1. Предметом спору є скасування державної реєстрації права власності на нежитлову будівлю, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та зобов’язання повернути земельну ділянку.
2. Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, виходив з того, що первинна реєстрація права власності на кафе була здійснена на підставі скасованого судового рішення, а Вищий господарський суд України встановив, що об’єкт є тимчасовою спорудою, право власності на яку не підлягає реєстрації. Реконструкція тимчасової споруди не перетворює її на об’єкт нерухомого майна, оскільки для цього необхідне введення в експлуатацію. Оскільки на момент прийняття рішення про передачу земельної ділянки в оренду, об’єкти нерухомого майна на ній були відсутні, передача відбулася з порушенням вимог Земельного кодексу України. Суд також зазначив, що вимога про демонтаж (знесення) будівлі відповідає вимозі про знесення самочинно побудованого майна, а тому є належним способом захисту. **** Суд вказав, що помилка позивача у посиланні на неправильні законодавчі положення не може бути підставою для відмови в позові, якщо позовні вимоги можуть бути витлумачені відповідно до належного способу захисту прав.
3. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору оренди та зобов’язання повернути земельну ділянку, задовольнив позов в цій частині, а в частині відмови у задоволенні вимог про скасування державної реєстрації – залишив рішення без змін, змінивши лише мотивувальну частину.
