1. Предметом спору є стягнення з банку суми за банківською гарантією у зв’язку з неналежним виконанням підрядником зобов’язань за договором підряду.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення апеляційного суду, зазначивши, що апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального права, зокрема статті 560, 562, 563, 565 Цивільного кодексу України, щодо незалежності зобов’язань гаранта від основного зобов’язання. Апеляційний суд помилково досліджував обставини порушення основного зобов’язання боржником (підрядником), тоді як гарант зобов’язаний виплатити кошти за гарантією, якщо вимога бенефіціара (замовника) та додані документи відповідають умовам гарантії. Суд касаційної інстанції підкреслив, що гарант не має права втручатися у відносини між бенефіціаром і принципалом, зокрема вирішувати, чи виконав принципал зобов’язання за договором. Суд також врахував, що умовами банківської гарантії передбачено виплату коштів за першою вимогою бенефіціара без будь-яких додаткових умов. **** Суд касаційної інстанції зазначив, що апеляційний суд не врахував висновки об’єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.05.2024 у справі № 910/17772/20, в якій було відступлено від попередньої позиції щодо обов’язку гаранта перевіряти факт порушення основного зобов’язання боржником.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі рішення суду першої інстанції про задоволення позову.
