****
### 1. Суть рішення
Це рішення, ухвалене Комітетом Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) 11 червня 2026 року, стосується чотирьох об’єднаних заяв проти України щодо смерті близьких родичів заявників внаслідок ймовірної медичної недбалості. Заявники стверджували, що національні органи влади не провели ефективних кримінальних розслідувань цих трагічних подій, посилаючись на процесуальний аспект статті 2 (Право на життя) Європейської конвенції з прав людини. Суд одноголосно визнав порушення статті 2 у всіх чотирьох справах, вказавши на такі системні недоліки на національному рівні, як надмірні затримки, втрата або знищення вирішальних медичних доказів, а також загальний брак ретельності при розслідуванні. Ці процесуальні недоліки фактично завадили національним органам влади встановити точні обставини смерті та притягнути до відповідальності винних медичних працівників. Відповідно, Суд зобов’язав Україну сплатити по 6 000 євро кожному заявнику як компенсацію моральної шкоди, а також визначені судові витрати.
—
### 2. Структура рішення, основні положення та порівняння з попередньою прецедентною практикою
Рішення має систематизовану структуру та складається з таких розділів:
* **Вступ та процедура:** детальний опис подання заяв відповідно до статті 34 Конвенції та повідомлення, наданого Уряду України.
* **Право:**
* *Об’єднання заяв:* Суд об’єднав чотири заяви у зв’язку зі схожістю їхнього предмета.
* *Прийнятність та суть справи відповідно до статті 2:* Суд оцінив скарги в контексті процесуальних зобов’язань держави у сфері охорони здоров’я.
* *Застосування статті 41:* розгляд питання щодо справедливої сатисфакції (відшкодування шкоди та судових витрат).
* **Додаток:** детальна таблиця з викладом конкретних фактів, національних проваджень, ключових питань та присуджених сум грошових компенсацій для кожного з чотирьох заявників (Куліша Сергія Миколайовича, Цмокалова Олега Олександровича, Перети Людмили Василівни та Брозницького Анатолія Григоровича).
**Основні положення та юридичні порівняння:**
Рішення зосереджене на **процесуальному аспекті статті 2 Конвенції**, який зобов’язує держави створити ефективну незалежну судову систему, здатну встановити причину смерті пацієнтів, які перебували під медичним наглядом, і притягнути винних до відповідальності.
З точки зору еволюції права, це рішення не змінює усталену прецедентну практику Суду, а скоріше підкріплює її шляхом застосування добре сформованих принципів до системної проблеми в Україні. Суд ґрунтував свою оцінку на знаковому рішенні Великої Палати у справі *«Лопеш де Соуза Фернандеш проти Португалії» (Lopes de Sousa Fernandes v. Portugal, 2017)*, яке визначає обсяг зобов’язань держави у сфері охорони здоров’я. Крім того, Суд прямо порівняв недоліки в цих заявах зі своїми попередніми провідними рішеннями проти України, зокрема у справах *«Арська проти України» (Arskaya v. Ukraine, 2013)* та *«Валерій Фуклєв проти України» (Valeriy Fuklev v. Ukraine, 2014)*. Посилаючись на ці та інші справи, розглянуті Комітетом (такі як *«Марчук»* та *«Третьякова»*), Суд наголосив, що національні органи влади продовжують припускатися тих самих структурних помилок, таких як непроведення своєчасних судово-медичних експертиз та закінчення строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.
—
### 3. Основні положення рішення, найбільш важливі для практичного використання
Для журналістів, практикуючих юристів та правозахисників найважливіші аспекти цього рішення полягають у конкретних, задокументованих недоліках, які ЄСПЛ визнав такими, що становлять порушення процесуальних гарантій права на життя:
* **Обов’язок зберігати та забезпечувати збереження доказів:** у справі *«Куліш»* Суд підкреслив, що ненадання лікарнею медичної документації та подальше ймовірне знищення гістологічних зразків серйозно підірвали спроможність судових експертів оцінити якість надання медичної допомоги. Це свідчить про те, що невжиття державою заходів для збереження життєво важливих медичних доказів на ранній стадії розслідування становить порушення статті 2.
* **Вплив надмірних затримок на притягнення до відповідальності:** у справах *«Перета»* та *«Брозницький»* Суд детально зупинився на тому, як затягування розслідування призвело до закінчення строків давності притягнення до кримінальної відповідальності. У справі *«Перета»* затримка призвела до того, що лікарі, допитані через сім років після події, вже не могли згадати деталі пологів. У справі *«Брозницький»* провадження тривало понад 15 років, перш ніж його було закрито у зв’язку із закінченням строків давності. Суд наголошує, що затримки, які дозволяють потенційним правопорушникам уникати покарання, нівелюють стримувальний ефект судової системи.
* **Неефективне повернення справ на додаткове розслідування:** у рішенні піддано критиці характер «пінг-понгу» в національних провадженнях, коли рішення слідчих про закриття справ неодноразово скасовувалися судами або прокурорами через неповноту розслідування, проте після відновлення розслідування жодного реального прогресу досягнуто не було (як це було у справах *«Цмокалов»* та *«Брозницький»*).
* **Статус потерпілого та участь у процесі:** Суд відзначив несвоєчасне визнання національними органами членів сімей потерпілими (наприклад, у справі *«Цмокалов»*, де для надання статусу потерпілого знадобилося втручання суду), а також те, що слідчі не взяли до уваги конкретні питання та клопотання, подані представниками потерпілих під час проведення судово-медичних експертиз.
