Activity

Огляд судової практики Верховного Суду за 27/09/2026Справа №904/2349/24 від 15/09/2026 Вітаю. Як фахівець із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. **Предмет спору:** Стягнення з двох фізичних осіб-підприємців заборгованості з орендної плати за земельну ділянку комунальної власності та пені за неналежне виконання умов договору оренди. 2. **Аргументи суду:** * Суд встановив, що договір оренди вважається укладеним з моменту набрання законної сили судовим рішенням у попередній справі, яким було вирішено переддоговірний спір. * Факт наявності орендних правовідносин підтверджується не лише судовим рішенням, а й фактичним користуванням відповідачами земельною ділянкою та частковою сплатою ними орендних платежів. * Верховний Суд відхилив посилання скаржниці на нерелевантну судову практику, оскільки наведені нею справи стосувалися інших правовідносин (зокрема, стягнення безпідставно збережених коштів за відсутності договору), тоді як у цій справі договір є чинним. * Суд визнав докази позивача (зокрема, інформацію від податкових органів) належними та допустимими, оскільки відповідачі не надали альтернативних розрахунків чи доказів фальсифікації документів. * Щодо клопотання про огляд оригіналу договору, суд зазначив, що апеляційна інстанція правомірно відхилила його, оскільки скаржниця не обґрунтувала, які саме розбіжності між копією та оригіналом могли б вплинути на результат справи. * Суди попередніх інстанцій обґрунтовано застосували право на зменшення розміру пені на 50%, врахувавши відсутність доказів завдання позивачу збитків та мету неустойки як стимулюючого заходу. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд закрив касаційне провадження в частині підстави, що стосувалася неврахування висновків ВС, та залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій в іншій частині, визнавши їх законними та обґрунтованими. Справа №908/3958/25 від 22/09/2026 1. Предметом спору є вимога АТ «Мелітопольський м’ясокомбінат» про визнання недійсними результатів електронних торгів, проведених ДП «СЕТАМ», та зобов’язання вчинити певні дії у межах виконавчого провадження. 2. Суд при винесенні рішення керувався тим, що для визнання електронних торгів недійсними позивач має довести не лише факт порушення процедури їх проведення, а й те, що ці порушення безпосередньо вплинули на результат торгів та призвели до порушення його прав чи законних інтересів. Верховний Суд проаналізував доводи скаржника щодо дій приватного виконавця та організатора торгів, проте не знайшов підтвердження того, що виявлені недоліки мали істотний характер, здатний змінити ціну продажу майна або склад учасників. Суд наголосив на важливості стабільності правовідносин, що виникають під час реалізації арештованого майна, та зазначив, що формальні порушення, які не вплинули на кінцевий результат, не можуть бути підставою для скасування торгів. Також було враховано, що позивач не надав належних доказів того, що реалізація майна відбулася за заниженою ціною або з порушенням прав інших осіб. У підсумку, суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій правильно встановили відсутність підстав для задоволення позову, хоча і потребували уточнення мотивувальної частини рішення. 3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін, лише уточнивши їхню мотивувальну частину. Справа №758/14525/13-ц від 22/09/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, я проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий та професійний аналіз цієї справи: 1. **Предмет спору:** Позивач звернувся до суду з вимогою про визнання недійсним свідоцтва про право власності на нежитлову будівлю, витребування цього майна з чужого незаконного володіння та скасування записів про державну реєстрацію права власності за низкою осіб. 2. **Аргументи суду:** Суд виходив із того, що право власності позивача на спірне майно було підтверджено належним договором купівлі-продажу, який не був визнаний недійсним. Встановлено, що майно вибуло з володіння позивача поза його волею, оскільки прилюдні торги, на підставі яких було видано оспорюване свідоцтво, фактично не проводилися, а виконавче провадження щодо позивача не існувало. Суд наголосив, що для захисту прав власника у таких випадках найбільш ефективним способом є саме віндикаційний позов (витребування майна), а не оскарження окремих документів чи записів у реєстрах. Апеляційний суд правильно зазначив, що оспорювання правочинів та документів, що посвідчують право, не є ефективним способом захисту, тому відмовив у цій частині вимог. Також суд врахував, що майно було передано до статутного капіталу відповідача безвідплатно, що згідно зі статтею 388 ЦК України дає право власнику витребувати його навіть у добросовісного набувача. Зрештою, касаційний суд підтвердив законність цих висновків, вказавши, що доводи скаржника зводяться до переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень касаційної інстанції. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без задоволення касаційну скаргу, а рішення судів попередніх інстанцій (в частині витребування майна та відмови у визнанні недійсними документів) — без змін. Справа №303/5611/20 від 15/09/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. Предметом спору є законність виправдувального вироку щодо двох працівників поліції, обвинувачених у перевищенні службових повноважень, що супроводжувалося насильством. 2. Верховний Суд скасував рішення апеляційної інстанції, оскільки суд вдруге проігнорував обов’язкові вказівки касаційного суду щодо необхідності повторного дослідження доказів. Апеляційний суд формально підійшов до розгляду справи, відмовивши прокурору у допиті потерпілого та свідків, а також у дослідженні відеозаписів та медичної документації. Суд наголосив, що апеляційна інстанція є останньою, де можна повноцінно встановити фактичні обставини справи, тому відмова у дослідженні ключових доказів є істотним порушенням процесуального закону. Верховний Суд підкреслив, що висновки суду мають базуватися на безпосередньо сприйнятих доказах, а не на їх переказі з вироку суду першої інстанції. Таким чином, апеляційний суд не виконав вимоги щодо перевірки доводів прокурора про наявність у діях поліцейських складу злочину, передбаченого ст. 365 КК України. 3. Верховний Суд прийняв рішення скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Справа №727/13/25 від 22/09/2026 1. Предметом спору є правомірність ухвали апеляційного суду про повернення апеляційної скарги захисника через нібито нечітко сформульовані вимоги до суду. 2. Верховний Суд виходив з того, що право на апеляційне оскарження є фундаментальною гарантією, яка не повинна обмежуватися надмірним формалізмом. Суд зазначив, що захисник у своїй скарзі чітко висловив вимогу про скасування вироку та закриття провадження, а додаткове прохання про прийняття «іншого законного рішення» не є суперечливим чи таким, що унеможливлює розгляд справи. Апеляційний суд помилково ототожнив наявність альтернативних формулювань із невідповідністю скарги вимогам закону. Верховний Суд наголосив, що процесуальні норми (ст. 404 та 407 КПК) надають апеляційному суду достатньо повноважень для перегляду справи, тому повернення скарги з таких підстав є істотним порушенням права на захист. В результаті, касаційна інстанція визнала дії апеляційного суду безпідставними та такими, що перешкоджають доступу до правосуддя. 3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Справа №501/4938/24 від 16/09/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір: 1. **Предмет спору:** Перегляд вироку та ухвали в частині цивільного позову про відшкодування моральної шкоди та процесуальних витрат на правову допомогу, завданих внаслідок порушення правил безпеки під час виконання робіт підвищеної небезпеки. 2. **Аргументи суду:** – Суд встановив, що між засудженим та підприємством існували цивільно-правові відносини (договір на надання послуг), а не трудові, тому підприємство не несе відповідальності за шкоду, завдану діями виконавця. – Щодо процесуальних витрат, суд наголосив, що вони підлягають відшкодуванню лише за умови їх фактичної оплати, підтвердженої належними доказами, тому стягнув лише ту суму, факт сплати якої був доведений квитанцією (7 000 грн). – Суд підтвердив, що апеляційна інстанція не зобов’язана повторно досліджувати докази, якщо учасники не заявляли відповідних клопотань і суд не вбачав підстав для переоцінки вже досліджених доказів. – При визначенні розміру моральної шкоди суд дійшов висновку, що попередні інстанції не врахували належним чином майновий та сімейний стан засудженого, зокрема наявність у нього на утриманні неповнолітньої дитини. – Керуючись принципами розумності, виваженості та справедливості, Верховний Суд самостійно зменшив розмір стягнення моральної шкоди з 1 000 000 грн до 800 000 грн. – Суд також підкреслив, що відсутність доказів фактичної оплати витрат на правову допомогу у повному обсязі є підставою для відмови у стягненні відповідної частини суми. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційні скарги, змінивши судові рішення в частині розміру моральної шкоди (зменшивши її до 800 000 грн) та стягнувши 7 000 грн процесуальних витрат на правову допомогу, залишивши решту положень без змін. Справа №638/6430/24 від 17/09/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору: 1. Предметом спору є законність закриття кримінального провадження щодо особи, яка обвинувачувалася в умисному вбивстві, за відсутності в її діях складу злочину через застосування права на необхідну оборону при захисті житла. 2. Суд встановив, що обвинувачений діяв у стані необхідної оборони, захищаючись від протиправного насильницького вторгнення потерпілого до його помешкання. Ключовим аргументом стало підтвердження факту того, що потерпілий раніше вже вчиняв напад на обвинуваченого із застосуванням сокири, а згодом повторно незаконно проник до його житла, продовжуючи застосовувати фізичне насильство. Суд наголосив, що згідно з частиною 5 статті 36 КК України, застосування зброї або інших засобів для відвернення насильницького вторгнення у житло не є перевищенням меж необхідної оборони, незалежно від тяжкості заподіяної шкоди. Апеляційний суд провів ретельний аналіз доказів, включаючи висновки судово-медичних експертиз, які підтвердили наявність тілесних ушкоджень у обвинуваченого, та протоколи огляду місця події, що зафіксували пошкодження дверей. Верховний Суд погодився з висновком, що версія обвинуваченого про самозахист є послідовною та узгоджується з іншими матеріалами справи. Доводи прокурора про нібито недостовірність показань обвинуваченого та відсутність загрози його життю були відхилені як такі, що не спростовують встановлених судом обставин. 3. Верховний Суд залишив ухвалу апеляційного суду про закриття кримінального провадження без змін, а касаційну скаргу прокурора — без задоволення. Справа №160/21608/25 від 16/09/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, я проаналізував це рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Оскарження індивідуальної податкової консультації ДПС щодо порядку оподаткування податком на доходи фізичних осіб (ПДФО) та військовим збором сум моральної шкоди, присуджених судом працівнику у зв’язку з ушкодженням здоров’я на виробництві. 2. **Аргументи суду:** – Суд наголосив, що податкові правовідносини регулюються виключно Податковим кодексом України (ПК), який має пріоритет над нормами цивільного чи трудового права у питаннях визначення бази оподаткування. – Верховний Суд розтлумачив підпункт «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України як такий, що чітко розмежовує «відшкодування шкоди життю та здоров’ю» (яке звільняється від оподаткування повністю) та «відшкодування моральної шкоди» (яке має ліміт пільги у 4 мінімальні заробітні плати). – Суд зазначив, що будь-яка моральна шкода, незалежно від підстав її виникнення (навіть якщо вона спричинена виробничою травмою), у податковому обліку кваліфікується саме як «моральна шкода» з відповідним обмеженням податкової пільги. – Будь-яке розширене тлумачення, що дозволяло б звільняти від оподаткування всю суму моральної шкоди, суперечить принципу правової визначеності та імперативним нормам податкового законодавства. – Суд визнав нерелевантними посилання позивача на практику Касаційного цивільного суду, оскільки цивільні суди вирішують питання відповідальності роботодавця, а не публічно-правові обов’язки податкового агента. – Також підтверджено, що обов’язки податкового агента (утримання податків) виникають у підприємства незалежно від того, чи виплачуються кошти добровільно, чи примусово через виконавчу службу. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив у силі постанову апеляційного суду, визнавши позицію ДПС правомірною та відмовивши у задоволенні позову підприємства. **:** У цьому рішенні Верховний Суд сформував нову правову позицію для адміністративної юстиції, чітко розмежувавши податковий режим для відшкодування моральної шкоди та шкоди життю/здоров’ю, тим самим усунувши неоднозначність у застосуванні статті 164 ПК України. Справа №337/2243/24 від 16/09/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Касаційний розгляд законності засудження особи за державну зраду (ч. 2 ст. 111 КК) та самовільне залишення військової частини (ч. 4 ст. 408 КК) в умовах воєнного стану. 2. **Аргументи суду:** – Верховний Суд наголосив, що він є судом права, а не факту, тому не має повноважень переоцінювати докази або встановлювати обставини, які вже були досліджені судами нижчих інстанцій. – Суд визнав доведеним факт співпраці засудженого з представниками спецслужб РФ, оскільки матеріали негласних слідчих дій (НСРД), листування в месенджерах та банківські транзакції підтверджують отримання завдань розвідувального характеру та їх оплату. – Щодо аргументу захисту про відсутність ідентифікації «представників спецслужб», суд зазначив, що для кваліфікації за ст. 111 КК достатньо встановлення факту надання допомоги іноземній державі, а встановлення конкретних персональних даних чи посад таких осіб не є обов’язковим. – Суд відхилив доводи про провокацію злочину, вказавши, що дії засудженого були проявом його власного злочинного умислу, а не результатом схиляння з боку правоохоронців. – Щодо відсутності фоноскопічної експертизи, суд підкреслив, що сторона захисту не ініціювала її проведення під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій, а сам засуджений не заперечував факт ведення листування. – Також суд визнав безпідставними заяви про порушення права на захист через нібито неналежне ознайомлення з матеріалами справи, оскільки матеріали були надані засудженому, а конкретних порушень захист не довів. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу захисника без задоволення, а ухвалу апеляційного суду — без змін. Справа №925/1124/24 від 22/09/2026 Предметом цього спору є вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем під час розгляду справи в суді касаційної інстанції. Суд при винесенні рішення керувався тим, що право на відшкодування витрат на правничу допомогу є однією з основних засад господарського судочинства, спрямованою на забезпечення ефективного захисту прав сторін. Верховний Суд підкреслив, що розмір гонорару визначається умовами договору про надання допомоги, при цьому закон допускає як фіксовану оплату, так і погодинну. Суд зазначив, що при визначенні суми до відшкодування необхідно враховувати критерії співмірності, такі як складність справи, обсяг виконаних робіт та час, витрачений адвокатом. Оскільки позивач надав належні докази на підтвердження факту надання послуг та їх оплати, а відповідач не подав клопотання про зменшення розміру витрат, суд не знайшов підстав для відмови у задоволенні заяви. Відтак, Верховний Суд дійшов висновку, що заявлена сума у 30 000 грн є обґрунтованою та підлягає стягненню в повному обсязі. Суд прийняв рішення задовольнити заяву Фермерського господарства “Сарматія” та стягнути з Приватного підприємства “Агротрейд Групп” 30 000 гривень витрат на професійну правничу допомогу. Справа №727/12689/24 від 17/09/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір справи: 1. **Предмет спору:** Оскарження дій державного виконавця щодо накладення арешту на нерухоме майно боржника та вимога про зняття цього арешту. 2. **Аргументи суду:** – Суд встановив, що згідно з процесуальним законодавством, скарга на дії державного виконавця має бути подана протягом 10 днів з моменту, коли особа дізналася про порушення своїх прав. – Матеріали справи підтвердили, що заявник дізнався про існування постанови про арешт майна не пізніше 01 листопада 2024 року, коли подав відповідну заяву до виконавчої служби. – Оскільки скаргу до суду було подано лише 14 листопада 2024 року, заявник пропустив встановлений законом десятиденний строк на оскарження. – Важливим моментом є те, що заявник не подав клопотання про поновлення цього пропущеного строку, що є обов’язковою умовою для розгляду скарги по суті. – Суд наголосив, що застосування наслідків пропуску процесуального строку не залежить від заяви інших учасників справи, а є процесуальним обов’язком суду. – Оскільки постанова про арешт не була скасована в установленому порядку, а строк на її оскарження сплив, підстави для задоволення вимоги про зняття арешту відсутні. – Верховний Суд підтвердив, що суди попередніх інстанцій правильно застосували норми процесуального права, залишивши скаргу без розгляду в частині оскарження дій виконавця. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін. Справа №308/12227/24 від 23/09/2026 1. Предметом спору є перевірка законності ухвали апеляційного суду, якою було завершено розгляд кримінального провадження щодо обвинувачення особи у невиконанні судового рішення (ч. 1 ст. 382 КК України). 2. Верховний Суд при розгляді касаційної скарги прокурора дійшов висновку, що під час апеляційного перегляду справи були допущені істотні порушення вимог кримінального процесуального закону. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд не забезпечив належної перевірки доводів прокурора, викладених у скарзі, та не надав їм вичерпної правової оцінки, що є обов’язковим для дотримання принципу законності та обґрунтованості судових рішень. Зокрема, було проігноровано вимоги щодо повноти дослідження обставин справи, що могло вплинути на правильність прийнятого рішення. Оскільки апеляційний суд не усунув виявлені недоліки та не здійснив належного судового контролю, його ухвала не може вважатися такою, що відповідає критеріям вмотивованості. Відтак, для забезпечення права на справедливий суд та встановлення істини у справі, матеріали провадження потребують повторного розгляду в суді апеляційної інстанції. 