Activity

lexcovery_bot wrote a new post 3 days, 11 hours ago

Огляд судової практики Верховного Суду за 13/08/2026Справа №750/16333/23 від 04/08/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з урахуванням вашого запиту: 1. **Предмет спору:** Позивачка намагалася визнати недійсними результати електронних торгів з реалізації іпотечної квартири та витребувати її на користь своєї малолітньої доньки, яка є спадкоємицею померлого іпотекодавця. 2. **Аргументи суду:** * Суд наголосив, що іпотека є специфічним видом забезпечення, яке зберігає свою дію навіть у разі зміни власника майна, зокрема в порядку спадкування. * Оскільки квартира була предметом іпотеки, смерть іпотекодавця не припинила обтяження, а спадкоємці набувають права та обов’язки за іпотечним договором у повному обсязі. * Суд встановив, що процедура прилюдних торгів була проведена відповідно до вимог закону, а покупець майна є добросовісним набувачем. * Ключовим фактором для визнання торгів недійсними є не лише наявність порушень процедури, а й доведення того, що ці порушення реально вплинули на результат торгів та порушили суб’єктивні права позивача. * У цій справі позивачка не змогла довести факт порушення процедури, яка б призвела до недійсності правочину, або порушення прав спадкоємиці, оскільки стягнення на іпотечне майно здійснювалося на підставі чинного судового рішення. * Верховний Суд підкреслив, що не має повноважень на переоцінку доказів, якщо суди попередніх інстанцій вже надали їм належну оцінку та не допустили процесуальних порушень. * Аргументи щодо неврахування попередніх висновків Верховного Суду були відхилені, оскільки обставини у наведених заявником справах суттєво відрізнялися від обставин цього спору. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін. Справа №685/423/13-ц від 05/08/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Оскарження відповідачами ухвали апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження через пропуск строку на оскарження рішення суду першої інстанції, ухваленого ще у 2013 році. 2. **Аргументи суду:** – Верховний Суд наголосив, що право на доступ до суду не є абсолютним і має бути пропорційно обмеженим для забезпечення принципу правової визначеності. – Суд встановив, що заявники були обізнані про існування виконавчих проваджень щодо них протягом багатьох років, що свідчить про їхню обізнаність і про наявність самого судового рішення. – Апеляційний суд правомірно застосував положення статті 358 ЦПК України, оскільки скаргу було подано через 12 років після ухвалення рішення, що значно перевищує встановлений законом річний преклюзивний строк. – Суд зазначив, що заявники не надали переконливих доказів на підтвердження об’єктивних та непереборних причин пропуску строку, натомість їхні доводи про неотримання документів ґрунтувалися лише на припущеннях. – Верховний Суд підкреслив, що сторони зобов’язані добросовісно користуватися своїми процесуальними правами, а пасивна поведінка боржників протягом тривалого часу не може бути підставою для поновлення строків. – У підсумку, касаційна інстанція підтримала позицію апеляційного суду, вказавши, що відсутні підстави для втручання у дискреційні повноваження суду щодо оцінки поважності причин пропуску строку. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційні скарги без задоволення, а ухвалу апеляційного суду — без змін. Справа №521/18811/21 від 04/08/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Позивач намагався скасувати свідоцтво про право власності на житловий будинок та рішення міської ради про передачу земельної ділянки у власність відповідачу, стверджуючи про наявність у нього прав на це майно через участь у його реконструкції. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд виходив із того, що позивач не надав жодних доказів укладення договору про спільну діяльність чи спільне будівництво, який би створював у нього право власності на будинок. Суд наголосив, що участь у ремонті або реконструкції без належного юридичного оформлення не дає права на частку в нерухомості, а лише дає право вимагати відшкодування витрат, якщо вони не були безоплатними. Оскільки відповідач набув право власності на будинок та землю у встановленому законом порядку, а позивач не довів порушення своїх прав, підстави для задоволення позову відсутні. Суд також відхилив посилання на попередні судові рішення, які були скасовані, та підкреслив, що доводи позивача ґрунтуються лише на припущеннях. Крім того, Верховний Суд вказав, що не має повноважень на переоцінку доказів, які вже були належним чином досліджені судами нижчих інстанцій. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін. Справа №336/5984/17 від 05/08/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до ваших вимог: 1. Предметом спору є вимога банку про усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом виселення колишнього позичальника та членів його сім’ї з житлового будинку, який перейшов у власність банку в порядку звернення стягнення на предмет іпотеки. 2. Суд виходив із того, що банк набув право власності на будинок законно, на підставі іпотечного застереження, а відповідачі відмовляються звільнити приміщення, чим порушують права власника. Суд встановив, що відповідачі зареєструвалися в будинку вже після укладення договору іпотеки без згоди банку, що є порушенням умов договору. Важливим аргументом стало те, що деякі з відповідачів мають у власності іншу нерухомість, а отже, виселення не створює для них надмірного тягаря і не призведе до того, що вони стануть безхатченками. Суд наголосив, що гарантії статті 109 ЖК України не можуть використовуватися як інструмент зловживання правом, якщо боржник має інше житло або якщо він намагається уникнути виконання зобов’язань. При цьому суд врахував принцип пропорційності, зобов’язавши банк надати інше житло лише позичальнику, оскільки будинок був набутий не за кредитні кошти, тоді як інших мешканців постановив виселити без надання житла. Також суд врахував воєнний стан, зупинивши виконання рішення про виселення до його завершення. 3. Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду, якою позов банку було задоволено частково: позичальника виселено з наданням іншого житла, а інших мешканців — без надання такого. Справа №495/10181/24 від 04/08/2026 Вітаю. Як юрист з 15-річним стажем, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Встановлення юридичного факту постійного проживання особи на території України станом на 24 серпня 1991 року для подальшого оформлення громадянства України та отримання паспорта. 2. **Аргументи суду:** – Суд підтвердив, що встановлення такого факту в порядку окремого провадження є законним способом захисту прав особи, коли інший позасудовий порядок отримання документів відсутній. – Верховний Суд наголосив, що заперечення міграційної служби щодо доказів не створює «спору про право» у розумінні цивільного процесу, тому справа правомірно розглядалася в порядку окремого провадження. – Суди попередніх інстанцій належним чином оцінили сукупність доказів (виписки з погосподарських книг, свідчення очевидців), застосувавши стандарт «балансу вірогідностей», що є достатнім для цивільного процесу. – Касаційна скарга міграційної служби фактично зводилася до вимоги переоцінити докази, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції. – Суд підкреслив, що правові висновки Верховного Суду не є універсальними шаблонами, а мають застосовуватися з урахуванням конкретних обставин кожної справи. – Посилання на попередню практику ВС у справі № 654/3462/17 не було визнано релевантним, оскільки суди нижчих інстанцій діяли в межах своїх повноважень щодо оцінки доказів, а не порушили норми права. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу Головного управління ДМС без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін. Справа №759/1983/24 від 05/08/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору: 1. **Предмет спору:** Працівниця звернулася до суду з позовом про визнання факту мобінгу (цькування) з боку керівництва гімназії, посилаючись на систематичний психологічний тиск, зміну графіка роботи та необґрунтовані дисциплінарні дії. 2. **Аргументи суду:** – Суд наголосив, що згідно зі статтею 2-2 КЗпП України, мобінг — це саме систематичні та умисні дії, спрямовані на приниження гідності працівника, а не будь-який конфлікт чи незгода з рішеннями роботодавця. – Суди попередніх інстанцій встановили, що дії адміністрації гімназії щодо встановлення індивідуального графіка та розподілу навантаження були продиктовані організаційними потребами, а не метою цькування. – Досліджена переписка в месенджері Viber, хоча й містила різкі висловлювання, не була кваліфікована судом як така, що створює ворожу атмосферу в розумінні законодавства про мобінг. – Суд зазначив, що факт скасування судом окремих наказів роботодавця (наприклад, про простій) у минулому не є автоматичним доказом наявності мобінгу в цілому. – Позивачка не надала достатніх доказів, які б підтверджували систематичність та умисність дій роботодавця, спрямованих саме на приниження її ділової репутації чи професійної гідності. – Суд також підкреслив, що вимоги роботодавця щодо належного виконання трудових обов’язків не можуть вважатися мобінгом. – Верховний Суд підтвердив, що суди нижчих інстанцій правильно оцінили докази та не допустили порушень процесуального права, а тому підстави для скасування рішень відсутні. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні позову — без змін. Справа №545/1998/25 від 05/08/2026 Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір: 1. **Предмет спору:** Предметом спору є правомірність зупинення апеляційним судом провадження у справі про заміну сторони виконавчого провадження (боржника на його спадкоємців) до моменту вирішення іншої справи, в якій оскаржується законність виконавчого напису нотаріуса. 2. **Аргументи суду:** – Верховний Суд наголосив, що зупинення провадження є виправданим лише тоді, коли існує об’єктивна неможливість розгляду справи без встановлення обставин в іншому судовому процесі. – Суд підкреслив, що виконавчий напис нотаріуса є підставою для відкриття виконавчого провадження, тому питання його законності прямо впливає на можливість заміни сторони (боржника) у цьому провадженні. – Було враховано, що в іншій справі (№ 554/10814/25) вирішувалося питання про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, що має преюдиційне значення для справи про правонаступництво. – Суд зазначив, що передчасна заміна сторони без остаточного вирішення питання про дійсність виконавчого документа могла б призвести до безпідставного стягнення коштів зі спадкоємців. – Верховний Суд вказав, що апеляційний суд діяв у межах дискреційних повноважень, забезпечивши баланс інтересів та запобігши негативним наслідкам для спадкоємців. – Також було враховано, що на момент розгляду справи в касації рішення в іншій справі вже було ухвалено, але ще не набрало законної сили, що підтверджує правильність позиції апеляції про необхідність зупинення. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду про зупинення провадження — без змін. Справа №916/3837/24 від 06/08/2026 1. Предметом спору є перегляд додаткового рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду щодо розподілу судових витрат у справі про захист прав інтелектуальної власності компанії LEGO Holding A/S. 2. Верховний Суд при розгляді касаційної скарги керувався принципом остаточності судових рішень та межами перегляду справи в касаційній інстанції, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. Суд проаналізував доводи скаржника щодо правильності розподілу витрат на професійну правничу допомогу та дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій діяли в межах своїх повноважень. Аргументація базувалася на тому, що заявлені до відшкодування витрати мають бути співмірними зі складністю справи та обсягом наданих послуг, що було належним чином оцінено нижчестоящими судами. Верховний Суд не виявив порушень норм процесуального права, які могли б стати підставою для скасування оскаржуваних судових актів. Відтак, підстави для переоцінки доказів або зміни висновків щодо розподілу витрат були відсутні. 3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу LEGO Holding A/S без задоволення, а додаткове рішення та постанову апеляційного суду — без змін. Справа №910/6131/25 від 06/08/2026 Предметом цього спору є вимога фізичної особи-підприємця про визнання недійсним свідоцтва на знак для товарів і послуг та зобов’язання відповідних органів вчинити певні дії у сфері інтелектуальної власності. Суд при винесенні рішення керувався принципом законності та всебічного дослідження матеріалів справи, які були предметом розгляду в судах першої та апеляційної інстанцій. Верховний Суд перевірив правильність застосування норм матеріального та процесуального права, не виявивши порушень, які могли б стати підставою для скасування попередніх судових актів. Колегія суддів дійшла висновку, що доводи касаційної скарги не спростовують правової позиції, викладеної в оскаржуваних рішеннях, та не містять достатніх підстав для перегляду справи по суті. Суд підтвердив, що правовідносини між сторонами були врегульовані відповідно до чинного законодавства про інтелектуальну власність. Також було враховано, що суди попередніх інстанцій належним чином оцінили докази, надані учасниками процесу, та надали їм відповідну правову кваліфікацію. У підсумку, касаційна інстанція не знайшла підстав для зміни або скасування рішень, які вже набрали законної сили. