Це рішення у справі «Єременко проти України» (заява № 8394/20) стосується серйозного випадку системних катувань у пенітенціарній системі України, зокрема в Олексіївській виправній колонії № 25 у м. Харкові. Заявник, який перебував під вартою в період з 2011 по 2015 рік, стверджував, що піддавався тривалому фізичному насильству, зокрема побиттю гумовими кийками та опікам обличчя і паху сигаретами, з метою змусити його до покори. Попри наявність достовірних медичних доказів, що підтверджують наявність шрамів, які відповідають цим твердженням, національні органи влади неодноразово закривали кримінальне провадження, не проводячи змістовного аналізу фактів. Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) встановив, що держава не захистила заявника від катувань та не провела ефективного розслідування його скарг. Як наслідок, Суд постановив, що мали місце порушення як матеріального, так і процесуального аспектів статті 3 Конвенції. Це рішення підкреслює постійні системні недоліки в розслідуванні заяв про катування в українській пенітенціарній системі, наголошуючи на триваючому зобов’язанні держави забезпечити відповідальність за порушення прав людини, вчинені її агентами.
### Структура та положення
Рішення складається з трьох основних компонентів: фактичні обставини справи, оцінка Судом статті 3 та присудження справедливої сатисфакції відповідно до статті 41.
* **Фактичні обставини справи:** Суд значною мірою спирається на звіти Європейського комітету з питань запобігання катуванням (ЄКЗК), у яких задокументовано «атмосферу страху» та системне насильство у в’язниці під час тримання заявника під вартою.
* **Процесуальний аспект (стаття 3):** Суд звертає увагу на нездатність держави провести ефективне розслідування, зазначаючи, що справу закривали та поновлювали кілька разів, а слідчі ігнорували судово-медичні докази та вказівки судів.
* **Матеріальний аспект (стаття 3):** Суд оцінює тяжкість жорстокого поводження. На відміну від попередніх справ, у яких увага могла зосереджуватися виключно на процесуальних недоліках, це рішення прямо класифікує конкретні дії, такі як опіки сигаретами, як «катування» через намір принизити гідність та тривалість страждань.
* **Зміни/Еволюція:** Рішення відображає посилення позиції Суду щодо «повторних закриттів/поновлень» справ, вказуючи на те, що самого факту поновлення розслідування недостатньо, якщо воно залишається поверхневим і не враховує ключові докази.
### Ключові положення для юридичної практики
Для практиків та спостерігачів найбільш критичними є такі аспекти рішення:
1. **Тягар доказування у справах про катування:** Суд прямо відхилив спробу Уряду перекласти тягар доказування на заявника. Було встановлено, що як тільки заявник надає достовірні, задокументовані медичні докази травм, отриманих під вартою, тягар доказування переходить до держави, яка повинна надати правдоподібне пояснення походження цих травм.
2. **Неефективність повторних закриттів справ:** Рішення слугує прецедентом для оскарження національних розслідувань, які «закриваються та поновлюються» як тактичний спосіб затягування часу. Суд підтвердив, що така практика є «серйозним недоліком системи національного кримінального переслідування» і становить процесуальне порушення статті 3.
3. **Класифікація катувань:** Висновок Суду про те, що конкретна комбінація фізичного насильства та психологічного залякування («атмосфера страху») прирівнюється до катувань, встановлює чіткий поріг для майбутніх судових процесів щодо умов тримання у в’язницях.
4. **Засоби правового захисту:** Суд наголосив, що у випадках умисного жорстокого поводження з боку агентів держави виплата цивільної компенсації не є заміною кримінального розслідування. Це підкріплює принцип, згідно з яким держава не може «відкупитися» від свого зобов’язання переслідувати катів.
