Справа №565/2770/24 від 22/10/2025
1. Предметом спору є оскарження ухвали апеляційного суду про повернення апеляційної скарги у справі про визнання незаконними наказів про звільнення з роботи.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд порушив норми процесуального права, а саме: формально підійшов до розгляду клопотання позивача про звільнення від сплати судового збору, не врахував надані докази про майновий стан позивача та не надав належної оцінки доводам про те, що розмір судового збору перевищує 5% її річного доходу; не вирішив по суті клопотання про відстрочення чи розстрочення сплати судового збору; дійшов передчасного висновку про зловживання позивачем процесуальними правами, не навівши належних обґрунтувань. Суд касаційної інстанції нагадав, що право на апеляційний перегляд не є абсолютним, але обмеження повинні бути пропорційними та не ускладнювати доступ до правосуддя. Суд також врахував практику Європейського суду з прав людини щодо забезпечення справедливого балансу між функціонуванням судової системи та захистом інтересів заявника. Суд касаційної інстанції підкреслив, що апеляційний суд мав оцінити майновий стан позивача на підставі поданих доказів, а підстави для відмови у клопотанні про звільнення від сплати судового збору мають бути аргументовані.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та передав справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття провадження.
Справа №463/7626/23 від 22/10/2025
1. Предметом спору є визнання фактів мобінгу (цькування) керівника юридичного відділу сільради з боку голови цієї ж ради, усунення цих фактів та стягнення моральної шкоди.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, оскільки позивач, будучи керівником юридичного відділу сільської ради, є посадовою особою місцевого самоврядування, а отже, перебуває на публічній службі. Спір виник у зв’язку з проходженням позивачем публічної служби, що відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а не цивільного. Суди попередніх інстанцій не врахували, що позивач була прийнята на посаду за конкурсом та їй присвоювались ранги посадової особи місцевого самоврядування. Верховний Суд послався на власні попередні рішення, в яких вказується, що спори, пов’язані з проходженням публічної служби, мають розглядатися адміністративними судами, навіть якщо вимога про стягнення заробітної плати заявлена окремо від вимоги про поновлення на публічній службі.
3. Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій та закрив провадження у справі, роз’яснивши позивачу право звернутися до адміністративного суду.
Справа №380/6018/21 від 30/10/2025
1. Предметом спору є заміна сторони виконавчого провадження у справі про зупинення експлуатації будівель та споруд через порушення вимог пожежної безпеки.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які відмовили в задоволенні заяви про заміну сторони виконавчого провадження, оскільки ТОВ «Новіс Трейд» не є правонаступником ТОВ «Вест Ойл Трейдінг» у спірних правовідносинах. Суд зазначив, що правонаступництво у виконавчому провадженні передбачає перехід прав та обов’язків від однієї сторони до іншої, чого в даному випадку не відбулося, оскільки ТОВ «Вест Ойл Трейдінг» не припинило свою діяльність, а ТОВ «Новіс Трейд» не було учасником справи, в рамках якої було прийнято рішення про зупинення експлуатації об’єктів. Суд також підкреслив, що перехід права власності чи оренди не є підставою для автоматичного покладання обов’язку виконання судового рішення на нового власника або орендаря, якщо вони не були стороною у первісному спорі. Суд відхилив аргументи скаржника про сингулярне правонаступництво, вказавши, що наявність договорів оренди не створює автоматичного переходу обов’язків за судовим рішенням.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №480/6054/24 від 30/10/2025
1. Предметом спору є зобов’язання військової частини нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення позивачу з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди при визначенні розміру грошового забезпечення за лютий 2018 року.
2. Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення апеляційного суду, виходив з того, що до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні та одноразові додаткові види грошового забезпечення. Суд підкреслив, що щомісячна додаткова грошова винагорода, яку позивач отримував систематично, не є одноразовою виплатою, а тому має враховуватися при розрахунку індексації. Суд також послався на правову позицію Великої Палати Верховного Суду у справі №522/2738/17, згідно з якою до грошового забезпечення військовослужбовців не включаються лише одноразові виплати, а щомісячні виплати повинні враховуватися. Враховуючи, що судове рішення про виплату індексації вже було ухвалене на користь позивача, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що апеляційний суд помилково скасував рішення суду першої інстанції, який правильно застосував норми матеріального права.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі рішення суду першої інстанції.
Справа №120/13258/23 від 30/10/2025
1. Предметом спору є вимога прокурора зобов’язати селищну раду та комунальний заклад привести у належний стан протирадіаційне укриття.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, які задовольнили позов прокурора, мотивуючи це тим, що прокурор не мав законних підстав для звернення до суду з таким позовом в інтересах держави. Суд зазначив, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб’єкти владних повноважень, а прокурор виконує субсидіарну роль, коли ці суб’єкти не здійснюють захист або роблять це неналежно. У даному випадку, Державна служба України з надзвичайних ситуацій (ДСНС) має повноваження щодо контролю за утриманням захисних споруд, хоча і може звертатися до суду лише з вимогами про застосування заходів реагування, а не з позовами зобов’язального характеру. Суд підкреслив, що відсутність у ДСНС права на звернення до суду з конкретним типом позову не означає відсутність органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Оскільки прокурор звернувся до суду без належних підстав, його позов підлягає залишенню без розгляду.
3. Верховний Суд скасував рішення попередніх інстанцій та залишив позов прокурора без розгляду.
Справа №520/16204/24 від 30/10/2025
1. Предметом спору є оскарження ПАТ «Харківська ТЕЦ-5» податкових повідомлень-рішень, винесених Північним міжрегіональним управлінням ДПС по роботі з великими платниками податків щодо заниження акцизного податку, податку на прибуток та ПДВ, а також щодо штрафних санкцій за неподання декларацій з акцизного податку.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, зазначивши, що використання ПАТ «Харківська ТЕЦ-5» виробленої електроенергії для власних потреб не є її реалізацією або передачею в межах одного підприємства, а отже, не є об’єктом оподаткування акцизним податком. Суд також підкреслив, що відсутність обов’язкових елементів акцизного податку, таких як об’єкт та база оподаткування, звільняє позивача від обов’язку подавати декларації з акцизного податку. Крім того, суд підтримав висновки попередніх інстанцій щодо правомірності формування податкового кредиту та витрат на підставі первинних документів, підписаних директором ПП «Фасад-Сервіс», навіть за умови перебування останнього на військовій службі, оскільки податковий орган не надав доказів неможливості виконання ним своїх обов’язків або обізнаності ПАТ «Харківська ТЕЦ-5» про недостовірність цих документів. Суд врахував, що відповідальність за недостовірність даних у первинних документах несе особа, яка їх склала та підписала, а не добросовісний платник податків.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу Північного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №583/1935/24 від 29/10/2025
1. Предметом спору є витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння та визнання недійсним договору оренди цієї ділянки.
2. Суд задовольнив позов, оскільки позивачі є спадкоємцями земельної ділянки, а відповідач набув право власності на неї незаконно, оскільки свідоцтво про право на спадщину, на підставі якого було здійснено продаж ділянки, було визнано недійсним; крім того, суд зазначив, що витребування майна у добросовісного набувача є належним способом захисту права законного власника, особливо коли майно вибуло з володіння власника поза його волею; суд також врахував, що відповідач не позбавлений права на відшкодування збитків з боку недобросовісного продавця; договір оренди земельної ділянки також визнано недійсним, оскільки він був укладений на підставі незаконного набуття права власності на землю; суд також зазначив, що обраний спосіб захисту є ефективним для відновлення прав позивачів на користування та розпорядження своєю власністю.
3. Суд вирішив витребувати земельну ділянку з володіння відповідача, визнати недійсним договір оренди та зобов’язати повернути ділянку позивачам.
Справа №127/36447/23 від 29/10/2025
1. Предметом спору є встановлення факту постійного проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини та визнання права власності в порядку спадкування за заповітом.
2. Суд задовольнив позов, оскільки позивачка надала достатньо доказів, що підтверджують її постійне проживання з батьком на момент його смерті, зокрема довідки квартального комітету, покази свідків, рішення лікувально-консультативної комісії та довідку управління соціального захисту населення, які підтверджують, що вона доглядала за батьком через його хворобу. Суд зазначив, що відсутність реєстрації місця проживання позивачки за місцем проживання спадкодавця не є безумовним доказом відсутності спільного проживання, якщо інші докази підтверджують цей факт. Суд також врахував, що позивачка має право на спадкування за заповітом, за винятком обов’язкової частки матері, яка є непрацездатною вдовою. Суд відхилив доводи касаційної скарги про те, що суди не взяли до уваги інформацію про іншу адресу проживання позивачки у попередніх судових справах, оскільки важливим є факт проживання на момент відкриття спадщини.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.
