Предметом цього спору є стягнення з Національного банку України на користь фізичної особи інфляційних збитків та компенсації моральної шкоди, завданих внаслідок повернення без виконання платіжної інструкції державного виконавця про примусове списання коштів з рахунку Фонду гарантування вкладів фізичних осіб для виконання судового рішення.
Суд зазначив, що обов’язковість виконання судового рішення є фундаментальною засадою судочинства та невід’ємною складовою конституційного права на судовий захист. Національний банк України, обслуговуючи рахунки Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, наділений повноваженнями здійснювати безспірне списання коштів за рішенням суду і не мав права відмовляти виконавцю. **:** У цій справі суд застосував висновок про відступ від попередньої позиції Верховного Суду, роз’яснивши, що спеціальний статус Фонду та законодавчі обмеження щодо його коштів не забороняють примусове списання грошей для відшкодування судових витрат, понесених фізичною особою. Відтак, повернення Нацбанком платіжної інструкції без виконання визнано неправомірним, оскільки судове рішення підлягає обов’язковому виконанню. Водночас суд відмовив у стягненні інфляційних збитків, оскільки дії регулятора не були безпосередньою причиною їх виникнення, адже обов’язок виплати лежав на первинному боржнику. Проте неправомірна поведінка банку завдала позивачу душевних страждань, що є безумовною підставою для компенсації моральної шкоди, розмір якої, виходячи з принципів розумності та справедливості, суд визначив у сумі 2 800 гривень.
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу позивача, скасувавши рішення судів попередніх інстанцій у частині відмови в компенсації моральної шкоди та стягнувши з Національного банку України 2 800 гривень, а в частині відмови у стягненні інфляційних збитків — змінив мотиви відмови, визнавши дії Нацбанку неправомірними.
