації документа, заявник має право звернутися до суду з позовом про визнання права власності на спадкове майно, а не намагатися встановити факт смерті. * Колегія суддів підтвердила сталість своєї практики у подібних справах, відмовившись відступати від раніше сформованих правових позицій, які вказують на неможливість підміни процедури визнання документів судовим встановленням факту. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні заяви — без змін. Справа №620/16712/24 від 01/09/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Оскарження податкових повідомлень-рішень, якими підприємству було зменшено від’ємне значення ПДВ та відмовлено у бюджетному відшкодуванні через непідтвердження реальності господарських операцій та продаж товарів за цінами, нижчими за ринкові. 2. **Аргументи суду:** * Суд встановив, що позивач не надав жодних первинних документів на підтвердження реальності операцій, попри численні запити податкового органу. * Виявлено, що видаткові накладні містили суттєві дефекти: відсутність даних про місце складання, посади відповідальних осіб та їхні підписи, що робить ці документи неналежними доказами. * Суд підкреслив, що господарська операція повинна мати розумну економічну причину (ділову мету), тоді як у цій справі реалізація імпортованого товару відбувалася зі значним збитком без належного обґрунтування. * Позивач не довів факт транспортування товарів (відсутні ТТН) та не надав доказів взаємовідносин зі складом, де нібито зберігалася продукція. * Суд зазначив, що посилання позивача на попередню практику Верховного Суду є безпідставним, оскільки фактичні обставини тих справ суттєво відрізняються від встановлених у цій справі. * Верховний Суд наголосив, що касаційна інстанція не має повноважень на переоцінку доказів, а суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального та процесуального права. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу підприємства без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін. Справа №300/1960/25 від 31/08/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору: 1. Предметом спору є правомірність податкових повідомлень-рішень та вимог про сплату боргу, винесених податковим органом за результатами документальної позапланової невиїзної перевірки, щодо якої платник податків стверджує про свою необізнаність. 2. Верховний Суд наголосив, що ключовим обов’язком контролюючого органу є забезпечення права платника податків бути присутнім при перевірці та бути належним чином повідомленим про її призначення до моменту початку. Суд підкреслив, що хоча повернення поштового відправлення з відміткою «за закінченням терміну зберігання» формально може вважатися врученням, суди повинні критично перевіряти, чи дійсно податкова вжила всіх заходів для повідомлення особи. Апеляційний суд припустився помилки, залишивши позов без розгляду через пропуск строку, не встановивши при цьому конкретних дат, коли саме платник мав дізнатися про порушення своїх прав. Верховний Суд зазначив, що питання поважності причин пропуску строку потребує детального обговорення з позивачем, а не формального підходу. Також було наголошено на важливості належного мотивування судових рішень, оскільки якість обґрунтування є гарантією захисту від свавілля та запорукою справедливого суду. Зрештою, суд вказав, що передчасні висновки апеляції про пропуск строку без належного дослідження доказів порушують процесуальні права позивача на судовий захист. 3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду по суті. Справа №646/11730/24 від 27/08/2026 Предметом цього спору є правомірність повернення апеляційної скарги прокурора через нібито пропуск строку на апеляційне оскарження вироку, ухваленого в порядку спрощеного провадження без виклику сторін. Верховний Суд у своєму рішенні керувався тим, що при спрощеному провадженні строк на апеляційне оскарження для особи, яка не була присутня в судовому засіданні, обчислюється виключно з дня фактичного отримання нею копії вироку. Суд наголосив, що апеляційна інстанція не перевірила належним чином дату отримання прокурором копії рішення, проігнорувавши відсутність у матеріалах справи доказів своєчасного направлення чи вручення цього документа стороні обвинувачення. Апеляційний суд помилково ототожнив обізнаність прокурора про сам факт розгляду справи з моментом отримання повного тексту вироку, що є неприпустимим. Верховний Суд підкреслив, що обов’язок суду першої інстанції надіслати копію вироку не пізніше наступного дня після його ухвалення є імперативним. Оскільки апеляційний суд не встановив об’єктивну дату початку перебігу строку, його висновок про пропуск цього строку та повернення скарги є передчасним. Таким чином, було допущено істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, що перешкодило ухваленню законного рішення. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Справа №359/1636/20 від 27/08/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Перегляд законності вироків судів першої та апеляційної інстанцій у кримінальному провадженні щодо обвинувачення водія у вчиненні ДТП у стані алкогольного сп’яніння, що призвело до тяжких тілесних ушкоджень потерпілого, з акцентом на доводах захисту про надмірну суворість призначеного покарання. 2. **Аргументи суду:** – Верховний Суд підкреслив, що призначення покарання є дискреційним повноваженням суду, яке має ґрунтуватися на принципах співмірності та індивідуалізації відповідальності. – Суд врахував підвищену суспільну небезпеку злочину, оскільки він вчинений у стані алкогольного сп’яніння та призвів до незворотних наслідків — ампутації кінцівки у потерпілого. – Ключовим фактором стала посткримінальна поведінка засудженого: він не визнав провину, не вибачився, не надав допомоги потерпілому та намагався перекласти відповідальність на іншу сторону, що свідчить про відсутність щирого каяття. – Суд відхилив аргументи захисту про похилий вік, стан здоров’я та статус учасника бойових дій, зазначивши, що ці обставини не зменшують суспільної небезпеки вчиненого діяння та не нівелюють наслідки для потерпілого. – Апеляційний суд обґрунтовано посилив покарання, оскільки перша інстанція не надала належної оцінки зухвалості поведінки водія та відсутності будь-яких кроків щодо відшкодування шкоди. – Верховний Суд підтвердив, що за таких обставин звільнення від відбування покарання з випробуванням (ст. 75 КК) є неможливим, оскільки засуджений не продемонстрував зміни ціннісних орієнтирів. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив вироки судів попередніх інстанцій без змін, а касаційну скаргу захисника — без задоволення, залишивши в силі покарання у виді 6 років позбавлення волі. Справа №320/52853/24 від 31/08/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з урахуванням вашого запиту: 1. **Предмет спору:** Позивач намагався визнати протиправними та скасувати рішення сільської ради про затвердження детальних планів території для житлової забудови, стверджуючи про порушення процедури громадських слухань та неврахування екологічних і будівельних норм. 2. **Аргументи суду:** – Суд встановив, що відповідач дотримався процедури оприлюднення інформації про громадські слухання через друковані ЗМІ, офіційний веб-сайт та дошку оголошень, що підтверджено матеріалами справи та показаннями свідків. – Щодо доводів про неналежне інформування, суд зазначив, що в умовах воєнного стану законодавство дозволяє певні обмеження щодо оприлюднення містобудівної документації з міркувань безпеки, що було рекомендовано відповідною військовою адміністрацією. – Суд критично оцінив аргументи позивача про фальсифікацію протоколів, вказавши, що виявлені технічні неточності та описки не вплинули на суть прийнятих рішень та результати громадського обговорення. – Було встановлено, що позивач не подавав жодних зауважень чи пропозицій у встановлений законом строк, хоча мав таку можливість, що свідчить про відсутність порушення його прав на участь у процесі прийняття рішень. – Суд наголосив, що оскаржувані рішення були прийняті сільською радою в межах її дискреційних повноважень після проходження всіх необхідних етапів погодження, включаючи розгляд архітектурно-містобудівною радою. – Касаційний суд також відхилив доводи позивача щодо упередженості суддів апеляційної інстанції, підкресливши, що незгода з процесуальними рішеннями (зокрема, щодо розгляду справи у письмовому провадженні) не є законною підставою для відводу. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін. Справа №450/4166/18 від 24/08/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору: 1. Предметом спору є законність ухвали апеляційного суду, якою було закрито кримінальне провадження щодо одного з обвинувачених у вбивстві та хуліганстві через нібито недостатність доказів, а також перекваліфіковано дії іншого обвинуваченого. 2. Верховний Суд дійшов висновку, що апеляційний суд припустився істотних порушень кримінального процесуального закону, оскільки фактично здійснив переоцінку доказів без їх безпосереднього дослідження в судовому засіданні. Зокрема, апеляція безпідставно відкинула висновки експертів та результати слідчих експериментів, не навівши переконливих мотивів, чому ці докази є неналежними чи недопустимими. Суд наголосив, що сама лише відмінність у часі доби проведення слідчого експерименту не робить його результати автоматично недопустимими, якщо це не вплинуло на суть отриманих відомостей. Також було визнано помилковим висновок апеляційного суду про неможливість ідентифікації знаряддя злочину (ножа) лише через розбіжності в його описі в різних процесуальних документах. Верховний Суд підкреслив, що апеляційний суд, як «суд факту», зобов’язаний оцінювати докази в їх сукупності та взаємозв’язку, а не вибірково, ігноруючи матеріали, що підтверджують винуватість осіб. В результаті, рішення апеляції було визнано невмотивованим, оскільки воно не відповідає вимогам законності та обґрунтованості судового рішення. 