1. Предметом спору є встановлення факту простою працівників лікарні, яка опинилася на тимчасово окупованій території, та стягнення середнього заробітку за цей період.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення судів попередніх інстанцій, зазначивши, що окупація території не звільняє роботодавця від обов’язку виплати заробітної плати працівникам, з якими не були розірвані або призупинені трудові відносини. Суд наголосив, що роботодавець повинен вживати всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати, а невиконання трудових обов’язків працівниками через окупацію є незалежним від них фактором. Також, суд врахував, що роботодавець не надав доказів розміру заробітної плати позивачів, тому суди обґрунтовано визначили розмір середнього заробітку на підставі наявної інформації. Суд також зазначив, що в умовах окупації роботодавець не може вимагати від працівників залишатись на окупованій території і продовжувати виконання трудових обов’язків. **** Суд посилається на постанову Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05 травня 2025 року та робить висновок, що у КЗпП України відсутня норма права, яка б у цій ситуації регулювала питання виплати середнього заробітку за час незаконного призупинення дії трудового договору, оскільки це не є ні простоєм, ні звільненням працівника, тому застосовується стаття 235 КЗпП України.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін, підтвердивши право працівників на отримання середнього заробітку за час вимушеного простою через окупацію.
