Справа №520/23543/23 від 12/08/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору:
1. Предметом спору є правомірність нарахування податковим органом пені за порушення граничних строків розрахунків за зовнішньоекономічним контрактом на імпорт товару, який позивач вважає гуманітарною допомогою.
2. Суди першої та апеляційної інстанцій відмовили у позові, оскільки дійшли висновку, що надані позивачем документи не відповідають вимогам Постанови НБУ №18, оскільки містять розбіжності у найменуванні контрагента та не підтверджують належним чином факт ввезення товару як гуманітарної допомоги. Верховний Суд, своєю чергою, вказав на те, що суди попередніх інстанцій формально підійшли до оцінки доказів, не дослідивши належним чином усі надані позивачем документи у їх сукупності. Касаційний суд наголосив, що акт податкової перевірки повинен детально відображати суть порушення, а суди зобов’язані проявляти активну роль у встановленні обставин справи, зокрема, шляхом критичного аналізу доказів, наявних у матеріалах справи. Верховний Суд підкреслив, що суди не надали належної оцінки доводам позивача щодо виконання контракту та не перевірили, чи дійсно податковий орган мав підстави для висновку про відсутність документів, що підтверджують перетин митного кордону. Відтак, через неповноту встановлення фактичних обставин справи, рішення судів попередніх інстанцій не можуть вважатися обґрунтованими.
3. Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №380/25456/24 від 12/08/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Оскарження поліцейським наказу про переміщення на іншу посаду та вимога про поновлення на попередній посаді, що супроводжувалося спором щодо дотримання місячного строку звернення до суду.
2. **Аргументи суду:**
* Суд встановив, що позивач пропустив місячний строк звернення до суду, оскільки фактично приступив до виконання обов’язків за новою посадою ще у липні 2024 року, а позов подав лише у грудні.
* Аргумент позивача про те, що він дізнався про наказ лише у грудні 2024 року після отримання відповіді на адвокатський запит, суд відхилив, оскільки позивач не довів, що вживав активних заходів для отримання цієї інформації раніше.
* Суд також не визнав поважною причиною пропуску строку посилання на «безперервну службу», оскільки табелі виходу на роботу підтвердили наявність у позивача вихідних днів.
* Щодо посилань на участь в обороні держави, суд зазначив, що позивач не надав жодних належних доказів, які б підтверджували прямий причинний зв’язок між бойовими завданнями та неможливістю вчасно звернутися до суду.
* Верховний Суд підкреслив, що право на судовий захист не є абсолютним і вимагає від особи добросовісної процесуальної поведінки та своєчасної реалізації своїх прав.
* На відміну від інших справ, на які посилався скаржник, у цій справі суд першої інстанції надав позивачу реальну можливість обґрунтувати поважність причин пропуску строку, проте той не зміг цього зробити.
* У підсумку, суд дійшов висновку, що відсутність об’єктивних перешкод для звернення до суду в межах встановленого законом місячного строку є підставою для залишення позову без розгляду.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду про залишення позову без розгляду — без змін.
Справа №160/18327/24 від 12/08/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Оскарження відмови митного органу у внесенні змін до митної декларації в частині коригування митної вартості транспортного засобу після завершення його митного оформлення.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що декларант має право вносити зміни до митної декларації протягом трьох років після завершення митного оформлення, а відмова митниці лише на тій підставі, що це призведе до перерахунку митних платежів, є протиправною. Суд зазначив, що митний орган зобов’язаний розглянути заяву по суті та може відмовити лише за відсутності законних підстав для внесення змін, а не через сам факт зміни суми податків. Попередні інстанції помилково ототожнили процедуру внесення змін до декларації з процедурою повернення надмірно сплачених платежів, до яких застосовуються інші правові норми. Верховний Суд підкреслив, що рішення митниці не містило обґрунтування відсутності підстав для коригування, а базувалося лише на формальній незгоді з перерахунком. Оскільки питання внесення змін належить до дискреційних повноважень митного органу, суд не може самостійно вносити зміни, а зобов’язаний зобов’язати митницю розглянути заяву повторно. Таким чином, суд забезпечив баланс між правом особи на виправлення помилок у декларації та повноваженнями контролюючого органу.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій, визнав відмову митниці протиправною та зобов’язав митний орган повторно розглянути заяву позивача про внесення змін до митної декларації.
Справа №160/23444/24 від 12/08/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував для вас це судове рішення. Ось стислий виклад суті справи:
1. **Предмет спору:** Оскарження громадською організацією дій та висновку з оцінки впливу на довкілля (ОВД) щодо будівництва хвостосховища, а також питання дотримання строків звернення до суду з такими вимогами.
2. **Аргументи суду:**
– Суд наголосив, що висновок з ОВД є індивідуальним актом, тому на нього поширюються загальні строки звернення до адміністративного суду, визначені статтею 122 КАС України (шість місяців).
– Позивач був обізнаний про існування оскаржуваного висновку ще у 2023 році, проте звернувся до суду з відповідними вимогами лише у 2025 році, не надавши при цьому жодних доказів поважності причин такого пропуску.
– Верховний Суд відхилив доводи про те, що екологічний інтерес дозволяє ігнорувати процесуальні строки, зазначивши, що Орхуська конвенція не скасовує національні правила щодо строків звернення до суду.
– Суд підкреслив, що право на судовий захист не є абсолютним і має бути реалізоване в межах встановлених законом строків для забезпечення юридичної визначеності та стабільності правовідносин.
– Посилання позивача на практику в інших справах визнано нерелевантними, оскільки вони не стосувалися питання пропуску строків звернення до суду в аналогічних умовах.
– Суд також зазначив, що відсутність заяви про поновлення строку або визнання причин пропуску неповажними є безумовною підставою для повернення позовної заяви.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду без змін, підтвердивши правомірність повернення позовної заяви через пропуск строку звернення до суду.
Справа №520/28511/25 від 12/08/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний аналіз:
1. Предметом спору є правомірність залишення судом першої інстанції без розгляду позову про скасування податкових повідомлень-рішень через нібито пропуск позивачем строку звернення до суду.
2. Суд при винесенні рішення керувався тим, що для належного вручення податкового повідомлення-рішення воно має бути надіслане саме за актуальною податковою адресою платника. У цій справі податковий орган направив документи за адресою, яка значилася в Єдиному державному реєстрі для позивача як для фізичної особи-підприємця, хоча його підприємницька діяльність була припинена ще у 2012 році. Суд встановив, що на момент направлення документів позивач мав іншу зареєстровану адресу проживання та статус внутрішньо переміщеної особи, про що податковий орган не врахував. Оскільки документи не були доставлені за належною адресою, вони не можуть вважатися врученими, а отже, строк на звернення до суду не розпочався. Верховний Суд підкреслив, що обов’язок доведення факту належного вручення кореспонденції лежить на контролюючому органі. Відтак, висновок апеляційного суду про відсутність підстав для залишення позову без розгляду визнано законним та обґрунтованим.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу податкового органу без задоволення, а постанову апеляційного суду — без змін.
Справа №638/15317/25 від 12/08/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий виклад справи:
1. **Предмет спору:** Оскарження ухвали апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження через пропуск строку на апеляційне оскарження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності.
2. **Аргументи суду:**
* Верховний Суд наголосив, що хоча справи про адміністративні правопорушення мають спеціальний десятиденний строк оскарження, суд першої інстанції помилково роз’яснив стороні право на оскарження протягом 30 днів.
* Суд підкреслив дію принципу «легітимних очікувань»: якщо громадянин діяв добросовісно, покладаючись на офіційне роз’яснення суду, він не повинен нести негативні наслідки за помилку самого суду.
* Верховний Суд зазначив, що відмова у відкритті провадження через пропуск строку на усунення недоліків (подане із незначним запізненням) у даному контексті є проявом «надмірного формалізму».
* Суд вказав, що апеляційна інстанція мала можливість продовжити процесуальний строк для усунення недоліків, передбачений статтею 121 КАС України, замість того, щоб автоматично закривати доступ до правосуддя.
* Також було враховано принцип належного врядування, згідно з яким державні органи не можуть карати особу за власні прорахунки в організації процесу.
* Верховний Суд підтвердив, що право на апеляційне оскарження є фундаментальним, тому формальні перешкоди не повинні переважати над суттю права на судовий захист.
* У підсумку, суд дійшов висновку, що апеляційний суд порушив норми процесуального права, не забезпечивши баланс між дотриманням строків та правом особи на перегляд справи.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Справа №520/9377/26 від 12/08/2026
Ось аналіз цього судового рішення, підготовлений для вас:
1. Предметом спору є правомірність повернення позовної заяви судом першої інстанції через нібито неналежне оформлення ордера адвоката, в якому замість конкретної назви суду було зазначено «в усіх судових установах, судах будь-яких інстанцій та юрисдикцій».
2. Верховний Суд підкреслив, що після внесення змін до Положення про ордер у 2020 році, вимоги до його оформлення стали більш гнучкими. Суд зазначив, що під «назвою органу» тепер слід розуміти не лише конкретну установу, а й групу органів, зокрема «судові органи» або «усі суди». Відтак, формулювання, використане адвокатом у цій справі, повністю відповідає чинним нормам і підтверджує його повноваження. Суд відкинув посилання податкової на застарілу практику Великої Палати 2019 року, оскільки вона базувалася на редакції Положення, яка вже втратила чинність. Також було наголошено, що повернення позову через такі формальні підстави є проявом «надмірного формалізму», що обмежує право особи на доступ до правосуддя. Верховний Суд підтвердив, що сталий підхід до цього питання вже сформовано, і він дозволяє широке тлумачення назви органу в ордері.
3. Верховний Суд залишив без задоволення касаційну скаргу податкового органу, а постанову апеляційного суду, якою справу було повернуто до суду першої інстанції для розгляду по суті, — без змін.
Справа №320/1374/23 від 12/08/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір справи:
**1. Предмет спору**
Предметом спору є правомірність дій Державної аудиторської служби України щодо проведення аудиту та ревізії діяльності КП «Київтеплоенерго», а також законність вимог про усунення виявлених порушень, прийнятих за результатами цих контрольних заходів.
**2. Аргументи суду**
* Суд встановив, що Держаудитслужба порушила процедуру проведення аудиту, зокрема етап обов’язкового узгодження проєкту звіту з об’єктом контролю.
* Ключовим фактором стало те, що контролюючий орган листом від 02 травня 2022 року офіційно погодив продовження строків для надання позивачем коментарів до звіту, проте згодом, не повідомивши підприємство, в односторонньому порядку завершив процедуру та направив остаточний звіт.
* Суд наголосив на важливості принципу «належного врядування» та права особи бути почутою, що закріплено в Законі України «Про адміністративну процедуру».
* Відсутність підпису керівника підприємства на протоколі узгодження звіту при одночасній відсутності акта про відмову від підписання свідчить про грубе ігнорування встановленого Порядком № 252 алгоритму дій.
* Верховний Суд зазначив, що хоча надання коментарів є правом, а не обов’язком, але якщо орган контролю сам ініціював процедуру узгодження та надав відстрочку, він не має права ігнорувати власні рішення та позбавляти суб’єкта господарювання можливості висловити свою позицію.
* Суд дійшов висновку, що такі процедурні дефекти є достатньою підставою для визнання аудиторського звіту та вимог про усунення порушень протиправними, оскільки вони безпосередньо вплинули на об’єктивність та законність прийнятих рішень.