Справа №676/2724/23 від 29/10/2025
1. Предметом спору є усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та скасування державної реєстрації оренди цієї ділянки, оскільки позивач стверджувала, що не укладала договір оренди та додаткову угоду до нього.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які відмовили у задоволенні позову, виходячи з того, що позивачка протягом тривалого часу отримувала орендну плату за землю, що свідчить про фактичне визнання орендних відносин. Суд врахував принцип добросовісності, зазначивши, що поведінка позивачки, яка спочатку приймала орендну плату, а потім заперечувала договір оренди, є недобросовісною. Суд також послався на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, згідно з якою, якщо договір виконувався обома сторонами, він вважається укладеним і може бути оспорюваним. Суд зазначив, що встановлення обставин справи та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, і касаційний суд не має повноважень втручатися в цю оцінку. Суд також врахував, що позивачка не пред’являла вимог про припинення правовідносин, що підтверджує її згоду з існуючими орендними відносинами.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №1423/18836/2012 від 29/10/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності державного виконавця щодо виконання рішення суду про стягнення боргу з кредитної спілки.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які відмовили у задоволенні скарги стягувача на бездіяльність державного виконавця, оскільки державний виконавець вживав передбачені законом заходи для встановлення місцезнаходження боржника та його майна, направляв запити до різних органів для виявлення майна та коштів боржника, а також виносив постанови про арешт коштів на рахунках боржника. Суд зазначив, що відсутність відомостей про конкретні виконавчі дії в автоматизованій системі виконавчого провадження не свідчить про бездіяльність виконавця, оскільки виконавче провадження було об’єднано у зведене виконавче провадження, в рамках якого і здійснювалися дії. Суд також врахував, що стягувач не був позбавлений права ознайомитися зі зведеним виконавчим провадженням. Суд наголосив, що державний виконавець здійснював заходи примусового виконання рішення у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і Законом України «Про виконавче провадження».
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №521/13284/24 від 29/10/2025
1. Предметом спору є клопотання ТОВ «Траст Капітал» про надання дозволу на примусове виконання на території України рішення Вільнюського окружного суду про стягнення солідарно з ТОВ «Південбуд Інвест» та фізичної особи боргу в іноземній валюті.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення судів попередніх інстанцій, які задовольнили клопотання ТОВ «Траст Капітал», виходячи з наступного: існує чинний міжнародний договір між Україною та Литвою про правову допомогу, яким передбачено взаємне визнання та виконання судових рішень; ТОВ «Траст Капітал» вчинило усі можливі дії для виконання рішення литовського суду в Україні, починаючи зі звернення до суду в межах трирічного строку з дня набрання рішенням чинності; попередні відмови у задоволенні клопотань були пов’язані з формальними недоліками в документах, а не з відсутністю права на стягнення боргу; суди врахували конституційний принцип обов’язковості судових рішень та необхідність забезпечення реального захисту прав стягувача; поновлення пропущеного строку було обґрунтованим, оскільки пропуск строку був зумовлений об’єктивними причинами, зокрема тривалістю судових процедур та необхідністю виправлення формальних недоліків у документах. Суд також зазначив, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ «Південбуд Інвест» без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №552/2285/22 від 29/10/2025
1. Предметом спору є визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на житловий будинок за фінансовою компанією, яка набула право вимоги за кредитним договором та договором іпотеки.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд, задовольняючи позовні вимоги, не надав належної оцінки доводам відповідача щодо наявності в договорі іпотеки іпотечного застереження, яке дозволяє звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку, а також не дослідив докази щодо вартості предмета іпотеки на час звернення стягнення. Крім того, апеляційний суд не дослідив обставини щодо належного повідомлення іпотекодавця про порушення забезпеченого зобов’язання. Суд касаційної інстанції підкреслив, що апеляційний суд повинен був всебічно дослідити всі доводи сторін, оцінити докази в їх сукупності та взаємозв’язку, а також навести належні мотиви прийняття або відхилення цих доводів. Оскільки апеляційний суд цього не зробив, він порушив норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №761/14373/23 від 29/10/2025
1. Предметом спору є витребування квартири з чужого незаконного володіння.
2. Суд задовольнив позов про витребування квартири, оскільки позивачка набула право власності на квартиру на підставі договору про участь у фонді фінансування будівництва та повністю виконала свої зобов’язання, а відповідач придбав квартиру у особи, яка не мала права її відчужувати. Суд зазначив, що реалізація житлових приміщень у житловому комплексі могла здійснюватись виключно через фонд фінансування будівництва. КП «Житомирбудзамовник», а в подальшому і ТОВ «Під-ключ» не набули майнових прав на вказану квартиру, а отже і не мали права відчужувати ці майнові права на користь ЗАТ «Іменерос Статиба». Суд також врахував, що спірна квартира вибула з володіння позивача не з її волі. Доводи касаційної скарги про відхилення клопотань про витребування доказів та залучення третьої особи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.
3. Суд вирішив витребувати від ТОВ «Перлина Нивок» на користь ОСОБА_1 квартиру.
Справа №140/6679/22 від 29/10/2025
1. Предметом спору є правомірність рішення податкового органу про відмову в реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних.
2. Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення апеляційного суду, підтримав позицію суду першої інстанції, наголосивши на тому, що у квитанції про зупинення реєстрації податкової накладної повинні бути чітко зазначені критерії ризиковості операції та перелік документів, необхідних для підтвердження інформації, зазначеної в податковій накладній. Відсутність чіткого переліку документів у квитанції обмежує право платника податків на надання вичерпної інформації та створює умови для зловживань з боку контролюючого органу. Суд також зазначив, що контролюючий орган не надав доказів недостатності поданих позивачем документів або сумнівів у їх достовірності. Загальне посилання на порушення без конкретизації є неприпустимим. Суд підкреслив, що рішення контролюючого органу про зупинення реєстрації податкової накладної повинно бути обґрунтованим та вмотивованим, з чітким зазначенням підстав його прийняття.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі рішення суду першої інстанції, яким визнано протиправним рішення податкового органу про відмову в реєстрації податкової накладної.
Справа №380/19995/24 від 30/10/2025
1. Предметом спору є оскарження постанови державного виконавця та бездіяльності відділу примусового виконання рішень.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, який відмовив у відкритті апеляційного провадження через пропуск строку на апеляційне оскарження. Суд зазначив, що учасники справи повинні дотримуватися процесуальних строків, встановлених законом, і вживати всіх можливих заходів для своєчасного виконання процесуальних обов’язків. Суд також підкреслив, що поважними причинами пропуску строку можуть бути лише обставини, які об’єктивно унеможливлювали або ускладнювали вчинення процесуальних дій у встановлений строк. Суд вказав, що неналежна організація процесу оскарження судового рішення з боку відповідальних осіб та невиконання вимог процесуального закону не є об’єктивними обставинами, які можуть зумовити перегляд остаточного судового рішення після закінчення строку на його апеляційне оскарження. Суд також зазначив, що відсутність бюджетного фінансування для сплати судового збору не є належною підставою для поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду – без змін.
Справа №759/6948/21 від 29/10/2025
1. Предметом спору є застосування наслідків нікчемності договору іпотеки, укладеного між фізичною особою та банком, який згодом було визнано неплатоспроможним, та витребування майна з володіння третіх осіб, які придбали його після звернення стягнення за іпотекою.
2. Суд касаційної інстанції, розглядаючи справу, виходив з того, що договір іпотеки, укладений між фізичною особою та банком, був нікчемним відповідно до Закону України “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб”, оскільки забезпечував не кредитну операцію, а депозитний вклад, надаючи перевагу одному вкладнику перед іншими; майнові права на спірне нерухоме майно були правомірно набуті позивачем, що дає йому право на захист порушеного права; відповідачі зловживали своїми правами, намагаючись уникнути повернення майна, отриманого за нікчемним правочином; витребування майна з чужого незаконного володіння є ефективним способом захисту прав позивача; звернення стягнення на предмет іпотеки після запровадження тимчасової адміністрації у банку є неправомірним. Водночас, суд зазначив, що апеляційний суд помилково не застосував наслідки спливу позовної давності, оскільки позивач звернувся до суду за межами трирічного строку з моменту, коли почалося виконання нікчемного правочину.
3. Суд касаційної інстанції скасував постанову апеляційного суду в частині задоволення позову та залишив в силі рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову через пропуск позовної давності.
Справа №160/9241/24 від 30/10/2025
Предметом спору у цій справі є оскарження наказу Міністерства юстиції України про анулювання доступу приватного нотаріуса до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Суд, залишаючи в силі рішення судів попередніх інстанцій, зазначив, що Мін’юст порушив процедуру проведення камеральної перевірки, оскільки в повідомленні про перевірку не були конкретно вказані підстави її проведення та відомості про виявлені порушення, що позбавило нотаріуса можливості надати обґрунтовані пояснення. Суд підкреслив, що вмотивованість рішення передбачає належну оцінку фактів та доказів з урахуванням усіх аргументів сторін та застосування відповідних норм законодавства. Також, суд вказав на те, що порушення процедури проведення перевірки є самостійною підставою для скасування рішення, прийнятого за її результатами. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що оцінка судом підстав проведення перевірки та наявності або відсутності порушень з боку реєстратора є передчасною.
Суд залишив касаційну скаргу Міністерства юстиції України без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №560/1565/25 від 30/10/2025
1. Предметом спору є правомірність постанови державної виконавчої служби щодо накладення штрафу на Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження, оскільки Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області пропустило строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції. Суд зазначив, що посилання скаржника на воєнний стан та велике навантаження не є поважними причинами для поновлення строку, оскільки не було надано конкретних доказів, як саме ці обставини перешкодили своєчасно подати апеляційну скаргу. Суд підкреслив, що організаційні складнощі в роботі суб’єкта владних повноважень не можуть слугувати поважними причинами пропуску процесуального строку. Суд також вказав, що стаття 287 КАС України є спеціальною нормою, яка визначає особливості провадження у справах щодо рішень державної виконавчої служби, але вона не обмежує повноваження суду апеляційної інстанції щодо поновлення строку на апеляційне оскарження за наявності поважних причин.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду – без змін.