3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції, обравши при цьому запобіжні заходи у виді тримання під вартою для двох обвинувачених. Справа №160/5435/25 від 01/09/2026 Ось детальний аналіз судового рішення у справі №160/5435/25: 1. **Предмет спору:** Оскарження індивідуальної податкової консультації (ІПК) ДПС України щодо правомірності використання електронної довідки про податкове резидентство нерезидента для застосування переваг міжнародного договору про уникнення подвійного оподаткування. 2. **Аргументи суду:** – Суд встановив, що податкова консультація має бути змістовною, містити опис фактичних обставин справи та чіткі висновки щодо практичного застосування норм права, чого ДПС не виконала, обмежившись лише цитуванням законодавства. – Щодо суті питання, Верховний Суд підтвердив, що Податковий кодекс України не містить імперативної вимоги про надання довідки про резидентство виключно у паперовій формі. – Суд зазначив, що електронний документ з накладеним електронним підписом, який відповідає вимогам законодавства про електронні довірчі послуги, має таку ж юридичну силу, як і паперовий. – Верховний Суд наголосив, що контролюючий орган зобов’язаний надавати роз’яснення, які допомагають платнику податків правильно виконати свій обов’язок, а не формально відмовляти у застосуванні міжнародних угод через формат документа. – Водночас суд вказав, що вимога позивача про зобов’язання ДПС надати нову консультацію є передчасною, оскільки сам факт скасування судом незаконної ІПК автоматично створює для податкового органу обов’язок надати нову консультацію відповідно до закону. – Посилаючись на усталену практику, суд підкреслив, що відновлення порушеного права відбувається вже на етапі визнання ІПК протиправною та її скасування. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу ДПС, скасувавши рішення судів попередніх інстанцій в частині зобов’язання надати нову консультацію (відмовивши у цій частині) та залишивши в силі рішення про визнання протиправною та скасування самої податкової консультації. Справа №910/10566/23 від 31/08/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий виклад суті справи: 1. Предметом спору є правомірність дій державного виконавця, який повернув стягувачу наказ про примусове виконання рішення суду без прийняття до виконання, посилаючись на процедуру ліквідації банку-боржника. 2. Верховний Суд підтримав позицію судів попередніх інстанцій, вказавши, що заборгованість за договором, укладеним вже під час ліквідації банку, є поточними витратами на забезпечення ліквідаційної процедури. Суд наголосив, що такі витрати згідно із Законом «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» мають задовольнятися позачергово, а не в загальному порядку вимог кредиторів. Оскільки ці зобов’язання виникли після початку ліквідації, на них не поширюються обмеження щодо заборони примусового стягнення, які застосовуються до звичайних вкладників чи кредиторів банку. Суд відхилив посилання скаржника на практику Верховного Суду у справах про стягнення депозитів, оскільки там йшлося про зобов’язання, що виникли до ліквідації. Відтак, дії виконавця щодо повернення наказу були визнані неправомірними, оскільки вони безпідставно блокували виконання судового рішення. 3. Верховний Суд залишив без змін ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, якими скаргу стягувача було задоволено, а виконавця зобов’язано відкрити виконавче провадження. Справа №500/4661/22 від 01/09/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз справи: 1. Предметом спору є правомірність притягнення начальника відділу ДПС до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани за нібито неналежне виконання посадових обов’язків, що виразилося у ненаданні узагальненої інформації щодо ризиковості платника податків. 2. Суд дійшов висновку, що наказ про притягнення до відповідальності є протиправним з огляду на наступне. По-перше, нормативні акти (Порядок № 1165 та № 204) не покладають на позивача обов’язок подавати узагальнену інформацію, якщо вона відсутня в очолюваному ним підрозділі. По-друге, дисциплінарна комісія не довела, що позивач отримав відповідне доручення від голови комісії та не виконав його. По-третє, в оскаржуваному наказі відсутня конкретизація того, які саме пункти статті 8 Закону «Про державну службу» та Правил етичної поведінки були порушені, що є критичним для визначення складу проступку. Суд підкреслив, що дисциплінарна відповідальність має індивідуальний характер і не може базуватися на солідарній відповідальності за дії інших осіб (у даному випадку — заступника начальника, підозрюваного у корупції). Нарешті, відповідач не довів наявність причинно-наслідкового зв’язку між діями позивача та настанням негативних наслідків. 3. Верховний Суд залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, підтвердивши протиправність наказу про притягнення до дисциплінарної відповідальності. Справа №909/565/24 від 26/08/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з урахуванням вашого запиту: 1. Предметом спору є визнання укладеним договору земельного сервітуту між власниками нерухомого майна та постійним користувачем земельної ділянки, на якій це майно розташоване. 2. Верховний Суд вказав, що постійний землекористувач є самостійним учасником правовідносин щодо встановлення сервітуту, оскільки це безпосередньо впливає на його права користування ділянкою. Суд підкреслив, що стаття 124-1 Земельного кодексу України дозволяє заінтересованій особі звертатися за встановленням сервітуту як до власника, так і безпосередньо до землекористувача. Апеляційний суд помилково визнав КП «Центр розвитку міста та рекреації» неналежним відповідачем, не розглянувши справу по суті. Верховний Суд наголосив, що власник ділянки не завжди є обов’язковим співвідповідачем, якщо спір виник саме з користувачем. Оскільки апеляційна інстанція обмежилася лише формальним питанням суб’єктного складу, вона не надала оцінку доказам та обставинам необхідності сервітуту. Тому рішення апеляційного суду було скасовано для проведення нового розгляду по суті. 3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного господарського суду та направив справу на новий розгляд до того ж суду апеляційної інстанції для вирішення спору по суті. Справа №377/870/24 від 01/09/2026 Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 377/870/24: 1. **Предмет спору:** Встановлення фактів, що мають юридичне значення, а саме: факту проживання однією сім’єю та факту перебування на утриманні загиблого військовослужбовця його рідною тіткою для отримання одноразової грошової допомоги. 2. **Аргументи суду:** – Суд підтвердив, що законодавство не обмежує коло членів сім’ї лише подружжям чи дітьми, тому факт родинних відносин (тітка-племінник) не виключає можливості визнання їх членами сім’ї за умови спільного побуту та бюджету. – Верховний Суд визнав доведеним факт спільного проживання, спираючись на сукупність доказів: акти обстеження, показання свідків, спільне ведення господарства та участь у витратах на житло, що підтверджує реальність сімейних відносин. – Щодо факту перебування на утриманні, суд наголосив, що наявність у заявниці власної пенсії чи заробітку не є автоматичною перешкодою, проте вимагає доведення того, що допомога загиблого була саме «постійним та основним» джерелом засобів до існування. – Суд зазначив, що заявниця не надала належних доказів (банківських виписок, розрахунків витрат), які б дозволили порівняти її доходи з фактичним розміром допомоги, що надавалася племінником. – Щодо процесуального питання, суд вказав, що ризики технічних збоїв під час відеоконференції покладаються на учасника справи, якщо суд не втратив власну технічну можливість проведення засідання. – Верховний Суд підкреслив, що обов’язок утримувати родича (ст. 271 СК України) та фактичне перебування на утриманні — це різні правові категорії, і наявність першого не звільняє від доведення другого. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу: залишив у силі рішення про встановлення факту проживання однією сім’єю, але залишив без змін постанову апеляційного суду в частині відмови у встановленні факту перебування на утриманні. Справа №405/5789/24 від 01/09/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз справи: 1. **Предмет спору:** Позов органу опіки та піклування про відібрання малолітньої дитини від обох батьків без позбавлення їх батьківських прав та стягнення аліментів. 