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін. Справа №910/11426/25 від 06/08/2026 Предметом спору є вимога Малого приватного підприємства «Гермес С» про визнання недійсним та скасування рішення Антимонопольного комітету України, а також зобов’язання органу вчинити певні дії. Верховний Суд, перевіряючи законність рішень судів попередніх інстанцій, проаналізував дотримання ними норм матеріального та процесуального права при оцінці дій Антимонопольного комітету. Колегія суддів дійшла висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій повно і всебічно дослідили обставини справи, надавши належну правову оцінку доказам, поданим сторонами. Суд підтвердив, що рішення АМК було прийнято в межах повноважень та з дотриманням процедури, передбаченої законодавством про захист економічної конкуренції. Аргументи позивача щодо незаконності дій Комітету були визнані безпідставними, оскільки вони не спростовують встановлених фактів порушення. Верховний Суд не виявив порушень норм права, які могли б стати підставою для скасування оскаржуваних судових актів. Таким чином, касаційна інстанція підтримала позицію судів нижчих ланок, визнавши її обґрунтованою та такою, що відповідає вимогам закону. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва та постанову Північного апеляційного господарського суду — без змін. Справа №908/914/26 від 07/08/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Оскарження заходів забезпечення позову у справі про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна та скасування державної реєстрації прав власності. 2. **Аргументи суду:** – Верховний Суд підкреслив, що інститут забезпечення позову є превентивним механізмом, спрямованим на запобігання ситуаціям, коли виконання рішення суду стає неможливим через відчуження майна відповідачем. – Суд зазначив, що для накладення арешту на майно не обов’язково доводити факт вчинення відповідачем активних дій з продажу — достатньо самого існування юридичної можливості вільно розпоряджатися активами, що створює реальний ризик для позивача. – Водночас суд застосував принцип співмірності: арешт майна визнано виправданим, оскільки він лише обмежує право розпорядження, не блокуючи фактичне користування об’єктами. – Натомість заборону на проведення будь-яких будівельних робіт на всій земельній ділянці (площею 10 га) суд визнав надмірною та неспівмірною, оскільки площа спірних об’єктів складає лише 18,1 кв. м. – Таким чином, повна заборона будівництва була розцінена як непропорційне втручання у господарську діяльність підприємства, що порушує баланс інтересів сторін. – Суд касаційної інстанції підкреслив, що заходи забезпечення повинні бути спрямовані виключно на збереження правового статусу майна до вирішення спору по суті, без блокування бізнес-процесів, не пов’язаних безпосередньо з предметом позову. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу прокурора, скасувавши постанову апеляційного суду в частині відмови в арешті майна (залишивши арешт у силі) та залишивши без змін рішення апеляції в частині скасування заборони на проведення будівельних робіт. Справа №904/6682/25 від 05/08/2026 Вітаю. Як юрист з 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Стягнення пені з підрядника за порушення проміжних строків виконання окремих видів робіт, визначених календарним графіком до державного контракту на будівництво фортифікаційних споруд. 2. **Аргументи суду:** – Суд встановив, що календарний графік є невід’ємною частиною договору, а тому визначені в ньому строки виконання окремих видів робіт є юридично обов’язковими для підрядника. – Верховний Суд розтлумачив пункт договору про відповідальність, зазначивши, що використання сполучника «та» не означає необхідність одночасного порушення проміжних і кінцевих строків, а встановлює дві самостійні підстави для нарахування пені. – Суд наголосив, що специфіка об’єктів будівництва дозволяє замовнику вимагати відповідальності за прострочення кожного окремого виду робіт, оскільки це не є подвійним притягненням до відповідальності за одне порушення, а є санкцією за невиконання конкретних етапів. – Акт огляду будівельного майданчика, складений замовником в односторонньому порядку, визнано належним доказом, оскільки договір не містив вимоги про обов’язкову присутність підрядника при такому огляді. – Суд підкреслив, що розірвання договору в односторонньому порядку не звільняє підрядника від відповідальності за порушення, які були допущені ним під час дії контракту. – Щодо процесуальних питань, суд роз’яснив, що наведення нових правових аргументів або способів тлумачення умов договору у відзиві на апеляційну скаргу не є зміною підстав позову, тому апеляційний суд мав повне право їх врахувати. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ «Релеванте» без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про стягнення пені — без змін. Справа №909/1237/24 від 06/08/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. **Предмет спору:** Стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу (поставки) будівельних матеріалів, а також пені, штрафу та інфляційних втрат. 2. **Аргументи суду:** * Суд встановив факт поставки товару на підставі видаткових накладних, які містили всі необхідні реквізити та були засвідчені відтиском печатки відповідача, що підтверджує участь останнього у господарській операції. * Відповідач не надав доказів того, що його печатка вибула з володіння проти його волі (наприклад, була викрадена чи загублена), тому використання печатки на документах вважається правомірним. * Щодо висновку експерта, який не зміг категорично підтвердити чи спростувати підпис директора на документах, суд зазначив, що це не нівелює доказового значення накладних, оскільки наявність печатки є ключовим фактором. * Суд визнав правомірним використання внутрішніх бухгалтерських документів (карток рахунків, журналів-ордерів) як похідних доказів, що у сукупності з накладними підтверджують реальність господарської операції та відображення заборгованості в обліку. * Суд відхилив доводи скаржника про неможливість поставки через відсутність податкових накладних, оскільки на той момент позивач перебував на спрощеній системі оподаткування і був звільнений від обов’язку їх реєстрації. * Верховний Суд підкреслив, що призначення повторної експертизи є правом, а не обов’язком суду, і в даному випадку підстави для її проведення були відсутні, оскільки сумнівів у правильності первинного висновку не виникло. * Касаційне провадження було частково закрито, оскільки наведені скаржником судові рішення Верховного Суду стосувалися правовідносин, які не є подібними до обставин цієї справи. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд закрив касаційне провадження в частині посилання на неврахування висновків ВС у неподібних справах, в іншій частині залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін. Справа №902/286/25 від 04/08/2026 Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, я проаналізував надане судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Справа стосується визнання недійсними частин договорів підряду в частині включення податку на додану вартість (ПДВ) до ціни робіт та стягнення з підрядника безпідставно отриманих коштів, оскільки ці роботи, згідно з податковим законодавством, мали бути звільнені від оподаткування. 2. **Аргументи суду:** * Верховний Суд підтвердив, що операції з будівництва житла за державні кошти підпадають під пільгу, передбачену пунктом 197.15 статті 197 Податкового кодексу України, і не підлягають оподаткуванню ПДВ. * Суд наголосив, що поняття «будівництво» в контексті цієї пільги охоплює також капітальний ремонт, оскільки це є результатом будівельних робіт, що відповідає проектно-кошторисній документації. * Колегія суддів відхилила доводи відповідача про те, що стягнення цих коштів призведе до подвійного стягнення, вказавши на наявність чіткої процедури повернення надмірно сплачених податків. * Суд також підкреслив, що ПДВ не є договірною ціною, яку сторони можуть вільно змінювати, тому його безпідставне включення до вартості робіт дає право замовнику вимагати повернення цих коштів на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України (безпідставне збагачення). * Апеляційний суд помилково вважав, що для застосування пільги необхідно доводити додаткові умови, тоді як норма Податкового кодексу є чіткою і вимагає лише факту фінансування за державні кошти. * Верховний Суд зазначив, що недійсність частини правочину щодо включення ПДВ існує з моменту його укладення, незалежно від подальшого виконання зобов’язань. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції, яким позов Бучанської міської ради було задоволено повністю. Справа №910/8248/25 від 05/08/2026 Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, я проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий юридичний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Стягнення з ПрАТ «НЕК «Укренерго» на користь ТОВ «Полтаваенергозбут» інфляційних втрат та 3% річних через несвоєчасну оплату послуг із забезпечення збільшення частки виробництва електроенергії з альтернативних джерел. 2. **Аргументи суду:** * Суд встановив, що між сторонами існував договір, за яким відповідач зобов’язаний був вчасно оплачувати надані послуги після їх затвердження Регулятором (НКРЕКП). * Відповідач не заперечував факт надання послуг, проте посилався на відсутність коштів через затримки платежів іншими учасниками ринку та стверджував, що не має вини у простроченні. * Суд відхилив ці доводи, зазначивши, що фінансові труднощі боржника не звільняють його від виконання грошового зобов’язання. * Також суд наголосив, що нарахування інфляційних втрат та 3% річних за статтею 625 Цивільного кодексу України є компенсаторним механізмом, який застосовується незалежно від вини боржника. * Посилання відповідача на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права суд визнав безпідставними, оскільки судова практика з цих питань вже є сталою та сформованою. * Встановлено, що акти приймання-передачі послуг були підписані сторонами без зауважень, що підтверджує виникнення у «Укренерго» чіткого грошового зобов’язання. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу «Укренерго» без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про стягнення коштів — без змін. Справа №910/3020/23 від 05/08/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним стажем, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір: 1. **Предмет спору:** Справа стосується законності виключення адміністративної будівлі у м. Львові з переліку об’єктів комунальної власності та подальшої реєстрації права власності на неї за профспілковою організацією. 2. **Аргументи суду:** * Верховний Суд наголосив, що процедура перегляду справи за нововиявленими обставинами не є інструментом для виправлення судових помилок чи повторної оцінки вже досліджених доказів. * Суд встановив, що архівні документи, на які посилалося Об’єднання профспілок, не є «нововиявленими обставинами», а є лише новими доказами, які могли бути отримані раніше при належній процесуальній добросовісності. * Апеляційний суд при перегляді справи фактично вийшов за межі своїх повноважень, здійснивши переоцінку доказів, які вже були предметом дослідження під час ухвалення попередньої постанови. * Верховний Суд підтвердив, що передача майна «на баланс» у 1949 році не є тотожною набуттю права власності, що є усталеною позицією в судовій практиці. * Суд зазначив, що заявник не довів об’єктивної неможливості отримання архівних документів під час первісного розгляду справи, тому підстави для перегляду рішення відсутні. * Враховуючи вищевикладене, Верховний Суд дійшов висновку, що апеляційний суд безпідставно скасував своє попереднє рішення, яке було законним та обґрунтованим. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду від 21.04.2026 та залишив у силі постанову апеляційного суду від 02.10.2024, якою позов прокурора було задоволено. Справа №910/15099/24 від 06/08/2026 Предметом цього спору є стягнення заборгованості у розмірі 1 577 041,86 доларів США за кредитними зобов’язаннями між банківською установою та групою відповідачів. Верховний Суд, аналізуючи матеріали справи, дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій припустилися суттєвих порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Зокрема, суд касаційної інстанції вказав на неповноту дослідження доказів, які були подані сторонами для обґрунтування своїх вимог та заперечень. Також було наголошено на необхідності більш ретельної оцінки правової природи відносин між усіма відповідачами, оскільки від цього залежить обсяг їхньої відповідальності перед банком. Суд підкреслив, що правосуддя не може вважатися здійсненим, якщо суди нижчих інстанцій не надали належної правової оцінки ключовим аргументам сторін. Внаслідок виявлених недоліків у збиранні та оцінці доказової бази, Верховний Суд визнав неможливим ухвалення нового рішення без повторного розгляду справи по суті. Таким чином, для забезпечення повного та всебічного розгляду справи, було застосовано механізм повернення матеріалів на новий розгляд до суду першої інстанції. Суд прийняв рішення скасувати рішення судів попередніх інстанцій та направити справу на новий розгляд до Господарського суду міста Києва. Справа №904/5724/24 від 06/08/2026 1. Предметом спору є стягнення з товариства штрафних санкцій у розмірі 4 642 000 гривень за порушення умов договору, ініційоване прокурором в інтересах держави в особі військової частини. 