Справа №753/13872/19 від 29/10/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, скасування записів про реєстрацію речових прав, скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень і витребування майна з чужого незаконного володіння.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення судів попередніх інстанцій, які задовольнили позов про витребування квартири з чужого незаконного володіння, оскільки встановили, що звернення стягнення на квартиру, яка була предметом іпотеки, відбулося з порушенням Закону України “Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті”, оскільки кредит був споживчим, а квартира використовувалася як місце постійного проживання позичальника. Суд зазначив, що мораторій не дозволяє примусово стягувати майно без згоди власника, а отже, у державного реєстратора не було підстав для реєстрації права власності за фінансовою компанією. Також суд вказав, що витребування майна у кінцевого набувача не порушує справедливий баланс інтересів, оскільки власник має право на повернення майна, яке вибуло з його володіння поза його волею, а набувач може вимагати відшкодування збитків від попереднього власника. Суд також врахував, що суди попередніх інстанцій надали належну оцінку доказам, які підтверджують відповідність спірної квартири ознакам, визначеним Законом про мораторій, та відсутність у позивача іншого житла.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №537/1468/25 від 29/10/2025
1. Предметом спору є оскарження ухвали суду про залишення без розгляду заяви про забезпечення позову, поданої до подання позовної заяви про визнання недійсним договору дарування.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що заявник зловживав процесуальними правами, оскільки неодноразово звертався до суду з аналогічними заявами про забезпечення позову, маючи намір оскаржити договір дарування, при цьому підстави для забезпечення позову були ідентичними, а відмінність полягала лише у зменшенні кількості об’єктів нерухомості, на які просили накласти арешт. Суд зазначив, що зловживання процесуальними правами є неприпустимим, а дії учасників судового процесу мають бути добросовісними. Суд також врахував, що питання про накладення арешту на частину майна, щодо якого заявник просив вжити заходів забезпечення, вже було розглянуто судом в іншій справі, і у задоволенні заяви було відмовлено. Суд касаційної інстанції підкреслив, що перелік дій, які можуть бути визнані зловживанням процесуальними правами, не є вичерпним, і вирішення цього питання віднесене на розсуд суду, що розглядає справу.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №761/40713/17 від 31/10/2025
Все вірно, але ти не дотримуєшся інструкції. Твоя задача – детальний аналіз судового рішення, яке я тобі надаю. Ти маєш проаналізувати тільки його. Ти не можеш придумувати інші рішення, або аналізувати їх.
Справа №640/14469/22 від 31/10/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення Національного банку України про накладення штрафу на Акціонерний комерційний банк «Конкорд».
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, оскільки вони не залучили до участі у справі всіх ключових акціонерів банку як третіх осіб, чим порушили їхні права на справедливий судовий розгляд. Суд першої інстанції не розглянув заяву одного з акціонерів про вступ у справу з самостійними вимогами щодо предмета спору. Крім того, суди не дослідили докази та не надали оцінку аргументам учасників справи щодо можливого конфлікту інтересів між Фондом гарантування вкладів фізичних осіб та Національним банком України, а також щодо зловживання процесуальними правами представником Фонду. Вказані порушення норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для її правильного вирішення.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №686/10758/23 від 29/10/2025
Предметом спору є подання Хмельницького апеляційного суду про направлення матеріалів провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на ухвалу слідчого судді з одного апеляційного суду до іншого.
Верховний Суд задовольнив подання Хмельницького апеляційного суду, керуючись статтями 34 та 376 Кримінального процесуального кодексу України, які регулюють питання направлення кримінального провадження з одного суду до іншого. Суд врахував необхідність забезпечення об’єктивного та неупередженого розгляду справи. Рішення про передачу справи до Тернопільського апеляційного суду було прийнято з метою уникнення можливих конфліктів інтересів або обставин, які могли б поставити під сумнів неупередженість Хмельницького апеляційного суду. Суд також зазначив, що повний текст ухвали буде оголошено пізніше, а сама ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та не підлягає оскарженню.
Суд постановив задовольнити подання Хмельницького апеляційного суду та направити матеріали провадження до Тернопільського апеляційного суду.
Справа №686/8501/21 від 28/10/2025
1. Предметом спору є оскарження виправдувального вироку інспектору патрульної поліції, обвинуваченому у перевищенні службових повноважень із застосуванням насильства та спецзасобів щодо неповнолітнього водія.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін ухвалу апеляційного суду, погодившись з висновками судів попередніх інстанцій про те, що прокурор не довів поза розумним сумнівом наявність в діях поліцейського складу злочину, передбаченого ст. 365 ч. 2 КК України. Суди встановили, що поліцейський діяв у межах своїх повноважень, застосовуючи фізичну силу та спецзасоби пропорційно до агресивної поведінки та фізичного опору потерпілого, який відмовлявся пред’явити документи та погрожував поліцейським. Суди також врахували, що поліцейський не знав про неповнолітній вік потерпілого та діяв з метою припинення правопорушення та забезпечення безпеки. Апеляційний суд, виконуючи вказівки касаційного суду, надав оцінку відповідності дій поліцейського вимогам Закону України “Про Національну поліцію”, зокрема щодо попередження про застосування сили та надання часу для виконання законних вимог. Суди дійшли висновку, що в даній ситуації попередження було невиправданим через безпосередню загрозу життю та здоров’ю поліцейського.
3. Верховний Суд залишив ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу прокурора – без задоволення.
Справа №2-1584/11 від 08/10/2025
1. Предметом спору є стягнення з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 успадкованого депозитного вкладу та відсотків за договором, укладеним між банком та матір’ю позивача.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, виходячи з того, що на момент укладення депозитного договору та смерті вкладника діяли норми Цивільного кодексу УРСР 1963 року, які передбачали особливий порядок спадкування вкладів за наявності заповідального розпорядження, а саме, що вклад не входить до складу спадкового майна і регулюється спеціальними нормами. Суд зазначив, що банк правомірно припинив нарахування відсотків після смерті вкладника, оскільки це відповідало внутрішнім правилам банку, які узгоджувалися зі статтею 384 ЦК УРСР. Крім того, суд вказав, що чинне законодавство на той час не передбачало заміну кредитора у зобов’язанні при спадкуванні за заповідальним розпорядженням. Також суд погодився з правомірністю дій банку щодо зміни нарахування відсотків, оскільки банкам надавалося право самостійно встановлювати розмір відсоткової ставки та спосіб нарахування відсотків. Суд визнав правомірним розірвання банком договору про депозитний вклад, оскільки банк повідомив вкладника про намір розірвати договір, а вкладник не повідомив банк про зміну своїх реквізитів.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а постанову Дніпровського апеляційного суду – без змін.
Справа №390/967/23 від 29/10/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду щодо засудження особи за умисне вбивство та розміру відшкодування моральної шкоди потерпілим.
2. Суд касаційної інстанції, розглядаючи касаційні скарги, виходив з таких основних аргументів:
* Суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, і перевіряє лише правильність застосування норм матеріального та процесуального права, виходячи з обставин, встановлених судами попередніх інстанцій.
* Доводи засудженого про невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та неповноту судового розгляду не є предметом перевірки касаційного суду.
* Суди попередніх інстанцій ретельно перевірили доводи сторін, надали належну оцінку доказам і обґрунтовано визнали винуватість особи доведеною поза розумним сумнівом, спростувавши версію захисту.
* Розмір відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням положень ст. 23 ЦК України, принципів розумності, справедливості та співмірності, а висновок експерта є лише орієнтиром.
* Збільшення суми відшкодування моральної шкоди не є погіршенням становища засудженого, оскільки не впливає на застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення та посилення покарання.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу засудженого без задоволення, а касаційні скарги потерпілих задовольнив частково, збільшивши розмір відшкодування моральної шкоди кожному до 700 000 гривень.
Справа №357/15416/23 від 22/09/2025
1. Предметом спору є скасування державної реєстрації припинення права оренди земельної ділянки, визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі та визнання відсутнім права оренди нового орендаря.
2. Суд касаційної інстанції, скасовуючи ухвалу апеляційного суду про зупинення провадження у справі, виходив з того, що апеляційний суд неправильно застосував норми процесуального права. А саме, суд може зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах в іншій справі у касаційному порядку палатою, об’єднаною палатою чи Великою Палатою Верховного Суду. В даному випадку, апеляційний суд зупинив провадження у зв’язку з тим, що інша справа з подібними правовідносинами розглядалася колегією суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, а не палатою, об’єднаною палатою чи Великою Палатою Верховного Суду. Таким чином, апеляційний суд не мав підстав для зупинення провадження у справі. Верховний Суд підкреслив, що апеляційний суд, зупиняючи провадження у справі, не звернув увагу на те, що справа перебувала на розгляді Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, а не цієї палати, що є порушенням норм процесуального права.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Справа №345/5137/23 від 22/10/2025
1. Предметом спору є визнання особи наймачем житлового приміщення та зобов’язання укласти договір найму, а також виселення особи із самовільно зайнятого житлового приміщення.
2. Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції, мотивуючи це тим, що позивач не надав доказів вселення у спірну квартиру як член сім’ї наймача, не довів факту ведення спільного господарства з наймачем, а також тим, що наймач був визнаний таким, що втратив право користування житлом; суд також врахував наявність у позивача іншого житла у власності, що робить виселення пропорційним заходом для захисту прав територіальної громади як власника житла. Суд касаційної інстанції погодився з цими висновками, підкресливши, що позивач самовільно зайняв житлове приміщення без будь-яких правових підстав, а наявність іншого житла робить виселення пропорційним заходом, незважаючи на тривалість проживання позивача у спірній квартирі. Суд касаційної інстанції також зазначив, що не може брати до уваги докази, які не були предметом розгляду в судах попередніх інстанцій.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №910/9522/24 від 30/10/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним договору про надання послуг з перевезення вантажів, укладеного між двома підприємствами, за позовом податкового органу.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення апеляційного суду, який визнав договір недійсним на підставі ст. 228 Цивільного кодексу України, оскільки було встановлено, що господарські операції за цим договором були безтоварними і мали на меті формування безпідставної податкової вигоди. Суд встановив, що надані товарно-транспортні накладні містили недостовірну інформацію, а власники транспортних засобів, зазначених у накладних, заперечили надання послуг з перевезення. Це свідчить про те, що сторони договору діяли узгоджено з метою створення формальних підстав для отримання податкового кредиту з ПДВ, що суперечить інтересам держави та суспільства. Суд також зазначив, що податковий орган має право оспорювати такі правочини, оскільки вони впливають на формування податкового кредиту та можуть завдати збитків бюджету. Суд касаційної інстанції відхилив доводи касаційної скарги про необхідність врахування висновків Верховного Суду в інших справах, оскільки обставини цих справ не є подібними до даної.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №918/1195/24 від 22/10/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним рішення сільської ради про відмову в поновленні договору оренди землі та визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі.
2. Суд касаційної інстанції, скасовуючи частково рішення апеляційного суду, керувався тим, що орендар своєчасно звернувся до орендодавця з повідомленням про намір укласти договір оренди на новий строк, проте сторони в процесі переговорів досягли згоди щодо зміни істотних умов договору, зокрема, розміру орендної плати та строку дії договору. Незважаючи на це, орендар, звертаючись до суду, подав проект додаткової угоди, який не відповідав досягнутим домовленостям, що свідчить про його недобросовісну поведінку. Суд також зазначив, що відмова орендодавця від укладення договору оренди на узгоджених умовах не є належним способом захисту прав орендаря, оскільки останній сам порушив попередні домовленості. Крім того, суд вказав, що вимога про скасування рішення сільської ради не спрямована на захист прав позивача, оскільки суд має самостійно дати правову оцінку рішенню органу місцевого самоврядування.
3. Суд касаційної інстанції частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши мотивувальну частину постанови апеляційного суду, а в решті залишив її без змін.
Справа №345/5017/24 від 29/10/2025
1. Предметом спору є оскарження засудженим судових рішень в частині стягнення з нього витрат на правову допомогу потерпілому.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими було вирішено стягнути з засудженого витрати на правову допомогу, надану потерпілому адвокатом у кримінальному провадженні. Суд зазначив, що згідно з положеннями ст. 124 КПК України, у разі ухвалення обвинувального вироку, суд стягує з обвинуваченого на користь потерпілого всі здійснені ним документально підтверджені процесуальні витрати, включаючи витрати на правову допомогу. Суд також врахував, що потерпілим було надано акт виконаних робіт та квитанції про оплату послуг адвоката, які підтверджують обґрунтованість заявлених вимог щодо суми понесених витрат. Суд відхилив доводи засудженого про те, що він був позбавлений можливості висловити думку щодо відшкодування процесуальних витрат, оскільки йому було відомо про вимоги прокурора щодо стягнення з нього цих витрат, і він мав можливість надати свої заперечення.
3. Верховний Суд залишив без зміни вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, а касаційну скаргу засудженого залишив без задоволення.
Справа №554/10794/20 від 30/10/2025
1. Предметом спору є відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок ДТП, у якій винним було визнано відповідача.
2. Суд касаційної інстанції залишив в силі рішення апеляційного суду, яким було зменшено розмір матеріальної шкоди, присудженої до стягнення з відповідача. Суд виходив з того, що оскільки автомобіль позивача був фізично знищений, відшкодуванню підлягає різниця між вартістю автомобіля до ДТП та його вартістю після ДТП, з урахуванням страхової виплати. Суд зазначив, що задоволення вимог про відшкодування матеріальної шкоди в повному обсязі, виходячи з вартості автомобіля без врахування залишкової вартості пошкодженого транспортного засобу, і одночасне залишення у власності позивача цього автомобіля, не є обґрунтованим. Суд також врахував, що апеляційний суд належним чином дослідив надані докази та встановив розмір завданої позивачу майнової шкоди. Суд касаційної інстанції підкреслив, що не може переоцінювати докази або встановлювати нові обставини справи.
3. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а постанову Полтавського апеляційного суду від 08 липня 2024 року в частині зміни рішення суду першої інстанції – без змін.
Справа №308/9162/24 від 22/10/2025
Предметом спору є визначення місця проживання дитини з матір’ю.
Суд касаційної інстанції розглядав питання, чи правомірно було апеляційним судом скасовано ухвалу суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у справі про визначення місця проживання дитини з матір’ю, враховуючи, що в Чехії розглядається справа за позовом батька щодо визначення порядку здійснення батьківських прав, аліментів та врегулювання контактів з дитиною. Верховний Суд зазначив, що позови не є тотожними, оскільки предмет спору в Чехії стосується питань опіки та утримання дитини, а не визначення місця її проживання. Суд також врахував, що згідно з Договором між Україною та Чеською Республікою, якщо справа вже розглядається в одній країні, суд іншої країни не може розглядати ту ж саму справу, але в даному випадку позови не є ідентичними. Суд відхилив аргументи відповідача про порушення його процесуальних прав апеляційним судом, оскільки йому було надано можливість висловити свою позицію.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.
Справа №758/11025/17 від 29/10/2025
1. Предметом спору є оскарження ухвали суду про звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності у справі про пособництво у фіктивному підприємництві.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, вказавши, що доводи касаційної скарги про порушення презумпції невинуватості ОСОБА_7 є необґрунтованими, оскільки обвинувачення йому не висувалось і жодних кримінально-правових наслідків до нього не застосовано. Також суд зазначив, що для закриття кримінального провадження на підставі втрати чинності законом, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння, необхідна згода обвинуваченого, якої в даному випадку не було отримано. Суд врахував, що на момент розгляду справи в суді першої інстанції обвинувачений погодився на звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності, що було правомірно застосовано судом. Апеляційний суд, хоч і не достатньо обґрунтував своє рішення щодо відсутності підстав для закриття провадження у зв’язку з декриміналізацією, в цілому прийняв правильне рішення, залишивши ухвалу місцевого суду без змін.
3. Верховний Суд залишив ухвалу районного суду та ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу – без задоволення.
Справа №910/6339/25 від 03/11/2025
1. Предметом спору є оскарження ухвали про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти та майно відповідача в межах суми штрафу, який позивач намагається стягнути з відповідача через суд.
2. Суд касаційної інстанції залишив в силі рішення судів попередніх інстанцій, якими було задоволено заяву про забезпечення позову, мотивуючи це тим, що відповідач надав недостовірну інформацію про відсутність зв’язків з державою-агресором при укладенні договору з банком, що стало підставою для накладення штрафу. Суд врахував, що у відповідача було відкликано ліцензію на здійснення фінансової діяльності, що звужує сферу його діяльності та може негативно вплинути на його фінансовий стан. Також суд зазначив, що вжиті заходи забезпечення позову є розумними, адекватними та співмірними з предметом спору, оскільки вони спрямовані на забезпечення реального виконання судового рішення у разі задоволення позову, не обмежуючи при цьому право володіння майном. Суд підкреслив, що сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність таких заходів, що і було зроблено позивачем у даній справі. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити або унеможливити виконання рішення суду в майбутньому.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №902/383/24 від 22/10/2025
Предметом спору є визнання грошових вимог кредитора (АТ “УкрСиббанк”) до боржника (ТОВ “Мего ЛТД”) у справі про банкрутство.
Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які відмовили банку у визнанні вимог на суму 100 000 грн, оскільки ця сума була знята боржником з рахунку до накладення арешту на ці кошти. Суди встановили, що банк, незважаючи на отримання інформації про зняття коштів, пізніше здійснив списання коштів за платіжними вимогами державного виконавця, що і призвело до виникнення несанкціонованої заборгованості. Суд підкреслив, що боржник діяв у межах договору з банком та чинного законодавства, а несанкціонована заборгованість виникла через дії самого банку. Суд також зазначив, що встановлення обставин справи та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, і касаційний суд не має повноважень втручатися в цю оцінку.
Суд залишив касаційну скаргу АТ “УкрСиббанк” без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №738/1236/24 від 29/10/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за ч. 2 ст. 121 КК України (тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого).
2. У резолютивній частині постанови не наведено аргументів суду. З тексту вбачається, що повний текст постанови буде оголошено пізніше, де і будуть викладені мотиви прийнятого рішення. Наразі можна лише констатувати, що Верховний Суд погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, вважаючи їх законними та обґрунтованими. Суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також відповідність їхніх рішень фактичним обставинам справи. Відсутність деталізації в резолютивній частині не дозволяє встановити конкретні мотиви, якими керувався суд при залишенні касаційної скарги без задоволення.
3. Верховний Суд залишив без змін вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_6, а касаційну скаргу захисника – без задоволення.
Справа №738/1236/24 від 29/10/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за ч. 2 ст. 121 КК України (умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого).