2. **Аргументи суду:** – Суд встановив, що мати дитини систематично не виконувала батьківські обов’язки, зловживала алкоголем та наркотичними речовинами, що створило реальну загрозу життю та здоров’ю дитини, тому рішення про відібрання дитини від матері є обґрунтованим. – Щодо батька суд зазначив, що він проходить військову службу, не проживав із матір’ю дитини та не був причетний до створення небезпечних умов, у яких перебувала дитина. – Суд врахував докази того, що батько виявляв активний інтерес до дитини, неодноразово відвідував її в закладі, де вона перебувала, та мав із нею позитивний психоемоційний контакт. – Наявні в матеріалах справи дані про адміністративні правопорушення батька суд визнав такими, що не стосуються безпосередньо його ставлення до доньки та не доводять систематичного ухилення від батьківських обов’язків. – Суд наголосив, що відібрання дитини є крайнім заходом, а оскільки батько демонструє готовність до виховання та відсутні докази небезпеки з його боку, підстави для розриву сімейних зв’язків із ним відсутні. – Також суд підтримав позицію апеляційної інстанції щодо відмови у долученні нових доказів, оскільки позивач не обґрунтував неможливість їх подання під час розгляду справи в суді першої інстанції. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без задоволення касаційну скаргу органу опіки та піклування, залишивши в силі рішення судів попередніх інстанцій, якими дитину відібрано лише від матері, а позовні вимоги до батька відхилено. Справа №362/6616/24 від 01/09/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз справи: 1. **Предмет спору:** Усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом визнання недійсними рішення органу місцевого самоврядування та свідоцтва про право власності на нерухоме майно, які містять помилкову адресу, що блокує реєстрацію права власності позивачки. 2. **Аргументи суду:** – Суд встановив, що наявність в офіційних реєстрах запису про право власності відповідача за адресою, яка фактично належить позивачці, створює стан правової невизначеності та є об’єктивною перешкодою для реалізації прав позивачки. – Апеляційний суд правильно кваліфікував вимоги як негаторний позов (стаття 391 ЦК України), оскільки позивачка не претендує на майно відповідача, а лише прагне усунути перешкоди, створені помилковим документом. – Суд наголосив, що помилка в адресі не є суто технічною, оскільки вона має істотний юридичний характер і безпосередньо порушує майнові права позивачки. – Принцип пропорційності не був порушений, оскільки відповідачка протягом тривалого часу не вживала заходів для виправлення очевидної невідповідності в документах, про яку знала. – Верховний Суд підкреслив, що оскарження відмови державного реєстратора не було б ефективним способом захисту, оскільки першопричиною конфлікту є дефектний правовстановлюючий документ. – Суд зазначив, що скасування цих документів не позбавляє відповідачку права власності на її фактичний об’єкт нерухомості, а лише створює правові підстави для приведення документів у відповідність до реального стану речей. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду, якою позовні вимоги ОСОБА_1 було задоволено, а касаційну скаргу ОСОБА_2 — без задоволення. Справа №755/4131/24 від 19/08/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Працівниця оскаржувала накази роботодавця про призупинення дії трудового договору під час воєнного стану та вимагала стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. 2. **Аргументи суду:** * Суд встановив, що позивачка пропустила тримісячний строк звернення до суду, оскільки була обізнана про зміст наказів ще у 2022 році, що підтверджується листуванням електронною поштою та її зверненнями до Держпраці. * Апеляційний суд правильно застосував норми щодо продовження строків звернення до суду на період дії карантину (який тривав до 30 червня 2023 року), тому строк на оскарження сплив 1 жовтня 2023 року, а позов подано лише у березні 2024-го. * Верховний Суд підкреслив, що хоча призупинення трудового договору без реальної неможливості виконання роботи є незаконним, пропуск строку звернення до суду є самостійною підставою для відмови у позові про скасування наказів. * Щодо вимоги про середній заробіток, суд уточнив, що вона є похідною від вимоги про скасування наказів, тому при відмові у задоволенні основної вимоги, похідна вимога також не підлягає задоволенню. * Суд касаційної інстанції також зазначив, що аргументи позивачки про неотримання повних текстів наказів не спростовують факту її обізнаності про порушення прав, оскільки вона мала доступ до витягів та активно захищала свої інтереси в інших інстанціях. * Верховний Суд виправив мотивувальну частину апеляційного суду в частині обґрунтування відмови щодо стягнення середнього заробітку, вказавши на різну правову природу цих вимог, проте кінцевий результат у справі залишив незмінним. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши лише мотивувальну частину постанови апеляційного суду, але залишив у силі рішення про відмову в задоволенні позову. Справа №756/14964/24 від 19/08/2026 Предметом цього спору є законність залишення судом позовної заяви КП «Київський іподром» без розгляду через повторну неявку позивача в судові засідання. Верховний Суд при винесенні рішення керувався такими аргументами: 1. Ключовим принципом цивільного судочинства є диспозитивність, згідно з якою особа самостійно вирішує, чи реалізовувати свої процесуальні права, зокрема право на оскарження судових рішень. 2. Суд зазначив, що оскільки позивач (КП «Київський іподром») не оскаржив ухвалу про залишення позову без розгляду, це свідчить про його повну згоду з таким процесуальним результатом. 3. Верховний Суд підкреслив, що відповідач у касаційній скарзі не зміг переконливо довести, яким саме чином залишення позову без розгляду порушує його права та законні інтереси. 4. Суд вказав, що при скасуванні ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню, справа все одно розглядається спочатку, тому відповідач не надав вагомих аргументів для зміни вже ухвалених рішень. 5. Посилання скаржника на практику Верховного Суду у справі № 285/2961/21 було відхилено, оскільки фактичні обставини тієї справи суттєво відрізнялися від обставин цього спору. 6. Враховуючи, що суди першої та апеляційної інстанцій діяли в межах процесуального закону, підстав для скасування їхніх рішень не встановлено. Верховний Суд залишив касаційну скаргу відповідача без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду — без змін. Справа №160/11350/24 від 01/09/2026 Предметом спору є правомірність нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, щодо кімнати у гуртожитку, яка належить фізичній особі на праві приватної власності. Суд при винесенні рішення керувався тим, що згідно з Податковим кодексом України гуртожитки не є об’єктами оподаткування, оскільки їх функціональне призначення полягає у забезпеченні тимчасового проживання певних категорій громадян. Верховний Суд наголосив, що звільнення від оподаткування пов’язане не лише зі статусом будівлі, а й з її фактичним використанням за цільовим призначенням. У цій справі було встановлено, що приміщення позивача дійсно використовувалося для проживання внутрішньо переміщених осіб та інших соціально вразливих категорій, що підтверджується відповідними документами. Податковий орган не надав жодних доказів того, що кімната використовувалася в комерційних цілях або не за призначенням, обмежуючись лише припущеннями. Оскільки обов’язок доведення правомірності податкового повідомлення-рішення лежить на контролюючому органі, а податкова не спростувала статус об’єкта як гуртожитку та його соціальне використання, нарахування податку було визнано безпідставним. Таким чином, суд дійшов висновку, що кімната в гуртожитку, яка використовується за цільовим призначенням, підпадає під податкову пільгу, передбачену законом. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції, яким позов було задоволено, а податкове повідомлення-рішення — скасовано. Справа №640/7408/20 від 01/09/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. Предметом спору є оскарження бездіяльності Кабінету Міністрів України щодо невнесення пропозицій про скасування персональних санкцій, застосованих до позивача. 2. Верховний Суд зосередився виключно на процесуальних порушеннях, допущених судами нижчих інстанцій. Ключовим аргументом стало те, що згідно з частиною першою статті 33 КАС України, справи, де відповідачем є Кабінет Міністрів України, мають розглядатися виключно колегією у складі трьох суддів. Суд першої інстанції розглянув справу одноособово, що є грубим порушенням права на «суд, встановлений законом». Апеляційний суд, своєю чергою, не виправив це порушення, залишивши рішення без змін. Верховний Суд наголосив, що розгляд справи неповноважним складом суду є безумовною підставою для скасування рішень. Через це Верховний Суд не надавав оцінки іншим доводам сторін, зокрема щодо правомірності закриття провадження чи зміни предмета позову, оскільки ці питання мають бути вирішені належним складом суду при новому розгляді. 3. Верховний Суд скасував ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, направивши справу на новий розгляд до суду першої інстанції для розгляду колегією суддів. Справа №520/17757/25 від 01/09/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Оскарження державним реєстратором наказів Міністерства юстиції України про проведення камеральної перевірки та тимчасове блокування доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. 