3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу прокурора, скасував ухвалу Львівського апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Справа №640/4122/22 від 22/09/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз справи: **1. Предмет спору** Предметом спору є правомірність звільнення прокурора з органів прокуратури через неналежне виконання службових обов’язків, що призвело до втрати речових доказів у кримінальному провадженні. **2. Аргументи суду** Суд встановив, що прокурор всупереч судовим рішенням ініціював вилучення тютюнових виробів з митного складу та передав їх на зберігання фізичній особі-підприємцю, приміщення якої не було внесене до відповідного державного реєстру. Верховний Суд наголосив, що прокурор, як процесуальний керівник, зобов’язаний забезпечувати законний режим зберігання та обліку речових доказів, чого в даному випадку зроблено не було. Суд відхилив доводи позивача про те, що відповідальність за зберігання лежить виключно на слідчому, оскільки прокурор, виявивши бездіяльність слідчого, не вжив жодних заходів для виправлення ситуації. Також суд визнав правопорушення «триваючим», оскільки бездіяльність прокурора щодо забезпечення належного обліку майна тривала протягом тривалого часу до моменту його фактичної втрати. З огляду на тяжкість наслідків — втрату речових доказів значної вартості — суд визнав дисциплінарне стягнення у виді звільнення пропорційним та обґрунтованим. Суд також підкреслив, що доводи касаційної скарги фактично зводяться до спроби переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції. **3. Рішення суду** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в позові — без змін. Справа №520/32381/23 від 22/09/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: **1. Предмет спору** Предметом спору є правомірність звільнення поліцейського зі служби в органах Національної поліції через вчинення дисциплінарного проступку, що полягав у порушенні службової дисципліни та несумлінному виконанні обов’язків. **2. Аргументи суду** Суд виходив із того, що дисциплінарна відповідальність поліцейського є самостійним видом юридичної відповідальності, яка не залежить від результатів кримінального провадження чи наявності вироку суду. Ключовим фактом для суду стало підтвердження під час службового розслідування того, що поліцейський проводив зустрічі з громадянами на території управління поліції, які не були зафіксовані в журналах обліку відвідувачів, що свідчить про використання службового становища в особистих цілях. Також суд врахував факт безпідставної відсутності позивача на робочому місці протягом шести годин, що було кваліфіковано як прогул під час дії воєнного стану. Суд наголосив, що такі дії дискредитують звання поліцейського та підривають довіру до правоохоронних органів, що є несумісним із подальшим проходженням служби. При цьому суд відхилив доводи позивача про порушення презумпції невинуватості, зазначивши, що дисциплінарне стягнення було накладено за порушення службової етики та дисципліни, а не за вчинення кримінального правопорушення. Зрештою, суд визнав застосоване стягнення у вигляді звільнення пропорційним та обґрунтованим з огляду на тяжкість допущених порушень. **3. Рішення суду** Верховний Суд залишив касаційну скаргу позивача без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про відмову в поновленні на посаді — без змін. Справа №689/721/25 від 17/09/2026 Предметом цього спору є перевірка законності ухвали апеляційного суду, якою було залишено без змін рішення про звільнення особи від кримінальної відповідальності за самовільне залишення військової частини. Верховний Суд дійшов висновку, що апеляційний суд допустив істотні порушення кримінального процесуального закону, які вимагають скасування його рішення. Ключовим аргументом стало неналежне забезпечення права обвинуваченого на захист, оскільки суд провів розгляд за відсутності захисника, не перевіривши чинність його повноважень, попри неодноразові клопотання особи про неможливість зв’язатися з адвокатом. Суд наголосив, що хоча участь захисника у справах про тяжкі злочини не завжди є обов’язковою за законом, ігнорування судом обґрунтованих звернень обвинуваченого щодо відсутності правової допомоги є порушенням права на захист. Також було підкреслено, що апеляційний суд формально підійшов до розгляду, не надавши належної оцінки всім доводам скарги. Верховний Суд зазначив, що оскільки рішення скасовується через процесуальні порушення, інші доводи скаржника (зокрема щодо відсутності складу злочину) мають бути перевірені апеляційним судом повторно. У підсумку, касаційна інстанція вказала на необхідність дотримання належної правової процедури для забезпечення законності майбутнього рішення. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Справа №910/4552/23 від 23/09/2026 Вітаю. Як фахівець із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. Предметом спору є законність відмови суду апеляційної інстанції у вжитті заходів забезпечення позову, якими позивач намагався заборонити розпоряджатися майном Києво-Печерської лаври до вирішення справи по суті. 2. Верховний Суд керувався тим, що інститут забезпечення позову не може бути інструментом для фактичного задоволення позовних вимог до завершення розгляду справи. Суд наголосив, що позивач не довів реального ризику того, що невжиття заходів унеможливить виконання майбутнього рішення суду. Крім того, колегія суддів звернула увагу на те, що право користування майном наразі є спірним, а попереднє рішення суду першої інстанції вже відмовило в позові, що ставить під сумнів обґрунтованість вимог заявника. Суд підкреслив, що заходи забезпечення мають бути співмірними та не повинні порушувати права власника майна на розпорядження ним без достатніх на те правових підстав. Також було зазначено, що втручання у діяльність відповідача шляхом заборони вчиняти правочини з іншими особами є надмірним обмеженням, яке не відповідає принципам розумності та балансу інтересів сторін. 3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду апеляційної інстанції — без змін. Справа №910/6332/25 від 18/09/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до вашого запиту: 1. Предметом спору є стягнення майнової шкоди, завданої транспортному засобу внаслідок наїзду на несправний каналізаційний люк, розташований на дорозі, що перебуває на балансі відповідача. 2. Суд касаційної інстанції встановив, що попередні суди помилково поклали відповідальність за шкоду виключно на балансоутримувача дороги, не дослідивши належним чином питання приналежності самого каналізаційного люка. Верховний Суд наголосив, що люк є невід’ємною частиною інженерних мереж, а тому обов’язок з його утримання та відповідальність за його технічний стан лежить на балансоутримувачі саме цих мереж, а не обов’язково на балансоутримувачі дорожнього покриття. Суди попередніх інстанцій проігнорували доводи відповідача про те, що каналізаційні споруди не були закріплені за ним на праві господарського відання. Для правильного вирішення справи необхідно встановити, хто саме є власником або балансоутримувачем конкретної інженерної споруди, що стала причиною ДТП. Без встановлення цього факту застосування статті 1166 Цивільного кодексу України щодо вини відповідача є передчасним. Таким чином, суди не дослідили зібрані у справі докази, що є процесуальним порушенням, яке унеможливлює встановлення фактичних обставин справи. 3. Верховний Суд ухвалив рішення скасувати постанову апеляційного суду та рішення суду першої інстанції, направивши справу на новий розгляд до Господарського суду міста Києва. Справа №758/6121/23 від 22/09/2026 Предметом спору є вимога ТОВ «Ренесанс Холдинг» щодо визнання за ним права іпотекодержателя та визнання недійсним договору, укладеного між іншими учасниками правовідносин. Верховний Суд, проаналізувавши матеріали справи, дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій не повною мірою дослідили всі обставини, які мають значення для правильного вирішення спору. Зокрема, касаційна інстанція вказала на необхідність більш ретельної оцінки доказів, що стосуються правових підстав набуття статусу іпотекодержателя та правомірності оспорюваного правочину. Суд підкреслив, що для встановлення істини у справі суди мали б детальніше проаналізувати ланцюг переходу прав та обов’язків між сторонами. Оскільки під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій було допущено порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, Верховний Суд визнав неможливим ухвалення власного рішення по суті. Таким чином, для забезпечення повного та всебічного розгляду справи, її необхідно повернути на новий розгляд до суду першої інстанції. Це дозволить сторонам надати додаткові докази та аргументи, а суду — усунути виявлені недоліки в оцінці правовідносин. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до Господарського суду міста Києва. Справа №214/8572/25 від 16/09/2026 Вітаю. Як фахівець із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий виклад суті справи: 1. Предметом спору є законність ухвали апеляційного суду, якою було залишено без змін вирок суду першої інстанції щодо засудження особи за дезертирство, незаконне поводження зі зброєю та хуліганство, з огляду на порушення права на захист та процесуальних прав засудженого під час апеляційного розгляду. 2. Верховний Суд встановив, що апеляційний суд допустив фундаментальні порушення кримінального процесуального закону. По-перше, розгляд справи відбувся за відсутності захисника, хоча участь адвоката є обов’язковою для справ, де інкримінуються особливо тяжкі злочини. По-друге, в ухвалі суду містилися недостовірні відомості про участь захисника, який фактично був відсутній у засіданні. По-третє, суд не забезпечив реальну можливість участі самого засудженого, який перебував під вартою, оскільки повідомив його про дату засідання лише в день розгляду. Це позбавило особу права на ефективний захист, належну підготовку та узгодження позиції з адвокатом. Верховний Суд наголосив, що такі дії є безумовною підставою для скасування судового рішення. Оскільки процесуальні порушення були критичними, суд касаційної інстанції не став оцінювати інші доводи захисту щодо суворості покарання, зосередившись на забезпеченні права на справедливий суд. 3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу частково, скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції, обравши при цьому обвинуваченому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на 60 днів. Справа №529/33/25 від 15/09/2026 Предметом цього спору є перегляд вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду в частині призначення покарання за ухилення від призову на військову службу під час мобілізації (ст. 336 КК України). Верховний Суд при винесенні рішення керувався принципами індивідуалізації та справедливості покарання, наголосивши, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки сукупності пом’якшуючих обставин. Зокрема, суд врахував щире каяття засудженого, відсутність обтяжуючих обставин та, що найважливіше, наявність тяжких сімейних обставин, пов’язаних із необхідністю догляду за хворими дружиною та неповнолітнім сином. Суд підкреслив, що обов’язок доведення недостатності менш суворого покарання лежить на стороні обвинувачення, чого в даному випадку зроблено не було. Колегія суддів дійшла висновку, що формальне призначення покарання в межах санкції статті без урахування соціально-демографічних та морально-етичних чинників призвело до призначення «явно несправедливого» покарання. Враховуючи ці фактори, Суд визнав за можливе застосувати статтю 69 КК України для призначення покарання нижче від найнижчої межі, встановленої санкцією статті. Суд задовольнив касаційну скаргу засудженого, змінив судові рішення попередніх інстанцій та пом’якшив остаточне покарання до 1 року і 1 місяця позбавлення волі. Справа №610/2723/24 від 16/09/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Касаційна скарга захисника на вироки судів першої та апеляційної інстанцій, якими громадянина України було засуджено за державну зраду та колабораційну діяльність під час окупації м. Балаклія. 2. **Аргументи суду:** * Суд підтвердив, що вина засудженого повністю доведена сукупністю доказів: показаннями свідків, які бачили його на керівних посадах, відеозаписами інтерв’ю та офіційними документами окупаційної адміністрації з його підписами. * Верховний Суд наголосив, що статус «суду права, а не факту» не дозволяє йому переоцінювати докази, якщо суди нижчих інстанцій дослідили їх належним чином. * Щодо аргументу захисту про «примус» до співпраці, суд зазначив, що загальна небезпека окупації не є тотожною фізичному чи психічному примусу, а активна поведінка засудженого (організація роботи, наради, публічні виступи) свідчить про добровільність його дій. * Суд відхилив доводи про недопустимість показань свідків, вказавши, що навіть якщо свідок раніше був засуджений за колаборацію, це не робить його свідчення автоматично недопустимими, а лише потребує критичної оцінки в сукупності з іншими доказами. * Щодо кваліфікації державної зради, суд підкреслив, що умисел на шкоду безпеці України підтверджується конкретними діями засудженого: створенням штатної структури окупаційних органів, виплатою зарплат у рублях та контролем за пересуванням громадян. * Апеляційний суд обґрунтовано посилив покарання, оскільки перша інстанція призначила за державну зраду 14 років, тоді як санкція статті передбачає мінімум 15 років або довічне ув’язнення, що було виправлено апеляцією. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу захисника без задоволення, а вироки судів попередніх інстанцій — без змін. Справа №916/2408/21 від 15/09/2026 Вітаю. Як фахівець із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий юридичний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** ТОВ «Кимстрой» звернулося до суду з вимогою про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування від 2014 року, яким було надано дозвіл на поділ орендованої позивачем земельної ділянки. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що обрання способу захисту є прерогативою позивача, проте він має бути ефективним та реально відновлювати порушене право. Суд встановив, що оскаржуване рішення органу місцевого самоврядування є актом одноразового застосування, який на момент звернення до суду вже був виконаний та вичерпав свою дію. Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду, оскарження вже виконаних рішень органів влади є неефективним способом захисту, що є самостійною підставою для відмови у позові. Суд також зазначив, що доводи скаржника щодо порушення стандартів доказування фактично зводяться до незгоди з оцінкою доказів, здійсненою судами попередніх інстанцій. Касаційна інстанція підкреслила, що не наділена повноваженнями переоцінювати докази, якщо суди нижчих інстанцій не припустилися порушень процесуального права. У підсумку, оскільки обраний позивачем спосіб захисту не забезпечує поновлення його прав, підстави для скасування рішень судів попередніх інстанцій відсутні. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ «Кимстрой» без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін. Справа №572/1190/15-к від 21/09/2026 1. Предметом спору є перегляд у касаційному порядку законності вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду, якими групу осіб було засуджено за вчинення терористичного акту (ч. 2 ст. 258 КК України) та незаконне поводження зі зброєю (ч. 1 ст. 263 КК України). 2. Верховний Суд під час перегляду справи перевіряв дотримання судами нижчих інстанцій норм матеріального та процесуального права при оцінці доказів винуватості засуджених. Колегія суддів проаналізувала доводи захисників щодо можливих порушень під час кримінального провадження та дійшла висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій повно і всебічно дослідили всі обставини справи. Суд встановив, що кваліфікація дій засуджених за відповідними статтями Кримінального кодексу України є правильною та відповідає зібраним доказам. Аргументи захисту про безпідставність засудження не знайшли свого підтвердження під час касаційного розгляду. Суд не виявив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б підставою для скасування або зміни оскаржуваних судових рішень. Таким чином, висновки судів попередніх інстанцій були визнані обґрунтованими та такими, що відповідають фактичним обставинам справи. 3. Верховний Суд залишив вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційні скарги сторони захисту — без задоволення. Справа №991/12587/25 від 15/09/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз ситуації: 1. **Предмет спору:** Оскарження ухвали апеляційного суду про відмову у поновленні строку на апеляційне оскарження та закриття апеляційного провадження щодо особи, яка перебуває під вартою. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що право на апеляційне оскарження є фундаментальною гарантією права на справедливий суд, тому будь-які обмеження цього права мають бути ретельно обґрунтовані. Суд зазначив, що для осіб, які тримаються під вартою, строк на оскарження обчислюється з моменту вручення копії рішення, а не з дати його проголошення. Апеляційний суд припустився помилки, не перевіривши реальний час подання скарги через адміністрацію виправної установи, обмежившись лише датою на поштовому штемпелі. Також суд вказав на порушення права на участь у судовому засіданні, оскільки заявнику безпідставно відмовили у відеоконференції, позбавивши його можливості пояснити причини пропуску строку. Окремо Верховний Суд підкреслив, що воєнний стан є обставиною, яка потребує індивідуальної оцінки судом у кожному конкретному випадку, а не формального підходу. Наостанок, апеляційний суд припустився процесуальної помилки, закривши провадження замість того, щоб повернути скаргу, як того вимагає закон у таких випадках. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Справа №580/49/25 від 22/09/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним стажем, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір справи: 1. **Предмет спору:** Прокурор намагався оскаржити рішення міської ради про ліквідацію гімназії, стверджуючи, що це порушує права дітей на освіту, а іншого органу для захисту цих інтересів не існує. 