**3. Рішення суду**
Верховний Суд залишив касаційну скаргу Державної аудиторської служби України без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін, підтвердивши протиправність дій контролюючого органу та скасування його вимог.
Справа №240/2673/24 від 12/08/2026
Вітаю. Як фахівець із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось стислий виклад суті справи:
1. Предметом спору є правомірність відмови військової частини у нарахуванні та виплаті одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням пільгового стажу, а не лише календарної вислуги років.
2. Суд виходив із чіткого розмежування понять «умова набуття права на виплату» та «обчислення розміру виплати». Верховний Суд підтвердив, що пільгова вислуга років враховується лише для набуття права на отримання допомоги (наявність 10 років загального стажу), тоді як для розрахунку її розміру застосовується виключно календарна вислуга. Суд наголосив, що нормативно-правові акти, зокрема Порядок №260 та Постанова №393, не передбачають включення пільгових періодів до бази нарахування відсотків грошового забезпечення. Аргументи позивача про необхідність застосування пільгового стажу при обчисленні суми виплати були відхилені як такі, що суперечать чинному законодавству. Суд також підкреслив, що його позиція є сталою та узгоджується з попередньою судовою практикою у подібних справах. Таким чином, дії військової частини щодо розрахунку допомоги лише за календарні роки служби визнано законними.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін.
Справа №991/1821/23 від 12/08/2026
Вітаю. Як юрист з 15-річним стажем, я проаналізував наданий текст вироку Вищого антикорупційного суду у справі № 991/1821/23. Нижче наводжу детальний аналіз рішення.
### 1. Предмет спору
Предметом спору є кримінальне обвинувачення двох службових осіб державного підприємства у зловживанні службовим становищем (ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 364 КК України), що полягало у створенні штучної схеми реалізації вибухових речовин через підконтрольні посередницькі структури, які не виконували жодних реальних функцій, що призвело до заподіяння державному підприємству збитків у вигляді недоотриманого доходу в розмірі понад 43 млн грн.
### 2. Основні аргументи суду
* **Доведеність умислу та схеми:** Суд встановив, що обвинувачені свідомо створили механізм, за якого кінцеві споживачі (гірничо-збагачувальні комбінати) були позбавлені можливості купувати продукцію напряму у виробника (ДП), оскільки обвинувачені ігнорували запити на пряму співпрацю або штучно завищували ціни для кінцевих покупців.
* **Номінальна роль посередників:** Суд наголосив, що залучені посередники не мали необхідних ліцензій на поводження з вибуховими матеріалами, не володіли ресурсами (транспортом, охороною) і не виконували жодних економічно значущих функцій, оскільки фактичне постачання здійснювалося силами самого державного підприємства.
* **Економічна природа збитків:** Суд кваліфікував різницю між ціною, за якою ДП продавало продукцію посередникам, та ціною, за якою посередники перепродавали її кінцевим споживачам, як упущену вигоду (збитки) державного підприємства, оскільки останнє мало всі можливості реалізувати продукцію напряму.
* **Системність та тривалість:** Суд відхилив доводи захисту про «вимушеність» таких дій, вказавши, що системність схеми протягом 2011–2016 років, зміна посередників та узгодженість дій обвинувачених свідчать про єдиний протиправний умисел, а не про ситуативні управлінські рішення.
* **Оцінка доказів:** Суд визнав допустимими матеріали негласних слідчих (розшукових) дій, вказавши, що зафіксовані розмови обвинувачених прямо підтверджують їхню обізнаність у протиправності схеми та роль кожного з них.
* **Відхилення доводів захисту:** Суд відкинув аргументи про «колегіальність» прийняття рішень, зазначивши, що внутрішні процедури погодження не звільняють службових осіб від відповідальності за умисні дії, спрямовані на заподіяння шкоди.
### 3. Рішення суду
Суд визнав обох обвинувачених винуватими у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 364 КК України, призначивши їм покарання у виді позбавлення волі з позбавленням права обіймати певні посади та штрафом, а також задовольнив цивільний позов прокурора про солідарне стягнення з них на користь держави понад 36 млн грн майнової шкоди.
***
*Примітка: У тексті рішення суд не зазначає про відступ від попередніх правових позицій Верховного Суду, тому слово “” не додається.*
Справа №804/481/17 від 12/08/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до ваших вимог:
1. Предметом спору є правомірність нарахування транспортного податку фізичній особі та процесуальні порушення, допущені судом апеляційної інстанції при розгляді заяви про перегляд справи за нововиявленими обставинами.
2. Верховний Суд встановив, що суд апеляційної інстанції грубо порушив норми процесуального права, розглянувши справу за відсутності позивача, який не був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання. Суд апеляційної інстанції одночасно виніс ухвали про відкриття апеляційного провадження та про призначення справи до розгляду в порядку письмового провадження, не надавши позивачу реальної можливості ознайомитися з матеріалами, подати додаткові докази чи висловити свою позицію щодо письмового провадження. Верховний Суд наголосив, що право на участь у судовому розгляді та принцип рівності сторін є фундаментальними складовими права на справедливий суд згідно з Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Оскільки повідомлення про розгляд справи повернулося до суду через закінчення терміну зберігання, апеляційний суд не мав підстав вважати позивача належним чином повідомленим. Відтак, позбавлення особи права на реалізацію процесуальних прав є безумовною підставою для скасування рішення суду апеляційної інстанції.
3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував постанову Третього апеляційного адміністративного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №420/3132/19 від 12/08/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий та професійний аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Оскарження рішень селищної ради про розроблення та затвердження детальних планів території для індивідуального дачного будівництва в межах прибережної захисної смуги Чорного моря.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що рішення про початок розроблення містобудівної документації є актом індивідуальної дії, який вичерпує свою дію після прийняття і не порушує прав позивача, тому підстави для його скасування відсутні. Водночас суд підтвердив, що затвердження детального плану території, яке стосується прав мешканців прилеглих ділянок, підлягає судовому контролю. Суд встановив, що планування дачного будівництва в межах населених пунктів на момент прийняття рішення суперечило державним будівельним нормам. Ключовим аргументом стало застосування норм Водного та Земельного кодексів, які встановлюють імперативну заборону на будь-яке будівництво (крім гідротехнічних та лінійних об’єктів) у межах 100-метрової пляжної зони моря. Суд уточнив, що суди нижчих інстанцій помилково кваліфікували цю територію як «прибережну захисну смугу», тоді як фактично йдеться про «пляжну зону», де діють суворіші обмеження. Зрештою, Верховний Суд залишив рішення про скасування пункту про забудову в силі, але виправив мотивувальну частину щодо правових підстав такої заборони.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін, змінивши лише їхню мотивувальну частину відповідно до правової позиції суду касаційної інстанції.
Справа №320/14346/23 від 12/08/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Оскарження платником податків податкових повідомлень-рішень, якими контролюючий орган донарахував податок на прибуток через відмову підприємства проводити дисконтування довгострокової фінансової заборгованості.
2. **Аргументи суду:**
– Суд наголосив, що підприємства, які ведуть бухгалтерський облік виключно за національними стандартами (НП(С)БО), не зобов’язані застосовувати методики дисконтування, передбачені міжнародними стандартами (МСФЗ).
– Верховний Суд підкреслив, що національні стандарти не містять чіткої методології щодо визначення справедливої чи амортизованої вартості фінансових зобов’язань.
– Оскільки методологія дисконтування не була затверджена на рівні національних положень, податковий орган не мав законних підстав самостійно обирати формулу з міжнародних стандартів та вимагати її застосування від платника.
– Суд вказав, що контролюючий орган не має права давати вказівки платнику щодо методик обліку, які не передбачені чинними для нього національними стандартами.
– Відповідач не довів правомірність своїх донарахувань, оскільки його розрахунки базувалися на нормах, які не є обов’язковими для позивача у даному випадку.
– Верховний Суд підтвердив, що обов’язок доведення правомірності податкових донарахувань лежить виключно на податковому органі, чого в цій справі зроблено не було.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу товариства, скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції, яким податкові повідомлення-рішення були визнані протиправними та скасовані.
Справа №2-а-4346/11 від 12/08/2026
Предметом цього спору є правомірність залишення судом позовної заяви без розгляду через нібито повторну неявку позивача у судові засідання.
Верховний Суд при винесенні рішення керувався тим, що для застосування такої суворої процесуальної санкції, як залишення позову без розгляду, суд має беззаперечно довести факт належного повідомлення позивача про дату, час і місце засідань. У цій справі матеріали не містили доказів того, що позивач був належним чином поінформований про два із трьох засідань, на які він не з’явився. Суд наголосив, що припущення про належне повідомлення є неприпустимими, а обов’язок доведення цього факту лежить на суді. Також колегія суддів звернула увагу на багаторічну активну процесуальну поведінку позивача, який протягом тривалого часу регулярно відвідував судові засідання, що спростовує висновок про його небажання захищати свої права. Верховний Суд підкреслив, що суди попередніх інстанцій не оцінили належним чином можливість розгляду справи за відсутності позивача, як того вимагає процесуальний закон. Отже, висновок про «незацікавленість» позивача був визнаний необґрунтованим та таким, що не відповідає фактичним обставинам справи. В результаті, порушення норм процесуального права було визнано суттєвим, оскільки воно перешкодило подальшому розгляду справи по суті.
Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Справа №420/18282/25 від 12/08/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення Верховного Суду. Ось детальний аналіз:
1. **Предмет спору:** Позов доньки загиблого військовослужбовця до Міністерства оборони України про визнання протиправним рішення Комісії про повернення документів на доопрацювання та зобов’язання виплатити одноразову грошову допомогу (ОГД).
2. **Аргументи суду:**
– Суд наголосив, що право на отримання ОГД виникає саме в момент загибелі військовослужбовця, тому застосуванню підлягає законодавство, чинне саме на дату цієї події.
– Верховний Суд підкреслив, що зміни до статті 16-1 Закону № 2011-XII, які набрали чинності 29.03.2024 і розширили коло отримувачів допомоги (включивши всіх дітей незалежно від віку), не мають зворотної дії в часі.
– Оскільки батько позивачки загинув до набрання чинності вказаними змінами, позивачка мала довести свій статус члена сім’ї або утриманця згідно з редакцією закону, що діяла на момент його смерті.
– Суд зазначив, що адміністративний суд не має повноважень встановлювати факти, що мають юридичне значення (наприклад, факт проживання однією сім’єю), оскільки це належить до компетенції цивільних судів.
– Відтак, дії Міністерства оборони щодо повернення документів на доопрацювання для надання належних доказів статусу члена сім’ї були визнані правомірними.
– Верховний Суд також послався на свою сталу практику, підтверджуючи, що легітимне очікування на виплату не може ґрунтуватися на законі, який був прийнятий вже після настання юридичного факту смерті.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу Міністерства оборони, скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалив нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Справа №240/9141/24 від 12/08/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий виклад справи:
1. Предметом спору є правомірність відмови апеляційного суду у відкритті провадження через пропуск військовою частиною строку на апеляційне оскарження та невиконання вимог ухвали про залишення скарги без руху.