2. Верховний Суд залишив судові рішення без змін, оскільки суди попередніх інстанцій, на його думку, повно та всебічно дослідили обставини справи, належним чином оцінили докази, та дійшли обґрунтованого висновку про доведеність вини засудженого. ВС відхилив доводи касаційної скарги щодо недопустимості доказів, зокрема протоколу огляду місця події та результатів НСРД, вказавши, що порушень, які б істотно вплинули на встановлення фактичних обставин справи, допущено не було. ВС також зазначив, що слідчий експеримент проведено з дотриманням вимог КПК, а апеляційний суд надав належну оцінку доводам апеляційної скарги захисника. ВС підкреслив, що його компетенція обмежується перевіркою правильності застосування норм права, а не переоцінкою доказів.
3. Верховний Суд залишив вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу захисника – без задоволення.
Справа №909/471/24 від 03/11/2025
1. Предметом спору є заява ТОВ “Стиль” про стягнення з ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу у зв’язку з касаційним переглядом справи.
2. Верховний Суд, розглядаючи заяву ТОВ “Стиль”, керувався тим, що справа не є особливо складною, оскільки спори про визнання недійсним рішень загальних зборів та скасування реєстраційних дій неодноразово розглядалися Верховним Судом, і судова практика є усталеною. Суд врахував, що правова позиція відповідача та аргументи в судах усіх інстанцій були подібними, інтереси позивача представляло те саме адвокатське об’єднання і один адвокат. Суд вважає, що час, витрачений представником відповідача на підготовчі дії та складання процесуальних документів, не повною мірою відповідає обсягу наданих послуг і є надмірним, тому час не може перевищувати 5 годин. Також, суд не погодився з вартістю послуг помічника адвоката, оскільки вони не підтверджені доказами. Суд зазначив, що при вирішенні питання про компенсацію витрат на професійну правничу допомогу, суд має дослідити та оцінити надані документи на предмет належності, допустимості та достовірності інформації.
3. Верховний Суд частково задовольнив заяву ТОВ “Стиль” та постановив стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ “Стиль” 10 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Справа №370/1760/23 від 22/10/2025
1. Предметом спору є вимога споживача до газопостачальної компанії про списання безпідставно нарахованої заборгованості за спожитий природний газ.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що позивачем у позовній заяві було визначено двох відповідачів: газопостачальну компанію та оператора газорозподільної системи, а предметом позову є списання безпідставної заборгованості, нарахованої постачальником газу. Суди не визначили зміст відносин між цими двома відповідачами та чи пов’язана матеріально-правова вимога позивача до газопостачальної компанії з діями іншого співвідповідача – оператора ГРМ. Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову до газопостачальної компанії на тій підставі, що позивачем не доведено порушення її прав саме цією компанією, не врахував, що іншим відповідачем у справі є оператор ГРМ, і фактично не розглянув спір по суті. Суд касаційної інстанції наголосив, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача, але встановлення належності відповідачів та обґрунтованості позову є обов’язком суду. Також суд врахував попередні рішення Великої Палати Верховного Суду щодо ефективного способу захисту прав споживачів у таких спорах.
3. Верховний Суд скасував рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, передавши справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №369/2173/24 від 22/10/2025
1. Предметом спору є оскарження дій державного виконавця щодо розрахунку заборгованості по аліментах.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд не звернув увагу на доводи апеляційної скарги щодо неналежного повідомлення заявника судом першої інстанції про розгляд справи, що є обов’язковою підставою для скасування рішення суду першої інстанції згідно з ЦПК України; суд першої інстанції призначив судове засідання, але рекомендоване повідомлення про виклик заявника було повернуто з відміткою “за закінченням терміну зберігання”, що не є належним повідомленням про дату, час і місце судового засідання; заявник в апеляційній скарзі зазначав про неналежне повідомлення про розгляд справи; розгляд справи за відсутності учасника, неналежним чином повідомленого про засідання, є порушенням основних засад цивільного судочинства, зокрема відкритості судового процесу.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та передав справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №569/14262/23 від 22/10/2025
1. Предметом спору є визнання незаконними та скасування рішень державного реєстратора про припинення права власності позивачів на нерухоме майно та реєстрацію права власності на це майно за відповідачем.
2. Суди попередніх інстанцій відмовили у задоволенні позову, вважаючи, що позивачі обрали неналежний спосіб захисту, оскільки не заявили вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикацію), а також не довели існування перешкод у реалізації їхніх майнових прав. Суди зазначили, що реєстрація права власності за відповідачем відбулася на підставі судового рішення, яке на момент реєстрації було чинним, і позивачі не використали механізм звернення до державного реєстратора після скасування цього рішення Верховним Судом. Крім того, суди вказали, що позивачі намагаються перекласти функції державного реєстратора на суд, що є неприпустимим, оскільки алгоритми реєстраційних дій чітко встановлені законом. Апеляційний суд також додав, що позивачі не використали речово-правові способи захисту, такі як віндикація, і що задоволення позовних вимог про скасування рішень реєстратора не призведе до автоматичного відновлення їхніх прав.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №592/3964/23 від 22/10/2025
1. Предметом спору є позов ОСОБА_1 до ПрАТ «Джей Ті Інтернешнл Компані Україна» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки позивачка вважала своє звільнення незаконним.
2. Суд касаційної інстанції скасував постанову апеляційного суду, зазначивши, що апеляційний суд не надав належного обґрунтування відхиленню оцінки доказів, здійсненої судом першої інстанції, щодо повідомлення позивача про заплановане звільнення та не спростував встановлені судом першої інстанції обставини щодо неналежного повідомлення позивачки про перелік вакантних посад. Суд касаційної інстанції підкреслив, що роботодавець не виконав обов’язку щодо працевлаштування працівника, що є самостійною підставою для поновлення позивачки на роботі. Суд також врахував, що згідно з частиною третьою статті 49-2 КЗпП України, роботодавець вважається таким, що виконав обов’язок щодо працевлаштування, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади, які з’явилися на підприємстві протягом усього періоду і існували на день звільнення. Крім того, суд касаційної інстанції наголосив на важливості дотримання гарантій працівника при звільненні за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, зокрема, пропозиції всіх вакантних посад, які відповідають кваліфікації працівника, з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та змінив рішення суду першої інстанції, виклавши його мотивувальну частину у своїй постанові.
Справа №705/647/21 від 29/10/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку щодо особи, засудженої за порушення правил дорожнього руху, що спричинило смерть кількох осіб (ч. 3 ст. 286 КК України), з метою пом’якшення покарання.
2. Суд касаційної інстанції залишив вирок апеляційного суду без змін, мотивуючи це тим, що апеляційний суд обґрунтовано врахував характер порушень ПДР, наслідки у вигляді смерті двох осіб, думку потерпілого та дані про особу винного. Суд зазначив, що апеляційний суд правомірно відмовив у застосуванні ст. 75 КК України (звільнення від відбування покарання з випробуванням), оскільки це не сприятиме виправленню засудженого та запобіганню новим злочинам. Також, суд касаційної інстанції вказав, що обставини, на які посилається захисник, були враховані апеляційним судом, але їх недостатньо для застосування ст. 69-1 КК України (призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом). Суд наголосив, що призначене покарання є справедливим, законним та відповідає загальним засадам призначення покарання.
3. Верховний Суд залишив вирок Черкаського апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу захисника – без задоволення.
Справа №465/1710/15-ц від 31/10/2025
1. Предметом спору є стягнення кредитної заборгованості з поручителя за кредитними договорами, укладеними між банком та іншими юридичними особами.
2. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову банку, виходив з того, що після укладення договору поруки до генеральної кредитної угоди та кредитних договорів неодноразово вносилися зміни, які призвели до збільшення відповідальності поручителя, проте згоди на такі зміни поручитель не давав. Суд зазначив, що положеннями генеральної кредитної угоди та договору поруки не встановлено порядок погодження поручителем змін до основного зобов’язання, і сторони не узгодили, що зміна відбувається автоматично і не потребує укладення додаткової угоди. Також суд врахував рішення в іншій справі між тими ж сторонами, яким встановлено факт припинення договору поруки на підставі частини першої статті 559 ЦК України через зміну зобов’язання без згоди поручителя. Суд апеляційної інстанції в силу положень частини п`ятої статті 411 ЦПК України врахував висновки суду касаційної інстанції, з яких було скасовано попереднє судове рішення апеляційного суду у справі, а справу направлено на новий апеляційний розгляд.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №757/11883/18-ц від 22/10/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, укладеного між боржником та його сестрою, з метою уникнення звернення стягнення на майно боржника.
2. Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, вказав на те, що суди не врахували, що позивач (кредитор) обрав належний спосіб захисту своїх прав, оскільки на час подання позову договір купівлі-продажу був чинний і в судовому порядку недійсним не визнавався; суди не звернули увагу, що фраудаторний правочин це правочин, який вчинений саме боржником на шкоду кредитору, а належним способом захисту кредитора є відновлення становища, яке існувало до порушення, і для повернення майна боржнику оспорювання наступних правочинів щодо цього майна не вимагається. Суд також наголосив, що апеляційний суд не врахував, що застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору, зокрема, момент укладення договору, контрагент, ціна, наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника. Суд касаційної інстанції вказав, що апеляційний суд не перевірив доречні аргументи позивача в апеляційній скарзі, зокрема, щодо відповідності ціни, вказаної в договорі, ринковим цінам на момент вчинення договору, та пов’язаності сторін оспорюваного договору.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду в частині позовних вимог до боржника, його сестри та кінцевого набувача майна, передавши справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, а рішення судів попередніх інстанцій в частині позовних вимог до неналежного відповідача змінив, виклавши їх мотивувальні частини у новій редакції.