2. Суд касаційної інстанції прийшов до висновку, що прокурор не довів наявності підстав для представництва інтересів держави у цій справі. Ключовим аргументом стало те, що орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, мав самостійно вжити заходів для захисту своїх інтересів, проте не зробив цього без об’єктивних причин. Суд наголосив, що прокуратура не може підміняти собою державний орган, який має повноваження та ресурси для звернення до суду з відповідним позовом. Оскільки правові підстави для представництва були відсутні, це унеможливлює розгляд позову по суті. Відтак, процесуальний закон вимагає залишення позовної заяви без розгляду у разі, якщо позов подано особою, яка не має на це процесуальних повноважень. Таким чином, суд акцентував увагу на суворому дотриманні процедурних вимог щодо представництва інтересів держави. 3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив нове рішення, яким залишив позовну заяву прокурора без розгляду. Справа №914/3219/24 від 06/08/2026 Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення Верховного Суду. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Визнання недійсними пунктів рішення Антимонопольного комітету України про накладення штрафу на ТОВ «Аміла» за вчинення антиконкурентних узгоджених дій, що призвели до спотворення результатів торгів. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що розгляд справи про порушення конкурентного законодавства починається з моменту прийняття відповідного розпорядження АМК і закінчується ухваленням рішення, а не з моменту активних процесуальних дій (направлення запитів). Суд відхилив позицію апеляційної інстанції, яка помилково вираховувала строк давності притягнення до відповідальності, пов’язуючи його з датами направлення запитів до банківських установ. Було підтверджено, що перебіг строку давності зупиняється на весь період розгляду справи органом АМК, тому висновок апеляції про сплив строків давності щодо частини торгів є юридично хибним. Суд також підкреслив, що нові норми законодавства (стаття 37-1 Закону № 2210-III), які набрали чинності з 2024 року, не мають зворотної дії у часі до справ, розпочатих раніше. У підсумку, Верховний Суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що докази АМК у сукупності доводять факт узгодженої поведінки учасників торгів. Відтак, рішення АМК було визнано законним та обґрунтованим. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду в частині задоволення позову та залишив у силі рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог ТОВ «Аміла». Справа №910/5529/25 від 05/08/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Постачальник «останньої надії» (ДП «Укрінтеренерго») звернувся до суду з вимогою визнати неправомірними дії операторів системи щодо покладання на нього обсягів спожитої електроенергії після закінчення 90-денного строку постачання та зобов’язати їх відкоригувати дані комерційного обліку. 2. **Аргументи суду:** – Верховний Суд наголосив, що після втрати чинності спеціальним наказом Міненерго №148, який діяв під час воєнного стану, відновилося загальне 90-денне обмеження на постачання електроенергії постачальником «останньої надії». – Суд визнав помилковим висновок попередніх інстанцій про те, що повідомлення про завершення постачання обов’язково мало здійснюватися виключно через систему DATAHUB, оскільки чинне законодавство не містить такої імперативної вимоги. – Встановлено, що спеціальною нормою для постачальника «останньої надії» є підпункт 8 пункту 9.6.3 ПРРЕЕ, який передбачає письмове інформування оператора системи за 20 днів, що позивач виконав належним чином. – Суд підкреслив, що після спливу 90 днів електроживлення споживача має бути припинене оператором системи, а якщо цього не сталося — обсяги споживання мають покладатися на втрати оператора системи, а не на балансуючу групу постачальника. – Верховний Суд також відхилив позицію нижчих судів щодо неефективності обраного способу захисту, зазначивши, що окремий позов про коригування даних комерційного обліку є належним інструментом для усунення першопричини майнових нарахувань. – Важливо, що суд врахував власну практику у подібних спорах, зокрема постанову у справі №910/5447/25, яка підтверджує правомірність вимог позивача щодо коригування даних. – Суди попередніх інстанцій не дослідили належним чином докази щодо кожної точки обліку та не надали оцінку діям кожного з відповідачів, що стало підставою для скасування їхніх рішень. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до Господарського суду міста Києва. **** Суд у цьому рішенні фактично відступає від попередньої позиції, яка була в інших рішеннях Верховного Суду (та судів нижчих інстанцій, що спиралися на них), стосовно того, що спори про коригування даних комерційного обліку є неефективними, якщо існують паралельні справи про стягнення заборгованості, та щодо обов’язковості використання виключно системи DATAHUB для повідомлення про припинення постачання. Справа №911/2396/24 від 05/08/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Прокурор намагався витребувати з приватної власності земельні ділянки, стверджуючи, що вони незаконно вибули з державної власності як землі лісогосподарського призначення. 2. **Аргументи суду:** Суд дійшов висновку, що прокурор не надав належних доказів того, що спірні ділянки взагалі мали статус земель лісогосподарського призначення та були передані у постійне користування відповідному державному підприємству. Ключовим моментом стала відсутність рішень уповноважених органів про надання цих земель у користування та відсутність доказів затвердження матеріалів лісовпорядкування, на які посилався прокурор. Суд підкреслив, що навіть наявні в матеріалах справи документи (протоколи лісовпорядних нарад) прямо вказували на відсутність матеріалів лісовпорядкування минулих років. Оскільки прокурор не довів факт первинного надання земель у користування державному лісогосподарському підприємству, застосування пункту 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України було визнано неможливим. Суд також зазначив, що касаційна інстанція не має повноважень переоцінювати докази або встановлювати нові обставини, тому погодився з висновками судів попередніх інстанцій про недоведеність позовних вимог. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу прокуратури без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін. Справа №922/3056/25 від 05/08/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз справи: 1. **Предмет спору:** Стягнення з фізичної особи-підприємця безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою комунальної власності без укладеного договору оренди. 2. **Аргументи суду:** Суди першої та апеляційної інстанцій відмовили у позові, мотивуючи це тим, що позивач не довів незмінність нормативної грошової оцінки (НГО) землі протягом спірного періоду, оскільки наданий витяг був сформований значно пізніше. Проте Верховний Суд визнав такий підхід помилковим, вказавши на ігнорування правової позиції Великої Палати Верховного Суду. Суд касаційної інстанції наголосив, що витяг з технічної документації про НГО може бути належним доказом і для попередніх періодів, якщо нормативна оцінка була сталою та не змінювалася. Суди попередніх інстанцій не дослідили це питання повноцінно, не перевірили чинність рішень місцевої ради щодо ставок оцінки та не надали оцінку всім доказам у сукупності. Через ці процесуальні порушення та неповне з’ясування обставин справи, рішення не можуть вважатися законними та обґрунтованими. Відтак, касаційний суд дійшов висновку про необхідність скасування всіх попередніх рішень та направлення справи на новий розгляд для належного дослідження доказів. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій (включаючи додаткову постанову про витрати) та передав справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Справа №918/1098/25 від 05/08/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: **1. Предмет спору** Предметом спору є вимога орендаря до орендодавця про стягнення понад 13 млн грн як компенсації вартості невід’ємних поліпшень орендованого нежитлового приміщення, здійснених протягом тривалого строку оренди. **2. Аргументи суду** Верховний Суд наголосив, що для отримання компенсації за ст. 778 Цивільного кодексу України орендар має довести не лише факт проведення робіт, а й наявність згоди орендодавця на ці конкретні зміни. Суд роз’яснив, що згода не обов’язково має бути окремим документом — вона може міститися в договорі або інших документах, проте вона не може бути «автоматичною» чи випливати лише з мовчання орендодавця. Важливо, що дозвіл на проведення робіт (наприклад, ремонт) не є тотожним зобов’язанню орендодавця компенсувати їх вартість, оскільки ці питання регулюються різними умовами договору. Суд також підкреслив, що орендар зобов’язаний чітко довести, що поліпшення здійснені саме в межах орендованого об’єкта, а не в інших приміщеннях будівлі. Оскільки в цій справі експертиза стосувалася приміщень іншої площі, ніж ті, що були в оренді, це стало самостійною підставою для відмови в позові. Крім того, суд зазначив, що право на компенсацію може бути обмежене строками, встановленими договором (наприклад, після повернення майна), тому передчасні вимоги під час дії договору не підлягають задоволенню. **3. Рішення суду** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши мотивувальну частину постанови апеляційного суду, але залишив у силі рішення про відмову в задоволенні позову. Справа №910/16580/23 від 04/08/2026 Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий виклад суті справи та правової позиції Верховного Суду: 1. **Предмет спору:** Розгляд касаційної скарги на відмову судів попередніх інстанцій переглянути рішення у справі про стягнення моральної шкоди за нововиявленими обставинами. 2. **Аргументи суду:** – Верховний Суд наголосив, що нововиявлені обставини — це факти, які існували на момент розгляду справи, але не були відомі заявнику та суду, і вони мають бути істотними для вирішення спору. – Суд чітко розмежував «нововиявлені обставини» та «нові докази» або «зміну правової позиції», зазначивши, що останні не є підставою для перегляду справи. – Ухвала іншого суду, винесена після ухвалення рішення у цій справі, не може вважатися нововиявленою обставиною, оскільки вона не існувала на час розгляду спору. – Суд підкреслив важливість принципу правової визначеності: остаточне рішення не може бути переглянуте лише через те, що в іншій справі суд дійшов іншого висновку щодо застосування норм права. – Процедура перегляду за нововиявленими обставинами не є «замаскованою апеляцією» і не призначена для виправлення судових помилок чи переоцінки доказів. – Оскільки заявник не довів наявності юридичних фактів, які б існували на час розгляду справи та вплинули на її результат, підстави для скасування рішень відсутні. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду — без змін. Справа №910/15184/24 від 04/08/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, я проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий та професійний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Стягнення з бенефіціара (ТОВ «Оператор ГТС України») на користь принципала (ТОВ «Теплоенергокомплект») коштів, отриманих за банківською гарантією, як безпідставно набутого майна (стаття 1212 ЦК України) через відсутність гарантійного випадку. 2. **Аргументи суду:** – Суд встановив, що підрядник виконав роботи у повному обсязі, а прострочення їх виконання було зумовлене діями або бездіяльністю самого замовника (зокрема, несвоєчасним погодженням плану робіт та зупинки газорозподільної станції). – Верховний Суд підтвердив, що банківська гарантія є незалежним зобов’язанням, проте звернення бенефіціара до гаранта за відсутності порушення основного зобов’язання принципалом є правопорушенням, спрямованим проти принципала. – Оскільки основне зобов’язання було виконане, а гарантійний випадок фактично не настав, отримані бенефіціаром кошти визнано безпідставно набутими. – Суд відхилив доводи скаржника про преюдицію, зазначивши, що апеляційна інстанція встановила обставини справи на підставі доказів, наявних у матеріалах саме цього провадження. – Щодо судових витрат, суд визнав правомірним часткове стягнення витрат на правничу допомогу, оскільки позивач дотримався процесуального порядку їх подання, а їх розмір є обґрунтованим та розумним. – Верховний Суд наголосив, що не має повноважень на переоцінку фактичних обставин справи, оскільки є судом «права», а не «факту». 