2. **Аргументи суду:** – Верховний Суд вказав, що суди попередніх інстанцій помилково зосередилися виключно на процедурних питаннях призначення перевірки, проігнорувавши суть виявлених порушень. – Суд підкреслив, що Міністерство юстиції має законне право призначати камеральні перевірки на підставі звернень (зокрема, від громадських організацій), якщо вони містять відомості про порушення у сфері реєстрації. – Верховний Суд наголосив, що суди зобов’язані перевіряти не лише формальну сторону наказу, а й фактичну наявність або відсутність порушень законодавства, допущених реєстратором під час вчинення конкретних реєстраційних дій. – Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили докази щодо суті порушень, викладених в акті перевірки, їхні висновки визнано передчасними. – Суд зазначив, що принцип офіційного з’ясування обставин вимагає від суду активної ролі у дослідженні доказів, а не лише констатації процедурних недоліків. – Верховний Суд вказав на необхідність надання оцінки всім аргументам сторін щодо правомірності дій реєстратора, оскільки саме ці обставини є визначальними для вирішення спору по суті. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу Міністерства юстиції частково, скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Справа №354/1198/21 від 01/09/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору: 1. Предметом спору є правомірність повернення апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції про відмову у поновленні провадження у справі, яка була зупинена у зв’язку з проходженням відповідачем військової служби. 2. Верховний Суд керувався тим, що право на судовий захист та розгляд справи в розумні строки є фундаментальними засадами правосуддя, закріпленими в Конституції України та Конвенції про захист прав людини. Суд зазначив, що хоча перелік ухвал, які підлягають окремому апеляційному оскарженню, визначений статтею 353 ЦПК України, цей перелік не є вичерпним у контексті забезпечення доступу до правосуддя. Верховний Суд підкреслив, що ухвала про відмову в поновленні провадження фактично перешкоджає подальшому руху справи та позбавляє особу можливості ефективно захистити свої права. Посилаючись на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, суд вказав, що такі процесуальні рішення повинні підлягати апеляційному перегляду, якщо іншого способу захисту прав у заявника немає. Апеляційний суд, повернувши скаргу лише через формальну відсутність ухвали у переліку статті 353 ЦПК, порушив норми процесуального права та принципи верховенства права. Відтак, касаційний суд дійшов висновку, що відмова в апеляційному перегляді такої ухвали є недопустимим обмеженням права на справедливий суд. 3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження. Справа №745/284/23 від 27/08/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, я проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір: **1. Предмет спору** Предметом спору є перегляд у касаційному порядку вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду, якими особу було засуджено за умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК України). **2. Аргументи суду** * Верховний Суд наголосив, що касаційна інстанція не має повноважень переоцінювати докази або встановлювати фактичні обставини справи, оскільки це є виключною компетенцією судів першої та апеляційної інстанцій. * Суд зазначив, що доводи захисту про «неповноту судового розгляду» чи «невідповідність висновків фактичним обставинам» не є підставами для скасування рішень у касаційному порядку. * Щодо показань свідків, які змінювалися, суд підкреслив, що згідно зі статтею 23 КПК України, суд бере до уваги лише ті докази, які дослідив безпосередньо, і в даному випадку суди попередніх інстанцій правомірно оцінили сукупність доказів, включаючи протоколи слідчих експериментів та висновки експертиз. * Суд відхилив аргументи захисту про недопустимість доказів через нібито «тиск» на свідка, пославшись на висновок судово-психологічної експертизи, яка підтвердила добровільність надання свідком показань під час слідчих дій. * Верховний Суд також підтвердив, що факт перебування особи у стані алкогольного сп’яніння може бути доведений сукупністю доказів, включаючи показання свідків, і не потребує виключно медичного підтвердження. * Суд вказав, що захист не надав переконливих доказів схильності свідка обвинувачення до брехні (наприклад, засудження за неправдиві свідчення), тому підстав ставити під сумнів його показання немає. * Нарешті, суд зазначив, що апеляційний суд розглянув усі клопотання захисту та мотивовано відмовив у повторному дослідженні доказів, оскільки вони вже були належним чином оцінені раніше. **3. Рішення суду** Верховний Суд залишив касаційну скаргу захисника без задоволення, а вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду — без змін. Справа №904/5955/19 від 28/08/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору: 1. **Предмет спору:** Законність закриття апеляційного провадження за скаргою особи, яка не брала участі у справі (ТОВ «Регіна Центр»), на ухвалу суду про зміну способу виконання рішення про розірвання договору оренди землі та повернення земельної ділянки. 2. **Аргументи суду:** * Суд наголосив, що право на апеляційне оскарження для осіб, які не брали участі у справі, виникає лише тоді, коли судове рішення безпосередньо вирішує питання про їхні права, інтереси чи обов’язки. * Верховний Суд підкреслив, що такий правовий зв’язок має бути очевидним, безумовним та підтверджуватися наявністю висновків суду щодо прав скаржника у мотивувальній або резолютивній частинах рішення. * Апеляційний суд встановив, що оскаржувана ухвала стосується виключно прав та обов’язків відповідача (ТОВ «Караван-Дніпропетровськ»), який є власником об’єкта незавершеного будівництва. * Скаржник (ТОВ «Регіна Центр») не довів, що судове рішення містить будь-які судження щодо його прав як іпотекодержателя, а його доводи про можливий вплив на ці права є лише припущеннями. * Суд зазначив, що припущення про потенційний вплив рішення на інтереси особи не є достатньою підставою для визнання її суб’єктом апеляційного оскарження. * Відтак, оскільки правовий зв’язок між скаржником та сторонами спору відсутній, апеляційний суд правомірно закрив провадження на підставі пункту 3 частини 1 статті 264 ГПК України. * Верховний Суд підтвердив, що право на доступ до суду не є абсолютним і обмеження щодо кола осіб, які мають право на оскарження, відповідають вимогам процесуального законодавства та практиці Європейського суду з прав людини. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ «Регіна Центр» без задоволення, а постанову апеляційного суду про закриття апеляційного провадження — без змін. Справа №611/304/24 від 08/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, укладеного без згоди співвласника (який на момент підписання був неповнолітнім) та без дозволу органу опіки і піклування, а також повернення земельної ділянки. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд вказав, що апеляційний суд припустився суттєвих помилок при дослідженні обставин справи. По-перше, суд не з’ясував правову природу дій особи, яка підписала договір: чи діяла вона як представник співвласника, чи від власного імені в чужих інтересах, що кардинально змінює правові наслідки. По-друге, залишилося нез’ясованим питання наявності повноважень у особи, яка підписала договір, адже це ключовий момент для визначення дійсності правочину. По-третє, суд апеляційної інстанції повністю проігнорував заяви відповідача про застосування позовної давності, хоча за законом суд зобов’язаний оцінити це питання після встановлення факту порушення прав. Також Верховний Суд підкреслив, що розпорядження майном, яке перебуває у спільній частковій власності, вимагає згоди всіх співвласників, а відсутність дозволу органу опіки при укладенні правочину щодо майна дитини є серйозним порушенням, яке потребує належної правової оцінки. Оскільки апеляційний суд не встановив ці фактичні обставини, рішення не може вважатися законним. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Справа №344/15325/25 від 26/08/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вашого матеріалу: 1. Предметом спору є правомірність конфіскації в дохід держави автомобіля, який був речовим доказом у кримінальному провадженні, закритому у зв’язку з невстановленням особи правопорушника та закінченням строків давності. 2. Суд виходив із того, що при закритті провадження без ухвалення обвинувального вироку відсутні правові підстави для застосування заходів кримінально-правового характеру, зокрема конфіскації майна. Верховний Суд наголосив, що конфіскація майна, яке належить особі, що не була визнана винною, є порушенням права власності. Суд встановив, що право власності особи на транспортний засіб було підтверджено належними документами про його придбання за кордоном. Аргументи прокурора про неможливість повернення авто через знищені номери шасі суд відхилив, зазначивши, що обмеження на експлуатацію не позбавляють власника права розпоряджатися майном (наприклад, розібрати на запчастини). Також суд розмежував поточну справу з іншими рішеннями Верховного Суду, де конфіскація застосовувалася лише за наявності обвинувального вироку. Таким чином, за відсутності встановленого факту злочину конкретною особою, майно підлягає поверненню законному власнику, а не вилученню на користь держави. 3. Верховний Суд залишив без змін ухвалу апеляційного суду, якою було скасовано конфіскацію автомобіля та постановлено повернути його законному власнику. Справа №560/18695/24 від 01/09/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вас: 1. Предметом спору є правомірність нарахування податковим органом штрафних санкцій фізичній особі-підприємцю за неподання звітності (форма 4-ДФ) щодо виплати доходу іншому суб’єкту господарювання та за порушення порядку застосування реєстраторів розрахункових операцій (РРО). 