1. Предметом спору є оскарження бездіяльності військової частини щодо невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини доходу за час затримки виплати індексації.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що суди попередніх інстанцій не повною мірою дослідили обставини справи, зокрема, не встановили загальний розмір виплат, належних позивачу при звільненні, розмір середнього заробітку за весь час затримки, а також не визначили частку невиплачених коштів у порівнянні із загальною сумою належних виплат, що є важливим для визначення справедливого розміру компенсації. Суд наголосив на необхідності застосування принципу пропорційності при визначенні розміру відшкодування, враховуючи співмірність заявленої до стягнення суми з конкретними обставинами справи, як-от розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком та поведінку сторін. Суд також вказав на те, що суди попередніх інстанцій припустилися помилок в обчисленні розміру середнього заробітку, не врахувавши формулу, визначену у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19. Щодо компенсації втрати частини доходу, суд зазначив, що касаційна скарга не містить обґрунтувань порушень судами норм матеріального і процесуального права, що унеможливлює перевірку судових рішень у цій частині. Суд зазначив, що відступає від висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладених у постанові від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22, та сформулював правовий висновок щодо обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення всіх необхідних обставин та ухвалення рішення відповідно до вимог закону.
Skip to content
Skip to sidebar
Skip to footer