2. Верховний Суд виходив із того, що процесуальні строки є обов’язковими для всіх учасників справи, а їх дотримання є гарантією правової визначеності. Суд встановив, що апелянт отримав ухвалу про залишення скарги без руху через електронний кабінет 13 березня 2026 року, отже, десятиденний строк для усунення недоліків спливав 23 березня. Оскільки заява про поновлення строку надійшла до суду лише 25 березня, тобто вже після закінчення встановленого судом часу, апелянт фактично не виконав вимоги процесуального закону. Верховний Суд наголосив, що відсутність фінансування чи інші внутрішні організаційні труднощі не є поважною причиною для поновлення строків, якщо скаржник не скористався наданим йому часом для вчинення процесуальних дій. Відтак, суд апеляційної інстанції правомірно застосував пункт 4 частини першої статті 299 КАС України, відмовивши у відкритті провадження. Жодних порушень норм процесуального права, які б вимагали скасування ухвали, касаційна інстанція не виявила.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу військової частини без задоволення, а ухвалу суду апеляційної інстанції — без змін.
Справа №320/35847/24 від 11/08/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Оскарження платником податків податкового повідомлення-рішення про накладення штрафу за несвоєчасну реєстрацію податкових накладних та розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що з 27 травня 2022 року припинилася дія мораторію на застосування штрафів за порушення строків реєстрації податкових накладних, запровадженого на період карантину. Суд підкреслив, що правопорушення щодо несвоєчасної реєстрації є триваючим, тому відповідальність настає за період після скасування мораторію. Водночас суд зазначив, що для платників податків, які мали можливість виконувати обов’язки, встановлено перехідний період для реєстрації накладних, складених у лютому-травні 2022 року, — до 15 липня 2022 року. Верховний Суд вказав, що суди попередніх інстанцій помилково скасували штраф повністю, не перевіривши, які саме накладні були зареєстровані з порушенням строків, а які — в межах дозволеного перехідного періоду. Суд наголосив, що адміністративний суд зобов’язаний самостійно дослідити розрахунки податкового органу та, за необхідності, скасувати штраф лише в частині, а не повністю. Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій не встановили фактичних обставин щодо кожної конкретної накладної, їхні рішення визнано передчасними та недостатньо обґрунтованими.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції для належного встановлення обставин та перевірки правильності розрахунку штрафних санкцій.
Справа №380/19246/24 від 11/08/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:
1. Предметом спору є правомірність нарахування податковим органом штрафних санкцій за несвоєчасну сплату узгоджених податкових зобов’язань з ПДВ та дотримання процедурних строків під час проведення камеральної перевірки.
2. Суд виходив із того, що факт несвоєчасної сплати податків позивачем є доведеним і не заперечується самим підприємством. Щодо доводів про воєнний стан, суд наголосив, що платник не звертався до податкової із заявою про неможливість виконання обов’язків, тому автоматичне звільнення від відповідальності до нього не застосовується. Суд також розмежував строки проведення камеральної перевірки декларацій та перевірки своєчасності сплати податків, зазначивши, що остання проводиться в межах строків давності (1095 днів). Стосовно процедурних порушень (пропуск строків прийняття податкового повідомлення-рішення та дефекти в посиланнях на норми права), суд застосував принцип, згідно з яким формальні порушення не є безумовною підставою для скасування рішення, якщо воно є правильним по суті. Верховний Суд підтвердив, що недотримання строків прийняття податкового повідомлення-рішення не звільняє платника від відповідальності за реальне податкове правопорушення. Також суд відхилив клопотання про відступ від попередньої практики, оскільки не знайшов для цього фундаментальних підстав.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін.
Справа №240/18269/25 від 12/08/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору:
1. Предметом спору є правомірність повернення судом першої інстанції позовної заяви військовослужбовця про стягнення індексації грошового забезпечення через нібито пропуск ним тримісячного строку звернення до суду.
2. Верховний Суд наголосив, що початок перебігу тримісячного строку звернення до суду, передбаченого статтею 233 КЗпП України, слід пов’язувати виключно з моментом, коли особа отримала достовірну інформацію про суми, нараховані та виплачені їй при звільненні. Суд зазначив, що наказ про виключення зі списків особового складу не є належним доказом обізнаності позивача про склад та розмір виплат, оскільки він не містить деталізованого розрахунку. Важливим документом у таких правовідносинах є грошовий атестат, який за своєю суттю є «письмовим повідомленням» про виплати при звільненні, тому суди повинні були встановити факт та дату його вручення позивачеві. **** Суд зазначив, що він відступає від попередньої позиції, викладеної у постановах Верховного Суду від 23 січня 2025 року та 20 листопада 2023 року, де помилково вважалося, що строк звернення до суду починається з дати звільнення військовослужбовця. Верховний Суд підкреслив, що суди попередніх інстанцій не дослідили обставини ознайомлення позивача з фактичними сумами нарахувань, чим допустили порушення процесуального права. В результаті, висновок про пропуск строку був визнаний передчасним, оскільки суди не встановили момент, коли позивач реально дізнався про порушення своїх прав.
3. Верховний Суд скасував ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, направивши справу до суду першої інстанції для продовження розгляду по суті.
Справа №580/10178/24 від 12/08/2026
Предметом цього спору є правомірність нарахування та виплати військовослужбовцю грошового забезпечення з урахуванням прожиткового мінімуму, а також питання дотримання строків звернення до суду з такими вимогами.
Верховний Суд у цій справі керувався тим, що спори щодо виплати грошового забезпечення військовослужбовцям після їх звільнення підпадають під дію частини 2 статті 233 КЗпП України. Суд наголосив, що тримісячний строк для звернення до суду починається не з моменту виникнення права на виплату, а з дня, коли особа отримала достовірну інформацію про суми, нараховані та виплачені їй при звільненні. Такою інформацією, як правило, є грошовий атестат або довідка про розрахунки, які видаються при звільненні. Апеляційний суд помилково обмежився формальним розрахунком строку, не з’ясувавши, чи був позивач належним чином ознайомлений з розрахунковими документами раніше. Верховний Суд підкреслив необхідність встановлення дати отримання позивачем документального підтвердження виплат для правильного обчислення строку звернення до суду. Оскільки апеляційний суд не дослідив ці обставини, його висновок про пропуск строку був визнаний передчасним. Таким чином, справу було повернуто до апеляційної інстанції для встановлення фактичних обставин щодо моменту, коли позивач дізнався про порушення своїх прав.
Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу до того ж суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Справа №420/37587/25 від 12/08/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
1. Предметом спору є правомірність повернення судами першої та апеляційної інстанцій позовної заяви через пропуск позивачем строку звернення до суду з оскарженням податкових повідомлень-рішень.
2. Верховний Суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій формально підійшли до питання вручення кореспонденції, не дослідивши належним чином обставини, що мають вирішальне значення для обчислення процесуальних строків. Зокрема, суди не перевірили, чи було дотримано оператором поштового зв’язку вимог «Правил надання послуг поштового зв’язку» щодо повідомлення адресата про надходження листа, зокрема шляхом направлення SMS-повідомлення або вкладення повідомлення до поштової скриньки. Також залишилися поза увагою суттєві доводи позивача про направлення листа на неправильну адресу та відсутність у матеріалах справи доказів, що підтверджують вкладення саме оскаржуваних податкових повідомлень-рішень у поштове відправлення. Суд наголосив, що для визначення початку перебігу строку звернення до суду недостатньо лише факту повернення листа з відміткою «за закінченням терміну зберігання», необхідно встановити, чи мав платник податків реальну можливість отримати цю кореспонденцію. Недослідження цих обставин свідчить про порушення судами принципу офіційного з’ясування всіх обставин справи та активної ролі суду в адміністративному процесі. Відтак, висновки судів про пропуск строку є передчасними, оскільки вони зроблені без повного та всебічного з’ясування фактичних обставин.
3. Верховний Суд скасував ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, направивши справу до суду першої інстанції для продовження розгляду по суті.
Справа №500/4151/25 від 12/08/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений у форматі професійної консультації:
1. **Предмет спору:** Предметом спору є правомірність відмови суду апеляційної інстанції у відкритті провадження через пропуск військовою частиною строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції про виплату додаткової винагороди військовослужбовцю.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд підкреслив, що сам факт введення воєнного стану не є автоматичною підставою для поновлення процесуальних строків, оскільки суб’єкт владних повноважень має довести, як саме бойові дії чи інші обставини об’єктивно перешкоджали вчасному зверненню до суду. Суд зазначив, що посилання на внутрішні організаційні проблеми, такі як відпустки або лікарняні штатних юристів, а також велике навантаження на юридичний відділ, не є поважними причинами для пропуску строку. Організаційні складнощі всередині установи є суб’єктивними факторами, за які відповідальність несе сама юридична особа, а не зовнішніми непереборними обставинами. Суд вказав, що відповідач не надав доказів того, що вживав усіх можливих заходів для своєчасного оскарження рішення, попри складні умови воєнного часу. Верховний Суд погодився з висновком апеляції, що неналежна організація роботи юридичного відділу не може бути виправданням для порушення процесуальних прав іншої сторони. Відтак, відмова у відкритті апеляційного провадження була визнана законною та обґрунтованою.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу військової частини без задоволення, а ухвалу суду апеляційної інстанції — без змін.
Справа №520/226/22 від 11/08/2026
Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 520/226/22:
1. Предметом спору є правомірність звернення стягнення податкового боргу комунального підприємства на кошти органу місцевого самоврядування у зв’язку з неспроможністю підприємства самостійно погасити заборгованість та бездіяльністю ради щодо прийняття відповідних рішень у встановлений законом строк.
2. Суд встановив, що податковий орган виконав усі необхідні процедури, передбачені статтями 95 та 96 Податкового кодексу України, зокрема намагався стягнути кошти з рахунків боржника та перевірив наявність ліквідного майна. Оскільки комунальне підприємство не мало достатніх активів для погашення боргу, а орган місцевого самоврядування протягом тривалого часу не приймав жодного з рішень, передбачених статтею 96 ПК України, виникли законні підстави для звернення до суду. Суд наголосив, що сам факт пропуску радою 30-денного строку для надання відповіді на подання податкової є самостійною та достатньою підставою для задоволення позову. Аргументи скаржника про пізніше прийняття рішення про банкрутство підприємства були відхилені, оскільки це не скасовує правомірності початкових вимог податкового органу, що виникли через попередню бездіяльність ради. Верховний Суд підтвердив, що особливості стягнення боргу з комунальних підприємств не звільняють органи місцевого самоврядування від відповідальності, якщо всі етапи досудового врегулювання податковим органом були дотримані.
3. Верховний Суд залишив рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу — без задоволення.
Справа №600/662/24-а від 12/08/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Військовослужбовець звернувся до суду з вимогою визнати протиправною бездіяльність військової частини щодо ненарахування та невиплати йому додаткової винагороди у розмірі 100 000 гривень за періоди участі у бойових діях.
2. **Аргументи суду:**
* Суди першої та апеляційної інстанцій відмовили у позові, вважаючи, що позивач не надав достатніх доказів безпосередньої участі у бойових діях, передбачених відомчими наказами.
* Верховний Суд визнав ці висновки передчасними, оскільки суди не дослідили належним чином усі наявні докази, зокрема накази та розпорядження командира, на які посилався позивач.
* Суд наголосив на принципі офіційного з’ясування обставин: в адміністративних справах суд зобов’язаний самостійно вживати заходів для витребування доказів, якщо це необхідно для встановлення істини.
* Верховний Суд звернув увагу на суперечливість ситуації: за один із місяців спірного періоду позивачу вже було виплачено винагороду, що ставить під сумнів аргумент про повну відсутність підстав для виплат.