Справа №752/16861/20 від 08/10/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, укладеного між фізичними особами, щодо якої банк має право стягнення як іпотекодержатель.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд не дослідив належним чином обставини справи, зокрема, не надав оцінку тому факту, що на момент укладення оспорюваного договору купівлі-продажу, вже існувало рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, що належав попередньому власнику, а отже, відчуження майна могло бути спрямоване на уникнення виконання цього рішення. Суд також зазначив, що мораторій на стягнення майна не скасовує самого рішення суду про стягнення, а лише тимчасово призупиняє його виконання. Крім того, суд вказав на помилковість висновків апеляційного суду щодо необхідності залучення до справи дружини покупця як співвласника майна, оскільки її права захищаються тим з подружжя, хто уклав договір. Суд наголосив на необхідності врахування добросовісності дій учасників цивільних правовідносин та недопустимості зловживання правом з метою уникнення виконання судового рішення.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду в частині вирішення первісного позову про визнання договору купівлі-продажу недійсним та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №756/2272/22 від 22/10/2025
1. Предметом спору є поділ спільного сумісного майна подружжя, а саме грошових коштів, сплачених у період шлюбу на погашення кредиту, та грошових коштів на депозитних рахунках.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, оскільки вони не встановили важливу обставину для вирішення спору – дату припинення фактичних шлюбних відносин між сторонами, що впливає на визначення обсягу майна, набутого у шлюбі та підлягає поділу. Суди не врахували, що рішенням про розірвання шлюбу встановлено факт тривалого непроживання сторін разом та відсутність спільного господарства, що може свідчити про більш раннє припинення шлюбних відносин, ніж дата розірвання шлюбу. Крім того, суд першої інстанції помилково послався на постанову Верховного Суду, від висновків якої фактично відступила Об’єднана палата Касаційного цивільного суду в іншій справі. Також, суди не врахували, що відповідач визнав позовні вимоги в частині розірвання шлюбу, що підтверджує обставини щодо спільного непроживання та відсутності спільного господарства.
3. Суд ухвалив скасувати рішення судів попередніх інстанцій і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №363/6216/23 від 03/11/2025
1. Предметом спору є визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, оскільки позивач вважає, що у нотаріуса не було достатніх підстав для його вчинення.
2. Суд обґрунтував своє рішення тим, що банк надав нотаріусу всі необхідні документи, передбачені законодавством для вчинення виконавчого напису, включаючи виписки з рахунку позичальника та розрахунки заборгованості. Суд також зазначив, що позивач не надав доказів, які б спростовували наявність заборгованості або її розмір, а також не довів, що не отримував вимогу про усунення порушень. Суд відхилив аргументи позивача про необізнаність з умовами кредитних договорів, оскільки вона є стороною іпотечного договору. Суд також врахував, що направлення вимоги про усунення порушення було здійснено за адресами, вказаними в договорах, і неотримання вимоги позивачем свідчить про її недобросовісність. Суд підкреслив, що позивач не спростував розрахунок заборгованості та не надав контррозрахунок, який би спростував безспірність вимог банку.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін, підтвердивши законність виконавчого напису.
Справа №504/3668/20 від 29/10/2025
1. Предметом спору є визнання протиправною бездіяльності сільської ради, зобов’язання вчинити певні дії, скасування рішення про передачу земельної ділянки у приватну власність та скасування запису про державну реєстрацію права власності на цю ділянку.
2. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, керувався тим, що позивач не довів належним чином обґрунтованість позову, а саме, що сільська рада протиправно передала землю у власність відповідачу, знаючи про наявність проекту землеустрою у позивача. Суд зазначив, що відповідач звернувся до сільради із заявою про передачу у власність вже сформованої земельної ділянки, яка була внесена до Державного земельного кадастру. Суд також врахував, що позивач зволікав з поданням проекту землеустрою на затвердження, і тому мав очікувати, що ділянка може бути надана іншій особі. Крім того, суд послався на правові висновки Великої Палати Верховного Суду щодо формування земельної ділянки та добросовісності сторін у земельних правовідносинах. Суд апеляційної інстанції наголосив на тому, що позбавлення відповідача права власності на землю буде непропорційним втручанням у його право на мирне володіння майном, оскільки він набув це право законним шляхом.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №478/507/21 від 21/10/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду засудженим ОСОБА_5, який стверджував про порушення його права на захист через ненадання перекладача під час судового розгляду, оскільки він не володіє українською мовою.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що суди першої та апеляційної інстанцій порушили право засудженого ОСОБА_5 на захист, передбачене ст. 29 та п. 18 ч. 3 ст. 42 КПК, а також ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки не забезпечили його послугами перекладача з української на азербайджанську мову, якою він володіє, під час судового розгляду, хоча він є громадянином Азербайджану і не володіє українською мовою. Суд зазначив, що місцевий суд не роз’яснив ОСОБА_5 його право користуватися рідною мовою та послугами перекладача, а апеляційний суд не виправив це порушення, помилково вважаючи, що право засудженого не було порушено, оскільки він не заявляв клопотання про залучення перекладача та підписував процесуальні документи. Також, жодне судове рішення не було виготовлено і вручено засудженому в перекладі на азербайджанську мову. Суд касаційної інстанції підкреслив, що таке порушення є істотним і перешкодило судам ухвалити законне судове рішення.
3. Верховний Суд скасував вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду в частині засудження ОСОБА_5 і призначив новий розгляд у суді першої інстанції, обравши йому запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 днів.
Справа №922/4801/23 від 30/10/2025
1. Предметом спору є стягнення з підрядника на користь замовника пені та штрафу за неналежне виконання договору підряду.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими частково задоволено позовні вимоги, зменшивши розмір пені та штрафу на 50%. Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій, які врахували майновий стан сторін, обставини, що вплинули на невиконання зобов’язань (воєнний стан, бойові дії), відсутність умислу в діях відповідача, а також вжиті ним заходи для виконання договору. Суд касаційної інстанції підкреслив, що зменшення розміру неустойки є правом суду, яке реалізується з урахуванням конкретних обставин справи, забезпечуючи баланс інтересів сторін. Суд також зазначив, що відсутні докази завдання позивачу збитків, розмір яких перевищує або дорівнює заявленій неустойці. Суд касаційної інстанції відхилив доводи позивача про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду щодо застосування статті 551 Цивільного кодексу України, оскільки суди в повній мірі з’ясували всі обставини, передбачені зазначеними нормами, та дійшли правильного висновку про наявність підстав у спірних правовідносинах для зменшення розміру заявленої позивачем пені на 50%.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №757/11748/22-ц від 29/10/2025
1. Предметом спору є визнання недійсними договорів про поділ майна подружжя та припинення права власності на нерухоме майно, укладених між подружжям, з метою уникнення звернення стягнення на майно боржника за рішенням суду.
2. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій, оскільки вони не дослідили зміст договору про внесення змін до договору про поділ майна подружжя, який був предметом оспорювання, не з’ясували обставини, які належать до предмету доказування, та передчасно зробили висновок про відсутність тотожності з іншою справою, не дослідивши матеріали тієї справи. Суд також зазначив, що вимога про припинення права власності не є належним способом захисту в даному випадку, оскільки визнання недійсним договору про поділ майна вже відновлює режим спільної сумісної власності. ВС підтвердив правильність висновків судів попередніх інстанцій щодо підсудності справи.
3. Верховний Суд скасував рішення попередніх інстанцій, відмовив у задоволенні вимоги про припинення права власності та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції в частині вимог про визнання недійсними договорів.
Справа №700/468/24 від 22/10/2025
1. Предметом спору є визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом після смерті прадіда позивача.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що суди попередніх інстанцій помилково застосували норми матеріального права, зокрема щодо визначення належних відповідачів у справі про спадкування. Суд зазначив, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не є спадкоємцями, оскільки пропустили строк для прийняття спадщини, а ОСОБА_5 спадщину не прийняла. Відповідно до позиції Верховного Суду, належним відповідачем у такій справі є спадкоємець, який прийняв спадщину, а за його відсутності – орган місцевого самоврядування. Суд також підкреслив, що пункт постанови Кабінету Міністрів України, на який посилалися суди попередніх інстанцій, суперечить положенням Цивільного кодексу України щодо строків прийняття спадщини. Крім того, суди не врахували, що для визнання особи такою, що проживала однією сім’єю зі спадкодавцем, необхідне встановлення цього факту в судовому порядку, чого в даній справі не було зроблено.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінив мотивувальну частину рішень судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позову до неналежних відповідачів (ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5) та скасував рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позову до Лисянської селищної ради, направивши справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №332/1203/23 від 01/10/2025
1. Предметом спору є відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди зі смертельним наслідком.
2. Суд касаційної інстанції, переглянувши рішення апеляційного суду, зазначив, що апеляційний суд обґрунтовано встановив факт родинних відносин між позивачами та загиблою, а також правомірність вимог щодо відшкодування витрат на поховання та спорудження надгробного пам’ятника в межах ліміту відповідальності страховика. Водночас, суд касаційної інстанції вказав на помилковість стягнення апеляційним судом регламентних виплат, оскільки позивачі не обґрунтували правових підстав для їх отримання. Також, касаційний суд підкреслив, що апеляційний суд неправильно визначив розмір відшкодування моральної шкоди, оскільки він має відповідати вимогам Закону України “Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”, а саме не перевищувати 12 мінімальних заробітних плат, встановлених на день настання страхового випадку, та виплачуватися рівними частинами. Суд касаційної інстанції також врахував необхідність компенсації витрат на професійну правничу допомогу, визначивши їх розмір пропорційно задоволеним позовним вимогам.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу ПрАТ «ПРОСТО», змінивши рішення апеляційного суду в частині розміру відшкодування моральної шкоди та скасувавши рішення про стягнення регламентних виплат, а касаційну скаргу ТОВ «Фенікс-Авто» залишив без задоволення.