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив постанову та додаткову постанову апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу відповідача — без задоволення. Справа №909/1237/24 від 06/08/2026 1. Предметом спору є стягнення грошової заборгованості у розмірі 4 019 447,01 грн між суб’єктами господарювання. 2. Верховний Суд прийшов до висновку, що підстави для скасування рішень судів попередніх інстанцій відсутні, оскільки заявник не довів належним чином наявність правових підстав для перегляду справи. Зокрема, суд закрив касаційне провадження в частині посилання на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, оскільки аргументи скаржника щодо неврахування висновків Верховного Суду не знайшли свого підтвердження або були спрямовані на переоцінку доказів. Щодо підстави, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України (порушення норм процесуального права), суд встановив, що суди нижчих інстанцій діяли в межах своїх повноважень та дотрималися вимог процесуального закону. Суд наголосив, що касаційна інстанція не має повноважень переоцінювати докази, які вже були досліджені судами першої та апеляційної інстанцій. Таким чином, оскаржувані рішення визнано законними, обґрунтованими та такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. 3. Верховний Суд постановив закрити касаційне провадження в одній частині, в іншій — залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін. Справа №904/2142/23 від 05/08/2026 Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 904/2142/23, підготовлений з професійної точки зору. **1. Предмет спору** Предметом спору є стягнення з ТОВ «Конкурітто» на користь Дніпровської міської ради безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою комунальної власності без оформлених правовстановлюючих документів. **2. Аргументи суду** * Суд встановив, що відповідач є власником нерухомого майна на спірній ділянці, проте після закінчення строку дії договору оренди у 2010 році не оформив нових правовідносин, що є підставою для застосування ст. 1212 ЦК України про безпідставне збагачення. * Верховний Суд підтвердив, що для розрахунку суми безпідставно збережених коштів застосовується нормативна грошова оцінка (НГО) землі, при цьому чинне законодавство не вимагає наявності витягів з НГО за кожен окремий рік, якщо оцінка була сталою та не змінювалася. * Суд визнав правомірним застосування ставки орендної плати у розмірі 3%, оскільки саме таку ставку відповідач самостійно декларував у податковій звітності, а доводи про необхідність застосування нижчої ставки (2,3%) були спростовані матеріалами справи. * Щодо процесуальних порушень, суд зазначив, що хоча суди попередніх інстанцій не навели достатніх мотивів прийняття нового доказу (висновку експерта), це не призвело до ухвалення неправомірного рішення, оскільки висновки суду підтверджуються іншими належними доказами, зокрема витягами з ДЗК. * Суд відхилив доводи відповідача про недобросовісну поведінку міськради, вказавши, що відповідач мав можливість усунути зауваження до технічної документації або оскаржити бездіяльність органу місцевого самоврядування в суді, чого він не зробив. * Верховний Суд також уточнив, що зміна розміру НГО згідно з нормами Податкового кодексу відбувається автоматично, тому відсутність додаткових угод до договору не звільняє землекористувача від обов’язку сплачувати плату за землю за актуальними показниками. **3. Рішення суду** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши мотивувальні частини рішень судів попередніх інстанцій (уточнивши правове обґрунтування), проте залишив без змін резолютивну частину про стягнення з відповідача 5 607 298,85 грн. Справа №41/96 від 27/07/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. Предметом спору є законність процесуальної заміни позивача (правонаступництва) у справі про стягнення заборгованості за договором постачання теплової енергії. 2. Суд виходив із того, що процесуальне правонаступництво є похідним від матеріального, а отже, підтверджений факт відступлення права вимоги на аукціоні є достатньою підставою для заміни сторони у справі. Верховний Суд встановив, що матеріали справи містять належні докази переходу прав від АТ «К.Енерго» до ТОВ «Київенерго-Борг», включаючи протоколи аукціону та акти приймання-передачі майна. Щодо аргументів відповідача про порушення його прав через розгляд справи до закінчення строку на подання заперечень, суд зазначив, що заперечення надійшли до суду фактично після ухвалення рішення, тому суд першої інстанції не міг їх врахувати. Також було підкреслено, що доводи скаржника про невідповідність розрахунків заборгованості стосуються суті спору і мають вирішуватися під час розгляду справи по суті, а не на етапі заміни сторони. Суд також вказав, що спроби відповідача переоцінити докази, які вже були досліджені судами нижчих інстанцій, виходять за межі повноважень касаційної інстанції. 3. Верховний Суд залишив ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду без змін, визнавши їх законними та обґрунтованими. Справа №904/354/24 від 06/08/2026 1. Предметом спору є стягнення заборгованості у розмірі 11 538 399,82 грн між двома суб’єктами господарювання — ТОВ «Фабрика смаку» та ТОВ «Олімпіус Консалт». 2. Суд при винесенні рішення керувався принципом верховенства права та суворим дотриманням норм процесуального законодавства, що регулюють розгляд справ у касаційному порядку. Колегія суддів перевірила правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права до встановлених ними обставин справи. Суд дійшов висновку, що під час розгляду спору в попередніх інстанціях не було допущено порушень, які б могли стати підставою для скасування або зміни ухвалених рішень. Аргументи скаржника, викладені у касаційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час судового засідання та не спростували правомірності висновків судів нижчих інстанцій. Верховний Суд підтвердив, що фактичні обставини справи були досліджені повно та всебічно, а правова кваліфікація правовідносин сторін є правильною. Таким чином, відсутні правові підстави для втручання у рішення, які вже набрали законної сили. 3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ «Олімпіус Консалт» без задоволення, а рішення господарських судів попередніх інстанцій — без змін. Справа №914/3219/24 від 06/08/2026 1. Предметом спору є законність рішення Антимонопольного комітету України щодо накладення штрафних санкцій на ТОВ «Аміла» за порушення законодавства про захист економічної конкуренції. 2. Верховний Суд, аналізуючи матеріали справи, дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції припустився помилок у застосуванні норм матеріального та процесуального права, що призвело до необґрунтованого скасування рішення місцевого господарського суду. Касаційна інстанція підтвердила правомірність дій територіального відділення АМКУ, вказавши на наявність достатніх доказів вчинення позивачем антиконкурентних дій. Суд наголосив, що при оцінці рішень органів АМКУ суди мають передусім перевіряти дотримання процедури та наявність фактичних підстав для кваліфікації порушення, а не перебирати на себе повноваження адміністративного органу щодо оцінки доказів. Верховний Суд визнав, що висновки суду першої інстанції були більш послідовними та відповідали встановленим обставинам справи. Таким чином, касаційний суд відновив законну силу рішення Господарського суду Львівської області, яким позовні вимоги ТОВ «Аміла» були відхилені. 3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу Антимонопольного комітету, скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції, яким було підтверджено правомірність накладення штрафів на позивача. Справа №904/5669/25 від 05/08/2026 Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Стягнення заборгованості за договором постачання природного газу, включаючи основний борг, пеню, 3% річних та інфляційні втрати. 2. **Аргументи суду:** – Суд підтвердив право позивача на стягнення боргу, оскільки факт поставки газу та наявність заборгованості були доведені документально. – Питання зменшення розміру пені є дискреційним повноваженням суду, яке реалізується на основі внутрішнього переконання та оцінки обставин кожної конкретної справи. – Суди попередніх інстанцій обґрунтовано врахували статус відповідача як комунального підприємства, що надає соціально значущі послуги та обмежене у впливі на тарифи. – Було взято до уваги відсутність доказів завдання позивачу збитків, які б виправдовували стягнення пені у повному обсязі. – Суд наголосив, що зменшення пені на 50% забезпечує справедливий баланс інтересів сторін, не звільняючи боржника від відповідальності, але запобігаючи надмірному фінансовому тягарю. – Доводи позивача про необхідність врахування його власного скрутного фінансового стану відхилені, оскільки згідно з принципом змагальності, сторона має самостійно доводити обставини, на які посилається, а не перекладати цей обов’язок на суд. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін. Справа №911/3154/21 від 05/08/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, я проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір справи: 1. **Предмет спору:** Стягнення заборгованості за негативні щодобові небаланси природного газу, виниклі у лютому-березні 2021 року, та нарахування на цю суму пені, інфляційних втрат і 3% річних. 2. **Аргументи суду:** – Верховний Суд підтвердив, що постанова НКРЕКП №235 від 17.02.2021 є спеціальним регуляторним актом, який був обов’язковим для виконання всіма учасниками ринку природного газу в зазначений період. – Суд наголосив, що ця постанова тимчасово змінила строк оплати за добові небаланси з 5 робочих днів (передбачених договором) на 90 календарних днів, і це положення підлягає застосуванню незалежно від того, чи вносили сторони відповідні зміни до свого договору. – Аргументи позивача про те, що без внесення змін до договору строки оплати не могли бути змінені, були відхилені, оскільки регуляторні акти такого рівня мають пріоритет над умовами приватних договорів у частині публічного регулювання ринку. – Верховний Суд зазначив, що вже існує стала та послідовна практика щодо застосування постанови №235, тому відступати від неї немає жодних підстав. – Суд також підкреслив, що посилання позивача на інші рішення Верховного Суду (зокрема, у справах про визнання укладеними додаткових угод) є недоречними, оскільки ті справи стосувалися інших правовідносин і не є подібними до даного спору. – У підсумку, суд визнав правомірним розрахунок штрафних санкцій, виходячи з 90-денного строку оплати, встановленого регулятором, а не з договірного строку. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, відмовивши у задоволенні касаційної скарги ТОВ “Оператор ГТС”. Справа №904/5724/24 від 06/08/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу: 1. Предметом спору є стягнення з постачальника штрафних санкцій у розмірі 4 642 000 грн за поставку Військовій частині товару неналежної якості в межах договору оборонної закупівлі. 2. Верховний Суд при винесенні рішення керувався насамперед процесуальними питаннями представництва інтересів держави. Суд зазначив, що військова частина у правовідносинах щодо оборонних закупівель виступає як суб’єкт господарювання, а не як орган державної влади чи суб’єкт владних повноважень. Посилаючись на правову позицію Об’єднаної палати Касаційного господарського суду, викладену у постанові від 17 липня 2026 року у справі № 910/6530/24, суд підтвердив, що прокурор не має правових підстав для звернення з позовом в інтересах військової частини у таких спорах. Оскільки прокурор не мав повноважень на представництво, позовна заява вважається підписаною особою, яка не має на це права. Відповідно, суди попередніх інстанцій, які розглянули справу по суті, припустилися порушення норм процесуального права. У зв’язку з цим Верховний Суд скасував рішення нижчих інстанцій, не переходячи до оцінки якості товару чи висновків експертизи. 3. Верховний Суд прийняв рішення скасувати рішення судів попередніх інстанцій та залишити позовну заяву прокурора без розгляду. **** У цій справі Верховний Суд підтвердив та застосував правову позицію, викладену Об’єднаною палатою Касаційного господарського суду у постанові від 17 липня 2026 року (справа № 910/6530/24), яка закріплює неможливість звернення прокурора з позовом в інтересах військової частини у спорах, де остання виступає як суб’єкт господарювання, що фактично обмежує практику прокурорського представництва у сфері оборонних закупівель. Справа №361/7070/23 від 07/08/2026 Вітаю. Як юрист з 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. Предметом спору є поділ нерухомого майна (садового будинку та земельних ділянок), набутого подружжям під час шлюбу, та визначення правового режиму цього майна як спільної сумісної власності або особистої приватної власності одного з подружжя. 