* Суди попередніх інстанцій не надали оцінки тому, які саме завдання виконував військовослужбовець та чому відповідач не зафіксував ці дії у відповідних документах.
* Відтак, через неповне встановлення фактичних обставин справи та порушення процесуальних норм, рішення судів попередніх інстанцій не можуть вважатися обґрунтованими.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції для повного та всебічного дослідження обставин.
Справа №910/14691/25 від 03/08/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. Предметом спору є вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем під час розгляду справи в суді касаційної інстанції.
2. Верховний Суд при винесенні рішення керувався тим, що сторона, на користь якої ухвалено рішення, має право на відшкодування витрат на адвоката, проте ці витрати повинні бути реальними, обґрунтованими та співмірними зі складністю справи. Суд наголосив, що при визначенні суми компенсації необхідно враховувати критерії розумності та пропорційності, а також фактично витрачений адвокатом час на виконання конкретних процесуальних дій. Хоча позивач надав докази оплати послуг у розмірі 15 000 грн, суд критично оцінив обсяг виконаної роботи (аналіз скарги, підготовка відзиву та участь у засіданні) у контексті складності спору. Керуючись принципом справедливості та наявними матеріалами справи, суд дійшов висновку, що заявлена сума є дещо завищеною. У результаті суд самостійно визначив розмір витрат, який є адекватним обсягу наданої правової допомоги, зменшивши його до 10 000 грн. Такий підхід повністю відповідає усталеній практиці Верховного Суду щодо недопущення зловживання правом на відшкодування витрат на правничу допомогу.
3. Суд частково задовольнив заяву позивача, стягнувши з відповідача на його користь 10 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Справа №2-5376/11 від 05/08/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір:
1. Предметом спору є вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених заявником під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій.
2. Суд керувався тим, що згідно з нормами Цивільного процесуального кодексу України, витрати на правничу допомогу підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи. Верховний Суд підкреслив, що відшкодування таких витрат можливе на будь-якій стадії процесу, включаючи стадію судового контролю за виконанням рішень. Оскільки заявник надав належні докази фактичного понесення витрат (договори, квитанції, детальний опис робіт) і вони не були оскаржені іншою стороною, суд визнав їх обґрунтованими. Водночас, враховуючи, що скарга була задоволена лише частково (у частині зобов’язання зняти арешт, але не у визнанні бездіяльності неправомірною), суд застосував принцип пропорційності. Суд також послався на практику ЄСПЛ та попередні позиції Верховного Суду щодо необхідності дотримання критеріїв реальності та розумності розміру витрат. У результаті було вирішено стягнути витрати лише за ті частини роботи, які безпосередньо стосувалися успішної для заявника вимоги.
3. Верховний Суд прийняв рішення частково задовольнити заяву та стягнути з Фортечного відділу державної виконавчої служби на користь заявника 6 000 гривень витрат на правничу допомогу.
Справа №523/21243/23 від 12/08/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини та визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого іншому спадкоємцю.
2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що позивачка (дружина померлого) фактично прийняла спадщину, оскільки на момент смерті чоловіка постійно проживала з ним однією сім’єю, що підтверджується численними показаннями свідків та письмовими доказами.
– Згідно з частиною 3 статті 1268 Цивільного кодексу України, спадкоємець, який постійно проживав зі спадкодавцем, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо не заявив про відмову від неї.
– Верховний Суд наголосив, що місце фактичного проживання особи не залежить від місця її офіційної реєстрації, тому доводи відповідача про відсутність реєстрації позивачки за адресою спадкодавця були відхилені.
– Оскільки позивачка є спадкоємцем за заповітом і фактично прийняла спадщину, видача нотаріусом свідоцтва про право на спадщину за законом на користь іншої особи (сина померлого) порушила її законні права.
– Суд зазначив, що свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним, якщо буде доведено, що особа, якій воно видане, не мала пріоритетного права на спадкування або були порушені права інших спадкоємців.
– Касаційний суд підкреслив, що встановлення фактів та оцінка доказів належать до виключної компетенції судів першої та апеляційної інстанцій, тому підстав для перегляду цих висновків немає.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позову — без змін.
Справа №280/12557/21 від 13/08/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення Верховного Суду. Ось детальний аналіз:
1. **Предмет спору:** Оскарження податкових повідомлень-рішень (ППР) щодо нарахування орендної плати за землю, штрафів за несвоєчасну реєстрацію податкових накладних, донарахування єдиного податку 4-ї групи та штрафів за неподання повідомлень за формою № 20-ОПП.
2. **Аргументи суду:**
– Щодо орендної плати: Суд підтвердив, що після відчуження нерухомого майна, розташованого на орендованій ділянці, право користування землею автоматично переходить до нового власника нерухомості, тому попередній орендар не повинен сплачувати оренду за цей період.
– Щодо податкових накладних: Верховний Суд вказав, що оскільки позивач своєчасно зареєстрував зведені податкові накладні та в повному обсязі відобразив податкові зобов’язання, відсутній склад правопорушення у вигляді «нереєстрації», тому штраф є безпідставним.
– Щодо єдиного податку: Суд зазначив, що контролюючий орган не довів факт нецільового використання земель (сіножатей та пасовищ як ріллі), а тому підстав для перерахунку податку за ставками для ріллі немає.
– Щодо форми № 20-ОПП: Суд зайняв фіскальну позицію, вказавши, що обов’язок подання повідомлення виникає щодо кожного об’єкта окремо, а право узагальнювати інформацію належить платнику, але не звільняє від відповідальності за кожен неподаний об’єкт.
– Щодо судових витрат: Верховний Суд переглянув розподіл витрат на правничу допомогу, застосувавши принцип пропорційності до розміру задоволених позовних вимог.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу податкового органу, скасував рішення попередніх інстанцій у частині скасування штрафу за неподання форми № 20-ОПП (залишивши штраф у силі) та змінив розподіл судових витрат, в іншій частині залишив рішення без змін.
Справа №910/8158/24 від 13/08/2026
1. Предметом спору є стягнення з державних органів грошових коштів у розмірі понад 41,9 млн грн, а також розгляд питання щодо розподілу судових витрат у межах цього позову.
2. Суд при винесенні рішення керувався принципом остаточності судового рішення та перевірив дотримання судами попередніх інстанцій норм процесуального права під час ухвалення додаткового рішення про розподіл витрат. Верховний Суд проаналізував доводи касаційної скарги Державної митної служби України та дійшов висновку, що вони не спростовують законності висновків судів першої та апеляційної інстанцій. Суд встановив, що додаткове рішення було прийнято з урахуванням усіх фактичних обставин справи та вимог Господарського процесуального кодексу України. Також було враховано обґрунтованість заявлених до стягнення витрат та їх співмірність із результатом розгляду справи. Суд не знайшов підстав для переоцінки доказів, які вже були належним чином досліджені нижчестоящими судами. В результаті, колегія суддів підтвердила правильність застосування норм права, що регулюють питання відшкодування витрат на професійну правничу допомогу та інших судових витрат.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу Державної митної служби України без задоволення, а додаткове рішення Господарського суду міста Києва та постанову Північного апеляційного господарського суду — без змін.
Справа №912/3132/24 від 13/08/2026
1. Предметом спору є вимога ТОВ «Агрогран» про визнання недійсними окремих положень договору, укладеного з Піщанобрідським професійним аграрним ліцеєм.
2. Суд при винесенні рішення керувався принципом обов’язковості виконання договірних зобов’язань, закріпленим у цивільному та господарському законодавстві України. Під час розгляду справи було встановлено, що оскаржувані положення договору не суперечать нормам чинного права та не порушують баланс інтересів сторін. Суди попередніх інстанцій належним чином дослідили докази та надали їм правову оцінку, не виявивши підстав для визнання умов договору недійсними. Верховний Суд дійшов висновку, що доводи касаційної скарги не спростовують законності висновків судів першої та апеляційної інстанцій. Також було враховано, що сторони при підписанні договору діяли вільно та добровільно погодилися на визначені умови. У результаті касаційна інстанція не знайшла порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли б стати підставою для скасування судових рішень.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін.
Справа №363/3459/14-ц від 12/08/2026
Предметом цього спору є законність передачі будівлі лазні у комунальну власність як безхазяйного майна в порядку окремого провадження за наявності іншого суб’єкта, який заявляє про свої права власності на цей об’єкт.
Верховний Суд при винесенні рішення керувався фундаментальним принципом цивільного процесу: справи окремого провадження розглядаються лише за відсутності спору про право. Суд встановив, що оскільки Будівельний кооператив «Реконструктор» надав докази наявності у нього частки власності на спірну будівлю, підтверджені попередніми судовими рішеннями, ситуація перейшла з площини «безхазяйного майна» у площину реального спору про право власності. У таких випадках, згідно з нормами ЦПК України, суд не має права вирішувати питання по суті в межах окремого провадження, а зобов’язаний залишити заяву без розгляду. Це дозволяє заінтересованій особі захистити свої права шляхом подання позову на загальних підставах, де діють принципи змагальності та повного дослідження доказів. Верховний Суд підкреслив, що спроба міської ради «обійти» наявний спір через процедуру визнання майна безхазяйним є неприпустимою та порушує права інших співвласників. Таким чином, касаційна скарга міської ради була відхилена, оскільки апеляційний суд правильно застосував процесуальні норми, виявивши наявність спору про право.
Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду, якою заяву міської ради було залишено без розгляду, роз’яснивши право на звернення до суду в порядку позовного провадження.
Справа №340/7775/23 від 13/08/2026
Вітаю. Як фахівець із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. **Предмет спору:** Справа стосується оскарження податкових повідомлень-рішень, якими контролюючий орган зменшив суму бюджетного відшкодування ПДВ, від’ємне значення ПДВ та збільшив грошові зобов’язання з податку на прибуток через нібито нереальність господарських операцій позивача з контрагентами.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій припустилися поверхневого підходу до розгляду справи, не дослідивши належним чином реальність господарських операцій у розрізі кожного окремого контрагента. Суди обмежилися лише загальним переліком наданих документів, не проаналізувавши їх зміст та не надавши оцінку доводам податкового органу щодо відсутності у контрагентів ресурсів для здійснення діяльності. Верховний Суд наголосив на необхідності активної ролі суду в процесі: суд зобов’язаний ретельно перевіряти обставини виконання операцій, включаючи технічну можливість поставок та рух активів. Також було підкреслено, що висновки про нереальність операцій мають ґрунтуватися на сукупності доказів, а не лише на податковій інформації чи наявності кримінальних проваджень. Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій не встановили фактичних обставин, що мають значення для справи, їх рішення визнано передчасними та такими, що не відповідають вимогам процесуального закону.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційні скарги податкового органу частково, скасував усі рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №902/801/25 від 13/08/2026
1. Предметом спору є стягнення з фізичної особи-підприємця штрафу та пені, накладених Антимонопольним комітетом України за порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
2. Суд при винесенні рішення керувався тим, що матеріали справи підтверджують факт вчинення відповідачем правопорушення, яке було належним чином зафіксовано та доведено Комітетом під час адміністративного провадження. Суд встановив, що процедура накладення штрафу відповідала вимогам чинного законодавства, а відповідач не надав переконливих доказів, які б спростовували висновки АМК щодо наявності складу правопорушення. Важливим аспектом стало те, що суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права, оцінивши докази в їх сукупності та взаємозв’язку. Верховний Суд також підкреслив, що доводи скаржника зводяться до переоцінки встановлених судами обставин, що виходить за межі повноважень касаційної інстанції. Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність підстав для скасування рішень, оскільки вони є законними та обґрунтованими.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ФОП Коломієць Т.І. без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін.