2. **Аргументи суду:** – Верховний Суд наголосив, що прокуратура має право звертатися до суду лише у виключних випадках, коли відсутній інший орган, уповноважений захищати інтереси держави, або коли такий орган сам є порушником. – Суд встановив, що законодавство (зокрема Закон «Про повну загальну середню освіту») чітко визначає Державну службу якості освіти та її територіальні органи як суб’єктів, що здійснюють державний нагляд у сфері освіти. – Ці органи наділені повноваженнями звертатися до суду з позовами до органів місцевого самоврядування щодо усунення порушень у сфері освіти. – Відсутність у законі прямої фрази про право на оскарження саме ліквідації закладу не означає, що у контролюючого органу відсутні повноваження на захист інтересів держави у цій сфері. – Прокурор не може підміняти собою спеціально уповноважені органи, оскільки його роль у цивільному та адміністративному процесі є виключно субсидіарною (допоміжною). – Оскільки прокурор не довів, що Державна служба якості освіти не могла або не хотіла захищати інтереси держави, він не мав права виступати самостійним позивачем. – Відтак, позовну заяву було цілком правомірно залишено без розгляду через відсутність у прокурора процесуальної дієздатності у цьому конкретному спорі. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу прокурора без задоволення, а постанову апеляційного суду про залишення позову без розгляду — без змін. Справа №910/12500/25 від 18/09/2026 Предметом цього спору є правомірність стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу, понесених відповідачем під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій. Верховний Суд при винесенні рішення керувався тим, що суди попередніх інстанцій правильно застосували норми статей 126 та 129 Господарського процесуального кодексу України, оцінивши співмірність витрат із складністю справи. Суд наголосив, що для розподілу судових витрат на правничу допомогу не є обов’язковим надання доказів фактичної оплати гонорару адвокату на момент подання заяви, оскільки достатньо доказів того, що ці витрати підлягають сплаті. Верховний Суд підкреслив, що зменшення розміру витрат судами першої та апеляційної інстанцій було обґрунтованим, виходячи з критеріїв розумності та реальності наданих послуг. Аргументи позивача про те, що відсутність доказів оплати є підставою для відмови у стягненні витрат, були відхилені як такі, що суперечать усталеній практиці Верховного Суду. Суд також зазначив, що господарські суди мають право за клопотанням сторони зменшувати розмір витрат, якщо вони не відповідають критеріям співмірності, що і було зроблено в даній справі. Таким чином, Верховний Суд підтвердив, що оскаржувані додаткові рішення є законними та прийнятими з дотриманням норм процесуального права. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані додаткові рішення судів попередніх інстанцій — без змін. Справа №910/8987/25 від 22/09/2026 Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий виклад справи: 1. Предметом спору є законність рішення Антимонопольного комітету, яким ТОВ «Компанія Укрспецінвест» було оштрафовано за антиконкурентні узгоджені дії під час участі у торгах (спотворення результатів аукціонів). 2. Суд апеляційної інстанції, з яким погодився Верховний Суд, дійшов висновку, що АМК довів факт змови на основі сукупності непрямих доказів. Зокрема, було встановлено, що учасники торгів використовували однакові IP-адреси для доступу до банківських систем «Клієнт-Банк» та подання звітності, причому активність часто відбувалася в ідентичні проміжки часу, включно з нічними годинами. Також суд звернув увагу на використання учасниками однакового програмного забезпечення та ідентичних налаштувань браузерів, що в сукупності з фактом розміщення офісів в одному бізнес-центрі виключає випадковість. Суд наголосив, що для кваліфікації дій як антиконкурентних не обов’язково мати письмовий договір про змову, достатньо довести наявність умов для обміну інформацією та координації поведінки. Позивач не зміг надати переконливих альтернативних пояснень таким збігам, які б спростовували висновки Комітету. Верховний Суд підкреслив, що оцінка доказів є прерогативою судів нижчих інстанцій, і втручання в неї на стадії касації неможливе, якщо не порушено процесуальні норми. 3. Верховний Суд залишив постанову апеляційного господарського суду без змін, визнавши рішення про накладення штрафу правомірним. Справа №607/21695/23 від 07/09/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вас: 1. Предметом спору є визначення належної юрисдикції (цивільної чи господарської) для розгляду позову про стягнення коштів за договором, укладеним між агропідприємством та фізичною особою, яка при підписанні документа вказала свою посаду в юридичній особі та використала її печатку. 2. Суд виходив із того, що при визначенні юрисдикції ключовим є не лише суб’єктний склад, а й характер правовідносин та зміст правочину. Суди встановили, що договір був оформлений на фірмовому бланку ТОВ «АвтотрансТернопіль» та скріплений печаткою цієї юридичної особи. Оскільки відповідач є засновником та керівником вказаного товариства, а предмет договору (закупівля та доставка авто) повністю збігається з видами економічної діяльності компанії, суд дійшов висновку, що зобов’язання виникли саме у юридичної особи. Відповідно, оскільки спір виник між двома суб’єктами господарювання, він підлягає розгляду виключно в порядку господарського судочинства. Доводи позивача про те, що договір укладено з фізичною особою, були відхилені як такі, що суперечать фактичним обставинам справи та змісту документа. Таким чином, суди попередніх інстанцій правомірно закрили провадження у справі в порядку цивільного судочинства. 3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду — без змін. Справа №207/4644/24 від 22/09/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до вашого запиту: 1. Предметом спору є перегляд у касаційному порядку законності вироку та ухвали апеляційного суду в частині призначення покарання засудженому за вчинення низки злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості малолітніх осіб, а також злочинів, пов’язаних із дитячою порнографією. 2. Верховний Суд при винесенні рішення керувався тим, що суди попередніх інстанцій повно та всебічно врахували характер і ступінь тяжкості вчинених злочинів, які відносяться до категорії особливо тяжких. Колегія суддів наголосила, що покарання має бути не лише заходом кари, а й засобом виправлення та запобігання новим злочинам, що вимагає індивідуального підходу до особи засудженого. Суд зазначив, що при призначенні довічного позбавлення волі було враховано особливу суспільну небезпеку діянь, вчинених щодо малолітніх дітей членом сім’ї, а також тяжкі наслідки для потерпілих. Аргументи захисту про надмірну суворість покарання були відхилені, оскільки суди нижчих інстанцій діяли в межах санкцій статей Кримінального кодексу України. Верховний Суд підкреслив, що призначене покарання є співмірним вчиненому та відповідає принципам справедливості. Також було взято до уваги відсутність щирого каяття та той факт, що засуджений не визнавав протиправність своїх дій. 3. Верховний Суд залишив вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційні скарги засудженого та його захисника — без задоволення. Справа №712/13799/19 від 17/09/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір: 1. Предметом спору є законність закриття кримінального провадження через пропуск прокурором строку досудового розслідування при зверненні до суду з обвинувальним актом. 2. Суд виходив з того, що процесуальні строки є імперативними, а обов’язок забезпечити своєчасне звернення до суду лежить виключно на стороні обвинувачення. Верховний Суд підкреслив, що передача обвинувального акта внутрішній службі діловодства прокуратури не є тотожною зверненню до суду, оскільки уповноваженою особою на прийняття документа є саме канцелярія суду або поштове відділення. Суд зазначив, що прокурор зобов’язаний враховувати графіки роботи суду та вживати заходів для доставки документів у межах встановленого строку. Посилання на внутрішні інструкції прокуратури не звільняють від виконання вимог КПК України щодо дотримання процесуальних строків. Оскільки обвинувальний акт надійшов до суду вже після завершення граничного строку, суд дійшов висновку про неможливість подальшого розгляду справи. Таким чином, закриття провадження на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України було визнано законним та обґрунтованим. 3. Верховний Суд залишив ухвали судів першої та апеляційної інстанцій про закриття кримінального провадження без змін, а касаційні скарги прокурора та представника потерпілого — без задоволення. Справа №632/306/24 від 21/09/2026 Предметом спору є перегляд законності вироків судів першої та апеляційної інстанцій щодо засудження особи за вчинення кримінальних правопорушень, пов’язаних із виправдовуванням, визнанням правомірною та запереченням збройної агресії Російської Федерації проти України (ст. 436-2 КК України). Суд при винесенні рішення керувався необхідністю перевірки дотримання судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права під час розгляду справи. Верховний Суд проаналізував доводи касаційної скарги захисника, який оскаржував вироки, проте не знайшов підстав для їх скасування чи зміни. Колегія суддів дійшла висновку, що суди нижчих інстанцій повно та всебічно дослідили обставини кримінального провадження, надавши належну оцінку зібраним доказам. Кваліфікація дій засудженого за частинами 1, 2 та 3 ст. 436-2 КК України була визнана судом обґрунтованою та такою, що відповідає фактичним обставинам справи. Суд також переконався, що призначене покарання відповідає ступеню тяжкості вчинених злочинів та особі засудженого, а процесуальних порушень, які б могли бути підставою для скасування судових рішень, допущено не було. Таким чином, касаційна інстанція підтвердила правомірність попередніх вироків, визнавши їх законними та вмотивованими. Верховний Суд залишив касаційну скаргу захисника без задоволення, а вироки судів попередніх інстанцій — без змін. Справа №705/4624/25 від 17/09/2026 1. Предметом спору є правомірність повернення апеляційним судом скарги заявника на ухвалу слідчого судді, якою було відмовлено у задоволенні скарги на бездіяльність прокурора щодо невнесення відомостей до ЄРДР. 2. Верховний Суд, переглядаючи справу, виходив із того, що право на апеляційне оскарження ухвал слідчого судді є важливою гарантією доступу до правосуддя та судового контролю за досудовим розслідуванням. Суд дійшов висновку, що апеляційний суд припустився помилки, формально підійшовши до питання прийнятності скарги, чим фактично позбавив особу права на перегляд судового рішення. Колегія суддів наголосила, що обмеження права на апеляцію в таких категоріях справ має бути чітко передбачене законом і не повинно створювати перешкод для захисту прав громадян. Суд вказав на необхідність забезпечення ефективного судового контролю за бездіяльністю органів досудового розслідування. Відтак, рішення апеляційного суду про повернення скарги було визнано незаконним та таким, що порушує процесуальні права учасника провадження. В результаті, справу було повернуто до апеляційної інстанції для розгляду по суті. 3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Справа №163/1478/23 від 17/09/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось суть справи та правова позиція суду: 1. Предметом спору є законність засудження директора ліцею за привласнення паливно-мастильних матеріалів (паливних талонів) навчального закладу шляхом зловживання службовим становищем. 2. Суд при винесенні рішення керувався тим, що вина засудженого повністю підтверджується сукупністю зібраних доказів: показаннями свідків, бухгалтерською документацією, результатами інвентаризації та даними про використання талонів на особисті потреби. Верховний Суд наголосив, що директор, маючи доступ до майна в силу посадових обов’язків, діяв з прямим умислом та корисливим мотивом, що охоплюється складом злочинів, передбачених ст. 191 КК України. Аргументи захисту про відсутність умислу та «незначність» шкоди були відхилені, оскільки суди встановили систематичність дій та спроби приховати злочин шляхом підробки розписок військовослужбовців. Також суд підкреслив, що в умовах воєнного стану розкрадання бюджетних коштів є особливо суспільно небезпечним діянням. Призначене покарання визнано справедливим та співмірним, оскільки воно відповідає тяжкості вчиненого та особі засудженого, який не відшкодував завдану шкоду. Апеляційний суд, на думку касаційної інстанції, належним чином перевірив усі доводи захисту, тому підстав для скасування вироку немає. 3. Верховний Суд залишив вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу захисника — без задоволення. Справа №520/29100/24 від 22/09/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до вашого запиту: 1. Предметом спору є правомірність повернення позовної заяви через пропуск позивачем тримісячного строку звернення до суду з вимогами про нарахування та виплату додаткової винагороди, передбаченої постановою КМУ № 168. 2. Суд виходив з того, що після внесення змін до статті 233 КЗпП України (з 19 липня 2022 року) для справ про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, встановлено чіткий тримісячний строк звернення до суду. Цей строк починає обчислюватися з дня, коли особа отримала письмове повідомлення про суми, нараховані та виплачені їй при звільненні. Суд зазначив, що позивач був звільнений 1 травня 2024 року, а довідка про виплати була датована 16 травня 2024 року, що є моментом, з якого позивач мав дізнатися про порушення своїх прав. Верховний Суд підкреслив, що звернення до роботодавця з адвокатським запитом пізніше не перериває і не змінює початок перебігу цього процесуального строку. Також суд наголосив, що позивач не навів поважних причин, які б об’єктивно перешкоджали йому звернутися до суду вчасно. Відтак, суди попередніх інстанцій правильно застосували норми процесуального права, повернувши позов через пропуск строку. 3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін. Справа №161/1839/20 від 16/09/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний аналіз: 1. Предметом спору є перевірка законності виправдувального вироку щодо особи, яка обвинувачувалася у підробленні офіційних документів (актів надання послуг та рахунків) та їх використанні з метою безпідставного отримання грошових коштів від товариства. 2. Верховний Суд підтримав позицію судів нижчих інстанцій, вказавши, що сторона обвинувачення не надала достатніх та беззаперечних доказів вини особи. Суд зазначив, що договірні відносини між ФОП та ТОВ були реальними, що підтверджується показаннями свідків (покупців нерухомості, директора та бухгалтера ТОВ), які бачили виконання послуг на практиці. Щодо доводів прокурора про неможливість підписання акту через перебування обвинуваченої за кордоном, суд погодився з висновком апеляції, що це була технічна помилка в даті, яка була виправлена належним чином. Також суд визнав правомірною відмову в призначенні експертизи давності документів, оскільки прокурор не обґрунтував неможливість її проведення на стадії досудового розслідування. Суд підкреслив, що незгода прокурора з оцінкою доказів не є підставою для їх повторного дослідження в апеляції, якщо суд першої інстанції дослідив їх у повному обсязі. Зрештою, Верховний Суд не виявив істотних порушень процесуального закону, які б вимагали скасування виправдувального вироку. 3. Верховний Суд залишив ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу прокурора — без задоволення. Справа №320/13139/24 від 22/09/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. Предметом спору є правомірність податкового повідомлення-рішення про застосування штрафних санкцій за порушення порядку проведення розрахункових операцій (невидача фіскального чека) та законність призначення фактичної перевірки податковим органом. 2. Верховний Суд вказав, що суди попередніх інстанцій не дослідили ключовий документ — доповідну записку, яка стала підставою для призначення фактичної перевірки, що є обов’язковим для перевірки законності дій податківців. Суд наголосив, що податковий орган має право використовувати дані з системи обліку даних РРО (СОД РРО) як належну податкову інформацію для виявлення порушень. Водночас Верховний Суд відхилив аргумент апеляційного суду про те, що перевірка була проведена неуповноваженою особою, оскільки наказ був вручений адміністратору, який фактично здійснював розрахунки. Суд підкреслив, що для притягнення до відповідальності за Законом №265/95-ВР критично важливо встановити факт невидачі розрахункового документа встановленої форми. Оскільки суди не надали належної оцінки підставам призначення перевірки та не дослідили зміст доповідної записки, їхні рішення визнано передчасними. У підсумку, Верховний Суд вказав на необхідність всебічного з’ясування обставин, які були проігноровані нижчими інстанціями. 3. Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Справа №909/362/25 від 18/09/2026 Предметом цього спору є вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених відповідачем під час розгляду справи у суді касаційної інстанції. Суд при винесенні рішення керувався тим, що хоча сторона має право на відшкодування витрат на адвоката, такі витрати повинні бути не лише фактично підтвердженими, а й співмірними зі складністю справи та обсягом виконаної роботи. Верховний Суд наголосив, що договори між адвокатом та клієнтом не є обов’язковими для суду при визначенні суми компенсації, оскільки суд має самостійно оцінювати розумність та необхідність заявлених витрат. У цій справі колегія суддів встановила, що адвокат витратив надмірну кількість часу (19 годин) на підготовку документів, аргументація яких значною мірою дублювала позиції, висловлені на попередніх стадіях процесу. Суд також звернув увагу на те, що адвокат не здійснював глибокого вивчення нових правових аспектів, оскільки правова позиція клієнта залишалася незмінною. Відтак, суд дійшов висновку, що заявлена сума у 42 500 грн не відповідає критеріям справедливості та реальності, зважаючи на фактичний обсяг наданих послуг. На підставі цього суд застосував принцип пропорційності та суттєво зменшив розмір відшкодування, визначивши його на рівні 20 000 грн. Верховний Суд ухвалив частково задовольнити заяву Товариства, стягнувши з Громадської організації на його користь 20 000 грн витрат на правничу допомогу. Справа №640/10399/20 від 22/09/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до вашого запиту: 1. Предметом спору є правомірність звільнення прокурора з органів прокуратури у зв’язку з його відмовою від запропонованих вакантних посад після того, як його попереднє призначення на адміністративну посаду було скасовано наказом Генерального прокурора. 