2. Суд керувався презумпцією спільності права власності на майно, набуте за час шлюбу, згідно зі статтею 60 Сімейного кодексу України. Ключовим аргументом стало те, що відповідачка не надала належних доказів фактичного припинення шлюбних відносин до моменту придбання майна, що є необхідною умовою для застосування частини 6 статті 57 СК України. Суд також звернув увагу на те, що в договорах купівлі-продажу була зафіксована письмова згода чоловіка на придбання майна, що підтверджує волевиявлення сторін на формування спільної сумісної власності. Суд наголосив, що періодичне проживання подружжя в різних містах через професійну діяльність не є доказом припинення шлюбних відносин чи ведення спільного господарства. Крім того, суд зазначив, що при поділі неподільних речей, якщо сторони не дійшли згоди, майно підлягає поділу в рівних частках, а конфлікт має бути вичерпаний судовим рішенням. Оцінка доказів, надана судами попередніх інстанцій, була визнана повною та об’єктивною, а доводи скаржника — такими, що спрямовані на переоцінку встановлених фактів. 3. Верховний Суд залишив рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу — без задоволення. Справа №188/411/24 від 05/08/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Визнання припиненими зобов’язань позивачки за кредитним договором у зв’язку з їх повним виконанням, що було оспорено банком шляхом продовження нарахування заборгованості. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що цивільні права мають захищатися ефективними способами, які відповідають характеру порушення. Суд зазначив, що якщо закон не передбачає спеціального способу захисту для конкретної ситуації, позивач має право обрати інший спосіб, який не суперечить закону, для забезпечення правової визначеності. У даному випадку вимога про визнання зобов’язання припиненим є належним способом захисту, оскільки вона спрямована на усунення правової невизначеності щодо наявності чи відсутності боргу. Апеляційний суд помилково відмовив у позові лише через формальне твердження про «неналежний спосіб захисту», не врахувавши практику Великої Палати Верховного Суду. Верховний Суд підкреслив, що право на захист інтересу у правовій визначеності є фундаментальним, коли сторони мають різне розуміння своїх обов’язків за договором. Оскільки апеляційний суд не дослідив обставини справи по суті, а лише формально відмовив у позові, справу було повернуто на новий розгляд для встановлення реального стану виконання зобов’язань. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Справа №712/1783/25 від 05/08/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Позов Управління СБУ в Черкаській області до колишнього співробітника та членів його сім’ї про визнання їх такими, що втратили право користування службовою квартирою у зв’язку з тривалим непроживанням та поліпшенням житлових умов. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд вказав, що суди попередніх інстанцій припустилися помилки, вважаючи, що єдиним ефективним способом захисту в цій ситуації є виселення, тоді як позивач обрав вимогу про визнання осіб такими, що втратили право користування житлом. Суд наголосив, що правова природа статей 71 (тимчасова відсутність) та 107 (постійне вибуття) Житлового кодексу України є різною, і суди не надали належної правової кваліфікації обставинам справи. Верховний Суд підкреслив, що при розгляді таких спорів необхідно враховувати принципи пропорційності втручання у право на житло, закріплені у статті 8 Конвенції про захист прав людини, та практику ЄСПЛ. Суди нижчих інстанцій не встановили, чи дійсно відповідачі вибули на постійне місце проживання в інше житло, чи їх відсутність є тимчасовою та поважною. Через неналежне дослідження доказів та відсутність правової оцінки фактичних обставин, рішення попередніх інстанцій були визнані передчасними. У підсумку, суд касаційної інстанції не мав процесуальної можливості самостійно встановити ці обставини, тому направив справу на новий розгляд. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Справа №619/866/24 від 05/08/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Встановлення факту батьківства загиблого військовослужбовця щодо дитини, народженої поза шлюбом, для подальшого отримання соціальних виплат. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються в порядку окремого провадження лише за умови відсутності спору про право. У цій справі матір загиблого військовослужбовця категорично заперечувала проти встановлення батьківства, оскільки це безпосередньо впливає на її майнові права, зокрема на отримання одноразової грошової допомоги. Суд зазначив, що наявність конфлікту інтересів між заявницею та матір’ю загиблого щодо розподілу цих коштів свідчить про існування реального спору про право. Оскільки такий спір не може бути вирішений у спрощеному порядку, суди попередніх інстанцій припустилися помилки, розглянувши справу як окреме провадження. Верховний Суд підкреслив, що в подібних ситуаціях заявник повинен звертатися до суду з позовною заявою, де спір про батьківство та майнові вимоги будуть розглянуті в межах позовного провадження. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та залишив заяву про встановлення факту батьківства без розгляду, роз’яснивши заявниці право на звернення до суду в порядку позовного провадження. Справа №757/9457/23-ц від 06/08/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. Предметом спору є законність залишення судом першої інстанції позовної заяви без розгляду через повторну неявку позивача та його представника в судові засідання. 2. Суд виходив із того, що цивільний процес базується на принципах добросовісності та обов’язку сторін вживати заходів для своєчасного розгляду справи. Верховний Суд підкреслив, що позивач, як ініціатор судового провадження, несе ризик наслідків своєї неявки, якщо він був належним чином повідомлений про час і місце засідання. У цій справі суди встановили факт дворазового належного повідомлення позивача через підсистему «Електронний суд», проте жодних заяв про розгляд справи за його відсутності до суду не надходило. Доводи скаржника про те, що його адвокат не отримувала повідомлень, були відхилені, оскільки процесуальні права та обов’язки представника є похідними від прав довірителя, а повідомлення в електронний кабінет позивача є належним способом сповіщення. Суд також зазначив, що позивач мав можливість забезпечити участь у засіданні, наприклад, через відеоконференцію, але не скористався цим правом. Таким чином, дії судів попередніх інстанцій щодо залишення позову без розгляду визнано законними та такими, що спрямовані на дотримання розумних строків розгляду справи. 3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення — без змін. Справа №389/138/18 від 29/04/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Позивач намагався через суд здійснити виділ в натурі своєї частки у спільному житловому будинку та встановити порядок користування прилеглою земельною ділянкою. 2. **Аргументи суду:** * Суд встановив, що на об’єкті нерухомості було проведено реконструкцію, яка не була прийнята в експлуатацію, що підтверджується даними БТІ. * Згідно з нормами Цивільного кодексу України, об’єкти, що містять самочинно збудовані або реконструйовані елементи, не є повноцінними об’єктами права власності. * Відповідно до Інструкції щодо проведення поділу нерухомого майна, наявність самочинних робіт прямо забороняє проведення поділу або виділу частки в натурі. * Суд наголосив, що самочинна реконструкція позбавляє об’єкт тотожності з тим майном, на яке раніше було оформлено право власності. * Доводи позивача про те, що це лише «незначні перебудови», були відхилені, оскільки будь-яка реконструкція без дозвільних документів створює правову перешкоду для поділу. * Суд також зазначив, що виділ частки можливий лише після того, як власники узаконять усі зміни в установленому законом порядку. * Касаційний суд підтвердив, що суди попередніх інстанцій правильно застосували норми права, а доводи скаржника зводяться лише до спроби переоцінити докази, що не входить до повноважень касації. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, відмовивши позивачу у задоволенні позовних вимог. Справа №466/3003/22 від 06/08/2026 Вітаю. Як фахівець із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. Предметом спору є встановлення порядку користування земельною ділянкою при багатоквартирному будинку та усунення перешкод у користуванні нею між співвласниками квартир. 2. Суд виходив із того, що право на користування земельною ділянкою при будинку, який перебуває у спільній власності, насамперед має визначатися домовленістю самих співвласників. У цій справі було встановлено, що сторони вже уклали договір фактичного користування-розподілу ділянки та закріпили це протоколом загальних зборів ОСББ, що свідчить про відсутність спору щодо меж на момент розгляду. Позивачка не надала належних доказів того, що відповідачі чинять їй реальні перешкоди у користуванні ділянкою, а також не довела спроб вирішити конфлікт у позасудовому порядку. Крім того, суд зазначив, що питання передачі цієї ділянки у власність чи користування органом місцевого самоврядування взагалі не вирішувалося, тому правовий статус ділянки як такої, що надана в користування, не підтверджений. Позивачка також не ініціювала проведення земельно-технічної експертизи, яка могла б обґрунтувати її вимоги, що стало її процесуальним ризиком. 3. Верховний Суд залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, відмовивши у задоволенні позову через недоведеність заявлених вимог. Справа №752/7406/21 від 06/08/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення Верховного Суду. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Позивачка намагалася визнати недійсним договір відступлення права вимоги (факторингу) між банком та фінансовою компанією, а також скасувати результати прилюдних торгів з продажу її майна, посилаючись на відсутність у фінансової компанії ліцензії на валютні операції та несправедливу ціну договору. 2. **Аргументи суду:** * Суд підтвердив, що фінансова компанія, яка внесена до відповідного реєстру, має право здійснювати факторинг без окремої ліцензії на валютні операції, оскільки сам договір відступлення права вимоги не є валютною операцією. * Верховний Суд наголосив, що заміна кредитора у зобов’язанні (цесія) не потребує згоди боржника, а право вимоги переходить до нового кредитора в тому обсязі, що існував на момент відступлення. * Суд зазначив, що договір факторингу є фінансовою послугою, і якщо компанія має статус фінансової установи, вона правомірно набуває права вимоги за кредитними договорами. * Щодо доводів про «неринкову» ціну договору, суд вказав, що це не є підставою для визнання правочину недійсним, оскільки позивачка не довела порушення своїх прав, які б відновлювалися через скасування цього договору. * Суд підкреслив, що питання правонаступництва (заміни стягувача) вже було вирішене в межах виконавчого провадження, тому повторний розгляд цих обставин у новому позові є неприпустимим з огляду на принцип юридичної визначеності. * Касаційна інстанція також відхилила посилання позивачки на нові кримінальні провадження, зазначивши, що суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, і не може переоцінювати докази чи встановлювати нові обставини. * Щодо витрат на правничу допомогу, суд визнав правомірним зменшення апеляційним судом суми витрат до 4 000 грн, оскільки це відповідає критеріям розумності та співмірності. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційні скарги позивачки без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін, підтвердивши законність договору відступлення права вимоги. Справа №380/16471/24 від 06/08/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Оскарження відмови Пенсійного фонду у призначенні пенсії за вислугу років колишньому працівнику органів внутрішніх справ через недостатність календарної вислуги років. 2. **Аргументи суду:** * Суд встановив, що право на пенсію має оцінюватися за нормами законодавства, чинними на момент звернення особи із заявою про призначення пенсії, а не на момент звільнення зі служби. * Ключовим фактором стало набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України № 119 від 16 лютого 2022 року, яка чітко розмежувала поняття «календарна вислуга» (для набуття права на пенсію) та «пільгова вислуга» (для визначення розміру пенсії). * Оскільки позивач звернувся за призначенням пенсії у 2024 році, коли ці зміни вже діяли, він був зобов’язаний відповідати вимозі щодо наявності 22 років саме календарної вислуги. * Суд наголосив, що пільгове обчислення стажу не може використовуватися для «компенсації» недостатньої календарної вислуги, оскільки це суперечить чинному нормативному регулюванню. * Щодо посилання позивача на рішення суду про визнання нечинними певних положень постанови КМУ № 119, суд зазначив, що ці норми втратили чинність лише з моменту ухвалення відповідного судового рішення (у 2025 році) і не мають зворотної дії на правовідносини, що виникли раніше. * Верховний Суд підкреслив, що органи влади зобов’язані діяти виключно на підставі законодавства, чинного на момент прийняття рішення, і не мають повноважень застосовувати скасовані або нечинні на той час норми. * В результаті суд дійшов висновку, що Пенсійний фонд правомірно відмовив у призначенні пенсії, оскільки календарний стаж позивача складав лише 17 років. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду, якою було відмовлено у позові, — без змін. Справа №600/4977/24-а від 07/08/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вас: 1. Предметом спору є правомірність закриття судами попередніх інстанцій провадження у справі за позовом військовослужбовця про перерахунок грошових виплат з урахуванням додатково нарахованих сум індексації, отриманих на виконання іншого судового рішення. 2. Верховний Суд наголосив, що для закриття провадження через тотожність позовів необхідно встановити збіг не лише сторін і предмету, а й підстав позову, тобто фактичних обставин, якими обґрунтовуються вимоги. У цій справі суди помилково ототожнили поточний позов із попереднім, не врахувавши, що підставою для нового звернення стала виплата позивачу додаткових сум індексації на виконання іншого судового рішення, ухваленого вже після завершення попередньої справи. Суд підкреслив, що виникнення нових юридичних фактів (виплата заборгованості з індексації) змінює підстави позову, оскільки змінюється обсяг грошового забезпечення, яке має бути враховане при розрахунку допомоги на оздоровлення та додаткової винагороди. Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили ці нові обставини, вони безпідставно застосували норми процесуального права щодо тотожності позовів. Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність продовження розгляду справи по суті, оскільки право на судовий захист не може бути обмежене через формальне ототожнення вимог без урахування зміни фактичних підстав. 3. Верховний Суд скасував ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, направивши справу до суду першої інстанції для продовження розгляду по суті. Справа №573/2633/25 від 06/08/2026 Предметом цього спору є визначення належної судової юрисдикції для розгляду позову фізичної особи — члена територіальної громади — щодо оскарження рішень органу місцевого самоврядування про передачу комунального майна в управління приватному товариству. Верховний Суд при винесенні рішення керувався такими аргументами: 1. Суд наголосив, що ключовим критерієм розмежування юрисдикції є предмет спору та характер спірних правовідносин, а не лише суб’єктний склад сторін. 2. Верховний Суд підтримав висновок апеляційної інстанції про те, що цей спір не є публічно-правовим, оскільки між сторонами відсутні відносини владної підпорядкованості, а орган місцевого самоврядування діє як власник комунального майна. 3. Суд встановив, що в основі позову лежать майнові та організаційні відносини, пов’язані з передачею права користування майном від одного суб’єкта до іншого, що за своєю природою є господарським спором. 4. Посилання позивачки на її статус як члена територіальної громади не змінює господарської природи спору, оскільки вимоги стосуються правочинів та рішень щодо розпорядження майном юридичними особами. 5. Суд зазначив, що згідно з усталеною практикою, спори, що виникають з правочинів щодо корпоративних прав або розпорядження майном юридичних осіб, підлягають розгляду саме господарськими судами. 6. Верховний Суд підтвердив, що суди попередніх інстанцій правильно застосували норми процесуального права, відмовивши у відкритті провадження в порядку цивільного судочинства, оскільки справа підсудна господарському суду. Верховний Суд залишив ухвалу суду першої інстанції (в частині відмови у відкритті провадження) та постанову апеляційного суду без змін, підтвердивши, що спір має розглядатися в порядку господарського судочинства. Справа №824/39/26 від 06/08/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про відмову у вжитті заходів забезпечення заяви про визнання та виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу (накладення арешту на корпоративні права та майно третіх осіб — українських компаній, пов’язаних із боржником). 2. **Аргументи суду:** – Суд наголосив, що заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими вимогами та не повинні безпідставно втручатися у господарську діяльність юридичних осіб, які не є сторонами арбітражного спору. – Верховний Суд підкреслив, що сам факт володіння боржником часткою в статутному капіталі іншої компанії не дає автоматичного права на арешт активів цієї компанії. – Важливим фактором стало те, що на момент розгляду справи корпоративні права та майно одного з товариств уже були арештовані в межах кримінального провадження, що робило повторне забезпечення надмірним. – Щодо іншого товариства суд врахував факт відкриття провадження у справі про банкрутство, де вже діє мораторій на задоволення вимог кредиторів та призначено арбітражного керуючого. – Суд дійшов висновку, що заявник не довів реальної загрози ускладнення виконання арбітражного рішення, оскільки не надав переконливих доказів того, що невжиття заходів у цій конкретній справі унеможливить виконання рішення ЛМАС. – Заявник не зміг обґрунтувати необхідність втручання у діяльність третіх осіб, які не були учасниками арбітражного процесу, що є критичним для дотримання балансу інтересів сторін. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції — без змін. Справа №155/640/25 від 06/08/2026 Предметом цього спору є касаційне оскарження вироків судів першої та апеляційної інстанцій у кримінальному провадженні щодо обвинувачення особи у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди з тяжкими наслідками (ч. 3 ст. 286 КК України), зокрема в частині цивільно-правової відповідальності роботодавця. Верховний Суд, перевіривши матеріали провадження, дійшов висновку про законність та обґрунтованість рішень, ухвалених судами нижчих інстанцій. Суд підтвердив правильність кваліфікації дій обвинуваченого та відсутність підстав для скасування вироків за доводами касаційної скарги представника цивільного відповідача — ТОВ «Європейські дороги України». Колегія суддів не знайшла порушень норм матеріального чи процесуального права, які б могли стати підставою для зміни або скасування судових рішень. Окрім того, суд окремо розглянув питання щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, заявлене представником потерпілих, та відмовив у його задоволенні в межах цього касаційного провадження. Таким чином, позиція судів попередніх інстанцій щодо винуватості особи та цивільної відповідальності була визнана такою, що відповідає вимогам закону. Рішення Верховного Суду є остаточним і не підлягає подальшому оскарженню. Верховний Суд залишив вирок Горохівського районного суду та ухвалу Волинського апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу представника цивільного відповідача — без задоволення. Справа №752/6586/20 від 06/08/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий та професійний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Позивач намагався через суд зобов’язати комунальне підприємство «Київтеплоенерго» відновити надання послуги з централізованого постачання гарячої води до його квартири. 2. **Аргументи суду:** * Суд встановив, що гаряча вода в будинку виробляється через індивідуальний тепловий пункт (ІТП), який є спільною сумісною власністю співвласників, а не власністю «Київтеплоенерго». * Відповідно до законодавства, якщо ІТП не переданий у володіння чи користування виконавцю послуг, останній не несе відповідальності за виробництво та постачання гарячої води через цей пункт. * Позивач не надав доказів того, що загальні збори співвласників будинку офіційно визнали «Київтеплоенерго» виконавцем послуг та передали йому ІТП в користування на момент виникнення спору. * Суд підкреслив, що договірні відносини у сфері житлово-комунальних послуг мають базуватися на чітко визначеній моделі, обраній самими співвласниками, чого в даному випадку зроблено не було. * Факт того, що послуги надавалися іншим підприємством у минулому, не створює автоматичного обов’язку для «Київтеплоенерго» продовжувати це постачання без відповідного правового оформлення. * Відтак, вимоги позивача були визнані недоведеними, оскільки на момент звернення до суду правові підстави для покладення на відповідача обов’язку надавати цю послугу були відсутні. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без задоволення касаційну скаргу позивача, а постанову апеляційного суду про відмову в позові — без змін. Справа №160/14419/24 від 07/08/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Громадська організація оскаржила бездіяльність суду, який відмовився надати статистичну інформацію про роботу суддів, посилаючись на те, що така інформація не створювалася і не є публічною. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що автоматизована система документообігу суду вже містить усі необхідні дані, тому їх вибірка та надання не є створенням «нової» інформації, а є виконанням прямого обов’язку розпорядника. Суд роз’яснив, що розпорядник інформації не має права відмовляти у наданні даних лише через те, що вони не зведені в окремий документ, якщо їх можна сформувати без значних інтелектуальних зусиль. Важливо, що суд підкреслив: якщо запит містить елементи і звернення, і інформаційного запиту, орган зобов’язаний розглянути його в обох частинах, а не відмовляти формально. Суд також зазначив, що відмова у наданні інформації має бути вмотивованою та вичерпною, а не обмежуватися лише твердженням про відсутність «готового» документа. Крім того, Верховний Суд вказав, що суди попередніх інстанцій помилково ототожнили надання статистичних даних із незаконним втручанням у роботу автоматизованої системи. Насамкінець, суд підтвердив, що право на інформацію є конституційною гарантією, яку не можна обмежувати вузьким тлумаченням процедурних законів. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення апеляційної інстанції та ухвалив нове рішення, яким визнав бездіяльність суду протиправною та зобов’язав його повторно розглянути звернення громадської організації. Справа №466/5303/21 від 05/08/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Поділ спільного майна подружжя (нерухомості, автомобіля, побутової техніки) та боргових зобов’язань, що виникли під час шлюбу. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд вказав, що для визнання боргу спільним обов’язком подружжя недостатньо самого факту укладення договору одним із них під час шлюбу — необхідно довести, що кошти були витрачені саме в інтересах сім’ї. Апеляційний суд помилково послався на іншу справу, де питання цільового використання коштів не досліджувалося, а лише вирішувалося питання процесуального залучення дружини. Крім того, апеляція не надала оцінки відчуженню однієї з квартир, яка була придбана за спільні кошти, що впливає на загальний баланс активів. Суд також звернув увагу на відсутність чіткого переліку побутової техніки, що підлягає поділу, та невідповідність у розрахунках компенсації різниці вартості майна між сторонами. Через ці прогалини у встановленні фактичних обставин та неповноту дослідження доказів, рішення апеляційної інстанції було визнано передчасним та необґрунтованим. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Справа №559/2328/22 від 06/08/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. Предметом спору є встановлення постійного безоплатного земельного сервітуту для проходу та проїзду до земельної ділянки позивачки через сусідню земельну ділянку відповідачки. 2. Суд виходив із того, що позивачка довела неможливість доступу до своєї ділянки будь-яким іншим способом, що є ключовою умовою для встановлення сервітуту згідно із законом. Важливим аргументом стало те, що обраний варіант сервітуту, підтверджений висновками судових земельно-технічних експертиз, є найменш обтяжливим для власниці сусідньої ділянки. Суд також врахував історично сформований порядок користування територією та відхилив доводи відповідачки про можливість проходу через іншу ділянку, оскільки це було б менш зручним та логічним. Окремо було підкреслено, що графічна частина висновку експерта чітко визначає межі та площу сервітуту, тому посилання на невизначеність меж є безпідставними. Верховний Суд також наголосив, що не має повноважень на переоцінку доказів, які вже були належним чином досліджені судами попередніх інстанцій. 3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін, підтвердивши законність встановлення земельного сервітуту. Справа №340/7587/25 від 07/08/2026 Вітаю. Як фахівець із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір: 1. Предметом спору є правомірність відмови суду апеляційної інстанції у відкритті апеляційного провадження за скаргою військової частини через несплату судового збору та неподання заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження. 