Справа №910/12688/24 від 13/08/2026
1. Предметом спору є оскарження відмови Державної організації «Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій» у наданні додаткової охорони прав на винахід та вимога зобов’язати відомство здійснити відповідну державну реєстрацію.
2. Суд при винесенні рішення виходив із того, що дії УКРНОІВІ щодо відмови у наданні додаткової охорони не відповідали вимогам чинного законодавства у сфері інтелектуальної власності. Під час розгляду справи було встановлено, що позивач дотримався всіх необхідних процедурних та матеріальних умов для продовження терміну дії патенту. Суд проаналізував відповідність поданої заявки критеріям, передбаченим законом, і дійшов висновку, що правові підстави для відмови були відсутні. Також було враховано, що державна організація, як орган, що здійснює реєстраційні дії, зобов’язана діяти виключно в межах та у спосіб, передбачений законом, чого в даному випадку зроблено не було. Суди попередніх інстанцій правильно встановили фактичні обставини справи, а Верховний Суд не знайшов підстав для переоцінки доказів, які вже були належним чином досліджені. Таким чином, рішення про скасування відмови та зобов’язання провести реєстрацію визнано законним та обґрунтованим.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу УКРНОІВІ без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій, якими позов було задоволено, залишив без змін.
Справа №380/11973/25 від 13/08/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. Предметом спору є правомірність відмови апеляційного суду у поновленні строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, поданого військовою частиною з пропуском строку через несвоєчасне фінансування судового збору.
2. Верховний Суд підтримав позицію апеляції, наголосивши, що відсутність бюджетних коштів на сплату судового збору не є поважною причиною для пропуску процесуальних строків. Суд зазначив, що суб’єкти владних повноважень, якими є військові частини, зобов’язані організовувати свою діяльність так, щоб вчасно виконувати процесуальні обов’язки. Посилання на пріоритетність витрат на оборону та ремонт техніки не були підкріплені доказами, які б об’єктивно унеможливлювали сплату збору вчасно. Крім того, Верховний Суд вказав, що повторне звернення до суду через п’ять місяців після повернення першої скарги свідчить про відсутність належної процесуальної дисципліни. Суд також підкреслив, що практика ЄСПЛ щодо захисту права на доступ до суду спрямована на захист фізичних та приватних юридичних осіб, а не державних органів, які самі є частиною механізму держави. Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідач не вжив усіх залежних від нього заходів для дотримання строків.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу військової частини без задоволення, а ухвалу апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження — без змін.
Справа №320/1927/23 від 13/08/2026
Предметом цього спору є правомірність відмови члена Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів у відкритті дисциплінарного провадження за скаргою фізичної особи на дії прокурора.
Верховний Суд у своєму рішенні виходив із того, що дисциплінарне провадження щодо прокурорів є специфічною процедурою, суб’єктом якої виступає виключно прокурор, стосовно якого подано скаргу. Суд наголосив, що чинне законодавство, зокрема Закон України «Про прокуратуру», не наділяє особу, яка подала дисциплінарну скаргу, правом на судове оскарження рішень про відмову у відкритті такого провадження. Відсутність такої можливості в законі є розумним обмеженням, спрямованим на запобігання перевантаженню судової системи та забезпечення незалежності прокурорів від неправомірного втручання. Суд також підкреслив, що рішення про відмову у відкритті провадження не створює для заявника жодних юридичних прав чи обов’язків і не порушує його особистих інтересів у розумінні адміністративного судочинства. Крім того, Верховний Суд зазначив, що для захисту прав заявника існують інші механізми, передбачені законом, а обраний позивачем спосіб захисту є неефективним. З огляду на це, спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки такі правовідносини взагалі не передбачають судового контролю за рішенням про відмову у відкритті дисциплінарного провадження.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про закриття провадження у справі — без змін.
Справа №140/13415/24 від 13/08/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Оскарження поліцейським наказів про притягнення до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення зі служби через нібито умисне невиконання наказу про відрядження до зведеного батальйону.
2. **Аргументи суду:**
* Суд наголосив, що притягнення до дисциплінарної відповідальності вимагає обов’язкового встановлення складу дисциплінарного проступку, зокрема вини та причинно-наслідкового зв’язку.
* Верховний Суд вказав, що суди попередніх інстанцій формально підійшли до справи, проігнорувавши наявність у позивача офіційних медичних висновків, які підтверджують факт перебування на лікарняному в день відрядження.
* Суд підкреслив, що звільнення є найсуворішим заходом дисциплінарного впливу, тому суб’єкт владних повноважень зобов’язаний довести пропорційність такого покарання та неможливість застосування інших заходів.
* Було зазначено, що суди не надали належної оцінки доводам позивача про поважність причин невиконання наказу, обмежившись лише посиланнями на покази свідків, які не можуть замінювати документальні докази.
* Верховний Суд нагадав, що суди зобов’язані досліджувати всі обставини справи, включаючи наявність умислу в діях поліцейського, чого в даному випадку зроблено не було.
* В результаті, через недотримання принципу офіційного з’ясування обставин справи, рішення попередніх інстанцій визнано передчасними та необґрунтованими.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №360/1751/25 від 13/08/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. **Предмет спору:** Оскарження бездіяльності військових частин щодо нарахування та виплати грошового забезпечення з урахуванням прожиткового мінімуму та додаткової винагороди, а також питання дотримання строків звернення до суду.
2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що з 19 липня 2022 року, після набрання чинності змінами до КЗпП України, для звернення до суду у справах про виплату сум, належних при звільненні, встановлено чіткий тримісячний строк.
– Верховний Суд наголосив, що грошовий атестат, який видається при звільненні, є тим самим «письмовим повідомленням про суми, нараховані та виплачені при звільненні», з моменту отримання якого починається відлік вказаного строку.
– Суд відхилив доводи позивача про те, що строк має обчислюватися з моменту отримання відповіді на адвокатський запит, оскільки така позиція дозволяла б штучно подовжувати строки звернення до суду на власний розсуд.
– Було підкреслено, що позивач не навів жодних поважних причин, які б об’єктивно перешкоджали йому звернутися до суду протягом двох років після звільнення.
– Суд зазначив, що пасивна поведінка позивача, який не вчиняв жодних дій для з’ясування інформації про розрахунки протягом тривалого часу, не може бути підставою для поновлення пропущеного строку.
– Також суд вказав, що правова позиція Конституційного Суду щодо неконституційності тримісячного строку стосується лише працівників, які перебувають у трудових відносинах, а не звільнених осіб.
– У підсумку суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій правомірно залишили позов без розгляду через пропуск строку звернення без поважних причин.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду — без змін.
Справа №916/4099/25(916/1075/26) від 11/08/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір справи:
1. **Предмет спору:** Розгляд заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно та заборони вчинення реєстраційних дій у межах справи про банкрутство.
2. **Аргументи суду:**
* Суд наголосив, що заходи забезпечення позову мають бути співмірними, адекватними та не повинні порушувати баланс інтересів сторін.
* Ключовим аргументом стало те, що вжиття заходів забезпечення не повинно призводити до зупинення виконання інших судових рішень, які вже набрали законної сили.
* Верховний Суд зазначив, що оскільки іпотечний договір, на підставі якого інша сторона (ТОВ “ДЛК-Захід”) набула права на майно, не є предметом оскарження у цій справі, накладення арешту фактично блокує виконання рішення суду в іншій справі.
* Суд підкреслив, що виконання судового рішення є стадією реалізації права на справедливий суд, тому недопустимо через заходи забезпечення позову створювати перешкоди для виконання вже існуючих рішень.
* Хоча суд визнав, що заявник не зобов’язаний доводити наміри відповідача щодо відчуження майна (достатньо обґрунтувати ризики), у цьому конкретному випадку обраний спосіб забезпечення виявився таким, що порушує права третіх осіб, які не є стороною спору.
* Таким чином, суд дійшов висновку, що апеляційна інстанція помилково скасувала ухвалу першої інстанції, оскільки заходи забезпечення позову в даному контексті не відповідають принципу обов’язковості судових рішень.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі ухвалу суду першої інстанції про відмову у вжитті заходів забезпечення позову.
Справа №914/3456/23 від 07/08/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вашого інтерв’ю:
1. Предметом спору є відмова судів попередніх інстанцій у перегляді рішення господарського суду за нововиявленими обставинами, на підставі яких заявник намагався домогтися закриття провадження у справі про відшкодування шкоди.
2. Суд при винесенні рішення керувався тим, що посилання заявника на ухвалу іншого суду в іншій справі не є «нововиявленою обставиною» у розумінні процесуального закону. Верховний Суд наголосив, що нововиявлені обставини — це факти, які існували на момент розгляду справи, але були невідомі сторонам, тоді як правова оцінка, надана судом в іншому процесі, не може вважатися таким фактом. Крім того, суд підкреслив, що спроби заявника переглянути справу є фактично намаганням повторно оскаржити вже вирішений спір, що порушує принцип правової певності. Суд також звернув увагу, що питання юрисдикції цього спору вже було предметом розгляду і отримало остаточну оцінку в попередніх рішеннях. Переоцінка доказів або зміна правової позиції в інших справах не є підставою для скасування остаточного судового рішення. Відтак, касаційна скарга була визнана необґрунтованою, оскільки заявник не довів наявності реальних підстав для перегляду справи.
3. Верховний Суд залишив без змін ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, якими було відмовлено у задоволенні заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами.
Справа №340/7775/23 від 13/08/2026
Вітаю. Як фахівець із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір:
1. **Предмет спору:** Оскарження платником податків (ПП «Агро Євро Партнер») податкових повідомлень-рішень, якими контролюючий орган зменшив суму бюджетного відшкодування ПДВ, від’ємне значення ПДВ та збільшив грошові зобов’язання з податку на прибуток через нібито нереальність господарських операцій з контрагентами.
2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд встановив, що суди попередніх інстанцій допустили поверхневий підхід, обмежившись лише загальним переліком документів без аналізу їх змісту та суті кожної окремої операції.
– Суди не дослідили належним чином доводи податкового органу щодо відсутності у контрагентів позивача матеріально-технічних ресурсів, необхідних для виконання операцій.
– Верховний Суд наголосив на необхідності активної ролі суду в процесі: суд повинен був ретельно перевірити обставини господарських зв’язків, а не просто констатувати наявність первинних документів.
– Було підкреслено, що реальність операцій має підтверджуватися не лише формальними документами, а й доведенням фактичного руху активів та економічної доцільності операцій.
– Суди не надали оцінку доказам контролюючого органу в їх сукупності з наданими позивачем документами, що є порушенням процесуальних норм щодо повноти встановлення обставин справи.
– Оскільки рішення по суті спору скасовано, Верховний Суд також скасував додаткові рішення щодо розподілу судових витрат, оскільки вони є похідними від основного рішення.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційні скарги податкового органу частково, скасував усі рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №918/1274/25 від 13/08/2026
1. Предметом спору є стягнення з державного підприємства «Ліси України» шкоди, завданої навколишньому природному середовищу, у розмірі понад 2,9 мільйона гривень.