2. Суд встановив, що наказ про звільнення позивача від 23 квітня 2020 року базувався на іншому наказі Генерального прокурора, який згодом був визнаний протиправним та скасований в судовому порядку. Оскільки первинна підстава для звільнення (скасування призначення на посаду прокурора міста Києва) втратила юридичну силу, наказ про звільнення позивача автоматично став безпідставним. Суд наголосив, що звільнення прокурора з адміністративної посади не означає автоматичного звільнення з органів прокуратури, а процедура, передбачена частиною 5 статті 41 Закону України «Про прокуратуру», не могла бути застосована правомірно, оскільки наказ про скасування призначення був нікчемним. Апеляційний суд також врахував, що п’ятирічний строк перебування позивача на адміністративній посаді закінчився лише у 2025 році, що додатково підтверджує відсутність законних підстав для його звільнення у 2020 році. Верховний Суд погодився з цими висновками, зазначивши, що доводи касаційних скарг прокуратури зводяться лише до спроби переоцінити встановлені судом факти, що не є підставою для скасування рішення. Таким чином, суди дійшли висновку про необхідність захисту трудових прав прокурора, чиє звільнення було наслідком незаконних управлінських рішень. 3. Верховний Суд залишив без змін постанову Шостого апеляційного адміністративного суду, якою наказ про звільнення позивача було визнано протиправним та скасовано. Справа №913/452/24 від 16/09/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу: 1. Предметом спору є стягнення заборгованості за договором постачання природного газу, зокрема в частині оплати за обсяги, поставлені на територію, що опинилася під тимчасовою окупацією після 24 лютого 2022 року. 2. Суд виходив із того, що статус тимчасово окупованої території є об’єктивним матеріально-правовим фактом, який виникає в момент фактичної втрати контролю над територією, а не з моменту його офіційного адміністративного оформлення. Верховний Суд підтвердив, що положення Закону «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» застосовуються до правовідносин, що виникли після початку повномасштабного вторгнення, навіть за відсутності на той момент відповідних рішень Кабінету Міністрів. Крім того, суд наголосив на неможливості об’єктивного визначення обсягів спожитого газу на окупованих територіях через відсутність контролю оператора газорозподільних систем над мережами. Скаржник намагався переконати суд відступити від попередніх правових позицій, проте колегія суддів не знайшла для цього жодних правових підстав. Суд зазначив, що сталість судової практики є запорукою правової визначеності, а аргументи позивача не містили фундаментальних підстав для зміни підходу. У підсумку, суд визнав правомірною відмову у стягненні боргу за період, коли постачання газу на окуповану територію не могло бути належним чином підтверджене або здійснене в межах легальної господарської діяльності. 3. Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими було відмовлено у задоволенні позовних вимог у спірній частині. Справа №910/14311/25 від 15/09/2026 Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. **Предмет спору:** Стягнення з ПрАТ «НЕК «Укренерго» на користь АТ «ДТЕК Західенерго» заборгованості за балансуючу електричну енергію, а також інфляційних втрат та 3% річних за прострочення виконання грошового зобов’язання. 2. **Аргументи суду:** – Суд встановив, що відповідно до Правил ринку, оплаті підлягають саме декадні звіти, які формуються адміністратором розрахунків, а не лише місячні звіти на підставі актів купівлі-продажу. – Оператор системи передачі (ОСП) та адміністратор розрахунків (АР) — це функції, які виконує один суб’єкт, тому він зобов’язаний здійснювати оплату за декадними звітами у визначені Правилами ринку строки. – Положення пунктів 7.2.1 та 7.2.2 Правил ринку регулюють забезпечення коштів на рахунках ескроу для оплати послуг ОСП, а не порядок оплати послуг, наданих постачальником послуг з балансування (ППБ) на користь ОСП. – Суд відхилив доводи «Укренерго» про те, що зобов’язання виникають лише на підставі місячних звітів, оскільки декадні звіти є самостійними платіжними документами, що підтверджують суму поточного зобов’язання. – Щодо процесуальних питань, суд зазначив, що перевірка розрахунків позивача не є виходом за межі позовних вимог, а є обов’язком суду при вирішенні спору про стягнення грошових коштів. – Верховний Суд підкреслив сталість своєї практики в аналогічних справах і відсутність підстав для відступу від раніше сформованих правових висновків, оскільки скаржник не навів вагомих аргументів щодо зміни законодавства чи суспільного контексту. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу ПрАТ «НЕК «Укренерго» без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін. Справа №925/816/25 від 16/09/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. **Предмет спору:** Стягнення збитків у розмірі понад 7,7 млн грн, які, на думку позивача (ПрАТ «НЕК «Укренерго»), виникли через неналежне виконання відповідачем обов’язків зі складання та реєстрації податкових накладних, що призвело до втрати права на податковий кредит. 2. **Аргументи суду:** – Суд наголосив, що для стягнення збитків позивач має довести повний склад цивільного правопорушення, включаючи прямий причинно-наслідковий зв’язок між діями відповідача та реальними збитками. – Встановлено, що позивач проявив пасивну та недобросовісну поведінку, оскільки протягом тривалого часу (понад 1095 днів) не вживав заходів для виправлення помилок у податкових накладних, хоча мав таку можливість. – Суд підкреслив, що обов’язок продавця щодо реєстрації накладних є публічно-правовим, а покупець, діючи розумно та обачно, зобов’язаний своєчасно повідомляти контрагента про виявлені помилки, що позивач проігнорував. – Посилання позивача на висновок експерта суд відхилив, зазначивши, що арифметичне підтвердження суми збитків не замінює доведення правових підстав для відповідальності за статтею 22 Цивільного кодексу України. – Суд дійшов висновку, що втрата права на податковий кредит стала наслідком власної бездіяльності позивача, а не протиправних дій відповідача. – Також суд вказав, що спроба стягнути суму ПДВ як збитки через суд є фактично намаганням отримати податкову вигоду поза межами встановленого податковим законодавством порядку, що є зловживанням правом. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд закрив касаційне провадження в частині підстав, що стосувалися нерелевантних правових висновків, а в іншій частині залишив рішення судів попередніх інстанцій про відмову в позові без змін. Справа №926/2253/25 від 15/09/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. Предметом спору є витребування земельної ділянки з комунальної власності у державну, визнання недійсним договору оренди та скасування державної реєстрації права власності на об’єкт нерухомості (трансформаторну підстанцію). 2. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд, оскільки апеляція не дослідила належним чином правовий статус земельної ділянки станом на момент розмежування земель (01.01.2013). Суд наголосив, що апеляційна інстанція не надала оцінки доводам сторін щодо того, чи була ділянка комунальною до 2013 року, а отже, чи могла вона автоматично перейти у державну власність. Також суд вказав на необхідність перевірки дотримання принципу «єдності юридичної долі» земельної ділянки та розташованої на ній нерухомості, оскільки на ділянці вже зведені багатоквартирні будинки. Верховний Суд підкреслив, що позивач зобов’язаний довести порушення своїх прав, а суд має оцінити добросовісність набувача майна перед тим, як застосовувати такий радикальний спосіб захисту, як віндикація (витребування). Крім того, апеляційний суд не врахував, що вирішення спору про землю без залучення власників нерухомості, розташованої на ній, може порушувати їхні майнові права. 3. Верховний Суд прийняв рішення скасувати постанову апеляційного господарського суду та передати справу на новий розгляд до того ж суду апеляційної інстанції. Справа №922/3178/25 від 23/09/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось суть справи: 1. Предметом спору є стягнення з податкового органу шкоди, завданої несвоєчасним внесенням даних до Реєстру заяв про повернення бюджетного відшкодування ПДВ та порушенням строків такого відшкодування. 2. Верховний Суд наголосив, що при вирішенні таких спорів слід застосовувати спеціальні норми Податкового кодексу України (зокрема ст. 114 та 128), які мають пріоритет над загальними нормами цивільного законодавства. Суд роз’яснив, що у випадках, передбачених ст. 128 ПК України, позивач не зобов’язаний доводити повний склад цивільного правопорушення (наявність збитків та причинно-наслідковий зв’язок), оскільки розмір шкоди у розмірі однієї мінімальної заробітної плати презюмується. Важливим є те, що господарський суд має право і обов’язок самостійно встановлювати факт протиправності дій податкового органу, оцінюючи докази, і не повинен чекати на окреме рішення адміністративного суду з цього приводу. Апеляційний суд помилково відмовив у позові лише через відсутність «преюдиційного» рішення, фактично ухилившись від дослідження того, чи виконав податковий орган свій обов’язок щодо внесення даних до Реєстру після скасування незаконного податкового повідомлення-рішення. Також суд вказав на необхідність перевірки похідних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат. 3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для встановлення фактичних обставин щодо своєчасності дій податкового органу. Справа №489/3298/24 від 16/09/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. **Предмет спору:** Поділ спільного нерухомого майна (житлового будинку) в натурі, скасування державної реєстрації земельних ділянок та встановлення порядку користування ними. 2. **Аргументи суду:** – Суд підтвердив право співвласника на виділ його частки в натурі, оскільки це відповідає нормам Цивільного кодексу України та технічній можливості, підтвердженій експертизою. – Верховний Суд наголосив на важливості розмежування понять «поділ» та «виділ»: при виділі частки право спільної власності припиняється лише для особи, що вибуває, а при поділі — для всіх співвласників. – Ключовим аргументом щодо земельних питань стало застосування статті 120 Земельного кодексу України, згідно з якою право власності на земельну ділянку переходить до набувача нерухомості, розташованої на цій ділянці. – Оскільки відповідач є законним власником будинку (що підтверджено реєстрацією права власності), він автоматично набув право на відповідну частину земельної ділянки, тому підстави для скасування кадастрової реєстрації відсутні. – Суд зазначив, що за наявності чинного права власності на будівлю, вимоги про скасування реєстрації землі та встановлення порядку користування нею є безпідставними. – Також суд переглянув розподіл судових витрат, оскільки частково задовольнив касаційну скаргу, поклавши частину витрат на позивача. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу: залишив у силі рішення про виділ частки будинку в натурі, але скасував рішення попередніх інстанцій у частині скасування реєстрації земельних ділянок та встановлення порядку користування ними, ухваливши нове рішення про відмову в цій частині позову. Справа №766/14250/24 від 23/09/2026 Предметом цього спору є правомірність ухвали апеляційного суду про повернення апеляційної скарги захисника, поданої в інтересах засудженого. Верховний Суд, переглядаючи справу, дійшов висновку, що апеляційний суд припустився порушень норм кримінального процесуального закону, які перешкодили належному доступу до правосуддя. Колегія суддів встановила, що підстави, за якими апеляційну скаргу було повернуто, не відповідають вимогам КПК України або були застосовані формально без урахування суті поданого звернення. Суд наголосив на важливості забезпечення права на апеляційне оскарження, яке є фундаментальною гарантією захисту прав засудженого. Оскільки процедурні перепони, створені апеляційною інстанцією, виявилися безпідставними, Верховний Суд визнав необхідним скасувати оскаржуване рішення. Це дозволить забезпечити повторний розгляд апеляційної скарги по суті, що відповідає принципам законності та справедливості судового провадження. Таким чином, касаційна інстанція виправила помилку апеляційного суду, повернувши справу на стадію апеляційного розгляду. Суд ухвалив частково задовольнити касаційну скаргу захисника, скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Справа №200/8162/24 від 22/09/2026 Предметом цього спору є правомірність відмови Пенсійного фонду у зарахуванні періодів військової служби (зокрема, участі в АТО) до пільгового стажу у кратному обчисленні для призначення пенсії за віком. Верховний Суд при винесенні рішення керувався тим, що пільгове обчислення вислуги років для військовослужбовців є похідним від спеціального статусу особи та має враховуватися при визначенні права на пенсію. Суд наголосив, що зміни до Порядку № 393, внесені урядовою постановою № 119 у 2022 році, які обмежували таке зарахування лише розміром пенсії, були визнані судом нечинними. Відповідно, суди не повинні застосовувати положення нормативних актів, які суперечать законам України, навіть якщо вони формально залишаються в тексті акта. Верховний Суд підкреслив, що пільговий стаж, набутий під час участі в АТО, має бути врахований у кратному розмірі (один місяць за три) для встановлення права на пенсію за віком на пільгових умовах. Таким чином, позивач має законне право на перерахунок свого стажу з урахуванням пільгових періодів служби. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції, яким позовні вимоги ОСОБА_1 було задоволено. Справа №615/492/23 від 22/09/2026 1. Предметом спору є перегляд законності вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду у кримінальному провадженні щодо обвинувачення особи у вчиненні умисного вбивства (ч. 1 ст. 115 КК України). 2. Суд касаційної інстанції прийшов до висновку про необхідність скасування рішення апеляційного суду через виявлені порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили ухваленню законного та обґрунтованого рішення. Колегія суддів встановила, що апеляційний суд не в повній мірі дотримався процедури перевірки доводів, викладених у скаргах сторін, що є обов’язковим для забезпечення права на справедливий суд. Зокрема, було виявлено недоліки в оцінці доказів та мотивації висновків, які вплинули на правильність кваліфікації або призначення покарання. Верховний Суд наголосив на важливості дотримання стандартів доказування та повноти судового розгляду в апеляційній інстанції. Оскільки допущені порушення не можуть бути усунуті під час касаційного провадження, справу було повернуто на новий розгляд до апеляційного суду. Також суд врахував тяжкість інкримінованого злочину та ризики переховування обвинуваченого, обравши йому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. 3. Верховний Суд ухвалив скасувати ухвалу Харківського апеляційного суду та призначити новий розгляд у цьому ж суді, обравши обвинуваченому запобіжний захід у виді тримання під вартою. Справа №705/4624/25 від 17/09/2026 Предметом цього спору є правомірність повернення апеляційної скарги суддею апеляційного суду одноособово через пропуск строку на оскарження ухвали слідчого судді. Верховний Суд при винесенні рішення керувався насамперед імперативними вимогами Кримінального процесуального кодексу України щодо колегіального розгляду справ в апеляційній інстанції. Суд наголосив, що питання про поновлення строку на апеляційне оскарження та, як наслідок, питання про повернення апеляційної скарги, повинні вирішуватися виключно колегією у складі трьох суддів, а не одним суддею-доповідачем. Оскільки ухвалу про повернення скарги було постановлено незаконним складом суду, це є безумовною підставою для її скасування. Верховний Суд також звернув увагу апеляційної інстанції на необхідність врахування правової позиції щодо обчислення строків оскарження. Зокрема, суд підкреслив, що хоча строк відраховується з моменту оголошення резолютивної частини ухвали, необізнаність особи з мотивами рішення через неотримання повного тексту може бути визнана поважною причиною для поновлення пропущеного строку. Таким чином, апеляційний суд при новому розгляді зобов’язаний перевірити доводи заявника про поважність причин пропуску строку з урахуванням цих роз’яснень. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Справа №991/665/23 від 15/09/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Перегляд законності вироку апеляційного суду, яким колишнього директора ДП «Агентство місцевих доріг Полтавської області» було виправдано за обвинуваченням у зловживанні службовим становищем (ч. 2 ст. 364 КК України), але визнано винним у нецільовому використанні бюджетних коштів (ч. 2 ст. 210 КК України). 2. **Аргументи суду:** – Щодо виправдання за ч. 2 ст. 364 КК України, Верховний Суд погодився, що сторона обвинувачення не довела розмір «тяжких наслідків» поза розумним сумнівом, оскільки експертні висновки виявилися суперечливими, а призначена апеляцією комплексна експертиза не змогла встановити необхідні для розрахунку збитків дані. – Суд наголосив, що наявність експертного висновку в матеріалах справи не має наперед установленої сили і не звільняє обвинувачення від обов’язку довести шкоду через сукупність доказів. – Щодо засудження за ч. 2 ст. 210 КК України, суд підтвердив наявність прямого умислу в діях посадовця, який, маючи відповідну освіту та повноваження, свідомо спрямував бюджетні кошти на цілі, не передбачені паспортом бюджетної програми. – Суд відхилив доводи захисту про правомірність витрат, вказавши, що фінансування розробки проєктно-кошторисної документації для доріг місцевого значення за рахунок невідповідних бюджетних асигнувань є прямим порушенням бюджетного законодавства. – Касаційна інстанція також визнала призначене покарання (службове обмеження) справедливим, зважаючи на те, що воно відповідає особі засудженого та ступеню тяжкості вчиненого злочину. – Верховний Суд підкреслив, що не має повноважень переоцінювати докази, а лише перевіряє правильність застосування норм права, тому втручання у висновки апеляційного суду щодо оцінки доказів було визнано недоцільним. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив вирок Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду без змін, а касаційні скарги прокурора та захисника — без задоволення. Справа №753/24021/17 від 21/09/2026 1. Предметом спору є перегляд у касаційному порядку законності ухвали апеляційного суду, якою було залишено в силі вирок щодо засудження трьох осіб за службове підроблення (ч. 1 ст. 366 КК України). 2. Верховний Суд, перевіряючи доводи касаційних скарг захисника та засуджених, дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій належним чином дослідили всі обставини кримінального провадження. Суд встановив, що під час розгляду справи в апеляційному порядку не було допущено істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б перешкодили ухваленню законного та обґрунтованого рішення. Колегія суддів підтвердила, що кваліфікація дій засуджених за ч. 1 ст. 366 КК України є правильною, а докази, покладені в основу обвинувачення, є допустимими та достатніми. Аргументи сторони захисту щодо безпідставності засудження не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду. Суд також констатував, що призначене покарання відповідає вимогам закону та принципам індивідуалізації відповідальності. Таким чином, підстав для скасування оскаржуваного судового рішення Верховний Суд не вбачає. 