2. Суд при винесенні рішення керувався тим, що статус податкового агента при виплаті доходу за оренду нерухомості виникає лише тоді, коли орендодавцем є фізична особа, а не інший суб’єкт підприємницької діяльності, тому вимоги податкової щодо подання форми 4-ДФ у цьому випадку були безпідставними. Щодо штрафів за порушення роботи з РРО, суд встановив, що податковий орган застосував неактуальні на момент вчинення правопорушень розміри штрафних санкцій. Зокрема, у періоди з 2019 по 2021 роки законодавство неодноразово змінювалося, передбачаючи різні розміри відповідальності (від 1 гривні до 10% або 50% вартості товарів), тоді як податкова застосувала значно вищі ставки (100-150%). Оскільки контролюючий орган не зміг коректно розрахувати штрафи відповідно до редакцій закону, що діяли на момент вчинення кожного конкретного порушення, нарахування санкцій було визнано протиправним. Верховний Суд підкреслив, що суд касаційної інстанції не має повноважень самостійно переоцінювати докази, а висновки апеляційного суду щодо неправильного застосування податковою норм матеріального права є правильними. Таким чином, рішення апеляційної інстанції про скасування податкових повідомлень-рішень було визнано законним та обґрунтованим. 3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу Головного управління ДПС без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції — без змін. Справа №640/34767/21 від 01/09/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вашого інтерв’ю: 1. **Предмет спору:** ТОВ «ГК «Нафтогаз України» оскаржувало законність постанови НКРЕКП № 1909, яка зобов’язала постачальника «останньої надії» постачати газ операторам газорозподільних систем (ГРС) для покриття їхніх виробничо-технологічних витрат. 2. **Аргументи суду:** * Суд встановив, що НКРЕКП діяла в межах своїх дискреційних повноважень як Регулятор, забезпечуючи безперебійність функціонування ринку природного газу. * Верховний Суд підкреслив, що законодавство не містить імперативної вимоги повторно проводити процедуру оприлюднення та обговорення проєкту регуляторного акта лише через внесення до нього змін, якщо ці зміни не змінюють предмет та мету регулювання. * Використання законодавцем слова «може» щодо повторного проведення процедур свідчить про право, а не обов’язок Регулятора, тому внесення уточнень до проєкту не є порушенням процедури. * Суд зазначив, що консультації з Секретаріатом Енергетичного Співтовариства були проведені належним чином, а подальші зміни до проєкту стосувалися того самого предмета, щодо якого Секретаріат уже висловив свою позицію. * Щодо статусу операторів ГРС, суд роз’яснив, що вони можуть набувати статусу споживача у правовідносинах із постачання газу для покриття втрат, що не суперечить Закону «Про ринок природного газу». * Суд дійшов висновку, що постанова НКРЕКП не змінює правову природу виробничо-технологічних витрат, а лише встановлює спеціальний порядок забезпечення операторів ГРС газом для їх покриття. * Також суд відхилив посилання позивача на іншу практику Верховного Суду, вказавши, що вона стосувалася регулювання тарифів у транспортній сфері, де діють зовсім інші законодавчі норми. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ «ГК «Нафтогаз України» без задоволення, а постанову апеляційного суду, якою було відмовлено у позові, — без змін. Справа №464/3725/21 від 20/08/2026 1. Предметом спору є перевірка законності ухвали апеляційного суду, якою було залишено без змін вирок суду першої інстанції щодо осіб, обвинувачених у вчиненні особливо тяжких злочинів, за умов проведення апеляційного розгляду без участі захисника. 2. Верховний Суд встановив, що апеляційний суд допустив істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, провівши засідання за відсутності захисника обвинуваченого. Згідно зі статтею 52 КПК України, участь захисника є обов’язковою у провадженнях щодо особливо тяжких злочинів, і це правило є імперативним. Суд апеляційної інстанції помилково розцінив неявку захисника як таку, що не перешкоджає розгляду, проігнорувавши наявність клопотання про відкладення засідання через зайнятість адвоката в іншому процесі. Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 412 КПК України, розгляд справи за відсутності захисника, коли його участь є обов’язковою, є безумовною підставою для скасування судового рішення. Верховний Суд наголосив, що обов’язок держави забезпечити право на захист переважає над формальним прагненням суду завершити розгляд справи. Внаслідок цього касаційна інстанція була позбавлена можливості перевіряти інші доводи скарг, оскільки допущене процесуальне порушення є фундаментальним. 3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції, обравши при цьому запобіжний захід у виді тримання під вартою для одного з обвинувачених. Справа №991/2243/26 від 02/09/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у справі № 991/2243/26. Ось детальний аналіз: 1. **Предмет спору:** Справа стосується визнання необґрунтованими активами квартири та автомобіля, набутих подружжям суб’єкта декларування, та їх подальшого стягнення в дохід держави через неможливість підтвердження законності джерел походження коштів на їх придбання. 2. **Аргументи суду:** – Суд апеляційної інстанції встановив, що висновки суду першої інстанції ґрунтувалися на припущеннях, а не на належних доказах, що є порушенням процесуального закону. – Ключовим фактором стало те, що відповідач у своїх офіційних деклараціях за 2023–2024 роки не відобразив жодних грошових заощаджень, що робить його пізніші твердження про наявність готівки суперечливими та недостовірними. – Суд наголосив, що договір позики на 2 000 000 грн має ознаки удаваного правочину, оскільки позикодавець не мав підтвердженої фінансової спроможності накопичити таку суму, а сам договір був безвідсотковим та не забезпеченим майном. – Апеляція підкреслила, що тягар доведення законності походження коштів після того, як прокурор довів розрив між вартістю активів та офіційними доходами, лежить виключно на відповідачах. – Суд відхилив аргумент про те, що кримінальні провадження щодо недостовірного декларування є підставою для відмови в цивільній конфіскації, оскільки це різні види юридичної відповідальності. – Також суд критично оцінив спроби відповідачів довести наявність коштів через доходи фермерських господарств, оскільки це доходи юридичних осіб, а не особисті кошти подружжя, які могли бути витрачені на придбання активів. – Зрештою, суд застосував стандарт «переваги більш вагомих доказів» і дійшов висновку, що версія прокурора є значно переконливішою за версію відповідачів. 3. **Рішення суду:** Апеляційна палата ВАКС скасувала рішення суду першої інстанції та ухвалила нове, яким позов прокурора задовольнила повністю, визнавши активи необґрунтованими та стягнувши їх у дохід держави. Справа №753/5732/20 від 26/08/2026 Предметом цього спору є перегляд законності вироку апеляційного суду, яким було скасовано звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням та призначено йому реальне позбавлення волі за вчинення крадіжки. Верховний Суд у своєму рішенні керувався принципом дискреційних повноважень суду при призначенні покарання, що передбачає індивідуальний підхід до кожного випадку. Суд наголосив, що призначення покарання має бути не лише законним, а й справедливим та співмірним із небезпечністю вчиненого діяння. Апеляційний суд обґрунтовано вказав на те, що місцевий суд при застосуванні ст. 75 КК України не врахував належним чином особу засудженого, зокрема факт вчинення ним нового тяжкого злочину невдовзі після звільнення від попереднього покарання. Верховний Суд підтримав позицію, що попередня судимість та схильність до рецидиву свідчать про підвищену суспільну небезпеку особи. Таким чином, висновок апеляції про неможливість виправлення засудженого без реальної ізоляції від суспільства був визнаний вмотивованим. Суд касаційної інстанції підтвердив, що обране покарання відповідає вимогам закону та принципам індивідуалізації відповідальності. Верховний Суд залишив вирок апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу захисника — без задоволення. Справа №990/168/26 від 31/08/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Оскарження кандидатом на посаду судді рішень ВККС України про затвердження результатів кваліфікаційного іспиту, за якими позивач не набрав прохідного бала за виконання практичного завдання. 2. **Аргументи суду:** * Суд встановив, що ВККС діяла в межах своїх дискреційних повноважень, а процедура оцінювання відповідала вимогам Закону «Про судоустрій і статус суддів» та внутрішнім положенням Комісії. * Суд наголосив, що оцінювання практичного завдання є професійним судженням екзаменаційної комісії, яке базується на внутрішньому переконанні членів комісії, а не на математичному порівнянні результатів різних груп кандидатів. * Аргументи позивача щодо «диспропорції успішності» між групами суд визнав припущеннями, оскільки оцінювання кожної роботи здійснювалося індивідуально, а не шляхом порівняння кандидатів між собою. * Суд перевірив відомості оцінювання та підтвердив, що бали за кожен елемент завдання виставлялися в межах діапазонів, визначених Методичними вказівками, що виключає довільність оцінок. * Оскільки різниця між оцінками членів комісії не перевищувала 20% від максимально можливого бала, підстави для проведення повторної перевірки іншою комісією були відсутні. * Суд підкреслив, що не має повноважень втручатися у дискреційну діяльність ВККС та переоцінювати зміст практичної роботи, якщо процедура її оцінювання була дотримана. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд повністю відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1. Справа №462/8812/24 від 24/08/2026 Предметом спору є перегляд законності вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за вчинення крадіжки та грабежу в умовах воєнного стану. Верховний Суд, перевіряючи матеріали кримінального провадження, проаналізував дотримання судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. Колегія суддів дійшла висновку, що кваліфікація дій засудженого за частиною 4 статті 185 та частиною 4 статті 186 Кримінального кодексу України є правильною та відповідає встановленим фактичним обставинам справи. Суд не знайшов підстав вважати, що під час досудового розслідування чи судового розгляду були допущені істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, які б перешкодили ухваленню законного рішення. Аргументи захисту щодо невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи були належним чином перевірені та відхилені як безпідставні. Суд також підтвердив, що призначене покарання відповідає вимогам загальних засад призначення покарання, є справедливим та необхідним для виправлення засудженого. Таким чином, касаційна інстанція не виявила підстав для скасування або зміни оскаржуваних судових рішень. Верховний Суд залишив вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу захисника — без задоволення. Справа №359/1636/20 від 27/08/2026 1. Предметом спору є перегляд законності вироків судів першої та апеляційної інстанцій, якими особу було визнано винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України (порушення правил безпеки дорожнього руху, що спричинило тяжкі наслідки). 2. Верховний Суд у межах своїх повноважень перевірив матеріали кримінального провадження на предмет дотримання судами нижчих інстанцій норм матеріального та процесуального права. Колегія суддів проаналізувала доводи касаційної скарги захисника, проте не знайшла обґрунтованих підстав для їх задоволення. Суд дійшов висновку, що висновки судів попередніх інстанцій про винуватість особи ґрунтуються на належних та допустимих доказах, зібраних відповідно до вимог КПК України. Кваліфікація дій засудженого за ч. 2 ст. 286 КК України визнана правильною, а призначене покарання — таким, що відповідає ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого. Суд не виявив істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б безумовною підставою для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень. Таким чином, правова позиція судів першої та апеляційної інстанцій була визнана законною та обґрунтованою. 3. Верховний Суд залишив вирок Бориспільського міськрайонного суду та ухвалу Київського апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу захисника — без задоволення. Справа №34/182-10 від 31/08/2026 Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Скаржник (боржник) намагався через суд зобов’язати державну виконавчу службу зняти арешти з його майна, накладені в межах виконавчих проваджень, які були завершені поверненням виконавчого документа стягувачу. 2. **Аргументи суду:** * Верховний Суд наголосив, що виконання судового рішення є завершальною стадією процесу, а арешт майна — це дієвий інструмент забезпечення реального виконання цього рішення. * Суд розмежував поняття «закінчення виконавчого провадження» та «повернення виконавчого документа стягувачу», вказавши, що останнє не є безумовною підставою для автоматичного зняття арешту. * Враховуючи позицію Великої Палати Верховного Суду від 14.05.2025, суд підтвердив, що чинне законодавство (зокрема Закон № 606-XIV) не покладає на виконавця обов’язок знімати арешт у разі повернення виконавчого документа стягувачу через відсутність у боржника майна. * Суд відхилив доводи скаржника про необхідність відступу від попередніх висновків, зазначивши, що скаржник не навів об’єктивних підстав (як-от зміна законодавства чи правових доктрин) для перегляду усталеної практики. * Також було підкреслено, що повернення виконавчого документа стягувачу не позбавляє його права повторно пред’явити документ до виконання, тому арешт продовжує виконувати свою функцію забезпечення майбутнього стягнення. * Суд зауважив, що виконання судового рішення не може ставитися в залежність від волі боржника, а тому відсутність активного виконавчого провадження в конкретний момент не нівелює законність раніше накладених обтяжень. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про відмову у знятті арешту — без змін. Справа №140/7989/24 від 01/09/2026 Ось аналіз цього судового рішення: 1. Предметом спору є правомірність рішення митного органу про коригування митної вартості ввезеного транспортного засобу та відмова у прийнятті митної декларації через нібито наявні розбіжності у поданих документах та ненадання додаткових відомостей. 2. Верховний Суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки всім доказам, зокрема SWIFT-повідомленню, яке підтверджує факт оплати товару та містить усі необхідні реквізити для ідентифікації операції. Суд наголосив, що митний орган зобов’язаний чітко обґрунтувати сумніви у достовірності заявленої вартості, а не просто вимагати додаткові документи за формальними ознаками. Також було зазначено, що порушення строків оплати за контрактом саме по собі не є підставою для коригування митної вартості, оскільки не впливає на ціну товару. Суди не дослідили доводи позивача щодо відповідності банківських реквізитів у платіжних документах умовам договору. В результаті, через неповне з’ясування обставин справи та порушення норм процесуального права, попередні судові рішення були визнані необґрунтованими. 3. Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Справа №640/18134/18 від 01/09/2026 Предметом цього спору є законність рішення сільської ради про затвердження детального плану території (ДПТ) багатоквартирної забудови в селі Чайки, яке позивач оскаржує через порушення процедури громадських слухань та невідповідність цього плану генеральному плану населеного пункту. Верховний Суд у цій справі наголосив на фундаментальному обов’язку суб’єкта владних повноважень доводити правомірність своїх рішень у суді. Ключовим аргументом стало те, що детальний план території є похідним документом від генерального плану, тому його затвердження без доведення відповідності генеральному плану є грубим порушенням містобудівного законодавства. Суд встановив, що сільська рада не надала суду належним чином завірених копій генерального плану, а ті документи, що були в матеріалах справи, мали суттєві розбіжності та не містили обов’язкових реквізитів. Верховний Суд підкреслив, що неможливість надання документів через їх вилучення правоохоронними органами не звільняє орган місцевого самоврядування від процесуального обов’язку доказування. Оскільки відповідач не зміг підтвердити автентичність та відповідність ДПТ генеральному плану, суд апеляційної інстанції цілком правомірно визнав таке рішення протиправним. Суд касаційної інстанції також зазначив, що не має повноважень переоцінювати докази, які вже були належним чином досліджені апеляційним судом. У підсумку, Верховний Суд підтвердив, що відсутність доказів відповідності ДПТ генеральному плану є достатньою підставою для скасування рішення про його затвердження. Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду, якою позов було задоволено, а рішення сільської ради про затвердження детального плану території — скасовано. Справа №127/38192/23 від 08/07/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вашого інтерв’ю: 1. **Предмет спору:** Визнання недійсними договорів купівлі-продажу нерухомого майна (нежитлової будівлі та земельної ділянки), укладених між юридичною особою та пов’язаною фізичною особою, як фраудаторних правочинів, спрямованих на виведення активів під час поділу майна подружжя. 2. **Аргументи суду:** – Суд встановив, що оспорювані правочини мають ознаки фраудаторності, оскільки були вчинені боржником (через підконтрольне товариство) одразу після відкриття провадження у справі про поділ майна подружжя та накладення арешту на це майно. – Верховний Суд наголосив, що для визнання правочину фраудаторним не є обов’язковим факт реєстрації арешту в Державному реєстрі на момент укладення договору, якщо сторони були обізнані про наявність судової заборони. – Суд критично оцінив поведінку відповідачів, вказавши на очевидну недобросовісність: майно було відчужене на користь близького родича (сестри) за ціною, що значно нижча за ринкову, з метою зменшення активів товариства та унеможливлення виконання майбутнього рішення суду. – Важливим аргументом стало те, що ОСОБА_2, як засновник товариства, діяв недобросовісно, намагаючись приховати майно від поділу, що прямо порушує права іншого з подружжя на отримання компенсації вартості частки у статутному капіталі. – Водночас суд розмежував відповідальність: визнав недійсними договори, укладені між товариством та покупцем, але відмовив у позові до ОСОБА_2, оскільки він не був стороною оспорюваних договорів і є неналежним відповідачем у цій частині вимог. – Суд також скасував додаткові рішення про стягнення витрат на правничу допомогу з позивача, оскільки позов було задоволено, а отже, підстави для стягнення витрат з позивача відпали. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасував рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив нове рішення про визнання договорів купівлі-продажу недійсними, відмовивши при цьому у позові до ОСОБА_2 як неналежного відповідача. Справа №715/1192/21 від 24/08/2026 Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. **Предмет спору:** Предметом спору є перегляд законності вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду в кримінальному провадженні щодо обвинувачення групи осіб у незаконному виготовленні, зберіганні та збуті психотропних речовин, де сторони (засуджені та прокурор) оскаржували кваліфікацію дій, доведеність вини та призначене покарання. 2. **Основні аргументи суду:** * Верховний Суд встановив, що апеляційний суд формально підійшов до розгляду скарг, не надавши мотивованих відповідей на ключові доводи сторін щодо доведеності епізодів збуту психотропних речовин. * Суд наголосив, що апеляційна інстанція зобов’язана була перевірити, чи є сукупність доказів обвинувачення достатньою для висновку про винуватість поза розумним сумнівом, особливо з огляду на заперечення захистом фактів передачі речовин. * Важливим аргументом стало неналежне виконання апеляційним судом вимог щодо повторного дослідження доказів: технічна перевірка носіїв інформації (чи відкриваються файли) не замінює безпосереднього дослідження змісту відеозаписів, які оспорювалися захистом. * Суд визнав слушними доводи прокурора про те, що апеляційний суд не провів належного аналізу доказів щодо наявності або відсутності ознак організованої групи, обмежившись лише поверхневими висновками. * Водночас Верховний Суд відхилив доводи захисту про порушення права на репліку, вказавши, що суд першої інстанції надав сторонам достатньо часу для підготовки до дебатів, а репліка є лише засобом короткого реагування, а не можливістю доповнити основний виступ. * Через істотні порушення кримінального процесуального закону, які перешкодили ухваленню законного рішення, апеляційну ухвалу було визнано невмотивованою та такою, що підлягає скасуванню. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційні скарги частково, скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції, обравши обвинуваченим запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Справа №446/2948/24 від 01/09/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір справи: 1. **Предмет спору:** Позивачка звернулася до суду з позовом про визнання недійсним шлюбного договору, стверджуючи, що він був укладений під тиском та на вкрай невигідних для неї умовах. 2. **Аргументи суду:** * Верховний Суд наголосив на принципі свободи договору, згідно з яким сторони мають право самостійно визначати правовий режим майна, зокрема відступати від загальних правил спільної сумісної власності. * Суд зазначив, що для визнання договору недійсним через «надзвичайно невигідне матеріальне становище» позивач має надати переконливі докази, чого в даному випадку зроблено не було. * Важливим аргументом стало те, що під час воєнного стану законодавство України дозволяє виїзд дітей за кордон без нотаріальної згоди другого з батьків, тому доводи позивачки про «вимушене» підписання договору в обмін на дозвіл на виїзд є безпідставними. * Суд звернув увагу на те, що позивачка звернулася до суду лише через рік після укладення договору, не надавши логічного пояснення такої тривалої бездіяльності. * Також було встановлено, що на момент укладення договору дитина вже тривалий час перебувала з матір’ю за кордоном, і батько не чинив цьому жодних перешкод. * Верховний Суд підкреслив, що апеляційний суд помилково скасував рішення першої інстанції, оскільки не було доведено факту відсутності вільного волевиявлення чи наявності тяжких обставин, що змусили позивачку підписати договір. * У підсумку, суд дійшов висновку, що договір був укладений добровільно, а його умови не порушують імперативних норм закону. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу відповідача, скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову. Справа №522/1821/23 від 01/09/2026 Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. **Предмет спору:** Стягнення з держави матеріальної шкоди (упущеної вигоди у вигляді заробітної плати та витрат на професійну правничу допомогу), завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності та відстороненням від посади. 2. **Аргументи суду:** – Суд встановив, що право на відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, виникає на підставі Закону № 266/94-ВР після ухвалення виправдувального вироку. – Щодо упущеної вигоди, суд визнав правомірним стягнення заробітку лише за період фактичного відсторонення від посади, оскільки подальше звільнення позивача відбулося в порядку переведення через організаційні зміни, а не через кримінальне переслідування. – Суд підкреслив, що преюдиційні обставини, встановлені в адміністративній справі щодо законності звільнення позивача, не можуть бути оспорені в межах цього цивільного процесу. – Стосовно витрат на адвокатів, суд зазначив, що вони підлягають відшкодуванню як спеціальні збитки за законом, а не як судові витрати за ЦПК, тому їх не можна автоматично зменшувати пропорційно задоволеним вимогам. – Апеляційний суд припустився процесуальної помилки, не дослідивши належним чином докази понесення витрат на правову допомогу та не надавши їм оцінки, що унеможливило встановлення обґрунтованого розміру відшкодування. – Верховний Суд вказав, що відсутність документального підтвердження витрат є єдиною підставою для відмови в цій частині, тому справу необхідно направити на новий розгляд для детальної перевірки фінансових документів. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційні скарги, залишивши в силі рішення про стягнення упущеної вигоди, але скасував постанову апеляційного суду в частині відшкодування витрат на правничу допомогу та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Справа №906/846/18 від 02/09/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Оскарження боржником дій державного виконавця щодо оцінки та передачі на реалізацію об’єкта незавершеного будівництва у межах виконавчого провадження. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що апеляційний суд помилково надав право на оскарження ухвали особам (покупцям майна), чиї права та обов’язки цим судовим рішенням безпосередньо не вирішувалися, тому апеляційне провадження за їхніми скаргами підлягало закриттю. Крім того, суд визнав помилковим застосування загального десятиденного строку на оскарження за Господарським процесуальним кодексом, вказавши на пріоритет спеціальної норми — частини 5 статті 57 Закону України «Про виконавче провадження». Важливим є висновок, що на період воєнного стану перебіг строків на оскарження оцінки майна, встановлених цим Законом, переривається. Суд також підкреслив, що залишення скарги без розгляду через пропуск строку виключає можливість одночасного розгляду її доводів по суті. Водночас Верховний Суд підтвердив право апеляційного суду самостійно отримувати відомості з відкритих державних реєстрів, що не порушує принцип змагальності. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного господарського суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для виправлення процесуальних порушень. Справа №160/8141/21 від 01/09/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вас: 1. Предметом спору є правомірність повернення судом заяви стягувача про зміну способу і порядку виконання рішення суду через несплату судового збору. 2. Верховний Суд у своєму рішенні керувався тим, що стадія виконання судового рішення є невід’ємною частиною судового провадження, а обов’язковість виконання рішень є фундаментальною засадою правосуддя. Суд наголосив, що покладення на особу, на користь якої вже винесено рішення, обов’язку сплачувати судовий збір за звернення із заявою про забезпечення виконання цього рішення, є порушенням права на судовий захист. Колегія суддів роз’яснила, що пункт 2 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір» є спеціальною нормою, яка звільняє стягувача від сплати збору у таких випадках. Суд також підкреслив, що попередні інстанції помилково застосували загальні норми щодо ставок збору, проігнорувавши правову позицію Верховного Суду, яка вже була сформована у справах №140/8660/20 та №240/7108/21. Важливо, що суд не погодився з використанням нерелевантної практики, де питання сплати збору стосувалося боржників (суб’єктів владних повноважень), а не стягувачів. Зрештою, Верховний Суд вказав, що будь-яке відступлення від раніше висловлених правових позицій має відбуватися виключно у визначеному законом порядку, чого у даному випадку не було зроблено. 