2. Суд при винесенні рішення керувався тим, що факт заподіяння шкоди довкіллю внаслідок діяльності лісогосподарського підприємства був належним чином доведений прокурором у судах першої та апеляційної інстанцій. Верховний Суд перевірив правильність застосування норм матеріального та процесуального права, зокрема щодо обґрунтованості розрахунків розміру збитків, наданих органами екологічної інспекції. Колегія суддів дійшла висновку, що суди попередніх інстанцій повно та всебічно дослідили обставини справи, оцінили зібрані докази та надали їм належну правову оцінку. Аргументи касаційної скарги про відсутність вини підприємства або неправильність методики нарахування шкоди були визнані безпідставними та такими, що не спростовують висновків судів. Відтак, суд не знайшов підстав для скасування оскаржуваних рішень, оскільки вони ґрунтуються на вимогах закону та фактичних обставинах справи.
3. Верховний Суд залишив рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу відповідача — без задоволення.
Справа №147/1184/25 від 12/08/2026
Предметом цього спору є правомірність залишення судом без розгляду заяви про встановлення факту проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу, поданої з метою отримання одноразової грошової допомоги у зв’язку із загибеллю військовослужбовця.
Верховний Суд підтримав позицію судів попередніх інстанцій, наголосивши, що процедура окремого провадження не може бути використана, якщо існує спір про право. Суд зазначив, що оскільки встановлення факту проживання заявниці однією сім’єю із загиблим безпосередньо впливає на розмір часток інших членів сім’ї (зокрема, неповнолітньої дитини) при розподілі одноразової грошової допомоги, це створює конфлікт інтересів. Наявність такого конфлікту, навіть за відсутності прямого заперечення з боку заінтересованих осіб, свідчить про наявність спору про право. Верховний Суд підкреслив, що в таких випадках встановлення юридичного факту має відбуватися виключно в порядку позовного провадження. Це необхідно для забезпечення повного захисту прав усіх потенційних отримувачів допомоги, які мають бути залучені до процесу. Таким чином, касаційна скарга заявниці була відхилена, оскільки суди правильно застосували норми процесуального права, вказавши на неможливість розгляду справи в порядку окремого провадження.
Верховний Суд залишив ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду без змін, залишивши касаційну скаргу без задоволення.
Справа №363/3961/24 від 12/08/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз справи:
**1. Предмет спору**
Предметом спору є вимога громадянки України до російської федерації про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок збройної агресії та ракетного удару по її житлу.
**2. Аргументи суду**
Суд виходив із того, що російська федерація, здійснюючи збройну агресію, не користується судовим імунітетом у справах про відшкодування шкоди, завданої фізичним особам, оскільки такі дії не є реалізацією суверенних прав держави. Суд визнав факт заподіяння моральної шкоди позивачці, підтверджений медичними документами про отримані тілесні ушкодження та висновком психолога щодо глибини психотравмування. При визначенні розміру компенсації суд застосував принципи розумності, справедливості та співмірності, наголосивши, що сума відшкодування не повинна призводити до безпідставного збагачення. Суд підкреслив, що висновок спеціаліста-психолога є лише одним із доказів, який оцінюється в сукупності з іншими матеріалами справи, а не є обов’язковим для суду в частині визначеної ним суми. Суди попередніх інстанцій належним чином дослідили докази та обґрунтували, чому заявлена позивачкою сума у 50 млн грн є завищеною та не відповідає критеріям розумності. Верховний Суд підтвердив, що суди не зобов’язані сліпо погоджуватися з оцінкою шкоди, наданою експертами чи спеціалістами, якщо вона не відповідає внутрішньому переконанню суду та принципам справедливості.
**3. Рішення суду**
Верховний Суд залишив касаційну скаргу позивачки без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін.
Справа №340/7775/23 від 13/08/2026
Вітаю. Як фахівець із багаторічним досвідом, проаналізував надане судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Оскарження платником податків податкових повідомлень-рішень про зменшення суми бюджетного відшкодування з ПДВ, коригування від’ємного значення ПДВ та збільшення грошового зобов’язання з податку на прибуток через висновки податкового органу про нереальність господарських операцій.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій формально підійшли до розгляду справи, обмежившись лише переліком наданих позивачем документів без їх детального аналізу. Суд наголосив, що для підтвердження реальності операцій недостатньо просто наявності первинних документів, необхідно дослідити їх зміст у розрізі кожного контрагента та кожної операції окремо. Суди не перевірили технічну можливість контрагентів виконати поставки, наявність у них відповідних ресурсів, персоналу та виробничих потужностей. Також не було надано належної оцінки доводам податкового органу, які ґрунтувалися на податковій інформації та аналізі ланцюга постачання. Верховний Суд підкреслив, що суди зобов’язані займати активну роль у процесі та ретельно перевіряти докази, а не просто констатувати їх наявність. Оскільки суди попередніх інстанцій не встановили фактичних обставин, що мають значення для справи, їхні рішення визнано передчасними та такими, що не відповідають вимогам процесуального закону.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував усі рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №912/499/24 від 07/08/2026
Ось аналіз цього судового рішення:
1. Предметом спору є правомірність закриття апеляційного провадження за скаргою особи, яка не брала участі у справі, але стверджувала, що судове рішення порушує її майнові права.
2. Суд виходив із того, що право на апеляційне оскарження для осіб, які не були залучені до справи, виникає лише тоді, коли судове рішення безпосередньо вирішує питання про їхні права, інтереси чи обов’язки. Апеляційний суд встановив, що Корпорація «ХХІ Століття» не надала доказів, які б ідентифікували спірне майно як таке, що належить саме їй, а не відповідачу. Верховний Суд підкреслив, що такий зв’язок між рішенням суду та правами скаржника має бути очевидним і безумовним, а не ймовірним чи припущеним. Оскільки в мотивувальній та резолютивній частинах рішення суду першої інстанції відсутні будь-які висновки щодо прав чи обов’язків Корпорації, вона не є належним суб’єктом апеляційного оскарження. Суд також звернув увагу, що спроби оскаржити рішення в такий спосіб не можуть підміняти собою механізми захисту прав у межах цивільних правовідносин між пов’язаними особами. Відтак, апеляційний суд правомірно закрив провадження, оскільки відсутній правовий зв’язок, що надавав би скаржнику право на перегляд справи.
3. Верховний Суд залишив ухвалу апеляційного суду про закриття апеляційного провадження без змін, а касаційну скаргу Корпорації — без задоволення.
Справа №910/1859/25 від 13/08/2026
Предметом спору є оскарження рішення Антимонопольного комітету України, ініційоване Державним підприємством «Морський торговельний порт «Чорноморськ» з метою визнання цього рішення недійсним та його скасування.
Суд при винесенні рішення керувався принципом законності та перевіркою дотримання норм матеріального і процесуального права судами попередніх інстанцій. Верховний Суд проаналізував матеріали справи та дійшов висновку, що Господарський суд міста Києва та Північний апеляційний господарський суд правильно встановили обставини справи, надавши їм належну правову оцінку. Суд зазначив, що доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів нижчих інстанцій щодо правомірності дій Антимонопольного комітету. Також було підтверджено, що під час розгляду справи не було допущено порушень, які могли б стати підставою для скасування оскаржуваних судових рішень. Колегія суддів дійшла переконання, що правова позиція АМКУ відповідає вимогам чинного законодавства, а тому підстави для задоволення позовних вимог порту відсутні. Суд не вбачав підстав для переоцінки доказів, оскільки це виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу ДП «Морський торговельний порт «Чорноморськ» без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін.
Справа №910/2415/24 від 13/08/2026
1. Предметом спору є вимога Товариства з обмеженою відповідальністю «Газова будівельна компанія» про визнання недійсним рішення Антимонопольного комітету України.
2. Суд при винесенні рішення керувався тим, що під час розгляду справи не було встановлено порушень норм матеріального чи процесуального права з боку судів попередніх інстанцій. Верховний Суд дійшов висновку, що Господарський суд міста Києва та Північний апеляційний господарський суд повно та всебічно дослідили обставини справи, надавши належну оцінку всім доказам, поданим сторонами. Аргументи касаційної скарги позивача були визнані необґрунтованими, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів, що, згідно з процесуальним законом, виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції. Суд підтвердив, що оскаржуване рішення Антимонопольного комітету було прийнято в межах повноважень та з дотриманням вимог чинного законодавства. Таким чином, правові підстави для скасування рішень судів нижчих інстанцій відсутні, оскільки вони ухвалені відповідно до норм права.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін.
Справа №420/23067/25 від 13/08/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Оскарження донькою загиблого військовослужбовця рішення Комісії Міноборони про скасування виплати одноразової грошової допомоги її померлому батькові, який не встиг отримати ці кошти за життя.
2. **Аргументи суду:**
– Суд наголосив, що право на отримання одноразової грошової допомоги є нерозривно пов’язаним з особою отримувача, а цивільна правоздатність фізичної особи припиняється в момент її смерті.
– Оскільки батько позивачки помер до того, як йому було фактично призначено та виплачено допомогу, це право не увійшло до складу спадщини.
– Комісія Міноборони діяла правомірно, скасувавши попереднє рішення про призначення допомоги, оскільки на момент його прийняття заявник уже був померлим, а отже, не мав права на отримання виплати.
– Суд підкреслив, що спадкоємці можуть претендувати лише на ті виплати, які були нараховані або присуджені спадкодавцю за життя, але не були ним отримані.
– Позивачка не довела порушення своїх власних матеріальних прав, оскільки вона не є суб’єктом, що має право на отримання допомоги в порядку спадкування за таких обставин.
– Верховний Суд підтвердив сталість своєї позиції, посилаючись на попередні рішення, де зазначалося, що нереалізоване за життя право на допомогу не переходить до спадкоємців.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про відмову в позові — без змін.
Справа №580/8736/24 від 13/08/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним стажем, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний аналіз:
1. Предметом спору є правомірність залишення судами попередніх інстанцій без розгляду позову військовослужбовця про перерахунок та виплату грошового забезпечення через пропуск ним тримісячного строку звернення до суду.
2. Суди першої та апеляційної інстанцій керувалися тим, що згідно з редакцією статті 233 КЗпП України, чинною з 19 липня 2022 року, строк звернення до суду у трудових спорах (включаючи спори про виплату заробітної плати) обмежений трьома місяцями з моменту, коли особа дізналася про порушення своїх прав. Оскільки позивач звернувся до суду після спливу цього строку, суди визнали причини пропуску неповажними та залишили позов без розгляду. Однак Верховний Суд у цій справі врахував, що Конституційний Суд України своїм рішенням від 11.12.2025 № 1-р/2025 визнав неконституційною частину першу статті 233 КЗпП України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати. Суд зазначив, що зобов’язання з виплати винагороди за працю є триваючими, а встановлення таких строків звужує конституційні права працівника на своєчасне одержання оплати праці. Оскільки на момент касаційного перегляду норма, на якій базувалися рішення нижчих судів, втратила чинність, висновки про залишення позову без розгляду стали юридично неспроможними. **** Суд у цьому рішенні фактично враховує зміну правового регулювання, спричинену рішенням Конституційного Суду, яке кардинально змінює підхід до строків звернення у спорах про стягнення заробітної плати та прирівняних до неї виплат.
3. Верховний Суд скасував ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, направивши справу до суду першої інстанції для продовження розгляду по суті.