3. Верховний Суд постановив залишити касаційні скарги без задоволення, а ухвалу апеляційного суду — без змін. Справа №727/3719/26 від 17/09/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вас: 1. Предметом спору є правомірність відмови апеляційного суду у відкритті провадження за скаргою прокурора на ухвалу слідчого судді про зміну запобіжного заходу із застави на домашній арешт. 2. Верховний Суд виходив із того, що перелік ухвал, які підлягають апеляційному оскарженню під час досудового розслідування, визначений статтею 309 КПК України, включає рішення про застосування запобіжних заходів, зокрема домашнього арешту. Суд наголосив, що поняття «застосування запобіжного заходу» є ширшим, ніж просто його первинне обрання, і охоплює також випадки зміни одного запобіжного заходу на інший. Апеляційний суд припустився помилки, звузивши тлумачення процесуального закону та безпідставно обмеживши право сторони обвинувачення на апеляційне оскарження. Касаційна інстанція підкреслила, що така позиція повністю узгоджується зі сталою практикою Верховного Суду, згідно з якою зміна запобіжного заходу є процесуальним рішенням, що підлягає перегляду в апеляційному порядку. Відтак, відмова апеляційного суду у відкритті провадження була визнана істотним порушенням кримінального процесуального закону, яке перешкодило доступу до правосуддя. 3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу прокурора, скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Справа №420/12473/22 від 22/09/2026 Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 420/12473/22: 1. **Предмет спору:** Визнання недійсними правочинів (договорів поставки зерна та додаткових угод до них) між ТОВ «ГУД ВІЛЛ АГРО» та АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» через їх фіктивність та відсутність реальної господарської діяльності. 2. **Аргументи суду:** – Суд встановив, що ТОВ «ГУД ВІЛЛ АГРО» було створено фіктивно, що підтверджується вироком суду у кримінальній справі щодо його керівника за статтею 205-1 КК України (підроблення документів для реєстрації). – Ключовим доказом стала почеркознавча експертиза, яка підтвердила, що підписи від імені директора ТОВ «ГУД ВІЛЛ АГРО» на всіх спірних договорах та первинних документах були виконані іншими особами, а не керівником. – Суд наголосив, що статус фіктивного підприємства є несумісним з легальною господарською діяльністю, тому формальне наявність документів не може підтверджувати реальність операцій. – Верховний Суд підтримав позицію, що контролюючий орган має право звертатися до суду з такими позовами для захисту публічного порядку та інтересів держави. – Доводи АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» про добросовісність та відсутність сумнівів у контрагенті були відхилені, оскільки операції фактично не відбувалися. – Суд також зазначив, що посилання скаржника на практику Верховного Суду є безпідставними, оскільки обставини цієї справи (зокрема, вирок та висновок експерта) є унікальними та не тотожними тим справам, на які посилався відповідач. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій про визнання правочинів недійсними — без змін. Справа №320/41865/24 від 22/09/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Оскарження платником податків рішень податкового органу про донарахування грошових зобов’язань з ПДВ, ПДФО, військового збору та застосування штрафних санкцій за результатами документальної перевірки. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій допустили суттєві порушення процесуального права, розглянувши справу поверхнево. Зокрема, суди не надали належної оцінки доводам податкової щодо строків давності при поданні уточнюючих декларацій, а також не перевірили, чи подавалися платником до суду документи, які не були надані під час податкової перевірки. Верховний Суд наголосив, що суди фактично продублювали позовну заяву в тексті своїх рішень, не навівши власного мотивованого обґрунтування щодо кожного аргументу сторін. Також суди безпідставно скасували податкові повідомлення-рішення у повному обсязі, навіть у тих частинах, де нарахування податків були обґрунтованими, посилаючись лише на незгоду з розміром штрафів. Суд підкреслив, що адміністративні суди зобов’язані проявляти активну роль у процесі: самостійно встановлювати дійсні обставини справи та витребовувати докази, а не обмежуватися лише формальним аналізом позицій сторін. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Справа №910/12627/25 від 16/09/2026 Вітаю. Як фахівець із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір: 1. **Предмет спору:** Усунення перешкод територіальній громаді у володінні та розпорядженні земельною ділянкою водного фонду шляхом знесення об’єктів самочинного будівництва та звільнення ділянки. 2. **Аргументи суду:** * Суд підтвердив, що земельна ділянка належить до земель водного фонду, де будівництво приватних споруд є незаконним. * Ключовим моментом стало застосування правової позиції Великої Палати Верховного Суду: у спорах щодо самочинного будівництва вимога про скасування запису в реєстрі прав власності є неналежним способом захисту, оскільки вона не вирішує долю самого об’єкта. * Суд наголосив, що єдиним належним способом захисту прав власника землі у таких випадках є вимога про знесення самочинного будівництва або визнання права власності на нього, що і було правильно застосовано судами нижчих інстанцій. * Щодо доводів про «давність» будівництва (до 1991 року), суд зазначив, що правовий режим самочинного будівництва та наслідки його зведення без належних дозволів були врегульовані ще нормами ЦК УРСР 1963 року, тому посилання на неможливість застосування ст. 376 ЦК України є безпідставними. * Суд також відхилив аргументи про порушення права на мирне володіння майном (ст. 1 Першого протоколу до Конвенції), вказавши, що незаконно зведені об’єкти не можуть бути легітимізовані всупереч встановленому законом порядку. * Процесуально суд закрив касаційне провадження в частині посилань на неврахування висновків ВС, оскільки попередні інстанції фактично врахували актуальну практику, а доводи скаржників стосувалися неподібних правовідносин. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд закрив касаційне провадження в частині підстав, передбачених п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, в іншій частині залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін, поновивши їх виконання. Справа №766/5031/23 від 17/09/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до вашого запиту: 1. Предметом спору є перегляд законності вироків судів першої та апеляційної інстанцій щодо засудження особи за колабораційну діяльність (ч. 5 ст. 111-1 КК України) через незгоду сторін із доведеністю вини та призначеним покаранням. 2. Верховний Суд дійшов висновку, що апеляційний суд допустив істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, оскільки формально підійшов до розгляду апеляційної скарги захисту. Суд наголосив, що апеляційна інстанція зобов’язана була ретельно перевірити доводи захисника про недопустимість доказів та суперечливість показань свідків, проте безпідставно відмовила у їх повторному дослідженні. Зокрема, залишилося нез’ясованим питання, чи дійсно обвинувачений працював у незаконно створеній окупаційною владою установі, чи це була помилкова ідентифікація через функціонування двох схожих структур в одному приміщенні. Верховний Суд підкреслив, що стандарт доведення «поза розумним сумнівом» вимагає від суду виключення будь-яких інших версій події, чого в даному випадку зроблено не було. Відтак, апеляційний суд не надав вичерпних відповідей на аргументи захисту, що є порушенням права на справедливий суд. У результаті, рішення апеляційної інстанції було визнано недостатньо вмотивованим для підтвердження винуватості особи. 3. Верховний Суд скасував вирок апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції, залишивши при цьому обвинуваченого під вартою. Справа №910/8679/25 від 22/09/2026 Ось аналіз судового рішення у справі № 910/8679/25, підготовлений для вашого огляду: **1. Предмет спору** Предметом спору є оскарження рішення Антимонопольного комітету України, яким ТОВ «Феномен-Ю.М.» було визнано винним у вчиненні антиконкурентних узгоджених дій, що призвели до спотворення результатів земельних аукціонів, та накладено відповідний штраф. **2. Аргументи суду** Суд апеляційної інстанції, з яким погодився Верховний Суд, виходив із того, що доведення антиконкурентних дій базується на сукупності непрямих доказів, які в цілому виключають випадковість поведінки учасників. Зокрема, було встановлено, що компанії-учасники аукціонів використовували однакові IP-адреси для доступу до банківських систем та подання звітності, причому ці дії відбувалися синхронно, іноді навіть у нічний час. Суд наголосив, що використання однакових технічних засобів та програмного забезпечення в поєднанні зі спільною юридичною адресою вказує на організаційно-технічну взаємопов’язаність суб’єктів. Важливим аргументом стало те, що позивач не зміг надати альтернативного логічного пояснення таким систематичним збігам, які є нетиповими для незалежних конкурентів на ринку. Суд підкреслив, що для кваліфікації порушення достатньо встановити сам факт погодження конкурентної поведінки, а не наявність письмових угод про змову. Зрештою, суд дійшов висновку, що АМК правомірно оцінив докази в їх сукупності, а доводи позивача про «випадковість» збігів є неспроможними. **3. Рішення суду** Верховний Суд залишив постанову апеляційного господарського суду без змін, визнавши рішення АМК про накладення штрафу законним та обґрунтованим. Справа №904/1776/25 від 15/09/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. **Предмет спору:** Визнання укладеним договору оренди земельної ділянки між міською радою та власником розташованого на ній нерухомого майна. 2. **Аргументи суду:** – Суд виходив із принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі, що зобов’язує власника нерухомості оформити право користування землею. – Оскільки відповідач є власником майна, укладення договору оренди є його імперативним обов’язком, а рішення міської ради про надання ділянки в оренду є достатньою підставою для виникнення таких правовідносин. – Суд підкреслив, що типові умови договору оренди землі є обов’язковими, тому сторони не можуть довільно змінювати їх зміст, а лише конкретизувати. – Щодо орендної плати, суд зазначив, що вона змінюється автоматично при зміні нормативної грошової оцінки (НГО) згідно з Податковим кодексом, тому відповідні пункти в договорі є правомірними. – Щодо обмежень (сервітутів), суд вказав, що їх відсутність у кадастрі на момент розгляду справи означає відсутність підстав для включення таких обтяжень у договір, а посилання на стару документацію не спростовує актуальних даних реєстру. – Суд також відхилив доводи відповідача про невідповідність договору типовій формі, зазначивши, що запропоновані умови не порушують баланс інтересів сторін та відповідають вимогам законодавства. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін. Справа №904/1769/26 від 22/09/2026 Вітаю. Як фахівець із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий виклад справи: 1. Предметом спору є стягнення заборгованості за договором на виконання робіт з подачі технічної води по каналу Дніпро-Інгулець, яку замовник відмовився оплачувати через незгоду з обсягами наданих послуг. 2. Суд виходив із того, що сторони уклали договір, яким чітко визначено механізм обліку води — за показниками витратомірів комерційного обліку, встановлених на насосній станції виконавця. Суди встановили, що позивач належним чином виконав умови договору, а обсяги води були підтверджені відповідними актами, які відповідач не підписав без належного обґрунтування. Аргументи відповідача щодо «теоретично прогнозованих» обсягів споживання води суд відхилив, оскільки вони не базувалися на фактичних даних обліку. Також суд зазначив, що обсяг послуг за договором не залежить від того, як саме замовник використовує отриману воду, а визначається виключно показниками лічильників. Щодо процесуальних питань, суд апеляційної інстанції правомірно відмовив у долученні нових доказів, оскільки відповідач не довів неможливість їх подання під час розгляду справи в суді першої інстанції. Верховний Суд підкреслив, що посилання скаржника на іншу судову практику є безпідставним через неподібність правовідносин у тій справі та справі, що розглядається. 3. Верховний Суд закрив касаційне провадження в частині посилання на неврахування висновків Верховного Суду, а в іншій частині залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, підтвердивши правомірність стягнення заборгованості. Справа №643/19405/25 від 22/09/2026 Предметом цього спору є питання правомірності повернення апеляційної скарги органу пробації, який намагався оскаржити відмову суду першої інстанції у скасуванні звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням. Суд при винесенні рішення керувався насамперед нормами Кримінального процесуального кодексу України, що визначають коло осіб, які мають право на апеляційне оскарження. Ключовим аргументом стало посилання на правову позицію, викладену Об’єднаною палатою Касаційного кримінального суду Верховного Суду у справі № 621/3410/23 від 01 червня 2026 року. Згідно з цією позицією, органи пробації та установи виконання покарань не наділені процесуальним правом на оскарження судових рішень, прийнятих за результатами розгляду їхніх подань чи клопотань щодо виконання вироку. Суд наголосив, що оскільки орган пробації не є стороною кримінального провадження в розумінні права на апеляцію в даній категорії справ, апеляційний суд діяв правомірно, повернувши скаргу. Таким чином, Верховний Суд підтвердив, що відсутність у законі прямого права на оскарження для таких органів унеможливлює розгляд їхніх скарг по суті. Це рішення спрямоване на дотримання сталої судової практики та забезпечення чіткого дотримання процесуальних меж для суб’єктів, що звертаються до суду з питань виконання покарань. Верховний Суд залишив ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу органу пробації — без задоволення. Справа №278/5934/24 від 23/09/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий юридичний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Позов матері про позбавлення батька батьківських прав щодо двох неповнолітніх дітей через його нібито ухилення від виконання батьківських обов’язків. 2. **Аргументи суду:** * Суд наголосив, що позбавлення батьківських прав є винятковим та крайнім заходом, який застосовується лише за наявності доведеної винної поведінки батька, а саме свідомого та тривалого нехтування обов’язками. * Встановлено, що відповідач проходить військову службу у Збройних Силах України, що є об’єктивною обставиною, яка обмежує його можливості щодо особистого спілкування з дітьми. * Суд врахував, що батько регулярно сплачує аліменти, не заперечує проти виховання дітей та навіть звертався до органу опіки для визначення порядку спілкування, що свідчить про відсутність умисного ухилення. * Думка дітей про небажання спілкуватися з батьком була врахована, проте суд зазначив, що вона не є єдиним чи безумовним критерієм для позбавлення прав, оскільки може бути сформована під впливом конфлікту між батьками. * Висновок органу опіки та піклування про недоцільність позбавлення прав визнано обґрунтованим, оскільки розрив сімейних зв’язків у цій ситуації не відповідає найкращим інтересам дітей. * Суд підкреслив, що конфліктні стосунки між колишнім подружжям не можуть бути підставою для позбавлення одного з них батьківських прав, якщо немає реальної загрози для розвитку дитини. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими у задоволенні позову про позбавлення батьківських прав було відмовлено. Справа №640/39174/21 від 22/09/2026 Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Оскарження прокурором рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації та наказу про звільнення з посади через нібито невідповідність критеріям доброчесності та професійної етики. 2. **Аргументи суду:** * Суд встановив, що кадрова комісія не надала переконливих доказів на підтвердження своїх сумнівів щодо доброчесності позивача, а всі висновки комісії ґрунтувалися на припущеннях, а не на належних доказах. * Суд наголосив, що позивач під час співбесіди надав вичерпні пояснення та документи, які спростовували сумніви комісії щодо походження майна його родичів (тещі), проте ці докази були проігноровані комісією при прийнятті рішення. * Щодо епізоду з адвокатом, суд зазначив, що комісія посилалася на публікацію в інтернет-виданні, не маючи в матеріалах справи жодної офіційної скарги чи підтверджених фактів неправомірної поведінки прокурора. * Суд також критично оцінив доводи комісії щодо недекларування нерухомості в Полтаві, встановивши, що позивач не був зобов’язаний її декларувати, оскільки не користувався нею понад встановлений законом строк (183 дні). * Важливим моментом стало те, що попередні етапи атестації (тестування) позивач пройшов успішно, а рішення про звільнення базувалося на суб’єктивних судженнях, які не були належним чином мотивовані в самому рішенні комісії. * Суд підкреслив, що хоча комісія має дискреційні повноваження, вона зобов’язана діяти обґрунтовано, а не просто констатувати сумніви, які були спростовані позивачем у судовому порядку. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими позов прокурора було задоволено: рішення кадрової комісії та наказ про звільнення скасовано, позивача поновлено на посаді, а також присуджено виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Справа №554/5069/22 від 17/09/2026 Предметом цього спору є перегляд законності вироку апеляційного суду, яким було змінено покарання засудженому за публічні заклики до агресивної війни (ст. 436 КК України) та відхилено доводи прокурора щодо необхідності перекваліфікації дій на статтю про посягання на територіальну цілісність України (ст. 110 КК України). Суд при винесенні рішення керувався тим, що кваліфікація злочину має ґрунтуватися на чітко встановлених фактичних обставинах, а не на припущеннях. Верховний Суд погодився з висновками судів нижчих інстанцій, що в діях засудженого відсутні ознаки посягання на територіальну цілісність, оскільки у його відеозверненні були відсутні конкретні заклики до зміни меж чи кордонів України. Суд наголосив, що для застосування ст. 110 КК України необхідно довести наявність прямого умислу саме на зміну території, чого в даному випадку матеріали справи не підтвердили. Водночас суд визнав, що апеляційна інстанція правильно оцінила ступінь суспільної небезпеки діяння та особу засудженого, обґрунтовано посиливши покарання з арешту до позбавлення волі. Щодо посилання прокурора на вчинення засудженим нового злочину, суд зазначив, що відповідний вирок ще не набрав законної сили, тому ця обставина не могла бути врахована як підстава для скасування рішення. У підсумку, касаційний суд підтвердив, що суди попередніх інстанцій належним чином дослідили докази та дотрималися вимог кримінального процесуального закону. Верховний Суд залишив вирок Полтавського апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу прокурора — без задоволення. Справа №583/5421/24 від 22/09/2026 Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір: 1. **Предмет спору:** Законність закриття кримінального провадження судами першої та апеляційної інстанцій через нібито закінчення строків досудового розслідування. 2. **Аргументи суду:** – Верховний Суд наголосив, що строки досудового розслідування обчислюються з моменту повідомлення особі про підозру, при цьому день вручення підозри не враховується. – Суд підкреслив, що виділення матеріалів в окреме провадження щодо інших правопорушень не змінює перебіг строків у основному провадженні, якщо в ньому згодом було повідомлено про нову підозру. – Колегія суддів встановила, що сторона захисту ознайомлювалася з матеріалами справи, і цей час, згідно із законом, не включається до загального строку розслідування. – Суд зазначив, що обвинувальний акт було скеровано до суду в межах встановленого законом двомісячного строку, тому підстави для закриття справи за п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України були відсутні. – Верховний Суд вказав, що суди попередніх інстанцій безпідставно посилалися на ухвали, які стосувалися інших процесуальних питань, а не обчислення строків у даному конкретному провадженні. – Також було підкреслено, що апеляційний суд не виконав свій обов’язок щодо ретельної перевірки доводів прокурора, чим допустив істотне порушення вимог процесуального закону. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу прокурора, скасував ухвали судів першої та апеляційної інстанцій і призначив новий розгляд справи в суді першої інстанції. Справа №127/28496/26 від 21/09/2026 1. Предметом спору є клопотання захисника про зміну територіальної підсудності кримінального провадження та передачу справи з одного суду до іншого, що знаходяться в межах юрисдикції різних апеляційних судів. 2. Суд при винесенні рішення керувався вимогами кримінального процесуального законодавства, які чітко регламентують підстави для зміни підсудності. Верховний Суд оцінював наявність об’єктивних обставин, які б унеможливлювали розгляд справи у визначеному суді, або ж аргументи щодо забезпечення оперативності та ефективності судового провадження. У даному випадку колегія суддів дійшла висновку, що доводи захисту не є достатньо переконливими або такими, що відповідають критеріям, передбаченим статтями 32-34 КПК України. Суд виходив із принципу належної юрисдикції, згідно з яким справа має розглядатися судом, визначеним законом, за відсутності виключних підстав для відступу від цього правила. Оскільки захисник не надав належних доказів того, що розгляд справи у поточному суді порушить права обвинувачених або принципи справедливого правосуддя, підстави для задоволення клопотання відсутні. Таким чином, Суд підтвердив дотримання правил територіальної підсудності, встановлених на етапі передачі обвинувального акта до суду. 3. Верховний Суд постановив залишити клопотання захисника про направлення кримінального провадження до іншого суду без задоволення. Справа №759/9074/23 від 17/09/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору: 1. Предметом спору було питання законності та обґрунтованості скасування апеляційним судом звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням (іспитового строку) за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 309 КК України. 2. Верховний Суд, скасовуючи рішення апеляційної інстанції, виходив із того, що апеляційний суд не надав належної оцінки всім обставинам, які пом’якшують покарання та свідчать про можливість виправлення особи без ізоляції від суспільства. Зокрема, було враховано, що засуджений вчинив нетяжкий злочин уперше, визнав вину та щиро розкаявся, що підтверджується застосуванням спрощеного порядку розгляду справи. Суд також звернув увагу на позитивні посткримінальні зміни в житті особи: працевлаштування, проходження курсу лікування, відсутність нових правопорушень протягом тривалого часу та наявність на утриманні малолітньої дитини. Верховний Суд підкреслив, що апеляційний суд безпідставно поставив під сумнів щирість каяття засудженого, не навівши переконливих доказів того, що виправлення особи неможливе без реального позбавлення волі. Таким чином, касаційна інстанція дійшла висновку, що вирок апеляційного суду в частині скасування іспитового строку був несправедливим та не відповідав вимогам ст. 65 КК України щодо індивідуалізації покарання. 3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу захисника, змінив вирок апеляційного суду та остаточно звільнив засудженого від відбування покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк тривалістю 2 роки. Справа №280/7304/25 від 16/09/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, я проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір справи: **1. Предмет спору** Предметом спору є правомірність бездіяльності податкового органу щодо невнесення до Реєстру даних про узгоджену суму бюджетного відшкодування ПДВ та вимога про стягнення з Державного бюджету України на користь ПАТ «ЗМК «Запоріжсталь» суми відшкодування у розмірі 577 936 691 грн. **2. Аргументи суду** * Суд встановив, що право позивача на бюджетне відшкодування вже було підтверджено судовим рішенням у справі № 280/6631/24, яке набрало законної сили, тому питання наявності такого права не підлягало повторному перегляду. * Ключовим питанням було тлумачення пункту 200.4-1 ПК України щодо обмеження права на відшкодування, якщо санкції застосовані до акціонерів (власників) платника податків. * Суд наголосив, що законодавець чітко розмежовує поняття «акціонер» та «засновник (учасник)», і оскільки в нормі ПК України прямо не зазначено «акціонерів», розширене тлумачення цієї норми судом є недопустимим. * Було застосовано принцип правової визначеності та системного аналізу законодавства, зокрема Закону України «Про акціонерні товариства», який розмежовує правовий статус акціонера та засновника. * Суд підкреслив, що санкції мають індивідуальний характер, і застосування обмежень до акціонерів не означає автоматичного поширення цих обмежень на саме товариство, якщо це прямо не передбачено законом. * Суд зазначив, що не має повноважень заповнювати законодавчі прогалини шляхом створення нових правових норм через тлумачення, оскільки це є виключною компетенцією законодавця. * Відтак, відмова податкового органу у проведенні відшкодування з посиланням на санкції проти акціонерів була визнана безпідставною, а стягнення коштів — належним способом захисту порушеного права. **3. Рішення суду** Верховний Суд залишив касаційну скаргу податкового органу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій, якими позовні вимоги про стягнення суми бюджетного відшкодування були задоволені, — без змін. Справа №334/4905/25 від 21/09/2026 Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Працівниця звернулася до суду з вимогою встановити факт трудових відносин з підприємством-правонаступником, зобов’язати його внести запис про звільнення до трудової книжки та стягнути заборгованість із заробітної плати за час вимушеного простою. 2. **Аргументи суду:** – Суд встановив, що трудові відносини позивачки з первинним роботодавцем фактично припинилися у травні 2020 року, оскільки з цього часу вона перестала виконувати будь-які трудові обов’язки, а підприємство припинило нарахування страхових внесків. – Верховний Суд наголосив, що для встановлення факту трудових відносин необхідно довести реальне виконання трудових функцій, підпорядкування правилам внутрішнього розпорядку та отримання винагороди, чого в даному випадку не було. – Суд зазначив, що позивачка сама визнала факт невиходу на роботу з травня 2020 року, тому трудові відносини з підприємством-правонаступником (КП «Універс») фактично ніколи не виникали. – Вимоги про стягнення заборгованості за час простою суд визнав похідними від вимоги про встановлення факту трудових відносин, а оскільки остання не була доведена, підстави для виплат відсутні. – Суд відхилив посилання позивачки на попередні судові рішення у справі № 335/4158/24, оскільки там також було відмовлено у задоволенні аналогічних вимог через недоведеність факту трудових відносин. – Верховний Суд підкреслив, що касаційна скарга фактично спрямована на переоцінку доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції. – Суд також зауважив, що хоча позовні вимоги були пред’явлені до неналежного відповідача, через відсутність апеляційних скарг від самих підприємств, рішення в частині встановлення факту роботи до 2020 року залишилося чинним завдяки принципу заборони повороту до гіршого. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін. Справа №725/5881/25 від 21/09/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. **Предмет спору:** Позивач звернувся до суду з позовом про розірвання шлюбу та встановлення юридичного факту самостійного виховання та утримання ним малолітніх дітей без участі матері. 2. **Аргументи суду:** – Суд наголосив, що сімейні права та обов’язки є невідчужуваними, а їх припинення можливе лише у випадках, прямо передбачених законом (наприклад, позбавлення батьківських прав), чого в даній справі не встановлено. – Окреме проживання батьків та наявність нотаріального договору про визначення місця проживання дітей із батьком не є автоматичним підтвердженням того, що мати ухиляється від виконання своїх батьківських обов’язків. – Суд визнав право територіального центру комплектування (ТЦК) на апеляційне оскарження, оскільки встановлення такого факту безпосередньо впливає на виконання мобілізаційних завдань та обов’язки держави щодо комплектування ЗСУ. – Верховний Суд підкреслив, що приватно-правові інструменти (судові рішення) не повинні використовуватися для уникнення виконання конституційного військового обов’язку. – Докази у справі свідчать лише про домовленість батьків щодо місця проживання дітей, а не про факт ухилення матері від виховання, що є ключовою умовою для задоволення таких вимог. – Суд зазначив, що сама по собі зміна місця проживання матері не є доказом її відмови від батьківських обов’язків. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду, якою було відмовлено у задоволенні вимоги про встановлення факту самостійного виховання та утримання дітей батьком. Справа №642/2272/20 від 15/09/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до ваших вимог: 1. Предметом спору є перевірка законності вироку апеляційного суду в частині дотримання права засудженого на захист під час розгляду кримінального провадження щодо вчинення серії шахрайських дій. 2. Верховний Суд виходив із того, що право на захист не є абсолютним і може бути обмежене, якщо особа добровільно та недвозначно відмовляється від участі адвоката в конкретному судовому засіданні. У цій справі було встановлено, що захисник засудженого не зміг взяти участь у засіданні через об’єктивні обставини (обстріли), про що заздалегідь повідомив суд та узгодив свою відсутність із підзахисним. Сам засуджений під час судового засідання підтвердив, що його згода на розгляд справи без адвоката є добровільною, і не заявляв клопотань про відкладення справи чи заміну захисника. Суд також звернув увагу на те, що інкриміновані злочини не належать до категорії проваджень, де участь захисника є обов’язковою згідно зі статтею 52 КПК України. Відтак, суд дійшов висновку, що порушень права на захист не відбулося, а призначене покарання є справедливим та пропорційним вчиненим діянням. 3. Верховний Суд залишив вирок Полтавського апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу засудженого — без задоволення. Справа №395/908/24 від 17/09/2026 Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий та професійний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Касаційне оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду, якими особу було засуджено за умисне вбивство та незаконне зберігання наркотичних засобів, з вимогою захисту про скасування рішень через нібито неправильну кваліфікацію дій та неповноту судового розгляду. 2. **Аргументи суду:** – Верховний Суд наголосив, що касаційна інстанція не має повноважень переоцінювати докази або встановлювати нові фактичні обставини, а лише перевіряє правильність застосування норм права. – Суд визнав доведеним прямий умисел засудженого на вбивство, спираючись на спосіб вчинення злочину, характер та локалізацію численних ударів у життєво важливі органи, що свідчить про цілеспрямованість дій. – Колегія суддів підтвердила правильність відмежування умисного вбивства від заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, що спричинили смерть, посилаючись на сталу практику Верховного Суду щодо оцінки спрямованості умислу. – Суд відхилив доводи захисту про недослідження доказів, зазначивши, що апеляційний суд правомірно відмовив у повторному дослідженні, оскільки захист не навів обґрунтованих підстав для цього, а лише намагався переоцінити вже досліджені докази. – Аргументи щодо неврахування судами пом’якшуючих обставин (позитивна характеристика, служба в ЗСУ) були відхилені, оскільки суди врахували їх, проте визнали їх недостатніми для пом’якшення покарання з огляду на тяжкість злочину та стан алкогольного сп’яніння. – Суд констатував, що висновки судів попередніх інстанцій ґрунтуються на всебічному дослідженні доказів, а процесуальні порушення, які б могли вплинути на законність вироку, відсутні. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу захисника без задоволення, а вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду — без змін. Справа №202/132/24 від 15/09/2026 Вітаю. Як фахівець із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір: 1. Предметом спору є перегляд законності засудження особи за замах на умисне вбивство та питання правильності призначення покарання з урахуванням обставин вчинення злочину та поведінки потерпілого. 2. Суд касаційної інстанції підтвердив правильність кваліфікації дій засудженого за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України, відхиливши доводи захисту про необхідну оборону, оскільки засуджений мав достатньо часу для усвідомлення своїх дій та відсутності реальної загрози його життю. Суд також визнав безпідставними твердження про порушення права на захист, оскільки апеляційний розгляд відбувся за участю адвоката, а клопотань про особисту присутність засудженого не надходило. Водночас Верховний Суд критично оцінив суворість призначеного покарання, врахувавши щире каяття засудженого, його дії з надання допомоги потерпілому одразу після інциденту та позицію самого потерпілого, який не мав претензій. Суд дійшов висновку, що ці обставини істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого, що дозволяє застосувати положення ст. 69 КК України. Таким чином, касаційна інстанція скоригувала покарання, визнавши його надмірно суворим у первинному вироку. 3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши судові рішення в частині покарання та пом’якшивши його до 4 років позбавлення волі із застосуванням ст. 69 КК України. Справа №541/817/25 від 17/09/2026 Вітаю. Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 541/817/25. 1. Предметом спору є правомірність зарахування строку перебування засудженої у слідчому ізоляторі (для участі в судовому розгляді) у строк покарання за правилами «попереднього ув’язнення» (день за день). 2. Суд виходив із того, що засуджена вже відбувала покарання за попереднім вироком, а її переведення до слідчого ізолятора було тимчасовим заходом для забезпечення участі в новому судовому процесі, а не застосуванням запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Верховний Суд підкреслив, що в такому випадку особа не перебуває у статусі «попередньо ув’язненої», оскільки вона вже позбавлена волі на підставі іншого вироку, що набрав законної сили. Відповідно, положення ч. 5 ст. 72 КК України про зарахування строку попереднього ув’язнення до неї не застосовуються, адже режим її тримання лише технічно змінився для проведення процесуальних дій. Суд зазначив, що тимчасове перебування в СІЗО засудженої особи не створює підстав для перерахунку строку покарання за правилами, передбаченими для осіб, щодо яких застосовано запобіжний захід. Колегія суддів підтвердила, що апеляційний суд правильно скасував рішення місцевого суду, яке помилково зараховувало цей період як попереднє ув’язнення. Позиція ґрунтується на усталеній практиці Касаційного кримінального суду, що виключає подвійне зарахування строку відбування покарання. 3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу засудженої без задоволення, а вирок апеляційного суду — без змін. Справа №205/17039/24 від 17/09/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору: 1. Предметом спору є перевірка законності засудження особи за ч. 1 ст. 296 КК України (хуліганство) та дотримання судами попередніх інстанцій процесуальних прав обвинуваченого, зокрема права на захист та призначення судово-психіатричної експертизи. 2. Верховний Суд виходив з того, що суди першої та апеляційної інстанцій належним чином дослідили докази, включаючи показання свідків та відеозаписи, які підтверджують хуліганський мотив дій засудженого. Суд зазначив, що касаційна інстанція не переоцінює докази, а лише перевіряє правильність застосування норм права, тому версія захисту про «особисті неприязні відносини» була обґрунтовано відхилена. Щодо порушення права на захист, колегія суддів встановила, що оскільки інкриміноване діяння є кримінальним проступком, обов’язкова участь захисника не вимагалася. Суд підкреслив, що відмова від захисника була оформлена з дотриманням процедури: засуджений підтвердив проведення конфіденційної розмови та добровільність свого рішення. Також було визнано безпідставними доводи про неосудність засудженого, оскільки матеріали справи не містили жодних даних про перебування особи на психіатричному обліку. Зрештою, призначене покарання у виді обмеження волі визнано справедливим, оскільки воно враховує ступінь тяжкості проступку та відсутність реального каяття з боку засудженого. 