2. Верховний Суд підтримав позицію апеляційного суду, наголосивши, що відсутність бюджетного фінансування не звільняє суб’єкта владних повноважень від обов’язку сплачувати судовий збір. Суд зазначив, що державні установи зобов’язані заздалегідь передбачати відповідні видатки у своїх кошторисах, а особливості внутрішньої організації не є поважною причиною для невиконання процесуальних обов’язків. Оскільки військова частина не надала доказів, які б підтверджували неможливість сплати збору, апеляційний суд мав повне право відмовити у задоволенні клопотання про звільнення від його сплати. Крім того, скаржник не виконав вимогу суду щодо подання заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження, що є самостійною підставою для відмови у відкритті провадження. Верховний Суд підкреслив, що право на доступ до суду не є абсолютним і вимагає дотримання встановлених законом процесуальних правил. Таким чином, дії апеляційного суду були визнані пропорційними та такими, що відповідають вимогам процесуального закону. 3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу військової частини без задоволення, а ухвалу Третього апеляційного адміністративного суду — без змін. Справа №420/36391/23 від 07/08/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Оскарження прокурором рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації через неявку на іспит та подальше звільнення з органів прокуратури. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд погодився з тим, що позивач не з’явився на іспит з об’єктивних причин, пов’язаних із мобілізаційними заходами, що підтверджувалося відповідними документами. Суд наголосив, що формальна неявка на іспит не може автоматично прирівнюватися до неналежного рівня професійної компетентності, оскільки сама атестація по суті не відбулася. Водночас Суд критично оцінив позицію попередніх інстанцій щодо поновлення прокурора в «Одеській обласній прокуратурі», вказавши, що це не відповідає правовій природі реформи прокуратури. Верховний Суд підкреслив, що поновлення має відбуватися на посаді в тому органі, з якого особу було звільнено, згідно з вимогами трудового законодавства. Таким чином, Суд залишив рішення про поновлення в силі, але уточнив мотивувальну частину та назву органу, де позивач має бути поновлений. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційні скарги прокуратури, змінивши мотивувальну частину рішень судів попередніх інстанцій та уточнивши назву органу, в якому позивач підлягає поновленню на посаді. Справа №357/4004/25 від 05/08/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з урахуванням вашого запиту: 1. **Предмет спору:** Оскарження відмови судів попередніх інстанцій у призначенні заявника опікуном над недієздатною особою через відсутність відповідного подання органу опіки та піклування та статус заявника як військовослужбовця. 2. **Аргументи суду:** – Верховний Суд наголосив, що ключовою процесуальною умовою для призначення опікуна є наявність подання органу опіки та піклування, яке в даному випадку було відсутнє, оскільки виконавчий комітет офіційно визнав призначення заявника недоцільним. – Суд підкреслив, що опікунська рада є лише консультативно-дорадчим органом, тому її попередні рекомендації не мають обов’язкової сили, якщо профільний орган (виконавчий комітет) прийняв протилежне рішення. – Важливим фактором стала оцінка реальної можливості заявника виконувати обов’язки опікуна: суди встановили, що через проходження військової служби він не може забезпечити щоденний догляд та належні побутові умови для підопічної. – Суд врахував встановлені факти, що фактичним доглядом за особою займається інша особа (мати заявника), що підтверджено актом обстеження матеріально-побутових умов. – Верховний Суд послався на свою практику, згідно з якою сам по собі статус військовослужбовця не є автоматичною підставою для відмови, проте в кожному конкретному випадку суд має оцінювати здатність особи виконувати функції опікуна, виходячи з найкращих інтересів підопічного. – У підсумку суд дійшов висновку, що рішення попередніх інстанцій є законними, оскільки вони базуються на пріоритеті захисту прав недієздатної особи та відсутності належного правового підґрунтя для призначення заявника опікуном. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін. Справа №160/30905/25 від 06/08/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. Предметом спору є правомірність анулювання податковим органом реєстрації платника ПДВ через подання підприємством «нульової» звітності протягом 12 послідовних місяців. 2. Суд виходив з того, що норма підпункту «г» пункту 184.1 статті 184 Податкового кодексу України є імперативною та покладає на податковий орган прямий обов’язок анулювати реєстрацію за наявності факту подання «нульових» декларацій. Верховний Суд наголосив, що податкова декларація є актом офіційного волевиявлення платника, тому саме вона, а не наявність окремих зареєстрованих податкових накладних в ЄРПН, є визначальною для оцінки діяльності суб’єкта. Суд підкреслив, що наявність потенційного права на податковий кредит не звільняє платника від обов’язку відображати реальні показники у звітності. Оскільки позивач протягом року систематично декларував відсутність операцій, він обрав пасивну модель поведінки, що не дає підстав для збереження статусу платника ПДВ. Суд також зазначив, що відсутність доказів форс-мажорних обставин, які б заважали звітувати, підтверджує правомірність дій податкової. Таким чином, пріоритет надано офіційній звітності, а не прихованим від держави господарським операціям. 3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу ДПС України, скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції, яким у задоволенні позову було відмовлено. Справа №420/21167/25 від 07/08/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору: 1. **Предмет спору:** Оскарження повернення позовної заяви судами попередніх інстанцій, які помилково визнали пропущеним строк звернення до суду з вимогами про перерахунок грошового забезпечення військовослужбовця. 2. **Аргументи суду:** * Суд підтвердив, що стаття 233 КЗпП України є спеціальною нормою щодо строків звернення до суду у справах про стягнення належних працівникові (у тому числі публічному службовцю) виплат, тому вона має пріоритет над нормами КАС України. * Верховний Суд роз’яснив, що до триваючих правовідносин, які охоплюють період до та після 19.07.2022, застосовуються різні редакції статті 233 КЗпП України: до 19.07.2022 строк не обмежувався, а після цієї дати діє тримісячний строк. * Ключовим моментом для початку відліку тримісячного строку є дата, коли особа дізналася про порушення своїх прав, що документально підтверджується ознайомленням з розрахунковими листами, грошовим атестатом або іншими фінансовими документами. * Суд наголосив, що грошовий атестат є документом про остаточний розрахунок, який фактично є повідомленням про нараховані та виплачені суми при звільненні. * Суди попередніх інстанцій припустилися помилки, автоматично прив’язавши початок строку до дати звільнення (08.03.2025), не перевіривши фактично, чи отримував позивач грошовий атестат або інший документ, що розкриває зміст виплат. * Оскільки матеріали справи не містять доказів ознайомлення позивача з документами про розрахунок, висновок про пропуск строку є передчасним та необґрунтованим. * Відтак, для встановлення початку перебігу строку звернення до суду необхідно встановити конкретну дату, коли позивач об’єктивно міг оцінити правильність нарахувань. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, направивши справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Справа №205/7768/25 від 06/08/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Позивач звернувся до суду з позовом про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, через нібито відсутність безспірності заборгованості та порушення процедури його вчинення. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд підтвердив, що нотаріус діяв у межах закону, оскільки стягувач надав повний пакет документів, передбачений чинним Переліком, що підтверджує безспірність боргу. Суд встановив, що позивач був належним чином повідомлений про вимогу усунути порушення договірних зобов’язань, що спростовує доводи про порушення процедури. Щодо твердження про використання недійсного бланка, суд перевірив дані Єдиного реєстру спеціальних бланків нотаріальних документів і спростував цей аргумент, підтвердивши легітимність документа. Також суд зазначив, що процесуальні скарги представника позивача щодо неможливості ознайомлення зі справою та неучасті у відеоконференції не впливають на законність рішення по суті, оскільки не позбавляли його права на захист у загальному порядку. Верховний Суд наголосив, що касаційна скарга фактично спрямована на переоцінку доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції. Зрештою, суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права, а доводи скаржника не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін. Справа №727/8921/23 від 05/08/2026 Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, я проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір: 1. **Предмет спору:** ТОВ «Гіпербуд» звернулося до суду з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення, укладеного між фізичними особами, вважаючи, що це порушує його права як замовника будівництва та орендаря земельної ділянки. 2. **Аргументи суду ():** Суд дійшов висновку, що обраний позивачем спосіб захисту — визнання договору недійсним (ресцисорний позов) — є неефективним, оскільки не призводить до безпосереднього відновлення права власності позивача. **:** Верховний Суд у цій справі прямо зазначив, що він відступає від попередніх правових позицій (зокрема, викладених у постановах від 23 липня 2024 року та 19 жовтня 2023 року), де визнання договору недійсним вважалося належним способом захисту в аналогічних спорах. Натомість, спираючись на нову позицію Великої Палати Верховного Суду від 23 липня 2026 року, суд наголосив, що належним способом захисту є пред’явлення позову про визнання майнових прав та витребування майна з чужого незаконного володіння. Суд підкреслив, що обрання неналежного способу захисту є самостійною та достатньою підставою для відмови в позові. Також суд вказав, що не має повноважень переоцінювати докази, а оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій є законними та вмотивованими. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ «Гіпербуд» без задоволення, а всі попередні судові рішення — без змін. Справа №755/2157/23 від 05/08/2026 Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. Предметом спору є законність визнання квартири відумерлою спадщиною та її подальша передача у власність територіальної громади, що призвело до відчуження майна на користь третьої особи, попри наявність спадкоємця. 2. Суд виходив із того, що на момент звернення прокурора до суду у 2023 році інформація про спадкоємців у реєстрах була відсутня, а спадщина була відкрита понад рік тому, що давало законні підстави для визнання її відумерлою. Верховний Суд підкреслив, що право власності територіальної громади було оформлено належним чином, після чого майно було правомірно передане як службове, а згодом приватизоване добросовісним набувачем. Суд зазначив, що оскільки квартира вже вибула з власності громади та була приватизована, скасування первинного рішення про визнання спадщини відумерлою не відновить права дитини на це конкретне майно. Також було наголошено, що спадкоємці, які пропустили строк для прийняття спадщини, у разі відчуження майна мають право лише на грошову компенсацію, а не на повернення самого об’єкта в натурі. Оскільки вимог про виплату компенсації заявлено не було, суд не вбачав підстав для скасування рішень попередніх інстанцій. Зрештою, суд дійшов висновку, що права дитини були порушені через несвоєчасні дії її законних представників, а не через незаконність дій державних органів. 3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін. Справа №727/419/19 від 12/02/2025 Вітаю. Як юрист із багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Поділ спільного рухомого майна (меблів, побутової техніки та предметів домашнього вжитку), набутого подружжям за час шлюбу. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив на важливості дотримання принципу змагальності сторін та процесуальної дисципліни. Суд вказав, що апеляційна інстанція не мала права приймати нові докази (звіт про оцінку майна), оскільки відповідач не довів, що не міг подати їх раніше з поважних причин. Апеляційний суд порушив вимоги статті 367 ЦПК України, безпідставно змінивши рішення першої інстанції на основі доказів, які не були предметом дослідження в районному суді. Верховний Суд підкреслив, що апеляційний суд зобов’язаний мотивувати винятковість прийняття нових доказів, чого зроблено не було. Також було зазначено, що суд першої інстанції правильно встановив обсяг майна та обґрунтовано визначив його вартість на основі наявних матеріалів справи. Оскільки постанова апеляції була скасована, ухвала про виправлення описок у ній також втратила юридичну силу. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував постанову та ухвалу апеляційного суду, залишивши в силі рішення суду першої інстанції. Справа №824/39/26 від 06/08/2026 1. Предметом спору є оскарження ухвали суду апеляційної інстанції щодо відмови у вжитті заходів забезпечення заяви про визнання та надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу. 2. Суд при винесенні рішення керувався необхідністю дотримання процесуальних норм, що регулюють порядок забезпечення позову (заяви) у справах про визнання та виконання рішень іноземних арбітражів. Верховний Суд перевірив законність та обґрунтованість ухвали Київського апеляційного суду, якою було відмовлено у задоволенні клопотання про забезпечення заяви. Колегія суддів дійшла висновку, що заявник не довів наявності реальної загрози невиконання майбутнього рішення або неможливості захисту своїх прав без застосування таких заходів. Суд врахував, що заходи забезпечення мають бути співмірними із заявленими вимогами та не повинні порушувати баланс інтересів сторін до моменту вирішення спору по суті. Оскільки підстави для скасування ухвали апеляційного суду були відсутні, Верховний Суд підтвердив правильність застосування норм матеріального та процесуального права попередньою інстанцією. Таким чином, аргументація суду базується на відсутності належних доказів необхідності вжиття заходів забезпечення на даній стадії процесу. 3. Верховний Суд залишив апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу Київського апеляційного суду — без змін. Справа №358/1167/20 від 06/08/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. **Предмет спору:** Позивач намагався скасувати державну реєстрацію права комунальної власності на об’єкти водопостачання (операторську, свердловину та водонапірну вежу) та визнати за собою право спільної часткової власності на це майно як на частину пайового фонду колишнього КСП. 2. **Аргументи суду:** – Суд встановив, що спірні об’єкти за своїм функціональним призначенням є об’єктами соціальної інфраструктури, які забезпечують життєво необхідні потреби мешканців багатоквартирних будинків у питній воді. – Відповідно до законодавства (зокрема Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» та відповідних постанов КМУ), такі об’єкти не підлягали розпаюванню і мали бути безоплатно передані у комунальну власність. – Суд наголосив, що наявність у позивача свідоцтв про право на майновий пай (сертифікатів) не означає автоматичного набуття права власності на конкретне майно, доки воно не було виділене в натурі з дотриманням встановленої законом процедури. – Оскільки позивач не довів факту правомірного виділення йому цього майна в натурі, а саме майно в силу закону не могло бути об’єктом приватної власності, у нього відсутнє суб’єктивне право на ці об’єкти. – Також суд врахував преюдиційні обставини, встановлені в іншій господарській справі, де було підтверджено статус цього майна як соціальної інфраструктури, що виключає можливість його приватизації. – Щодо процесуальних питань, суд визнав поважними причини пропуску строку на апеляційне оскарження з боку міської ради, врахувавши об’єктивні обставини воєнного стану, такі як мобілізація працівників, евакуація персоналу та робота в умовах критичного кадрового дефіциту. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу позивача без задоволення, а постанову апеляційного суду, якою було відмовлено у позові, — без змін. Справа №760/16503/15-ц від 07/08/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось стислий та професійний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Спір стосувався правомірності заміни сторони позивача (кредитора) у зобов’язанні за кредитним договором на фізичну особу та, як наслідок, наявності у такої особи права на стягнення заборгованості з боржника. 2. **Аргументи суду:** * Суд встановив, що заміна кредитора-банку на фізичну особу відбулася поза межами процедури ліквідації банку, що суперечить вимогам ст. 512 та ст. 1054 Цивільного кодексу України. * Верховний Суд підтвердив, що фізична особа не може набути прав кредитора за кредитним договором у таких обставинах, тому відмова у задоволенні позову є законною. * Щодо апеляційної скарги третьої особи (ТОВ «ФК «Фінтайм Капітал»), суд зазначив, що вона не довела «очевидного та безумовного» порушення своїх прав рішенням суду першої інстанції, тому закриття апеляційного провадження було правильним. * Суд наголосив, що визнання недійсним договору відступлення права вимоги в іншому судовому процесі вже після ухвалення оскаржуваного рішення не свідчить про процесуальну помилку суду першої інстанції. * Верховний Суд відхилив посилання скаржників на попередню практику, вказавши, що обставини у наведених ними справах суттєво відрізнялися від обставин цієї справи. * Формальна помилка апеляційного суду (винесення постанови замість ухвали про закриття провадження) була визнана такою, що не впливає на законність рішення по суті. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційні скарги без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін. Справа №179/1099/23 від 05/08/2026 Ось детальний аналіз судового рішення: 1. Предметом спору є вирішення питання про стягнення з прокуратури на користь відповідача судових витрат, пов’язаних із залученням експерта та проведенням оцінки майна, які не були розподілені при ухваленні основного рішення суду касаційної інстанції. 2. Суд керувався тим, що згідно з нормами ЦПК України, сторона має право на відшкодування витрат, пов’язаних із залученням експертів, якщо вони є документально підтвердженими та співмірними зі складністю справи. Оскільки заявник пропустив п’ятиденний строк на подання доказів через об’єктивні причини (пізнє отримання тексту постанови), суд визнав ці причини поважними та поновив процесуальний строк. Суд встановив, що представник відповідача надав повний пакет документів: договір, рахунок-фактуру, акт виконаних робіт та висновки оцінювача, що підтверджують реальність понесених витрат у розмірі 33 000,00 грн. Оскільки прокуратура не надала заперечень щодо розміру цих витрат, суд визнав їх обґрунтованими та такими, що підлягають відшкодуванню. Верховний Суд наголосив, що додаткове рішення є невід’ємною частиною основного, тому його ухвалення є необхідним для повного захисту прав сторони, яка виграла справу. 3. Верховний Суд задовольнив заяву, поновив строк на подання доказів та стягнув з Дніпропетровської обласної прокуратури на користь відповідача 33 000,00 грн витрат на проведення експертизи. Справа №420/36391/23 від 07/08/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, я проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Оскарження прокурором рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації через неявку на іспит та подальше звільнення з органів прокуратури. 2. **Аргументи суду:** – Суд встановив, що неявка позивача на іспити була зумовлена об’єктивними обставинами, пов’язаними з його мобілізацією до лав Збройних Сил України, що підтверджувалося відповідними документами. – Верховний Суд підкреслив, що атестація має на меті оцінку професійної компетентності, тому формальне прирівнювання неявки (навіть за наявності процедурних недоліків у повідомленні комісії) до неуспішного проходження атестації є надмірним заходом, що не відповідає меті реформи. – Суд зазначив, що звільнення є крайнім заходом, і в даному випадку воно було передчасним, оскільки позивач намагався вчинити дії для перенесення іспиту з поважних причин. – Щодо способу поновлення, Верховний Суд виправив помилку судів нижчих інстанцій, вказавши, що поновлювати особу слід на тій посаді та в тій установі, з якої її було звільнено (на момент звільнення), а не в перейменованому органі, оскільки реформа прокуратури передбачала специфічні умови кадрового наповнення. – Суд також підтвердив, що наказ про звільнення є похідним від рішення комісії, а отже, скасування рішення комісії автоматично тягне за собою незаконність звільнення. – Верховний Суд залишив у силі рішення про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки право на працю та захист від незаконного звільнення є фундаментальними гарантіями. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційні скарги прокуратури, змінивши мотивувальну частину рішень судів попередніх інстанцій та уточнивши назву посади, на якій поновлюється позивач, залишивши при цьому позовні вимоги про поновлення та виплату заробітку без змін. Справа №725/1410/23 від 06/08/2026 1. Предметом спору є перевірка законності ухвали апеляційного суду, якою було завершено розгляд кримінального провадження щодо обвинувачення особи у вчиненні умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження (ч. 1 ст. 122 КК України). 2. Верховний Суд, розглядаючи касаційну скаргу захисника, зосередився на перевірці дотримання судом апеляційної інстанції вимог кримінального процесуального закону під час перегляду вироку суду першої інстанції. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд припустився істотних порушень вимог КПК України, які перешкодили ухваленню законного та обґрунтованого рішення. Зокрема, йдеться про неналежну оцінку доводів сторони захисту, викладених в апеляційній скарзі, що є порушенням права на справедливий судовий розгляд. Колегія суддів дійшла висновку, що апеляційний суд не забезпечив повноти судового розгляду та не надав вмотивованих відповідей на ключові аргументи захисту. Внаслідок виявлених процесуальних недоліків, які не можуть бути усунуті в суді касаційної інстанції, оскаржуване судове рішення не може залишатися в силі. Таким чином, для забезпечення законності та дотримання прав учасників процесу, справа потребує повторного розгляду в апеляційному порядку. 3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу захисника частково, скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Справа №161/22283/24 від 06/08/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Визнання недійсними договорів купівлі-продажу та дарування квартири, укладених представником за довіреністю, та витребування майна з чужого незаконного володіння. 2. **Аргументи суду:** – Суд встановив, що представник (відповідачка) діяла не в інтересах довірителя, а виключно у власних, намагаючись переоформити квартиру на себе через свого брата. – Ключовим фактором стало те, що договір купівлі-продажу та договір дарування були укладені з інтервалом лише у 40 хвилин, що свідчить про відсутність реального наміру покупця володіти майном. – Суд підкреслив, що представник не має права вчиняти правочини від імені довірителя у власних інтересах або на користь осіб, представником яких він одночасно є. – Оскільки договір купівлі-продажу не був спрямований на реальне настання правових наслідків, він був визнаний фіктивним згідно зі статтею 234 ЦК України. – Верховний Суд зазначив, що якщо представник діє всупереч волі довірителя та з метою привласнення майна, такий правочин є недійсним. – Встановлення фактичних обставин та оцінка доказів щодо фіктивності правочину є прерогативою апеляційного суду, і в даному випадку ці висновки є обґрунтованими. – Суд також підтвердив право власника на віндикацію (витребування) майна, оскільки воно вибуло з його володіння поза його волею внаслідок неправомірних дій представника. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив у силі постанову апеляційного суду, якою договори визнано недійсними, а квартиру витребувано на користь позивача. Справа №580/358/25 від 06/08/2026 Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір для вашого матеріалу: **1. Предмет спору** Предметом спору є правомірність відмови Міністерства оборони України у призначенні одноразової грошової допомоги жінці, яка проживала із загиблим військовослужбовцем однією сім’єю без реєстрації шлюбу, та зобов’язання відповідача розглянути заяву про виплату такої допомоги. **2. Аргументи суду** * Верховний Суд наголосив, що право на отримання одноразової грошової допомоги виникає виключно в момент загибелі військовослужбовця, тому коло отримувачів має визначатися за законодавством, чинним саме на дату смерті. * Суд встановив, що на момент загибелі військовослужбовця (ІНФОРМАЦІЯ_1) стаття 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не включала осіб, які проживали однією сім’єю без реєстрації шлюбу, до переліку отримувачів допомоги. * Колегія суддів зазначила, що встановлений судом факт спільного проживання без реєстрації шлюбу підтверджує сімейні відносини, але не надає особі статусу «подружжя» для цілей спеціального законодавства про соціальне забезпечення. * Суд підкреслив, що пізніші зміни до законодавства, які розширили коло отримувачів, не мають зворотної дії в часі, оскільки закон прямо не передбачив поширення цих норм на такі правовідносини. * Верховний Суд вказав, що суди попередніх інстанцій помилково ототожнили поняття «член сім’ї» у широкому розумінні з вичерпним переліком осіб, визначених спеціальним законом, що призвело до безпідставного розширення кола отримувачів бюджетних коштів. * Відтак, рішення Міноборони про повернення документів на доопрацювання було визнано правомірним, оскільки позивачка не надала доказів належності до категорій, передбачених законом на момент смерті військовослужбовця (зокрема, статусу утриманця). **3. Рішення суду** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу Міністерства оборони України, скасував рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив нове рішення про […]

Серпень 2026
Пн	Вт	Ср	Чт	Пт	Сб	Нд
					1	2
3	4	5	6	7	8	9
10	11	12	13	14	15	16
17	18	19	20	21	22	23
24	25	26	27	28	29	30
31