Справа №367/1158/24 від 12/08/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір справи:
1. **Предмет спору:** Позивач звернулася до суду з вимогою визнати незаконним перетин державного кордону та перебування за кордоном відповідача (колишнього депутата), а також зобов’язати його повернутися в Україну для виконання конституційного обов’язку щодо захисту Вітчизни.
2. **Аргументи суду:**
* Суд першої інстанції помилково вважав, що спір має публічно-правовий характер і має розглядатися в порядку адміністративного судочинства, оскільки стосується дій прикордонників, тому закрив провадження.
* Апеляційний суд скасував це рішення, вказавши, що спір має приватноправовий характер, оскільки позивач фактично намагається захистити свій немайновий інтерес — підтвердити достовірність поширеної нею інформації у відповідь на заяви відповідача.
* Верховний Суд підтримав позицію апеляції, наголосивши, що участь суб’єкта владних повноважень є обов’язковою ознакою публічно-правового спору, чого в даному випадку немає.
* Суд зазначив, що оскільки позивач ініціювала процес для захисту власного інтересу (спростування звинувачень у поширенні фейків), це не є адміністративним спором щодо оскарження дій органів влади.
* Також суд відхилив доводи про відсутність предмета спору, оскільки на момент розгляду справи між сторонами існував реальний конфлікт щодо правомірності дій відповідача, який не був врегульований.
* Верховний Суд підкреслив, що апеляційний суд правильно визначив юрисдикцію спору, тому підстав для закриття провадження за статтею 255 ЦПК України не було.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду — без змін, направивши справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Справа №161/5359/25 від 12/08/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір справи для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Працівниця оскаржила своє звільнення у зв’язку зі зміною істотних умов праці (запровадження неповного робочого часу), вимагаючи поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і моральної шкоди.
2. **Аргументи суду:**
– Суд наголосив, що зміна істотних умов праці є законною лише за умови доведення роботодавцем реальних змін в організації виробництва і праці (наприклад, реорганізація чи впровадження нових технологій).
– У цій справі відповідач не зміг довести об’єктивну необхідність таких змін саме для позивачки, оскільки аналогічні зміни не стосувалися інших працівників на ідентичних посадах.
– Роботодавець не надав доказів того, що зміни в організації праці дійсно відбулися, а не були лише формальним приводом для звільнення.
– Суд встановив, що процедура повідомлення працівника про зміну умов праці була порушена, оскільки роботодавець не обґрунтував конкретні причини та зміст змін, що позбавило працівницю можливості свідомо прийняти рішення щодо продовження роботи.
– Також було підтверджено, що позивачка не пропустила місячний строк звернення до суду, оскільки позов був поданий через поштове відділення в останній день встановленого законом строку.
– Верховний Суд підтримав позицію попередніх інстанцій, зазначивши, що доводи скаржника зводяться до спроби переоцінити докази, що виходить за межі повноважень касаційної інстанції.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу роботодавця без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій про поновлення працівниці на роботі та виплату їй компенсацій — без змін.
Справа №127/15699/16-ц від 12/08/2026
Ось аналіз цього судового рішення:
1. Предметом спору є правомірність бездіяльності державного виконавця щодо відмови у знятті арешту та припиненні розшуку автомобіля боржника після повернення виконавчого документа стягувачу.
2. Суд виходив із того, що арешт майна є інструментом забезпечення реального виконання судового рішення, а його зняття чітко регламентовано законом. Верховний Суд наголосив, що повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 7 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» (через неможливість виявлення майна) не є автоматичною підставою для зняття арешту. Оскільки борг перед стягувачем не був погашений, а виконавче провадження у такому випадку не вважається закінченим у розумінні статті 40 Закону, у виконавця не виникло обов’язку скасовувати обтяження. Суд підкреслив, що стягувач зберігає право повторно пред’явити виконавчий документ до виконання, тому арешт продовжує виконувати свою функцію забезпечення. Посилання на практику Великої Палати Верховного Суду підтвердило, що в інших випадках, ніж прямо передбачені законом, арешт може бути знятий лише за рішенням суду, проте підстави для такого зняття у цій справі відсутні.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін.
Справа №160/26769/25 від 13/08/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним стажем, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір:
1. Предметом спору є правомірність відмови судів першої та апеляційної інстанцій у відкритті провадження за позовом про скасування постанови державного виконавця про накладення штрафу, винесеної у межах виконавчого провадження, відкритого на підставі ухвали суду в цивільній справі.
2. Суд касаційної інстанції прийшов до висновку, що суди попередніх інстанцій помилково застосували норми процесуального права, обмеживши юрисдикцію адміністративних судів. Верховний Суд наголосив, що згідно з частиною другою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», оскарження постанов державного виконавця про накладення штрафу належить виключно до юрисдикції адміністративних судів. Це правило діє незалежно від того, яким судом (цивільним, господарським чи адміністративним) було видано виконавчий документ, що став підставою для відкриття провадження. Суд підкреслив, що такі спори мають публічно-правовий характер, оскільки виникають у площині реалізації владних управлінських функцій органом державної виконавчої служби. Верховний Суд послався на усталену практику Великої Палати, яка чітко розмежовує порядок оскарження дій виконавця: загальні дії оскаржуються до суду, який видав виконавчий документ, а постанови про накладення штрафу — до адміністративного суду. Відтак, відмова у відкритті провадження була визнана незаконною, оскільки вона перешкоджає доступу особи до правосуддя у спорі, який підвідомчий саме адміністративному суду.
3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, направивши справу до суду першої інстанції для продовження розгляду по суті.
Справа №309/2293/23 від 13/08/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Оскарження рішення Державної міграційної служби про примусове повернення громадянина РФ до країни походження через закінчення терміну дії посвідчення громадянина України та припинення громадянства України.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що навіть в умовах воєнного стану міграційні органи не можуть діяти суто формально, а повинні дотримуватися принципів пропорційності та індивідуального підходу, передбачених статтею 2 КАС України. Суд підкреслив, що при прийнятті рішення про примусове повернення необхідно оцінювати ризики для особи, пов’язані з поверненням до країни походження, а також враховувати її особисті обставини та сімейні зв’язки. Ключовою помилкою апеляційної інстанції стало застосування редакції закону (ч. 17 ст. 4 Закону № 3773-VI), яка не була чинною на момент прийняття оскаржуваного рішення міграційної служби. Суд також відхилив доводи позивача щодо порушення правил підсудності та неналежного повідомлення про засідання, визнавши їх безпідставними та спростованими матеріалами справи. У підсумку, Верховний Суд дійшов висновку, що апеляційний суд не дослідив належним чином усі обставини справи та неправильно застосував норми матеріального права.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №580/3643/22 від 13/08/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. Предметом спору є відмова судів у перегляді рішення за нововиявленими обставинами, якими позивачка намагалася обґрунтувати незаконність дій Держпродспоживслужби щодо неналежного розгляду її скарги.
2. Суд виходив з того, що надані позивачкою відомості про відсутність дозволів на відключення квартир від опалення не є «нововиявленими обставинами» у розумінні процесуального закону, а є лише новими доказами. По-перше, ці обставини не входили до предмета доказування у первісному позові, який стосувався лише правильності нарахування плати за послуги, а не законності самого відключення квартир. По-друге, інформація, на яку посилалася заявниця, була отримана нею з джерел, що існували та були доступні ще до ухвалення рішення у справі, тому вона не може вважатися такою, що не була відома на час розгляду. По-третє, суд наголосив, що переоцінка доказів або подання нових документів, які не стосуються предмета спору, не є підставою для скасування рішення за нововиявленими обставинами. Верховний Суд також підкреслив, що посилання позивачки на попередню практику Верховного Суду є безпідставними, оскільки ті справи стосувалися інших правовідносин та фактичних обставин. Таким чином, суди попередніх інстанцій правильно застосували норми процесуального права, не допустивши виходу за межі позовних вимог.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про відмову у перегляді справи — без змін.
Справа №911/1553/25 від 13/08/2026
1. Предметом спору є вимога Департаменту регіонального розвитку Київської ОДА до ТОВ «С.В.-Груп» про визнання недійсними окремих пунктів договорів та стягнення грошових коштів у розмірі 269 616,83 грн.
2. Верховний Суд, переглядаючи справу в касаційному порядку, дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій припустилися помилок у застосуванні норм матеріального та процесуального права. Суд касаційної інстанції встановив, що правові підстави для визнання пунктів договорів недійсними були відсутні, оскільки умови договорів відповідали вимогам чинного законодавства на момент їх укладення. Також було встановлено відсутність доведених фактів порушення зобов’язань з боку відповідача, які б слугували підставою для стягнення заявленої суми коштів. Суд акцентував увагу на тому, що суди першої та апеляційної інстанцій не надали належної оцінки всім доводам відповідача та доказам, що мають суттєве значення для правильного вирішення справи. В результаті, Верховний Суд констатував, що позовні вимоги є безпідставними та не підлягають задоволенню. Таким чином, касаційна скарга була визнана обґрунтованою, а попередні судові рішення — такими, що підлягають скасуванню.
3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу ТОВ «С.В.-Груп», скасував рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив нове рішення, яким повністю відмовив у задоволенні позовних вимог Департаменту регіонального розвитку Київської ОДА.
Справа №639/1610/24 від 12/08/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий та професійний аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Позивач звернувся до суду з позовом до Харківської обласної прокуратури про відшкодування моральної шкоди, яку він обґрунтовував неналежним розглядом його повідомлення про корупційне правопорушення та порушенням його прав як викривача.
2. **Аргументи суду:** Суд наголосив, що для покладення на державу відповідальності за шкоду, завдану посадовими особами, позивач зобов’язаний довести три обов’язкові елементи: протиправність дій (бездіяльності) посадовців, факт заподіяння моральної шкоди та наявність прямого причинно-наслідкового зв’язку між ними. У цій справі позивач обмежився лише загальними твердженнями про свої страждання, не надавши жодних доказів того, що дії прокурорів призвели до реальних негативних наслідків, погіршення здоров’я чи приниження гідності. Суд підкреслив, що проста незгода заявника з результатами розгляду його звернення або з процесуальним оформленням документів не є автоматичною підставою для стягнення моральної компенсації. Також було зазначено, що позивачу було роз’яснено право на оскарження дій прокурора в судовому порядку, що він міг реалізувати окремо. Верховний Суд вказав, що доводи касаційної скарги фактично зводяться до спроби переоцінити докази, що виходить за межі повноважень касаційної інстанції. Зрештою, суд дійшов висновку, що позивач не виконав свій процесуальний обов’язок щодо доведення факту заподіяння йому моральної шкоди.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про відмову в позові — без змін.
Справа №600/4018/24-а від 13/08/2026
Ось аналіз цього судового рішення:
1. Предметом спору є правомірність залишення адміністративного позову без розгляду через пропуск позивачем строку звернення до суду.
2. Верховний Суд встановив, що суд апеляційної інстанції при винесенні рішення припустився суттєвих процесуальних помилок. Зокрема, апеляційний суд помилково стверджував, що суд першої інстанції не надав позивачу можливості усунути недоліки позовної заяви, хоча матеріали справи свідчать про зворотне: суд першої інстанції вже постановляв ухвалу про залишення позову без руху та надавав строк для обґрунтування поважності причин пропуску строку. Крім того, апеляційний суд допустив фактичні помилки, переплутавши дати та назви судів, що свідчить про неналежне дослідження матеріалів справи. Верховний Суд наголосив, що апеляційна інстанція зобов’язана перевіряти доводи сторін та обставини справи повно і всебічно, чого в даному випадку зроблено не було. Внаслідок неповного з’ясування обставин апеляційний суд дійшов передчасного висновку про порушення норм процесуального права судом першої інстанції. Таким чином, рішення апеляційного суду було визнано необґрунтованим через порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу до Сьомого апеляційного адміністративного суду на новий розгляд.