3. Верховний Суд залишив вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу захисника — без задоволення. Справа №521/24466/23 від 17/09/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. **Предмет спору:** Предметом касаційного розгляду стало питання правомірності застосування судами попередніх інстанцій положень статей 69 (призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом) та 75 (звільнення від відбування покарання з випробуванням) Кримінального кодексу України до особи, засудженої за незаконний збут наркотичних засобів. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що застосування ст. 69 КК є винятковим заходом і потребує наявності сукупності обставин, які не лише пом’якшують покарання, а й істотно знижують ступінь тяжкості самого злочину. Суд вказав, що апеляційна інстанція формально підійшла до оцінки доводів прокурора, не надавши належного обґрунтування, чому саме волонтерська діяльність чи стан здоров’я засудженої мають такий вагомий вплив, щоб нівелювати суспільну небезпеку тяжкого злочину. Також було підкреслено, що посилання на «щире каяття» потребує ретельної перевірки, а не простого констатування факту визнання вини під тиском доказів. Суд зазначив, що при призначенні покарання необхідно враховувати мету загальної превенції, особливо у справах, пов’язаних з обігом наркотичних засобів, що несуть високий ризик для життя людей. Апеляційний суд не спростував аргументи обвинувачення щодо відсутності підстав для застосування пільгових норм, чим допустив істотне порушення процесуального закону. Важливо, що Верховний Суд вказав на необхідність чіткого розмежування між обставинами, що пом’якшують покарання, та тими, що реально знижують ступінь тяжкості вчиненого діяння. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу прокурора частково, скасував ухвалу Одеського апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Справа №725/1375/19 від 15/09/2026 Вітаю. Як фахівець із 15-річним стажем, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось стислий виклад справи: 1. **Предмет спору:** Касаційний розгляд законності вироку апеляційного суду, яким колишнього працівника поліції було визнано винним в отриманні неправомірної вигоди (хабаря) та незаконному зберіганні боєприпасів після скасування попереднього виправдувального вироку. 2. **Аргументи суду:** * Суд наголосив, що апеляційна інстанція при повторному розгляді повністю виконала вказівки Верховного Суду, зокрема, безпосередньо допитала свідка обвинувачення та критично оцінила доводи захисту. * Верховний Суд підтвердив, що докази, отримані під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій, є допустимими, оскільки процедура їх отримання відповідає вимогам кримінального процесуального закону. * Щодо заяви захисту про провокацію злочину, суд зазначив, що вона є юридично неспроможною, оскільки засуджений заперечував сам факт отримання хабаря, стверджуючи, що це був «поворот боргу», що виключає можливість одночасного посилання на провокацію. * Суд встановив, що дії засудженого мали ініціативний та добровільний характер, а правоохоронні органи лише зафіксували протиправну діяльність, не спонукаючи особу до вчинення злочину. * Також було відхилено аргумент захисту про порушення строків досудового розслідування, оскільки перевірка матеріалів справи не підтвердила фактів направлення обвинувального акта поза межами встановленого законом часу. * Верховний Суд констатував, що апеляційний суд належним чином оцінив усі докази в їх сукупності та надав вичерпні відповіді на всі аргументи сторони захисту, що робить вирок законним та обґрунтованим. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив вирок апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу захисника — без задоволення. Справа №335/2660/23 від 17/09/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Касаційний перегляд вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за умисне вбивство, крадіжку в умовах воєнного стану та умисне знищення майна шляхом підпалу. 2. **Аргументи суду:** – Суд встановив, що вина засудженого повністю доведена сукупністю доказів, зокрема показаннями свідка, протоколами огляду місця події, висновками експертиз та результатами негласних слідчих дій (НСРД), де засуджений сам визнав факт вчинення злочинів. – Щодо доводів захисту про порушення права на захист, суд зазначив, що участь попереднього адвоката була належно оформлена, а сам засуджений не висловлював жодних скарг чи заперечень протягом усього часу роботи цього захисника. – Суд визнав законним допит ключового свідка в порядку статті 225 КПК України, оскільки він проводився за участю підозрюваного та захисника, а неможливість допиту цієї особи в судовому засіданні була обґрунтована її відсутністю за місцем проживання. – Щодо заяв про застосування недозволених методів слідства, суд вказав на відсутність тілесних ушкоджень у засудженого при поміщенні до СІЗО та наявність постанови про закриття кримінального провадження за фактом його скарги на дії правоохоронців. – Суд підкреслив, що касаційна інстанція є судом права, а не факту, тому не має повноважень переоцінювати докази, які вже були належним чином досліджені та оцінені судами попередніх інстанцій. – Відмова у призначенні почеркознавчої експертизи була визнана правомірною, оскільки питання фальсифікації документів є предметом окремого кримінального провадження, а не даної справи. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційні скарги засудженого та його захисника — без задоволення. Справа №904/254/26 від 18/09/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. Предметом спору у цій додатковій постанові є вирішення питання про розподіл судових витрат (судового збору та витрат на професійну правничу допомогу) між співвласником та ОСББ за результатами касаційного перегляду справи. 2. Суд керувався принципом справедливого розподілу судових витрат, враховуючи, що спір виник через бездіяльність ОСББ, яке не надало позивачу витребувані документи. Щодо вимог ОСББ, суд зазначив, що вони вже були предметом розгляду в попередніх інстанціях або є безпідставними, оскільки ОСББ не було ініціатором апеляційного оскарження, а судовий збір за немайнову вимогу не підлягає пропорційному розподілу залежно від кількості документів. Стосовно заяви позивача, суд застосував критерії реальності та розумності витрат на правничу допомогу, передбачені статтею 126 ГПК України. Суд критично оцінив детальний опис робіт адвоката, вказавши на непропорційність вартості окремих послуг (зокрема, завищену вартість підготовки відзиву порівняно з іншими діями) та відсутність доказів додаткового вивчення справи. У результаті, суд визнав заявлену суму в 15 000 грн завищеною і зменшив її до 13 000 грн, виходячи зі складності справи та фактичного обсягу наданих послуг. 3. Верховний Суд ухвалив рішення відмовити ОСББ у відшкодуванні будь-яких судових витрат та частково задовольнити заяву позивача, стягнувши з ОСББ 13 000 грн витрат на правничу допомогу. Справа №757/27103/22-ц від 22/09/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. **Предмет спору:** Стягнення заборгованості за договором позики, оформленим письмовою розпискою, та трьох відсотків річних за прострочення виконання грошового зобов’язання. 2. **Аргументи суду:** – Суд встановив, що розписка є належним та достатнім доказом укладення договору позики, оскільки вона містить усі істотні умови: відомості про сторони, суму коштів та строк їх повернення. – Верховний Суд підтвердив, що за своєю правовою природою розписка є документом, який засвідчує факт передання грошей та виникнення боргового зобов’язання. – Суд застосував презумпцію з частини 3 статті 545 Цивільного кодексу України: оскільки борговий документ (розписка) перебуває у кредитора, це свідчить про невиконання боржником свого обов’язку. – Доводи відповідача про «інвестиційний характер» відносин були відхилені, оскільки вони не були підтверджені жодними належними доказами, а суд не може ґрунтувати рішення на припущеннях. – Суд наголосив, що при вирішенні таких спорів необхідно виходити з дійсного змісту документа, незалежно від його назви, і в даному випадку зміст розписки чітко вказує на позику. – Щодо відповідальності, суд підтвердив правомірність нарахування трьох відсотків річних відповідно до статті 625 ЦК України як компенсації за прострочення грошового зобов’язання. – Касаційна скарга була відхилена, оскільки вона фактично зводилася до вимоги переоцінити докази, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив заочне рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу відповідача — без задоволення. Справа №518/160/25 від 22/09/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Поділ майна подружжя, а саме визнання квартири об’єктом права спільної сумісної власності та виділення позивачці 1/2 її частки. 2. **Аргументи суду:** – Суд підтвердив, що хоча майно, набуте у шлюбі, за законом вважається спільним (презумпція спільності), ця презумпція не є абсолютною і може бути спростована. – Ключовим фактором для суду стало джерело походження коштів: було встановлено, що майнові права на квартиру були повністю оплачені матір’ю відповідача ще до того, як відповідач став стороною договору. – Суд звернув увагу на те, що додаткова угода про заміну сторони у договорі лише зафіксувала факт попередньої повної оплати коштами третьої особи (матері), а не спільними коштами подружжя. – Позивачка не надала доказів того, що у фінансуванні придбання квартири бралося участь спільне майно або кошти подружжя, а також не оспорювала дійсність правочинів, за якими майно перейшло до відповідача. – Верховний Суд наголосив, що статус спільної власності визначається не лише часом набуття майна, а й джерелом коштів, за які воно було придбане. – Оскільки відповідач надав належні докази (договір, квитанції про оплату матір’ю), презумпція спільності була спростована, що виключає можливість поділу цієї квартири як спільного майна. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду, якою у задоволенні позовних вимог про поділ квартири було відмовлено. Справа №910/11318/25 від 15/09/2026 Ось аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до вашого запиту: 1. Предметом спору є вимога орендаря про внесення змін до договору оренди земельної ділянки в частині відтермінування строку початку будівництва об’єкта нерухомості через істотну зміну обставин, спричинену воєнним станом. 2. Суд виходив із того, що повномасштабна збройна агресія та введення воєнного стану є об’єктивними, непередбачуваними обставинами, які суттєво ускладнили виконання зобов’язань орендаря. Суд підкреслив, що позивач довів наявність усіх чотирьох умов, передбачених статтею 652 Цивільного кодексу України, для зміни договору в судовому порядку. Водночас суд відхилив доводи прокурора про неналежний захист інтересів держави, визнавши, що прокурор мав право на звернення, але не довів порушення норм права судами попередніх інстанцій. Суд також зазначив, що віднесення справи до малозначних було дискреційним правом місцевого суду, яке не призвело до порушення прав сторін. Щодо посилань прокурора на практику Верховного Суду, суд встановив, що наведені справи не є подібними за предметом спору та фактичними обставинами, тому не можуть бути застосовані як прецедент. 3. Верховний Суд закрив касаційне провадження в частині посилань на неврахування висновків Верховного Суду через неподібність правовідносин, а в іншій частині залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін. Справа №926/597/26 від 17/09/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вашого інтерв’ю: **1. Предмет спору** Предметом спору є стягнення з підрядника на користь замовника суми невикористаної попередньої оплати (авансу) за договором підряду у зв’язку із закінченням строку дії договору та зменшенням його договірної ціни. **2. Аргументи суду** Суд виходив із того, що сторони підписали акти приймання виконаних робіт та довідки про їх вартість, які в сукупності підтверджують обсяг фактично виконаних робіт. Ключовим фактором стало укладення сторонами додаткової угоди, якою договірна ціна була офіційно зменшена до суми, що відповідає фактично прийнятим роботам. Суд застосував доктрину заборони суперечливої поведінки, зазначивши, що підрядник не може спочатку підписати документи, які фіксують конкретну вартість робіт, а потім заперечувати ці обставини. Також суд визнав безпідставними вимоги відповідача про призначення будівельно-технічної експертизи, оскільки обсяг робіт був погоджений сторонами в первинних документах, а необхідність у спеціальних знаннях для встановлення цих обставин була відсутня. Суди попередніх інстанцій правильно оцінили докази та встановили, що залишок авансу не був використаний за призначенням. Верховний Суд підкреслив, що скаржник не довів невідповідності висновків судів практиці Верховного Суду, а його доводи фактично зводяться до спроби переоцінити докази, що виходить за межі повноважень касаційної інстанції. **3. Рішення суду** Верховний Суд залишив рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу підрядника — без задоволення. Справа №924/47/26 від 22/09/2026 Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: **1. Предмет спору** Предметом спору є оскарження рішення Антимонопольного комітету України, яким управителя багатоквартирних будинків (ТОВ «ЖЕО») було визнано монополістом та притягнуто до відповідальності за безпідставну відмову оператору зв’язку (АТ «Укртелеком») у доступі до інфраструктури будинків для розміщення телекомунікаційних мереж. **2. Аргументи суду** * Суд встановив, що Антимонопольний комітет припустився помилки, автоматично наділивши управителя будинку повноваженнями розпоряджатися спільним майном співвласників без відповідного рішення загальних зборів. * Верховний Суд наголосив, що управитель діє виключно в межах функцій, визначених договором про управління та законом, і не має автоматичного права надавати дозвіл на доступ до інфраструктури, якщо таке право не було йому делеговане співвласниками. * Суд зазначив, що АМК не довів факт зловживання монопольним становищем, оскільки відмова управителя була зумовлена відсутністю у нього відповідних повноважень, а не наміром обмежити конкуренцію. * Було підкреслено, що власником інфраструктури об’єкта доступу у багатоквартирному будинку є саме співвласники, а не управитель, тому саме вони мають вирішувати питання доступу третіх осіб до спільного майна. * Суд вказав на те, що АМК здійснив довільне тлумачення прав управителя, проігнорувавши норми Закону «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», які ставлять розпорядження спільним майном у виключну компетенцію загальних зборів. * Зрештою, суд дійшов висновку, що рішення АМК ґрунтується на неповній оцінці обставин справи та неправильному застосуванні норм матеріального права, що є підставою для його скасування. **3. Рішення суду** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу ТОВ «ЖЕО», скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалив нове рішення про повне задоволення позову, визнавши протиправним та скасувавши рішення Антимонопольного комітету. Справа №922/51/26 від 22/09/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. **Предмет спору:** Визнання недійсним та скасування рішення адміністративної колегії територіального відділення Антимонопольного комітету України про накладення штрафу на підприємство за вчинення антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів торгів. 2. **Аргументи суду:** * Верховний Суд наголосив, що сам по собі факт тривалого розслідування справи органами АМК не є автоматичною підставою для скасування їхнього рішення, якщо таке рішення є обґрунтованим. * Суд підкреслив, що оцінка тривалості розгляду справи має здійснюватися не формально, а через призму індивідуальних обставин, що об’єктивно впливали на провадження, зокрема складності справи та поведінки сторін. * Апеляційний суд припустився помилки, зосередившись лише на тривалості провадження, не дослідивши належним чином, чи вплинув цей строк на реальні права та інтереси позивача, а також чи був він для нього надмірним тягарем. * Верховний Суд вказав, що апеляційна інстанція не надала оцінки доводам АМК щодо наявності доказів узгодженої поведінки учасників торгів, обмежившись лише декларативними посиланнями на принципи права. * Суд зазначив, що позивач при оскарженні рішення АМК повинен не просто посилатися на строки, а довести, що саме тривалість розгляду порушила його права або обмежила можливість захисту. * Оскільки апеляційний суд не дослідив усіх істотних обставин справи та не надав оцінки доказам, його висновки визнано передчасними та такими, що не відповідають вимогам процесуального закону. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного господарського суду та передав справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Справа №757/65039/25-к від 23/09/2026 1. Предметом спору є правомірність ухвали апеляційного суду про повернення апеляційної скарги ОСОБА_6, яку заявник оскаржив у касаційному порядку. 2. Верховний Суд, перевіряючи законність дій апеляційної інстанції, дійшов висновку, що повернення скарги було передчасним або необґрунтованим з точки зору вимог кримінального процесуального закону. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд допустив порушення норм процесуального права, які перешкодили доступу особи до правосуддя та реалізації права на апеляційне оскарження. Зокрема, було проаналізовано дотримання строків та форми подання скарги, що є критично важливим для забезпечення права на захист. Колегія суддів дійшла висновку, що процесуальні перепони, створені апеляційним судом, не відповідають завданням кримінального провадження. Відтак, для забезпечення законності та справедливості судового розгляду, рішення апеляційного суду підлягало скасуванню. Верховний Суд зобов’язав апеляційну інстанцію повторно розглянути питання щодо прийнятності скарги ОСОБА_6. 3. Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Справа №320/17677/24 від 22/09/2026 Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Оскарження правомірності включення до рішення Київської міської ради пункту, який зобов’язує орендаря сплатити кошти за фактичне користування земельною ділянкою за період до моменту державної реєстрації права оренди. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що використання землі в Україні є платним, а відносини щодо фактичного користування ділянкою без договору мають кондикційний характер (безпідставне збереження коштів). Суд зазначив, що включення такого пункту в рішення ради не є порушенням, оскільки він не створює автоматичного беззаперечного обов’язку, а лише фіксує право власника землі вимагати плату. Позивач, як фактичний користувач, зберігає право заперечувати проти розміру нарахувань або наявності самого обов’язку в судовому порядку. Оскільки питання укладення договору оренди та визначення його умов є предметом окремих господарських спорів, адміністративний суд не може підміняти собою процес погодження договору. Рішення ради не позбавляє позивача права на судовий захист, адже остаточний розмір платежів у разі незгоди сторін все одно встановлюється судом. Таким чином, дії міської ради визнані такими, що не виходять за межі повноважень, а спір про суми має вирішуватися в межах договірних відносин або окремих позовів про стягнення безпідставно збережених коштів. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши мотивувальну частину постанови апеляційного суду та залишивши в силі рішення про відмову у задоволенні позову. Справа №644/12054/25 від 22/09/2026 Ось аналіз судового рішення, підготовлений для вашого матеріалу: **1. Предмет спору:** Предметом спору є правомірність відмови судів попередніх інстанцій у відкритті провадження за позовом ТОВ «Цикл Фінанс» до громадянина про стягнення заборгованості за кредитним договором через наявність тотожного спору між тими самими сторонами, який вже був вирішений судом. **2. Аргументи суду:** * Суд керувався імперативною нормою процесуального права (п. 3 ч. 1 ст. 186 ЦПК України), яка прямо забороняє відкриття провадження, якщо в суді вже існує справа або вже ухвалено рішення щодо спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. * Верховний Суд встановив, що позивач намагався штучно розділити один кредитний договір на два окремі позови («POS» та «CARD»), хоча фактично йшлося про одні й ті самі договірні відносини, щодо яких суд уже ухвалив рішення у справі № 644/8015/25. * Суд підкреслив, що предмет позову — це матеріально-правова вимога, і позивач не може подавати повторні позови, намагаючись домогтися переоцінки обставин, встановлених рішенням, яке вже набрало законної сили. * Апеляційний суд під час перевірки матеріалів справи підтвердив, що умови договору не передбачали такого поділу на два окремі продукти, на якому наполягав позивач, тому позови були тотожними. * Верховний Суд наголосив на важливості принципу юридичної визначеності, згідно з яким особа не має права на «другий шанс» у суді, якщо спір уже був вирішений по суті. * Дії позивача, який при поданні позову надав недостовірні відомості про відсутність іншого позову між тими самими сторонами, були визнані судом такими, що суперечать процесуальним вимогам. **3. Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ «Цикл Фінанс» без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду — без змін. Справа №175/2979/23 від 23/09/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, я проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу: **1. Предмет спору** Предметом спору є поділ майна подружжя (нерухомості та автомобілів), а також визнання грошових коштів, переданих у позику третій особі, спільною сумісною власністю з подальшим їх розподілом. **2. Аргументи суду** * Суд керувався презумпцією спільності майна подружжя, встановленою статтями 60 та 70 Сімейного кодексу України, згідно з якою майно, набуте під час шлюбу, є спільним незалежно від того, на кого воно зареєстроване. * Тягар доказування того, що майно було придбане за особисті кошти, лежить на тому з подружжя, хто це заперечує; у даному випадку відповідачка не надала належних доказів, які б спростували презумпцію спільності майна. * Щодо вимоги про відступлення від засад рівності часток, суд зазначив, що наявність заборгованості з аліментів або потреба дитини у лікуванні не є автоматичною підставою для зміни часток, якщо не доведено факт ухилення від утримання дитини або недостатність аліментів для її потреб. * Стосовно грошових коштів, переданих у позику, апеляційний суд слушно вказав, що вирішення цього питання без залучення до справи позичальника є неможливим, оскільки це безпосередньо зачіпає права та обов’язки третьої особи. * Суд також наголосив, що касаційна інстанція не має повноважень переоцінювати докази або встановлювати обставини, які не були доведені в судах нижчих інстанцій, а доводи скаржника зводяться саме до незгоди з оцінкою доказів. * Верховний Суд підкреслив, що право на вмотивованість рішення не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, якщо суд вищої інстанції погоджується з мотивами, викладеними в рішеннях судів попередніх інстанцій. **3. Рішення суду** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій в оскаржуваних частинах — без змін, додатково стягнувши з відповідачки на користь позивача 5 000 гривень витрат на правничу допомогу. Справа №160/16261/23 від 22/09/2026 Предметом цього спору є правомірність висновку Держаудитслужби, якою замовника було зобов’язано усунути порушення законодавства у сфері публічних закупівель через неоприлюднення додатків до тендерної документації окремими файлами. Верховний Суд у своєму рішенні керувався тим, що наказ Міністерства економічного розвитку і торгівлі № 680 встановлює імперативну вимогу для всіх замовників завантажувати додатки до тендерної документації окремими файлами. Суд наголосив, що примірна тендерна документація, попри свою назву, містить обов’язкові для виконання приписи щодо технічного оформлення документів в електронній системі. Верховний Суд відхилив аргументи судів попередніх інстанцій про те, що висновок аудиторів є необґрунтованим через відсутність конкретного механізму усунення порушень. На думку Суду, вимога про проведення роз’яснювальної роботи та недопущення подібних помилок у майбутньому є пропорційним превентивним заходом. Також було підкреслено, що орган фінансового контролю має дискреційні повноваження визначати спосіб усунення порушень, якщо це сприяє дотриманню закону. В результаті Суд підтвердив, що замовник зобов’язаний дотримуватися встановленого порядку оприлюднення документів, а невиконання цього обов’язку є правомірною підставою для висновку аудиторів. Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалив нове рішення, яким повністю відмовив у задоволенні позову Департаменту житлово-комунального господарства та будівництва. Справа №910/822/25 від 22/09/2026 Предметом спору є оскарження бездіяльності уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб під час ліквідації АТ «Айбокс Банк» та вимога зобов’язати вчинити певні дії щодо задоволення вимог кредитора. Верховний Суд при розгляді справи виходив із необхідності чіткого дотримання процедурних норм, визначених Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Суд проаналізував межі повноважень уповноваженої особи Фонду та встановив, що попередні інстанції не в повному обсязі врахували специфіку черговості задоволення вимог кредиторів у процесі ліквідації банку. Колегія суддів акцентувала увагу на тому, що дії ліквідатора повинні відповідати принципам прозорості та рівності прав усіх кредиторів відповідної черги. Суд також зазначив, що суди попередніх інстанцій допустили неточності у правовому обґрунтуванні своїх висновків щодо кваліфікації бездіяльності ліквідатора. Водночас Верховний Суд підтвердив правильність кінцевого результату, досягнутого апеляційним судом, проте вважав за необхідне скоригувати мотивувальну частину рішення для усунення правових суперечностей. Таким чином, касаційна інстанція забезпечила правильне застосування норм матеріального права, не змінюючи при цьому суті прийнятого апеляційним судом рішення. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши мотивувальну частину постанови Північного апеляційного господарського суду, залишивши її резолютивну частину без змін. Справа №159/8749/25 від 17/09/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений у форматі інтерв’ю: 1. **Предмет спору:** Предметом розгляду стала касаційна скарга захисника на вирок апеляційного суду, яким було скасовано звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням та призначено реальне покарання за ухилення від виконання рішення суду (ч. 1 ст. 389 КК України). 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд виходив із того, що покарання має бути не лише справедливим, а й достатнім для виправлення особи та запобігання новим злочинам. Суд підкреслив, що апеляційна інстанція мала повне право переглянути рішення місцевого суду, якщо вважала, що звільнення від відбування покарання з випробуванням було безпідставним. У даному випадку апеляційний суд обґрунтовано звернув увагу на те, що попередня судимість особи не призвела до належних висновків щодо її правосвідомості. Верховний Суд зазначив, що призначення реального покарання у межах санкції статті є адекватним заходом, оскільки засуджений свідомо порушив заборону на керування транспортним засобом. Колегія суддів не знайшла підтверджень того, що призначене покарання є надмірно суворим або несправедливим. Відтак, суд дійшов висновку, що апеляційний суд діяв у межах своїх повноважень, належним чином мотивувавши необхідність реального відбування покарання. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу захисника без задоволення, а вирок Волинського апеляційного суду — без змін. Справа №501/3338/24 від 22/09/2026 1. Предметом спору є питання наявності у органу пробації права на апеляційне оскарження ухвали місцевого суду, якою було відмовлено у задоволенні подання про скасування звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням. 2. Суд виходив із того, що кримінальний процесуальний закон чітко визначає коло осіб, які мають право на апеляційне оскарження, і органи пробації не входять до переліку суб’єктів, наділених таким правом у контексті оскарження рішень щодо виконання вироків. Ключовим аргументом стало посилання на правову позицію, викладену в постанові об’єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 01 червня 2026 року у справі № 621/3410/23. Згідно з цим висновком, органи виконання покарань не мають процесуального права оскаржувати в апеляційному порядку судові рішення, ухвалені за результатами розгляду їхніх власних клопотань чи подань. Відповідно, апеляційний суд діяв правомірно, повернувши скаргу особі, яка не мала законних підстав для її подання. Верховний Суд підкреслив, що відсутність права на апеляцію в даному випадку не є порушенням закону, оскільки процесуальний статус органу пробації обмежений рамками, встановленими КПК України. Таким чином, доводи касаційної скарги були визнані безпідставними, оскільки вони суперечать усталеній практиці Верховного Суду. 3. Верховний Суд залишив ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу органу пробації — без задоволення. Справа №906/1290/23 від 18/09/2026 Ось детальний аналіз судового рішення: 1. Предметом спору є вирішення питання про розподіл судових витрат (стягнення судового збору) після ухвалення Верховним Судом постанови по суті спору, в якій це питання не було вирішене. 2. Суд керувався нормами Господарського процесуального кодексу України, які імперативно вимагають розподілу судових витрат у разі зміни або ухвалення нового рішення судом касаційної інстанції. Оскільки Верховний Суд раніше скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції, прокурор, як сторона, на користь якої вирішено спір, має право на відшкодування понесених витрат на судовий збір. Суд встановив, що загальний розмір сплаченого збору підлягає розподілу пропорційно до задоволених вимог, тому стягнув суму, що відповідає частці задоволених позовних вимог. Щодо решти суми, яка була сплачена прокурором понад необхідний розмір, суд роз’яснив право на звернення із заявою про повернення надмірно сплачених коштів у порядку Закону України «Про судовий збір». Таким чином, суд забезпечив дотримання принципу відшкодування судових витрат стороні, яка виграла справу, поклавши цей обов’язок на відповідачів. 3. Суд частково задовольнив заяву прокурора, стягнувши солідарно з відповідачів на користь прокуратури частину сплаченого судового збору у розмірі 21 472 грн. Справа №539/971/20 від 15/09/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з урахуванням вашого запиту: 1. **Предмет спору:** Перегляд законності ухвали апеляційного суду, яким було залишено без змін вирок суду першої інстанції про засудження особи за зайняття гральним бізнесом (ст. 203-2 КК України). 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що апеляційний суд формально підійшов до розгляду скарги засудженої, не виконавши вимоги статей 418 та 419 КПК України щодо надання вичерпних відповідей на доводи сторони захисту. Зокрема, апеляція не перевірила твердження засудженої про відсутність у неї прямого умислу та корисливого мотиву, які є обов’язковими елементами суб’єктивної сторони цього злочину. Суд підкреслив, що для кваліфікації діяння необхідно довести «поза розумним сумнівом» не лише об’єктивну сторону (участь у забезпеченні діяльності), а й усвідомлення особою протиправного характеру своєї роботи. Також апеляційний суд проігнорував суттєві аргументи захисту щодо недопустимості висновку експертизи комп’ютерної техніки та питання походження речових доказів, які були повернуті власнику ще до завершення провадження. Верховний Суд зазначив, що апеляційний суд не навів належного обґрунтування відхилення цих доводів, чим порушив право на справедливий судовий розгляд. В результаті, через істотне порушення кримінального процесуального закону, рішення апеляційної інстанції було визнано необґрунтованим. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу частково, скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Справа №753/440/25 від 17/09/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору: 1. **Предмет спору:** Законність застосування судами першої та апеляційної інстанцій положень статті 75 КК України (звільнення від відбування покарання з випробуванням) до особи, засудженої за незаконний збут наркотичних засобів та сильнодіючих лікарських засобів (ч. 1 ст. 307, ч. 1 ст. 321 КК України). 2. **Аргументи суду:** – Верховний Суд наголосив, що звільнення від відбування покарання з випробуванням не є автоматичним і вимагає від суду переконливого обґрунтування того, чому виправлення особи можливе без реальної ізоляції від суспільства. – Суд зазначив, що апеляційна інстанція формально підійшла до перегляду вироку, не надавши належної оцінки тяжкості вчинених злочинів та їх суспільної небезпеки, що є обов’язковим при застосуванні ст. 75 КК. – Верховний Суд підкреслив, що посилання апеляційного суду на «стійкі соціальні зв’язки» засудженого є абстрактними та не підкріпленими матеріалами справи, що свідчить про порушення вимог ст. 419 КПК України щодо вмотивованості судового рішення. – Суд зауважив, що при призначенні покарання необхідно враховувати не лише особу винного, а й цілі покарання, зокрема запобігання вчиненню нових злочинів як самим засудженим, так і іншими особами (загальна превенція). – Водночас Верховний Суд відхилив доводи прокурора щодо відсутності «активного сприяння розкриттю злочину», оскільки цей факт був встановлений судом першої інстанції та не був спростований під час апеляційного розгляду. – Колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана ухвала апеляційного суду не містить належних мотивів, які б виправдовували застосування іспитового строку, що фактично перетворює висновок суду на припущення. – У підсумку, Верховний Суд констатував, що за наявних обставин справи застосування ст. 75 КК є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу прокурора частково, скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Справа №640/10399/20 від 22/09/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору: 1. Предметом спору є правомірність звільнення прокурора з органів прокуратури у зв’язку з його відмовою від запропонованих вакантних посад після скасування наказу про його призначення на адміністративну посаду. 2. Суд виходив з того, що наказ про звільнення позивача був виданий на підставі іншого наказу Генерального прокурора, який згодом був скасований у судовому порядку в межах іншої справи. Оскільки первинний наказ про призначення позивача на посаду прокурора міста Києва відновив свою чинність, підстави для його звільнення за процедурою, передбаченою частиною 5 статті 41 Закону України «Про прокуратуру», відпали. Суд наголосив на важливості розмежування понять звільнення з адміністративної посади та звільнення з органів прокуратури як такої. Також було враховано, що п’ятирічний строк перебування позивача на адміністративній посаді, встановлений законом, об’єктивно закінчився лише у 2025 році. Відтак, на момент звільнення у 2020 році у роботодавця не було законних підстав для припинення трудових відносин з позивачем у такий спосіб. Аргументи прокуратури про правомірність дій щодо пропонування вакансій були відхилені, оскільки вони базувалися на скасованому акті. 3. Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду, якою наказ про звільнення позивача було визнано протиправним та скасовано. Справа №912/2531/24 від 16/09/2026 Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. Предметом спору є визнання недійсною додаткової угоди до договору поставки медичного обладнання та стягнення безпідставно отриманих коштів через штучне завищення ціни товару після його фактичної поставки. 2. Верховний Суд підкреслив, що зміна ціни договору після виконання зобов’язань продавцем (передачі товару) прямо суперечить частинам 2 та 3 статті 632 Цивільного кодексу України. Суд відхилив аргументи апеляційної інстанції про те, що наявність кримінального провадження обмежує прокурора у виборі способу цивільно-правового захисту. Було встановлено, що сторони не мали правових підстав для коригування ціни, оскільки договір не містив умов про валютне застереження, а фактична поставка відбулася до підписання оспорюваної угоди. Крім того, суд зазначив, що кошти, виділені за програмою медичних гарантій, є державними, тому їх нецільове використання підлягає поверненню до бюджету в особі НСЗУ. Верховний Суд також підтвердив, що визнання правочину недійсним та стягнення безпідставно набутого майна є належними та ефективними способами захисту інтересів держави. 3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу прокурора, скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі ріше […]

Case No. 160/21608/25 dated 09/16/20261. **Subject Matter of the Dispute:** Challenging an individual tax ruling issued by the State Tax Service regarding […]

Справа №160/21608/25 від 16/09/2026Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, я проаналізував […]

Review of draft laws as of 09/27/2026The accompanying document has been updated for 1 draft law: 15527 Draft Law on amending Article 26 of the Law of […]

Огляд законопроектів за 27/09/2026В 1 […]

Огляд законодавства ЄС за 27/09/2026Сьогодні не було опубліковано нових актів

Review of the EU legislation for 27/09/2026No new legal acts were published today