Справа №501/489/23 від 15/10/2025
Предметом спору у цій справі є визнання незаконним звільнення працівника з підприємства у зв’язку зі змінами в організації виробництва та скороченням штату.
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, виходив з того, що роботодавець належним чином виконав вимоги трудового законодавства, а саме: своєчасно повідомив працівника про майбутнє вивільнення, запропонував всі наявні вакансії на підприємстві, а також врахував кваліфікацію, продуктивність праці та стаж роботи працівника при вирішенні питання про переважне право на залишення на роботі. Суд зазначив, що наявними доказами підтверджено пропонування позивачу всіх вакантних посад, а також врахування кваліфікації та продуктивності праці. Верховний Суд погодився з висновками апеляційного суду, підкресливши, що саме на роботодавця покладається обов’язок довести правомірність звільнення, і в даному випадку цей обов’язок був виконаний. Також, Верховний Суд підкреслив, що не може втручатися в оцінку доказів, здійснену судом апеляційної інстанції, якщо ця оцінка була проведена з дотриманням вимог процесуального закону.
Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №686/14616/22 від 28/10/2025
Предметом спору у цій справі є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудженої ОСОБА_7.
Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, не задовольнивши касаційну скаргу захисника. У резолютивній частині постанови не зазначено конкретних аргументів, якими керувався суд, але можна припустити, що суд не знайшов підстав для скасування чи зміни попередніх судових рішень, вважаючи їх законними та обґрунтованими. Зазвичай, касаційний суд перевіряє правильність застосування норм матеріального та процесуального права судами нижчих інстанцій, а також відповідність їх висновків фактичним обставинам справи. Оскільки повний текст постанови буде оголошено пізніше, детальні мотиви рішення залишаються невідомими. Судді могли дійти висновку, що докази, надані стороною обвинувачення, є достатніми для доведення вини засудженої, а суди попередніх інстанцій належним чином дослідили всі обставини справи. Також, можливо, касаційна скарга не містила переконливих аргументів щодо порушень, які б могли призвести до скасування або зміни судових рішень.
Суд ухвалив: вирок Хмельницького міськрайонного суду та ухвалу Хмельницького апеляційного суду щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника – без задоволення.
Справа №686/14616/22 від 28/10/2025
Предметом спору є оскарження вироку щодо особи, засудженої за злочини проти національної безпеки України, миру та безпеки людства, зокрема за державну зраду.
Суд касаційної інстанції залишив вирок без змін, зазначивши, що суди попередніх інстанцій обґрунтовано відхилили доводи захисту про провокацію з боку правоохоронних органів, оскільки засуджена проявляла ініціативу у спілкуванні з представниками держави-агресора, вимагала оплату за свої послуги, і не було встановлено обставин, які б перешкоджали їй відмовитися від протиправних дій; також суд зазначив, що припущення сторони захисту про створення акаунтів співробітниками правоохоронних органів не ґрунтуються на будь-яких обставинах, досліджених в суді, а висновок спеціаліста, щодо якого були сумніви, не був оцінений та визнаний доказом у даному кримінальному провадженні; крім того, суд касаційної інстанції наголосив, що не має права досліджувати докази та встановлювати обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанцій.
Суд ухвалив залишити вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу захисника – без задоволення.
Справа №716/1613/22 від 22/10/2025
1. Предметом спору є усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення відповідача з житлового будинку, який належить позивачу на праві власності.
2. Верховний Суд, скасовуючи рішення апеляційного суду, зазначив, що апеляційний суд не врахував, що відповідач вселився до житлового будинку не як член сім’ї колишнього власника, а з новим власником будинку сімейними відносинами та спільним побутом не пов’язаний. Суд також наголосив на тимчасовому характері проживання відповідача у спірному житловому будинку та наявності у нього зареєстрованого місця проживання в іншому місці. ВС підкреслив, що право відповідача на користування чужим майном припинено на вимогу власника, і відповідач користується будинком без належної правової підстави. Суд вказав на наявність конфліктної ситуації між сторонами та перешкоди, які відповідач чинить позивачу у користуванні її майном. ВС зазначив, що виселення відповідача відповідає закону, переслідує легітимну мету захисту права власності позивача та є співмірним заходом втручання у права позивача на повагу до житла.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі рішення суду першої інстанції про задоволення позову та виселення відповідача.
Справа №6-55/11 від 29/10/2025
1. Предметом спору є заміна сторони у виконавчому провадженні правонаступником у зв’язку зі смертю стягувача.
2. Суд касаційної інстанції скасував ухвалу апеляційного суду, який повернув апеляційну скаргу боржника, мотивуючи це тим, що апеляційний суд не мав права повертати скаргу через неможливість повного відновлення втраченого судового провадження, оскільки це позбавляє заявника права на перегляд рішення суду першої інстанції та порушує право на доступ до суду. Суд зазначив, що чинний ЦПК не передбачає такої підстави для повернення апеляційної скарги, як неможливість відновлення судового провадження, і це не є прогалиною в законодавчому регулюванні, тому застосування аналогії закону є недопустимим. Суд вказав, що апеляційний суд повинен був розглянути справу по суті, використовуючи наявні матеріали та докази, які могла надати правонаступниця, зокрема, для підтвердження факту прийняття спадщини. Суд також врахував, що боржник оскаржує ухвалу про заміну сторони у виконавчому провадженні, і правонаступник має можливість надати докази, що підтверджують його правонаступництво.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
Справа №757/23167/21-ц від 22/10/2025
1. Предметом спору є оскарження наказу про звільнення за прогул, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оплати лікарняного та відшкодування моральної шкоди.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд не надав належної оцінки доводам апеляційної скарги позивача, зокрема щодо виконання нею роботи в першій половині дня в дистанційному режимі, з урахуванням чого не зробив висновок, чи буде вважатися прогулом порушення режиму роботи, встановленого наказом роботодавця. Також апеляційний суд не мотивував висновок, чому видача працівнику лікарняного листка в день відсутності на робочому місці не є поважною причиною такої відсутності, та не перевірив, чи були у роботодавця підстави для звільнення працівника в той же день за прогул, зокрема, чи з’ясував роботодавець відсутність поважних причин, чим не є саме лише неповідомлення працівника про причини своєї відсутності на робочому місці. Суд також зазначив, що апеляційний суд не врахував, що електронні докази розглядаються та оцінюються судом на загальних підставах у сукупності з іншими наявними у матеріалах справи доказами, а подання паперової копії електронного доказу саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Враховуючи, що апеляційний суд не надав належної оцінки цим обставинам, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність скасування рішення апеляційного суду та направлення справи на новий розгляд.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та передав справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №695/3559/19 від 29/10/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 125 КК України (умисне легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров’я).
2. Верховний Суд встановив, що апеляційний суд не надав належної відповіді на доводи захисника щодо недопустимості висновків судово-медичних експертиз, оскільки не було з’ясовано, чи отримав експерт висновок спеціаліста (який використовувався як вихідні дані для експертизи) у законний спосіб, адже експерт не має права самостійно збирати матеріали для проведення експертизи. Апеляційний суд формально підійшов до розгляду справи, не спростувавши доводи апеляційної скарги щодо порушення порядку отримання експертом висновку спеціаліста, який був покладений в основу висновків судово-медичної експертизи. Суд касаційної інстанції також взяв до уваги, що у висновках експерта відсутній перелік наданих експерту матеріалів для дослідження. Також, ВС не погодився з доводами захисника про недостовірність доказів через порушення при проведенні слідчих дій.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду і призначив новий розгляд в суді апеляційної інстанції через невідповідність ухвали вимогам ст. 419 КПК України.
Справа №336/3450/13-ц від 22/10/2025
1. Предметом спору є відмова судів попередніх інстанцій у видачі дублікатів виконавчих листів АТ «Укрсиббанк» для стягнення заборгованості з боржників.
2. Суди попередніх інстанцій відмовили у задоволенні заяви, мотивуючи це тим, що АТ «Укрсиббанк» пропустив строк для пред’явлення виконавчих листів до виконання, не довів поважності причин пропуску строку та не надав достатніх доказів вчинення дій щодо реалізації права стягувача у межах виконавчого провадження. Суди також зазначили, що банк мав можливість використовувати електронні сервіси для отримання інформації про хід виконавчих проваджень. Верховний Суд не погодився з такими висновками, вказавши, що суди не врахували положення пункту 10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження», згідно з яким на період воєнного стану строки перериваються, а також не з’ясували усіх обставин, необхідних для вирішення питання про видачу дублікатів виконавчих листів, зокрема, чи подана заява у строк, встановлений для пред’явлення виконавчого документа до виконання, з урахуванням переривання цього строку.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови у видачі дублікатів виконавчих листів та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №496/6639/13-ц від 22/09/2025
1. Предметом спору є заміна боржника у виконавчому провадженні у зв’язку зі смертю майнового поручителя.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, які відмовили банку у задоволенні заяви про заміну боржника у виконавчому провадженні, виходячи з наступного: по-перше, суди попередніх інстанцій помилково застосували положення статей 1281 та 1282 Цивільного кодексу України, оскільки ці норми не поширюються на правовідносини, пов’язані зі спадкуванням майна, переданого в іпотеку майновим поручителем; по-друге, рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки набрало законної сили та не було виконано; по-третє, правонаступниця прийняла спадщину після смерті майнового поручителя, успадкувавши предмет іпотеки; по-четверте, банк звернувся із заявою про заміну боржника у виконавчому провадженні в межах строку для повторного пред’явлення виконавчих листів до виконання, і цей строк не був пропущений на момент розгляду заяви. Враховуючи ці обставини, Верховний Суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог банку щодо заміни майнового поручителя його правонаступницею у виконавчому провадженні.