Справа №500/3134/25 від 13/08/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору:
1. Предметом спору є правомірність залишення судами попередніх інстанцій без розгляду позовних вимог військовослужбовця про перерахунок грошового забезпечення через нібито пропуск ним тримісячного строку звернення до суду.
2. Верховний Суд при винесенні рішення керувався тим, що суди першої та апеляційної інстанцій передчасно застосували наслідки пропуску строку, не встановивши ключовий факт — дату реального ознайомлення позивача з розрахунковими документами. Суд наголосив, що згідно з частиною 2 статті 233 КЗпП України, тримісячний строк на оскарження виплат при звільненні починається саме з моменту отримання працівником письмового повідомлення про нараховані та виплачені суми. Оскільки на грошовому атестаті позивача відсутній його підпис, суди не мали достатніх доказів того, що він був належним чином поінформований про склад та розмір виплат. Верховний Суд підкреслив, що сам факт звернення особи за призначенням пенсії не є автоматичним доказом того, що вона ознайомилася з усіма складовими грошового забезпечення у спосіб, який дозволяє виявити порушення прав. Суди зобов’язані були дослідити, чи було взагалі направлено або вручено позивачу відповідні розрахункові документи. Відсутність такого дослідження свідчить про порушення норм процесуального права, що унеможливлює правильне обчислення строку звернення до суду.
3. Верховний Суд скасував ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, направивши справу до суду першої інстанції для продовження розгляду по суті.
Справа №624/456/23 від 11/08/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Позивачка звернулася до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю її брата внаслідок зіткнення локомотива (залізничного транспорту) та мопеда, яким керував загиблий.
2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що оскільки в події брали участь два джерела підвищеної небезпеки (локомотив та мопед), до правовідносин слід застосовувати статтю 1188 Цивільного кодексу України, а не загальні норми про делікти.
– Ключовим фактором для відмови у позові стало встановлення вини самого потерпілого, який грубо порушив Правила безпеки громадян на залізничному транспорті та Правила дорожнього руху, виїхавши на колії в недозволеному місці.
– Суд наголосив, що відповідальність власника джерела підвищеної небезпеки за статтею 1188 ЦК України настає на загальних підставах, і за наявності вини лише потерпілого шкода йому (або його родичам) не відшкодовується.
– Дії машиніста локомотива були визнані правомірними, оскільки він не мав технічної можливості запобігти зіткненню, а залізничний транспорт був технічно справним.
– Суд відхилив доводи позивачки про відсутність огорожі на коліях, зазначивши, що чинне законодавство не покладає на залізницю обов’язок встановлювати паркани на всіх ділянках колій загального користування.
– Також суд підкреслив, що право родичів на відшкодування моральної шкоди у цій ситуації є похідним від права самого потерпілого, тому за відсутності вини залізниці та при наявності вини загиблого підстави для виплат відсутні.
– Верховний Суд відмовився відступати від своєї попередньої правової позиції, викладеної у справі № 606/1630/21, підтвердивши її актуальність для подібних спорів.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про відмову в позові — без змін.
Справа №359/3064/21 від 12/08/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Поділ у натурі домоволодіння, що перебуває у спільній частковій власності, між двома співвласниками та вирішення питання щодо права власності на прибудову.
2. **Аргументи суду:**
– Суд виходив із того, що при поділі майна в натурі необхідно враховувати не лише ідеальні частки співвласників, а й технічну можливість поділу та вже встановлений між сторонами порядок користування приміщеннями.
– Було встановлено, що варіант поділу, який базується на фактичному користуванні, є найбільш справедливим, оскільки він не потребує складних та дороговартісних будівельних робіт з переобладнання будинку.
– Суд зазначив, що відступ від ідеальних часток при такому поділі є допустимим, якщо він компенсується грошовою виплатою, розмір якої був визначений експертизою.
– Щодо зустрічного позову про визнання права власності на прибудову, суд відмовив у його задоволенні через недоведеність позивачкою факту здійснення будівництва виключно за власні кошти.
– Верховний Суд підкреслив, що встановлення обставин справи та оцінка доказів належать до виключної компетенції судів першої та апеляційної інстанцій, тому касаційний суд не має повноважень переоцінювати їх.
– Суд також наголосив, що сторонам було надано вичерпні відповіді на всі істотні аргументи, а оскаржувані рішення відповідають вимогам законності та обґрунтованості.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без задоволення касаційні скарги обох сторін, а рішення судів попередніх інстанцій про поділ домоволодіння та відмову у зустрічному позові — без змін.
Справа №127/10367/24 від 12/08/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до вашого запиту:
1. Предметом спору є визнання особи членом сім’ї померлого квартиронаймача, визнання права користування державним житлом та зобов’язання укласти договір найму цього приміщення.
2. Суд виходив із того, що право користування житлом у державному фонді виникає лише за умови дотримання встановленого законом порядку вселення, що включає отримання згоди наймача та членів його сім’ї, а також реєстрацію місця проживання. Позивачка, яка раніше була зареєстрована у квартирі, але знялася з реєстрації та вибула до іншого місця проживання, втратила статус члена сім’ї наймача. Суд наголосив, що для визнання права користування житлом особа повинна довести факт постійного проживання разом із наймачем до дня його смерті та ведення спільного господарства. Наданий позивачкою акт про фактичне проживання, складений сусідами, суд визнав недостатнім доказом, оскільки він не підтверджує тривалість проживання та дотримання процедури вселення. Також суд зазначив, що постанови про притягнення іншого мешканця до відповідальності за домашнє насильство не є доказом правомірності вселення позивачки у спірне житло. Верховний Суд підкреслив, що не має повноважень переоцінювати докази, оскільки це є виключною компетенцією судів попередніх інстанцій.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду, якою було відмовлено у задоволенні позову, залишив без змін.
Справа №5015/2060/11 від 13/08/2026
Ось детальний аналіз судового рішення:
1. **Предмет спору:** Розгляд заяв стягувача та приватного виконавця про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу, понесених ними під час розгляду скарги боржника на бездіяльність виконавця у судах трьох інстанцій.
2. **Аргументи суду:**
* Суд підтвердив, що на стадії судового контролю за виконанням рішень сторони мають право на відшкодування витрат на правничу допомогу на загальних підставах, передбачених ГПК України.
* Верховний Суд наголосив, що при вирішенні питання про розподіл витрат суд має керуватися критеріями реальності, розумності та співмірності, а також враховувати складність справи та обсяг фактично виконаної адвокатом роботи.
* Суд встановив, що заявлені суми витрат були істотно завищеними, оскільки правова позиція сторін була сформована ще на початкових етапах, а подальша робота адвокатів здебільшого дублювала вже викладені аргументи без потреби в глибокому аналізі нового законодавства.
* Окремо суд зазначив, що “гонорар успіху” не підлягає стягненню, оскільки він не був передбачений договором саме для таких категорій справ, а також через недоведеність неможливості передбачити такі витрати при поданні попереднього розрахунку.
* Суд виявив факти недобросовісного завищення вартості послуг, зокрема включення до акта виконаних робіт судових засідань, які фактично не проводилися.
* Враховуючи принципи змагальності та диспозитивності, суд задовольнив клопотання боржника про зменшення розміру витрат, оскільки заявники не довели обґрунтованість та необхідність стягнення повної суми гонорарів.
* У підсумку суд визначив суми, які є справедливими та співмірними з обсягом наданих послуг, суттєво зменшивши вимоги заявників.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив заяви, стягнувши з боржника на користь стягувача 30 000 грн, а на користь приватного виконавця — 20 000 грн витрат на правничу допомогу, відмовивши у задоволенні решти вимог.
Справа №280/12557/21 від 13/08/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення Верховного Суду. Ось стислий аналіз справи:
**1. Предмет спору:**
Предметом спору є правомірність податкових повідомлень-рішень про донарахування орендної плати за землю, єдиного податку, штрафів за несвоєчасну реєстрацію податкових накладних та неподання повідомлень за формою № 20-ОПП, а також питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу.
**2. Аргументи суду:**
Суд виходив з того, що після відчуження нерухомого майна обов’язок зі сплати орендної плати за землю переходить до нового власника нерухомості, навіть якщо договір оренди землі ще не був переоформлений. Щодо єдиного податку, суд підкреслив, що контролюючий орган не довів факт нецільового використання земель (сіножатей та пасовищ як ріллі), тому донарахування податку за ставками для ріллі є безпідставним. У питанні податкових накладних суд зазначив, що оскільки платник податків своєчасно зареєстрував зведені накладні і відобразив податкові зобов’язання, відсутній склад правопорушення, що виключає накладення штрафу. Водночас, щодо повідомлень за формою № 20-ОПП, суд зайняв жорстку позицію: оскільки платник не подав повідомлення про кожен об’єкт оподаткування, застосування штрафних санкцій за кожен такий об’єкт є правомірним. Суд також вказав, що право узагальнювати інформацію про об’єкти належить платнику, а не податковій, тому штраф розраховується за кожен окремий об’єкт. Зрештою, суд переглянув розподіл судових витрат, застосувавши принцип пропорційності до розміру задоволених позовних вимог.
**3. Рішення суду:**
Верховний Суд частково задовольнив касаційні скарги податкового органу, скасував рішення судів попередніх інстанцій у частині скасування штрафу за неподання форми № 20-ОПП (відмовивши у позові в цій частині) та змінив розподіл судових витрат, залишивши інші частини рішень без змін.
Справа №160/25830/25 від 13/08/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Оскарження ухвали апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження через пропуск військовою частиною строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції у справі про перерахунок грошового забезпечення.
2. **Аргументи суду:**
* Верховний Суд наголосив, що запровадження воєнного стану не є автоматичною підставою для поновлення процесуальних строків, оскільки державні органи зобов’язані організовувати свою роботу так, щоб забезпечити своєчасне представництво інтересів у судах.
* Суд зазначив, що поважність причин пропуску строку має підтверджуватися доказами об’єктивних та непереборних обставин, які унеможливлювали вчинення процесуальних дій протягом усього періоду пропуску.
* У цій справі пропуск строку склав понад три місяці, що, на думку суду, є надмірним і не виправдовується лише посиланнями на повітряні тривоги чи відключення електроенергії, які не мали безперервного характеру.
* Суд підкреслив, що відповідач мав можливість подати апеляційну скаргу в паперовій формі через пошту, навіть за наявності проблем з доступом до електронних систем.
* Верховний Суд вказав, що державні органи не повинні отримувати переваги чи вигоду від власної неналежної організації роботи, а принцип юридичної визначеності вимагає дотримання встановлених законом часових рамок усіма учасниками процесу.
* Також суд зауважив, що посилання на інші ухвали судів першої інстанції, де строки поновлювалися, не є обов’язковими для врахування, оскільки кожне питання про поновлення строку вирішується індивідуально.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу військової частини без задоволення, а ухвалу апеляційного суду про відмову у відкритті провадження — без змін.