3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, направивши справу до суду першої інстанції для продовження розгляду заяви по суті. Справа №320/59106/24 від 31/08/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору: 1. Предметом спору є правомірність повернення прокурору позовної заяви про скасування рішень та спеціального дозволу на користування надрами через нібито пропуск строку звернення до суду. 2. Верховний Суд наголосив, що прокурор, діючи в інтересах держави, не може бути обмежений у доступі до правосуддя лише через формальне оприлюднення акта суб’єкта владних повноважень. Суд зазначив, що початок перебігу тримісячного строку звернення до суду слід пов’язувати не з датою публікації рішення, а з моментом, коли прокурор об’єктивно отримав або міг отримати достатні відомості, що підтверджують ознаки протиправності акта. Оскільки прокурор не є учасником дозвільних процедур у сфері надрокористування, він потребує часу для збору та аналізу матеріалів ліцензійної справи. Суд підкреслив, що формальне застосування строків без з’ясування суті справи може призвести до легалізації незаконного використання природних ресурсів, які належать народу. Також було відхилено аргумент про те, що рішення РНБО 2021 року автоматично зобов’язувало прокурора виявити порушення раніше, оскільки воно не містило конкретних доручень щодо моніторингу цього об’єкта. Відтак, суди попередніх інстанцій припустилися надмірного формалізму, не дослідивши, чи мав прокурор реальну можливість виявити порушення до моменту отримання документів у 2024 році. 3. Верховний Суд скасував ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, направивши справу до суду першої інстанції для продовження розгляду зі стадії вирішення питання про відкриття провадження. Справа №420/42529/25 від 01/09/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, я проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. **Предмет спору:** Позивач намагався зобов’язати податковий орган продовжити строк дії ліцензії на виробництво тютюнових виробів на кількість днів, протягом яких дія цієї ліцензії була протиправно припинена (анульована) за рішенням податкової. 2. **Аргументи суду:** – Верховний Суд зазначив, що ліцензія видається на визначений календарний строк, і чинне законодавство не передбачає можливості його «автоматичного» продовження через простій підприємства чи період оскарження дій податкової. – Суд підкреслив, що після скасування розпорядження про анулювання ліцензії, вона вважається чинною з дати її припинення, що юридично відновлює правовий статус ліцензіата, але не змінює кінцеву дату дії документа. – Законодавство (зокрема Закон № 3817-IX) чітко визначає, що раніше видані строкові ліцензії діють до дати, зазначеної в них, і не можуть бути продовжені судом поза межами встановленої законом процедури. – Суд вказав, що майнові втрати від неможливості здійснювати діяльність у період анулювання ліцензії не можуть компенсуватися шляхом «штучного» подовження строку дії дозвільного документа. – Також було наголошено, що суд не має повноважень підміняти собою орган ліцензування та встановлювати нові строки дії ліцензій, оскільки це порушує принцип розподілу владних повноважень. – Верховний Суд також відхилив доводи податкової щодо пропуску строку звернення до суду, підтвердивши, що позивач мав право звернутися до суду після отримання офіційної відмови податкового органу на його заяву про продовження ліцензії. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення апеляційної інстанції в частині зобов’язання податкової продовжити строк дії ліцензії та ухвалив нове рішення про відмову в задоволенні цієї вимоги. Справа №205/33/24 від 08/07/2026 Вітаю. Як фахівець із багаторічним досвідом, я проаналізував це судове рішення. Ось стислий виклад для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Розгляд клопотання АТ «ОТП Банк» про стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу, понесених під час касаційного провадження у справі про визнання договору іпотеки недійсним. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд підкреслив, що право на відшкодування витрат на адвоката не є абсолютним і має відповідати критеріям реальності, необхідності та розумності розміру. Суд зазначив, що не підлягають відшкодуванню витрати на підготовку касаційної скарги, якщо вона була залишена без задоволення, а також витрати на представництво, якщо справа розглядалася в письмовому провадженні без виклику сторін. Окрім того, суд критично поставився до загальних формулювань в акті виконаних робіт, де не було конкретизовано зміст «інших вчинених дій». Суд наголосив, що при визначенні суми компенсації він діє як арбітр, оцінюючи співмірність гонорару зі складністю справи та обсягом фактично виконаної роботи. У підсумку, суд визнав обґрунтованими лише витрати на підготовку відзиву на касаційну скаргу, суттєво зменшивши заявлену суму зі 150 120 грн до 30 000 грн. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив клопотання банку, поновив строк на подання доказів та стягнув з позивача на користь банку 30 000 гривень витрат на правничу допомогу. Справа №2-117/09 від 19/08/2026 Предметом цього спору є правомірність дій державного виконавця щодо закінчення виконавчого провадження у зв’язку з нібито повним виконанням боржниками рішення суду про стягнення кредитної заборгованості. Верховний Суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій припустилися суттєвих помилок при оцінці доказів та застосуванні принципу преюдиційності. Зокрема, суди вибірково підійшли до аналізу судових рішень, які мали преюдиційне значення, врахувавши лише ті, що підтверджували позицію стягувача, та проігнорувавши інші рішення, на які посилався боржник. Верховний Суд наголосив, що суди не надали належної оцінки всім судовим актам у сукупності, включаючи ухвалу про виправлення описки, яка суттєво впливає на визначення розміру залишку боргу. Також було зазначено, що державний виконавець зобов’язаний пересвідчитися у повному виконанні зобов’язання згідно з резолютивною частиною рішення, чого в даному випадку зроблено не було. Суди не встановили фактичний розмір заборгованості, обмежившись лише посиланням на попередні судові рішення, що призвело до передчасних висновків. Внаслідок цього виникла правова невизначеність та колізія між різними судовими актами, що є неприпустимим. Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції для повного та всебічного з’ясування обставин щодо фактичного виконання рішення суду. Справа №947/38633/21 від 19/08/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір справи: 1. **Предмет спору:** Спір стосувався законності дій районної адміністрації щодо знесення споруди, вимог власника про усунення перешкод у користуванні нею та зустрічних вимог міської ради про припинення права власності на об’єкт, який, на думку ради, був незаконно зареєстрований як нерухомість. 2. **Аргументи суду:** – Верховний Суд наголосив, що вимога про визнання незаконними дій адміністрації щодо знесення споруди не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки вона не спрямована на захист конкретного цивільного права чи інтересу, а тому провадження в цій частині підлягає закриттю. – Щодо позову ОСОБА_1 про усунення перешкод, суд вказав на обрання нею неналежного відповідача, оскільки розпорядником земель комунальної власності є міська рада, а не районна адміністрація, що є самостійною підставою для відмови в позові. – Суд встановив, що спірний об’єкт фактично був тимчасовою спорудою, а не нерухомим майном, тому його реєстрація як нерухомості була помилковою. – Одеська міська рада, на думку Верховного Суду, обрала неналежний спосіб захисту, вимагаючи «визнання припиненим права власності», тоді як у випадку помилкової реєстрації неіснуючого нерухомого майна належним способом є скасування державної реєстрації із закриттям відповідного розділу реєстру. – Суд підкреслив, що встановлення належності відповідачів та ефективності способу захисту є обов’язком суду (ex officio), навіть якщо сторони не акцентували на цьому увагу. – В результаті, Верховний Суд дійшов висновку, що попередні інстанції не врахували ці процесуальні та матеріально-правові аспекти, що призвело до ухвалення помилкових рішень. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення апеляційного суду, закрив провадження в частині вимог до адміністрації, відмовив у задоволенні позову міської ради через обрання неналежного способу захисту та змінив мотивувальну частину рішення щодо інших вимог позивача. Справа №340/7856/25 від 31/08/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: **1. Предмет спору** Предметом спору є правомірність видачі Департаментом містобудування та земельних ресурсів Кропивницької міської ради містобудівних умов та обмежень на будівництво швидкоспоруджувальної захисної споруди, законність яких оскаржував прокурор через невідповідність проєкту містобудівній документації та вимогам законодавства. **2. Аргументи суду** * Суд встановив, що на момент видачі містобудівних умов (березень 2024 року) законодавство змінилося, і швидкоспоруджувані споруди вимагають чіткого дотримання стандарту ДСТУ 9195:2022, який передбачає використання спеціальних модульних конструкцій. * Оскільки оскаржувані містобудівні умови не містили вимог щодо використання таких спеціальних конструкцій, об’єкт втрачає статус «швидкоспоруджувальної захисної споруди», що робить видачу дозволу необґрунтованою. * Суд підтвердив, що запланований об’єкт не може бути розміщений у зоні ТР-2 (магістральні вулиці), оскільки це суперечить Плану зонування території міста, який забороняє розміщення в межах «червоних ліній» капітальних споруд площею понад 30 кв.м, що мають фундамент. * Також було встановлено факт порушення охоронної зони інженерних комунікацій (кабелів ЛЕП), що є прямим порушенням Правил охорони електричних мереж. * Верховний Суд наголосив, що відповідність намірів забудови містобудівній документації є ключовою умовою, і будь-яке відхилення від неї є самостійною та достатньою підставою для відмови у наданні містобудівних умов. * Суд також підкреслив важливість застосування Закону України «Про адміністративну процедуру», вказавши, що адміністративний акт повинен бути належним чином вмотивованим, чого в даному випадку зроблено не було. **3. Рішення суду** Верховний Суд залишив касаційну скаргу Департаменту містобудування без задоволення, а постанову апеляційного суду, якою було скас […]

Вересень 2026
Пн	Вт	Ср	Чт	Пт	Сб	Нд
	1	2	3	4	5	6
7	8	9	10	11	12	13
14	15	16	17	18	19	20
21	22	23	24	25	26	27
28	29	30