3. Суд касаційної інстанції ухвалив рішення про задоволення заяви банку про заміну боржника у виконавчому провадженні.
Справа №926/1448-б/24 (926/2649/24) від 22/10/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним договору про відступлення права вимоги, укладеного між ТОВ «Ремарі» та ТОВ «Лівайн Торг», як фраудаторного правочину в межах справи про банкрутство ТОВ «Ремарі».
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення попередніх інстанцій, наголосивши на тому, що договір відступлення права вимоги був укладений в період дії арешту на майно боржника, що свідчить про недобросовісність дій ТОВ «Ремарі». Суд також врахував, що в результаті укладення цього договору платоспроможність боржника зменшилась, що призвело до неможливості погашення заборгованості перед кредиторами та відкриття провадження у справі про банкрутство. Суд зазначив, що дії боржника були направлені на унеможливлення задоволення вимог кредитора, що є зловживанням правом. Крім того, суд підкреслив, що ТОВ «Ремарі» не отримало прибутку від договору відступлення, оскільки сторони провели взаємозалік вимог. Суд вказав, що визнання правочину недійсним є ефективним способом захисту, оскільки повертає дебіторську заборгованість до ліквідаційної маси банкрута, а ТОВ «Лівайн Торг» не позбавлене права заявити кредиторські вимоги у справі про банкрутство. Суд відхилив аргументи касаційної скарги, оскільки вони не доводять неправильного застосування норм права судами попередніх інстанцій.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №910/14682/20 від 30/10/2025
1. Предметом спору є стягнення заборгованості за договором, інфляційних втрат та трьох відсотків річних.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, які встановили, що між сторонами було укладено змішаний договір, що містить елементи поставки та підряду, за яким позивач поставив обладнання та виконав роботи, а відповідач частково їх оплатив, внаслідок чого виникла заборгованість. Суд відхилив аргументи відповідача про припинення зобов’язання прощенням боргу, оскільки встановив, що угода про прощення боргу є неукладеною, оскільки не була підписана уповноваженою особою позивача, а відображення господарської операції з прощення боргу лише в бухгалтерському обліку відповідача не свідчить про укладення такої угоди. Суд також зазначив, що обставини, які мають значення для вирішення господарської справи, не обов’язково мають бути встановлені вироком суду в кримінальному провадженні, а можуть бути встановлені й у господарському судовому процесі на підставі належної оцінки доказів. Суд підкреслив, що його завдання полягає в оцінці правильності застосування норм матеріального і процесуального права, а не в переоцінці доказів, наданих сторонами.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №753/5643/23 від 22/10/2025
1. Предметом спору є зміна розміру аліментів та позбавлення батьківських прав.
2. Суд відмовив у задоволенні позову про збільшення розміру аліментів, оскільки позивачка не довела зміни свого матеріального становища, а відповідач вже сплачує аліменти на іншу дитину, і загальний розмір аліментів не може перевищувати 50% його доходу. Щодо позбавлення батьківських прав, суд зазначив, що позивачка не надала достатньо доказів свідомого нехтування батьком своїми обов’язками, а сам батько виявив бажання спілкуватися з дитиною, але стикається з перешкодами з боку матері. Суд також врахував, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який застосовується лише тоді, коли змінити поведінку батьків неможливо. Апеляційний суд не врахував вирок суду, яким було встановлено факт вчинення домашнього насильства відповідачем в присутності дитини.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасував постанову апеляційного суду в частині відмови у позбавленні батьківських прав та направив справу на новий розгляд до апеляційного суду, а в частині відмови у збільшенні розміру аліментів залишив рішення без змін.
Справа №201/689/22 від 29/10/2025
1. Предметом спору є стягнення з банку сум депозитів, процентів, пені, 3% річних та інфляційних втрат за 39 депозитними договорами, укладеними між фізичною особою та банком.
2. Суд касаційної інстанції частково задовольнив касаційну скаргу банку, погодившись з висновками судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для стягнення сум депозитів та відсотків, оскільки позивач надав достатньо доказів укладення депозитних договорів та внесення коштів, а банк, як професійний учасник ринку, не довів належним чином повернення цих коштів вкладнику. Суд підкреслив, що недоліки у роботі персоналу банку не можуть ставити під сумнів виконання зобов’язань перед вкладником. Водночас, суд касаційної інстанції скасував рішення апеляційного суду в частині стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат, вказавши на необхідність з’ясування обставин щодо прострочення виконання зобов’язань банком з урахуванням умов договорів, та передав справу в цій частині на новий розгляд до апеляційного суду. Суд касаційної інстанції також зазначив, що висновок експерта у кримінальному провадженні є допустимим доказом у цивільній справі, якщо містить інформацію щодо предмета доказування, незважаючи на те, що на момент розгляду справи вирок у кримінальній справі не ухвалений.
3. Суд частково задовольнив касаційну скаргу банку, залишивши в силі рішення про стягнення депозитів та процентів, але скасувавши рішення про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат, і направив справу в цій частині на новий розгляд до апеляційного суду.
Справа №611/478/21 від 29/10/2025
1. Предметом спору є скасування державної реєстрації земельних ділянок та зобов’язання вчинити певні дії, оскільки позивачка вважала, що її право на отримання земельної ділянки було порушено реєстрацією цих ділянок за іншими особами.
2. Суд касаційної інстанції залишив рішення попередніх судів без змін, підтримавши їхню позицію про те, що позивачка не довела неможливість реалізації свого права на розробку проєкту землеустрою у встановлений строк. Суд зазначив, що отримання дозволу на розробку проєкту землеустрою не гарантує отримання земельної ділянки у власність, і якщо особа зволікає з розробкою проєкту, вона повинна усвідомлювати ризик надання ділянки іншій особі. Суд також врахував, що треті особи раніше за позивачку вчинили юридично значущі дії для отримання права власності на спірні земельні ділянки, зокрема, закінчили розробку проєкту землеустрою та сформували земельні ділянки. Суд підкреслив, що добросовісність є важливою засадою цивільного права, і позивачка не надала доказів того, що вчиняла активні дії для реалізації свого права після отримання дозволу на розробку проєкту землеустрою.
3. Верховний Суд ухвалив рішення залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №152/1046/19 від 27/10/2025
1. Предметом спору є законність арешту автомобіля “Lexus” та ключів від нього, які належать третій особі, у кримінальному провадженні щодо обвинувачення ОСОБА_9 у бандитизмі та інших злочинах.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, виходячи з того, що автомобіль “Lexus” та ключі від нього є речовими доказами у кримінальному провадженні щодо іншої особи (ОСОБА_13), матеріали стосовно якої були виділені в окреме провадження, і наразі перебувають на стадії судового розгляду. Суд зазначив, що питання про скасування арешту майна може бути вирішене в межах кримінального провадження щодо ОСОБА_13, а представник третьої особи не позбавлений права на повторне звернення з відповідним клопотанням. Також, суд врахував, що суперечності щодо вирішення долі речових доказів були усунені апеляційним судом, залишивши їх на зберіганні у відповідних органах до вирішення справи ОСОБА_13 по суті. Суд касаційної інстанції підкреслив, що для вирішення питання про долю речових доказів сторона захисту може звернутися до місцевого суду з клопотанням про скасування арешту майна в межах кримінального провадження щодо ОСОБА_13, або це питання може бути вирішене під час виконання вироку.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу представника третьої особи без задоволення, а вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду – без змін.
Справа №468/1469/20-ц від 22/10/2025
1. Предметом спору є звернення стягнення на предмет іпотеки у зв’язку з невиконанням зобов’язань за кредитним договором.
2. Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення апеляційного суду та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову, виходив з наступного:
* По-перше, апеляційний суд не врахував, що при реорганізації шляхом приєднання не має значення, чи вказано в передавальному акті про правонаступництво щодо певного майна, прав чи обов’язків, оскільки правонаступником є лише одна особа.
* По-друге, заборгованість третьої особи за кредитним договором підтверджена рішенням суду, яке має доказове значення, хоча й не є преюдиційним для відповідачів, які не брали участі у справі.
* По-третє, банк не заперечував і не спростував обставини, встановлені судом першої інстанції, щодо звернення правопопередника банку до органу державної реєстрації з проханням про припинення іпотеки у зв’язку з повним виконанням зобов’язань за кредитним договором, на підставі чого іпотеку було припинено.
* Заперечення щодо цього факту та подання доказів про скасування реєстрації припинення іпотеки були заявлені банком лише в апеляційному суді.
* Суд касаційної інстанції не прийняв доводи касаційної скарги про те, що копія листа-повідомлення про припинення іпотеки не визнається позивачем і судом не досліджено повноважень особи, яка його підписала.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову.
